Такого активного непосиду як я, ще треба пошукати. Бабуся каже, що в мене десь заховане шило, але я не розумiю, що саме вона має на увазi. Сьогоднi вiд нудьги довелось пускати сонячнi зайчики котам на вулицi, але це чомусь мене невтiшило. Мама каже, що менi потрiбно знайти собi хобi, аби зайняти вiльний час. Та нажаль нiяких корисних захоплень, я поки що не маю.
Забув вам представитись. Мене звати Степан Семиробко. Я товариський хлопець iз звичайної родини. Зовнiшнiсть моя теж звичайна та не надто примiтна. Вiд батькiв я взяв найголовнiше - вдумливий погляд та зеленi очi. А вiдкритiсть та щирiсть отримав вiд мами. Хоча. Нi. Деяка вiдмiннiсть таки є. У дитинствi, тобто, коли я був зовсiм маленьким, моє чоло лизнула корова. I пiсля того мiй чуб почав рости догори.
Якщо вам цiкаво скiльки менi рокiв, то це секрет. Едине що можу сказати, що на сьогоднiшнiй день, моїй собацi бiльше рокiв анiж менi. А якщо розповiдати про характер, то про мене всi говорять одне й те саме, що я дуже спритний та повнiстю вiдповiдаю своєму рiдкiсному прiзвищу, i все тому, що не по роках розвинене моє почуття логiки та iндуктивне мислення. Наскiльки це правда, вирiшувати вам. Але останнiм часом, почав за собою помiчати непiдробну цiкавiсть до розкриття таємниць та усiляких секретикiв.
Добробутом родини опiкується тато, його iм'я Борис, вiн працює на посадi пожежного iнспектора. Благополуччям сiм'ї опiкується мама, її звуть Свiтлана, вона домогосподарка. А я опiкуюся своїми домашнiми друзями. Першим моїм заслуженим товаришем є такса на прiзвисько Бусинка. Кличуть її так не даремно. Вона любить жувати все що заманеться. А коли я роздумував над її iм'ям, вона демонстративно вмарамулила мамину вiдпалу намистинку з сережки, тим самим спростивши рiшення про своє майбутнє iм'я. Другий мiй товариш кiт по кличцi Мяустер, але я завжди називаю його повним iм'ям, а саме - Мiстер Мяустер, через його шерстяне забарвлення, яке нагадує чорний солiдний фрак. На додачу, пiд носом у нього розташувалися шикарнi козацькi чорнi вуса, якi надавали Мяустеру ще бiльше солiдностi. Третiм та останнiм моїм товаришем, був папуга Георгiч, птах з пiдвищеною балакучiстю, що самостiйно вибрав собi iм'я, запозичивши його у невiдомого чоловiка, який щоранку кликав свого товариша на вулицю через вiкно - 'Георгiч!'.
Сьогоднiшнiй день був особливим через його важливу подiю. Тому що сьогоднi настав - Новий рiк! День, в який Святий Миколай приносить подарунки. А що може бути краще за подарунки? I те, що подарунок менi забезпечений, я навiть й не сумнiваюся, тому як весь попереднiй рiк поводив себе зразково та дисциплiновано, навчався на хорошi оцiнки, допомагав мамi та беззаперечно слухався батька.
Заглянувши пiд ялинку, я виявив набiр юного iнспектора з рацiєю, наручниками та значком. Там навiть було скло для збiльшення. Мабуть найкориснiший винахiд дорослих. Все саме те, про що я мрiяв. Ось тiльки все ж таки, щось мене бентежило в цьому подарунку. Пiсля довгих роздумiв з'ясувалося, причиною був значок, адже менi хотiлося справжнiй залiзний, а не пластмасовий.
- Ти що зовсiм не радий?- спитав батько.
- Чому ж? Я дуже радий. Ось тiльки жетон менi хотiлося не пластмасовий, а залiзний як у тебе.
Вдумчиво потерши пiдборiддя, батько запропонував:
- Є одна iдея. Якщо ти до кiнця року розкриєш хоча б дванадцять заплутаних справ, по одному на кожен мiсяць, я замовлю тобi особистий справжнiй залiзний жетон з вигравiруваним iм'ям 'Степан Семиробко - починаючий детектив'. Ти згоден?
- Так! Звiсно! Це було б неймовiрно!- з захопленням вимовивши, я почав уявляти, що потрапляю на заголовки всiх вiдомих газет, як найвеличнiший детектив усiх часiв та народiв.
- Ну ось i домовилися!
У цей момент зайшла до кiмнати мама та з сумом промовила:
- Ви уявляєте? Я втратила бабусине бурштинове намисто, яке вона подарувала менi на минулий Новий рiк. Якщо вона прийде до нас у гостi, i я його не одягну, бабуся сильно засмутиться.
- Схоже, це i буде твоєю першою справою починаючий детектив Семиробко!- сказав тато й пiдморгнув.
Я теж у вiдповiдь пiдморгнув батьковi тай побiг до своїх напарникiв: Бусинки, Мiстера Мяустера i Георгiча. Зiбравши усiх помiчникiв разом, я запитав у Бусинки:
- Що в першу чергу робить детектив в разi пропажi будь-якої речi?
Хвостатий шукач пронизливо, але коротко гавкнув.
- Правильно! Вчiться у Бусинки, колеги, будемо робити обшук квартири!
Обшук, на жаль, не дав результатiв. Все що знайшлося, так це одинока смугаста шкарпетка пiд лiжком, яка пропала ще з вчорашнього дня. А все тому, що не всi мiсця виявилися доступними.
Аж раптом, я побачив одну бурштинову намистинку бiля лап самої Бусинки.
- Дозвольте поцiкавитися? А чи не причетнi ви колега до цього злочину? Я знаю, ви любитель проковтнути щось маленьке та блискуче.
Пес, тiльки трошки поскулив, та з-пiд лоба поглянув на кота. Не спiйманий, значить не злодiй.
- Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло. Я прямо таки бачу заголовки завтрашнiх газет, Степан Семиробко - невдалий детектив'.
Я зробив вигляд, наче вийшов з кiмнати. Але вийшов не по справжньому, щоби влаштувати стеження за Мiстером Мяустером на якого вказав Бусинка.
Безцiнний час поспiшав, але пiдозрюваний так й не спромiгся привести мене на мiсце захованих бус. Чому я впевнений що буси у квартирi, тому що кiт на вулицю не виходить, не хоче.
- Я можу тепер довiряти, тiльки тобi Георгiч.
- Георгiч! Георгiч!,- заладив птах.
- Тому чекаю вiд тебе нових iдей.
- Нових iдей! Нових iдей!- просторiкував папуга.
- Правильно Георгiч! Нам потрiбна приманка!
Через п'ять хвилин, повним ходом йшло стеження за пiдкладеним старим перловим намистом, яке попередньо попросив у мами, нiбито помилуватися.
Ще через пiвгодини, на тому ж мiсцi, де пропало бурштинове намисто, з'явився злочинець. Як вiдомо будь-якому справжньому детективу - злочинець завжди повертається на мiсце злочину. Це все ж таки виявився Мiстер Мяустер. Кiт роззирнувся i, взявши нову здобич, вiднiс намисто на кухню пiд мийку.
- Ага! Злочин розкрито!- вигукнув я на повний голос.
Зазирнувши пiд ту саму мийку, куди змiг би пролiзти не кожен, я знайшов навiть тi речi, якi давно зникли. I бурштиновi бабусинi намиста, i зникла на минулому тижнi чайна ложечка, та навiть ранкове вiвсяне печиво. Це була надто легка перша справа, як на мене, але посмiшка моїх рiдних того вартувала. Головне результат.
- Мамо! Тато! Я знайшов! Справа про зникле намисто закрито! Ось воно!- обрадував я сумну маму.
- Дякую тобi синочок! Я вже й не сподiвалася знову його побачити!
- Як тобi вдалося?- запитав здивований батько.
- Все досить просто. Обшук, стеження та приманка. Сьогоднi цi методи допомогли менi розкрити злочин,- я гордо вiдповiв батькам, тай пiшов проводити бесiду з Мiстером Мяустером, щоб вiн бiльше не робив подiбних вчинкiв.
Адже забирати чужi речi без згоди їх господаря, це дуже погане заняття.