Вечiр був п'янкий вiд їхньої ностальгiї та випадкової зустрiчi. Зустрiлись на роздорiжжi вулиць з подивом у поглядах та радiсними посмiшками.
Осiннiй вечiр їм пропагував глiнтвейн, теплу ковдру i гарячi обiйми. Проте вони погодилися на смачну каву i пiццу. Все нiяк не могли наговоритись. Згадували давно забутi часи. Їхнє щастя було ще таким надiйним i вабило до себе, наче взимку гаряче лiто.
Смiх, жарти. Прогулянка як в старi-добрi часи по вечiрньому мiсту. Тiльки тепер вони обоє змiнилися до невпiзнанностi.
Вона - мрiйниця i просто божевiльна дiвчина перетворилася на гордовиту ледi. Джинси замiнила елегантними брюками, а незмiнно улюбленi кеди - туфельками на високих пiдборах. Про її любов до коротких стрижок i яскравого кольору волосся (усiх кольорiв райдуги) не залишилось нi слiду. Тепер з-пiд капелюшка було видно довге кучеряве волосся кольору молочного шоколаду.
Вiн - дивакуватий, замрiяний, i безмежно закоханий хлопчина з красивими очима кольору лiтнього неба, став серйозним, солiдним i дещо дiловим. Замiсть футболки та рваних джинсiв - дорогий костюм, елегантна сорочка, що пасувала йому та краватка. Вiн менше посмiхався (вона це помiтила), i менше сприймав на вiру слова.
Вони дивились один на одного i не впiзнавали самих себе. Кожен задавав собi питання: "Що сталось?"
Все гуляли, смiялись, говорили. Та настав час прощатись.
- Не запросиш мене на чай? - раптово запитав вiн.
- Нi, - так само раптово вiдповiла вона.
Хлопець взяв її за руку i хотiв обiйняти, пригорнути. Вона ж бо для нього назавжди залишилась рiдною, та й вiн для неї не чужак.
- Ти не знаєш? - здивовано запитала вона.
- Що?
- Iснує "Кодекс колишнiх".
Вiн нiчого не вiдповiв. Лише зi здивуванням поглянув на неї, нiби чекав продовження її слiв, бо сам не мiг нiчого вимовити.
- Нiколи не починай заново стосунки з колишнiми, вони до добра не доведуть, а так хоч хорошi спогади будуть грiти душу.
Вiн посмiхнувся:
- Але ж в нас є ще шанс?
- Бувай.
I вона вже майже зачинила дверi пiд"їзду, проте нiби передумала, повернулась до нього:
- Щодо "Кодексу колишнiх" я щойно придумала, але так буде правильно. I захлопнула за собою дверi.
Вiн стояв ошелешений:
- Нi, вона все-таки не змiнилась, - сказав сам собi. I пiшов блукати сонними вулицями осiннього мiста.