ПIСЛЯ АПОКАЛIПСIСУ
ПОВIСТЬ
(23 жовтня 2023 року)
Ми вже втомилися боятися цi"ї дивної вiйни, коли армiя ворога бореться не з армi"ю, а з мирними жителями, бомбарду" школи та iнститути, театри та музеї, житловi будинки та об'"кти комунального господарства. Ми звикли до перебоїв зi свiтлом, опаленням, водою. Ми вже спокiйно реагували на повiтрянi тривоги, але продовжували вiрити у перемогу i з нетерпiнням на неї чекали... I раптом настала тиша... Це був початок апокалiпсису. Саме так я це сприйняла.
-1-
Ми вже втомилися боятися цi"ї дивної вiйни, коли армiя ворога бореться не з армi"ю, а з мирними жителями, бомбарду" школи та iнститути, театри та музеї, житловi будинки та об'"кти комунального господарства. Ми звикли до перебоїв зi свiтлом, опаленням, водою. Ми вже спокiйно реагували на повiтрянi тривоги. Ми продовжували вiрити в перемогу i з нетерпiнням на неї чекали, а багато країн пiдтримували нас i грошима, i продуктами, i озбро"нням...
Потiм майже те саме почалося на Близькому Сходi. А коли вiйни накрили Африку та Далекий Схiд, а на допомогу воюючим з усiх бокiв увiмкнувся весь свiт... Деякi полiтичнi коментатори по телевiзору заговорили про Третю Свiтову вiйну.
Та раптом настала тиша... Цiлих три днi нiхто не стрiляв по блiндажах та окопах, не запускав ракети по житлових висотках, не пiдривав електростанцiї та греблi... Телеведучi обережно заговорили про зникнення всiх видiв зброї в усьому свiтi...
А пiсля третього дня вночi почалося масове бомбардування всього свiту "вогняними кулями". Чиїй країнi вони належали i якi цiлi вона мала невiдомо. Знищувалися збройнi заводи та висотнi будинки, ховаючи пiд своїми руїнами тисячi людей. Тi, хто встигав вискочити з-пiд уламкiв, переслiдувалися в темрявi вогняними кулями, схожими на кульовi блискавки. Вiд них можна було сховатися тiльки в пiдвалах та темних щiлинах.
Але це лише вночi. Вдень все було тихо та спокiйно. Вцiлiлi люди бродили серед руїн, шукаючи якiсь речi та їжу. Але варто було згуститись сутiнками, як на мiста та села налiтали рої "куль". Вони ганялися за людьми, якi не встигли сховатися, i руйнували все те, що було вище за один поверх. Таке вiдбувалося, зда"ться, по всьому свiтi, у всiх мiстах та селах. Принаймнi так менi здавалося...
Оскiльки жодна з країн i жодне з вiйськових чи терористичних угруповань не брали на себе вiдповiдальностi за це тотальне знищення, по телебаченню серед версiй почали проскакувати думки про "та"мний свiтовий уряд", "змову масонiв", "втручання позаземної цивiлiзацiї"...
А потiм зник мобiльний зв'язок, iнтернет, сигнали телебачення... Кожне мiсто чи населений пункт опинилося в iзоляцiї i бiльше не могло порiвнювати сво" становище зi становищем в iнших точках Землi... Це був початок апокалiпсису. Саме так я це сприйняла...
Перша куля потрапила в мою п'ятиповерхiвку о другiй годинi ночi. Вискочивши на балкон, я побачила, що сусiднiй будинок просто зник, а на його мiсцi при свiтлi кульових блискавок височiла купа бетону. Лiворуч iз гуркотом валилися сусiднi пiд'їзди мого будинку. "Кулi" планомiрно наближалися до мого крайнього пiд'їзду.
Думати було нiколи. На автопiлотi я схопила в одну руку сумку з ноутбуком, документами та грошима, а в iншу коробку з моїми книгами i кинулася вниз сходами. Не обертаючись, я мчала вулицею, а за мо"ю спиною обсипалися два останнi поверхи мого будинку.
Зупинятися було не можна, "кулi" пiсля бомбардування починали "зачищати" людей, що вибiгли на вулицю. Поки очi самi шукали укриття, а ноги бiгли, у свiдомостi дуже повiльно перекочувалися думки: "Ну чому я не пiшла цi"ї ночi у сховище?... Як добре, що останнiм часом я лягаю спати одягнена та взута... Шкода, не вдалося прихопити принтер... Ось зараз як..." Раптом я помiтила чорний прямокутник пiдвального вiкна. Весь будинок, повз якого я бiгла, був суцiльними руїнами, а на його розi вцiлiла стiна квартири першого поверху з вибитим вiкном. Пiд цим вiкном i чорнiло вiкно пiдвалу. Я впала на землю i перекотилася просто у темряву. Парочка "куль" пропливла повз...
Я дiстала з сумки смартфон i висвiтлила пiдвал його лiхта-
риком. Пiдвал був розмiрами всього два на два метри, але зовсiм цiлим! Бiля стiни лежав мiшок картоплi, поруч стояв ящик iз цибулею, ще в одному ящику лежали старi газети, а в кутку блищали скляними боками три трилiтровi банки - двi з консервованими огiрками i одна з помiдорами. "Ура! Є їжа!" - подумки вигукнула я. Але їсти сиру картоплю чи цибулю було неможливо. Помацавши на пiдлозi, я знайшла цвях, i за його допомогою менi пiсля довгих намагань якось вдалося вiдкрити одну банку. "Для початку i це непогано" - почала я хрумтiти ароматним гострим огiрком. Вийнявши газети з ящика, я розстелила їх рiвним шаром на пiдлозi i лягла.
-2-
Прокинулася я, коли сонячний промiнь ковзнув по мо"му обличчю. "День! Можна вибиратися" - вирiшила я. Щоб не вештатися мiстом зi своїми речами, я засунула їх пiд перевернутий порожнiй ящик i привалила зверху мiшком картоплi. Спробувала вилiзти у вiкно, але сил пiдтягнутися не вистачало. Довелося пiдтягти до вiкна ящик iз цибулею, стати на нього, а вже потiм пролiзти назовнi. Вулиця була незнайомою. Жодного цiлого будинку. "Куди йти?... Як потiм знайти це мiсце?... А якщо його знайде хтось iнший i забере мiй ноутбук?!... Треба замаскувати вiкно..."
Серед руїн i смiття я вiдшукала пару дощок, пiдтягла до пiдвалу кiлька бетонних уламкiв, знайшла напiвобгорiлу тумбочку без дверцят. Напхала в тумбочку уламки бетону, закрила нею вiкно, привалила зверху парою дощок. "Тепер би запам'ятати дорогу назад" - подумала я, розвернувшись вiд свого укриття i рiшуче подавшись по дорозi, переступаючи через уламки, перескакуючи через ями, обминаючи завали...
Попереду з'явився купол критого ринку. Цiлий. Неподалiк вiд нього хлопчик рокiв десяти зупинив лiтнього похилого чоловiка i почав канючити:
- Допоможiть чим можете! Я сирота!
- Усi ми тепер сироти. - Приречено зiтхнув чоловiк i по-
шльопав себе по кишенях, показуючи, що нiчого в нього нема".
- Усi ми тепер сироти... - Задумливо повторив хлопчик i пiшов до ринку.
Я рушила за ним. Виявилось, що весь ринок окупувала величезна банда пiдлiткiв та дiтей. Дорослих не було видно. Розмазавши по обличчю бруд, я прикинулася дiвчиськом: "Добре, що за час вiйни я так схудла - постать як у тринадцятирiчної. А пiд брудом обличчя не роздивитися".
Всерединi було страшенно брудно, пiдлога була аж слизькою вiд гниючих недоїдкiв. Серед смiття та бруду невеликi групки пiдлiткiв готували нехитру їжу хто на багаттях, розведених з уламкiв меблiв прямо на пiдлозi, хто на похiдних газових балонах.
- Ти вже у бандi? - До хлопчика, за яким я йшла, пiдiйшов пацан рокiв п'ятнадцяти.
- Нi, я вперше. Вже три днi один вулицями блукаю. Мама та тато загинули... Їсти хочеться.
- До мене пiдеш?
- А навiщо?
- Поодинцi прогодуватись важко, а якщо " банда, головний да" їжу.
- Тодi пiду. Мене Сашком звуть.
- А я Стас, але можна й просто Шеф.
- А менi можна? - Пiдiйшла я до Шефа.
- Свiженька?
- Сьогоднi вночi розбомбили. Я Галина.
- Отже, Галка. Гаразд, тiльки май на увазi - я головний!
- Та будь ласка! Ти тут вже давно? Як тут все влаштовано?
- Я тут уже понад тиждень. Недоїдками перебивався. Якщо зберемо хоча би шiсть осiб, можна буде пiти до головного.
- А хто вiн такий?
- Роман, студент, вiн дорослий - йому вже дев'ятнадцять.
Вiн зi своїми контролю" воду та холодильники.
- А електрика звiдки?
- Не знаю, може, у нього " генератори... Поки жратва в холодильниках не закiнчилася, вiн її розподiля". А за це ми всi повиннi ходити на розвiдку, добувати все, що знайдемо в руїнах i приносити йому.
- А собi?
- Головний сам розподiля", що кому залишити, що взяти собi, а що подiлити мiж iншими.
Тут я помiтила розпатлане чорняве дiвчисько рокiв чотирнадцяти, в шортах, що колись були бiлими, i в рожевiй бруднiй футболцi. Через плече i голову на довгому ремiнцi було перекинуто маленьку сумочку з рожевими стразами. Її босi ноги постiйно ковзали по бруднiй рiдинi на пiдлозi i вона ледве утримувала рiвновагу. Коли вона ковзалася, її намагалася пiдтримати дiвчинка рокiв семи, у джинсах, гумових в'"тнамках та футболцi з Мiккi Маусом.
- Цих вiзьмемо? - Запитала я, гидливо вiдводячи погляд вiд босих нiг дiвчинки.
- Я пацанов хотiв... та гаразд! Але бiльше дiвчат не беремо, вистачить трьох! Гей, ти! - Стас свиснув i поманив дiвчаток до себе. - Давно бомжу"те?
- Два днi. У нас нiкого не лишилося.
- Сестра? - Кивнув Шеф на меншу дiвчинку.
- Тепер так. - Вiдповiла старша. - Це Карина, сестра мо"ї подруги. Її та їхнiх батькiв уже нема"... I в мене також нiкого.
- Усi ми тепер сироти! - Як свою видав Сашко почуту вiд дiда фразу.
- Точняк! I всi бомжi. У нашу банду пiдете? Разом харч добувати будемо.
Дiвчата нерiшуче перезирнулися.
- Погоджуйтесь! - Пiдбадьорила їх я. - Поодинцi у цьому свiтi не прожити.
- Гаразд. - Погодилася старша, мiцно вхопивши молодшу
за руку.
- Людо, а банда - це добре чи погано? - Запитала її Карина.
- Тепер все погано. - Фiлософськи зауважила я. - Але разом все ж таки краще.
Неподалiк почалася якась бiйка. Декiлька пiдлiткiв били хлопчика рокiв одинадцяти, який спробував стягнути у них шматок копченого сала.
- Гей! Досить! Вiн уже сво" отримав! - Пiдбiг до них Стас. - Братва! Наших б'ють!
- Побiгли! - Вигукнула я i кинулася на допомогу Стасовi.
Всi разом ми вiдбили злодюжку вiд банди з п'яти чоловiк.
- Дякую... - Хлюпаючи розбитим у кров носом, подякував хлопчик.
- Як звуть? - Поблажливим тоном запитав Стас.
- Марк. Менi 11 рокiв. Бiженець iз Харкова. Сiм'ї нема" - батьки там загинули.
- А я Стас, Шеф. Це Сашко, Галка, Людка, Каринка... До нашої сiм'ї хочеш?
- А у вас щось " поїсти?
- Зараз буде! - Впевнено вiдповiв Шеф. - Нас тепер шестеро, а це вже банда! Потрiбно тiльки назву придумати...
- Сироти? - Запропонував Сашко.
- Не звучить!
- Родина, сiм'я? - Запитав Марк.
- Банально.
"Господи! Що я - тридцяти шестирiчна письменниця роблю серед цих малолiток?!" - подумала я, а вголос сказала:
- Може, "Гроно"? I грiзно, i звучно, i всi ми разом, як гроно горобини або винограду.
- Зiйде! - Кивнув Стас. - Ходiмо до головного!
До колишнього студента Романа стояла черга iз гуртiв по шiсть-десять чоловiк. Хтось щось приносив та обмiнював на їжу, хтось тiльки просив, обiцяючи вiдпрацювати.
- Ми - бомжi! А справжнi бомжi нiколи не працюють! - Авторитетно заявив Роман. - Працювати бомжам не можна, треба лише добувати! Ось вам здобич на перший раз! - I вiн сунув у руки тринадцятирiчного ватажка нової банди палку копченої ковбаси, шкiрка якої була вкрита плiснявою. - Обiтрiть i їсти можна!
- Я, те"..., банду зiбрав... Назива"мося "Гроно". На справу завтра пiдемо, а сьогоднi нам би трохи...
- Усiм би трохи! Гаразд... - Роман оцiнюючi окинув поглядом кожного з нас. - Худi - це добре, у будь-яку щiлину пролiзете, що-небудь та роздобудете... Але спочатку - iнструктаж! Бомжi нiколи не працюють, але й нiкого не грабують! Ми не злодiї, а здобувачi! Все, що дiстанете - несете менi, а я розподiляю по совiстi. Фiлософiя зрозумiла?
- Зрозумiла. - За всiх нас вiдповiв Стас.
- Ну, тодi тримайте для першого разу! - I Роман сунув до рук Стаса паперовий пакет iз курячими лапками.
Не з нiжками, не зi стегнами, а саме з лапками! Такими, якi я зазвичай вiддавала бродячим собакам.
- Нiчого! Iз них можна бульйон зварити! - Пiдбадьорила я дiтей, що розгубилися.
- Тодi нам потрiбна каструля та вогонь. - Зауважила Люда.
- Хто шука", той завжди знайде! - Впевнено сказала я i почала озиратись. - А де ми будемо жити?
- Я придивився мiсце за тi"ю стiною... - Стас показав у дальнiй кут ринку. - Я там уже кiлька ночей сплю. Щоправда, там поряд туалет весь засраний... Проте нiкого поблизу!
Ми пiшли до закутка Шефа, намагаючись по дорозi придивитися у смiттi щось схоже на посуд.
Проходячи повз одну з компанiй, я звернула увагу, що вони кип'ятять воду на газовому балончику, збираючись варити рiжки.
- Стас, дивись! - Зупинила я нашого Шефа. - У них " ка-
струля, вода та макарони, а у нас - курячi лапки. Якщо ми об'"дна"мося i подiлимося, то у нас буде суп з макаронами на бульйонi!
- Дзуськи! Я не я дiлитимуся!
- А як ми цi лапки їстимемо? От буде у нас свiй газ i своя каструля, тодi й дiлитися не доведеться.
- Гаразд, спробу"мо... Давай, ти пiдкочуй.
Банда з радiстю погодилася на нашу пропозицiю, бо вже кiлька днiв харчувалася лише макаронами i нiчого м'ясного в ротi давно не тримала. Ми додали води в їхню каструлю, висипали всi лапки у воду, довели до кипiння i почали чекати, поки вони зваряться. За цей час Марк iз Сашком десь роздобули картоннi одноразовi стаканчики та дерев'янi плоскi палички для морозива. Коли в бульйонi зварилися й рiжки, все варево розлили за допомогою одного зi стаканчикiв по рештi, лапки подiлили (кожному дiсталося по пiвтори) i заходилися виловлювати паличками макарони, запиваючи їх бульйоном. Лапки всi ретельно обгризли i обсмоктали, кiстки покидали просто на пiдлогу i розiйшлися по своїх кутках.
Сморiд у нашому закутку був неймовiрний - не тiльки вiд гниючих овочiв, що перетворилися на густий слиз на пiдлозi, а й вiд колишнього туалету, до якого зайти вже нiхто не мiг. Тепер для цього використовувалося сусiдн" складське примiщення, продукти з якого вже встигли винести. Заходити туди було жахливо навiть у моїх кросiвках, а як було босiй Людi...
I тим не менше, вiдчувши теплоту в шлунках, ми притулилися хтось до стiни, хтось одне до одного i заснули...
-3-
Прокинувшись вранцi, ми попили води з-пiд труби, що капала, i тiльки-но зiбралися вийти на вулицю, щоб почати необхiднi пошуки "здобичi", як хтось закричав:
- Облава! Менти!
Усi кинулися в рiзнi боки. Ми, схопивши за руки Люда -
Карину, а я - Сашка, кинулися за Стасом i Марком, що бiгли до найближчого виходу.
Полiцiя увiрвалася в ринок через головний вхiд, пiдлiтки тiкали головною ринковою вулицею, ми бiгли за ними.
- Стiй! - Крикнула я Стасовi. - Не туди! Бiжимо сюди! - Я показала у маленький провулок поряд iз ринком.
- Там глухий кут, нас зловлять!
- Менти побiжать за всiма головною. А ми схова"мось поряд, нас так близько вiд ринку нiхто шукати не буде!
Ми завернули в провулок i майже вiдразу на розi побачили цiлий одноповерховий будинок.
- Сюди! - Побачила я прочинену хвiртку, за якою росли невисокi чахлi кущики.
Ми вбiгли у двiр i почали озиратися. Двiр розмiрами всього п'ять на п'ятнадцять метрiв закiнчувався високою триметровою бетонною стiною та був викладений великою тротуарною плиткою. Праворуч стояв одноповерховий мiцний будинок, зовсiм новий, нещодавно оштукатурений. У двiр вiн був повернутий сво"ю довгою дванадцятиметровою стороною з двома вiкнами та вхiдними дверима на високому ґанку. Пiд цiлими заскленими вiкнами в режимi провiтрювання знаходилися великi пiдвальнi вiкна. Уздовж короткого восьмиметрового боку будинку, що виходив на вулицю, був вузький газон з кущами вздовж паркану. Праворуч стояв в одну лiнiю добротний оштукатурений сарай такої ж довжини, як будинок, з чотирма дверима, на кожнiй з яких висiв невеликий навiсний замок.
- У пiдвал? - Запитав Стаса Марк.
- Так, швидко, поки нас нiхто не помiтив!
- Стривай! - Я помiтила, що вхiднi дверi вiдкритi на вузьку щiлину i навскiс приваленi дошкою, що звалилася з недобудованого ґанку. - Дверi вiдкритi!
- А якщо там хтось "?
- Якби хтось був, то дошку би прибрав! Давайте туди!
Марк зi Стасом обережно прибрали дошку, поклали її бiля стiни, прочинили дверi i зазирнули всередину.
- Порожньо... гайда сюди!
У будинку справдi було порожньо. Вiн взагалi ще не був житловим. Стiни оштукатуренi, побiленi, пластиковi вiкна, але нi меблiв, нi кiмнатних дверей. Вiдразу за дверима була велика довга кiмната завширшки чотири i завдовжки вiсiм метрiв. Посеред неї на двох табуретках стояли алюмiнi"вi ночви з чимось висохлим та сiрим. На пiдлозi валявся порожнiй лантух i кiлька згнилих капустяних листкiв, уздовж стiни - кiлька пачок iз сiллю. На старому хисткому стiльцi лежала велика шаткiвниця для капусти, а бiля нього - виварка вiдра на три, заповнена до країв бiлуватою плiснявою.
- Тут хтось капусту шинкував. - Помiтила я. - Мабуть, продавали на ринку, щоби закiнчити ремонт i обставити будинок.
- А якщо повернуться? - Запитала мовчазна Люда.
- Не повернуться. - Впевнено вiдповiла я. - Капуста в коритi зовсiм висохла, перетворилася на потерть. У виварцi - теж... Я поколупала цвiль великим ножем, що валявся на пiдлозi. - Напевно, з мiсяць тут простояла... Якби хтось тут жив, уже давно викинули б.
- Точняк! - Потер руки Стас. - Всiм розiйтися i роздивитися! Потiм доповiсти обстановку! А я надвiр - вiдлити треба...
Праворуч i лiворуч вiд центральної великої кiмнати розташовувалися по двi кiмнати чотири на чотири метри кожна. Двi кiмнати виходили вiкнами на вулицю перед ринком, а двi iншi примикали до бетонного паркану. Вiкна з них виходили у двiр та на сусiднiй будинок, вiдокремлений вiд "нашого" невеликим садом та чахлими кущами з нашого боку огорожi. Зда"ться, їх давно нiхто не поливав, а лiто нинi видалося жарким. При найближчому розглядi кущики виявилися смородиновими та аґрусовими.
У пiдлозi передньої правої кiмнати був люк до пiдвалу. Вниз вела дерев'яна драбинка. У пiдвалi було таке ж планування, як i зверху - велика центральна кiмната та чотири меншi з бокiв. У кiмнатi пiд люком зi стiни стирчали якiсь труби, пiд стiною стояв стiл iз електроплитою на двi конфорки, а вздовж протилежної стiни - стелаж, полицi якого були заставленi банками з консервацi"ю та пачками солi. У кутку стояла виварка вiдра на чотири з квашеною капустою, а за нею цiла батарея лiтрових банок. Капуста виявилася смачною, в мiру просоленою, в мiру кислою, з морквою та ягодами червоної смородини.
Стас чомусь клацнув вимикачами в кожнiй кiмнатi - скрiзь горiло свiтло. Звiдки в окремо взятому будинку взялася електрика? Адже всi дроти були порванi "кулями"?
- Плитка також нагрiва"ться! - Зрадiла Люда, засунувши вилку в розетку. - Розетки робочi!
- А у дворi " вода! - Радiсно повiдомив Сашко. - Прямо бiля бетонної стiни з сараю виходить кран. Я ввiмкнув i вода потекла! Смачна! Я навiть умився!
Сашко й справдi трохи обмив обличчя i тепер сяяв, як нова копiйка.
- Так... - Окинув нас усiх поглядом Стас, коли ми, обстеживши будинок, знову зiбралися у центральнiй кiмнатi. - Спатимемо у пiдвалi. Одна кiмната - хлопчикам, iнша - дiвчаткам, велика буде спiльною. Там, де плитка - кухня.
- Каструлi та сковорiдки потрiбнi. - Подала голос Люда. - Бо ж як готувати?
- I посуд, i меблi, i все iнше! - Вигукнув Стас. - Все здобудемо! Тепер ми окрема банда, отже, Роману на ринку пiдкорятися не повиннi!
- Ти командир, ти вирiшу"ш. - Погодилася за всiх я.
- Ну, тодi, поки ще видно, йдемо у розвiдку за здобиччю!
- I там нас усiх одразу ж загребнуть. - Заперечила я. -- Подивiться, якi ми всi бруднi, замурзанi, одразу видно, що безпритульнi сироти, бомжi смердючi. Пропоную для маскування помитися та попратися.
- Хто тут головний? - Грiзно пiдвiвся з "диного стiльця Стас. - Бомжi нiколи не працюють i не миються!
- От i чудово! - Почала погоджуватися я з ним. - I ми потiм не будемо нi працювати, нi митися. Але доки менти на нас полюють, треба замаскуватися пiд звичайну родину. Сiмейних менти не чiпають.
- Для сiм'ї потрiбний хоч один дорослий. - Несмiливо зауважив Марк. - Де ми дорослого знайдемо?
"Ой, що зараз буде! ..." - подумала я, зiтхнула i сказала: - Стасе, нiхто не збира"ться заперечувати твого головування. Ти - Шеф, ми всi з цим погодилися i будемо тобi пiдкорятися. А я буду вiдповiдальною за маскування. Ось пiдемо на вулицю, я зараз вмиюся, i ви все зрозумi"те...
Коли я вмилася, у дiтей був шок.
- Тобi скiльки рокiв? - Нарештi, перервав тишу Стас.
- Тридцять шiсть. Але це нiчого не означа", ти все одно головний, я лише для маскування.
- Отакої!...
- Якщо хтось до нас сунеться, ми говоритимемо, що я мама, наприклад Люди та Сашка. А решта - мої племiнники. Тiльки треба однаково брехати, щоб не збитися.
- То це нам i прiзвища мiняти треба? - Недовiрливо поцiкавилася Люда.
- Нi, не потрiбно. Ти, наприклад, вiд першого чоловiка, Сашко - вiд другого, тож ви можете залишити собi свої прiзвища. А я, може, повернула сво" дiвоче прiзвище. Стас - син мого двоюрiдного брата, Карина - донька мо"ї рiдної сестри, яка вийшла замiж, а тому мала iнше прiзвище.
- А я? - З надi"ю подивився менi у вiчi Марк.
- А ти - син мо"ї двоюрiдної сестри. Коли ви залишилися самi, як i належить родичам, прийшли до мене. Я вами опiкуюся, тому вас нiхто не ма" права вiд мене забрати. Тiльки менi вашi прiзвища запам'ятати треба... I чистими ви ма"те бути, щоб мене не позбавили опiкунських прав...
- Гаразд, всiм митися та пратися! Але лише для маскування! - Розпорядився Стас i першим схилився до крана.
Люда з Кариною принесли ночви, Марк iз Сашком вiдшукали десь кiлька цеглин i поклали на них ту дошку, яка спочатку перекривала вхiд до будинку, - бiля бетонної стiни вийшла лава, на яку Люда й встановила ночви. Коли всi помилися, вона вiдiбрала у хлопчикiв верхнiй одяг i заходилися його прати.
- Допоможи ночви перевернути! - Гукнула менi Люда, збираючись вилити воду просто на плитку двору.
- Прямо сюди?
- А що?
- Двiр ма" бути чистим, щоб не викликати пiдозр у ментiв. Не варто перетворювати його на подобу брудного ринку.
- А куди ж її подiти?
- Куди... та хоч кущики полити! Он, вони якi хирлявi!
Хоча "кулi" одноповерховi будинки не чiпали, цi"ї ночi ми спали, лежачи на пiдлозi у двох кiмнатах пiдвалу - дiвчатка i я - в однiй, а хлопчики - у сусiднiй. Благо на вулицi все ще було спекотно. Тимчасовий туалет влаштували пiд кущами за будинком. Воду пили з одноразових стаканчикiв, запас яких Сашко та Марк знайшли у будцi з продажу морозива.
-4-
Вранцi, вмившись i одягнувшись у чисте, ми поснiдали квашеною капустою сидячи на пiдлозi за спiльним столом - поставленими разом двома табуретками, на яких ранiше стояли ночви.
- Слухати мене! - Як справжнiй ватажок банди Стас вмостився на хиткий стiлець i обвiв нас поглядом. - Зараз ми всi вирушимо за здобиччю. Брати все, що може стати в нагодi! Дiвчата пiдуть з Галкою... - Вiн запитливо глянув на мене, чекаючи на пiдтвердження чи незгоду з таким фамiльярним до мене зверненням. Я кивнула. - Пацани - зi мною!
Хлопцi кивнули i охоче пiднялися з пiдлоги.
- Ви йдiть. - Почала пiднiматися i я. - А ми тут трiшечки наведемо порядок для маскування i одразу теж пiдемо. Гаразд? - Я навмисно спитала Стаса, щоб вiн вiдчував, що я йому пiдкоряюся.
- Гаразд. - Поблажливо погодився вiн. - До третьої години всiм бути тут. Для контролю. Щось поїмо, а потiм знову пiдемо здобич шукати! Бувай! - I вони пiшли.
- Дiвчатка, - Звернулася я до Люди та Карини. - Давайте зберемо цю потерть у мiшок i винесемо кудись подалi.
Вчора Люда висипала суху капусту з корита просто на пiдлогу кiмнати. Ми почали збирати її в мiшок. Карина навiть збiгала на подвiр'я, нарвала пучок трави, зробивши щось на кшталт маленького вiника, i смiла залишки в купку. Мiшок був не важким, я звалила його собi на спину, ми акуратно прикрили дверi, потiм хвiртку i пiшли у бiк, протилежний вiд того, куди вирушили хлопчики.
Сусiднiй будинок, з двором якого межував наш паркан, ранiше був двоповерховим. Тепер вiд нього залишився цiлим лише гараж та частина першого поверху, до стiни якого гараж був прибудований. Всi вiкна були вибитi.
- Добре, що мiж нашими будинками сад! - Оцiнила я ситуацiю. - Дерева затримали ударну хвилю i тому у нас усi вiкна залишилися цiлими!
- Може, одразу сюди? - Запитала Люда.
- Сюди обов'язково залiземо пiсля обiду. А зараз треба знайти мо" укриття - там у мене цiлий мiшок картоплi та ящик цибулi. - Про свiй ноутбук я поки що змовчала. - Менi б тiльки дорогу знайти... Давайте повернемося до ринку!
Я вирiшила обiйти ринок i пройти тi"ю ж дорогою, якою йшла до нього. Бiля ринку кипiла робота - люди, органiзованi полiцi"ю, упорядковували його, вантажили смiття та уламки на смiтт"ву машину, вивозячи їх iз примiщення на тачках i виносячи на ношах.
- Дуже вчасно! - Зрадiла я, пiдходячи до смiтника. - Допоможи висипати!
- А може, разом iз мiшком?
- Мiшок нам ще може стати в нагодi.
- Так... Ваше прiзвище?... Є таке, розпишiться... - Неподалiк жiнка у квiтчастiй сукнi, звiряючись зi списком, видавала працюючим невеликi пакети з їжею.
- А нам можна шматочок їжi? - Пiдiйшла я до жiнки зi списком.
- А ви у списку "?
- Нi. А що для цього треба?
- Треба заре"струватися в мерiї, влаштуватися на роботу i тодi вас включать до списку на пайок.
- А де мерiя?
- У пiдвалi колишньої в'язницi. Зна"те де це?
Я кивнула.
- Ми що, до в'язницi пiдемо? - Пошепки запитала Люда.
- Нi. Але до уваги iнформацiю прийняти треба.
Шукати свiй пiдвал я почала вiд головного входу.
- Так... Ось тут я йшла за Сашком... Ось тут вiн зупинив дiда... Я пiдiйшла до цього перехрестя звiдти...
- А я капцi знайшла! - Радiсно перервала мене Люда. - У руках вона тримала два лiвих капця - один темно-синiй, а iнший бордовий. - Так набридло босонiж ходити!... - Капцi виявилися замалими, тому Людi довелося загнути задники i вдягнути їх, як шльопанцi. - Зовсiм iнша справа! - Тепер вона йшла набагато швидше.
Свiй пiдвал я впiзнала по тумбочцi - полiрована, на трьох нiжках, без дверцят, з уламками бетону всерединi.
- Так... Виника" питання: як ми тягтимемо мiшок картоплi, ящик цибулi, банки з консервацi"ю i ще дещо, при
цьому не привертаючи до себе уваги?
- Якби нам таку тачку, як у тих, на ринку... - Пробурмотiла Люда.
- Треба щось пошукати... Кариночка, ти сядь отут, прямо на тумбочку i почекай нас. Нi з ким нiкуди не йди, скажи, що чека"ш маму та сестру. Якщо що, кричи на все горло - ми будемо неподалiк. Нiкого не пiдпускай до пiдвалу - там наша здобич. А ми скоро...
Чи то скоро, чи то незабаром, але ми вiдшукали серед руїн два вiзки: один практично цiлий, тiльки сильно пом'ятий, а другий всього на трьох колесах, четвертого, як ми не шукали, знайти не вдалося.
- Нiчого! Все одно буде легше! Пiшли до Карини. - Розпорядилася я, штовхаючи перед собою кульгавий вiзок i намагаючись надати йому рiвноваги.
Карина сидiла на тумбочцi, щось тихенько спiваючи i граючи з камiнчиками. За час нашої вiдсутностi до неї нiхто не пiдходив. Ми з Людою вiдсунули тумбочку i полiзли до пiдвалу. Пiдлога пiд вiкном була всипана вибитим склом. I як я не порiзалася, падаючи на нього у нiч бомбардування?!
Мiшок iз картоплею пролазити у вiкно не хотiв, вiн був надто товстим i важким.
- Давай пересиплемо половину в наш мiшок, може, легше буде. - Запропонувала я.
Так справдi виявилося легше. Випхавши назовнi два переполовиненi мiшки, ми поклали їх у цiлу коляску. Пiднiмати ящик iз цибулею ми навiть не стали намагатися - просто викидали цибулини у вiкно, а Карина складала їх у другий вiзок, який раз у раз намагався перевернутися.
- Пiдстав замiсть колеса якийсь камiнь! - Порадила їй Люда.
Насипавши в коляску цибулю, ми зумiли прилаштувати зверху ще й двi банки з помiдорами та огiрками. За ящиками вирiшили повернутися пiзнiше - у господарствi все знадо-
биться!
- Все? - Запитала Люда, коли ми закрiпили за допомогою дроту мiшки на вiзку.
- Ще залишилися мої речi. - Я знову полiзла до пiдвалу.
Виявля"ться, коробка з книгами була не лише важкою, а й страшенно незручною. Ще б пак - шiстнадцять товстих книг у глянсових обкладинках! I як я з нею бiгла пiд бомбардуванням?
- Навiщо тобi книжки? - Здивувалася Люда. - Може, потiм забереш? А ноутбук? Iнтернету ж все одно нема"!
- Ноутбук можна використовувати i як друкарську машинку, була б електрика. А вона у нас, дякувати Богу, "! А книжки... Це ж мої книжки, це я їх написала, це все мо" життя, моя душа...
- Ти що, письменниця?
Я кивнула.
- Нiколи не бачила живих письменникiв... Я думала, вони... Ну, ти зовсiм не схожа на те, що я думала!
- От i чудово! А тепер - додому! Карина покотить цiлу коляску, ти якось справляйся з безколiсною, а я потягну свої книги та сумку з ноутом.
Чекаючи хлопчикiв, ми почистили картоплю i зварили її в тазику, пiдiбраному бiля руїн дорогою.
- Хлопчики йдуть! - Вбiгла до будинку Карина, яка виносила лушпайки до найближчих руїн.
Ми вийшли на подвiр'я зустрiчати чоловiчу половину нашої банди-сiм'ї.
Попереду йшло щось величезне - це, зiгнувшись пiд двоспальним поролоновим матрацом, пiдтримуючи його руками, йшов сам Стас. За ним Сашко та Марк удвох несли заповнений чимось бiлим картонний ящик, зверху на якому стояла маленька синя каструлька. Другi руки хлопчикiв пiдтримували нагромадженi на їхнi голови рiзнокалiбернi стi-
льцi - у кожного по одному.
У ящику ми побачили пластиковий одноразовий посуд - тарiлки, стаканчики та чайнi ложечки. Каструлька була наполовину заповнена смальцем, присипаним бетонним пилом.
- Ось, помити треба. - Простягнув Людi каструльку Марк.
- У такiй можна лише одну порцiю розiгрiти... А нас он скiльки. - Iз сумнiвом подивилася на неї Люда.
- Нiчого, iнодi й таке може стати в нагодi. - Заперечила я. - О, та в нiй можна посмажити цибулю! Тiльки верхнiй шар смальцю зняти, а решта згодиться. Бiжи, посмаж, поки хлопчики вмиються!
На обiд у нас була варена картопля зi смаженою на смальцi цибулею та квашеною капустою. Просто королiвський обiд за нинiшнiм часом! Вперше за кiлька днiв ситно поївши, ми розiмлiли i влаштувалися разом на одному матрацi, покладеному просто на пiдлозi.
- Добре було б кожному по лiжку... - Почав мрiяти Сашко.
- Або хоча б по матрацу! - Пiдхопив Марк.
- Будуть у нас i лiжка, i матраци та дивани з крiслами! - Пообiцяв Стас. - Все здобудемо! Це ж у нас лише перший день!
- Ще б телевiзор... Я мультики люблю. - Додала Карина.
- Про мультики доведеться забути. Все, нiяких розваг! Таке життя настало. - Вiдрiзав Стас.
- Всi ми тепер сироти... - I прив'язалася ж до Сашка ця фраза!
- Нiякi ми не сироти! - Обурилася я. - У нас тепер сiм'я! Ти забув, що тепер ти мiй син? - I я обняла його однi"ю рукою, другою притиснувши Карину.
- Сiм'я... - Люда нiби спробувала це слово на смак. - А ви зна"те, що Галка письменниця? Справжня! У неї видана цiла купа книжок!
- Та невже?! - Пiдскочив Стас. - Любовнi романи якiсь?
- Нi, фантастика та пригоди. - Вiдповiла я.
- Та що ми за сiм'я, якщо нiчого одне про одного не зна"мо? - Вигукнула Люда. - Нам треба як слiд перезнайомитися, дiзнатися про всiх бiльше!
- Точняк! - погодився Стас. - Галка, починай!
-5-
Я розповiла, що маю двi вищi освiти - iнженерну та педагогiчну, пару рокiв попрацювала iнженером та пару - вчителем математики, замiж вийти якось не встигла, перед вiйною кiлька рокiв працювала в бiблiотецi та написала кiлька книг. Я встала, принесла свою коробку i дiстала книжки.
- Ось, вiсiм книг росiйською та вiсiм таких же українською. Я принципово двома мовами писала...
- Гарнi... - Погладив глянсову обкладинку фантастичного збiрника "Iншi свiти" Марк. - Я люблю фантастику... I тато любив. У нас була цiла фантастична бiблiотека - у татовому кабiнетi всi стiни були обладнанi стелажами, навiть навколо вiкна.
- Де це?
- В Харковi. У нас була трикiмнатна квартира на п'ятому поверсi шiстнадцятиповерхiвки. Мама послала мене за хлiбом на вечерю, а коли я повернувся з магазину - будинок уже був зруйнований.
- Кулi?
- Нi, ракета. Це ще до куль було, 2022-го року. Мене волонтери пiдiбрали та евакуювали сюди. Тут нас поселили у дитячому садку. Нормально було, годували тричi на день. Навiть у школу записали, ми через iнтернет вчилися.
- Скiльки класiв встиг закiнчити? - Вирiшив уточнити Стас.
- Чотири закiнчив, а п'ятого лише половину. Поки "кулi" Iнтернет не вимкнули. А позавчора i садок зруйнували.
- А я закiнчив три, а в четвертому - лише одну чверть. - Повiдомив Сашко. - Але зi мною мама займалася, тож про-
граму я пройшов. Тато ще 2023-го пiд Бахмутом загинув, а мама... Наш будинок чотири днi тому згорiв...
- А мiй ще у травнi... Це вже майже три мiсяцi... - Зiтхнула Люда.
- Ти ж учора казала, що всього три днi бомжу"те?! - Згадав Стас.
- Це мiй будинок згорiв у травнi, а Каринкiн - чотири днi тому.
- То ти що, з Каринкою жила?
- Ми з мамою удвох жили. Тато, може, десь i вою", не знаю, вiн пiд Марiуполем був. Вiдколи прилетiли "кулi", ми вiд нього повiдомлень не отримували.
- А мiй тато з нами жив. - Вставила Карина.
- Мене мама до подруги вiдпустила, до Св"ти, сестри Каринки. Ми з нею в одному класi навчалися. Я засидiлася до темряви, тож вирiшила залишитись у них на нiч.
- А як же мати? - Запитала я. - Адже вона, мабуть, непокоїлася?
- Ми з мамою вже давно домовилися, що якщо нас десь застане настання ночi, там i залишатимемося, додому в темрявi йти небезпечно - кулi можуть засiкти...
- Свiтлана в них теж кiлька разiв ночувала. - Пiдтвердила Карина.
- Отож. А коли я вранцi пiшла додому, то замiсть нього побачила лише руїни. Бiля них копошилися рятувальники, сказали, що жодна людина не вижила.
- I Люда повернулася до нас. - Пiдхопила Карина. - Вони зi Св"тою спали в нашiй кiмнатi, мама з татом у спальнi, а я - у вiтальнi на диванi. Мама казала татовi: "От бачиш, ти хотiв третю дитину завести - так у нас тепер i " тро"". Хоча тато хлопчика хотiв...
- Так, вони мене як рiдну прийняли. Св"та своїм одягом подiлилася... - Люда сiла на матрацi. - Але ось це - мо"! I су-
мочка. Тiльки взутися не встигла.
- Ми всi спали одягненими, тiльки взуття знiмали. Коли кулi почали бомбити, я встигла в'"тнамки взути, Люда схопила мене за руку i потягла на сходи. Ми бiгли вниз сходами, а зверху так гуркотiло!
- I як тiльки ми встигли вискочити? Досi не розумiю. Весь будинок за нами складався, як картковий. З шести пiд'їздiв лише п'ятнадцять людей врятувалися.
- I Св"та, i мама, i тато там залишилися...
- Тепер Каринка - моя молодша сестра. Малеча... - Люда обняла Карину за плечi i притиснула до себе.
- Я вже не маленька, я все розумiю. - Видивляючись з-пiд лiктя Люди, повiдомила Карина. - Я у першому класi навчалася, потiм зi мною Св"та займалася. Тож я i писати, i читати вмiю. А ще рахувати, i майже всi країни знаю. А читати я люблю казки.
- Тепер твоя черга. - Звернулася я пiсля деякого мовчання до Стаса.
- Стас Бзежинський. - Театрально вклонився на три боки Стас, вставши з матраца. - Можна просто Шеф. Менi п'ятнадцять рокiв, я закiнчив повних вiсiм класiв i одну чверть дев'ятого. Кулi зруйнували наш будинок ще у квiтнi. Нас iз мамою переселили до пiдвалу магазину, який стояв навпроти будинку. Навiть окрему комiрчину видiлили.
- А тато? - Поцiкавився Сашко.
- Тата у мене нема" i нiколи не було. До себе в Польщу втiк, коли менi тiльки три мiсяцi було... Мама мене сама тягла, а я її не особливо слухався... Якби знав, що так вийде... Ми з пацанами тусили в руїнах школи. На вечерю я мав повернутися до нашого пiдвалу, але затримався, не встиг помiтити, як почало темнiти. Кулi налетiли несподiвано, довелося ховатися в щiлинах пiд перекриттями школи, що обвалилися. А вранцi виявилося, що крамниця зруйнована... Головне, всi, хто був у пiдвалi, вижили, тiльки маму в нашiй комiрчинi завалило на смерть. Якби встиг до вечерi, то й мене би... - Стас вiдвернувся i вiдiйшов до вiкна. - Гаразд! Досить валятись! Час вирушати за здобиччю! - Як начальник наказав вiн.
-6-
Ми встали i вишикувалися в шеренгу перед ним.
- Пацани - за мною! - Почав розпоряджатися Стас. - Треба щось для ночiвлi здобути, а дiвчата...
I тут ми побачили через вiкно, як до нас у двiр увiйшла молода жiнка з немовлям у вiзку.
- Шухер! Всiм сiсти i не вiдсвiчувати! - Стас пригнувся i потягнув за собою Сашка з Марком.
Ми з Людою та Кариною теж присiли. Я обережно визирнула через пiдвiконня i побачила, як жiнка вийняла немовля з коляски, навiщось замастила його обличчя брудом, пiдiбраним пiд одним iз кущикiв, посадила його на нашу iмпровiзовану лаву бiля бетонної стiни i почала фотографувати на свiй смартфон.
- Стас! - Схилилася я над вухом Шефа. - Давай я вийду?
- Навiщо?
- Вдам, що я господиня, спитаю, як справи...
- Давай! Якщо щось - ми тут!
- Добридень! - Вийшла я з доброзичливою усмiшкою на ґанок. - Вiдпочити вирiшили?
- Ой! А ви тут мешка"те? Я не знала... Я вчора це мiсце придивилася, думала, що тут нiкого нема".
- А я ". - Променисто посмiхаючись, вiдповiла я. - I не одна, а з цiлою родиною.
- Справдi?... Це всi вашi? - Незнайомка розгублено дивилася, як на ґанок почали виходити пiдлiтки, мовчки шикуючись за мо"ю спиною.
- Тепер усi мої, хоча рiдних лише дво", решта - племiнники.
- Вибачте, я тiльки хотiла пофотографувати.
- А навiщо ж дитину бруднити?
- Це для чоловiка, щоб йому стало шкода... Ми з ним посварилися i вiн пiшов... А у нас продуктiв мало... А у нього пайок...
- Давайте пройдемо в будинок, посидимо, поговоримо ...
Поки я допомагала матусi втягти коляску з немовлям на ґанок, мої дiти встигли навести в кiмнатi порядок: у центрi поставили ящик з одноразовим посудом, прикривши його стосом газет, принесених нами з мого пiдвалу, навколо розставили двi табуретки i три стiльцi, матрац поклали бiля протилежного вiкна, а брудний посуд винесли до iншої кiмнати.
- Бiдненько тут у вас... - Почала озиратися матуся.
- Нiчого, обставимося помаленьку. - Спокiйно вiдповiла я. - Дiвчатка, пограйте з малюком на матрацi, а ми з хлопчиками тут сядемо... До речi, мене звуть Галина, а Вас?
- А я Марина. - Матуся сiла на один iз здобутих хлопчаками стiлець.
- Отже, розказуйте! - Кивнула я, коли хлопчики теж розсiлися навколо ящика.
Марина зi своїм чоловiком Дiмою купили чотирикiмнатну квартиру на третьому поверсi у п'ятиповерховiй прибудовi до торгово-розважального центру одразу пiсля весiлля. Квартири тут вважалися елiтними тому, що будинок, незважаючи на п'ять поверхiв, був оснащений лiфтом, а весь його дах i навiть переднiй фасад були не тiльки утепленi, а й облицьованi сонячними батареями. Електрика в них залишалася не тiльки при вiялових вiдключеннях, а навiть коли кулi знищили всi електропроводи. Прибудова мала лише два пiд'їзди, а квартир на кожному поверсi у пiд'їздах було лише по однiй - у двох пiд'їздах п'ятиповерхового будинку лише десять квартир. Звичайно, кулi зруйнували ТРЦ, але зовсiм не пошкодили будинок-прибудову.
- Три кiмнати плюс велика вiтальня, кухня, два санвузли - один з ванною, а iнший з душем, вбиральня, коридор... У нас
навiть зараз i вода ", i електрика! А газу в нас iз самого початку не було, у будинку встановленi електроплити. - З помiтною гордiстю розповiдала Марина. - Все було чудово. А коли з'явилися кулi, у мене почалися пологи... Я спочатку подумала, що вiд страху описалася...
Марк iз Сашком захихикали, але вiдразу замовкли, спiймавши на собi сердитий погляд Стаса.
- Он, який карапуз вийшов! Микитка... - З гордiстю поглянула Марина на свого сина, якого Люда з Кариною вже встигли обтерти вiд бруду. Вони грали з ним у "козу", а вiн весело смiявся.
- А Дiма? - Запитала я. - Вiн що, мерзотником виявився?
- Та що ти! - Марина чомусь вирiшила, що зi мною треба розмовляти "на ти". - Вiн дуже добрий та порядний! Адвокат. У нього до "куль" була власна адвокатська контора! Тому й грошi на елiтку були... I все в нас було добре, i ми коха"мо одне одного!
- Вибачте за нескромне запитання, - Втрутився Стас. - А скiльки вам рокiв?
- Двадцять шiсть.
- А вашому чоловiковi? - Виявля"ться, Стас умiв бути чемним i вихованим хлопчиком.
- Тридцять два. Але це нiчого не означа"! У моїх батькiв, наприклад, рiзниця у вiцi дев'ять рокiв, а в нас лише шiсть! Чоловiк же ма" бути трохи старшим? - Марина подивилася на мене, чекаючи пiдтримки. Я кивнула. - Мої батьки з початку вiйни до Польщi поїхали, ми телефонували постiйно, а коли зв'язок зник... Може, у них там все нормально?... От... А приблизно мiсяць тому ми посварилися. Я вже й причину не пам'ятаю, але наговорили одне одному такого!... Я сказала, що заради сина i на панель готова пiти, а вiн сказав: "Ну та йди! Але тодi менi така дружина не потрiбна!" Взяв i пiшов. I
вже майже мiсяць додому не приходить.
- А де ж вiн живе? - Поцiкавилася я.
- У мерiї. Вiн там працю" з того часу, як його контори не стало.
- А у нас що, i мерiя "? - Я вдала, що здивувалася.
- А ти не знала? Мерiю влаштували у пiдвалах в'язницi. Там стiни мiцнi. I перекриття. Встановили генератори, вiдкрили рiзнi комiтети. Мiй Дiма юридичний очолю", пайок там отриму"... А я вже всi грошi витратила - вони тепер нiчого не вартi, прикраси на продукти вимiняла. А вчора за шубу тiльки пiвторакiлограмову пачку сухого молока отримала... Микитку годувати треба, а Дiма не приходить. Тож я й вирiшила пофотографувати Микитку жалiсливiше, а фотки Дiмцi в мерiю передати... Я вже й з сусiдом домовилася - вiн професiйний фотограф, на виставках свої роботи виставляв. У нього i обладнання все збереглося, i реактиви... Може, Дiмi стане шкода сина i вiн принесе пайок...
- На жалiсть бити не можна. - Авторитетно заявив Стас. - Жалiстю зараз нiкого не проймеш.
- Справдi. - Погодилася я з ним. - Сина пофотографувати треба, але тiльки гарно, щоб було видно, яка ти вiдповiдальна та дбайлива мати. - Я теж перейшла з Мариною "на ти". - Давай, ми тобi допоможемо!
I ми пiшли на двiр вмивати i переодягати Микитку, гарно влаштовувати його на лавцi спочатку самого, потiм на руках у мами.
За цей час Люда з Кариною встигли зварити картоплю в маленькiй каструльцi та розiм'яти їй iз водою та залишками смальцю.
- Ось, погодуйте малюка! - Вийшла Люда з каструлькою та пластиковими ложечками, коли Марина зiбралася було йти.
- Та що ви! - розгубилася Марина. - Я ж бачу, що вам i самим мало! Он, ви вже всi меблi вимiняли, майже нiчого в будинку не залишилося.
- Нiчого, живi будемо - все роздобудемо! - Пiдбадьорив її
Стас. - Сьогоднi ми Вам допоможемо, а завтра - Ви нам...
Поки Марина годувала сина, Карина винесла їй пару огiркiв iз банки. Марина доїла рештки картоплi, закушуючи її огiрками, подякувала нам за все i вирушила додому.
- До вечора залишилося години зо три. - Повiдомив Стас. - Як i планували, йдемо по здобич! Далеко вiд дому не вiдходити! I щоб до темряви усi були на мiсцi!
Ми вирушили "по здобич".
-7-
Коли хлопчаки пiшли в той самий бiк, як i вранцi, ми з дiвчатками вирiшили оглянути сусiднiй будинок. Дiлянка була такою самою - двадцять на п'ятнадцять метрiв. Будинок був таких самих розмiрiв, як i наш (12 на 8 метрiв), але стояв довгою стороною до бетонної стiни, а короткою - до нашого будинку i ранiше був двоповерховим. Мабуть. Тому що цiлими залишилися лише гараж, який був прибудований прямо до будинку та воротами виходив на тротуар вулицi, i фасаднi кiмнати першого поверху. Весь другий поверх та решта першого обвалилися, всi вiкна, навiть у пiдвалi, були вибитi та заваленi купами розбитої цегли.
Мiж будинком i бетонною стiною паркану залишався метровий прохiд iз заасфальтованою вiдмосткою, а решту простору аж до нашого паркану займав фруктовий сад. Дарма, що всього сiм метрiв завширшки! На ньому помiстилося цiлих сiмнадцять дерев! (Це я про всяк випадок перерахувала. Тепер, з початком вiйни, я всi ресурси, що траплялися, перераховувала). Зда"ться, там були яблунi, сливи, абрикоси та вишнi.
- Ов-ва! Яблука! - Зрадiла Карина. - Можна?
- Давай! Тiльки щоб на всiх вистачило!
Обiйшовши будинок з усiх бокiв, ми виявили, що наступний будинок, який стояв за цим, був повнiстю зруйнований, навiть гараж.
-- Теж двоповерховим був... - Помiтила Люда.
Ми повернулися на подвiр'я, де Карина складала в куп-
ку на траву пiд одним з дерев зiрванi та тi, що впали, яблука.
- Як справи? - Запитала я її.
- Нормально! Вже двадцять три штуки! - З гордiстю вiдповiла вона.
- Ще п'ять - i годi! - Сказала я. - Штук десять кинемо в компот, а решту подiлимо i з'їмо свiжими.
- Згода, всiм по три яблука! - Погодилася Карина i потяглася за новою гiлкою.
- Спробу"мо протиснутись ось у цю щiлину? - Люда показала на щiлину мiж стiною першого поверху i обваленим перекриттям.
- Не варто ризикувати. - Оцiнила я. - Давай краще в пiдвал, так звичнiше i надiйнiше.
Допомагаючи одна однiй, ми розгребли уламки бiля пiдвального вiкна, розташованого поряд з ґанком, залiзли в пiдвал i опинилися в квадратнiй кiмнатi (будь-якi примiщення, хоч пiдвальнi, хоч складськi я тепер називала кiмнатами, бо в них можна було жити) чотири на чотири метри. Дверей мiж примiщеннями пiдвалу не було, лише проходи. Праворуч i лiворуч розташовувалися ще двi такi ж за площею кiмнати, а прямо - двi однаковi кiмнати бiльше - по шiсть на чотири метри. Кiмнати на поверхах будинку, напевно, були такими самими.
Пiдвал виявився цiлим. Не таким охайним, як у нашому будинку, але цiлком пристойним. Стiни в ньому були лише оштукатуренi, але не побiленi та не пофарбованi, пiдлога виявилася цементною, а не дерев'яною, як у нас. Весь вiн був покритий товстим шаром пилу, а бiля вiкон - скалками скла.
Прохiд iз лiвої маленької кiмнати вiв у пiдвал пiд гаражем. По його центру майже на всю довжину була влаштована оглядова яма, в якiй були зробленi зручнi дерев'янi. Уздовж однi"ї зi стiн розташовувався довгий стелаж та полицi з iнструментами, банками з фарбою, коробочки з гвинтиками, болтиками та гайками... Уздовж iншої - полицi з банками. I чого в них тiльки не було! I огiрки, i помiдори, i перцi, i гриби, i лечо, i салати, i варення, i компоти... Гарна господиня тут жила.
Пiднявшись сходами з пiдвалу в гараж, ми побачили такий самий порядок: уздовж однi"ї стiни - стелаж iз запчастинами та iнструментами, уздовж iншої - комплект зимової гуми. Машини у гаражi не було. Проте дверi (справжнi, навiть iз ручкою та засувом) iз пiдвалу вели на перший поверх будинку. За дверима був коридор пiвтора метра в ширину, а лiворуч - велика ванна кiмната два з половиною на чотири метри. Пiд вiкном, що виходило на руїни наступного будинку, стояло джакузi, дно якого було всипане скалками, лiворуч вiд нього - душова кабiна, праворуч - кабiнка з унiтазом. Злiва вiд дверей - два умивальники з цiлими (!) дзеркалами над ними, вмурованими в стiну (може, саме тому вони й залишилися цiлими), праворуч - пральна машина та шафка з миючими засобами.
- Води нема". Свiтла теж. - Люда перевiрила крани та вимикачi. - Зате миючих засобiв вистачить надовго. Ходiмо далi?
Пройшовши з коридору праворуч, ми потрапили до примiщення чотири на чотири метри, такого ж самого, як у пiдвалi, але зi сходами на другий поверх. Верхня частина сходiв обвалилася i була засипана уламками бетону, але перекриття над кiмнатою було цiлим. Усi тi уламки потрапили на сходи через винесенi вибухом дверi кiмнати другого поверху. Двi дверi з примiщення зi сходами були перекошенi, але вiдштовхнувши їх, ми побачили наступнi кiмнати. Частково. Перекриття обвалилися так, що якось трималися одним кiнцем за стiну цiлих кiмнат, а другим лежали на пiдлозi. Майже всi меблi в них були розчавленi i похованi пiд уламками, але бiля найближчої стiни збереглася майже цiла шафа з одягом.
Пройшовши вздовж цiлої стiни, ми потрапили в трет" з
невеликих примiщень. Це виявилася кухня. З мийкою, газовою плитою, холодильником... Все, що колись було в холодильнику, згнило й засохло та видавало такий аромат, що ми поспiшили його знову закрити. Анi води, анi газу, анi електрики тут, зрозумiло, також не було. Проте були пiдвiснi шафки з посудом, деякi з яких залишилися цiлими, стiл iз трьома стiльцями i цiлий набiр каструльок i сковорiдок у шафцi пiд робочим столом!
Взявши лише двi каструлi та велику сковорiдку, ми повернулися до передпокою першого поверху. Тут, обстеживши взутт"ву шафку, ми пiдiбрали Людi цiлком пристойну пару босонiжок та кросiвки. Потiм вiдчинили внутрiшнiй замок i вийшли на ґанок. Сонце вже сховалося за деревами, незабаром мав настати вечiр, тому ми поквапилися додому. За рештою вирiшили повернутися завтра.
Хлопчаки були вже вдома. Їм вдалося роздобути ще один поролоновий матрац та один стiлець.
- У кожну кiмнату - по матрацу! - Справедливо розпорядився Стас. - Нормально! Утрьох на ньому можна помiститися! - А у вас що?
- А у нас яблука, i посуд, i взуття для Люди! - Почала тараторити Карина. - А ще там стiльки всього! Завтра пiдемо добувати!
- Ходiмо, ходiмо. - Зупинила її Люда. - А зараз допоможи менi з вечерею. - I вони пiшли до нашої пiдвальної кухнi.
Вже за пiвгодини ми їли картоплю з квашеною капустою i запивали її ароматним яблучним компотом.
- Смачно!... - Пiдбив пiдсумок вечерi Сашко. - Якби ж ще цукор роздобути, взагалi був би кайф!
- Ми варення знайшли, завтра принесемо. - Порадувала всiх Люда.
Матраци все ще лежали в кiмнатi на першому поверсi. Хлопчаки спустили їх униз i збиралися занести в нашi "спаль-
нi", але я їх зупинила:
- А давайте спершу влашту"мося на них, як на диванах, i я вам почитаю?
- Ура! - Зрадiв Марк. - Коли я був маленьким, менi тато завжди на нiч фантастику читав!
- А менi - мама казки... - Обiзвався Сашко.
- Вибирайте книгу! - Пiдвела я їх до сво"ї коробки.
Хлопчаки вибрали збiрку фантастики "Iншi свiти" i ми всi розсiлися на матрацах у центральнiй кiмнатi пiдвалу. Просто над мо"ю головою яскраво свiтилася економна лампочка, i я почала читати...
-8-
Пiсля снiданку Люда заявила, що не наймалася куховаркою i посуд мити вiдмовля"ться.
- А й справдi, несправедливо якось. - Погодилася я. - Живемо всi разом, права у всiх однаковi, їжу дiлимо порiвну, а обов'язкiв нема". Шефе, треба якось вирiшувати це питання. - Я, як на ватажка, глянула на Стаса.
- Тодi ти готуватимеш. - Показав вiн пальцем на мене.
- Я теж не погоджуюся. Хоча я й умiю дещо готувати, але з кухнею завжди не дружила. Потрiбна черга.
- А я не вмiю готувати! - Заперечив Сашко.
- А я вмiю тiльки я"чню смажити та яйця варити! Ну i пiдiгрiти готову їжу можу. - Вiдразу вiдгукнувся Марк.
- А я мамi допомагала. I Людi теж. - Вставила Карина. - Але сама я нiчого не вмiю, тiльки те, що скажуть.
- Так... Назрiва" бунт... - Замислився Стас. Ми всi мовчки чекали на його рiшення. - Отже так, зараз посуд поми" Сашко, пiсля обiду - Марк, пiсля вечерi - я. Сьогоднi до обiду поверта"мось ранiше. Готу" Галка, iншi допомагають та навчаються. Вечерю готуватиме Марк пiд керiвництвом Людки. Потiм я вигадаю розклад на iншi днi. Усiм ясно?
Ми кивнули, а Сашко мовчки пiдвiвся, зiбрав посуд i понiс його до тазика, що стояв у дворi на нашiй лавцi бiля
крана.
- Каринка залиша"ться прибирати у будинку! Ну, там, пiдмести, помити... Загалом щоб чисто було. - Продовжував роздавати завдання Стас. - Я з Галкою та Людкою йду до сусiднього будинку, перетягуватимемо здобич.
- А я? - Запитав Марк.
- А ти пiдеш на розвiдку. Перевiриш усi будинки нашої вулицi до наступного перехрестя.
- Єсть, командире! - Марк приставив до скронi руку з двома прямими пальцями. Мабуть, бачив такий жест у якомусь фiльмi.
- Тiльки в щiлини не залазь, щоб не придавило! Зовнiшнiй огляд, ще пiдвали... Сам зна"ш.
- Знаю! Я побiг?
- Бiжи.
Ми викотили з промiжку мiж стiною та домом свої коляски i покотили їх за Стасом у сусiдн" подвiр'я. Поки ми з Людою заповнювали їх банками та посудом, Стас вибирав iнструменти. Потiм ми спробували дiстати речi з комоду - там виявилася постiльна бiлизна - простирадла, пiдковдри, наволочки, рушники та спiдня бiлизна - чоловiчi та жiночi труси, лiфчики, шкарпетки, колготки, футболки.
- Розмiрчики не нашi ... - Замислено розглядала мереживнi трусики Люда. - А ось цi, можливо, Стасу пiдiйдуть! - Чоловiчi труси були невеликого розмiру.
- Беремо все! - Вирiшила я. - Футболки цiлком можуть бути завеликими, а решта ... Доростемо або переши"мо!
Ми загорнули всi ганчiрки в одне з простирадл i винесли тюк у передпокiй iз зруйнованими сходами.
- Пiшли по миючi засоби!
У другiй тюк ми склали мило, шампунi, пральний порошок та дещо з посуду. Зробивши три ходки, ми розподiлили всю здобич на мiсця i зiбралися в "кухнi" готувати обiд. На той час додому повернувся i Марк.
- Сьогоднi у нас буде борщ. - Заявила я, розглядаючи
банку, до якої була скотчем прикле"на записка: "Борщова заправка. 2023 рiк"
- Для борщу потрiбне м'ясо. Або хоча б кiстки. - Нагадав Стас.
- Борщ бува" i пiсним. - Стояла я на сво"му.
- А де ми свiжу капусту знайдемо? - Запитала Люда.
- Можна вiдмочити квашену! - Знайшлася я. - Сашко, набери в каструльку i залий водою! - Сашко одразу кинувся виконувати розпорядження.
- Марк i Стас чиститимуть картоплю. Тiльки шкiрку робiть тонше. Зараз покажу...
- А я? - Тупцювала бiля дверей Карина.
- А ти почисти двi цибулини.
- А Люда?
- А Люда сьогоднi вiдпочива"!
- Я, мабуть, розберуся з привезеним посудом. - Вирiшила Люда i пiшла розбирати чашки, ложки та тарiлки.
- Музичку б зараз якусь... - Зчищаючи з картоплi шкiрку, промовив Стас. - Не звик я в тишi працювати.
- Тодi я замiсть радiо говоритиму! Я ж iз розвiдки повернувся! Дозвольте доповiсти?
- Доповiдай!
Марк розповiв, що всього вiд нашого першого додому до наступного перехрестя було п'ять будинкiв. Дiлянки однаковi, а будинки були рiзними. Наш одноповерховий повнiстю зберiгся, вiд сусiднього залишився лише гараж та шматок першого поверху. Наступний за ним повнiстю зруйнований, тiльки купи бетону, навiть пiдвалу не видно. Потiм цiлий двоповерховий будинок, у якому живе бабуся.
- Вона мене навiть морквиною почастувала. Я її одразу ж з'їв. Нiчого?
- Гаразд, одну все одно на всiх не роздiлиш. Давай далi. - Стас уже почистив близько десятка картоплин, тодi як Марк -
лише три.
- Треба б стареньку вiдвiдати. - Заглядаючи в каструлю, запропонувала я. - Може, їй якась допомога потрiбна. Вона зовсiм одна?
- Угу. Сказала, що її донька iз сином та онуками поїхали машиною, до Польщi збиралися. Її теж хотiли взяти з собою, але вона вiдмовилася, сказала, що де народилася, там i помре. А ще за домом доглянути... I як це його не зруйнували? Адже двоповерховий. Все навколо зруйновано, а в неї тiльки шибки повибивало! Останнiй будинок - теж купа битої цегли!
На протилежному боцi нашої вулицi колись стояла п'ятиповерхiвка. Тепер залишилася лише купа бетону. А ось велика розлога акацiя на перехрестi перед ринком не постраждала.
- Треба б на неї залiзти, щоб роззирнутися, але я додому поспiшав. - Закiнчив "доповiдь" Марк.
Коли вода у великiй каструлi закипiла, я кинула в неї нарiзану картоплю, вимочену капусту i вiдкрила банку iз заправкою. У нiй пiд невеликим шаром жиру (ура!) опинилися тушкованi в томатi буряк, морква, цибуля та невеликi шматочки м'яса.
- Нiколи не бачила заправку з тушонкою. - Здивувалася я. - Напевно, це винахiд сусiдської господинi...
Борщ вийшов чудовим! Вiн випромiнював такий апетитний аромат, що аж у животах замурчало. Тiльки ми почали розливати його по тарiлках, як у нашi дверi постукали.
- Кого це ще принесло? - Нi до кого не звертаючись, сердито промимрив Стас, вiдправляючи ложку з борщем до свого рота. - Нумо, Сашко, зганяй, подивися!
Сашко приречено поклав свою ложку на "стiл", пiдвiвся i видерся по драбинi з пiдвалу на перший поверх. Почулися кроки i голос Марини:
- Гей, там, унизу! Гостей прийма"те? Допоможiть Микитку спустити!
Стас пiдвiвся i пiдiйшов до драбини. Пiднявшись на двi
поперечини, вiн прийняв з рук Марини дитину i разом iз нею повернувся до центральної кiмнати. За хвилину до нас за столом при"дналася i Марина.
- Як смачно пахне! Просто як у мами!... - Марина схилилася над каструлею, знайшла очима чисту тарiлку, i нiкого не питаючи, сама налила собi порцiю. - Я такого борщу вже сто рокiв не їла! Можна я i Микитцi дам? Тiльки для нього розiм'яти треба ... - Швиденько з'ївши свою порцiю, Марина налила в ту ж тарiлку ще трохи i почала розминати овочi виделкою. - Так... Ну, Микитко, борщ їстимеш? - Микитка не вередував i все з'їв. - Ой, мало не забула! Я ж вам принесла гостинцi! - Марина побiгла до коляски i незабаром принесла свою сумку. - У мене тут для вас... Там-та-та-там!... Цукерки! - Вона дiстала пакетик iз карамельками. - Ось! Можна подiлити на всiх.
Поки Карина пiд пильними поглядами Сашка та Марка дiлила цукерки по однiй на шiсть купок, Марина продовжувала ритися у своїй сумцi.
- Та де ж вони?... Нiчого не розумiю... Я ж збиралася їх вам показати... А! Зда"ться, на столi лишила! Ну, нiчого, завтра принесу.
- А що ти збиралася показати? - Запитала я.
- Як що?! Фотки Микитки, звичайно ж! Такi гарнi! Менi сусiд-фотограф їх уже зранку принiс. Уявля"те? Мабуть, усю нiч робив. Я їх склала у файл i збиралася вам принести, але, мабуть, залишила на столi.
- Не страшно. - Добродушно вiдповiв ситий Стас. - Марку, пам'ята"ш, хто посуд повинен мити?
- Так точно! - Марк знову по кiношному вiддав честь.
- Ой, я тобi допоможу! - Схопилася Марина. - Ви за Микиткою придивитеся? - Подивилася вона на Люду з Кариною i, не чекаючи вiдповiдi, почала збирати тарiлки. - Куди нести?
- Надвiр, до крана! - Зрадiв несподiванiй допомозi Марк.
У ситого Микитки злипалися очi, тож грати вiн не хотiв. Люда поклала його на матрац у нашiй "спальнi" i лягла поруч.
- А що нам робити? - Пошепки запитала Карина у Стаса. - Тут же i поговорити тепер не можна - Микитку розбудимо.
- А ми пiдемо на свiже повiтря. - Вiдповiв Стас. - Пiсля обiду це дуже корисно.
- А тут i сiсти нема де. - Пробурмотiла, озираючись на всi боки, Карина. - Нам би ще лавочку...
- Сашко, ходiмо зi мною! - Одразу наказав Стас, i вони пiшли за будинок.
Поки Марина з Марком домивали посуд, Стас iз Сашком притягли у двiр три дошки, пилку, кiлька рейок, молоток та цвяхи. З усього цього вони почали споруджувати нову лаву.
- Потримай тут! - Розпоряджався Стас. - Принеси те! Подай це! Притиснiть отут!
Незабаром до виготовлення лавки були залученi всi: не тiльки я з Сашком i Кариною, а й Марина з Марком, що звiльнилися, i навiть Люда, яка вийшла у новiй футболцi, пiдперезанiй мотузкою, що виглядала як коротка сукня. Тепер вона була не в рiзнорiдних тапочках з лiвої ноги, а в цiлком пристойних босонiжках. Крiм того, вона причесалася, зав'язала сво" довге чорне волосся в хвiст, а очi пiдфарбувала.
- Ов-ва! - Не втримав захоплення Стас. - Просто писана красуня! Ти де косметику взяла?
- Мiсця знати треба! - Ухильно вiдповiла Люда, виразно скосивши очi на Марину.
Стас зрозумiв, що за Марини не про все можна говорити, i бiльше нi про що не розпитував.
Коли лава була готова i всiма випробувана, Марина зазбиралася додому. Уклавши сплячого Микитку у вiзок, вона покотила її до хвiртки.
- До речi! - Зупинилася вона вже за хвiрткою. - А що у вас
у тому сараї? Ну, з якого кран виходить?
Ми розгубилися, не знаючи, що вiдповiсти.
- А це великий-великий секрет! - Раптом випалив Сашка. - Ми його будь-кому не розкрива"мо!
- То я, на вашу думку, "будь-хто"? - Образилася Марина.
- Ну, ми ж знайомi лише другий день... - Почав виплутуватися Сашко. - А такi секрети розкриваються лише на третiй.
- Ну добре! - Засмiялася Марина. - Тодi я до вас завтра прийду - саме третiй день буде! - I вона пiшла.
-9-
- Фу! ... - Видихнув Стас. - Молодець, Сашко, вчасно знайшовся! Що ж ми за господарi, якщо досi не зна"мо, що в нас пiд носом знаходиться?! У розвiдку кудись бiга"мо, а у себе на подвiр'ї... Зараз я цей замок молотком зiб'ю... - Подався вiн до сараю, прихопивши молоток.
- Навiщо молотком? - Вигукнув Марк. - Вiн тодi зiпсу"ться! Я зараз його гвiздком... - I вiн почав колупатися в замку гвiздком. - Ось! Прошу! - Марк зняв розкритий замок i вiдчинив перед нами дверi сараю.
Ми так i завмерли, розкривши роти вiд подиву. Лiворуч вiд дверей височiв аж до самої стелi стелаж з дровами та книгами. Праворуч за клейончастою шторкою було встановлено справжнiй унiтаз та душова кабiна. Пiд стелею над унiтазом був пiдвiшений бойлер.
А далi була справжня кухня, прибудована прямо до бетонної стiнi паркану! Посерединi стояв обiднiй стiл iз чотирма засунутими пiд нього стiльцями. Праворуч - дров'яна грубка, до якої був прилаштований великий металевий бак, i залишалися вiльними двi конфорки. Вiд бака йшли вгору труби, а пiд стелею було пiдвiшено систему з трьох нержавiючих бакiв, з'"днаних разом товстими привареними трубами. Вiд останнього бака труби вели до справжнього опалювального радiатора, встановленого пiд вiкном. Вiкно було завiшане гарним тюлем, за яким висiла щiльна брезен-
това штора свiтломаскування.
- Хай буде свiтло! - Вигукнув Стас i театрально вiдсунув штору убiк.
За шторою виявилося нове та цiле пластикове вiкно!
- I чому це нiкому з нас не спало на думку подивитися на сарай з бокової вулицi? - Риторично запитала Люда.
- Я зараз подивлюся! - Вигукнув Сашко, вiдчинив вiкно, вилiз через нього на вулицю i, пробiгшись уздовж усього сараю, повернувся до нас через дверi.
- Усього чотири вiкна! - Випалив вiн. - Мабуть, чотири такi ж кiмнати! Але нiчого не видно - скрiзь висить брезент!
- Нiчого, ось ми все повiдкрива"мо i подивимося. - Запевнив нас Стас.
Розмiри кухнi, крiм передпокою з санвузлом та стелажем бiля входу, були чотири на чотири з половиною метри. Вiдразу за грубкою в пiдлозi було влаштовано дерев'яний люк, з якого в прорiз пiднiмалися двi труби - одна до бака, iнша - до крана над мийкою. Вiд цi"ї труби майже над самою пiччю йшла труба до того крана у дворi, яким ми цими днями користувалися. Бiля обох труб-стоякiв праворуч та лiворуч розташовувалися великi кнопковi вимикачi. На одному були червона та чорна кнопки, на другому - синя та чорна. Синя кнопка була втиснута.
- А якщо я натисну червону? - Стас задумливо занiс над нею руку.
- Стiй! - Зупинила я його. - До червоних кнопок завжди треба ставитись з обережнiстю. Дай-но я згадаю, що колись була iнженером i розберуся.
Виявилося, що кнопки включали насоси, розташованi в свердловинi пiд сара"м. Синя кнопка була увiмкнена, тому воду ми отримували постiйно. А червона мала закачувати воду в опалювальну систему.
- Дивiться, вiд цього радiатора труби йдуть через стiну до
сусiднього примiщення. Напевно, весь сарай опалю"ться.
- I в будинку радiатори встановленi! - Згадав Марк.
- Отже, узимку буде тепло! - Констатувала Люда.
- А в грубцi напiвобгорiла книга... - Зазирнув у грубку Марк. - Вони що, пiч книжками розпалювали?
- Тому тут їх так багато... - Роззирнулася навколо Карина.
Книг, й насправдi, було багато - не лише на стелажi бiля входу, а й пiд столом пiд саму стiльницю, i пiд раковиною, i на робочому столi праворуч... Через стопки книг ледь виглядали холодильник у кутку та шафа-пенал, в яку були вмонтованi мiкрохвильова пiч та електро-духовка.
- Холодильник працю"! - Розкрила його Карина. - Тiльки тут, зда"ться, все зiпсувалося... Смердить...
- Не тiльки зiпсувалося, а й добре поцвiло... - При"дналася до неї Люда. - Ой! А в морозильнику цiла курка, шматок сала та великий пакет iз пельменями!... Замороженi, значить, не зiпсувалися!
- Покажи! - Кинувся до дiвчат Сашко. - Ура! Я так люблю пельменi!
- I я! Застрибав навколо столу Марк.
- Пельменi усi люблять. - Спробував заспокоїти їх Стас. - Треба подивитись, що за цими дверима.
- Сусiднiй сарай. - вiдповiла Люда. - Що ж ще?
- Ясно, що сарай. Питання: що в ньому?
Дверi в сусiдн" примiщення були перекритi драбиною, покладеної на пiдлогу та прихиленою до стiни. Одним кiнцем вона упиралася в шафу, прибудовану до душової, а другим ховалася за тумбою робочого кухонного столу.
- Треба б цю драбину винести... - Хлопчики почали витягувати її на вулицю. - I як вони її сюди запхали? Нiяк не виходить.
- Треба цей кiнець пiдняти над столом... Книги заважають!
- Ми їх на центральний стiл перетягнемо! - Дiвчата почали перетягувати книги.
- Мiй кiнець звiльнився! - Нарештi витягнув драбину з-за
столу Стас. - Я зараз вiдступлю до вiкна, а ви другий кiнець просовуйте у дверi!
Поки всi поралися з драбиною, звiльняючи дверi, я вирiшила дослiдити вмiст шафи бiля душової. Усi полицi майже повнiстю були заставленi трилiтровими банками з гречкою, рисом, пшоном, рiжками, цукром, борошном, вiвсянкою тощо. Внизу дверцята вiдчинялися окремо i там стояли три мiшки - два повнi i один трохи бiльше половини. У початому мiшку та в одному з повних виявився цукор, а в iншому повному - борошно.
- Якби я ще й пекти вмiла... - Привернула я загальну увагу. - У нас мiг би бути й хлiб.
- Навчимося! - Впевнено сказала Люда i потягла на себе ручку дверей, що звiльнилися. Дверi не пiддавалися.
- А якщо так? - Сашко штовхнув дверi i вони вiдчинилися.
- Виявля"ться, i так можна було ... - Стас першим увiйшов у наступний сарай, ми тiснилися за його спиною. - Можна було через ту драбину просто переступити. Мабуть, вони тут жили, доки доводили хату до ладу.
За дверима виявилася справжня житлова кiмната. По обидва боки вiд вiкна стояли два лiжка зi зручними ортопедичними матрацами та постiльною бiлизною, заправленi легкими покривалами. Мiж ними - двi тумбочки, над узголiв'ями - однаковi бра з економними лампочками. Навпроти вiкна двi шафи, одна з яких була повернута в кiмнату "обличчям", а друга - "спиною", утворювали стiнку. Задня сторона шафи була обкле"на шпалерами в тон пофарбованих по штукатурцi стiн кiмнати, на нiй, як на стiнi, висiв плоский телевiзор, а пiд ним стояв комод. Шафа виявилася забитою чоловiчим та жiночим одягом, а комод - постiльними речами та рушниками.
Навпроти дверей, через якi ми сюди пройшли, стояв письмовий стiл iз комп'ютером, i пристро"м "три в одному" - принтер, сканер та ксерокс. За ним - шафа-купе. Загорнувши за влаштовану шафами стiну, ми побачили туалетно-душову кабiнку, що крiзь стiну примикала до такої самої, як у кухнi. Шторка була вiдсмикнута, а вогник бойлера свiтився.
- Досi працю"... - Стас зiбрався було вимкнути бойлер.
- Не треба! - Зупинила його Люда. - Сьогоднi у нас буде лазневий день!
- I кому тепер потрiбний комп'ютер? - Розглядав Марк речi на столi та на полицях над ним. - Iнтернету ж тепер нема".
- Менi потрiбен! - Вигукнула я. - Я ж письменниця, я без цього просто не обiйдуся! Менi б ще папiр роздобути... Я б вам свої книжки, якi ще не виданi, роздруковувала.
- А тут книжок теж навалом! - Вилiз iз-пiд лiжка Сашко. - I пiд лiжками, i пiд столом! А ще тут якась валiза, вся в пилюцi! Її, мабуть, рокiв сто нiхто не чiпав!
- Старi валiзи - це моя справа! - Вирiшив Стас. - Там можуть якiсь цiннi речi зберiгатися! - А, нi! Дурниця - швейна машинка.
- Яка ж це дурниця?! - Стрепенулась я. - Це за нинiшнiх часiв справжнiй скарб! Он, скiльки одягу ми знайшли - я його на вас перешиватиму!
- А ти вмi"ш?
- Не те слово! Я взагалi доморощений кутюр'"!
- Кутю - що? - Не зрозумiв Сашко.
- Дизайнер одягу! - Пояснила я. - Отже так... Цей комп'ютер iз принтером - у мою кiмнату, швейну машинку - також... Можна? - Схаменулась я i запитливо подивилася на Стаса.
- Можна. - Поблажливо вiдповiв вiн.
- А можна ми з Каринкою тут жити будемо? - Невпевнено запитала Люда. - Тут якраз кiмната для двох, i туалет iз душем.
- А якщо бомбардування?
- Тож одноповерхiвки, начебто, не бомблять... Але якщо буде страшно, ми вiдразу ж до вас в пiдвал скотимося... Через вiкно, щоб швидше було...
- Гаразд! - Стас сьогоднi був дуже добрим. - А той душ, що на кухнi, буде спiльним.
- Тiльки кухню треба вiд книжок звiльнити! Тут все ": i вода, i електрика, i холодильник, i стiл - готувати буде зручнiше. - Люда сiла на лiжко, випробовуючи матрац. Каринка вже лежала, заклавши руки за голову на подушцi.
- Книгами завтра займемося! А зараз треба решту сараїв вiдкрити. Де там твiй цвях? - Звернувся Стас до Марка.
- А я цiлу зв'язку ключiв знайшов! - Задзеленчав ключами Сашко. - Тут, мабуть, вiд усiх дверей!
Вiдкривши наступний сарай, ми опинилися у такiй самiй кiмнатi, як i попередня, тiльки у дзеркальному вiдображеннi: праворуч душова кабiна з туалетом, лiворуч - шафа-купе з письмовим столом, що примикав до нього, прямо - одна шафа "обличчям" до вхiдних дверей, другий - до кiмнати. На заднiй стiнцi шафи в кiмнатi - телевiзор, пiд ним - комод. Бiля вiкна стояли два лiжка, заваленi книгами майже до стелi, а мiж ними пiд вiкном - двi тумбочки, теж заваленi книгами. Взагалi вся кiмната була завалена купами книг, кинутих абияк. Кiмната явно була нежилою.
- А хто тут житиме? - Запитав Марк Стаса. - Ти, мабуть?
- Нi, всi iншi житимуть у хатi! - Вiдрiзав Стас. - Лiжка i все iнше перенесемо в наш пiдвал, а тут я влаштую майстерню. - Стас вже зовсiм забув, що "справжнi бомжi не працюють". - Ще однi дверi залишились. Пiшли!
Остання кiмната була такою самою, як i всi: душова кабiна з туалетом, шафа-купе, двi шафи, комод, непрацюючий телевiзор, стiл i два лiжка з тумбочками бiля вiкна. От тiльки...
Вiкно було завiшане щiльним брезентом i в напiвтемрявi ми їх не вiдразу помiтили, а вони намагалися навiть не дихати... Коли Стас клацнув вимикачем i в кiмнатi увiмкнулося свiтло, ми всi остовпiли - на одному лiжку, закрившись ковдрою до самих очей лежала жiнка похилого вiку, а на другому, забравшись на нього з ногами i втиснувшись у дальнiй куточок, причаїлася жiнка рокiв близько сорока.
- Це ще що таке? - Розгубився Стас.
- Ой, тiльки не виганяйте нас! - Заголосила жiнка з кута лiжка. - Ми ж не знали, що ви тут мешка"те! У Марiї Семенiвни ноги вiдмовили, вона ходити не може, тiльки до туалету i назад.
- I давно ви тут? - Стас взяв себе в руки та розпитував, як господар.
- Тижнiв уже з п'ять. Марiя Семенiвна дуже повiльно ходила, а вже вечiр настав, над ринком з'явилося кiлька куль... А у вас вiкно було "на провiтрювання" вiдчинено...
- То ви що, у вiкно влiзли? - Здивувалася я.
- Так, подiтися було нiкуди, я спочатку руку засунула, вiкно вiдчинила, потiм Марiю Семенiвну пiдсадила, а вже потiм i сама... Ми вiкно вдень закрива"мо, провiтрю"мо тiльки вночi... Я щоранку вибираюся у вiкно та йду у справах, а Марiя Семенiвна тут лежить...
Марiя Семенiвна спустила ковдру з обличчя i виявилася сивою повненькою колись жiнкою рокiв пiд шiстдесят.
- Вiтаю. Якщо ми вам тут заважа"мо, то ми знайдемо iнше житло... Надiйка знайде якийсь пiдвал...
- А чим же ви харчу"тесь? - Озирнулась я в пошуках плитки чи хоча б чайника.
- Сухом'яткою. - Зiтхнула Марiя Семенiвна. - Що Надiйка добуде, те й менi принесе... Можна, ми хоч до ранку залишимося? Вже нiч скоро...
- Та залишайтеся! Що нам, мiсця шкода? - Я запитливо подивилася на Стаса.
- Звiсно, ??залишайтеся! - Пiдтримав мене вiн. - Ви вже тут
обжилися... Тiльки не треба бiльше через вiкно лазити, ми вам дверi вiдчинили.
- I ключi можемо дати! - Пiдтакнув Марк.
- А ви нам по господарству допоможете! - Додала Люда.
- А як же ... - Здивувалася нашiй великодушностi Надiйка. - Ми тут i туалетом користувалися, i душем... гарячим...
- Ой, нам же митися треба! - Схаменулась я. - Ану, усiм у душ!
- А...
- А з вами ми завтра вранцi познайомимося! - I я виштовхала всiх своїх дiтей за дверi. - Люда з Кариною митимуться у сво"му душi! Обживайтеся, тiльки вiкно на нiч завiсьте! Хлопчаки, ви можете разом помитися, а ми зi Стасом - будемо останнiми!
- Теж разом? - Засмiявся Сашко.
- Нi, звичайно! - Рикнув на нього Стас. - Спочатку Галка, а потiм я!
На вечерю ми мали пельменi. Усiм дiсталося по сiмнадцять штук, навiть новим сусiдам. Надiйка поїла разом з нами у пiдвалi, а потiм вiднесла порцiю Марiї Семенiвнi. Три пельмешки, що залишилися, ми, переглянувшись зi Стасом i Людою, вирiшили вiддати малечi.
Цi"ї ночi я спала помита в гарячому душi, сита, на чистих простирадлах, у кiмнатi, залишенiй менi в одноосiбне користування, з принтером i швейною машинкою в кутку, займаючи сама цiлий матрац!
-10-
Вранцi Стас викликав нас на двiр о сьомiй годинi ранку.
- Слухай мою команду! - Зiбрався вiн роздавати розпорядження на день. - Сьогоднi головне завдання - розiбратися iз книгами. Вiдповiдальна - Галка. Якi будуть у тебе побажання?
- Я пропоную книжки перебирати та вiдносити до кiмнат. Влашту"мо бiблiотеку. Це i людям буде корисно, i виявиться чудовим прикриттям. Жити ж ми все одно збира"мось у пiдвалi?
- Звичайно, там зручно та безпечно. Добре, бiблiотека, то бiблiотека. Що для цього потрiбно?
- А чому вiн розпоряджа"ться? - Почула я шепiт Надiйки за своїм вухом.
- Вiн у нашiй сiм'ї найстарший чоловiк. Вiн узяв на себе вiдповiдальнiсть за всiх нас, а ми йому допомага"мо.
- Менi б у допомогу Люду... I носити книги хтось мусить, вони важкi. - Попросила я Стаса.
- Гаразд... Але спочатку треба поснiдати. Снiданок готуватиме.... - Вiн обвiв усiх по черзi поглядом.
- А можна я? - Виступила з-за мо"ї спини Надiйка. - Я в садочку нянькою працювала, я все вмiю!
- Тодi в хатi прибере...
- Я! - знову виступила Надiйка.
- А встигнеш? - Стас чомусь вирiшив до всiх домочадцiв звертатись на ти.
- Встигну! I обiд приготую! Я, зна"те, яка спритна!
- Тодi в розвiдку сьогоднi пiду я i... Марк! Iншi пiдкоряються Галцi!
На снiданок у нас була гречана каша, приправлена ??банкою тушонки.
- Звiдки у вас тушонка? - Запитав Стас Надiйку.
- Мар'я Семенiвна пише листiвки-звернення для мерiї, а я їх туди вiдношу та приймаю новi замовлення. Нам за це iнодi пайок видають.
Перебирати книги ми почали iз сарайної кухнi.
- Художню лiтературу склада"мо в одну купу, наукову - в iншу. Дуже зiпсовану - на розпалювання. - Почала я розпоряджатися.
- Ов-ва! А за парканом, виявля"ться, лише руїни! А ранiше тут ткацька фабрика була... - Сашко приставив драбину до паркану, влiз i зазирнув через нього. - Тiльки склади цiлими залишились. Але там нiчого не здобудеш - охорона варту", люди ходять... Ага, там готовий одяг розподiляють!
- Можна я туди? - Тут же зорi"нтувався Марк. - Може, й нам щось перепаде?
- Удвох пiдемо! - Вирiшив Стас i вони пiшли.
- А дах нашого сараю якийсь дивний, вiн вкритий чимось чорним i блискучим. На скло схоже.
- Ану, злазь! Дай подивлюся! - Я полiзла по драбинi.
Дах сараю був покритий сонячними батареями. Суцiльно. З двору сарай був вищим, з вулицi - нижчим. Батареї, укладенi прямо на схил, опинилися якраз пiд потрiбним кутом до сонця. Над дверима сараю були влаштованi розсувнi дверцята, як у шафi-купе, за ними стояли ящики акумуляторiв. Так ось звiдки у нашому будинку електрика! Я подивилася на будинок - його дах також був покритий батареями!
- Ой! - Повертаючись, я порiзалася про щось на огорожi. Вона була всипана битим склом.
Я, звичайно ж, вiдразу це помiтила, як тiльки пiднялася на драбину, але розглядаючи сонячнi батареї та акумулятори, зовсiм про це забула. Кров текла, не зупиняючись. Надiйка притягла зi сво"ї кiмнати бинт i йод i дуже вмiло зробила менi перев'язку.
- Батареї блищать, скло блищить... - Бубонiв собi пiд нiс Сашко, складаючи в невеликi стоси книги, якi ми вже перебрали.
- Художнi - до лiвої кiмнати, науковi - до правої. - Розпоряджалася я. - Складай пiд стiнкою, потiм розберемося... - Я понесла першу стопку разом iз Сашком. - Ов-ва, а тут уже помито?
З кута великої кiмнати пiдвела голову Надiйка:
- Так-так, я вже помила! Зараз тут закiнчу та пiду готувати обiд!
- Там курка у холодильнику. - Повiдомила я.
- Чудово! Отже, буде курячий суп!
До обiду ми встигли розiбрати всю кухню, кiмнату дiвчаток та половину наступної. У кухнi, крiм усього iншого, виявилася така сама електроплита на двi конфорки, як у нашому пiдвалi. Обiд Надiйка готувала вже на нiй, а не в нашому пiдвалi, щоб не вiдриватися, як вона висловилася, вiд колективу i щоб можна було поговорити.
- У мене всi документи зникли, тому я поки що на роботу офiцiйно влаштуватися не можу. У Марiї Семенiвни - теж... От, якби хоч якiсь документи... Можна було б постiйний пайок оформити...
Стас з Марком принесли стiл та стiльцi з сусiднього будинку i втягнули їх у велику кiмнату нашого пiдвалу. На складi трикотажної фабрики їм нiчого не дали, сказали, що спочатку треба заре"струватись у мерiї.
Не встигли ми розсiстись за столом, втягуючи носами аромат, що виходив iз великої каструлi, закритої кришкою, як до нас завiтала Марина з Микиткою.
- О! Як я вчасно! - Зрадiла вона, заглядаючи в люк. - Приймайте дитину! - А з чим у вас суп?
- З куркою, картоплею та рiжками! - Вiдповiла Надiйка, розливаючи суп по тарiлках i розкладаючи кожному в тарiлку по шматочку курки.
- Ой, а ви хто?
- Я Надiйка ...
- Моя троюрiдна сестра! - Додала я. - Вони з тiткою вчора приїхали.
- А де тiтка?
- Вiдпочива" пiсля важкої дороги. Ми їй обiд потiм до її кiмнати принесемо.
- А я з Дiмою помирилася! Уявля"те, поки я вчора у вас була, вiн додому приходив. Побачив на столi Микитчинi фотки i зовсiм про сварку забув. Я прийшла - нiкого нема, лягла з Микиткою на диван... А коли прокинулася, Дiма вже знову додому повернувся i цiлий пакет їжi принiс! А Микитка одразу його згадав! На руки до нього пiшов i весь час смiявся! Дiма сказав, що бiльше нiколи вiд нас не втече.
Як i вчора, Марина вирiшила помити посуд, залишивши Микитку на Карину в моїй кiмнатi. Вона була при"мно вражена, що ми приховували вiд неї справжню кухню з гарячою водою та спальню дiвчаток.
- Ну, так, зрозумiло... Не всiм одразу свої секрети розкривати... Людину спершу трiшки пiзнати треба... Такi тепер часи...
Ми з Людою та Надiйкою збиралися продовжити розбирати кiмнати сараю вiд книг, а Стас сказав, що подума" над тим, як розширити люк, щоб спустити в нього великогабаритнi меблi - лiжка, шафи, письмовi столи...
- А ще, сподiваюся, дивани будуть... А може навiть ванна. Джакузi...
Я понесла обiд Марiї Семенiвнi. Тiльки я увiйшла до її кiмнати, як побачила чоловiка, що сидiв навпроти неї прямо на сусiдньому лiжку.
- Хто ви такий i як до нас потрапили? - Одразу ж напала я на нього з запитаннями. - Через вiкно влiзли? Ось я зараз дiтей у мерiю вiдправлю за полiцi"ю!
- Та я сам полiцiя! - Вигукнув хлопець рокiв двадцяти дев'яти. - Я ось цих дамочок контролював, вони ж до вас у вiкно залiзли!
В цей час у кiмнату ввiйшли Стас i Люда, за ними маячила Надiйка.
- То й що, що залiзли? Ми їм тепер дозволили жити тут офiцiйно! За це вони нам по господарству допомагатимуть! - Вiдрiзала я.
- Вiн нас увесь час шантажував, частину нашого пайка вiдбирав. - Поскаржилася Марiя Семенiвна, прилаштовуючи тарiлку iз супом на тумбочцi.
- Полiцiя, кажете? А покажiть ваше посвiдчення! - Продовжувала нападати я.
- Посвiдчення зi мною нема"... - Бачачи таку кiлькiсть народу, спробував зупинити мiй натиск хлопець. - Ось, тiльки трудова книжка... - I вiн вийняв iз нагрудної кишенi форменої куртки охоронця магазину стару паперову трудову книжку.
- Груздь Мар'ян Семенов... А чому тут ляпка? - Почала розглядати я першу сторiнку трудової книжки.
- Що? - Марiя Семенiвна аж пiдскочила на лiжку, мало не перекинувши тарiлку. - Ану, покажи!... Це ж моя книжка! Це я Груздь Марiя Семенiвна! Ось, вiдразу видно, що фотографiя накле"на!
"Полiцейський" просто вмить вилетiв у вiкно, навiть не зачепивши тарiлки! Книжка залишилася в руках Марiї Семенiвни.
- Зачекайте, не вiдривайте фотографiю! - Зупинила її я. - Тепер, коли ви ма"те хоч якийсь документ, вам можна буде офiцiйно на роботу влаштуватися. От там цю фотографiю i вiдклеять! А заразом розберуться iз цим "полiцейським"-шантажистом!
Надiйка розповiла, що якось, коли вона надвечiр залазила у вiкно, "полiцейський" це помiтив i ввечерi, коли жiнки вiдчинили вiкно, щоб провiтрити кiмнату, влiз у нього й почав шантажувати їх тим, що розповiсть господарям чи кому треба в мерiї, що вони незаконно зайняли чуже житло. За мовчання зажадав частину пайка. З того часу й нагодився приходити до них щотижня.
Пiсля обiду Марiя Семенiвна спробувала вперше за багато днiв вийти надвiр. У дворi вона сiла на лаву i взялася качати в колясцi Микитку, що прокинувся. Карина при"дналася до нас, допомагаючи складати книжки у стоси.
- А "Iсторiя КПРС" - це в наукову? - Запитала Люда.
- Нi, можна на розпалювання. - Вiдповiла я.
- А "Iсторiя Стародавньої Грецiї"?
- У наукову.
- А "Iсторiя подорожi до Кассiопеї"?
- У художню.
- I чого тобi все "Iсторiї" трапляються? - Здивувалася Марина i теж сiла над книгами. - А в мене "Вiдкриття та гiпотези" - це в наукову?
- Так.
- А...
I тут з хати пролунав страшний гуркiт. Ми покидали книги i всi, крiм Марiї Семенiвни, що залишилася з Микиткою, кинулися до хати. Серед хмари пилу, що осiдав, стояли Стас, Марк i Сашко, а замiсть нашого невеликого люка у пiдвал зяяв величезний прорiз два на три метри.
- Виявля"ться, вони тут збиралися сходи робити. - З приголомшеним виглядом почав пояснювати Стас. - Тут навiть стiна для цього поставлена, i перекриття закiнчу"ться. А дошки пiдлоги тимчасово поклали, доки сходи не зробили. Ми їх пiдважили i ось...
- Зате тепер можна буде зробити справжнi сходи, а не лазити драбиною! - Додав Марк.
- А ви сходи робити вмi"те? - Запитала я.
- Та що там... Навчимося! - Стас переклав молоток iз однi"ї руки в iншу.
- Та поки ви навчитеся, у нас тут що, такий бардак буде? Надiйка пiвдня прибирала!
- Ну, i нiчого страшного! - Почала всiх заспокоювати Надiйка. - А вчитися треба у спецiалiстiв.
- Де їх взяти?
- Як де?! Ви що, не зна"те? Мерiя розмiстила бiля ринку дошку для робiтникiв. Усi, хто щось вмiють робити, розмiщують на нiй оголошення i щоранку приходять за замовленнями. Там i сантехнiки ", i теслi, i столяри, i склярi, i швачки. Я сама там щодня ре"струвалася як прибиральниця!
- А як будемо розраховуватися? - Запитав Стас. - Адже у нас грошей нема"!
- А кому тепер вашi грошi потрiбнi? За все треба розраховуватися продуктами чи корисними речами.
- Ну, тодi ми щось добудемо... - Стас вже остаточно прийшов до тями. - Марку, ти пiдмiта"ш i ми"ш пiдлогу! Сашко, ти - на розвiдку! А я скоро...
Усi хлопцi розбiглися.
- Фу! Як менi цi книги набридли! - Усього за пiвгодини пробурмотiла Марина. - Нам iз Микиткою вже час додому. Дiма, певно, вже з роботи повернувся!
- То ти завтра разом з ним приходь! - Запропонувала я. - Познайомимося, сiм'ями будемо дружити.
- Ой, як чудово! Мiй Дiма такий розумний, вiн, може, вам навiть чимось допоможе! От побачите!
-11-
- А давайте вiдвiда"мо сусiдську бабусю? - Запропонувала я. - Може, їй нема чого їсти? Може, допомога якась потрiбна?
До бабусi, яка жила в не зруйнованому двоповерховому будинку через два вiд нашого, вирушили втрьох - я, Люда та Карина. Дорогою нас наздогнав Сашко.
- Гей, хазяйка! - Постукала я в хвiртку i ввiйшла у двiр. Дiти пройшли за мною. - Гостей прийма"те? Ми - вашi сусiди!
Будинок стояв лiтерою "Г" - до тротуару виходила нiжка цi"ї лiтери - гараж, перед яким зеленiв свiжою петрушкою, кропом та цибулею невеликий городик (чотири на два метри), а до гаража був прибудований будинок на всю ширину дiлянки - 20 метрiв. Уздовж внутрiшньої сторони лiтери "Г" була прибудована колись засклена веранда, про що свiдчили осколки, що стирчали скрiзь. Вiд ґанку до веранди була прокладена асфальтована дорiжка, а праворуч вiд неї весь вiльний простiр, що залишився (7 на 15 метрiв) теж займав город. Дах над останньою кiмнатою другого поверху, що примикав до сусiдньої дiлянки зi зруйнованим будинком, був трохи пошкоджений i просiв на крайню стiну, що напiврозвалилася. Решта було цiлим.
- Сашко! Ану, метнися у пiдвал та в гараж, оглянься, але нiчого не чiпай. - Прошепотiла я. - Гей, господиня! Гостi чекають!
- А менi гостi не потрiбнi! - Вийшла з сапкою через руїни сусiднього будинку жiнка рокiв пiд шiстдесят. - Менi й самiй нема чого їсти!
- А ми вам суп принесли! Справжнiй, iз куркою! Тiльки вiн охолонув трохи, треба б пiдiгрiти.
- Ну, якщо принесли... Не пропадати ж добру, проходьте на кухню.
Всi дверi цього будинку виходили на веранду: з гаража - на "нiжку" лiтери "Г", а з передпокою, кухнi та двох кiмнат - на "перекладину". Ми ввiйшли до передпокою, в якому було влаштовано санвузол, сходи вели на другий поверх, дверi праворуч - до кухнi, а лiворуч - до кiмнати.
- А у вас також електрика "? - Побачила Люда електроплиту та холодильник. - У нас також ", тому що у нас на даху встановленi сонячнi батареї.
- I в мене батареї. Зять встановив. Я ще лаялася, що стiльки грошей витратив, а ось, сталися у нагодi... - Бабуся поставила нашу каструльку на плиту, щоб розiгрiти суп. - А у мене для вас нiчого нема.
- А ви дайте нам трохи зеленi! - Визирнула через вiкно на город Карина.
- Няв! - Пролунало вiд пiдвiконня.
- Ану, брись! - Крикнула бабуся.
- Давайте познайомимось. - Запропонувала я. - Мене звати Галина. Я з дiтьми приїхала до тiтки, вона жила в крайньому будинку... А вона... Зникла вона... А потiм до мене племiнники при"дналися. Ось тепер разом i живемо. А Вас як звати, як Ви тут?
- А я Максимiвна. Так i називайте. На початку вiйни донька мене iз села сюди перевезла. Вони тут iз зятем та дiтьми жили... - Бабуся налила собi суп у тарiлку i почала їсти.
- Няв! - Знову пролунало вiд вiкна.
- А щоб тебе! - Мало не поперхнулася Максимiвна.
- Ой! Там кошеня, таке малесеньке, таке худесеньке! Мабуть, голодне... - Пiдiйшла до вiкна Карина.
- Це Ваше кошеня? - Запитала я.
- Дуже менi нахлiбники потрiбнi! Тут би самiй прогодуватись... -- Максимiвна самозабутньо уплiтала наш суп за обидвi щоки. - Приблудився, шибеник, уже третiй день нявка"!
- А можна ми його собi вiзьмемо? - Запитала Карина, переводячи погляд то на мене, то на бабусю.
- Та забирайте! Менi вiн i задарма не потрiбен!
- Карина вибiгла у двiр i за хвилину повернулася з триколiрним пухнастим клубочком.
- Хлопчик. - Взяла я його на руки. - Мiсяця три, мабуть. А худющий! Ребра пiд шерстю промацуються... - Я взяла нашу каструльку з залишками супу, що не помiстилися в тарiлку Максимiвни, перекинула їх на кришку i поставила перед кошеням.
Кошеня не вередувало i iз задоволенням спочатку виїло бульйон, а потiм з'їло i картоплю, i рiжки, i варену цибулю.
- Тiльки продукти переводите... - Пробурмотiла Максимiвна, яка думала, що їй дiстанеться добавка.
- А як же Ви самi залишилися? - Перевела я розмову. - Чому дiти Вас iз собою не взяли?
- А я не захотiла. Якщо вже з села забрали, то хоч тут залишусь. Кому я у тiй Польщi потрiбна?... Та й тут за хатою хто доглядатиме? Ще й город...
- Я бачила, ви з сусiдської дiлянки вийшли?
- А що?! - Iз викликом подивилася на мене господиня. -
Будинок зруйнований, сусiди поїхали, не пропадати ж землi! Та й що там за город? Всього грядочка ...
Сусiдський двоповерховий будинок колись виходив просто на тротуар, без переднього двору чи хоча б, як у нас, газону. Весь двiр був улаштований за ним. I ось цей двiр (20 на 7 метрiв) Максимiвна перетворила на город, посадивши там картоплю.
- Та будь ласка, на здоров'я! - Заспокоїла я Максимiвну. - Нам Ваш город не потрiбен. У нас " сад.
- А не потрiбен, то й нема чого голову морочити! Часу у мене нема" з вами ляси точити! Працювати треба. Картопля сама себе не викопа".
- Ну, гаразд, тодi ми пiдемо... Ви, якщо щось, звертайтесь, може, допомога знадобиться...
Iдучи, ми помiтили, що жадiбна бабуся "прихватизувала" собi ще й город сусiдiв лiворуч. Там будинок виходив фасадом на перпендикулярну вулицю, залишаючи вiльною вiд руїн дiлянку 12 на 15 метрiв, теж перетворену тепер на город.
- Непри"мна бабуся. - Зробила висновок Люда, коли Максимiвна, виштовхавши нас, закрила хвiртку на засув.
- I зеленi не дала ... - Притиснувши кошеня до грудей, погодилася з нею Карина.
- А ось i я! - Як з нiзвiдки з'явився Сашко. - Там у цi"ї бабусi у пiдвалi чого тiльки нема"! Консерви i рибнi, i м'яснi, i курячi, i кролячi... I газировка цiлими упаковками, i коробки аж до стелi. Я парочку вiдкрив - там i печиво, i цукерки, i згущене молоко!... От би стягнути хоч трохи!...
- Ти що забув? Ми не грабу"мо i не крадемо! Ми тiльки здобува"мо! - Нагадала я йому фiлософiю Романа. - А бабусi все це, мабуть, її донька та зять перед вiд'їздом залишили. Треба ж їй якось самiй жити!
- Дивiться, кого ми принесли! - Закричала вiд ґанку Карина, щойно ми повернулися додому.
- Кошенятко! - зрадiла Надiйка. - Ну тепер як у справж-
ньому будинку!
- А як ви його назвете? Запитала з лави Марiя Семенiвна.
- Св"тик. - Вiдповiла Карина i на її очах заблищали сльози. - Так мою сестричку звали... Пiдемо, Св"тику, я тебе ще погодую... - I вона, приховуючи сльози, зникла з кошеням у кухнi.
Марк з Надiйкою вже навели лад пiсля розгрому, влаштованого Стасом, i збиралися готувати вечерю, роздумуючи, що б приготувати. Зупинилися на пiсних оладках з варенням.
- Допоможiть хвiртку вiдчинити! - Прокричав Стас iз вулицi.
Вiн притяг звiдкись повнiстю завантажений дитячий манеж. Там були i ходунки, i брязкальця, i кубики, i конструктори, i олiвцi, альбоми, фломастери, рiзнi iграшки...
- Це тобi! - Витяг вiн з купи гарну ляльку i простяг Каринi. - А це вам! - Стас передав Сашку велику коробку з машинками та iграшковими роботами. - Вони теж дiти. - Повернувся вiн до мене. - Їм теж ще треба грати...
- Правильно! - Схвалила його вчинок Надiйка. - Який ти дорослий, справжнiй голова сiм'ї... - I вона знов пiшла на кухню.
- А це тобi й менi. - Менi дiсталася пачка паперу та ручки, а Стасу - кiлька альбомiв, лiнiйки, олiвцi та точилки.
- А тобi це навiщо? - здивувалася я. - Ти що, малюватимеш?
- Нi, креслитиму. У мене сусiд був студентом будiвельного. Вiн мене трохи навчив. Я теж хочу стати iнженером. Тепер стiльки будувати доведеться... От тiльки придума"мо, як з кулями уживатися ...
Потiм ми тягали меблi. З третьої кiмнати сараю всi разом перетягли лiжка для хлопчикiв i спустили їх на мотузках у тепер великий люк. Лiжка поставили так, як хлопцi захотiли. Стас, як i я поки що залишився на матрацi. Письмовий стiл перенесли до мо"ї кiмнати, i я вiдразу ж почала розставляти на ньому все необхiдне. Щоб перенести шафи, домовились на завтра найняти вантажникiв. Шафу-купе вирiшили залишити на мiсцi - iнструменти в майбутнiй майстернi теж кудись складати треба буде, тiльки полицi влаштувати.
Пiсля вечерi, коли Марiя Семенiвна та Надiйка пiшли до сво"ї кiмнати, а ми, як завжди, влаштувалися у нашому пiдвалi на "вечiрн" читання", Сашко раптом зупинив мене на пiвсловi i сказав:
-- А я сьогоднi вiдкриття зробив.
-- Яке? - Хором запитали ми.
- Я знаю, чому деякi будинки залишаються цiлими, а iншi повнiстю руйнуються.
- Ну? - Пришвидив його Стас.
- Наш будинок цiлий. I сарай теж... Вони зверху вкритi сонячними батареями. Гараж i частина сусiднього будинку, що примика" до нього, теж iз сонячними батареями. На решту будинку у них, мабуть, батарей не вистачило... Маринин п'ятиповерховий будинок теж залишився цiлим...
- Тому, що теж вкритий сонячними батареями! - Зрозумiла його мiркування Люда.
- I у жадiбної бабусi двоповерховий будинок теж. Я на дерево залазив i подивився... А ще я залiз на те дерево, що бiля ринку росте. Весь дах ринку теж покритий сонячними батареями, тому вiн i височить над руїнами, а руїни тягнуться аж до площi... А навколо площi теж нiчого не вцiлiло: анi головпоштамт, анi мерiя, анi унiвермаг, анi театр... I наш бетонний паркан блищить вiд розбитого скла. як батареї...
- Сашко! То ти просто генiй! - Сказала я. - Не кожен може зробити висновки iз явищ, якi спостерiга"! Я пишаюся тобою!
- I ми пиша"мось! - Навперебiй закричали всi мої дiти i почали обiймати Сашка.
-12-
Марина з Микиткою та Дiмою сьогоднi прийшли з самого ранку, ще до того, як ми розiйшлися у справах.
- Марина менi про вас розповiдала. - Кивнув Дiма менi i потис руку Стасовi. - Я подумав трохи i можу запропонувати вам оформити домашнiй дитячий будинок. У вас якiсь документи збереглися?
- У мене " паспорт i трудова книжка. Я на початку вiйни звiльнилася, тож вона була в мене. Дiти документiв не мають.
- У мене " трудова книжка. - Обiзвалась Марiя Семенiвна. - Але її вкрав аферист, наклеїв свою фотографiю i на по батьковi пляму поставив.
- А до iменi лiтеру "Н" приписав! - Додала Надiйка. - А в мене жодних документiв нема, все пропало.
- Так... Дiйсно... - Дiма взяв у руки трудову книжку Мар'ї Семенiвни. - Бачив я цього Мар'яна, вiн у нас помiчником юрист-консультанта працю"... А фотографiя i справдi накле"на... Вам треба прийти до мерiї та вiдновити документи. А з цим Мар'яном ми розберемося.
- Та як же я прийду, якщо в мене ноги майже не ходять?
- А у нас i лiкарi ". Я запишу виклик додому. Як до не ходячої...
- А з iншими що? - Запитала я.
- Треба написати заяву на опiкунство та заповнити анкету на дiтей, обов'язково вказати, хто ким кому доводиться... Кожнiй дитинi нададуть пайок. I вам, коли почнете працювати, також.
- А з роботою як?
- Марина казала, що ви тут бiблiотеку збира"тесь влаштувати? - Я кивнула. - Ну, тодi й запишiть усiх спiвробiтниками бiблiотеки, ну там, завiдувачка, бiблiотекар, прибиральниця... Хто там ще потрiбний? Вам виднiше. Ну, все, я пiшов, залишаю свою кохану дружину та сина з вами... Вiн обiйняв Марину i поцiлував її довгим поцiлунком. Видно, сильно скучив.
- Ще! - Вже вiд хвiртки повернувся вiн до нас. - Усi дiти мають пройти спiвбесiду та бути зарахованi до школи. З першого вересня розпочнемо навчання.
- А де? - Здивувалася я. - Жодної ж цiлої школи не залишилося!
- Ми розчистили пiдвали театру та влаштували там класи для школярiв та студентiв. Вчителi вже почали ре"струватися, тепер дiтей збира"мо. Ще! Коли заповнюватимете анкету, майте на увазi, що дiтям до десяти рокiв один раз на тиждень видаватимуть молоко.
- Звiдки те молоко береться?
- Коли свiже з найближчих сiл привозять, коли сухе вда"ться знайти, коли згущене. Але все одно молоко. А дiти з чотирнадцяти рокiв мають не лише вчитися, а й працювати. На чверть ставки - це двi-три години на день. Тож напишiть у графi "Уподобання", чим би вони хотiли займатися. - I Дiма пiшов.
Анкетою вирiшили зайнятися згодом. А поки що хлопчики пiшли по "здобич", а ми з Надiйкою - до ринку, шукати потрiбних спецiалiстiв. Марина з Микиткою пiд наглядом Марiї Семенiвни залишилися освоювати манеж та новi iграшки.
З теслею, що погодився поставити сходи, домовилися майже вiдразу.
- Ми в парi iз сином працю"мо. - Повiдомив неголений дядько рокiв сорока п'яти. - У вас матерiали якiсь " чи, може, сходи десь примiтили?
- Є сходи! - Згадала я про сходи на другий поверх у сусiдньому будинку. - Майже цiлi, їх тiльки демонтувати треба i перенести до нас.
- Як щодо вантажникiв?
- А вантажникiв ми сьогоднi теж збиралися найняти. Нам
меблi треба в пiдвал спустити.
- Ну, тодi ми до вас по обiдi пiдiйдемо, сходи демонту"мо, перенесемо, а встановлюватимемо вже завтра. Тепер про оплату... - Дядько проковтнув i переступив з ноги на ногу. - По-перше, годiвля, поки працю"мо. По-друге, продукти на винос. Менi ще треба дружину та доньку годувати. Потягнете?
- Потягнемо! - В один голос вiдповiли ми з Надiйкою i вiд несподiванки перезирнулись.
- Ну, тодi до вечора! - I дядько пiшов помiж людей, домовлятися про iншi замовлення.
- Он там вантажники тусуються! - Потягла мене в бiк Надiйка. - Я декого навiть знаю!.. Вован! - Гукнула вона комусь. - Попрацювати хочеш?
- А чого б я тут стояв? Що тягати треба?
- Шафи, столи...
- Дивани, лiжка. - Додала я.
- Ви що, меблевий склад пограбували?
- Нi, просто хочемо все у пiдвал спустити. I дещо з iншого будинку перевезти.
- Значить, ще й вiзок потрiбний. А це все по сходах пройде?
- А от сходiв поки що нема". Ми туди поки що по драбинi спуска"мося. Все це треба буде в отвiр на мотузках спускати.
- Ну... Тодi мiнiмум утрьох працюватимемо... Трьох iз продуктами потягнете?
- Потягнемо. - Вже не так впевнено вiдповiла я. Надiйка цього разу промовчала. - Тiльки нам ближче до обiду треба, ми ще не все приготували.
- До обiду - це добре! - Зрадiв Вован. - Пообiда"мо i вiдразу ж за справу вiзьмемося! Куди приходити?
Я простягла папiрець, на якому накидала план шляху вiд ринку до нашого будинку.
- Це он той, на розi? - Показав у бiк нашого будинку Во-
ван.
- Так. До побачення?
- До побачення. - Вiдповiв Вован. - Тiльки пам'ятайте - три чоловiка! Щоб вантажi тягати, треба добре харчуватися!
- О, Боже! - Тихесенько застогнала я. - П'ять зайвих ротiв! Чим ми їх годуватимемо?
- Сьогоднi годувати " чим. - Почала мiркувати Надiйка. - Розплачуватимемося пiсля закiнчення робiт - так вони швидше впораються... Може, до завтра дiти щось здобудуть?... Нiчого, прорвемося!
Щоб не плутатися пiд ногами у вантажникiв, Марина вирiшила ранiше пiти додому.
- Я завтра прийду! Що-небудь їстiвне принесу для робiтникiв, якщо дiти нiчого не здобудуть.
А дiти сьогоднi здобули два столи, чотири стiльцi та три книжковi шафи без дверей. Все це вони за кiлька ходок привезли велосипедом, в який запрягли три зв'язанi разом вiзки з супермаркету.
- Ми ще придивилися три дивани, п'ять крiсел та два лiжка! - Звiтував Марк. - Але вони на наш паровоз не помiщаються. От, якби вантажний вiзок...
- До нас по обiдi вантажники з вiзком прийдуть. - Повiдомила я.- Тiльки ви там меблi пiдготуйте так, щоб запитань не виникло... Щоб виглядало просто, як переїзд.
- А ще нам би щось м'ясне роздобути... - Невпевнено додала Надiйка. - Робочих годувати треба i розраховуватися... - I вона, втиснувши голову в плечi вiд такого зухвалого побажання, одразу втекла на кухню, готувати обiд.
Ми з Людою та Кариною вирушили на пошуки їжi, а хлопчики - маскувати меблi. Куди ми тiльки не залазили! I в пiдвали, i в щiлини мiж перекриттями, i протискувалися мiж стiнами, що обвалилися, в зруйнованi будинки... В результатi нам вдалося в одному пiдвалi роздобути банку смальцю, в зруйнованому будинку пiд лiжком, приваленим обваленим перекриттям, три банки кiльок у томатi, а в щiлини мiж стiнами, куди ледь змогла протиснутися Люда, вона виявила схованку з банкою тушонки i банкою згущеного молока.
- Вантажники вже прийшли, але я сказала, що обiд ще не готовий. - Зустрiла нас Надiйка. - Вони пiшли з хлопчиками за диванами. - Що у вас?
Тушонку вона одразу кинула в киплячий пiсний борщ, який вiдразу ж придбав потрiбного аромату. Трохи смальцю замiшала у розiм'яту варену картоплю.
- А кiльки на вечерю пiдуть! - Вирiшила Надiйка.
- А згущене молоко? - Запитала Карiна, що крутилася бiля неї.
- На згущеному я готуватиму оладки, не такi пiснi, як були, а справжнi. Для них молоко потрiбне.
- А трохи лизнути?
- Лизнути дам. - Подумавши, вiдповiла Надiйка. - I тобi, i хлопчикам...
Обiдали ми в два заходи: спочатку дво" теслярiв i тро" вантажникiв разом зi Стасом пообiдали за накритим у дворi столом. Стас показав усiм, що ми хотiли зробити, i вони взялися до роботи. Усi, хто залишилися: Надiйка з Марi"ю Семенiвною, хлопчики i я з дiвчатками, вiдтягнувши стiл ближче до бетонної стiни, поїли другим заходом.
До вечерi в нас уже майже повнiстю були обставленi кiмнати пiдвалу: у хлопчикiв стояли три лiжка, два письмовi столи i двi шафи; у мене - лiжко, письмовий стiл, шафа та ще один стiл для швейної машинки. У центральнiй кiмнатi пiд вiкном, що виходить на "приватизований" нами сусiдський сад, встановили буквою "П" три дивани - так ми позначили зону для читання та вiдпочинку. Пiд протилежним вiкном розстелили два поролоновi матраци, що звiльнилися, застелили їх притягнутим звiдкись хлопчиками килимом i встановили пiд стiнками фанернi коробки вiд печива у виглядi шаф для iграшок - вийшла iгрова зона для дiтей.
- Вам би ще сантехнiку у пiдвалi встановити. - Порадив тесляр дядько Коля, який ремонтував у дворi разом iз шiстнадцятирiчним сином Андрюхою зруйнований верхнiй пролiт сходiв. - Зараз тепло бiгати у сарай, а як зима настане? У мене знайомий сантехнiк ", якщо хочете, замовлю слово?
- Ми подума"мо. - Стримано вiдповiв Стас. Помiтивши, як умiло працю" всього на рiк старший за нього Андрюха, вiн теж, як мiг, намагався їм допомагати.
А ввечерi раптом пiшов дощ. Треба ж, майже все лiто не було жодної краплi, а тут раптом справжня злива! I як ми тiльки встигли занести дивани?! Стiл для чоловiкiв накрили в сарайнiй кухнi, самi чекали у кiмнатi дiвчаток. Усi три банки кiльок Надiйка вiддала робiтникам, як добавку до смаженої картоплi. А ще вiдкрила банку маринованих грибiв iз сусiдського пiдвалу. Стас, як справжнiй господар будинку, який вечеряв разом iз мужиками, твердо сказав, що поки що тiльки годiвля, а розрахунок продуктами на винiс буде пiсля закiнчення робiт. Робiтники зiтхнувши погодилися.
Нам Надiйка приготувала млинцi з варенням та ароматний чай.
- А звiдки у нас чай? - Здивувалася я.
- А я листочкiв нарвала! - Вiдповiла Надiйка. - Смородинових та вишневих.
- Правда? Тодi треба буде нам насушити їх на зиму, доки осiнь не настала.
- Я сушитиму! - Зрадiла Карина. - А то менi нiякої серйозної роботи не дають!
Цього вечора ми не читали. I Сашко, i Марк, i Карина грали у "дитячому куточку". А ми, втомленi, посiдали кожен на окремому диванi i спостерiгали за їхньою грою...
- Про анкету забули... - Лiниво згадала я.
- Нiчого, завтра з ранку заповнимо... - Сонно вiдповiв Стас.
-13-
Дядько Коля з Андрюхою прийшли ще до снiданку i одразу почали встановлювати сходовi прольоти. Стас їм допомагав. Надiйка готувала снiданок, а решту я посадила на дивани, поставила перед собою табуретку i почала на нiй заповнювати анкету.
- Ну, першою я запишу себе - як опiкуна. - Почала я.
- Галю, ти спочатку олiвцем пиши, раптом потiм щось виправити доведеться. - Порадила Люда.
- Правильно! Сашко, зганяй за олiвцем, у Стаса на столi мають бути.
- Ось! - За секунду Сашко повернувся з олiвцем i точилкою.
- Гайдученко Галина Вiкторiвна... - I я заповнила всi стовпцi своїми даними. - Тепер решта. Почнемо з наймолодших. Каринка, кажи!
- Баграмян Карина Амаякiвна.
- Ти що, вiрменка?
- Якщо тато - вiрмен, а мама - українка, то я хто?
- А як ти вiдчува"ш серцем?
- Я українка! - Впевнено сказала Карина. - Вiрменська українка!
- Тодi я допишу собi "руська українка". - Вирiшила я. -
Коли ти народилась?
- Весною, шiстнадцятого квiтня.
- А рiк?
- Не знаю...
- 2018-й - За неї вiдповiла Люда.
- Так... - Вписувала я данi в анкету. - Одне молоко нам уже гарантоване... Напишемо, що перший клас ти закiнчила, пiдеш у другий. Як батькiв звали?
- Тато Амiк, а мама Люся.
- Пиши: Амаяк Арутюнович та Людмила Костянтинiвна. - Допомогла Люда.
- Гаразд... Чим хочеш займатися?
- Допомагати по дому. - Трохи подумавши, вiдповiла Карина.
- То й добре... Напишемо: "домашнi роботи"... Тепер Сашко. Ти будеш моїм сином вiд другого чоловiка.
- А справжню маму що, писати не будемо? - Сашко дивився на мене сумними широко розплющеними очима.
- Свою маму забувати не можна. - Надiйка тiнню виникла над мо"ю табуреткою. - Може, ти його всиновила?
- Може, й усиновила... - Подумала я. - Могла ж я прийняти чоловiка з готовою дитиною?
- Виходить, що мої мама з татом розiйшлися? - Образився Сашко.
- Сашко! - Почала я його заспокоювати. - Ну, кому яка справа, що було насправдi? Головне, що тобi видадуть свiдоцтво про народження, де буде записано твої справжнi батьки!
- Не хочу, щоб вони розходилися! - Стояв на сво"му Сашко.
- Ну, гаразд, будеш племiнником. - Погодилася я. - Коли народився?
- Рогач Олександр Сергiйович, українець, сьомого червня 2015 року! - Сашко, що заспокоївся, тепер чiтко називав свої данi, стежачи за тим, як я їх записую.
- Якщо скостити йому один рiк, то можна буде ще один молочний пайок отримувати. Хоча б рiк ... - Знову втрутилася Надiйка, що непомiтно пересувалася по хатi.
- Що? Я пам'ятаю, бабуся розповiдала, що деякi батьки пiд час Другої Свiтової вiйни списували своїм синам по одному-два роки. - Заперечила я. - А потiм їм на цi роки до пенсiї довше довелося працювати.
- Та ж тепер пенсiя аж у шiстдесят рокiв! А може, її взагалi скасують!
- Тут треба подумати... Стас! - Гукнула я. - Ти можеш пi-
дiйти до нас?
- Що таке? - Стас пiдiйшов, обтираючи руки об штани.
- Надя пропону" зробити Сашка на один рiк молодшим.
- Навiщо?
- Дiтям до десяти рокiв дають молоко. - Нагадала Надiйка. - Це ще майже цiлий рiк!
- Ну ... Сашко, звичайно, цiлком вигляда" на дев'ять ...
- А пенсiя потiм? - Продовжувала сумнiватися я.
- Та хто до тi"ї пенсiї доживе? Може, її взагалi нiколи не буде! - Майже як Надiйка мiркував Стас. - Сашко, ти сам як, згоден стати молодшим за рiк молока?
- А дуже треба?
- Було б непогано. Але тобi вирiшувати.
- Гаразд... Батькiв я вiдстояв, тож тут можу поступитися... - Пiсля деяких роздумiв вирiшив вiн. - Пиши: 7 червня 2016 року. Отже, тепер менi дев'ять рокiв. Але три класи я вже закiнчив! Не хочу другий рiк вчитися... Рогач Сергiй Михайлович та Рогач Iрина Максимiвна. Запиши ще, що тато загинув пiд Бахмутом 2023-го... А займатися... Не знаю...
- Можна записатися на розбiр завалiв. - Запропонував Стас. - Там навiть дiтей беруть. Вiзки з камiнням возити, та й рiзне таке...
- Гаразд, пиши. - Погодився Сашко.
- Стасе, ти б не йшов поки? - Запросила я Стаса сiсти поряд iз нами. - Може, у нас ще питання виникнуть?
- Гаразд. Хто там наступний?
- Марк. Давай, Марку, диктуй!
- Хейфец Марк Давидович.
- Ти що, "врей?
- Так, по батьковi. По мамi - українець. Але напиши, що я "врей - я пишаюся своїм походженням!
- Я згодна на сина "врея. Ти сином моїм згоден бути? Хоча б усиновленим?
- Нi, я теж своїх батькiв хочу. Хоча б у свiдоцтвi про наро-
дження пам'ять про них збережеться.
- О, Боже! I як я дожилася до життя такого, що нiхто мо"ю дитиною не хоче бути? Однi племiнники на шиї висять!
- А хто лиша"ться? - Запитав Стас.
- Ти та Люда. - Зiтхнувши, вiдповiла я.
- Ну... Я згоден бути твоїм сином. Тим бiльше що мою маму теж звали Галина. Галина Володимирiвна. Iнiцiали тi ж самi.
- Слава Богу, одна дитина "! Але ми говорили про двi? - Я запитливо подивилася на Люду.
- Гаразд, я теж згодна. На усиновлену, тобто удочерену.
- Уф! Як iз вами складно... Ну, Марку, диктуй.
- Народився у Харковi третього вересня 2014-го року, закiнчив чотири класи. Батьки - Хейфец Давид Михайлович та Хейфец Надiя Андрiївна. Я теж згоден завали розбирати, будемо з Сашком разом ходити.
- Так ... Тепер Люда. З тобою нiяких непорозумiнь не виникне? - Подивилася я на Люду.
- Взагалi-то...
- Ти що, передумала бути удочереною?!
- Нi, але... Взагалi-то, менi наприкiнцi мiсяця виповниться шiстнадцять рокiв... Але я все одно вважаю тебе старшим! - Схопила вона за руку Стаса. - Якщо треба, можете менi хоч кiлька рокiв списати!
- Сенсу списувати тобi роки нема" - молока все одно не дадуть. - Вирiшила пожартувати я. - А чого ж ти вдавала чотирнадцятирiчну?
- Не хотiла бути старшою.
- То що, пишу: удочерена?
- Пиши... Тiльки пропусти рядок для Стаса, раз я найстарша, то маю бути останньою... Боделан Людмила Русланiвна. Українська молдаванка.
- Який у мене iнтернацiонал збира"ться...
- Народилася двадцять сьомого серпня 2009-го року у Ки"вi. Ми сюди переїхали, коли менi було п'ять рокiв. Закiнчила дев'ять класiв, десятий тiльки почала... Тато воював пiд Марiуполем, звiсток не отримували давно... Може, ще живий?... Пиши: Боделан Руслан Олександрович, молдаванин, Боделан Марiя Дмитрiвна, українка. Думаю, можу займатися домашнiми роботами. Якщо навчиш шити, то, може, i шитиму.
- Ну, Стасе, дивуй! Хоча ми й так уже зна"мо, що за татом ти поляк.
- Але в душi - лише українець! Пиши: Бзежинський Стас Андрiйович. По-польськи було б Анджiйович. 24 лютого 2010 року.
- Яка в тебе дата...
- Так, не дуже посвятку"ш... Познань. Мама там на заробiтках була...
- Отже, спочатку я була одружена з поляком... Пiсля розлучення повернула сво" прiзвище. А з твоїм татом я вже прiзвище не мiняла... - Я подивилася на Люду i перейшла до графи "батьки". - Як батька записувати? - Знову звернулася я до Стаса.
- Бзежинський Анджей Станiславович, поляк, розлучився i повернувся до Польщi. Тепер все ручкою наведи.
- Добре, що олiвцем писала, бо стiльки би виправляти довелося...
- Ви вже закiнчили? - Зазирнула до нас Надя. - Я вже чоловiкiв погодувала, ваша черга! Мабуть, ще й розiгрiвати доведеться.
- А ми й холодне поїмо! Що там у тебе? - Пiдвiвся Стас.
- Макарони з варенням. М'ясного нiчого нема. I як будемо розраховуватися? - Вже собi пiд нiс пробурмотiла вона.
- Дiти вже можуть йти, а менi треба усi записи до ладу привести. - Вiдповiла я i заходилася виправляти на наводити записи у таблицi та писати заяву на опiкунство.
|
Nп/п |
Ким дово-диться |
Прiзвище, iм'я, по батьковi |
Дата народжен. нацiональ-нiсть |
Освi- та |
Батьки |
Вподо-бання |
|
1 |
Мати-опiкун |
Гайдученко Галина Вiкторiвна |
9.01.1989, руська українка |
Вища iнженер та вчитель |
Гайдученко В.С., укр. Гайдученко Н.Г., рус. українка |
Пись-менни-ця, бiблi-отекар |
|
2 |
Племiнниця, сирота |
Баграмян Карина Амаякiвна Сестра Свiтлана загинула |
16.04.2018 вiрменсь-ка українка |
1 клас |
Баграмян Амаяк Арутюнович, вiрменин. Баграмян Людмила Костянтинiвна, українка. |
Домаш-нi роботи |
|
3 |
Пле-мiн-ник. сирота |
Рогач Олександр Сергiйович |
7.06.2016 українець |
3 класи |
Рогач Сергiй Михайлович, українець, Рогач Iрина Максимiвна, українка. |
Розбiр завалiв |
|
4 |
Пле-мiн-ник. сирота |
Хейфец Марк Давидович |
3.09.2014 Українсь-кий "врей |
4 класи |
Хейфец Давид Михайлович, "врей. Хейфец Надiя Андрiївна, українка. |
Розбiр завалiв |
|
5 |
Син. Батько поки-нув |
Бзежинський Стас Андрiйович |
24.02.2010 українець |
8 класiв |
Бзежинський Анджей Станиславо-вич, поляк. Гайдученко Г.В. Руська українка. |
Столяр-нi роботи |
|
6 |
Удоче-рена |
Боделан Людмила Русланiвна. Батько пропав б/в пiд Марiуполем |
27.08.2009 Молдав-ська українка |
9 класiв |
Боделан Руслан Олександро-вич, молдов. Боделан Марiя Дмитрiвна, українка. |
Домаш-нi роботи |
Пiсля снiданку до нас прийшли Марина з Дiмою та Микиткою.
- У мене часу зовсiм нема! - Ще вiд хвiртки поквапив нас Дiма. - Давайте вашу анкету!... Так, все ясно... - Розглядав вiн те, що я ледве встигла навести ручкою по олiвцю.
- Заява на опiкунство?... Паспорт?... За кiлька днiв уже все буде готове, Марина занесе. Ну, менi час!
Марина вискочила з ним за хвiртку i вони там ще досить довго цiлувалися, залишивши Микитку пiд опiкою Марiї Семенiвни.
Пiсля снiданку всi хлопчики залишилися допомагати дядьковi Колi та Андрюсi. Встановивши сходи, вони ще зробили дитячий майданчик у саду: вкопали два стовпи з поперечиною, збудувавши гойдалку, встановили колоду-качалку на пнi, прикопавши з двох бокiв старi шини для амортизацiї, зробили дерев'яний турник i драбинку для лазiння. На завтра домовилися встановити ще й дощату загородку пiд пiсочницю у дворi. Тодi ми й мали зробити повний розрахунок.
Каринка зайнялася збором листя для зимового чаю, Марина з Марi"ю Семенiвною займалися Микиткою, Надiйка, як завжди, поралася по господарству, а ми з Людою, роздiлившись, пiшли на пошуки "здобичi". Знайшли небагато.
Пiсля обiду я зайнялася переробкою одягу пiд мою сiм'ю i писала до пiзнього вечора, пропустивши навiть вечерю. Тiльки сидячи на диванi за "вечiрнiм читанням", ми раптом помiтили, що Люди з нами нема".
- А за вечерею? - Запитала я.
- Не було. Я думав, що вона з тобою ши". - Розгубився Стас.
- I за обiдом я її не бачила... - Почала згадувати я. - Ми
сьогоднi по черзi обiдали, хто коли забiжить.
- Так, Надiйка навiть лаялася, що по сто разiв доводиться
подавати. - Додав Марк.
- Вже нiч... - Визирнула я у вiкно. - Кулi так i гудуть... Як би чого не сталося...
- Люда не пропаде! - Заспокоїла нас Каринка. - Вона, мабуть, десь сховалася i перечiку". Ось побачите, вранцi прийде!
Спати цi"ї ночi я не могла...
-14-
А вранцi прийшла Люда... Я сидiла на стiльцi у верхнiй кiмнатi i видивлялася її у вiкно. Вона була вся забруднена, в якiйсь замасленiй робi, пiд якою випирало щось жорстке, а йшла так, наче тягла кiлограмiв з десять.
- Людо! Слава Богу, ти жива! - Кинулася я її обiймати, як тiльки вона увiйшла до будинку. - Звiдки в тебе ця роба?
- У гаражi знайшла...
- Людка повернулася! - Закричав Сашко, пiднiмаючи всiх не лише в хатi, а й у сарайних кiмнатах.
- Що з тобою трапилося? - Пiднявся вже майже повнiстю готовими сходами Стас.
- Ось. - Люда почала виймати та ставити на стiл консервнi банки. - Тушонка яловича - двi штуки, шпроти - чотири штуки, каша гречана з кроликом - двi штуки, кролик тушкований - двi штуки.
Ми дивувалися на це багатство, розкривши роти.
- Бiльше принести не змогла - важко i було б помiтно. Тепер можна розрахуватися з дядьком Колею.
- А там ще "? - Беручи до рук банку з кроликом, пробурмотiв Марк.
- Там ще багато. Справжнiй скарб!
I Люда розповiла, як учора, вирушивши "за здобиччю", натрапила на ряди зруйнованих та спалених гаражiв. Багато гаражiв стояло без дахiв, з обваленими стiнами та спаленими машинами всерединi. Люда залазила i в машини, i пiд них, намагаючись знайти хоч щось корисне. У ямi пiд однi"ю зi спалених машин серед уламкiв скла вiд розбитих банок з консервацi"ю вона знайшла двi цiлi трилiтровi банки з компотом. Поки рилась серед уламкiв у пошуках ще чогось, не помiтила, як настали сутiнки. Несучи банки в руках, пiшла у зворотний бiк. I тут налетiли кулi. Сунувши банки пiд першу обвалену стiну, яка трапилася, Люда побiгла, вишукуючи очима укриття для себе. Кулi з грiзним гудiнням мчали за нею. Просто на iнстинктi Люда впала на землю, перекотилася пiд спалений кiстяк машини i впала в оглядову яму пiд нею. Кулi пролетiли повз...
Знаючи, що до ранку висовуватися не можна, Люда вирiшила роззирнутися, щоб зручнiше влаштуватися на нiч. Пiд гаражем був улаштований триповерховий бункер, весь заставлений стелажами та ящиками з продуктами. I чого там тiльки не було!
- Вони, мабуть, торгували. Може, вони мали свiй магазин, а склад влаштували пiд гаражем. Найнижчий поверх по колiно залитий водою, тому деякi ящики промокли, але все, що стоїть на стелажах, сухе.
- Там дядько Коля з Андрюхою прийшли. - Зазирнула до кiмнати Марiя Семенiвна, яка тепер уже цiлком добре ходила. - Що менi їм сьогоднi казати?
- Я сам! - Стас згрiб усi банки в робу, яку Люда пiд час розповiдi скинула прямо на пiдлогу, i вийшов зустрiчати наших теслярiв.
Вручивши робiтникам законно заробленi ними продукти, вiн попросив їх добудувати сходи i на горище до люка, зробленого у стелi. Сашко з Марком ще напередоднi залазили туди по драбинi i дiзналися, що горище чисте й утеплене, а по стiнi, що примика" до бетонного паркану, в ньому встановленi коробки генераторiв та акумуляторiв. Ми ще вчора розмрiялися влаштувати там якийсь склад.
Коли дядько Коля з Андрюхою пiшли до сусiднього будинку розбирати дощату пiдлогу у зруйнованих кiмнатах на дошки, щоб зробити новi прольоти сходiв, ми зiбралися в кiмнатi дiвчаток на нараду. Надiйка готувала снiданок, Марiя Семенiвна допомагала їй чистити картоплю, а Стас, постiйно оглядаючись надвiр, щоб нас нiхто не пiдслухав, продовжував розпитувати Люду.
- Дорогу добре запам'ятала?
- Ще б пак! Та я туди iз заплющеними очима дiйду! Там, щоправда, у деяких мiсцях через руїни перелазити треба, у деяких поповзом... Тож велосипед i вiзки доведеться залишити метрiв за триста-чотириста до мiсця.
- Скiльки ходок знадобиться на велосипедi з вiзками?
- Не менше десяти, а може, й бiльше.
- Народу по дорозi багато?
- Народ скрiзь лазить, де по одному, де по дво", де невеликими групами. Ой, як би вони на мiй склад не натрапили!
- Треба якнайшвидше все перевезти! - Вигукнув Марк. - Давайте вiдразу пiсля снiданку вирушимо!
- Еге ж! I пiсля першої ходки нас помiтять, простежать, звiдки ми возимо i все розтягнуть! - Зупинив його Стас. - От якби вночi...
- Вночi лiтають кулi. - Нагадала я. - Сьогоднi вночi особливо багато їх лiтало.
- Цi"ї ночi куль не буде. - Сашко пiдвiвся з лiжка, на якому сидiв поряд з Кариною.
- Звiдки ти зна"ш? - Повернулася я до нього.
- Я графiк склав. Зараз принесу! - Сашко вибiг з кiмнати, перебiг у будинок i за кiлька хвилин повернувся з клаптиком паперу. - Ось! Я вже давно спостерiгаю, просто не хотiв говорити, доки остаточно не перевiрю.
- Що це за палички i кружечки? Що це за цифри? - Роздивлявся Стас пом'ятий i забруднений, багаторазово складений звичайний лист А-4 з обiрваним кутом.
- Цi кружечки - ночi, в якi лiтають кульки, цi палички -
ночi, коли їх нема". Цифри - це дати. Розумi"те, я почав двадцять сьомого травня. Майже три мiсяцi спостережень. Можна вважати, що моя теорiя пiдтвердилася.
- Яка теорiя? - Запитала я.
- Повiтрянi кульки не лiтають щоночi.
- Ну, це ми вже зна"мо, а як здогадатися, коли їх не буде?
- Вони вилiтають за формулою Рогача. Ну, я назвав її своїм прiзвищем...
- Авжеж, ти ма"ш право! - Пiдбадьорила я його. - Яка формула?
- Нуль, один, два, три. Вчора було три, а тепер кульки три ночi не вилетять.
- Поясни?! - Запитав Стас.
- Слухай, я тобi покажу з самого початку...
Вiдповiдно до Сашкових спостережень, кулi вилiтали завжди за одним i тим же графiком, який, якщо його систематизувати, виглядав так: спочатку кулi лiтають три ночi поспiль, причому в першу їх не дуже багато, в другу бiльше, а в третю - їх щiльнiсть максимальна. Цi ночi Сашко позначив як "нуль". Потiм йшла одна тиха нiч, коли кулi взагалi не показувалися - "Один", потiм двi ночi з кулями, а за ними двi спокiйнi ночi - "Два". Знову три ночi, коли назовнi краще не вилазити, пiсля яких йдуть цiлих три ночi без куль - "Три". А потiм все знову: три ночi "нуля" i так далi.
0ш-0ш-0ш-1с-2ш-2ш-2с-2с-3ш-3ш-3ш-3с-3с-3с-0ш-0ш-0ш-1с...
- Ось цi "ш" означають ночi з кулями, а ось цi "с" - спокiйнi. Вчора була остання нiч "3ш", отже наступнi три ночi будуть тихими i можна буде вирушити за продуктами.
- А чим це ви тут займа"тесь? - У дверi зазирнула Марина. - Я дивлюся, нiде нiкого нема", а ви тут! Дiмо, йди сюди! Вони тут! Та ще й усi такi загадковi. Наче скарб знайшли!
- А ми... - Радiсно схопився Марк.
- Жодного скарбу! - Вигукнув Стас.
- Просто наш Сашко зробив нове вiдкриття! - Прийшла я йому на допомогу. - Дуже корисне вiдкриття, ми про нього поки що нiкому не розповiдали, ви будете першими.
В цей час Стас смикнув Марка i шепнув йому на вухо:
- Про скарб мовчи!
- Ану, ну... - Дiма сiв у кутку, поки ми розсiдалися за столом на снiданок.
Я докладно розповiла йому про Сашковi спостереження, переписала "Формулу Рогача" на чистий аркуш паперу i вiддала Дмитру.
- Ось, може, мерiя зможе цим правильно розпорядитися.
- Еге ж... - Задумливо розглядав "Формулу Рогача" Дiма. - Ваш Сашко просто унiкум якийсь, справжнiй дослiдник. Ми тiльки почали отримувати користь вiд його вiдкриття щодо сонячних батарей, а тут нове.
- А що там iз сонячними батареями? - Бачачи Сашкове нетерпiння, поцiкавилася я.
- Нашi дослiдники все перевiрили, зв'язалися з людьми з iнших мiст та сiл.
- А що, вже " зв'язок? - Здивувався Стас.
- Зв'язок i ранiше був, але слабкий. В основному мiж населеними пунктами пересувалися велосипедами, мотоциклами та вцiлiлими автомобiлями у свiтлий час доби. Тепер майже всi транспортнi засоби взятi на облiк, а водiї автомобiлiв оформленi як перевiзники та зв'язкiвцi. За це їм вида"ться паливо та пайок. Так ось, виявилося, що у нас неподалiк мiста повнiстю збереглася невелика сонячна електростанцiя та куряча ферма, покрита сонячними батареями.
Пiсля Сашкового вiдкриття електростанцiя запрацювала на повну силу. Вдалося органiзувати постiйне постачання я"ць i курей iз ферми до мiста. Почалося будiвництво свинарникiв та корiвникiв на сонячнiй енергiї. У сусiднiй областi зберiгся завод iз виробництва сонячних батарей, який з початком вiйни було зупинено. Тепер вiн працю" цiлодобово в три змiни i почав постачати батареї в навколишнi мiста та на ферми, що вiдновлюються. Iнженери навiть розробляють нову схему будiвництва житла та об'"ктiв: спочатку ма" вириватися глибокий котлован на три-чотири пiдземнi поверхи, будуватися пiдземний бункер з необхiдними примiщеннями та комунiкацiями, потiм зводитиметься дах, покритий сонячними батареями, а пiд ним почнуть зводити поверхи будiвлi. Дах повинен постiйно пiднiматися, доки будiвля не буде повнiстю збудована. Потiм стiни будiвлi також оздоблюватимуть батареями.
- I багато ви вже збудували? - Запитав Марк.
- За три днi? Звичайно ж нi! Це поки що тiльки проект. Але за ним майбутн". А тепер ось iз цим новим вiдкриттям... У нас буде бiльше часу! Ми тепер не будемо ночами ховатися по пiдвалах! Ну, принаймнi не по всiх ночах... Гаразд, залишаю вам Маринку з Микиткою, а я побiг! - Дiма акуратно склав "Формулу Рогача" i поклав її в нагрудну кишеню сорочки. - До речi! До вас лiкар приходив? Що сказав про Марiю Семенiвну?
- Сказав, що це психосоматичне. - Вiдповiла Марiя Семенiвна. - Просто я перенервувала i ноги вiдмовили. Тепер я заспокоїлася i вже краще ходжу. З кожним днем ??все краще.
- А як там наша заява на опiкунство? - Вийшла я проводити Дiму.
- Розгляда"ться. I проект iз бiблiотекою теж. Думаю, вже завтра-пiслязавтра все буде вирiшено на вашу користь. До речi, як назива"ться ваша вулиця?
Я гадки не мала, як ця вулиця називалася. Треба було викручуватись.
- Життя у нас тепер нове, думаю, що й вулицi треба називати по-новому.
- Хто ж назве вашу вулицю? У нас у мерiї часу нема" цим займатися!
- А ми самi назвемо. Тим бiльше, що на всiй вулицi залишилося лише два житловi будинки - наш i бабусин, тобто Максимiвни.
- Менi чекати нiколи! Засiдання по бiблiотецi буде вже сьогоднi, якщо " варiант, давайте прямо зараз, я запишу.
- Ну, якщо прямо зараз... - Замислилась я. - Хай буде вулиця Вiдродження. Адже ми вже почина"мо вiдроджуватися пiсля апокалiпсису.
- Пiсля якогось апокалiпсису?
- А хiба все, що сталося, не схоже на апокалiпсис?
- Можливо... Зараз запишу... - Дiма дiстав iз кишенi блокнот та ручку. - То як ви кажете?
- Вулиця Вiдродження! - Вже впевнено вiдповiла я.
Три спокiйнi ночi поспiль ми перевозили продукти з гаражного складу до себе. Нiкого на вулицях не було, адже про "Формулу Рогача" поки що нiхто не знав. Хлопчаки та Люда завантажували повнi сепермаркетiвськi вiзки, Стас "запозичував" бiля ринку вантажнi вiзки Вована та його пiдручних, ми з ним та Надiйкою перевозили ящики на них, Марiя Семенiвна приймала "скарб" i ховала, що могла, пiд лiжками i в себе з Надiйкою , i у дiвчаток, i у нас у домi. Все, що могли, ми пiднiмали на горище, прикриваючи знайденими ковдрами та ганчiрками.
Вдень ми вдавали, що нiчого такого не вiдбува"ться i займалися домашнiми справами. Дiти начебто вирушали за здобиччю, непомiтно поверталися до пiдвалу через вiкно i завалювалися спати.
- А чому не можна про це говорити Маринi та Дiмi? - Не
мiг заспокоїтись Марк. - Вони ж добрi, вони нам допомагають.
- Не можна i все! - Вiдрiзав Стас.
- Бо Дiма скаже, що все знайдене треба здавати в мерiю. - Пояснила я. - Там це вiзьмуть на облiк i почнуть розподiляти мiж усiма в пайках. Цих продуктiв вистачить лише на один-два днi. А потiм ми знову голодуватимемо. I розплачуватися буде теж нiчим.
- А... Зрозумiло... - Вже позiхаючи, заспокоївся Марк. - Мовчатиму...
Ми з Марi"ю Семенiвною та Мариною продовжували займатися книгами. Дядько Коля з Андрюхою закiнчили сходи на горище i заходилися збивати стелажi для бiблiотеки. Тепер вдень треба було добувати ще й дошки.
Через три днi Дiма принiс нам документи, згiдно з якими я отримувала право опiки над усiма своїми дiтьми та призначалася завiдувачкою бiблiотеки з вiдповiдним пайком - кiлограм макаронiв, десяток я"ць та банка тушонки на мiсяць. Такi ж пайки отримували бiблiотекар Марiя Семенiвна та прибиральниця Надiйка. Ще я та Марiя Семенiвна зобов'язалися виконувати друкарськi та письмовi замовлення для мерiї за додаткову допомогу. Бiблiотекар на пiв-ставки Марина отримувала половину такого пайку.
Вiдправившись зi Стасом у мерiю, я отримала i перший пайок на дiтей: двi банки згущеного молока на Карину та Сашка, три банки тушонки, по кiлограму солi та цукру, чотири кiлограми макаронiв, мiшок картоплi, мiшок цибулi, по два кiлограми бурякiв, моркви, солодкого перцю, двi великi головки капусти i два величезнi гарбузи. I все це офiцiйно!
Та"мно за продуктами ми вирушали ще кiлька разiв - у ночi "Один", "Два", "Три" i ще "Один" за Сашковою формулою. За цей час "Формулу Рогача" проаналiзували i другої ночi "Два" влаштували перше нiчне гуляння. Люди виходили на вулицi з лiхтариками та вiтали одне одного iз закiнченням епохи щонощних пiдвалiв.
-15-
Наша бiблiотека, хоч поки що й не повнiстю облаштована, вже почала працювати. На ринку було повiшено оголошення про її вiдкриття та вказано нашу адресу: вулиця Вiдродження, будинок N1. Дядя Коля обстругав дошку для вивiски, а Люда олiйною фарбою, виданою в мерiї, зробила акуратний напис червоним по бiлому: "Перша мiська бiблiотека "ГРОНО" i намалювала гроно горобини.
- Не пропадати ж назвi нашої банди. - Пояснила вона.
Стас iз нею погодився i ходив дуже гордий, усвiдомлюючи себе не лише головою нашої родини, а й шефом банди здобувачiв.
Одна з бiчних кiмнат, що виходила вiкнами на вулицю, була вже повнiстю заставлена ??стелажами, на яких ми розставили художню лiтературу. Дiти у своїх походах "за здобиччю", iнодi знаходили й книжки i, якщо ранiше вони не звертали на них уваги, то тепер приносили їх до нас. Усi пiдручники ми вiддавали в мерiю для школи, решту, якщо вважали за цiкаве, залишали собi.
Дiзнавшись про бiблiотеку, до нас почали приходити люди, iнодi навiть просто поговорити, поспiлкуватися, дiзнатися про якiсь мiськi новини. Хтось читав книги прямо тут, сидячи на диванi чи крiслi, якi ми розташували пiд заднiм вiкном головної кiмнати, хтось брав iз собою щоб коротати довгi ночi, хтось навiть приносив старi газети та журнали, якi нам iз Марi"ю Семенiвною, Мариною i Людою доводилося переглядати, аналiзувати та вирiшувати, що з ними робити. Те, що зовсiм застарiло i не годилося для нового життя, ми вiддавали Надiйцi "на розпалювання", те, що було цiкавим чи пiзнавальним, ре"стрували i залишали для читання, з деяких робили вирiзки i розподiляли по тематичних папках. Роботи вистачало.
Якось за обiдом дядько Коля заговорив про необхiднiсть упорядкування бiблiотеки:
- Ось ви вже працю"те, до вас почали приходити люди. Зал художньої лiтератури ми вже повнiстю облаштували, закiнчу"мо стелажi у науковому залi. А людям доводиться бiгати в туалет у вашу сарай-кухню. Настав час створити зручностi i в будинку. У вас " чим розплачуватися? Я мiг би запросити знайомого сантехнiка...
- Розплачуватись чим у нас, звичайно, нема", але хлопцi постiйно щось знаходять. Можна було б спробувати i з сантехнiком розплатитися.
- От-от, поки що лiто, а почнеться зима... Зручнiше було б мати все в хатi.
- Гаразд, запрошуйте сантехнiка! - Погодився Стас. - Ми пiднатужимося. Тiльки попередьте, що оплата буде пiсля закiнчення робiт. Ви ж зна"те, ми завжди вчасно розплачу"мось.
- Звичайно, що швидше зробить, то швидше отрима"! - Зрадiв дядько Коля.
- А людина надiйна?
- Мiй кум!
Кум Серьога прийшов наступного ранку. Облазивши всi нашi пiдвали, сарайнi примiщення, люк, виявлений ним пiд однi"ю з тротуарних плит пiд нашою лавкою, вiн заявив:
- У вас уже все пiдготовлено - i водогiн, i каналiзацiю пiдведено до будинку та виведено до вуличних систем. Залиша"ться тiльки прокласти внутрянку.
- А що таке внутрянка? - Запитала Карина. - Це хвороба така, як вiтрянка?
- Це внутрiшня система труб. Давайте складемо проект санвузлiв. Скiльки ви хочете у пiдвалi, скiльки на першому поверсi, якi...
- Не поспiшайте! - Вигукнула я. - Ми про це ще не думали. Обiцяю, на сiмейнiй нарадi сьогоднi ввечерi ми все вирiшимо i завтра вам скажемо.
- Ну, менi ж треба роздобути необхiднi труби, перехiдники, вентилi, крани i таке iнше... Мабуть, треба i унiтази, i душi або ванни.
- Ви це все добувайте, не менше нiж на три санвузли, а ми потiм скажемо точно.
- У мене вже " на чотири. - Гордо оголосив дядько Серьога. - Добре, до завтра!
- А обiдати? - Вийшла надвiр Надiйка. - Я вже стiл накрила!
- А я що, вже й обiд заслужив? - Здивувався кум дядька Колi.
- Ну, ви ж свiй часу витратили, цiлих пiвдня щось там перевiряли, щось, креслили, щось рахували... Прошу до столу! - I Стас, як завжди останнiм часом, пiшов обiдати разом iз робiтниками.
Ми залишилися чекати на "другий стiл", розсiвшись у кiмнатi дiвчаток i беручи участь у спiльнiй розмовi. За обiдом дядько Серьога постiйно балакав. I як вiн тiльки встигав їсти? Ми дiзналися, що в нього " дружина та дво" дiтей - хлопчик семи рокiв та дев'ятирiчна дiвчинка. Живуть вони у комiрчинi одного з пiдвалiв колишньої п'ятиповерхiвки, умови там не дуже хорошi, тому до настання зими вiн хоче знайти якесь iнше житло.
- А ви не хочете оглянути сусiдню хату? - Осяяло мене. - Там " цiлий гараж, передпокiй, ванна та кухня. А пiд ними чудовий пiдвал. Правда, дошки з пiдлоги в зруйнованiй частинi будинку ми винесли, але ви ж поки не вiдновлюватимете його?
- Клас! Обов'язково подивлюся! - Зрадiв Серьога. - I на роботу близько! З самого ранку у вас працюватиму. А коли закiнчу - тут зовсiм поряд бiржа працi!
"Бiржею працi" у мiстi стали називати дошку оголошень бiля ринку, де збиралися робiтники та замовники.
- Там же сходи на другий поверх розiбранi. - Охолодив ентузiазм кума дядько Коля.
- Так i другого поверху нема". - Заперечив Стас. - Треба тiльки закласти прорiз вiд сходiв i вийде цiлком пристойний передпокiй першого поверху. А всi iншi примiщення, як i у нас, будуть у пiдвалi. Там теж " сонячнi батареї i опалення та
каналiзацiя.
- Тiльки сад у нас буде спiльним! - Раптом схопилася Карина. - Ми там i дитячий майданчик обладнали, i за деревами стежимо. А Надiйка з яблук таке варення зварила!
Усi засмiялися, а Серьога сказав:
- Та я на садок i не розраховував! Менi б знайти житло. А дитячий майданчик - це дуже добре, буде де дiтям гратися! I тобi не так нудно буде!
Карина заспокоїлася.
Облазивши всi примiщення сусiднього будинку, кум Серьога залишився дуже задоволеним i заявив, що завтра ж перевезе сюди свою родину.
- А тобi, куме, я нову роботу пiдкину: допоможеш менi закласти стелю та дах над наземною частиною!
На сiмейнiй радi ми вирiшили, що у правiй дальнiй кiмнатi бiблiотеки ми зробимо загальний санвузол на три туалетнi кабiнки та стiльки ж умивальникiв. Решту мiсця облашту"мо пiд перiодику - газет, журналiв i папок з цiкавими вирiзками у нас ставало все бiльше. У кiмнатi, в якiй тепер були влаштованi зручнi сходи, за перегородкою вирiшили облаштувати майстерню з ремонту книг та поставити електрочайник - так читачiв можна буде пригощати ча"м.
У нашiй житловiй зонi, у пiдвалi, за перегородкою сходiв планувалося облаштувати повноцiнну кухню, а всю задню кiмнату перетворити на санвузол - чотири окремi кабiни з ванними, туалетами та умивальниками, а мiж ними бiля задньої стiни поставити пральну машину.
- Нас четверо i ванних буде чотири! - Розписував нам переваги такого проекту Марк. - Кожен матиме свою власну!
- А як же дiвчатка? - Запитала я. - I Наденька з Марi"ю Семенiвною?
- А у них душ "!
- Раз на тиждень я була б не проти у ваннi повалятися... -
Мрiйливо пробурмотiла Люда.
- З пiнкою! I щоб булькало! - Додала Карина.
- Ну, якщо їм дуже захочеться у ваннi повалятися, вони можуть i до нас попроситися. Наприклад, Люда може домовлятися з Галкою, Карина - з Сашком, ну а ми зi Стасом не вiдмовимо зрiдка Надiйцi та Марiї Семенiвнi! Правда?
- Правда. - погодився Стас. - Ось тiльки для твого проекту стiльки добувати треба!
- Та запросто! Я вже знаю, де взяти пральну машину! А дядько Серьога сказав, що в нього " обладнання на чотири санвузли. Решта - дрiбницi! Он, у сусiдньому будинку облаштована ванна кiмната з джакузi.
- Сусiднiй будинок тепер чiпати бiльше не можна, там дядько Серьога з родиною житимуть! - Зупинила я його. - Що ж ми, розберемо той санвузол, а йому потiм знову все облаштовувати?
- Пощастило людинi, на все готове прийде. - До речi, а ви пам'ята"те, що у Людки завтра день народження?
- Звiсно, ??пам'ята"мо! - За всiх вiдповiла я, чудово розумiючи, що всi про це забули. - Але ж ми домовилися, що це буде сюрприз! А ти все зiпсував!
- Ну, гаразд, тодi ми з Карiнкою пiдемо до себе, спати час. - Пiдвелася Люда. - Не заважатимемо вам секретнiчати! - I вони пiшли.
Ми домовилися, що завтра Надiйка випече великий пирiг, а ми до обiду роздобудемо подарунки.
Спати цi"ї ночi менi не довелося. Спочатку я пошила святкову сукню для Люди, потiм на мене накотило натхнення i я перешила їй iз здобутого гардеробу кiлька блуз та штанiв. Потiм я згадала, що й iншi мають у цей день виглядати ошатними i поперешивали дещо i для них. Розклавши цiлу купу готового одягу по диванах у нашiй "вiтальнi", я лягла в лiжко о пiв на шосту. Не встигла задрiмати, як довелося вставати.
Iз самого ранку родина дядька Серьоги переїхала до сусiднього будинку. Дiти - семирiчний Iгор та дев'ятирiчна Свiтлана одразу ж потоваришували з Кариною i стали разом не лише грати в саду, а й допомагати по дому та навiть побiгли "за здобиччю". Його дружина Наташа почала вiдмивати пiдлогу в пiдвальних примiщеннях i упорядковувати свiй новий будинок.
А в обiд у нас було справжн" свято зi святковим пирогом, м'ясним рагу та купою гостей з подарунками! За величезним столом, складеним iз трьох, сидiла вся наша "родина", Марiя Семенiвна з Надiйкою, Марина з Дiмою та Микиткою, дядько Серьога з усi"ю сво"ю родиною i навiть дядько Коля, нарештi, привiв свою дружину та дочку - всього шiстнадцять осiб! Всi вiтали Люду i бажали їй багато всього доброго, а потiм пiдвiвся Дiма i сказав:
- Людо, я бажаю тобi жити в абсолютно новому мирному свiтi, де все буде чудово i знадобиться освiта. Тому радий вам повiдомити, що я записав вас усiх на спiвбесiду з приводу зарахування до класiв школи. Спiвбесiда розпочнеться завтра о дев'ятiй ранку! Не запiзнюйтесь!
Пiсля святкового обiду нiхто не розслаблявся. Дядя Коля допомагав дядьковi Серьозi робити нам санвузол у бiблiотецi, його дружина тiтка Валя, яка виявилася дуже милою, добродушною жiнкою, разом iз п'ятнадцятирiчної донькою Дашею приступили до штукатурних робiт у новому будинку дядька Серьоги. Стас, що з першого погляду вiдчув симпатiю до Дашi, поспiшив запропонувати їм свою допомогу.
За спiльною вечерею я помiтила, що й Люда з Андрюхою поглядають одне на одного не як простi знайомi.
- Добре як! - Вигукнув дядько Серьога, випивши компот i гучно поставивши чашку на стiл. - Всi - як одна родина! От
тiльки кум живе десь далеко...
- Так. I як це я ранiше не здогадався переїхати в той будинок? Потрiбно i менi щось поблизу пiдшукати.
- Давно вже час! - Пiдтвердила тiтка Валя.
- А в нас тут поряд бабця живе, Максимiвна. Ма" майже цiлий двоповерховий будинок! Щоправда, вона вредна... - Згадав Сашко.
- Еге ж, негостинна егоїстка. - Додав Марк.
- Ще й жадiбна! Навiть кошенятi нiчого не давала... - Карина погладила Св"тика, з яким постiйно i спала, i їла, i грала, хiба що "за здобиччю" його не брала.
- Треба до неї не прямо пiдiйти, а з хитрiстю. - Порадила я. - У неї деякi вiкна вибитi, а веранда взагалi залишилася незаскленою. Якщо спочатку запропонувати їй засклити вiкна до зими, потiм веранду, то, можливо, вона погодиться видiлити вам тi двi кiмнати, над якими зруйнований другий поверх, i пiдвал пiд ними?
- Можна спробувати... Завтра з ранку схожу до неї!
-16-
Назавтра, 28 серпня пiсля снiданку, одягнувшись акуратнiше, вся моя "родина" чи банда вирушили до театру, точнiше до того, що вiд нього залишилося. Руїни вже були розчищенi, смiття вивезено, панелi пiдвального перекриття виметенi, а зверху на них навiть встановленi великi дiжки з кущами. Над входами до пiдвалу з бетонних панелей збудували будки-входи, над дверима яких повiсили вивiски: "Дитячий садок", "Молодша школа", "Середня школа", "Старша школа", "Iнститути", "Технiкуми". Розподiливши всiх своїх дiтей по вiдповiдних школах, я залишила їх для спiвбесiд, а сама пiшла бродити нескiнченними коридорами пiдвалу колишнього театру. В одному з коридорiв я раптом натрапила на Романа. Вiд несподiванки я втягла голову в плечi, але колишнiй ватажок пiдлiткової спiльноти здобувачiв мене не впiзнав. Ще б пак! Вiн бачив мене всього один раз, та й то у виглядi замурзаного дiвчиська-пiдлiтка.
- То як? - Кинулися до нього з питаннями кiлька людей, якi чекали на свою чергу пiд дверима з написом "Юридична
академiя"
- Прийняли! На другий курс! - Радiсно повiдомив їм Роман. - А працювати запропонували iз пiдлiтками.
"Еге ж" - подумала я - "Досвiд у тебе вже "... Хоча... Адже нiчого поганого Роман не робив: органiзовував безпритульних у загони-банди, посилав добувати їжу, давав притулок на ринку, забороняв красти i грабувати... Впора"ться!"
Усiх моїх дiтей розподiлили у вiдповiднi класи та видали розклад занять на перше вересня. Стасу та Людi, крiм цього, дали розклад робiт - по двi години щодня пiсля обiду, Стаса зарахували помiчником тесляра, а Люду - прибиральницею у класах середньої школи. До сво"ї офiцiйної роботи вони мали приступити з другого вересня.
Зi "школи" ми пiшли погуляти на площу. Її вже теж очистили вiд розбомбленого асфальту i на звiльненiй землi почали висаджувати фруктовий сад. Кожному перехожому пропонували взяти участь у посадцi, i ми спiльними зусиллями посадили шiсть (за кiлькiстю членiв "сiм'ї") дерев: двi вишнi, два абрикоси та двi сливи. Деревця були ще маленькими, але на них дозволялося повiсити свої iменнi бирки - пластиковi прозорi файли, в якi вставлялася картка з iм'ям того, хто дерево посадив. Стас запропонував окрiм iменi та прiзвища написати i назву нашої банди - "Гроно".
Коли ми йшли додому, побачили, як дво" полiцейських вели пiд руки Мар'яна - того афериста, який видавав себе за полiцейського i шантажував Марiю Семенiвну та Надiйку. Тепер вiн отрима" по заслугах!
Увечерi до нас прийшли Дiма з Мариною та Микиткою. Знаючи, що нiч буде вiльною вiд "куль", вони засидiлися в нас допiзна. У подарунок майбутнiм учням вони принесли пачку кольорових олiвцiв.
- Це вам на всiх! - Вручила Марина коробку Людi. - Малюватимете!
- А у нас Стас i так малю"! - Повiдомив Марк. - Ви б бачили, як вiн наше мiсто накреслив!
- Покажеш? - Запитав Стаса Дiма.
- Гаразд! - Стас пiшов у кiмнату хлопчикiв i принiс зi свого столу великий альбом. - Ось.
В альбомi були креслення та малюнки. Це були i наш будинок, i сусiдськi дiлянки, i план нашої вулицi, i ринок, i частина мiста вiд ринку до площi.
- А ось цi дiлянки зi штрихуванням - це що?
- Це руїни.
- Дуже вража"... Слухай! У нас у мерiї вже давно думали про новi карти мiста, але все руки нiяк не доходять.
- Ну, я мiг би у вiльний час... Тим паче, що деякi мiськi квартали вже готовi.
- Це ж можна й технiчнi паспорти вцiлiлих будинкiв зробити! - Додала я. - Люди зможуть отримати офiцiйнi документи на сво" житло!
- Може, ти справдi цим займешся? За додаткову плату? - Як на дорослого, подивився Дiма на Стаса.
- Авжеж, спробую. - Погодився той.
- До речi! - Згадала я. - Ми сьогоднi бачили, як заарештували Мар'яна. Ну того, що себе за юриста видавав, користуючись трудовою книжкою Марiї Семенiвни. Ви не зна"те, що йому присудили?
- Знаю, я сам виносив вирок - примусовi роботи з розчищення руїн багатоповерхiвок. А звуть його зовсiм не Мар'ян, а Дмитро. Моїм тезкою виявився. Завтра вирушить на розчищення будинку по вулицi... - Дiма назвавши адресу мого колишнього будинку.
- Це ж мiй дiм! - Вигукнула я. - Ну, я там жила, поки сюди
до тiтки не переїхала... - Схаменулась я. - А чи можна туди прийти подивитись?
- Навiть треба! Коли ми розчища"мо будь-якi руїни, намага"мось запрошувати всiх колишнiх мешканцiв.
Пiдiйдете до керiвника, назвете свою адресу, запишетесь. Якщо у вашiй квартирi щось уцiлiло, можна буде забрати. Те майно, на яке не буде заявлених господарiв, переда"ться мерiї для подальшого розподiлу.
На жаль, нiчого придатного зi сво"ї квартири менi взяти не вдалося - все було поламано, порвано, обпалено...
До першого вересня дядько Коля з Андрюхою почали склити розбитi вiкна у Максимiвни i домовилися про ремонт веранди. Максимiвна, прикинувши, що такi вмiлi руки, як у них, можуть стати в нагодi у господарствi, дала згоду на заселення ними двох крайнiх кiмнат першого поверху свого будинку та двох кiмнат пiдвалу пiд ними. Треба було тiльки утеплити та закласти перекриття над першим поверхом, щоб не допустити протiкання, та зробити окремий вхiд до пiдвальних кiмнат. У розпорядженнi самої Максимiвни залишилися передпокiй зi сходами на другий поверх та у пiдвал, санвузол, кухня i кiмната на першому поверсi та три кiмнати i санвузол на другому. Гараж вона теж вiддала дядьковi Коли пiд майстерню.
Першого вересня з нашої вулицi до школи пiшли одразу кiлька пар учнiв: Стас та донька дядька Колi Варя - до дев'ятого класу, наша Люда та його син Андрюха - до десятого, Iгор, син кума Серьоги, та наша Карина - до другого. Марка зарахували до п'ятого класу, Сашка - до четвертого, його однокласницею виявилася i донька дядька Серьоги Свiтлана. Всi вони так i стали ходити парами, крiм Марка, який увесь вiльний час присвячував фантастицi i не хотiв його витрачати на рiзнi "шури-мури-лямури".
- Марко, ти ж зна"ш, що я теж дуже люблю фантастику... - Якось увечерi вирiшила я з ним поговорити.
- Знаю, я зараз саме її читаю!
- Але треба було б, щоб тво" читання приносило якусь користь.
- Яку?
- Ну, не знаю... Може, ти спробував би щось винайти? Впровадити, так би мовити, фантастику у реальнiсть?
- Угу... - Марк уже втупився у мою книгу "Люди та Боги" i вiдключився вiд розмови.
-17-
А життя у мiстi вiдроджувалося з неймовiрною швидкiстю. Майже всi руїни були розiбранi, смiття вивезено, на мiсцi зруйнованих будинкiв зводилися новi. Вцiлiлi автомобiлi їздили iз сонячними батареями на дахах. Мiж мiстами снували мотоцикли та скутери, перевозячи листи та посилки, розповсюджуючи новини по всiй країнi.
Ми вже знали, що у Ки"вi почав працювати тимчасовий уряд, який звiдусiль отримував iнформацiю, обробляв її, розповсюджував по всiх мiстах та селах, коригував виробництво всього необхiдного. Було збудовано кiлька заводiв сонячних батарей, якi розвозилися мiстами для будiвництва будинкiв та фабрик, селами для оснащення ферм та теплиць. Мiж мiстами почали вiдновлюватись дороги. Люди, якi не мали транспорту, подорожували ними пiшки, велосипедами, самокатами i вiзками - ящиками, до яких прикрiплювалися колеса. З гори такi вiзки котилися самi, везучи на собi пасажира i вантаж, а в гору їх доводилося тягнути за собою.
У нашiй родинi з'явилися чотири велосипеди, до яких ззаду були прикрiпленi вiзки з супермаркету. Ми їх ставили за будинком, мiж ним та бетонною стiною, за якою вже йшло вiдновлення будiвлi трикотажної фабрики. У ясну погоду велосипеди були цiлком зручнi, але коли йшов дощ... Ну, самi розумi"те.
Одного разу Марк прийшов до мене i сказав:
- Я вирiшив транспортну проблему!
- В сенсi? - Не зрозумiла я.
- Я винайшов велосипед! Точнiше, веломобiль.
- Ну, веломобiлi й ранiше винаходили. От в Iндiї, на-
приклад, дуже поширенi велорикшi - це така карета, в яку запряжений велосипед. Рикша крутить педалi, а пасажири сидять собi в каретi i дивляться на всi боки. А у нас вони чомусь не набули широкої популярностi.
- Мiй набуде. Ось, дивись... - I Марк розкрив передi мною альбом iз кресленнями та малюнками. Його веломобiль мав складний брезентово-клейончатий дах, оснащений гнучкими сонячними батареями i здатний оберiгати пасажирiв вiд сонця, вiтру та дощу. Вiн мав вiд трьох до шести колiс. Замiсть звичайних велосипедних педалей була одна велика, як у ножнiй швейнiй машинцi, яку треба було не крутити, а качати. За допомогою кiлькох перехiдних зiрочок та системи ланцюгiв цi качання передавалися на приводну шестерню так, що навiть невеликих качань було достатньо, щоб веломобiль набирав цiлком пристойну швидкiсть. Попереду розташовувалася багажна камера-кошик, а сидiти в такому веломобiлi могли два, чотири, шiсть i навiть бiльше пасажирiв.
- Для далеких подорожей у мене розроблено велобус. Ось, бачиш, у нього вiсiм колiс та вiсiм пар педальних площин. Усi, хто сидять бiля проходу, качають педалi, а тим часом тi, хто бiля вiкна - вiдпочивають. Потiм вони можуть помiнятися. Так велобус може їхати без упину.
- Ти це комусь показував?
- Нi.
- Ну, гаразд, я подумаю, як втiлити твiй винахiд у життя...
Увечерi, коли з роботи прийшли дядько Коля та його кум Серьога, я пiшла до них поговорити. Вони сказали, що знають велосипедного майстра та можуть мене з ним познайомити. Наступного дня ми з Марком вирушили до веломайстра. Марк показував малюнки та креслення, я допомагала пояснювати... Коротше, вже за два тижнi в нашiй родинi з'явився перший експериментальний веломобiль iз чотирма колесами на шiстьох людей. Майстерня веломайстра переїхала в нещодавно облаштоване складське примiщення i перетворилася на фабрику, працювати на яку мерiя направила понад три десятки людей.
Нам довелося зводити гараж для свого веломобiля, адже мiсця у дворi зовсiм не було, а свого гаража бiля будинку ми не мали. Мiсце для гаража знайшлося серед руїн колишньої п'ятиповерхiвки навпроти нашого будинку. Цi руїни саме почали розбирати i деякi панелi нам стали у пригодi.
Спочатку в мiстi з'явилися невеликi автомобiлi типу нашого, а потiм поїхали i два першi велобуси. Один iз них вирушив до Ки"ва, щоб там поставили виробництво веломобiлiв на потiк.
Незабаром, як гонорар за винахiд, Марку надiслали два двомiснi веломобiлi. Їх привезли до мерiї, а Дiма та Марини приїхали на них до нас. Вирiшили вручити їх Марку, коли вiн повернеться зi школи.
- Ми народженi, щоб здiйснювати казку! - Проспiвала я, як тiльки Марк увiйшов у хвiртку.
- Вiта"мо! - Закричали Сашко, Iгор та Свiтлана, якi прийшли ранiше.
Ми всi розiйшлися вбiк i вiдкрили його погляду новi машини.
- Їх назвали "Гроно"! Правда здорово? - Крутився поруч Сашко.
- Здорово!- Мовчки оглянувши веломобiлi, поторкавши їх i обiйшовши з усiх бокiв, Марк нарештi вiднайшов дар мови.
- Ну, кому другий вiддаси? - Нетерпляче запитав Сашко.
- Мамi, звiсно! - Нi секунди не думаючи, вiдповiв Марк.
Я навiть розчулилася... Тепер до нашого гаража, який ми обладнали на розчищених руїнах, треба було прибудувати ще один.
Разом iз веломобiлями для Марка до мiста прибуло чотири велобуси на двадцять чоловiк кожен, вiсiм велобусикiв на шiсть персон i десять службових чотиримiсних веломобiлiв для мiських служб. Приблизно стiльки ж було вiдправлено ще до трьох мiст. Iншi чекали сво"ї черги або будували власнi велозаводи.
У жовтнi ми за iнiцiативою Люди посадили перед своїм будинком двi горобини. На той час у нашу бiблiотеку вже ходило багато людей, серед яких були й колишнi працiвники культури. Артисти, якi залишилися без театру, запропонували поставити виставу.
- А де гратимемо? - Запитала я.
- У трикотажнiй фабрицi. - Вiдповiв лiтнiй актор, якого всi називали Кузьмич. Вона ще не працю", але стiни та дах вже вiдбудованi. Якщо там наставити лавок i спорудити сцену...
Я написала сценарiй. То був оптимiстичний мiкс iз уривкiв рiзних творiв, пiд загальною назвою "Життя вiдроджу"ться". Окрiм кiлькох артистiв, у спектаклi взяли участь i деякi з наших читачiв i навiть Стас iз Людою та Даша з Андрюхою. I хоча спектакль був, м'яко кажучи, сирим i недостатньо вiдрепетируваним, вiн мав величезний успiх. Ще б пак, адже це був перший культурний захiд пiсля апокалiпсису! Ми його грали багато разiв, паралельно репетируючи ще й новорiчну виставу.
От бачите, життя продовжу"ться! Менi вже не зда"ться, що то був апокалiпсис. Тепер у мене багато планiв: i написання нових книг, i спектаклi та репетицiї, робота в бiблiотецi... От вiдсвятку"мо Новий рiк i...
1