На тему лiрики Романа Лубкiвського

Чорне ворона крило коливається на вiтрi,
Через вiчнiсть, ночi тло я дивлюся на тебе
Вiдкриваються для мене чари заповiтнi,
Ти не тут, не на землi, ти на небi.
Iз далекої блакитi не дивись на мене,
Твоїх губ несамовитих блиск iз хмари,
Повернись на тло зелене,
Кинь жахiть примари...
Не томи мене своєю сiрiстю без мiри,
Покохай мене, я прошу повернись додолу
Доторкнись до мого лоба своїм шовком шкiри,
Будь зi мною цiлу вiчнiсть, аж нiяк без тебе
Моя люта чоловiчнiсть не прийде до неба.
Все забудь, що було там десь
В далинi минуття,
Лиш кохай, хай розум твiй весь
Вийде iз забуття.
Будем разом на хмаринi
Пiд промiнням сонця,
Нiжитись в травиць перинi,
Цвiт тримать в долонцях.
Ти єдина в мому свiтi
I нiхто крiм тебе
Не потрiбен в морi квiтiв,
Що росте до неба
Iз моєї злої долi,
Що так довго несла
Нашi спогади на полi,
Як душа воскресла,
Коли я тебе побачив,
Стало розумiння,
Що без тебе в мому плачi
Проросте камiння.
Будем разом, вiк до скону,
Доки рак не крикне,
На високiм горба склону,
Чи нам не обридне...