Пiдкралася сувора зима, яка поцупила останнi осiннi днi, аби побудувати крижанi мости через ставки та розкрити скриньки зi скарбами, прикрашаючи мiсто бiлими дiамантами, немов гiрляндами, що безперервно блищать на сонцi.
Тридцять один день пролетiв як одна мить, зупинившись напередоднi головного свята. День перед Новим роком, здався менi теж дуже швидким та не залишав шансiв на пошуки останньої дванадцятої справи.
Як завжди мама готувала всiлякi рiзнi смаколики. А я, як завжди, сидiв бiля мами i допомагав їй вимазувати руки в борошно. До обiду до нас приєдналися ще кiлька помiчникiв. Мiстер Мяустер допомагав утилiзувати кiстки з риби. Бусинка розправлялася з крупнiшими кiсточками. А Георгiч просто пiднiмав всiм настрiй. Не вистачало тiльки батька. Та через деякий час з'явився й вiн, майже перед самiсiньким святом.
- Тато, це що ж виходить, що я так й не встигну заслужити значок, адже скоро дванадцята година ночi - Новий рiк?
- Новий рiк! Новий рiк!- дублював папуга.
- Чому ж? Саме з цього питання я й прийшов до тебе, щоб повiдомити. Твiй жетон пропав, i якщо ти його знайдеш, це якраз й стане твоєю новою останньою справою на цей рiк.
- На цей рiк! На цей рiк!- продовжував пернатий.
Я вiдчув, нiби в моїх очах загорiлися вогники.
Ось вiн довгоочiкуваний виклик моєму детективному чуттю та мiй шанс заслужити значок чесно по справедливостi. Але з чого ж менi почати? Мабуть, я перепробую усi свої методи, якими оволодiв за цiлий рiк. Для початку потрiбно допитати свiдка, який бачив пропажу останнiм, тодi з'являться хоч якiсь зачiпки.
- А де ти бачив його в останнiй раз,- поцiкавився я у татка.
- В останнiй раз! В останнiй раз!- знову прокоментувала невгамовна птаха.
- Тут, на кухнi бiля муки,- вiдповiв тато й пiдморгнув правим оком мамi.
- Бiля муки! Бiля муки!- пiдказував папуга.
'Зрозумiло, що нiчого поки що не зрозумiло',- подумав я, та вийшов з кiмнати, щоби все гарненько обмiркувати.
Пiдозрiла поведiнка моїх рiдних трохи бентежила, але у мене не було: нi доказiв, нi вiдбиткiв, нi за ким було навiть простежити. Залишалася лише одна важлива деталь - борошно. А з борошна роблять тiсто. То може, жетон потрапив у тiсто для шоколадного торта?
Швидко повернувшись на кухню, я почув останнi слова Георгiча, який, скорiше за все, повторював слова мами або тата:
- У тiстовi! У тiстовi!
Як же я мiг забути про головних свiдкiв, моїх напарникiв. Тимпаче, що один з них вмiє говорити.
- Я знаю, де пропажа!- заявив у голос, i поштрикав виделкою заготовлену борошняну сумiш.
- Пропажа! Пропажа!- пiдтвердив мiй помiчник.
Природньо, що жетон був там. Але я не поспiшав радiти. Мене, як й ранiше насторожували три деталi. Ну не мiг же значок застрибнути в миску самостiйно, i не могло ж цю залiзну рiч задути туди протягом. Друга дивна деталь трапилась, коли папуга повторив останнi слова батькiв про тiсто, значить, вони говорили про це за моєї вiдсутностi. I третя остання деталь - пiдморгування мамi, нiби вони були в змовi. Я вирiшив вчинити так, як вчинив з бабусею на восьме травня. Менi довелося повiдомити батькам не справжню iнформацiю, та перевiрити їх реакцiю й поведiнку.
- Я хочу вам в дечому зiзнатися. Я з самого початку знав, де був захований жетон. I я також знаю й про вашу з мамою змову.
- Пробач нас Степане! А чого ж ти вiдразу не зiзнався?- вiдповiв батько.
- Ось я вас i викрив по-справжньому. Насправдi я нiчого не знав. Я вирiшив вас перевiрити, як одного разу зробив це у бабусi.
- А чи пам'ятаєш ти, чому бабуся не хотiла пускати дiдуся на зустрiч? Вона турбувалася за нього та просто хотiла йому допомогти. Так само, як й ми хотiли сьогоднi допомогти тобi.
- Але це все пiдлаштовано, а значить нечесно. Я не заслуговую на цей значок,- вiдповiвши, я поклав подарунок на кухонний стiл.
- Чому ж? Не поспiшай з висновками. Адже ти змiг розкрити справу про нашу з мамою маленьку змову. А це вже точно не планувалося,- вiдповiв батько, простягаючи менi витертий жетон назад.
Я посмiхнувся у вiдповiдь та з гордiстю прийняв нагороду, адже тепер я її дiйсно заслужив. Жетон був такий, як я й мрiяти не смiв. Важкий, блискучий, з калiграфiчним гравiюванням.
Через кiлька годин настала дванадцята, тато вiдкривав шампанське та озвучив побажання:
- В цьому роцi, ти Степане проявив себе на повну силу. Я побачив у тобi той потенцiал, який є не у кожного. Ми пишаємося тобою й хочемо, щоб ти не кидав свою улюблену справу та продовжував дивувати нас новими розкритими справами. А ще, ми з мамою приготували тобi сюрприз, скоро у тебе з'явиться новий помiчник - молодша сестричка.
Я невимовно зрадiв, так як тiльки що усвiдомив, менi завжди дуже бракувало сестрички. Усi були щасливi.
Сьогоднi, я зрозумiв дещо нове. Насправдi, весь цей час менi не потрiбен був жетон, я просто займався своєю улюбленою справою, допомагав людям робити те, що у мене виходить найкраще - бути корисним. А жетон, з вигравiруваними словами, лише тiльки пiдтверджував це: 'Степан Семиробко - детектив-початкiвець'.