Журавель Виталий Владимирович : другие произведения.

Випробуваний пеклом

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Книга присвячується вихiдцю з дитячого будинку, сиротi Денису Пелi , який через дев"ять рокiв пiсля залишання "дитячого дому" став достатньо заможною людиною. Зараз у Дениса Пелi двокiмнатна квартира майже у центрi Харкова i достатнiй капiтал на банкiвських рахунках. Вiн найбагатший серед вихiдцiв дитячих домiв Укра§ни. Всi, хто споглядають на нього зараз, думають, що Денисовi це досталося надто легко, бо вiн веселий, кмiтливий, легко сходиться з людьми, життєрадiсний. Проте майже нiхто не уявляє, що задля того, щоб прийти до осяяно§ мрi§ - до справжнього життя - Денисовi довелося пройти випробування i виклики життя, подолання яких можна прирiвняти до виходу зi справжнiсiнького пекла.
   Випробуваний пеклом
  
   Книга присвячується вихiдцю з дитячого будинку, сиротi Денису Пелi , який через дев"ять рокiв пiсля залишання "дитячого дому" став достатньо заможною людиною. Зараз у Дениса Пелi двокiмнатна квартира майже у центрi Харкова i достатнiй капiтал на банкiвських рахунках. Вiн найбагатший серед вихiдцiв дитячих домiв Укра§ни. Всi, хто споглядають на нього зараз, думають, що Денисовi це досталося надто легко, бо вiн веселий, кмiтливий, легко сходиться з людьми, життєрадiсний. Проте майже нiхто не уявляє, що задля того, щоб прийти до осяяно§ мрi§ - до справжнього життя - Денисовi довелося пройти випробування i виклики життя, подолання яких можна прирiвняти до виходу зi справжнiсiнького пекла.
  
  
  
   Керiвник групи зайшов надвечiр. Вже повнiстю смерклося за усипаними снiговими вiзерунками вiкнами, як Петро Кiндратович зайшов до гостинно§ у дитячому будинку i об"явив.
  - Денис Пела.
  - Я, - вiдповiв Денис.
  - Тобi пiслязавтра виповниться 18 рокiв, - сухо проговорив Петро Кiндратович, куратор групи, в якiй вчився i жив Денис. Цей куратор ставився завжди прискiпливо i не дуже жалкував дiтей.
  - Так знаю! - вiдповiв Денис i зворушливо подивився на хлоп"якiв, що спочивали на сво§х оббитих лiжках.
  - Завтра готуй речi, аби ми змогли тебе випроводити, - зауважив Петро.
  - Як завтра? Менi лише пiслязавтра виповниться 18 рокiв.
  - Так. А ми повиннi випровадити тебе за день до вiсiмнадцятирiччя, бо згiдно з положеннями i закону, коли тебе стукне вiсiмнадцять, то тебе не повинно тут бути вже, - також сухо промовив Петро, незважаючи на те, що Денис провiв у дитячому дому бiльше шiстнадцяти рокiв, i Петро був його куратором по меншiй мiрi рокiв десять, якщо не бiльше.
  Денис усвiдомив в той час, що йому не вдасться з друзями, якими вiн жив плiч-о-плiч стiльки рокiв, вiдсвяткувати своє повнолiття. Тут вiн вийшов до коридору перед тим, як приготуватися до сну на своєму скрипучому ложi, якому напевно бiльше рокiв, нiж сивому дiдусевi, що розгулює на плантацiях улiтку, де часто працювали дiтдомiвцi при ви§здах з дитячого будинку, i побачив напис на стiнi навчального класу : "Закон суворий, проте це закон!". Цей напис Денис бачив багато рокiв, вiдбуваючи в дитячий заклад, проте зараз вiн усвiдомив весь життєвий сенс дано§ фрази. Його дитинство, хоча i не щасливе i не сонячне, проте дитинство, закiнчувалося рiвно через добу.
  
  
   Частина 1
  
  
  1
  
  Денис потрапив до дитячого будинку, навiть не пам"ятаючи коли. Йому тодi було
  лише пiвтора роки. Татко його загинув в автокатастрофi, а мати лежала в лiкарнi, тодi §§ не врятували, i вони з братом з Барвiнкiвського району Харкiвсько§ областi перевелися комiсiйним дитячим етапом Радянського Союзу в селище Акмол, Цiлиноградського району, Казахстансько§ Радянсько§ Соцiалiстично§ Республiки, де мешкав єдиний §хнiй родич - бабуся по материнськiй лiнi§. Брат старше за Дениса на п"ять рокiв, Микола мав пiти в школу, але не пiшов у той рiк, у зв"язку з пере§здом. Бабуся жила важко - пенсi§ ледь вистачало на себе, не кажучи про дiтей. Через пiвроку вона захворiла i лiкарi не змогли нiчого вдiяти, i вона вмерла вiд хвороби Квiнки. Стару хатинку забрала держава, а дiтей перевели у дитячий будинок Акмоли. Через пiвроку обох братiв перевели у Харкiвський дитячий будинок, по мiсту смертi матерi, так Денис Пела i опинився тут.
   Брат його в шiстнадцять рокiв бiг вiд сурових законiв дитячого будинку, коли Денисовi було лише одинадцять. Вiн сказав йому, що вiн салага i боягуз, коли той не захотiв бiгти з братом Миколою. А одного вечора в день втечi Микола дiстав нiж з кухнi i в туалетi причленiв брату вухо i сказав, що якщо пiкнеш, де я ховатимусь, то обов"язково розправиться з салагою. Але Денис не знав куди втiк брат, вранцi подало керiвництво будинку заяву у мiлiцiю, та все скiнчилося, вухо зажило як на собацi, а на питання викладачiв i друзiв Денис казав , що упав на ножицi i подряпався.
   Вiдтак про рiдного брата Пела вже чуток не мав, тим бiльш шукали напевно його недовго, а зараз то взагалi нiхто не шукає Миколу, адже йому вже майже двадцять три роки. Де вiн i що вiн, Денис не знав. Але тепер вiн вiдчував, що йому належить своє життя. Життя з завтрашнього дня належатиме йому, проте вiн жодно§ гадки не мав, як його розпочати. Вчився Денис не погано, проте як тут казали самi педагоги: "12 балiв у дитячому дому прирiвнюється до знань у шiсть балiв в звичайнiй школi, i чотирьом балам у лiце§. Звичайно поступити до будь-якого вищого навчального закладу у вас немає шансiв!". Пела Денис не збирався поступатися в ВНЗ, вiн хотiв знайти роботу, бодай слюсарем, адже при дитячому домi у дорослiй групi вже провадилися курси i вiн пiшов на слюсаря, i за пiвтора роки бiльш-менш в цьому щось тямив. Iншого Денис нiчого не мiг, вiн був тупий. Як казав Петро Кiндратович: "Бездар i тупак!".
   Iншi хлопцi також пiджучували наряду i з викладачами, що вiн даремно будує плани на майбутнє - його майбутнє це бiднота i побирання на вулицях, або шахрайство, злидарство, i небо у решiтку.
   Вранцi до Дениса пiдiйшов його кращий друг по дитячому будинку Антон Завгородка, якому через мiсяць теж потрiбно буде полишати цей притулок.
  - Куди пiдеш? - спитав його Антон.
  - Я хочу влаштуватися слюсарем на роботу, - вiдповiв Денис, - спочатку може не вийде, але я буду старатися.
  - Не смiши мене Денису, - сказав друг, - ти же знаєш, зараз не всiх хто навiть закiнчує профучилище беруть на роботу, так як мiста на заводах давно скоротилися, а у тобi на лобi написано, що ти "дєтдомовєц", таких нiкуди не вiзьмуть.
  - А я спробую! - сказав твердо Денис
  Позаду почувся смiх. Всi смiялися з Денису, що вiн незграба пiде працювати, ба...та ще i слюсарем.
  
  2
  
  Дениса виписали надвечiр. Вiн пройшовши медогляд був вiльний, наче птиця в польотi. Але йти Денисовi не було куди. Як зазначили у бригадному, житловi гуртожитки для сирiт переповненi i мiсце для Дениса з"явиться в кращому випадку влiтку, а зараз на дворi мороз, лютий мiсяць. Родичiв у Дениса не було, а якщо i були - то вiн §х не знав, i не знав де вони є. Вiн залишився сам з собою на лютому морозi, з проблемою вижити в цьому життi на цьому свiтi.
  У старiй частинi мiста, в одному iз пiдвалi розруйнованого дому Денис Пела провiв першу нiч свого дорослого життя. Вiн сумував за днями, що провiв у дитячому домi. Тодi, коли вiн мешкав в дитячому домi, йому здавалося, що там дуже погано, проте зустрiвши суровi буднi життя вiн зрозумiв, що вiн потрапив з ангельського раю у справжнiсiньке пекло.
  Наступного дня Денис випадково, шукаючи по ринках роботу, зустрiв свого одногрупника по дитячому будинку, якого виписали ще восени.
  - Здорове, товаришу, - промовив Денис.
  Товариш озирнувся i промовив, - що тобi потрiбно, виродку.
  - Хотiв побалакати з тобою, як ти i де ти.
  Через двадцять хвилин товариш вiдвiв Дениса туди де менше людей, за паркан ринку, i розповiв, що працює на Харламова, вiн кишеньковий вiр, ("карманник"), i якщо Денис хоче попрацювати, то вiн може поговорити з Харламовим.
  - Тiльки ти не сси, дурню, - казав товариш, - двадцять вiдсоткiв Харламов за навчання i за "кришування" бере собi, а решта твоє буде. Будемо в парi працювати з тобою спочатку.
  - Нi, - промовив Денис, - на шлях злочинностi я не стану.
  - Напевно здрейфив, - заявив приятель, - будеш по звалищам шаятися, вiд голоду помирати, замiсть того, щоб працювати.
  - Я буду працювати, тiльки чесно, - сказав Денис.
  - Ой, який чесний найшовся.
  На цьому приятелi i розсталися. А через пiвгодини налетiли на Дениса у подвiр"§ якiсь мордобрати i давай його лупцювати, i сказали, якщо пiкнеш кому-небудь про приятеля i про кишенькових ворiв на ринку, тодi тобi не житимете на цьому свiтi.
  Пела i не думав розповiдати про те слiдчим, вiн не думав нi на кого "стукати", вiн поставив з того дня за мету собi, будь що вибратися в люди. Запiхнувшися в пiдвал старого будинку, i взявши батон, що куплений на виписання коштiв для сирiт, Денис Пела, закутаний у стару хутрянку, лежачи на дерев"яних дошках, тремтiвши вiд холоду, дав собi клятву на все життя: "Я стану людиною! Навiть якщо менi потрiбно йти до цього все життя, я стану справжньою людиною, аби перед смертю сказати самому собi, що я змiг створити це, i це стане справжнiм чудом!".
  В душi i серцi у Дениса вiд цiє§ клятви потеплiшало, i вiн солодко заснув.
  Наступного дня, ходячи по ринках, вiн наткнувся на контейнерi на об"яву, на якiй було написано, що без досвiду роботи потрiбен фiзично крiпкий хлопець. Звернувся Пела до хазя§на, i той сказав, що вантажники всi розподiленi, проте, якщо Денис не цурається даного труду, то хазя§н вiзьме його для iншого завдання.
  - Яке? - з радiстю промовив Денис. - Я готовий робити все, що Ви скажете, - тiльки вiзьмiть мене, адже у мене навiть немає власного помешкання.
  - Як це немає? - смутився хазя§н, - нам бомжi не потрiбнi на працi.
  - Я не бомж, - сказав Денис, i розповiв стисло свою iсторiю.
  - Все рiвно, ти бомж, зараз ти бомж, - зауважив хазя§н, - хоча якщо ти будеш чемно працювати, це не матиме значення.
  - Що я повинен роботи?
  - I так, - сказав хазя§н, - у нас товар знаходиться на станцi§ Моторна, це Дергачiвський напрямок руху електропотягу. Там до речi маються склади, i ти зможеш там ночувати, якщо захочеш. Твоє завдання буде просте, ти повинен будеш завантажувати товар у машини, якi прибуватимуть з шосто§ до сьомо§ ранку, щоб потiм вони §хали на ринки. Окрiм цього протягом дня, ти повинен порахувати всi товари, що маються на наявностi у складi, а також на коробках подивитися термiни придатностi продукцi§. Вiдсортувати тi товари, термiн придатностi котрих закiнчиться через мiсяць, i наступного дня вантажити саме §х, а тi товари, що можуть лежати ще рiк, пригорнути до кутiв складу. Таким чином проводити данi iтерацi§ щонайменше по три-чотири рази на тиждень. Є питання?
  - Нi, коли я маю приступати, - спитав Денис.
  - Негайно, вирушай туди, знайдеш склади - нашi номери з двадцятого до двадцять третього, там буде охоронник, ось вiн тобi i вiдкриє §х. Але май на увазi, зробиш щось не так, до побачення вiдразу, згоден, - суворо проговорив хазя§н.
  - Так згоден!
  - От i ступай свиняче лайно, дiтдомiвцям лише мiсце на замiських базах, i нiчого тасуватися по ринках.
  Денис вийшов i вiдправився на залiзничний вокзал пiшки, адже грошей у нього було обмаль. Денисовi сподобався хазя§н, проте лише до останньо§ фрази: " От i ступай свиняче лайно, дiтдомiвцям лише мiсце на замiських базах, i нiчого тасуватися по ринках". "Невже в суспiльствi, - думав йдучи до вокзалу Денис, - так погано сприймають вихiдцiв з дитячих будинкiв, адже вони також люди, тим бiльш навiть почувають себе бiльш знедоленими, нiж iншi дiти, чому так погано ставляться до таких, як я. Певна рiч, напевно тому, що з таких домiв потiм виростають злочинцi, як Шулер, якого я зустрiв учора, чи може думають, що такi дiтлахи не здатнi працювати. Але все ж таки мене взяли на роботу - це вже успiх, значить я не такий поганий! Тим бiльш майже зразу взяли, нехай навiть на якусь вiддалену роботу, проте все ж таки! Я доведу - що я здатний!".
  
  3.
  
  Електропо§зд до станцi§ Моторна прибув о четвертiй годинi вечора. Смеркалося. Холодний лютневий вiтер збудоражував Денисовi тiло. На ньому був пошарпаний одяг, i згнилi чобiтки, вiд яких мало-змале залишилася лише пiдошва. "Ось з першою платнею куплю собi нове взуття!", - думав Денис Пела. Денис йшов за вказаною дорогою, i вневдовзi вiднайшов потрiбнi склади з товарами. Там був охоронець, який люб"язно привiтав Дениса.
  - Будешь в нас новенький? - спитав охоронець
  - Так, я повинен слiдкувати i рахувати товар.
  - Так, Вас найняв Олег Петрович?
  - Так
  - Вiн, - збадьорившись сказав охоронець, - наказав тому, хто при§де, переставити частину товару в оцей гараж, тут теплiше.
  Вiдкривши гараж, охоронець протягнув Денисовi взуття i одяг
  - Переодягайся, це буде твоя одежа робоча, - сказав охоронець.
  - Дякую, - вiдповiв Денис, i був дуже радий, що вже назавжди розпрощається зi старим одягом, вже краще все-таки ходити в робочому одязi, проте новому i непотертому, нiж у громадянському потертому.
  З такими думками Денис почав переносити товар, за одне i рахуючи його, з номерних складiв до гаражу.
  Вiн працював, наче вiл. Знiс увесь товар з усiх складiв, незважаючи на темноту печери, що заполонила склади попiд лiсом, i розмiстив товар, перерахувавши його в гаражi. Сам же Денис, пiшов ночувати у холоднi склади, адже гараж був забитий до вiдказу. Охоронець спав у сво§й комiрки, надворi була друга ночi.
  На холоднiй землянiй пiдлозi Денисовi не спалося, i так вiн пролежав до шосто§ години ранку, а коли вийшов на темний двiр, почав завантажувати товар на прибулi машини. На такий важкий труд могли послати лише вихiдця з дитячого дому, адже людина була невзмозi закiнчувати роботу пiзно надвечiр, зi складiв добератися казна-чим додому, а потiм на шосту ранку вертатися знову. На такiй роботi потрiбно було жити у примiщеннi - тобто на складi, адже у комiрки охоронця мiсця вистачало лише йому. Враховуючи, що склади були холоднi, мало хто згоден був би тут працювати суворою зимою.
  Хазя§н при§хав через два днi, спитавши про те, як Денис себе почуває, i розрахувався, наказав працювати йому в такому ж дусi. Денис був радий, бо зрозумiв, що це його першi заробленi кошти, якi вiн тримає у руках сво§х, якi дали йому поштовх для того, аби далi рухатися за певним напрямком i дiстатися омрiяного щастя.
  Часто вибившись з сил, не спавши по двi-три доби, адже через мороз неможливо було помкнути ока, i все ж таки, засинаючи на холодних брущатках поодинокого складу, спустошеного вiд сиро§ лютневою погоди, Денисовi часто у снах ввижалися образи прекрасного життя - то вiн на пляжах Туреччини гарнiсiнько вiдпочиває, i гiд готелю, що коло нього, задає йому питання: "Чи не хочете сьогоднi у лазню? А може тих фруктiв? А може принести вам iнший сухий рушник, чи простелити простирадло?". Денис зворушливо вiдповiдав у снах: "Нема чого клопотатися, пане, добродiю!". То Денисовi снилися верхiв"я гарних будинкiв, усерединi котрих знаходяться розкiшнi помешкання, i одне з них обов"язкове його - Денисовi Пела, вихiдця з дитячого будинка. Мороз пробирав до кiсток, ледь приходили такi сни, i Денис просинався, i чув, як за залiзними дверима лютує нiчна хуртовина, а вiн у потухлому складi, лежить на дерев"яних дошках, i нiчого окрiм ста гривень у нього немає. Нарештi вiн пiдводиться з брущаток i бачить холодне помрячнiле буття, i розумiє, що той сон - це фантастика. "Куди там тобi, дiтдомiвцю!", - згадав вiн голос друга, що роздався з-помiж глибин його єства. "Ба, а то вiрно, нiчого ти не досягнеш у життi, i вмреш на смiтнику, як поганий пес!", - згадав вiн голос керiвника групи, i Дениса перетрусило, наче зараз йому кують смертний вирок. Проте вiн не здавався, Денис вийшов на вулицю, все було заметено снiгом, i щоб розiгрiтися почав чистити дорогу для вранiшнiх машин, i думаючи про те, що це сон - мiг бути не фантастикою, а майбутнiми реалiями. Споглядаючи на зiрки в небi, Денис Пела, пригадав, що рокiв шiсть назад, Петро Кiндратович - головний керiвник дiтдомiвсько§ групи, казав, що у кожного своя мiсiя у життi, що кожен цими зiрками, посланий на землю, щоб виконати свою мiсiю в життi. "Так ось у вас, бiсоголовi, - кричав Петро Кiндратович, - мiсiя проста, подохнути у цьому життi, щоб не пускати пилюгу, працювати на багатих i ницих, щоб хоча б отримати тарiлку борщу, i не бiльше!". I гiрко стало Денисовi вiд цих спогадiв. "Проте, - думав Денис, - якщо зiрки послали нас на землю, i це вiдомо лише §м - зiркам - то звiдки тодi Петро Кiндратович запевняв нас про те, що ми малi i незграбнi кошенятка, якi повиннi подохнути або працювати за тарiлку §жi на заможних господарiв i панiв до поки носи нас ця земля! Звiдки Петро Кiндратович знав наше майбутнє. Адже тi, хто справжнi екстрасенси не носять фуфайку i не отримують оклад у шiстсот гривень, вони - справжнi знатки майбуття - вони заможнi i освiченi люди...Сам же Петро Кiндратович був бiдною людиною, яку не взяли у звичайну школу педагогом, а дали групу в дiтдомi. То звiдки вiн, - розмiрковув сам про себе Денис - може сказати, для чого нас послали зiрки". Денис почув теплий вiтер з пiвдня, що пройшовся по його чолу, i побачив вранiшнє сонце морозного дня, i сказав собi, споглядаючи на вже зникаючи зiрки: "Нi, я посланий зiрками задля того, щоб довести всiй кра§нi, що з дiтдомiвця Дениса Пели вийшов справжнiй чоловiк, який став заможнiм i досяг сам з нуля справжнiсiнького багатства, який став взiрцем для всiх дiтдомiвцiв майбутнiх, погруддя якого пiсля смертi буде встановлено бiля Слобожанських дитячих будинкiв, i вчителя груп, не будуть вже казати про майбутнiх сирiт, що вони в життi - лайно, бо якими б вони не були - заможнi i багатi дiти займуть всi мiсця, а ви будете батраками, а навпаки будуть казати, що ось Денис Пела - i вiн зумiв переламати цей стереотип - i ви теж зможете жити в родинi i ваша родина буде заможна, коли ви будете самi проявляти хиренну силу волi, адже просто бiдним потрiбно бiльше працювати, щоб стати багатим, бо у багатого - є вже кошти, а у бiдного - §х немає, спочатку вiн повинен дiстатися хоча б середнього рiвня, потiм багато§ людини, i потiм може працювати трохи менше, вести себе як богатiй, проте до того часу, потрiбно прикласти чималих зусиль!". Подумки Дениса Пели перервав автомобiль - вантажiвка, котра з"§жджала на ухилi, аби Денис завантажував товар. Але з тих часiв - Денис Пела став iнший, вiн повiрив не лише в те, що вiн зможе знайти роботу краще за цю, вiн повiрив в бiльше - вiн повiрив в те, що вiн найщасливiший у життi, бо з нiчого вiн може зробити все, i люди бiльш поважають тих, хто сам пройшов теркий шлях життя, а нiж тих, хто ховався за спинами батькiв. Денис Пела був радий тому, що доля дала йому нагоду проявити себе, i вiн почав свiй шлях до возходження з чистого незамурзованого плямами аркуша.
  
  4
  
  Був дуже холодний i мiсяць березень. Незважаючи на тяжкий труд Денис Пела виправно працював, i хазя§н пiдвищив йому заробiток, попередивши про те, що з травня буде працювати iнший хлопець - знайомий одного слюсаря, i Денисовi потрiбно буде у травнi шукати нову роботу.
  - Проте знайомий слюсаря студент i працюватиме лише до вересня, так що з осенi знову можеш працювати у мене, - казав хазя§н.
  Проте думки Дениса були вже далекi, вiн не хотiв втрачати жодного мiсяця. Денис хотiв добровiльно пiти у квiтнi на призовний пункт, щоб служити у армi§. По-перше, пiсля армi§ вiн може працювати водiєм, охоронником i на iнших вакансiях, на якi зараз йому постiйно вiдмовляють, часто посилаючись на вiдсутнiсть вищо§ або спецiально§ освiти чи бодай служби в армi§. Тому Денис вирiшив, що пiде обов"язково до призивно§ комiсi§, тим бiльше пiсля армi§ його , як сироту, поселять в якiй-небудь гуртожиток, звичайно не у Харковi, проте хоч де-небудь на територi§ Укра§ни.
  На призовному пунктi Денис пройшов медичне обстеження, вирок був: "придатний до служби в армi§ Укра§ни". Пiд час проходження комiсi§, Денис дiзнався, що тi хто добре почувають себе, мають гарну фiзичну пiдготовку, мають бажання, посилають миротворцями в Iрак.
  - Проте це не безкоштовно, - голосно казав капiтан призивного пункту Альманенко, - Вам пропонують значнi кошти, вiд 600 до 1000 доларiв на мiсяць, проте чесно я вам скажу, що ми не гарантуємо, що всi тi, хто по§дуть туди, повернуться на Батькiвщину, адже там все таки вiйна. Укра§нцi у бойових дiях участi не беруть, ми - миротворцi, проте повсюди роздаються пострiли, i вже є серед миротворчих сил жертви Укра§ни, проте таку зарплатню в Укра§нi ви не знайдете, навiть я отримую менше. Так що хто нуждається - той подумає - i завтра напише листа, бажання §хати до Iраку. Якщо нi, то Ви будете служити за честь кра§ни по укра§нських вiйськових частинах, розподiл яких прийде через два тижнi.
  Денис, вийшовши з воєнкомата, вiдразу зрозумiв, що по§здка до Iраку - це його шанс. Саме нещодавно розпочалася вiйна, i як на замовлення, йому виповнилося 18 рокiв, i вiн може по§хати, щоб заробити значнi кошти. "Доля подає нам прихованi знаки! Щоб ми вийшли в справжнiй свiт - прийшли iз бруду до панства! Той хто не нехтує цими прихованими знаками - той досягне успiхiв, а хто нехтує ними - того зустрiнуть злиднi!", - так вчили в вечiрнiй школi церкви, куди з дитячого дому ходив Денис два рази на тиждень останнi пiвтора роки перебування у дитячому будинку. Церква вчила iншими словами, але тлумач - святий пастор, саме так розтовкував одну зi строк Святого Писання. "I вiрно, - розмiрковував Денис, - адже в життi нам завжди приходиться обирати мiж чимось одним i iншим, хто робить вiрний вибiр, хто робить смiливий i рiшучий вибiр, кого не лякають труднощi i перешкоди - той буде на конi! I ось мiй шанс - мiй вибiр".
  Наступного дня Денис написав заяву, що як солдат строково§ служби, вiн хоче пройти конкурсний вiдбiр до Iраку. I в той же день вiн простився з хазя§ном - з його першим хазя§ном, який дав йому першу роботу - першу кровлю - перший заробiток. Проте хазя§н для нього пройдений етап, тепер на нього чекав сонячний, проте насичений бойовими дiями Iрак. "Щоб дiстатися чогось великого, - читав Денис на ешафотi, що висiв над дверима обласно§ приймально§ комiсi§, - треба розпочати з чогось маленького, i нiколи не зупинятися на досягненому!".
   Чекаючи, поки капiтан викличе Дениса, вiн обдумував кожне слово цiє§ мудро§ фрази. Денис мiркував, що хоче дiстатися великого в життi, проте вiн почав з самого маленького, i пiсля того, як вiн досяг маленького - припустимо першу зарплату, вiн не зупинився на тiй роботi, i зараз вже мрiє про службу в Iраку. "Значить я на вiрному шляховi, - думав про себе Денис, - цей ешафот, що висить тут прямо бiля дверей призовного кабiнету, ще один прихований знак менi. А хто цiкаво виставляє цi знаки, як ненароком я потрапляю на них, адже спецiально нiхто для мене не робить цього, я випадково находжу §х!". I Денис понурив у спогади, i згадав зiрки, на якi споглядав лютневою холодною нiччю, коли розгрiбав снiг неподалiк вiд станцi§ Моторно§, i подумав про те, що зiрки неба ведуть його по життю, i дають прихованi сигнали йому для дi§, адже зiрки з ним. "Вони, зiрки, послали мене, - вже впевнено думаючи про своє життя, казав сам собi Денис, - не для того, щоб я поко§вся на заробiток бiдняка усе життя, щоб я здох на прiрвi, чи у смiттi, як казав Петро Кiндратович, вони послали мене сюди, саме за тим, як я i думав, щоб я в цьому життi довiв собi i всiй кра§нi, що з бiдолахи-сироти може вийти грамотний парубок, який стане великим чоловiком зi значним достатком, який виб"ється врештi-решт в люди". Вiдтодi Денис ще мiцнiше став стояти на ногах, i коли капiтан вийшов i назвав прiзвище: "Пела", то Денис влетiв у кабiнет вiйськовокомандуючого i сам не очiкуючи для себе, закричав: "Я мушу §хати лише в Iрак! Строго в Iрак! Тiльки до Iраку!". Капiтан лише усмiхнувся, вiдкрив заведену на Дениса особисту справу, i у приказному порядку промовив: "рядовий Пела, для вiдрядження до Iраку мушу Вас переправити до Ки§всько§ призовно§ дiлянки при Святошинськiй вiйськовiй частинi, де будуть проводити угруповування з перевiзки солдат до Iраку, пiслязавтрашнiм етапом!".
  У Дениса з"явилась усмiшка, i вiн стиснув на радощах кулаки.
  
  5
  
  Через двi доби Денис Пела проходив спецiальний огляд i тестування фiзично§ готовностi для служби в Iраку. З ним був також пiдписаний вiдповiдний контракт, згiдно з яким Денис Пела повинен перебувати на територi§ Iраку в якостi солдата-миротворця, до тих пiр, поки наказом з Укра§ни миротворцiв з Iраку не будуть повертати!
  Денис успiшно пройшов спецiальний огляд i через три днi повинен був §хати у складi одно§ з груп в Iрак, а поки що мав змогу розмiститися з iншими солдатами у Святошинськiй вiйськовiй частинi, за одне i познайомитися поближче з тими, з ким в майбутньому доведеться служити.
  На диво Дениса, у Святошинськiй вiйськовiй частинi, нiхто з вiйськових не вважав його знедоленим, всi розповiдали про власнi проблеми i про те, що змусило молодих парубкiв §хати в Iрак.
  - Ти вже не дiтдомовець, - казав лейтенант Денисовi, - у тебе немає на обличчi цього напису, ти вiдтепер справжнiй во§н, який не бо§ться нiчого, солдат, що прийняв присягу, i ти рiвний серед нас i з-помiж iнших солдат, матимеш рiвнi права i повинен виконувати однаковi обов"язки. Ти не маєш нi привiлегiй, нi навпаки до тебе не застосовуватимуть винятково тяжких додаткових обов"язкiв, на тебе покладаються як на всiх, i тут немає нi багатих, нi бiдних, нi щасливих - нi нещасних, тут всi рiвнi.
  Засинаючи того дня на солдатському лiжку, Денис Пела, зрозумiв, що приставки дiтдомовець, вiн позбувся саме зараз, коли вперше почув у великому життi, вiд лейтенанту, що всi однаковi тут, що навiть такий осиротiлий ще в ранньому дитинствi Пела, рiвний серед тих, хто мав свою оселю i батькiв. Йому стало приємно, що вiн Денис Пела добився рiвностi за три мiсяцi перед суспiльством, бодай не перед всiм суспiльством, а перед його бодай часткою, в обличчi лейтенанта i угрупування, що рушить на Схiд.
  
  6
  
  Iракський гарнiзон на поселення находився неподалiк вiд Багдаду. Перед вiдправкою укра§нських миротворцiв до Iраку не було точно вiдомо, чим вони будуть займатися. Висловлювалися припущення, що вони будуть охороняти нафтовi родовища. Однак в Iраку укра§нцям довелося брати участь в бойових дiях. Вiдтак Денис Пела i §хнє миротворче угруповування, що прибуле в Iрак потрапило у вир куль i масових снарядiв, i з першого дня приступило до бою. Застосовувалися переважно укра§нцями танкова зброя, i перебування в окопах.
  Денис Пела познайомився там з одним капiтаном, який вже мав чималий послужний список i одного дня за вечерею Денис спитав у капiтана, куди вiн вкладає грошi заробленi тут i в iнших гарячих точках, адже родини у нього немає.
  - Вони кошти, - питав Денис - можуть загорiтися тут, чи казна-що, втратити, все ж таки ми воюємо, у вас немає родини, то ж куди ви §х переводити, де зберiгаєте, - спитав Денис, хоча довго не наважувався на таке запитання, бо не хотiв лiзти в чужi справи, проте капiтан став його другом, i вони часто балакали на рiзнi теми.
  - Та, дурнику, - вчив капiтан. - Тут поступають доларовi кошти на банкiвський рахунок, - капiтан протягнув банкiвську пластикову картку, - ось, Денис, на потримай, таку видадуть i тобi. Так ось з не§ я регулярно переводжу визначену суму на iнший рахунок того ж банку. Вiн називається депозитний рахунок. Вiдсотки хорошi, i за роки три натiкає ще така ж сума, а за шiсть рокiв - первiсна сума збiльшується рази в чотири, поки ми тут воюємо, вiдсотки капають, наче вода з крану до ванни.
  Денис не зрозумiв майже нiчого. Хоча для себе вiн усвiдомив, що грошi капiтана у безпечному мiсцi банку - та банк не тiльки §х зберiгає, а нараховує чималi вiдсотки.
  - Дивно, - спитав Пела, - а я думав навпаки банку потрiбно платити за те, що вони утримують належним чином кошти, який же сенс ще платити Вам за це?
  - Ой, дурнику, - дивувався капiтан, - ти нiчого не тямиш в економiки, бо банк користується тво§ми грошима, дає §х в кредити iншим особам, i отримує собi припустимо 40 вiдсоткiв на рiк, а мене сплачує лише 25 вiдсоткiв, ось §х прибуток.
  Тодi Пела почав шукати лiтературу з приводу банкiвських фiнансових установ, i поступово вивчив банкiвську специфiку. Лiтература була не на рiднiй мовi, i поступово Пела почав вивчати мову фарсi i арабську. Арабський йому давався легко i всi заздрiли йому, i завжди посилали щось купувати на ринок додатково до харчiв. Хоч харчували дуже добре, не порiвняти з дитячим домом, все рiвно, навiть Пела вже дозволяв собi скуштувати щось екзотичне нове. Так Пела на достатньому рiвнi за рiк вивчив арабську мову, щоб мати змогу розмовляти з громадськiстю, i навiть читав книги. Проте банкiвська справа давалося не легко Денисовi, i вiн завжди задавав капiтану питання на кшталт, як банк вкладає кошти, як прокручує, щоб мати 40% прибутку. Нащо капiтан бекав, i казав: "менi все рiвно, ось вернешся в Укра§ну - пiдеш до економiчного факультету, там тебе навчать, я не заглиблювався, головне, що вони менi завжди платять i своєчасно. I не тiльки менi, а всiм мо§м знайомим i всiй кра§нi".
  Пела сам переводив вже як пiвроку свою зарплату на депозит, i дивувався, що дiйсно щомiсяця є додатково нарахованi кошти. Спочатку вони були не примiтнi, а потiм, як сума депозиту зросла, Пела отримував все бiльше i бiльше, i знову замовляв переказ коштiв.
  Одного разу Пела знайшов в лiтературi, що Радянський Ощадний Банк не виплатив понад десяти мiльярдiв росiйських рублiв вкладникам банку в 1991 роцi. З цiєю iнформацiєю, тримаючи у руках книгу бiблiотеки, Пела прибiг до капiтану i сказав:
  - Ось послухай, що тут пишуть, i почав читати з перекладом на рiдну мову: у Радяньскому Союзi не виплатили вкладником банку в 1991 роцi кошти, бо Банк перестав iснувати через розпад СРСР. Далi Пела читав фактори i причини.
  - Добре володiєш вже арабсько§, адже так читаєш. За мову я тебе хвалю, а ось з точки зору мужнього во§на, солдата - нi.
  Пела замовк, не маючи гадки про ще тлумачить капiтан.
  - Так ось, - продовжив капiтан, - про 1991 рiк я знав i без тебе, i знаю вже давно. Проте зараз ситуацiя iнша, банки кошти вiддають, тим бiльш заробiтна платня все рiвно за контрактам приходить на §хнi рахунки. Тодi, якщо ти не довiряєш банкам, тобi не слiд взагалi нiде працювати, адже все - майже все - зараз виплачується через банки. Крiм цього, ризик мiнiмальний є, проте фонд гарантування може сплатити тобi кошти, а навiть якщо що небудь i трапиться коли-небудь, ти повинен зрозумiти, що банк тобi вже двi чи три суми тобою втрачених виплатив у виглядi вiдсоткiв, так що ти все рiвно в плюсах, i це краще, нiж тримати §х дома у шухлядi. I нарештi, ти такий боягуз, по тобi i не скажеш. Ти при§хав в Iрак, i бачив i чув, що деiнде вбивають наших миротворцiв, з такою ж iмовiрнiстю можуть вбити i тебе. Проте ти ризикнув i при§хав сюди. На цей ризик мало хто зважився, а ти зважився. А тепер ти бо§шся, що банк не нарахує тобi вiдсотки або не вiддасть кошти, краще б боявся, що ти не доживеш до того, як ти отримаєш §х.
  Денисовi стало соромно вiд сво§х питань. Невже вiн, Денис Пела, злякався того, що банк Укра§ни не поверне кошти, тим бiльш багато хто вкладає в банки кошти, i довiряє §м - це i фiзичнi особи, i фiрми, i пiдприємства. Недаремно банк сплачує значний вiдсоток у рiк, i Денис зрозумiв, що боятися банку, неможна, адже банк - це його товариш, який допоможе збагатитися йому, окрiм цього вiд Дениса не потрiбно нiяких додаткових зусиль. I вiн бiг до капiтану, щоб подякувати за все, що зробив капiтан для нього - а це все було лише одне - вiн капiтан Бездiтько, вiдкрив Денисовi Пелi очi - на фiнансовий свiт, i на джерело постiйного прибутку. Добiгши до кiнця коридору, Денис увiрвався у кiмнату капiтана, а там спали ще двоє миротворця, проте лiжко капiтана було порожнє.
  - А Ви не скажете, де капiтан Бездiтько? - спитав Денис у миротворцiв.
  - Вiн загинув, - раптово позаду почувся суровий голос полковника.
  - Як, коли, - здивовано прогомонiв Денис, - я тiльки двi хвилини по тому з ним розмовляв, .....i не встигши договорити останню фразу, Денис почув як у повiтрi запахло порохом. Патрони кулемета били по вiкнах i солдати i миротворцi ховалися хто де. Наступ БФ-2 розпочався.
  Атакуючи захопили спочатку будiвлю, яку майже всi солдати i миротворцi покинули, а потiм влаштували пожежу. Виходячи майже з вогню, Денис бачив як загорiлися тiла двох миротворцiв, якi ще двадцять секунд потому перебували у кiмнатi, де жив капiтан, а потiм Денис вже заплигуючи в танк, побачив труп капiтана. Їдучи танком у Дениса наверталися сльози, вперше у життi вiн плакав, проте сльози обiрвалися розривом вибухiвки i гранати, i танк загорiвся. Три танкiсти згорiли до попелу, а Денис Пела скрiзь пелену вогню зумiв вибратися на пiсок, i стрiмголов помiж окопiв понiсся навздогiн до бронетранспортеру.
  Пiсля атаки БФ-2, солдати дивувалися кажучи, що Денису двiчi довелося вийти з пелени вогню без жодних опiкiв - першого разу у будiвлi, другого разу у танку, i вiн наче син ангела втiк вiд куль гвинтiвок.
   В той вечiр Денис не вiдповiдав нiчого, вiн знав, що зiрки не могли придати його тiло смертi, адже вiн Денис Пела ще не виконав мiсiю свого життя, вiн ще не доказав свiту, що з дитячого дому виходить не тiльки хороший солдат, а й доброзичливi в майбутньому багатi люди. Денису знову було жалко капiтана, який став його другом, але так трагiчно помер, проте капiтан - був теж посланий для виконання своє§ мiсi§. Денис вбачав для себе те, що капiтан навчив його грамотно розпоряджатися фiнансами, накопичувати кошти, i для Дениса капiтан виконав свою мiсiю. Капiтан - був черговим знаком, iнакше кажучи, якби Денис не по§хав в Iрак, то не зустрiв би капiтана, а так вiн зустрiв свою винагороду, капiтан розкрив йому очi на свiт фiнансiв. Знаки супроводжували Дениса усе життя, раз направивши i пiшовши за волею одному першого знака - вiн зустрiчав наступнi.
  Наступного дня, перебуваючи на солдатськiй койцi для того, щоб пройти обстеження, i виявити, чи постраждало здоров"я Дениса пiд час наступу БФ-2, Денис дав собi клятву, кожного року у день смертi товариша ставити свiчку за упокой капiтана, як тiльки вiн дiстанеться власно§ Батькiвщини, адже капiтана вiн не забуде до само§ смертi, незалежно чи далека гробова дошка для Дениса, чи близька, Денис пам"ятатиме капiтана завжди. Адже за рiк, капiтан для нього став наче батько, якого вiн нiколи не бачив, який загинув в автокатастрофi. Денис подумав, що доля дає йому забагато випробувань. Як тiльки вiн знаходить друга чи прекрасну людину, доля забирає його вiд Дениса, наче говорить про те, що Денис не повинен мати а нi кумира свого батька, а нi прототипу своє§ матерi, а повинен йти лише сам. Денисовi стало гидко на душi, проте Денис твердо знав, що як не було би йому важко у життi, якi б випробування не посилала доля, вiн Денис Пела дiстанеться заповiтно§ мрi§, i стиснувши пружини лiжка так, що тi звучно видали страшенне скрежетiння, сказав сам собi: "Мене нiколи нiщо не зламає! Я йтиме до само§ смертi з власною iдеєю, бо ця iдея належить менi, i я §§ творець, i водночас i §§ виконавець".
  
   7
  
   На обстеженнi Дениса Пели заявили лiкарi, що вiн здоровий i в повнiй мiрi знову може увiйти до табору миротворчих сил.
   Наступнi тижнi проходило швидко, без нiяких бойових дiй.
  Але через мiсяць миротворцiв послали на Iрано-Iракський кордон, де вони повиннi були здiйснити певнi вiйськовi завдання.
  - Чи не на смерть нас посилають, - чулося у фургонi серед миротворцiв.
  - Нi, - вiдповiдав iнший, хоча звiсно вiйна є вiйна, ти ж §хав сюди не на екскурсiю, так що був готовий до всього.
  - Отож готовий.
  - А ти, Денисе, я бачу нiчого не бо§шся, i навiть смертi, так по тобi видно, звiдки така самовпевненiсть?
  - Я не повинен вмерти, я вiрю в силу життя i в силу власних думок i мрiй, - вiдповiв мудрими словами Денис.
  - Та, ну, кидай казати так, вiд смертi нiхто не застрахований, раз тобi пощастило з залишенням бази i винурюванням з танку через пелену вогню, проте це не означає, парубку, що буде такий фарт щоразу.
  - Нi, Сашко, - вiдповiв Денис, - я вiрю в силу думок i в силу життя, я вернуся до Укра§ни з цiє§ вiйни. Ось подивишся!
  - Так, я теж вiрю, - пiдхопив Сашко слова Дениса, - просто кажу лячно вмерти, загинути, якщо всi загинуть, то i я загину, i ти загинеш, проте я вiрю, що всi ми вернемося в Укра§ну, i ще вiдмiтимо свято повернення.
  - Так я дуже сподiваюсь, що таке буде, i ми всi вижимо, - сказав Денис, проте зазначив, - якщо навiть ви всi загинете, не приведи Боже, то я залишусь все-таки живий.
  - Да звiдки в тебе така впевненiсть!!!? - завопив гаряче солдат навпроти, слухаючи розмову Дениса i Сашка.
  - Я ще повинен виконати мiсiю, я Денис Пела - виходець з дитячого будинку - i повинен довести, що з таких домiв виходять не лише тунеядцi i горлопани, а й досвiдченi в майбутньому успiшнi люди. Далi Денис дiставши з-за пазухи книжку, надто швидко вiдкрив §§ на якiйсь сторiнцi, i зворушливо прочитав: "Грецький провидець казав во§нам сво§м, що серед тисяч солдат, Всемогучий подарує життя тому, хто бiльше вiрує в те, що вiн буде жити!". Це Святе писання.
  Промовивши це, Денис сховав тоненьку книжку, у внутрiшнiй кишенi. Бiльше нiхто не промовив до кiнця шляху нi слово. Вони були враженi мудрiстю наймолодшого солдата.
  Протягом першого мiсяця перебування на кордонi, укра§нцi миротворцi лише оберiгали i здiйснювали контрольно-пропускнi функцi§ на Iрако-Iранському i Iрако-Сирiйському кордонах. Робота була значно важкою не через своє навантаження, а через перебо§ з водою i §жею, останню привозили взагалi раз на тиждень, i солдати в основному харчувалися запасами. Це було надто незвично пiсля триразового харчування на базi, проте довелося звикати i до нових умов пiд час виконання визначено§ операцi§.
  Пiд час виконання одно§ з операцi§ миротворцi стовкнулися з арабським угруповуванням, яке вiдкрило вогонь по нечисленним постовим. Миротворцi поховалися до окопiв, i почали звiдти вести перестрiлку по наступаючому ворогу.
  - Господи, §х цiла колонна, цiлий батальйон, - прокричав один iз миротворцiв.
  Денис подивився, виглянувши з окопу, i побачив як танки i мiномети наступають на них, знищуючи все живе на своєму шляху. Арабськi вiйська заходили в Iрак. Контрольно-постовi пункти були знищенi, i атакуючи вiдкрили вогонь по миротворцях, застосовуючи важку артилерiю.
  Вiд куль, що пробивали тiла миротворцiв, спiввiтчизники Дениса почала падати у пiсок. Денис нирнув у пiщаний тунель, i сховався у ньому, бачачи як над ним про§жджають ворожi танки. Декiлька трупiв спiввiтчизникiв з плином часу упали прямо до тунелi, в якому лежив Денис, i Денис зворухнувся. Побачивши, що пiхота проходить кордон, i араби зазирають в усi окопи i виготовленi печери i тунелi, Денис зрозумiв, що його вони помiтять i пристрелять. "Невже так швидко все скiнчиться!" - подумав Денис! Але вiн твердо знав, що кiнця ще не повинно бути, вiн - Денис Пела - не виконав ще до кiнця мiсiю свого життя. I раптом Денису прийшла у голову чудова думка. Чи вона прийшла йому через його кмiтливiсть i дотепнiсть, чи прилетiла з тих небесних зiрок, якi послали його на вiдважну мiсiю свого життя, але Денис почав нагромаджувати на собi трупи. Вiн повнiстю зарився в трьох трупах, i чекав поки пiдiйдуть арабськi во§ни. Розумiючи §х мову Денис стежив за арабами. Араби подивилися на трупи, з яких сочилася кров, i один араб сказав iншому во§ну, що тут всi мертвi, вони, зробивши контрольний пострiл по купки трупiв, рушили далi. Дочекавшись поки арабськi во§ни покинуть контрольний пункт, Денис Пела чимдужче ринувся до контрольного пункту. Всi миротворцi були мертвi, i Сашко, з яким вiн розмовляв по дорозi на кордон, також лежав перед камiнною огорожею пункту. На тiла §хнi злiталися iракськi птахи - шулiки i орли. "Так Сашко, на жаль, i не побачив, -подумав Пела, - того, що я залишусь живим. Напевно я все ж таки бiльше за всiх них, думав, що зможу вижити, але смерть була поруч - зовсiм поруч!". Контрольний пострiл араба, коли Денис ховався за трупами прийшовся у груди одному з трупiв, i попала труповi у хребет, тому вiдпружинила назад, i зовсiм не доторкнулася до Дениса. Але Денис залишився сам, зв"язний апарат був розгромлений, повiдомити не було кому, i Денис пiшов на базу пiшки.
  База була кiлометрiв за двiстi. Походу зупиняючись у мiсцевих мешканцiв i з труднощами кажучи арабською - Денис не даремно §§ вчив - на одинадцятий день вiн дiстався загально§ бази миротворцiв Укра§ни. Дiзнавшись, що скоро миротворцiв будуть вивозити з Iраку, Денис зрадiв, хоча чекати на повернення особливо йому було ще довго.
  У результатi до березня 2005 року загинули 18 солдатiв i офiцерiв лише з укра§нського контингенту, понад 150 отримали поранення. Серед iнших контингентiв загиблих ще бiльше.
  6 березня 2005 року в Iраку загинув вiсiмнадцятий миротворець. Пiсля цього стало зрозумiло, що рiшення про виведення укра§нцiв неминуче: новий президент Вiктор Ющенко заявив, що укра§нська громадськiсть не розумiє, чому укра§нськi миротворцi змушенi брати участь у бойових дiях. Президент бажав продемонструвати, що вiн виконує обiцянки, данi пiд час виборiв.
  Укра§нськi вiйськовослужбовцi виконували завдання в наступних населених пунктах: Аль-Кут, Ас-Сувайра, пункт переходу Арафат (форт Бадра) iрано-iракська границя, Вавилон, Багдад. Перед передислокацiєю в Iрак в 2003 група офiцерiв штабу дивiзi§ брала участь у спiльних навчаннях багатонацiональних сил в р.Польша м.Щецiн.
  Передбачаючи виведення укра§нських вiйськ, США запропонували Укра§нi зберегти свою присутнiсть в Iраку в iнших формах - укра§нськi вiйськовi могли б продовжити роботу в Iраку в якостi вiйськових радникiв i спостерiгачiв, що й було здiйснено в 2006 роцi.
  Держсекретар США Кондолiза Райс, зустрiчаючись з МЗС Укра§ни Борисом Тарасюком, заявила: "Рiшення Укра§ни вивести вiйська з Iраку не позначиться на вiдносинах Києва i Вашингтона ... Ми вдячнi Укра§нi за §§ участь в iракськiй операцi§. У той час як далеко не всi кра§ни виявили таке бажання, Укра§на приєдналася до тих держав, якi забезпечують стабiльнiсть в Iраку ".
  15 березня 2005 почався поетапне виведення укра§нського контингенту. Двома рейсами вiйськово-транспортного лiтака Iл-76 до Миколаєва прибула перша група - майже 140 чоловiк, якi несли службу в механiзованiй ротi 72-го батальйону поблизу мiста Ес-Сувейра. Бойову технiку вiдправлять по морю через Кувейт. Протягом лiта-осенi 2005 року в iракськiй провiнцi§ Васiт, у зонi вiдповiдальностi укра§нського контингенту багатонацiонально§ дивiзi§ "Центр-Пiвдень", залишалося ще близько 800 укра§нських вiйськових. 27 грудня 2005 року Iрак покинули останнi укра§нськi миротворцi. Серед цих останнiх i був Денис Пела.
  Вiн, Денис Пела, будучи майже три роки в Iраку повертався на Батькiвщину з почуттям власного задоволення вiд того, що в Укра§нi на нього будуть дивитися нi як на вихiдця з дитячого будинку, а як на чоловiка - мужнього солдата, який майже три роки брав участь в миротворчих силах в Iраку, окрiм цього i у вимушених бойових дiях.
  
  8
  
  Повернувшись з Iраку, i отримавши усi компенсацi§, по банкiвськiй виписцi Денис зрозумiв, що на його рахунку трохи менше, нiж 40 тисяч доларiв. За цi кошти Денис мiг купити житло, хоча спочатку вiн оселився на зйомнiй квартирi в Харковi. Спочатку за мету Денис ставив собi знайти роботу, а потiм виходячи iз того, де вiн буде працювати, i скiльки буде заробляти, вже й шукати квартиру.
  Перший мiсяць у Дениса не получалося з роботою, йому вiдмовляли, хоча вiн неустанно ходив по спiвбесiдам. Вiн прагнув влаштуватися охоронцем, або вантажником, проте того мiсяця таких вiльних вакансiй не було.
  Денис мiг поки вiдпочити i жити на кошти вiд депозиту, знiмаючи квартиру. Але дана перспектива Дениса нiяк не втiшала. Адже вiн дуже добре запам"ятав i усвiдомив напис на ешафотi у вiйськовому комiсарiатi: "Щоб дiстатися чогось великого, треба розпочати з чогось маленького, i нiколи не зупинятися на досягненому!".
  Тому Денис i не мiг зупинитися на досягненому, а продовжував шукати. Вiн шукав по всiй кра§нi, i нарештi йому запропонували роботу кореспондентом у Полтавському журналi, його задачею було збирати матерiали з приводу Полтавських вiйськових частин i освiтлювати §х на сторiнцi журналу.
  Денис Пела при поверненнi з Iраку, отримав звання лейтенанту, i це як раз i послужило тому, що його прийняли на роботу, адже у всiх вiйськових частинах, Дениса зустрiчали привiтно i охоче дiлилися з таким кореспондентом новинами.
   Проте у Дениса була маленька жалюгiдна зарплата у Полтавськiй редакцi§, i вiн точно для себе вирiшив, що довго не протримається в цiй органiзацi§, шукатиме iншу роботу.
  Одного часу, подорожуючи у Лубнянському районi на Полтавщинi серед одного вiйськового комiсарiату вiн зустрiв кореспондента, який зацiкавився його знанням арабсько§ мови i велiв йому при§хати до Москви на спiвбесiду, адже в Москвi є редакцiя крупного щотижневика, який освiтляє подi§ на Близькому Сходi.
  Через тиждень Денис був у Москвi - вперше за своє життя.
  Проте шукав редакцiю не довго, бо вона знаходилася неподалiк залiзничного Курського вокзалу, на який i прибув Денис.
  Спiвбесiду Денис пройшов на вiдмiнно, i його спитали, коли вiн зможе пере§хати до Москви.
  - Наступного тижня, - вiдповiв Денис, - я зберу речи, звiльнюсь вiд Полтавсько§ редакцi§ i прибуду.
  - Первiсно Ваша ставка буде три тисячi доларiв, Ви повиннi будете перекладати матерiали газет i журналiв, якi самi вишукаєте i забажаєте цiкавими, з арабсько§ мови на росiйську i представляти нашому головному редакторовi
  - Так зрозумiв. Три тисячi? - перепитав Денис. З приводу заробiтно§ плати Денис не цiкавився, розумiвши i так, що у Москвi, i у такому видавництвi, заробiтна платня вище за Полтавську газету, проте що три тисячi доларiв на мiсяць вiн не мiг усвiдомити, i перепитав, думаючи чи не переплутав мене з кимось директор, чи не помилився нулем, адже 150 доларiв (750 гривень за курсом 5,0) лише така ставка була в нього у Полтавi.
  - Так три тисячi ставка, i починаючи з третього мiсяця бонуси. Бонуси можуть бути в дiапазонi вiд десяти до ста вiдсоткiв в залежностi вiд матерiалiв i зацiкавлень до них громадськостi.
  Денис вийшов з редакцi§, i зрозумiв, що вiн нарештi знайшов гарну роботу. Надто дуже гарну.
  Через тиждень Денис пере§хав до Москви. Вiн оселився на зйомнiй квартирi на окра§нi мiста, на ви§здi у Ложкiне. На дворi стояв вересень 2006 року.
  З першого мiсяця Денис зарекомендував себе гарним робiтником, а на третiй мiсяць тижневики розходилися значним тиражем. Багато з опитуваних кореспондентами видавництва покупцiв говорили саме, що покупають даний тижневик через прекрасно освiтлену iнформацiю про Близький Схiд.
  Денис почав багатiти i отримував чималi премi§.
  Упродовж одного року Денис заробив вiсiмдесят тисяч доларiв США, i нiчого не витрачав, адже сво§ видатки вiн здiйснював з вiдсоткiв по депозиту, що мав вiд служби в Iраку. Таким чином наприкiнцi 2006 року Денис став на шлях до здiйснення освiтлено§ мрi§ - на шлях накопичення великого капiталу.
  
  
   Частина 2.
  
  1.
  
  Наприкiнцi 2007 року, коли редакцiя у Москвi зазнала певно§ трансформацi§, вже не освiтлювалися подi§ Близького Сходу, Денис Пела, як iноземний фахiвець, пiдлягав вiдправки на Батькiвщину - Укра§ну.
   Заробивши достатнiй капiтал, Денис Пела прибув в мiсто Харкiв, де купував двокiмнатну квартиру. Вiн купував квартиру не у самому центрi, але близько до нього - на проспектi Гагарiна. Квартиру купував вже з ремонтом, i нiчого не заважало йому в"§хати наступного дня у нову квартиру.
  Проте наступного дня Денис зустрiв свого брата Миколу. Микола вiдсидiв вже строк у колонi§ за грабiжництво. Денис зустрiв брата з розпростертими обiймами, проте Микола сказав грубо:
  - Ти зараз як живеш?
  - Я здорово, - i розповiв Денис брату свою долю.
  Через день до Дениса у квартиру разом з братом зайшла купка мерзотникiв, бандюкiв, i почала лупцювати Дениса. А потiм забрали грошi, i викинули на подвiр"я.
  - Це тепер наша квартира буде, - сказав брат Микола Денису, - моя i мо§х братанiв, а ти дуй звiдси, i якщо пiкнеш кому-небудь, то тобi мало не буде.
  Денис пiшов геть. Звичайно вiн хотiв поскаржитися в мiлiцiю, проте не зараз, думаючи, що серед ночi цього не потрiбно робити, а через день-другий пiти знову у власну квартиру, щоб поговорити з братом.
  Проте зустрiтися з братом не вдалося. Перебувши двi доби у готелi, Денис Пела, коли прийшов у власну квартиру, то побачив нових хазя§в.
  - А цю квартиру нам здали на один рiк, - сказав мешканець.
  Довелося Денисовi вiддавати кошти, якi сплатив братовi цей мешканець, щоб вiн звiльнив квартиру i пояснювати, що квартира не здається, виникла помилка.
  Мешканець покинув квартиру Дениса, i той знов зайшов до власно§ оселi.
  Багато з речей квартири були вивезенi, вiдсутнi були i драгоцiнностi i кошти, що зберiгав Денис. Проте через те, що бiльшiсть коштiв все-таки були у банку, то статок Дениса майже не постраждав вiд рук рiдного брата.
  Проте Денис почав лякатися, що через певний час брат його, зi сво§ми бритоголовими знову прийдуть до його оселi, i Денис вирiшив змiнювати житло через певний перiод часу.
  Першочерговим для Дениса було знайти роботу у Харковi.
  Шукаючи роботу в мережi Iнтернет, Денис знайшов об"яву про те, що в Закрите Акцiонерне Товариство Альянс потрiбнi майже усi спецiальностi, але початковою для всiх є робота кур"єром i здача вступних iспитiв на роботу.
  Недовго думаючи, Денис Пела набрав номер телефону, що свiтився на екранi монiтора, i зателефонував. Йому вiдповiли, що сьогоднi ввечерi можна буде при§хати на спiвбесiду. Зустрiч з менеджером вiдбудеться на першому поверсi, там потрiбно буде здавати iспити. В той вечiр Денис отримав пакет по Iзюмському квадрату Харкiвсько§ областi для вивчення матерiалiв з географi§, адже у той вечiр вiн не змiг здати географiю, бо не знав на такому детальному рiвнi.
  Але Денис вiрив, що мине тиждень - i вiн все вивчить для здачi.
  Через десять днiв Денис вивчив увесь матерiал. Вiн вчив i вдень i вночi. Вiн вiрив, що все буде добре, i вiрив у власнi сили.
  На одинадцятий день Денис домовився з менеджером i здав йому успiшно тест. Так Денис був прийнятий до ряди Альянсу на посаду кур"єра. Знання арабсько§ мови i тут знадобилося, адже наступного тижня йому присво§ли кур"єр особового рангу, i звiсно пiдвищили заробiтну платню, адже Денис Пела мiг перекладати мiжнароднi сертифiкати, що прибували з арабських кра§н, iнструкцi§, тощо.
  
  2.
  
  Робота пiшла добре. Колектив Альянсу оказався дуже дружнiм, бадьорим, веселим. Дениса прийняли у робочий колектив з повагою.
  Лише одне не давало спокою Денису так це те, що брат може прийти до нього знов, а зустрiч з братом для Денису була небажана. Нiколи не думав Денис, що лякатиметься власного брата. Але життя так склалося, що Денису довелося лякатися рiдного брата.
  Денис продав квартиру на проспектi Гагарiна пiсля другого мiсяця роботи в Альянсi, i поселився в гуртожитку Альянсу, що знаходився прямо бiля центрального його офiсу, в районi аеропорту мiста.
   "Поки поживу тут, - думав Денис, - а через рiк знайду i куплю квартиру в iншому районi мiста!".
  Денис Пела працював i в Альянсi дуже добро i впевнено, з максимальною самовiддачею, неначе вiл. Все в його руках кипiло, i вiн завше справлявся з будь-яким завданням. Його все бiльше почали поважати.
  Невдовзi Денис купував собi квартиру неподалiк вiд станцi§ метро ботанiчний сад, у майже новому будинку. Окрiм квартири Денис святкуючи свiй день народження у 2008 роцi, у своєму двадцятитрьохрiчному вiцi мав декiлька сотень тисяч гривень на депозитних рахунках рiзних банкiв.
  Для бiльшостi робiтникiв вiн - Денис Пела - став шановним кумиром, взiрцем того, як потрiбно долати невдачi будь-якого ґатунку. Денис знав, що вiн перемiг не тодi, коли купував квартиру, чи влаштувався в Альянс, вiн знав, що перемiг саме тодi, коли в лютий мороз 2003 року, в закинутiй старiй будiвлi, лежачи на дерев"яних дошках дав собi клятву на все життя: "Я стану людиною! Навiть якщо менi потрiбно йти до цього все життя, я стану справжньою людиною, аби перед смертю сказати самому собi, що я змiг створити це, i це стане справжнiм чудом!". Вiн - Денис Пела - створив це, створив самого себе за п"ять рокiв перевернувши своє життя iз бiдноти i безпритульностi, на освiчену розумну самостiйну людину.
  
  3.
  Минуло ще чотири роки. Нещодавно Денис отримав звiстку про те, що брата його Миколу Пелу застрелили при втечi з колонi§ строгого режиму комендантськi вежовi охоронники. Микола вибрав шлях свавiлля i неiстинних бiсових матерiй, тому закiнчив врештi-решт погано, на вiдмiну вiд Дениса, який вибрав в життi нелегку дорогу, проте дорогу зi свiтлим кiнцем.
  Працюючи в Альянсi Денис Пела зумiв створити ще бiльший капiтал, примножити статок утричi, порiвняно з 2008 роком, за рахунок вiдсоткiв по депозиту та власних поповнювань, посiсти пристойну посаду, i на своє двадцятисемирiччя запросив до себе всiх охочих iз Альянсу. Пiсля вiдвiдування його помешкання, всi по§хали в комплекс Альянс. Саме там, де ранiше тимчасово мешкав Денис Пела - у тимчасовому житловому комплексi - i вiдсвяткували Денисова день народження. Вiн був щасливий i прекрасний, добрий i безтурботний, наче те, що вiн пережив було не з ним, а з кимось iншим, а вiн був лише свiдок такого життя.
  Коли один з його друзiв i колег спитав його:
  - Денисе, як все-таки тобi вдалося досягнути цього, що тебе надихало, як ти повiрив, що зможеш зробити це, вирватися з бiдностi i лайна?
  То Денис вiдповiв:
  - Я вiрив у силу власних мрiй, i в силу життя. Я вiрив у своє призначення - що я як раз посланий з небес для того, щоб довести те, що i з бiдностi можна стати таким, як зараз я. I я виконав це завдання.
  - А звiдки ти дiзнався про це призначення? - невгомовувався друже...
  - Я дiзнався про нього лише через те, що сам собi його i створив, я сам створив себе i свою мiсiю життя.
  - А як там твоя хвороба, вона i у мене же живе i заважає жити, - сказав друже, - ти думаєш якось лiкуватися, адже лiкарi не можуть допомогти, чи все життя житимеш з нею...
  - Хвороба викликала нас на ринг, - сказав Денис, - i я достойно §й протистоятиму, ми не повиннi вiд не§ ховатися. Ми посланi, для того зiрками, аби довести, що i з тако§ ситуацi§ є вихiд, i наша мiсiя - довести це, навiть якщо на це потрiбно буде затратити все життя, наша мiсiя - довести, що вихiд завжди є.
  Але з приводу цього мало хто з колег i друзiв, що були на день народження повiрив в те, що Денис спроможеться на друге чудо у життi. Але i в чудо створення багатства зовсiм нiхто не вiрив дев"ять рокiв назад iз його знайомих з дитячого будинку. Але Денис змiг зробити це.
  Химернi комахи, що були у забрудненому дому, де Денис Пела ночував у перше, пiсля виходу з дитячого будинку, iнодi пролiзали через щiлини, вибираючи найзручнiшу для них, i навiть якщо щiлина була маленька, вони все таки залазили, бо позаду них був лютий мороз i смертна пелена. Так i Денис, розмислюючи над тим, як борються за власне життя тi комахи, в той вечiр сказав: "Я не гiрше, нiж мерзенна комаха, я людина, i буду боротися за власне життя!". Цi слова промовив Денис у 2003 роцi, а у 2012 роцi, лише додав до цих слiв фразу: "I нiколи не вiдступлюся вiд цих слiв!".
  Багато з друзiв i колег Альянсу, що перебували на його двадцять сьомому днi народженнi не бачили химерних комах, що боролися вiдчайдушно лютнево§ ночi за власне життя. Проте цих комах багато з людей вбачають влiтку, коли вони сповненi сил вiтають над дорогами i стежками. Але справдi майже нiхто не знає, як важко §м було вижити взимку. Майже нiхто - але не Денис - Денис то знав i знає долю комах. Дехто не змiг тодi з комах пролiзти у щiлини i померли пiд холодним старим будинком, а тi, що пролiзли - усiх §х спостерiгали влiтку люди. Тодi, в ту нiч, Денис побачив в цих комахах - кинутих миром вихiдцiв дитячого дому, i зрозумiв, що за життя потрiбно боротися, iнакше можна померти або невдало його закiнчити, а якщо виборити його - то тебе побачать люди, як бачать i комах влiтку. Святкуючи день народження в Альянсi Денис Пела побачив знову в комахах образи. На цей раз в них були тi, що хворi. Дехто боровся за своє здоров"я i лiз у будь-якi щiлини для того щоб вилiкуватися, а дехто - зневiрився. Денис твердо знав треба боротися за своє здоров"я, бо iнакше можна померти, мов тi комахи. Денис також знав про те, що тi, хто борються - вже пройшли певнi кроки - i впевнений в тому, що вони зможуть перемогти хворобу. Денис також впевнений, що i вiн переможе хворобу, бо вiн перший боєць серед борцiв. Вiн знав, що мiсiя Дениса ще не скiнчилася, доля дала йому нову другу мiсiю-випробування, пiсля того, як вiн достроково впорався з мiсiєю номер один. I не має жодних сумнiвiв, що Денис Пела - знов переможе, адже для нього немає того, щоб вiн не здiйснив у своєму життi, адже вiн сильний i смiливий, хоробрий i вiдважний, мудрий i зважливий, розумний i кмiтливий, дотепний i скрупульозний, вiн взiрець для всiх Альянсiв, що були до нього, що iснують зараз, i для всiх тих, що iснуватимуть, допоки свiтить сонце, допоки живе нацiя, допоки iснує земля...
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"