Десятирiчний хлопчик Iван, анiтрохи не любив вчити в школi математику, вiд того й отримував з цього предмету, тiльки однi трiйки. Йому здавалося, що арифметика дуже нудна, й зовсiм нiколи не знадобиться.
Якось раз, з вуст тата пролунала приваблива пропозицiя для Iванка. Якщо пiсля школи син принесе довгоочiкуванi дванадцять балiв з математики, то батько неодмiнно поведе хлопчину у центральний зоопарк.
Iванковi ця чудова затiя дуже сподобалася, i вiн твердо вирiшив, що сьогоднi на уроцi заробить довгоочiкуванi дванадцять балiв. Але, на жаль, як Iван високо не тягнув руку догори, до дошки його так й не викликали. Вирiшив хлопчина, що не потрапить у зоопарк, якщо сам собi оцiнку не поставить. Вiн вважав це по-чесному, так як Iван вивчив урок по-справжньому.
Повернувшись додому ранiше за татуся, хлопець дiстав щоденник та швидесенько поставив сам собi оцiнку - дванадцять. Аж раптом, тi написанi бали вiдклеїлись вiд накреслених полiв, та зiйшли зi сторiнки щоденника. Далi, в мить ока, бали зникли пiд високий шифоньєр.
- Стiйте! Ви куди?!- закричав здивований Iван.
- Хочемо подалi сховатися вiд того, хто не вмiє бути чесним!- вiдповiла йому ображена оцiнка.
- Але я не зможу пiти до зоопарку, якщо ви не повернетеся у щоденник до приходу тата. А у зоопарку кенгуру, жирафи та багато iнших звiрiв, яких я не ще бачив.
- Значить, так тому й бути!- заперечила цифра.
- Ну i сиди собi там, я нову оцiнку напишу, ще красивiшу за тебе.
Цього разу, хитрий Iванко вирiшив закрити щоденник, щоб нова оцiнка знову вiд нього не втекла. Тiльки от не врахував хлопець, що циферка худенька, тому й з легкiстю може просковзнути мiж сторiнок. Зникла й друга оцiнка пiд старий диван.
Третю оцiнку хитрун встиг схопити долонями, але моторна цифра, з легкiстю пролiзла крiзь пальцi i зникла пiд важкий комод.
Тiльки тодi хлопець остаточно зрозумiв, що всi його наступнi спроби написати оцiнку будуть марнi, тому й поклав щоденник подалi вiд себе.
- Тiльки якщо ти вiдповiси на три наших питання!- хором вiдповiли дванадцятки.
- Добре, питаєте. Я вам все розповiм!- зрадiв хлопець.
- Слухай уважно перше питання!- голосно сказала оцiнка з-пiд комоду,- Дев'ять кенгуру, вийшли з клiток погуляти. Три стрибали, три спiвали, а решта танцювали. Скiльки кенгуру танцювало?
Хлопець подумав, щось перерахував на пальцях i на радощах вигукнув:
- Знаю-знаю! Тут потрiбно було вiдняти! Вiдповiдь - три!
- Дуже добре, правильно,- вiдповiла оцiнка з-пiд комода.
- Тепер слухай мою задачу,- сказала цифра з-пiд дивану,- В сумцi у вiдвiдувача зоопарку була певна кiлькiсть яблук. Коли вiн поклав чотири яблука чотирьом жирафам, то у нього їх залишилося два. Скiльки яблук у вiдвiдувача було у сумцi спочатку?
Хлопець знову почав рахувати на пальцях i майже вiдразу голосно вiдповiв:
- Все просто! Тут потрiбно було додавати! Вiдповiдь - шiсть!
- Ну що ж, все вiрно,- вiдповiла оцiнка з-пiд дивану.
- Слухай останню загадку,- сказала цифра з-пiд шифоньєра,- В кiмнатi у одного хлопця сховалися три дванадцятки пiд меблi, двi з них вирiшили там й залишитися. Забери вiд загальної кiлькостi дванадцяток двi зайвих, яка цифра залишиться?
Iван на цей раз навiть не перераховував та й вiдразу ж впевнено оголосив вiдповiдь:
- Спочатку я приплюсував три дванадцятки, i у мене вийшло тридцять шiсть. Потiм я окремо додав, двi дванадцятки, це двадцять чотири. А вже на останок я зробив вiднiмання. Значить тридцять шiсть, мiнус двадцять чотири, дорiвнює - дванадцять!
- Ось i тобi оцiнка - дванадцять! Ти її по-чесному заслужив!- вiдповiла оцiнка з-пiд шифоньєра, й спритно та акуратно лягла назад у щоденник.
В цей момент повернувся батько з роботи i насамперед запитав у сина:
- Ну що? Отримав дванадцять? Чи зоопарк скасовується?
- Так тату! Я заробив дванадцять власними знаннями! Тепер це буде мiй найулюбленiший урок!- гордо вiдповiв новоспечений вiдмiнник.
Як виявилося, математика це дуже весело та корисно. З сьогоднiшнього дня, Iван твердо для себе вирiшив, що бiльше нiколи не буде ставити сам собi оцiнки. Адже такi оцiнки не справжнi!