Нещодавно пройшли чутки у мiсцевих тварин, що оселився у лiсi ведмiдь Михайло на прiзвисько Поспiшайло. Але ось, де саме у лiсi, не знав нiхто. А звали так ведмедика через його постiйний поспiх. Все, щоб Михайло не робив, вiн робив це надто швидко.
Багато рокiв, ведмiдь запасався на зиму, тiльки однiєю малиною. I тепер, коли прийшов час знову її збирати, ягiд у новому мiсцi не виявилося. Вирiшив Михайло в цей раз, запастися на зиму медом. Та не простим медом, а з липи. I став Поспiшайло, носити ласощi з далекої липи прямо до свого чепурного барлiгу. Довго довелося ходити ведмедику по мед. Адже вулик на липi був розташований далеко вiд хатинки Михайла, а в черпак меду мiстилося зовсiм мало. Втомився Поспiшайло та й присiв пiд деревом вiдпочити. А руда бiлка тут як тут. Глянула на бiдолаху тай питає:
- А що це ти ведмедю робиш?
- Я медом на зиму запасаюся. Ось тiльки довго у мене це виходить. Малина росла поруч, тому я її швидко збирав, а мед бачиш, як далеко вiд барлогу.
- Так, бачу що далеко.
- Може ти руда, що порадиш менi?
- Часу до зими ще багато. Але якщо ти так поспiшаєш, то вiзьми глибокий глиняний глечик та носи мед у глечику,- вiдповiла бiлка й посмiхнулась.
- А чому у глечику?- запитав Михайло та зацiкавлено пiдвiвся.
- В глечик, рiдкого меду бiльше влiзе, нiж тобi у черпак. Тому й ходити тобi доведеться менше.
- Але де менi взяти такий глечик?
- Його може зробити тобi тiльки гончар, що живе на галявинi лiсу.
- Спасибi тобi руда! Коли повернуся, пригощу тебе медом з липи,- сказав Поспiшайло тай почiмчикував до гончара.
Довго ведмiдь шукав майстра й через кiлька днiв, нарештi знайшов його.
- Зроби-но менi майстре глечик та побiльше, i я вiддячу тебе медом липовим,- не надто ввiчливо попросив ведмiдь у гончара.
- Я iз задоволенням тобi допоможу, ось тiльки глина у мене закiнчилася, потрiбно нанести.
- А де її можна знайти?
- У горах на iншому кiнцi лiсу є кiлька шматкiв глини.
Нiчого не залишалось робити Михайлу як вирушити в гори, глину шукати. Шукав вiн її ще кiлька днiв, а коли знайшов, принiс гончару з надiєю, що скоро вiн зробить йому глечик. Але гончар знову дав йому завдання:
- Не можу я без дров пiч розтопити, а без грубки й глину обпалити. Потрiбно товстих гiлок назбирати i обов'язково сухих.
Нiчого ведмедику не залишалося, як пiти за дровами. Витратив Поспiшайло ще кiлька днiв, але принiс гончару обiцянi сухi дрова. А гончар до цього часу вже злiпив прекрасний глибокий глечик.
- Ну що гончаре? Скоро вже менi глечик виготовиш?- запитав нетерплячий ведмiдь.
- Який же ти ведмедику швидкий. Вибач, але це займе ще трохи часу. Потрiбно пiч розтопити та глечик обпалити.
Розсердився ведмiдь, насупив брови i давай кричати:
- Так як же так?! Я хотiв час скоротити, щоб цим глечиком меду бiльше наносити. А втратив цiлий тиждень, щоб отримати цей глечик.
- Так ось у чому справа,- сказав гончар й по-доброму посмiхнувся,- Нехай це буде для тебе уроком. Поспiх не завжди приносить користь. Iнодi краще зробити, щось довше, але правильнiше.
- Але я люблю робити все швидко!
- Поспiшати може кожен. Головне навчитися вмiти чекати i терпiти. Наприклад: якби я не навчився чекати i терпiти, я б нiколи не змiг зробити тобi цей глечик.
- Я тебе зрозумiв гончаре,- зiтхнувши, сказав Михайло, тай став чекати, коли глечик буде готовий.
Через деякий час, майстер остудив своє творiння та презентував готовий вирiб Поспiшайлу. Нетерплячий ведмедик, навiть не подякувавши, схопив лапами новенький глечик й швидко кинувся бiгти до липового дерева. Ведмiдь думав тiльки про те, що чим швидше вiн прибiжить, тим швидше здобуде собi ласощi.
Ведмiдь так швидко поспiшав до дерева, так коротенько переставляв лапи, що не помiтив пiд ногами пеньок, спiткнувся об нього, впав i розбив свiй вистражданий глиняний глечик.
У цю мить Михайло згадав слова гончара, починаючи усвiдомлювати їх змiст.
- Правду казав гончар. Поспiшати не завжди корисно. I навiщо я так бiг? Адже до зими ще дуже довго!- сказав Поспiшайло та почав носити мед знову черпаком.
Тiльки тепер, вiн все дiйсно зрозумiв та анiтрохи не засмутився. Адже Поспiшайло навчився по-справжньому чекати й терпiти.