Zinkevych Ihor : другие произведения.

Полювання на китiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Написано для участi у конкурсi Закон i Порядок планети Online на book.net за патронажем фiрми Avitar. https://booknet.com/uk/contests/zakon-poryadok-planeti-online-c96 В творi "Полювання на китiв" розповiдається про молодого слiдчого-кримiналiста, який отримує доручення розслiдувати самогубство тринадцятилiтньої дiвчинки, яка була пiдписником одної з так званих "груп смертi" - "Синiй кит". Складне i заплутане слiдство все-таки виводить його на вбивцю, але чи понесе вiн покарання? I чи можливо щось довести взагалi? Про все це, сучаснi проблеми пiдлiткiв i взаємовiдносин на роботi та про ще багато iншого, ви дiзнаєтеся з цього твору. Приємного читання! :) Мене можна пiдтримати тут: https://booknet.com/uk/book/polyuvannya-na-kitv-b250226 Обкладинка книги: Эльвина Якубова з сайту Pixabay.
   То був ранок понедiлка. Одного з тих незлiченних дощових понедiлкiв, коли всi з небажанням виходять зi своїх затишних, теплих домiвок i плентаються в постiйних ранкових пробках по дорозi на роботу. В однiй iз таких i стояв Саша.
  
   Привiдчинивши бокове скло автомобiля, вiн вiдточеним рухом витяг цигарку i запалив.
  
   Олександр Кремiнець працював у Львовi слiдчим-кримiналiстом i зараз спiзнювався на ранкову нараду. Вiн був молодим, проте досить успiшним працiвником. Не тiльки через спiвзвучнiсть прiзвища, а й через запальний, непоступливий характер, колеги називали його "Кременем", що ранiше часто використовувався нашими предками для добування iскри i розведення багаття.
  
   Працював вiн у групi iз старшим кримiналiстом, сiмдесятирiчним Тимофiєм Прохоровичем Барзуляком, який вже четвертий рiк, як виходив на пенсiю. Враховуючи його попереднi заслуги, начальник слiдчого управлiння не спiшив зi звiльненням та i, час вiд часу, ветеран все-таки i ставав у пригодi. Як кажуть - "Раз в рiк i палка стрiляє", та i, до слова кажучи, Прохорович "стрiляв" частiше. В їх дiяльностi досвiд, як не крути, не остання рiч.
  
   Доїхавши до мiсця призначення, швидко поцiкавився на прохiднiй у чергового:
  
  - Начальник управлiння не спiзнюється?
  
  - Нi.
  
  - I нарада вже почалася?
  
  - Вона уже п"ять хвилин, як завершилася.
  
   В коридорi зустрiв колегу з iншої групи, Олену Скачинську.
  
  - Привiт! - мигцем кивнув їй.
  
  - О! Бурхливi вихiднi? - поцiкавилася вона.
  
  - Ага. Як завжди.
  
  - Слухай, там твiй Барзуляк сьогоднi знову вiдзначився.
  
  - А що трапилося?
  
  - Начальник нашого вiддiлу, Магера, шукав кандидатуру на справу по вчорашньому самогубству дiвчини i хотiв Прохоровича залучити, а той безапеляцiйно запропонував тебе. Сказав, що сильно зайнятий, а ти якраз свою справу уже в прокуратуру передав.
  
  - Он як. Добре, дякую за iнфу.
  
   Розминувшись з нею в коридорi, вiн пройшов до свого кабiнету, вiдчинив дверi, поставив рюкзак на своє крiсло i привiтався з напарником. Та коли уже хотiв виходити, Барзуляк його спинив:
  
  - Скiльки разiв я говорив тобi не спiзнюватися на нараду?
  
  - Знаю.
  
  - Добре, то твоя репутацiя, менше з тим. Магера сьогоднi не з тої ноги встав, шукав на нарадi кому збути вчорашнє самогубство дiвчинки. Як завжди, в таких справах - нi мотивiв, нi фактiв. Тринадцять рокiв, напевно нещаслива любов, або погана оцiнка. Вiн вiдразу на тебе нацiлився. Я говорив йому, що ти якраз за потрiбними висновками експертиз поїхав i зайнятий зараз пiд зав"язку, але то Магера, сам розумiєш. Якщо вiн уже вбив собi щось в голову то годi його переконати.
  
  - Дякую, що виручили.
  
  - То таке. Вiн просив, як ти з"явишся, щоб ми вдвох до нього зайшли.
  
   Олександр кивнув у вiдповiдь i вони обоє попрямували в кабiнет начальника кримiнального вiддiлу.
  
  ---
  
   Справою тринадцятирiчної Мостової Свiтлани ви будете займатися обоє, - розпочав Магера Сергiй Петрович.
  
   Тимофiй Прохорович невдоволено покрутив головою, але промовчав.
  
  - Так от, швидше за все, вона сама зiскочила з даху десятиповерхiвки. В неї, на правiй руцi, слiди вiд недавньої спроби перерiзати собi вени. На її ноутбуцi наш технiк, Валєра, знайшов зареєстрований акаунт Вконтактi i пiдписку на групу "Синiй кит".
  
  - А хiба вони у нас не заблокованi? - поцiкавився Барзуляк.
  
  - ВПН сервiси, купа рiзних методiв обiйти блок, - вiдповiв Саша.
  
   Прохорович знову невдоволено видихнув i додав:
  
  - Я ж казав, що ця справа менi не пiдходить, - i, трохи знiяковiвши, замовк.
  
  - Ну, чим зможете, допоможете Кременю, а поки хочу наголосити, що ця справа на контролi у начальника управлiння. Це вже п"яте самогубство за цих три мiсяцi. Крiм нашого, один випадок у Харковi i Днiпрi та ще пара пiдлiткiв з Києва. Кожного дня особисто будете менi доповiдати про хiд розслiдування i взаємодiю iз слiдчими з iнших областей. Ось, вiзьмiть папку з усiма матерiалами, додаткову iнформацiю отримаєте вiд Валєри. Все, iдiть.
  
  ---
  
  - Я мало чим зможу допомогти. Iнтернет, все таке, сам розумiєш, - розпочав, уже сидячи в спiльному кабiнетi, Барзуляк.
  
   Саша промочав i став набирати номер технiка.
  
  - Валєра, привiт.
  
  - Привiт.
  
  - Я з приводу Мостової турбую.
  
  - Ага, значить тебе поставили.
  
  - Що там по ноуту? Знайшов ще хоч якусь iнформацiю?
  
  - Група "Синiй кит". Схожих груп тисячi, сотнi банять, але новi ростуть, як гриби пiсля дощу. Пiдлiтки пiдписуються на них i розмiщують в себе на сторiнцi дописи iз хештегом "в грi". Так куратор знаходить кандидатiв i роздає всiм квести, кiнцевим з яких є самогубство.
  
  - Вiдслiдкували щось по модератору групи?
  
  - Вiн вiдсилав учасникам лiнки на свiй акаунт в Телеграм чи Вотсап, так що айпi буде вирахувати складно. А по Вконтактi, нашi росiйськi колеги спiвпрацювати вiдмовляються. На даний момент, можу сказати, що профiль в Телеграмi зареєстрований з взламаної поштової скриньки. Потрiбно розумiти, що завдання вiн дає кожен день i збирає до семи учасникiв, а тому, як правило, за тиждень проходить весь цикл квестiв. Далi вiн видаляє всi свої данi i просить робити це учасникiв. Але на даний момент є детальна переписка Мостової з куратором. Вiн ще той психолог. Судячи з переписки, вона мало спiлкувалася iз однолiтками i була iнтровертом. Писала, що страждає вiд нероздiленого кохання. Порадник обiцяв все вирiшити через реiнкарнацiю.
  
  - Он як.
  
  - Тринадцять рокiв, сам розумiєш. Короче, я переписку зараз тобi скину i з"їзди сьогоднi до її батька, можливо вiн пiдкаже щось корисне.
  
  - Це вже п"ятий схожий випадок в Українi. Не пробував подивитися, що їх могло об"єднувати?
  
  - Нi, пiдлiтки з рiзних мiст. Якщо щось нарию, то дам знати.
  
  - Давай тодi, до зв"язку.
  
  ---
  
   Пiсля обiду Кремiнець навiдався до помешкання Мостових, де батька загиблої оточували друзi i знайомi та допомагали все пiдготувати до похорону.
  
  - Нам потрiбно поговорити, - вiдрекомендувавшись, розпочав Олександр, - Вiч-на-вiч.
  
  - Добре, - вiдповiв йому глава сiм"ї i направився iз слiдчим в окрему кiмнату.
  
  - Я хотiв би ще вiдразу з вашою жiнкою переговорити.
  
  - Це зараз неможливо.
  
  - Чому?
  
  - Ми вже як шiсть рокiв, живемо окремо. Дiти зi мною. Вона в Iталiї, знову вийшла замiж. Сюди майже не приїжджає.
  
  - Вона якось спiлкується з вами чи дiтьми?
  
  - Нi.
  
  - Я розумiю, вам зараз важко хоч щось згадати, але можете ви сказати чи помiтили ви щось незвичне в поведiнцi вашої дочки за останнi два тижнi?
  
  - Нi, Свiтлана була слухняною дiвчинкою. Вона нiколи не була балакучою. Старша в сiм"ї, вiдповiдальна, серйозна. Вона навiть чимось замiняла свою матiр, сидiла з меншим братом Михайликом, перевiряла його домашнi завдання. Я був зайнятий роботою. Минулого тижня в мене була важлива спiвбесiда, я старався максимально пiдготуватися...
  
  - Що ви можете сказати про її друзiв? Можливо, щось про її найкращу подругу чи нових знайомих?
  
  - Нi, вона мене нi з ким не знайомила. Переважно сидiла вдома, або каталася з братом на велосипедах. Вона не була однiєю з тих, кого називають "душею компанiї". Сором"язлива, тихенька дiвчинка.
  
  - В неї був порiз на руцi. Ви її не питали, що трапилося?
  
  - Я... - спiвбесiдник опустив голову на долонi, - Я цього не помiтив.
  
  Трохи помовчавши продовжив:
  
  - Я мiсця собi не знаходжу. Скажiть менi, але чесно, я поганий батько?
  
  Саша подивився йому у вiчi i вiдповiв:
  
  - Зберiться. У вас є ще друга дитина i вона зараз потребує вашої пiдтримки.
  
  В цей час дверi в кiмнату вiдчинилися i туди забiг Михайлик. Вiн пiдiйшов до батька i запитав:
  
  - Тат, а чому всi плачуть? I де Свiтлана?
  
   Батько важко зiтхнув i обiйняв малого.
  
  ---
  
   Кремiнь уже повертався до управлiння, коли йому зателефонував Магера:
  
  - Ти де?
  
  - Скоро буду, їду iз зустрiчi з батьком Мостової.
  
  - Кидай все. Куратора засiкли. Корд уже виїхав з Прохоровичем.
  
  ---
  
   За кiлька хвилин був уже за вказаною адресою.
  
  - Чорний вхiд, вихiд до лiфта i сходової клiтки перекрити, - командував Барзуляк, - Жилет взяв? - спитав вiн Сашу.
  
  - Нi.
  
  - Тодi чекай нас тут, вiн на п"ятому поверсi.
  
   Спецназ увiрвався в квартиру, де вони застали пiдлiтка за ноутбуком. На пiдозрюваного одягли наручники i доставили у вiддiлок.
  
  ---
  
   Валєра уже оглянув всю iнформацiю на ноутi i схвально кивнув Магерi, а той вiдправив слiдчих на проведення допиту затриманого.
  
   Спочатку зайшов Кремiнець, а за ним Барзуляк, що почав розмову:
  
  - Ну от ти i попався. Вся необхiдна iнформацiя для доказiв уже у нас.
  
  - Менi байдуже, - вiдповiв той.
  
  - Побачимо, як тобi буде байдуже пiсля того як опинишся в мiсцях позбавлення волi. Там люблять молоденьких хлопчикiв, - продовжував Прохорович.
  
  - Для чого ти цим займався? - спитав його Саша.
  
  - Вам не зрозумiти.
  
  - Нам не зрозумiти? Ах ти молокосос! - Барзуляка жестом зупинив напарник i продовжив:
  
  - Що ти маєш на увазi?
  
  - Те i маю. Вам байдуже, всiм байдуже.
  
  - Слухай, ти ж iнтернатiвець, з хорошими оцiнками, для чого ти цим займався?
  
  - Для чого, для чого... Вам усiм на нас начхати. Я довго готувався, працював весь тиждень i вчився на вихiдних, старанно вивчав все на ЗНО. Я хотiв вступити в унiверситет Шевченка, на юридичний. Склав iспити i за день до кiнця вiдбору в мене було восьме мiсце по балах з десяти безоплатних на цьому курсi. I знаєте, що трапилося далi?
  
  - Що?
  
  - Далi за пару годин туди впихнули ще трьох пiльговикiв i я зостався нi з чим. В цiй сранiй державi неможливо нiчого самому добитися!
  
  - I тепер ти вирiшив вбивати людей? - знову почав Барзуляк.
  
  - Може хоч так задумаються, - парирував затриманий.
  
  - А що в тебе з рукою? - поцiкавився Кремiнь.
  
  - Так, упав пiсля дощу на слизькому асфальтi.
  
  ---
  
   Магера зiбрав усiх в своєму кабiнетi i запитав:
  
  - Ну? Що думаєте?
  
  - А що тут думати? - першим вiдгукнувся Прохорович, - Зiбрати всi докази i справу в прокуратуру. Це ж вiн, я таких покидькiв за версту чую.
  
  - Кремiнець?
  
  - Я не думаю, що це вiн. Тим бiльше вiн сам брав участь в квестах. Це точно не наш клiєнт.
  
  - Валєра?
  
  - Можу пiдтвердити слова Сашi, не думаю, що самогубство Мостової його рук справа, примiтивно все якось. Вiн навiть не маскувався.
  
  - Добре, iдiть. менi потрiбно подумати.
  
  ---
  
   Ближче до вечора, Барзуляк взяв пiджака iз спинки свого крiсла i направився до виходу, кинувши реплiку напарнику:
  
  - Залишаєшся ще? Май на увазi, понаднормових тобi нiхто не виплатить, а життя одне.
  
  - Я знаю. Валєра мав якiсь данi скинути, поки ще почекаю.
  
  - Ну дивися. До завтра.
  
  - До завтра.
  
  ---
  
   Через годину увагу Сашi переключив на себе телефон:
  
  - Слухаю!
  
  - В мене три новини, - розпочав Валєра, - Перша: менi телефонували з Києва. Та пара самогубцiв вiдношення до "груп смертi" не має. Вони були ВIЛ-iнфiкованими. Хтось "злив" про них iнформацiю. Сусiди, друзi, цькування, вiдмова при подачi заявки на роботу, короче, сумно, але їх виключаємо. Новина друга: всi iншi троє жертв дзвонили на лiнiю пiдтримки.
  
  - Так вiн їх i знаходить. З компанiєю, яка займається збереженням записiв розмов, ти уже зв"язувався?
  
  - Так, програмним забезпеченням i обслуговуванням займалися фрiлансери, кожен мiсяць хтось iнший. Але менше пiвроку тому, один мiсяць працював програмiст iз Росiї.
  
  - I?
  
  - I вiн грошей за роботу не взяв.
  
  - Може вiн просто допомогти хотiв.
  
  - Можливо, але я переглянув iнформацiю про схожi випадки з самогубствами в Росiї i знайшов бiльше ста. Питання ще в тому, що вiн єдиний з команди хто працював iз Росiї.
  
  - Ясно, кидай все, зараз подивлюся.
  
  ---
  
   Зранку його розбудив Барзуляк, що увiйшов в кабiнет.
  
  - Ти що, тут ночував?
  
   Потягшись руками вгору, Саша ствердно кивнув.
  
  - Ну хоч не спiзнився, уже добре.
  
  ---
  
   Взявши собi кави i щось з фастфуду, Кремiнець повернувся до кабiнету i став знову переглядати надiслану йому iнформацiю.
  
   Ближче до обiду Прохорович зачинив кабiнет на ключ i пiдкрутив "Колгоспника" з дайджестом радiоновин.
  
   "Сьогоднi в Харковi було затримано орiєнтовного органiзатора i куратора "груп смертi". Ним виявився один з психiчно хворих жителiв областi, що через iнтернет схиляв пiдлiткiв до самогубства. Наразi всi зiбранi докази переданi до суду, а мер Харкова висловив працiвникам полiцiї особливу подяку".
  
   Барзуляк схопився з мiсця i злiсно висмикнув вилку з розетки. Обернувшись до колеги, вiн з докором констатував:
  
  - На їх мiсцi мали бути ми! А тепер через якогось пришелепкуватого, нагороди i премiї дiстануться їм! Знайшли вони, бач, злочинця. А про нашого, Магера нi слова не замовив! Зовсiм не вмiєте ви працювати!
  
   Саша промовчав.
  
  ---
  
   То вже був четвер, а розслiдування застрягло на мертвiй точцi. Всiх знову зiбрав у себе начальник кримiнального вiддiлу:
  
  - Як думаєте, харкiвськi нашого спiймали?
  
  - Не думаю, - розпочав Прохорович.
  
  - Я дивився на докази. Пiдозрюваний дiйсно був куратором, але знову ж таки, все якось примiтивно. I повiдомлення вiн слав учасникам не через Вотсап чи Телеграм, а напряму зi свого профiлю Вконтактi, - додав Валєра.
  
  - То що думаєте робити?
  
  - В мене є iдея, - вiдгукнувся вже Саша.
  
  - Говори.
  
  - Iдея стара, як свiт. Ми знаємо, що всi троє жертв дзвонили в службу пiдтримки. Можливо має сенс залучити трьох пiдлiткiв i зателефонувати в службу пiдтримки. Спробувати взяти його на "живця".
  
  - Е, нi. Iз вбивцями загравати справа нерозумна, - заперечив Барзуляк.
  
  - А менi iдея подобається. Шукайте кандидаток, - пiдсумував Магера.
  
  ---
  
   До кiнця тижня уже зв"язалися з двома вихователями iз шкiл-iнтернатiв i вони дали згоду. Пiсля складених заздалегiдь текстiв, вiрогiднi "жертви" зробили потрiбнi дзвiнки.
  
  - Думаєш клюне? - поцiкавився у Валєри Саша.
  
  - Має. Паролi доступу до сервера iз записами дзвiнкiв нiхто не мiняв.
  
  - Тодi чекаємо.
  
  ---
  
   Наступного тижня Магера екстрено зiбрав усiх:
  
  - Вiн вийшов на зв"язок. Сiм учасникiв, у кожного буде по сiм квестiв. Залякує вбити батькiв чи родичiв, якщо тi не виконають завдання i вийдуть з гри.
  
  - Обом написав? - поцiкавився Саша.
  
  - Так.
  
  - Що там з першим завданням?
  
  - Потрiбно перебiгти через залiзничну колiю перед потягом i зняти все на вiдео.
  
  - Iнших учасникiв встановили?
  
  - Нi, поки шукаємо, - розвiв плечима Валєра.
  
  - Добре, не знаю як ви це зробите, але щоб до вечора вони обоє виклали потрiбне вiдео, - скомандував Магера i став кудись телефонувати.
  
  ---
  
   Йшов уже п"ятий день напруженої роботи.
  
  - Що вiн задав на шостий день? - поцiкавився Сергiй Петрович.
  
  - Потрiбно порiзати собi вени i викласти фото.
  
  - Хто ще бере участь?
  
  - Крiм двох наших, ще двоє невстановлених. Один зiйшов, а ще двох ми знайшли i попередили батькiв.
  
  - Добре, працюйте, ну ж бо!
  
  ---
  
   Йшов сьомий день.
  
  - Ми надiслали йому номер i написали, нiби вона сумнiвається. Думаю вiн захоче її переконати. Тут уже група спецiалiстiв працює з нею i очiкує дзвiнка, - вiдрапортував Валєра.
  
  - Ясно, а третього встановили?
  
  - Нi, ще нi.
  
  ---
  
   Того вечора вiн їй подзвонив i довго вмовляв пройти останнiй квест. Проте десь пiсля десяти хвилин розмови кинув трубку.
  
  - Засiкли? - з надiєю запитав Магера.
  
  - Вiн телефонував з територiї Росiї, - розчаровано доповiв Валєра.
  
  ---
  
   На другий день сталася ще страшнiша подiя. Один з учасникiв "експерименту" виявився пiдлiтком з Миколаєва i вчинив самогубство. З самого ранку до кабiнету Магери увiрвався Барзуляк iз заявою.
  
  - Ось! - поклав вiн заяву на стiл начальнику вiддiлу, - Я направив копiю начальнику управлiння. Я попереджав, що такi загравання погано закiнчаться. Пiдпишiть негайно, щоб я не мав бiльше нiякого вiдношення до цього розслiдування.
  
   Потiм Магеру вiдлучили вiд справ i було призначено службову перевiрку.
  
  ---
  
   Пiзно ввечерi Саша зайшов до кабiнету Валєри.
  
  - Також сидиш тут?
  
  - Ага. Чув про начальника вiддiлу?
  
  - Нi.
  
  - Магеру звiльнили. Скорiше за все, замiсть нього поставлять Барзуляка. Той з самого початку тижня доповiднi начальнику управлiння носив.
  
  - От сволота.
  
  - Ага.
  
  - А що по дзвiнку? Щось нове встановили?
  
  - Ми надiслали офiцiйне звернення до росiйських колег.
  
  - I?
  
  - I нам ввiчливо вiдповiли, що нiчим не можуть допомогти.
  
  - Думаєш нас також вiдсторонять?
  
  - Впевнений. Це лише питання часу.
  
   Олександр присiв збоку i вiдкинувся на спинку крiсла. Пiсля недовгої паузи, спитав:
  
  - Щось нове з iнших областей прислали?
  
  - Хiба хлопцi з Днiпра. Зовсiм фiльмiв передивилися. Фотографували всiх, хто був на похоронi i на поминках на дев"ять i сорок днiв.
  
  - Ого. Ану показуй.
  
   Валєра клацав фотографiї одну за другою, але через деякий час зупинився, пiсля чого промовив:
  
  - Кого ми дуримо. Це кiнець.
  
   Кремiнець неохоче перевiв погляд на стелю, далi "ковзнув" очима по монiтору, пiсля чого аж пiдскочив на крiслi.
  
  - Ану зачекай!
  
  - Що, що таке? Що ти побачив?
  
  - Он там, в кутi!
  
  - Що там?
  
  - Бачиш, там троянда!
  
  - Бачу. Ну i що? Може i не прийнято їх носити на могилу як гвоздики, але, можливо, хтось не знав.
  
  - Пам"ятаєш, ти менi пересилав фотографiї з iнтернету про схожi випадки з Росiї?
  
  - Ага.
  
  - Я присягаюся, що бачив на однiй з них також одиноку троянду!
  
  - Жартуєш?
  
  - Думаєш збiг?
  
  - Зараз, зараз перевiримо, - Валєра став переглядати надiсланi ранiше фотографiї, - Ось вони. Чорт забирай!
  
  - Я говорив! Коли було зроблене фото з трояндою?
  
  - На дев"ять днiв.
  
   Олександр зiрвався з мiсця i побiг кудись. Через пiвгодини перетелефонував i стривожено доповiв:
  
  - На могилi Мостової троянда! Я вже дзвонив її батьку, нiхто з родичiв троянд не приносив. Вiн був тут! Перевiр всi авiа i залiзничнi квитки в межах десяти днiв до Львова, в Днiпро i Харкiв по вiдношенню на дев"ятий день поминок самогубцiв. Буду за десять хвилин у тебе.
  
  ---
  
   Вже з порогу кабiнету технiка, Саша заявив:
  
  - Я опитав працiвникiв цвинтаря, приходив чоловiк в сiрому плащi i капелюсi. Це вiн залишив троянду!
  
  - Бiлети на авiарейси замовленi на iм"я Сильвестра Родiонова, громадянина Росiйської федерацiї. Вiн прилiтав сюди рiвно на дев"ятий день пiсля похоронiв.
  
  - У нашiй базi щось на нього є?
  
  - Нi, нiчого.
  
  - I що тепер? - знову сiв на крiсло Кремiнець.
  
  - Ти знаєш.
  
  - Що?
  
  - Можливо, тобi вiдома особа, колишнiй хлопець якої працював слiдчим в Севастополi, а зараз працює в Росiї?
  
  - Знову менi Олену тормосити?
  
  - А хiба у нас є вибiр?
  
  - Добре, завтра зайду до неї.
  
  ---
  
   Скачинська була в своєму кабiнетi, коли туди ввiйшов Олександр.
  
  - Привiт!
  
  - О! Якi гостi! Привiт, чим маю завдячувати?
  
  - Менi потрiбна твоя допомога.
  
  - Знову? А пам"ятаєш, хтось обiцяв пiсля попереднього разу зводити мене в цирк, тодi ще iндiйських слонiв сюди привозили.
  
  - Ти ж знаєш, що я проти насильства над тваринами. Дресирування i все таке...
  
  - Ну-ну, так що хотiв?
  
  - Менi потрiбна iнформацiя на Сильвестра Родiонова, що проживає на даний момент в Росiї.
  
  - Знаєш, на цей раз ти так просто не викрутишся. На наступнiй недiлi до Львова Барселона прилiтає. Зможеш квитки дiстати?
  
  - Звичайно, не питання.
  
   Вона дзвiнко розсмiялася у вiдповiдь i додала:
  
  - От брехун!
  
   Саша розчаровано опустив погляд i направився до дверей. Коли вже виходив, навздогiн прозвучало:
  
  - До вечора данi будуть у тебе!
  
  ---
  
   Наступного дня, коли Кремiнець їхав на роботу, йому зателефонував Валєра:
  
  - Слухаю!
  
  - Прийшли данi. Живе у Кашинському районi Тверської областi.
  
  - Добре, щось є цiкаве?
  
  - Ага. З 2003 року працює програмiстом.
  
  - От i наш фрiлансер. Я от що подумав: на поминки на дев"ять днiв того хлопця з Миколаєва вiн же має бути тут?
  
  - Мав би.
  
  - От там ми його i накриємо.
  
  - Добре, поки до зв"язку.
  
  ---
  
   Через пару годин Кремiнця знову турбував недавнiй спiврозмовник. Валєра забiг до нього в кабiнет з парою роздрукованих листкiв i промовив:
  
  - Читав я от бiографiю Родiонова i нiяк не мiг зрозумiти. Розумiєш, бiльшiсть програмiстiв рано починає працювати, а от вiн зайнявся програмуванням лише в тридцять чотири роки.
  
  - Може ранiше працював неофiцiйно, тим бiльше вiн жив у провiнцiї.
  
  - Можливо, але в мене є краща версiя: у 2003 роцi в Кашинському районi Тверської областi було знайдено труп чоловiка з понiвеченим до невпiзнання обличчям. Припускали, що на нього напав ведмiдь.
  
  - I?
  
  - При ньому дивовижним чином був паспорт.
  
  - Чий?
  
  - Громадянина України, уродженця Херсонщини, Артура Абрамова.
  
  - У нас є щось на нього?
  
  - Присядь. Є, це не те слово. Матiр - колишня модель, померла вiд передозування наркотиками в тридцять п"ять рокiв. Батько - невiдомий. Абрамов встиг "засвiтитися" тричi: першого разу вiн напав на сусiдку через крики немовляти, а вже через рiк порiзав ножем свою подругу, пiсля того як вона заявила, що в них буде дитина. За це вiн отримав рiк умовного покарання i ще через рiк його затримали з пiдозрою в тому, що вiн хотiв скинути пiдлiтка з даху дев"ятиповерхiвки. На цей раз вiн вирiшив втекти i в 2002 роцi переїхав до Росiї. А працював вiн тут програмiстом.
  
  - От i наш "герой". Хороше перевтiлення. Слухай, а його колишня подруга ще досi проживає в Херсонi?
  
  - Зараз перевiрю. Ага. Прописка херсонська.
  
  - Там же вiд Миколаєва рукою подати. Думаю, що встигну ще заїхати перед тим, як ми зробимо засiдку на могилi самогубця.
  
  - Я вже бiлети замовив, - посмiхнувся Валєра.
  
  ---
  
   Дочекавшись поки хтось вийде з пiд"їзду, Саша люб"язно притримав дверi i попрямував на третiй поверх. Знайшовши потрiбний номер на дверях, натиснув на дзвiнок. Йому вiдчинила жiнка:
  
  - Ви Данiела Абрамова?
  
  - Нi, уже як рокiв десять Данiела Долженкова.
  
  - Вам щось вiдомо про Артура? Можливо вiн якось виходив на зв"язок?
  
  - Нi. Покiйники мене не турбують.
  
  - А хтось з його родичiв?
  
  - Єдину, кого я знала, це була його матiр. Вона також лежить в могилi тут недалеко, на цвинтарi.
  
  - Можливо хтось ту могилу навiдує?
  
   Жiнка на хвилину замислилася.
  
  - Знаєте, я там буваю не часто, але бачила там квiти.
  
  - Якi квiти?
  
  - Троянди.
  
  - Не знаєте, хто їх туди приносить?
  
  - Чому ж не знаю, знаю. Коли вона була ще живою то товаришувала з одною жiнкою. Бiльше крiм неї нiкому.
  
  - Не пiдкажете, де можна її знайти?
  
  - Вона ранiше жила на вулицi Фрунзе, одинадцять, квартира шiсть. Там старий такий будинок.
  
  - А це далеко звiдси?
  
  - Кiнцева восьмого тролейбуса. Там, на мiсцi, пiдкажуть.
  
  - Дякую!
  
  ---
  
   Перед Кремiнцем стояв старий, триповерховий будинок з червоної цегли. Дверi в пiд"їзд були вiдчиненими, а шостий номер був першим на другому поверсi.
  
   Дверi вiдчинила старша жiночка:
  
  - Ви щось хотiли?
  
  - Вибачте за нетактовнiсть, але це ви приносите троянди на могилу Крiстiни Абрамової?
  
   Та, недовго думаючи, вiдповiла:
  
  - Так, я.
  
   Бачачи як Саша старається пiдiбрати слова, вона спокiйно додала:
  
  - Заходьте, бачу у нас буде довга розмова.
  
   Запросивши його за стiл, вона налила йому чаю i принесла цукерничку з ложечкою. Пiсля того сiла навпроти i запалила цигарку.
  
  - Ви ж не проти?
  
  - Нi.
  
  - Добре. Так що вас цiкавить?
  
  - Чому ви носите саме троянди?
  
   Вона посмiхнулася i стала розповiдати:
  
  - Крiстiну я знала давно. Ми були з нею найкращими подругами. Потiм вона закохалася i через деякий час на свiт з"явився Артур. Хороший був хлопчик. Але батько його був, перепрошую за слово, тим ще кретином. Покинув вiн їх. Артур був на нього дуже схожий, ну прямо копiя. Та Крiстiна у вiдповiдь зненавидiла його батька i кожен раз коли малий пiдбiгав до мами i просився на руки, вона вiдверталася вiд нього. Не могла вона простити, навiть сину. Так i не витерпiла та одного разу пiшла вiд нас пiсля передозування наркотиками. Чому троянди?
  
  - Ага.
  
  - Батько Крiстiни був садiвником. Я вже не пам"ятаю точно, але була притча, в якiй ангел спустився з небес i попередив городян, щоб тi помiтили кров"ю ягнят дверi своїх домiвок. Це було знаком для того, щоб злий дух їх не чiпав. Так от, її батько говорив, що троянда - це найпрекраснiше творiння Бога. I якщо хтось на дев"ятий день пiсля смертi, коли Бог вирiшує долю душi померлого, поставить на його могилу троянду, то яким би грiшником не був покiйний, розчулений Бог його пробачить i вiн спасеться та попаде до раю. Крiстiна не була праведною жiнкою, але i троянд я наскладала вже чимало. Кожен тиждень приношу.
  
  ---
  
   Уже з ночi сидiли в машинi прикриття Саша з групою мiсцевих полiцейських. Дев"ятий день добiгав свого кiнця, коли бiля входу на кладовище показалася постать в плащi i трояндою в руках. Перед очима у Олександра пробiгли спогади про батька Свiтлани Мостової i вiн уже не пам"ятав, як вискочив з авто та побiг до могили, як повалив на землю такого довгожданого гостя i затримав його.
  
  ---
  
   Доставили Абрамова у Львiв. Кремiнець особисто супроводжував перемiщення конвою.
  
   Пiсля виснажливого i безрезультатного дев"ятигодинного допиту пiдозрюваного, Кременя викликав до себе начальник управлiння.
  
  - Якi у вас докази його причетностi, крiм того, що вiн ставив троянди на могили жертв?
  
  - Вiн пiдробив свої документи, можна зробити експертизу ДНК останкiв його матерi i довести це.
  
  - За пiдробку документiв йому свiтить штраф до п"ятдесяти неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, або арешт на строк до шести мiсяцiв, або обмеження волi на строк до двох рокiв. А з хорошим адвокатом, якого даний громадянин Росiйської федерацiї зможе собi дозволити, у нас будуть шанси максимум на штраф. Тим бiльше у нього пiдробний росiйський паспорт, а не наш, а нашi росiйськi колеги з нами спiвпрацювати не будуть, як показувала багаторазова практика. А старi обвинувачення також мало до чого призведуть.
  
  - Я ж говорив Вам, що вiн не вмiє працювати, - втрутився у розмову Барзуляк, - Це не дисциплiнований i безвiдповiдальний працiвник.
  
  ---
  
   Через годину Абрамова вiдпустили i вiн направився до Львiвського аеропорту. Уже доходячи до термiналу посадки на рейс, його там зустрiв Саша.
  
   Вiн ще раз подивився йому в очi i промовив:
  
  - Вона тiльки шукала пiдтримки. Їй нiкому було навiть виплакатися, а ти...
  
  Той у вiдповiдь лише заперечив:
  
  - Я не розумiю про що ви!
  
   Артур пiшов показувати свiй бiлет i вже практично пройшовши до коридору з виходом на посадку на лiтак, миттєвий приступ лютi спинить його i вiн, повернувшись, "кине" у вiдповiдь Кремiнцю:
  
  - Я допомiг їй! Вона тепер в раю!
  
   Потiм вiн повернувся назад i за мить його голову пробила куля, випущена з пiстолета Сашi.
   Потiм залунала сирена i Олександр вiдкинув вбiк зброю, склав руки за головою та став на колiна. До нього вже бiгла охорона аеропорту.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"