Не було на свiтi жаби, яка була б бiльш надокучливою, нiж та, що жила на болотi з високим очеретом. А отримала вона собi таку славу недаремно. Тому як полюбляла Жаба у всiх навколо запитувати - котра година. Хоч вона й бачила годинник кожен день на околицi болота. Ця набридливiсть виникла у неї не через те, що по годинах нiчого не тямила, а через свою лiнь вчити цифри.
Годинник, той що на краю болота, був спiльним у всiх мiсцевих мешканцiв, його колись втратив незграбний мисливець на качок. З тих пiр мешканцi знають, коли у них точно починаеться ранок, навiть у зимку, коли пiзно сходить сонечко. А також вони знають, коли у них точно проходить: день, вечiр та нiч. Для жителiв болота цього було досить, та не для набридливої жаби, особисто їй було цього замало. Вона по годинам прокидалася, виконувала фiзичнi вправи, снiдала, чистила зуби, працювала, обiдала, розважалася, вечеряла, знову чистила зуби та лягала вiдпочивати. I так кожнiсiнький день.
Терпiнню мешканцiв болота увiрвався терпець. Прийнявши одноголосне рiшення, вони прогнали набридливу жабу подалi вiд себе та годинника.
Довго вигнанка шукала нове житло, поки не забрела у дубовий лiс. Там вона присiла на пеньочку та й засумувала. Аж раптом, десь з густо зелених гiлок величезного старовинного дуба, пролунало до жаби питання:
- Чому ти така сумна?
Жаба пiдняла сумнi очi вгору та побачила старого ворона мiж зеленим листям дуба.
- Ой вороне, бiда у мене трапилася. Прогнали мене з рiдного болота мої сусiди, а менi жити нема де.
- Чому вони так вчинили? Може ти їм щось лихе заподiяла?
- Нiчого особливого. Лише постiйно запитувала про час, бо сама невмiю рахувати. Та хiба ж то привiд для вигнання?
Мудрий ворон задумався тай вирiшив допомогти бiдолашнiй.
- Хiба це бiда? Хочеш, я навчу тебе визначати час? I ти нарештi перестанеш мучити сусiдiв своїми набридливими питаннями.
- А ви вмiєте визначати час?- ледь чутно запитала понура жаба.
- Звiсно!- радiсно вiдповiв старий ворон.
- То навчiть мене, будь ласочка.
Дiстав ворон з гнiзда новенький блискучий годинник i почав довго та наполегливо жабу навчати.
Пiзнiше виявилося, не так й складно було вивчити цифри, яких було усього дванадцять. Адже у жаби, з'явилося бажання вчитися, якого ранiше у неї не було. Як кожному у свiтi вiдомо, якщо є бажання, то й навчання буде набагато приємнiшим та дiєвим.
Коли урок закiнчився, ворон похвалив здiбну ученицю:
- Я бачу, ти дуже старалася. За це, я подарую тобi свiй годинник.
Радостi жаби не було меж. Вiд щастя, вона навiть пiдплигнула, так високо, що й сама не очiкувала.
- Спасибi тобi добрий вороне, я завжди тебе пам'ятатиму! Також дякую тобi окремо за твоє терпiння до мого навчання. Прощавай!- вигукнула жаба та попрямувала назад до болота з новою цiнною рiччу.
По дорозi додому, жаба стрибала i розмiрковувала про те, як вона буде хвалитися тим, що нарештi навчилася користуватись годинником. Та дострибавши до болота, хвалько дiзналася, що старий загальний годинник зламався. Тепер нiхто не знав, що далi робити, та як тепер жити, не знаючи часу.
Звiсно ж, жабу цей випадок не збентежив, адже у неї був власний годинник. Та навiть питати часу нi в кого бiльше не доведеться.
Згадавши, як сусiди образили її через старий годинник, жаба вирiшила провчити кожного жителя болота. Вона злiзла на найвищiй очерет i показала всiм свiй новий блискучий подарунок.
- Ось! Бачите?! Це мiй власний годинник! Але я триматиму його тiльки бiля себе. Бо вiн лише мiй!
З тих пiр, стала жаба найпопулярнiшою на болотi. Цiлими днями з ранку до пiзньої ночi, мiсцевi жителi докучали її питаннями про час.
Незабаром, популярнiсть жаби перетворилася у справжнiй кошмар. Як виявилося, вона провчила не сусiдiв, а саму себе. Нарештi зрозумiла скнара, що й сама колись сильно всiм набридала.
Якось вранцi, зiбравши мешканцiв болота разом бiля старого годинника, жаба вибачилася за неналежну поведiнку.
- Якби я ранiше знала, що так сильно вам набридаю, то вже давно б вивчила цi простенькi дванадцять цифр. Пробачте мене.
Потiм жаба дiстала свiй новенький блискучий годинник i поставила його на мiсце старого, щоб всi без винятку могли ним користуватися.
З тих пiр на болотi, все повернулося до колишнього життя. Все, окрiм набридливих питань жаби про час. Iнодi жартома, зелена пустунка могла запитати у кого-небудь:
- Ви не пiдкажете, будь ласка, котра година?
Перехожий бачив, що це колишня набридака, тай мовчки з усмiшкою, йшов далi. Бо знав, що жаба тепер сама без допомоги, може визначати час.