У п'ятницю пiсля занять, я разом з Бусинкою вiдправився на вихiднi до дiдуся та бабусi, попередньо придбавши їм два букетика тюльпанiв. Бо знав, що у них сьогоднi восьмого травня особливе свято, а саме - День пам'ятi та перимирення. В цей великий день, я найбiльше обожнюю слухати неймовiрнi дiдусевi розповiдi про захоплюючi подвиги його батальйону на днiпровськiй кручi. Доречi! Саме на фронтi вiн познайомився з бабусею, яка на той час працювала медсестрою, рятуючи пораненим солдатам життя. Але пiд вечiр, я почув замiсть дивовижних розповiдей галасливу суперечку мiж бабусею та дiдусем.
- Чому ти така вперта?- запитав дiдусь.
- Хто щей з нас впертiший?- вiдповiла бабуся.
- Я все одно поїду!
- Нi! Я тебе не пущу!
Втрутившись у конфлiкт, я поцiкавився:
- А про що ви сперечаєтеся?
- Завтра я хочу поїхати на зустрiч з ветеранами, а бабуся не хоче мене пускати,- нарештi оголосив причину дiдусь-ветеран.
- Так! Не хочу! Тому що в минулий раз у тебе пiсля параду сильно болiли ноги. I менi не хотiлося б, щоб це повторилося знову,- пояснила стурбована бабуся.
- У цей раз я вiдчуваю себе просто чудово!- уточнив фронтовик.
- Ти так говориш, лише тому, щоб я вiд тебе вiдчепилася!- знову спростувала бабуся.
- Я все одно поїду! Це моє останнє слово! Нiхто i нiщо менi не завадить!- закiнчив розмову дiдусь, тай пiшов у гараж готувати машину для завтрiшньої поїздки до мiста.
Разом з дiдом у гараж пiшов i я хвостиком. Я теж люблю там всiлякi механiзми, гайковi ключi, болтики ...
- А ти насправдi добре себе почуваєш?- запитав я.
- Правда! А ось твоя бабуся менi не вiрить, тому i стоїть на своєму.
- Нiчого, не переживай, я вранцi з нею поговорю та спробую переконати,- запропонувавши допомогу, я став вигадувати, як переконати вперту бабусю в чесностi дiдуся.
Вранцi дiдусь заявив, що зустрiч все ж вiдмiняється. Бо пропала зв'язка ключiв, на якiй були ключi вiд гаража. Дiдусь мiг би поїхати автобусом, але вiн вiдправляється в мiсто занадто пiзно, на вiдмiну вiд призначеного часу.
- Не треба ламати гараж! I взагалi, навiщо тобi гараж, якщо ключi вiд машини теж були на зниклiй зв'язцi?- занервувавши, запитала бабуся.
- А я вчора залишив їх у запалюваннi автомобiля,- вiдповiв впертий дiдусь та пiшов за ломом у пiдвал.
Звичайно ж, я хвостиком слiдував за ним. Через п'ять хвилин, цiлеспрямований дiдусь попрямував до гаражу, тримаючи залiзяку.
Як тiльки дiдусь спробував вiдчинити дверi за допомогою лому, бабуся раптово його зупинила.
- Стiй! Зупинись! Я знайшла твої ключi! Ось тримай!
Коли дiд вiдкрив гараж i заглянув у автомобiль, то виявилося, що ключ з запалювання теж пропав. Я почав пiдозрювати щось недобре у цiй новiй справi. Адже я був вчора в гаражi разом з дiдусем, i пам'ятаю, що ключi вiн точно залишив у замку запалювання автомобiля.
- Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло,- тихенько сказав я, i став думати, як знайти ключ, який зник за таємничими обставинами.
Згадавши про Бусинку, я вирiшив долучити до справи мисливську таксу, аби вона знову допомогла менi за допомогою нюху знайти iнший ключ вiд зв'язки. Але шукач тiльки сумирно сидiв та плескав очима, зовсiм не розумiючи, що вiд нього хоче його господар. Тодi я придумав план, як перевiрити головного пiдозрюваного у цiй справi - бабусю. I все тому що вона була єдиною на даний момент людиною, яка дивно поводилася на вiдмiну вiд звичайної її поведiнки, а також вона була єдиною людиною, яка була проти дiдової зустрiчi. Тобто у неї був мотив. Швидше за все, бабуся витягла й ключ з запалювання, поки ми з дiдусем п'ять хвилин були вiдсутнi.
План полягав у тому, щоб повiдомити бабусi не справжню новину i перевiрити її реакцiю та поведiнку.
- Бабусю! Бабусю!- вигукнув я на радощах,- Бусинка допомогла менi знайти зниклий ключ!
- Не може бути! Я ж його на горищi сховала,- проговорилася бабуся,- Як той пес туди дiстався?
- Ось ти й зiзналася!- вигукнув я.
- Краще сказати - проговорилася.
- Ти ж сама мене навчала, що махлювати погано,- нагадав бабусi та зажадав повернути ключ дiдусевi.
- Ну добре. Поверну йому решту ключiв. Просто я сильно за нього хвилююся, тому й намагаюся вберегти його здоров'я всiлякими рiзноманiтними варiантами,- роз'яснила бабуся.
- Не переймайся. Я ж бачив власними очима, як вiн жваво лагодив автомобiль та шукав лома. Дiдусь точно у формi.
- А спритно ти змусив мене зiзнатися, молодець, ти виростиш справжнiм детективом,- похвалила бабуся кмiтливого онука.
Дiдусь отримав свiй заповiтний ключ назад разом з вибаченнями. Ветеран пробачив дружину, i анiтрохи на неї не сердився. Адже вiн знав, що бабуся хотiла йому лише тiльки добра. А щоб вона даремно не хвилювалася, у цей раз на зустрiч поїхали усi, навiть я. I я з честю дивився, як мiй дiд-фронтовик гордо стоїть мiж таких же, як i вiн вiтчизняних героїв-визволителiв.