Якось влiтку до дiдуся з бабусею приїхав онук Артем. Але, не дивлячись на те, що iм'я в нього було, всi сусiдськi дiти дражнили його 'довгоносиком'. Через те, що любив хлопець сунути усюди свiй допитливий довгий нiс. Особливо туди, де забороняли. Єдиним мiсцем, де його нiс ще не встиг побувати, був старий ганчiрковий мiшок, що висiв на гачку у сараї. Дiд суворо заборонив онуковi пiдходити до мiшка. Але цiкавостi Артема не було меж, i вiн ослухався.
Пiсля ситного обiду, коли дiдусь задрiмав, довгоносик прокрався в сарай тай заглянув у загадковий мiшок. Раптом, невидима сила схопила його за комiр та затягла всередину мiшка. А коли хлопчина вiдкрив переляканi очi, вiн зрозумiв, що знаходиться вже не в сараї, а в сосновому лiсi.
Раптово, бiля ноги Артема зсередини землi вирилась невеличка ямка. I довгоносик, як завжди, сунув до неї свiй нiс поцiкавитися. А з ямки вискочив крiт, схопив нiс хлопчика та став тiкати. Артем хотiв побiгти за кротом, аж раптом почув позаду себе чиєсь гучне жування. Повiльно розвернувшись, вiн здивувався:
- А ти звiдки узявся?
Як виявилося, це був самий звичайний вiслюк. Довгоносик швиденько осiдлав вiслюка, аби погнатися за кротом, але уперта тварина нiяк не хотiла зрушити з мiсця.
- Отже ж вперта тварина,- обурився Артем.
Тодi хлопець вирiшив не втрачати дорогоцiнний час, i бiгти за кротом самостiйно, поки той далеко не втiк.
Коли Артем майже наздогнав злодюжку, крiт миттю залiз на найвищу сосну тай зник у густому гiллi. Раптом, довгоносик знову почув чиєсь жування й заглянув за дерево. На превеликий подив, хлопчик виявив за сосною того ж вiслюка, який повинен був залишитися далеко позаду.
- Як ти тут опинився?- обурився Артем.
Та вiслюк не вiдповiв i просто продовжував голосно жувати траву.
- А як би менi тепер нагору пiднятися? Шкода що впертi вiслюки не лiтають.
Непередбачувано для довгоносика, вiслюк повернувся до хлопчика хвостом i яяяк дасть копитами. Не встиг нещасний нiчого зрозумiти, як опинився на самiсiнькiй верхiвцi дерева, аж пiд хмарами. А там на останнiй гiлцi сидить крiт з довгим носом хлопчака, й прогризає собi шлях у бiлу хмару. Артем знову спробував зловити злодюжку, але не встиг.
Потiм вiн вiдламав суху гiлку, та почав нею бити по хмарi, щоби теж пробити собi шлях. А пробивши лазiвку, залiз всередину.
Опинившись на зворотi хмари, Артем озирнувся i не повiрив власним очам. Вiн вже стояв на справжнiсiнькому товарному базарi. Хлопчик усвiдомлював, що шукати крота тут марна трата часу та сильно засмутився.
- Буду я тепер без носа жити,- зiтхнувши, промовив Артем.
Згадавши, що це ж таки чарiвне мiсце, у довгоносика промайнула думка - а раптом тут носи продають? Й став вiн по базару ходити, товари розглядати. А там люди всiм торгують. Чого тут тiльки не було. I мешти махровi, i грабельки садовi, i одяг, i їжа, i пiдкова для вiслюка. Пiдкова нагадала довгоносику про вiслюка, який чекав його знизу пiд деревом. Артем вирiшив повернутися до тварини, й знову осiдлати, аби той повiз його шукати домiвку.
- Але як я тепер з дерева злiзу? I навiщо я так високо залiз? Так i ногу зламати можна,- запитав у голос хлопчина.
А торговець тут як тут. Наче з землi вирiс.
- Може, мотузочку купити бажаєте?
- Але в мене немає монет.
- А на нашому базарi все за дякую продається!
- I скiльки коштує мотузка, щоб до землi дiстала?
- Три з половиною дякую!
- Але я не знаю, як це половина дякую.
- Тодi я вiдрiжу частину мотузки на пiв-дякую.
Не бiда, подумав Артем та вирiшив, що якщо не вистачить довжини, то вiн просто зiстрибне прямiсiнько на вiслюка.
Сказав довгоносик три рази спасибi i взяв мотузку. Потiм, прив'язав один її кiнець за стовп, а по iншому почав швидко спускатися.
Дивиться у низ, осел все ще стоїть. Як тiльки хлопець майже добрався до землi, вiн побачив, що мотузки все таки не вистачає. Довелося зiстрибнути прямо на вiслюка, як вiн й планував. А осел, дожував траву тай пiшов шукати нову їжу.
В цей час, необачний Артем вже летiв прямо на землю, де нещодавно стояла тварина. Коли довгоносик впав, вiн застряг у землi наполовину. Як бiдолашний тiльки не намагався вибратися, нiчого не виходило.
Невдовзi настала нiч. Втомлений хлопчик заснув прямо в такому ж становищi, з думками про те, що ранок вечора мудрiший.
Настав ранок, сонечко встало, пташки заспiвали, i довгоносик вiдкрив соннi очi. Вiдчуває Артем, нiби голова стала важче. Поторкавши свою голову руками, виявилося, що у нього там сорока звила гнiздо i вiдклала яйця. Не далеко вiд довгоносика, вiдчула запах яєць лисиця, яка прийшла до гнiзда. Стала хижачка ззаду у хлопчика з голови яйця красти. З'їла нахаба усi яйця, сiла перед обличчям Артема, тай облизується.
Набридло довгоносику по пояс у землi стирчати. Схопив вiн лисицю за пухнастий рудий хвiст, i заходився на все горло голосити:
- Я хочу додому!
Лисиця, як злякається. Так як побiжить. Тут вона довгоносика й витягла. Та вiн хвiст не вiдпускає, далi тримається. Так лисиця з переляку й добiгла до якогось сараю.
Хлопчисько зайшов у той сарай та побачив, як заєць з кроликом розмовляє. Пухнастi тваринки старанно сперечалися про те, чим вони вiдрiзняються один вiд одного, але коли побачили Артема, то про все миттю забули.
- Дивись, хто це?- запитав заєць.
-А ти хiба не чув? Це той самий допитливий хлопчик,- вiдповiв пошепки дикий заєць, але його все одно було чутно.
- Звiдки ви про мене знаєте?- втрутився довгоносик у розмову.
- Тут про тебе всi говорять. Таких допитливих як ти, до нас ще нiколи не потрапляло,- щиро вiдповiв домашнiй крiль.
- Я все зрозумiв. Я бiльше не буду таким аж надто допитливим. Тiльки прошу вас, будь ласка, допоможiть менi повернутися додому.
- Добре, але тiльки за однiєї умови,- суворим голосом сказав заєць та пiдморгнув кролю.
- Я уважно слухаю!- радiсно вiдповiв незваний гiсть.
- Бачиш, на стiнi висить два мiшки? Той, що злiва веде додому, а той що справа зберiгає у собi найголовнiшу таємницю з усiх найбiльших таємниць свiту. Але якщо ти туди заглянеш, твiй чарiвний мiшок перетвориться в звичайний мiшок. I тодi ти нiколи не зможеш потрапити додому.
- Добре, я згоден!- впевнено сказав хлопець тай пiшов до лiвого мiшку.
Коли хлопчик залiз на лiвий мiшок, йому так й кортiло повернутися в бiк правого мiшку. Але Артем пересилив цiкавiсть та не пiддався на спокусу.
Несподiвано з забороненого правого мiшку вистрибнув крiт, що тримав нiс довгоносика в лапках, i кинув його у лiвий мiшок. Хлопчик вiдразу ж кинувся слiдом за носом. В одну мить вiн опинився вдома у дiдовому сараї, а коли доторкнувся до обличчя, то намацав на ньому свiй улюблений довгий нiс.
З тих пiр, Артем вже не був, таким аж надто допитливим, хоч довгий нiс у нього не вкоротився, а сусiдськi дiти перестали називати його довгоносиком.