Як би не хотiлося, щоб лiто тривало якнайдовше, а все одно настав його неминучий фiнал. Пiсля спекотних днiв, коли вiдчутно падає температура на вулицi, в законнi права вступає осiнь. Прохолодна дощова i жовта пора року, завжди нагадувала менi про школу та день знань. Хтось не любить вчитися, хтось просто не встиг повнiстю насолодитися канiкулами, а я завжди радiв поверненню у рiднi шкiльнi стiни. Тут я знову зустрiну шкiльних друзiв, отримаю новi знання та, звичайно ж, побачу улюблену Лiдiю Григорiвну, класну керiвницю.
За день до першого вересня, мама вимiрювала мiй зрiст та приємно здивувалася:
- Ти ростеш не по днях, а по годинах. Пора б тобi гардероб оновити, а то в свiй старий одяг скоро не влiзеш. Не дарма ти пив молоко в гостях у бабусi. Його чудодiйна властивiсть не минула повз.
- Про якi властивостi ти говориш? Напевно про кальцiй?- запитав я, щоб трохи похизуватися своїми знаннями перед мамою.
- Так. Саме вiн. Ти у мене вже такий дорослий, розумнi слова знаєш.
- Нi. Я ще не дорослий. Просто люблю читати розумнi книжки. Вони допомагають менi розслiдувати заплутанi справи. Коли я чую незнайомi слова, то одразу ж шукаю їх у словнику. Ось, наприклад, зараз буду дiзнаватися, що таке 'дiвоче прiзвище'.
- Можеш не витрачати час, я тобi й так вiдповiм. Дiвоче прiзвище буває тiльки у мам. Так як до одруження з татом, у мене було зовсiм iнше прiзвище.
- Значить, коли ти виходиш замiж, ти зобов'язана взяти прiзвище чоловiка. Якось не справедливо.
- Нi, мiй хороший, я маю право вибору. Просто так заведено в нашiй країнi. Менi 'Семиробко' дуже сподобалася. Буває й таке, що прiзвища поєднують через дефiс.
Моя посмiшка досягла вух, i я стрiмголов помчав на вулицю до друзiв, щоб спитати у них про дiвочi призвища їхнiх матерiв.
У двiр потрапити так й не вдалося. Пустотливий вiтерець занiс до пiд'їзду бiлоснiжний прямокутний аркуш паперу. Коли я його пiдняв, стало зрозумiло, що це був конверт. А на ньому написане незнайоме прiзвище та затерта адреса.
Потрiбно неодмiнно доставити конверт до його адресату - Савiної. Але номер будинку та квартири стертi, а точнiше стерлися в двозначних номерах по однiй цифрi, також як i першi букви вулицi. Як менi дiзнатися, кому саме його вiддати?
Так як зненацька знайшовся лист, так й зненацька прийшло осяяння. Останнi букви вулицi збiгаються з нашою вулицею, разом з однiєю цифрою будинку, що ледь-ледь виднiлася. Можливо номер будинку теж наший. А може це i зовсiм в мою квартиру? Адже ще один неповний номер, теж вiдповiдав номеру моєї квартири. А невiдоме прiзвище на конвертi, можливо це колишнє мамине? I чому я вiдразу не спитав у мами, про її старе прiзвище?
Через три поверхи, я вже стояв на порозi будинку, та голосно запитував:
- Мамо! А яке у тебе було дiвоче прiзвище?!
- Прохорець. А що?- здивувалася мама несподiваним запитанням.
- А чим тобi воно не подобалося, що ти взяла татове?
- Воно менi також дуже подобається, як й нинiшня. Якщо чесно, я вибрала нове прiзвище заради твого татка. Для нього це було знаково. А насправдi, це не важливо, яке у тебе прiзвище, важливо те, хто його носить.
- Це менi не допоможе. Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло,- промимрив собi пiд нiс тай вийшов подивитися на номери сусiднiх будинкiв.
I все ж, адреса здавалася знайомою. Може це вiтер принiс конверт здалеку? Потрiбно вийти на вулицю, щоб переглянути сусiднi будинки по правiй сторонi. Чому по правiй? Тому що одна з двозначних цифр була непарна цифра - дев'ять. А як мене вчив батько, якщо йти по наростаючiй цифрi, усi парнi цифри знаходяться по правiй сторонi вулицi, а непарнi по лiвiй.
Будинок знайдений. Залишилося з'ясувати пiд'їзд та квартиру. Пiд'їзд теж знайшов методом виключення. Адже перша, не затерта цифра квартири, збiгалася з зазначеними номерами квартир на пiд'їзнiй табличцi. Залишалося, пройтися по всiх поверхах та запитати заповiтне прiзвище.
Менi було цiкаво, що саме лежить у конвертi? Але я не мав право його вiдкрити, так як читати чужi листи це не гарно. Тому подивився на конверт просто через свiтло вiкна. Там я розглянув вiтальну листiвку. Хто та кого, мiг би привiтати напередоднi першого вересня?
Раптом я здогадався, чому ця адреса здавалася знайомою. Це була адреса моєї класної керiвницi Криленко Лiдiї Григорiвни. А прiзвище на конвертi було менi не знайоме, через те, що це ймовiрно її дiвоче прiзвище.
Пiднявшись на потрiбний поверх, я постукав, тому що дзвiнок був зависокий. Дверi вiдчинила моя дорога вчителька.
- Семиробко? Ти до мене? Щось ти рано, лiто ще не закiнчилось.
- Я до вас у серйознiй справi! Ось тут, вам прислали,- я вiдповiв, трохи соромлячись.
- А як ти здогадався, що це саме менi адресовано, тут же моє дiвоче прiзвище тай цифри затертi?
- Все просто, методом виключення.
- Я бачу, ти за лiто подорослiшав не тiльки зовнi, а й розумом.
- Стати розумним менi допомагаєте ви, Лiдiя Григорiвно, а вирости, менi допомiг кальцiй,- знову довелося трохи похизуватися своїми знаннями.
З почуттям виконаного обов'язку я пiшов догулювати свiй останнiй лiтнiй день, щоб завтра з новими силами вирушити до школи отримувати новi кориснi знання.