Світ цієї книжки дуже первісний – мов тільки-но після творення. Він ще поділений на біле і чорне, вогонь і воду, морок і сонце. У цьому двосічному світі крешуть сині блискавки, тече з неба важка вода, схрещуються мечі, никають степами схарапуджені коні, а над ними сновигають сторожкі круки. Неоміфологізм і романтика ще тримають автора у наполегливому полоні свого тяжіння. Та це й не дивно, адже всі вірші під цією обкладинкою сповнені безмежного сп’яніння: і від міцного дружнього плеча поряд, і від духмяної завірюхи дівочого волосся, і від шаленого танцю ритмів і рим. Та що ж бентежить і хвилює найбільше? Коли тобі так мало років, як авторові цієї книжки, важко відповісти на це запитання, а у круговерті чужих і вічних слів важко віднайти своє – тендітне і обережне. Але „ялинки вже ростуть на горища крізь стелю”, а крізь шкаралущу гладеньких строф власні смисли „тонкими болючими скабками” пробивається просто в серце, і одного зимового (тобто холодного) вечора настає хвилина істини, хвилина жовтого соняха, хвлина відтінків і півтонів... Хвилина поезії. І з того моменту слово, відшкрябане з денця словника, стає раптом опуклим, чітким, ваговитим, наповненим по вінця запашним значенням, стає тільки твоїм, і тому неповторним. Нести його до читача, нести, намагаючись не скаламутити і не розхлюпати, не стерти ту невловиму грань, яка відділяє поезію від усього іншого, судилося авторові цієї збірки. Хай щастить у дорозі! МАР’ЯНА ШАПОВАЛ член НСПУ, канд. філ. Наук