Рiдко менi вдається запам'ятати сновидiння, але сьогоднiшнє я знав напам'ять. Наснилося менi, нiби знаходжуся у школi в свої законнi лiтнi канiкули, аби знайти зниклу Бусинку. Начебто розумiю, що липень i школи не працюють, а все одно йду далi прямо до свого класу. Бачу на порозi свою втiкачку, яка наполегливо намагалася схопити власний хвiст немов дзиґа. Пробую зловити повороткого пса. Опускаю голову донизу, а пiдлога виявилась щойно пофарбованою у жовто-коричневий колiр. Навiть увi снi став переживати за чиюсь зiпсовану працю та за мої вимазанi новi кросiвки. На той момент я не розумiв, що не отримаю на горiхи за те, що наснилося. Раптом Бусинка знову нiби пропеллер стала ганятися за своїм куцим хвостиком, та несподiвано стрибнула на мою парту. Швидко прямую за нею, i знову забруднююся об пофарбовану парту. Оце вже нашкодив так нашкодив по повнiй. Дивлюся на винуватицю метушнi, яка нарештi змогла наздогнати свiй тоненький хвiст, а вона непередбачувано злiтає на вчительський стелаж, додатково махаючи довгими вухами, наче птах. Я звичайно ж побiг за нею, а вона скидає менi на голову недовикористовану банку фарби, щей мовить до мене людським голосом:
'Ти, що? Не помiчаєш моїх попереджень?'
Голос власної собаки мене збентежив i я миттєво прокинувся.
Подивившись на Бусинку з нашийником у зубах, я запитав у неї:
- Ти ж насправдi не вмiєш говорити?
На що вона вiдразу вiдповiла по собачому:
- Гав-гав-гав! Гав-гав! Гав!
- Ну це iнша справа, краще так, нiж як увi снi.
Спускаючись сходами, щоби вигуляти улюбленця, я зустрiв сусiда з третього поверху. Всi називали його диваком через те, що вiн публiчно вiв дiалог з кишеньковою морською свинкою. Один лиш я не звертав на це нiякої уваги та завжди з ним вiтався.
- Здравствуйте дядьку Микита!
- Здрастуй Степан! Це у тебе хто?
- Це Бусинка!- вiдповiв йому гордо та голосно.
- Таке дрiбне iм'я для такої довжелезної собачки?- зауважив дядько Микита та чомусь знiтився.
- А де ваш домашнiй вихованець?
- Сам не зрозумiю. Весь ранок шукаю-шукаю, шукаю-шукаю, а вiд нього i слiду нема.
Несподiвано Бусинка почала гавкати на весь дiм.
- Ти чого галасуєш без причини?- запитав я у собаки та звернув увагу, що гавкає вiна саме на барсетку сусiда,- А коли ви востаннє бачили морську свинку?
- Учора ввечерi. Принiс їй з магазину всiлякої смакоти, поки взяв їй трохи у долоню, щоб насипати, а її вже нiде немає.
- А ви всюди шукали?
- Ой, де я її тiльки не шукав...
- Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло!
- Ти про що?!
- То я так, сам собi бурмочу пiд нiс! Ось я вигуляю Бусинку, i з дозволу мами, прийду вам допомагати шукати вашу втiкачку.
- Спасибi Степане! Буду тобi вельми вдячний.
На зворотньому шляху, я знову зустрiвся з дядьком Микитою. I знову Бусинка повторно пiдняла ґвалт.
- Що це Бусинка така сьогоднi неспокiйна?
Вивчивши предмет неспокою пса, я згадав свiй ранковий сон, де собака наполегливо рекомендувала менi слухати її попередження. Всi цi повторювальнi факти привели до однiєї цiкавої думки:
'А що, якщо маленька морська свинка, була пiд час власного зникнення десь поруч з барсеткою, i коли господар вiдiйшов вiд неї, цiкавий звiрок взяв тай залiз туди?' .
- Дозвольте я задам вам ще одне пряме запитання, щодо втiкача?
- Звичайно ж!
- А барсетка у вас була закрита чи розкрита, пiсля того, як ви взяли з неї корм?
- Начебто розкрита.
- А ви дiстали з неї весь корм, або тiльки частину його?
- Весь. Це я точно пам'ятаю! Але пакетик був дiрявий та щось могло трохи висипатися.
- Тодi, будьте такi ласкавi, перевiрте вмiст вашої барсетки. Окрiм харчiв для морської свинки, ви знайдете там, ще дещо.
- Як тiльки дядько Микита вiдкрив засувку, з барсетки тут же з'явилася задоволена мордочка зниклої вiдгодованої морської свинки.
- Ось так справи! Значить весь цей час вона була поруч зi мною? Спасибi тобi юний детектив! Якби не ти, я б до сих пiр не знаходив би собi мiсця! Тримай п'ять!- похвалив мене сусiд та протянув долоню.
Пiсля того, як я потиснув дядьковi Микитi руку, менi стало вдвiчi приємнiше, за те, що допомагаю людям вирiшувати їх безнадiйнi проблеми, отримуючи вiд цього заняття - гордiсть та повагу.