Аннотация: Вот выложила свои стихи. Думаю может и людям понравяться. ВНИМАНИЕ! Стихи исключительно на украинском языке. Писала как на душе было вот и получилось на украинском.
Зазорiють волошками очi,
Коли раптом торкнешся мене.
Заiскряться всi сльози дiвочi,
Бо цей дотик душi досягне.
Запалає вогненний свiтанок
Сколихне у пiтьмi твої сни.
У холодний, незатишний ранок
Мене зустрiнь i осяйни.
Зазорiли волошками очi,
Колосяться у серцi лани -
Значить ти роздiлив мої ночi
Запалив серед смутку вогнi.
Пiду подивлюся на море, на поле волошок i льону.
I там загублю свої сни, бо схожi на очi твої:
I хвилi, i квiти, i небо, i краплi дощу, i комети.
I я вiдпущу власнi мрiї, бо знову поглинуть подiї,
Бо знову не зможемо чекати. I знову почати кохати
Не зможемо. Бо лишились в полi i очi, й скоренi долi.
Пiду полежу в колоссi, де вiтер пограє у волоссi,
Де вiтер обiйме як милий. I буде вже нiжний i бiлий
Нарцис, що розкриється влiтку i що подарує чар-квiтку.
I я причарую тебе за те що це лiто мине.
У полi серед трав де грiм торохкотав.
Коли була гроза i падали небесная сльоза,
З'явились раптом дикi конi волi.
Спочатку йшли вони поволi
Та вмить галопом стала їхня iнохiдь
I вже пiвполя в них за спинами лежить.
Неначе тi конi у полi
Двi нашi розхристанi долi.
Iдуть по колiно в травi,
Зривають волошки з стернi.
Зустрiнуться раптово i тихо розiйдуться,
Хоча разом заплачуть i разом засмiються.
Таких полiв безкраїх ще багато
I рiзнi конi топчуть в них траву.
I як би не було менi чи сумно, чи строкато
Згадаю я тих коней волошки i стерню.
Вже вiтром понесло барвисте листя,
Неначе на деревах їх i не було.
I сонце зовсiм вже не променисте,
За хмари ясне сонечко зайшло.
Вже на городi не росте квасоля
I жито вже давно скосили на зерно.
I зовсiм сiрим стало голе поле,
Неначе пiд дощем зiщулилось воно.
Свище вiтер за вiкном,
Безжальним, жовтим полотном.
I листя в далечiнь несе,
Мов недочитане есе.
Все небо хмари застелили
чекати вже немає сил.
I сонце вiтру налякавшись
не осяває небосхил.