В цьому роцi нетерплячий снiг випав ранiше, не дочекавшись всього лише кiлькох днiв до справжньої зими. Як би дивно це не прозвучало, а першому снiгу радiли не всi. Водiям важко водити машини по заснiжених дорогах. Двiрникам доводиться трудитися вдвiчi бiльше. I навiть моєму Мiстеру Мяустеру, снiг створював незручностi. Вiн панiчно боїться снiгу. Але насправдi кiт просто не любить холоду. Невеселе у нього життя, лежить собi цiлий день на батареї, куняє, линяє, потiм знову линяє та куняє. Нудно.
На вiдмiну вiд свого кота, я люблю активний спосiб життя. Тому утримати мене було просто неможливо, коли я намилився у двiр до друзiв, аби побудувати справжнього снiговика. Та такого, щоб було все як годиться. Наш снiговик складався: з трьох куль рiзної величини; дiрявого iржавого вiдра, подiбного до капелюха; сирої морквини, схожою на нiс; та двох цукерок 'Дюшес', якi служили снiговику замiсть очей. А ще, Мишко принiс з дому стару непотрiбну краватку i зав'язав її на шиї, так як мiг, на вузол, щоби наше творiння виглядало солiднiше.
Коли ми продовжили дозвiлля, кидаючись снiговими кульками, з'явилися хлопцi з сусiднього двору й стали насмiхатися над нашим хитромудрим будiвництвом.
- Що це за диво таке, неопiзнаної породи? Це снiгова баба чи дiд? А де його рот та вуха?- дошкуляв мiй тезка Степан, який прославився тим, що в мороз прилип язиком до металевої гойдалки.
- А я дивлюся, язик твiй не постраждав,- заступився я за усiх друзiв та за снiговика.
- Хто це тут такий дуже розумний?- обурився непроханий гiсть.
- А хто це тут такий дуже цiкавий?- вiдповiв йому i взяв до рук снiгову кульку, давши зрозумiти, що можу за себе постояти не тiльки словом.
Сусiдськi хлопцi ще раз з усмiшкою глянули на снiговика, та пiшли геть.
Вдосталь намилувавшись снiговою бабою, ми розiйшлися по домiвках, вигадуючи грандiознi плани на завтрашнiй день.
Завтра настало вже вранцi. Пiсля зарядки та снiданку я насамперед помчав до снiговика, щоб помiняти старе вiдро на справжнiй капелюх, який менi презентував тато. Та на вулицi мене чекало велике розчарування, як й моїх товаришiв. Снiговик виявився зруйнований.
- Це все Степан з сусiднього двору!- припустив Мишко.
- Так! Вiн глузував над нашою працею! А пiсля того, якось не по-доброму глянув на снiговика! Це точно Степан!- голосно оголосили свої пiдозри всi iншi.
- Не поспiшайте з висновками,- вигукнув я.
- Ми такого прощати не будемо!- обурився Мишко,- Це вiйна!
- Мiй тато завжди каже: вiдразу розберися в проблемi, а потiм дiй,- спробував всiх вгамувати.
- Добре. Якщо ти до шести годин вечора не знайдеш доказiв ми будемо йти в атаку на сусiднiй двiр,- цiлком серйозно озвучив Мишко та пiшов лiпити арсенал снiгових кульок.
Мабуть, це була моя сама серйозна справа. Вiд результату розслiдування залежала доля двох дворiв. I тiльки я мiг запобiгти вiйнi своїм iндуктивним мисленням.
Час помiтно бiг, немов Бусинка, коли її кличуть на кухню поїсти. До речi! А може снiговика розшматували бездомнi пси. Але навiщо їм це потрiбно? Думки плуталися у головi, а рiшення не приходило. Я не вiрив, що це мiг зробити мiй тезка, його б батьки не вiдпустили на вулицю, проти ночi. Зрозумiло, що як завжди, нiчого не зрозумiло.
Прийшовши до будинку пообiдати, я звернув увагу на кота, який потягався на пiдвiконнi. Значить, зараз на вулицi потеплiшало. Тут же перевiряю вуличний градусник й дiзнаюся, що температура стала плюсовою. Але ж недавно було мiнус два. Зi своїми сумнiвами я помчав до мами:
- Мамо! А хiба температура може за одну добу опускатися та пiднiматися кiлька разiв?
- Звичайно може,- з посмiшкою вiдповiла моя дорога рятiвниця,- От наприклад цiєї ночi, так й сталося.
Тепер я знав ймовiрну причину, по якiй мiг зруйнуватися снiговик. Зв'язку з новою iнформацiєю, менi довелося встановити слiдчий експеримент.
Я скликав усiх друзiв до себе у квартиру, прихопивши при цьому трохи снiгу. Злiпив мiнiатюрного снiговика, та випросив у мами фен, для благої справи.
А коли я кiлька разiв подув на пiддослiдного теплим повiтрям, вiн взяв тай розвалився. А все через те, що мiсця стикiв ослабли i кулi просто скотилися набiк. Потiм мама, як авторитетна особа, заявила, що температура дiйсно стрибала цiєї ночi. Хлопцям нiчого не залишалося, як повiрити в мою теорiю та забути про вiйну.
Сьогоднi я зрозумiв слова батька не з чуток. Нiколи не поспiшай з висновками, поки не розберешся в причинах остаточно. Адже найпростiше звинуватити того, хто попався пiд руку, а не скористатися розумом та терпiнням, щоб дiзнатися справжню правду.