Як кум став поетом.
Надумав стати кум поетом.
На теренах Інтернету
Він знайшов в собі талан.
Походив по різним сайтам.
Каже: - Так і я писати
Можу, як що мені дати
Оковитої стакан.
Ні! Стакану буде мало.
Два. Чи три.
П,ять не мішало б.
Або більше.
Бо тверезим не напишеш.
Мабуть, треба і відро.
Та ще й золоте перо.
А тут золота немає.
Баба є, та вже воняє.
Та і , як на зло, на свято
Зарубав і гусака.
Творча ніби - то рука,
Та на старість покрутило.
Й праву, й ліву...
Таке діло.
Треба пальці те ж культурні
Щоб були - літературні.
Тут - плескаті, як у дурня.
Але справді таке саме
Можна було б і ногами
Написати.
Але й ноги
Те ж покорчило... Їй богу.
Ох - зіткнув кум,- що казати?
І поетом тяжко стати,
Як ні рук, ні ніг не мати.
А то би й насправді став.
Бабі оду написав.
Ні, не бабі. Бабі нащо?
Для куми. Бо вона краще.
Виглядає, наче пава.
Те ж грудаста та білява.
І хоч груди те ж висять,
Ніби - то, молодша трохи.
Років десь на п"ятдесят,
Як таранить гарно очі,
Коли дивиться й щось хоче .
Роззявляє дивно губи .
Правда , рот в куми беззубий .
Й ніс такий , як в порося.
Та на животі висять
Складки десь штук п"ятдесят.
Краканата та прищ ата ,
Навіть , трохи волохата
На ногах і скрізь підряд.
До уваги це узяти ,
То вони, як ті близнята.
Як , прикиньте , не писати
Куми любої портрет?
Не схотілося втрачати
Куму свій авторитет .
Туалетний папір взяв,-
В нього іншого немає,-
Й кумі оду написав.
Каже: - Віднесу на днях.
Нехай носить на руках
Свого кума.
Хто б подумав?
Вже і кум тепер - поет!
Хай шанує
Мою вроду!
Хай читає
Оту оду!
Покажу всьому народу!
Потім скину в Інтернет!