У той час, коли щипаються лютi холоди, а серед усiх дворових птахiв зимувати залишаються в основному снiгурi, я одразу ж поспiшаю їм на допомогу. Як тiльки стало вiдомо, що горобина перетворилася в маленькi крижинки пiсля вiдлиги та рiзкого похолодання, я вирiшив насипати голодним пташкам у годiвницю крихти вiд вчорашнього хлiбу та трохи зерна. Пiсля шляхетної справи, я повернувся додому та почав спостерiгати з вiкна, як снiгурi ласують хлiбними дарами. Iнколи прилiтають синички. Схопивши зернятко, вони вiдлiтають у бiк, де й куштують здобич. Та на вiдмiну вiд рiдкiсних синичок, снiгурi тут бувають частiше. Вони по-господарськи розташовуються у серединi, та не покидають нагрiте мiсце поки не наситяться. Але одного дня я побачив, як птахи пiдлiтають до отвору годiвницi та одразу ж залишають її, не взявши жодної крихти. Чи то гребують сухарами, чи то їм дерево не подобається. А коли я вирiшив повернутися та перевiрити, чому снiгурi нiчого не куштують, з'ясувалося, що годiвниця була порожньою.
Повторивши тi ж самi дiї, знову виявилося, що крихт вже не стало. А минуло всього лиш двi хвилини поки я йшов вiд дерева до квартири.
Коли я втретє вийшов на подвiр'я та пiдсипав птахам свiжих крихт, то розгледiв на бiлому снiгу дивнi слiди, що ведуть прямо до дороги. Далi слiди зникали через те, що снiгоприбиральнi машини розчистили снiг на дорогах для автомобiлiв, а слiди на асфальтi, нажаль, не вiдображаються. Ось так завжди, коли снiг на дорозi не потрiбен, вiн лежить собi спокiйнесенько, а коли потрiбен, його невчасно прибирають.
Може то був вуличний кiт? Трохи пiзнiше з дозволу татка, я сфотографував загадковi вiдбитки лапок. Знаючи, що запросто зможу визначити слiд по фотографiї за спецiальною енциклопедiєю слiдiв. Так-так, я не жартую, у мене є така книга. Це ще не все. У самiй годiвницi, я знайшов новий доказ - дрiбну руду шерстинку, яку забрав з собою та поклав до кишенi куртки з застiбкою.
Дослiдивши в першу чергу слiди по моїй славетнiй книзi, я в голос вимовив:
- Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло.
Теорiя про кота вiдпала одразу. Тай коти навряд чи стануть красти хлiбнi крихти з пташиних годiвниць. Наприклад, наш Мiстер Мяустер крутить носом, коли йому кладуть в миску хлiб. А слiди на снiгу, що я порiвняв з вiдбитками у книзi, були не чiткими, та схожими, як на заячi, так i на бiлячi. Бiлку та зайця як варiант я теж вiдкинув, тому що вони лiсовi тварини.
Залишалося тiльки проаналiзувати пiд мiкроскопом знайдений доказ - руду шерстину. Так-так, саме пiд мiкроскопом. Тому що я є щасливим володарем справжнього медичного мiкроскопа серед всiх своїх однолiткiв. Вiн дiстався менi вiд мами, яка ранiше працювала у лабораторiї та отримала його в подарунок вiд колег, а вже потiм, в подарунок отримав його я. Знаю, подарунок не гарно передаровувати, але мама завжди може взяти його та скористатися.
Вдивляючись уважно у лiнзу, через кiлька хвилин я зрозумiв, що крiм збiльшеного кольору, менi в своїх лабораторних дослiдженнях бiльше нiчого не досягти.
Цього разу, справа здавалося б зайшла у глухий кут i я вже почав думати про неможливiсть її розкриття. Це i змусило мене запитати поради у тата:
- Що менi робити, якщо i слiди, i шерсть дуже схожi, як на бiлячi, так i на заячi? Та навiть зовсiм трошки на котячi?
- Вибач. Але якщо я тобi пiдкажу, то це вже не буде справа розкрита тобою особисто. Спробуй проявити кмiтливiсть,- вiдповiв батько та загадково посмiхаючись, пiшов на роботу.
Добре. Почну все з початку. Зосередившись на деталях, я прийняв нове рiшення. Зайця все ж таки вiдрахував зi списку пiдозрюваних з однiєї простої причини, адже зайцi по деревам не лазять. Як вже вiдомо, окрас шерстинки був рудий, такий як буває у бiлок. Але ж i коти iнодi бувають рудими. Виникло спiрне питання. Якщо цей викрадач крихт саме кiт, то вiн повинен бути дуже спритним, моторним та маленького розмiру, а якщо це бiлка, то вона повинна жити десь по близькостi недалеко вiд двору.
I тут мене осяйнула цiкава думка. Якщо я зроблю годiвницю зi стiнками та з одним лише вузьким входом, то пролiзти в неї зможе тiльки невеличка iстота, така як снiгур.
А щоб нiхто не змiг повторно поцупити дрiбну пташину страву, я перед тим як щiльно зiбрати нову годiвницю з готових стiнок, спочатку покладу у середину цiлу хлiбину, аби нiяка крупна тварина не змогла витягнути велику здобич назовнi.
Пiсля кропiткої працi своїми руками, я став чекати нового-старого вiдвiдувача.
Нажаль, нiхто так i не спромiгся зробити замах на хлiб в годiвницi, навiть самi снiгурi не ризикнули туди зазирнути. Мабуть боялися нової дивної конструкцiї.
Наранок, я повернувся до годiвницi та сильно здивувався. Хлiба в саморобному пташиному будиночку вже не було. Значить, щось вночi залiзло всередину та навмисне розламало хлiб на кiлька частин так, щоби шматки змогли пролiзти назовнi. Але ж снiгур не такий розумний та сильний, для такої справи.
Далi я виявив те, що привело мене до заповiтної мети. А саме - слiд з крихт, що залишився вiд великих шматкiв хлiба. Нащастя, такi слiди залишаються навiть на прибраному асфальтi!
Слiдуючи по свiжiй хлiбнiй дорiжцi, я дiйшов до головної мети. Це виявилося дупло в єдинiй соснi, посадженої за будинком п'ять рокiв тому.
Звiсно ж менi довелося сховатися, щоб не злякати того, хто там мешкає. Але шпигун з мене виявився кепським. Раптово з дупла злякано визернула бiляча мордочка побачила мене та знову хутчiш сховалася.
Тепер все стало на свої мiсця. Я не встигав виявити її з вiкна, тому що бiлка дуже спритна та моторна, руда шерсть та слiди теж належали саме їй. I як виявилося бiлки їдять хлiб та навiть можуть жити серед людей, звичайно ж, ретельно ховаючись.
На наступний день я поповнював хлiбом не тiльки годiвницю, ай бiляче дупло, аби руда пухнаста злодiйка бiльше не чiпала пташиних ласощiв.
Увечерi я повiдомив батьковi про розкриття вже другої справи з пiдозрiлими слiдами. I коли батько запитав у мене, що менi допомогло на цей раз, я подумав та вiдповiв:
- На цей раз менi допомогли вiдбитки, докази та пастка.
- I все?- перепитав батько.
- Нi,- вiдповiв я i, посмiхаючись, додав,- Ще менi допомогла кмiтливiсть.