Гайдученко Галина Викторовна
Сиджу Та Згадую Частина 3-5. Географiя мого дитинства - Крим

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Юридические услуги. Круглосуточно
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Проживши у Нiмеччинi лише трохи бiльше трьох рокiв, ми поїхали до Криму.

   Проживши у Нмеччин лише трохи бльше трьох рокв, ми похали до Криму.

СИДЖУ ТА ЗГАДУЮ

Частина 3-5. Географя мого дитинства -

Крим.

  
   У Брест нас зустрла бабуся Таня. Вона виршила хати разом з нами до Смферополя, де, виявляться, жили два  молодш брати - дядько Женя та дядько Сергй. Пам'ятаючи, як нас у Москв не пустила на порг  сестра Серафима, вона виршила сама бути присутньою при нашй зустрч з  братами.
   На вокзал нас зустрли привтно,  дядько Сергй вдразу ж запропонував хати до нього - вони з дружиною жили вдвох в однокмнатнй квартир, але в х сусдв була трикмнатна. Нам одразу же видлили одну з х кмнат, доки ми знайдемо соб житло.
   Початок лютого у Смферопол виявився морозним. Повтря було зовсм ншим, не таким, як у Нмеччин, без того кислуватого запаху, що стояв над нмецькими мстами вд вугльного опалення. Через змну повтря в мене вдразу ж розболлася голова  почалася носова кровотеча. Проте я разом з усма виходила в мсто на пошуки квартири. Вс вп'ятьох ми сдали в тролейбус  хали за адресами, як нам давали  в тата в училище,  сусди дядька Сергя,  пропонували оголошення на стовпах. Нхто не хотв брати см'ю з двома дтьми, хоча ми вже були досить великими - 14 та 13 рокв.
   На другий день наших пошукв бабуся сказала:
   - Це вам не Нмеччина! Тут холодно! Ваш курточки вд морозу не врятують! Ходмо купувати зимов пальта!
   Поки тато зранку був на робот, мама та бабуся повели нас у "Дитячий свт". вропейська мода до Радянського Союзу доходила приблизно за два роки. Коли ми вижджали, у Нмеччин вже почали ходити у довгих пальтах та шубах. Мам на Новий рк саме купили таку шубу - довгу, нижче, нж до середини кри, чорну, пд морського котика. У Радянському Союз вс ще ходили у мн-пальтах.  раптом у "Дитячому свт" ми побачили вшаки з клькома однаковими пальтами. Вони були темно-червон, оздоблен коричневим штучним хутром по комру та по подолу. Але найголовнше - хня довжина була нижчою за колно! Продавчиня сказала, що вони висять майже мсяць  нхто х не купу - через довжину. А нам саме так й були потрбн! Вони якраз пдйшли пд наш червон лакован чоботи. Пальта були тепл, вовнян, на ватин. Ми одягли х одразу ж у магазин, а наш курточки склали у сумку.
   Поздивши з нами мстом клька днв, бабуся не витримала:
   - Так справи не буде! Он у Галки щодня кров де! А м ще й вчитися треба! Я забираю Галку-Маринку до себе! Знайдете квартиру, тод й заберете!
   На другий день мама та тато повезли нас з бабусею на вокзал. Посадили в позд, занесли валзи, дали телеграму дядьков Шур, щоб зустрчав,  ми похали до Тернополя.

Тернопль - 1972 рк.

   Виявилося, що наш двоюрдний брат Петька знову жив з бабусею. Його мама - ттка Надя - жила десь у районному центр з свом чоловком-млцонером. Так як пенс на життя не вистачало, ту маленьку кмнатку, яку дядько Шура колись вдокремив перегородкою вд кухн, бабуся здавала двом двчаткам-студенткам. Там мстилися два лжка та стл мж ними.  Петька,  бабуся,  ми називали студенток просто двчатами.
   Нас з Маринкою розмстили у великй кмнат на диван, бабуся спала на свому лжку, а Петько на нч ставив розкладачку. У кутку на тумбочц стояв наш колишнй телевзор, який бабуся вивезла з вано-Франквська. Мж телевзором  нашим диваном стояв старий звичний сервант, а за диваном - грубка, що палилася газом. Мж телевзором та бабусиним лжком по стн з двома вкнами стояло трюмо. Саме поруч з ним Петька  ставив розкладачку. За бабусиним лжком по третй стн слдував комод, а потм, перпендикулярно йому бля дверей - шафа. Посеред кмнати, як завжди, стояв круглий стл, накритий тепер нмецькою скатертиною, яку ми надслали бабус в подарунок.
   Петько ще був у школ, вн тепер навчався у п'ятому клас. Студенток удома не було. Бабуся погодувала нас, поклала мене вдпочивати, а сама пшла в МСЬКВНО влаштовувати нас до школи. Нас призначили до т ж школи, що й перед Нмеччиною,  навть у т сам класи.
   На обд з школи прийшов Петько, вн дуже зрадв, що ми житимемо разом, постйно розпитував нас про Нмеччину, ми йому розповдали  щоразу додавали:
   - Цкаво? Здорово?
   У Тернопол я вдразу ж прийшла в норму,  з понедлка ми пшли до школи. У 7-А клас увйшла двчинка в довгому червоному пальт та високих червоних чоботях, у блй в'язанй шапочц  з таким же шарфом, усмхнулася свою фрмовою усмшкою  пшла по проходу до вшалки. Вс погляди були спрямован на мене, а я нкого не бачила, тльки виглядала, куди ссти.
   Знявши пальто  шапку, я опинилася у форм не з вовняним, а з капроновим чорним фартухом  з шикарним хвостом на голов - мо волосся тод вже доросле майже до пояса, було густим  кучерявим. Я одразу ж пригледла другу парту бля стни, за якою нхто не сидв. Одне з вдкиданих сиднь було зламане (Ура! Отже, поряд з мною нхто не сяде!), я сла на цле сидння впвоберта, спиною до стни так, щоб бачити  дошку з учителькою бля не,  клас перед собою. За першою партою перед мною нхто не сидв. Йшов
   урок математики.

***

   Виявилося, що деяких учнв я навть пам'ятала, наприклад, Колодочку через  прзвище. До реч, вона перша до мене пдйшла знайомитись на перерв:
   - Я Галя Колодочка! А ти?
   - Я пам'ятаю. А я Галя Цимбалюк.
   - Ой, я згадала! Ти ж у нас уже вчилася! - Згадав ще хтось.
   На великй перерв видавали молоко у маленьких пляшечках  розкладали на партах по однй йодовй пгулц кожному. Нкому не казали чому. Через клька рокв ми дзналися, що це була профлактика проти радац - десь проводилися тамн ядерн випробування.
   Виявилося, що у цй школ не було нмецько мови, ус вчили англйську.
   - Що ж нам робити? - Запитала я ввечер у бабус.
   - Пдручники у вас ? Вчть сам!
    ми з Маринкою почали робити уроки з нмецько у т дн, коли вони були за розкладом у школ. Читали вголос, робили письмов завдання, розмовляли мж собою. Бабуся, лежачи на лжку, в'язала  слухала, нод вставляючи сво зауваження або про щось питаючи. На уроках англйсько ми теж розкривали сво пдручники й вчили нмецьку.  все-таки я прислухалася до англйсько. У цей час мо однокласники вивчали тему про Ленна. Все було зрозумлим. Якось я не витримала  запитала:
   - А можна я теж вдповдатиму?
   - Спробуй. - Погодилася вчителька.
   Я спробувала, у мене вийшло навть краще, нж у декого у клас.
   - Добре. - Сказала вчителька. - Але ти можеш вдповдати  нмецькою, я колись  вчила, зрозумю.
    я почала вдповдати нмецькою тему, яку вони вивча-
   ли. Слухала х англйську та пояснення росйською, перекладала нмецькою та вдповдала. У нмецькому пдручнику тако теми не було.
   Вд укрансько мови та лтератури ми з Маринкою, як дти вйськовослужбовця, були звльнен. Хоча ми чудово розумли укранську  навть читали нею книги, ми боялися, що в письмових завданнях робитимемо помилки  отримуватимемо поган оцнки. Щоб не псувати табель, краще було скористатися правом на звльнення. Гуляти нам на цих уроках не дозволялося, я тим часом робила письмов домашн завдання або малювала, слухаючи заразом т твори, як вс вивчали на укранськй лтератур. Програма була нудною.

***

   Трохи бльше, нж за тиждень псля нашого призду, двчатка у клас тягли жереб - хто кого з хлопчикв втатиме з Днем Радянсько Арм - 23 лютого. У цьому клас так було заведено: двчатка тягнуть жереб  вдповдно йому дарують подарунки хлопцям, а потм на Восьме березня хлопц дарують подарунки тим двчаткам, як дарували м. Мен дстався тихий хлопчик, який прихав з Блорус, на прзвище Коробович.
   Коли ми прийшли додому  сказали бабус, що треба купувати подарунки, бабуся дала нам грош  сказала, що подарунки для хлопцв допоможе пдбрати Петько. Ми втрьох з Петькою пшли до унвермагу. Що може бути потрбне хлопцям шостого та сьомого класв? Петько пропонував настльн гри.
   - Ми дарували хлопцямм настльн гри у першому та другому клас, коли жили в вано-Франквську. - Згадала я. - Невже й у сьомому клас пдйдуть так подарунки?
   - Настльн гри завжди знадобляться! - Стояв на свому Петько. - Ми з бабусею часто грамо то у лото, то у карти.
   - А як щодо книги? - Запитала Маринка.
   - Книги не вс читають. Дехто взагал, крм пдручникв, жодних книг у руках навть не тримав. - Махнув рукою Петько.
   Зрештою Маринка обрала нтелектуальну настльну гру на батарейках, у якй треба було вдповдати на запитання, а контактний стрижень, який вмикав червону чи зелену лампочки, показував, чи правильна вдповдь. Аркуш питань були на рзн теми з десяти областей знань. Я, слдуючи виразу: "Книга - найкращий подарунок", обрала якусь пригодницьку книгу для пдлткв. Перш нж вднести ц подарунки до школи, ми клька вечорв поспль сам втрьох грали у запитання та вдповд, пдвищуючи свою ерудицю.
   За заведеною у бабус та Петьки традицю нод по вечорах ми грали в лото, в домно та в карти на копйки. Для цього бабуся в спецальний мшечок збирала монети по однй копйц з решти, що отримувала вд покупок. Псля гри ми пдраховували, хто бльше копйок виграв, визначали переможця  знову зсипали копйки в бабусин мшечок. Через деякий час ц гри нам набридли, тод бабуся почала вчити нас ворожити на картах. Видв ворожнь було дуже багато:  на даму,  на короля,  на бажання,  на валетв,  на минуле,  на майбутн  таке нше. Петьков гадання не давалися, йому бльше подобалося, коли для нього гадали ми. Маринка чтко дотримувалась нструкцй, а в мене часто виходило по натхненню, нод я говорила зовсм не те, що показували карти. Тод бабуся сказала:
   - Значення карт - це тльки для початку, щоб було на що обпертися. Справжн ворожки слухають свою душу та говорять те, що вдчувають. З тебе може вийти справжня ворожка.
    я ворожила всм, хто мене просив - спочатку двчаткам у клас, а потм значно пзнше  дорослим людям.  хоча мен казали, що все, що я нагадала, здйснювалося, я завжди ставилася до цього несерйозно та з гумором.

***

   Щоранку ми, приввши себе в порядок  посндавши, вирушали до школи. Приходили додому на обд, обдали, мили по черз посуд,  бабуся вдправляла нас гуляти. Гуляли ми вчотирьох: я, Маринка, Петька та його друг-шестикласник Сашко з сусднього будинку. Де ми тльки не лазили! Дослдили пдземний хд, що обвалився в гор неподалк вд будинку, каталися на лфт в нещодавно побудованй неподалк дев'ятиповерхвц, гуляли в парку, ходили до озера.
   Якось у парку нас занесло на дитячий майданчик, де стояли закрит на зиму гойдалки-карусел. Ми перелзли через невисокий металевий паркан  влзли на карусель з оленями, тиграми, вовками та ведмедями.  тут до нас з гучними криками побг сторож, який вийшов з сторожово будки. Ми кинулися врозтч, але сторож не став ганятися за всма, а вибрав одну жертву - мене.  йому вдалося мене зловити. Я виривалася, а вн тягнув мене до сво будки. Навщо тягнув? Ну, полаяв би, зажадав, щоб ми пообцяли бльше по атракцонах не лазити,  вдпустив би. Н, вн обрав мене  тягнув до себе. Я чудово все зрозумла - це був збоченець. Вн думав, що, знаючи, що ми винн, нхто дорослим про це не розповсть. Але я була не така! Я знала, що найкращий захист - це напад. Побачивши лтню пару, що проходила повз по доржц, я закричала:
   - Допоможть! Мене дядько до себе в сторожку тягне!
   Сторож сторопв, пара пдйшла ближче.
   - Що сталося? - Запитав чоловк.
   - Мй брат полз на карусель, а я хотла його звдти забрати! - Почала розповдати я, намагаючись вирватися з рук сторожа, який мене не вдпускав.
   Тим часом Маринка, Сашко та Петька пдйшли ближче.
   - Який з них твй брат? - Продовжував питати чоловк.
   - Он той, маленький, вн мене зовсм не слухаться! - Показала я на Петьку, який виглядав не старше за третьокласника. - А я лише хотла його звдси забрати. От навщо цей сторож мене до себе тягне? Що вн з мною робитиме у свой будц? - Продовжувала я волати до перехожих.
   - Так, навщо ви  до себе тягнете? - Запитала жнка. - Та вдпустть , що ви вчепилися, як клщ!
   Сторож розтиснув пальц, вдпустивши мою руку.
   - Та я... Треба ж покарати... - Невиразно бурмотв вн. - Ти в якому клас вчишся?
   - У шостому. - Зменшила я свй вк. -  я взагал не винна, я брата забрати хотла!
   - Ну все, нцидент вичерпано. Дти зрозумли, що лазити по атракцонах не можна. - Пдбив пдсумок чоловк.
   - Вони бльше так не будуть. - Пдтвердила жнка. - Не будете?
   Ми дружно закивали головами. Чоловк та жнка повернулися, щоб йти до доржки. Сторож кинув на мене зловтшний погляд  знову простягнув до мене руку.
   - А можна ми поряд з вами пдемо? - Кинулася я за ними. - Нам лише до виходу з парку!
   Маринка, Сашко та Петька пшли за мною. Так, йдучи поряд з парою перехожих, ми дйшли до виходу з парку  пшли додому. Сторож йшов за нами на певнй вдстан, але за меж парку виходити не став.

***

   В останнй тиждень лютого наш клас чергував по школ. На перервах нас розподляли по коридорах та сходах, де ми мали стежити, щоб учн не бгали, а чинно ходили. Мен дстався сходовий майданчик мж другим та третм поверхом. Я стояла там... а потм прийшла до тями в медпункт. Вчителька, що проходила повз коридором, побачила, як я падаю,  вднесла мене до медсестри.
   - Ти сьогодн щось ла? - Запитала медсестра, прибираючи вд мого носа ватку з нашатирем. - Он яка худа!
   - ла. Мене бабуся без снданку до школи не пустила б.
   - А в чому ж рч?
   - Це вд болю. Я просто не могла вже терпти бль.
   - А що болить?
   - Майже завжди голова, а сьогодн додався  живт.
   - Може, апендицит?
   - Н, просто мсячн.
   - А чи часто у тебе таке?
   - Взагал, свдомсть я втратила вперше, ранше завжди вдавалося терпти.
   - Давай, я тоб дам анальгн... Ну, гаразд, встати можеш?
   - Спробую... -  тут у мене линула кров з носа.
   - Цього ще не вистачало! - Вигукнула медсестра. - Лягай назад!
   - Це теж у мене часто бува. Спадкове.
   - Спадкове вд кого?
   - Вд тата, вд бабус, вд  батька... Дал не знаю, кажуть, у всх у роду були носов кровотеч та головний бль. Я до них уже звикла, просто сьогодн додався живт.
   -  довго це може тривати?
   - Голова та нс - майже кожного дня, а живт - по всм днв на мсяць. У мо сестри всього по чотири.
   - Мабуть, тому ти така худа та блда, майже зелена. - Пошкодувала мене медсестра. - Цей урок ще полежиш, а потм я тебе вдпущу.
   Пропустивши два уроки, я повернулася до класу. Ус спвчутливо дивилися на мене, такого в хньому клас ще не було. Чергувати мене вже не змушували, на перервах я вдсиджувалася в клас, хоча нших з класу виганяли в коридор.
   Дочекавшись, доки закнчаться уроки, ми з Маринкою пшли додому. Маринц я про те, що трапилося, розповла, а бабус н, не хотла засмучувати.

***

   Щотижня по ввторках ми ходили з бабусею на головпоштамт до переговорного пункту. У т часи, коли не було мобльних телефонв, а стацонарн були далеко не в кожного, люди сплкувалися через мжмськ переговорн пункти. У великй зал, схожй на зал очкування на вокзал, вздовж стн було встановлено переговорн кабнки з телефонами. Треба було пдйти до стйки та замовити мсто та прзвище свого абонента. Нас ставили в чергу  коли виходило зв'язатися з потрбним мстом, по мкрофону називалося прзвище, мсто  номер кабнки. Мама та тато в Смферопол теж приходили на головпоштамт на цей час  ми могли поговорити. Квартиру вони поки що так  не змогли знайти. У середин березня стало вдомо, що у Смферопол помер наймолодший бабусин брат - дядько Женя. Залишився тльки дядько Сергй.
   Якось бля головпоштамту я зустрла Таню Тупцу, з якою навчалася у Ваймар.  тата перевели до Тернополя, квартири у них теж поки що не було, але вони жили у якихось знайомих. На головпоштамт теж приходили по ввторках, щоб поговорити з бабусею та ддусем. А навчалася Таня у школ на ншому кнц мста.
   А ще ми з бабусею ходили до бблотеки, яка знаходилася по дороз вд бабусиного будинку до Театрально площ. Будвля була старою  у нй були мармуров сходи. Зазвичай ми з Маринкою брали фантастику, але вдома нод читали й те, що брала для себе бабуся. Одного разу я побачила, що бабуся взяла книгу Грема Грна "Комеданти". Ще до визду з Нмеччини ми дивилися фльм за цю книгою у Будинку Офцерв. Зазвичай вс фльми були радянськими або закордонними, але з нашим професйним перекладом. Цей фльм йшов нмецькою мовою, його перекладав офцер-перекладач. Кно було для дорослих, але наш батьки чомусь взяли нас на нього. Там були еротичн сцени, на яких ми з Маринкою намагалися заплющувати оч. Тут, у Тернопол, я виршила прочитати саму книгу.
   - Нам батьки дозволяють читати все, що захочемо, навть книги для дорослих! - Сказала я Петьков, беруч книгу до рук. Сказала навмисно так голосно, щоб чула бабуся. - Вони вважають, що якщо нам щось буде незрозумло чи нецкаво, ми сам до кнця читати не будемо.
   Бабуся теж не стала забороняти читати цю книгу.

***

   Перед восьмим березня хлопц дарували подарунки двчаткам.  в мене зовсм несподвано виявилося цлих три подарунки! Два хлопчики подарували подарунки не лише тим двчаткам, яким мали, а й мен! Коробович, який сидв за першою партою в середньому ряду, у вдповдь на мою книгу, теж подарував книгу - фантастичну повсть Миколи Руденка укранською мовою "Народжений блискавкою". Хлопчик, що сидв на передостаннй парт бля вкна, подарував м'яку грашку - невеликого коричневого оленятка з блою грудкою. Як звали того хлопчика, я вже не пам'ятаю. А хлопчик, який сидв за одню партою з Коробовичем, подарував мен парфумерний набр "Бузок" - парфуми та одеколон. Втальна листвка була пдписана: "Олег Половець".
   Цього ж дня на одному з урокв класна кервниця пересадила Коробовича за передню парту, що стояла перед мою. Наступного уроку Половець теж пересв за не. Так само, як  я, вн св спиною до стни, впвоберта до класу, але дивився не на клас, а на мене.
   Помтивши ц погляди, хлопц з останньо парти ряду бля вкна переслали мен любовну записку вд його мен, пдписану "Алком". Те, що Алк та Олег - це одне й те саме, я тод не знала, називала його лише Олег. Натомсть я чудово бачила, як хлопц передавали ту записку, тому, прочитавши , передала дал, на першу парту - Половцю та Коробовичу, сказавши при цьому, що записку передали з останньо парти.
   Наступного дня, прийшовши зранку до класу, я знайшла на свой парт дв шоколадн цукерки та напис на парт: "Я тебе кохаю. Олег". У мене в душ теж вдбувалося щось незрозумле, разом з бруньками на деревах, розбухали й бруньки першо закоханост.
   У середин березня бабусю поклали до лкарн, де й робили чергову операцю - пдшивали грижу. Псля десяти пологв м'язи живота в не були ослаблен  й доводилося час вд часу х пдшивати. Операцю робили в лкарн у ттки Тамари. Бабуся залишила нас на двчаток-студенток. Вони будили нас до школи та готували жу. Все нше було, як завжди.
   Коли бабуся повернулася з лкарн, клька ночей за нею доглядала ттка Тамара. Саме одн з таких ночей я й пдслухала, як бабуся розповдала про походження свого роду, про те, як вони жили до революц в Москв, як, помнявши прзвище, змушен були звдти вихати. Тод бабуся й показала Тамар свй Родовд.
   - Взьми його, збережи! Треба передати його нащадкам.
   - Н, не взьму! Я боюся... Що я з ним робитиму? От приде Вктор, хай  взьме. Вн у нас найрозумнший, знатиме, що з ним робити...

***

   Вечорами, коли ми лягали спати  свтло в кмнат вимикалося, ми деякий час про щось розмовляли. Отод в мене  проявився талант мпровзац. Маринка чи Петька казали мен перший рядок, а я починала римовану розповдь, зовсм не замислюючись про сюжет. Куди мене заведе мпровзаця, я не знала, але виходило цкаво, з пригодами  щоразу у вршах.
   У т часи все було стабльно. Веснян канкули завжди розпочиналися 24 березня, а закнчувалися 1 квтня. Напередодн 24 березня Олег запросив мене на побачення - на десяту ранку треба було прийти до школи, до нашого класу.
   Бабус я сказала, що 24 березня о 10 годин ранку у клас буде понерський збр. До школи треба прийти в святковй понерськй форм. Звечора я приготувала соб синю спдницю з червоним поясом з штучно шкри, блу блузку та червону понерську краватку. Погода стояла вже досить тепла, тож замсть чобт бабуся дозволила вдягнути оснн бордов туфл, як ми привезли з Нмеччини. До цього часу вона вже зв'язала нам нов бл шапочки - з вив'язаних гачком квточок формувався невеликий цилндр з козирком, а пд нього в'язалася щльнша шапочка-цилндр, що пдтримувала форму. До школи я пшла в туфлях, довгому пальт та новй шапочц.
   Цкаво, що школа на вихдн та на канкули не зачинялася. Чергових там також не було. Нкого не зустрвши, я пшла до свого класу. Коли ввйшла, Олег був уже там. Ми привталися за руки. Вперше.
   У клас робити не було чого, тому ми пшли на шкльний двр. Поблукали ним  пшли на вулицю. Проходячи повз маленький кнотеатр, виршили зайти до нього. Йшов новий мультфльм - "Бременськ музики". Квитки на сеанс коштували 10 копйок. Батьки виховували нас так, що ми мамо сам за себе платити. Олег нзащо не хотв брати мо грош, тож я теж купила два квитки. Коли вимкнули свтло, Олег узяв мене в темряв за руку, так ми й дивилися мультфльм. Потм вн провв мене до дому - от  все побачення.
   Коли через пару днв бабуся, яка все ще бльше часу проводила лежачи на лжку, послала нас разом з двчатами до магазину, у них зайшла розмова про кохання та побачення. Я похвалилася, що теж уже ходила на побачення. Маринка, знаючи, що я часто просто на ходу починаю щось вигадувати, мен не поврила.  хоча при двчатах вона мен пдтакувала  казала, що була в курс, увечер вона мен сказала, що вона мен не врить  що я все вигадала. Я нчого доводити не стала.
   А через день Олег прийшов до нашого будинку, коли ми гуляли у двор,  запросив мене до парку. Поки ми гуляли парковими доржками, Маринка з Петькою слдували за нами на деякому вддаленн. Додому ми повернулися, як завжди, вс утрьох, бабус нхто нчого не сказав.
   До кнця канкул я ще раз ходила на побачення. Олег призначив зустрч на 10 годину ранку бля головного входу до парку. Довелося сказати, що перед початком четверто чверт нам призначили репетицю читання монтажу.
   Тато вчив, що "точнсть - ввчливсть королв". Нас вн прирвнював до королв, тому казав, що краще прийти трохи ранше, нж запзнитися. Так я завжди й робила. До входу в парк я прийшла на десять хвилин ранше, роззирнулася  сховалася за кущами через дорогу, щоб було видно вхд. Коли з'явився Олег, я вдала, що тльки-но прийшла,  пдйшла до нього. Я почувалася закоханою, ми гуляли , за тернопльською традицю, перейшли мстком на Острв Закоханих, де деякий час посидли на лавц. Ми майже н про що не розмовляли, мен було досить просто дивитись на Олега. Погулявши години дв, ми розйшлися по домвках.

***

   У квтн вс школи включилися у кампаню з збору металобрухту до дня народження Ленна. Щодня псля школи нас вдпускали додому пообдати  перевдягнутися, щоб потм повернутися до школи, де, подлившись на групи по три-чотири особи, ми розходилися дворами шукати металобрухт. Нам з Олегом додатков люди у груп були не потрбн, вс ц збори металобрухту стали для нас побаченнями. Ми, як  вс, ходили дворами, але дивилися не по сторонах, а одне на одного, нод трималися за руки, нод знаходили щось залзне  удвох тягли його на спортмайданчик бля школи, де кожен клас складав брухт у свою купу.
   Ус школяр включилися у змагання: чий клас збере брухту бльше. Маринка збирала металобрухт у компан з чотирьох осб, причому збирала по-справжньому. Коли ввечер вона длилася з мною враженнями, то розповла, як агтувала домогосподарок покопатися у свох сараях та винести залзо м:
   - Я скрзь розповдала, що ми збирамо залзо на перший у Тернопол тролейбус, розписувала м перспективи тролейбусного транспорту  як це буде красиво та зручно. Мен вс врили  обов'язково щось виносили. А мо однокласники потм все це тягли до школи, я вдавала, що теж щось несу, але переважно бльше говорила.
   Який з класв перемг, я не знаю, бо за клька днв до остаточного зважування та пдбиття пдсумкв учнв трьох сьомих класв збрали у спортивнй зал. З усх вдбирали хлопцв та двчат приблизно одного зросту та комплекц для першотравневого виступу на стадон. Нас з Олегом вибрали  тепер ми щодня псля обду вирушали не на збирання металобрухту, а на стадон. Збиралося нас там дуже багато з усх шкл мста. Все поле було розмчене клочками, нас розставляли шеренгами на бговй доржц навпроти "свох" клочкв, потм пд музику ми бгли кожен до свого клочка  зупинялися. Там треба було то присдати, то пднмати руки вгору, то нахилятися вправо чи влво, то мнятися мсцями з сусдами по рядах... Казали, що потм нам видадуть рзнокольоров хусточки, якими ми розмахуватимемо  своми перемщеннями створюватимемо малюнки, що змнюватимуться,  як буде видно тим, хто сидить на трибунах. Виступати ми мали в блих блузах  синх спдницях чи штанах майже вдразу псля першотравнево демонстрац, яка мала проходити вулицею Ленна.
   Нараз нас знмали з останнього уроку для репетицй ц демонстрац. Ус класи з шостого по десятий окупували навколишн вулиц, шикувалися, марширували, вчилися тримати правильну дистанцю мж шеренгами та людьми у шеренгах...
   За задумом органзаторв, шост класи мали зображати морякв. Для цього  хлопцям,  двчатам сказали вдягнути чорн штани та бл блузи, а крм того, всм видали викрйки матроських комрв, щоб кожному вдома х пошили батьки. Бабуся пошила Маринц комр, коли ми були в школ, а з брюками виникла проблема. Штани мали бути навипуск, а в нас чорн штани були з штрипками (перетинками пд стопою). Петька був надто низенький  його штани Маринц були мал. Що робити? Маринка сказала:
   - Ходмо, взьмемо штани у Сашка! Вн такого ж зросту, як я!
    ми вирушили у сусднй двр до Петькового друга. Вн саме закнчив обдати  вийшов до нас.
   - Знмай штани - влада змнилася! (Фраза з кнофльму "Веслля у Малинвц".  вимовля ад'ютант отамана Попандопало, герой артиста Водяного) - Вдразу в лоб вигукнула Маринка, щойно вн вийшов на анок.
   Сашко розгубився  завмер на мсц. Петько почав пояснювати, чому нам знадобилися його штани,  що це не надовго. Як не дивно, Сашко повернувся до будинку  за клька хвилин винс Маринц сво чорн штани. Його мама була на робот, тож вн н в кого дозволу навть не питав.
   Ми принесли штани додому  попросили бабусю х попрасувати. Бабуся дстала нову праску, надслану й нашими батьками з Нмеччини. Ця праска мала перемикач, що регулю ступнь нагрву. До цього у бабус була проста електрична праска без перемикача, яку потрбно було то вмикати, то вимикати, щоб не перегрлася  не спалила реч. Ми згадали  розповли Петьков, як ранше бабуся грла просту, не електричну праску на плит, а нам дозволяла на тй же плит грти маленьк грашков праски, якими ми прасували носов хустинки.
   Треба було термново переодягатися - лише за пвгодини мала вдбутися генеральна репетиця першотравнево ходи у костюмах. Я вдягла синю спдницю та блу блузу, Маринка вбралася матросом  ми пшли до школи. Там, розйшовшись по свох класах, ми разом з усма вийшли до вулиц Ленна  промарширували нею.
   Через день було Перше Травня, ми промарширували у демонстрац, а потм Маринка пшла додому, а семикласникв повели на стадон. Т, кому вдалося потрапити на трибуни, розповдали, що наш виступ був грандозним й дуже гарним. Шкода, що ми, перебуваючи всередин, нчого цього не бачили.

***

   Ще у Нмеччин, псля того, як ми прочитали оповдання "Тамниця танцюючих чоловчкв" з книги про Шерлока Холмса, я запропонувала Маринц розробити тамний шифр на основ цього оповдання. У книз знакв-чоловчкв було замало, тому, щоб пдгнати шифр пд росйський алфавт, довелося решту придумати самим. Ми придумали пози чоловчкв не тльки для лтер, а й для цифр, а прапорц рзних форм у руках чоловчкв означали роздлов знаки. Цим тайнописом ми листувалися з Маринкою вдома, просто граючи. Ще тод ми вивчили абетку Морзе, але тльки письмово. Взагал мен подобалося вигадувати рзн тамн знаки, слова, мови... У Ваймар для дтей свого двору я навть вигадала наш особливий сленг, який не вживався бльше нде. Наприклад, слово "клманджаро" означало у нас щось чудове, виняткове, вживалося замсть слова "здорово".
   Коли бабуся захворла  не могла вечорами грати з нами, я показала наш тайнопис Петьков,  ми стали складати послання за допомогою танцюючих чоловчкв. Потм ми навчили його азбуц Морзе  спочатку перестукувались, а потм, коли бабуся сказала, що вд нашого стуку в не болить голова, теж тльки переписувалися. Потм я виршила винайти свй власний тайнопис за допомогою знакв-малюнкв за першою лтерою малюнка, але, щоб було заплутанше, деяк слова називалися не росйською, а нмецькою. Наприклад, а - апфель (яблуко), б - бик, в - виногард, г - гриб, е - елефант (слон), м - мунд (рот, губи), л - конваля, н - нч (мсяць)...
   А потм мен спало на думку перекладати псн з мультфльмв "ноземною мовою". Для цього я записувала вс слова, переставляючи в них склади довльно  нод замнюючи деяк лтери. Вийшло схоже на якусь з слов'янських мов, можливо на чеську. Ц псн ми вдразу ж вивчили  потм часто спвали, вдаючи, що це якась "ноземна мова". Найкраще вийшла псня крокодила Гени "Хай бжать незграбно пшоходи по калюжах" та "Коник".
   Дос, коли я спваю псн рзними мовами, пропонуючи вгадати, якою мовою псня, я нод вставляю й т псн. Ну, щоб вам було зрозумлше, наведу один куплет з псн крокодила Гени:
   Стюп утб люкжену дихошепе оп жулям,
   А даво оп сфальтуа йкуре.
    н снуя жопрохим в тоте ньед гопонежий,
   Мучепа я лийвс йкото.
   Ха я юра ан шарамк у жопрохих ан дув,
   Жалксонью ньд ждеронью лькото зар в дагу.

***

   Вечорами ми дивилися телевзор. У той час на укранськй естрад з'явилися Назарй Яремчук та Софя Ротару, як спвали карпатськ псн. Спвали чудово, тому ми у свох вподобаннях швидко перейшли з нмецьких виконавцв на укранцв.
   Коли ми вижджали до Нмеччини, у Радянському Союз дуже популярною була телегра КВК. Коли ми повернулися, виявилось. що КВК у 1971 роц заборонили (Псля 15-рчно перерви програма КВК була вдроджена в 1986 роц, на початку так звано "Перебудови"). У т часи програми на телебаченн йшли, як правило, у прямому ефр, а не у запису. Ходили чутки, що не обмежен цензурою молод команди проголошували у свох виступах де вльнодумства та висмювали чиновникв, у тому числ й партйних. Олександр Масляков, автор  ведучий програми КВК, ще з 1970 року запустив нов програми - "Ну-мо, двчата!" та "Ну-мо, хлопц!", як йшли у вихдн  притягували до екранв  дорослих,  дтей. з задоволенням дивилися х  ми.
   Коли ми ходили на горище вшати  знмати випрану близну, у кутку пд стною бачили стоси татових книг, вивезених з Забайкалля. Ми помтили, що сусди по дому потроху почали розтягувати наш книги. Сказали про це бабус, а вона запропонувала скласти книги великими стосами та зв'язати х мотузками. Ось тод я й знайшла серед книг товстий зошит з татовими курсантськими вршами. Ось один з них:
   Тающий снег под ногами, как месиво -
   Грязный остаток зимы.
   Что-то опять мне сегодня не весело,
   Вновь не поладили мы.
   Помнишь, как осенью в стынущей слякоти,
   В каплях на хвое сосны,
   В лужицах грязных, промокших и зябнущих,
   Плыли весенние сны?
   В зимней ночи мы сквозь иней на ветках,
   В призрачном свете Луны,
   Даже в асфальтовых трещинах-сетках
   Видели знаки весны.
   Что же случилось за годы прошедшие,
   В чём растворились мечты,
   Что воды прозрачные, светлые, вешние
   Кажутся грязью зимы?

***

   У травн розпочалася пдготовка до спитв. В Укран дти з п'ятого класу складали спити за рк, ми, навчаючись за московською програмою, спитв ще жодного разу в житт не складали. Було дуже страшно. Мен треба було здавати алгебру, геометрю та писати переказ. Пд час пдготовки до переказу вчителька читала текст один раз, потм звертала увагу на деяк слова  звороти, потм читала вдруге, псля чого ми мали писати, переказуючи близько до тексту.
   У Маринки теж мав бути переказ.  ось вона вигадала пд час читання вчителькою тексту швидко замальовувати на промокашц малюнки-пдказки в ряд один за одним. Навщо й було це робити? Адже вона  так на слух все запам'ятовувала буквально з першого разу! Просто й подобаться малювати. А мен така дея допомогла.
   Ус питання з математики я записала на листочку. а потм вдома "вчила" по п'ять питань на день. Як вчила? Просто читала запитання  вголос розповдала бабус вдповдь. Виявилося, що вчити мен нчого не треба, я все  так пам'ятала, представляючи в голов свою "шпаргалку", яку завжди тримала за обкладинкою зошита.
   Незважаючи на страх, вс спити ми з Маринкою склали на п'ятрки.

***

   Ще у квтн, коли стало теплше, ми дстали з валзи сво червон брючн костюми та туфл на пдборах. У такому вигляд бабуся дозволяла нам виходити до мста. Зазирнувши до нашо валзи, Петько виявив там татв морський кортик. Ми розповли йому, що рукоятка кортика зроблена з слоново кстки  позолочена, що кортик ма номер, за яким можна визначити, кому вн належить, а бабуся виршила переховати його в нше мсце.
    ось одного разу бабусю викликали в школу до Петьки. Виявляться, вн потихеньку стягнув кортик  понс його до школи, щоб похвалитися. Дякувати Богу, нхто його не вкрав! Вчителька побачила та вдбрала його, а повернула його лише бабус.
   Щотижня розмовляючи телефоном з мапами, ми знали, що квартири вони дос не знайшли. Та все ж, щойно у нас закнчилися навчання у школ, бабуся виршила, що нам час хати до Криму. Всм разом -  нам з Маринкою,  бабус з Петькою. Почалося лто, квитки довелося брати за два тижн до подорож. Ми збирали вс сво реч, дещо вдправляли до Смферополя посилками, щоби не тягнути самим.
   А я прощалася з Олегом. Я вважала, що в мене справжн кохання, вн теж, тому майже щодня приходив пд наш вкна  кликав мене гуляти. Бабуся вдпускала  ми йшли до парку. нод за нами "стежили" Петько з Сашком та Маринкою, нод вони давали нам свободу. Якось ми сли на катер  перепливли на нший берег Тернопльського озера. Там був лс, де ми й гуляли.  ось там, сидячи на поваленй колод, ми вперше поцлувалися... Ц поцлунки були першими та прощальними. Олег дав мен свою адресу, щоб я писала листи. Нас вчили, що двчатка першими писати не повинн, що вони можуть тльки вдповдати, але ж у мене адреси поки не було  невдомо було, коли буде. Я пообцяла, що напишу, як тльки зможу,  за клька днв ми похали.

Перше кримське лто

   Батьки зустрли нас на вокзал та повезли на квартиру до дядька Сергя. Вони так  жили в сусдв у трикмнатнй квартир, займаючи одну з кмнат. Тепер вона була заставлена нашими ящиками з речами. Ми з Маринкою спали на них, мама з татом - на пдлоз, а бабуся з Петькою - в кмнат разом з х дтьми, трирчними хлопцями-близнюками. За два дн бабуся з Петькою похали до впатор та зняли там кмнату бля моря.
   Поки ми були у Тернопол, мама влаштувалася на роботу бухгалтером у будвельному банку, який виходив фасадом на площу Ленна та був зовсм поряд з будинком дяд Серьож. Коли ми прихали, мама взяла вдпустку за свй рахунок , щоб ми не сидли вдома  не заважали господарям, щодня вела нас у парк. Цей парк парком назвати було важко - розжарений простр, засаджений молодими деревцями та прутиками, як обцяли колись стати деревами. Там ми розстилали в тн покривало  читали, лежачи на ньому, або гуляли довкола, поки з роботи не приходив тато. З настанням лта тато працював лише по пвдня, а решту часу продовжував шукати квартиру. Мен здавалося, що така ситуаця тривала дуже довго, але коли зараз розкладаю все це по датах, виявляться, що так ми прожили всього клька днв. Татов вдалося знайти приватний будиночок на околиц мста.
   Ми довго хали туди на тролейбус, потм вд зупинки йшли пшки повз нов п'ятиповерхов будинки, поки не вийшли на вулицю Руську, забудовану приватними одноповерхвками.
   Будинок складався з веранди-передпокою, що слугував також  кухнею, тому що в нй стояли стл, плита та газовий балон; маленько кмнатки з пччю, що опалювала весь будинок,  двох кмнат. Туалет знаходився у двор, за водою треба було ходити до колонки, що стояла бля перехрестя через клька будинкв вд нашого. Хазяйка запропонувала почекати два тижн, поки кмнатку з пччю не звльнить  син - колишнй в'язень, який програв у карти свою ногу  тепер ходив на протез, до того ж наркоман.
   - Коли вн лежав у лкарн псля операц, йому давали наркотики для знеболювання. - Виправдовувала сина господиня. - Ось вн  звик.
   Мам так набридло утискати сусдв дядька Сергя, що вона виршила не чекати, поки поде хазяйський син, а заселятися одразу. Того ж дня тато перевз реч  ми вселилися у дв вльн кмнати. Нам видлили прохдну, а батькам дсталася така сама за нею. Лжка татов вдалося роздобути солдатськ, тож на пдлоз ми не спали. У нашй кмнат, крм двох лжок, поставили панно, холодильник, стл з стльцями та один з ящикв з речами. Шаф у нас поки не було. Батьки мали лжко, татв письмовий стл з двома крслами, швейну машинку та ящики з речами.
   Щойно ми вселилися, тато повв нас записувати до найближчо школи. Це була школа !10. Директорка сказала, що вс учн школи псля складання спитв проходили шкльну практику, тож практику мамо пройти  ми. Ми погодилися  нам сказали прийти наступного дня о восьмй ранку. Тльки вдома я зрозумла, що можна було сказати, що практику ми вже пройшли в попереднй школ, але "розумна
   думка приходить псля".
   Практика полягала в тому, що нам треба було вручну виривати траву у шкльному двор дв години на день. З незвички у нас дуже швидко повскакували кривав мозол, але ми сумлнно продовжували це безглузде заняття. За тиждень тако практики нам сказали, що ми виконали завдання  тепер мамо прийти до школи 1 вересня. Мене зарахували до 8-Б класу, а Маринку - до 7-В.

***

   Мама з татом цлими днями були на робот, ми з Маринкою ходили до школи на практику, у магазин за продуктами, носили вдрами воду до будинка, вивчали околиц  навть виявили неподалк школи невеликий парк з справжнми великими деревами. нод ми грали на панно, але в будинку перебувати з зеком-наркоманом нам було страшно.
   У вихдн ми вс здили електричкою до моря. Пляж вибрали неподалк мста Саки. Вс люди здили туди з метровими клками, як встромляли в псок, щоб натягнути на них простирадла, роблячи тнь. Сонячна радаця у Криму була набагато сильншою, нж у Соч, тому без тн перебувати на пляж було небезпечно.
   Якось я за станом здоров'я похати на пляж не змогла  мене виршили залишити вдома.
   - Закрийся на ключ  з кмнати не виходь. - Сказала мама.
   Замсть туалету мен залишили вдро  похали. Рано-вранц, ще до хнього вд'зду хазяйський син кудись пшов. Повернувся вн ближче до обду. Спочатку я лежала на лжку та читала, потм трохи пограла на панно, потм помалювала. Щоб господарський син думав, що я не одна, я голосно розмовляла сама з собою, ставлячи одним голосом запитання, а ншим вдповдаючи. Мен було страшно, але все обйшлося. Вн, як завжди, закрився в комрчин, де стояло тльки одне лжко,  виходив лише в туалет.

***

   Як завжди, влтку ми купили пдручники та почали х читати. А тато подарував нам книгу "Легенди Криму"  розповв дещо про Крим та кримських татар. На той час татарам проживати в Криму було заборонено. Псля того, як х депортували в 1944 роц, вд них тут залишилися тльки географчн назви, значення яких пояснювали легенди, що збереглися. Вони вдкривали новий свт, нову культуру, нов традиц. А тато доповнював х сторичними вдомостями, розповдаючи, як насильно переселяли кримських татар, скльки х при цьому загинуло, як псля цього занепала вся економка ранше квтучого краю, яку не могли вдновити росяни, що переселялися сюди з пвнчних мсць. Тльки псля того, як 1954 року Крим офцйно передали Укран, економка в ньому знову почала розвиватися. А коли Пвнчно-Кримським каналом на пвострв пшла вода з Днпра, стало розквтати й сльське господарство. Було дивно слухати по радо про епоху розвиненого соцалзму в СРСР  знати, що в цю епоху кримськ татари та хн нащадки не мають права на прописку на свой рднй земл.
   Псля того, як господарський син вихав, ми стали повновладними господарями будиночка та саду, в якому росли абрикоси, яблука та груш. У центр саду тато збудував лтнй душ. Для цього спорудив дерев'яний каркас, обтяг його полетиленовою плвкою, зверху встановив бак вд лтака, в який ми з ранку тягали воду вд колонки. За день вода в баку нагрвалася так, що ставала гарячою,  ввечер ми вс могли помитися. У сарай завезли дрова та вуглля на зиму. Там, на дошках у сара, сховавшись вд усх, я писала перший лист до Олега, описуючи все, що з нами сталося  де ми нарешт осли.

***

   А ми, крм поздок до моря, здйснювали також екскурс по Криму. Наприклад, у Бахчисарай. Сам бахчисарайський палац особливого враження на мене не справив. Виявляться, ранше у палац було менше вкон, нижн прорзали значно пзнше. Весь гарем спав у великих кмнатах на пдлоз, розкочуючи на нч матраци, а вдень х скочуючи  розташовуючи вздовж стн, вконця в яких були зроблен тльки пд стелею. У примщеннях було напвтемно.
   А бахчисарайський фонтан взагал розчарував - на мармуровй стн джерела було зроблено невелик чаш-балкончики, в як вода не тече, а капа краплями. У верхнй чаш лежали дв троянди - бла та червона. Твр Пушкна був
   набагато цкавшим за побачену картинку.
  
   Значно бльше вразив Чуфут Кале - печерне мсто карамв, неподалк Бахчисараю, куди вд Бахчисараю треба було йти пшки. У походи ми брали з собою т валзки, як купили ще в перший рк перебування у Нмеччин. Пластикових пляшок тод ще не було, були лише склян. Таких маленьких пляшок лимонаду, як у Нмеччин, тут теж не було, тож воду ми з собою не брали, сподвалися знайти десь дорогою. Брали лише бутерброди, яких нам вистачало на весь день.
   Дорогою до Чуфут Кале розташовувався занедбаний печерний монастир - вирзан в скелях кел та молитовн кмнати. У деяких на той час збереглися намальован на стнах кони.
   До реч, на околицях Бахчисараю на той час люди дос жили у печерних будинках: у скел вирубувалася печера, з не можна було прорубати клька кмнат углиб, вгору чи вниз, а передня стна закладалася цеглою, у нй робилися двер та вкно. Ця стна штукатурилася  фарбувалася, тож виглядала як аплкаця, що зображу будинок на вертикальнй скел.
   Мама, як правило, залишалася внизу, а ми з татом забиралися нагору  пробиралися в чернеч кел, видовбан в скелях.
   Печерне мсто Чуфут Кале, розташоване на вершин гори, пробуджувало фантазю й повертало, як на машин часу, у далеке минуле.
   Кримськ карами - це нечисленний тюркський народ, який сповдував карамський удазм,  який, на вдмну вд врев, визнавав лише письмову Тору. Оселилися карами в Криму ще за часв Хазарського каганату  розмовляли тюркською мовою. У скелях на вершин гори вони вирубали будинки. На поверхн вони могли бути до двох поверхв, зате вниз пд землю нод спускалися на три  на чотири. Ц вирзан в камен будинки розташовувалися вулицями, кам'яна дорога постйно зрзалася: пройде клька сотень рокв  в камен виникала коля вд колс возв. Щоб здити було зручнше, дорогу зрзали до дна кол  знову нею користувалися. Ще клька столть -  знову треба було зрзати дорогу. Будинки таким чином пднмалися над дорогою, виводячи на поверхню нижн пдземн поверхи. Коли ми там були, у дороз знову були глибок, до двадцяти п'яти сантиметрв, кол.
   Ходячи по Чуфут Кале з мамою, ми, як порядн, йшли за екскурсоводом. Але коли мами з нами не було... Тато був авантюристом, ми також. Залишившись без нагляду, ми заходили до будинкв  дослджували хн поверхи. Наприклад, заходимо ми до кам'яного будинку з вулиц, дивимося на вирубан в стнах полиц, вкна, прорзи в нш примщення  раптом виявлямо люк униз. Ранше в таких люках встановлювалися драбини  люди спускалися туди ними. Тепер драбин не було. Тато заглядав униз, визначав глибину  спускав нас на руках туди. Потм сам стрибав у люк  приднувався до нас. Ми дослджували цей поверх будинку  знаходили новий люк...
   Назад пднмалися теж по черз: спочатку тато пднмав нас на руках, змушував пдтягуватися, пдштовхуючи знизу. Потм пдстрибував , вчепившись за край люка, сам пдтягувався. Мам ми про ц "глибок" дослдження не розповдали.

***

   Тато з'здив до Тернополя  привз звдти вс сво книжки. Щоб х розмстити, треба було робити полиц. Тато будував з дощок стелаж вздовж усх стнок у маленькй кмнат вд пдлоги до стел та розставляв на них сво книги. Наш та мамин книги ми розмщували у свох кмнатах.
   Поки мапи були на робот, ми були надан сам соб. До наших обов'язкв входило прибирання в будинку, миття посуду, треба було також принести чотири вдра води на день  сходити до магазину за щоденними продуктами: хлб, молоко, сметана. Щоб нкому не було прикро, мама сказала, що все це ми повинн робити по черз. Чергу ми мали встановити сам.
   Ще в Нмеччин я помтила, що часто "йду у сво свти". У паралельнй реальност я могла жити у минулому чи на нших планетах, нод вирушала у майбутн. Тут, у Смферопол, потреба йти з цього свту ще бльше зросла.  тод я винайшла "наш монастир". Цим монастирем стала та кмнатка, де ранше жив господарський син. З меблв у нй були тльки татов книжков полиц та лжко з матрацом. Ми застелили лжко ковдрою, повсили плед на вкно, щоб створити в кмнат сутнки,  по черз займали цей "монастир" на цлий день.
   Це вдбувалося так: з ранку, псля снданку, коли батьки йшли на роботу, ми приносили по два вдра води вд колонки  наповнювали виварку, що стояла на кухн-веранд. Та з нас, яка була сьогодн черговою, мила посуд та пдлогу, а друга закривалася в "монастир", турбувати  не можна було цлий день, не можна було заходити до темно кмнати, розмовляти чи щось питати. Таке усамтнення дозволяло повнстю заглибитись у себе. Маринц дея монастиря теж дуже сподобалася. Виявилося, що билася чи псувала стосунки з оточуючими вона через те, що була не сумсна з реальним свтом. Слова "аутизм" ми тод не знали, але деяк його прояви вже мали.
   Я зазвичай, лежачи в темряв на лжку, заплющувала оч, "заходила" в мозок  блукала його звивистими коридорами, вздовж яких було безлч дверей. нод я заходила в якусь з них  щось там вдкривала для себе, нод двер не вдчинялися  я йшла дал. За клька днв я могла повернутися до зачинених дверей  знову спробувати туди увйти. Якщо це вдавалося - отримувала нове вдкриття чи знання, якщо н - щось лишалося загадкою. Про сво вдкриття у "монастир" ми ввечер могли розповсти одна однй та подлитися новими знаннями та вмннями.
   Так, наприклад, ще клька рокв тому, прочитавши в "Науц та житт" статтю про самонавювання, мама змусила мене за його допомогою зменшувати головний бль та зупиняти кровотечу. Щоб зменшити бль, треба було подумки розширити вс судини головного мозку, а щоб зупинити кров, треба було звузити судини в носоглотц. Працюючи над самонавюванням в "монастир", я за одними з дверей вдкрила вмння подумки пдвищувати та знижувати температуру тла. Коли розповла про це Маринц, ми почали експериментувати: пдвищували температуру до 39 градусв, а потм знижували до 35. Усього через пару днв це у нас стало так добре виходити, що потм ми використовували пдвищення температури, коли не хотли йти до школи. Те, що ми "захворювали" одночасно, не викликало у батькв пдозр, адже ми весь час були разом, отже,  заразитися чи застудитися теж цлком могли разом.
   До школи ми не хотли ходити, коли нам дуже треба було усамтнитися та вдпочити вд суспльства. Слова "соцофобя" ми тод також не знали.
   Ще в Нмеччин ми почали експериментувати з гпнозом. Першим нашим пддослдним був наш кт Внн Пух, Пунчка. Я, наприклад, сдала навпроти нього  починала уявляти, як над його головою кружля муха. Через пару хвилин Пух починав смикати вухом, пднмати голову, озиратися, махати лапою, намагаючись упймати неснуючу муху. Потм ми експериментували над вчителями: подумки змушували х викликати чи не викликати нас до дошки, пдводили х до вкна чи розвертали у проход мж партами, змушували викликати конкретного учня тощо. Маринка навть змушувала вчителв ставити й у журнал та у щоденник п'ятрки просто так, н за що.
   - Навщо ти так робиш? - Дивувалася я. - Адже ти  так все знаш, могла би й вдповсти.
   - Так цкавше! - Казала Маринка  продовжувала тренуватися.
   Тепер я розповла Маринц, як ще в дитинств вигадала свою усмшку, щоб ус мене любили. Тут до усмшки я додала трохи навювання, щоб ус оточуюч сприймали мене позитивно. Маринц мй метод не сподобався, вона хотла бути вищою за нших. У свох експериментах з навюванням вона добивалася захоплення собою та поклонння. Так, наприклад, одного разу, коли ми прийшли до батька в вйськове училище, вона сказала:
   - Зараз курсанти вддаватимуть мен честь!
   Вона випросталася, прийняла "королвську" поставу , н на кого не дивлячись, пшла вперед.  раптом ус курсанти, як в цей час перебували на плацу, випросталися по стйц смирно  вддали й честь.  не нам обом, а саме й!
   Ще за одними з дверей я "знайшла" принципи старння. Вдповдно до цього принципу, люди сам програмують себе на швидке старння. Вс пдлтки хочуть швидше подорослшати  прагнуть виглядати дорослшими. Ця швидксть дорослшання записуться в програму органзму  потм призводить до його скоршого старння. Я виршила, що якщо загальмувати процес дорослшання  розподлити повльнше старння по десятилттях, можна продовжити свою молодсть. Зараз, коли мен 14 рокв, я виглядаю на 13, а якщо я швидко подорослшаю, раптом мене при зустрч не впзна Олег? Треба залишатися такою самою. Я визначила, що мен дорослшати треба до 17 рокв, а потм зупинитися. За мою програмою в 25 рокв я мала все так само виглядати на 17, у 35 - на 20, у 45 - на 25, у 60 - на 35, у 70 - на 40. Дал моя програма не заглядала.
   До реч, я справд все життя виглядала молодшою за сво
   роки: у двадцять п'ять рокв на мене могли звертати увагу понери, у тридцять два загравали смнадцятирчн  так дал.  хоча на фотографях я намагалася бути серйозншою  дорослшою, у житт я здавалася значно молодшою.
   Коли я розповла про це Маринц, вона обрала для себе вк 19 рокв. Ц цифри - 17 та 19, стали для нас "щасливими". Щоб мозок на вулицях був чимось зайнятий, я вигадала складати цифри на номерах машин. Якщо в сум виходило 17, це було для мене щасливою ознакою. Я подумки казала: "Смнадцять - щоб у мене все було добре!". Так само Маринка чинила з числом 19.
   Маринка переважно робила нов знахдки для малювання. А ще ми зайнялися "чеканкою". Тато дстав десь тонк металев листи, майже як товста фольга. Ми малювали на зворот малюнок, а потм видавлювали його шилом чи викруткою у вигляд крапок чи опуклостей. На лицьовому боц виходив "чеканний" малюнок.
   Було ще багато "знахдок" у коридорах мозку, але х описувати нема сенсу. Головне: якщо ми не так, як ус, то не варто це приховувати, треба це пдкреслити  використати на свою користь.
   Наприкнц серпня ми виршили не купувати соб шкльну форму, а пошити . Мама привезла з Нмеччини клька журналв мод, в одному з яких ми вибрали гарн сукн. Купили в унвермаз коричневу тканину, таку ж, з яко шилася шкльна форма. Мама розкраювала сукн та шила, ми з Маринкою змтували та пдшивали. Сукн вийшли модними, з великими гострими комрами, з блими удзиками спереду до тал та по два на рукавах, з широкими поясами на блй пряжц. Фартухи ми виршили не шити.
   - Скажмо, що у нас була така форма! - Запропонувала я.

Восьмий клас

   Перед тим, як йти до школи, я вигадала новий сценарй поведнки. Ми побоювалися нових товаришв по навчанню,
   нових вдносин, тому треба було якось вд них вдокремитися.
   - Давай розмовляти з усма на "ви". - Запропонувала я. - Усх це приголомшить  вони не особливо пдходитимуть до нас.
   - З усма? - Здивувалася Маринка.
   - Ну... Давай з двчатами говорити на "ти", а з хлопцями
   - на "ви". Тод двчатка з нами розмовлятимуть, а хлопц - не дуже.
   - Цкаво... Передайте, будь ласка, зошит! - Примряла Маринка на себе нову роль. - Ви не пдкажете, який у нас зараз буде урок? Виходить по-старовинному, як у гмназ.
   - Точно! Тому говорити треба чистою росйською мовою, без сленгу  якихось нових слв. - Додала я.
   - Треба потренуватися. - Погодилася Маринка.
   Тренувалися ми на випадкових зустрчних на вулиц, у тролейбус, у магазин, вдаючи, що нам треба запитати, наприклад, дорогу. З мовою жодних труднощв не виникало, тому що в нас вдома батьки розмовляли суто росйською мовою, не вживаючи ан лайки, ан будь-яких стороннх слв, а говорити "ви" спочатку ми соромилися, але через три-чотири дн у нас це стало виходити дуже добре.
   Першого вересня у школу йшли у параднй форм - темний низ, блий верх. Понерську краватку я не вдягла.
   - А чому ти без галстука? - Запитала мене класна кервниця, коли вс класи вишикувалися на площадц перед школою на "Перший дзвнок".
   - Тому, що у нас було свято прощання з краваткою. - Тут же почала вигадувати я. - Наприкнц сьомого класу перед днем народження Ленна у нас була урочиста лнйка. Пд звуки горна та барабана внесли шкльний прапор. Ус семикласники вддали останнй салют , знявши сво краватки, пов'язали х третьокласникам, яких приймали до понерв. Тож я вже не понерка  краватки в мене нема.
   Гарний сценарй, правда? Його цлком можна було б  справд запровадити у школах.
   - Але в нас ус ходять з краватками. Купи нову та ходи з нею.
   - Не можу. У нас вдбулося прощання з краваткою. Що ж мен, не дотримуватися понерських традицй?
    мен дозволили ходити без краватки.
   Псля лнйки нас повели по класах. Мй 8-Б клас розташовувався на першому поверс у кабнет автомеханки. Що за кабнет у школ, де такого предмета не було? Уздовж стн у шафах стояли яксь механзми, у клас замсть парт були столи з стльцями. Мен дсталося мсце за останнм столом, а стльцв не вистачало, тож до останнх столв були приставлен стоси дискв вд автомобльних колс, на одному з яких я й сидла.
   - Це тимчасово. - Сказала вчителька. - За клька днв будуть стльц. Потерпть трохи.
   Виявилося, що у цьому клас вс вивчали англйську мову, з нмецькою була я одна. Класна кервниця, яка вела сторю, пшла до директора  за клька днв мене перевели до 8-В класу. Цей клас був на другому поверс, там же, де й Маринчин. Обставлений вн був усм необхдним  значився як кабнет лтератури. На стнах висли портрети росйських класикв, а класна кервниця викладала лтературу та росйську мову. Звали  Олександра Тимофвна Архрва.  син теж навчався у нашому клас. Моя перша класна привела мене до цього кабнету псля останнього уроку.
   - Ось, до вас перевели новеньку. - Здала вона мене з рук на руки Олександр Тимофвн.
   - Ласкаво просимо! - Привтала мене та. - Ось наш клас, а це - господиня! - Представила вона мен двчинку з шваброю, що прибирала в клас.
   Я дуже здивувалася, що в цй школ  господар класв, але потм з'ясувалося, що це була чергова. У клас чергували по дв людини, змнюючись щодня,  прибирали вони клас, ставлячи стльц на столи, вигрбаючи смття з столв, пдмтаючи пдлогу  потм миюч  шваброю.
   Виявилося, що в цй школ взагал не було парт, у всх класах стояли столи та стльц. Мене посадили за другий стл у ряд бля стни, тож моя черга чергування вже минула.
   Наступного дня, коли я прийшла до школи, мен знову довелося розповсти легенду про "свято прощання з краваткою", цього разу я прикрасила  новими подробицями. Крм того, довелося щось придумати щодо форми, пдтвердивши свою розповдь тим, що на перервах ми з Маринкою тепер ходили коридором разом, обидв в однакових сукнях.
   У клас виявилося ще дво новеньких - одну з мських шкл розформували, а  учнв розподлили по нших, враховуючи мсце проживання. До нашого класу потрапили дво хлопцв - Толя Малиса та Сергй Кумиш.
   Малиса був уже з вусами  здавався мен схожим на матроса-революцонера з розповдей про сторю Жовтнево революц, а Кумиш був взагал величезним - пд два метри на зрст  широкий, як шафа. х посадили на заднх партах.
   Величезний дядько-Кумиш теж почав ходити до школи без понерсько краватки. Його змушували, викликали до школи батькв, т намагалися пояснити директору та завучу, що такому великому парубку незручно ходити з понерською краваткою, але кервництво школи було невблаганним.
   - Йому чотирнадцять рокв, вн понер! - Проголошували вони. - У понерському статут написано, що треба ходити з краваткою!
   Тод Сергй приколов до пджака жовтенятську зрочку, пов'язав понерську краватку, повсив на шию соску-пустушку на блакитнй стрчц  так ходив по школ. Як тльки вн зустрчав директорку або завуча, вдразу ж вставляв соску до рота  старанно  смоктав. До того ж, вн перестав голитися. Вже за тиждень у нього виросла борода майже як у Карла Маркса.
   - Викинь соску  поголися негайно! - Увйшовши до нашого класу на уроц лтератури, наказала директорка.
   - У понерському статут не написано, що понер повинен голитися! - Вдповв Кумиш. -  про соску там нчого нема! Ходитиму так!
   Так вн  ходив до кнця першо чверт, знмаючи вс ц атрибути псля урокв за шкльною хврткою. Я його за цей вчинок дуже поважала.
   Малиса виявився "нмцем", вн вчив нмецьку мову. Нас "нмцв" виявилося в клас лише п'ятеро: я, Малиса, Глоба  ще дв двчинки. Молода вчителька нмецько намагалася хоч якось навчити х читати, а з мною могла трохи поговорити. Словниковий запас мох товаришв по навчанню був мнмальним.

***

   Вже до середини вересня на уроц хм я отримала дв записки, в обох значилося: "Давай дружити". Одна була пдписана Вктором Глобою, а друга - Петею Расказовим. Писати записки у вдповдь я не стала, просто на перерв пдйшла до кожного, показала його записку  сказала, звертаючись на "ви":
  -- Це Ви написали?
   - Я.
   - Ви справд хочете з мною дружити?
   - Так.
   - Я не проти, якщо це тльки дружити. До того ж я отримала ще одну таку ж записку. - Показала я записку ншого хлопчика.
   Обидва хлопц погодилися "тльки дружити". Втя був вищий за мене на пвголови, смаглявий  чорнявий, чимось схожий на мого тата. Петя був маленький, майже мого зросту, свтло-русявий  з сро-блакитними очима. Обидва були трчниками. Про те, що люблю Олега, я нкому не сказала.
   За тиждень на класнй годин вчителька виршила пересадити учнв так, як вважала за потрбне. Мене посадили за другий стл бля вкна, а мом сусдом став Коля Романенко, якого вс називали Ромашкою. Вн був закоханий в ру Долгополову, що сидла за передостаннм столом бля стни,  постйно на не озирався, а дружив вн з Петею.
   На цй же класнй годин призначалися вдповдальн за полтнформацю.  знову я пдняла руку перша, щоби записатися на рубрику "У свт цкавого". Наприкнц класно години вчителька сказала:
   - До реч, як там Таня Стрельникова? Хтось  вдвдував?
   Таня Стрельникова виявилася ще одню ученицею нашого класу. Влтку вона зламала руку  до школи поки що не ходила. Хтось з двчаток сказав, що вона вже вдома  й незабаром мають зняти гпс.
   За клька днв вона з'явилася у клас. Я пдйшла до не на перерв в перший день  появи в школ, посмхнулася  просто заговорила. Таня стала мою "подругою". Вона була в курс всх подй у школ та в клас , розмовляючи з нею, я багато про що дзнавалася.
   Ми з Маринкою все так же були самодостатн удвох. нш люди нам були не непотрбн, але я думала над тим, як це приховувати. Я розповла Маринц, що хоча нам нхто не потрбен, але додаткове джерело нформац зайвим не буде.
   - То й що, що ми не вммо дружити? - Казала я. - Якщо ми будемо в клас сам по соб, нас вважатимуть одиначками, буками. Тому вибери соб когось у подруги. Нехай вона буде просто додатковим джерелом нформац. Тльки й про це не кажи! Нехай  вона,  вс в клас вас вважають подругами. Тод з рештою сплкуватися не буде потреби. Ось я, наприклад, обрала соб таким джерелом нформац Таню Стрельникову. Ходитиму з нею на перервах  додому псля
   школи - цього цлком достатньо.
   Маринка послухалася мене  наступного дня вибрала соб "подругу". Тепер ми ходили на перервах коридором у парах - я з Танею, а Маринка теж з якоюсь двчинкою. Таким чином, ми маскували свою соцофобю, про яку вже знали.
   До реч, в т часи шкльними коридорами бгати не дозволялося. На перервах ус виходили з класв  ходили коридором, найчастше парами, бо коридори були не широкими. Саме тому бльшсть  дружили парами. З Петею Расказовим та Втею Глобою я ходити не збиралася. Петя ходив з Ромашкою, переважно за парою ри Долгополово та ще якось двчинки, а з ким ходив Втя, я не знаю. Кумиш ходив з свою соскою, один займаючи стльки ж мсця, як будь-яка нша пара. У школ пар хлопчик-двчинка не було, т, хто так дружив, зустрчалися псля школи.
   У восьмому клас я вже була не найменшою, на фзкультур за мною стояли три двчинки. А нацональностей у цьому клас також було представлено клька: росяни, укранц, вре, азербайджанець та циганка.  жодного татарина, навть не кримського. Тут я вперше дзналася, що цигани бувають не тльки кочов, а й осл, як живуть у квартирах з усма зручностями, вдвдують школу  навть закнчують нститути.
   Кожного тижня по понедлках у нас була полтнформаця.  так сталося, що моя рубрика з "свту цкавого" всм дуже сподобалася. Вс, хто вв полтнформацю, швиденько розказували сво, а потм слухали мо повдомлення, як я ретельно пдбирала з науково-популярних журналв напередодн.
   Одного разу вчителька влетла на полтнформацю  прямо з порогу вигукнула:
  -- Теплша клмат планети!
   Я подумала, що вона розкаже щось про потеплння клмату, про чередування льодовикивих перодв та перодв потеплння, та виявилося, що це був заголовок з газет, як повдомляли про "потеплння" у Холоднй вйн (Холодна вйна - це глобальна конфронтаця мж Радянським Союзом  його союзниками з одного боку та США  кранами Захдно вропи з ншого. Почалася з 1946 року та закнчилася на початку 90-х з розпадом Радянського Союзу).
   Я помтила, що у хлопцв з'явилася нова мода - ходити у червоних чи жовтих шкарпетках, як обов'язково повинн були виглядати з пд штанв. Ц шкарпетки були дефцитними, як  бльшсть товарв в СРСР, тому хлопц ганялися за ними та десь "дставали". Тод ж я дзналася про таке явище, як "товкучка" - нелегальний базар, де люди продавали дефцитн реч, якимось чином здобут ними. Казали, що снували яксь товарн бази, на яких було все, але це все у магазини не потрапляло, а розповсюджувалося лише "по блату".

***

   У жовтн всх, кому виповнилося 14 рокв, почали приймати до Комсомолу. Я комсомолкою бути не хотла, але мене включили до друго групи вступникв. Приймали до Комсомолу в Обком Парт, на площ Ленна. Стояти в коридор, чекаючи сво черги, доводилося по клька годин. Це ще бльше змцнювало думку, що Комсомол мен не потрбен. Окрм положень комсомольського Статуту, питали про цни основних продуктв, що мало свдчити про допомогу по дому, про походи в магазин за продуктами. Коли дйшла моя черга, я вже настльки втомилася, що спецально не вдповдала на деяк питання, вдаючи, що погано вивчила Статут. На питання про цни я сказала:
   - Я нещодавно прихала з-за кордону, тож мсцевих цн поки що не запам'ятала.
   На запитання про мою успшнсть, я сказала, що маю одну трйку - з хм. Але незважаючи на так мо вдповд, мене все одно прийняли до Комсомолу, вручили комсомольський квиток та комсомольський значок  сказали, що тепер я маю сплачувати комсомольськ внески - по дв копйки на мсяць.
   Насправд я вчилася без трйок, навть четврок у мене було мало. Але до шкльно програми я вдносилася по-свому, намагаючись внести до не щось незвичайне. Наприклад, коли почали вивчати "Слово про похд горв", я вчила його за стародавньою книгою. Вс учн вивчали лтературу за Хрестоматю - пдручником, в якому повнстю або частково публкувалися твори, що вивчаються. Нам з Маринкою Хрестомат не купували. Тато казав, що лтературу треба вивчати по справжнх книгах, а не за хрестоматйними скороченнями. З Забайкалля ми привезли книгу "Слово о полку горевм" у переклад Лева Мея, видану 1850 року. Це була моя найулюбленша з усх татових старих книг. Мен дуже подобалося читати текст, написаний з використанням лтер, яких тепер не було у росйському алфавт.
   1850 року у росйському алфавт було 35 букв. Особливими були 4 лтери:  ( десятирчне), яка писалася перед голосними  в слов мр (всесвт);  (ять), яка означала звук "", що збгався за вимовою з "е";  (фта) писалася у словах грецького походження  передавала глухий мжзубний звук (як у англйському слов thin), практично читалася як "ф" (наприклад едоръ - Федр, Аина - Афна); V (жиця) вживалася в рдксних грецьких словах  майже не використовувалася. Лтери "Ё" та "Й" тод не вважалися окремими лтерами  розглядалися як варанти лтер Е та .
   Коли ми писали твори за "Словом", я виписувала цитати з ц книги, використовуючи ц забут лтери. Вчительц було теж цкаво, тому вона приймала мо твори та оцнювала х, як треба.
   А коли нам задали вивчити напам'ять "Плач Ярославни",
   я його також читала за свою книгою:
   Хтось з учнв вигукнув:
   - Вона ж зовсм не те розказу!
   На що вчителька вдповла:
   - У не нший переклад, давнший, не такий, як у вас у "Хрестомат". Якщо вона його вивчила, то ма право читати!
   Цкавий випадок трапився, коли ми вивчали Пушкна. Нам задали вивчити по три врш Пушкна на вибр. А псля урокв два дн водили до кнотеатру на фльм "Щит  меч", показуючи по 2 сер на день. Псля кно вс захоплювалися незвичайною пам'яттю Йоганна Вайса, який запам'ятав цлу купу документв, лише глянувши на них.
   - Подумаш! Я також так можу! - Чомусь захотлося видлитися мен.
   - Нхто так не може! Це лише особливим людям пд силу!
   - А споримо, я завтра вийду до дошки на лтератур  буду читати вс врш Пушкна? - "Ползла в пляшку" я.
   - Споримо!
   Спр був н на що, тльки на мою репутацю.
   Прийшовши додому, я пообдала, а потм сла за книгу. Звсно, я навть не збиралася нчого вчити. Я виршила пти ншим шляхом. Я читала врш, робила до нього закладку в книз, написавши на нй назву,  переходила до наступного. До середини ноч я прочитала майже вс врш та зробила до них закладки. Спати залишалося лише клька годин. Вранц, навть не знаючи  не перевряючи, чи я щось запам'ятала, я пшла до школи. У нас у школ майже вс предмети в розклад стояли парами. Цього дня спочатку було два уроки лтератури, потм два уроки математики, потм урок стор та урок нмецько.
   Почався урок лтератури. Вчителька схилилася над журналом:
   - До дошки пде...
   Весь клас вичкувально повернувся до мене. Вдступати не було куди.
   - Можна я? - Пдняла я руку.
   - Виходь! - Погодилася вчителька.
   Я вийшла з томом творв Пушкна у руках. В голов було порожньо.
   - Можна я дивитимусь на закладки?
   - Можна.
   Я вдкрила книгу на першй закладц, подивилася на назву, закрила книгу та почала читати напам'ять. Все вийшло. Потм вдкрила другу закладку, потм третю... Читала весь урок. Вчителька мене не зупиняла. Можливо,  син розповв й про наш спр,  й також було цкаво. На перерв я в книгу не зазирала, просто вийшла в коридор  стала бля вкна. До мене пдйшла Таня Стрельникова, про щось спробувала заговорити. Я мовчки похитала головою,  вона вдйшла. Продзвенв дзвнок, я увйшла до класу  вдразу ж стала бля дошки.
   - Можна дал читати?
   - Читай.
    знову я читала весь урок. Тльки виймала закладки та складала х на першй парт. Урок скнчився, я сла за свй стл. На перерв мене з класу нхто не виганяв. Голова навть особливо не болла, просто була якась порожня  в нй, посеред величезного темного простору Всесвту висв величезний мдний дзвн  гудв. Гудв на весь Всесвт.
   Знову пролунав дзвоник, у нас мав бути урок математики.
   - Семен Абрамович захворв. Я його замнятиму. - Знову увйшла до класу Олександра Тимофвна. - Хто хоче вдповдати?
   Я знову встала. Мовчки.
   - Я тоб вже поставила до журналу три п'ятрки. - Сказала вчителька. - Ти ще хочеш?
   - Я же вчила.
   - Ну, тод виходь.
   Я вийшла до дошки  знову почала читати. Читала, доки не закнчилися закладки.
   - Здаться все. - Сказала я.
   - Добре. Сдай. Тепер до дошки пде...
   Я сла за парту  вялом прогорнула книгу. Виявилося, що клька закладок провалилися в книгу  не були видн ззовн.
   - Ой, я згадала! Я ще знаю! - Знову вийшла я до дошки.
   Вчительц самй було цкаво, скльки я ще можу читати, Вона кивнула,  я дочитала вс врш, на як в мене були закладки. Бльше в цй школ мене нколи не викликали читати щось напам'ять. А деяк з тих вршв я пам'ятаю й дос, хоч уже минуло п'ятдесят чотири роки.
   Насправд я застосувала одну невелику хитрсть. Прочитавши вс врш, вдмчен закладками, я знала хнй змст. А бля дошки просто переказувала х, римуючи у пушкнському стил.
   Пушкн взагал на багато рокв став мом незримим спврозмовником. Я "йшла в минуле" в його епоху  вн показував  розповдав мен про життя в т роки. нод я забирала його в наш час  пояснювала все те, що йому було не зрозумло в нашому житт. Таке порвняння рзних часв у мене вдбувалося досить довго майже до само пенс.
   Коли ми проходили "Героя нашого часу" Лермонтова, я звернула увагу, що пд час ходьби Печорн не розмахував руками, що автор вдзначав як ознаку скритност характеру. Я примряла цю манеру на себе  потм клька рокв ходила саме так.
   Математику в нас вв лтнй учитель, мабуть уже пенсонер, Семен Абрамович. У восьмому клас дуже багато уваги придлялося перетворенню виразв, спрощенню виразв. Мен цей процес дуже подобався: як з довго умови, що нод навть не вмщаться на ширину зошитово сторнки, можна було спростити його до коротенько вдповд. нод перетворення одного виразу могло займати клька сторнок  тривати цлий урок. Я закнчувала дуже швидко. Одного разу вчитель пдйшов до мене, переглянув хд мох думок  запитав:
   - А це навщо?
   У тому мсц, на яке вн вказував, я виршила зробити "петлю" - навпаки, трохи ускладнила, а потм знову спростила - адже мен був цкавий сам процес.
   - Так просто. - Вдповла я.
   - Просто бува кваша  просто-фля. Не варто захоплюватися процесом, головне - дйти правильно вдповд. У математиц якщо вдповдь красива - значить, вона правильна, якщо н - десь сталася помилка.
    я надал завжди дотримувалася ц поради - приходила до красиво вдповд.
   На контрольних давали завдання за варантами. За урок я встигала виршити обидва варанти. Потм той, хто сидв за мною  мав той самий варант, списував у мене, за ним - нш. Ромашка списував у мене другий варант, а т, хто сидв за ним, уже списували в нього. Коли вчитель це помтив, вн чемно став пропонувати мен погуляти. Як тльки бачив, що я закнчила, забирав мй зошит, багатозначно показував на двер  я виходила в коридор. Виршивши два варанти контрольно, я потм пв уроку гуляла на самот.
   На уроках креслення вс роботи треба було пдписувати креслярським шрифтом у рамц. Цьому шрифту нас навчила ще мама, тому в мене виходило дуже добре. Коли вчителька похвалила мй шрифт, пдписувати сво креслення до мене вишикувалася цла черга.  я пдписувала х усм охочим у клас.
   Вчителька лтератури сказала:
   - Ти так гарно пдписуш креслення, а твори пишеш, як курка лапою. Треба щось робити з почерком.
   Тод я створила свй новий почерк на основ прискореного креслярського шрифту - виходило  рвно,  красиво, щоправда, вс лтери стояли окремо  не поднувалися мж собою.
   У цй школ я вперше дзналася про таке явище, як перескладання оцнок. Якщо когось не влаштовувала його оцнка, вн мг домовитись з учителем та перездати урок. Мен не дуже подобалася хмя,  я отримувала по нй четврки. Якось я побачила, як дв двчинки домовляються з хмчкою про перездачу свох оцнок. Я пдйшла  теж попросилася на перездачу. Готуючись до цього, я не стала заучувати формули, як це робили нш, а постаралася побачити, як вдбуваться процес. У мене перед очима у повтр плавали велик та маленьк кульки рзних кольорв, об'днан у молекули. Поднуючись одн з ншими, вони створювали нов конструкц. Розмр та колр цих кульок залежав вд числа атомв, валентност та ступеня окислення, а кльксть молекул у таких конструкцях сам визначали для мене ндекси та коефцнти. Виявилося, що все те, що представляло труднощ для учнв, можна було уявити у вигляд гарно космчно картини та описати за допомогою формул. Коли я перездала хмю на п'ятрку, вона для мене бльше не була складною.
   Мабуть, бльше не завантажуватиму вас шкльними предметами. Скажу тльки, що вчитися мен було цкаво, дотримуючись поради Семена Абрамовича, я у всьому шукала "красиву" вдповдь.
   А на уроках прац ми займалися дуже нудною роботою: за допомогою паяльникв вдпаювали вд схем яксь рзнобарвн детал та складали х у ящики. Казали, що це схеми з телевзорв,  х можна знову використовувати. Мабуть, школа повертала ц детал на Смферопольський завод телевзорв.
  

***

   Восени батьков присволи нове звання - майор. Взагал-то, на той час вн мав бути вже пдполковником, але, як ви пам'ятате, його "затримали" на клька рокв. На кафедр суспльних наук у вйськовому училищ було прийнято "обмивати" нов звання. Бенкет виршили органзувати вдома. У т часи величезних столв не накривали, за клькстю рзних страв не ганялися. Була картопля-пюре, сардельки, салат олв', консерваця, фрукти та напо: горлка, вино, лимонад. Прийшло всм викладачв-офцерв. Ус втали тата  пднмали тости. Того дня тато вперше  востанн у житт напився. Псля застлля вн пшов проводжати свох колег до тролейбусно зупинки. Хвилин через десять мама, яка прибирала псля бенкету, зайшла до нас з Маринкою  сказала:
   - Тато забув свого кашкета. Якщо йому зустрнеться патруль, то його без кашкета ще й за те, що випив, можуть забрати. Збирайтеся, вднесете йому.
   Кашкета мама поклала до господарсько сумки, щоб його не було видно,  ми з Маринкою пшли до зупинки. Батько вже повертався. шов вн невпевненою ходою  дуже зрадв, коли ми до нього пдйшли. Ми вддали йому кашкет , пдтримуючи його з двох бокв, пшли додому. П'яного тата мама поклала у "нашому монастир". У нього дуже болла голова, набагато сильнше, нж зазвичай. Вн не мг стримати стогонв  кричав, що в нього витка мозок. Найбльше вн боявся, що витече вся пам'ять.
   - Перевр! - Казав вн мам. - На другй полиц праворуч, третя книга така-то? Добре... А на другому стелаж четверта полиця сьома книга... -  все це з заплющеними очима у темнй кмнат.
   Вс книги та хн розташування вн пам'ятав. Тод вн почав перевряти х змст, змушуючи маму розкривати книги на певних сторнках та цитуючи текст. Нарешт, мам це набридло  вона, наказавши татов спати, пшла до сво кмнати.
   Наближався день 7 листопада, а разом з ним  оснн канкули. Вс школи готувалися до демонстрац. А двчат сьомих-восьмих класв стали вдбирати для виступу на стадон. Двчата мали бути приблизно одного зросту  комплекц. Ми з Маринкою пройшли вдбр, нам видали по дерев'янй шабл, пофарбованй серебрянкою,  по будьонвц (червоноармйська шапка) з червоною зркою. Виступати ми повинн були у синх спдницях та в офцерських сорочках. Всього за пару днв у вонторз розкупили вс сорочки маленьких розмрв, що лежали там роками. Кожного дня, пообдавши псля школи, ми з шаблями вдправлялися на стадон  репетирували там танок пд псню "Погоня" з кнофльму "Невловим месники". Як  в Тернопол, все поле було розмчене клками, ми танцювали кожна навколо свого, переходили на сусдн, "фехтували" шаблями, а наприкнц збгалися до центру, утворюючи якусь картинку.  знову, знаходячись на пол, вс картини ми не бачили.

***

   З настанням холодв користуватися лтнм душем стало неможливо, тож довелося ходити у баню. Знаходилася вона не дуже далеко - бля тролейбусно зупинки. Зазвичай ми брали кабнку з ванною, де ми з Маринкою швиденько милися, мама випускала нас сушитися, а сама прала у ванн реч, а вже потм милася сама. Тато теж брав окрему кабнку, але з душем, там вн мився та прав сво реч.
   Сушилися ми пд великими фенами-шоломами, встановленими над спецальними крслами, , поки з свох кабнок приходили батьки, встигали ще й розчесати волосся. Таких шампунв та кондицонерв для волосся, як зараз, тод не було, тож псля миття волосся розчсувалося дуже важко.
   У цей час нам з Маринкою потрапила до рук книга "дина" якогось чеського письменника. Ми  перечитували по клька разв. Тато дивувався:
   - Що ви у нй знайшли? Там же нчого особливого нема!
   А ми з Маринкою знайшли особливсть: книга була написана не лтературною мовою, до яко ми звикли, а пдлтковою, розмовною, з безлччю сленгових слв та виразв.  хоча ми так не розмовляли, читати було цкаво.
   А ще в одному сучасному детектив мен трапився воровський словник,  ми стали вчитися "по фн ботать". Розмовляли так лише тод, коли треба було виблиснути чимось незвичайним.

***

   Як  в Нмеччин, у вихдн ми вс разом кудись ходили. Це могли бути  екскурс,  походи в кно чи театр з вдвдуванням якихось закладв, де можна було пости. Тако клькост кафе, як зараз, тод не було. Були рдксн ресторани та безлч далень, але нод траплялися й спецалзован дальн, як, наприклад, пельменна в вано-Франквську. Тут, у Смферопол ми вдкрили для себе чебуречну. У довгй зал стояло два ряди столикв, за якими можна було пости дуже смачн фрмов кримськ чебуреки.
   У т часи в газетах часто писали про напади бандитв.
   - Треба, щоб ви могли себе захистити у раз потреби. - Сказав тато  почав навчати нас з Маринкою прийомам САМБО (САМБО - Самооборона Без Збро, вид боротьби в СРСР).
   Ми боролися просто в кмнат, постеливши на пдлогу ковдри. Вивчивши клька основних прийомв, до весни ми х лише вдпрацьовували.
   Наприкнц жовтня, майже перед осннми канкулами Олександра Тимофвна сказала, що в нас у школ будуть танц. До восьмого класу танцв у цй школ не проводили.
   - Приходьте в недлю на шосту годину вечора  обов'язково красиво вдягнться! - Сказала вчителька.
   - А можна у брюках? - Запитала я.
   - Якщо у гарних, то можна. - Вдповла Олександра Тимофвна.
   - У червоних? - Скептично посмхнувся Петя Расказов.
   - Не обов'язково. - Вдповла я.
   Я зрозумла, що нас з Маринкою вже клька разв бачили у мст в червоних штанах, як мама пошила нам ще у Нмеччин. Крм них у нас не було ншого "цивльного" (нешкльного) одягу для осен та зими. Були, правда, ще й спдниц з блузками, але вони у нас служили як парадна форма. Треба було термново щось пошити. Якщо я запитала вчительку про штани, виршили пошити нов брючн костюми, цього разу темно-син. Хоча у Маринки ще не було танцв, але костюми шили обом. Знову вибрали фасони за журналами мод, мама крола - ми змтували, мама строчила - ми виймали нитки  обробляли шви. На цей раз у нас були брюки-кльош  жилети без рукавв довжиною нижче стегна. Спереду, в район тал жилети застбалися на гачок, замаскований товстим ланцюжком, що висв на двох удзиках. Цей ланцюжок ми зробили, розрвавши один з металевих поясв-ланцюжкв до лтнх суконь. До костюма я одягла блу блузку з мереживами на комр та рукавах.
   На самому вечор я намагалася придляти Вт та Пет однакову увагу. Якщо потанцювала з одним, на наступний танець йшла з ншим. Особливою популярнстю на танцювальних вечорах у школ користувався "ручайок" - гра, в якй той, хто залишався без пари, пробгаючи пд пднятими руками учнв, як стояли в парах, вибирав соб нову пару. Я завжди вибирала Петю та Втю по черз.
   А проводжав мене додому того разу Петя, вн жив майже поряд, на сусднй вулиц. Ведучи мене додому ввечер, вн узяв мене за руку. Це побачив тато, який вийшов мене зустрчати,  вдома почав казати, що я, мабуть, закохалася. Я дуже обурилася, адже я любила Олега, а з Петею тльки дружила. Але тато сказав, що в такому раз я не маю ходити з ним за руку.

***

   Листи вд Олега надходили дуже рдко. Я намагалася вдповдати вдразу, як тльки отримувала листа, а вн не поспшав. Я страждала  "йшла у свй свт", де ми були разом.
   У мой голов постйно звучала музика, вона була тлом мого життя. Якось клька днв поспль я складала-творила мелодю. Потм спробувала награти  на панно, записала ноти.  раптом почула  по радо, де вона звучала набагато красивше, нж я написала. Вийшло, як у Остапа Бендера з "Золотого теля" льфа  Петрова, який всю нч складав врш, "Я пам'ятаю чудову мить", а потм зрозумв, що його ранше написав Пушкн. Я так засмутилася, що бльше ан писати, ан грати не хотла.
   Взимку бля школи влаштували грку-ковзанку, де вс каталися на перерв. Треба було розбгтися , стоячи на ногах, хати клька десяткв метрв униз вулицею. Хлопц, з'хавши першими, ставали на середин  несподвано, коли повз них прожджали двчатка, скрикували:
   - Падай!
   Двчатка вд несподванки втрачали рвновагу  падали, докочуючись уже на заднй точц.
   Я помтила це,  коли крикнули "Падай!" мен, вдповла:
   - Не хочу! -  похала дал.
   Так я зрозумла, що завжди можна контролювати себе навть у несподваних ситуацях.
   Наприкнц зими - на початку весни у школ стали проводити олмпади з усх предметв. Коли навчався мй онук, для пдготовки до олмпад учасникв звльняли вд урокв, у них були вчител-кервники. А тод все було не так. Вчител просто заходили до класу, казали, що в недлю буде олмпада  вс охоч можуть у нй взяти участь, треба лише записатися. Я записувалася  на математику,  на фзику,  на хмю - на предмети, де були формули. Займала на них перш та друг мсця. А потм учням, як посли перш три мсця, пропонували взяти участь у мських олмпадах. Я вдмовлялася. По-перше, на той час у школ був лише один вихдний - у недлю,  втрачати його мен не хотлося. Це був диний день, коли можна було вдпочити вд людей, полежати у свому "монастир", покопатися у свому мозку... Тим паче, що мська олмпада з математики та фзики проходила у спецалзованй школ з фзико-математичним ухилом.
   Тльки вчителька нмецько мови вмовила мене взяти участь у мськй олмпад, яку призначили у школ !7.
   - Я не знаю, де ця школа знаходиться. - Намагалася викрутитись я.
   - Ми туди разом подемо, я тоб покажу.
   Я погодилась. Вже у тролейбус, в якому треба було хати близько пвгодини, вчителька згадала, що на олмпад, напевно, треба буде читати врш напам'ять.
   - А я не знаю някого врша нмецькою, крм дитячих. - Сказала я.
   - Я захопила з собою пдручник, давай щось пошукамо!
   Ми знайшли врш у три чотириврш  я швиденько його вивчила.
   Школа !7 виявилася теж спецалзованою, вона спецалзувалася саме на нмецькй мов.  хоча я все переклала, врш розповла, щось там написала, я не змогла повнстю розкрити тему для усного сплкування.  не тому, що недостатньо знала нмецьку, а тому, що не знала ц теми. Враховуючи спецалзован школи, бльше участ у мських олмпадах я нколи не брала, обмежуючись лише шкльними, у яких, як правило, перемагала, за що отримувала грамоти.

***

   У травн до нас у Смферополь, знову ж таки без попередження, прихала бабуся Таня з Тернополя.  поселили в нашй з Маринкою кмнат  вона почала допомагати по господарству. Мама з татом, як завжди, цлими днями були на робот, тож бабуся сплкувалася з нами. Але тепер у вихдн ми з батьками нкуди не ходили, припинилися наш спонтанн екскурс, походи до театрв та кно, вдвдування далень, "закрився"  наш "монастир". Тепер вихдн ми проводили вс разом удома.
   Ми з Маринкою весь рк ходили з зачсками: зав'язували на маквц хвст, заплтали його в косу, косу складали навпл, кнчик обертали навколо основи  все це прикрплювали до голови шпильками. Бабуся виршила, що ми мамо ходити з косами. У 15 та 14 рокв! Мен коси йшли, а Маринц не дуже. Але не послухатися бабус ми не могли. Це тепер я розумю, що можна було виходити з дому з косами, за рогом робити те, що хотли, а потм перед поверненням додому знову заплтати коси. Але тод ми до цього не дйшли.
   Я нчим не видляла свох друзв-хлопцв, дозволяючи м по черз проводжати мене додому  так само по черз танцюючи з ними на шкльних вечорах. Тод Втя Глоба виршив побитися з Петею Расказовим, щоб той вдмовився з мною дружити. Мен про це розповла Тетяна Стрельникова. Побачивши синець пд оком у Пет, я дуже розсердилася:
   - Навщо Ви затяли бйку? - Пдйшла я на перерв до Вт. - Невже Ви думали, що ця бйка може щось виршити? Я сама виршую, з ким дружити, а з ким не дружити! Тому весь цей тиждень проводжатиме мене Петя!
   Так ми й ходили цлий тиждень додому вдвох з Петею, а Втя слдував за нами на певнй вдстан.
   Тод ж учнв восьмих класв почали фотографувати для випускних альбомв. А невдовз розпочалися спити: у Маринки за сьомий клас, а у мене - випускн за восьмий. спити жодних труднощв для нас не становили, тому зовсм не запам'яталися. А випускного у нас не було, лише загальна фотографя класу.
   На той час вже було ухвалено закон про обов'язкову десятирчну освту, але псля восьмого класу дехто мг вступати до ПТУ та технкумв або взагал пти працювати. Так, наприклад, Кумиш, Малиса та ще пара чоловк у дев'ятий клас уже не пшли.

Лто - 1973.

   Наприкнц травня мама пошила нам по дв ситцев сукн та по штапельному купальнику, а ще купила блакитн шорти - цього цлком мало вистачити на все лто. Виявилося, що з червоних брючних костюмв ми за рк виросли, штани стали короткими, а картат сукн-тунки - тсними в грудях. З тунками вже нчого вдяти не можна було, а штани ми виршили рятувати. На той час увйшли до моди штани "з манжетами" - вдворотами знизу. Щоб подовжити наш брюки, виршили пришити до них манжети. Ми знайшли в магазин вдповдний матерал, викроли "манжети"  пристрочили х до брюк, подовживши х таким чином сантиметрв на п'ять.
   Бабуся, подивившись мамин журнали мод, виршила зв'язати нам до цих штанв пончо. Вони були червоними, з широкою чорною смугою внизу в обрамленн двох тонших блих. А бахрому по низу ми з Маринкою робили сам з тих же ниток. Нкого бльше в пончо ми не бачили, знову ми були не так, як ус.

***

   Ми вже три роки не бачилися з бабусею та ддусем з Соч.  хоча тато вже був у вдпустц, хати до них не збиралися й цього року, бо не вистачало грошей.  тут до нас прихали бабуся та ддусь. Виявляться, вони вже пару рокв тому перевелися з санаторю "Кавказька Рв'ра" до санаторю "Актор" для артиств. Цього року м дсталися безкоштовн путвки до такого ж санаторю в Мсхор, в Криму. Дорогою туди вони виршили на клька днв захати до нас.
   Щоб зустртися та познайомитися з усма, до нас прийшов ще й дядько Сергй, тато смажив шашлики у двор, а бабуся та ддусь, як привезли нам з Маринкою тенсн ракетки, грали з нами у бадмнтон  весь час дивувалися, як ми тепер доросл. Ще вони подарували нам лтн брючн костюми - на блому тл розкидан велик квти клькох блдо-зелених вдтнкв.
   Вноч вс якось розмстилися в будинку, а вранц бабуся  ддусь уже похали в Мсхор. Приблизно через тиждень вони надслали телеграму  повдомили, що м вдалося домовитись у санатор, щоб нам видлили кмнату на тиждень.  ось ми вчотирьох, залишивши бабусю Таню на господарств, похали до Мсхору.
   Нам видлили номер на першому поверс, через один вд бабусиного та ддусевого. А у сусдньому номер оселився Станслав Любшин - артист, який зграв Йоганна Вайса у фльм "Щит та меч". Коли вн йшов довгим коридором, то прикривав обличчя рукою, щоб його не впзнавали  не чплялися. Ми його впзнали, але нас виховували так, що н до кого чплятися не можна  голосно сво захоплення не висловлювати. Тому ми вдавали, що нам все одно. Та й особливого захоплення у нас не було: ну, артист, ну, Йоганн Вайс, то й що... Вн навть розчарувався, що ми не ахамо при зустрч з ним.
   А всесоюзно вдомих артиств у санатор тод було клька. Наприклад, Костянтин Степанков, який зграв Ковпака у фльм "Дума про Ковпака". У нього тод була якась шишка пд щокою,  вн казав, що знматись йому доводиться одню стороною. Були там  менш вдом артисти кно та театру, як намагалися чимось видлитися. Наприклад, одна артистка, яка ходила в коротких шортиках, одягла наручний годинник на щиколотку , коли  питали, котра година, манрно пднмала нжку  казала:
   - Подивться сам!
   Щовечора на майданчику перед залом кнотеатру влаштовували танц. Артисти приходили на них святково вдягненими. Тут ми вперше побачили новий фасон штанв - "дтрхи", на м'я нмецько артистки Марлен Дтрх. Це були вже не кльош, а штани, що розширювалися вд самого стегна. А з усх фльмв, як там показували, мен найбльше запам'ятався "Звуки музики".
   Вдень ми вс ходили на пляж, купалися у мор. Пляж у Мсхор був усипаним галькою. Щоб зручнше було ходити, на санаторному пляж були прокладен доржки з дерев'яних брускв, скрплених мж собою мотузками. Ц доржки можна було скочувати та розкочувати, переносити у потрбне мсце. Ми з Маринкою перетягували х ближче до нашого м'ясця вдпочинку.
   Бабуся  ддусь полюбляли пш прогулянки, тому ми з ними обходили вс околиц. Найбльше нам сподобалася скульптурна композиця, де злий старий пдгляда за двчиною, яка прийшла до джерела з глечиком,  легенда, пов'язана з ними, а також скульптура русалки, що вилзла на
   камнь з дитиною. Бля цього джерела двчину викрали до гарему турецького султана, а через рк вона разом з новонародженим сином кинулася у море  стала русалкою.

***

   Через клька днв псля нашого призду з Мсхора, татов дали для нас путвки до понерського табору в Алушт. Табр був зовсм не таким, як у Забайкалл. По-перше, у ньому були двоповерхов корпуси з усма зручностями та балконами, що оперзували будвл по периметру; по-друге, ми тепер були в найстаршому загон; а по-трет, замсть рчки чи басейну тут було море.
   Кмнати нашого загону розташовувалися на другому поверс. Якось ми з Маринкою, щоб якось видлитися, пройшлися балконами навколо вс будвл, перелазячи для цього через поруччя  ризикуючи впасти.
   Щовечора у табор була вечрня лнйка, а псля не - танц. Ми з Маринкою танцювали лише "швидк" танц  не допускали, щоби нас запрошували на повльн.
   До моря нас водили в першй половин дня, купалися всього хвилин по п'ятнадцять, заходячи у воду по свистку, причому мсце для купання було обгороджене мотузкою з поплавцями. Плавати у чотирикутнику двадцять на двадцять метрв, де глибина води була трохи бльша, нж до пояса, було неможливо. Добре, що у нас вожатим був студент, який навчався на фзрука  чудово вмв плавати. Т, хто умв плавати, а таких було дуже мало, були у привлейованому становищ. Нам з Маринкою вн дозволяв випливати разом з собою з обмеженого квадрата  плисти вглиб вд берега метрв на тридцять. Крм того, нод вн брав нас, ще одну двчинку та пару хлопцв з собою поплавати пд час тихо години.
   Коли ми розповдали про цього вожатого батькам, вони чомусь виршили, що ми закохалися в нього. Але це було не так! Я так само вважала, що люблю Олега, а Маринка про кохання ще й не замислювалася.
   На той час у понерських таборах обов'язковою була вйськова гра "Зарниця". Ус загони бгали навколишнми горами в пошуках прапора "противника", який треба було здобути. Ми з Маринкою не дуже хотли бгати в жахливу спеку по горах, краще б нас вдпустили на море.  нас вдпустили, але не на море, а до палати - я знепритомнла. Для мене на той час це вже було звичним, а для вихователв табору виявилося чи не надзвичайною подю.
   Побачивши, як можна ухилитися вд нецкавих занять, Маринка теж клька разв вдала, що й погано. У так дн нам дозволялося лежати наодинц в палат та читати. Книги ми брали в табрнй бблотец, до яко н у кого не було часу навть заглядати.
   А в останнй день, збираючи реч, ми виявили, що у нас вкрали купальник, у мене - бюстгалтер, у Маринки - трусики.
   - А вони чимось вирзняються? - Запитала якась двчинка.
   - Н. - Вдповла я. - Просто ми вммо вдрзняти сво реч.
   А треба було сказати, що вдрзняються. Може, тод нам х повернули б.
   Коли тато прихав забирати нас з табору, ми, вдягнувши сво лтн брючн костюми, пшли з ним на автовокзал, з якого до Смферополя вирушали тролейбуси.  тут вд якихось перехожих ми почули на свою адресу:
   - Ти ба, молоденьких пдчепив, одразу двох!
   Невже не було видно, що це наш тато?

***

   Ще в Забайкалл у мене почали дуже сильно болти суглоби, особливо колна. нод вони болли так, що неможливо було ходити та спати. Жодн маз та компреси не допомагали,  тод бабуся виршила, що мене треба повозити на лкувальн гряз, благо таких мсць у Криму було клька. Мене возили на озеро Майнаки бля впатор. Озеро було млким, всього до метра глибиною, а на його дн був чорний мул. Цим мулом мен намазували вс суглоби, я мала ходити намазаною хвилин по п'ятнадцять-двадцять, а потм змивала бруд у дуже солонй вод озера. Маринка в цей час могла робити будь-що. Пововтузившись в озер, вона зазвичай лягала на лежак  читала. На обд ми поверталися додому, вимившись вд солоно води пд душем прямо бля озера.
   У серпн бабуся сказала:
   - Ви як хочете, а я з дтьми ду до моря!
   Ми збрали реч та похали в впаторю. Бабуся зняла там кмнату на другому поверс неподалк набережно. У квартир було три таких кмнати, туалет з умивальником, але без ванни чи душу, вода була лише холодна. Хазяйка жила в одноповерховому будиночку, що стояв у двор. Поруч з ним була лтня кухня, в якй господиня дозволяла грти воду в чайнику  нод щось готувати пости.
   Щоранку бабуся смажила ячню  ми йшли на пляж. Купалися в мор до обду. Бабусю, в яко вд виду води паморочилося в голов  вона могла знепритомнти, заводили у воду за руки, пдтримуючи  з двох бокв. Дорогою додому, бабуся щось купувала, а потм на лтнй кухн готувала якийсь суп. За цей час нагрвався великий чайник,  ми з Маринкою милися в тазику в нашй кмнат. Раз на тиждень потрбно було мити голову, для цього доводилося нагрвати по два чайники, бо волосся в нас було багато.
   А вечорами, коли вже ставало темно, ми разом з бабусею йшли гуляти набережною. Увечер бля моря ставало прохолодно  ми гуляли у свох в'язаних пончо та червоних штанах. На нас ус зустрчн звертали увагу  це лестило не лише нам, а й бабус.
   Якось, коли ми з бабусею гуляли мстом, яксь зустрчн жнки обурено вдпустили на нашу адресу:
   - Зовсм голову втратили! Таким двчатам купили шиньйони! Та ще й у спеку!
   Але ж у нас були не шиньйони! Ми згортали все волосся в "мушлю"  закрплювали  на голов так, щоб воно не заважало плавати  не намокало. Якщо в нших так "черепашки" були маленькими, то у нас вони були величезн, як велик зачски. В усякому раз, у мене, Маринка сво волосся начсувала. Псля обду, коли бабуся вдпочивала, лежачи на лжку, Маринка згадала про це:
   - Так би й урзала м! - З образою вигукнула Маринка. - Пдйшла б, розпустила волосся  сказала: "Що, з'ли?!" Шкода, що х не можна наздогнати!
   Роздратована Маринка була агресивною. Треба було якось зняти це роздратування.
   - А давай уявмо, що ми так  зробили. - Запропонувала я. - Наздогнали х, розпустили волосся  сказали: "Ось бачите, няк це не шиньйони!"
   - Ось бачите! - Повторила Маринка. -  ще ногою х стукнути! - Вона вдала, що б' когось ногою. - Ось так! Нате вам!
   Ми обидв розсмялися, роздратування було знято. Потм усе сво життя, коли мен треба було щось виправити, але не було для цього можливост, я виправляла все у свой уяв,  це мен дуже допомагало. У мому "особистому" житт завжди все можна було повернути так, як мен було потрбно.
   Погода все лто була гарна, лише клька днв були похмурими. Тод ми знову вирушали на Майнаки лкувати мене мулом.

***

   Коли ми прихали з впатор, тато з мамою вже перевезли реч на нову квартиру. Один з офцерв татового училища отримав призначення до Нмеччини. Його родина мала трикмнатну квартиру в новому п'ятиповерховому будинку на шляху вд Русько вулиц до тролейбусно зупинки. Вижджаючи, вони перенесли вс сво реч в одну з кмнат, замкнули , а дв нш кмнати з ванною та кухнею залишили училищу для того, щоб х здали офцерськй родин. х здали нам. Вльн кмнати були прохдними, розташованими "паровозиком". В однй знову на ящиках спали ми, в ншй - на лжку, батьки. Бабус поставили лжко
   у нашй кмнат. Та найцкавше - на першому поверс цього будинку була бблотека! Тепер за книгами не треба було далеко ходити.
   Вс сво стелаж тато розбрав на дошки та склав х штабелем у коридор. Книги, зв'язан стосами, стояли вздовж стн у кмнатах. А наприкнц серпня до нас на пару днв захала батькова сестра ттка Тамара, яка поверталася додому псля вдпочинку в Алушт.

Дев'ятий клас

   Наступного дня настало 1 вересня  ми пшли до школи. У перший же день, прямо на урочистй лнйц Першого Дзвнка, я знепритомнла вд болю в живот  майже вс уроки пролежала у медпункт. Коли розповла про це вдома, ттка Тамара сказала:
   - Я знаю засб, як зменшити бль. Треба лягти на спину, водити рукою по животу за годинниковою стрлкою  говорити: "Раз - не болить, два - не болить, три - не болить...  так 48 разв.
   Батькам вона сказала, що мене треба вдвести проконсультуватися до лкаря. Тато вдвв мене до шпиталю. Розмовляв з жнкою-лкарем без мене. Потм сказав, що мен треба робити вправи "берзка" та "велосипед". Насправд лкар сказала, що, можливо, легше мен стане псля пологв  порадила купити велосипед, щоб я на ньому здила, тод внутршн органи, можливо, приймуть правильне положення. Але тато боявся, що ми з Маринкою на велосипедах потрапимо пд машину.
   У дев'ятому клас вс учн вже були досить великими, тльки Петя Расказов залишався маленьким. Навчаючись у рзних школах, я помтила, що найменш хлопчики завжди намагаються чимось видлитися: у Грмм такий маленький хлопчик чудово грав у баскетбол  вв на полтнформац рубрику "Спорт", у Ваймар - був вдмнником  всм давав списувати. Тут Петя, гуляючи з якоюсь компаню, на "слабо" залз у вдкриту кватирку школи , як доказ свого "подвигу", щось вкрав з кабнету. Його швидко вирахували та збиралися вдправити до колон для малолтнх. Влаштували збори в актовому зал, де вс мали засудити його вчинок. Виступали директор, завуч, комсорг - учень нашого класу.  нхто його не захищав, навть його друг Ромашка. Тод встала я  сказала, що вдразу ж псля одн провини вдправляти в колоню не можна, що там вн точно стане злочинцем, що можна хоча б спробувати взяти його на поруки  дати шанс виправитись. Сказала, що навть готова взяти над ним шефство. До колон Петю не вдправили, але його батьки забрали документи з школи та вдвезли його у Ставрополь, до якось родички.
   У середин вересня оголосили батьквськ збори, на як, як завжди, пшов тато. Прийшовши з них, тато розповв, що у клас сталася НП (Надзвичайна Подя) - ус двчата класу збралися та побили одну двчинку за те, що вона заразила сифлсом клькох хлопцв. Для мене це було шоком, мен про це було невдомо, навть Таня Стрельникова мен нчого не сказала.
   - Значить, тебе поважають та обергають вд таких звсток. - Сказав тато. - Це добре.
   А в паралельному клас одна з учениць завагтнла, але й дозволили довчитися у школ. Вона ходила на уроки з великим животом. Для мене все це було дивно, нби вдгомони з ншо реальност, реальност невдомо  дуже далеко вд мене. Я вдчувала себе тринадцятирчною двчинкою. Навть те, що я цлувалась у Тернопол з Олегом, для мене було соромним, про це нкому не можна було казати.

***

   До кнця вересня ми нарешт отримали свою власну квартиру в новобудов на протилежному кнц мста, бля автовокзалу. Наша вулиця так  називалася: Автовокзальна.
   Квартира у нас була трикмнатна, з центральним опаленням та газовою колонкою для пдгрву води. Дядько Серьожа був газовиком, тому сам встановив нам нову колонку. Меблв поки не було, ми з Маринкою спали на пдлоз у свой кмнат, бля панно, що поставили у кутку. Ще нам поставили розкладний стл, привезений з Нмеччини,  купили чотири стльц - два до нашо кмнати, два - до кмнати батькв. У них стояли лжко  швейна машинка, а також одне з двох крсел, що крутяться.
   У третй кмнат тато влаштовував свй кабнет, знову збираючи полиц вд пдлоги до стел вздовж усх стн. Там одразу ж поставили його письмовий стл, друге крсло та лжко для бабус.
   Вулиця Автовокзальна розташовувалась ярусами на гор. Будинки пдймалися один за одним, а наш будинок знаходився майже на самому верху, та ще й поверх нам дстався п'ятий. Вже при пдйом на гору в мене так починала болти голова, що текли сльози, я трохи вдпочивала в пд'зд, а потм пднмалася сходами на п'ятий поверх, зупиняючись на кожному майданчику. Мама  Маринка спокйно вибгали сходами до само квартири, а я, дставшись додому, падала на матрац  клька годин не могла навть ворушитися. Тод бабуся виршила робити мен наливки. На околицях ми вс збирали терен  шипшину, бабуся х чавила в трилтрових банках разом з цукром  заливала водою. Якийсь час наливки "грали", потм х вдцджували та зливали в чист банки. По пвсклянки цих наливок, розбавлених водою до цло склянки, мен давали пити щоранку -  втамни,  трохи спиртного для розширення судин. Бабуся пропонувала пити х  татов, але вн вдмовився. Маринка теж пробувала, та й давали не завжди. Не знаю, чи ставало мен легше, спогади про той час у мене пов'язан з сильними головними болями, як не знмалися ан цитрамоном, ан анальгном. нших таблеток у нас тод не було, або ми про них не знали.
   У школу нам тепер доводилося здити на нший кнець мста, дорога займала близько години часу, тому з ново чверт ми збиралися перейти до ншо школи. Втя Глоба, залишившись без суперника, дуже зрадв  думав, що тепер йому вс дороги вдкрит. Вн навть одного разу провв мене до нового будинку, але я сказала, що проводжати мене бльше не треба, тому що я все одно жджу на тролейбус.
   Прямо з наших вкон було видно ншу гору, а в улоговин мж цими двома горами проходила вулиця Кивська. На тй гор час вд часу проводилися розкопки стародавнх скфських поселень, вд яких залишилися зернов ями та всюди валялися черепки глиняного посуду. Ми з Маринкою та татом клька разв бродили там, знаходили черепки, заглядали в ями, викладен каменем, тато розповдав про скфв та хн традиц.

***

   У моду несподвано увйшла нова тканина - кримплен. З нього шили  сукн,  брюки,  костюми. А за кордоном, казали, вн використовувався як оббивна тканина для меблв та сиднь в автвках. У багатьох двчат з'явилися реч з кримплену, а у нас - н, тому що в нас ще були запаси тканин, привезених з Нмеччини, ми шили з них.
   Коли лто закнчилось, виявилося, що з магазинв щезли колготки. В минулому роц вс ходили у нмецьких колготках - кручена сточка. Вони не пускали "стрлок", дуже добре носилися, а якщо траплялася "зачпка",  можна було скрутити пальцями у вузлик,  колготки не розпускалися. Та раптом вони стали дефцитом. Вс жнки та двчата-старшокласниц перейшли на капронов панчохи. Для них треба було купувати пояси з резинками або робити резинки-пдв'язки. Ми з Маринкою винайшли щось середн - до чорних трикотажних мальчукових трусикв пришивали спереду та сзаду резинки з зажимами для панчох. Це вдягалося майже як кодготки, панчохи пдтягувалися до самих трусикв  х початок не було видно з-пд сукн. До того ж ми у таких коротких спдницях, як в нших, нколи не ходили, у нас була довжина приблизно на ширину долон вища за колно.
   У побут поступово замсть паперово упаковки входили полетиленов пакети. В усьому свт "зелен" стали виступати проти вирубки лсв, тому полетилен, як багаторазова упаковка, мав врятувати дерева. Пакети прали з милом, сушили на мотузках  використовували багато разв. Запроваджувалося це саме так. Хто ж знав, що з часом прати пакети стане соромно  х почнуть використовувати як одноразов, що полетилен, який довго розкладаться, замсть рятвника стане загрозою для еколог.
   Великих пластикових пакетв, в яких можна було б носити покупки, тод теж ще не було. Люди ходили з стками-авоськами - легкими стчатими сумками, сплетеними з цупких ниток, як у складеному вигляд займали дуже мало мсця, а тому помщалися у маленькй сумочц або навть у кишен. нод у таку авоську можна було вмстити цле вдро картопл.
   Миючих засобв для посуду та для нших господарських потреб в Радянському Союз теж ще не було, для цього користувалися господарським милом. Якщо ранше для миття посуду ми грли у чайнику воду, потм мили посуд у тазику, нод з додаванням грчиц, якщо вн був надто масним, потм ту воду виливали  ополискували посуд в ншй, чистй вод, то тепер цей процес став бльш прогресивним. Тепер ми мили посуд пд краном, вмикнувши газову горлку для пдгрву води, а для знищення жиру використовували господарське мило.
   Мочалочек для миття посуду теж не було, найкращим засобом для цього були ганчирки, зроблен з старих колготок або панчох - вони добре намилювалися  вдтирали бруд.

***

   Коли ми отримали свою квартиру, ми захотли записатися в музичну школу та на малювання. Мама попросила тата вдвести нас до Палацу Понерв, де були так школи, але тато сказав, що ми вже достатньо доросл й можемо пти туди сам. Ми з Маринкою йти туди побоялися. А потм, порадившись одна з одною, виршили, що наш "потяг вже пшов" - ми були старшокласницями, починати треба було ранше. Тому ми просто припинили грати на панно, а малювали так, як могли придумати сам. Маринка постйно "винаходила" нов технки та засоби малювання, а я лише повторювала за нею.
   Наприкнц першо чверт наш клас повели на екскурсю до моргу. Це робилося для того, щоб т, хто мряв псля школи поступати до медичного ВУЗу, могли впевнитися, чи зможутьвони там вчитися.
   Спецально для нас розтинали труп лтньо жнки. Я звернула увагу на  леген - вони були схож на губку, всю чорну вд скопиченого у нй бруду.
   - Звернть увагу! - Казав паталогоанатом. - Ця жнка за життя не палила, весь цей бруд - вд вихлопних газв з повтря.
   Я подумала, що коли у людей, як не палять, таке твориться з легенями, то що ж тод робиться в курцв?! Тож я остаточно виршила для себе, що палити нколи не буду. Розтин трупа мене не налякав  я навть подумала, що, можливо, мен варто спробувати пти до медичного, тим паче, що  по болог,  по хм в мене були п'ятрки.
   Перша чверть закнчилася Листопадовою Демонстрацю (Листопадова Демонстраця - демонстраця на честь рчниц Велико Жовтнево Революц 7 листопада 1917 року), на яку ми пшли вже просто так, без будь-яких ролей, театралзацй та атрибутв.
   Псля листопадово демонстрац Втя знову проводжав мене додому. Я виршила показати йому скфську гору, полазили там, пошукали цкав черепки, а потм я сказала, що люблю Олега  якщо вн дума не тльки про дружбу, а про щось бльше, то даремно втрача час. А назавтра почалися оснн канкули  бльше до школи !10 я не ходила.

***

   На канкулах бабуся, за щось образившись на батькв, виршила повернутись до себе у Тернопль. Лжко з татового кабнету перехало до нашо кмнати, а батьки потроху почали обставляти квартиру меблями. Так у нашй кмнат з'явилися тахта для Маринки та двостулкова шафа для нашого одягу. У кмнат батькв з'явилися диван  два серванти, поставлен поруч у вигляд "стнки"  така ж тумбочка, на яку невдовз поставили телевзор. У т часи телевзори були як мебл - велик дерев'ян ящики з лакованими поверхнями. Були вони ще чорно-блими, хоча, казали, що десь вже з'явилися й кольоров, а каналв було лише три.
   Тато роздобув дошки, а хтось з телевзйного заводу принс йому лакован боковушки вд телевзорв. З цих матералв тато будував шафу в коридор, яксь тумбочки у кабнет, ящик для овочв на балкон. Мама тшилася, що в нас вперше з'явилася власна квартира, що ми тепер тут житимемо завжди, що пережджати нам бльше не доведеться.
   Канкули закнчилися  тато повв нас до ново школи. Залишивши нас у коридор, вн сам пшов до кабнету директора. Ми стояли однаково одягнен, з однаковими косами  на нас почали звертати увагу. Багато хто пдходив ближче  казав:
   - Новеньк! Мабуть, близнючки! З косами!
   Тато вийшов разом з директоркою  вона збралася розвести нас по класах.
   - А нмецька тут ? - Запитала я.
   - Яка нмецька? - Здивувалася директорка.
   - Ми вчимо нмецьку мову, вона у вашй школ ?
   - Н, у нас тльки англйська. - Розгубилася директорка. -
   Що ж робити? Доведеться вам йти в ншу школу. Ходмо, я вддам вам документи... - Сказала вона батьков.
   - А де  школа з нмецькою мовою? - Запитав тато.
   - Зовсм поряд, з ншого боку вд перехрестя, школа !7.
   Тато забрав документи,  ми пшли до ншо школи. Це була та сама школа, що спецалзувалась на нмецькй мов, в яку я здила на олмпаду. Приймала нас завуч.
   - Не знаю, ваш двчатка можуть не потягнути програму, адже у нас поглиблено вивчаться нмецька.
   - Ми жили в Нмеччин,  вони там непогано розмовляли.
   - Ну, давайте спробумо, якщо не вийде, ви зможете перевести х до ншо школи.
   Але у нас все вийшло навть краще, нж у деяких мсцевих учнв. Крм звичайних урокв нмецько, тут були нмецька сторя, нмецька лтература, полтнформац нмецькою, а замсть урокв прац - технчний переклад. Крм того, раз на тиждень ми мали додатковий "нульовий урок", який починався на годину ранше, нж звичайн уроки в школ. Ми швидко включилися у програму  були серед "хорошиств-вдмнникв".
   Спецально нчого робити не довелося. Вранц, збираючись до школи, ми слухали радо, запам'ятовували яксь новини, а у школ на полтнформац переказували х нмецькою.
   Тут ми теж з хлопцями говорили на "ви", вибудовуючи таким чином особист меж. Приблизно другого тижня учн спробували мене "промацати". Я сидла за другим столом у середньому ряду поряд з двчинкою. На уроц хм, коли вчителька дала нам самостйн завдання  вийшла в пдсобку за якимись пробрками, один з хлопцв, як сидли попереду, поклав мен на парту свою руку. Крам ока я помтила, що весь клас спостерга, як я вдреагую. Потрбно було зробити щось таке, чого нхто не очку,  що вдразу поставило б мене у виняткове становище.
   - Заберть руку. - Тихенько сказала я.
   - Бо що?
   - Бо я поржу  ножем. - Дстала я ножик, яким точила олвц.
   - Ану, спробуй! - Вн з усмшкою глянув на мене  обвв поглядом клас. Ус теж почали посмхатися.
   - Востанн кажу: приберть руку!
   - Не приберу!
    я встромила ножик йому в руку. Нж був маленький, у вигляд пратського кинджала з лезом близько чотирьох сантиметрв  рукояткою близько трьох.
   - Ай! - Скрикнув хлопчик. - Можна вийти? - Заховавши руку пд рукав пджака запитав вн вчительку, яка саме з'явилася у дверях пдсобки.
   На перерв про мй вчинок знала вже вся школа, звичайно ж, окрм учителв. На наступному уроц у Маринки запитали:
   - А в тебе  ножик?
   - Звсно! Як же можна в нашй кран ходити вулицями без ножа? - Вдповла Маринка, якй я на перерв розповла про цю подю.
   Бльше до мене нхто не пдходив. Окрм одн двчинки. Вона була на голову вище за мене  виглядала зовсм дорослою. Одного разу, проходячи повз мене на перерв, вона смикнула мене за косу. Не дуже сильно й начебто навть якось доброзичливо. Я на це не вдреагувала. На наступнй перерв вона знову смикнула мене за косу. Я знову промовчала, але коли вона зробила це втрет, я рзко розвернулася, штовхнула  до стни, вийняла з-за рукава свй ножичок , погрозливо водячи його лезом по свох губах, тихо процдила:
   - Ще раз смикнеш мене за косу, я тебе поржу!
   - Та я ж просто так!... Я ж жартома!... - Злякалася вона  спробувала вирватися.
   Я притисла  сильнше до стни лвою рукою та правим колном:
   - Повторюю: ще раз торкнешся мене -  я за себе не вдповдаю!
   - Та я ж не хотла!... Я просто так!...
   - Ти мене зрозумла? Ти бачила, що я це можу?
   - Бачила... Зрозумла... Бльше не буду...
   Бльше мене нхто нколи не чпав. А Маринц я сказала:
   - Краще нехай вважають ненормальними, вд яких можна очкувати будь-чого, нж допустити, щоб нас цькували чи знущалися. - Слова "булнг" на той час у нашй кран ще не було.
   А булнг у клас був. Наприклад, ус шестеро хлопцв класу на перервах цькували одного - Костю Лагунова. Навть незважаючи на те, що вн добре вчився та завжди давав м списувати. Одного разу я не витримала, встала перед ним, закривши його свом "широким тлом", и сказала:
  --  не соромно вам - вшстьох на одного?!
   Я навть не очкувала, що велик хлопц, як були вищими
   за мене бльше, нж на голову кожен, засоромляться та вдйдуть вд Кост. Потм вд когось з них почула з кутка:
  -- Отака малявка, а така смлива!

***

   Прийшовши до ц школи, я звернула увагу, що мода змнилася  на ходу. Якщо ранше двчата при ходьб акуратно ставили ноги носками нарзно, то тепер почали ходити, ставлячи ступн паралельно  навть носками всередину, трохи клишоного. Ми з Маринкою так ходити навть не пробували. А у хлопцв стало модно трохи сутулитися, це теж було не дуже красиво. А ще вони вс почали вдпускати довге волосся. Якось класна кервниця, яка вела у нас математику, сказала, що завтра до школи прийде комся, тому вс хлопц мають пдстригтися. Якщо не пострижуться, батькв викличуть до директора.
   Наступного дня хлопц прийшли поголеними наголо. Комся, побачивши лисих старшокласникв у коридорах школи, влаштувала директору та завучам прочухана. У т часи голили тльки тод, коли забирали в армю або коли хтось потрапляв до млц. Виходило, що вс хлопц за якесь хулганство потрапили до млц. Цей вчинок хлопцв викликав у мене повагу. А волосся у них за клька тижнв вдросло.
   В цй школ нас повели до моргу на початку друго чверт. Цього разу розтинали шестимсячне немовля, яке померло вд запалення легень. Леген в нього не були схож на губку , хоча вони ще не були чорними, вд запалення вони набули бльш щльно структури  були схож на нирки. А йти до медичного я передумала - мене вразив сумний вираз обличчя малюка, кутики його губ були страждальницьк опущен. Навть зараз, коли мен вже 68 рокв, я пам'ятаю цей вираз скорботи, який час вд часу вирина у мому мозку...
   Тод у старших класах школи був предмет ПВП - Початкова Вйськова Пдготовка. На уроки ПВП треба було приходити у вйськових сорочках та з вйськовими краватками. Бльшсть носили ц реч в портфелях, надягаючи лише на урок. Офцер запасу, викладач ПВП, був у великй пошан у директорки. Вн домовився, щоб тим, хто ходив у вйськовй форм з штанами, дозволялося ходити так  в т дн, коли ПВП не було. Я скористалася цим  в морозн дн ходила до школи у брюках.
   Нас водили на уроки стрльби до сусдньо школи, до яко нас не прийняли через нмецьку мову. Там був влаштований справжнй стрлецький тир, а стрляла я добре: не менше 46 з 50. Завдяки вчителю ПВП я отримала спортивне посвдчення, в якому значилося, що в мене юнацький розряд з кульово стрльби.
   Гранату далеко кинути я не могла - сил не вистачало, у бгу на стометрвку теж була серед останнх, зате завдяки свой витривалост я могла бгати на велик дистанц - п'ятсот метрв  бльше. Як би мен не було боляче, я бгла, заплющивши оч,  могла бгти в одному темп досить довго. нш, виклавшись на перших ста метрах, поступово зменшували швидксть,  я х обганяла, приходячи першою. Тому вчитель ПВП виставляв мене на командних мських змаганнях з ПВП у стрльб та в бгу на велик дистанц. Стометрвку та гранату здавали нш.
   Двчинц, яка сидла з мною за одню партою, я розповла, що знаю прийоми САМБО. Вона попросила х показати. Я в уповльненому темп показала й два прийоми, а вона потм з своми подружками вдпрацьовувала х вдома  хвалилася всм у клас, що теж волод САМБО.
   Я знала клька больових точок  одного разу продемонструвала х на перерв. Двчинка-спортсменка, яка була вище за мене на пвголови, простягла мен руку, я  "потиснула", а вона, корчачись вд болю, впала перед мною навколшки. Це бачили майже вс наш однокласники, котр перебували в коридор. Потм вони довго шушукалися, дивуючись, як така "малявка" одню рукою, не докладаючи жодних видимих зусиль, звалила спортсменку.
   Якось на уроц фзкультури, як проводилися в актовй зал, хтось побачив на краю сцени боксерськ рукавички. Хлопц стали х примряти та робити випади. Попросила рукавички  я. Мен дали  з великою зацкавленстю спостергали, що я робитиму. А я, вдягнувши рукавички, "увйшла в роль" боксера. Я, пдстрибуючи, била в стну короткими  швидкими ударами, уявляючи себе боксером, баченим у новинах по телевзору. Хлопц подумали, що боксом я теж володю.
   У цй школ хлопц до мене намагалися не пдходити. Навть якщо м треба було щось списати, просили це через двчат. Якось хтось попросив списати твр. Я дала зошит, але мен його майже вдразу ж повернули - у той час, як у багатьох твори були на 5-6 сторнок, а в декого навть на 3, у мене вони займали цлий зошит у 12 аркушв, причому я часто списувала  обкладинку зошита. Розмрковувати та аналзувати лтературу я могла до нескнченност.

***

   Повнстю закнчивши облаштування свого кабнету та розставивши по полицях книги, тато одного разу показав мен тамну книгу - "ГЕОМЕТРЮ" Погорлова. Пд обкладинкою було наше Родове Древо, передане татов бабусею. Папа показував портрети в овалах, перетини лнй вд одних портретв до нших, вдстежував лн вд останнх портретв до "стовбура" - лн, що позначала Рюриковичв, пояснював значення герба - двоголового орла. Вн щось мен пояснював, але я тод не надто вникала, виршила, що ще встигну. На жаль, псля клькох перездв та татово смерт цю книгу я бльше не бачила.
   Серед старовинних книг була в тата  книга "Графологя. Хромантя. Френологя", також видана до революц  написана з використанням старого росйського алфавту. Нам з Маринкою сподобалося розбиратися з почерками та лнями на руках - це можна було використовувати при контактах з однокласницями, щоб показати сво незвичайн здбност, а вивчати характер за формою черепа було не цкаво - не будемо ж ми промацувати чись голови.
   Двчата вражалися, коли ми, подивившись на хнй почерк  руки, докладно розповдали про хн здбност, характери, вчинки та передбачали майбутн. Доповнювала я ц сво дослди ще й гаданням на картах.
   Це зараз ус знають про гороскопи, можуть прочитати пророкування, надрукован в журналах чи подивитися у телефон. А тод про гороскопи багато хто навть не чув. Проте ми в одному з науково-популярних журналв знайшли статтю про визначення характеру за гороскопом. Переписавши знаки Зодаку в особливий зошит, я "визначала" характери двчат  таким чином.
   Були у тата  медичн,  лтературн старовинн книги, але ми х читали лише для себе. А в обкладинц якось радянсько книги з'явився "Архпелаг ГУЛАГ" Олександра Солженцина.
   Наш тато у цей час видавав у спвавторств з Зацепним науково-популярну книгу "Ми та наша см'я". Вони постйно переписувалися, пересилали один одному готов частини. Коли книжку було закнчено та вдправлено до редакц, м надйшла вдповдь, що так книжки треба писати великим колективом з залученням клькох спвавторв. Тод вони почали шукати спвавторв. У книз з'явилася глава з афоризмами про кохання та см'ю, уривки з Конституц СРСР про см'ю, роздуми Сухомлинського про см'ю та суспльство. Пам'ятаю, як взяли у спвавтори Похльобкна з роздлом "Тамниц гарно кухн". Просто взяли клька рецептв з його книги, написали йому листа, чи згоден вн бути спвавтором книги з таким роздлом,  вн погодився. Був роздл, пдписаний В. вановим та В. Дем'яновим - прзвища, створен за по-батьков Зацепна та Цимбалюка. Книгу дуже швидко розкупили, вона видавалася ще пару разв  завжди була у дефцит. А псля книги тата стали запрошувати на публчн лекц про смейн вдносини вд товариства "Знання"  вн став здити "на гастрол", за як платили по одному рублю смдесят копйок.
  

***

   Як  в попереднй школ, ми з Маринкою брали участь у шкльних олмпадах майже з усх предметв, але на мськ не ходили. У нас з'явилися нш нтереси: ми перешивали власний одяг. Спочатку ми пошили з штанв з штрипками, з яких уже виросли, спдниц. Розпоровши штани, ми отримали так шматочки тканини, що цлих деталей спдниц з них викроти було неможливо. З невеликих шматочкв ми складали детал, отримавши мн-спдниц з фгурними кокетками.
   За часв загального дефциту навть прост блискавки важко було знайти. А в коску на базар зовсм за безцнь - по 40 копйок, продавалися вовнян шорти потворного крою, проте з блискавками. Так блискавки в магазин коштували 50-60 копйок. Ми купували шорти рзних кольорв, випорювали з них блискавки, а сам шорти викидали. Таким чином, у нас збрався пристойний запас блискавок для шиття.
   У 70-х роках у СРСР стали модними "батники" - притален сорочки чи блузки з подовженим комром. У магазинах дстати х було неможливо, тому ми шили х сам, переробляючи з звичайних чоловчих сорочок. Чоловч сорочки були довгими. Ми приталювали сорочку довгими повздовжнми виточками, вдрзали зайву довжину  робили з не комр, замнювали безбарвн удзики з двома дрочками на кольоров удзики-грибочки, а на нагруднй кишеньц вишивали квточки.
   Куплен в Нмеччин вовнян кофти, що стали маленькими, ми теж перетворили на модн: приталли х з бокв, а щоб застбка не розходилася, пдсилили  кнопками, пришитими мж удзиками.
   Тепер на дн народження бабуся  ддусь стали надсилати нам вдрзки тканин, а ми щось з них шили. Мам вдалося передплатити ризький журнал мод "Силует", з якого ми брали модел. А ще ми навчилися будувати викрйки по сукнях та костюмах, побачених у закордонному кно. Подивимося кно, нам щось там сподобаться, ми це намалюмо по пам'ят, а потм за малюнком будумо викройку. Тож у нас з Маринкою з'явилися "закордонн" реч, пошит з наших дешевих тканин.

***

   У дев'ятому клас у мене почалися сильн депрес. Постйн головн бол, регулярн менструальн та бол в суглобах, недокрв'я та ще й кохання на вдстан з дуже рдксними листами. Я з цим не справлялася, мен хотлося померти. Просто лягти, заснути  позбутися всього. В однй з книг я прочитала, як двчина виршила накласти на себе руки, випивши настоянку з срки, зрзано з срникових головок. Я теж почала збирати срку вд срникв у тамну коробочку, заховану у шаф на полиц з одягом.
   Якось батьки знайшли цю майже повну коробочку. Мене вмовляли, переконували, лаяли, коробочку вдбрали... Спочатку я засмутилася. А потм подумала: а навщо йти таким важким шляхом? Адже будь-яко мит можна купити в аптец клька градусникв  випити з них ртуть. дине, що мене тод утримувало на цьому свт - це мо кохання. Хоч  на вдстан, хоч  з рдксними листами, воно давало надю на зустрч у майбутньому, на щастя та змну всього життя. Крм того, я вмовляла себе: "Зараз все погано  боляче, але, можливо, незабаром щось станеться  все виправиться". Я все частше "йшла у свй свт", де в мене нщо не болло, де я могла мчати на мотоцикл назустрч неймоврним пригодам, де я могла лтати, просто розправивши руки,  робити все, що
   захочу, де я була разом з Олегом...

***

   Хоча шстнадцять рокв мен виповнилося ще у счн, паспорт я збралася отримувати вже навесн. У паспортному стол постало питання про нацональнсть.
   - А яку нацональнсть мен писати? - Запитала я паспортистку.
   - А яка нацональнсть у тата?
   - Укранець.
   - А у мами?
   - У паспорт написано, що росянка.
   - Тод й ти пиши - росянка. Нацональнсть визначаться за мамою.
   Так я й написала, хоча до цього у шкльних журналах значилася, як укранка.
   Потм я дзналася, що тим з мох однокласникв, у яких росянином був тато, казали, що нацональнсть визначаться за татом. Таким чином, в наступному клас в журнал майже вс стали росянами, за винятком чистокровних гречанки та врея.

Лто - 1974.

   Псля дев'ятого класу всх двчаток вдправили на три тижн до колгоспу, а хлопцв - до вйськового табору. Що робили хлопц, я не знаю, а ми збирали троянди та полуницю. Поселили нас у пристойному гуртожитку, де були кмнати на чотирьох. У кожно було лжко з чистою постллю та тумбочка. Туалет з умивальниками був у коридор, годували нас у дальн.
   Рано-вранц, о п'ятй годин нас будили, ми вмивалися, одягалися  нас везли на трояндов плантац. Троянди треба було збирати у велик мшки, як вшалися на шию  були за розмром майже з мене. Ми приносили збран троянди до ваг, там наш мшки зважували, записували в зошит, ми зсипали троянди в одну велику купу  вирушали збирати дал. Збирали ми троянди до десято ранку, а потм наставала така спека, що трояндовий аромат ставав небезпечним. нод через спеку троянди в купах самозаймалися  х доводилося гасити. Троянди вирушали на завод, де з них робили парфуми, трояндову олю, трояндове варення.
   Псля збору троянд нас везли до дальн, ми сндали, а потм лягали спати. Спали до обду, а по обд ми мали вльний час.
   Першого ж дня до нашого гуртожитку прийшли мсцев хлопц. Я сказала двчатам нашо кмнати, що жоден хлопчисько до нашо кмнати входити не повинен, якщо хочуть сплкуватися - то у двор. Хлопц спробували зайти до нас, але я зачинила двер на засув. Тод один з хлопцв виршив забратися до нас через вкно. Я взяла з столу ножа , зробивши страшне обличчя, сказала, що заржу його. Вн спочатку не поврив, але коли побачив, як злякалися мо сусдки  в страху вмовляли мене не робити цього, то й сам злякався, звалився з вкна та порвав соб штани.
   Коли я навщось зайшла до сусдньо кмнати, виявилося, що двчата зашивають штани тому хлопцю. Вн сидв, загорнувшись у чись покривало, побачивши мене, спробував схопитися, але заплутався  впав.
   - Гаразд, не бйтеся! - Сказала я йому. - Небезпечно заходити лише до нашо кмнати.
   Бльше ан до наших дверей, ан до нашого вкна нхто з мсцевих не пдходив. А двчата, переказуючи потм цю подю в школ, казали:
   -  ось у кмнат спочатку з'являться нж, а за ним - Галя.
   - Зате до нас у кмнату нхто з хлопцв не заходив! - Вдповдала я. - Я вдстоювала нашу честь!
   Якось, коли нас рано-вранц везли на троянди, двчата в автобус почали сперечатися, засуджуючи одну з двчаток за те, що, виявляться, вона вчора сказала мсцевим хлопцям, що найкраще в клас цлуться. Двчата обурювалися  казали, що вони теж добре вмють цлуватися. Я була здивована: невже цим можна хизуватися? Хба можна цлуватися просто так, без кохання? Я любила Олега, але все ще вважала наш поцлунки соромними.
   Деклька разв нас вивозили на полуничн поля. У так дн ми вставали не о п'ятй, а о восьмй ранку, сндали, а потм хали в поле. Спочатку полуницю збирати дуже подобалося - одну ягоду в ящик, другу - до рота. Але потм полуниця починала виникати в голов, варто було тльки заплющити оч, снилася ночами  сти  бльше не хотлося.
   Якось, у вльний час, я вбралася хлопчиком, сховала сво волосся пд кепку  приклела медичним клем БФ соб вуса, вдрзавши трохи волосся вд коси. Ми балувалися на анку гуртожитку, а коли на доржц з'явилася наша вчителька, я вдала, що хочу поцлувати одну з двчат. Двчинка, яка не чекала вд мене такого, дуже природно вдбивалася, а я тягла  убк. Вчителька пдскочила до нас, щоби вдбити в мене двчинку.
   - Ану, вдпусти!
   - Вдчепись! Вона моя, що хочу, те й роблю! - Надавши голосу басовитост, закричала я.
   Тут ус розсмялися, я теж. Тод вчителька помтила, що нахабний хлопець - це я.
   - А я дивлюся: щось нхто за Наташу не заступаться, та й вона не дуже опираться...
   А ввечер були збори, на яких я по однй волосинц вддирала вд себе вуса. Було досить боляче.

***

   Псля практики ми, нарешт, похали до Соч, де востанн були 1971 року. Цього року помер Олексй ванович  прабабуся Вра залишилася сама. Бабуся та ддусь помняли дв однокмнатн квартири на одну двокмнатну  вони вс знову почали жити разом. Розташування квартири було таким самим, як у колишнй, тльки до головно кмнати була збоку прибудована друга, менша  зроблений "апендицит" - невелике вдгалуження вд головно кмнати з вкном. У цьому "апендицит" мстилося прабабусине лжко  невеликий столик бля вкна, вдокремлювався вн вд велико кмнати шафою та завсою. У маленькй кмнат помстилася тристулкова шафа, два лжка та маленький столик пд вкном - там жили бабуся та ддусь. Нас з Маринкою, як завжди, розташували в лодж на диван, а батькам дстався диван у великй кмнат. За клька днв у вдпустку прихала  Втта з см'ю. Наталц поставили розкладне лжко поряд з нами на лодж, а Втта з чоловком на нч розташовувалися на пдлоз. Вранц, коли бабуся та ддусь збиралися на роботу, вс по черз приймали водн процедури, сндали у невеликй кухонц та збиралися на пляж.
   Санаторй "Актор", у якому тепер працювали бабуся та ддусь, знаходився майже за мстом у бк Адлера. м доводилося здити туди автобусом. Тому перепусток на пляж Рв'ри нам нхто дати не мг. Ми стали ходити на пляж за Морським вокзалом, а вечорами прогулювалися набережною, що тягнеться вд Морського вокзалу до Дендраря.
   Щоб не штовхатися вранц у натовп нашо квартири, ми з татом виршили бгати. Ми думали, що це змцнить мо здоров'я  зробить мене сильншою. Вставши разом з бабусею та ддусем о шостй ранку  вмившись, ми, не чекаючи снданку, бгли до пляжу на Морвокзал  займали всм мсця. нш приходили пзнше  приносили нам снданок. Маринка бгати вдмовилася. Я звикла терпти бль  бгла з татом нарвн. Але через деякий час виявилося, що це не приносить корист, у мене було слабким  серце. Я приховувала б це й дал, але до початку наступного тижня бабуся  ддусь оформили нам перепустки на пляж санаторю "Актор"  ми почали здити туди.
   У цьому санатор, де вдпочивали рзн артисти, бабуся  ддусь, як  в нших санаторях, мали спортивну залу в самй будвл  додаткову на пляж. Санаторй розташовувався на гор, до пляжу треба було переходити мсток через залзничне полотно, а потм спускатися на лфт.
   У цьому санатор теж було багато артиств з СРСР, а також деяких нших кран. Наприклад, балерина з Туреччини, якй дуже сподобалися наш булочки  яка скидала зайву вагу псля них, займаючись у нашому спортзал. У цьому зал займався  артист балету Марс Лпа. Як вн займався, ми не бачили, бо вн завжди закривався на ключ. А ми у цьому зал продовжували вдосконалювати сво САМБО.
   Артист Ростислав Плятт, який зграв пастора Шлагга в кно "17 миттвостей весни", ходив на пляж у тому ж махровому халат, в якому грав у фльм. Якось, коли ми переходили залзницю мстком, вн раптом повернувся до нас з Маринкою  запитав:
   - А ви знате, чому тут написано; "Воду вниз з моста не лити"?
   - Не знамо. - Вдповли ми.
   - Був такий випадок: один чоловк виршив справити малу потребу прямо з мосту, а струмнь потрапив на дроти електрички. Струм пробг до самого чоловка  вбив його. Ось псля цього псяти  лити воду й заборонили.
   Олена Камбурова, яка спвала знамениту псню-заставку до кножурналу "ралаш", ходила територю санаторю в оточенн п'яти-шести шанувальникв-чоловкв. Щоб чимось видлятися, вона зав'язувала на голов з десяток рзнокольорових бантикв.
   Валерй Золотухн у т часи страждав на алкоголзм  був дуже виснажений. Проте, вн не тльки нжився на пляж, як бльшсть, а й плавав. Одного разу вн спробував наздогнати рятувальну шлюпку, грб щосили, але шлюпку, що майже стояла на мсц  повльно просувалася до пляжу, наздогнати так  не зумв.
   Були там  менш вдом вдпочиваюч: актори з якихось
   провнцйних театрв; парочка невдомих ТЮЗовцв, як постйно кривлялися; молода пенсонерка-балерина, у яко сильно погладшали ноги; яксь чеськ телеведуч... Якось парочка жнок, перебравшись через загородку з сусднього пляжу, влаштувалася неподалк нас. Вони розглядали артиств, декого впзнавали, декого н.
   - А тут лише артисти вдпочивають? - Запитала одна з них нашого тата.
   - Звсно. - Авторитетно вдповв тато.
   - А ви також артист?
   - А хба ви мене не впзнали? - Зобразивши обурення, вигукнув тато , вставши - весь такий високий, стрункий, засмаглий до чорноти, з виглядом ображено гдност, виграючи м'язами, пшов у море плавати.
   Жнки ще деякий час шушукалися, намагаючись згадати, в якому фльм вн грав.

***

   Ще 1961 року у Парку "Кавказька Рв'ра" Гагарн посадив магнолю. Надал магнол тут висаджували не лише наш космонавти, а й американськ. За дванадцять рокв т перш маленьк магнол виросли, а в парку з'явилася цла Алея Космонавтв. Ми з Маринкою дивувалися, як тут усе змнилося за нашо вдсутност.
   Та змнювалося не лише це . Ще 1971 року в Соч звели нову будвлю цирку. Ддусь Вталй не мг залишити нас без цирково вистави. Але нас з Маринкою бльше вразила сама будвля та лтнй сквер з доржками, клумбами та лавами на даху  бчно прибудови.
   Ттка Втта на лто пошила соб довгий сарафан до щиколоток. Тод в довгих сукнях майже нхто не ходив. Ми з Маринкою помряли його  виршили пошити соб щось таке саме, коли придемо додому.

***

   Повернувшись додому, ми виршили трохи помандрувати пвденним берегом Криму: Ялта, Алушта, Алупка з хнми пам'ятками. Причому часто нам доводилося ходити пшки. Так, наприклад, ми вихали автобусом з Ялти до Алупки (21 км), але на грському серпантин мене майже вдразу ж закачало  нам довелося йти пшки. Пройшли повз Артек, походили територю Воронцовського палацу в Алупц  по самому палацу. Я так втомилася, що по дороз назад всю дорогу проспала в автобус, не звертаючи уваги на хитавицю.
   Ще ми здйснювали походи в гори, де збирали кизил, на Перевал, у Червон печери, в яких пробиралися вузькими  вологими звивистими проходами, розглядаючи сталактити  стаглагмти. Тод ж тато розповв, що у цих печерах знайшли останки первсних людей. У горах ми смажили шашлики, в Червоних печерах вперше скуштували мсцеву страву - шурпу, приготовану батьковим товаришем по служб на багатт. Внизу стояла спека, але при пдйом в гору ставало прохолоднше, тут росли дик темно-червон пвон, а на самому верху лежав снг з едельвейсами на проталинах.

***

   Майже наприкнц лта з Душанбе прихав батькв брат дядя Коля  привз на лкування в протитуберкульозному санатор свого старшого сина Вовку. Вовц, як  Маринц, було п'ятнадцять рокв, вн уже курив, ховаючись у туалет. Ми вс були некурцями, тому запах тютюнового диму нас дуже дратував, а Вовка божився, що вн не палив. Коли його поселили до впаторйського дитячого санаторю, дядько Коля побув у нас клька днв, а потм похав до Тернополя, щоб побачитися з свою мамою, братами Петею та Шурою, сестрами Надю та Тамарою.
   Коли до перебування Вовки в санатор залишалося трохи бльше тижня, до нас знову прихала бабуся Таня. Взявши нас з Маринкою, вона виршила вдвдати Вовку. Клька днв стояла прохолодна погода,  ми прихали до впатор у червоних штанах та червоних пончо. Вс хлопц Вовчиного загону висунулися у вкна, з захопленням дивлячись на його сестричок-близнючок. А Вовка, якому напередодн робили пункцю ксткового мозку з нг, вийшов до нас на милицях  скакав на них пляжем, гордий вд загально уваги до нас  до нього.
   Бабуся звернула увагу на те, що ми виросли з свох червоних зимових пальт, куплених ще по призд з Нмеччини, , взявши в батькв грош, повела нас до унвермагу. Там вона сказала:
   - Ви вже доросл, год ходити однаковими, як близнючки! Вибирайте соб сам пальта, як вам сподобаються.
   Вперше ми вибирали соб рзн пальта. Я вибрала пальто-мд бежевого кольору з свтло-коричневим хутряним комром. Маринц сподобалося коротше пальто, лише трохи нижче колна, фолетового кольору  з темно-коричневим хутряним комром. Стар червон пальта нам дозволили перешити на що завгодно. З свого я пошила довгу спдницю, а Маринка виршила пошити з свого жакет, щоб вийшов костюм, який можна було б носити по черз. Але жакет не вдався. Тому Маринка нод просила у мене поносити спдницю.
   У т ж дн надйшов черговий лист вд Олега. Бабуся його прочитала  почала мене висмювати  соромити за "таке кохання". Я дуже засмутилася, плакала, а потм виршила спалити вс листи, щоб х бльше нхто не мг прочитати - я все одно х вс пам'ятала. Я збрала листи, поставила на балкон вдро  спалила х у ньому.
   Тато з'здив до впатор та привз Вовку до нас. Вн жив з нами приблизно з тиждень, доки не прихав дядя Коля. Весь цей тиждень я не вставала - у мене майже безперервно йшла кров з носа. Мен поставили розкладачку на балкон, щоб я дихала свжим повтрям. Там я лежала цлими днями то читаючи, то сплячи. Вовка нод пдсдав до мене, щоб поговорити. Вн дивився на мене таким спвчутливим поглядом, нби я вмираю. Мабуть, так  думав.
   Щойно прихав дядько Коля, вони одразу почали збиратися додому, в Душанбе. За клька днв ус, крм мене, похали проводжати х до аеропорту. Мама хала туди прямо з роботи  дуже боялася запзнитись. А наступного дня похала й бабуся до Тернополя.

На пороз дорослого життя

   У перш дн десятого класу однокласники длилися лтнми враженнями та новинами. Вс обговорювали подю, пов'язану з неграми. Перехож помтили, як чорношкрий чимось обприску склянки в автомат з газованою водою. Його спймали, побили, втрутилася млця, негра забрали, а потм майже вдразу вдпустили. За клька днв стало вдомо, що бльшсть автоматв у мст заражен сифлсом. На негрв почалося полювання. З того часу я до них ставилася ворожо, адже у спеку з автоматв пили вс -  доросл,  дти.
   На початку цього навчального року ми з Маринкою вже не були схож на близнючок не лише в одяз, а й у зачсках. Тепер я ходила з одню косою, яка тепер була нижче пояса, перекинутою на груди, а Маринка стала робити зачску: злегка начсувала волосся, збирала його на маквц й укладала у велику "мушлю".
   Сам десятий клас я пам'ятаю невиразно, крзь постйн головн бол  носов кровотеч, що майже не припинялися. Часто я лежала в медпункт школи, часто виходила з урокв у туалет до умивальникв, щоб зупинити кров. З мною завжди виходила якась двчинка, говорячи вчителям: "Я й допоможу!" - Вони навть встановили якусь чергу тако допомоги, легально прогулюючи уроки. Вчителька фзики якось сказала:
   - Ну, навщо ти так мучиш себе, ходячи до школи? Ти ж все одно скоро помреш, краще б удома залишалася... -  це не з зла, це вд спвчуття.
   А ходити до школи нод доводилося пшки, а не лише здити на тролейбус, бо дорогу, по якй здили тролейбуси вд нас до центру мста, часто перекривали. Справа в тому, що Леонд Брежнв полюбляв вдпочивати у Криму неподалк вд Ялти на державнй дач "Глцня". Його кортеж зазвичай мчав вулицею Кивська - найдовшою вулицею Смферополя, яка простягаться вд центру мста до автовокзалу. Тод вс прилегл до Кивсько вулиц перегороджувалися, на них ставали млцейськ заслони, а всм перехожим давали у руки втальн червон прапорц, казали стати край тротуару  махати прапорцями, коли буде прожджати кортеж. Кортеж мчав на дуже великй швидкост, тож навряд з нього хтось бачив "радсн обличчя простого народу".
   А радти  справд було чому, адже у всх мстах, де могли з'явитися представники високо влади, було бльш-менш нормальне постачання продовольством. Так було  в Соч,  в Москв,  в Леннград.  хоча в Смферопол особливого дефциту продуктв не було, майже завжди можна було купити у магазинах курей, м'ясо та варену ковбасу, снували й дефцитн продукти. Наприклад, тльки на свята "викидали" на прилавки майонез, зелений горошок, печнку трски у консервах чи копчену ковбасу. Тод бля магазинв утворювалися величезн черги, нод на сотн метрв. Але, звсно, дефцитного товару на всх не вистачало.
   Мама перейшла працювати до холодокомбнату, теж бухгалтером, тож могла приносити звдти дефцитн продукти навть не тльки перед святами. Через знайомих, як мали блат, мама дстала пгулки пенталгну, як були значно сильншими за анальгн, але й вони мен не допомагали. нод я нби летла в пррву, тод я кричала:
   - Мамо, тримай мене, я падаю!
    мама тримала мене, поклавши до себе на руки, але вдчуття безкнечного падння у безодню не припинялося й тод. Мен рзало оч денне свтло. Тод мама пошила з щльного двостороннього оксамиту штори на вкно нашо кмнати, щоб у мене завжди було темно. Маринка тод йшла до кмнати батькв.
   А я лежала, мряла заснути та померти, щоб не вдчувати болю, слухала радо  пдсумовувала, свдком яких сторичних подй стала за роки проживання у Криму. Мен запам'яталося, що, нарешт, закнчилася вйна США у В'тнам, а у вроп було пдписано документ про вступ деяких кран до вропейського Економчного Союзу. Закнчився багаторчний суд над Анжелою Девс, де  визнали невинною, а в Чил вдбувся вйськовий переворот. Посилився терористичний рух арабв у вроп та в свт, а в зрал сталася "вйна Судного дня". У Вдн почались переговори представникв НАТО  Органзац Варшавського договору про взамне скорочення збройних сил в вроп. ндя провела перш випробування ядерно збро, а в Грец повалили хунту "Чорних Полковникв".
   В Ефоп вдкрили скелет автстралоптека афарського, названого "Люс", яка жила приблизно 3,2 млн. рокв тому, а в Радянському Союз почалося будвництво БАМу (Байкало-Амурсько Магстрал). Радянський Союз, США та ще багато кран пдписали 0x08 graphic
Конвенцю про заборону бактерологчно та токсично збро. Продовжувалася космчна гонка мж США та СРСР: американц вели програму "Аполлон"  висаджувалися на Мсяць, Радянський Союз не вдставав  посилав туди Луноходи; американц вдправили до Юптера космчний апарат "Понер-10", а радянська автоматична мжпланетна станця "Венера-8" досягла околиць Венери.
   А тато потихеньку розповдав мам, що у Кив та Львов КДБ почало арештовувати дячв дисидентського руху, яких саджали до в'язниць або до психатричних лкарень; що був заарештований, позбавлений громадянства СРСР та висланий росйський письменник Олександр Солженцин, автор "Архпелагу ГУЛАГ". Проте колгоспники уперше отримали паспорти, а з ними й право на пересування та проживання у межах СРСР...
   Утримувало мене у цьому житт лише мо кохання. Я чекала листв вд Олега й мряла, що коли ми, нарешт, зустрнемося, все погане пройде  я стану щасливою...
   Одного разу я отримала вд нього лист, та виявилося, що Олег переплутав конверти. У мому конверт був лист, адресований його старшому братов, який в цей час служив у вйську, десь тут, у Криму. Так я дзналася, що у нього  брат  що вдносини у них дуже добр, хоча про свого брата Олег мен нколи не розповдав. Виходило, що коли ми з ним почали зустрчатися у сьомому клас, його брат вчився у нашй же школ в дев'ятому клас.

***

   Та щойно мен легшало, я жила повноцнним життям. Ми ходили до Смферопольських музев, бачили оригнальн картини Кундж з хнм магчним свтлом. Ходили на виставку малюнкв Над Рушево - юно московсько художниц, яка прожила лише 17 рокв. Там ми вперше почули про книгу Булгакова "Майстер  Маргарита", до яко Надя малювала люстрац.
   - Цкаво, де вона дстала цю книгу? - Дивувався тато. - Адже вона донедавна була заборонена.
   Сам тато читав "Майстра та Маргариту" у вигляд передруку на машинц ще в Нмеччин. Тод багато книжок виходило у вигляд Самвидаву (Самвидав - явище, коли люди передруковували заборонен книги вручну на машинках). У 1966-1967 роках роман був надрукований у журнал "Москва" у скороченому цензурою на 20 вдсоткв варант. Повнстю книгу видали невеликим тиражем у 1973 роц, але весь тираж дуже швидко розкупили  батьков його дстати не вдалося.
    вчилася я добре. Наприклад, коли ми почали вивчати стереометрю, вчителька побачила, що я краще за не розумю цей предмет. Вона не мала просторового мислення, тому не могла зрозумло пояснити матерал. Коли вона побачила, як я малюю об'мн фгури  моментально знаходжу площини перетину фгур одна з одною  з похилою площиною, вона зупинила мене на перерв  запитала:
   - Як ти це робиш? Я бачила, що ти малюш площини перерзу вдразу, а не за розрахованими точками, а тльки потм вираховуш.
   - Я просто бачу, малюю, а потм розраховую ц крапки  вони у мене збгаються з малюнком. Хоча й по розрахованих крапках я теж можу креслити.
   - А чи не хочеш ти спробувати розповсти нову тему завтра на уроц? Я на повному серйоз.
   - Хочу! - Зрадла я новому виду дяльност.
   А от вираз "на повному серйоз" мене здивував - як може доросла людина, вчителька так висловлюватись? Адже було б правильно сказати "серйозно". Наш батьки завжди говорили правильно.
   Наступного дня я вела урок з математики, а вчителька сидла на заднй парт. У мене вийшло чудово,  мо пояснення зрозумли вс. Тод вчителька запропонувала провести цей урок  в паралельному клас, тим бльше, що у нас наступним уроком була укранська, вд яко я була звльнена. Таким чином, я проводила уроки математики у свому та паралельному класах весь час, поки ми вивчали стереометрю, звсно ж, отримуючи за це п'ятрки.

***

   На зимових канкулах без листа та попередження до мене прихав Олег. За т два з половиною роки, що ми не бачилися, вн вирс  став майже дорослим. За адресою вн знайшов наш будинок  подзвонив у двер вранц, коли ми тльки-но встали. Я дуже зрадла,  ми пшли з ним гуляти. Гуляли  мстом,  в парку. Хоча була зима, температура на вулиц була плюсова, я ходила в осннх туфлях, у штанах та светр, у блакитнй в'язанй шапочц та фолетовому плащ-горобинц (Плащ-горобинка - модне на той час демсезонне пальто з клейонки, що мала вигляд "жато шкри", з теплою пдкладкою). Олег розповдав про себе, ми часто сдали на лавки та цлувалися, а ще Олег курив.
   Я згадала вираз, приписуваний Чехову, про те, що "Цлувати жнку, яка палить, все одно, що лизати попльничку"  подумала: "А цлуватися з чоловком, який курить? Тим паче двчин, яка не палить?" Проте я цлувалася. А потм цей непримний присмак довго мене переслдував, навть коли Олег похав.
   Ще в нього на пальцях лво руки були порзи - лезом вн вирзав мо м'я.
   - Коли я це зробив, вчителька сказала: "Порзався Галею" - Розповдав вн.
   Звсно ж, я вважала це за дурсть, але те, що вн думав про мене вс ц роки, що продовжував кохати  навть вирзав мо м'я, мене тшило. Ми гуляли весь день, до самого вечора, нод купуючи дорогою пиржки  перекушуючи ними. Увечер Олег провв мене додому, а сам пшов.
   Вноч, коли ми вже спали, до нас у двер подзвонили. То була млця. Виявляться, Олег пшов ночувати на вокзал. Там його затримав патруль, переврили документи, зателефонували до мами, переконалися, що вн не втк з дому  прийшли до нас, щоб пересвдчитися, що вн  справд прихав до мене.
   Тато пдтвердив, що це правда. Млцонерам захотлося подивитись, до кого так прагнув Олег. Я сидла в лжку, укутавшись до пдборддя ковдрою,  дуже переживала. Млцонери запропонували татов залишити Олега у нас до ранку, тато погодився. Олегу поставили розкладачку в татовому кабнет  вн залишився ночувати у нас.
   Вранц ми разом посндали, батьки пшли на роботу, а ми з Олегом знову пшли гуляти. У млц Олегу повдомили, що домовилися про нчлг для нього в якомусь гуртожитку на дв ноч. А на четвертий день Олег з ранку вдлтав. Цього дня несподвано випав снг, довелося вдягнути нове зимове пальто та чоботи. Я проводжала його в аеропорту  непомтно засунула йому в кишеню 10 рублв - на той час цього вистачало на аваквиток. Прилетвши до Тернополя, Олег виявив ц грош  одразу ж вислав х мен назад. У нас знову було кохання на вдстан, знову тльки через листи.
   Поки ми тльки переписувалися, батьки були бльш-менш спокйн, але коли Олег прихав до мене, тато дуже розхвилювався.
   - Яке в нього майбутн? Про що вн мр? - Питав вн в мене. - Ти нчого про нього не знаш!
   А я й сама не знала, чим займатимусь у майбутньому, куди поступати, як в мене мр та нтереси, крм Олега.

***

   Бльшсть наших однокласниць вже ходили на танц у мськ будинки культури чи в заклади, де х влаштовували. Двчата захоплювалися ВА (ВА - Вокально-нструментальний Ансамбль) "Зодч"  постйно про нього говорили. Ми з Маринкою на танц не ходили, та все ж взимку я виршила трохи соцалзуватись  стала виходити вечорами гуляти з чотирма своми однокласницями. Ми гуляли вулицями, про щось розмовляючи. Якось двчата попросили мене сходити в магазин  купити м сигарети.
   - Нам уже не дають, а ти скажеш, що це для тата.
   - Мй тато не палить. У нас взагал вважаться, що курити - це погано.
   - Ну, будь ласка! Лише один раз! - Умовляли мене вони.
   - Н, не можу - це мй принцип.
   Як вони мене не вмовляли, я так  не погодилася. Я вважала, що своми принципами поступатися не можна. Але навть псля цього до мене ставилися позитивно  гуляли з мною вечорами.
   В одн з мох однокласниць з'явився кольоровий телевзор. У т часи найкрасившою телепрограмою було фгурне катання. Коментатори, описуюч костюми спортсменв, завжди розповдали про х колр. А ця двчинка, приходячи до класу, описувала х набагато яскравше та красивше.
   Весною я пшла в салон  сфотографувалася на фото-листвку для Олега. А потм у нас розпочалася пдготовка до випускних спитв.  знову я лежала в темнй кмнат, не маючи змоги ан пдвестися, ан читати. Мама давала мен пгулки, тримала на руках, коли я "падала в пррву". Тато приходив увечер, сдав бля мене  розповдав усе з тих предметв, як мен треба було здавати.
   Для кращого запам'ятовування ми з Маринкою завжди перед спитами пили воду з цукром, а в день спиту мен давали випити ложку коньяку  вдправляли до школи, забезпечивши ще й шоколадкою. На письмов спити мама ходила з мною, допомагала готувати в коридор бутерброди всм учням. Як не дивно,  математику,  твр я здала на п'ятрки. Мй твр про творчсть Некрасова навть вдправили на мську виставку. Вчителька фзики на усному спит поставила мен четврку - прямо пд час вдповд у мене полинула кров, заливши всю пдлогу бля дошки,  вона припинила спит. Те ж саме сталося  на усному екзамен з лтератури, але я встигла розкрити тему  отримала п'ятрку. Четврки були ще по фзкультур та географ. Тож в результат, маючи три четврки, загальний бал атестату у мене вийшов 4,75. Якби мо батьки ходили до школи, як нш,  просили щось перездати, могло б бути й краще, але нам було не до того.
   Зараз у кожнй школ  сво медалсти, а тод на все мсто х могло бути одна-дв людини, та й то не щороку. Медалст - це було щось недосяжне  дуже рдксне.

***

   До закнчення випускних спитв кровотеч припинилися. Я виршила пти на випускний. Ми з мамою всього за один день пошили мен рожеву сукню з запасв тканин, привезених ще з Нмеччини. Вона було з короткими рукавами, до середини колна та з блискавкою позаду.
   На урочисту мську лнйку випускникв, яку проводили на площ бля пам'ятника Ленну, з мною пшов тато. Вн був у блих лтнх штанах та свтло-бежевй сорочц з короткими рукавами.
   - А ти з хлопцем?! - Побачила мене директорка школи.
   - Це ж мй тато! - Вигукнула я.
   - Невже?.. Такий молодий... -  директорка пшла втатись дал.
   Псля лнйки випускники всх шкл роз'халися по мсцях, де для них проводилися випускн вечори. Ми похали до вокзалу, де у Будинку Культури Залзничникв проходило урочисте вручення атестатв випускникам нашо школи. Туди ж, вдпросившись з роботи, прихала мама. Разом з атестатом та грамотами, нам видавали випускн альбоми - портрет кожного на першй сторнц та загальна фотографя на ншй.
   У свох виступах  директорка,  вчител постйно пдкреслювали, що ми закнчили школу  тепер виходимо у доросле життя. Мене це турбувало - як бути дорослою, я не знала, та й взагал дорослшати не хотла.
   Псля урочисто частини ми вийшли до холу на другому поверс, де для нас були накрит столи. Без алкоголю. Ми поли, попили лимонаду, потанцювали... Хлопцв у нашому клас було всього семеро, тож танцювали переважно швидк танц.
   О восьмй годин вечора випускний вечр закнчився, можна було йти по домах, або на квартиру до одн з двчаток, яка жила в приватному будинку  батьки яко дозволили святкувати випускний ще й у них до ранку. Ця двчинка дуже соромилася, що живе у приватному будинку, а не у квартир, як ус. Туди пшли не вс, всього 19 з двадцяти п'яти. Там уже були  вино,  закуски,  музика на платвках. Щоб не вдрзнятися вд нших, я вдавала, що п'ю разом з ними. Насправд я набирала повний рот, трохи сидла, а потм виходила у двр  випльовувала вино з рота пд кущ.
   Годин о дванадцятй прийшли мо батьки переврити, як у нас справи  чи не час мене забирати додому. Дорогою вони зустрли нших стривожених батькв:
   - Там таке вдбуваться! Вс перепилися, почалася розпуста! Поки не пзно, забирайте свою двчинку!
   Але коли батьки знайшли наш будинок, виявилося, що в нас все тихо  мирно, нхто не напився, музика грала не голосно. Ус танцювали чи сидли у крслах та на диван. Я виршила залишитись ще до ранку.
   На свтанку ми почали розходитися, няко зустрч сходу сонця в нас не було. Ось так закнчилося дитинство,  я опинилася на пороз дорослого життя...
  
   На цьому закнчуться перший том книги мох спогадв "Сиджу та згадую", який складаться з двох частин:
   Частина 1 - "Те, що було до мене";
   Частина 2 - "Географя мого дитинства".
   Другий том теж буде складатися з двох частин:
   Частина 3 - "Доросл рол";
   Частина 4 - "Трохи за шстдесят".
  
  
  
  
  
  
  
  
  

1

  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"