Дзюн Сакйо : другие произведения.

Yūsha ni Narenakatta Ore wa Shibushibu Shūshoku o Ketsui Shimashita(Я не змiг героєм стати - тож вирiшив роботу шукати) 1

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
  • Аннотация:
    Ранобе, переклад з англiйської. Iсторiя крутиться навколо молодого чоловiка, якого звати Рауль Чейзер, хто мрiяв стати героєм зi своєю командою досвiдчених героїв, але завдяки падiнню Iмперiї Демонiв призупинили геройську програму. З розбитими мрiями Рауль був змушений знайти новий заробiток, що закiнчилося тим, що його найняли у невеликий унiвермаг пiд назвою Магiчний магазинчик Леон. З тих пiр життя Рауля було зайнятим, але нудним, поки одного дня не прибуває дехто, щоб влаштуватися на роботу. Рауль дiзнається, що новий працiвник - дитина Короля демонiв, i до того ж, мила дiвчина.
[]
  

Початковi iлюстрацiї

[]
  
   []
  
   Фiно
   - Ррр...
   Айрi
   - У тебе навiть цього немає...? Я нiби зараз дуже зла.
   []
  
   Фiно
   - Агов ти, тупиця!
   - Ти прийшла сюди, щоб поскаржитися, чи не так?
   Айрi
   - Ем...?
   Рауль
   - НI, ВОНА НЕ ДЛЯ ЦЬОГО!
   []
  
   Червоний текст
   - Ласкаво просимо до Магiчного магазинчика Леон!
   Справа налiво, згори вниз
   Стажер Фiно
   Вiце-менеджер Вайзер
   Звичайний прицiвник Рауль
   Менеджер Сеара
  

Замiтка про скасування геройської системи

   Як результат конференцiї стосовно падiння царства демонiв, вирiшили, що з 1349 року за континентальним календарем програма нашої країни "Геройська система", яка пiдготувала незлiченну кiлькiсть героїв, легенд i досягнень у процесi боротьби мiж людьми та демонами, буде скасована, оскiльки її справжнє призначення виконано.
   Що стосується всiх жителiв, що опиралися на геройську систему, ми просимо вашого розумiння щодо суворої фiнансової ситуацiї нашої країни.
   Крiм того, 132-ий показ кандидатiв у герої, що запланований на початку наступного мiсяця, також буде призупинено, просимо вас це зрозумiти.
  

Глава 1. У мене була цiль - бути героєм, i зараз я працюю касиром

   - Ласка-аво проси-имо! - голос Рауля вiдлунювався по всьому магазину, наче вiн об'єднав у групи по десять тисячi золотих нот i заповнив ними магiчну касу.
   Й секунди не вагаючись, Рауль пiдняв голову i привiтав покупця. Пiсля повернення до своєї роботи, вiн перiодично поглядав на покупця у вiддiлi сезонних товарiв. А той почав дивитися на магiчнi вiдлякуючi пастки для слизнiв, оскiльки вони мали тенденцiю широко поширюватися у вологих регiонах на початку лiта. Рауль почав дивитися по сторонах, намагаючись розгледiти внутрiшнiй вигляд магазину.
   Магiчний магазин Леон - Столичне королiвське вiддiлення.
   Коли справа доходить до таких дрiбних речей як магiчнi зiлля, чи до таких великих як магiчне телебачення, цей магазин, який знаходився на безлюднiй бiчнiй вулицi поблизу мiста, мав усе. Вiн був самопроголошеним спецiалiстом роздрiбної торгiвлi. Високi ряди полиць в iнтер'єрi цього магазину були переповненi великим асортиментом виставлених напоказ магiчних предметiв.
   Зараз був пообiднiй час вихiдного дня, тож, наскiльки мiг бачити Рауль вiд каси, магазин пустував. Було лише десь двоє покупцiв. Якби комусь потрiбно було пiдiбрати слово, щоб описати цю сцену, це було б "мирна".
   Рауль ледве встиг стримати позiхання, викликане м'якою весняною погодою. Вiн мало не потiк несвiдомо, коли перевiряв свiй зношений наручний годинник. Почухавши голову, Рауль повiльним рухом дiстав дерев'яний контролер з шухляди пiд касою. Невдовзi прийде час перевiряти готiвку на касi.
   Пiсля того, як вiн це зробить, вiн зможе пiдготувати новi "Портативнi магiчнi маячки" з дзвiнком для запобiгання крадiжок, якi прибули в торговий зал пiд час обiдньої перерви. Поки вiн завантажував монети в контролер вiдпрактикованими рухами, Рауль почав планувати свої наступнi дiї... Але тодi...
   Рауль помiтив, що до каси пiдходить покупець i вiн миттєво прогнав усi свої думки. Дотримуючись пройденого навчання як працiвника, вiн машинально зробив дiлову посмiшку, розвернувся до покупця, який наближався, i привiтав її бiльш голосно, нiж зазвичай:
   - Ласкаво просимо!
   - Оце, будь лас...
   У цей момент їхнi очi зустрiлися над прилавком.
   Свiтловолоса молода ледi, яка тримала потрiйну упаковку магiчних касет, витрiщилася на Рауля, який стояв за прилавком. Її обличчя виглядало, нiби вона була голубом, який подавився надто великою кiлькiстю соєвих бобiв. За мить її глибокi темно-синi очi сфокусувалися, i вона повернула собi здатнiсть говорити:
   - Рауль!? Чи ти не Рауль Чейзер!?
   - Ем... ти!?
   Її волосся медового кольору виблискувало, як iскриста рiчка. Вiн чiтко змiг пригадати цю молоду i гарну на вигляд ледi з вольовим поглядом.
   Не зважаючи на те, що вона продовжувала витрiщатися на нього з надзвичайно жахливим поглядом, Рауль прикинувся невiгласом i взяв магiчнi касети з прилавку.
   - Емм, ось... лише один предмет. З вас 945 золотих.
   - Ти був на висотi у класi Школи пiдготовки героїв, тож... Чому ти тут!?
   - Чи ви не хотiли б, щоб я поклав це у сумку?
   - Чому ти працюєш касиром у магiчному магазинчику!?
   - Г-гаразд, тодi покладу касети у...
   - Досить мене iгнорувати!
   - Це не допомогло вам, правильно?! - Рауль зрештою пiдвищив голос, бо закiнчувалося терпiння. - Хтось перемiг Короля демонiв, Iмперiя Демонiв розвалилася, Геройську систему скасовувати, i навчання героїв зупинилося... Перш нiж я це зрозумiв, я вже десь пiвроку ховався вiд людей через шок. Неважливо вiд того, чи це було кування зброї чи бронi, бiльшiсть пiдприємств повнiстю збанкрутували в цiй депресiї... В кiнцевому пiдсумку, це стало єдиним мiсцем, де я змiг отримати роботу.
   - Ти говориш це, тому що ти здався?
   - Я все перепробував! - Рауль став доведеним до вiдчаю i намагався заперечити, а молода ледi наполегливо i рiшуче сперечалася.
   - Щодня я простоював у тiй довгiй черзi перед офiсом Державної служби зайнятостi, писав незлiченну кiлькiсть резюме, i намагався продати себе на спiвбесiдах так добре, наскiльки мiг...
   Чесно кажучи, на самому початку Рауль вважав, що вiн зможе бути гнучким у пошуках роботи. Зрештою, вiн же був одним з кращих у класi Школи пiдготовки героїв. Вiн був таким сильним, що пройшов всенародну Геройську перевiрку з першою в iсторiї нагородою S-класу.
   У нього не було нi найменшого сумнiву в тому, що рано чи пiзно його оберуть, щоб стати героєм.
   З його багатонадiйним талантом, не було жодних сумнiвiв, що всi корпорацiї захочуть його найняти, чи вiн так думав. Але...
   - ...Але врештi, Вiйськовi навчання, наш останнiй академiчний курс, який навчав, де слабкi мiсця в демонiв, стратегiї в пiдземеллях, технiки орiєнтування на територiї демонiв, не став потрiбним для бiзнес пiдприємств. Я говорив їм: "Я впевнений у своїх бойових умiннях!" i єдине, що вони коли-небудь на це вiдповiдали було: "Добре, тодi якi у вас квалiфiкацiї...?"
   ...На жаль, суспiльство не було таким великодушним.
   Чи допускали, що обставини, викликанi депресiєю через розпад пекла, будуть тiльки погiршуватися, та й рiвень безробiття був на рекордно високому рiвнi. Навiть найбiльш вправнi герої не могли знайти роботу чи їм просто не щастило. У цi часи попит на колишнiх кандидатiв у герої зi Школи пiдготовки героїв був рiвним нулю.
   Коли iнтерв'юер запитав його про особливi навички, негайною вiдповiддю Рауля було: "Це певно [Розсiчення Рауля]!" на що iнтерв'юер тодi вiдповiв: "Тож, як ти думаєш ця компанiя зможе використати [Розсiчення Рауля]? " Рауль не знав, як i вiдповiсти. Це було гiркою пам'яттю... певною мiрою це бiльше схоже на травму, яку не можна забути.
   Повертаючись до нашого часу, Рауль втрачав усе бiльше i бiльше свого завзяття. Незабаром молода ледi розчаровано придивлялася до абсолютно тремтячого Рауля, i поклала рiвно 945 золотих в монетах зi своєї поцяткованої квiтками сумки на прилавок. З неприхованим зiтханням вона пробурмотiла:
   - I я є ще думала, що ми суперники...
   Цi слово врiзалися прямо в серце Рауля.
   - А-але я...
   Вiн вiдкрив рот, щоб щось сказати, але нiчого не вийшло... Рауль отримав байдужий погляд, поки беззвучно стояв, а молода блондинка схопила магiчнi касети з приклеєною до них етикеткою i несподiвано вийшла з магазину.
   - Але я... Але... Зараз... На даний момент я буду дотримуватися статусу штатного працiвника...
   Поки й досi стояв за прилавком, втративши голову; Рауль пробурмотав це виправдання у напрямку спини дiвчини, що виходила з дверей. Коли якось несподiвано його вуха впiймали голос з надзвичайно високою рiшучiстю.
   - А ось i ми, цьоготижневий Maturity Corner розпочинається перед розкiшною палацовою резиденцiєю! Сьогоднi ми запрошуємо колишнього героя Алес Фiдо як нашого гостя, дякуємо, що прийшли!
   Це було на поверхнi стiни у магiчному телебаченнi навпроти входу, який можна побачити вiд каси. Розсiяний Рауль кинув свiй приниклий погляд у напрямку на цiлий ряд екранiв магiчного телебачення, там можна було побачити зовнiшнiсть усiма улюбленої великогрудої та енергiйної дiвчини Анни. Вона стояла попереду бiлих стiн палацової резиденцiї, яку помилково можна було прийняти за фортецю чи щось iнше.
   - Коли ми говоримо про Геройське випробування, то вiдношення успiшних кандидатiв складає 0.01, це надзвичайно складно! Хоча й народився в бiднiй сiм'ї, Алес подолав цей прохiдний коефiцiєнт i став чудовим героєм. Блискучий успiх! Але звiсно, що ви всi це вже знали, правда!?
   Разом з тим, як та дiвчина Анна моргнула, змiнилася картинка. На iншiй був воїн з безстрашним виглядом, тiло якого було заковане у зачаровану кольчугу.
   - Алес повною мiрою використовує грошi вiд пiдтримки Геройської системи, бонус за проживання, сiмейнi нарахування, нагороди за експедицiю, бонус за закупiвлю зброї та ряду iнших речей! I хоча вiн здiйснив кiлька експедицiй на територiю демонiв у пiвнiчнiй частинi континенту, Алес також опублiкував власноруч написаний меморандум i це стало переломним моментом! Пiсля продуктивної служби як фахiвця проти демонiв, Алес був активним коментатором на магiчному телебаченнi, i отримуючи геройську пенсiю пiсля своєї вiдставки, вiн працює почесним порадником для виробника зброї...
   - Трясця йому...
   Такий прекрасний свiт у магiчному телебаченнi. Якось несподiвано з рота Рауля вирвалося заздрiсне зiтхання. З цiєї нагоди, колись були деякi картки, якi хтось принiс їм з собою як сувенiр. Цi картки продавалися пiд назвою "Карти героїв", i як казали, були тодi популярними у королiвськiй столицi. Iм'я героя та його фiгурка були зображенi на переднiй частинi, а його умiння, досягнення тощо - на спинi... У тому сiльському мiстi з минулого, навряд чи було достатньо iграшок. Таким чином, дiти швидко боролися за цi картки, i в цiй боротьбi Рауль, як дитина, також змiг накласти руки на них з деяким везiнням. Лише одна картка серед них була покрита золотим листям... так звана картка "Сяючий герой".
   Коли вiн зрозумiв, що ця картка намальована за реальним героєм, Рауль вже втрачав свiдомiсть вiд хвилювання.
   - Герої дивовижнi! Такi крутi! Я теж хочу бути героєм! Стати героєм, щоб мене визнали, i стати популярним! I тодi, я хочу бути багатим!
   Пiсля того, як прийняв це рiшення у дуже ранньому вiцi, Рауль проводив щоденнi тренування, щоб бути героєм. Тренування мускулiв, марафони, бої з тiнню з дерев'яним мечем, долучався до викорiнення монстрiв... Вiн прочитав геройськi пам'ятки, через якi вiн докучав своїм батькам, щоб йому їх купили, поки не змучувався повнiстю; пiдкреслив важливi частини червоним, i навiть пiшов настiльки далеко, що витримував безжалiсне самонавчання, щоб посприяти розвитку своєї природної здатностi зосереджуватися та магiчних сил, i це поки не починав стiкати кров'ю.
   Його грандiознi спроби невдовзi одобрили дорослi. Але навiть коли отримав пiдтримку села i його зарахували до столичної Школи пiдготовки героїв, вiн не послабив зусилля i закликав себе вдосконалюватися i далi. Перш, нiж вiн це зрозумiв, Рауль опинився на вершинi. Не зважаючи на те, що Геройську випробування вже було прямо на носi...
   Тут в поле зору Рауля, коли вiн опустив очi донизу, потрапила картонна коробка з упакованими в нiй "Портативними магiчними маячками" з сигналiзацiєю проти злодiїв.
   Саме так, чому я працюю касиром у цьому мiсцi... Моє бажання приглядатися до кутка з магiчними вiдблисками вже зникло.
   Нi рiвня освiти. Нi квалiфiкацiї. Нi жодних зв'язкiв. Я зрадив очiкуванням усiх, моє жалюгiдне "Я" навiть не зможе повернутися до свого рiдного мiста. Навiть якщо я захочу вiдмовитися вiд своєї цiлi, через яку я ризикував усе своє життя аж до цього моменту, то якi надiї та сподiвання прийдуть натомiсть? У мене немає нi амбiцiй, нi запалу до роботи, якої я навiть не хочу. Те, що я працюю день за днем - це чисто за звичкою... Моє життя досягло свого пiка пiсля межi в 17 рокiв.
   Рауль опустив плечi разом зi меланхолiчним зiтханням.
   ...Як i зараз, я буду загнивати, рахуючи готiвку на цiй касi.
   - Ой.
   Це була майже несподiвана нападка.
   Рауль, на якого напали в такий незахищений момент, здивовано пiдняв свою голову i побачив самотнього хлопця, що стояв по той бiк вiд дерев'яного прилавка.
   - Поклич менi менеджера.
   У нього був замкнутий вигляд у його пом'ятiй куртцi, до якої був прикрiплений капюшон. Очевидно молодший за Рауля, його зарозумiлий погляд, нелюдський голос, i перш за все - гордовита аура, яку вiн рiшуче продемонстрував своєю вступною фразою, це все змушувало з абсолютною впевненiстю сказати, що вiн втiлював у собi необхiднi якостi зловiсної атмосфери.
   Проте, хоча його срiблясте волосся не було достатньо доглянуте, вiн мав на здивування досить привабливий вигляд. Майже прозорi великi бiрюзовi очi в поєднаннi з невеликою будовою тiла, i в деякому сенсi вiн випускав збайдужiлу атмосферу.
   Скаржник...?
   Для сiльського неотесаного Рауля, який здружився з усiма своїми односельчанами, принаймнi на рiвнi знайомих, скарги покупцiв були iстинним жахiттям. Поки вiн приховував своє тремтiння, вiн спробував запитати в нього:
   - Емм, так... Менеджер магазину тимчасово вiдсутнiй, але якщо вiн пов'язаний з вашим замовленням......
   - Слухай сюди!
   Рауля перервали, з хлопком хлопець поклав свiй лiкоть на прилавок i зi своєї гордої пози подивився на Рауля.
   - Поквапся i поклич менi менеджера. Менi потрiбно поговорити.
   - Та...
   Дiдько забирай! Ось через що я ненавиджу сферу обслуговування! У Рауля на умi були лише лайливi вирази, коли вiн здригнувся вiд цього хлопчачого вiдношення. Тьху, i серйозно, чому я не став героєм!? Якби я був героєм, то був би на урочистих церемонiях iнших людей, добивався медалей, i не отримував би скарг, як ця!
   Вiн вiдвiв очi, нiби намагався втекти вiд цього брутального погляду, через який вiн зiщулювався. Тодi вiн зiбрався докупи розум, який не мав найвищих характеристик, щоб почати з того, що запустити турбо режим, але поки вiн шукав якнайкращу вiдповiдь... Рауль несподiвано помiтив, що хлопець щось тримав у руцi. Папер був розмiром як офiцiйний документ, вiн був у жахливому станi... Чи це просто його уява? Мимовiльний ледве помiтний погляд на нього, викликав би так би мовити травму в Рауля. У нього було передчуття, що вiн дуже знайомий з цим форматом...
   - Ну, ласкаво прошу...
   Думки Рауля перервали, цей голос можна було почути з-за спини. Нiжний голос, такий самий як в ангела.
   На автоматi повернувши голову, голос Рауля звучав з полегшенням:
   - Менеджер!
   Її хвилясте каштанове волосся трохи просвiчувалося, що дозволяло кинули мимовiльний погляд на її груди. Над своєю характерною унiформою, що складалася з великого обруча та червоної спiдницi, вона носила фартух. Ця прекрасна дiвчина поширювала заспокiйливу атмосферу.
   Вона подарувала спокiйну посмiшку стоячим перед нею Раулю i хлопцю. Незалежно вiд того, як хтось на неї подивиться, ця молодiй ледi не може бути старшою 19 рокiв, це максимум. Сеара Август була керiвником цього магазину i прямим начальником Рауля.
   - Менеджер...
   Через надзвичайно вдалий зовнiшнiй вигляд цiєї гарної дiвчини, хлопець здавався повнiстю враженим. Проте, блимаючи своїми великими очима i таким чином роблячи плескаючий звук, вiн скоро пiдняв своє тiло з прилавку, на який обпирався, вiдрегулював своє ставлення й зiткнувся з красунею з каштановим волоссям.
   - ...?
   Молода дiвчина подивилася прямо на нього, її вираз обличчя був м'яким та лагiдним. А вiн рiзко з всiєю силою протягнув лист паперу у своїх руках у напрямку найвпливовiшої людини в магазинi.
   - Я на спiвбесiду.
   Доповiдаючи у такiй дивовижнiй манерi, рiч у його руках - резюме з жахливими пошарпаними краями, трiшки дрижало.
   - Отож, пробач нас Рауль.
   Менеджер склала кiнчики пальцiв докупи й вибачаючись пiдморгнула.
   - Менi шкода, що я лише зараз повернулася з обiдньої перерви, але прямо зараз магазин не здається зайнятим, тож ми проведемо спiвбесiду, добре? Будь ласка, приглянь за магазином трохи довше.
   Одразу пiсля того, як вона повiдомила про це, Рауль провiв поглядом спину менеджера, яка супроводжувала срiбноволосого хулiгана. Вони пiшли до кiмнати менеджера за касою. I досi Рауль не мiг переварити цю ситуацiю, вiн просто байдуже вдивлявся у дверi, за якими вони зникли.
   З його рук вислизнули монети, що пiдняли шум зовсiм поруч, i тодi врештi Рауль отямився. Так, це нагадує мене, я досi на серединi процесу перевiрки монет... чи просто чекаю. А що як цей хтось не хотiв скаржитися, а влаштуватися на неповний робочий день?
   Ну, щоб там не було, ймовiрно його просто визнають непридатним, так думав Рауль. Жодних сумнiвiв, чи не буде цей магазин проклинати самого себе, якщо вони не владнають справи з тим похмурим робiтником на пiвставки? Їм завжди потрiбнi робочi руки, але не iснує жодного способу, як найняти такого хулiгана, це неможливо.
   Не зважаючи на свою зовнiшнiстю, менеджер сувора, тим бiльше з такими речами.
   Поставивши контролер монет, вiн нарештi зiбрав монети поруч, i простягнув руки до магiчного комп'ютера на касi.
   Та тодi... його руки раптово зупинилися.
   В очi Раулю потрапив самотнiй перевернутий листок паперу, що лежав на поверхнi каси. Жахливо пошарпаний, пом'ятий, брудний та рваний папiр.
   - ...А тепер що. Той дурень дiйсно пiшов i забув своє резюме, безголовий.
   Проте, резюме було настiльки зношеним, що аж ставало дивно. Кутки вiдiрвалися, i вже закручувалися. Вiн був настiльки зiгнутий вздовж i впоперек, що здавалося, як прикладеш трiшки зусиль, то вiн з без труднощiв порветься. Чому той хлопець заподiяв таку велику шкоду цьому резюме, вiн ображається на нього чи що?
   У такому випадку, нормальнi люди ймовiрно просто б переписали його. О Боже! Це нагадало Раулю про його власнi жахiття при пошуку роботи, вiн рефлексивно пiдняв брови. Навiть якщо це було б лише на неповний робочий день, той хулiган ще не переживав перiоду "пан чи пропав".
   З огидою на обличчi Рауль швидко пiдняв цю рiч двома пальцями. Таким чином вiн повернув своє зап'ястя i ненароком побачив його вмiст.
   За мить по тому.
   Рауль раптово сплюнув i сильно кашлянув.
  
   Фiна Бладстоун, 15 рокiв
   Отримана освiта: нiчого конкретного
   Минуле положення: Спадкоємець Короля демонiв
   Причина заявки: мого батька перемогли
  
   - Хм, Рауль, ти ж не залишав магазин без нагляду, так? Що сталося?
   У той час, коли вiн поспiшав, то перечепився через коробку пiд своїми ногами та впав же на неї, й по iнерцiї зкинув на пiдлогу гору речей. На Рауля зi здивованим виразом обличчя дивилася менеджер.
   - М-м-м-менеджер, ви тiльки подивiться на це-е-е!
   Схожим чином Рауль тримав розiрваний листок паперу своїми тремтячими руками дуже близько до менеджера, i водночас намагався розгледiти хлопця блондина, який сидiв на стiльцi з широко розпрямленою спиною через свої винятковi здiбностi.
   - Це-е-е ре-езюме! Це-е-ей хлопець...
   Вiн намагався сказати так чи iнакше зi своїм язиком, що заплiтався, але це не спрацювало. Проте, подивившись на листок, менеджер приємно йому посмiхнулася.
   - О, ти принiс резюме Фiни, я права? Дякую.
   Нi! Справа не в цьому! Вдихнувши трохи повiтря, Рауль зарядив свої м'язи живота такою силою, на яку вiн був здатним. Вiн повернувся до безтурботного менеджера, яка взагалi не усвiдомлювала обставин, наповнив свiй голос енергiєю, майже випльовуючи у повiтря:
   - МЕНЕДЖЕР! Цей хлопець - демон! I що найважливiше - дитина Короля демонiв!
   - Що-о-о?!
   У цей момент, срiбноволосий хлопець, що почув цю розмову поки сидiв, зробив здивоване обличчя та схопився з мiсця.
   - Ти падлюка! Як ти дiзнався про це? Це ж ПОВИННО бути ТАЄМНИЦЕЮ!
   - У ту мить, що ти написав це у своєму резюме це ПЕРЕСТАЛО бути таємницею!!!
   - Але брехнi не повинно бути в резюме, та й це не могло допомогти, як же ще!? []
   - Усе в порядку, Рауле. Резюме повиннi заповнювати чесно. Фiна дуже гарна дитина, так?
   Рауль i демон-блондин обоє втратили самоконтроль i просвердлювали очима одне одного. Але раптово, прекрасна дiвчина з каштановим волоссям повернулася до них, поклала руки на плечi обох i заспокоювала їх, показуючи дуже нiжну усмiшку.
   - Ти прийшов у потрiбний час, Рауль. Ось оця особа - це Фiна. Вiд сьогоднi й надалi ви будете працювати разом, тож, будь ласка, навчи свого нового колегу усьому потрiбному, окi?
   - Ну, нi. Зачекайте... Менеджер, ви мене не чули!? Цей хлопець...
   Рауль зупинився посерединi речення, раптово обiрвавши свою мову.
   У своїй головi вiн почав переглядати слова менеджера i як тiльки зрозумiв їх вмiст, то його розум став не спроможним згадати хоч щось.
   ...Трохи пiзнiше.
   Рауль йшов плiч-о-плiч зi срiбноволосим демоном i пильно на нього дивився, оскiльки той хлопець випромiнював зловiсну атмосферу.
   - Емм... Менеджер, ви справдi найняли таку особу?
   - Угусь.
   Вiн боязко запитав її, а менеджер швидко кивнула, вiд чого її пухнасте та кучеряве волосся заколихалося.
   - Ну тодi я пiду в торговий зал з хвилини на хвилину, а ти, будь ласка, навчай Фiну. Фiна, оця людина - це твiй старший по званню i наш продавець Рауль Чейзер. Запитуй у нього все, що тобi не зрозумiло, зрозумiла?
   - Так... - вiн просто кивнув з гордовитою манерою на щирi вiтальнi слова менеджера.
   Повернувшись до Рауля, який досi стрiляв в нього очима, цей демон тодi заявив жахливо самовпевненим голосом:
   - Ну, маємо те, що маємо. Ходiмо, Рауль.
  
   - Дякуємо, що купуєте в нас!
   У момент, коли покупець вже розплатився, вiн рiшуче вiдскочив вiд каси, так нiби його переслiдували, у цю мить прощальний вираз обличчя застиг.
   - Вже зрозумiло. Саме так працює каса, чи якось схоже на це.
   Боязко розвертаючись, Рауль зустрiвся зi звiрячим поглядом блондина, який спостерiгав за тим, як Рауль працює на касi, стоячи прямо позаду нього.
   Поверх своєї куртки з причепленим капюшоном, вiн носив фартух iз логотипом магазину. Хлопець свердлив гострими очима, наповненими спрагою кровi, i в його руках був маленький блокнотик з ручкою...Якщо покупцi постiйно дивилися на цього типа весь час оплати рахунку, як правило, вони ставали переляканими. Рауль одразу вiдвернув очi. Демон раптово роззявив рота:
   - О, Рауль! Позаду тебе!
   - ...? Повернувши голову, бо його переконали до цього, вiн побачив постать покупця, на якого вказував демон. Цей покупець придивлявся до якихось товарiв.
   - В чому справа? Покупець щось зробив?
   - Щось зробив...
   Вiд простого повторення того, що вiн сказав, блiдо-блакитнi очi демона стали великими.
   - Товари привернули його увагу, i зараз вiн є незахищеним, так? Послухай, я допоможу тобi. Я знищу його за один удар!
   - Ти не повинен прибивати тут когось!
   - Ех, але може вiн мати при собi трохи золота...
   - Проблема не в цьому! Не треба тобi вбивати покупцiв!
   - Хо-хо-хо, тож менi заборонено їх вбивати...
   Поки демон навмисно повторював як папуга, Рауль вже здригався вiд його слiв, стоячи приречено попереду демона, який тримав свiй записник i записував у нього.
   Демони. Нелюдськi створiння, що утримують в собi магiчну силу, яка давно перевершила ту, що є в людей. Вони не мають почуття моралi. Сусiди всiх нас, їх варто ненавидiти.
   Звичайно, завдяки численним зусиллям героїв їхнє число зменшили. В додачу до цього, вони скинули когось такого, як їхнього лiдера, Короля демонiв, тому їхня країна перебуває в катастрофiчному станi. I навiть якщо вiн син Короля демонiв, то ймовiрно вiн не може дозволити собi просто валятися i байдикувати в палацi. Iснує просто немала ймовiрнiсть, що вiн упав духом i прийшов у людський свiт працювати, але я не такий простак, це було б занадто добре. Навiть син Короля демонiв повинен був дiзнатися про жорстокiсть цього суспiльства... напевно.
   Чому цей проклятий хлопець прийшов i працює на пiвставки у такому маленькому сiмейному магiчному магазинi!? Про це, зi звичного досвiду Рауля, вiн подумав, що мати у магазинi такого масштабу двох постiйних штатних працiвникiв - це дивно, якщо чесно. Та навiть якщо демони, чия загальна магiчна сила, що, як кажуть, досягає декiлькох сотень Гiгабайлiв, була пригнiчена, як можна найняти сина небезпечної легендарного класу iстоти, яка певно правила демонами, це нормально робити!?
   ...Чи точнiше, як я повинен зав'язати розмову з моїм колегою, що має такий несхожий погляд на життєвi цiнностi!? Отак Рауль думав i ламав свою голову пiд час цього. Не хочу цим хвалитися, але також у мене немає таланту спiлкуватися! Впродовж того одного року у Пiдготовчiй школi я переважно був сам по собi! Мене, що працює у сферi обслуговування, можна прирiвняти до дива!
   Але...
   Усiма силами струсивши це жалюгiдне вiдчуття, Рауль переконав себе. Незалежно вiд того, чи вiн син Короля демонiв, чи нi, то я повинен допомогти цьому хлопцю стати працiвником. Не важливо, наскiльки менi це не подобається, не важливо, наскiльки я пригнiчу його... це моя робота...
   Саме так!
   Лицемiрно прочистивши своє горло i зiбравши до купи усю свою мужнiсть i гiднiсть, що мав, Рауль несподiвано сказав:
   - Еммм... з того, що ти бачив до цього часу, є якiсь незрозумiлi моменти?
   - ... .
   Вiд питання Рауля, Фiно або срiбноволосий хлопець, деякий час дивився на сторiнку блокнота у своїх руках, i незабаром раптово вказав на магiчну касу.
   - Ти ранiше використовував той дивний iнструмент он там. Слухай, коли ти приймав покупцiв, ти взагалi тримав товари один за одним у рiзному положеннi.
   - Хее...
   На диво неочiкувано чесна реакцiя. Ненавмисно вiдповiдь Рауля, що втомився вiд усiх сюрпризiв, прийшла трохи пiзнiше.
   - Так... Я не пояснював цього, оце - це магiчний сканер штрих-кодiв. Штрих-коди прикрiплюють, в основному, на всi товари у цьому магазинi тим чи iншим способом, i через цей сканер їх читають. Тодi на магiчному екранi на касi з'являється їхня цiна. До речi, якщо ти працюєш на касi, то такi речi як цiна товару, бухгалтерський облiк чи сума, на яку продали до цього часу, також можна побачити. Ця система використовує найновiшi МIТ.
   - Мiтi?
   - Магiчнi iнформацiйнi технологiї. Iншими словами, iнформацiйна мережа, розроблена у цiй землi "Магiчний Регiон", якої ми точно дотримуємося. Ну дивись, МIТ революцiя, чи якось так, стала популярною фразою не так давно, зрозумiв?
   - Хмм... Ну, а це добре? Замiсть цього я вже хочу працювати на касi. Ей Рауль, для цього немає якихось вiдповiдних товарiв?
   - Зараз ти...
   Швидко вiдмахнувшись вiд пояснень Рауля i сказавши це у грубiй манерi, Фiно широко оглянув околицi зi сканером штрих-кодiв у руцi. Вагаючись лише секунду, Рауль змiцнив свою рiшучiсть i промовив:
   - Я не знаю, як це розiгрують для когось такого, як спадкоємця Короля демонiв, але чи не мiг би ти використовувати бiльш ввiчливу мову? Твiй спосiб говорити є грубим стосовно наших покупцiв, це ясно? Також... i я твiй наставник на даний момент, так же?
   Вiн намагався застерегти його. Але...
   На слова Рауля, якi були кинутi трохи суворим голосом, Фiно здивовано моргнув очима i зробив порожнiй вираз обличчя.
   - Ввiчлива мова? А що це...?
   Так... я ж мусив це передбачити, що так i станеться. Нi, почекайте, усе в порядку. Це настiльки в межах моїх сподiвань. Схопившись рукою за свiй лоб, Рауль намагався це пояснити тим чи iншим способом.
   - Шаноблива мова, або ввiчлива - це загальноприйнятий спосiб говорити. Це вкладає в твої слова повагу до iншої сторони, це як говорять лише дорослi.
   - Загальноприйнятий спосiб... "Повага"... Лише дорослi говорять...
   Ти це зрозумiв чи нi? Фiно промовив слова Рауля з дещо правильним виразом обличчя, лише трохи скоса дивлячись. Глибоко зiтхнувши, Рауль блискавично оглянув навколишню обстановку.
   Переконавшись в тому, що бiля каси не було клiєнтiв, вiн покинув Фiно, який зi свого боку розминав свою шию. Рауль швидко пiшов у торговий зал вiд прилавку.
   Рауль взяв з найближчої полицi зiлля, попрямував до каси як покупець i зiткнувся з Фiно, який стояв точно за iншою стороною каси.
   - Ну ж бо, використай сканер магiчних штрих-кодiв.
   - ... !? Рауль заявив це у дещо розчарованому тонi до Фiно, який швидко пiдняв голову.
   - Для початку ми зiмiтуємо ситуацiю. Я показував тобi зразки поведiнки багато разiв, тож чи ти неповинний вже знати, як це працює в загальному? Я буду iмiтувати покупця, а ти спробуй працювати за касою. I звичайно ж, ввiчлива мова. Ввiчлива розмова має проходити з посмiшкою.
   - ...Зрозумiло! - кивнув Фiно вiдповiдним чином на слова Рауля.
   Закривши записник з записаними поведiнками у своїх руках, вiн спокiйно тримав палець на верхнiй частинi своїх губ, у такий момент...
   В усi боки вiд нього розповзлися на диво моторошнi жахiття.
   - Це!
   ...Чи може бути це, якщо припустити, його усмiхнене обличчя? Говорити про величну посмiшку Фiно, яку вiн показував за касою, як би позитивно її описати ... у неї була така привабливiсть, нiби в дуже фанатично злого бога до козла вiдпущення, якого повиннi були принести йому в жертву. По правдi кажучи, не дивлячись на цю диявольську ауру, Рауль якось поклав зiлля на касу.
   - Емм, ось це будь ла-а-аска...
   - ВУУ-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХААА...!
   У цей момент величний смiх, який змусив би всiх iнстинктивно захотiти прикрити вуха, вiдбився ехом з-за каси. По зовнiшньому вигляду самозакоханому Фiно, що впер свої руки в талiю й так нiби зверхньо дивився на Рауля, тiло якого мимовiльно закам'янiло вiд шоку, у нього був пiдвищений бундючний голос.
   - Як же чудово, що тобi з труднощами вдалося пробитися до моєї каси, смиренний покупець! Якщо ти бажаєш цих товарiв, тобi доведеться пiднести менi свою MemberCard!
   - ...Емм, у мене її немає.
   - Ти кидаєш менi виклик, навiть не маючи MemberCard? Ву-хаха, який смiливий покупець! Це прекрасно, менi це подобається!
   - Емм, я також хочу оце.
   Другим, що Рауль поклав на касу, став пакет з круглими жуйками; Фiно широко на все обличчя посмiхнувся i захоплено промовив:
   - Уха-ха, як смачно! Навiть якщо ти складеш всi цi предмети в лiнiю, то гадаєш, що я буду вагатися? З такою кiлькiстю розберуся за мить! Дай-но погляну, їх загальна цiна... ЩО-О-О!? Неможливо! 420 золотих!?
   - Стiй! Зупинись...! Чи не повиннi ми спробувати заспокоїтися на секунду?
   Схопивши Фiно за руку, який мiцно стиснув сканер штрих-кодiв по той бiк прилавка й оголошував це, Рауль поглянув на Фiно, який розгублено витрiщався.
   - Ее... Саме зараз отакi спроби скопiювати спосiб, яким говорив мiй наставник. Це жорстоко, виражає повагу до спiврозмовника, i лише дорослi так говорять...
   - Це абсолютно iнше! Й краплинки правильного не було! Вiд початку i до кiнця - це повнiсiнька поразка! А нi... все в порядку. Пробач, мої пояснення повиннi були бути бiльш точними.
   Схопившись за свої груди для того, щоб заспокоїти свiй гнiв, Рауль доклав зусиль i спокiйно сказав:
   - Ем, якщо я правильно пам'ятаю, десь там пiд касою має бути довiдник. Вiзьми його та почитай. Ти неодмiнно повинен говорити так, як радить довiдник. Прошу тебе. I потiм, прибери свою зловмисну посмiшку. Не бажаючи того, вона виснажує хiт поiнти клiєнта.
   Кажучи так чи iнакше це до Фiно, Рауль подумки кричав:
   "Що ж це таке з цим нездiйсненним завданням!?"
   - Один предмет, загалом 1080 золотих, - закiнчивши це, Фiно нахилив свою голову, тримаючи незграбну посмiшку, - Ей ублюдок, ти хочеш, щоб я поклала це в твою сумку?
   - Неправильно! Треба "Чи менi треба покласти це у вашу сумку?"
   - Ем, ось 50 золотих як помста!
   - Яка в бiса помста!? Що ж ти плануєш робити з покупцем!?
   - Якщо ти не проти, будь ласка, прийди в магазин вчора!
   - Це неможливо! Покупцi не можуть подорожувати в часi! Або точнiше, значення змiниться на протилежне[1]! Ти хочеш посваритися!?
   - Фу... Говорити ввiчливо так важко...
   - НЕ ДОВОДЬ МЕНЕ ДО НЕСТЯМИ!
   ...Навчати Фiно, як виявилося, це досить складна рiч.
   Бездумно подивився на касовий лiчильник, i саме тодi вiн згадав про вчорашню катастрофiчну подiю. Рауль зробив дуже глибокий вдих. Дiдько...
  
   Уранцi внутрiшнi примiщення магазину були мовчазними та безлюдними. Чи знижували цiнники? Чи предмети на стелажах були в безладi? Раулева манера прогулюватися пiд час перевiрки торгового залу була надзвичайно тяжкою, не зважаючи на те, що торгiвля ще не почалася. Думати про те, як вiн вчора без перерви навчав того срiбноволосого демона, i те, що i сьогоднi буде його тренувати, робило Рауля достатньо пригнiченим, щоб захотiти втекти.
   Врештi-решт, коли Рауль завершив навчання вчора, то якщо порiвнювати з початком, Фiно лише трохи покращив свою звiрячу усмiшку... хоча, ймовiрно, це межа.
   Витримувати таку жахливу психiчну втому довгий час... Рауль заварив собi чаю. Вiн вiдмовився вiд тренувань з касою та доручив особливе завдання по перевiрцi iнвентарю тому хлопцю-блондину, який зараз лежав, очiкуючи на подальшi вказiвки. Пiдраховувати товари на складi, i порiвнювати це зi списком - це достатньо просте завдання, навiть для демонiв. Ввiчливе мовлення i так далi, це я сам колись склав для себе, давайте поки дуже уважно будемо з ним рахуватися.
   Але тодi...
   - Ей Рауль!
   Рауль запитав себе, що робити. Несподiвано у цiй освiжаючiй ранковiй атмосферi в торговому залi з'явилася зловiсна фiгура.
   - Агов, що саме я можу сьогоднi робити?
   Навiть не придiливши хоч якоїсь поваги до компанiї свого наставника, як i завжди, срiбноволосий демон прийшов перекинутися парою слiв з Раулем, з одною пiднятою рукою. Таким чином Рауль дивився на хлопчину з напiввiдкритими очима, що нiби вiдмовився вiд багатьох речей. Через деякий час Рауль поглянув у бiк полиць у торговому залi.
   - Нумо подивiмось... Яку роботу я можу дати тобi сьогоднi...?
   Вiн пiдiйшов до полицi з магiчними iграшками перед своїми очима. Вказуючи на них, Рауль сказав:
   - Товар ось звiдси стає популярним, тому коли його продамо, є таке вiдчуття, що з'явиться дiрка у наших продажах. Залишати це так - погано, тому дiстань iз пiдсобки торговi запаси та принеси їх сюди. I, будь ласка, хай тут буде те, що було ранiше. У зв'язку з цим, наведи порядок на цьому стендi також. Зрозумiв?
   Просте завдання, що зможе зробити навiть демон. Насправдi вищезгадане - це основи роздрiбного бiзнесу. Ось чому вiд цього нiяк не вiдвертiтися. Постiйний нагляд за навчанням цього хлопця - це взагалi-то не такий вже геморой, угу.
   Проте, з якихось незрозумiлих причин у вiдповiдь на вказiвки Рауля Фiно лише невдоволено нахмурив брови.
   - Ее, сьогоднi що, не касирська практика?
   - Це погано, у цьому немає нiчого доброго. Шлях касира - це занадто рано для тебе. Безперервно заробляй свiй досвiд у тому, що я кажу, пiдвищуй свою квалiфiкацiю як робiтника, а це потiм, коли ти не вдариш когось, окей? Особливо клiєнтiв.
   - Тц.
   Хоч i клацнув язиком, але демон робив, як йому i сказали, неохоче розвернувся до полиць на протилежнiй сторонi й старанно почав наводити порядок на стелажi. Простягнув руки, якi були покритi довгими рукавами куртки, вiн один за одним точно пiдправляв цiнники на товарах. Це був на здивування обережний стиль роботи, який не пiдходив цiй особi.
   I тодi...
   Раптово щось згадавши, Рауль засунув руки у кишенi свого фартуха.
   - А нi, все в порядку, ти також повинен це носити.
   Те, що тримав Рауль поки говорив, було малим предметом схожим на коробочку, що мала два шнурки. Фiно озирнувся через плече i, здавалось, зацiкавлено запитав:
   - Що це?
   - Ем, з'єднай їх, i причепи це, де зможеш почути, i...
   У той момент, коли вiн заштовхнув навушник у вухо Фiно без дозволу чи заборони, спина Фiно заклякла вiд здивування. Проте, очiкуючи такої вiдповiдi вiд демона, Рауль наблизив мiкрофон до себе, який був закрiплений на його власному комiрцi.
   "Ей, це перевiрка зву-у-уку для Фiни. Ти чуєш мене-е?"
   - Що це було!? Я зараз двiчi почула голос Рауля...
   "I я тут! Ти можеш мене чути?"
   - ...!?
   У цей момент Фiно здавався навiть бiльше здивованим.
   - Це... Голос менеджера! Це був голос менеджера!? Як? Вона не є десь поруч, але...? Як це можливо???
   "А тепер розумiєш?"
   Опустивши перемикач для мiкрофона перед Фiно, який, здавалось, розчаровано оглядав околицi, Рауль продовжив iз трошки гордими словами:
   - Це ексклюзив, призначений для працiвникiв, Magic InCom. Якщо вiн пiдключений - ти зможеш поговорити з колегами по роботi скрiзь i де завгодно всерединi магазину.
   - Звiдси можна почути голос!?
   Пiдiбравши шнурок навушника, що виходив з його власного вуха, Фiно викрикнув iз хвилюванням:
   - Зрозумiло! Якщо у когось є це, то його стратегiчна свобода надзвичайно розширюється, так? Спiвпрацювати з колегами по роботi, щоб заманювати покупцiв у магазин... Прикривати фланги з ними було б так просто...
   - Не треба тут нiкого прикривати!
   - Угу, зрозумiло. I не валити клiєнтiв на землю, правильно?
   Так безтурботно це заявляв, колообiг думок цього демона такий же неправильний, як i ранiше.
   - Але це справдi зручно ж? Якби мiй батько знав про них, напевно, вiн би страшенно їх захотiв.
   - Нi... InCom у твердинi Короля демонiв - це немислимо...
   ...У цей момент йому в голову потрапило дещо сюрреалiстичне уявлення про Короля демонiв, i демонiв, що спiлкуються через InCom. Рауль ненавмисно струхнув головою.
   - Послухай, у часи, коли ти стурбований чи у тебе щось запитав покупець, натисни на цей перемикач мiкрофона i звернися за допомогою. Пiсля цього менеджер чи я ймовiрно дамо тобi вказiвки, тому гарненько слухай, що тобi говорять.
   "Так, саме так!"
   - Тiльки не запитую кожну маленьку дрiбницю через InCom!
   "Хм, хм, здається нiби Фiна зрозумiла, як користуватися InCom."
   Таким чином заспокiйливий голос менеджера потрапив у вуха Рауля i Фiно.
   "Рауль, Фiна, чи не могли б ви вiдкрити магазин трохи ранiше?"
   "О, так, я з нетерпiнням чекаю, щоб попрацювати з вами!"
   Вiдповiвши менеджеру по InCom, Рауль, що ще раз спробував повернутися до прилавку, поглянув на Фiно, що стояв перед полицями.
   - Або зачекай... Фiно! Гадаю, ось зараз ти зрозумiв, що ти можеш звичайно ж i не шкодити покупцям, я правий? Тому також усмiхайся їм стандартною усмiшкою!
   - Гаразд.
   Пiсля нагадування Рауля, Фiно кивнув головою, схопив коробку з Магiчними Козирями й вiдновив ранiше згадане завдання.
   ...Серйозно, яка ж це крута перемiна в iсторiї?
  
   Сьогоднi нормальний вихiдний день. Хоча все ще був ранок, то зразу ж пiсля вiдкриття магазин Леон вже був повнiстю забитим!
   - Ласка-аво просимо!
   Навiть коли я говорив, новi клiєнти продовжували заходити.
   Якщо покупцi не можуть прийти у вихiдний день, навiть через день, коли вони приходять всi одразу, то й це не так, як зараз. Я справдi не розумiю, про що думають покупцi!
   "Рауль, я залишаю касу на мить!"
   Закiнчуючи консультацiї в вiддiлi магiчних канцтоварiв, Рауль краєм ока побачив деякi товари, якi вiдбивали постать покупця, що пiдходив до каси.
   Схвильований Рауль квапливо кинувся назад до каси. Вiн зайняв мiсце позаду магiчної каси та швидко начепив дiлову посмiшку.
   - Ласкаво просимо, дякуємо, що купуєте в нас!
   Таким чином Рауль поквапився швидко обслужити покупця своїми досвiдченими руками. Проте...
   Як тiльки вiн закiнчив, один з покупцiв, який розглядав розкиданi речi всерединi магазину, та ще один почали збиратися до каси.
   ..........
   Як тiльки вiн закiнчив з ними, перед касою невiдомо звiдки з'явилося ще двоє. А коли вiн закiнчив i з цими, сюди продовжували пiдходити новi покупцi... Вже за мить, перед касою вишикувалася черга покупцiв, якi чекали своєї черги на обслуговування.
   "Будь ла-аска вибачте мене, але хай хтось допоможе менi на касi!"
   Вiн взяв коротку паузу в роботi каси й використовував для передачi цiєї iнформацiї InCom. Проте там не було вiдповiдi.
   Ну... цьому не допомогти. Персонал, якому сьогоднi повiдомили про роботу, був такий самий, як i вчора. Менеджер, Рауль i стажер Фiно - лише троє людей.
   Рауль здогадався, що судячи по вiдсутностi вiдповiдi, менеджер безсумнiвно була посеред консультацiї з клiєнтом чи щось iнше.
   Iншими словами, у мене немає iншого вибору, нiж як переключитися на повну швидкiсть!
   Перш нiж змусити вирости ще бiльше чергу у своїх думках, Рауль весь час пiднiмав голову на неї й змiцнив свою рiшучiсть до максимума.
   - Менi справдi шкода, що змусив вас чекати. Ви маєте MemberCa...
   Кажучи це, у той момент вiн полiз рукою у кошик покупця.
   Раптово бiля Рауля за касою ковзнула тiнь.
   - Клiєнти, що чекають, будь ласка, проходьте на цю касу.
   Що це...
   Впiзнавши дещо срiбне, що миттєво вiдбилося на межi зору, Рауль зрозумiв, що це не було каштанове волосся прекрасного менеджера, на яку вiн так надiявся. Це новий "надзвичайно обдарований" працiвник на пiвставки, який вчора показував легендарного рангу симуляцiю роботи касира, срiбноволосий демон, Фiно Великий, зi своїм величним вступом.
   ...Та для них краще просто бiльше почекати! Якого вiн сюди прийшов?
   Поки Рауль працював на касi, його руки дрижали вiд вiдчаю, коли вiн дивився на зовнiшнiй вигляд цього незваного створiння. Нi, тiльки не це. Але вже занадто пiзно. У Фiно вже були покупцi, якi пiдiйшли до каси, яку вiн вiдкрив, i Раулю також потрiбно було обслужити покупцiв, що були поперед нього прямо зараз. Було неможливо викрасти сканер штрих-кодiв у Фiно, чи зробити щось схоже, як виписувати рахунки двом покупцям одночасно.
   У своєму занепокоєннi Рауль почувався так, нiби його серце розчавлювали. Вiн присвятивши усього себе молитвi, яку промовляв до кожного бога, якого вiн знав i про якого змiг подумати, вiн продовжував сканувати товари. Ааа, будь ласка, не дозволяй, щоб трапилася якась смертельна пастка...!
   Але...
   З боку Рауль змiг почути такий надзвичайно свiтлий голос.
   - Дякую, що купуєте в нас! Ви маєте MemberCard?
   Що?
   - Ось за цi три товари загалом 480 золотих.
   Не зрозумiв?
   - Ви дали менi 5000 золотих.
   Що ж це таке?
   - Ось ваша здача - 4520 золотих. Дуже вам дякую!
   Це, ЩО ЦЕ В БIСА ТАААКЕЕЕ!!!???
   - О, досi тут?
   - Ем, ах... Та-а-ак! Я йду!
   Бувши переконаним голосом клiєнтiв, повнiстю приголомшений Рауль здивувався i повернувся до своїх почуттiв... Нi, але... Чому!?
   Швидко опускаючи та пiднiмаючи голову у поклонах у вибаченнi перед покупцем, вiн кинув косий погляд у бiк Фiно, який зараз проводжав свого клiєнта. Рауль моргнув очима, а його обличчя, здавалось, казало: "Я не можу в це повiрити!"
   Якого бiса цей проклятий хлопець раптово став здатним працювати на касi!?
   - Одна... Двi речi...
   Так, нiби вчорашня трагедiя була просто грою. I це не зважаючи на те, що його манера використовувати сканер штрих-кодiв незручна, цей стиль цiлком прийнятний на даний момент, i що найважливiше - вiн використовує тi точнi слова. Вiн отримує посереднi оцiнки як стажер за свою гарну роботу, i якщо бути чесним, у мене немає жодної iстотної скарги до нього.
   Але...
   - Перепрошую, квитанцiю, будь ласка.
   У наступну мить Рауль знову захвилювався через слова покупця, якi можна було почути вiд прилавка Фiно.
   За жодних обставин Фiно не знає, як писати квитанцiю. Для демонiв, якi не мають монетарної економiки, сама концепцiя квитанцiй ймовiрно не iснує. Вчора вiн дотримувався основних речей, наскiльки це можливо для нього, але врештi, вiн не намагався впоратися з таким.
   Вiдчуття, нiби вiн зiйшов з розуму на короткий час, запустило його мозок у турбо режим; Рауль одразу вiдкрив рот та сказав:
   - Фiно! Я це зроблю, тому ти йди сюди замiс...
   - Зрозумiло.
   Проте, коли Рауль пiдвищив голос, Фiно вже кивнув, як i було потрiбно.
   - Чи не могли б ви, будь ласка, сказати менi ваше iм'я?
   Бiля остовпiлого Рауля, Фiно дiстав форму для квитанцiї з шухляди пiд своєю касою. Тодi вiн дiстав ручку з пiдставки для ручок i допитував покупця спокiйним голосом.
   - Дякуємо вам за вашi покупки!
   ...Нарештi черга очiкування розчинилася.
   Провiвши покупця легким кивком, Рауль негайно поспiшив до Фiно. Вiн боязко дивився на його навички, поки робив ковтальнi рухи.
   - Але що нам робити з тою умовою?
   - А, усе в порядку.
   - Зрозумiло. Ну тодi, вiн буде включеним у накладну.
   Вiдповiдаючи, Фiно плавно рухав ручкою по квитанцiї.
   Що це за фокус? Вiн навiть не вагається, i... Прокляття! Особливо дивувало те, що почерк Фiно був набагато кращим, нiж у Рауля.
   Рауль тупо витрiщився, а перед його касою продовжували з'являтися новi клiєнти.
   - О, ласкаво просимо! Я прийму ваше замовлення тут!
   Вiдкривши одразу сусiдню касу, вiн зчитував штрих-код, проте i досi Рауль був поставлений у глухий кут.
   Як же могло вийти щось таке? Цей Фiно дивний, в цьому немає сумнiвiв! Чи таке можливо? Може його викрала таємнича органiзацiя i перебудувала його силою? У якогось бездоганного вояка касира? Нi... хто вiд цього виграє!?
   ...З бiльш нiж дрижачими руками, Рауль напiвсерйозно пiдозрював щось такого роду.
   - Дякуємо, що купуєте в нас!
   - Дякуємо, що купуєте в нас! Послухай Фiно, ти!
   Обоє з них закiнчили своє обслуговування майже одночасно.
   За мить клiєнтiв провели вiд каси, i Рауль наблизився до срiбноволосого демона.
   - Ти... Чому ти можеш бути касиром? Нi, скорiше, чому ти можеш виписувати квитанцiї!? Я ж досi не навчав тебе речам такого роду, я правий!?
   - Еее... Але Рауль робив це декiлька разiв вчора, i це також написано у довiднику...
   - Стiй, написано у довiднику...?
   - Я можу це пригадати.
   Так перед здивованим Раулем, що туповато дивився в одну точку, Фiно продовжував говорити iз виразом цiлковитого спокою:
   - Стандартнi скарги на касi, квитанцiї чи використання MemberCard, читавши вголос довiдник i те, що було записане у записник i... повторювавши це, поки була перевiрка iнвентарю, i тому, в кiнцевому пiдсумку, це стало зрозумiло, пiсля ночi витраченої на це.
   - Секунду... нiч? Ти ж не мiг бути у магазинi всю нiч!?
   - Нi, так i було.
   Перед Раулем стояв Фiно з байдужим виглядом. Рауль мимоволi взявся за свiй лоб.
   - I що з цим робити? Ти ж працiвник на пiвставки, так? Як тiльки зробив свою роботу, то поспiшай додому! Чи скорiше, чому ти зайшов так далеко?
   Проте... Саме тодi Фiно здивовано поглянув на нього своїми великими очима.
   - Ем, але... Якби менi не зробити усього цього, то у Рауля були б проблеми, так же?
   Вираз обличчя Фiно намагався сказати: "Чому ти питаєш щось настiльки очевидне?" Демон-блондин дивився на Рауля, i здивовано клiпав своїми свiтло-блакитними очима.
   - Та й немає у мене чогось такого, як дiм. Прибираюсь, вiддаю усього себе i так далi, тому менi дозволили жити тут, або ж менеджер просто запросила мене. У мене все нормально зi сном на пiдлозi чи щось типу цього, i хотiлося б ще краще знати магазин. Ось чому, коли менi сказали йти додому, куди менi слiд було пiти, так це нiкуди... Ох.
   - Рауль, прийшов покупець, - пробурмотiвши це як тiльки пiдняв свою голову, Фiно без вагань вiдкрив касу перед Раулем, який повнiстю втратив дар мови та досi стояв у шоцi.
   - Ласкаво просимо, дякуємо, що купуєте в нас!
   I досi його посмiшка трохи незграбна i виражає найкращi його вмiння. Срiбноволосий демон обережно зчитав штрих-коди товарiв з кошика, якi вишикувалися у лiнiю один за одним на його прилавку.
   Якщо хтось дуже уважно придивиться, то його очi здавалось трохи запальними й легкi тiнi пробiгали по шкiрi бiля його очей. Попри це, Фiно не дозволяв зникнути своїй посмiшцi.
   - Дякуємо за вашi покупки! Будь ласка, заходьте до нас iще!
   Отак дивлячись на Фiно, Рауль щось вiдчув глибоко всерединi своїх грудей, якесь невимовне почуття, що виривалося з нього.
   Фiно. Не кажучи про твоє народження, я не знаю, чи ти вимушений до таких речей просто тому, що ти демон, чи що Спадкоємець Короля демонiв. Ти хлопець з поганою поведiнкою, балакучим ротом, i взагалi не маєш здорового глузду, але...
   ...Напевно ти дiйсно чесний, старанний i хороший парубок.
   Хах, знехотя засмiявся Рауль над собою.
   Цей азарт, коли вiн нарештi отримав неофiцiйну роботу пiсля довгих i болючих пошукiв. Перш нiж вiн це дiзнався, вiн повнiстю забув про це. В очах Рауля, у якого розвинулося абияке вiдношення до роботи, постать Фiно, який продовжував старатися з усiх сил, здавалася надзвичайно променистою... Ха, ха, я такий жалюгiдний. Це так думав Рауль. Менi потрiбно послiдувати прикладу цього хлопця...
   Я повинен. Тут раптово...
   Нищiвний шум, що вiддався ехом неподалiк, силком здув враження Рауля.
   - Що...
   Тут в очi Рауля, який автоматично повернув своє голову, потрапила... трагедiя.
   Уламки кольорового скла, якi були вiльно розкиданi мiж прилавками, долетiли аж до нiг Рауля. Вiдчутний хiмiчний запах зiлля висiв у повiтрi. I переслiдуючи зiлля, яке вислизнуло з його власних рук, срiбноволосий демон падав, втративши рiвновагу... Нiби тонучи у пiдлозi, так падало тiло демона.
   - Еее...
   Покупцi були ошелешенi та занiмiлi вiд цiєї раптової непритомностi продавця, який працював на касi до цього моменту. Рауль також не змiг зрозумiти ситуацiю за мить, як i слiд було очiкувати. Одразу, як вiн прийшов до тями, вiн захвилювався i кинувся до Фiно.
   - Фiно!?
   Нахилившись над Фiно, який обрушився на пiдлогу, Рауль спробував простягнути руку до цього маленького тiла. Рауль сильно злякався. Не може бути... Чи може вiн...
   - Ху-у-у...
   - Стiй, не спи!
   Фартух пофарбувався у бiле вiд зiлля, з рота Рауля вирвалося бурмотання, а бiле i досi розтiкалося по вузькiй пiдлозi каси.
   Ну нi, так чи iнакше, у мене є припущення, щоб це могло бути... чи зачекайте.
   - Ти... Не зважаючи на те, що наступного дня у тебе робота, ти легковажно не спав усю нiч! Робота до такої мiри взагалi не є чимось вартим захоплення, i ти це знаєш! Справлятися зi своїм фiзичним станом - також частина твоєї роботи! Ой, та прокидайся вже! Пiдйом! От дiдько, вiн не може прокинутися!
   - Ем, перепрошую, з цiєю людиною усе в порядку...?
   Повернувшись до покупця, який запитав це страшенно схвильованим голосом, Рауль спробував показати натягнуту посмiшку, щоб приховати ситуацiю.
   - А, все в нормi, з ним усе добре, абсолютно добре! Цей iдiот на середньому рiвнi з народження... Ем... Вибачте, я мав на увазi, мiс, що ми певно налякали вас. Я пiду i принесу вам нове зiлля прямо зараз!
   - Еее, зачекайте, - голос був напрямлений до Рауля з iншого боку, поки вiн намагався побiгти у торговий зал, щоб дiстати iнше зiлля.
   Рауль повернув iз тривогою свою голову i попереду сусiдньої каси, де ставили неактивнi штрих-коди, був хтось з обличчям, яке вiн звiдкись пам'ятав.
   Пiсля короткої паузи, Раулю все стало зрозумiлим. Якщо вiн правильно запам'ятав, це був покупець, якому Фiно вручив квитанцiю нещодавно.
   - Квитанцiя, яку я отримав, не мiстить у собi цiни...
   ...До того, на що вказував покупець, Рауль мимоволi повернув голову до срiбної голови, яка зараз лежала пiд його ногами, i майже пiддався iмпульсу вiдправити цю голову в полiт.
   Такий iдiот! Великий демонiчний iдiот! Ти не мiг таке пропустити, чи нi? Це найважливiша частина, чи не так? Не пишучи її, квитанцiя сама по собi нiчого не варта, ну iiii!?
   - Прошу вибачення! Будь ласка, зачекайте хвилинку, гаразд? Еммм...
   Поки вибачався усiма силами з клiєнтом, шосте вiдчуття Рауля, яке має добре натренований працiвник, Радар Клiєнтiв, знову повiдомило його, що новi покупцi прибувають до каси.
   Тiльки окинувши оком, вiн пiдтвердив своїм поверхневим поглядом: один, два... п'ять покупцiв очiкують? Пiсля вiдкриття магазину, настав другий клiєнтський пiк.
   Вiн продовжував дослiджувати торговий майданчик. Проте, Рауля спихнули у самi глибини такого розпачу. Його останнiй промiнь надiї, менеджер, була у самому розпалi консультацiї зi старою жiночкою з натуральним кучерявим волоссям у кутку магiчних звукопристроїв. I ця бесiда ймовiрно затягнеться... Iнакше кажучи, я не можу очiкувати якоїсь допомоги.
   У цей момент Рауль заспокоївся.
   Мiцно схопивши нове зiлля i повертаючись до каси, вiн ковзнув ногами по мокрiй пiдлозi та також скажено наштовхнувся на перешкоди, якi були колись у нього як у працiвника, вiн нарештi, у той чи iнший спосiб, опинився позаду каси й почав працювати з величною швидкiстю.
   - Я тут, менi страшенно шкода, що змусив вас чекати, я подбаю про вас у порядку черги! Дякуємо, що чекали так довго, з вас 360 золотих, пробачте, що потурбували вас! Так, менi дуже незручно, я вже повернувся, дозвольте менi виправити ту, еммм, квитанцiю, квитанцiю! Менi дуже нiяково, що змушую вас чекати, дякуємо, що купуєте в нас! А зараз, пробачте, що змусили вас чекати так довго! Одна MemberCard, i два товари в додачу...
   Пiд час роботи з потужними хвилями клiєнтiв, що нахлинули на касу, Рауль кинув блискавичний погляд у напрямку своїх нiг за коротку мить.
   Фiно, який тонув у тiй калюжi вiд зiлля, здавалося, гарно себе почував, i на ньому був такий безтурботний вираз, що це майже примусило Рауля розсердитися, i через якусь причину, у Фiно була дещо щаслива усмiшка.
   - Ласкаво просимо...(ну i схоже, на попереднє)...
   ...У мене виникає якесь таке вiдчуття, що я хочу вибухнути слiзьми прямо зараз. Рауль автоматично кричав у своїх думках з усiєї сили: "ХТО ПОСЛIДУЄ ПРИКЛАДУ ЦЬОГО ХЛОПЦЯ!? ХТОСЬ ТАКИЙ, ЯК ТИ, КОМУ ВАРТО ЗНИКНУТИ, А ЦЕ ЗАПЕЧАТАТИ!"
   - Дякуємо, що купуєте в нас.
   ...Ця довга i довга битва, здавалось, продовжується вiчнiсть.
   Нарештi провiвши останнього покупця, Рауль, iз повнiстю виснаженим виразом, поглянув на людину пiд своїми ногами.
   Срiбноволосого демона покривало зiлля i вiн дихав, як безтурботний сонько. Блiн, я бiльше не хочу вiд нього чути "я спричинив проблеми для тебе"...
   Однак, було неможливо залишити його самого, як зараз. Перш за все, навiть при нормальних обставинах, якщо хтось упав у цьому вузькому проходi, їм би не вдалося допомогти, але вони були б перешкодою.
   Пiдходячи до кутка майже навшпиньки по уламках пляшки, якi викликали хрусткi звуки, Рауль без сильного бажання став на колiна.
   - Ау, прокидайся...
   Рухи Рауля пригальмувалися, оскiльки вiн почав говорити. Ненароком вiн почав хотiти простягнути руку до цього нiжного на вигляд обличчя.
   Вiї були такi довгi, що вiн майже остовпiв, вони були таємно прихованi пiд безладним срiбним волоссям, а з-пiд комiрця куртки виглядала струнка потилиця, що пiдкреслювала заворожливу сексуальну привабливiсть. Стоп! Пiдсвiдомо Рауль велично струснув головою.
   Дiдько, у мене вже майже галюцинацiї. Це без сумнiвiв гарно виглядає, i якщо вiн спить як зараз, то не можна й побачити його злiсних намiрiв, та й це не те, що вiн буде менi подобатися...
   - Та вставай вже!
   Уявляючи собi його хвилювання, вiн спробував насильно потрясти Фiно за його плечi. Але й так не було ознак, що вiн прокидається. Рауль зiтхнув перед демоном, що комфортно похитувався i повертався.
   ...Та якщо так, то ти застудишся. Поки вiн дивився на одяг Фiно, який увесь був мокрим вiд зiлля, Рауль почухав свою голову. Ну, не знаю чи дiйсно демони можуть застудитися, але ми не можемо дозволити тобi працювати таким одягненим, це як мiнiмум.
   - Блiн, цьому не допомогти.
   Пiднявшись цокаючи язиком та розглядаючи торговий майданчик, Рауль подивився на полицю за касою. Якщо я правильно пам'ятаю, десь тут... Ах, ось воно.
   Рауль дiстав футболку з логотипом компанiї на нiй, залишок вiд деяких рекламних товарiв, що лежали там впродовж тривалого часу, i витягнув маленьке тiло демона з калюжi вiд зiлля.
   Притуливши тiло Фiни на стiнку i розв'язавши мотузки вiд фартуха, Рауль невинно потягнув вниз змiйку куртки, яка також була пофарбована зiллям.
   - Хеее...
   I в цей момент...
   Дещо висунулося з щiлини у куртцi. Бiла шкiра, що складалася лише з нiжних вигинiв, у цьому вiдношеннi там знаходилися неймовiрного вигляду двi твердi випуклостi.
   - Ммм... м'яко...
   Майже одночасно iз ковтком Рауля, видав Фiно своїм надзвичайно сонним голосом i моментально вiдкрив свої великi очi.
   - ... .
   - ... .
   Їхнi очi пересiклися в упор.
   I дуже скоро...
   Фiно моргнув очима через те, що вiн ще не налагодив свiй фокус, i швидко прослiдкував за поглядом Рауля до руки Рауля, яка i досi була простягнена до нього.
   Пiсля цього вiн машинально зиркнув униз на себе. Такий момент.
   - ... !!!
   Струсивши руку Рауля з абсурдною силою, Фiно раптово пiдняв своє тiло. Поспiхом вiн мiцно схопив краї своєї куртки. По-друге, вiн з'єднав вищезгадане разом i обiйняв себе; Фiно дивився на Рауля, який намагався усiма силами вiдводити погляд.
   - Р-р-роздягати мене у такому мiсцi, т-т-т-ти що-о-о збоченець? ТИ ЩО ЗБОООЧЕНЕЦЬ!?
   - Ех... ось як...
   - На-авiть мiй батько не бачив їх!!!
   - Стiй, ЩЩЩЩЩООООО!?
   Вiн остаточно оговтався вiд свого зависання. Як тiльки вiн усвiдомив це дещо, вiн закричав:
   - ТИ-И-И ДIIIIIIIIIIIIВЧНА!!!???
   - I що ти кажеш? Як i потрiбно було, я записала це у своєму резюме, я права!?
   - Нi-i, я не дочитав його до поля статi, скорiш за все, ЩЩЩЩОООО!?
   - Якi у тебе таємнi замисли...?
   I досi мiцно охоплюючи своє тiло, так нiби захищаючи себе, Фiна з презирством поглянула на Рауля. []
   У цих великих та прекрасних бiрюзових очах дрижали слабкi сльози, Рауль був нерухомим.
   ...Як би це сказати, вона знову виглядає страшенно милою. Досi знiяковiлий Рауль так сильно потрусив головою, що вона майже вiдiрвалася, i тодi спробував заперечити:
   - Нi-i, це не так! Я просто думав, що ти можеш застудитися через це!
   - Застудитися...?
   - Саме так! Отi твої мокрi речi, i змiнити їх... на оцi!
   Схвильовано розглядаючи околицi та схопивши зi швидкiстю свiтла футболку, яка досi там була, бо вiн її випустив, i Рауль простягнув її у напрямку Фiни.
   Пiсля короткої паузи...
   - О, лише таке, - пробурмотала вона i несподiвано настороженiсть зникла з її очей. Її жорстоке обличчя розслабилося, i поки срiбноволоса дiвчина дивилася на Рауля, вона сказала:
   - Дякую тобi, Рауль.
   - Та...
   - Ти ж гарний хлопець, чи не так? - i солодко посмiхнулася.
   Невинний вираз цiєї дiвчини, яка прийняла футболку з рук Рауля, як би це сказати.
   ...Це не справедливо, чи так думав лише Рауль.
  

Глава 2. Дитина Короля демонiв зараз показує все покупцям

   В його мрiях завжди було стати героєм. Нi, це було його все. Вiн завжди говорив, що стати героєм - це причина його життя з дитинства, i вiн не перебiльшував. Коли вiн пригадав день, в який скасували Геройську систему та всi його зусилля по виконанню мрiї свого життя зазнали краху, це було нiби його серце вирвали з грудей.
   З тих пiр Рауль, розгубивши всю свою силу волi, витратив десь пiвроку неквапливо доїдаючи залишок свого пайка, який у нього досi залишався. Усi тi днi вiн лiниво дивився у магiчне телебачення i дрiмав, щоб вбити час i не робити чогось iншого. Його повсякденне життя було далеко вiд того, щоб вилiкувати серце Рауля; скорiше це пiдсилювало його почуття безнадiї та тривоги.
   Коли вiн не рухався, його охоплювало почуття глибокої депресiї, що вiдчувалася як бездонна темрява. З безликою тривогою, що зростала, минав день за днем.
   В один iз таких днiв Рауль прокинувся просто посеред ночi з нудним болем у головi та за звичкою повернувся до магiчного телебачення. Вiн неуважно виглянув iз вiкна поки слухав смiх телезiрки, що витiкав iз динамiкiв.
   Як тут його очi причарувало блакитне небо, що проглядалося крiзь штори, i по обличчi Рауля покотилися ряснi сльози.
   Якого я зараз роблю...?
   ...Розпад системи був неочiкуваним.
   Вiн голосно заплакав. Його сльози лилися через край, наче вода з розбитої дамби; його серце задихалося вiд мертвої хватки, вiд якої вiн не мiг втекти. Вiн скрутився у клубок, немов вхопився за своє серце, заховав обличчя у подушцi та плакав... А тодi...
   Рауль нарештi прийняв реальнiсть того, що вiн не змiг стати героєм i натомiсть того набрався рiшучостi, щоб знайти роботу.
   ...Хаа.
   Старi на вигляд срiблястi дверi стояли мiж Раулем та кiмнатою вiдпочинку. Вiн розважливо зiтхнув, коли у його плече врiзався ремiнь вiд його важкої спортивної сумки.
   Джерелом його печалi був лист, який знайшовся в його поштовiй скриньцi вчора ввечерi.
   "До братика Рауля"
   По-друге, вiн впiзнав милий почерк на блiднуватому листку паперу з блокнота, i розум Рауля почало мучити жахливе почуття провини.
   "Братик, як в тебе справи? Вже десь пройшло три роки з того часу, як ти поїхав у Королiвську столицю, але ми не були на зв'язку впродовж усього часу, як ти пiшов. Татусь, матуся, i всi в селищi хвилювалися. Але листи, якi я продовжую надсилати не повертаються назад через неправильно вказану адресу, тож ти отримуєш їх, чи не так? Ти читаєш їх, я права?"
   Це лист вiд моєї чотирирiчної молодшої сестри, Мьюрi. Вона надсилала листи через сталi iнтервали часу з його вiддаленого рiдного мiста.
   "Також ходили дивнi чутки, що героїв скасували чи щось таке. Цiле село поширює цi чутки й про тебе, але я досi вiрю, що ти став героєм. Ти ж той, хто нiколи не здається, тому ти просто зайнятий роботою героя i не маєш часу щоб вiдповiсти, так? Я завжди схвильовувалася, коли думала про всi тi величнi речi, якi ти робиш, але також я впадаю у самотнiсть тому, що ми не можемо зустрiтися. Знаю - це неможливо, щоб ти повернувся назад, але я була б щаслива, якби ти вийшов на зв'язок хоч раз, навiть якщо це занадто багато, щоб просити. - Мьюрi."
   ...Для цього найближчим часом аж нiяк не знайдеться гарної можливостi, що ж...
   Рауль досi не повiдомляв своє рiдне селище, що вiн все ж не змiг стати героєм. Писав i вiдкидував свої чернетки знову i знову, Рауль не мiг згадати, скiльки цiнних записникiв куплених за 100 золотих у магазинi, вiн марно витратив за цей рiк.
   Йшов час, i ставало все важче i важче говорити про це, i зрештою дотягнув то того, що вже нiколи не захоче про це говорити. Вiн знав, що не можна залишати так, як є. Вiн це розумiв, але... Зiтхання...
   - Доброго ран...
   Рауль пригнiчено повернув дверну ручку i вiдкрив дверi у кiмнату вiдпочинку...
   ...I закляк на мiсцi, досi тримаючи руку на двернiй ручцi.
   У цю мить перед ним постало видовище, що аж надто його шокувало.
   Трохи пiзнiше, щось схоже на крик вирвалося з широко розкритого рота Рауля.
   - ЩО ТИ В БIСА РООООБИИИШ?!!!
   - О, Рауль! Ти так рано!
   Дiвчина-демон Фiна, яка заселилася у кiмнату персоналу в магазинi, пiдняла голову та оглянула свої плечi, коли почула його голос.
   - Ну як бачиш, я зараз умиваюся!
   - Та я це бачу!
   Фiна, що досi притуляла руки до запiненого обличчя, вiдповiла у, здавалось, засоромленiй манерi: "Ем?" I це поки вона стояла перед Раулем, рука якого досi була на двернiй ручцi.
   - Тодi, для початку, чому ти питаєш? Ну ж бо, чи не ти той, хто казав менi, що зовнiшнiй вигляд працiвникiв - це основа сфери обслуговування?
   - Ну, я так сказав! Але ця раковина не призначена для цього! Стривай, ти що досi одягнута...
   - Я ж лише вмиваю обличчя, i менi не потрiбно знiмати для цього одяг, так же? Все в порядку! Може на перший погляд це виглядає, нiби я невихована, та насправдi я викручую своє волосся до скрипу й витискаю з нього всю воду. Я б не дозволила своєму дорогому найкращому костюму намокнути...!
   - Нi, нi, нi. Єдина правда з твого твердження - це те, що ти виглядаєш невиховано. Не може такого бути, щоб твоя форма не промокла! Як ти можеш це бачити iз закритими очима!
   - Але, якщо це потрапить у мої очi, то буде так боляче, що я помру.
   Дивлячись нерозумiюче на нього, вiдповiла вона. А Рауль, хоч i запiзно, та впiзнав запах, що затримувався у повiтрi.
   - ...Стiй, ТА ЦЕ Ж ЗАСIБ ДЛЯ МИТТЯ В ПОСУДОМИИИЙКАХ!
   - Ну так, на пакетi кажуть, що вiн повнiстю прибирає плями жиру. Якщо я використаю його, то моє волосся ставатиме усе скрипучим! Чи це не вражає!?
   - Вiн не призначений, щоб робити скрипучим! Це звук вiд поверхнi волосся, що повнiстю позбавлене важливих поживних речовин! Змий його. ЗААРААЗ ЖЕЕ!
   - ...Цк.
   Фiна неохоче погодилася, i Рауль повнiстю вийшов з себе через цю безвихiдну ситуацiю.
   ...Вiн вже почував себе, нiби плаче. Рауль i до цього був пригнiченим через лист сестри, але ця зустрiч з Фiною розбила його серце ще бiльше. Демони були такими ж впертими, як i очiкувалось.
   - Та ти знаєш...
   Поки Рауль похилив голову через нестерпнi психологiчнi проблеми, Фiна вiдкрила рота так, нiби пригадала щось, поки майстерно вимкнула кран i досi тримала голову у маленькiй мисцi.
   - Люди й справдi не такi простi, хм? Коли я повертаю цю штучку, вона вiдкриває воду, чи не так? Та я серйозно, що ж це таке, люди? Ви копаєте криницi у стiнi?
   - ...Це називається водопровiд. Водо. Провiд.
   Ну... я також здивувався, коли вперше потрапив до столицi королiвства. Головна вулиця нагадувала площу, вимощену плитками, i була переповнена натовпами людей. Коли настав вечiр, то мiський пейзаж поширювався так далеко, як могло побачити око, цi будiвлi з каменю, цегли та iнших матерiалiв, i все це було ледь-ледь освiтлене слабкими магiчними лiхтарями, якi були повсюди. Усе було цiлком обладнане водопроводами та каналiзацiєю, тому не було необхiдностi долати проблеми, щоб набрати води з колодязя й прийняти ванну. Ви могли прийняти теплий душ просто повернувши ручку крана.
   I на довершення, для людей було нормальним мати хоча б одне магiчне телебачення, магiчний пильовик, магiчну плиту та iншi рiзноманiтнi магiчнi речi в будинку; люди жили зручним та багатим життям.
   У цiй Королiвськiй Столицi були зовсiм iншi культурнi стандарти, якщо порiвнювати iз сiльським мiстом в якому Рауль народився та вирiс. У його мiстi навiть до дрiб'язкових магiчних лiхтарикiв, якi продавали за 100 золотих у Столицi, вiдносилися б як до скарбу.
   - Ну... так ось як Рауль думав.
   Не знаю, яке це царство демонiв, але прiрва мiж Королiвською столицею та ним, безперечно була бiльш широкою, нiж мiж ним i моїм простим селищем. Навiть її дивакувата поведiнка може до певної мiри й не бути її провиною...
   - Ха, ха, ха!
   Коли Фiна так награно смiялася, то вона раптово крутнулася.
   - Я була так занепокоєна тим, як митися, що повнiстю забула, що думала зробити пiсля цього!
   Фiна чомусь змогла це ляпнути iз повною впевненiстю, у той час коли вода стiкала з її мокрої голови немов водоспад. I ще чомусь Фiна сказала це не подумавши, дещо егоїстично, а вода продовжувала капати водоспадом з її розмоклої голови. Звичайно ж, вона навiть не пiдготувала рушник чи щось iнш... стiйте.
   - Ти повинна була про це подумати! Дiйсно, ХIБА ПIДЛОГА I ТВIЙ ОДЯГ НЕ ПРОМОК ДО НИТКИ ТАКОООЖ!?
   - Ха, ха, ха, яка непередбачена помилка в обрахунках! Або ж скорiше, я переходжу межi очiкувань!
   - Це абсолютно не вiдповiдає очiкуванням! Це таке передбачуване, що навiть фальшива ворожка не змогла б помилитися! Просто поспiши й обiтрись... Стоп, ЕЙ, НЕ ВИКОРИСТОВУЙ ГАНЧIРКУ, ЩОБ ВИТИРАТИ СВОЄ ВОЛОССЯ! АААА! ДОООСИТЬ!!
   Рауль бiльше не змiг цього витримати, тому вiн зiрвався з мiсця, витяг рушник зi свого спортивного рюкзака, що висiв за плечима, та почав грубо витирати голову Фiни.
   - Кйа...!
   - Ого, яка ти мокра... прям як хлющ...
   Поки Рауль витирав рушником її лоб iз покiрним виразом обличчя, вiн випадково опустив погляд... i остовпiв.
   ...Зовнiшнiй вигляд її обвислої, широченної куртки повнiстю змiнився пiсля намокання. Просочена водою тканина почала прилягати до тiла Фiни. Перш нiж вiн дiзнався, вигини її дiвочого тiла зовсiм на виду... особливо довкола її грудей. Такого привабливого розмiру, що майже вразили його i... навiть проглядалися випнутi сторчки...
   - Ем...? Рауль, щось не так? - здивовано запитала Фiна.
   - Е-е, так нi... нiчого... - випалив Рауль i поспiшно вiдвiв погляд.
   - Що з тобою...? Ти якийсь дивний, хм...
   ...Та зрозумiй нарештi! Чи для демонiв легковажнiсть - це риса "за замовчуванням"...?! Вона така беззахисна. Постривайте... це ж буде злочином!
   Хоча й вiн так не повинен був думати, але Рауль пригадав її шкiру, яку на мить побачив вчора, й мимоволi ковтнув.
   Її випуклостi були такими спокусливими, що зводили його з розуму, i те рожеве, що було ледь червоне на нiй... стоп, припини це! ВIЗЬМИ СЕБЕ В РУКИ!
   Вiн струснув головою, нiби прогнав нечестивих демонiв з голови й пiдiйшов до стiни.
   Рауль абияк вiдкрив дверцята шафки, порився в нiй, й дiстав бажаний предмет вiдносно швидко.
   - Одягни це...!
   Фiна взяла пакунок, який всучив їй Рауль з незворушним обличчям. Вона розгорнула його зi знаками питання, що лiтали над її головою, але невдовзi її очi захоплено заiскрилися.
   - Рауль, та це ж...!
   - Унiформа нашого магазину... - вiдповiв вiн неприязним голосом, й досi вiдводячи очi вiд неї, бо вiдчував, що не зможе дивитися прямо на неї з певної причини. - Його зберiгали дещо далеко, тому може попахувати плiснявою. Але вiн кращий, нiж намокла форма...
   - ...Вона пiдходить менеджеру!
   Вона хоча б почула, що сказав Рауль? Фiна схвильовано зiтхнула, поклала руки на капаючу мокру куртку щоб... зажди!
   - Та... Ой... П-почекай...!
   - О, Рауль. Я перевдягнуся, тож вийди ненадовго, - й таке до неможливостi серйозне обличчя.
   ...А, тодi добре, ось так i повинно бути, чи не так? Ну, не те щоб я тут на щось сподiвався... нi, нiскiлечки.
   - ...Не носи без форми та защiбуй належним чином.
   Сказавши це, Рауль вийшов з кiмнати вiдпочинку, але глибоко в душi був дещо незадоволеним.
   ...Якось так. Я дiйсно... не розумiю почуття невинностi в демонiв, чи як ще це можна назвати.
  
   - Рауль, Рауль...! - пролунав збуджений голос з внутрiшнiх примiщень магазину, що до цього був цiлком спокiйним мiсцем, неначе дрiмав перед своїм вiдкриттям.
   Рауль припинив заносити нотатки в реєстр на касi й повернув голову. Вiн побачив Фiну, яка розмахувала рукою бiля стелажа з побутовими товарами.
   - Якого бiса ти робиш таке...
   - Поглянь! Я знайшла дещо кльову рiч.
   Рауль пiшов з торгового майданчика, заглянув за полицю, й побачив як Фiна тримала в повiтрi магiчний фен з таким гордим виглядом, який можна побачити в того, хто зробив величне вiдкриття.
   - Розумiєш? Ось це! Тут пишуть, що вiн може висушувати волосся! Ей, Рауль, все буде в порядку, якщо я ним скористаюся...?
   - Ну, вiн йде як тестова модель, та це не значить, що персонал може ним користуватися.
   Рауль нахмурився, але як побачив обличчя Фiни та її волосся, що досi прилипало до щiк та лобу, то передумав.
   - Ну... як-не-як це краще, нiж ходити по магазину з твоїм мокрим волоссям. Можеш використати його, але не зламай, гаразд?
   - Так точно!
   Щасливо кивнувши, вона провернула перемикач й одразу повеселiла.
   - Оооо! З загостреного кiнця виходить тепле повiтря! Отож, я висушу своє волосся цим пiдiгрiтим повiтрям! Жодних сумнiвiв, це нагадує сонячнi променi та попраний одяг, хах! Речi, придуманi людьми, й справдi дивовижнi, хаха!
   - Так, так, такi ми крутi.
   Косого глянувши на надто збуджену Фiну, Рауль втомлено зiтхнув. Але...
   - Хмм...?
   Вже вдруге Рауль повернувся до каси, щоб продовжити там працювати, як раптово почув позаду себе нетерплячий голос та звук, як потiк повiтря припинився.
   В нього з'явилося погане передчуття, тому знову розвернувся й побачив Фiну з магiчним феном, та вона була якоюсь збентеженою.
   - Рау-у-у-уль...
   У нього виникло надзвичайно погане вiдчуття щодо цього.
   - Ох... Вiн зупинився так раптово...
   - Вай... Одразу пiсля того, як я сказав...! Яку фiгню ти зробила!?
   Вiн поспiшно вихопив магiчний фен з рук Фiни й спробував клацнути вимикачем. Якби ж то, фен заглух й не працював.
   Рауль мимоволi закотив очi, а Фiна шалено вимахувала руками.
   - Нi, я насправдi не робила чогось такого! Маю на увазi, мабуть, не робила...
   Як тiльки вона сказала це, то похилила голову, наче зайшла в тупик.
   - Може i я помилилася в тому, як ним користуватися... Хiба ви не направляєте той загострений кiнець, з якого виходить повiтря, до вашого волосся? Ха! А може ви вдихаєте його!?
   - ЗОВСIМ НI!
   Ну, все дiйсно так, як вона сказала. Є лише один перемикач, тому немає жодного способу вивести його з ладу, окрiм як користуватися ним... До того ж, вона не випускала його чи розчавила своїми руками. Але...
   Несподiвано, вона трохи зблiдла й нервово сказала тривожним голосом:
   - Що ж менi робити, Рауле... вiн дорогий?
   - Ну, не те щоб, але... але це погано. Розбити тестову модель...
   - ....Ааааааааааааааа... - це було в той момент.
   Раптово невiдомо звiдки почувся звук довгого й глибокого зiтхання, що звучало як втiлення вiдчаю.
   - Я хочу додо-о-ому-у... Я не хочу працюва-а-ати... Хай просто ця компанiя згорить дотла...
   Тяжкий, протяжний голос, як у Джу-он[2], звучав позаду них.
   Саме тодi, коли обидва з них без вагань озирнулися, то побачили самотнього чоловiка, що виходив похитуючись з кiмнати персоналу.
   За вiком вiн, ймовiрно, проходив у другу половину пiсля двадцяти рокiв. Вiн був дещо високим з рудим волоссям, а його очi були опущенi та в туманi. Вiн був довгим та худим, носив фартух, а йшов так, неначе калiка. Чоловiк повiсив голову i ще раз зiтхнув так тяжко, що можна було подумати, нiби вiн от-от вiдмовиться вiд всього, що є в нього.
   - Аааааааааааа...
   Тут Рауль пiдвищив голос у вiдповiдь на Фiну, яка робила обличчя, немов запитує, що це за чоловiк:
   - О, вiце-менеджер, доброго ранку!
   - Хм... Так, ранку... Рауль-кун... []
   ...Який же неймовiрно понурий голос. Вiце-менеджер похмуро пiдняв свою рудоволосу голову й поглянув на Рауля очима мертвої риби. Вiн перевiв погляд на срiбноволосого демона, яка дивилася на нього з обережнiстю. А потiм в'яло сказав:
   - А, ти ж той... хм... новий працiвник на пiвставки, якого згадували в iнструкцiях менеджера, якi вона дала... емм, як там тебе звати...
   - ...Фiна. Фiна Бладстоун.
   - Та-ак, саме так, зрозумiло, Фiна-кун, так же? Приємно познайомитися, я Вайзер Кроссроад, вiце-менеджер магiчного магазина Леон...
   Його самопредставлення було так переповнене апатiєю, що нiхто б не змiг вiдшукати в ньому хоч iскорку мотивацiї. Коли вiн закiнчив, то дещо запитав:
   - ...Справдi, ми невдовзi вiдкриваємося, отож що такi хлопцi роблять у цьому мiсцi?
   - А, ем... ну ми...
   - ...Хм.
   Рауль почав вагатися й мимоволi поглянув на магiчний фен у своїй руцi, а вiце-менеджер звузив очi ще бiльше.
   - А ви не могли бездумно зламати якийсь товар з цiєї полицi, я правий?
   - ...Ох...
   Його погляд перебiгав з одного на другу, нiби вони були дiтьми. Вiн розглядав їх так, наче вони зробили якусь витiвку. Через деякий час, вiце-менеджер зiтхнув й пробурмотав:
   - ...Аа. Блiн, цьому не допомогти, тож... давайте його менi.
   Як тiльки вiн це сказав, то взяв магiчний фен з рук Рауля, пробурмотiв "збiльшити" й повернув палець. Фiна поперхнулася вiд здивування, коли побачила слабке свiтло, що виникло й пройшло крiзь фен.
   - Що це...
   Несподiвано у повiтрi прямо над феном виникло скупчення свiтла. Воно нагадувало його копiю, що була зроблена з туманного свiтла. Всерединi напiвпрозорого свiтла спалахували складнi й заплутанi геометричнi вiзерунки.
   - А... Ось цей зробили для блага, хм... - щось таке бурмотiв собi пiд нiс вiце-менеджер, вказуючи на одну з частин свiтлової проекцiї.
   - Очiкувана магiчна сила користувача була занадто великою, i фен перегрiвся. Ця частина магiчної схеми зникла у повiтрi, ем... що? Схоже, що помилка трапилася недавно... Скорiш за все, навiть якщо це фен, то навряд чи там немає запобiжника для перевантаження. Вiд якого це виробника?
   Вже все зрозумiло, погодився Рауль. Магiчнi вироби зробленi саме для людей, якi й повиннi ними користуватися вiд самого початку. Якщо демони, якi є зовсiм iншi у [Магiчнiй взаємодiї (Напруга)] та в [Магiчнiй потужностi (Сила струму)] скористаються цим, можна бути впевненим, що це вийде з ладу... чи якось так, як зараз.
   Кажучи про це стає цiкаво, чи вiце-менеджер знає про iстинну сутнiсть Фiни. Перш нiж Рауль змiг передати це словами, Фiна, яка пильно вдивлялася на вiце-менеджера що стояв поруч, потягнула Рауля за рукав.
   - Що це...!? Агов, Рауль, що це таке!?
   - Хм? ...А, вiн [Збiльшує] [Магiчне поле].
   - [Магiчне поле]?
   А... Зрозумiв. Це технологiя, що не iснує в землях демонiв, хм? Рауль почухав голову, поки намагався це пояснити.
   - Ну це такий типу простiр, де зберiгають магiчну схему виробу... Як бачиш, вiце-менеджер - це колишнiй МI.
   - Емi?
   - Скорочено вiд "магiчний iнженер". Тож... просто вважай, що це сфера дiяльностi, де вони додають магiю до виробiв на зразок тих, якi є в нашому магазинi.
   - Нема перерв, не можна втекти, немає грошей... Ну, це переважно сфера дiяльностi, яка виступає синонiмом до "3NOs".
   - Вибуховий розвиток магiчних технологiй, i трохи до цього був неймовiрний бум в iндустрiї магiчної продукцiї. Вiд великих компанiй до сумнiвних виробникiв, намiри яких були невiдомi, всi вийшли на ринок й потрапили в страшенну конкуренцiю, що призвело до падiння цiн... А щоб гарантувати прибуток, вони планували збiльшити випуск продукцiї, тож їм було потрiбно багато МIв... Переповненi прагненнями молодi люди, такi як я, шукали робочi мiсця й багатого життя, тож без зайвих думок приїхали в Королiвську столицю. Й стали переважно козлами вiдпущення...
   Очi вiце-менеджера блукали десь далеко-далеко, коли вiн втручався рукою в магiчне поле магiчного фена та стабiлiзовував магiчну схему.
   - Переважно робота субпiдрядникiв - це конструювання магiчних схем, але все бiльше та бiльше їх виробництва лягає на їхнi плечi також. Не можна було уникнути того, що граничнi термiни були жорсткими, i очевидно планували урiзати зарплати, тому ми, магiчнi iнженери, були замкненi в темнiй кiмнатi, де магiчнi поля було легко побачити, й мовчки працювали над магiчними схемами... Легко пiдтвердити, але та робота не була придатною для людей, я серйозно...
   Бурмочучи такi iсторiї, дух вiце-менеджера швидко падав.
   - Якщо це така велика рiч, як магiчне телебачення, то треба пiдзаряджати кiльком людям. I якщо з'явиться хоч одна помилка, вони не зможуть пiти додому того дня. Перевiряти всi схеми з постiйним посиланням на конкретний документ, й повторювати це знову i знову...
   - Уваа...
   - Такий своєрiдний "марш смертi"[3] став звичкою. Нас обмежували тижнями, i в той момент, коли я змiг нарештi поговорити з iншим свiтом, я зрозумiв, що це вiдiбрало моє здоров'я i тому пiшов... Сеара-ча... Маю на увазi менеджера, що також з мого селища, вона пiдiбрала мене перш, нiж я встиг пiти по шляху пробудження моєї шостої чакри та досягти просвiтлення, чи чогось такого...
   - Неважливо скiльки разiв я чую це, та iсторiя вiце-менеджера ранить моє серце.
   О боже ж ти мiй, в нашi днi будь-яка галузь промисловостi є такою зловiсною, хах... Рауль подумав про це й сам насупився. "Я хочу зрештою бути героєм. Це круто, стабiльно i я змiг би забезпечити собi програму соцiального забезпечення...!"
   Рауль поспiшно струснув головою, неначе позбувався жалкування, яке починало розгоратися в його душi. Блiн, як довго ти тягтимеш це за собою...!? Поглянь, Рауль, герої вже не iснують. Посада героя, до якої я прямував вже... Хаааахахааа.
   - Ну, ця компанiя також погано платить. У нас мало працiвникiв, кому вiдповiдальнiсть на кожному величезна. На додачу до цього, перший день пiсля вихiдних такий гнiтючий, що змушує мене думати про смерть. Але щоденна свiжа робоча атмосфера не така вже й погана, i вiдносно пiдходить для мене, напевно...
   Кажучи це, вiце-менеджер зупинив свої руки. Вiн переконався в тому, що вiд'єднався вiд магiчного поля поворотом пальцiв, й розвернувся прямiсiнько до Фiни, яка й досi з цiкавiстю спостерiгала за його потугами, та показав їй вже вiдремонтований магiчний фен.
   - Ось... Вже готовий. Чи не могла б ти спробувати ввiмкнути його, маленька мiс?
   - Що? А, так...
   Пiдсвiдомо вона взяла його. Тодi Фiна невпевнено поглянула на магiчний фен i зрештою спробувала провернути вимикач.
   У цю мить, в машинi пролунав вiбрувальний звук i з загостреного кiнця цилiндра потекло тепле повiтря. Фiна поглянула на вiце-менеджера в пiднесеному настрої та вигукнула:
   - Вiн працює! Дивовижно, усе в порядку!
   - Це було просто, але на цей раз я вже додав у нього запобiжник для перевантаження, тому усе повинно бути в нормi... Фiна-кун? Коли ти обслуговуватимеш товари в нашому магазинi, то будь обережним вiдтепер, гаразд?
   - Так! - з блиском в очах вiдповiла Фiна, й з повагою подивилася на вiце-менеджера.
   - Вiце-менеджер такий дивовижний! Вiн й справдi такий! Як i можна було очiкувати, це було тим, що може зробити лише вiце-менеджер...!
   - А... Ну навiть якщо ти... Якщо ти колишнiй магiчний iнженер, то це лише небагато з того, що б ти зробив, отак от...
   Вайзер поглянув вниз на схвильовану Фiну i якось неохайно простягнув руку до носа, бо зрадiв такiй несподiванiй похвалi.
   - Взагалi-то... Фiна є досить непоганою дiвчиною, якщо порiвнювати з її страшненьким зовнiшнiм виглядом, хах... Ти могла б сподобатися менi. Я прочитав протокол передачi, та ти нiколи не робила чогось, окрiм як стояла за касою, так?
   - Так!
   - Хее... Тодi нам слiд поступово ввести тебе в те, як давати консультацiї щодо покупок...
   - Стривайте, в-вiце-менеджер...!
   Рауля збентежила така раптова порада, й вiн пiдвищив голос на вiце-менеджера, який зараз схилився до обличчя Фiни.
   - Це неможливо...! У неї лише три днi досвiду...! Для початку вона не вмiє говорити достатньо ввiчливо, але ж вона нiчогiсiнько не знає про акцiї! На даний момент безпечнiшою роботою для неї буде впорядковувати товари...
   - ...Зiтхання. Послухай, Рауль, за такої надмiрної опiки неважливо скiльки пройде часу, але ти не дочекаєшся, що вона виросте, правильно? Це наш девiз: коли ми зiштовхуємося з невинними молодими працiвниками, у яких повно наснаги, то ми безжалiсно вкидуємо їх в саме пекло, зрозумiло?
   - I через це у нас так швидко змiнюються працiвники! Зажди... - вiдповiв Рауль у стилi цуккомi[4], як раптово згадав дещо важливе. - ...Хм? I що зараз?
   З Рауля почав стiкати холодний пiт, коли вiн вказав на наручний годинник, що був на руцi вiце-менеджера. Вайзер подивився з подивом на нього.
   - Ми iстотно вiдстали вiд часу вiдкриття...
   За мить вiце-менеджер кинувся до входу в магазин так швидко, що Рауль не встиг це обдумати.
   - Ем, вибачте мене...
   - А, та нiчого!
   Рауль, який покинув касу на Фiну й зараз працював разом з вiце-менеджером на вiдкриттi, помiтив постать жiнки-покупця, яка пiднiмала руку на торговому майданчику трохи далi та пiдсвiдомо вiдповiв їй.
   Проте вiце-менеджер вiдтягнув Рауля назад, перш нiж вiн змiг пiдбiгти до неї. Вайзер увiмкнув магiчний передавач й покликав Фiну з вiдтiнком термiновостi у своєму голосi. Рауль залишився збитим з пантелику. Й знову над його головою були ледь помiтнi питальнi знаки через те, що вiце-менеджер вiдправив так термiново.
   - Фiна, Фiна-кун... ти зараз вiльна?
   "Так."
   Фiна пiдняла очi з-за каси й широко вишкiрила зуби, коли вiце-менеджер вiдправив їй певнi вказiвки.
   - Ем... там молода панi покликала когось, щоб допомогти їй з покупкою магiчної звукової гарнiтури, тож, будь ласка, пройти туди й вислухай її.
   - Що...
   "...Зрозумiла!"
   Фiна кивнула головою, нiби кажучи: "Залишiть це на мене", миттєво покинула касу й попрямувала в напрямку покупця. Рауль одразу ж почав протестувати вiце-менеджеру:
   - В-вiце менеджер...!
   - Все буде добре, це просто. Вона впорається.
   - Нi... але... врештi-решт це погана задумка! Я пiду й пригляну за нею!
   Залишивши вiце-менеджера позаду, Рауль мимоволi бурмотiв щось таке: "Хмм, я що, так хвилююся за неї? Хах... " й без роздумiв погнався за Фiною.
   Поки Рауль удавав, що розбирається з деякими товарами, вiн нiби випадково наблизився та нишком роздивлявся Фiну та цю ситуацiю з клiєнтом у вiддiлi магiчних звукових пристроїв.
   Їхня одягнута у спецодяг Фiна належним чином стояла з клiєнткою, яка була одягненою в милий довгий свiтло-жовтий кардиган.
   Коли вiн подивився на неї так, то помiтив, що форма "Леона" справдi їй пасує. Стиль її зачiски не був найкращим, але її витончене тiло з дивовижними руками та ногами було цiлком пропорцiйне. Її груди здавалися маленькими й трохи здавленими у цiй формi. Вiд талiї до стегон проходила iдеальна лiнiя, а з-пiд її мiнi-спiдницi можна було ненароком помiтити її стегна, а потiм... Зупинiть, зупинiть мене!
   Перш нiж вiн встиг це усвiдомити, його погляд виявився прикованим до її бюсту. Але вiн примусив себе стримувати його. Через всi цi речi вiн стояв з-за полицi й, прикидаючись безтурботним, продовжував своє спостереження.
   Нарештi клiєнтка вказала на скляну обгортка попереду й запитала в Фiни голосом через нiс:
   - Емм, є якийсь iнший колiр окрiм цього?
   - Зрозумiла, будь ласка, почекайте хвилинку.
   Вона iдеально знала мiсцеперебування кожного товару, оскiльки вона поселилася в кiмнатi персоналу. Фiна пiшла й досить швидко повернулася, несучи багато коробок.
   - Ем, Мадам, ось ця пiдiйде вам.
   Клiєнтка одобрила плеєр, який дiстала Фiна.
   - Вау, цей рожевий колiр такий миленький!
   - Я так i знала...! - вiдповiла Фiна переможним кивком на таку збуджену реакцiю.
   - Це дiйсно свiжий колiр, що нагадує сiру речовину, яка виплескується з чиєїсь голови. Ах, але я б також рекомендувала вам оцей. Вiн бiльше нагадує сiру речовину когось молодого!
   I в цей момент...
   Клiєнтка, з якою говорила Фiни, випустила товар на землю. Вона розвернулася й чкурнула на максимальнiй швидкостi, а її посмiшка застигла на обличчi.
   - Ем, що...? - Фiна схилила голову й спостерiгала за покупцем, що втiкав з дивовижною енергiєю.
   - Здається у неї з'явилися якiсь невiдкладнi термiновi справи, угу.
   - ЗОВСIМ НЕ ТЕ!
   Рауль раптово вистрибнув з тiнi стелажа i влiз у розмову як цуккомi. Фiна й досi здивовано похитувала головою, тримаючи маленьку коробку, а коли побачила Рауля, то пiдняла голову.
   - О, Рауль. Послухай, чи був би цей колiр кращим? Поглянь, а цей має колiр жовчного мiхура.
   - Ну, я нiколи не знав, що жовчний мiхур зелений! Почекай, чому ти пояснюєш все внутрiшнiми органами...!?
   - Е? Але ти ж знаєш, що це речi, якi можна побачити досить часто...
   - ЯКОГО ДIДЬКА У ТЕБЕ БУЛО ТАКЕ ДИВНЕ ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ...?!
   "Вiце-менеджер..." - мимовiльно застогнав Рауль. Зрештою, занадто рано для неї обслуговувати клiєнтiв.
   - Ем, будь ласка, вибачте мене... - раптово викрикнув хтось. Рауля, що досi був збентежений словами й вчинками Фiни, застали зненацька.
   Коли вiн розвернувся, то побачив стареньку маленьку жiночку, яка тримала дещо великий пакет з розгубленим виразом обличчя. Рауль подивився вниз.
   - Я купила це на днях, чи не могли б ви подивитися...
   - О, так! Пройдiмо ось сюди. А я притримаю це...
   Допомога клiєнтам - це одне з найважливiших завдань магазину. Коли вiн отримав досить великий пакет, Рауль повiв бабцю до прилавка допомозi клiєнтам.
   Вiн вiдкрив пакет на краю прибраного прилавка й знайшов там довгий та вузький апарат, закутаний в метал. Поверхня блищала, й не було подряпин. Вiн виглядав зовсiм як новий.
   - Рауль... що це?
   Рауль лише зараз зрозумiв, що вiн залишив Фiну позаду й навiть нiчого не сказав з того часу, як вiдклав коробку з плеєром. Тому вiн вiдповiв їй слабким голосом:
   - Це MVD програвач i магiчне телебачення, така модель "два в одному". Вiдносно дорогий пристрiй. Так от... Мадам, чим я можу допомогти вам сьогоднi? - формально запитав Рауль, а жiночка показала йому чорний диск зi своєї сумки, яку несла пiд рукою. Рiч, яку вона дiстала, називалася MVD, а диск був розмiром з долоню, який призначений для зберiгання аудiо та вiдео.
   - У мене ця рiч вiд мого внука, ось. Емм... щось таке, i я думала, що менi слiд спробувати й подивитися його, але...
   Вiн швидко окинув поглядом поганенький почерк, та прочитав "Бабусi", що було на поверхнi диску.
   - Може нам перевiрити його для початку? - запропонував Рауль.
   Коли жiнка кивнула, вiн вставив диск та увiмкнув програвач. На поверхнi центрального процесора програвача спалахнуло сильне свiтло, поряд iз тихим звуком запуску. Цей цифровий екран можливий завдяки магiчнiй енергiї. По центру виразно з'явився логотип виробника, але...
   ...I це все, що було. Не грало ролi те, як довго вони чекали, та вiдео не починалося.
   - Я можу програти якийсь iнший диск, але диск мого внука не працює...
   - Хм...
   Рауль вимкнув пристрiй та нахилив голову, вдивляючись на витягнутий диск.
   - Може так статися, що вiн зламаний?
   - Нi, менi сказали, що його надiслали лише тодi, коли переконалися, що вiн працюватиме. Тому це не той випадок.
   - Якщо все так... Хм...
   Якщо це правда, то варiанти, над якими я можу думати, є... Рауль мимовiльно застогнав у цю мить.
   - Доброго дня! Ласкаво просимо, прекрасна дамо... У вас є якiсь проблеми?
   - А, вiце-менеджер!
   Можливо Вайзер помiтив, що Рауль зараз у безнадiйнiй битвi за прилавком пiдтримки, i навiдався сюди, привiтавши стару даму гарною вдаваною посмiшкою, щоб допомогти йому. Рауль вiдчув сильне полегшення. Досвiд вiце-менеджера в розширеннi магiчних полiв для перевiрки на наявнiсть несправностей як колишнього МI буде корисним, щоб розiбратися в цiй проблемi.
   - Вiце-менеджер, наш покупець придбав цей програвач на днях, але цей диск не програється. Здається, iншi диски гарно працюють i не повинно бути проблем з цим конкретним диском зокрема...
   - Хохо... Ну, дай но його менi.
   Коли Рауль передав диск, то вiце-менеджер розширив магiчне поле одразу ж. Вiн миттєво пальцями перевiрив магiчнi ланцюги всерединi свiтла, та пiднiс руку до пiдборiддя.
   - Система зберiгання... код вiдтворення... хм, здається немає проблем конкретно з цим диском, це очевидно. Його записали належним чином. Немає помилок взагалi. Подивiмось...
   Кажучи це, вiце-менеджер випадково помiстив диск, який тримав у руках, в програвач. Проте, на дисплеї й знову не було якихось змiн.
   - А, це може бути проблема сумiсностi з самим центральним процесором... - сказав Рауль, розкривши свої здогадки. Обличчя жiнки потемнiло.
   - Таке стається час вiд часу. Взагалi-то це не дефект, але магiчнi схеми доволi крихкi, чи не так? Iнодi вони переплутуються мiж собою. Ось чому можуть казати, що це неминуче...
   - От лихо, i ви нiчого не зможете з цим зробити?
   Все, що змiг зробити вiце-менеджер, так це розвести руками. А дама занепала духом, i її плечi опустилися.
   - Нi, ем... Менi страшенно шкода... Навiть якби ми захотiли помiняти, то не змогли, бо наш запас товарiв, сумiсних з MVD, досить обмежений... та ще й досi новий стандарт. Ми шкодуємо через це, як щодо того, щоб вiдшкодувати цiну...
   - Агов... - раптово прозвучав голос, перервавши вiце-менеджера.
   В ту ж мить очi Рауля, жiночки й вiце-менеджера спрямувалися в одну точку. Всi їх погляди були направленi на Фiну, яка раптово подала голос, вказуючи на екран.
   - Може ось так можна програти диск?
   - ...!?
   Вiд її слiв усi присутнi люди, крiм Фiни, роззявили роти. Фiна представила дещо, i екран, що ранiше взагалi не змiнювався, вже щось, здавалося, робив.
   Як тiльки екран неочiкувано засвiтився, в кадрi з'явилася дiвчина, якiй ще навiть не було 10 рокiв. Це була мила дiвчинка з великими та круглими очима. Вона посмiхалася усмiшкою на все обличчя, була повернутою в нашому напрямку, бадьоро розвела руки в сторону й сказала:
   "Бабусю, щасливого дня народже-е-е-е-е-еня! "
   - Фiна...!
   Рауль був трохи приголомшеним, та врештi трохи грубим голосом спробував витягти подробицi з Фiни:
   - Що ти в бiса такого зробила...
   - Я перевернула напис догори дриґом, i спробувала вставити його ще раз, - вiдповiла вона трохи байдуже на питання Рауля.
   - Розумiєш, певним чином у того ЕмВiДi-чогось-там чорна штуковина мала таку ж форму i знизу, i згори. Тож я подумала, що вiн може запрацювати, якщо його перевернути.
   У вiдповiдь на цi слова Рауль зробив великi очi та широко вiдкрив очi з подиву.
   ...Це стало так несподiвано.
   Та це ж неписане правило, що в MVD потрiбно класти диски етикеткою догори, та, можливо, творець диска не знав цього, чи по випадковостi поклав невiрно диск при запису.
   Так надзвичайно просто, а зрозумiти лише зараз... Цього навiть згадувати не варто. Певно Рауль не помiтив цього через його упереджене уявлення щодо розмiщення MVD.
   - Хаха, хахаха...
   ...Вiце-менеджер також почував себе безруким, оскiльки це вiн помiстив MVD етикеткою догори, як i робив Рауль. Та ще й з повною впевненiстю заявляв, що тут проблема сумiсностi.
   Жiночка занiмiла, коли побачила свою внучку на екранi, але вона все ж повернулася до Фiни, поклонилася їй до землi й звернулася до неї з вдячнiстю в голосi:
   - Щиро тобi вдячна, працiвнице... Ти дуже врятувала мене...
   - Та...
   У голосi старенької iнки було чимало вдячностi, коли вона схилила голову та посмiхнулася.
   А вiце-менеджер висловив гостинну усмiшку, намагаючись приховати свiй промах. У цей же час Фiна заклякла на мiсцi.
   - Та нi, нi. Завжди, будь ласка, мадам. Будь ласка, приходьте знову... А, я можу вас супроводжувати?
   Вайзер вправно загорнув вимкнутий програвач назад в обгортку та пiдняв його. Старенька повернулася до Фiни, елегантно посмiхнулася й перед тим, як розвернутися й пiти разом з вiце-менеджером з магазину, ще раз вклонилася.
   - Рауль... - пробурмотала Фiна, коли дивилася на бабусю, що покидала магазин.
   - Менi... Менi подякували...
   I в наступну секунду.
   Фiна раптово пiдняла голову, притислася до руки Рауля та сказала збудженим голосом: []
   - Ей, Рауль! Ти ж також це бачив...!? Покупець подякувала менi! Вона менi подякувала! Я тепер така щаслива! Щ-що менi робити, моє серце так швидко б'ється...
   - О-ой!
   Фiна почервонiла, коли шалено говорила про подяку, й потягнула Рауля так, нiби намагалася завертiти ним. У свою чергу Рауля вразив її захват, але вiн також пам'ятав свiй перший раз, коли йому подякував покупець. Тож вiн просто стояв i спостерiгав за нестримною радiстю Фiни.
   Звичайно ж вiн не змiг згадати за що йому дякували, i, напевно, вiн не радiв так сильно, як це робила вона... але ж...
   ...Чому? Рауль вiдчув, як його серце тануло, i дещо лоскотливе вiдчуття.
   - Ем... Це так чудово, правда? - сказав вiн та зi сплеском поклав руку на її плече. Дiвчина-демонесса звузила свої блакитнi очi та подивилася на Рауля.
   На її обличчi заграла усмiшка, й вона кивнула зi звуком "Угусь!".
  
   ***
  
   - Менеджер, я закiнчив перевiрку готi-i-i-iвки. На ка-асi немає жодних розбi-i-iжностей.
   - Спасибi тобi за тяжку роботу, Рауль-кун... За сьогоднi вiдбувалося щось незвичне?
   - Нi...
   Рауль увiйшов у кiмнату менеджера, що була настiльки маленькою, що й п'ятьом людям буде тiсно в нiй. Вона зараз прибиралася з деякими офiцiйними документами, якi досi були перед її столом, коли Рауль вiдповiв iз неуважним виразом обличчя.
   - Завдяки тому, що Фiни не було сьогоднi, менi вдалося вперше за довгий час нормально попрацювати. Я змiг розiбратися з рекламною продукцiєю, закiнчити пiдготовку каталогу та навести порядок серед документiв, якi назбиралися. О Боже, коли "ота" десь поруч, то немає нiчого окрiм непотрiбних проблем. Вчора на торговому майданчику вона навiть написала iнформацiйнi картки на святу воду повнiстю кров'ю...
   - ...Але зараз, коли поруч немає Фiни-чан, стає самотньо, правильно?
   - Серйозно...? Що я точно можу сказати, так це те, що я майже повнiстю забув, як спокiйно i тихо може бути, коли її тут немає... Ее...!?
   Раптово вiн звернув увагу на твердий голос менеджера. Очi Рауля побiльшали, хоч вiн i не зрозумiв це, а Сеара, очевидно, сумно похитала головою.
   - Врештi Фiна-чан тут лише кiлька днiв, саме так... Коли я думаю за її майбутнє, то здається, що я нiчого не зможу там зробити, та все ж... гадаю, що вона вже звикла до нас... стає так шкода...
   Вона прикрила очi... На такiй гарнiй красунi було сумне обличчя та сумний голос. Врештi вiн усвiдомив значення її висловлення, i його серце миттєво заклякло.
   - Зачекайте... це... чому!? Пiд час роботи вона, здавалось, завжди мала море щастя...! Навiть на днях вона була до абсурдностi щаслива просто тому, що їй подякував покупець i... вона була старанною, нетерплячою, робила все можливе настiльки, що це мене бентежило...!
   Було так багато робiтникiв на пiвставки, що пiшли звiдси, що вони вже майже подумували, що без сумнiвiв це мiсце прокляте, але вчора на нiй не було жодних таких ознак. Вона завжди була в гарному настрої й працювала так тяжко, як могла... Хоча й вона зовсiм не слухала мене, але чому...
   - Чому хтось такий, як вона, раптово йде...!
   - Ем... Фiна-чан йде?
   Рауль здивовано клiпнув оком вiд фрази менеджера, що зараз пробубнiла про себе: "Я вперше чую щось таке".
   Погляд Рауля застиг на Сеарi, яка зараз зробила зацiкавлений вираз обличчя. Врештi вiн спромiгся сказати:
   - Ем... Ну тому, що Фiна не тут, i те, що ви щойно сказали.
   - Ну так, - легкий кивок, i Сеара продовжила говорити з похмурим зiтханням. - Як бачиш, сьогоднi Фiна переїжджає. Вона змогла знайти хоча б квартиру... Розумiєш, ми ж не могли просто дозволити їй залишитися в кiмнатi персоналу назавжди, правильно кажу?
   - А-але ви сказали, що стане самотньо...
   - Стане самотньо тому, що я не зможу почути жваве ранкове привiтання вiд Фiни щоранку, як вона бачить мене в кiмнатi персоналу, коли я приходжу на роботу.
   - ... .
   - В чому справа, Рауле?
   - Та нiчого...
   Дiдько... Таке непорозумiння повнiстю збило його з нiг та засмутило. Рауль закотив очi.
   ...Але я тепер спокiйний. Зрештою вона не пiшла. Ми продовжимо разом працювати... Постiйте. Рауль здивувався, бо несподiвано зрозумiв про що думав. I чому б менi саме зараз вiдчувати полегшення...!?
   - У будь-якому разi... Рауле, ти сказав занадто багато. Ти також розпiзнав немалi можливостi Фiни, чи не так?
   - Т-та це не... зовсiм нi...! Я дiйсно не... з чого б це... таке...!
   - Хаха...
   Сеара поглянула на Рауля з дещо чарiвною усмiшкою, через що Рауль був надзвичайно схвильований, бо його розкрили. Менеджер пiдняла паперовий пакет, що був поряд з письмовим столом.
   - Тодi вiзьми це.
   Йому в беззахиснi руки пхнули важкий пакунок. Рауль машинально прийняв його, але в замiшаннi поглянув на менеджера.
   - ...Щ-що це таке?
   - Це зворушливий привiтальний подарунок для Фiни-чан. Вiн безцiнний, тож гадаю дозволити передати його через тебе, Рауле.
   - Ем... Ну... Й справдi... Але чому я? Я навiть не знаю, куди вона переїхала...
   - З цим немає проблем. Кiмната Фiни-чан поруч iз твоєю.
   - А... Що...?
   Мабуть, це просто моя уява... Але таке вiдчуття, що менеджер повiдомила дещо обурливе просто зараз... Почекайте.
   - Та це... НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НI-НIIIIII, ПОСТIЙТЕ НА МИТЬ, МЕНЕДЖЕР!?
   Менеджер здивовано нахилила голову перед Раулем, який зараз був у вкрай збудженому нервовому станi.
   - Що знову не так, Рауль-ку...
   - Ой, будь ласка, тiльки не кажiть оце "що не так" до мене...! Чому вона переїжджає прямо поруч до ме-е-е-ене-е-е-е...!?
   - Ее? Та це тому, що плата за оренду перебуває пiд юрисдикцiєю компанiї, а там була вiльна кiмната, тому я подумала, що буде безпечнiше, якщо Рауль-кун буде її сусiдом. Як бачиш, за жодних обставин я не можу дозволити жити неповнолiтнiй дiвчинi самостiйно...
   - А те, що дiвчина, яка хоче мити свою голову засобом для миття посуди, повинна не працювати навiть за касою...! Секунду, це якийсь жарт? Ви серйозно...!?
   Рауль затремтiв вiд кивка менеджера.
   Цього не може бути... Тож є ймовiрнiсть, що не тiльки на роботi передi мною будуть хизуватися вiдсутнiстю здорового глузду, а з цим сусiдом ще й в особистому життi... моє мирне щоденне життя... на що дiдька лисого воно перетвориться...!?
   - Рауль-кун?
   Менеджер несподiвано поклала руку на його плече. Рауль миттєво пiдняв голову.
   - На сьогоднi не залишилося чогось важливого, що треба робити, тому пiди ранiше, нiж зазвичай та передай Фiнi прямо в руки, гаразд?
   ...Не iснує того, кого не причарує її нiжний голос та її незвичайно миле обличчя. Тому в Рауля не залишилося можливостi вiдступити.
   ...Вiн просто не мiг заперечно похитати головою зi сторони в сторону.
   - Рауль...!
   Фiна вiдкрила дверi та, впiзнавши постать Рауля, щасливо посмiхнулася та хитнула своїм срiблястим волоссям.
   - Доброго вечора...! Схоже, я стала твоєю сусiдкою! Давай гарно поладимо, Рауле...!
   Її вираз обличчя повнiстю вiдрiзнявся вiд того, коли вони вперше зустрiлися тiльки пару днiв тому. Зараз на ньому було не знайти навiть краплинку злобностi. Рауль вiдвiв очi вбiк вiд її усмiхненого обличчя та промовив трохи рiзким голосом:
   - ...Мене попросила менеджер, щоб я допомiг тобi переїхати.
   - Допомога? - на мить вона здивувалася, але незабаром фиркнула.
   - Менi навiть не потрiбно допомоги. Я лише увiйшла до кiмнати, тому нiчого робити! Для початку, то в мене навiть багажу немає!
   - А, це так... правда.
   Зiтхнувши, Рауль поглянув вниз на демона, яка знову виставила з гордiстю груди. Надзвичайно виразнi блакитнi очi, чудовий силует... навiть через товсту тканину куртки у нього промайнула слабка iдея... У Фiни винятково приваблива фiгура...
   - Ну, ти зайшов так далеко, тому чи не хочеш ти зайти? Але насправдi, тут дiйсно нiчого немає.
   - А, та нi, все в порядку...!
   Рауль нарештi помiтив, що вiн залип на неї, тому струснув головою. На коротку мить запала тиша...
   Вiн зiтхнув i пхнув Фiнi в руки дещо, що тримав у руках. Це начебто очистило його розум.
   - Це для тебе...
   - Що це? - подивом Фiна дивилася на предмет, який несподiвано передали їй. Рауль вiдповiв лiнивим голосом:
   - Це... переносна магiчна лампа. Я замовив їх, але вони продавалися гiрше, нiж я очiкував... У нас на складi повно таких, тож можеш взяти одну. Ем... Вiн йде разом iз сиреною проти грабiжникiв, чи чимось таким.
   - Сирена плоти грабiзникiв? - на Фiнi з'явився спантеличений вираз. - Я теж не розумiю, та в ньому є якесь казкове кiльце. Менi бiльше сподобався "Левова сирена". Це й звучить сильнiше та круто.
   - Ти вихователь в дитячому садку...!? - вiн всiєю душею спародiював цуккомi, втiм як завжди... Незабаром Рауль, з досi вiдведеними вбiк очима, прикинувся максимально грубим та сказав цi слова.
   - Давай вже... Ти повертаєшся з роботи досить пiзно, я правий? Якщо станеться щось небезпечне, просто натисни на цю кнопку та хтось прийде й врятує тебе.
   - Щось... небезпечне...
   Чомусь здавалося, що Фiна щось обдумує. Врештi, вона мiцно стиснула м'яко рожеву магiчну лампу, яку отримала вiд Рауля, та щасливо усмiхнулася.
   - Все в порядку, зрозумiла тебе. Я прийму цю данину... Спасибi тобi Рауль!
   А вiн помiтив її звуженi синi очi та нiжнi, напiввiдкритi, вишневого кольору губи. Її зарозумiлi слова справляли абсолютну протилежнiсть до цiєї невинної усмiшки. Коли Рауль, якого вона на мить причарувала, зрозумiв почуте, то раптово грубо вiдрiзав їй, та закричав, здавалось, схвильованим голосом.
   - I ось! Привiтальний подарунок з нагоди твого переселення вiд менеджера! Це шампунь та ополiскувач, тому мий свою голову вiд сьогоднiшнього дня ними! Бiльше не використовуй для цього таку речовину, як мийний засiб!
   - Ах, Рауль...
   - Добранiч! Побачимось завтра!
   Вiн з силою впарив їй пакет вiд менеджера, який йому доручили передати Фiнi. Вона ж зараз, здавалось, хотiла щось сказати, але Рауль розвернувся на п'ятцi, неначе тiкав.
   Вiн рiшуче заховався за дверима своєї власної кiмнати та похитнув головою.
   Не дай себе одурити, Рауле! Не обманюйся сам...!
  

Глава 3. Будьте обережними з пiдозрiлими товарами з головного офiсу

   - Ласкаво... - вiдреагував Рауль на продзвенiвший iндикатор вiдкриття дверей. У цей час вiн перевiряв товарнi квитанцiї щойно завезених товарiв. Вiн негайно пiдняв голову й поглянув у бiк дверей. Але як тiльки вiн впiзнав цю людину, то застиг на своєму мiсцi позаду касового прилавка.
   - Чи слiд тобi робити таке страшне обличчя, коли ти вiтаєш потенцiйного клiєнта, Рауле Чейзере?
   Велична красуня, одягнена в слiпучо-бiлу кофточку, пiдступила до прилавка. Її блискуче бiляве волосся, нiби пасма шовку, трiпотiло позаду неї, коли вона промовила таку фразу, що звучала наче якийсь виклик.
   - Чому, ти, тут...?
   Айрi Альтинейт... або ж "Усi-А Айрi". Дiвчина, з якою Рауль ранiше змагався за звання найкращого студента у Школi пiдготовки героїв.
   Якраз вона трохи бiльше як тиждень тому випадково зайшла купити магiчнi касети. Розчарування, викликане тим випадком, де вона просто сказала та пiшла, досi жеврiло в душi Рауля.
   - Прийшла поспостерiгати за своїм колишнiм суперником, який працює касиром? - мимовiльно Рауль перейшов на пiдвищенi тони, на що Айрi просто знизала плечима.
   - Як грубо з твого боку. Я просто прийшла за деякими покупками, поку-упками... Ну, оскiльки я клiєнт, то тут у мене є перевага, так що це не так i погано.
   - А й справдi...
   Рауль несподiвано наважився запитати в Айрi дещо, що засiло в його думках з того дня, як вона ретельно та гордо оглядала його мiсце роботи, стоячи як зараз перед прилавком.
   - А чим ти займаєшся зараз?
   - Ем...
   - В тебе також була цiль стати героєм, правильно? Де саме тебе прийняли у твоїх пошуках роботи?
   - Ах, ем... В-в охоронну компанiю...
   - ОХОРОННУ КОМПАНIЮ!? С-С-С-СЕРЙОЗНО!!???
   Пiсля того, як Рауль бездумно прокричав її слова як папуга, Айрi боязно кивнула.
   - Т-так... Знаєш, навiть за умов мирного часу з такою великою густиною населення в Королiвськiй столицi, а потiм ще й депресiя, яка у наш час стає проблемою на рiвнi цiлого суспiльства, рiвень злочинностi зростає, чи не так? Тож, я дуже зайнята кожний божий день, знав це? Але це варто робити, та й оплата зi страхуванням досить непогана, тому я задоволена, але... Ну, це вiдчувається нiби ти таємний герой, чи не так?
   - Ува... Так гарно...
   Рауль почав дуже ревнувати й засмучено схилився над прилавком. Вiн би змiг якнайкраще скористатися так тяжко здобутими навичками, якби був у службi безпеки. Принаймнi це було б краще, нiж бути звичайним продавцем у магiчному магазинчику... Коли Рауль вийшов з депресiї та почав полювання за робочим мiсцем, такого роду роботи вже були переповненi колишнiми героями. Й у випускника Пiдготовчої школи героїв не було права сказати щось з цього приводу.
   - Як i очiкувалося вiд "Усi-А Айрi"! Ти навiть за вiдсутностi роботи знайшла таку пропозицiю. Щиро поважаю тебе!!
   - Ц-це не така й дивовижна рiч, але... але для цього й справдi довелося докласти чималих зусиль!
   Айрi раптово кинула серйозний погляд на заздрiсного Рауля, а в її очах проблиснула деяка понурiсть. Вона тривожливо провела рукою по своєму волоссю.
   - Зараз... коли Геройської системи вже немає, ми не можемо очiкувати на якусь державну пiдтримку, i менi зовсiм не вистачає часу та грошей, щоб скоротити поголiв'я демонiв самостiйно... Звичайно ж вони досi повнiстю не винищеннi, не зважаючи на те, що ми повиннi якнайшвидше з ними покiнчити...
   - Хее... - здивовано протягнув Рауль, нiби роздумував над її словами.
   - Чому ж ми повиннi з ними розправлятися? За це нас нiхто не похвалить, та й грошей з Золотого фонду пiдтримки ми не отримаємо. Знала це? А до того ж...
   Якби ти спробувала поговорити з ними, ти б зрозумiла, що вони не такi вже й поганi, як нам про них розповiдали. Ну... Вони без жодного сумнiву трiшечки з причудами та нiчогiсiнько не знають про цей свiт. У момент, як Рауль спробував сказати такi свої думки...
   Несподiвано пролунав рiзкий удар вiд прилавка. Серце Рауль майже зупинилося.
   - ...!?
   - Ти-и!!
   Айрин кулак затремтiв вiд лютi, лежачи на прилавку, по якому вона щойно грюкнула. Вона кинула важкий погляд на Рауля.
   - Ти не вiдаєш, наскiльки мерзе-енними є цi створiння!? Ти знаєш, що тi жорстокi й пiдлi демони зробили з людьми!?
   - Ем... ее...
   - Я...
   Айрi байдуже приховала свiй запальний погляд, коли помiтила, що Рауля до смертi перелякав такий її вражаюче грiзний настрiй. За мить вона поважно продовжила бесiду.
   - Я не пробачу тих демонюк. Нiколи й нiзащо. Я не пожалiю жодного з них, знищу всiх демонiв до єдиного. Демони - це мої... нi, вони заклятi вороги всього людства.
   Таким чином вона виражала свою тверду рiшучiсть через щиросердечне обурення.
   Якщо вже говорити про таке... Якщо я правильно пам'ятаю, її сiм'я була...
   Несподiвано Рауль, як у туманi, пригадав чутки, почутi ним за час його навчання у Школi пiдготовки героїв. Його спина задрижала.
   Так це було правдою... Звичайно ж, її нинiшня рiшучiсть певною мiрою вiдрiзнялася вiд часiв навчання. Вiрнiше, вiд неї завжди вiдчувалося таке почуття. Вона справдi хоче знищити демонiв. Якщо ненароком вона прознає, що вони найняли на роботу демона, то без сумнiву це добре не закiнчиться... Стривайте.
   Зрозумiвши цей факт, Рауль здригнувся знову. Фiна - це не простий демон. Вона була тою, в кому тече кров Короля демонiв, ненависного всiм лiдера демонiв, що був коренем усього зла.
   - Рауле! Куди менi слiд це покласти?
   Ой нi, вiн опинився в ще бiльш незручному становищi.
   Як невчасно вона повернулася... Поганий знак.
   - Хм? Що з тобою? - дехто пiдiйшов до Рауля. Вона досi тримала в руках упаковку з магiчними стрiчками.
   Срiбноволоса дiвчина-демон була вiдома як та, хто не вмiє читати атмосферу. Вона подивилася на двох людей, що витрiщалися один на одного по рiзнi боки прилавку. Незабаром її обличчя зацiпенiло, й вона вiдступила на крок назад, нiби переходячи в стан бойової готовностi.
   - Немає жодної покупки... Виглядає настiльки злою... Й Рауль також на обличчя бiльш жалюгiдний, нiж зазвичай... Тож це певно той клiєнт, який має якiсь претензiї до нашого магазину!?
   - Хе!? Скаржник... Ти про мене?
   - Не прикидайся iдiоткою! Я прочитала довiдник! Скаржники - це надзвичайно жахливi створiння! Вони такi створiння, що можуть стерти з лиця землi не лише магазин, а й всю компанiю, якщо ми заподiємо їм щось погане!!!
   - Ем... Нi... Фiно, вона не...
   Фiна цiлком пропустила повз вуха квапливе заперечення Рауля. Вона склала руки на грудях, начепила на обличчя одну зi своїх улюблених лихих посмiшок й вибухнула страшенно iстеричним смiхом.
   - Га-га-га! Скаржник, угу... Нiколи б не подумала, що я на наткнуся на вас так скоро. Проте ви не так схожа на них, якщо вiрити чуткам, що доходили до мене. Я є тою, в кому тече кров Короля демонiв, i мене цiлком достатньо, щоб впоратися з тобою... ЩОТИТАКЕРОБИШДОЗВОЛЬМЕНIПIТИРАУЛЬ!!!!
   - АААААААА, ця дiвчина є моєю знайомою!! Знайома та звичайна клiєнтка! Вона не скаржник! Тож заспокiйся ти вже!!!!
   - Знайома...
   У цей час Рауль тримав Фiну за шкiрки, й вона щосили намагалася вирватися з його рук. Проте як тiльки вона почула, що Айрi була знайомою Рауля, то притихла й забубонiла: "Так ось воно як...". Тодi Рауль послабив руку, вiдпустив її та повернувся до Айрi, яка стояла перед прилавком з розсiяним виразом на обличчi та протягувала йому свою руку.
   - Я помилилася, так? Знайома Рауля та покупець! Я Фiна Бладстоун. Приємно познайомитися, людино!
   - Лю...дина?
   - А, цей, просто... Хм... Як би тобi пояснити... Це просто в неї такий рiдний дiалект! Типу як "Хай бро!", якесь таке привiтання, зрозумiло? Таке ж саме ту-ут!
   Практично в тупику Рауль вiдчайдушно видав таке пояснення. Айрi захоплено кивнула у вiдповiдь.
   - Ха... Що за незвична мода. Мене звати Айрi Альтинейт. Фiно-сан, де ти народилася?
   - Айрi, яке чудове iм'я! Я народилася в Пекл... Е...!?
   - У-у Пеквортi, я правильно згадав!? Вiддалене поселення на пiвночi, я правий!??
   - Стопе, чи не сказала вона щось про кров Короля демонiв чи подiбне кiлька секунд тому...
   - Та це ж... Вона вигадує такi суперечливi iсторiї. Маю на увазi, вона як дитина у серединi пiдлiткового вiку. Тобто, у неї зараз складний вiк, тож, будь ласка, не придавай цьому якогось значення!
   - Та... Ой! Рауле, взагалi-то я не вигадувала, ти ж знаєш? До речi, я щойно згадала одну рiч. Невдовзi має бути фестиваль, так? А ти знав, Рауле, що в царствi демонiв ми приносимо в жертву живого демона, як подаяння богу зла...
   - ТИ НАВМИСНО ТАКЕ ВИТВОРЯЄШ, ЧИ НЕ ТАААААК...!!??
   Чесно кажучи, Рауль вже практично заплакав.
   - Агов, хлопцi... - її обличчя дещо напружилося.
   Коли Айрi вже збиралося щось сказати, Рауль та Фiна раптово вiдвели погляд. Цi двоє помiтили, що увiмкнувся iндикатор вiдкриття дверей, тож вони глибоко зiтхнули й вiдчули тепло полегшення у своїх грудях.
   - Ласкаво про-о-осимо...!
   - Ласкаво...
   Чому все так?
   Айрi пiдняла голову й майже одночасно з ними зiтхнула.
   Коли Рауль i Фiна, якi виконали свiй обов'язок привiтати покупцiв, поглянули на розгублену блондинку перед ними, вона раптово зашарiлася та в наступну мить нахабно повернулася спиною до прилавка.
   - П-покажiть менi свої товари! - промовивши це, вона хутко подалася вглиб магазину. Провiвши її розгубленими поглядами, Рауль та Фiна перезирнулися мiж собою.
   - I що це мало значити?
   - Якась дивачка...
   Пробурмотiвши це, вони перевели погляди на чоловiка, який щойно увiйшов до магазину.
   Обличчя Рауля знову заклякло...
   З деяким зволiканням Рауль спромiгся натягнути на обличчя удавану усмiшку, що мала дещо iнший вiдтiнок, нiж його звичайний робочий вираз обличчя, та злегка кивнув головою.
   - А, вiтаю, Ґiл-сане. Глибоко вдячний за твою тяжку працю.
   - Глибоко вдячний за твою тяжку працю також. Менеджер на мiсцi?
   Фiна почала пильно вдивлятися на цього високого чоловiка з темно-русявим волоссям. На вигляд цьому чоловiку, який назвався Ґiлом, було вже давно за двадцять. Пiдiйшовши до прилавка з великою картонною коробкою, вiн байдуже вiдповiв на привiтання Рауля. Потiм вiн почав розглядатися по боках, нiби шукав когось.
   - А, менеджера сьогоднi немає. Вiце-менеджер зараз вийшов на перерву, але я можу покликати його. Тож що?
   - О, ось воно як... Гаразд. Передай мої привiтання вiце-менеджеру пiзнiше. Було б непогано, якби ти не забув це зробити. Хоча нi, роби як знаєш.
   - Агов...
   Рауль вiдчув, що хтось смикнув його за рукав, i повернувши голову, вiн побачив збентежену Фiну.
   - Щось твiй вираз обличчя не здається дуже щасливим... На цей раз це вже скаржник?
   - ...!
   Рауль поспiшно наблизився до вуха Фiни й тихо прошепотiв:
   - Це Ґiл-сан...! Вiн з головного управлiння нашої компанiї!
   - З голови правлiння?
   - Наш магазин належить до великої компанiї роздрiбної торгiвлi. Тож в iнших мiсцях також є нашi магазини та... є головний вiддiл, що керує нами всiма.
   - Хо-хо-хо, тож це нiби цитадель? Iнакше кажучи, штаб-квартира - це те саме, що й палац Короля демонiв... Зрозумiло!
   - Так... Ну, приблизно так.
   - Окей, тепер я розумiю! - Фiна кивнула головою й знову повернулася до пана Ґiла.
   Вона поклала руки собi на талiю та спробувала нахабно зиркнути на пана Ґiла, хоч вiн i був на три голови вищий, нiж вона.
   - Тобто, якщо виразити це у зрозумiлих словах, то вiн немов проводить iнспекцiю лiнiї фронту, так! Певно, вiн стомився пiсля важкої дороги! Й вiн навiть принiс нам подарунки! Як приємно, що вiн знає своє мiсце! Але що ж може бути всере-единi!
   - Рауль-сан, що це за дитина? - запитав Ґiл-сан. Його вираз обличчя став серйозним, а голос був спокiйним й неспiшним. Як i ранiше вiн тримав у руках коробку.
   Рауль був враженим.
   Це Ґiл Бренд, заступник завiдувача з головного управлiння компанiї Реостат. Його вiддiл пiдтримки займається переважно пiдсобно-допомiжними роботами, але також вони займаються такою дiяльнiстю, як покращення проблемних магазинiв та керiвництво їх робiтниками... Iнакше кажучи, занадто зневажлива поведiнка та слова Фiни можуть погано вiдбитися на нiй, або якщо вже зовсiм не пощастить, Фiну можуть звiльнити з цього магазину. Не було б нiчого дивного, якби через це до вiдповiдальностi притягнули б самого менеджера, який вiдповiдає за адмiнiстративнi справи цього магазину.
   - Ем... ця особа є нашим новим робiтником на пiвставки. Це Фiна. Вона все ще має чимало слабких мiсць, тож ми її навчаємо... П-погляньте лиш на той факт, вона й досi може лише працювати за касою!
   - ... .
   Пан Ґiл досi не проронив нi слова, i мовчки спозирав з висоти свого росту вниз на Фiну. Здавалось, його зовсiм не хвилювали вiдчайдушнi спроби Рауля виправдати її.
   Нарештi вiн перевiв погляд на Рауля й несподiвано сказав:
   - Хiба вона не мила!
   - Ем... що?
   - З моєї точки зору вона занадто вродлива. Угу. Загальноприйнятi стандарти краси, як у нашої красунi Сеари також гарнi, але чомусь ця аура непорочної дiвчини також... є дуже...
   - Ви сказали... мила?
   Рауль мимовiльно перевiв погляд на цього демона. Чому вiн це зробив, вiн не змiг би сказати. Фiна розсiяно роззявила рота й споглядала на пана Ґiла з таким же тупеньким виразом обличчям, як i завжди... чи принаймнi так повинно було бути.
   Але... срiблястi пасма волосся, яке опадало на її витонченi щiчки, i цi невиннi великi-великi блакитнi оченята...
   Коли вiн поглянув ще раз, то зрозумiв, що нещодавня непричесана голова набула досить приємного вигляду пiсля ретельного миття шампунем. Вiн практично мiг би переплутати її з кимось iншим. А втiм, вiн трохи жалкував, що на словах та дiях вона залишалася такою, як i ранiше. А як вона одягнула цю дiвочу форму, то в нiй неможливо було помiтити щось окрiм її шаленої вроди...
   - Нi, не важливо. Вона така... ем...
   Почувши цi слова, Рауль прийшов до тями. Пробурмотiвши щось до себе, пан Ґiл поклав на прилавок велику коробку, що принiс з собою, та знову повернувся до Фiни.
   - Хм... Навiть як для нового спiвробiтника чи робiтника на пiвставки твiй говiр та дiї не вiдповiдають статуту нашої компанiї. Чи не так? Наприклад, хоч ти й миленька - це, звiсно, добре, але це не те, що нам потрiбно, - поправивши окуляри, проказав пан Ґiл у своїй звичнiй байдужiй манерi.
   - I ось тому ми негайно розпочнемо iндивiдуальну спiвбесiду. Я надам тобi декiлька серйозних настанов щодо обслуговування клiєнтiв. За закритими дверима... лише ми двоє... дуже детально...
   - Ем? Т-так...
   - Ґiл-сан, я без жодних вагань зателефоную у вiддiл внутрiшнiх справ, ти ж розумiєш?
   - Гаразд, тодi перейдiмо до справи, - пан Ґiл вправно змiнив тему, почувши рiзкi слова Рауля.
   - Так ось, - продовжив вiн. - Тут мiстяться деякi новинки, якi потрiбно прилаштувати до iнших товарiв. Тож занесiть цю коробку на торговий майданчик, - вiн моментально випалив це пояснення щодо коробки, на яку вiн вказував рукою.
   - А що... там?
   - Магiчний очищувач повiтря, - без запинки видав пан Ґiл, не звертаючи увагу на дещо роздратований тон Рауля.
   - Його цiна цiлком адекватна, та в нього вбудований "захист вiд дурнiв", що позитивно вплине на його продаж. Також на цей пристрiй є рекомендацiя вiд панi Майї з комерцiйного вiддiлу.
   - Ах... тобто все так... - вiдказавши щось таке у вiдповiдь, Рауль безтурботно пiднiс магiчний сканер штрих-кодiв до нижньої частини коробки. Проте, як тiльки iнформацiя про товар показалася на екранi касового апарату, очi Рауля полiзли на лоба.
   - Стривай, чому цiна настiльки низька!!? Ґiл-сан, а з цим точно все добре? Я нiколи не чув ранiше про цього виробника...
   - Не хвилюйся, з цим проблем немає. Виробник не є якоюсь нiкому не вiдомою особою.
   - Ну, але хiба ж це не Майя отримала оту магiчну сушильну машину вiд дивного виробника, який наступного ж дня опинився на гранi банкрутства? Вона стискувала одежу до абсурдно малих розмiрiв. Виникло чимало труднощiв, щоб впоратися зi скаргами її покупця...
   - Ой, лишенько! Вже так пiзно. Я мушу бiгти до наступного магазину.
   - Ей, постiй!
   - Будь ласкавий, надiшли сповiщення з фото торгового майданчика через МIТ-мережу, як тiльки закiнчиш. Фiно-сан, проведiмо наступного разу приватну спiвбесiду, гаразд? Ну все, я побiг!
   Бадьоро помахавши рукою, робiтник з головного управлiння категорично пiшов вiд прилавка. I перш, нiж вони встигли це усвiдомити, його силует розвернувся й зник за дверима.
   - ... .
   Якусь мить Рауль остовпiло стояв на мiсцi, але невдовзi його очi опустилися до касового прилавка, й вiн ще раз подивився на велику коробку, яку залишив той чолов'яга. Вiн стомлено зiтхнув. Якщо така громiздка коробка стоятиме там, вона, ймовiрно, перешкоджатиме вести бухгалтерський облiк. Дiдько! I чому тi типи з головного управлiння такi...
   - Очищувач повiтря...
   Коли Рауль пiдняв коробку з виснаженим виразом обличчя, Фiна витрiщилася на неї повними цiкавостi очима.
   - Iнакше кажучи, це пристрiй, що очищає забруднене повiтря. Я права? Люди й справдi дивовижнi, хах, - вирвався повний захоплення голос Фiни. - Мати можливiсть купити предмет, який може принести мир у всьому свiтi... у звичайнiсiнькому магазинi!
   - Ну, це не така вже й дивовижна рiч. Насправдi, вiн не може перешкодити забрудненню. У дiйсностi вiн ледь здатний очистити кiмнату розмiром з 6 татамi (трохи менше 10 метрiв квадратних) чи офiс менеджера.
   Хоч Рауль i вiдкрив їй гiрку правду, але iскриста цiкавiсть в очах Фiни не згасала.
   - Агов, Рауле-е! Все ж буде добре, якщо ми протестуємо товари для показу покупцям, чи не так? Менi та-ак хочеться спробувати його!
   Поки надокучлива Фiна продовжувала чiплятися до Рауля, вiн перевiв погляд на торговий майданчик та розгублено почухав потилицю.
   Це був звичайний робочий день для надзвичайно безлюдного магазину. Зараз був обiднiй час. Коли Рауль бiльш-менш оглянув примiщення магазину, вiн не змiг помiтити хоч когось, кого можна було б назвати клiєнтом. Айрi у рахунок не бралася. До речi, вона у цей час тинялася без дiла у вiддiлi всяких рiзних магiчних товарiв. Перевiрка товарiв була тим, що вiн зазвичай робив пiсля закриття магазину, але... за такої ситуацiї... ну, хоч це й буде дещо клопiтною справою, але проблем бути не повинно.
   - Гаразд, покiнчимо з ним ранiше, тож i бiльше часу залишиться потiм. Згоден, випробуймо його.
   - Так точно! - бадьоро вигукнула Фiна й з превеликим задоволенням почала похапцем розпаковувати коробку. Вона виявилася розпакованою досить швидко й лежала на пiдлозi бiля нiг Рауля, який у цей час знову почав наводити порядок з товарними чеками.
   Видобутий з коробки прямокутний предмет був бiлого кольору й був настiльки малий, що помiщався у долонi Фiни. По центру в його переднiй частинi був прямокутний отвiр, що проходив наскрiзь весь предмет. А на його верхнiй гранi розташовувалося безлiч рiзноманiтних перемикачiв.
   Фiна деякий час лиш мовчки проглядала iнструкцiю до пристрою i нарештi боязко простягнула руку до одного з перемикачiв. Її обличчя набуло лагiдного виразу.
   А тодi...
   - Агов, Рауле...
   Рауль почув, як його раптово покликали, тож вiн припинив рухи руками й кинув погляд на Фiну.
   - Що це? Чому воно не працює?
   - Ну...
   - Коли я увiмкнула потрiбний перемикач, зсередини щось вийшло, - вказуючи на лежачий на пiдлозi очищувач повiтря, Фiна повiдомила Раулю дещо дивнi подробицi.
   - Що? - бовкнув Рауль украй здивованим голосом. А тодi вiн повернув голову у вказаному Фiною напрямку... i там вiн побачив це.
   Не вагаючись нi секунди, Рауль щосили жбурнув геть товарнi чеки, якi тримав у своїх руках.
   З очищувача повiтря за секунду вирвалася купа "рук"...
   З отворiв, якi розташовувалися у переднiй та заднiй частинi пристрою, нiби вистрелили у всi боки хвилеподiбнi чорнi, нiби зi слизу, "руки", що нагадували собою змiїнi тiла.
   - Тепер я все зрозумiла... - промовила Фiна, нiби погодилася з якимись своїми думками. А в цей час Рауль заради власної безпеки пiдсвiдомо вiдступив на крок назад.
   - Тобто, якась така рiч очищує повiтря вiд пилу та пилюки, так? Люди й справдi крутезнi...
   - ЦЕ НЕ ТЕ, ПРО ЩО ТИ ПОДУМАЛА...!
   Коли Рауль автоматично викрикнув їй у стилi цуккомi, його долонi почали пiтнiти.
   - "Вiдьминi Руки"...
   Хоч вiн й не бачив чогось подiбного до цього часу, але вiн не сумнiвався, що його здогадка правильна. Такi штукенцiї представляли собою шалену магiчну енергiю, яка виникла з помилки в контурi магiчного предмета... Бракований товар!
   Всерединi магiчної схеми, яку поетапно розробляв якийсь МI, частенько виникали ненормальнi дефекти та помилки. Особливо таке траплялося, коли вiн робив її самостiйно. В результатi такого дефекту в контурi могли виникнути найнеймовiрнiшi ефекти в роботi самого предмета. Не застрахованi вiн цього навiть такi дешевi товари, як магiчна лампа. Тож всi магiчнi пристрої зобов'язанi проходити ретельну перевiрку. Але навiть якщо iснувала така перевiрка, завжди знаходилися товари, якi уникали її. Як наслiдок цьому, на ринок потрапляли бракованi товари...
   - Фiна, вимкни перемикач! Хутко!
   - Навiть якщо ти це кажеш... - пробурмотiла Фiна й поглянула на такий "проблемний" очищувач повiтря.
   - З нього чомусь вирвалося стiльки цих штук, i поки вони не зникнуть... Я нiяк не зможу пiдступити до пристрою...
   - Фiна-а!
   Несподiвано з увiмкнутого пристрою вискочила одна "рука" й спробувала схопити ногу Фiни. Рауль тут же вхопив довгу лiнiйку з касового прилавка й вдарив по загостреному кiнчику "руки".
   - Спасибi, Рауле!
   Замiсть самої Фiни "рука" схопила лiнiйку, яка за мить зникла у вихру "Вiдьминих Рук". Проте це "створiння" так просто не здалося, воно за якусь мить простягнуло у напрямку Фiни вже двi iнших "рук", й наближалося ще кiлька. Наступного разу, навiть якщо вони прийдуть одночасно...
   - Дiдько!
   Невдоволено цокнувши язиком, Рауль витягнув канцелярське приладдя, що нагадувало пiдставку для ручок та iншої всячини. На цей раз вiн взяв звiдти ножицi, якi, ймовiрно, мають найкращi наступальнi можливостi.
   Проте Фiна також не гаяла часу. Оскiльки вона була демоном, то вона мала гарнi фiзичнi здiбностi. Тож вона прослизнула пiд парою "рук", що намагалися впiймати її, та вiдстрибнула за межу їх досяжностi. Круто! Вона щось та й вмiє.
   Пересвiдчившись, що Фiна успiшно уникла небезпеки, Рауль також вiдступив назад й торкнувся рукою свого InCom.
   "Вiце-менеджер! Вiце-менеджер! Надзвичайна ситуацiя!"
   Вiн повернув прикрiплений до комiрця мiкрофон та викрикнув у нього.
   "У нас бракований товар збожеволiв, i з'явилися "Вiдьминi Руки"... Менi й справдi шкода зривати вашу обiдню перерву, але повернiться, будь ласка, якомога швидше!"
   Проте...
   "Вiце-менеджер!? ВIЦЕ-МЕНЕДЖЕР!!!"
   Скiльки вiн не кликав, йому нiхто не вiдповiдав, хоч вiце-менеджер повинен був знаходитися у цей час у кiмнатi вiдпочинку.
   - Дiдько... - скрипнув зубами Рауль. Може вiн просто зняв з вуха свiй InCom та мирно дрiмає у кiмнатi вiдпочинку, що знаходиться на другому поверсi.
   "Я пiду та подивлюся за вiце-менеджером!"
   Фiна також почула слова Рауля й, здається, прийшла до того ж висновку. Як тiльки вона проказала це через канал зв'язку магазину, то одразу ж розвернулася та стрiлою побiгла сходами до кiмнати персоналу.
   "Тодi зроби це!" - крикнув Рауль їй, а сам зiткнувся з очищувачем повiтря, який на даний момент перетворився у справжнiсiньку хмару "рук".
   I в той момент...
   - Щоб називати себе спецiалiзованим магазином, у вас не вистачає ряду товарiв, тож...
   Рауль почув удалинi дiвочий голос, що йшов вiд iншого краю полиць.
   - Ну, я б здалася вам абсолютно невдячною особою, якби нiчого не купила. Тож цього разу я вiзьму...
   - Лайно... - мимовiльно вирвалося у Рауля. Вiн же... зовсiм забув про присутнiсть одного клiєнта!
   - АЙРI-I-I!!!!!
   Викрикнувши її iм'я, Рауль спробував кинутися до неї. Але було вже пiзно.
   У момент, коли Айрi преспокiйно викладала якiсь товари на касовий прилавок, до неї ринулися незлiченнi "руки". Рауль спробував було простягнути руку в її напрямку, але вона безсильно опала, й вiн застогнав. Це не спрацює... Я не зможу її дотягнутися до неї... Її з'їдять!
   Проте...
   Пролунав якийсь звук.
   На очах Рауля, який намагався врятувати свою знайому, Айрi з дивовижною швидкiстю вiдштовхнула "Вiдьминi Руки". Щойно вона пропустила їх десь за волосину вiд себе, то другою рукою завдала такий нищiвний удар, нiби ця рука була справжнiм мечем. Цей маневр прибив "руки" до пiдлоги.
   - Дивовижно... Як i очiкувалося вiд "Усi-А"...
   - РАУ-УЛЬ ЧЕ-Е-ЕЙЗЕР!!
   У мить, коли Айрi помiтила силует Рауля, що вагався неподалiк, то вона рвонула до iншого прилавку. Її крик й справдi був переповнений гнiву.
   - Що це таке!? Що це за створiння!? Що це за звивистi чорнi штуки!? Це один з твоїх спiвробiтникiв!??
   - Не сказав би... У нас сталася певного роду надзвичайна ситуацiя...
   - Стривай... Якщо вже каса не використовується в даний момент, то чому б ти хоча б не повiсив на нiй табличку "перерва"! Що б ти робив, якби з покупцем щось скоїлося!? I ти ще смiєш називати себе професiоналом!!!
   - Е... Стопе...Чому у такий момент ти кепкуєш з мене?
   "Хоча... Це й справдi поганий вчинок з мого боку, що не почепив табличку! Блiн, але ж зараз не час для цього!!" - пронеслося в головi Рауля.
   - У нас немає часу для таких дрiбниць! Хай там як, давай вибiжiмо з магаз... ПОЗАДУ ТЕБЕ-Е!!
   - ... !?
   Одна з "рук" зайшла до Айрi зi спини.
   Айрi спробувала швидко повернутися, але застереження Рауля прозвучало занадто пiзно. Ця "рука" пiдiбралася зi слiпої зони обох, й вже за мить обвила її груди, що були схованi пiд її бiлоснiжним камiсолем.
   - Стрива... Нi-i-i...!!! - заверещала Айрi та спробувала струснути "це", але у неї не залишилося можливостi виправити ситуацiю: до неї стрiмко наблизилися безлiч iнших "рук".
   Двi руки обвили її, починаючи з плеч та до самих бедер. Вже за мить кiнцiвки Айрi були скованими, i її пiдняло високо в повiтря.
   - Оп... Опусти мене вниз!! Ти... НЕГАЙНО ОПУСТИ МЕНЕ НА ЗЕМЛЮ!!!
   - Стривай... О! У тебе все добре?
   - А ЩО, ВИГЛЯДАЄ ТАК, НIБИ У МЕНЕ ВСЕ ДОБРЕ!!!!!!!??
   Обвившись навколо витонченого одягу Айрi, "руки" мiцно перехопили руки та врiзалися в її шкiру. На щастя, не здавалося, що у неї виникли труднощi з диханням.
   Рауль спробував наблизитися й врятувати Айрi, але його одразу ж збило з нiг, й вiн поспiшно вiдкотився назад.
   - Оу... Ти ж тепер пiдробляєш якимось охоронцем, чи не так!? I ти не можеш вислизнути?
   - Не вимагай вiд мене неможливого!! - зарепетувала почервонiла Айрi, дивлячись вниз на Рауля. Здавалося, у неї не було жодного виходу з цiєї ситуацiї.
   - У мене немає жодного магiчного предмета... й ти не захочеш, щоб я боролася з таким створiнням оцiєю магiчною зубною щiткою!? Я ж ще навiть не заплатила за неї!
   - Та-ак, тут ти права, хах...
   Навiть у цiй надзвичайнiй ситуацiї вона залишається чесною...
   Аж в Айрi скрикнула зовсiм iншим голосом, нiж до цього:
   - КЙАА... Нi-i, чому зараз воно заповзає пiд мiй одяг!!!?
   - Щ-що ти сказала...?
   На очах Рауля, якого до глибини душi потрясли цi слова, Айрi несамовито викрутила свою верхню частину тiла.
   - Стрива... Зупинись, iдiот!! НI-I-I!!! Я СКАЗАЛА НI! ЗУПИН...
   Її зазвичай впевненi очi тепер ряснiли слiзьми. А цi вищання, що виривалися з її рота... Вона нестямно вертiла своїм тiлом, яке обвивали цi "руки". У її голосi промайнули нотки похiтливостi. []
   Власне, якого дiдька воно залiзло пiд її одяг? Невже лиш для того, щоб змусити її видавати такi звуки? Дiдько... Цi "руки" передi мною закривають її, тож не зовсiм зрозумiло, що там коїться... ПРО ЩО Я БЛЯХА-МУХА ДУМАЮ У ТАКИЙ МОМЕНТ!!!
   - Ой! Айрi!? АЙРI-I!? Та щоб тобi пусто було!
   - Рауле! У нас проблеми! - почувся чийсь голос. Коли Рауль повернувся в бiк гучного тупоту, то помiтив Фiну, яка вискочила з кiмнати персоналу, ледь не падаючи.
   - Вiце-менеджер... Вiн не тут! Вiн залишив записку: "Я пiшов обiдати"!
   - ВIЦЕ-МЕНЕЕДЖЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕР!!!!!!!!!!
   А перед Раулем, який не задумуючись про наслiдки обурено закричав на весь голос...
   Фiна нарештi добiгла до торгового майданчика та мимовiльно сковтнула, зрозумiвши ситуацiю.
   - Та це ж Айрi! - одразу ж вигукнула вона та прижмурила свої блакитнi очi.
   В душi Рауля заворушилося якесь недобре передчуття, й вiн схвильовано викрикнув:
   - Дурна! Про що ти дума...
   Проте...
   - Я повинна врятувати її!
   У наступну мить маленька дiвчина рiзко вiдштовхнулася вiд пiдлоги, навiть почувся звук хлопка, та кинула своє тiло у напрямку рою в'юнких "Вiдьминих Рук".
   - ФIНА-А!!!?
   Тоненькi руки та ноги Фiни одразу ж покрилися кiлькома шарами "рук" смоляного кольору. Але їй успiшно вдалося схопити Айрi пiд руку.
   - Щ-що ти робиш!?
   Айрi збентежено перевела погляд на цю дiвчину, яку затягувало у вихор "рук". Проте очi Фiни не мiстили жодного натяку на сумнiв.
   - Хоч кiнець свiту, але я мушу захистити наших покупцiв у першу чергу. Це чiтко прописано в довiднику!
   - Але ж у цьому немає сенсу, якщо тебе зловлять також. Ти це розумiєш?
   - Авжеж!
   - Я не про те! Чи тебе не зловили вже!?
   - Ну, вiдчуття дещо непристойне, але... Хм... У мене все добре...
   "Руки" поступово обгортали її тiло, не залишаючи жодного вiдкритого мiсця. Та все ж вона вiдчайдушно простягнула досi вiльну руку та якось вмудрилася схопитися за одну з "рук", якi закутували Айрi. Коли вона потягнула за її кiнець, то у розпачi спробувала вивiльнити Айрi з цього полону.
   - Я... Обов'язково врятую тебе! Неодмiнно... Неод... мiнно...
   Її щiчки дивним чином зашарiлися. Здавалось, її вираз обличчя перекривився вiд страждань, якi вона намагалася витримати. Й знову одна з "рук" почала витися по її стегну...
   - Та...!
   Вiн не мав часу на безглуздi вагання...
   Спритно повернувшись назад, Рауль почав було викрикувати якусь лайку, але хутко пiрнув пiд прилавок та прослизнув крiзь "Вiдьминi Руки", що спробували схопити його на додачу.
   Магiчна сила людей мала надто малий тиск, щоб тягатися з магiчним опором атмосфери. Йому був потрiбний предмет з високою магiчною провiднiстю, щоб спрямувати свою магiчну енергiю у потрiбному напрямку. Вiн стрiмко вiдкрив дверцята шафки з засобами для прибирання, й, проштовхуючись крiзь вiники й совки, що падали на нього, Рауль знайшов це... Бiнго!
   Цей предмет, який використовували для запобiгання злочинам, виглядав досить дешево, та його всього покривав немалий шар iржi (певно, ним не користувалися роками), але... це набагато краще, нiж лiнiйка.
   Зробивши повiльний вдих, Рауль закрив очi та зосередився.
   I в цей момент...
   Рауль поринув у стан надзвичайного зосередження, при якому, здавалось, весь свiт розчиняться.
   Раптово у повiтрi зблиснули кiлька слiпучих срiблясто-блакитних лез.
   Водночас з цим зникло те неприємне вiдчуття, яке переживали тiла дiвчат. Вони досi не мали гадки, що саме сталося, але вже почали спокiйно дихати у станi несподiваної невагомостi, в яку поринули їх тiла.
   - ... !
   - КЙА...!
   Пiсля цього "Вiдьминi Руки" нацiлилися на нову жертву, але...
   Перш нiж "руки" спромоглися впiймати тiла дiвчат, якi падали з висоти...
   - [ПIДНЕСЕННЯ]!
   Їх знову перерiзали слiпучi леза.
   Парубок з фартухом блискавично стрибнув перед ними двома, й за мить вiн торкнувся слiпучого клинка та розрубив кiлька найближчих "рук".
   На цей раз вони вже точно зрозумiли, що вiдбувається.
   - РАУЛЬ!?? - викрикнули вони.
   - Ти запiзнився...!
   - [ПОНИЖЕННЯ]! Пробачте...
   Рауля збили з пантелику безпiдставнi звинувачення Айрi, тож вiн розгублено почухав потилицю, нiби сказав: "Моя вина".
   - Минуло вже два роки, коли я востаннє використовував таку магiю... Тож у мене бракувало рiшучостi... А якщо казати все як є, то Фiна! Не потрiбно було стрибати туди. Це вже виходить за рамки здорового глузду!
   - Рауле, ти можеш використовувати магiю?
   - Типу того, - спокiйно кивнув Рауль та мiцнiше взявся за свiй сяючий меч. - Моя магiчна сила дещо вище середнього рiвня, i я не можу сприймати магiчнi поля як бувалий МI. Та все ж щось я вмiю!
   - Погляньте який вiн скромний... - зiтхнувши пробурмотiла про себе Айрi, стоячи в цей час за Раулем.
   - Ця магiчна схема знаходиться на тому рiвнi, що навiть першокласному магiчному iнженеру потрiбно буде кiлька хвилин, щоб розiбратися в нiй. А цей дивак впорався з нею за лiченi секунди.
   - Ха-ха, як смiшно. Але дякую!
   - Взагалi-то, я не хвалю тебе. Просто у тебе досить гарна здiбнiсть концентруватися, - проказала Айрi та пiднялася на ноги. Фiна здивовано подивилася на сяючий меч крiзь пальцi Рауля й також пiдвелася.
   - У тебе є iнший меч? Я можу... допомогти тобi, Рауле Чейзере!
   Проте Рауль заперечно похитав головою на пропозицiю Айрi.
   - Нi. Краще постiй позаду.
   - Т-ти що, вздумав покрасуватися у такий момент? Зараз не час для цього...
   - Нi, справа не в тому.
   Кинувши мимовiльний погляд на Айрi, яка, здавалось, от-от вийде з себе, Рауль кивнув у бiк Фiни.
   - Як вона... Як Фiна сказала, ми не можемо дозволити нашим покупцям потрапити в небезпечну ситуацiю. Тож прислухайся до моїх слiв. Покупцi повиннi бути лише покупцям, "Всi-А"!
   - Та...
   Вона досi виглядала так, нiби їй не терпиться щось сказати. Проте замiсть цього вона закрила рота й неохоче вiдступила. Коли вона погодилася з ним, Рауль поглянув на Фiну.
   - Фiно, ти ж... не можеш використовувати магiю?
   "Ти ж демон, чи не так?" - хотiв сказати Рауль, але вчасно схаменувся та перевiв тему. Хоч Айрi вiдступила назад, але якби вона почула це, то були б новi проблеми.
   - Менi шкода, Рауле... - схилила голову Фiна, з жалем похитала головою й поглянула на Рауля. - Я ж досi "не пробуджена". Поглянь, мої очi не червонi. Чи не так? Якщо я й можу використовувати якусь магiю... то я фiзично не зможу застосувати її. Тому вважай, що я не можу використовувати магiю.
   - Розумiю, ось воно як...
   Кивнувши, Рауль витер пiт на лобi. Фiно була спритною та моторною дiвчиною, але вiн не мiг очiкувати вiд неї надто великої допомоги у битвi.
   Хоч вiн i вiдмовився вiд допомоги Айрi, але ситуацiю не можна було назвати надто зручною для нього. Очiкувалося, що пiсля його маневру кiлькiсть "рук" зменшиться, але вiдбулося якраз навпаки: воно не тiльки встигло вiдновити вiдрубанi "руки", перш нiж вiн встиг це усвiдомити, а й зараз їх стало в рази бiльше.
   Рауль з раннього дитинства бiльшiсть часу проводив за рiзноманiтними тренувальними вправами. Хоч вiн був впевнений щодо своїх навичок з Магiчними Схемами, йому навiть траплялося самому розробляти ту чи iншу схему. Але тiльки це була трохи сумнiвна справа. Бо Рауль сумнiвався, чи його творiння, в якi вiн вкладав 15 Кiлобайт своєї магiчної енергiї, могли бути надiйними. Навiть якби йому якимось дивом вдалося спроектувати [Магiчну потужнiсть (Сила струму)], то йому б довелося зробити це не менше трьох разiв, щоб знищити цi "руки". Тож, якби вiн пiшов з таким божевiльним планом дiй, його шанси на перемогу були б мiзерними.
   I якого дiдька саме вiн повинен це робити...
   - Воно повернулось!
   Погляд Рауля мимовiльно здригнувся вiд такого несподiваного викрику ззаду.
   - Коли "руки" пiдняли нас ранiше, я змогла добре розгледiти їх! Їх щiльнiсть не сильно змiнюється, але менi здалося, що слабким мiсцем є їх зворотна сторона!
   - Спасибi! Тодi ходiмо, Фiно! - подякував Рауль та поклав одну руку на прилавок. Потiм вiн вiдштовхнувся нею, перестрибнув через столик та чимдуж помчався у напрямку торгового майданчика з цими "руками". Слiдом за ним у пiдлогу врiзалася Фiна.
   - Пам'ятаєш довiдник, чи не так? Я приберу цi штукенцiї з дороги, а ти прослизни ближче та вимкни перемикач!
   - Вас зрозумiла!
   Кивнувши у вiдповiдь, Рауль махнув чарiвним мечем донизу й викрикнув:
   - [ПIДНЕСЕННЯ]! 3000 ампер!
   У магiчну схему меча, який вiн тримав у свої руках, хлинув сильний потiк магiчної енергiї, вiд чого меч засяяв ще яскравiше.
   Як Айрi й казала, зворотна сторона "рук" виявилася занадто вразливою в порiвняннi з їх передньою частиною. Як тiльки Рауль безжалiсно вiдрубав "руки", що трапилися йому на шляху, вiн стрiмким ривком наблизився до пристрою. У цей момент з його поля зору зникли практично всi "Вiдьминi Руки", i його меч досяг майже самої поверхнi очищувача повiтря.
   - Фiна!
   Проминувши Рауля, Фiна стрибнула й упала на колiна бiля очищувача повiтря. Хоч її почали потрохи вiдтiсняти новостворенi руки, але вона простягнула свою тендiтну рученьку вперед й торкнулася одної кнопки. I тодi...
   Темнi "руки", яких так багато маячило навкруги, одразу ж зникли...
   - М-ми це зробили...
   Рауль упав на колiна там, де й стояв. Здалося, нiби всi сили покинули його тiло. Але яку легкiсть на душi вiн вiдчував...
   До того ж вiн використав бiльшу частину своєї магiчної сили й дiйшов до межi своїх можливостей. З порожньою головою Рауль повiльно повалився на спину й безсильно усмiхнувся, як якийсь дурник.
   - О боже ти мiй... Ну чому всi товари, якi нам надсилає головний штаб, нi на що не годяться...
   Раптово Рауль вiдчув, що за ним хтось спостерiгав. Вiн мимовiльно повернув голову й закляк на мiсцi.
   Бiля входу в магазин по ту сторону великого скла стояв один чоловiк, який, здавалося, безтурботно розглядав безлюдну дорогу перед магазином. У нього була опущена голова та плащ з високим комiрцем.
   До цього типа, який повернувся на каблуку й за секунду покрокував геть, коли його помiтили, Рауль вiдчув деяке неприємне передчуття. Однак у ту мить, коли Рауль спробував пiднятися на ноги...
   - ДИВОВИЖНО!!!
   Цiлком спантеличений Рауль обернувся на крик. Перш нiж вiн встиг це усвiдомити, до нього щодуху побiгла Фiна. На її щасливому обличчi грала величезна посмiшка.
   - Рауль, ти дивовижний!!! Нi, я кажу правду. Це було надзвичайно круто! У мене навiть серце забилося швидше... Рауль! Ти ДИВО!!!
   Коли вона це говорила, її збуджений голос був схожим на визги, а все обличчя залилося рум'янцем. З iскорками в очах вона схопила Рауля за рукав його одягу, та без жодних умовностей щиро захоплювалася ним.
   - Рауле, ти такий крутезний! Хочу бути такою, як Рауль!!!
   - Ну...
   Такi надмiрнi похвали розчулили Рауля. А погляд цiєї схвильованої дiвчини бентежив його.
   - Ну, може я й можу виглядати, як зараз... Але ти ж знаєш... Я колись хотiв стати героєм...
   - Ем...
   I в цей момент.
   Чомусь у нього виникло вiдчуття, нiби обличчя Фiни заледенiло. Рауль, який не забув це неприємне почуття, спробував вiдкрити рот.
   - Мм? Що вiдбувається? Що тут в дiдька сталося? - несподiвано почувся чийсь безтурботний голос.
   - ВIЦЕ- МЕНЕ-ЕДЖЕР!
   Перед двома спiвробiтниками, якi практично одночасно повернули голови на голос, стояв вiце-менеджер. Вiн витрiщився на хаос розкиданих бiля касового прилавка товарiв та незадоволено подивився на них.
   - Е... Чому тут такий безлад? Це сталося, коли я обiдав гамбургером неподалiк?
   - Як би сказати... Там з головного управлiння...
   - Головне управлiння? Раптово не той вусатий менеджер? Чи може той пiдступний тип в окулярах?
   - Так, то був Ґiл-сан, - стомлено зiтхнув Рауль. - Нещодавно Ґiл-сан принiс цей очищувач повiтря, але... Гадаю, краще повернути його.
  
   ****
  
   Лайно... Жодних сумнiвiв, сьогоднi ми пережили дещо жахливе.
   На небi визирав молодий мiсяць та ще тьмянi зорi. Вимощена брукiвкою дорога тягнулася кудись вперед. Шлях освiтлювали магiчнi лiхтарi.
   У будинках довкола починало згасати свiтло. I по цiй дорозi стомлено крокував Рауль. Вiн прямував додому. У його руцi був паперовий пакет з бутербродом. На пакетi виднiлася етикетка зi знижкою. З його рота мимовiльно вирвалося зiтхання.
   "Ох, i що це було. Та магiчна схема була на такому рiвнi, нiби п'яний МI заплющив очi та малював її курячою лапою. Для початку, як колишнiй магiчний iнженер, я бачив "Вiдьминi Руки" лише двiчi... Ймовiрно, це не стане перебiльшенням, якщо то була прихована зброя пiд iм'ям "очищувач повiтря". Ми можемо й повиннi подати в суд на них. I негайно."
   За словами вiце-менеджера, який швидко оглянув магiчну схему того пристрою, той очищувач повiтря був настiльки несправним, що ставало смiшно. Ну, а причиною, через яку вiн прийняв таку лиху форму, як "Вiдьминi Руки", скорiш за все стала сама Фiна. Бо вмикаючи пристрiй, вона влила у нього свою надто велику магiчну енергiю.
   - Хм?
   Несподiвано Рауль пiдняв голову.
   По алеї перед його очима проходило чимало веселих людей.
   - О, чи це не Фiна? - ненароком вирвалося в Рауля, коли одна людина пройшла пiд вуличним лiхтарем.
   У свiтлi магiчних лiхтарiв зблиснуло срiблясте волосся та невинний погляд, який вiн вже звик бачити на роботi.
   Якщо вiн правильно пам'ятає, то вiн покинув своє робоче мiсце ранiше неї. Але, схоже, вона обiгнала його, поки вiн зупинявся в одному продуктовому магазинчику, що досi працював.
   У момент коли вiн захотiв спробувати покликати її, вiн передумав. Адже до його дому зовсiм небагато залишилося... та й...
   Пiсля того дурдому зовнiшнiй вигляд Фiни був дещо дивним...
  
   ****
  
   Околицi касового прилавка та самої каси були в жалюгiдному станi. Все було потрощено, та жоден не прикрiплений елемент iнвентару магазину не був на своєму мiсцi. Зрештою Рауль з iншими не встиг привести магазин до нормального стану, хоч i займався цим весь залишок робочого часу. Тодi Фiна пiдбирала розкиданий iнвентар та товари й розкладала їх по потрiбним полицям та стелажам. Весь час вона мовчала, нiби роздумувала над чимось.
   - То було справжнiсiньке лихо, чи не так? Я радий, що нiхто не постраждав, але при такiй ситуацiї нiхто не може сказати, коли ми зможемо взяти перерву...
   Навiть коли вiн бадьоро спробував завести з нею розмову, щоб розвiяти її поганий настрiй...
   - Та-ак... - вона продовжувала розсiяно вiдмахуватися вiд нього.
   - А-але Айрi також дивна, чи не так? Не зважаючи на те, що вона теж постраждала вiд такого роду створiння, вона зайшла так далеко, що отримала нашу MemberCard...
   - Та-ак...
   - Хоч вона сказала: "Така невелика знижка?". Ха-ха, їй не потрiбно було додавати це.
   - Та-ак...
   - ... .
   Рауль притих, бо Фiна здавалася такою неприступною й нiби не вiд свiту цього.
  
   ****
  
   Й пiсля тої "розмови" Фiна була замкнутою в собi. Навiть як вiн окликнув її, коли зачинили магазин, вона нiяк не вiдреагувала. Страшенно вiдчужена поведiнка.
   О Боже... I що це повинно означати? Вона побачила мою магiю й так здивувалася. Стiльки разiв вона повторювала фразу "дивовижно"...
   А пiсля з невiдомих причин стала такою похмурою. Коли вiн поспiшливо вiдвiв погляд вiд провулку, в якому вона зникла, то зиркнув на паперовий пакет в руках.
   - Завтра потрiбно буде прийти з самого ранку, щоб встигнути прибрати магазин до його вiдкриття, тож краще повечеряти й одразу ж лягати спати, - пробурмотiв про себе Рауль.
   Як тут вiн почув тихий, але рiзкий звук, що, здавалось, розiрвав вечiрню тишу.
   Звук вiдбився ехом в його вухах. У ньому очевидно вiдчувалася нотка термiновостi. А потiм...
   За мить Рауль зiрвався з мiсця та побiг.
   "У цьому немає нiчого поганого, - переконував себе Рауль. - Це лише звук. Той самий звук, коли я проводив тестовi випробування магiчних сигналiзацiй."
   I якщо це той самий звук, то його джерелом повинна бути...
   Рауль повернувся в напрямку звуку. Вiн вже був готовий кинутися в погоню за невидимим ворогом.
   У ту мить, коли Рауль забiг у той темний провулок, вiн чiтко почув деренчання змiшане зi звуком попередження, що примусило б будь-кого захотiти затулити вуха.
   Нiби боячись того, що їх можуть побачити, купа силуетiв розбiглися в сторони й чкурнули хто куди.
   I на їх мiсцi залишилося... тендiтне дiвоче тiло, яке було притулене спиною до стiни будинку.
   - ФIНА!
   Срiбноволоса дiвчина якось спромоглася пiдняти голову й поглянути в бiк голосу.
   - Рауле...
   З руки дiвчини випромiнювалося тепле й рожеве магiчне сяйво, вiд якого й досi продовжував дзвенiти той звук тривоги.
   Коли вона помiтила фiгуру Рауля, вона... На її обличчi з'явилася слабка посмiшка.
   - Дивно, чи не так? Я б нiколи не подумала, що це будеш ти, Рауле. Це була... сирена проти грабiжникiв? Якi дивнi речi створили люди...
   Нарештi зрозумiвши, що Фiна виглядає досить незвично, обличчя Рауля застигло.
   - Фiно, тобi щось болить?
   - Та-ак... Моє плече. Але загалом у мене все добре, нiчого страшного.
   - Нiчого страшного кажеш... Але хiба ж твоє обличчя не блiде, як крейда?
   - Я потрапила в халепу...
   Пiд рукою Фiни, якою вона закривала свiжу рану, швидко розпливалася червона пляма кровi.
   Отак мiцно притискаючи дрижачу руку зi шматком одягу до iншої, Фiна перекривила рот, нiби видавлювала з себе безтурботну посмiшку.
   - Також вони вiдрiзали моє волосся, але навiть так я думаю, що все обiйшлося... Нiколи б не подумала, що мене знайдуть так швидко...
   - Тебе знайшли...
   Тут очi Рауля стали нагадувати очi викинутої на берег риби.
   - Фiна, ти вже ставала мiшенню ранiше!?
   У цю мить очi Фiни здригнулися, нiби кажучи: "От лайно...". Коли вона схвильовано вiдвела погляд вiд Рауля, то мiцнiше обiйняла своє тiло, намагаючись так прикрити своє поранене плече.
   - Фiно! Ой... ФIНА!!!
   Навiть коли вiн прямо спитав її, вона не вiдповiла. Та ще й вiдвернулася вiд нього.
   Певний час Рауль шоковано притискав свою руку до голови.
   - Ну чому... Чому ти нiчого не розповiла?
   - Не твоя справа... - пробурмотiла Фiна, похиливши голову. - Це моя власна проблема.
   - А ЩО ЯКБИ МЕНЕ НЕ БУЛО ПОРЯД!!!!!! - на весь голос закричав злий Рауль.
   - Я хвилююся! Якби щось сталося з тобою... Це б... Це б... збiльшило навантаження на мене! Саме так! Тодi б стало бiльше роботи, з якою я повинен був би мати справи, i... стало б менше мого вiльного часу, i... ти ж нарештi стала корисною певною мiрою... Щоб тебе чорти побрали...
   Вiн продовжував без кiнця молоти всiлякi дурницi. Навiть для Рауля його слова здалися найжахливiшими виправданнями, якi можна було б вигадати у цей момент. I по правдi, це не його справжнi почуття.
   "Блiн... I чому все обернулося таким чином? Чому я так сильно хвилююся через демона, про якого я зазвичай думаю дещо..."
   - Агов...
   I ось перед очима Рауля...
   Коли вiн рiзко пiдвiв голову, Фiна дивилася прямо в його очi. Її губи ледь ворухнулися, коли вона нерiшуче промовила це слово.
   - Рауле, ти також вважаєш, що менi краще стати Королем демонiв...?
   - Ем?
   Яке раптове питання...
   - Чому ти запитуєш таку дурницю...
   - Ну ти ж так хотiв стати героєм, я права? Хотiв же ним бути?
   Пiсля слiв Фiни Рауль на кiлька секунд в ступорi дивився на неї.
   Коли вiн усвiдомив їх змiст, його очi широко розплющилися вiд шоку. Фiна мило посмiхнулася. []
   - Якщо б це був ти, то я вiрю, ти б змiг. Сьогоднi ти був таким крутим. Якби iснував Король демонiв... Якби я стала Королем демонiв, Рауль неодмiнно б став героєм.
   Пiсля цих слiв Рауль схопився за свої груди, нiби задихався. Якого серце майже вистрибувало з грудей.
   "Якби Фiна стала Королем демонiв, я б мiг стати героєм..."
   Вiн вiдчув, як його кров закипала. Здавалось, саме серце кричало не своїм голосом, готове вибухнути у будь-який момент.
   "Я майже став героєм, але у мене з пiд носа вихопили мою цiль, мрiю всього мого життя. Мрiю, через яку менi довелося пролити рiки й рiки слiз. Я плакав, плакав доти, поки не став лиш порожньою подобою людини, без мрiй, без бажань. Я здався. Але..."
   Якщо Фiна... Якщо ця дiвчина стане Королем демонiв... Я зможу...
   - НЕ БУДЬ ДУРЕПОЮ!!!!! - викрикнув Рауль, труснувши головою, щоб прогнати цi зрадливi думки.
   - Фiно, ти й справдi дивачка! Чому ти раптово кажеш такi речi!? I що бiльш важливо, хто цi люди, якi напали на тебе!? Вижившi демони!? Або ж...
   - Як я сказала...
   А попереду Рауля, який своїми питаннями намагався приховати своє занепокоєння...
   Була Фiна, яка ледь помiтно припiдняла кутики губ у щось схоже на посмiшку...
   - Тi хлопцi напали на мене. Вони такi як ти... колишнi герої...
   Хоч слова були такi простi, але у Рауля пiшло трохи часу, поки вiн усвiдомлював їх значення.
   Як тiльки їх сенс дiйшов до його мозку, його свiдомiсть неначе вiдключилась. "Все таке бiле... Я немов лечу..." Та незабаром голос Фiни привiв його до тями.
   - Оскiльки Короля демонiв перемогли, вони вже бiльше не можуть стати героями... Вони говорили, щоб я стала новим Королем демонiв.
   - ... .
   - Хоч вже минуло майже два роки з моменту гибелi мого батька... Людське суспiльство й досi вирує. Всiх героїв звiльнили, багато пiдприємств з виробництва зброї та обладункiв обанкротилися, скоротилася кiлькiсть робочих мiсць, всi хвилюються щодо свого майбутнього...
   - ... .
   - Все це було б вiдновлено, якби я стала Королем демонiв. Все б налагодилося... Ось що вони сказали менi.
   Рауль прикусив собi губи ледь не до кровi.
   Його пульс пiдскочив ще бiльше. У нього було запаморочення, все його тiло тремтiло.
   Якщо казати правду, то вiн мiг зрозумiти, чому колишнi герої так думали. I це його ще бiльше ранило, бо ж i вiн таким був. Вiдновлення Геройської системи. Навiть Рауль не мiг виразити словами, як сильно вiн бажав цього до даного моменту. Але зараз...
   - Але... Але... Я не хочу ставати...
   Сидяча дiвчина перед Раулем ховала свої великi, але сумнi оченятка в своїх долонях.
   - Не хочу ставати Королем демонiв...
   Досi опустивши очi, вона намагалася приховати свої страждання, уткнувши голову в колiна, якi вона зараз обiймала.
   - Я завжди боялася батька... Короля демонiв. Моє тiло завмирало перед ним, i я нiчого не могла промовити. Навiть тодi, коли вiн причиняв мамi жахливi страждання, я не могла... Не могла сказати чи зробити хоч щось, лиш мовчки дивилася... Це було... так... нестерпно...
   Її голос, її дрижачi губи й цей скорботний вираз обличчя. Невдовзi вона на якийсь час замовчала у схлипах.
   - З того часу, як я стала достатньо дорослою, щоб зрозумiти, що коїться перед моїми очима, менi показали що Король демонiв робить як батько. Спочатку я думала, що тi хлопцi були слабкими, тож нiчому дивуватися, але... Коли я побачила вирази облич демонiв, яких мiй батько безжалiсно убивав, вони все бiльше нагадували менi мене та мою маму... Коли я почала запитувати в себе, який бiль вiдчувають тi слабкi люди, коли їх вбивають, я ледь не задихнулася вiд одної лиш уяви. Я бiльше не могла думати, що це така природна рiч, як всi менi говорили...
   - ... .
   - Я не можу виразити це словами, але... менi це не подобається. Я не хочу стати такою, як мiй батько. Я не хочу робити те, що вiн робив. Ось чому, коли почало здаватися, що менi потрiбно стати Королем демонiв пiсля гибелi батька, я втекла... Я хотiла змiнити свою долю...
   Несподiвано вона пiдняла голову. Дiвчина поглянула на Рауля серйозним поглядом.
   - Ось чому я прийшла у людський свiт... у твiй магазин.
   "Так ось що воно", - подумалося Раулю.
   Демони, якi тiльки й знали, що трощите всiх i все, не могли створювати щось своє... Але поставивши пiд сумнiв "правильнiсть" поведiнки демонiв, вона спробувала змiнитися i... ось чому вона так вiддає себе цiй дiяльностi, що весь час вражало його до глибини душi.
   "Хто я в порiвняннi з нею...?"
   Рауль вiдвiв погляд, оскiльки бiльше не мiг витримувати натиск цiєї щирої дiвчини. Вiн затих. У Фiни досi дрижали очi, але невдовзi вона опустила погляд й самотньо пробурмотiла:
   - Послухай, Рауле. Прошу тебе, не кажи менеджеру, що сталося зi мною.
   - Нiби я зможу приховати щось таке важливе! - не змiг себе стримати Рауль. Фiна лиш похитала головою.
   - Гаразд. Цi колишнi герої не можуть дiяти вiдкрито, бо їх розкриють. Вони ж хочуть знову стати героями, тож їм не потрiбна погана репутацiя. Правильно кажу? Й до того ж я була такою неуважною й безтурботною, коли дозволила собi так сильно замислитися. Але я швидка, тож утекти для мене не складе великої проблеми у наступний раз.
   - Але...
   - Будь ласка.
   Через її серйозний тон голову, Рауль проковтнув слова, якi збирався висказати їй.
   - Менеджер працює до глухої ночi, чи не так? Вона така зайнята людина... Тож краще не турбувати її моїми проблемами.
   У її поглядi була лиш одна рiшучiсть.
   Вона просила з таким слiзливим виразом обличчя, що Раулю нiчого не залишалося робити, як погодитися з нею.
  

Iнтерлюдiя. Дiвчина-демон i дивний герой

   - З тобою все добре? - почувся чийсь нiжний голос.
   До цього часу дiвчина сидiла навпочiпки, але зараз вона пiдвела голову та широко розплющила очi.
   Що трапилося? Вона не знала.
   Перш нiж вона встигла зрозумiти, постатi людей, якi намагалися вбити її, вже зникли, а бiля її нiг лежав труп чотириногого демона, якого натравили на неї... А коли вона схвильовано огледiлася, то помiтила силует молодого хлопця, що був одягнутий в срiбно-синюватий обладунок.
   Чоловiк з волоссям каштанового кольору поглянув згори на неї. Його вираз обличчя був спокiйним.
   Вона не розумiла, чому вiн простягає до неї свою руку. I щоб це зрозумiти, вона з цiкавiстю подивилася йому в очi.
   - Хм? А ти раптом не дитина демона? - пробурмотiв вiн до себе, та здивувався в момент, коли їх очi зустрiлися. Й пiсля цього вiн також широко розплющив свої карi очi.
   - Як неочiкувано... А я був переконаний, що ти людська дитина, яку вони викрали.
   У цю мить дiвчина вiдчула, нiби щось знову закипає пiд її шкiрою.
   Вiн людина... I схоже на те, що ця людина належить до того небезпечного типу, який зветься "Герой". Саме цi дияволи без жодного жалю убивають нас, демонiв. А на додачу вони вiдрiзають нашi пальцi та забирають з собою як бойовi трофеї.
   Дiвчина пiдняла брови, щоб приховати свiй страх, та поглянула прямiсiнько на нього суворим поглядом. Проте не було схоже, що чоловiка непокоїть її боязлива реакцiя. Вiн спробував стати на рiвнi її очей, тож також присiв на землю. А дiвчина досi продовжувала дивитися на нього таким грiзним поглядом, що здавалось, от-от укусить його.
   - ... !
   Коли вiн зазирнув в очi дiвчини, це змусило її довге та блискуче срiблясте волосся задрижати, а її тiло зацiпенiло.
   - Це вперше, як я бачу когось такого, як ти, - тихо пробурмотiв вiн голосом, що не виражав хоч якогось занепокоєння. - Хе-хе, очi у маленьких демонiв блакитнi, так? Оскiльки з моменту мого прибуття сюди я не бачив жодної дитини, то я гадав, що демони вже народжуються великими. Може тебе штучно виростили чи щось подiбне. Не знаєш? Бо навряд чи хто може так блистiти...
   - Нi, жартую. Звичайно, ти не така.
   - Якби ми вийшли в зовнiшнiй свiт, нас би вбили iншi, - нi на мить не замислююсь, проказала дiвчина цi цiлком безтурботнi слова.
   - Навiть якщо ви дiти?
   Тут очi дiвчини зблиснули, бо її здивувало питання цього чоловiка.
   - Ем? Ти ж знаєш, що дiти слабшi й не можуть бiгати так швидко. Тож будь-хто може вбити їх. Хiба вони не легка здобич, щоб вирвати їхнє ядро та поглинути їх магiчну силу?
   Пiсля цих слiв настала черга дивуватися молодого хлопця.
   За мить вiн труснув головою та обурено викрикнув:
   - Яке жахiття! Дiти мусять бути захищеними! Ви повиннi захищати слабких! - вiн не мiг повiрити своїм вухам.
   - Чому ми повиннi захищати слабких? Слабкi iснують лиш для того, щоб прислуговувати сильним. Слабких з'їдають, виживають лише сильнi. Хiба це не природно?
   Здавалось, цi слова цiлком пiдiрвали його дух. Вiн нахмурився й кiлька разiв зiтхнув у скорботi.
   - Це... це справдi так? Такi речi дiють навiть до таких дiтей, як ти? - спитав вiн, а сам пильно вдивлявся своїми прищуреними темно-карими очима на дiвчину. Врештi вiн спитав:
   - Отож ти знаєш, що тебе тут вб'ють. Але чому ти тут?
   - Ну... - її очi забiгали зi сторони в сторону, нiби її щось бентежило. А потiм її погляд наткнувся на перстень на її пальцi... Трохи пiзнiше дiвча стривожено промовило:
   - Мати... помирає. Вона дуже слабка, i... Я чула, що в цьому лiсi ростуть трави, якi можуть зцiлити будь-яку хворобу...
   - Ти любиш свою мати, чи не так?
   - Люблю? - з подивом перепитала вона, бо нiколи не чула це слово у такому контекстi.
   - Що... ти маєш на увазi? Я просто хочу побути з моєю матусею трохи бiльше часу. Коли я з нею, у мене в грудях стає так тепло-тепло... Я не можу виразити це належним чином, але я хочу бути з моєю матiр'ю довше, якомога довше... АЙ! - нерiшуче пояснювала дiвчина, але раптово вона вiдчула якийсь дотик до своєї голови й зацiпенiла вiд страху. Проте, коли вона боязко пiдвела голову, перед нею був лише цей хлопець, на обличчi якого була надзвичайно лагiдна посмiшка.
   Погладжуючи її голiвку, юнак посмiхнувся доброю посмiшкою та промовив:
   - Я допоможу тобi з цим.
   - Що... Допоможеш ме-енi? Ти ж герой, чи не так? Ти прийшов знищити нас, я права?
   - Я не можу залишити дитину в бiдi саму. Я повинен захистити тебе... розумiєш? - вiдповiв герой нiжним голосом та ще раз ласкаво поглянув на неї.
   Навiть коли її голову пестив один з тих престрашних героїв, чиїм покликанням було вбивати їх... Чому? Чому вона вiдчувала той самий затишок, що з'являвся у неї, коли вона була зi своєю матусею?
   - Ти... дивак... - прошепотiла дiвчина тихим голосом, ледь стримуючи своє тремтiння, та вiдвернула голову.
   - Чому ж, ти правильно все кажеш, - охоче погодився юнак та ще раз посмiхнувся до дiвчини.
  
   ****
  
   Цей герой... цей юнак володiє справдi грiзною силою.
   Безлiч разiв на цю пару нападали демони. Дiвчина, що сама була демоном, i вiн - людина. Проте магiя, яку чаклували демони, без слiду розсiювалася як тiльки торкалася обладункiв цього героя. А коли вiн здiймав свiй меч, то спалахувало всепоглинаюче сяйво, що вiдправляло поранених демонiв на той свiт, й вони нiчого не встигали сказати у вiдповiдь, окрiм передсмертних крикiв болю.
   - Ти дивовижний... Ти знаєш це?
   Пiсля такого щирого захоплення юнак лиш нерiшуче почухав потилицю.
   - Н-нi, це такi сильнi магiчнi предмети, а не я.
   - Магiчнi предмети?
   - Так. Ми не маємо й такої сильної магiчної сили, як у цих дурнiв, що нещодавно нападали на нас, тож замiсть того ми винайшли технологiї, що можуть використовувати ще ефективнiшу магiчну енергiю. Як цей меч та обладунок, - сказав юнак та з посмiшкою погладив свої лати, нiби вони були його коханням всього життя.
   - Їх для мене створила моя молодша сестра. Цi речi можуть бути лише моїми, оскiльки я її брат. Гадаю, що вона генiй у сферi магiчних схем. Тут закладена спецiальна структура, що дозволяє обладунку поглинати демонiчну магiю, а потiм вивiльняти її через лезо мого меча. Це й справдi дуже допомагає, не те що мої власнi здiбностi.
   - Не впевнена, що зрозумiла тебе повнiстю, але я думаю, що люди й справдi щось з чимось...
   - Оскiльки ми слабкi, - почулася спокiйна вiдповiдь.
   Дiвчина мимовiльно пiдняла голову.
   - Тому що ми, люди, є слабкими створiннями, ми враховуємо чимало факторiв й вигадуємо купу рiзних пристосувань. Бути слабким - це не означає здатися та опустити руки. Розумiєш?
   Очi дiвчини знову широко розплющилися вiд такої вiдповiдi. Витягнувши шию та ставши на носочки, вона довго та наполегливо дивилася на нього, поки нарештi не опустилася й зiтхнула.
   - Люди й справдi щось з чимось... Чи не так?
   Завдяки допомозi героя це дiвча нарештi дiйшло до бажаного мiсця.
   У глибинi хвойного лiсу, який називався "Попелясто-Чорний Лiс", дiвчина знайшла листки у формi гребiнця, якi виглядали так, нiби їх тримали довгий час пiд землею. Й тут вона пiдбадьорилася. За мить вона пiдбiгла до iншого знайденого мiсця (вона побiгла так швидко, що її спiдниця почала трiпотiти на вiтрi), опустилася на колiна посерединi зарослiв моху, та без жодних вагань щодо чистоти власних рук почала згрiбати ними твердий ґрунт навколо корiння дерева.
   Нарештi у її руках показалося помаранчеве корiння, й дiвчина щасливо пiдняла голову. Коли вона помiтила, що той юнак спостерiгає за нею, то поглянула на нього та обдарувала його своєю повною гордостi посмiшкою.
   Проте...
   Раптово на обличчi дiвчини пробiгла хвиля переляку, й вона мiцно схопила лiкарськi рослини своїми рученятами.
   - Щось... трапилося? - юнак мимовiльно зробив здивоване обличчя. Коли герой спитав дiвчину, вона тихо прошепотiла у вiдповiдь:
   - Вже надто пiзно...
   У цю мить дiвчина взяла лiкарськi рослини, якi вона з таким завзяттям збирала ще кiлька хвилин тому, та жбурнула їх у хащi темного лiсу.
   Невеликий пучок трав беззвучно зник серед густих кущiв та зарослiв дерев.
   - Чому... Чому?
   Попереду юнака, який розгублено бурмотiв про себе, понуро стояла дiвчина та показала йому перстень, що було на її брудному, вимащеному землею, пальчику.
   Коли вiн напружив очi, то змiг побачити, що оправа її персня була порожньою, й на її мiсцi залишилися лиш уламки, що нагадували трiснутий самоцвiт.
   - Мамин Камiнь Долi зламався... Мабуть, батько вбив її. Тепер, скорiше за все, я нiчого не зможу зробити...
   Юнак нервово сковтнув, як почув цi жорстокi та байдужi слова.
   Проте на вiдмiну вiд того, що слiд було очiкувати пiсля таких слiв, дiвчина перед ним залишалася неймовiрно стриманою. Нарештi юнак спитав з деяким ваганням:
   - Ти не будеш... плакати?
   - Плакати? - здивовано спитала дiвчина, опустивши очi до землi. - Чому я повинна плакати? Це не таке вiдчуття, як бiль, бо ж у мене нiчого не болить.
   - "Чому", питаєш ти... Ти хотiла бути зi своєю матiр'ю, так? Хiба тобi не сумно?
   - Що так... "сумно"?
   До цього юнак спитав спокiйним голосом, але пiсля зустрiчного питання вiн, здавалось, розгубився на мить.
   Але не зважаючи на її голос, вона зiщулила очi. У її блакитних очах виднiлися ледь стримуванi сльози.
   - Це те... можливо... коли твої груди... хочуть розiрватися? Коли стає важко дихати? Коли ти вiдчуваєш, як у твоїй душi щось розбивається вщент та... немов щось таке дороге вирвали з тебе?
   - ... .
   - Тож люди навiть мають слово для такого стану...
   - Люди й справдi щось з чимось, так... - прошепотiло дiвча, та юнак поглянув на неї.
   Деякий час вiн мовчки стояв, але врештi промовив:
   - Пробач... - стиха пробурмотiв вiн. - Менi так шкода... До цього моменту я завжди вважав, що ви демони не можете переживати любов чи доброту...
   Любов... Доброта?
   Вона була збентежена до глибини душi потоком почуттiв, якi вирували в її грудях. Вона навiть не знала назв цих почуттiв, а юнак перед нею знову заговорив про невiдомi для неї поняття.
   Пiдвiвши погляд, вона наткнулася на його посмiшку.
   - Але я помилявся. Ти також вiдчуваєш їх, цi почуття, чи не так? Ти просто не усвiдомлюєш їх повною мiрою...
   - Ти... насправдi ти гарна дiвчина, хiба нi? - промовив вiн, посмiхнувся нiжною посмiшкою та обережно погладив її голову.
   Коли вона зрозумiла це, з її очей потекло ще бiльше слiз.
   Її матуся померла. Вона бiльше не зможе зустрiтися з нею знову.
   Так ось, що означає слово "сумно"...
   Нездоланний бiль у грудях, вiд якого вона задихається.
   Вiдчуття втрати огорнуло її, сльози не припиняли текти струмками по її обличчi, нагадуючи мiнiатюрнi водоспади.
   I колiр очей цього юнака, якi дивилися на неї, здавався таким глибоким, що, здавалось, поглине її всю. Так поглине, як i Камiнь Долi її матерi, що та подарувала своїй коханiй дочцi.
  

Глава 4. Як колишнiй мешканець пекла використовував свою першу зарплату

   - Через те, що Пекло досi розвалюється, продажi цього магазину знизилися навiть бiльше, нiж минулого року. Валовий прибуток також знижується. Чесно кажучи, ми у скрутному становищi.
   На її невеликому робочому столi височiла стопка документiв, а в її чашцi була холодна кава з бозна-якого часу.
   Пiсля закриття магазину на день почалося щотижневе зiбрання, яке проводили в кiнцi робочого тижня.
   Поглядаючи на сьогоднiшнiх працiвникiв, що сидiли навпроти неї, їх менеджер Сеара продовжила:
   - Рiч у тому, що я повинна представити план дiй головному управлiнню до кiнця тижня на тему, як ми будемо збiльшувати кiлькiсть наших клiєнтiв. Чи не має у вас якихось гарних iдей?
   - Можна я! - енергiйно пiдняла руку Фiна одразу ж, як менеджер поставила питання.
   Хоч тi колишнi герої поранили її до такого стану, що з неї капала кров, але наступного дня ця срiбноволоса дiвчина-демон вже виглядала так, нiби з нею нiчого взагалi не сталося, й спокiйно та звично бiгала торговим залом. Чого i слiд було очiкувати вiд кровi Короля демонiв. З її стiйкiстю не можна жартувати.
   - Думаю, ми могли б розмiстити скринi зi скарбами навколо нашого магазину...! - сказала впевненим голосом Фiна у вiдповiдь на повний очiкувань погляд менеджера. - Якщо ми покладемо у них рiдкiснi предмети, то тi герої-iдiоти обов'язково попадуться на це. Так завжди говорив мiй батько!
   - НЕ БУВАТИ ЦЬОМУ! - пiдсвiдомо викрикнув Рауль.
   А їх менеджер навпаки зробила серйозний вираз обличчя й спитала:
   - I в скiльки це нам обiйдеться...?
   - Зачекайте, будь ласка, не враховуйте цю пропозицiю, менеджере!
   - Менеджере, менеджере! Так сталося, що я знаю декого, хто має свiжi поставки скринь-мiмiкiв...
   - ЩО ТИ ПЛАНУЄШ РОБИТИ З НАШИМИ ПОКУПЦЯМИ!?
   - Хаха, хiба це не добре? Магазин типу "життя або смерть" був би справдi захопливим та незвичним...
   - ЧОМУ ХТОСЬ ПОВИНЕН ЙТИ ДО ТАКОГО НЕБЕЗПЕЧНОГО МАГАЗИНУ ЛИШ ЗАРАДИ КIЛЬКО-О-ОХ ПОКУПОК???
   Втомившись вiдговорювати цих двох натхненних iдеєю дiвчат, Рауль глибоко зiтхнув.
   До того ж...
   Нiби згадавши щось, їх менеджер раптово плеснула долонями.
   - А! Точно, саме так...
   Крутнувшись на стiльцi, вона витягла щось з напiввiдкритої шухляди столу.
   - Пiдiйдiть сюди, Рауле й Фiно. Ось ваша мiсячна зарплата.
   - ...!?
   - А, красно дякую.
   Рауль безтурботно прийняв конверт, що дала менеджер, та повернув голову. Фiна отримала такий самий коричневий конверт i чомусь заклякла на мiсцi.
   - Хм? Що з тобою, Фiно?
   Її очi прикипiли до конверта в руках.
   - Моя... зарплата... - прошепотiла Фiна.
   - Авжеж. Враховуючи твою вiдвiдуванiсть та вiдсутнiсть, це не повна сума, але це перша заробiтна плата Фiни, чи не так?
   Стоячи перед менеджером, на обличчi якої була приємна усмiшка, Фiна кивнула.
   Хах...
   Вiн помiтив, що її руки трохи тремтiли, коли вона трималася за конверт обома руками. Мимоволi Рауль й сам усмiхнувся, дивлячись на таку бiльш-менш невинну реакцiю Фiни.
   Тепер, коли вiн дивився на таку Фiну, йому згадався час, коли вiн лише отримав тут роботу. Тодi його руки дрижали так само, коли вiн отримав свою першу зарплату вiд менеджера.
   Перша зарплата...
   Рауль поглянув на конверт у власних руках i на годинник, що був на його правiй руцi. В додачу до того, що вiн вiд самого початку був досить дешевим, але Рауль не переставав носити його бодай на один день. Тому його металевi деталi та шкiряний ремiнець сильно зносилися, але йому не хотiлося мiняти цей годинник, який вiн придбав на свою першу зарплату минулої весни.
   Зрозумiло... Пройшов вже рiк.
   - Твоя перша зарплата - це те, що потрiбно вiдсвяткувати. Знала це? Як щодо покупки якогось пам'ятного сувенiру?
   - Сувенiр...
   - Так, - кивнув i собi Рауль.
   Перед ним стояла задумлива Фiна, що продовжувала свердлити очима її конверт.
  
   ****
  
   Наступний день пiсля отримання зарплати трохи перед полуднем.
   Вiн почув крик...
   Схрестивши ноги, Рауль сидiв на лiжку, на якому та бiля якого була розкидана купа вчорашнього одягу. Швидко доївши обiд з магазину, Рауль припинив рухати паличками та пiдняв голову.
   Ще один крик.
   Одразу ж за тим почулися звуки сутички.
   "Дiдько б їх побрав, - подумалося Раулю. - Що це за шум опiвднi вихiдного? Я вже втомився через власнi проблеми, тож я не хочу турбуватися моїм сусiдом..."
   - ...!?
   Рауль вiдкину вбiк свiй напiвз'їдений обiд та пiдстрибнув на ноги. Хутко надягнув взуття, вiтром вилетiв зi своєї кiмнати та почав стукати у сусiднi дверi.
   - Фiна! Фiна! Фiна?
   Сьогоднi у магiчному магазинi Леон по розкладу був вихiдний день. У Фiни також був вихiдний, як i в нього самого, тож у неї не повинно бути якихось справ. Вона повинна бути у своїй кiмнатi.
   Пiсля хвильки вагань вiн поклав руку на дверну ручку, стиснув її з усiєю силою та повернув її без жодного опору.
   Побачивши це, у нього з'явилося дуже погане передчуття. Вiн досi тримав руку на двернiй ручцi, яка враз стала холодною. Вiн штовхнув дверi, нiби вiдкидаючи їх зi свого шляху, та увiрвався в кiмнату Фiни.
   - Фiна!? Фi...
   Вiн шоковано стояв посерединi її кiмнати та озирався навколо. I не зрушившись навiть на сантиметр, Рауль втратив дар мови.
   У цiй кiмнатi не було нiчого, окрiм прибитого до пiдлоги стола та лiжка. Кiмната була порожньою. Вiкно було прочинене, i його нiби хитав вiтер. На столi лежав напiвз'їдений шмат хлiбу, а на пiдлозi лежала чашка.
   I все ще...
   Той, хто повинен був кричати... це та дiвчина, яка повинна була бути тут кiлька секунд тому, слiду якої зараз нiде i видно не було.
   Серце Рауля вiдбивало шалений ритм. Вiн вiдчув, як земля захиталася пiд його ногами, а все навкруги потемнiло.
   "Чому? Чому я не помiтив...!?"
   Неважко припустити, що їх адресу дiзналися стороннi люди, а Фiна не знає, що вона повинна замикати дверi.
   "Та все ж... Та все ж я... Навiть й думка про це не прийшла в мою дурну голову... Чому я не змiг зрозумiти це ранiше!"
   I в ту мить...
   Рауль вiдчув, що хтось стоїть позаду нього. Вiн застиг на мiсцi. Вiн спробував негайно повернутися, але було вже занадто пiзно.
   Наступної митi Раулю завдали страшенний удар в спину.
   Його шиї торкнулося гаряче повiтря чийогось дихання. Таке спокусливе вiдчуття...
   Охоплюючи його тiло вiд плiч до стегон, Рауля охопила пара рук, якi одразу ж вхопилися за його одяг.
   - РАУ-У-У-У-У-У-У-УЛЕ-Е-Е-Е-Е!!!
   Поки за нього чiплялася з боку спини...
   - ЦЕ ДИЯВО-О-О-О-ОЛ!
   Дiвчина, що кричала слiзним голосом та вказувала в куток кiмнати...
   На її голiй шкiрi не було нiчого, окрiм дешевої футболки, яку Рауль подарував їй зовсiм недавно. Вiн вiдчував тепло її тiла, її скажене биття серця та незрiвнянну м'якiсть через тканину настiльки тонку, що майже просвiчувалася на свiтлi.
   - Фiна!? Хiба тебе не викрал...
   В мить, коли вiн спробував зазирнути через плече, його очi прикипiли до тих бiлих стегон, що так вульгарно випиналися з-пiд її футболки. Це збуджувало та хвилювало його у багатьох вiдношеннях. Рауль вiдвернув очi та спробував спитати Фiну щодо тих крикiв, якi вiн почув у своїй кiмнатi, але вона заговорила до нього таким же пронизливим голосом:
   - Щ-що за нiсенiтницi ти верзеш у такiй надзвичайнiй ситуацiї!? Ааа... ТИ БУВ ВВЕДЕНИЙ В ОМАНУ ДИЯВОЛЬСЬКИМИ ЧАРАМИ, ХIБА НI!? РОЗПЛЮЩ ОЧI, РАУЛЕ...!
   - Перепрошую...?
   - ТАМ, НА СТIНI! ВОНО ДОСI ТАМ! ПОГЛЯНЬ ТУДИ!!!
   Вiн перевiв погляд на стiну, на яку так стривожено вказувала Фiна.
   I нарештi вiн пробурмотiв:
   - Це ж тарган...
   - Щ...? Тобi вiдоме його iм'я!?
   Вона глибоко вдихнула та досi ховалася за його спиною.
   - Тарган... Розумiю, це й справдi виглядає як щось огидне... Тарг... Одна його назва змушує мене дрижати зi страху. Яка ж це жахлива iстота...
   - Iншими словами.... Весь шум ти пiдняла через нього?
   На стiнi спокiйно сидiла велика чорна комаха розмiром з великий палець.
   Коли Рауль спитав це досить здивованим голосом, Фiна вiдчайдушно закивала.
   - П-перш нiж я це зрозумiла, воно вже сидiло бiля мене! Поки я їла собi хлiб, воно з'явилося прямо бiля мене! Я запанiкувала та втекла, але це створiння видерлося на вхiднi дверi з небаченою менi ранiше швидкiстю та... полетiло прямо на мене!!! []
   - Ось воно як...
   - Вiн напав лиш тодi, коли вiдрiзав менi шляхи для вiдступу. Така винахiдливiсть... На щастя менi вдалося втекти через вiкно. Якби не було вiкна, я не можу й уявити, що зi мною б сталося... Т-тiльки подумаю, що таке чедовисько повзає по менi...
   - Хех...
   - I ось коли я висiла за вiкном, схопившись за пiдвiконня й спостерiгаючи за ситуацiєю, у кiмнату зайшов Рауль...
   - Хо-о...
   - ЧОМУ ТИ ПОВОДИШ СЕБЕ НАСТIЛЬКИ БАЙДУЖИМ!?
   Фiно обхопила руками тiло Рауля, який дивився на неї порожнiми очами та час вiд часу давав беззмiстовi вiдповiдi.
   - Тi мурашки, що пробiгли по моїй спинi вiд одного погляду на це... Тут помилки немає - ця iстота вкрай небезпечна! Його аура... Може зрiвнятися з аурою мого батька...
   - Нi, в жодному разi. Це вже ти перегинаєш палку...
   Ем... Пане Короле демонiв, ваша донька без митi вагань поставила вас на один рiвень з тарганом, ви знаєте це-е?
   "О боже, - мимоволi зiтхнув Рауль. - Повернiть менi мої нервовi клiтини..."
   - Розтратити всю свою гордiсть перед звичайнiсiньким тарганом... Ти впевнена, що ти демон? По правдi, цi кiмнати досить старi, тож подiбнi йому створiння, ймовiрно, щоденно з'являтимуться у цю пору року. Розумiєш?
   - ЩО???
   Вiд щирого здивування обличчя Фiни налилося жаром. Вiд такого видовища Раулю захотiлося дражнити її ще бiльше.
   - На кухнi, у ваннiй, у туалетi... Ну, загалом кажуть, якщо ти побачила одного таргана, то десь поряд з ним повзає бiля двадцяти iнших, а то й бiльше.
   - ... ! - рот Фiни розкрився у нiмому крику.
   Досi чiпляючись за одяг Рауля, ця дiвчина наблизила до нього своє заплакане обличчя та почала благати його:
   - Бути такого не може... Я так боюся... Рауле... Ти звик до цих створiнь...?
   Коли вона поглянула знизу-вгору на Рауля, її очi були повнi слiз.
   - Будь ласка... Врятуй мене...
   - ... .
   Цей вираз обличчя дуже вiдрiзнявся вiд її звичної впевненостi у собi. Це справдi зачiпало його душу та викликало бажання захистити. Та в той же час тут було дещо, на що йому нi в якому разi не можна дивитися. На те, що, здавалось, ось-ось вистрибне з-пiд вирiзу її футболки.
   - Н-не те, щоб я заперечував... - поспiшно кивнув Рауль. - Скажи, у тебе є якась книга чи папiр, що тобi не сильно потрiбнi?
   - Якщо пiдiйде газета, то треба глянути у шкафчику.
   - Так, вона буде як раз... Стривай, ти читаєш газети? - здивовано спитав Рауль, пiдвищивши голос.
   Фiна здивованно нахилила голову.
   - Хiба це не усiм вiдомий факт? Ми завжди повиннi мати свої джерела iнформацiї, щоб наш магазин змiг вижити у цьому швидко змiнному свiтi. До речi, я отримала її, коли проходила випробний мiсяць!
   - ... .
   "Що це за жахливе почуття втрати?" - подумалося Рауль. Вiн взяв вказану газету та згорнув її. Пiдготувавши таку саморобну зброю та зiбравшись духом, вiн наблизився до стiни, на якiй нерухомо сидiло це мале й чорне створiння.
   Вiдчуваючи повний очiкувань погляд Фiни своєю спиною, яка сама затамувала подих й тихо спостерiгала за подiями, Рауль крок за кроком пiдходив до тої стiни. А потiм вiн тихо та обережно пiдняв газету над головою...
   - ААААААААААААААААА! - пролунав чийсь крик.
   А те створiння без жодного попередження хутко забралося у шпарину мiж лiжком та стiною.
   - Ех...
   Рауль вiдчув погане передчуття. Коли вiн повернувся, то побачив там Фiну, яка дивилася на нього повними обурення заплаканими очима, стискаючи свою футболку.
   - Рауле-е-е-е-е...
   - Ну-у... Воно зникло, тож все повинно бути доб...
   - У ЖОДНОМУ РАЗI!
   - Звiсно ж це не...
   Так... Мадам. Я вас прекрасно розумiю.
   Рауль поринув у роздуми, не знаючи, що тепер робити.
   - Хм... Певно, нам потрiбнi пестициди.
   - Бестесиди?
   - Це така рiч, яку достатньо покласти у твою кiмнату, й вона подбає про тарганiв. Або якщо казати твоїми словами, ця рiч захищає вiд проникнення демонiв.
   - Що...
   За секунду Фiна наблизилася до Рауля ще ближче. А її рот розкрився так загрозливо, що здавалось, що вона може схопити ним його комiр у будь-яку мить.
   - ДЕ Я МОЖУ ДIСТИ ЦЮ БЕСТЕСИДУ? В ЯКЕ ПIДЗЕМЕЛЛЯ ЇЇ СХОВАЛИ? ЯКИЙ БОЖЕСТВЕННИЙ ЗВIР ОХОРОНЯЄ ЇЇ?
   - Нi... Ти можеш вiльно придбати цю рiч у мiстi...
   - ... !?
   У цю мить очi Фiни, коли вона вдивлялася в Рауля, спалахнули надiєю. Подiл її футболки затрепетав.
   Її обличчя набуло такого виразу, нiби у солдата, готового кинутися в саме пекло жорстокого бою.
  
   ****
  
   - Ось i все, - урочисто промовила вона.
   Одначе вона не зрушилася з мiсця. Одною рукою вона тримала кошик для покупок, а в iншiй був її коричневий конверт. Вона поглянула на конверт, а потiм перевела подих й зазирнула у кошик, де знаходилася упаковка з пестицидом...
   - Чи може бути... що ти купуєш щось вперше?
   Досi схвильована до глибини душi Фiна кивнула на питання Раудя.
   - Я вперше отримала власнi грошi... Тож це мiй перший похiд в магазин в якостi покупця...
   - Але ж ти чимало працювала за нашою касою?
   - Так то воно так, але... але приймати грошi iнших людей це зовсiм iнше, нiж твої власнi грошi! - обурилася Фiна. Здавалось, вона почуває себе незручно.
   - Агов, Рауле... А це ж нормально? Я зможу сама щось купити? Вони ж не скажуть, що вони не продають нiчого таким як я!?
   - Якщо хочеш, я можу купити це замiсть тебе...
   Коли Рауль запропонував це без задньої думки, очi Фiни задрижали. Проте все ж вона похитала головою та сказала:
   - Не потрiбно. Я куплю... сама. Дивись на мене, i я покажу тобi, як ти повинен купувати в магазинi! - кинула вона йому. Досi мiцно тримаючи свiй кошик, вона впевнено пiшла до каси.
   Рауль зiтхнув та пiшов за нею.
   - Ем... Будь лас...
   Коли Фiна клала свiй кошик на касовий прилавок, вона заїкалася. Але жiночка, що працювала касиром у цьому унiвермазi, приємно посмiхнулася їй.
   - Дякуємо, що купуєте у нас. Ви маєте MemberCard?
   - Е... А... Ем... Цей во... я не...
   - Чи хотiли б ви зареєструвати її?
   - Це... ем... Що менi треба робити, Рауле-е?
   Яка чудова превентивна атака з боку жiночки. Рауль почухав потилицю, поки дивився на Фiну, що обернулася до нього, прохаючи допомоги.
   - Ну... цей магазин близький до твоєї кiмнатки, тож ти можеш зареєструватися. Чи не так?
   - З-зрозумiла! В-все добре, я хочу зареєструватися!
   - Гаразд. Тодi прошу вас заповнити цю форму.
   Фiна взяла ручку й чистий бланк форми, яку жiночка дiстала з ящика, поклала листок на прилавок та почала писати. Рауль також зазирнув через плече.
   - Ум... Фiна Бладстоун...
   Фiна пробiглася ручкою по бланку, написавши все потрiбне своїм звичним охайним почерком, яким завжди захоплювався Рауль.
   - Професiя, дем...
   - АААААААА!
   Цей демон знову вiдстав вiд життя, що привело Рауля у вiдчай. Вiн на одних iнстинктах вирвав ручку з її рук.
   - Щ-що ти робиш!?
   - I ти ще мене питаєш? Ти не розумiєш, в якому становищi ти зараз перебуваєш!?
   - Але... Рауле, хiба не ти сам менi казав, що я не повинна писати на таких речах брехню про себе?
   Подивившись вгору на Рауля, Фiна вимогливо простягнула руку та сказала:
   - Ну ж бо, поверни її менi.
   - Але...
   Як би не було сумно, але у її аргументах був сенс. Коли вона повернула собi ручку з руки Рауля, вiн втратив дар мови, коли Фiна продовжила заповнювати бланк.
   - Професiя, демонструю магiчнi товари в якостi продавця (робота на неповний робочий день)...
   - А...
   - Мм... Тут же... все правильно?
   Непомiтно дивлячись за Фiною, яка передала жiночцi бланк, Рауль спробував виправдати себе. Адже вiн був впевнений, що вона знову напише щось типу "демон" чи "спадкоємець Короля демонiв"... Дiдько.
   - Ось ваша картки для знижок у нашому магазинi. Прошу вас не втрачати її, гаразд?
   - В-велике вам спасибi!
   - То тодi з вас 798 золотих.
   - Вам потрiбно сiмстодев'янностовосьмирiчне золото...? - кивнула вона. Фiна перевернула коричневий конверт та тремтячими руками вiдкрила його. I в ту мить...
   Вона зрозумiла... Що була занадто захопленною.
   - ... !?
   Коли монети випали з конверта та шумно розсипалися по пiдлозi, дiвчина-демон зробила такий вираз обличчя, нiби настав кiнець свiту.
   Ледь стримуючи плач, Фiно поспiшно заповзала по пiдлозi.
  
   ****
  
   Дверi унiвермагу зачинилися за ними, й продзвенiв дзвiночок.
   - Сталося багато чого, але ж це чудово, що ти можеш купити щось належним чином. Хiба нi? - спитав Рауль у дiвчини, що йшла поруч з ним брукованим тротуаром.
   Проте вона не вiдповiла. Коли вiн повернув до неї голову, ця дiвчина досi дивилася на паперовий пакет у своїх руках.
   - Щось трапилося? Тiльки не кажи менi, що ти досi засмучена через вироненi монети...
   - Я купила... - прошепотiла Фiна.
   - ... ?
   - Я купила щось на мої власнi грошi...
   Фiна раптово пiдняла голову й подивилася на здивованого Рауля.
   - Послухай, Рауле! Чи не думаєш ти, що я дивовижна?
   - Що...?
   - Що почув!
   Коли вона з нетерпiнням похитала головою, та її великi очi стали ще бiльшими, й вона продовжила говорити ще бiльш схвильованим голосом:
   - Насправдi я не працювала ради когось iншого... Я щаслива, коли я можу бути корисною нашим клiєнтам, але врештi-решт я працюю, щоб заробити грошi на своє виживання. Тобто, я працюю на себе. Я впевнена, що з всiма iншими така ж ситуацiя. I ти, Рауле, i наш менеджер, i та жiночка...
   - То й що?
   Чому вона каже настiльки очевиднi речi?
   Вони йшли плечем до плеча тротуаром, а на узбiччi росли акуратно пiдстриженi декоративнi дерева. Перед очима здивованого Рауля крокувала Фiна, що продовжувала свою iсторiю з бiльш серйозним виразом обличчя.
   - Але завдяки менi клiєнти можуть придбати все, чого душа забажає. I їхнi грошi стають моєю зарплатою, за яку я можу купити товари в iнших магазинах. Придбане мною може бути зроблено кимось з тих покупцiв, якi заходять у наш магазинчик, так?
   - Як я вже казав, у чому справа?
   - О Бо-о-оже... Я кажу, що... Ось, подивись сюди!
   Коли Фiна розвернула свою тендiтне тiло та пiдiйшла до Рауля, то хвацько простягнула свою тендiтну ручку та вказала нею на всi тi ряди магазинiв, що вишикувалися по обидва боки вулицi.
   - Кравець за грошi шиє сукнi, пекар випiкає хлiб i продає його. Вони не роблять це заради чийогось блага, а лиш для себе. Але ми носимо пошитий ними одяг та наповнюємо нашi порожнi шлунки їжею, яку вони готують. За допомогою грошей будь-хто може продати свою роботу та придбати роботу когось iншого! Ось така суть людського суспiльства. Iншими словами...
   Вона пояснювала це ще зовсiм невмiло, але в цьому голосi вiдчувалася вся її рiшучiсть. Пiд час свого базiкання Фiна пiдвела очi на Рауля.
   - Хоч всi працюють на себе, але це допомагає iншим! Чи ж це не дивовижна система, як гадаєш? I кому тiльки в голову взбрело таке вигадати! Люди дiйсно такi дивовижнi... Чи не так?
   Очi Фiни виблискували, коли вона знову й знову продовжувала говорити:
   - Неймовiрно... Неймовiрно. Неймовiрно!
   Хай це i трапилося несвiдомо, але Рауль вiдчув, що з його очей спала полуда.
   Працювати, заробляти грошi, витрачати грошi... Для Рауля цi речi були чимось звичним, й вiн не сильно задумувався над ними. Проте коли вiн подумав про це зараз... Хтось заробляє грошi лиш для себе, але це дозволяє безлiчi iншим жити розкiшним життям з усiма благами. Це саме те, що сказала Фiна. Можна було сказати, що ця думка парадоксальна, але як же точно її слова описували людське суспiльство...
   Дiдько... Руаль мимовiльно усмiхнувся. Коли справа доходить до цiєї дiвчини-демона, вона може виглядати iдiоткою, але iнколи її слова настiльки точнi. Здавалось, вона не звертала на це уваги, але, ймовiрно, вона придiляла деяким речам в рази бiльше уваги, нiж всi iншi.
   - Колись я справдi зможу вiдчути... плоди моєї працi!
   З цими словами Фiна нiжно обiйняла пакет та почала хiхiкати, нiби вона бiльше не могла стримувати себе.
   - Послухай, Рауле! Я хочу купити ще!
   - Гаразд...
   Коли Рауль спостерiгав за цiєю бешкетницею, чомусь вiн i сам почав почувати щось подiбне.
   - Якщо ми у будь-якому разi пiдемо за покупками, то можна пiти на ринок, - запропонував Рауль.
   - Угусь! - щасливо кивнула Фiна.
  
   ****
  
   - ... !
   Вони вийшли на дорiжку, що була схожа на темну й вузьку долину. З обох її сторiн височiли стiни кам'яних будiвель. Коли вони минули це мiсце, то перед ними вiдкрилося зовсiм iнше видовище.
   - Дивовижно! - iз захопленням вигукнула Фiна, а її очi сяяли.
   Пiд променнями ласкавого весняного сонця були вишикуванi рядами прилавки та намети по праву й лiву сторону вiд дороги, що тяглася кудись далеко-далеко. До того ж, мiж цими рядами наметiв зiбралася сила-силенна люду. Перед їх очима почали розгортатися рiзнi сварки. Всюди була штовханина. Але у всiх був пiднесений настрiй. Їх погляди вихоплювали мiрiади найрiзноманiтнiших барв.
   Тут стояли кошити й бочки з набитими в них фруктами й овочами до такої степенi, що вони майже випадали з них. Звiсно ж, бiля них були виставленi дощечки з цiнниками товарiв. На прилавках у банках стояли звичайнi та запеченi цукерки, там були паруючi пироги й навiть величезнi краби. В деяких мiсцях були яскравi шовковi вироби з гiр Унiтiя або металевi вироби Ельму, якi виблискували сонячними зайчиками. Каменi зi схiдного острову, де проживали Селестричнi Створiння, сяяли веселковими кольорами, а їх вартiсть була такої, що за невеликий уламок такого каменю можна було придбати цiлий будинок. Рiзноманiтних форм i розмiрiв горщики, наповненi густою бурштинового кольору рiдиною з солодким ароматом. А потiм звiдкись вiтер принiс запах смаженого на грилi м'яса, вiд якого рот мимоволi наповнювався слиною.
   Пiд рiзнобарвними наметами всiляких форм та розмiрiв продавалися будь-якi види товарiв, якi лиш можна було собi уявити. У багатьох мiсцях зiбралися цiлi черги, а продавцi нi на мить не переставали закликати до себе нових потенцiйних покупцiв. Вони нiби змагалися один з одним. Над головами натовпу розвiвалося на вiтрi безлiч прапорiв, а на протилежному боцi можна було помiтити фортецю Екследiя, яка була розмiщена в серцi королiвства Еверред.
   Це було перехрестя мiж двома головними вулицями, якi пролягали через всю Королiвську Столицю. Ринок простягався на схiд вiд центральної площi. Вiн процвiтав як у буднi, так i на свята. Вистачало кинути погляд на цей бурхливий натовп, щоб засумнiватися у правдивостi iнформацiї про те, що економiка цiєї країни перебуває у депресiї.
   - Кйя!
   - ... ?
   Невеликий темно-зелений дракон, що тягнув вiзок, зачепив бiк Фiни, тож вона скрикнула. Рауль поспiшно схопив її за одяг, вiдтягнув вбiк та почав вичитувати її:
   - Боже, Боже... Якщо не звертатимеш уваги на те, що перед тобою знаходиться, то тебе переїде якийсь вiзок з драконом. Зрозумiла?
   - Агов...
   Проте Фiна вказала на вiзок з драконом, що майже задавив її, та спитала збентеженим голосом:
   - Я деякий час думала над одним питанням. Чому ви змушуєте драконiв тягти вашi вiзки? Чи не могли ви зробити вiзки, якi б рухалися за допомогою магiї?
   - Кажуть, що Магiчнi Витрати на те, щоб зрушити з мiсця завантажений вiзок, дорiвнюють приблизно сорок Кiловат. А середнiй Магiчний Потенцiал людини коливається в межах п'яти Кiлобайл, а цiєї кiлькостi аж нiяк не вистачить для цього завдання. Цього нiяк не досягти.
   - Кiло... ват? Кiлобайл?
   - Так... Певно, на твоїй батькiвщинi не поширенi цi термiни? - з подивом в голосi спитав Рауль.
   - Кiлобайл - це одиниця, за якої Магiчнi Витрати становлять один Кiловат... Ох, я зрозумiв. Вiзьмiмо для прикладу кiлькiсть енергiї, яка потрiбна тобi, щоб такий вирiб, як той знищений тобою фен, працював одну годину. Iншими словами, людина з Магiчним Потенцiалом в п'ять Кiлобайл може використовувати фен впродовж п'яти годин у тому випадку, якщо Магiчна Потужнiсть буде десять Ампер. Як правило, якщо перевищити 50 Ампер, то спрацює запобiжник...
   - Вау! Гей, Рауле, а що це? Поглянь на цю блакитну штукенцiю!
   - ... .
   "Ну, будь що буде", - поскаржився про себе Рауль та вголос зiтхнув:
   - Боженька... За що менi таке... - Рауль майже закiнчив говорити, але його перебили:
   - Ей ти, не пiдбiгай сюди й намагайся не пiдступати близько до...
   Один з магазинчикiв, повз якi проходив Рауль, привернув його увагу. На карнизi висiла металева табличка з написом "Магазин Зброї". У цьому магазинi були виставленi на продажу рiзноманiтнi мечi, що лежали на покритих тканиною столиках. Зокрема, один з мечiв i привернув погляд Рауля.
   - Та це ж серiя мечiв iSword вiд Applia! А це навiть найпопулярнiша третя модель...
   Незачохлене лезо цього меча блищало. У нього була гарна довжина, iдеальна ширина, його розмiром було зручно користуватися, а його чорна-пречорна рукоятка приковувала до себе погляди людей. Бiля низа пiхви трохи праворуч був вирiзьблений орнамент, це була торгова марка у виглядi серпика мiсяця, що робило цей меч ще крутiшим.
   Хоч зараз час депресiї, а сама компанiя збанкрутувалася, її iм'я досi вiдоме багатьом. Корпорацiя Applia. Ранiше через першокласний дизайн та новiтнi методи обробки металiв її ставили в один ряд з корпорацiєю Imperial, яка була улюбленим виробником спорядження багатьох поколiнь героїв. Коли вiн мав непохитну вiру в те, що з часом вiн стане героєм, Рауль днями переглядав каталоги спорядження та зброї. Вiн мав надiю, що скоро вiн отримає можливiсть носити цi речi. Хоч вiн був зеленим новачком щодо модних тенденцiй свого часу, але у знаннях зброї йому не було рiвних.
   "Якщо я одягнув би цей меч, то це виглядало б i справдi чудово, чи не так?"
   Тут Рауль пригадав спорядження їхнього магазину. У них були мечi, але вони були настiльки нiкудишнiми, що вiн навiть зброєю не хотiв їх називати. Вiд цього Рауль лиш зiтхнув. Але коли вiн пiдняв очi трохи вище, то наткнувся поглядом на цiнник цього меча.
   Стривайте... Сто тисяч золотих!?
   Щоб створити такий якiсний меч, було потрiбно витратити купу часу. Але тiльки так вiн отримував здатнiсть витримувати велику Магiчну Потужнiсть. Ранiше модель з найменшою цiною коштувала принаймнi два мiльйони золотих, тож перед очима Рауля постав ще один результат банкрутства корпорацiй зброї...
   Якщо розглядати цю цiну з точки зору його власного доходу, то сто тисяч досi було надмiрною сумою, але це не було неможливим. Тепер, коли вiн не змiг стати героєм, ця зброя бiльше не матиме користi для нього, але Рауль думав, що не так вже й погано отримати собi новий меч. Це досi небезпечний свiт, в якому блукають тi колишнi герої, що нацiлилися на Фiну, i... Стривайте!
   - ФIНА!
   Рауль раптово згадав, що з ним була Фiна. Тож вiн поклався на свої вiдчуття та метушливо оглянув околицi... Все було так, як вiн i думав.
   На цей момент... Фiна зникла.
   - ФIНА!
   Голос Рауля потонув у гулi натовпу. Проте юнак не здавався та пiдвищив голос ще бiльше й крикнув:
   - ФIНА! ФIНА!!!???
   Вiн продовжував у нетерплячцi оглядати галасливих людей навкруг себе, шукаючи серед них срiблясте волосся Фiни та її куртку з капюшоном. Але вiн не змiг знайти хоч когось схожого на неї.
   Рауль почав рухатися вперед по дорозi, гадаючи, що без нього вона могла пiти вперед. Може вона пiшла далi, може вiн її вже проминув, тож вiн роззирався по сторонах...
   Повторюючи це безлiч разiв, вiн знову й знову блукав ринком то в один бiк, то в iнший. Але Фiни нiде не було.
   Що бiльше вiн ходив околицями, то бiльш нетерплячим вiн ставав.
   Завдяки просуванню в iнженерiї магiчних предметiв мiж Королiвською Столицею з її околицями та бiльш вiддаленими регiонами iснувала неподоланна прiрва. Як на днях казала Айрi, Королiвська Столиця, населення якої рекордно пiдскочило за останнi десять рокiв, мала серйознi проблеми з пiдтримкою громадського порядку, що викликано депресiєю пiсля падiння Пекла. Навiть якщо у центрi мiста не було так погано, як у мiських нетрях, але периферiї Королiвської Столицi продовжували зростати. Тож, цей ринок та його околицi були далеко вiд поняття "безпеки". I було ще гiршим те, що Фiна вже ставала цiллю нападiв.
   Рауль мимовiльно злякався групи озброєних грубiянiв, що збиралися в кiнцi цiєї вулицi.
   "Все добре, - думав Рауль. - Вона бiльше не дитина. Iнодi вона навiть стає на диво надiйною. Коли справа доходить до таких речей, вона стає розсудливою та, скорiш за все, зможе захистити себе сама. Але..."
   Що як вона загубилася та забрела на якусь безлюдну вулицю? Що як вона раптово опиниться в оточеннi кiлькох людей, i її силою затягнуть на якийсь темний провулок? Що як вона зайшла до пiдозрiлого магазину, та її одразу ж викрали звiдти?
   У його грудi були зароненi зерна занепокоєння, через що його почало охоплювати сильне хвилювання. У його думках один за одним проносилися сценарiї можливих подiй, кожен гiрший попереднього. Рауль спробував прогнати їх геть та глибоко зiтхнув.
   - ФI...
   I в цей момент...
   - Рауле? Так ось, де ти був?
   Почувши позаду себе такий знайомий голос, Рауль вiдчув, як з його плiч гора спала.
   - Фiна! Дiдько би тебе побрав, це мої слова! Ти навiть не здогадуєшся, як важко й довго я шукав тебе... - почав повчати її Рауль. Його обличчя перемiнилося на похмуре. Так вiн намагався сховати полегшення, яке вiн зараз вiдчував. Вiн повернувся до неї.
   А тодi... у нього вiдiбрало мову.
   Срiблясте волосся нiжно опадало на її плечi, а її щiчки були такi гладкi й рожевенькi. На нiй була велика стрiчка, що пречудово пасувала кольору її високоякiсної бiлоснiжної блузки. З-пiд оборки цiльної одежини виглядали її стрункi ноги та тендiтнi ручки.
   Перед Раулем стояла надзвичайно струнка красуня, що радiсно посмiхалася йому. Вiн не мiг згадати, де вiн ранiше зустрiчав цю кралю... Заждiть.
   - Було типу таке, що я розглядала вiтрину магазину, й мене раптово затягнули всередину. Одна жiночка змусила мене надягнути це. I як я тобi? Я гарна у цьому, хм?
   - Стоп, стоп, стоп... Фiна!?
   - З тобою щось скоїлося, Рауле...? Ти не впiзнаєш моє обличчя?
   Вона казала це дещо роздратованим голосом, а потiм ця... Фiна? Ну, принаймнi схожа на неї красуня застрибнула в руки Рауля.
   - Ч-чому ти досi у цьому вбраннi!? - спитав Рауль, дещо оговтавшись.
   Коли у голосi Рауля промайнуло збентеження, Фiна захихотiла собi пiд нiс.
   - Невже ж ти не знаєш цього при своєму досвiдi? Якщо ти купуєш зброю чи обладунки, то ти повинен надягнути їх, щоб всi довiдались про це!
   - Нi, тут дещо iнше. Це ж зовсiм не обладунки...
   - Рауле... Ходити за покупками - це веселе заняття, хiба нi?
   Досi чiпляючись за Рауля, Фiна потерлася щокою об його плече та подарувала йому свою усмiшку. Потилиця цiєї беззахисної дiвочої шиї щiльно прилягала до його тiла, а в повiтрi почало духмянiти якимось солодким й молочним ароматом... По спинi Рауля пробiгли мурахи, й вiн рiшився та заговорив, бiльше не маючи змоги витримувати своє поточне становище:
   - Фiна... Не чiпляйся так за мене... Агов, а коли ти...
   - Коли я що?
   - ТИ ВМУДРИЛАСЯ НАКУПЛЯТИ СТIЛЬКИ ВСЬОГО!?
   Дiвчина знiтилася та вiдпустила його руку. Потiм вона окинула поглядом купу пакункiв, якi вона несла у двох руках, та трохи згодом випнула груди з трiумфом.
   - Так! Ця сукня або цей вирiзьбленний ведмедик, потiм цей прапорець, лялька кокешi[5], ваза, печатка... А, точно! I гаманець на додаток! А поглянь на нього! Вiн зроблений зi шкiри цутiноко[6]. Цей золотистий гаманець принесе тобi удачу!
   - ... . []
   За короткий час, що вiн втратив її з виду, вона накупувала гору непотрiбних речей.
   Рауль несподiвано вiдчув страшенний головний бiль та мимоволi взяв голову в руки.
   - З тобою все буде добре, якщо ти купила стiльки всього?
   - Ха-ха-ха! Я в повнiсiнькому порiдку! Я витратила всю мою зарплату до копiйки! Тiльки посмiй подивитися з презирством на мої навички лiчби!
   - Отже... Яким чином тобi вдасться у голодi прожити до наступної зарплати?
   I в цю мить досi оптимiстичний настрiй Фiни розбився в друзки.
   - Ем?
  
   ****
  
   Пiд кiнець ринку щiльнiсть натовпу зменшилась.
   Фiна раптово зупинилась. Її погляд пробiгся по людях, але цього разу бiля неї хоча б був Рауль.
   - Ей! Агов, агов, Рауле! Подивися сюди! Ну ж бо, хутчiш подивися на це!
   Коли Рауля потягнули за рукав, вiн зупинився та повернув голову в бiк, куди так настирно вказувала Фiна...
   - Якщо ти маєш на увазi того рiзьбленого ведмедя, якого ти купила ранiше... - заговорив вiн.
   - Але цей їсть рибу! Це так пiдступно! Цi боягузи тiльки чекають, поки їх ворог зробить перший крок, щоб скористатися цим шансом! Я зараз же повинна купити його!
   - Але в тебе немає грошей, пам'ятаєш?
   Фiна знiтилася, коли почула такi правдивi слова Рауля. А сам Рауль не звернув на це уваги та безжалiсно продовжив йти далi. Фiнi нiчого не залишалося, як мовчки крокувати за ним.
   Та потiм вона знову зупинилася.
   - А зараз що? Що ти знайшла на цей раз? Ще один ведмiдь? Рiзьблений дракон? Чи може ваза, за допомогою якої ти зможеш говорити зi своїми предками?
   Апетитний запах вдарив в нiс Раулю, який також застиг з подиву.
   Прослiдкувавши за поглядом Фiни, Рауль помiтив один магазинчик з зеленим дахом, в якому пекли млинцi.
   На залiзнiй плитi тонкий млинець швидко змiнював свiй колiр, поки його не перевернули майстерним рухом та поклали на тарiлку. Потiм в центр млинця поклали трохи золотистого масла. Вiд температури млинця масло почало танути, й тодi його присипали цукром.
   В якостi фiнального штриха на нього видавили кiлька капель лимону.
   Рауль почув бiля себе тихий звук бурчання чийогось живота.
   - ... .
   Коли вiн поглянув в бiк звуку, то побачив перед собою серйозне обличчя Фiни, яка пожирала очима завернутий млинець.
   О, Боже...
   Рауль зiтхнув та пiдiйшов до прилавку.
   - Перепрошую, дайте один млинець, будь ласка.
   - ... !?
   Фiна моргнула здивованими очима та подивилася на Рауля, який саме отримав млинець. А потiм вiн передав його їй.
   - Рауле... Але ж у мене немає грошей...
   - Не хвилюйся. Я пригощаю тебе.
   А потiм вона почула, як вiн пробурмотiв про себе:
   - Я ж твiй семпай...
   Фiна розгубилася ще бiльше.
   Здавалось, вона пiддалася спокусi. Досi боязко тримаючи млинця, вона поволi пiднесла його до рота та вiдкусила шматок.
   - ... !
   А потiм...
   - Рауле-е-е-е-е...
   Вона поглянула на нього, мiцно тримаючи загорнутого в пакет млинця.
   - Це дивовижно... Я вперше куштую таку смакоту... Рауре... Що менi робити...
   Це була реакцiя навiть сильнiша, нiж вiн уявляв собi.
   - Рауле... мм... як смачно...
   Причаровуючий голосок змiшаний зi спокусливими стогонами вирвався з цього милого дiвочого ротика. Неспроможнi винести це невiдоме їй задоволення її щiчки густо почервонiли. Здавалось, вони тiльки й чекають, щоб Рауль кинув на них свiй мимовiльний погляд. Її захмелiлi очi подивилися прямiсiнько в очi Рауля. Його нiби електричним струмом вразив такий еротичнiший еротичного вираз її обличчя. Вiн спробував сховати своє збентеження, сказавши таке:
   - А й справдi... Що ти їла до цього часу, коли у тебе не було нi копiйки в кишенi?
   - Якщо говорити про їжу... Мене годувала... наш менеджер...
   - Наш менеджер!? Ти маєш на увазi приготованi нею снiданки?
   - Хлiбнi... скоринки... - розгублено вiдповiла Фiна Раулю, який вже поринув у свої мрiї.
   - Хлiбнi скоринки...?
   - Угусь... вона дає менi смiттєвi пакети, якi доверху забитi ними. Саме ними я харчувалася щодня...
   У цю мить вiн вiдчув безкрайню жалiсть, а на його очах проступили сльози.
   "Менеджер... Гадаю, це чудово, що ви не балуєте її, але це трiшки... занадто."
   - А ще у мiй рацiон входили голуби або горобцi...
   - Що? Ей, зажди на хвильку!
   Пiсля слiв Рауля вона нарештi повернулася до тями. Фiна моргнула кiлька разiв, але потiм зi властивою їй гордiстю вип'ятила груди, не вiдпускаючи млинця.
   - Якби я їла лише хлiб, моє харчування було б лише з одного продукту, я права? Не хвилюйся ти так, я перед вживанням готувала їх. Як там це називається? Пташиний грип... якось так. Я чула, що в наш час вiн дуже поширений! Як тобi таке, Рауле? Я старанно читала щодня газети...
   - Та проблема не в тому! А я все дивуюся, чому останнiм часом вранцi так тихо... ТОЖ, ОСЬ ЩО ТИ РОБИ-И-И-И-ИЛА!!!!
   В той момент минулого вiн також вiдмовився вiд багатьох речей...
   - ... ?
   Коли вiн пiдвiв голову, йому усмiхнулася мила дiвчина з iскорками в очах, що тримала в руках половину з'їденого млинця.
   - Агов, спробуй й ти шматочок! Ця чудернацька рiч неймовiрна...
   - ... .
   - Ну ж бо... Вiдкривай рот...
   Вона щиро усмiхалася йому, i сама була переповнена сподiваннями.
   Пiсля хвильки вагань вiн стримано вiдкусив раз. Вiн не вiдкусив багато. Але й цього вистачило, щоб сказати, що млинець був чимось фантастичним...
   - А що, дуже смачно...
  
   ****
  
   - Щиро дякую тобi за сьогоднi! - промовила Фiна, посмiхнувшись перед старенькими дверима своєї кiмнати.
   - Ти навiть допомiг менi роздобути бестесиди, тож ти дiйсно хороша людина. З цим я нарештi запечатаю тих огидних почвар й прожену їх геть! Хе-хе-хе, ох вони у мене нарвалися...
   - Тут написано, що його дiя триватиме три мiсяцi...
   - Ех... - вона похнюпилась. Здавалось, вона доведена до вiдчаю...
   - Ну, я можу просто придбати ще одну таку рiч, - пробурмотiла Фiна про себе.
   Рауль мимоволi поглянув на стелю.
   - Гаразд. Я не мав планiв на сьогоднi з самого початку, тож не згадуй нашу прогулянку... - тихо сказав Рауль, нiби шукаючи виправдання.
   - Рауле... Закрий очi.
   - Га-а?
   - Просто зроби це. Хутко...
   - Ем... А...
   Коли вiн закрив очi, як вона попросила, то разом iз тихим шелестом одягу почув, як ця дiвчина кудись йшла... I от до його голови завiтала одна думка, що перелякала Рауля.
   Чи може це бути... Нi, нiяк не може... Але...
   Коли вiн вiдчув, що вона пiдiйшла до нього, то його серце забилося швидше. В його уявi згадалися її теплi та м'якi губи... I наступної митi...
   В його руки щось поклали.
   - ... ?
   Це було iншу вiдчуття, нiж вiн очiкував. Коли вiн вiдкрив очi, в його руцi був невеликий паперовий пакетик. Пiдвiвши погляд, вiн побачив Фiну з гордою усмiшкою на обличчi.
   - Я знайшла це в магазинчику нещодавно.
   Фiна сором'язливо усмiхнулася й трохи вiдвела вбiк погляд своїх великих блакитних очей.
   - Ну, ти ж казав, що я повинна купити якийсь пам'ятний сувенiр? Тому я даю тобi це. Ти завжди стiльки допомагав менi...
   "Нi, я казав, що тобi потрiбно купити сувенiр для себе..." - хотiв сказати вiн, але чомусь слова не вирвалися з його уже було вiдкритого рота.
   Потiм вiн вiдчув, як у нього теплiє серце. Хвилi цього тепла пробiгали по його тiлу, зачiпаючи кожну струну його душi. А кiнчики пальцiв навiть занiмiли.
   - Ну... Це не щось велике. Зовсiм дешева рiч. Але ж її можна рахувати сувенiром? Я думала, що вони не продають тут щось таке... Ум... було б чудово... якщо це могло б бути нашою дорогоцiнною згадкою... - сказала Фiна Раулю, який так i не проронив нi слова.
   - Фiна... Ти...
   - Рауле, чому не вiдкриваєш?
   - А, так...
   Як i наполягала Фiна, Рауль стримав свої почуття та розгорнув пакунок.
   - Стривай, що це таке? - запитав вiн наступної митi.
   Всерединi паперового пакунка було дещо, що вiн нiколи ранiше не бачив, але це щось таке зловiще... Ця залiзна штуковина була покрита гострими шипами та огидними вiдмiтками. Вона була пiдвiшена на криваво-червоний ланцюг.
   - Хе-хе... Слухай та зацiпенiй вiд подиву! - урочисто промовила вона. Її тiло огортала та мила й бiла блузка. Не звертаючи особливої уваги на здивованого Рауля, вона продовжила:
   - Це ремiнець з волоссям героя, що майже вбив Короля демонiв!
   - ЦЕ НIЯКИЙ НЕ РЕМIНЕЦЬ! - викрикнув Рауль, але Фiна лиш посмiялася.
   - Ти знав, що це дуже популярний аксесуар у Пеклi? Володiючи таким предметом, ти станеш знаменитiстю! Й хто б мiг подумати, що така рiч потрапить контрабандними шляхами у свiт людей!
   - ТАК ТОДI НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ ЇМ ВИВОЗИТИ ВАШI РЕЧI! ЗАЛИШИТЬ ПОДIБНЕ У ВАШОМУ СВIТI! ЗАБИРАЙ ЦЕ СОБI!
   Руки Рауля тряслися, коли вiн пiдняв їх над собою, та спробував викинути цю рiч. Але вiн помiтив один неймовiрний факт.
   - Зажди... Ця штуковина не вiдпускає мене!? - сказав Рауль тремтячим голосом.
   - Угусь. Вона ж проклята як-не-як, - спокiйно вiдказала Фiна, нiби це не її проблеми.
   - Як тiльки одягнеш його, то вiн приклеюється до шкiри. Тож я подумала, що це буде непоганим сувенiром.
   - ТА ЯКИЙ ЦЕ ДО БIСА СУВЕНIР!? СТО ДЕМОНIВ ТОБI В ПЕЧIНКУ, ЦЕ ВЗАГАЛI НЕ ТАК РОБИТЬСЯ!!!
   - Ха-ха-ха! Я так рада, що тобi це сподобалося!
   - НЕДОУМОК ТИ, А НЕ ДЕМОН!!!!!!!!
   I ось так Рауль взяв в руки рiдкiсний предмет, проклятий ремiнець (з волоссям героя, що майже вбив Короля демонiв).
  
  

Примiтки

   [1]Тут мається на увазi, що значення змiниться на "не приходь взагалi".
   [2]Джу-он - фiльм жахiв, можливо тут мають на увазi голос якогось персонажу https://en.wikipedia.org/wiki/Ju-On_(franchise)
   [3]Марш смертi - процес роботи i стан колективу перед здачею проекта за авральних умов.
   [4]Цуккомi - японський термiн, що характеризує вид iронiї при якiй на певну дурну реплiку замiсть вказування певної помилки мовець вiдповiдає ще бiльш дурною реплiкою. https://is.gd/bY1GYd
   [5]Японська дерев'яна лялька з розписами.
   [6]Легендарна змiєподiбна iстота Японiї. За описами, цутiноко були iстотами 30-80 сантиметрiв в довжину та схожi на змiю, але центральна частина тулуба набагато ширша за голову та хвiст. Також має iкла та отруту, як у гадюки.
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список
Сайт - "Художники" .. || .. Доска об'явлений "Книги"