Andrzej Sapkowski
Zapachniało powiewem jesieni
Z wiatrem zimnym uleciał słów sens
Tak być musi, niczego nie mogą już zmienić
Brylanty  na końcach twych rzęs...

Tam gdzie mieszkasz, już biało od sniegu
Szklą się lodem jeziorka i błota
Tak być musi, już zmienić nie może niczego
Zaczajona w twych oczach tęsknota...

Wróci wiosna, deszcz spłynie na drogi
Ciepłem słońca serca się ogrzeją
Tak być musi, bo ciągle tli się w nas ten ogień
Wieczny ogień, który jest nadzieją 

Подих вітру вже осінню пахне
Зимний вітер розвіяв сенс слів
Саме так бути мусить, нічого змінити не можуть 
Діаманти на кінчиках вій...

В тебе вдома, вже біло від снігу 
Льодом шкляться озера й болота
Саме так бути мусить, вже змінити не може нічого
У очах твоїх схований смуток

Повернеться весна, дощ розмиє дороги
Тепле сонце серця відігріє
Саме так бути мусить, бо тліє в нас вогник
Вічний вогник, що зветься надія.