Вона перебирала травинки руками,
Поки вiтер грався її волоссям.
Але, чути грiм. Й хижi дев' ять граммiв,
Подiлили свiт на: "минуле" i "невiдбулося".

I багато можна було б розповiсти,
Про чарiвнi ночi й дивовижнi ранки.
Про те як бентежили душу танго й твiсти,
I горем яким бували найменшi ранки.

Про те, яким дивом бували її обiйми,
У тi днi, коли небо спадало на плечi.
У тi митi, коли не ставало вiри,
Нi у що, окрiм в голос її лелечiй.

Про те, яку каву вона полюбляла i квiти,
Про те, як смiялась чарiвно-тихо.
I як вмiла лишень вона червонiти,
Як вiд мене вiдводила будь-яке лихо.

Що казати тепер, у вiйни дуже хижi обличчя,
Не жалiє вона анi свiтлих людей, анi темних.
Тiльки спогади можуть вернутись iз потойбiччя,
Але, спогади щастя то ненайкращi теми.