Аннотация: А з цього вiршика я навiть пiсню у свiй час зробив. Достатньо фiлософська штука, якщо спробувати з нею розiбратися. А власне, судiть самi...
Я зустрiв тебе бiля прилавку
Зовсiм мокру, неначе кiшку.
Ти купляла собi томагавка
I новi шкiрянi босонiжки.
А на вулицi дощ перiщив,
Захлиналося небо громом
I тодi ще не знав навiщо
Запросив я тебе додому.
Трошки сексу, багато чаю,
Цигарки i рожевi думи. Ти казала, що була у раю,
А сама iз мiстечка Суми.
Ти сушила волосся над газом,
Проклинаючи свiт i негоду,
А я тiшився власним екстазом
I хлебтав захлоровану воду.
Дощ ущух, стало навiть свiтлiше,
Ми разом розглядали хмарини,
Ти себе вмить вiдчула вiльнiше
I призналась, що маєш дитину.
Ти казала, що дуже багата,
Утiкаєш вiд власної тiнi,
Твоє хоббi - машини збирати,
А ночами валятись на сiнi.
Все почалося дуже незвично,
Але статись могло навiть гiрше,
Тож закiнчилось все лаконiчно
Наостанок залишились вiршi.