Довгоочiкувана весна у цьому роцi була ранньою. Снiг вiдступив, розтанув на теплих променях сонечка, птахи навперебiй стали щебетати чудовi мелодiї, а мої друзi переодяглися в весняний строкатий одяг замiсть зимового з сумними кольорами. Здавалося, нiби все навколо прокинулося вiд затяжного глибокого сну. Особливо прекрасним мiсцем у березнi можна було по праву вважати будиночок в селi, де живуть мої бабуся та дiдусь Семиробки. Майже бiля самого будинку росте соснова хаща, що видає неповторний хвойний аромат. А за будинком у маленькому саду розквiтають котики та синi пролiски.
Мiсяць березень носив у собi ще один чудовий подарунок. Адже восьмого числа, всiм чоловiкам випадає рiдкiсна можливiсть, хоча б раз на рiк, подякувати своїм мамам та бабусям, просто за те, що вони є. Я i тато були не виняток. Батько купив та подарував мамi з бабусею величезнi букети ромашок, а я власноруч зробив та подарував красивi поробки у виглядi листiвок. Далi ми накрили святковий стiл.
Найсмачнiшу їжу готує бабуся, мама найсмачнiшi солодкi десерти, а у татка добре виходить лише хлiб нарiзати. Та всi залишилися задоволеними.
Вiдзначати чудове свято вирiшили два днi, якi потрапили на обидва вихiдних. Тому довелося забрати з квартири усiх домашнiх улюбленцiв. Бiльшостi з них ця затiя зовсiм не сподобалася. Папуга Георгiч боявся переїздiв, кiт Мiстер Мяустер взагалi вiдмовився виходити з квартири, i тiльки такса Бусинка з радiстю пiдтримала хазяйську iдею.
У будь якому разi, вибору в них не залишилось. Ну не будуть же вони сидiти у квартирi голодними, аж цiлих два днi. Можна було б насипати їм достатньо харчiв, але я впевнений, що вони ковтнуть їх за один снiданок. Тварини ж не вмiють роздiляти їжу на снiданок, обiд та вечерю. Годi вже й казати про два днi.
Пiсля трапези ми всiєю сiм'єю вийшли на прогулянку у лiс. Звичайно ж, батько взяв з собою фотоапарат, щоб вiдобразити ту неймовiрну красу, яку створила сама природа.
Коли ми з вiдмiнним настроєм повернулися назад до будинку, я спробував передати цей настрiй Георгiчу та Мiстеру Мяустеру. Але всi мої старання були марнi. Тiльки Бусинка гавкала, стрибала й веселилася до самого обiду. Та раптово вона заспокоїлася, нiбито щось вiдчула i наполегливо попросилася на двiр. Я прикрiпив їй повiдок на нашийник, щоб вивести iз дому. На мiй подив, такса потягнула мене за будинок прямо до саду, i як виявилося, не дарма. У саду на клумбi сидiли три малесеньких совеня, якi тулилися один до одного, аби зiгрiтися.
- Бабуся, бабуся! У тебе в саду маленькi совенята!- з тривогою вигукнув я, забiгши до будинку.
- Можливо вони випали з совиного гнiзда,- вiдповiла бабуся.
- А чим ми можемо їм допомогти?
- Треба неодмiнно знайти їх гнiздо та повернути мамi. А поки ми гнiзда не знайшли, потрiбно б їх чимось нагодувати. Ти онучку знаєш, що їдять сови?
- Нi. Але у мене є енциклопедiя! Я завжди намагаюсь тримати її бiля себе,- вiдповiдаючи, я заходився гортати сторiнки.
Дiзнавшись з чудокниги, що совенят можна погодувати черв'яками, я згадав, що у дiдуся є трошки черв'якiв для наживки, приготованих на риболовлю. Я ввiчливо попросив їх для благородної справи i дiдусь посмiхаючись вiдповiв:
- Ну, якщо справа корисна, то бери. Менi не шкода.
З цiкавiстю погодувавши пернатих, я став думати, як же розкрити нову справу про пошук совиного гнiзда. Але нiяких зачiпок у мене не було, справа зайшла у глухий кут навiть не розпочавшись.
'Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло' - подумав я.
Так би справа i залишилася нерозкритою, якби випадково не згадав про батьковi знiмки на цифровий фотоапарат.
Переглянувши уважно усi свiтлини я знайшов на однiй знiмок дерева з якимось гнiздом на гiлках. Тепер стало зрозумiло, у якiй сторонi лiсу можна почати пошуки, а саме там, де ми нещодавно гуляли. Ще одну важливу пiдказку дав менi дiдусь, вiн нагадав про те, що такса це мисливська порода та її можна використовувати як шукача.
Ми дозволили Бусинцi обнюхати совенят, та наказали їй знайти слiд, давши потрiбний напрямок. Слухняна собака потягнула мене повiдцем за собою та привела прямо до потрiбного дерева. Як з'ясувалося, гнiздо дiйсно було совиним, але мама-сова була вiдсутня.
- Може вона шукає своїх дiток, переживає бiднесенька?- запитав я, теж хвилюючись.
- Не турбуйся онучок, сови вдень сплять в укриттi. Ось настане нiч, вона й повернеться до гнiзда, а там знову її совенята сидять цiлi й неушкодженi,- пiдбадьорив дiдусь та дбайливо посадив сонних пташок у совиний будиночок.
- А ти дiдусю зможеш цiєї ночi їх вiдвiдати та переконатися, чи повернеться мама-сова?
- Ну, якщо вже таке дiло, то неодмiнно перевiрю,- пообiцяв дiдусь, i ми повернулися у будинок продовжувати святкувати чудове жiноче свято.
На наступний день в першу чергу я запитав у дiдуся, чи перевiрив вiн гнiздо, i дiдусь вiдповiв:
- Якби би не твоя допитливiсть та уважнiсть, то мама-сова не змогла б сьогоднi вночi обiйняти крилами своїх совенят.
-Тож, вона їх знайшла?!- захоплено перепитав я.
- Саме так! Я думаю, ти зробив неоцiненний подарунок мамi-совi в честь свята, повернувши їй улюблених маленьких дiточок.