Лiто показало свiй головний погодний норов - нестерпну спеку. Я дивився на вулицю через вiдкрите вiкно та бачив на небi бiлi кучерявi хмари, схожi на овечок, що пасуться по синьому безкрайньому полi. Знизу на клумбах прокинулися райдужнi квiточки, що тяглися пелюсточками до сонечка. Пiд могутнiм старим дубом, вiд спеки сховався у затiнку чийсь кинутий самотнiй волейбольний м'ячик. А найприємнiше з усього цього видовища був легесенький прохолодний вiтерець, який перiодично рятував вiд спекотної погоди.
Серпневий день починався в чудовому настрої, доки не пролунав мамин розчарований голос:
- Як же так сталося? Хто це зробив?
Коли я прибув до кiмнати, аби з'ясувати що саме трапилося, то побачив на пiдлозi мамину улюблену розбиту порцелянову вазу. Оцiнивши ситуацiю, я вiдразу ж в голос заявив:
- Це не я!
- Я тобi вiрю. Але менi вiд того не легше. Уявляєш? Прийшла вилити застояну воду у квiтках, а тут таке нещастя. Я її дуже любила.
Менi стало шкода маму. Навiть не уявляю, як би я сумував, якби розбилася моя улюблена скарбничка формою порося.
- Ти не сумуй. Я з'ясую, хто її розбив та вiдразу ж тобi повiдомлю. Це буде моєю новою восьмою справою.
Мама тiльки стримано посмiхнулася i, зiтхнувши, покинула мiсце злочину.
- З чого ж почати? Зрозумiло, що менi анiчогiсiнько не зрозумiло.
Якщо вазу розбили, то хто саме? Навмисно чи нi? З пiдозри вiдразу ж випав батько, так як вiн у вiдрядженнi та повернеться тiльки ввечерi. Бусинка занадто дрiбна та не доскочить до столу. Георгiч був замкненим у клiтцi в iншiй кiмнатi, тому вiн нiяк не мiг дiстати до вази. Залишився Мiстер Мяустер. Всi аргументи вказували на нього.
По-перше, вiн вже був одного разу помiчений у злочиннiй дiяльностi, коли вкрав мамине бурштинове намисто. А по-друге, Мiстер Мяустер, це єдиний пiдозрюваний, який вiльно може пересуватися по кiмнатах та лазити по столах. Але як менi довести, що це був саме вiн, я не знав.
- Зiзнайся Мяустер, це ти розбив вазу?!
Але невихований кiт тiльки позiхнув, не прикриваючи рот лапами, та безцеремонно пiшов геть.
Майже складену теорiю спростував дивний запах з боку Георгiча. I тут я згадав, як мама говорила про застояну воду. Але як вона потрапила на папугу, якщо вiн знаходився вгорi, далеко вiд розбитої вази?
Як з'ясувалося у мами, Георгiча вранцi випускали з клiтки розiм'яти крила. Тож тепер всi пiдозри перейшли по праву до нового можливого злочинця.
- Вiд тебе Георгiч, я такого не очiкував.
- Не очiкував! Не очiкував!- почав повторювати пiдозрюваний в пiр'ях.
Рiшення прийшло до мене саме по собi. Я побачив, як вiдкрите через спеку вiкно похитнулося вiд протягу. Далi довелося провести слiдчий експеримент.
Перевiривши максимальне вiдкриття вiкна, стало очевидно, що воно дiстає до стiльця на колiщатках. Сам стiлець чiпляє спинкою глобус, який я знову поставив на мiсце. А глобус, скорiш за все, впав набiк та пiдкотився до вази, чим й спричинив її здригання з сумними наслiдками. При цьому постраждав i Георгiч, який безпосередньо знаходився бiля цих подiй. Значить у всьому винна спека! Але її, нажаль, неможливо притягнути до вiдповiдальностi й покарати. Мама була права, вiд того, що я з'ясував причину, їй легше не стане.
Раптом, мене осяйнула чудова iдея, купити мамi нову вазу, ще гарнiшу.
Пожертвувавши своєю скарбничкою, я взяв усi зiбранi заощадження та вiдпросився у магазин. Звичайно ж, мамi нiчого не розповiв про свiй добрий намiр. Нехай буде сюрприз.
Купивши саму найкрасивiшу вазу, я непомiтно занiс її до кiмнати та поставив на мiсце розбитої. Потiм я почув, як повернувся батько. За традицiєю вiн подарував мамi квiти. А улюбленими її квiтами були пiвонiї.
- Дякую, вони чудовi, але їх нiкуди ставити,- вимовила мама батьковi, то посмiхаючись, то засмучуючись.
Довелося тут же заперечити:
- Чого це, нiкуди?
Мама зробила здивоване обличчя i зайшла з квiтами до кiмнати.
- Синочку! Невже ти витратив свої заощадження, щоб зробити менi подарунок?- запитала мама, та поставила букет у нову вазу.
- Твоя посмiшка, мамо, цiннiша за будьякi заощадження.
- А на що саме ти збирав грошi?- поцiкавився тато.
- На волейбольний м'яч.
- Не може бути. Я ось тут знайшов пiд дубом чийсь покинутий м'яч. I здається волейбольний. Може ти будеш для нього кращим господарем. Пограєш ним, поки не назбираєш на новий.
Тiльки но батько добалакав, як зненацька, рiзкий вiтер знову подув та зачепив стiлець на колiщатках. Спинка стiльця зачепила глобус. А глобус впав та нацiлився на нову вазу.
Я вчасно зреагував та прибрав вазу з траєкторiї зменшеної планети Земля. Iншими словами, запобiг повторному злочину. З тих пiр, мама з татом стали все перевiряти i передбачати, перш нiж ставити тендiтнi речi на вразливi мiсця.
Єдиний, хто залишився незадоволений з усiєї цiєї iсторiї, був Георгiч, якого довелося купати, щоби змити неприємний запах.