Далеко-далеко вiд стороннiх очей, вирiс могутнiй густий лiс, який був зовсiм не простий, адже листя у дерев складалися з зеленого нефриту. Якщо ви думаєте, що такi не звичайнi листя з'явилися самi по собi, то ви помиляєтеся. Небувалу красу мiг створити тiльки один чарiвний, талановитий i мудрий ювелiр.
Одного разу забрiв до ювелiра у володiння пес бездомний, а через деякий час i ластiвка присiла на гiлцi вiдпочити. Потягнуло ж її присiсти саме на ту гiлку, що пiд нею пес розташувався. Повiяв вiтер, сколихнув верхiвку дерева i впав з неї нефритовий камiнчик, прямо на собаку.
- Ти чого бешкетуєш?- невдоволено запитав пес.
- Здався ти менi.
- А що? Камiнь, по-твоєму, сам з гiлки впав?
- Ох ти й нерозумний пес. Тепер зрозумiло, чому тебе господар з дому прогнав.
- Нiхто мене не проганяв. Я самотнiй, бо в мене нiколи й не було господаря.
- Воно й не дивно. Собаки - це сама безкорисна iстота. Користi вiд вас зовсiм нiякої!
- Та що ти розумiєш? Допустимо я, будинок можу стерегти. А ось вiд тебе точно нiякого зиску немає.
- Стривай-но. Не поспiшай з висновками. Наприклад я, допомагаю людям погоду пророкувати. Коли збирається на дощ, я починаю низько лiтати, i людина розумiє, що їй потрiбно брати парасольку, щоб не промокнути на вулицi.
- А я своїм голосним гавканням можу вiдiгнати будь-якого злодiя!
- Подумаєш, талант знайшов. Ось я, ще можу вiд людей вiдганяти настирливих комах. Шкода, що їх тут немає, а то я трохи зголоднiла.
Ювелiр, який спостерiгає за цiєю суперечкою, вирiшив провчити галасливих гостей, та перетворив нефритовi шматочки, що залишилися пiсля обробки каменю, в кусючий рiй комарiв.
Налетiли комахи хмарою на пса, i давай його кусати куди тiльки потраплять. Побачила це неподобство ластiвка та розiгнала комарiв, заодно й смачно пообiдавши. Сiв пес на травичку i дякує пташцi:
- Ти вже вибач мене за те, що сумнiвався у твоїй важливостi.
Ластiвка гордо пiдняла дзьоба та вiдповiла:
- Тепер будеш знати, що мої обов'язки набагато важливiшi за твої.
Похитавши головою злiва на право, ювелiр знову взявся виточувати з найбiльшого шматка нефриту маленького коротуна з рогаткою, що тимчасово ожив, та вiдразу ж почав пильно цiлитися i стрiляти у ластiвку. Пес побачив це безчинство та пiд звуки гучного гавкоту, погнав безсоромного хлопчиська, як найдалi.
Ластiвка, опустивши очi, з жалем ледве вимовила:
- I ти вибач мене. Твої обов'язки теж потрiбнi для оточуючих. Давай будемо миритися!
- З задоволенням!- вiдповiв хоробрий пес, i вони разом покинули лiс для пошуку людей, аби їх вмiння даремно не пропадали.
А Ювелiр, задоволено посмiхнувся та почав далi займатися своїм улюбленим дiлом. Ось так, чарiвник мiг гравiрувати не тiльки зеленi камiнчики, а й гранiтнi серця, перетворюючи їх у добрий i чуйний сердолiк.