З самого ранку на кухнi у родини Давиденкiв, дзвенiв посуд та столовi прилади. На плитi варилися овочi, а в духовцi допiкалася качка з яблуками. Так починалася пiдготовка до найголовнiшого свята двiйнят Iвана та Лiзи. А найбажанiшим святом у дiтей було Рiздво. Адже саме цього дня, у двох витiвникiв з'являється можливiсть зустрiти Святого Миколая. Аби побачити чудеса на власнi очi, двiйнята намагалися: не спати всю нiч, будувати хитрi засiдки та винахiдливi пастки, але нажаль, нiчого не допомагало. I ось нарештi, мрiя про чудеса здiйснилася, але зовсiм не так, як вони очiкували.
- Мамо, мамо! А коли Рiздво?- нетерпляче запитала Лiза.
- Сьогоднi.
- Мамо, мамо! А Святий Миколай знову прийде?- поцiкавився Iван.
- Все залежить вiд вашої поведiнки,- натякнула мама своїм 'набридам'.
- А як робляться iграшки на ялинку?- продовжували дiти мучити нескiнченними питаннями зайняту маму.
- Запитайте у батька. Вiн якраз полiз на горище за iграшками в скринi.
I дiти, мов заведенi, чкурнули до тата. Коли вони пiднялися сходами на горище, то побачили там безлiч рiзних старих речей. Серед розкиданих предметiв, була й скриня схожа на пiратську.
- А що ви тут робите?- злякав двiйнят, своєю раптовою появою батько, що пiдкрався позаду.
- Ну, ти й налякав нас,- в унiсон обурилися Iван та Лiза, та одразу ж поцiкавилися,- А що ти робиш?
- Я хочу викинути скриню на смiтник, бо новi старi речi нiкуди складати. А ви що, хочете допомогти?
- Нi! Ми просто хочемо дiзнатися, як робляться iграшки на ялинку?- вiдповiв Iван.
- Чесно вам зiзнаюся, я нiколи про це не замислювався. Може, дiдусь знає бiльше за мене?
- А де вiн?- одразу ж запитала Лiза.
- Прикрашає вашу кiмнату.
Тепер невгамовнi дiти хутко побiгли до себе в кiмнату.
- Дiдусю! Розкажи нам - звiдки беруться iграшки на ялинку?- першим поцiкавився Iван.
- Чи навiть ти, не знаєш?- додала питання Лiза.
Дiдусь по-доброму посмiхнувся у бороду.
- Чому ж, звiсно знаю. Їх виготовляють спецiальнi майстри. Вони спритно видувають їх iз гарячого скла.
- Ми хочемо побачити, як це вiдбувається!- заявила маленька Лiза.
- На жаль, я вам нiчим допомогти не можу.
- Ось би одним оком глянути,- замрiявся Iван.
- А що ви замовили Миколайчику пiд ялинку?- поцiкавився сивий дiдусь.
- Новi iграшки!- вiдповiла Лiза.
- А чим вас старi не влаштовують, вони ж виглядають, як тiльки купленi?
- Цi iграшки для малечi. А ми вже дорослi i нам потрiбнi iншi iграшки,- авторитетно промовив Iван.
- Не поспiшайте їх викидати. Будь-яку iграшку завжди можна застосувати у будь-якiй iншiй грi. Навiть для таких дорослих дiтей, як ви.
- Ось, наприклад, як можна гратися з вiдерцем для пiсочницi?- озвучила свiй варiант Лiза.
- Гаразд, я вiдповiм. Але спочатку скажiть менi, хто вчора злiпив снiговика?
- Ми!- в один тон гордо вигукнули двiйнята, нiби репетирували.
- Так от, це вiдерко можна застосувати для нього, як головний убiр.
- I справдi можна! Дякую дiдусю за пiдказку,- подякували непосиди та виглянули у вiкно, аби знову помилуватися своїм снiговиком.
У цей момент, тато винiс на вулицю стару важку скриню, щоб викинути, але послизнувся на гладенькому льоду i впустив її з рук. Скриня хоч й впала, але не розбилася. Потiм батько взявся однiєю рукою за поперек, другою рукою махнув на скриньку, i пошкандибав у будинок.
Увечерi перед сном Iванко знову забiг до мами на кухню.
- Мамо! Мамо! У мене зуб випав!- стривожено прокричав хлопчик.
- Вiтаю! Це твiй найперший молочний зуб. Поклади його пiд подушку для феї, а натомiсть вона залишить тобi монетку.
- Тепер в мене буде дiрка у ротi?
- Нi. Через деякий час у тебе на його мiсцi виросте корiнний зуб, який уже нiкуди не дiнеться,- з усмiшкою вiдповiла мама.
Iван на радощах забiг у дитячу кiмнату.
- Лiза! Лiза! Ти уявляєш. Сьогоднi ми можемо зловити не лише Святого Миколая, а й Зубну Фею.
- Це було б чудово!- з захопленням мовила сестра i додала,- Якщо я засну, i ти зловиш її поодинцi, можеш мене ущипнути, я дозволяю, тодi я точно прокинуся.
Вночi хлопчина вартував фею, як нiкого й нiколи. Мабуть бажання зловити чарiвницю, було сильнiше за бажання поспати. Вiн був упевнений, що фея обов'язково полiзе пiд подушку за зубом, тому й наготував сачок для метеликiв.
Раптом щось пiд подушкою заворушилося. Iван не розгубився i накрив великим сачком усю подушку цiлком. Скiльки ж було щастя в дитячих очах, коли вiн виявив у сiтцi маленьку крихiтку з тендiтними крильцями, яка видерлася з-пiд подушки з його зубиком у мiнiатюрних ручках.
- Так ти таки iснуєш?- iз захопленням промовив Iван.
- Але на мене чекають й iншi малюки. Якщо ти не вiдпустиш мене, вони не отримають монетки за свої молочнi зубки.
У цей момент вiд шуму прокинулася й Лiза. Побачивши справжню фею, дiвчинка застрибала на лiжку, голосно ляскаючи у долонi.
- Тихiше! Я вас прошу, не шумiть, бо дорослi почують,- попросила чарiвниця.
- Добре, ми обiцяємо, що вiдпустимо тебе. Але ти, натомiсть, повинна залишити нам, щось чарiвне,- iз серйозним обличчям вiдповiв хлопчик.
Фея озирнулася довкола себе та побачила iграшкове вiдерце. Потiм змахнула паличкою, i цеберко обсипало срiблястими блискiтками.
- Тепер це вiдерко не просте. Якщо ви покладете в нього свої iграшки, вони оживуть.
- Чудеса,- здивувалася Лiза.
Дотримуючись чесного слова, Iван прибрав сачок, i фея стрiлою вилетiла на волю.
- Я хочу дещо попросити вас,- звернулася до дiтей фея,- Пообiцяйте, що не розкажiть про мене дорослим, iнакше, я до вас бiльше нiколи-нiколи не прилечу. Нехай це буде наш iз вами спiльний секрет.
- Добре, ми обiцяємо!- хором вiдповiли двiйнята.
Чарiвниця зробила сiм почесних кiл у повiтрi, i миттєво зникла, розсипавшись дрiбним срiблом.
- Як його можна перевiрити?- запитав хлопчина у сестри.
- Пам'ятаєш, дiдусь пропонував нам застосувати це вiдерце, як головний убiр для снiговика?
- Тодi ходiмо надвiр. Але тiльки так, щоб батьки не прокинулися.
Двi непосиди пробралися навшпиньках до передпокою, одягнулися теплiше та вискочили з цеберком на вулицю, злякавши при цьому сусiдську сiру кiшку, яка мало не зомлiла. Вона вилiзла за лiченi секунди на верхiвку найвищого дерева. Потiм дiтлахи повiльно пiдiйшли до снiговика, i обережно одягли чарiвне вiдерце йому на голову.
Довго наполегливi дiти стояли бiля снiгової подоби людини, але нiчого не дiялося. Тривало це доти, доки снiговик не чхнув.
- Будь здоровий!- тихо, але iз подивом побажали двiйнята.
- Щось холодно на вулицi. Хоч би не застудитися. А де мiй нiс? Що ви накажете менi витирати, коли я чхаю? Так дiло не пiде!- безупинно бурмотiв снiговик.
- Годi тараторити! А то заберемо вiдро, i знову стоятимеш, як пам'ятник,- пригрозив Iван.
- А чого ви вiд мене хочете?
- Ми хочемо подивитись, як робляться iграшки на ялинку.
- Без носа, я вiдмовляюсь вам допомагати!
- Гаразд, буде тобi нiс!
Iван знайшов, якусь паличку i акуратно встромив її снiговику трохи вище рота.
- Нi, нi, нi.
Потiм Лiза вiдламала бурульку бiля порогу, яку навiть не встигла пiднести до голови снiговика, бо той знову заперечив:
- Нi, нi, нi.
- А що зазвичай чiпляють замiсть носа?- запитав Iван.
- Я знаю! Я знаю!- вигукнула Лiза,- Морквину! Я зараз принесу з кухнi.
- Тiльки обережно, щоб тебе нiхто не помiтив,- нагадав братик.
Через хвилину дiвчинка винесла морквину i, зiтхаючи, сказала:
- Вибач снiговик. Була лише варена.
- Нiчого, згодиться! Все ж таки краще нiж паличка або бурулька. То що ви там хотiли побачити? А так, згадав! Але для цього нам треба потрапити на спецiальну фабрику?
- Ми згоднi,- хором вiдповiли двiйнята.
- Тодi слухайте мене уважно. Спочатку потрiбно залiзти у скриню, яку ваш батько хотiв викинути. В серединi нас перенесе у снiгову фабрику. Потiм, бiля входу, сховайтеся за мене, щоб уникнути охорони, таких же снiговикiв, як i я. А вже всерединi фабрики ви й побачите, як чарiвнi майстри надувають iграшки на ялинку та розфарбовують їх. Усе зрозумiли?
- Так!- разом вигукнули дiти.
Цiєї ночi всi їхнi мрiї справдилися. Пiсля того, як брат з сестрою залiзли всередину скринi, вони вдало минули охорону, тихенько проникли на фабрику i нарештi побачили, як чарiвники унiкально та самобутньо, вручну, виготовляють чудовi та барвистi iграшки.
Влаштувавшись зручнiше у закутку, снiговик почав розповiдати про процес напiвпошепки, аби не видавати свою присутнiсть.
- Для рiзних прикрас використовується склотрубка iз медичного скла свого дiаметра та зi своєю товщиною стiнок. Для початку трубку розiгрiвають над газовим пальником, температура якої сягає пiвтори тисячi градусiв, i витягають її у довгi тонкi трубочки. Виходять заготовки пiд майбутнi прикраси. Там, де трубку залишили початкового дiаметра, i вийдуть кульки. Складнiсть такої роботи полягає у точностi отримання заготiвлi. Обчислюється дiаметр кулi з точнiстю до одного або двох мiлiметрiв. Далi розiгрiвається незайманий промiжок i видувається куля або iнша прикраса. Тонкiсть цiєї роботи полягає в тому, що склодув повинен набрати в легенi повiтря рiвно стiльки, скiльки потрiбно для створення кульки необхiдного дiаметра. При цьому кулю необхiдно постiйно обертати навколо своєї осi, iнакше скло, що не охололо, просто обвисне. Бачите?
Двiйнята, у яких навiть роти повiдкривалися вiд подиву, одностайно кивнули.
- Склодув, надає виробу iндивiдуальної пластичної форми, немов вiдчуваючи скло. Щоби створити вирiб у виглядi традицiйного "прожектора", склодув користується дерев'яним олiвцем або штампом, на якому вiдображений, задуманий художником малюнок. За змiну майстер може видути близько двохсот кульок. Пiсля кожного видування кульки вiн перевiряє їх на спецiальному шаблонi. Другий етап - срiблення. Виконується воно за допомогою ємностi з реактивами i ванною з гарячою водою. Ялинкова iграшка з цiєю сумiшшю мiститься у гарячу воду, вiдбувається реакцiя, i срiбло осiдає. Це називається "реакцiя срiбного дзеркала", закрiплюючись на внутрiшнiх стiнах. Прикраса кiлька разiв струшується, щоб срiбло покривало рiвномiрно стiнки. Пiсля чого розчин, що залишився, виливається...
Раптом снiговик скривив обличчя, нiби зiбрався чхнути, але зрештою змiг перебороти це невчасне бажання.
...На чому я зупинився? А, так. Срiбнi кульки протираються ганчiркою i вмочуються у фарбу. Пофарбованi кулi вiдправляють у пiч - тут вони й висихають. Четвертий етап - художнє оформлення. Для малювання використовують пензлики, пiр'я, губки та баночки. Щоб нанести на кульку малюнок з блискiток, його попередньо наносять клеєм, а вже потiм посипають кульку блискiтками. Митцi можуть нанести малюнок на будь-який смак. Кожен художник може розмалювати вiд п'ятдесяти до ста куль на день. П'ятий етап - обрiзання кiнчика, що залишився вiд склодувiв. Робиться з допомогою алмазного кола. Дзинь! I кiнчик вiдлiтає убiк. Залишається тiльки одягти знайомi всiм ковпачки з петелькою...
Захопленi розповiддю, непроханi гостi намагалися поводитися якомога тихiше. Але застуджений снiговик таки чхнув.
- ...АПЧИХ!!!
- Хто тут?! - в один голос спитали майстри.
- Це я Iван,- сором'язливо пролунало вiд хлопчика.
- I я Лiза,- так само додала дiвчинка.
- Як ви сюди пробралися через охорону?- знову запитали майстри.
- Вибачте, це я їх провiв,- так само сором'язливо опустивши очi, зiзнався снiговик.
- А що вам тут знадобилося?- продовжували запитувати чарiвники.
- Ми дуже хотiли побачити на власнi очi, як робляться iграшки на ялинку,- вiдповiла Лiза.
- А батьки знають, де ви зараз?- надiйшло нове питання до двiйнят.
- Нi. Ми не могли сказати. Бо обiцяли зубнiй феї, що мовчатимемо про її iснування,- вiдповiв Ваня.
- Отже, ви вмiєте зберiгати секрети?
- Вмiємо!- пiдтвердили дiти.
- Чи знаєте ви, що таке секрет?
- Секрет - це така таємниця, яку нiкому не можна розповiдати,- з серйозним обличчям, пошепки пояснив Iванко.
- А якщо доведеться розповiсти?
- Нi, нi за що!- рiзко вiдповiв хлопчик.
- Ну, що ж, ми вам вiримо,- вiдповiли умiльцi й озвучили двiйнятам досить незвичайну пропозицiю,- А ви хочете самi прикрасити фарбами по однiй iграшцi для себе?
- Так! Дуже хочемо!- захоплено вiдповiли дiти та зробили те, про що навiть мрiяти не могли.
Пiсля того, як двiйнята прикрасили собi по однiй iграшцi, вони ввiчливо подякували майстрам та попрямували назад до виходу зi скринi.
Першим назовнi вибрався снiговик, за ним Iван, а ось Лiза не встигла цього зробити, через сусiдську сiру кiшку, яка впала з дерева, приземлившись на подушечки м'яких лап, захлопнувши при цьому кришку в скриньцi.
- Снiговик! Допоможи! Лiза в пастцi!- закричав зляканий Iван.
Але снiговик не встиг допомогти, вiн послизнувся на тому ж льоду, що й тато зранку. Крихкий снiговик упав i розсипався на три частини, а чарiвне вiдерце вилетiло за сусiдський паркан.
- Допоможiть менi,- трохи чутно звучало зi скринi.
- Що ж робити? Що ж робити?- бiгав по всьому двору хлопчик.
Глянувши ще раз на скриню, Iван прошепотiв:
- Пробач менi фея, але я повинен допомогти сестрi.
Бiльше не втрачаючи жодної секунди, хлопчик побiг у будинок до батькiв, аби у всьому зiзнатися. Довелося розповiсти про фабрику, про снiговика, i навiть про фею. Тато швидко звiльнив Лiзу зi скриньки та, не сказавши анi слова, уклав двiйнят спати.
Минув деякий час, i настав той день, коли у Лiзи теж випав молочний зуб. Двiйнята з надiєю пiвночi чатували фею, але вона так й не з'явилася.
Засмутилися дiти, розумiючи, що порушили секрет i що фея на них образилася.
- Вибачте за запiзнення. Сьогоднi так багато дiтей хочуть помiняти свої молочнi зубки на монетки.
Двiйнята здогадалися, це була фея.
- Ти повернулася!- зрадiли Iван та Лiза.
- Але ж ми розкрили твiй секрет?- запитала дiвчинка.
- Так, ви порушили обiцянку, але ви все зробили правильно. Адже ваша безпека й здоров'я, набагато важливiше за будь-який секрет. Тому я вас вибачила. I пам'ятайте, що секрети потрiбно зберiгати, тiльки тi, що не приносять людям неприємностi,- вiдповiла чарiвниця i, зробивши сiм почесних кiл, розчинилася у повiтрi, розсипавшись дрiбним срiблом.
Цiкавi двiйнята миттю пiдбiгли до лiжечка Лiзи та пiдняли м'яку подушку. А там замiсть маленького зуба, лежала новенька блискуча монетка.