Про двiйникiв.

По селу , як ман яки,
Ходять - бродять двiйники.
В дiм заходять,
Жах наводять...
А буває, їх знаходять
Бiля бару, бiля плоту...

Ось, що трапилось в суботу:
Хтось в ночi  пiсля " роботи"
Бiля тину як "мужчина"
Вiдпочити захотiв,
Та навiк "захолодiв". 
Мати враз впiзнала сина 
По рудої бородi.
Горе! Горе! Що казати?
Треба хлопця поховати.
Вже привезли тiло в хату.
Плачуть сестри. Плаче  мати.
Як не плакати рiднi,
Коли родич у трунi?
Горить траурна свiча.
Вже й сказали копачам,
I священику, й музикам.
Все село про те базiкає,
Що помер   Петро Горець...
Вiд сусiда  Только Швець
Новину оцю почув
Й диву дався:
-	Як помер?!
Вiн сьогоднi, ось тепер
У моєї хатi був,
Брав бутельку! 
Це виходить,
Вже iз того свiту ходять
По горiлку!
Мрець , не мрець,
Але точно був Горець!

 А у хатi, де небiжчик,
Плаче мате:
-	Ой, навiщо
Ти , синок, покинув нас?!
Як без тебе  доживати?!
Ой, бiда, бiда , бiда!
А тут дверi - рип.
В  цей час 
Син... живий !-
Заходить в хату!
Та же руда борода
Лиш нечесана й пом"ята,
А в руках - " свята  вода"!
Рот роззявила  стара:
Поряд з нею - два Петра!
Ось один  в трунi  лежить,
Iнший - у дверях стоїть!
Але серце - то не камiнь.
Розвела стара руками -
Горе з цими двiйниками!
Як тепер постановить,
Хто лежить,
А хто стоїть,
Як обидва з бородами?!
-	Хоча...
Тiльки  мiй Петро
По горiлку й з того свiту
До вас буде ще ходить.
Треба в органи дзвонить,
Щоб на кожнiм двiйниковi
Тепер ставили  тавро,
Або пробували, може,
Цих небiжчикiв поїти:
Якщо  п"є , то це - Петро,
А не п"є - похоронити!