Гайдученко Галина Викторовна
Сиджу та згадую. Том 2. Дорослi ролi-1-1

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Links
Кожевенное мастерство: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Закiнчивши школу, я опинилася на порозi дорослого життя. Як бути дорослою, якщо у душi я залишилася дитиною? Грати дорослi ролi! У цiй частинi я роблю першi кроки (Першi спроби - абiтурiєнтка, бухгалтерка, лаборантка. Абiтурiєнтка-2. Студентка. Друге кохання. Друге викрадення. Молода мама.)

   Сиджу та згадую. Том 2. Доросл рол-4-1.
   Закнчивши школу, я опинилася на пороз дорослого життя. Як бути дорослою, якщо у душ я залишилася дитиною? Грати доросл рол! У цй частин я роблю перш кроки (Перш спроби - абтурнтка, бухгалтерка, лаборантка. Абтурнтка-2. Студентка. Друге кохання. Друге викрадення. Молода мама.)

ЧАСТИНА 3

ДОРОСЛ РОЛ

   Кожна людина у свому житт гра яксь рол. У когось це може бути одна-дина роль, яку вн гра в будь-яких ситуацях протягом усього життя, хтось дозволя соб клька ролей для дому та см', для роботи та вдпочинку. Ще в дитинств, при перездах, я вигадувала соб нш сценар поведнки у нових школах. Тепер я мала писати сценар дорослого життя  прописувати в них для себе доросл рол.
   З чого розпочати? З кастингу! Треба спробувати себе у рзних сценарях, у рзних ролях, у рзних амплуа.

Перш спроби.

   Ус в см' казали, що спочатку треба закнчити нститут. Який? Нхто не пдказував. Ким бути? Врш Маяковського (Маться на уваз врш В. Маяковського "Ким бути?") мен на це запитання вдповд не давав. Ми з Маринкою найбльше полюбляли читати та малювати. Про те, що снують нститути, в яких готують бблотекарв, як все життя пов'язан з книгами, ми навть не здогадувалися. Щоб вступити на художника, треба було мати хоч якусь початкову пдготовку, яко ми не мали. Тато пропонував сторю та флософю, але в СРСР головними в них були сторя КПРС та Марксизм-Леннзм, що нас зовсм не приваблювало. Мама запропонувала математику, але бути вчителем  все життя мати справу з дтьми теж не хотлося. На професю артистки було накладено табу: ще в дитинств, коли одного разу на пляж в сочинському санатор "Актор" хтось помтив, що я "справжня артистка", мама жартома сказала: "Якщо вона стане артисткою, я власноруч  повшаю!" Тож цей варант навть не розглядався. Тато сказав, що можна закнчити будь-який нститут, аби мати вищу освту, а потм працювати вже там, де захочеться, принаймн, здобути другу освту. Тому головним проритетом у вибор нституту стала близьксть до будинку. Найближчим до будинку був Смферопольський Державний Унверситет. Збравши вс необхдн документи, я пшла подавати х саме туди.
   Це зараз можна подавати електронн варанти документв у клька рзних ВУЗв, а тод треба було обрати лише один ВУЗ та подавати туди оригнали документв.
   На факультет ноземних мов орнтовний конкурс був 40 осб на мсце. На математичний - близько п'яти. Я вибрала математику.
   Перед спитами проводилися мсячн курси для абтурнтв, на яких систематизувалися знання з тих предметв, як треба було складати. Я почала ходити на ц курси...  тут прихав Олег.
   Я зустрла його дорогою, коли йшла вранц до унверситету. Батьки з Маринкою на клька днв збиралися хати з наметом на море, мене думали залишити у мст. Але коли я повернулася додому з Олегом, вони лишати мене з ним побоялися. Тато одразу ж виршив, що ми вс демо на море  Олега теж беремо з собою. До Алушти дохали тролейбусом хвилин за сорок, потм йшли пшки кудись за мсто. Тато з величезним рюкзаком попереду, за ним з невеликими сумками мама з Маринкою, а позаду ми з Олегом - вн з свою сумкою, а я з сумкою, в якй лежали два загальних зошити та ручка. Поки йшли, на яскраво-син небо набгли хмари й почався дощ. Пд дощем тато зумв помтити гарний кравид на море,  ми звернули з дороги. Пд проливним дощем ми спускалися по пологому спуску мж невисокими кримськими деревами, а майже бля самого моря раптом виявився крутий обрив метрв з десять глибиною. Дощ почав вщухати, тато пройшов уздовж урвища  сказав, що тут поряд  спуск до моря - вузенька стежка. На невеликй галявин, оточенй низькорослими деревцями та з видом на море, виршили ставити намет.
   У кно часто показують, як псля дощу герон стають схожими на мокрих кшок з бурульками замсть волосся. У нас бурульок нколи не було - пд дощем наше волосся дуже сильно кучерявилося,  ми ставали схожими на кульбаби: ми з мамою на свтл, а Маринка з татом - на чорн. Я не звернула б на це уваги, але це дуже здивувало Олега. У нього мокре волосся прилипло до голови  суцвття кульбаби не утворювало.
   Тльки-но закнчився дощ, як одразу ж вийшло сонечко  почало сушити наш реч. Поки ставили саморобний намет, розрахований на всю нашу см'ю, поки збирали сух глки для вогнища, поки тато та Олег рубали дрова, у нас все висохло. Потм ми пшли плавати. Мама залишилася готувати обд, а Олег сказав, що плавати не вм. Стоячи на високому берез, вн дивився, як ми втрьох запливамо далеко в море, а потм повертамось назад.
   Звичайно ж,  по обд за зошити я не взялася. Ми з Олегом пшли подал вд намету й знову цлувалися. Ночували вс, влаштувавшись покотом у намет - ми з Маринкою бля задньо стнки, потм мама, за нею тато, а бля самого виходу - Олег.
   На другий день ми з Олегом бродили схилами, я час вд часу плавала, а псля обду Олег сказав, що десь тут неподалк у вйську служить його брат,  вн прихав його вдвдати. Вн збрався  пшов у бк Алушти.

***

   Нам казали, що при вступ до нституту вс абтурнти перебувають у рвних умовах, що все робиться об'ктивно та справедливо.  тут я дзналася, що таке "справедливсть по-радянськ". По-перше, твр. На вступних спитах було три теми - дв лтературн та одна вльна. Вльну тему ми з Маринкою нколи не розглядали: не будемо ж ми вдкривати сво думки та душу всм поспль! А лтературу ми добре знали. Тим бльше, що серед запропонованих тем була  тема про творчсть Некрасова, та сама, випускний твр за якою в мене взяли  вдправили на мську виставку. Яке ж було здивування, коли за цей же твр в нститут я отримала трйку. Потм, вже у вересн, коли я зустрла свою колишню вчительку лтератури, вона запитала:
   - То як ти? Кудись поступила?
   - Вступала, але не пройшла за конкурсом. Мен не вистачило лише пв бала. Чомусь за твр мен поставили трйку.
   - А куди ти вступала?
   - В унверситет.
   - Чого ж ти мен не сказала! Я ж саме там була у комс! Там були сотн творв, ми би просто не встигли все переврити. Ми перевряли тльки т твори, як треба було, на яких стояла крапка. На решт ми, навть не розкриваючи х, ставили трйки!
   Ось така справедливсть та рвн для всх умови! Виявляться, когось треба було попередити, хтось мав на твор поставити олвцем крапку,  лише твори з крапкою переврялися. Звдки я могла про це знати?!
   Не рвними були й умови складання усних спитв. Ще в коридор я почула, що перевагу надають хлопцям, особливо тим, як вже вдслужили в арм. Хлопець, який вдповдав перед мною, бекал  мекал, абияк плавав у матерал, але все ж таки отримав п'ятрку, а мою цлком нормальну вдповдь оцнили на четврку.
   Звсно ж, я дуже засмутилася, що не вступила. Коли роль абтурнта мен з першого разу не вдалася, тато сказав:
   - Нчого, наступного року поступатимеш разом з Маринкою.  ми врахумо цей урок.
   - Я теж не з першого разу вступила. - Додала мама. - Нчого страшного, попрацюш рк.
   - Де? Ким?
   - Бухгалтером у банку, у тому, де працювала я. Я чула, що там  ваканс.
   Догулявши лто, вдпочивши, як завжди, на мор, з першого вересня Маринка пшла до десятого класу, а я - на роботу.

***

   Мама домовилася,  мене прийняли бухгалтером до будвельного банку. Вс процеси в банку були розподлен по длянках, мене посадили на вдповдне МФО. В цей час у банках вводилося нововведення - замсть дерев'яних рахвниць встановлювалися лчильн машини, як були розмрами з касовий апарат  страшенно гули. Вс бухгалтери, як обслуговували клнтв, рахували на рахвницях, у головного бухгалтера на стол теж лежала рахвниця, а в клькох людей другого ряду на столах стояли ц величезн машини, що гули. Ось на такй машин ми й рахували вс документи, як проходили через банк за день. Наприкнц кожного дня треба було зводити баланс,  якщо вн не сходився бодай на одну копйку, треба було все перераховувати. нод це перерахування затягувалося на клька годин до пзнього вечора, а з банку нас, поки баланс не зйдеться, не випускала охорона.
   Я дуже швидко освола сво операц  вже за мсяць сама навчила нову двчинку, яка прийшла до банку теж псля десятого класу. Звали  ра , хоча вона була на пвголови вища за мене, обличчя у не було зовсм дитячим. Ми обидв були, як чись доньки, як прийшли до мами на роботу.
   Пропрацювала я в банку лише пвроку - саме такий стаж за рк був необхдний для вступу до нституту. Зарплата у мене була 75 рублв на мсяць. Як справжнй бухгалтер, я одразу розпланувала . 30 рублв я щомсяця в день зарплати клала соб на ощадну книжку, 30 рублв у мене йшло на обди та прозд у мському транспорт, а на 15 я могла соб щось купити. Одного мсяця це могли бути штани (10 руб.), ншого - косинка з шпилькою (7 руб.), третього - якась тканина, з яко я могла соб щось пошити...
   А цни тод були зовсм не так, як тепер. Обд у дальн: перше (якийсь суп чи борщ), друге (котлета чи м'ясо з пдливою та гарнр - пюре чи каша), компот та булочка, - коштував не бльше одного карбованця. Прозд тролейбусом - 4 копйки. Ситцев або штапельн тканини коштували до двох рублв за метр, тканини дорожч - до п'яти рублв, дуже дорог у вльному продажу коштували не бльше десяти рублв за метр. Бжутерю - якусь каблучку з скельцем або брошку - можна було купити  за рубль  за п'ять...

***

   Щоби не забути шкльну програму, треба було пти на пдготовч курси. Так курси знайшлися при нженерно-будвельному нститут.  ось, вдпрацювавши день у банку, я хала до будвельного нституту, з'даючи дорогою булочку, залишену з обду. Потм вдсиджувала дв пари фзики та математики, а пзно ввечер поверталася додому. На курсах навчалися переважно доросл чоловки, як вдслужили в арм або працювали в якихось конторах. А я сла за першу парту поряд з Кариною, яка як  я, не поступила цього року. Карина виявилася з т школи ! 10, в якй я навчалася спочатку, псля призду до Криму, але у паралельному клас. Я  не знала, а вона мене знала. Якось я й розповла, як зустрла свою однокласницю, а вона, виявляться, вже одружена! Вона вже вела доросле життя. На що Карина, яка теж тльки намагалася грати дорослу, вдповла:
   - Н, я не збираюся закохуватися  так рано виходити замж! Це ж доведеться кожн три мсяц робити аборт!
   Ось таке у не було уявлення про доросле життя. Я вже була клька рокв закохана, думала, що колись вийду за Олега замж, але з такого погляду подружн життя я не розглядала.
   Незважаючи на те, що я дуже втомлювалася, я не могла вдмовитися вд читання. Книги доводилося читати вже пзно вноч, коли вс спали. Якось мен трапилося клька томв дефцитно Анжелки. Книги були не бблотечними, переданими вд знайомих з рук на руки, прочитати х треба було за клька днв, тому я читала х клька ночей поспль.
   Сидння за бухгалтерськими документами, навчання на курсах, де треба було дивитися на дошку, читання ночами послабили мй  так не чудовий зр. Але про окуляри я тод ще не думала.

***

   У листопад до нас у бухгалтерю прийшла ще одна двчинка псля десятого класу.  хоча вона була приблизно мого росту  навть на пару мсяцв молодша, виглядала вона значно старшою. Чорне волосся вона пдстригла  зробила модну зачску, одягалася у суворий одяг  вдразу ж почала сплкуватися не з нами, малявками, а з дорослими, досвдченими працвницями. Таку дорослу двчину можна було посадити для роботи з клнтами. Ми з рою виглядали поруч з нею, як дти. А вона, щоб здаватися ще дорослшою, зтирала рукою з стни поблку  наносила  на сво волосся, створюючи "легку сивину".
   У банку снувала своя особлива бухгалтерська мова, слова в якй виглядали, як яксь ноземн чи лайлив.
   - Ц слова можна використовувати замсть матюкв. - Якось з смхом сказала я. - Тедут такем авзо сальдо! Щоб тоб маржа сторно крижила!
    ми клька днв вправлялися у вигадуванн фраз, що мстили бухгалтерськ термни, але звучали як лайка.
   На обднй перерв ми з рою грали "у дорослих". Заходили до дитячого вддлу унвермагу  починали "вибирати" щось для Мариночки - мо молодшо сестрички, яку представляли трирчною.
   - Як ти думаш, - з серйозним обличчям зверталася до мене ра. - Ц туфельки Мариночц пдйдуть? - Показувала вона туфельки найменшого розмру.
   - Н, гадаю, вони й будуть завелик. - Вдповдала я. - Хба що на вирст...
   - А ця сукня не надто похмура? - Брала ра в руки вшак з маленькою сукнею на трирчну двчинку.
   - Думаю, Мариночц бльше сподобалося б рожеве...
   А Маринка тим часом навчалася у десятому клас. Через зайнятсть я з нею майже не сплкувалася, майже  не бачила.
   Т перш лчильн машинки, на яких ми працювали, часто доводилося ремонтувати. Псля клькох приходв майстра я помтила, що найчастше баланс не сходиться на 1,17 рублв, на 3,62 та на 4,12 - стльки коштували найпопулярнш мност горлки. Я припустила, що майстер спецально встановив так цифри, щоб його частше викликали. Тепер, якщо баланс не сходився на так суми, ми по всй стрчц шукали, де вона вискочила, порвнювали з проведеними паперами та вдшукували, як тепер би сказали, цей врус. Зведення балансу бльше не затягувалося до ноч.
   Перед Новим роком начальство запропонувало розмалювати вкна новорчними малюнками. За це взялися ми з рою. Нам видали гуашев фарби, пензлики та цлу пачку старих листвок. Ми з рою змальовували малюнок на вкно та розфарбовували. На вкнах я тод малювала вперше.

***

   Наприкнц листопада батько раптом оголосив, що йому запропонували мсце начальника кафедри у вйськовому училищ Полтави.
   - Полковницька посада, начальник кафедри! Тихе мстечко, в якому примно вийти на пенсю!
   - А як же Крим, море, квартира? - Намагалася заперечувати мама. - Ще й Маринц та Галц поступати?!
   - У Полтав аж п'ять нститутв: педагогчний, медичний, сльськогосподарський, нженерно-будвельний та кооперативний - знайдуть, куди вступати! Зате тихе мстечко, багато хто мр там вийти на пенсю!
   - А море?
   - А на море здитимемо у Соч.
    от, проживши у власнй квартир трохи менше двох з половиною рокв, ми мали знову кудись хати. Мам вдалося лише домовитись, що Маринку зривати з мсця до закнчення десятого класу не можна. Якщо Маринка залишаться в Смферопол, то тут маю залишитися  я. А мам довелося здити туди й назад, то до батька, то до нас. У Полтав тато оселився в офцерському гуртожитку, коли прижджала мама, вони на клька днв переходили до готелю.
   Одним з татових пдлеглих виявився пдполковник Парусимов, колишнй наш сусд по квартир з Ваймару. Його дружина працювала в якйсь проектнй контор, а донька Таня вже навчалася у медичному нститут. Тато з мамою нод ходили до них у гост.  ось вони запропонували цкаву схему з квартирою. Отримуючи нове призначення, офцери мали здавати квартиру вйськово частини, тод в новй частин м мали надати нову квартиру. Вльних квартир нколи не було, треба було чекати, коли якась звльниться, або коли збудуться новий будинок. Але якщо квартиру не здати, а помняти, то в новому мст не доведеться жити на чужих квартирах, а хоча б спочатку пожити хоч  не в такй, яка належить, але у свой. Потм цю квартиру здати частин й отримати таку, яку треба.
   Батьки вхопилися за цю дею  почали давати оголошення про обмн трикмнатно квартири у Смферопол на три або двокмнатну у Полтав. Трикмнатн не траплялися, проте двокмнатн були. Це зараз за додаткову площу треба доплачувати. Тод н про яку доплату й мови не було. Але вйськовй частин такий обмн теж був вигдним. Якщо ми здавали квартиру в Смферопол, нова частина нчого не отримувала, а квартиру нам видати була зобов'язана. А так вона могла отримати позапланову двокмнатну квартиру, а нам, як  належить, видати трикмнатну.
    от до тата почали приходити за оголошенням, а потм до нас у Смферополь прижджати люди з Полтави, щоб подивитися квартиру. Одними з претендентв на обмн виявилася см'я з трьома дтьми, як мали в Полтав двокмнатну квартиру "паровозиком". Голова см' отримав посаду завдувача кафедрою фзики у Смферопольському унверситет й вже майже рк тут працював, живучи у гуртожитку. Старш двчата вчилися одна на третьому, нша на першому курс, а молодший син закнчував десятий клас. Мама, яка працювала вчителькою у школ для глухонмих, залишалася з ним. Саме з ними ми й виршили мнятися.
   У розмов з Парусимовою мама якось сказала, що ми з Маринкою не знамо, куди поступати. Тод Парусимова порадила:
   - Якщо м все одно, то поступати треба туди, звдки не пошлють у село.  вчителв,  лкарв,  будвельникв посилають. А чого нема у сел?
   - Там нчого нема.
   - У сел нема каналзац! Тому, якщо вступити до нженерно-будвельного нституту на факультет "Водопостачання та каналзаця", то псля закнчення вони гарантовано отримають розподл у мсто. Сидтимуть в якйсь контор  промальовуватимуть на кресленнях водопровдн та каналзацйн системи. Я саме такий факультет закнчила, сиджу соб тихенько в контор та креслю.
   Мам ця дея сподобалася  вже у травн вона запропонувала  нам. Тата назва факультету коробила, але вн погодився:
   - У крайньому випадку, потм, коли визначитеся з своми нтересами, вступите до ншого нституту. Головне, щоб була вища освта.

***

   На зимових канкулах Маринчин клас похав у Баку. Там Маринка познайомилася з якимось дорослим хлопцем, який майже вдразу ж освдчився й у коханн. Тепер Маринка, як  я, опинилася в рол закохано за листуванням. Його листи надходили майже щотижня. Якось Маринка просто, щоб посмятися, прочитала мо листи вд Олега:
   - Тоб листи приходять рдко, та ще й так коротк  нецкав! А в мене щотижня  в сто разв кращ, нж тво!
   На знак помсти я прочитала  листи. Справд, вони були написан такою витюватою "схдною" мовою" з безлччю ептетв, порвнянь, комплментв, що я вдразу ж уявила х у вршах. Саме з цього моменту я й почала писати врш - тепер я грала роль поетки. Про що писала? Звсно ж про кохання! У кожному лист до Олега я писала новий врш.
   А наприкнц лютого прихав  сам Олег.  знову ми гуляли мстом,  знову цлувалися. Цього разу Олег оселився у готел неподалк автовокзалу. Вн сказав, що ма окремий одномсний номер  запрошував мене до себе, але я не пшла, як вн мене не вмовляв.
   Ще деякий час тому тато розповдав, що коли вн навчався у вйськовому училищ, один з курсантв листувався з двчинкою - свою колишньою однокласницею. А одного разу вона прихала до нього у гост. У т часи не прийнято було займатися сексом до замжжя, якщо хтось  робив це, його засуджувало  зневажало все суспльство. Точнше, не його, а . Чоловки часто опинялися "в героях".  ось, коли вона прихала, вн прийшов до не в готель  виршив "взяти сво". Спочатку вона чинила опр, а потм затихла. Коли вн "сво взяв", виявилося, що вн зламав й руку  вона знепритомнла. Щоб таке не сталося з мною, я виршила, що заходити в номер готелю н до кого не можна.
   Ми з Олегом розмовляли про сво випускн вечори, про роботу. Прихавши в п'ятницю, Олег зустрв мене псля роботи бля банку, вн уже знав, що я там працюю бухгалтером. Виявляться, у Тернопол вн потоваришував з нашим двоюрдним братом Петькою та пдтримував з ним дружн стосунки. Батьки писали про наше життя бабус, бабуся розповдала Петьков, а Петько длився новинами з Олегом. Сам Олег нкуди вступати навть не збирався, вн влаштувався електриком на якомусь завод у Тернопол. Розповдав про свою мрю похати до Сибру, оселитися у мисливськй хатинц в тайз та жити полюванням. Я йому пдтакувала, але свого життя в тайговй глушин не бачила, сподвалася, що ц його дитяч мр про тайгову романтику з часом пройдуть. Олег пробув у Симферопол дня три й знову похав. А я, проробивши у банку рвно пвроку, написала заяву про звльнення.

***

   У березн до Маринки прихав  "коханий" з Баку. Мама тим часом була у тата в Полтав. Маринка виршила прогуляти клька днв  здила з свом хлопцем на тролейбус до моря. Там вони гуляли Алуштою,  набережною, вдвдували ресторан... Через клька днв вн похав, але продовжував писати щотижня. Маринка вдповдати не поспшала. Закохана вона не була, й лестив сам факт снування "дорослого" шанувальника.
   - Вдповдай бодай з ввчливост! - Казала я й. - Людина чека, стражда...
   - Нехай мучиться. - Вдповдала вона. - Сильнше кохатиме.
   А коли вдповдала, писала, що дуже зайнята пдготовкою до випускних спитв, тож нема часу на листи.

***

   У червн доньки нашого партнера з обмну квартири закнчили навчання , переввшись на навчання до Смферополя, прихали до нас. Мама видлила всм трьом свою кмнату, сама переселилася до татового кабнету, а ми з Маринкою залишилися у свой кмнат. Тепер мама постйно займалася з Маринкою, змушуючи  пояснювати по клька разв все, що та вчила.
   Наш сусд-партнер з обмну мав лабораторю в унверситет та займався зовсм новим тод явищем - надпровднстю. Разом з своми помчниками вн закнчував наукову роботу,  м знадобилася друкарка, яка б надрукувала та оформила . Вн запропонував цю роботу мам, але мама сказала, що не зможе через заняття з Маринкою. Тод я погодилася спробувати. Мене прийняли на тимчасову роботу лаборантом до лаборатор фзичного факультету. З ранку я приходила до лаборатор  сдала за машинку, бля яко вже лежав стос списаних аркушв. Друкувала я вже досить швидко, тому в мене залишалося багато вльного часу. Тод мен запропонували спробувати креслити графки дослджень. Малювати треба було ресфедером з тушшю на звичайному папер для друкарсько машинки. Спочатку я креслила ос координат, потм виставляла точки, отриман при численних експериментах, а потм середн значення цих точок поднувала плавною або ламаною лню. Виявилося, що це мен пд силу.
   Одними з найяскравших лабораторних спогадв для мене стало отримання двох нових лазерв та троянда у хмчнй колб. Лазери тод для всх були чимось з област фантастики, а я х бачила! А звичайна троянда, поставлена в колбу на стелаж з рзним фзичним обладнанням, мала, на мй погляд, дуже поетичний вигляд.
   Професоров-сусду дуже сподобалося, як я впоралася з роботою, особливо графки - у його спвробтникв вони няк не виходили. Вн навть запропонував мен вступати до нього на факультет. Я розповла, як не змогла вступити торк. Тод вн сказав:
   - Просто треба було знайти потрбну людину, щоб тебе помтили. Тут такою людиною можу бути я.
   Ми з мамою порадилися  все ж таки виршили поступати в Полтав. Тод наш сусд сказав, що дасть нам телефон свого знайомого, який працю у Полтавському будвельному нститут , якщо ми виршимо йти туди, вн нам допоможе.

***

   У т часи скрзь звучали заклики хати на комсомольське будвництво столття - Байкало-Амурську магстраль, або просто БАМ. Тато розповв, що це тльки у пропаганд вона комсомольська, насправд там працю дуже багато ув'язнених, що навть зараз, бльше нж через 150 рокв псля написання Островським книги "Як гартувалася сталь", умови на будвництв антрохи не кращ, нж т, з якими тод зткнувся герой книги Павка Корчагн.  хоча по радо постйно звучали заклики хати на "будову столття", звучали псн на кшталт:
   Слышишь, время гудит: "БАМ!"
   На просторах страны -БАМ!
   И большая тайга покоряется нам... Ми з Маринкою пропаганд не врили  хати туди нзащо не погодилися б. А доньки нашого професора горли студентською романтикою та мряли хати на БАМ.
   На початку червня, коли Маринка з мамою готувалася до випускних спитв та складала х, до мене знову прихав Олег. Як не дивно, на БАМ вн хати не мряв  тайговою романтикою вже перехворв. Ми знову гуляли з ним Смферополем, ходили до водосховища, гуляли парком... Я сказала, що ми пережджамо до Полтави, отже моя адреса скоро змниться, а Олег сказав, що я тепер маю писати йому на головпоштамт до запитання. Чому - вн не сказав, а я не допитувалась - може, йому доводиться ховати вд свох домашнх мо листи.

Абтурнтка - дубль два.

   Дуже мало сплкуючись з Маринкою протягом цього року, я думала, що школу ми закнчили майже однаково. Але нещодавно, перебираючи документи, побачила, що в  атестат було лише дв п'ятрки, решта - четврки. У мене було навпаки - дв четврки, решта п'ятрки.
   Ми мали клька вльних тижнв для пдготовки до "дорослого життя". За цей час ми пошили соб по клька суконь - вс "мд", по однй пар штанв  по одному капелюху. Це були наш перш капелюхи, пошит з клаптикв, що залишилися псля пошиття суконь. Викрйку ми будували, використовуючи формулу довжини кола: L = 2"r. Вимрявши коло голови, ми розраховували радус  креслили потрбн кола для полв капелюха. Тод ж, допомагаючи одна однй вимрювати сво параметри, ми дзналися, наскльки вдрзнямось. Мй зрст був 158 сантиметрв, а Маринчин - 168. При цьому довжина нг у нас була однаковою, Маринка була довша в област тал, у не була довша шия  бльш овальна голова. Спввдношення груди-таля-стегна у мене було 90-60-90, а у Маринки 90-56-92. Бльш тонка таля  бльш об'мн стегна надавали Маринчинй фгур красивих схдних вигинв.  ноги у не були цлком нормально товщини, а не так тонк палички, як у мене.
   Тато прихав до нас, допомг збрати вс реч, вдправити х контейнером до Полтави, а потм ми вс разом полетли до Полтави лтаком. В аеропорту ми з Маринкою шкодували, що змушен летти до якось Полтави, а не до Соч. Моря ми того року не бачили.

***

   Слава Богу, квартиру шукати у новому мст нам не довелося, ми одразу ж оселилися у двокмнатнй квартир на п'ятому поверс на вулиц Лял Убийвовк. Будинок на той час вддлявся вд прожджо частини широкою каштановою алею, пд деревами яко навть у сонячний день було темно. Пзнше цю алею зробили вужчою, вирубавши клька рядв дерев та розширивши дорогу.
   Кмнати в квартир розташовувалися "паровозиком", нам видлили прохдну кмнату, а батьки зайняли ншу. На п'ятий поверх вода доходила не завжди, тому доводилося набирати  у ванну, а нод навть ходити до сусдв на перший поверх з вдрами. Мебл ми в цю квартиру не переносили, вони залишалися десь на склад, спала я знову на ящиках, Маринц поставили лжко. Займатись нам доводилося за кухонним столом, залишеним старими господарями. Дружина професора фзики разом з сином-випускником вихали з квартири того ж дня, як ми вилетли з Смферополя, ми з ними так жодного разу й не бачилися.

***

   Тато був постйно зайнятий на кафедр, встановлюючи сво порядки та готуючи  до нового навчального року. Вступати до нституту ми мали сам. дине, що вн зробив - це зателефонував знайомому нашого партнера з обмну. Той прийшов, поставив нам клька запитань, запропонував виршити по пар завдань з математики та фзики, як ми виршили миттво,  сказав, що знання у нас цлком мцн. Потм вн попросив показати, за якими книгами ми готумось до спитв. Ми показали товст "Збрник завдань  вправ з математики для вступникв до ВНЗ"  майже такий же з фзики. Вн сказав, що якщо ми до спитв х повнстю повиршумо, то жодних труднощв з вступом у нас не виникне. Нас вдпустили на кухню, а викладач залишився поговорити з батьками.
   Потм тато казав:
   - Не знаю, як вн з першого разу зумв вас розгледти. Вн сказав, що Галка повнстю готова до навчання в нститут, а Маринц треба "пообламати нгт" ("Пообламати нгт" - вираз, який на той час означав, що людин треба стати простшою, навчитися жити реальним трудовим життям).
   Ми з мамою виршили, що вступатимемо до нженерно-будвельного нституту. Про всяк випадок ми з Маринкою пройшлися по рзних факультетах. Дуже хотлося вступити на архтектурний, але там були потрбн професйн малюнки. Бльшсть абтурнтв прийшли з цлими папками таких робт, а у нас х не було. Довелося йти на сантехнчний, як радила Парусмова.
   Тльки-но ми подали документи, як прийшла телеграма з Соч, що у дда Вталя стався нфаркт. Мама залишила нас на тата  похала допомагати бабус.
   Ми з Маринкою стали ходити на мсячн пдготовч курси для вступникв до нституту.  тут ми вперше дзналися про суржик. Суржик - це сумш мов. У Полтав майже вс говорили на сумш росйсько та укрансько мов. Навть викладач, як систематизували наш знання. Це було дуже незвично, ми завжди вдокремлювали росйську вд укрансько та нмецько, тльки в ранньому дитинств у нас була розмовна сумш з росйсько, польсько та укрансько.
   Вдсидвши три пари на курсах, ми виходили у внутршнй
  
   нститутський двр  там пд березами збирали гриби. Це були свинушки - умовно-ствний гриб, який спочатку треба було вдварювати хвилин двадцять, а потм, зливши воду та промивши, можна було  смажити,  солити.
   Потм вд нституту ми йшли пшки Первомайським проспектом до площ Ленна. Мський транспорт тод Первомайським проспектом не ходив. Вд площ Ленна у нас було два маршрути: першим ми дожджали до нашо зупинки - вулиця Лял Убийвовк -  йшли до сусднього будинку, на першому поверс якого була дальня. У цй дальн ми вперше довдалися про рибн четверги, коли навть борщ варився з рибними консервами в томат. Псля обду ми йшли додому, трохи вдпочивали, а потм бралися за ршення задач. Другим маршрутом ми дожджали до парку Котляревського, де стояв пам'ятник Слави вонам, як звльняли Полтаву вд фашиств,  горв Вчний Вогонь. Через дорогу вд цього парку було вйськове училище зв'язку, в якому працював тато. Цими днями ми обдали разом з татом в офцерськй дальн. Псля обду тато повертався на свою кафедру, а ми вирушали додому через парк пшки. У парку ми теж збирали гриби - т ж свинушки. Майже щовечора у нас на вечерю були смажен гриби з картоплею чи кашею.
   Як  в Смферопол, з усма хлопцями ми виршили розмовляти на "ви", але тепер, коли вони вже були дорослими, ми х усх для себе називали "дядьками", навть якщо вони були молодш за нас. Н з ким знайомитися, а тим бльше дружити, ми поки що не збиралися - адже навть не вс з тих, хто ходив на курси, могли потрапити до нституту.
   Окрм занять, ми мали час  для шиття. Шили ми тльки мд-спдниц, хоча бльшсть полтавчанок все ще ходили в мн. Але тепер, навть якщо ми мали однаковий матерал, фасони ми робили рзн, ми бльше не були "близнючками".
   Хоча з нами не було бабус Тан, яка вказувала, як зачски нам носити, я ходила з одню косою, перекинутою на груди. Маринка спробувала ходити з ншими зачсками, але коли побачила, що багато хто зверта на мене увагу саме через косу, теж почала заплтати косу, злегка начсуючи волосся для надання й бльшого об'му.
   Незабаром у нас розпочалися спити. Першим був твр. Як будуть теми творв, ми не знали, але були впевнен, що писатимемо лише з класично лтератури. Згдно з списками абтурнтв, вившеними в коридор, ми з Маринкою потрапили до рзних аудиторй. Зрозумло, я обрала лтературну тему - "Образи "зайвих людей" у росйськй класиц" (Онгн, Печорн). Коли написала приблизно пвтори сторнки, до мене пдйшов якийсь чоловк. Взяв у руки мй листочок-обкладинку, на якй було написано мо прзвище, заглянув у листочки, на яких я писала.
   - А у Вас  сестра? - Запитав вн.
   - Так, але вона пише в ншй аудитор. - Пдвела я голову вд твору  побачила того самого чоловка, який приходив до нас додому за рекомендацю професора фзики, який обмняв з нами квартиру.
   - Дивно, вона обрала таку саму тему.
   - Ну, ми ж готувалися разом... Разом вивчали й лтературу.
   - Тод бажаю Вам успхв! -  чоловк пшов дал рядами, до когось заглядаючи в папери, повз когось проходячи, не зупиняючись.
   За два дн результати переврки творв вивсили в коридор,  ми з Маринкою побачили, що у нас обох стоять п'ятрки. Виходить, наш твори перевряли.

***

   Наступним був письмовий спит з математики. На цей раз ми з Маринкою потрапили до одн аудитор. Ус завдання виршили дуже швидко, набагато ранше, нж було запропоновано часу. Не знаючи, що робити дал, ми сидли, переглядаючись одна з одною через парту. Абтурнти, як сидли поряд з нами, виявляться, ще на пдготовчих курсах помтили, що ми добре розуммося на математиц,  почали у нас списувати. Це помтили викладач, як спостергали за порядком на спит.
   - Чому Ви сидите, чому не пишете? - Пдйшла до мене одна з них.
   - Я вже все виршила.
   - Тод здавайте роботу й виходьте з аудитор!
   Я глянула на Маринку, кивнула й  понесла роботу до столу екзаменаторв. Маринка пшла за мною. Через два дн у вже трохи скорочених списках абтурнтв ми побачили сво прзвища з вдмтками "вдмнно" навпроти них.
   Усний спит з математики ми складали в рзн часи, спочатку я, а потм, приблизно за годину, Маринка. Я впоралася з своми завданнями приблизно за п'ятнадцять хвилин, довше сидти не було сенсу,  я попросилася вдповдати. Вдповдала  на питання екзаменацйного квитка,  на додатков. Три екзаменатори були в захват вд мох вдповдей, а коли мною захоплюються, у мене нби виростають крила,  я "виступаю" ще яскравше. До аудитор увйшла ще якась жнка, як виявилось, завдувач кафедрою математики.
   - Як у вас справи? - Запитала вона екзаменаторв.
   - У нас тут справжнй математик, на вс запитання вдповда! - Вигукнув голова комс.
   - А можна й мен запитати?
   - Будь ласка! - Розпливлася я в посмшц.
   Вона поставила мен клька запитань, я на вс вдповла, щось накреслила, щось виршила.
   - Втаю! - Сказала завдувачка кафедрою. - Будете у нас математиком!
   Отримавши в залковй книжц ще одне "вдмнно", я вийшла в коридор. Не знаю, як псля мене вдповдали нш. Спочатку я поблукала коридором, потм вийшла у двр нституту, , чекаючи Маринку, позбирала гриби. Коли Маринка вийшла, у не в залковй книжц теж було "вдмнно".
   У квитку з фзики було два питання та одна вправа. Няких труднощв вони для мене не становили, а от друге питання було про теорю надпровдност. У пдручнику з фзики за десятий клас цьому питанню було придлено лише пв сторнки. Писалося, що теоретично при охолодженн деяких металв (наприклад, ртут, свинцю, олова) рдким гелм до температур, близьких до абсолютного нуля, електричний опр стрибком пада до нуля. Передбачалося, що якщо в замкнутому надпровдному кльц ндукувати електричний струм, то вн циркулюватиме там незатухаюч годинами, днями  навть роками, оскльки нема видлення тепла (закон Джоуля Ленца в даному стан не працю). Вводилося поняття критично температури як точки переходу речовини у надпровдний стан.  все. Але ж я працювала лаборантом на кафедр фзики, яка саме займалася питаннями надпровдност! Я друкувала наукову працю, креслила графки експериментв! Я розповла, що працювала на кафедр лаборантом, розповла, що надпровднсть пояснються не з позиц класично електронно теор металв, а ма квантову природу. Пояснила, що при наднизьких температурах електрони провдност починають взамодяти один з одним через коливання кристалчних рат, в результат чого об'днуються в пари. Крм того, я накреслила клька графкв.
   Хтось з викладачв знав мого кервника-професора, знали, що вн працю саме над цю темою. м самим було цкаво, чого вн досяг у свох дослдженнях. Мене запитали:
   - А яке практичне застосування може мати явище надпровдност?
   Я розповла, що завдяки йому можна створювати колосальн магнтн поля без витрат енерг на нагрвання дротв, але для пдтримки температур поблизу абсолютного нуля потрбне складне обладнання та використання рдкого гелю. Рокв за десять псля того фзики знайшли можливсть використання надпровдност  при бльш високих температурах.
   Звичайно ж, я отримала  за цей спит "вдмнно". У Маринки в квитку були звичайн запитання з пдручника, вона також отримала п'ятрку. Таким чином, ми були зарахован до нституту та ще й з отриманням стипенд. Але перш нж розпочався навчальний рк, усх абтурнтв, як пройшли за конкурсом, на тиждень вдправили до колгоспу.

***

   Мама ще не прихала з Соч, хоча ддусю вже стало краще. Тато допомг нам збрати одну валзу на двох,  провв нас до нституту, вд якого вирушали автобуси з абтурнтами по колгоспах та радгоспах.
   Ми потрапили до експериментального радгоспу, який займався вирощуванням елтних сортв пшениц та нших культур. Поселили нас в одноповерховй будвл готелю з кмнатами приблизно на 10 чоловк. У кмнатах стояли лише лжка - ан шаф, ан тумбочок не було. Нам з Маринкою мсця в однй з таких кмнат не вистачило, тож нас поселили в окремому кабнет бля входу. Там стояла книжкова шафа, письмовий стл та стлець. Спецально для нас поставили дв розкладачки  навть видали ключ. Тльки наша кмната замикалася, решта - н.
   Свою валзу ми поставили пд стл  пшли оглядати територю. Виявилося, що до цього радгоспу привезли три групи нашого потоку - 101, 102 та 103 ВК, ми вже знали, що наша група називаться 102-ВК (перший курс, друга група, водопостачання та каналзаця). Двчат  хлопцв розселили по окремих кмнатах, вс ходили з кмнати в кмнату  знайомилися. Ми зайшли тльки до одн кмнати, де клька хлопцв  двчат грали в карти, розташувавшись на одному з лжок. Посидли, подивилися, потм пшли надвр.
   Весь двр зарс травою, яку нещодавно покосили,  вона лежала рвним килимом. На клькох лавках сидли наш майбутн однокурсники, про щось розмовляли. На подвр'я велосипедами захало клька мсцевих хлопцв. Вони також почали сплкуватися з нашими, тримаючи велосипеди при соб.
   - А можна покататися? - Пдйшла я до одного з хлопцв.
   - Можна. - Розгубився вн  вдпустив кермо.
   -  мен! - Пдйшла Маринка до ншого.
   Ми сли на велосипеди  похали по колу, а потм, не змовляючись, вихали з двору  помчали довгою прямою вулицею.
   Колись у Ваймар ми вчилися кататися на велосипедах, але так  не навчилися розвертатися. Ми не могли розвернутися на вулиц, тому хали прямо, доки не вихали за село. Там, зрозумвши, що нас вже нхто не побачить, ми перекинули велосипеди, щоб зупинитися, розвернули х  похали назад.
   Хлопц, як дали нам велосипеди, вже переживали, що нас так довго нема, клька разв виходили на дорогу, наш заспокоювали х, що ми нкуди не поднемось, що велосипеди обов'язково повернемо.  тут ми прихали. Але зупинитись ми не могли - не падати ж на очах у всх! Тож ми продовжували здити по колу.
   - Зупинться! - Кричали мсцев хлопц. - Повернть нам велосипеди!
   - А ви спробуйте нас зупинити! - Прокричала я.
   - А якщо не зупините, велосипеди будуть наш! - Додала Маринка.
   Хлопц побгли за нами, ми крутили педал не дуже швидко, тому за пару хвилин м вдалося перехопити наш керма та зупинити велосипеди. Ми, як н в чому не було, злзли з сиднь  спокйно пшли до сво кмнати. Зачинившись у нй, ми лягли на розкладачки, заспокоюючи тремтння в колнах.
   - Треба навчитися зупинятися  повертати. - Сказала Маринка.
   - Якщо нам ще раз дадуть велосипеди, подемо та повчимося за селом. - Погодилася я.
   Але нам чомусь бльше нхто велосипедв не давав. Бльше мсцевих на нашй територ ми не бачили. Можливо, вони й приходили, але ми з Маринкою весь вльний час проводили вдвох у свой кмнат.
   Роботою нас особливо не навантажували, працювали ми на току та в якихось сховищах. Тут ми вперше побачили червоний дрбний горох, який називався сочевиця. Годували там добре, велик шматки м'яса були щодня  в перших,  в других стравах. Але був серпень, стояла спека, а моря чи рчки поблизу не було. Вечорами ми з Маринкою, лежачи на свох розкладачках, читали прихоплен з дому книги при свтл настльно лампи. Лампочка пд стелею у цьому кабнет не горла.

Студентка

   Перед першим вересня всх абтурнтв збрали у великих аудиторях, де вручали студентськ квитки та залков книжки. Ми з Маринкою на збори запзнилися.
   - Причина запзнення? - Повернувся до дверей, у як ми постукали, декан нашого факультету.
   - "Двйки" не було, а нших тролейбусв ми поки що не знамо. - Вдповла я.
   - Ви не мсцев?
   - Н, ми з Смферополя.
   - Ну, тод проходьте. Мсцевим я б цього не пробачив.
    ось нам видали студентськ документи. Сказали, що приходити на заняття треба першого вересня, що розклад та номери аудиторй, у яких проходитимуть пари, можна прочитати у коридор.
   Для всх трьох груп нашого потоку перш лекц проводились в однй аудитор. Я вдразу ж сла за першу парту, Маринка пшла на гальорку. Виявилося, що в наших групах, окрм тих, хто вступав разом з нами, були й т, хто навчався на рчних пдготовчих курсах при нститут та, успшно склавши там спити, також були зарахован до нституту. Це були, в основному, хлопц, що прийшли з виробництв  псля арм, зовсм доросл "дядьки", найстаршому з яких було вже 24 роки. Таких, як я, як вдпрацювали псля школи рк, теж було клька, ми теж вважалися "старшими".
   Роздливши нас на три групи, одразу провели збори, на яких призначили старост. Старостою нашо групи призначили диного на три групи золотого медалста з Хоролу. По групах пройшов завдувач кафедри фзично культури та переписав усх, хто мав яксь спортивн розряди. Я сказала, що в мене юнацький з кульово стрльби, але за рк зр ослаб, тож виступати на змаганнях я не зможу.
   Лише за тиждень начитувальних лекцй нас почали возити до колгоспв. Ми приходили в робочому одяз до нституту, сдали в автобуси  нас везли на роботи в пол, де ми збирали помдори та огрки. Вже тут ми з Маринкою виршили видлитися: цитували уривки з "Вйни  миру"  "Злочину та покарання", як, як виявилося, майже нхто, незважаючи на програму, не читав, наспвували ар з оперет, мркували про далек сторичн под... Свою балаканиною я створювала образ "несхожост з ншими", будувала навколо себе "барикади", викопувала та наповнювала водою "рв навколо замка", за якими ховалася вд людей. Саме тому в нститут сдала за першу парту, в той час, як нш намагалися ссти подал - за всю передньою довгою партою, розрахованою на шсть-всм осб, сидла я одна.
   На цей час мама вже повернулася з Соч, ддусь видужав. Часу на вдвдування музев та вдкриття Полтави у нас не було, це вдкладалося на потм.
   Студентське життя на першому курс було смугастим: тижнева смуга навчання в нститут, тижнева смуга робт у колгоспах. Поступово стало холодншати, на змну лтнм футболкам приходили курточки та плащ. У нас з Маринкою були лише плащ-горобини, куплен ще в Криму.  от, сидимо ми якось гуртком навколо картопляно купи  перебирамо  у вдра - окремо велику, середню та дрбну. Поруч з нами розслися чоловк всм "дядьок". Я, як завжди, щось розповдаю, хоча вд холоду у мене зуб на зуб ледь потрапля, "дядьки", як павич, "розпускають хвости"  намагаються нам сподобатися...  раптом незнайомий "дядько", що проходить повз нашу групу, пдходить, мовчки знма з мене мй плащ-горобинку (модне на той час демсезонне пальто з клейонки, що ма вигляд "жато шкри", з тканинною пдкладкою)  надяга на мене свою замшеву куртку на собачому хутр. Сам одяга мй плащ , ан слова не говорячи, йде дал висипати сво вдро на загальну купу. Так само мовчки, вн повертаться до свого гурту, що сидить за клька метрв вд нашого навколо сво купи. У нас усх просто вдбрало мову. Людина просто так, не заграючи  не "розпускаючи хвст", мовчки, зробила те, що нкому й на думку не спало. Вн побачив, що я тремчу вд холоду  просто допомг. Коли перший шок пройшов  "наш" дядьки схаменулися, хтось запропонував свою куртку  Маринц.
   Згрвшись, я хотла вддати куртку незнайомому "дядьков", але вн сказав, що взьме  вже в автобус, дорогою до Полтави.

***

   У дн занять я завжди сдала за передню парту, а Маринка, котра любила малювати, вибирала задню, щоб викладач не бачили, чим вона займаться. Там, на гальорц, людей було багато, а бля мене нкого, чого я й домагалася. Але на ноземнй мов викладачка порушила цей порядок.
   - Пднмть руки т, хто добре зна нмецьку мову! - Сказала вона.
   Руки пдняли ми з Маринкою та ще одна двчинка з Калннграду. Викладачка поговорила з нами  визначила, що найкраще мову знаю я, потм Маринка, а на третьому мсц та двчинка.
   - А тепер пднмть руки т, хто зовсм не зна мови!
   Руки пдняли ще тро. Вона поговорила з ними  розподлила х так, що той, хто знав мову найгрше, св поряд з мною, хто трохи краще - поряд з Маринкою  так дал. Таким чином за кожною партою виявилося середньо-арифметичне знання мови.
   - Я зробила це для того, щоб ви могли пдтягувати тих, хто мови зовсм не зна. - Сказала викладачка.
   Поруч з мною опинився той дядько, який дав мен свою куртку. Через день вн пдсв за мою парту й на ншому предмет.
   - Можна? - Запитав вн. - Якщо вже на нмецькй сидимо разом, то, може, й на нших парах теж можна?
   - Будь ласка! - Вдповла я, бачачи, що загравати з мною вн не збираться. - Тльки вд лекцй не вдволкати!
   - Не буду. - Вдповв вн.
    вн не вдволкав. Просто сидв поруч , як  я, слухав викладачв та писав конспекти.
   Через деякий час нас знову вдправили до колгоспу, цього разу не на один день, а на тривалий час. Тепер ми з Маринкою були не в "горобинках" - тато дстав нам офцерськ бушлати та кирзов чоботи сорокового розмру, в як помщалися  тепл шкарпетки,  байков онуч. Цлу годину напередодн поздки вн навчав нас правильно намотувати онуч, щоб не натирати ноги. Тепер холод нам був не страшний!
   Розселили нас у двох будинках - бльшсть  хлопцв,  двчат у бльшому, а близько дванадцяти двчаток, серед яких були  ми з Маринкою, - в ншй, меншй будвл. Тут нам видлили одну велику кмнату, заставлену лжками впритул одне до одного з невеликими проходами мж деякими. З ранку ми вс збиралися на снданок до дальн, вд яко нас везли на поля. Тепер ми вибирали картоплю, вивернуту з земл трактором, а потм сортували .
   За клька днв до нас почали доходити чутки про те, що вдбуваться у великй будвл. Там, просто в кмнат двчат, ночами займалися сексом! (Хоч такого слова в побут ще не було, було зовсм нше, яке пристойн люди вголос не вимовляли). Про це нам з жахом в очах розповдали "пристойн" двчата, яким доводилося спостергати  терпти все це неподобство. Називалися прзвища тих двчат, як нкому не вдмовляли. Забгаючи наперед, скажу, що майже вс вони псля першо сес з нституту вдсялися.
   Це страшне зткнення з "дорослим" життям змусило нас ще бльше тримати оборону  не контактувати з "дядьками". У той час, як майже вс двчата в нститут ходили в мн-спдницях, ми з Маринкою ходили в мд, не вживали ан суржика, ан сленгу, ан лайки, говорячи тльки чистою росйською мовою, з усма хлопцями говорили на "ви"  поводилися пристойно. За це нас прозвали "гмназистками" та ставилися до нас з повагою. Саме тод я, нби мж ншим, сказала хлопцям, що в мене  наречений, який поки що мешка у Тернопол. Маринка теж згадала про нареченого з Баку - так ми захищали себе вд залицянь. Я продовжувала переписуватися з Олегом, а Маринка, дучи з Смферополя, свому хлопцев з Баку просто перестала писати  ново сво адреси не давала - вн й уже набрид.
   Знову вдучившись приблизно з тиждень, ми похали до колгоспу кудись далеко вд Полтави. Цього разу нас усх поселили у будвл, яка мала клька примщень - в однй великй кмнат - двчата, у решт - хлопц. Хтось жартома назвав наш гуртожиток "Мотель Трактор", а головним завданням тепер для нас був збр кормових бурякв. Тут "сексуального неподобства" на очах у всх уже не вдбувалося.
   На пол нам усм розподлили по два рядки бурякв  сказали, що висмикувати х треба вд початку поля до лсу. Там можна буде зробити перекур, а потм ншими рядками - назад.
   У Смферопол ми з буряком справи не мали. Ми знали, як збирати троянду  полуницю, як зрзати виноград  носити його в кошиках до машини, а тут - величезний буряк, що глибоко сидить у земл. Ми з Маринкою почали смикати буряки, але в нас нчого не виходило: вони так мцно сидли в земл  були так велик, що, як  рпка з вдомо казки, висмикуватися не хотли. Хвилин за двадцять ми помтно вдстали вд усх нших.
   - Давай поможу! - Почула я бля себе чийсь голос.
   Це був той самий "дядько", який сидв поруч з мною на нмецькй. Якось так непомтно вийшло, що нам з Маринкою залишилося по одному рядку, а дво хлопцв, що опинилися поряд з нами, взяли на себе по три. Якщо вже нам допомагають, то треба сплкуватися. А розповдати я вмла!  ось непомтно вся наша четврка наздогнала нших  тепер йшла нарвн з ними. Причому висмикували буряки хлопц, яких, як виявилось, обох звали Пашами, я щось розповдала, а Маринка йшла поруч  нод мене доповнювала. До лсу ми дсталися разом з усма. Трохи перепочили, нам розподлили нов рядки,  ми пшли назад.  знову поки ми з Маринкою смикали один-два буряки, обидва Паш встигали висмикувати х  на свох рядках,  на наших.
   А вечорами у нашому "Мотел" влаштовували танц пд програвач з платвками.  ми з Маринкою, на подяку за допомогу, бльше, нж з ншими, танцювали з Пашами.  в кно у сльському клуб ходили з ними. Один Паша сам назвав себе Малим, вн навть розписувався - Павло Малий, а другого ми з Маринкою поза оч назвали Квазмодо - за його не дуже симпатичну зовншнсть. Обидва Паш не виявляли ознак залицянь, м просто було з нами цкаво, тому барикади навколо себе зводити було не треба, можна було просто розслабитися.
   Це була остання подорож до колгоспу цього року. Псля не ми вже повнстю поринули у навчання. нод обидва Паш проводжали нас з Маринкою псля занять додому, але незабаром Паша-Квазмодо усунувся. Тепер нод навть у кно ми ходили утрьох.
   У листопад в мене знову почалися сильн носов кровотеч,  я часто лежала вдома одна. Якось, коли я так лежала, а бля мене на табуретц стояла миска з водою, тахта пд мною сильно захиталася, так що довелося навть ухопитися за  кра, щоби не впасти. Спочатку я подумала, що це мене просто, як завжди, хита, але потм помтила, що  люстра на стел качаться. Звдусль почулися крики  гуркт дверей - почався землетрус, люди вискакували на вулицю. У нас нхто на вулицю не побг - я встати не могла, не кидати ж мене одну. Так  просидли вс навколо мене, доки поштовхи не припинилися.
   Тепер окрм лекцй, з'явилися й семнари, на яких треба було не лише слухати та писати, а й вдповдати. Вс лекц читалися росйською мовою, вдповдали вс теж росйською мовою, крм того Паш, який дав мен теплу куртку на картопляному пол, вн говорив лише укранською. Саме на семнарах ми довдалися, що Паш зовсм не Паш, Пашу-Квазмодо звали Льоша Козельський, а Пашу Малого - Володя Гайдученко. А ми вже звикли називати х Пашами, довелося переучуватися.

***

   У грудн нам видлили вже постйну, нову трикмнатну квартиру в новому спальному район "Бралки". Кмнати в нй були навть бльшими, нж у Смферопол, але балкон менший. Квартира була на другому поверс п'ятиповерхового будинку. Щойно ми до не перехали, батьки почали  обставляти. Вони купили соб новий, ширший розкладний диван, а мен вддали свй старий. Тепер я спала не на ящиках, а на диван. Маринка залишилася врною свой тахт, привезенй з Смферополя. Тато став облаштовувати соб кабнет у маленькй кмнат, а я купила свй власний письмовий стл, на який пшла лише одна стипендя - 40 карбованцв. Стл був однотумбовий - три ящики збоку та один посередин. Але вн був мй власний! Маринка витрачати сво грош не захотла, тому займалася за розкладним столом, який привезли ще з Нмеччини. За мом диваном помстилася навть мамина швейна машинка. Диван, тахта, два столи, два стльц, швейна машинка та двостулкова шафа на двох - такою була обстановка нашо кмнати.
   У татовому кабнет знову виросли книжков полиц вздовж усх стн вд пдлоги до стел, а бля вкна став письмовий стл з крслом, що крутилося. У кмнат батькв уздовж одн стни розмстилися два серванти  тумбочка пд телевзор, утворюючи собою щось на зразок "стнки", навпроти - новий диван, бля виходу на балкон - шафа, бля входу в кмнату - ще одне крсло, що крутиться, а на тумбочц тепер стояв новий кольоровий телевзор.
   На кухн було так мало мсця, що обднього столу ми не ставили. Був там холодильник, газова плита, стл-тумба та пдвсна шафка. Ми звикли сти без столу, а Володя, зайшовши якось за нами, дуже здивувався, як ми обдамо: я висунула ящик столу-тумби, поклала поперек нього велику обробну дошку, на не поставила тарлку, а ноги сидячи на стльц, помстила пд ящиком. У будинку Волод завжди були мебл - його батько був столяром.
   Як тльки ми отримали квартиру, тато вдразу став у чергу на телефон. Деяк з його пдлеглих теж отримали квартири в нашому та у сусднх будинках. Через деякий час тато виявив, що вс вони вже мають телефони, а в нього, який стояв у черз першим, дос нема. Вн пшов на Головпоштамт розбиратися.
   - Чому я дос не маю телефону?
   - Бо не пдйшла ваша черга.
   - А чому в такого-то, такого-то  такого-то вже  телефони, хоча вони були записан в чергу псля мене?
   - Мабуть, тому, що м бльше належало по служб.
   - Цкаво, вс вони - мо пдлегл. Де це бачено, щоб пдлеглим було положено бльше, нж хньому начальнику? Доведеться розбиратися! - Тато зробив загрозливий вираз обличчя, натякаючи, що розбиратиметься у найвищих нстанцях.
   - Хвилинку... Я зараз подивлюсь... - Пдхопився директор з-за столу  зазирнув у якусь папку. - Сталася помилка! Ось тут написано, що вам необхдно поставити телефон у першу чергу, але хтось переклав вашу заяву... Вона потрапила мж двома ншими... Завтра ми все виправимо  поставимо Вам телефон!
   Справд, назавтра у квартир вже працював телефон. Потм батько дзнався, що, виявляться, вс його пдлегл давали директору Головпошти хабар, щоб прискорити встановлення телефону,  тльки тато хабара не давав.

***

   Псля нового року розпочалася зимова сеся, перша студентська сеся у нашому житт. Виявилося, що Маринка вела конспекти абияк, а мо були дуже докладними. Готувалися ми до спитв лежачи - я на свому диван, Маринка навпроти мене на свой тахт. Я читала конспекти вголос, Маринка слухала. Хоча ми дуже хвилювалися, вс спити склали на п'ятрки, за що почали отримувати пдвищену стипендю. У т часи звичайна стипендя була 40 карбованцв, а пдвищена - 46. Розповдали, що теоретично була ще якась Леннська стипендя, яка була ще бльшою, але в нас  нхто не отримував. Навпаки, багато студентв, здобувши хоча б на одному з спитв трйку, на цлий семестр стипенд позбавлялися. Так, наприклад, наш староста - золотий медалст, отримав пару трйок, його позбавили стипенд та зняли з посади старости. Тепер старостою став колишнй солдат, вдмнник бойово та полтично пдготовки, який здав сесю без трйок - Олексй Кузьмн. А дехто взагал не змогли скласти спити навть на трйки  були вдрахован з нституту.

***

   Про все, що вдбувалося, я писала в листах до Олега.  про Пашу-Володю теж, вважаючи його просто приятелем, навть не другом. Майже в кожному лист був  якийсь мй врш - як правило, про кохання. Олег вдповдав дуже рдко. Я страждала, переживала, у мене не припинялася депреся, хотлося померти. Зупиняло мене тльки те, що лист може скоро прийти.
   Я хочу умереть. Труднее
   Жить и ждать неизвестно что...
   Но пока подожду, наверно,
   Может, скоро придёт письмо...
   А у квтн Олег раптом прихав. Я сидла на останнй пар, прочинилися двер в аудиторю  хтось у не зазирнув. Я не побачила хто, але в мене на душ виникло якесь занепоконня. Коли я вийшла у коридор, бля вкна стояв Олег.  як вн знайшов мене? Ну, скажмо, знаючи адресу, знайшов наш будинок  квартиру, мама сказала, де ми вчимося  вн прихав до нституту. Але як вн змг знайти мене у великому нститут? Ми з Олегом одразу ж пшли гуляти. Куди? Куди оч дивляться. Завернули за нститут, спустилися крутою вулицею, викладеною каменем, униз, вийшли за мсто  опинилися в лс. Я тут ще нколи не була. Трохи погуляли, як завжди цлувалися... Лав нде не було. Щоб ссти вдпочити, Олег зняв з себе куртку, постелив  на молоду траву, що ледве пробивалася з-пд земл,  ми на не сли.  тут вн, цлуючи, поклав мене на куртку  полз пд спдницю. Вд страху мене паралзувало, я не могла ворухнути ан рукою, ан ногою. дине, що я могла - це розмовляти.  я говорила. Я казала, що хоч я його дуже люблю, але цього не можна робити, що це можливо тльки псля одруження, що псля цього я обов'язково помру, бо так жити не можна... Олег зупинився, пдввся  вдйшов убк. Я поступово приходила до тями, спочатку змогла поворушити руками, потм вдчула ноги  змогла встати. Ми пшли в мсто, вже вечорло, дорогою купили по пар пиржкв  перекусили. Олег сказав, що оселився у готел "Театральний", сказав, що йому треба туди зайти. Я залишилася чекати на вулиц. За клька хвилин вн повернувся  сказав, що сусд з його кмнати, розраховано на двох, пшов  до ранку не повернеться, запрошував зайти. Я вдмовлялася, хоч вн умовляв мене досить довго. Зрозумвши, що мене не переконати, Олег пшов проводжати мене додому. Я бачила, що вн засмучений, сама я теж почувалася не у свой тарлц, тому виршила вибачитися:
   - Вибач, що так вийшло. Просто нас так виховували, накше я не могла...
   - Нчого, я вибачаю. - Усмхнувшись, вдповв вн.
   ВН ВИБАЧА!!! Тобто, у всьому тому винна я, але вн мен проща! Не вн вибачаться за те, що не змг утримати себе в руках, а вн мен проща!  все одно я його любила  в душ виправдовувала: просто вн розгубився, просто вн не зна, що сказати, просто вн не зна, як поводитися дал...
   Вдома мама розповла, що Олег уранц прийшов до нас додому. Була субота  мама була вдома, вона сказала йому, що я в нститут,  вн пшов.
   - Галю, вн уже не хлопчик. - Попередила мене мама. - Вн уже став чоловком.
   Коли? Де? З ким?... Я довго не могла заснути, знову  знову переживаючи жах того, що сталося, уявляючи, що могло б статися ще, думаючи, як поводитися з ним дал...
   Вранц, як  домовлялися, Олег прийшов по мене,  ми пшли гуляти. Я, думаючи, що вн уже прийшов до тями  тверезо оцнив те, що сталося, знову вибачилася.  вн мене знову пробачив! Тобто я так  залишилася винною! Знову ми цлувалися, як ранше, як н в чому не було, а потм вн сказав, що ввечер де...
   Бльше вн на мо листи не вдповдав... А в одному з свох листв бабуся Таня з Тернополя написала, що вн одружився, привзши соб дружину з Рос, куди, виявляться, здив на заробтки,  що Петька, з яким вн ус ц роки продовжував пдтримувати дружн стосунки, не звертаючи уваги на рзницю у вц, ходив до нього на веслля... Тобто вн ще й виявився боягузом - побоявся сказати мен, що одружуться, побоявся сказати, щоб я бльше не писала, побоявся навть написати про це... Псля п'яти рокв кохання на вдстан, протягом яких ми зустрчалися всього п'ять разв, Олег мене покинув... Любовн страждання перетворилися на ненависть. Все сво життя я вважала його негдником, який прихав "отримати сво" перед весллям, , таким чином, намагався зрадити навть свою дружину. Вже тепер, коли мен 68 рокв, я розумю, що з нашого кохання не могло вийти нчого доброго - ми ж зовсм нчого не знали одне про одного, ми вигадували одне одного  кохали ц вигадки. Тепер я бачу в цьому  плюси: вн все ж таки змг взяти себе в руки  не довести розпочате до кнця, залишивши мене недоторканою... Крм того, це вигадане кохання захищало мене вд нших закоханостей...

***

   Як не дивно, я не наклала на себе руки - було нколи. Наприкнц квтня деяким студентам, як збиралися влтку вирушити на роботу з будвельними загонами, запропонували достроково здати лтню геодезичну практику, яка мала розпочатися псля сес. Для цього складалися групи по шсть-см чоловк тльки з тих, хто навчався на вдмнно,  тих, кому потрбно було звльнити лто для нших цлей. Так, наприклад, у дострокову групу записали двчинку Ларису з нашо групи, яка була вже на восьмому мсяц вагтност,  якй вдразу ж псля сес треба було народжувати. Обидва Паш -  Володя,  Льоша теж записалися, збираючись хати до будзагону. З нашо групи туди записали  Колю Шпильку, який, як  я, до нституту пропрацював рк  теж отримував пдвищену стипендю. Викладач геодез двчат у достроковики брати не бажав, але Паша-Володя переконав його записати в не  мене - як вдмнницю. Мене геодезист записав без жодних застережень, а Маринку брати не хотв, вважаючи, що вона  з роботою,  з навчанням не впораться.
   - Сестричок розлучати не можна. - Наполягав Паша-Квазмодо. - х треба записати обох.
   Таким чином, у нас сформувався загн з шести осб: я, Маринка, Лариса, Володя, Льоша та Коля. Тепер одразу ж псля занять ми, перекусивши у студентськй дальн, брали рейки, теодолти та нш нструменти  вирушали на замську длянку, на яку намивався псок з рчки для подальшого будвництва там нового мкрорайону. (Тепер цей мкрорайон називаться Левада). Було ще клька загонв з нших груп та з нших факультетв.
   Мсцевсть, яку нам треба було знмати, була нервною, то пагорби, то купини, то западини, то струмки... З нституту ми вс йшли разом, а потм групи роздлялися, переходячи на вдведен ним длянки,  там уже займалися теодолтною зйомкою. Ларису ми вдпускали додому - ну не лазити ж й з величезним животом по пересченй мсцевост! В одному мсц треба було перестрибувати через струмок. Ми з Маринкою забарилися, щоб зручнше збратися для стрибка,  тут до мене пдйшов якийсь незнайомий дорослий дядько навть не з нашого факультету, мовчки взяв мене на руки  перенс через струмок. Поставив на землю  пшов дал. Маринку нхто перенести не здогадався, й довелося стрибати самй. А я подумала: "От, зовсм як у дитинств - всм хочеться взяти мене на ручки..."
   Якось ми збралися в гуртожитку в кмнат Волод та Льош для обробки даних та пдрахункв. Маринка останнм часом вдпрошувалася  кудись йшла, здаться, вона почала з кимось зустрчатися. Вдпросилася  цього разу. Ми з Ларисою сли за стл, Льоша диктував показники мен, Коля - Ларис, ми записували х  пдраховували на калькуляторах, а Володя стояв за мою спиною  розчсував мо довге волосся. Вд цього голова переставала болти,  мен ставало дуже спокйно. Коли з пдрахунками було покнчено, Володя ззнався, що вчора пдвернув ногу  вона тепер опухла. Лариса сказала, що треба зробити горлчаний компрес. Коля здив до нституту на мотоцикл Ява, вн посадив на задн сидння Володю  вони похали до найближчого гастроному за горлкою. Волод горлку не продали, вважаючи його занадто молодим для цього, хоча йому вже було 22 роки. Тод в магазин пшов дев'ятнадцятирчний, але високий  вусатий Коля, йому горлку продали без проблем. Лариса почала робити Волод компрес  тльки тепер ми побачили, що ноги у Волод покалчен. Але, незважаючи на це, Володя багато ходив пшки, нарвн з усма працював  в колгосп,  на практиц, лише з фзкультури був звльнений.
   Весь травень ми псля занять працювали "у пол". нод обдали в дальн, а нод заходили до Кол Шпильки додому та обдали в нього. Вн жив саме на шляху вд нституту до длянки, де ми проходили практику, а його мама не вдмовлялася готувати на усх нас п'ятьох. Лариса була з нами дуже рдко,  то лише тод, коли ми, сидячи за столом у кмнат Кол, займалися розрахунками та переписували на чистовик ус наш вимри.
   Коли звльнялися, Володя проводжав мене додому. Якось вн спробував заговорити з мною про кохання, але я заборонила:
   - Н про яке кохання говорити я не дозволяю! Ви ж знате, що я маю нареченого? Або ми продовжумо просто дружити, або припинямо будь-як стосунки!
   - Н про яке кохання не говорити. - Погодився Володя.
    справд, бльше вн про нього не говорив, продовжуючи допомагати мен на практиц та проводжаючи псля не додому. Оформивши вс вимри та розрахунки у великй папц, практику ми здали успшно.
   - Отже, втаю з успшним завершенням практики! - Сказав нам з Маринкою декан, коли ми прийшли до нього пдписувати документи. - Тепер бажаю вам також успшно скласти  сесю!
   - А ми вже здали. - Вдповла я. - У нас ус автомати!
   Автоматами називалися вдмнн оцнки, як виставлялися автоматично на пдстав п'ятрок, отриманих протягом семестру на семнарах. У нас були вс п'ятрки, тому спити за лтню сесю нам складати не довелося, а завдяки достроковй практиц у нас виходили тримсячн канкули, як в нших були лише одномсячними.  стипендя на наступний семестр у нас залишалася пдвищеною - по 46 карбованцв.

***

   Склавши достроково  сесю,  практику, ми на все лто похали у Соч. Тепер ми вважалися другокурсницями  бабуся з ддусем дуже пишалися нами. Вранц ми вставали разом з ними та хали на весь день до них на роботу до санаторю "Актор", бачили багатьох артиств, ходили на концерти, як вони давали на сцен санаторного клубу, багато плавали.
   Я постйно ловила себе на думц, що ввечер перед сном подумки розповдаю Волод про все, що з нами вдбувалося. Чому? Я ж його не кохаю! Вн зовсм не на мй смак: низький, лише трохи вищий за мене, трохи сутулий, не красень у мому розумнн... Мен подобалися висок, струнк, темноволос, з вусами... Цй картинц вдповдав Коля Шпилька, але вн мен зовсм не подобався, поряд з собою я його навть уявити не могла. Володя був зовсм не таким, мен просто подобалося, коли вн був поруч... Крм того, я все ще не могла позбутися любов до Олега  сподвалася, що, можливо, вн колись повернеться до мене...
   Незабаром у вдпустку прихали наш батьки. Коли ми вс разом похали до Дендраря, то вперше побачили канатну дорогу. У Верхнй Дендрарй тепер можна було пднятися канаткою. Вперше летти на великй висот над схилами Дендрарю було дуже страшно. Але потм стало навть цкаво, зверху вдкривалися чудов кравиди на околиц, внизу пропливали тераси Дендраря. Тепер не треба було довго йти пшки вгору, а потм спускатися вниз - дохали на канатц до самого верху, а потм легко спускатеся вниз, розглядаючи фонтани, павльйони, дерева, павичв, рибок... Ранше в Дендрар ми дуже втомлювалися, тепер стало набагато легше.  в Нижньому Дендрар стало набагато цкавше, виявляться, коли менше втомлюшся, то нтерес не пропада.
   Цього лта тато виршив не голитися  вдпустив вуса та бороду. Тепер на пляж вн виглядав справжнм дикуном - чорне засмагле тло, чорне кучеряве волосся, чорн борода та вуса. А коли ми вижджали за мсто на дикий пляж, вн ще й поводився, як дикун, збираючи  рубаючи дрова, розпалюючи багаття, смажачи шашлики.
   Як завжди, окрм моря, були  походи в гори  до водоспадв,  вдвдування цирку,  зустрч з родичами.
   А наприкнц серпня ми повернулися до Полтави. У Полтав тато поголив бороду, я його сфотографувала на лавц у двор з вусами, а потм вн поголив  х. Тато казав, що вн на тй фотограф схожий на блогвардйця.

Друге кохання

   Другий курс розпочався з колгоспу. Цього разу ми похали тльки в один колгосп, не розпорошуючись на рзн, але на цлих пвтора мсяц. Нас тльки зрдка привозили до Полтави, щоб як слд помитися  помняти одяг на теплший. Спочатку було дуже тепло, як влтку, нам навть вдалося клька разв скупатися в мсцевй рчечц глибиною всього до пояса. Потм ставало холоднше,  ми одягали на себе все теплш реч, поки в середин жовтня не перейшли на бушлати та чоботи. Умови тут були цлком стерпними, велик кмнати, в яких стояли не лише лжка, а й тумбочки мж ними. Була окрема туалетна кмната, але вода у кран була лише холодна.
   Тут Володя вже не вдходив вд мене н на крок. Якось я натерла ногу  в ранку потрапила нфекця, утворився нарив. Ходити було боляче, але я терпла, доки нога зовсм не опухла. Володя зняв мене з машини  на руках вднс до медпункту. Там мен рану обробили, дали мазь, сказали, що за пару днв нарив ма прорвати  дали довдку про звльнення вд робт на два дн. Володя хотв нести мене на руках  назад.
   - Я сама можу йти. - Заперечила я. - Хоч  кульгаючи, але цлком дйду.
   - А я готовий носити тебе на руках усе життя! - Вдповв Володя. - Я ж тебе кохаю.
   Я бльше не забороняла говорити про кохання. Я навть перейшла з ним на "ти", а сама заплуталася у сумнвах: що це - кохання чи н? Це зовсм не було схожим на те, що я вдчувала до Олега. З Володею було якось затишно  спокйно, не треба було грати жодних ролей, здаватися кращою, можна було бути самою собою.
   Володя обробляв мою рану, потм видавив нарив  знову перебинтував. У ц два дн, поки я лежала, вн одразу ж псля роботи приходив до нашо кмнати  сидв на мому лжку, погладжуючи мою перебинтовану ногу. Маринка лежала поруч , через заздрощ за таку увагу до мене, почала вихвалятися:
   - А в Галки ось цей зуб стирчить, а в мене н... А в Галки на лоб прищик, а в мене н... А в Галки нгт обгризен, а в мене н...
   Володя слухав усе це мовчки, але коли Маринка кудись вийшла, спитав:
   - Вона що, в мене закохалася?
   - Н, з чого ти взяв?
   - А чого вона себе розхвалю перед мною?
   - Так просто, з заздрост, щоб ти сказав, що вона гарнша.
   - Але ж я тебе кохаю. Ти для мене найкрасивша на свт.
   - Ну  кохай. - Дозволила я.

***

   А за клька днв нас загубили. Сталося це так.
   Усх нас розвозили кавуновими полями  залишали там по клька людей - приблизно по десять. Мене, Володю та ще трьох двчаток висадили на якомусь невеликому пол, просто прожджаючи повз нього. Закнчивши збирання, ми стали чекати на машину, але за нами нхто не прихав. Мобльних телефонв тод ще не було, повдомити про себе ми не могли. Вже зовсм стемнло, а машини не було. Поруч з полем стояли два намети сторожв. Вони чимось нас нагодували, а потм запропонували нам один з свох наметв. Спочатку пд стнку залзла я, за мною - Володя, потм решта три двчинки. Ус двчатка дуже переживали, а Володя нас заспокоював, казав, що нас обов'язково знайдуть. Спали ми в намет одягненими, у фуфайках та чоботях, але все одно було прохолодно. Близько третьо години ноч почувся гуркт машини, а потм яксь голоси. Сторожа казали комусь, що ми спимо. Ми одразу ж вилзли з намету.
   Виявляться, псля вечер Маринка та нш двчатка занепоколися, що нас нема. Пшли до кервника, той пдняв колгоспне начальство та змусив вдправити машину на наш пошуки. Об'хали вс поля, але нас нде не було. Потм водй згадав, що практично не зупиняючись, висадив клькох людей на запасному пол. Тод нас  знайшли. Ми влзли до кузова машини  нас повезли в готель. Лавки в кузов були знят, хати довелося стоячи, вяв втер  Володя обймав мене, рятуючи вд холоду. Наступного дня всх вдвезли на роботи, а нас, п'ять чоловк, псля снданку вдпустили вдсипатися.
   Тепер, гуляючи вечорами в яблуневому саду, ми з Володею почали цлуватися. Його поцлунки були зовсм не такими, як у Олега, без того непримного присмаку тютюну... Одного разу, захопившись, Володя полз трохи дал.
   - Н, не можна! - Зупинила я його.
   - Вибач мен! Я бльше не буду так! - Вдразу почав вибачатися Володя. - Захопився, це бльше не повториться ...
   Вдразу ж сам визнав свою провину, не став звинувачувати, а потм прощати мене... Я пояснила йому, що поки сама не розбралася у свох почуттях, розповла, що вн зовсм не на мй смак, що мен з ним добре, але, можливо, це лише тимчасове запаморочення, яке скоро пройде, тому не варто квапити под та припускатися помилок.

***

   Ми стали зустрчатись  псля колгоспу. Батьки були проти мох стосункв з Володею, а я й сама не знала, люблю його чи н. Але бачитися з ним хотлося щодня. Тому ми з Маринкою виходили з дому разом, потм хали тролейбусом у центр мста  там розходилися - я йшла гуляти з Володею, а вона з третьокурсником з архтектурного факультету. Завдяки сплкуванню з ним, Маринка швидко опанувала технки та правила малювання, стала навть малювати портрети -  таланту потрбна була лише невелика корекця. Увечер обидв наш пари зустрчалися бля нашого будинку  ми з Маринкою разом, як н в чому не було, поверталися додому.
   А я перестала гризти нгт! Якось я розповла Волод, як ще в Забайкалл чула розмову сусдки з мамою про те, як вона кинула гризти нгт. Якщо ви пам'ятате,  чоловк сказав, що якщо вона х гризтиме, то вн вважатиме, що вона його не коха. Вислухавши цю сторю, Володя сказав:
   - Тож  ти переставай. Якщо ти мене кохаш, то зможеш перебороти себе, а якщо гризтимеш, я вважатиму, що не любиш.
    в мене, як ножем, вдрзало цю звичку, бльше я нгт нколи не гризла.
   Замсть цього я, нарешт, зважилась на окуляри, у яких сидла лише на заняттях або дивилася телевзор.

***

   Хтось з татових пдлеглих сказав, що треба спрямовувати знайомства свох дочок.
   - Ми нкого не сватамо, нкого спецально не знайомимо, просто створюмо умови для потрбного кола знайомств. Наприклад, наша старша донька ходила на танц в училищ  знайомилася з рзними хлопцями. Ми знали, хто з них хто, тому могли пдказати, що вони являють собою. А вже вибирала соб чоловка вона сама.
   Тод тато запропонував нам з Маринкою пти на танц до училища зв'язку. Маринка категорично вдмовилася:
   - Не хочу знайомитись з вйськовим! Ще закохаюсь, а потм все життя нюхати гуталн!
    хто й таке сказав? Нас нколи не дратував запах гуталну на татових чоботях, як вн, до реч, вдягав дуже рдко. Мабуть, це був вплив  знайомого. Я теж не хотла йти, мен було цлком комфортно сплкуватися з Володею.
   - Ну, а раптом ти там познайомишся з кимось хорошим? Ми ж нкого не нав'язумо, просто треба подивитися не тльки в один бк, а й озирнутися на вс боки.
   - Я сама не пду!
   Тод тато принс п'ять запрошень:
   - Ось, можеш роздати х свом однокурсницям,  тод ви прийдете разом.
   Наступного дня я розповла Волод, що мене посилено вмовляють сходити на танц у вйськове училище, роздала квитки кльком сокурсницям й пшла з ними на танц.
   Звсно ж, на мене там звернули увагу. Я танцювала з клькома курсантами, а потм мене проводжав високий та стрункий курсант з четвертого курсу. Я дозволила провести мене лише до тролейбуса, а потм похала додому сама. Ще клька разв мен надходили листи вд курсантв, в яких вони писали, що я м сподобалася, одного разу навть два курсанти прийшли нбито до тата по якийсь пдручник...
   Але на той час нхто, крм Волод, мен вже не був потрбен. Ранше я була захована вд свту, як у горховй шкаралуп, визираючи з не через вузьку щлинку. Володя поступово вирзав у цй шкаралуп взерунки так, що вона стала схожа на ажурну сферу, через рати яко було видно весь навколишнй свт, я вдокремлювалася вд нього лише легкою ажурною в'яззю.
   - З нею треба розмовляти. - Якось сказав про мене Володя мам, - Тод вона розкриваться та ожива.
   Володя почав заговорювати про веслля. Сторонн люди приймали нас за брата  сестру: обидва худеньк, в обох однакове золотисто-русяве довге волосся, блакитн оч, навть переднй зуб стирчав однаково.  зростом Володя був всього на дев'ять сантиметрв вищий за мене.
   - Якщо люди схож, значить вони створен один для одного! - Казав Володя. - Я завжди мряв саме про таку, як ти!
   - Незважаючи на мо хвороби?
   - З мною ти хвортимеш менше, я тебе обергатиму.
   - Добре. - Погоджувалася я. - Здаться, я тебе люблю,  якщо це не тимчасове запаморочення, то псля закнчення нституту можна буде й одружитися.

***

   Наш зимов пальта, як ми купували у Смферопол перед мом десятим класом, вже трохи зносилися, тому я виршила купити соб теплу штучну шубу пд леопарда та шапку. Купувати шубу ми пшли разом з Володею, вн теж купив соб шубу - блу у чорн плями. А Маринка, купивши соб нове пальто, штучну шапку купувати не захотла, вона забрала мою стару, з натурально лами, куплену ще в Нмеччин,  привела  до ладу.
   А в день листопадово демонстрац, коли ми вс шикувалися бля нституту в колони, щоб йти повз трибуну, до Волод прихала його мама. Виявляться, вн уже встиг написати додому, що закохався  збираться одружитися. Мама прихала подивитися на наречену. Наш староста Льоша Кузьмн дозволив нам не йти у спльнй колон, а придлити увагу мам. Ми пшли до гуртожитку. Одне лжко в кмнат на чотирьох тепер було вльним  Володчинй мам дозволили ночувати там.
   Звльнилося лжко тому, що один з студентв збожеволв. Казали, що вн перевчився - почав бгати коридорами, запалювати срники, щось бурмотти... Студенти викликали швидку допомогу  його забрали. Бльше ми його не бачили.
   Володина мама привезла сало, смалець, м'ясо. Володя збирався нагодувати  смаженою картоплею з м'ясом  почав чистити картоплю. Я виршила допомогти. Ми втрьох сидли за столом  розмовляли. Псля снданку пшли гуляти мстом, потм я пшла додому, а Володя з мамою пшли до гуртожитку. Наступного дня вона зранку похала. А Володя став наполегливше наближати наше одруження. Спочатку я погодилася розписуватись псля четвертого курсу, потм псля третього, а коли Володя сказав, що бльше не може вдкладати, я сказала:
   - Гаразд, згодна. Але мо батьки будуть проти, жити з ними не вийде. Потрбно шукати житло. Поки не знайдеш квартири, заяви подавати не будемо.
   Ще я казала, що якщо у нас не вийде, то розлучатимемося тихо, без скандалв  так, щоб нхто про це не знав. Володя з усм погоджувався.
   Всього за тиждень вн знайшов квартиру. Це був невеликий флгель у приватному сектор за нститутом, на тй же вулиц, де мешкав Коля Шпилька, лише на клька будинкв дал. Флгель складався з одн кмнати, перегороджено пччю на спальню та кухонку. Перед кмнатою був невеликий тамбур-коридор з вибитою до ям глиняною пдлогою. За цей флгель господиня просила 35 карбованцв на мсяць. Туалет був у двор, за водою треба було ходити на вулицю за клька будинкв вд нашого.
   Володя думав, що я жахнуся таким умовам - ще б пак, донька пдполковника, мабуть,  грубки нколи не бачила! Але ж я жила в рзних умовах!  пч ми топили,  по воду ходили, жили  в квартирах,  в бараках. Вдступати було нкуди  через пару днв ми подали заяву до РАГСу.
   - Кожен заповню свй бк заяви свом почерком! - Проголосила працвниця РАГСу.
   Коли ми вддали й заповнену заяву, вона вигукнула:
   - Я ж сказала, що кожен заповню свом почерком!
   - Ми так  зробили... - Тод ми вперше помтили, що й почерки у нас однаков.
   Розпис нам призначили на 8 лютого, за клька днв псля закнчення зимово сес. У т часи, навть якщо у вас були грош, золот вироби просто так у магазин купити не можна було, хоча вони й лежали на втринах. Для покупки золота потрбна була довдка. Тут же, у РАГС нам видали довдку на купвлю обручок.
   Я сказала Волод, що мом батькам говорити про те, що ми збирамось одружуватися, не треба.
   - Коли розпишемося, тод й поставимо х перед фактом. Володя погодився  почав поступово облаштовувати наш новий будинок. У ньому з'явився чайник, клька тарлок  ложок з виделками, потм таз, каструля та сковордка, потм невеликий тазик для миття посуду, на столиках у кухн та в кмнат з'явилися нов клейонки. Все це Володя мен показував псля занять, я робила сво зауваження  висловлювала сво побажання, а наступного дня вони виконувались, як за помахом чарвно палички.  коли вн встигав? Одного разу я обперлася на стну,  забруднила пальто поблкою. Наступного дня Володя сказав:
   - демо, сьогодн оббиватимемо стни.
   Виявляться, вн купив клька метрв синього з червоно-блим взерунком ситцю, яким ми й стали оббивати стни на рвн, де можна було забруднитись. Я такого нколи не бачила, але вийшло  зручно,  затишно. Ми вимрювали висоту верхнього краю полотна на стн, я тканину натягувала  тримала, а Володя вбивав маленьк цвяхи з квадратиками картону.

***

   Була зимова сеся. Через вс наш любовн хвилювання автоматами скласти вс спити не вийшло, два спити треба було скласти, за розкладом вони стояли наприкнц сес. Ходячи на консультац перед спитами, навть перед тими, як мен складати не треба було, я приносила у сумц сво конспекти, Володя забирав х до гуртожитку. Таким чином, я забезпечувала соб навчання, якщо все пде не так.
   Коли до розпису залишалося тижнв зо два, Володя не витримав:
   - Н, я так не можу, Якось не по-людськи виходить. Батькам треба сказати.
   Ми прийшли до мене додому  почали чекати на повернення батькв з роботи. Спершу прийшла мама. Коли ми й сказали, вона, звичайно, дуже здивувалася, але сприйняла звстку бльш-менш нормально. Але коли прийшов тато... Вн  кричав,  обурювався,  бгав квартирою... Коли вн трохи заспоковся, Володя пшов.

Друге викрадення

   Пам'ятате, у першому том я писала, як мене з Тернополя викрали мо батьки? Зараз розповм про сво друге викрадення.
   Ви, напевно, дивилися американськ фльми, в яких батько, дзнавшись, що його донька виходить замж, нби божевол  влаштову так пдступи для молодих, що виходять пригодницьк комед. Мй тато теж "збожеволв". Але для нас це не було комедю. Спочатку вн нби змирився, ми з Володею клька днв вдкрито зустрчалися як наречений та наречена, але в мру наближення дати розпису, тата стало знову "перемикати".  ось перед останнм спитом тато раптом вдбрав у мене паспорт, щоб я не могла розписатися,  заборонив виходити з дому. Клька днв ми з Володею не бачились. У мому зошит з вршами тепер були врш, присвячен не Олегу, а Волод.
   Как трудно в этой жизни разобраться,
   В ней нет прямых асфальтовых дорог,
   Приходится на ощупь пробираться
   Извилинами страшных горных троп...  в такому дус ще шсть чотиривршв.
   Я думала, що батьки нколи не дозволять нам бути разом, що ми розлучамось назавжди, що тепер нам залишаються тльки зустрч у снах.
   Мы расстаёмся не на время,
   Мы расстаёмся навсегда.
   Разлуки тягостное бремя
   На плечи ляжет и глаза
   В глаза уж больше не посмотрят,
   В душе поселится тоска,
   И ночи с серым днём поспорят,
   Но будет жить ещё мечта:
   Я буду приходить ночами,
   Когда вокруг будет темно,
   И голубыми облаками
   Мы будем вылетать в окно.
   Мы полетим к далёким звёздам,
   Мы побываем на Луне,
   Подарим мы своим надеждам
   Немного счастья в вышине.
   Но ночь пройдёт почти мгновенно,
   И звёзды погасит рассвет,
   И будет серый день, наверно,
   И вновь тоска и мыслей нет...
   Лишь милый образ пред глазами
   Возникнет с грустью на стене,
   И сердце истечёт слезами,
   И прошлое мелькнёт в окне...
   Мы расстаёмся не на время,
   Мы расстаёмся навсегда...
   И, ни во что уже не веря,
   Я буду приходить в мечтах...
   Таких депресивних вршв у мене в т дн народжувалося безлч, просвту у свому майбутньому я вже не бачила.

***

   На останню консультацю ми з Маринкою пшли у супровод мами, яка мала довести нас до аудитор почекати в коридор, а потм привести додому. Поки консультаця не розпочалася, стояли разом з мамою бля вкна. До нас пдйшов Володя, мама сказала, що тато заборонив нам зустрчатися та одружуватися не дозволя. Я додала, що вн вдбрав паспорт,  що завтра мама з нами прийде на спит. Володя вдйшов. За клька секунд до нас пдйшов староста  рончно наспвав:
   - Все можуть корол, все можуть корол ... Не можуть тльки одружитися з любов!
   Продзвенв дзвнок на консультацю. Ми з Маринкою пшли до аудитор. Тато наказав Маринц ссти поряд з мною, щоб Володя з мною ссти не мг. Маринка слухняно сла з мною за першу парту. Пдйшов Володя та попросив  перессти. Маринка вдмовилася, сказавши, що тато нам сплкуватися не дозволив. Пдйшов староста:
   - Ну, будь людиною! Дай м побалакати, може, востанн!
   Маринка поступилася  перейшла на свою звичну передостанню парту. Володя св поряд з мною, я була в якомусь ступор. Почалася консультаця з фзики, я нчого не бачила на дошц  зовсм не чула викладача. Володя дстав з кишен коробочку  показав дв обручки:
   - Помряй, я вгадав з розмром?
   Обручка була на мене. У мене потекли сльози.
   - Тато забрав паспорт, ми не зможемо розписатися.
   - А ти хочеш?
   Я кивнула, говорити не могла через ком, що застряг у горл.
   - Тод я маю план. Слухай уважно: завтра ти пдеш складати спит першою, поки складатимеш, прийде староста  запита:
   - Хто збирав грош на екскурсю? Там якась нестача! Термново викликають до декана!
   Матяш скаже, що збирала ти. Староста залишиться чекати пд дверима, поки ти вийдеш з спиту, постйно обурюючись  кажучи, що декан чека. Коли ти вийдеш, вн схопить тебе пд руку  поведе до декана. Насправд вн вдведе тебе до гардеробу, допоможе одягнутись,  ти пдеш до нашо квартири. Все зрозумла?
   Я кивнула. Додому ми повернулися разом з мамою, Маринка нкому не сказала, що я з Володею розмовляла. Збираючи сумку на завтра, я разом з конспектом з фзики поклала зошит з своми вршами, пару спдньо близни, свою ощадкнижку, студентський квиток, залкову та комсомольський квиток - хоч яксь документи. Спала без сновиднь, просто провалившись у якусь темряву.

***

   Ранок 2 лютого 1978 року зустрв нас величезними кучугурами, дороги розчищалися насилу, тролейбуси ходили погано... Я одягла два светри, тепл колготки, штани,  нову шубу. Вийти з дому довелося ранше  ми з мамою похали в нститут. Я увйшла до аудитор у першй п'ятрц, Володя йшов за мною. Мама залишилася у коридор з Маринкою, яка зазвичай йшла у другй п'ятрц. Взявши квиток, я сла за парту. У голов було пусто. Володя пдсунув мен шпаргалку. Я дещо переписала з не, трохи заспоколася  хоча б зрозумла, про що йдеться у квитку. У коридор почувся якийсь гомн, вгадувався голос старости, але слв не було чути. Я пшла вдповдати.
   - Де ви лтате? - Запитав викладач. - Ви розповдате зовсм не те, про що питаться у квитку.
   - Невже? Гаразд... -  я почала розповдати щось нше.
   - У вас щось сталося? Ви якась загублена.
   Я кивнула.
   - Знаючи Ваш минул заслуги, поставлю вам добре. Не псувати ж залкову.
   Так у мой залковй поруч з п'ятрками вперше з'явилася четврка. Я вийшла у коридор.
   - Ти збирала грош? - Одразу ж пдлетв до мене староста. - Там нестача! Декан негайно виклика до себе! Ходмо! - Вн пдхопив мене пд руку  поволк коридором. Мама, розгубилася  залишилася бля аудитор.
   Ми спустилися на перший поверх, пдйшли до гардеробу, я подала номерок. Староста допомг мен надти шубу.
   - Володя сказав, щоб ти чекала на нього бля вашо квартири. - Сказав староста. - А де вона?
   - Там. - Махнула я рукою в нкуди. Нхто не знав  поки не повинен був знати, де ми збирамось жити.
   Я вийшла надвр. Ну, н б пти тю дорогою, яка спускалася повз нститут униз! Я чомусь пшла через рощу. Без дорг, серед дерев, завалених снжними кучугурами, я пробиралася до будинку, провалюючись у снг по пояс. По щоках текли сльози, сумка з конспектом з фзики та клькома речами постйно намагалася потонути в снгу. Десь праворуч почувся похоронний марш. Сльози потекли сильнше, на кожен удар барабана я начебто прощалася з свом минулим життям, попереду була невдомсть.
   Вулиця, на якй був наш флгель, була розчищена вд снгу. Заходити в будинок без Волод я побоялася, почала походжати вулицею туди-назад. Волод довго не було, але сховатися вд холоду в хат я не наважувалася. Раптом мен назустрч трапився Коля Шпилька.
   - А ти що тут робиш? - Здивувався вн.
   - Ти мене не бачив! - Вдповла я  пшла дал.
   Наприкнц вулиц з'явився Володя, вн йшов з великою дорожньою сумкою.
   - Ти чому не пшла до хати?
   - Не хотла без тебе.
   - Ти ж зовсм замерзла, ходмо гртися!
   Ми зайшли до будинку, Володя розтопив уже пдготовлену пч, почав дставати щось з сумки.
   - Ми тут посидимо до вечора, погрмось, помо, а ввечер подемо до Кива. У Кив буде пересадка, потм електричкою додемо до Козятина, а там автобусом - до Сокльця.
   - Поздом хати не можна. - Сказала я. - Батьки шукатимуть на вокзал. Треба хати автобусом, вони знають, що мене закачу,  автобусом я здити не можу.
   - Але ж тебе захита.
   - Нчого, перетерпимо.
   Володя розгрв на сковордц те, що встиг купити у студентськй дальн - гречку з котлетами, заварив чай  почав розповдати:
   - Я здавав псля тебе, теж отримав четврку. Коли вийшов у коридор, твоя мама вже схаменулась  зрозумла, що щось не так. Вона налетла на мене з запитанням: "Де Галка?" Я вдповв: "Я ж був там, складав спит. Це Ви тут вартували!" -  пшов у гуртожиток. Реч в мене були збран, тльки зайшов до дальн -  сюди... Тепер ти моя дружина, тому ми можемо надти обручки. - Додав вн  дстав коробочку.
   Взимку темн рано. Вже о четвертй годин було майже як уноч. Загасивши вогонь у печ, ми вирушили на автовокзал. Йти довелося пшки, не вс дороги були розчищен. Через снгов замети автобуси йшли не за розкладом. Ми виршили взяти квиток до найближчого мста, а там перессти на позд. Взяли два квитки до районного центру Лубни, вже у темряв сли в автобус  похали. Через вс ц хвилювання мене навть не захитало, час перестав снувати, диною ниточкою, що зв'язувала мене з реальнстю, був Володя  його нжн обйми, з яких вн не випускав мене н на мить.
   До Лубнв прихали за пвнч. Пшли на вокзал та взяли квитки до Кива на найближчий позд у загальному вагон. хали, сидячи на нижнй полиц, я так само в мцних обймах Волод. До Кива прихали вранц, години близько о шостй.
   - Треба надслати батькам телеграму. - Сказала я. - Щоб вони мене не шукали.
   Ми зайшли до привокзального поштового вддлення,  я вдправила телеграму: "Я похала. Кив, проздом, Цимбалюк." Все, вс мости були спален.
   - Подемо у гуртожиток до мо знайомо.  теж звати Галя. - Сказав Володя.
   До гуртожитку ми потрапили близько сьомо години ранку. В однокмнатнй квартир з кухнею та ванною жили дв двчини, одна з яких була Галя, вони збиралися на роботу. Галя вже знала про мене, знала, що Володя збирався одружитися.
   - Вже побралися? - Запитала вона.
   - Так! - Вдповв Володя та вказав на наш руки з обручками. - Але мен  довелося вкрасти! Тепер демо додому на канкули. Всю нч не спали.
   Двчата показали, де в них у холодильнику жа, запропонували помитися та поспати. Електричка мала йти псля обду. Галя попросила занести й ключ на роботу  вони пшли. Ми залишилися сам.
   Майже у всх людей бува перша шлюбна нч. У нас був перший шлюбний ранок. Спочатку ми посндали, потм пшли у ванну - разом, а потм лягли вдпочивати. Ну, як вдпочивати? Вдпочивали ми вже години за дв...
   Прокинувшись, ми пообдали, прибрали квартиру, збралися  пшли до Гал. Вона працювала медсестрою у полклнц. Вддавши й ключ, ми знову похали на метро на вокзал.
   Залзничн кол вже були розчищен вд снгу, тож електрички ходили за розкладом. До Козятина прихали, коли вже зовсм стемнло. Дороги в мст були розчищен  ми легко дйшли до автовокзалу. Автовокзал було закрито, на його дверях висло оголошення, що через снгов замети транспорт не ходить. Ми розгублено стояли пд диним лхтарем.  тут до нас пдйшов дорослий, рокв за тридцять, високий  мцний чоловк з валзою.
   - Що, не працю?
   - Заноси на дорогах.
   - А вам куди?
   - У Соклець.
   - Мен також! Прихав на вихдн... Ну, ходмо пшки? Не ночувати ж пд лхтарем!
   - Ходмо. - Погодився Володя.
   Тльки ми вийшли за мсто, як розчищен дороги закнчилися, скрзь був снг глибиною по пояс. Ми з Володею спробували йди поряд з чоловком, але майже одразу ж застрягли.
   - Отако... - Озирнувся на наше борсання чоловк. - Давайте йти один за одним: попереду я, потм ти, - тицьнув вн пальцем у Володю, - а двчина замикатиме.
   - Це не двчина, це моя дружина! - З гордстю проголосив Володя. - Ми тльки вчора одружилися.
   - Втаю! Ну, рушили?
    ми пшли. Попереду, як бульдозер, незнайомий чоловк, за ним, намагаючись потрапляти ногами в його слди - Володя, а в кнц, перелазячи через уже прим'ятий снг, потрапляла в утоптан слди я. До Сокльця було всього чотири клометри, чистою дорогою туди цлком можна було б дйти за годину. Ми йшли довго. До дому прийшли, коли вс вже спали, у жодному будинку вкна не свтилися. На сльськй вулиц була розчищена неширока стежка, двр батькв був розчищений повнстю, тльки по краях височли двометров кучугури снгу. Володя вдчинив хвртку, прокинувся  загавкав дворовий пес, але, впзнавши Володю, замовк. Ми пднялися на анок, двер були зачинен зсередини. Володя почав стукати, довго нхто не прокидався. Нарешт засвтилося одне вкно,  до дверей пдйшла його мама.
   - Хто там?
   - Це я прихав! Вдчиняйте!
   Мама вдчинила двер, ми увйшли до освтлено веранди.
   - От, я вже з Галею! Приймайте невстку! - Обтрушуючи шубу вд снгу, приголомшив заспану маму Володя.
   Мама побгла до кмнати, за клька хвилин до нас вийшов батько. Про це Володя завжди розповдав так:
   - Мй батько не розгубився, вискочив у передпокй просто в трусах. Оглянув нас обох з голови до нг, сказав проходити до втальн  тльки тод пшов одягатися.
   Ми пройшли у втальню, де стояв старовинний диван з поличками та дзеркалами на спинц, парадне лжко з двома прамдами подушок пд гпюровими накидками, тумбочка з телевзором та стаблзатором до нього на окремй лавц, шафа в одному кутку та велике трюмо в ншому. По обидва боки вд телевзора було два вкна, а пд ними - висок точен пдставки для кмнатних квтв, на перпендикулярнй стн - ще одне вкно, пд яким стояв великий стл, застелений скатертиною, на пдлоз - клька доржок впритул одна до одно створювали видимсть килима. Все було незвичайним: кмната величезна, 4 на 6 метрв, вс мебл точен, фгурн, красив, як у музе.
   Не встигла я роззирнутися, як у кмнату увйшли батьки Волод. Нам вони сказали ссти на диван  накритися ковдрами, щоб згртися з морозу, сам посдали на стльцях навпроти нас, спиною до телевзора. Почали розпитувати, що та як. Володя розповв, що ми збиралися побратися, але мо батьки були проти  вдбрали мй паспорт. Показав видан нам запрошення до РАГСу. Сказав, що довелося мене викрасти, але що ми обов'язково розпишемося, як тльки я матиму паспорт, навть якщо доведеться робити новий. Показав обручки на наших руках  сказав, що для всх ми вважатимемося чоловком  дружиною. Повдомив, що квартира у нас вже   вн купив усе, що знадобиться на початку.
   - То що ж. - Розважливо сказав Степан Леонтйович. - Ми вас не примушували, ви сам все виршили. Бачили оч, що брали, тепер живть.
   Володина мама схаменулась, що ми з дороги  нас треба нагодувати, принесла тарлку, на якй лежали домашня ковбаса, хлб  пара солоних огркв, принесла банку молока та дв чашки. Поки ми ли, вона розстелила гостьове лжко - одне на двох. Потм вони пшли до сво спальн, а нас залишили самих. Я влзла на висок перини  вдразу потонула в них, але Володя мене там знайшов. От тепер була  шлюбна нч.

***

   Вранц, коли ми прокинулися, батьки Волод збиралися на веслля у сусдн села до якихось хнх родичв. Ми хати не захотли. Була субота, на два дн будинок залишався у нашому повному розпорядженн. Володя, як господар показав мен хату та присадибн споруди, погодував корв та свиней, запалив пч. Будинок був цлком сучасним: вд печ нагрвалася вода в котл,  вже гаряча текла трубами в батаре, що опалювали вс кмнати. Кмнат було три: спальня, прохдна навчальна кмната, де Володя колись робив уроки, та парадна зала, яку надали нам. Ще був коридор, комора з сходами на горище, веранда-передпокй з люком у пдвал. У двор окремо стояли цеглян гараж, майстерня, корвнико-свинарнико-пташник та лтня кухня з ванною. Вода з колодязя качалася насосом, у ваннй топився титан, тльки туалет був у двор, але взимку для цього стояло цебро в коридор. У гараж стояв Володин мотоцикл з коляскою, у майстерн - клька деревообробних верстатв, стелаж, рзн нструменти та дошки, у лтнй кухн - газова пч з газовим балоном.
   Псля екскурс прибудинковою територю Володя повв показувати мен околиц. Знову через кучугури ми пробиралися в лс, лазили мж заснжених берез та сосен. По дороз назад якийсь сусд, прожджаючи повз нас по дороз на санях з парою коней, запропонував покататися. Я вперше в житт сла у висок гарн сани, мене накрили теплою хутряною шкрою  ми помчали по снгу в село. Я була тепло одягнена, але у мене в шкряних рукавичках замерзли руки. Псля обду Володя сам пошив мен хутрян рукавиц - вдрзав вд старо кролячо шапки два "вуха", пришив до них по великому пальцю, вивернув навиворт, так, щоб хутро виявилося всередин, а зверху на ц рукавиц надв вовнян в'язан. Тепер някий мороз мен був не страшний.
   Увечер Володя знову нагодував худобу, подов корову  почастував мене парним молоком.
   - Багато хто не любить парне молоко, але ти хоча б спробуй.
   Мен воно сподобалося. А так як у нас у см' вс любили молоко, то я одразу ж випила пвлтра. На той час нагрлася вода в титан,  ми прийняли ванну. Таку ж, як у звичайнй мськй квартир. Тод в сел це було великою рдкстю  тльки у дуже заможних людей.
   У недлю ввечер повернулися Володин батьки та наказали Волод на завтра хати разом з мною до Внниц, щоб купити мен хоч щось з одягу. Внниця теж була завалена снгом, подекуди його розчищали  по краях дорг височли висок замети. Мен не хотлося, щоб Володин батьки на мене витрачалися, тому я обмежилася парою колготок та парою спдньо близни. Побродивши мж кучугурами Внниц  не роздивившись  через них, ми повернулися до Козятина, а потм до Сокльця вже на автобус - на той час дорогу вд автовокзалу вже розчистили.
   За фотографями на стнах я дзналася, що Володя ма ще й старшу на два роки сестру, але вона на той час жила десь в ншому мсц. Ми прожили в Сокльц днв з десять, вдсвяткували Володчине двадцятитрьохлття  збралися до Полтави - треба було налагоджувати наше життя там.
   З собою в Полтаву нам дали свжу зарзану курку, сало та домашню ковбасу в банц, залитй жиром.

***

   Насамперед треба було облаштувати постль. У нашому флгел стояв старий диван, з якого в деяких мсцях стирчали пружини. Оскльки Володя не збирався виписуватись з гуртожитку, вн перенс до нас свй матрац  свою постль з подушкою та ковдрою. Другу подушку взяли з порожнього лжка. Прати постль нам не доводилося - раз на десять днв близну у гуртожитку мняли, ми приносили свою  нам видавали свжу.
   На цй же вулиц була невелика продовольча крамниця, в якй можна було купити хлб, молоко, цукор, сль, макарони тощо. За овочами доводилося йти до центру. Найближчий овочевий магазин був не державним, а кооперативним, цни в ньому були на клька копйок вищими. Наприклад, якщо в державному магазин клограм картопл коштував 8 копйок, то в кооперативному - 11. Тут ми купували  моркву,  буряк,  капусту,  цибулю, а також дуже смачну квашену капусту з брусницею з бочки.
   У цьому семестр у мене була не пдвищена стипендя, а звичайна - 40 карбованцв, а у Волод навть звичайна була 50 карбованцв. За тих цн, як тод були, навть заплативши 35 рублв за квартиру, у нас вистачало на життя. Ми навть ходили в кно на денн сеанси - по 10 копйок з людини.
   А ще ми ходили до театру. Якось ми вийшли з театру  Володя, у порив почуттв взявши мене на руки, сказав, що донесе так до самого дому. З транспортом у т часи було погано, а йти треба було клометрв зо три. У важких шубах та чоботях. Але мужик сказав - мужик зробив! Вн нс мене, не зважаючи на мо умовляння опустити. Вн нс, зупиняючись перепочити, але не даючи мен спуститися. Вн нс, коли мцний чоловк, що йшов поруч, запропонував свою допомогу. Так  донс мене до самого дому.
   Ми все робили разом: разом ходили по воду, разом розпалювали пч, разом чистили картоплю та готували жу, разом прали у таз наш реч, разом ходили до магазину.
   Я вже зрозумла, що в мене не тимчасове запаморочення, а справжн кохання. Мен й дихати без Волод було боляче. До реч, в цей час у мене майже припинився головний бль,  жодного разу не пшла кров з носа.
   диною непримнстю були нчн кошмари: ув сн я не могла згадати, кого я люблю. Я точно знала, що когось кохаю, бгала мстом, лазила горами в пошуках вдповд  няк не могла згадати. Лише пд ранок я згадувала, що люблю Володю, зустрчала його  тод вже спокйно прокидалася. Олег мен взагал не снився, а його фотографю я спалила першого ж дня просто в пчц.

***

   Цлком непомтно пролетли зимов канкули - наш медовий мсяць. Наприкнц лютого ми прийшли на заняття - обидва з обручками на руках. Нас втали  студенти,  викладач. Тльки один страшенно заздрсний однокурсник на прзвище Капканов одразу пустив плтку, що я "залетла".
   Цей Капканов на першому курс з нами не вчився. На другому курс його забрали до арм, вн вдслужив два роки, а тепер знову поновився на другий курс. З нами разом навчалася його дружина,  вони вже мали трирчну дочку.
   Ми з Володею не хотли розлучатися н на хвилину, разом сидли на лекцях, разом виходили на перервах до коридору, разом йшли додому чи на яксь заходи.
   - Ви ще й у туалет разом дть! - Озираючись на нас, казав Капканов.
   Вн з свою дружиною н сидти, н сплкуватися на перервах не хотв.
   Через клька днв псля початку занять Маринка принесла до нституту мй паспорт  сказала:
   - Завтра по обд батькв вдома не буде. Прижджай та забери сво реч - диван, стл та одяг.
   Наступного дня ми вдразу псля занять попросили трьох однокурсникв допомогти нам з перездом. Було 5 березня, початок весни. Сонце свтило яскраво  снг почав танути, тож у колях стояла вода, через яку треба було перестрибувати. Пошукали машину бля меблево крамниц - там нам вдмовили. Виршили пти на базар - там завжди були вантажн машини, але на цей раз машину знайти не вдалося. Проте нам погодився допомогти якийсь дядько на воз, запряженому конем. До дому батькв ми з Володею похали тролейбусом, а хлопц на воз - за нами.
   Вдома Маринка була сама. Вона впустила нас у квартиру  з хидним виразом обличчя стежила за тим, що я беру. Спочатку хлопц винесли мй диван - без подушок, ковдри та постл. Потм мй стл - з усм вмстом у ящиках. Розклавши на пдлоз покривало вд дивана, я звалила на нього весь свй одяг, причому Маринка ревно стежила, щоб нщо з  речей туди випадково не потрапило. Вона радла, що тепер вся кмната дстанеться й однй.
   Зав'язавши покривало з речами вузлом, винесли його та поклали зверху на диван. Батьки потм дуже ображалися:
   - Осоромила нас перед усма, прихала на воз!
   Начебто я зробила це спецально! Просто так склалися обставини.
   Назад до нашого будинку ми знову хали тролейбусом, а хлопц - возом. Поки вони прихали, ми з Володею встигли насмажити цлу сковордку картопл з м'ясом  почастували помчникв, як занесли мо реч до кмнати.

***

   Другого дня ми пшли до РАГСу, щоб знову подати заяву. Тльки збиралися ввйти у двер, як до нас пдйшли дво одногрупникв.
   - А що ви тут робите? - Спитали вони.
   Ми всм казали, що розписалися вдразу псля останнього спиту, тому я вдповла:
   - Ми чули, що Яковлева збираться розписуватись, хотли подивитися.
   - Вони розписуються завтра у Палац одружень.
   - То значить, ми переплутали. Спробумо подивитись завтра.
   Ще клька днв нам не вдавалося потрапити до РАГСу непомченими, але все ж таки псля 8 березня ми туди потрапили, розпис нам призначили на 12 квтня.
   12 квтня була вже справжня весна. На розпис я одягла свою рожеву випускну сукню. Ми розписалися без свдкв  пшли гуляти до парку. Там  зробили свою першу весльну фотографю. Потм все життя ми святкували день свого веслля двч - 2 лютого, коли я втекла з дому, та 12 квтня, коли ми офцйно розписалися. Але головним було 2 лютого.
   До весни Капканвська плтка про те, що я "залетла" зазнала краху,  тод вн пустив нову:
   - Вони взагал не можуть мати дтей! Неповноцнн особини!
   А ми були щаслив, так само не могли ан хвилини обходитися одне без одного, так само разом навчалися, працювали  вдпочивали, разом ходили по воду, в магазин  в кно, так само знову стали вдмнниками.
   Той час називали Епохою НТР - Епохою Науково-технчно революц. Навть у загальмованому Радянському Союз з'являлися пилососи, телевзори, калькулятори, ЕОМ (ЕОМ - Електронно-обчислювальна машина) та нш чудеса технки. Була така ЕОМ  нашому нститут. Це була велика кмната, заставлена величезними ящиками-комп'ютерами з кнопочками, лампочками, щлинами, в як вставлялися перфокарти  вибгала стрчка з цифрами. Ми мали уроки програмування, на яких складали програми розрахункв водопровдних мереж для умовних селищ. Торкатися ЕОМ  вводити в них програми нам не дозволялося. Ми складали програми на папер, викладач х перевряв, а потм переврен вводив у машину. Псля клькох хвилин гудння машина видавала стрчку з розрахунками. Викладач розповдав, що в майбутньому вс нженерн розрахунки будуть проводитись на таких ЕОМ. Навть у фантастичних книгах описувалися величезн пдземн примщення, що займали площ, порвнян з площею мст, у яких було встановлено величезн ЕОМ  комп'ютери, за допомогою яких можна було керувати життям людей.
   У старих радянських фльмах нженер завжди зображувався з логарифмчною лнйкою, за допомогою яко робив рзн розрахунки. Ми, хоч  вивчали логарифмчну лнйку, у свох розрахунках вже нею не користувалися - у нас з'явилися калькулятори. Тато, який звик до стереотипв, казав:
   - Як ж ви нженери, якщо ходите без логарифмчних лнйок?
   А мамина сестра Втта вже працювала в Леннград саме на таких ЕОМ, вона навть привезла до Соч портрет Наташ, намальований ЕОМ одиницями та нуликами.
   На семнарах з флософ найчастше за всю групу вдповдала я одна. Потм викладач питав:
   - Ус зрозумли?
   Ус вдповдали, що так.
   - Ну, тод ставлю оцнки... Сестричка, звичайно ж, так само зна... Чоловков вона розповсть... м ставлю п'ятрки. Решт можу поставити четврки. Ус згодн?
   Т, хто були не згодн, могли вдповсти  отримати п'ятрку або трйку.
   А ще я заробляла на перекладах. На ноземнй мов треба було здавати "тисяч" - перекладати з нмецько тексти з газет розмром тисячу знакв. Всього за семестр треба було здати 10 тисяч знакв. Тисяч вимрювалися карбованцем - саме тисячу знакв закривав собою паперовий карбованець, прикладений до колонки в газет.  коштував такий переказ один карбованець. А один карбованець у т часи був цлком пристойними грошима - за нього можна було купити десять клограмв картопл, якщо переказувати на продукти.

***

   Псля першотравнево демонстрац ми на клька днв похали до батькв Волод.
   - Ви як хочете, а ми виршили влаштувати вам веслля. - Сказали вони. - У Вал (Володчинй сестри) було веслля, не можемо ж ми залишити без нього Володю. На суботу запрошумо родичв та найближчих сусдв.
   - Але ж ми вже давно розписалися. - Спробувала заперечити я. - Вже два мсяц минуло.
   - Все одно буде веслля! - Сказав Степан Леонтйович.
   Тетяна Степанвна органзувала сусдок допомагати з приготуванням страв, а нам з Володею довелося на мотоцикл об'жджати всх родичв та запрошувати на веслля:
   - Просили мама, просили тато,  ми вас просимо прихати завтра до нас на веслля! - Говорили ми хором, заходячи до кожно хати.
   Тетяна Степанвна пропонувала мен навть купити весльну сукню, але я навдрз вдмовилася:
   - Якби це було хоч через клька днв псля розпису, я б погодилася. Але ми живемо разом уже три мсяц, про весльну сукню не може бути й мови!
   Тому, коли прихали гост, я зустрчала х у синй сукн, яку пошила на першому курс до свого дня народження. Володя був у новому синьому костюм, який ми замовили та пошили у Полтавському атель до першого травня.
   Прийшли Володин бабуся та ддусь по маминй лн, як мешкали тут же, у Сокльц, лише на ншому кнц села. Бабуся виглядала зовсм старою, а у ддуся, якому вже було пд дев'яносто, який вже трохи сутулився  ходив з паличкою, вдчувалася вйськова виправка, а оч були такими яскраво-блакитними, як у молодого. Вс гост помстилися за довгим столом, поставленим у параднй кмнат, з яко винесли диван та лжко.  вс дарували нам грош.  вс придивлялися до мого живота: чи не залетла я. Живт у мене в т часи був запалий.
   Назад Володя виршив хати мотоциклом. Вн вдчепив взок  прикрпив ззаду багажник. До багажника прив'язали валзу з м'ясом та ншими продуктами, а щоб я не замерзла пд час поздки, Володина сестра дала мен свою стару куртку, пошиту наполовину з штучно шкри, а наполовину з штучного хутра. Рано-вранц ми одяглися теплше  збралися хати. Володина мама, проводжаючи нас, сильно плакала - син вперше хав на мотоцикл так далеко.
   За зиму в сара поменшало вуглля  дров, тож якраз звльнилося мсце для мотоцикла. Прихавши до Полтави, ми одразу ж купили соб холодильник та швейну машинку з ножним приводом, що помстилася пд вкном у нашй кмнат. Володина сестра Валя подарувала мен вдрз тканини,  я вдразу ж пошила соб лтню сукню.

***

   Ще у квтн в нститут вдбулася олмпада з нмецько мови, на якй я зайняла перше мсце. Псля травневих свят викладачка нмецько запропонувала мен похати на Всеукранську олмпаду з нмецько мови у Харкв. Я погодилася  ми похали удвох з Володею.
   Зайшовши до унверситету, я, як  вс, зареструвалася  пшла до призначено мен аудитор. По дороз я послухала, як розмовляють мж собою нмецькою нш учасники. Виявилося, що вони були переважно з флологчних факультетв, навчалися на викладачв нмецько та на перекладачв. Я зрозумла, що тягатися з ними мен нема сенсу. Посидвши клька хвилин та збравшись з духом, я вийшла з аудитор  пшла шукати Володю.
   Володя сидв на лав бля центрального входу в Унверситет  чекав на мене.
  -- Так швидко? - Здивувався вн.
   - Я виршила не брати участ в олмпад. Краще давай прогулямося Харковом.
    ми пшли гуляти, роздивлялися велик будинки та величн церкви, дйшли до зоопарку. Погулявши зоопарком, ми на електричц повернулися до Полтави.
   Прийшов час лтньо сес. Незважаючи на суцльн п'ятрки, флософю треба було здавати всм, автомати з не нкому не ставилися. На спит треба було прийти з конспектом робт Ленна та знаннями. Володя старанно переписував мо конспекти, а вивчаючи усн питання, перенакшував деяк твердження. Наприклад, вн казав:
   - Пиття визнача свдомсть. - Хоча сам спиртного на той час взагал не брав до рота.
   Ще вн няк не мг погодитися з тим, що "матеря первинна, а свдомсть вторинна". Але це тльки в розмовах з мною, вдповдав вн так, як було треба. А готувалися ми до спиту на природ: виходили на галявину в гаю мж нашим будинком та будинком Кол Шпильки,  там ус втрьох вчили флософю.
   Там же в гаю ми знайшли поклади глини. Володя накопав  та перевз на тачц до нашого флгеля. Тут вн за допомогою важко колоди утрамбовував глину в пдлогу нашого коридору, так що вона вирвнялася  стала зовсм як нова. З настанням весни ми поставили там холодильник та газову плиту на дв конфорки з газовим балоном. Пчку топити тепер було не треба.
   У цю сесю нам треба було складати ще один спит - сопромат. Склавши його, ми знову стали отримувати пдвищен стипенд - я 46 рублв, а Володя - 57 карбованцв.
   Наприкнц травня до Полтави прихали мо бабуся та ддусь з Соч. Ми вперше пшли у гост до батькв, зустрч пройшла "у дружнй обстановц". Наступного дня бабуся та ддусь захотли подивитися, як ми живемо. У гост вперше прийшли  мо батьки. Вкно кмнати було вдчинене, а прямо пд ним зростав кущ троянд, як саме розцвли й заглядали просто до кмнати.
   - Як чудово! - Захопився ддусь. - Троянди прямо у вкно!
   -  умови цлком пристойн. - Додала бабуся. - Ми свого часу  в грших жили.
   Псля хнього вд'зду стосунки з моми батьками налагодилися,  ми нод стали ходити до них у гост.
   Оскльки решта спитв у нас вийшла "автоматами", у нас було багато вльного часу. Ми разом з Колею здили мотоциклами на рчку - вн на "Яв", а ми на "ж-Юптер". Якось Володя не впорався з керуванням,  ми врзалися у металевий поручень бля приватного будинку. Я перелетла через кермо  впала на чотири точки у свжу м'яку купу пску, висипану для будвництва на узбчч дороги. Володя дуже злякався за мене. Щоб якось розрядити обстановку, я встала, обтрусила  запитала:
   - А де мо капц?
   Капц вдлетли далеко вперед дорогою. Коля, побачивши в дзеркал заднього огляду, що ми вдстали, повернувся , пдбравши х, пд'хав до нас. Господар не став пред'являти нам претенз щодо погнутого поручня,  ми похали дал. Плавали ми в рчц за мстом ще й деякий час псля складання спитв.
   Влтку вступати до тата у вйськове училище прихав мй двоюрдний брат Петька з Тернополя. Тато попросив мене позайматися з ним математикою. Я спробувала, але Петьков було не до того:
   - Я ж все одно поступлю, у мене ж блат! - Заявив вн.
   Але Петько так до Вйськового училища  не вступив, незважаючи на блат  на те, що майже вс викладач, як приймали спити, жили або в нашому пд'зд, або в сусдньому будинку. Виявляться, навть за наявност блату треба ще й голову мати на плечах.
   А ми, здавши сопромат, на мотоцикл похали до батькв Волод. Вже був розпал лта, а я хала в хутрянй куртц, бо пд час зди дув дуже сильний втер.

Молода мама.

   У Сокльц ми дзналися, що я завагтнла. Було дуже дивне почуття:  радсно,  незрозумло,  страшно...
   Ще у Полтав ми домовилися, що зустрнемося з моми батьками у Соч. хали туди в купейному вагон, а в дорогу Володин батьки дали нам цлу валзу м'яса, для чого зарзали свиню. Щоб м'ясо не зпсувалося, ми його замотали в марлю, вимочену в оцт. М'ясо дохало благополучно  його вистачило не лише нам усм на жу, а й на дв поздки на шашлики. У т часи з м'ясом було туго по всй кран, навть у курортному Соч.
   Бабуся та ддусь уже не працювали, стали справжнми пенсонерами. Вони ходили гуляти вранц та ввечер, а денну спеку переживали вдома. нших родичв цлий мсяць не було, тож розмстилися ми цлком комфортно. Нам з Володею видлили диван на лодж, бабуся з ддусем спали у маленькй кмнат, прабабуся Вра - на диван в "апендицит". Мам з татом дстався диван у великй кмнат, а Маринц довелося на нч ставити розкладачку.
   Як тльки ми прихали до Соч, прабабуся Вра вдразу ж помтила, що я вагтна, хоча живота у мене ще зовсм не було видно - термн був лише один мсяць. Бабуся  ддусь зазначили, що ми з Володею справд дуже любимо одне одного, а тато нарешт змирився  навть фотографував нас.
   Володя був у Соч вперше, тому ми показали йому все те, що нам було дорого: Парк "Кавказька Рв'ра"  санаторний пляж, парк Дендрарй, Морвокзал, набережну, наш Цвтной бульвар, цирк, ну  все нше.
   Коли Володя повернувся до свох батькв  т запитали його, яке в нього враження вд Соч, вн вдповв:
   - Святкове мсто. Працювати там, мабуть, неможливо.

***

   Третй курс в нститут, як завжди, розпочався з колгоспу. У мене вже була довдка про вагтнсть, тому мене звльнили вд колгоспних робт. Але Володю не звльняли, не залишатися ж мен було без нього! Тож я також похала.
   Усх поселили у якихось великих примщеннях, а нам одразу ж надали кмнату в будинку самотньо бабус. З ранку ми з Володею приходили до мсця загального збору, сндали разом з усма у дальн, а потм нас везли на поля. На мене норму не розподляли, я просто ходила за Володею, нод чимось допомагаючи йому. Обдали та вечеряли ми разом з усма, а потм йшли до себе. Про те, що вдбувалося в нших, ми дзнавалися наступного дня.
   Так, наприклад, ми дзналися, що хлопц посперечалися на двох наших хлопцв, хто з них вищий - Коля Шпилька чи Сашко Лебедь. Щоб правильно вимряти, х змусили лягти на землю, а потм вимрювали лнйкою. Колн зрст становив 1,95 метра, а в Сашка - 1,93. Другого дня хлопц викупили в когось у сел баранчика  затяли шашлик. Не знаю, чи всм вн дстався, чи тльки хлопцям, як до того ж купили  клька лтрв самогону. А потм раптом стало вдомо, що Маринц вс оголосили бойкот. Ус три групи нашого потоку. Я дуже переживала:
   - Якби я не пшла з дому, такого не сталося б!
   - Вона вже доросла, сама ма думати свою головою. - Заперечував Володя. - Ти н в чому не винна.
   Я намагалася дзнатися, що сталося. Той самий Сашко Лебедь нарешт вдповв:
   - Увечер вона раптом н з того, н з сього оголосила, що вс довкола - натовп,  лише вона одна - особистсть. Ми й вдповли: "Натовп може плюнути,  тод ти не випливеш!" От ми й плюнули.
   Вечорами ми розмовляли з бабусею, яка здала нам кмнату.  тут виявилося, що Володя не розум деяких слв мсцевого далекту, а я, яка звикла пережджати з мсця на мсце, з крани в крану, вс мови сприймала вдразу. Наприклад, у Волод в сел на соняшникове насння казали "соняшники", а на Полтавщин х називали "насння". "Насинням" у Внницькй област називали те, що мали сяти. Плутаючись у цих та нших словах, Володя не завжди розумв, про що йдеться,  я перекладала йому "з укрансько на укранську".
   Одного разу до нас прийшов Володин друг Льоша Козельський, той самий, якого ми прозвали Паша Квазмодо. Вн назбирав у лс грибв  прийшов до нас подивитися, як ми живемо та посмажити гриби. Вперше гриби ми смажили просто на ол з невеликою цибулиною. Удома мама завжди смажила з додаванням вершкового масла, рзала багато цибул, крп, а наприкнц тушкувала у сметан. Але навть так псн гриби за рецептом Козельського були дуже смачними.

***

   Повернувшись до Полтави, ми з Володею помтили, що мен дуже важко пднматися вулицею до нституту. Хтось з гуртожитку сказав, що  вльна кмната для смейних, запропонували спробувати попросити  для себе.  ось ми разом пшли до деканату. Декан подивився на наш оцнки  сказав:
   - Ну, що ж... Оцнки у вас чудов, отже замжжя вам у цьому не завадило... Тим бльше, що вперше в мому житт мене просили не давати вам кмнату... Зазвичай навпаки просять, щоб дав... Гаразд, я дам вам кмнату! Бажаю вам  надал вчитися так само добре!
   Нам дали смейну кмнату на четвертому поверс чоловчого гуртожитку. За весь рк ми заплатили лише близько 25 карбованцв. Ус реч нам допомогли перевезти наш однокурсники. Крм нашого дивана, столу, тумбочки з швейною машинкою та холодильника, у нас з'явився ще один казенний стл та вбудован шафи по дв сторони вд вхдних дверей. Одну ми пристосували для одягу, а ншу - для посуду та продуктв. До цих шаф Володя прибив товсту круглу палку, зробивши соб турнк. Щоранку вн пдтягувався на цьому турнку, доввши кльксть пдтягувань до п'ятдесяти разв.
   Ситець, яким ми оббивали стни у флгел, тепер опинився на стнах ново кмнати. На цьому поверс була велика кухня з чотирма газовими плитами, якою хлопц майже не користувалися. На першому поверс була душова, один з днв тижня в нй був жночим - для дружин смейних студентв. Майже поряд з нами була умивальна кмната з цлим рядом раковин з кранами.
   Тепер до нституту було лише три хвилини ходьби, а навпроти гуртожитку - парк. Двох наших пдвищених стипендй вистачало на життя, але Володя виршив ще й пдробляти. Ставку нчного сторожа у парку тро студентв роздлили мж собою та чергували по черз. А ще були атракцони, ковзанка та танцмайданчик, куди були потрбн сезонн блетери. Ус грош ми навть не могли витратити, тому вдкладали х на народження дитини.

***

   На той час у школах та нститутах був шестиденний робочий тиждень з одним вихдним у недлю. Але в нашому нститут була вйськова кафедра. Щоввторка вс вйськовозобов'язан хлопц цлий день займалися на вйськовй кафедр, а у двчаток  тих, хто не був вйськовозобов'язаним, був додатковий вихдний. Володя та Коля вйськовозобов'язаними не були через хвороби, тож у нас було два вихдн.
   Мого живота поки що не було видно. Я була такою ж стрункою  на мене часто оглядалися навть незнайом люди. Волод дуже подобалося, що на мене звертають увагу перехож. Вн нколи не ревнував мене, не вимагав одягатися скромнше, а навпаки, купував гарн реч, стежив за тим, щоб я ходила на пдборах, щоб я була гарною. нод, йдучи поряд з мною, вн раптом переходив на нший бк вулиц, щоб помилуватися мною збоку  подивитися, як на мене озираються зустрчн чоловки. Подивившись так деякий час, вн знову повертався до мене  брав мене за руку.
   Володя теж ходив на пдборах. На той час у чоловчу моду увйшли туфл та чоботи на високих пдборах, але дстати х було дуже важко. У Волод розмр ноги був майже як у мене, тому ми купували йому жноч туфл, схож на чоловч - на широкому високому пдбор, з шнурвкою, як на чоловчих черевиках. А штани та костюми ми йому шили в атель. Соб одяг я шила сама.
    з перших днв вагтност я "робила" соб хлопчика. Колись я читала книгу Джона Голсуорс "Сага про Форсайтв". Там героня, будучи вагтною, подумки "робила" у себе в живот хлопчика, продумуючи його вдмнн органи.  в не народився хлопчик. Так само з ранку до вечора, кожну вльну хвилину я теж "робила" хлопчика.  навть ночами, коли не спалося або коли прокидалася на хвилину.  хоча вс -  знайом,  лкар - казали, що за всма ознаками в мене ма бути двчинка, я була впевнена, що буде хлопчик. Я вважала, що з усма нашими спадковими хворобами хлопчиков буде легше - хоча б не буде жночих хвороб. У т часи УЗД ще не було,  нхто не знав, яко стат буде у них дитина, тльки за якимись ознаками припускали 50 на 50.
   Маючи два вихдн, ми нод ходили в гост до мох батькв. Мама сказала, що мен треба стати на облк у жночй консультац. Клька разв, поки було тепло, а живт ще не був помтний, туди на свому мотоцикл привозив мене Коля.
   У листопад мй живт уже було видно. Плтка Капканова про те, що ми не можемо мати дтей, не справдилася. Тепер вн запустив нову:
   - Вони так маленьк  квол, що, у кращому раз, зможуть народити пару кошенят, яких доведеться топити у вдр.
   Сильних токсикозв у мене не було, нчого незвичайного з продуктв не хотлося, вагтнсть проходила радсно, ми з Володею багато гуляли, ходили в кно та на концерти, я пошила соб гарну блузку в блакитний горошок  купила блакитну з блою облямвкою сукню для вагтно у комсйному магазин (у т часи в так магазини люди могли здавати сво реч, щоб х могли купити нш. Щось на зразок сучасного секондхенду).
   В останнй мсяць мене почали морити голодом. Моя лкарка сказала, що велику дитину я народити не зможу, тому треба, щоб вона менше росла. Володя стежив, щоб я ла потроху. Якщо ранше я за день могла випити трилтрову банку томатного соку, то тепер мен давали не бльше одного лтра. Я постйно смоктала барбариски  гризла насння навть на лекцях.

***

   Хтось з мох знайомих помтив, що коли збираються велик компан, чоловки зазвичай починають згадувати свою службу в арм, а жнки - як народжували. Згадаю про це й я.
   Вранц 29 березня у мене, здаться, вдйшли води... А може, мен це тльки здалося... Замсть того, щоб йти до нституту, довелося термново хати до жночо консультац. Лкарка оглянула мене, запитала, як я зрозумла, що це були води,  видала направлення до пологового будинку !5, що знаходився неподалк. Ми з Володею пшли туди.
   У т часи будь-як лкарн були, як в'язниц, а пологовий будинок -  поготв. Чергова сантарка виглянула в амбразуру вконця, взяла простягнуте мною направлення, окинула мене сердитим поглядом.
   - Так... Ну, заходь! А ти лишись! - Кинула вона Волод. - Хвилин за двадцять винесу  реч.
    мене почали приймати. Спочатку записали вс дан, вимряли рст та вагу. Виявилося, що при зрост 158 сантиметрв наприкнц дев'ятого мсяця вагтност моя вага складала 56 клограмв. Потм переврили мою голову на педикульоз, вдвели мене в душ  псля сантарно обробки видали лкарнян сорочку, халат та капц. Свого тод в лкарн нчого мати не дозволялося.
   - Ой, дитинко! Хто ж це з тобою таке зробив? - Вигукнула сантарка, яка мене перевдягала.
   - Як хто? Чоловк! - Вдповла я.
   - То ти вже одружена? Скльки ж тоб рокв?
   - Двадцять один.
   - А на вигляд бльше тринадцяти  не дати... -  вона понесла мо реч Волод.
   Мене повели на другий поверх до палати. Часом болв живт, але поки що не дуже сильно. Через кожн дв години заходив лкар  перевряв, як я почуваюся. Почувалася я погано. Коли вже стемнло, мене раптом виршили переводити в патологчне вддлення, сказали, що це через пухир, що висипалися у мене на шкр псля сантарно обробки. За себе я не боялася, я дуже переживала, що Володя завтра прийде  мене не знайде, адже мобльних телефонв тод не було, а подзвонити з стацонарного не було куди.
   У патологчному вддленн мене чомусь не поклали до спльно палати, а звльнили комрчину з одним лжком, шафою та одним вкном. У шаф та на лжку були складен пакунки чисто близни. Те, що було на лжку, кудись винесли, а мене знову переодягли в нший одяг  поклали вдпочивати. Тепер лкар заходив до мене кожно години, клька разв мене навть вдводили до пологового залу, що знаходився за стнкою мо комрчини, вкладали на стл  змушували тужитися. У мене нчого не виходило, але ставало все болючше  болючше. За нч на сусдньому стол народилося приблизно шсть дтей, а в мене все няк не виходило. Мен ставили крапельниц, змушували ковтати хну, загорнуту в папрець, щоб викликати блювотний рефлекс, який мав запустити  пологовий спазм, робили яксь уколи...
   Вранц прийшов Володя. Я пшла до амбразури приймального вконця  сказала йому, що перебуваю на першому поверс  маю вкно. Володя обйшов будинок  пдйшов до мого вкна. Щоб дставати до нього, йому довелося назбирати навколо клька цеглин  спорудити соб пднжку. Ми з ним розмовляли жестами з перервами на болюч спазми. Клька разв мене знову забирали в пологовий зал  ставили крапельниц. Володя заглядав  у то вкно. Його проганяли, але вн знову повертався.
   Це зараз все набагато простше: тепер не лише пускають чоловка до дружини, а й заохочують до партнерських пологв. А тод чоловкв у вддлення взагал не пускали  навть у вкна заглядати не дозволяли. Володя дуже переживав.
   Псля обду до мене прийшли батьки. Маринка сказала м, що вчора ми на заняття не прийшли,  вони здогадалися, що я потрапила до пологового будинку. Володя показав м вкно  сказав, що з мною щось не так. Тепер вони переживали за вкном утрьох. Потм батьки пшли додому, а Володя пшов до найближчо крамниц, щоби взяти щось перекусити. Надвечр мене знову забрали до пологово зали, поставили крапельницю, напували хною  вже з зали не випускали. Тепер я вже не могла стримуватись  кричала вд болю майже безперервно. Псля дев'ято вечора черговий лкар, який заступив на змну, зателефонував до Кива, щоб проконсультуватися з якоюсь дуже вдомою професоркою. Вона сказала, що вилта до Полтави вертольотом...
   Професорка оглянула мене  сказала, що родова дяльнсть йде, але дуже слабко, що в мене зовсм нема сил  що мене треба й надал стимулювати крапельницями та хною. Потм вона сказала, що зупиниться в готел "Леннград"  щоб й дзвонили про мене щогодини. Я чула, як й клька разв дзвонили  казали, що все без змн, як ганяли вд вкна Володю, як потм запитували в нього:
   - Якщо все буде погано, кого насамперед рятувати - дружину чи дитину?
   Дурне питання, правда? Хто ж таке запиту? Володя вдповв:
   - Рятуйте дружину, дитину я поки що не знаю.
   Псля друго години ноч породлл на сусдньому стол закнчилися,  лкар, скориставшись затишшям, зателефонував професорц востанн. Що вона вдповла, я не знаю. Лкар та медсестри про щось тихо перемовлялися. Бля мене сидла зовсм стара медсестра, мабуть, далеко за смдесят рокв. Туди-сюди снувала молоденька студентка медучилища, яка пдробляла в пологовому будинку вноч.
   - Отож... - Потер лкар руки. - Ми пдемо, подрмамо з пвгодини, а потм рзатимемо. Але якщо щось буде не так, одразу ж нас будть.
   Це зараз багатьом легко роблять Кесарв розтин, рятуючи  матр,  дитину, а тод вн був величезною рдкстю. Залишившись наодинц з мною, медсестра походжала у задуми навколо столу, на якому я лежала пд крапельницею, а потм зупинилася  тихо мовила:
   - Дитинко, тоб вже все одно, а я можу спробувати врятувати  тебе,  дитину. Тльки про це нкому не можна казати. Якщо вийде, то треба буде сказати, що ти сама народила. Згодна?
   Я кивнула. Мен вже було справд все одно, тльки шкода було Володю, який спостергав за мною у вкно. Медсестра вийшла  привела з собою студентку. й вона наказала закручувати мене вд голови до живота в рулон, а сама сла в ногах. Потроху розсовуючи руками отвр, вона просунула руку пд спинку дитини  так на руц  винесла  назовн. Це я так швидко описала процес, який тривав хвилин з двадцять. При цьому вона командувала:
   - Ти тужся! А ти закручуй! Тепер зачекайте... Тужся! Закручуй! Сильнше!
   Я чула, що деяких дтей виймають за допомогою щипцв, при цьому у дитини трапляються  вивихи,  переломи,  деформац... А та медсестра, без щипцв, акуратно вивела дитину з мене, не покалчивши   нчого мен не порвавши.
   То був хлопчик. Зовсм фолетового кольору вд задухи.  вн не кричав. Кинувши мене, медсестра  студентка вдвох почали приводити його до тями: шльопали, перевернувши його догори ногами, поливали холодною водою, умовляли:
   - Ну, хоч пискни! Ну, хоч м'явкни!! Ну, розсердься ти на нас!
    тут дитина тихенько заплакала. Це було дуже коротко - всього клька звукв, але рятвниц зрадли:
   - Все! Живий!
    тут у пологовий зал, потираючи руки, увйшов лкар:
   - Отже, будемо р... Вона що, вже народила? - Побачив вн на руках медсестри хлопчика. - Сама?
   - Сама. - Вдповла медсестра.
   Студентка мовчки, опустивши голову, зайнялася якимись нструментами.
   - Сама? - Запитав лкар у мене.
   - Сама. - Вдповла я.
   - Зрст - п'ятдесят сантиметрв, вага - три двст. - Закнчила вимри медсестра. Час - 4 години, 31 березня 1979 року.
   Студентка записала це на шматочку клейонки, яку прив'язала до ручки дитини,  кудись  забрала. Лкар вийшов до Волод  сказав йому, що в нього народився син, що  з мною,  з дитиною тепер буде все гаразд  щоб вн йшов додому. Лкар з медсестрами зайнялися мною. Мй розширений руками медсестри таз раптом з рзким звуком захлопнувся  знову став вузьким. А я нарешт з полегшенням вдключилася.
   Якби не та медсестра, сина б у нас не було. Вн  так уже задихнувся, а якби чекали ще хоч пару хвилин, привести його до тями вже не змогли б...

***

   Вранц дитину мен не дали. Я почала переживати, але медсестра мен сказала, що з дитиною все гаразд, просто мен треба розробити груди, щоб було молоко. Вона показала, як правильно зцджуватись  дала для цього пвлтрову банку. Молока в мене було багато.
   Через деякий час прийшли мо батьки, почали заклопотано заглядати у вкно. Я встала у профль  показала м свй опалий живт. Тато роздивився його першим  голосно закричав мам:
   - Дивись! Вона вже народила! Хто?
   - Хлопчик! - Намагалася я сказати, але через скло нчого не було чути, а голосно кричати в пологовому будинку не дозволялося. Тод батьки пшли до "амбразури"  розпитали все там. Володя, який не спав бльше доби, прийшов до мене псля обду. Я так скучила, що не могла бльше без нього бути. Я показала Волод, щоб вн йшов уздовж стни до ншого вкна. Сама я накинула на себе ковдру  пшла в туалет, де в цей час провтрювалось, тож вкно було вдчинене. Ось через це вдкрите вкно ми й цлувалися до нестями псля тако довго - майже дв з половиною доби - розлуки.
   Пд час тихо години мене перевели з комрчини до загально палати на всм чоловк. Мо лжко виявилося не бля вкна, а бля протилежно стни. На см новонароджених хлопчикв у нашй палат була лише одна двчинка - найменша дитина з усх наших. Дтей на годування приносили через кожн три години, але мен не давали, я тльки зцджувалася. Псля годування свох дтей ус молод матус теж зцджувалися та вддавали молоко медсестрам, а т - тим дтям, у мам яких молока не було.
   Сина мен принесли лише за два дн. Вн виявився червонощоким вгодованим карапузом. У т часи перед годуванням ус матус мали змащувати соски на грудях зеленкою, ось цю зеленку малюки  смоктали. Вд цього вс мали зелен роти. Мй червонощокий син з зеленим ротом був схожий на Сеньйора Помдора. Його так ус в палат  називали:
   - О! Це Галин Сеньйор Помдор!
   День приблизно на третй медсестра, яка заступила на денне чергування  не бачила мене до цього, розносячи дтей, дала мен ншу дитину.
   - Ой! Вигукнула я. - Це не мй! У мене Сеньйор Помдор!
   Мою дитину швидко знайшли, а двчинку, яку дали мен, вддали тй мам, яка теж уже занепоколася.
   - Я подивилася, що ти найменша, тому й дала тоб найменшу дитину. - Виправдовувалася медсестра.
   Я сказала Волод, щоб вн цлими днями бля лкарн не стирчав, бо мен весь час хочеться спати. Тод Володя почав приходити на початок тихо години. Ми довго цлувалися через вкно, потм вн вддавав мен передачу через "амбразуру"  йшов.
   У т часи породль виписували з пологового будинку не ранше, нж за тиждень. А мене протримали ще на два дн довше. За цей час до лкарн привезли прямо з уроку фзкультури семикласницю. У школ думали, що вона просто повна, а вона виявляться була на останньому мсяц. Народила вона швидко, як ус. Коли лкар запитали, чи вона забиратиме дитину, вона вдповла:
   - Мама забере.
    ось по всй лкарн поповзли чутки, що народила чотирнадцятирчна двчинка.  вс зацквлен почали приходити дивитися на мене.
   - Он, чотирнадцятирчна! - Показували вони на мене пальцями, заглядаючи до нашо палати.
   -  зовсм н! - Заперечувала я. - Мен 21 рк, а чотирнадцятирчна в ншй палат.
   А та школярка нчим не вдрзнялася вд нших мам - середнього зросту, повна, кругловида... Через деякий час на вигуки: "Он, чотирнадцятирчна!" на мою адресу, вс мо сусдки по палат майже хором кричали:
   - Н! Чотирнадцятирчна в ншй палат! А цй вже двадцять один!
   Зрештою, мене виршили виписувати. Волод сказали, що треба принести та дали цлий список необхдного. При виписц я важила 46 клограмв, об'м стегон залишився таким самим, як до вагтност - 90 сантиметрв, таля за цей час повернулася до звичних 60 сантиметрв, зате груди помтно збльшилися. Я була схожа на Барб, здавалося, вд ваги величезних грудей я того  дивися переломлюся в тал.
   Видаючи мен дитину, медсестра вчила мене правильно  сповивати. У т часи памперсв ще не було, замсть них використовувалися марлев пдгузки, що проткали, як складалися трикутником  обгорталися у вигляд трусикв. Потм дитин розправляли руки  ноги  сповивали в тонку бавовняну пелюшку, а потм - у товсту фланелеву. На голову одягалися дв шапочки - бавовняна та фланелева. Потм цей згорток загортали в ковдру  перев'язували стрчкою.
   - Вн у вас зовсм не вередливий. - Сказала медсестра, закнчуючи упаковку. - У вас з ним не буде клопоту, тльки дотримуйтесь режиму.
   Я вже була одягнена  вона повела мене до передпокою, куди вже дозволялося входити родичам, щоб прийняти маму з дитиною. Володя вддав ншй медсестр коробку цукерок, пляшку шампанського та букет квтв - вони значилися у тому списку необхдних речей для виписки, який йому дали напередодн. Моя медсестра вручила йому величезний згорток,  ми пшли до такс.

***

   У нашй кмнат в гуртожитку вже стояло дитяче лжечко з матрацом, подушечкою та ковдрою. На стол лежали дв стопки пелюшок - тонких  фланелевих, непочатий рулон аптечно марл, клька сорочечок, шапочок та повзункв. Все це, збравши грош, купили наш однокурсники. Мо батьки теж купили схож набори - марлев пдгузки промокали наскрзь, пелюшки доводилося часто мняти.
   У мене була брошурка 1956 року видання, де розписувалося все, що треба робити з дитиною з перших днв життя  до одного року. Взявши на себе роль мами, я дяла за цим сценарм. До того ж, весь сценарй був розрахований на середню дитину - вагою 3,200 кг  зростом 50 см - якраз як в мого сина. Там було розписано, через скльки годин його треба годувати, як сповивати  робити першу гмнастику, як поступово збльшувати промжки мж годуваннями, як гуляти  таке нше.
   Гуляти там рекомендувалося на третй день псля виписки та лише п'ять хвилин. З кожним днем кльксть хвилин на повтр мала збльшуватися. Я "за правилами" сповивала сина, Володя зносив його мен з четвертого поверху на подвр'я гуртожитку, там я сдала на лавку, а Володя клав мен дитину на руки. Я сидла рвно стльки хвилин, скльки треба було, а потм Володя нс сина назад.
   Майже пвмсяця я на заняття не ходила, Володя ходив на лекц та семнари сам, а вдома ми займалися разом, коли дитина спала. Справд, син виявився не вередливим, чтко за годинником спав  прокидався, добре в, лежав на животику, пдводячи голову,  робив усе, що треба було вдповдно його вку. Поки Володя був в нститут, я скидала використан пелюшки та пдгузки у вдра з водою, Володя приходив з нституту,  поки я накривала на стл, йшов у пральню прати та полоскати близну. Пральна - велика кмната з чотирма маленькими ваннами, поставленими на пдставки,  з мотузками, простягнутими вд стни до стни, - була на нашому поверс, неподалк нашо кмнати. Ранше нею нхто не користувався, але коли у нас з'явилася дитина, вахтерки вддали нам ключ вд не  ми були диними  користувачами. Там можна було потихеньку  помитися. Через пару тижнв мо батьки купили у вйськовому мстечку вживану, але у вдмнному стан блакитну коляску.  до кнця квтня, коли вже можна було гуляти з дитиною необмежений час, ми виходили гуляти втрьох.
   Вже наприкнц квтня я теж почала ходити на заняття. Робили ми це з Володею по черз: на одн лекц та семнари ходила я, на нш - Володя. нод до нас на допомогу приходила мама, вона могла погуляти з онуком у парку чи посидти у гуртожитку. Через турботи, пов'язан з народженням сина, автоматами ми спити в цьому семестр не склали, довелося складати сесю, як  всм ншим. Володя все здав на п'ятрки, а в мене виявилася одна четврка. Володя дуже пишався тим, що в цьому семестр в нього оцнки виявилися кращими, нж у мене. Тод я подумала, що могла б доставляти йому таку радсть  надал.
   Капканвська плтка про те, що ми не зможемо народити нчого путнього, з трском провалилася. Особливо коли його дружина, цлком нормальна та товариська двчина, дзнавшись про те, яким народився наш син, вигукнула:
   - Ов-ва! Справжнй богатир! А в нас донька була й на зрст менша,  важила до трьох клограмв.
   - То в кого кошеня? - Кинула я Капканову, проходячи повз нього, але так, щоб його дружина не почула.
   Вн так  не знайшовся, що вдповсти.

***

   м'я дитин ми няк не могли вибрати: я не хотла образити Володю, а вн мене. Тод по партах велико аудитор, де сидли на лекцях ус три наш групи, пустили аркуш, на якому вс по черз писали чоловч мена, як могли згадати. Цей лист Володя принс мен  ми стали поступово викреслювати мена, доки не залишилося двох - Сергй та Валерй.
   - То що, назвали вже сина? - Запитала мене наступного дня прибиральниця нашого гуртожитку.
   - Так. - Сказала я, почуваючи себе дуже незручно через те, що майже мсяць ми не можемо вибрати м'я.
   - То як?
   - Сергй. - Вдповла я.
   Тепер можна було йти до РАГСу, щоб записати дитину. Я хотла записувати Серьожку тихо, без свдкв, так само, як ми розписувалися. Але робтниця РАГСу сказала, що так не можна, що це пам'ять на все життя, що треба вибрати соб кума  куму, що треба провести урочисту церемоню...
   Таким чином, майже через мсяць псля народження сина, ми пшли на урочисту церемоню до РАГСу, обравши кумами Колю Шпильку та Свту Делю з сусдньо групи нашого потоку. Коля став нашим кумом насправд, ми дружимо з ним дос, а та двчинка-кума з нашого життя зникла вдразу псля закнчення нституту.
   На урочистй церемон вийшла кумедна картина: майже двометровий Коля зверху вниз, наче з-за хмар, дивився на всх нас, що копошаться десь там унизу.
   Окрм свдоцтва про народження, нам видали почесну медаль громадянина мста Полтави на м'я Сергя. Серьожка всю церемоню спокйнисенько проспав.
   Наприкнц травня стало вдомо, що в Соч померла прабабуся Вра, ддусь Вталй та бабуся Нна залишилися сам. Поховали прабабусю, як вона  просила, поруч з Олексм вановичем, щоб доглядати за обома могилами разом.

***

   Псля сес ми з трьохмсячним Серьожкою похали в Соклець. хали у купейному вагон, пд час поздки Серьожка не плакав та няких незручностей для нших пасажирв не створював. Взок ми з собою не брали, сподваючись купити якйсь на мсц. Але з'ясувалося, що Володин батьки вже купили коляску, а його тато зробив дуже гарне лжечко з точеними фгурними бильцями.
   Псля третього курсу треба було проходити виробничу практику. Всх студентв кудись розподляли вд нституту, а Волод, який був направлений на навчання вд виробництва, практику треба було проходити на тому ж виробництв. Ми домовилися, що на роботу Володя буде ходити сам, робити те, що треба, а оформлювати журнали практикантв та розраховувати процеси буду я вдома.
   Нашим завданням було розрахувати та накреслити систему парового опалення для контори дорожньо-будвельно органзац вд мсцево котельно.
   Володя все вимрював на мсцевост, приносив вимри додому, а ми по них розраховували та креслили опалювальну систему. Практику нам пдписали обом.
   Згдно з брошурою, садовити дитину у чотири мсяц не рекомендувалося - мг не витримати ще не змцнлий хребет. Але Серьожка сам сдав силою свох м'язв. Я вкладала його назад, а вн знову сдав. Фельдшерка, яка працювала у Сокльц, сказала, що неможна саджати, якщо дитина сама ще сидти не в змоз:
   - Деяк мамц садовлять дитину, обкладають  подушками, щоб вона не впала - саме вд цього  може пошкодитись хребет. Та якщо у вашого сина вже настльки мцний м'язовий каркас, що вн сам сда всупереч вашому вкладанню, то йому сидти вже можна. Нехай соб сидить! Якщо втомиться, то й сам ляже, так само, як св.
   Тож я припинила перешкоджати Серьожц сидти. Вн вже мг сидти  у лжку,  на пдлоз, де ми розстелювали теплу ковдру,  у взочку, в якому я його возила на вулиц та у двор.

***

   Псля того, як вс три групи оголосили Маринц бойкот,  прийняли у свою компаню двчата, яких вважали в нститут легко доступними. х так  звали за прзвищем одн - клька Внукових. Я боялася, що Маринка, потрапивши пд х вплив, теж стане такою,  навть розповла про це мам. Та Маринка зустрчалася лише з четвертокурсником з архтектурного факультету. Мама казала, що Маринка, зустрчаючись з ним, вереду та змушу виконувати сво капризи.
   На практику Маринку  тих клькох двчат направили до Криму, у Ялту. Що вони там робили, я не знаю, але в них залишалося багато вльного часу. По вечорах вони ходили на танц,  там Маринка познайомилася з гтаристом, який грав у склад якогось ВА (Вокально-нструментальний Ансамбль). Звсно ж, не помтити красиву, яскраву, неординарну Маринку було неможливо. Не думаю, що в Маринки спалахнуло неземне кохання, просто треба було, як  Галка, вийти замж. Не знаю, як вона задурила голову гтаристу Кол, та всього за тиждень вона повела його до Ялтинського РАГСу розписуватися. Там у них прийняли заяву  сказали, що розписуватися можна буде лише через мсяць. Маринка одразу ж запропонувала хабар ( як це в не вийшло? У нашй родин нхто й нколи взяток ан брав, ан давав)  х розписали.
   Псля практики Маринка прихала додому за речами й просто з порога запитала:
  -- Ви отримали мого листа?
  -- Н. - Вдповли батьки.
   - Тод я вас зараз приголомшу. Я вийшла замж. -  вона показала батькам паспорт з печаткою та свдоцтво про шлюб. - Ось! Я теж вийшла замж! Буду переводитися в Донецький нститут.
   Забравши документи з нституту, виписавшись з батьквсько квартири, Маринка похала у Донецьк, врнше в Авдвку. З свом колишнм кавалером-архтектором вона так  не зустрлася  нчого йому не пояснила. Зручна позиця ткати - як  з Бакинським, так  з Полтавським кавалерами розмовляти та щось пояснювати не довелося.
   Батьки  чоловка Кол працювали десь на Пвноч, заробляючи грош, а в Авдвку прижджали лише у вдпустку. Влтку вони саме були вдома  дуже зрадли, що хнй син нарешт став розсудливим. Вони сподвалися, що Маринка на нього позитивно вплине.
   Маринка оформилася на четвертий курс Донецького будвельного нституту, тож з Авдвки до нього треба було хати близько двох годин, що Маринку дуже стомлювало. Коля грав в ансамбл, заробляв не стабльно, але грош завдяки батькам у см' були.

***

   Заняття на четвертому курс розпочиналися з 1 жовтня. Коли ми повернулися до Полтави, Сергю було вже шсть мсяцв. Тут ми й довдалися, що Маринка вийшла замж  похала, а батьки взяли до себе татового племнника Андря.
   Цього лта на Алта загинув татв брат Костянтин, який працював млцонером. Його застрелили у якйсь розбрц. Вн уже клька разв був одружений, у нього було клька дтей у рзних мстах, одним з яких був Акакй, Какачка, про якого я говорила у першому том.
   Мама з татом саме були у вдпустц в Соч, коли отримали повдомлення про те, що Костя важко поранений  вже не виживе. Тато одразу ж похав до нього. Тут, на Алта, в дружини Кост було дво дтей - п'ятнадцятирчний Андрй та старша на два роки донька. Перед смертю Костя дуже переймався долею свого сина Андря, вн не хотв, щоб Андрй й надал зростав на Алта, прагнув, щоб той повернувся в Украну. Тод наш тато запропонував забрати Андря до себе. Дружина Кост погодилася. Забравши Андря, тато похав разом з ним у Соч, де вони вже втрьох догуляли вдпустку, а потм повернулися до Полтави. Андрй зайняв Маринчину кмнату  з першого вересня пшов до дев'ятого класу школи, що була неподалк.
   А я з шестимсячного Серьожки виршила вдразу ж виховувати чоловка. Ми купили пластмасовий стльчик з дрочкою, пд який ставилася миска-горщик. Розрахувавши час, я знала, коли посадити на крсло Серьожку для "велико справи". Псяти я одразу вчила його стоячи. Стояти вн ще сам не мг, одню рукою я пдтримувала його в напввисячому положенн так, щоб вн ногами дставав до пдлоги, а другою рукою пдставляла горщик, куди вн  псяв. Через те, що я все робила за годинником, у Серьожки вироблявся внутршнй режим, з повзунками та пелюшками стало набагато легше.
   Якщо ранше Сергйко тльки спав та в, то тепер йому треба було  повзати,  грати. Погравши трохи з ним, ми випускали його на розстелену на пдлоз ковдру, де було розкидано клька подушок, грашок, а у куточку - горщик. Пдповзаючи до грашок, Сергйко сам мг пограти; якщо йому було треба, вн пдповзав до горщика, пднмав його вгору  кричав: "Мамо!". Я вдразу ж пдходила до нього, ставила його на ноги  вн робив свою справу. Варто було Сергйку пдповзти до подушки, як вн клав на не голову  майже вдразу ж засинав.
   Годувала я його ще грудьми, нод даючи трохи манно каш або супу (вдвару овочв). Я терпти не можу замурзаних дтей, тому мй Сергй в, тримаючи в однй руц серветку. Другу серветку я клала бля себе  псля кожно ложки витирала йому рота. Незабаром вн сам це робив - з'в ложку  вдразу ж витер рот. Моя дитина завжди була чистою.

***

   До середини жовтня у Полтаву прихали бабуся та ддусь з Соч. м дуже хотлося подивитись на свого першого правнука. Коли ми прийшли до батькв у гост, ддусь, розглядаючи голенького Серьожку, сказав:
   - Схожий  на маму,  на тата. Верхня половина тулуба схожа на маму, а нижня - на тата.
   З Полтави бабуся та ддусь похали до родичв у Харкв. Там мамина двоюрдна сестра Лариса повела х до Меморалу пам'ят загиблих у другй свтовй вйн, ддусь дуже засмутився, у нього спливли спогади та переживання. А по дороз в Соч м не поступилися нижнм мсцем у потяз. Ддусь рознервувався ще бльше  в нього знову стався нфаркт. Останнй. З потягу було надслано телеграму до Соч,  бля вагона його вже зустрчала швидка допомога. Його вдвезли до лкарн, але вн там помер.
   Поруч з прабабусею мсця на цвинтар не було, ддуся поховали зовсм в ншому кнц цвинтаря. Тепер бабуся Нна залишилася у Соч одна. На якийсь час  взяла до себе мамина молодша сестра Втта.
   Мама  тато, дучи на похорон, попросили нас з Володею пожити деякий час у них, наглядаючи за двома дтьми - Сергм та Андрм. Коли вони повернулися, мама запропонувала перехати до них:
   - Вам у нас буде легше,  ми за Сергйком доглянемо,  няню найняти можемо...
   Ми погодились. Перевезли сво реч до колишньо нашо з Маринкою кмнати: тут помстилися  наш диван,  мй письмовий стл,  лжечко Сергя,  холодильник. До того ж була ще й шафа. А Маринчину тахту для Андря перенесли до татового кабнету.
   Вранц, коли ми йшли в нститут, Сергйка заносили до няньки в сусднй будинок. У не було тро дтей: старша вже ходила до школи, середня - до дитячого садка, а з молодшим сином, якому було трохи бльше року, вона сидла у декрет. Ось у цьому дитячому товариств по пвдня  перебував наш Сергй. В обд з школи повертався Андрюха, який навчався у дев'ятому клас, та забирав Серьожку додому. Потм приходили ми, а ввечер поверталися з роботи мама та тато. Сергйко був постйно в центр уваги.

***

   На той час татов вже привласнили звання полковника, а мама працювала бухгалтером у дитячому садку  могла приносити з садка списан грашки. На четвертому курс було багато проектв, тому нам справд у мох батькв було легше. З Серьожкою грали вс по черз, а щоб вн нчим не був обмежений, йому купили ходунки. Т ходунки не були такими громздкими, як сучасн - просто невелика легка металева рама на колщатках, до яко були пришит трусики - в них дитину  садили. Спереду було прикрплено пластмасове кермо. У цих ходунках Сергй дуже швидко навчився маневрувати  пересуватися по всй квартир - вн мг хати  прямо,  назад,  боком.
   Вже тод Сергйко мг за себе постояти  дати здачу. Так, наприклад, Андрюха принс його в обд вд няньки, я всх погодувала, а по обд Андрй посадив Серьожку на пдлогу, де валялося клька подушок. Сам вн розвалився поряд. Балуючись, Андрй трохи смикнув Серьожку за волосся, а сам вдкотився на деяку вдстань. Потм присунувся  знову смикнув, вдразу ж вдкотившись. Сергй придумав маневр: вн зробив вигляд, що йому дуже треба щось подивитися в сервант, пдповз до нього, обповз на вдстан Андрюху, пдповз до нього ззаду, смикнув за волосся  на всх чотирьох швиденько поповз до ншо кмнати.

***

   Тато няк не хотв ззнаватись, що любить Серьожку, але коли той у грудн захворв  стогнав з температурою пд 40 градусв, вн всю нч ходив з ним на руках, спвав йому псн на свй диний мотив, а по його щоках текли сльози. Тод вн уперше ззнався мам, що любить свого онука.
   Наступного дня мене з Серьожкою поклали до лкарн. Спочатку до загально палати на шсть мам  стльки ж маленьких дтей. Увечер Сергйко став стрибати на лжку, тримаючись за узголв'я  голосно кричати. Помряли температуру - 40 градусв. Тод нас перевели до окремого боксу. Вн був схожий на однокмнатну квартиру: велика кмната, в якй крм двох лжок - для мами та для дитини, був ще й пеленальний столик,  тумбочка,  санвузол з унтазом, умивальником та душем над маленькою квадратною ванною. У цих комфортних умовах, з крапельницями та уколами, дев'ятимсячний Сергй став йти на поправку. Ходункв з нами не було, але Сергйко хотв ходити. Тод я розставила по палат два стльц вд лжка до тумбочки та до столу. Переходячи вд одн опори до ншо, Сергй ходив по всй кмнат. Потм, вечорами, коли денна змна у лкарв закнчувалася, ми з Серьожкою виходили гуляти коридором. Спочатку вн тримався за мою руку, потм я звернула трубочкою газету,  Сергйко тримався за не з одного боку, а я - з ншого. Згодом спробувала вдпустити свй кнець газети. Сергй не помтив цього  продовжував йти, несучи газету в руц. Варто було помтити, що я його не пдтримую, як вн вдразу ж упав на дупу.
   - Сергйко, який ти молодець! Ти йшов сам! - Сказала я йому. - Спробумо ще?
   Я вдпускала газету клька разв, доки Серьожка не зрозумв, що вн  сам уже може ходити. Ось так у лкарн, у дев'ять мсяцв Сергйко самостйно пшов.
   Вдвдувачв до дитячого вддлення не пускали. Володя приходив вечорами, передавав сантаркам для нас передачу та йшов у лкарняний двр, куди виходили наш вкна з п'ятого поверху. Володя ходив по снгу при свтл лхтарв  своми кроками малював нам послання.
   - Що це у тебе за чоловк такий? - Запитала мене одного разу сантарка. - Каже, що якщо ми вас днями не випишемо, вн вас викраде. Казав, що вже викрадав тебе  може зробити це ще раз.
   - Так, вн викрав мене, щоб одружитися. - Вдповла я. - А тепер дуже скучив.
   Через клька днв нас з Серьожкою виписали,  ми знову були разом. Тепер Серьожка не хотв сидти в колясц, а прагнув ходити сам. нод вн тримався за взок, нод за руку, але частше вдштовхував наш руки, говорячи: "Сам". Тод я непомтно брала його за шарф  йшла за ним, як на повдку.

***

   А 25 грудня 1979 року розпочалася Афганська вйна. До Афганстану вдправляли  вйськових  вльнонайманих. Тато саме займався записом кандидатв на цю вйну.
   - Мен дуже треба! - Кричала якась жнка середнього вку. - У мене тро дтей, мен х треба поставити на ноги! Потрбн грош для навчання!
   - Саме тому, що у Вас тро дтей, я не дозволю Вам туди хати! - Вдповдав тато. - Це ж вйна! На вйн не можна заробляти. Вас там можуть  вбити, що тод буде з Вашими дтьми?
   Але деяк люди не розумли, що вйна - це смерть, вони знали, що там можна заробити... Через клька рокв вони дзналися, скльки людей там загинуло...

***

   А Володя в цей час виршив зайнятися фотографю, вн навть купив соб валзку з усм необхдним: збльшувачем, ванночками, реактивами, червоною лампою  так дал. нод робити фотограф йому допомагав Андрюха. А головною дйовою особою всх знмкв був, звичайно ж, Сергйко.
   На цей час Сергйко вже говорив, але не нормальною людською мовою, а тою, яку вн вигадав сам. Наприклад, вн помтив, що вулицею бгають собачки. Собачки казали "ав-ав", тому "вулицю" та "гуляти" вн називав "ав-ав", тобто мсце, де бгають собачки. Машини гули "у-у-у", тож вони так  називалися. Нас з Володею вн називав "мама" та "тато", а бабусю "вава" - не хотв, як нш, говорити "баба". Ддуся та Андря вн поки називати не хотв, звертався до них просто: "У!". На кашу вн говорив "ка", на суп - "су".
   нод годувати Серьожку доводилося й мам. Вона питала:
   - Що ти хочеш - кашу чи суп?
   - Ка! - Вдповдав Сергйко.
   А у мами був готовий лише суп. Вона вдразу ж починала готувати кашу, а Серьожц доводилося чекати.
   - Що ж робити? - Питала мене мама. - Якщо в мене готовий суп, вн каже "ка!", а коли  каша, каже "су!".
   - Давай йому те, що , наприклад кашу, а кажи, що то суп. - Сказала я.
   Тод бабус полегшало. Але вона не звикла давати за обдом Сережц серветку  сама йому рота псля кожно ложки не витирала. Тод Сергйко озирнувся, не знайшов поблизу серветку  витер свого рота об рукав ново сукн бабус. Сукню довелося прати. Псля цього мама про серветки не забувала.
   Щовечора ми купали Серьожку у ванн, яку вн називав
   "хлюп-хлюп". Вже у пвроку вн умв прнати  пропливати пд водою вд одного кнця ванни до ншого. А до весни вже нод пропливав  поверхнею. Купатися вн дуже любив.

***

   На четвертому курс ми мали багато проектв,  майже кожного дня багато креслили. Якось Сергйко пдбрався до ватману, прикрпленого до креслярсько дошки,  намалював на майже готовому кресленн каракул синм олвцем. Якщо простий олвець можна було стерти гумкою, то синй стиратися не хотв. Слава богу, викладач, який приймав проект, з розумнням поставився до ситуац, на каракул уваги не звернув  поставив нам заслужен п'ятрки.
   А Андрй зайнявся спекуляцю. Хтось привозив з-за кордону пластиков пакети з намальованими на них джинсами. У нас тод таких пакетв ще не було, люди ходили з стками-авоськами або з стками, сплетеними з пластикових ниток. Закордонн пакети швидко увйшли до моди, але дстати х було важко. Андрй став розповсюджувачем таких пакетв, продаючи х по 10 рублв за штуку (за ц грош тод можна було купити штани). Ми теж купили у нього два пакети. Щоб вони не рвалися пд вагою вантажу, у пакет ми ставили пластикову стку так, щоб ручки  вд пакета,  вд стки були разом. Все навантаження несла стка, а пакет був просто гарною оболонкою.
   До середини квтня стало вже цлком тепло,  ми часто вижджали гуляти в центр мста, де в парку з-пд торшнього листя стали з'являтися перш квти. Мама, яка любила в'язати, стала в'язати для Серьожки рзн костюми, шапочки, светрики, тож вн був одягнений не в звичайний радянський ширвжиток, а в ндпошиття, тобто в ндвив'яз. У цих яскравих  красивих вбраннях його часто приймали за двчинку, але я завжди обурено заперечувала:
   - Н, це хлопчик! Справжнй чоловк.
   Навчившись з трьох мсяцв псяти стоячи, тепер на вулиц Сергйко псяв пд дерево.
   - Треба полити дерево! - Казала я через певний час, розраховуючи його так, щоби не було аварй. - Яке поливатимемо?
   - У! - Показував Сергйко дерево, що йому сподобалося,  ми йшли його поливати.
   Виявилося, що у Андря та Серьожки дн народження зовсм поруч - в Андрюхи 30 березня, а у Серьожки - 31-го. Тож дн народження обох ми святкували два дн поспль. Андрюс виповнилося 16 рокв, а Серьожц - 1 рк.

***

   Наприкнц квтня до нас прихали  Маринка з Миколою. Коля виявився високим та худим, йому було 24 роки, а Маринц - 21.
   - Вдгадай, якого вн зросту? - Запитала мене Маринка.
   - Метр всмдесят. - Прикинула я.
   - Н, метр всмдесят один! - З гордстю сказала Маринка, явно показуючи свою перевагу навть у цьому, адже мй Володя був на зрст лише метр шстдесят см сантиметрв. Натомсть Володя ходив у новому випрасованому костюм, а Коля - у старому та м'ятому.
   Першого травня ми вс разом пшли гуляти до центру мста та багато фотографувалися. Андрюха, як повноправний член см', скрзь ходив з нами. Правда, вдома йому в ц дн довелося потснитися - Маринка з Колею зайняли його тахту в татовому кабнет, а йому довелося поставити розкладачку в кмнат мами та тата.
   Волод вже було 25 рокв, мен - 22. До цього часу я ще зовсм не фарбувалась. А навщо? В та брови в мене й так були чорними, губи ще не зблякли, а по верхньому вц, прямо над вями, пролягала внка - як блакитна стрлка. А Маринка мала цлу косметичку всяко косметики  вранц вона близько
   години "малювала себе". Сергйко, який нколи такого не бачив, вигадав момент, коли вс сидли перед телевзором, залз у  косметичку  розмалював себе. Нам було смшно, а Маринка обурювалася - косметика на той час була страшним дефцитом.
   Ще Маринка згадала анекдот, у якому розповдалося, що десь поряд з безшумними взками почали випускати  безшумних дтей.  дуже здивувало, що наша дитина була "безшумною" - не вередувала, а коли треба було - одразу засинала.
   Псля травневих свят Маринка з Колею знову похали до Авдвки.

***

   Влтку 1980 року у Москв мала вдбутися лтня Олмпада. До не готувалася вся крана, а особливо т мста, через як мали нести Олмпйський Вогонь. Полтава потрапляла до цих мст. Вже з квтня по вихдних студентв зобов'язували приходити на новий стадон "Ворскла", що будувався в Полтав,  прибирати там будвельне смття. Тож до вдкриття нового стадону ми також доклали руки.
   А неподалк Бралкв, де жили ми, на вулиц Маршала Брюзова, побудували новий дитячий майданчик з великим Олмпйським Ведмедиком у центр. Серьожка ходив до того майданчика пшки, бгав там по доржках, пролазив пд мстком, забирався на мсток, катався на гойдалках, а назад уже хав у колясц. Там бабуся вчила його лазити по парканах. Майданчик був обгороджений невисокою металевою огорожею:
   - Став одну нжку сюди. - Показувала бабуся. - Тепер тримайся ручками зверху... А тепер став другу нжку...
   Коли Сергйко робив щось неординарне, ми з захопленням вигукували:
   - Ах, ти бандит!
   Це у хорошому розумнн, у розумнн неординарних та смливих вчинкв. У розумнн Серьожки слово "бандит" було похвальним.
   Ус навчальн завдання я завжди робила дуже швидко, Володю це трохи дратувало. Хоча вн теж все робив на вдмнно, часу йому на це йшло бльше. Тод я виршила пдняти його самооцнку:  на зимовй,  на лтнй сес я йшла на спити псля нього, а на останньому екзамен отримувала четврку. У Волод були вс п'ятрки, а в мене одна четврка. Володя цим дуже пишався.

***

   Псля сес вс чотирикурсники мали проходити практику в проектних конторах та нститутах. Ми з Володею потрапили до проектного нституту з дуже довгою назвою, яку я навть не намагалася запам'ятати. Ус нженери сидли у великих кмнатах, у кожного був письмовий стл та креслярська дошка на пдставц, вс щось розраховували та креслили. Нам на двох видлили один стл та одну дошку, тож ми вс процеси, запропонован нам, робили разом. Працювати нам треба було не по 8 годин, як усм, а по 6, тому вже о третй годин дня ми могли хати додому. здили ми на практику на татовому мотоцикл, вдчепивши вд нього коляску, для чого тато оформив на Володю довренсть. Практику ми пройшли успшно, нам навть подали дею скопювати креслення молокозаводу для дипломних проектв, а наш начальник погодився бути кервником дипломв.
   Лто стояло спекотне, тому вже з червня ми здили на рчку до села Кротенки. Мама з татом хали на свому мотоцикл, а нас з Володею та Серьожкою возили на машин х друз. На рчц Сергйко любив бгати голяка. Зазвичай вн хлюпався на млководд  будував на берез замки з пску, в чому йому допомагали вс. А ще вн любив сдати верхи на Володю, а той заповзав у рчку на таку глибину, доки до дна дставали руки.
   Якось ми з Володею, погравши з Серьожкою на млководд, зайшли глибше, щоб поплавати.
   - А я? - Запитав Сергйко.
   - Пливи до нас! - Вдповв Володя.
   Сергйко вдразу ж увйшов у воду  поплив до нас. Вн же вже плавав у ванн,  для нього нчого нового не було, подумаш, "хлюп-хлюп" (тобто рчка) була трохи бльше за ванну!
   Може, хтось  злякався б, але ми поставилися до цього спокйно. Просто я пдйшла на крок ближче  через клька Сергйкових гребкв, пдхопила його за руки.  тод ми вигадали нову гру: ми з Володею ставали на невеликй вдстан одне вд одного  пускали Серьожку вд мене до Волод  назад. Серьожка пропливав 1 - 1,5 метра, поки ми його не пдхоплювали. Поступово ми збльшували вдстань мж нами,  до кнця липня Серьожка вже мг пропливати сам вдстань до п'яти метрв. Тож наш син плава з одного року  трьох мсяцв.

***

   Сережц було вже рк  три мсяц,  вн навчився будувати цл фрази свою мовою:
   - Вава! У-у-у! -  поплескав себе по поп, що в переклад на нашу мову означало: "Бабусю, дивись! Автобус де задом!"
   До цього вн бачив тльки машини, що здили правильно. Коли вн збрався йти на подвр'я голяка, бабуся сказала:
   - Голяка не можна, треба вдягнути трусики.
   - Хлюп-хлюп! - Заперечив Сергйко, що означало: "Але ж на рчц можна!"
   - На рчц можна, а у двор не можна.
   Довелося йому в спекотний день одягати трусики. Бабуся прийшла з роботи  побачила Серьожку, який гуляв. Той пдбг до не  прозвтував:
   - Мама дама, я - ав-ав! - Що означало: "Мамо вдома, а я гуляю!"
   На той час дти ще могли гуляти у двор без батькв. Бабуся час вд часу дивилася у вкно, спостергаючи за онуком. Ось вн, поступово переходячи вд псочниц до гойдалки, вд не до лавки, почав наближатися до ворт дитячого садка, що знаходився поряд з двором. Як тльки вн помтив, що у ворота пшов бльш-менш великий натовп дорослих  дтей, вн одразу ж прошмигнув разом з ними на територю садка. Мабуть, вн зробив висновок, що в натовп не можна буде розбратися, де чия дитина.
   - дть, виловлюйте свого сина з садка! - Зайшла бабуся до нашо кмнати, де ми щось креслили.
    ми йшли його виловлювати.
   У мене часто болла голова. У сервант в батькв стояла подарункова коробка коньяку - п'ять пляшечок по 150 грам. нод мен пропонували випити чайну ложку коньяку, щоби розширити судини. Якось Серьожка влаштував цлу пантомму: вн косився на коньяк у сервант, прикладав руку до чола  тихенько стогнав. Це означало, що йому термново треба дати коньяку, щоби не болла голова.
   У т часи пультв у телевзорв не було, канали перемикалися ручкою на переднй панел, а каналв було лише три.  ось ми бачимо, як Сергйко, прикривши оч рукою вд дивана, де ми вс сидли, тихенько просуваться до телевзора, щоб його переключити. Вн же заплющив оч, йому нас не видно, значить,  нам його видно не повинно було!

***

   У зв'язку з лтньою Олмпадою в Москв мжмськ перезди на деякий час були заборонен, нам довелося жити в Полтав до кнця липня. Олмпйський Вогонь мав прибути до Полтави 12 липня 1980 року. До ц дати на новому стадон "Ворскла" готувався великий урочистий захд та концерт. Татов вдалося дстати три квитки на стадон - для нас з Володею та для Андрюхи. Сам вн разом з мамою збирався сидти з Серьожкою вдома. Видовище було грандозним, виступало багато артиств, але мен найбльше сподобалося тро Мареничв. Андрй сидв поруч з нами  вже загравав з сусдками по задньому ряду, хоча вони були на клька рокв старш за нього.
   Всього через пару днв, коли батьки були на робот, вн, як би мж ншим, звернувся до нас:
   - Вчора Вктор Дем'янович скаржився, що у квартир так багато народу, кабнет постйно зайнятий,  вн не може зайнятися написанням книги чи докторською дисертацю...
   Тато тим часом писав у спвавторств з Зацепним науково-популярну книгу "Ми та наша см'я". Вони постйно переписувалися, пересилали один одному готов частини, але справа дйсно просувалася не дуже швидко через те, що тато весь час вдволкався на нас. Звичайно ж, ми поврили Андрюс.
   Володя, який дос переживав, що його не прийняли  нам не дозволяли одружуватися, одразу ж розлютився:
   - Досить! Ти як хочеш, а я переходжу до гуртожитку! Не будемо утискати твох батькв, якщо вони цього не хочуть!
   Наступного дня ми похали до гуртожитку. Я пшла до деканату  попросила повернути нам кмнату у гуртожитку, бо з батьками жити неможливо, вони так  не прийняли Володю. Коли я про щось просила, мен нхто не мг вдмовити, навть декан.
   - Зараз вльних смейних кмнат нема, вони звльняться за тиждень-другий, тому я можу дати вам тимчасово кмнату на чотирьох, яку вже звльнили випускники.
    нам дали ключ вд кмнати на другому поверс. Реч сво ми поки туди не перевозили, тльки трохи одягу та Сергйков пелюшки, повзунки, сорочечки.
   Проживши в цй кмнат трохи бльше тижня, ми отримали смейну кмнату, не нашу, а таку ж пд нею - на другому поверс, тепер не треба було пднматися так високо, як ранше. Отже, можна було перевозити реч. Ми пшли до батькв,  вони сказали, що говорили зовсм не так, як сказав нам Андрй. Насправд тато казав:
   - Ось я зараз не працюю над дисертацю, не пишу книгу, нчого серйозного не роблю, Народу багато, але я все одно нзащо не вдмовився б вд такого галасливого життя з Серьожкою.
   Просто у такий спосб Андрюха звльнив соб кмнату.
   Ми помирилися, але знову пережджати до батькв уже не стали. Поки не можна було хати до Володиних батькв, ми багато часу проводили в парку Перемога, який був поряд з гуртожитком. Наш хлопц все ще працювали на атракцонах, блетерами на танцмайданчику та в Лтньому театр. У Лтньому театр часто вдбувалися концерти, в яких брали участь  заждж артисти,  нас на ц концерти пропускали безкоштовно.
   В цей час у тата написання книги пшло швидше  вийшло на фншну пряму. Коли книгу було закнчено та вдправлено до редакц, м надйшла вдповдь, що так книги треба писати великим колективом з залученням клькох спвавторв. Тод вони почали шукати спвавторв. У книз з'явилася глава з афоризмами про кохання та см'ю, уривки з Конституц СРСР про см'ю, роздуми Сухомлинського про см'ю та суспльство. Пам'ятаю, як узяли у спвавтори Похльобкна з роздлом "Тамниц гарно кухн". Просто взяли клька рецептв з його книги, написали йому листа, чи згоден вн бути спвавтором книги з таким роздлом,  той погодився. Була глава, пдписана В. вановим та В. Дем'яновим - прзвища, створен за по-батьков Зацепна та Цимбалюка. Книгу "Ми та наша см'я" визнали найкращою книгою 1981 року,  дуже швидко розкупили, вона видавалася ще клька разв у 1983 та 1987 роках,  завжди була в дефцит.

***

   Лише у серпн ми змогли похати до Сокльця. Рчки в Сокльц не було, але Сергй примудрявся ткати з двору  йти до ставка, в якому плавали качки. Помтивши, що його нема, я бгла за ним, наздоганяла та повертала назад. Я також не могла обходитися без води. Володя знайшов в ншому сел чистий ставок, в якому можна було купатися,  ми клька разв здили туди.
   До Полтави ми похали трохи ранше, щоб спокйно пдготуватися до початку останнього навчального року. Через клька днв псля призду Володя привв до нас у гуртожиток нашого кума Колю, щоб той допомг йому вмовити мене вдвезти Серьожку до Сокльця.
   Я давно помтила, що Володя ревну мене до Серьожки, адже я придляю тому багато часу. Волод залишалися лише ноч. Але я вважала, що коли вже народили, то повинн й виховувати. Володя сподвався, що коли ми залишимося одн, вся моя увага та час знову належатимуть тльки йому.
   Умовляли мене довго. Нарешт, я погодилася,  ми похали до Сокльця, щоб залишити Серьожку тамтешнм бабус та ддусев.
   Повернувшись до Полтави, ми знову сам на сам опинилися в окремй кмнат гуртожитку. Але бльше часу для себе Володя не досяг. Весь перший семестр п'ятого курсу ми мали курсов проекти. Я виршила здавати проекти достроково, щоб у нас псля кожного звльнявся тиждень для поздок у Соклець. Ми посилено розраховували та креслили проекти  у будн,  у вихдн,  вдень,  нод ночами.
   Цкавий випадок стався пд час проектування гребель. Гребл розраховувалися за допомогою дуже складних формул, у яких були нтеграли. Розраховувати х доводилося досить довго, вдповдь виходила у тисячних знаках псля коми, а потм  округляли до десятих. Я вигадала свою просту формулу без нтегралв, вдповдь при якй виходила вдразу до десятого знака. Написавши потрбну формулу з нтегралами, я пдставляла в не задан значення, а потм розраховувала греблю за свою формулою на окремому папрц, пдставляючи отриману вдповдь. Викладач перевряв задан значення та вдповдь, все сходилося. Здавши ц проекти, я спокйно викинула ту формулу з голови. А дарма, вона могла б комусь стати в нагод.
   Завдувач кафедри каналзац запропонував Волод зайнятися справжньою науковою роботою - очищенням стчних вод за допомогою спецальних бактерй. У великй лаборатор на першому поверс було встановлено систему з трубок, колб, мностей тощо. У не заливались стчн води, а у систему на рзних етапах заправлялися бактер. На кожному етап робилися аналзи води, але на виход виходила вода, яку можна було пити.
   Приблизно тод ж ректор нституту виршив поновити дошку пошани. Всм деканам було запропоновано знайти по пар найкращих студентв, щоб повсити на дошц пошани хн портрети. З усх трьох наших груп було вдбрано дво - Володя та наш кум Коля. У мене в останнх сесях було по однй четврц, тому на дошку пошани я не потрапляла, але теж пшла фотографуватись. Так у нас з'явилися два професйн портрети.

***

   У листопад ми довдалися, що Маринка на п'ятий курс не пшла. Коля вмовив  покинути нститут. Вона взяла довдку про неповну вищу освту,  вони удвох похали до Соч, де Микола почав грати в якомусь ансамбл. Якийсь час вони пожили у бабус, нод у них вдбувалися скандали, тому довелося перейти на квартиру. Маринка впритул зайнялася малюванням. На центральнй але парку Кавказька Рв'ра сидли художники, як малювали портрети та шарж. Маринка малювала портрети.
   За т шсть мсяцв, як Сергй прожив без нас у Сокльц, ми щомсяця прижджали до нього на тиждень. Та все одно, ставши дорослим, вн згадував цей час, як рк-пвтора. Хоча псля зимово сес ми прихали на канкули та пробули з Серьожкою майже цлий мсяць.
   Псля зимово сес ми впритул зайнялися дипломними проектами, я розраховувала водопровдну систему Миргородського молокозаводу, а Володя - каналзацйну. Креслення будвель у нас були однаковими, тльки ст ми прокладали по них рзн.  знову я бльше рахувала, а Володя бльше креслив. Тепер на заняття ми ходили не щодня, у певн дн треба було приходити на консультац, в нш - зустрчатися з кервниками дипломв вд нституту, у трет - з кервником реального проекту в тому проектному нститут, де ми проходили практику.
   Наприкнц березня ми збиралися хати до Сокльця на Сергйкову другу рчницю. Зайшовши до магазину грашок перед поздкою, я раптом побачила маленький мотоцикл. Це зараз ус дти здять на подбних мотоциклах, машинках та навть паровозиках. Ранше такого не було. Цей мотоцикл був диним. Я схопилася за його ручку  не могла вдпустити . Коштував вн величезних грошей - двадцять чотири карбованц п'ятдесят копйок. Але пти з магазину без нього я просто не могла. Володя погодився взяти його. У Соклець ми хали в плацкартному вагон, Володя нс нашу валзу, а я - мотоцикл.
   Серьож подарунок дуже сподобався  вн вдразу ж навчився ганяти на мотоцикл, вдштовхуючись ногами, по всьому будинку. Через клька днв я, посилаючись на те, що в нститут ми тепер ходимо не кожного дня  мамо час для сина, вмовила Володю забрати Серьожку до Полтави. Назад ми хали втрьох  з мотоциклом.

***

   Виходячи з вагона, Володя сказав, що вже час вдучувати дворчного Серьожку вд соски. Коли Сергйко попросив соску, ми сказали йому, що забули  у потяз. Якщо соски нема, то й смоктати бльше не було чого. Сергйко сприйняв це цлком нормально.
   У гуртожитку вн одразу ж упзнав нашу кмнату  швидко освовся, наче й не вижджав з не. Вн з гуркотом ганяв довгим коридором на мотоцикл, супроводжуючи мене з кмнати на кухню  назад. Ми брали його  з собою до нституту, тльки тепер нам доводилося сдати не за передню парту, а за задню. У красивому мпортному пакет я носила з собою його горщик - плоску чорну мисочку, зовсм не схожу на горщик. Коли треба було, Сергйко стоячи за партою робив свою справу, а на перерв я цю мисочку виносила. Якщо нам треба було перейти в ншу аудиторю, Сергйко мчав коридорами на мотоцикл. Пластмасов колеса гучно гуркотли, вс розступалися  давали йому дорогу. Сходами я вела Серьожку за руку, а Володя нс мотоцикл. Н на парах, н на консультацях Сергй не шумв  не балувався. Вн, як  вс, вставав за партою, коли входив викладач, як  вс, сдав псля того, як викладач втався. Коли ми писали, вн малював каракул, коли слухали чи вдповдали, мг грати якоюсь грашкою.
   Тльки одного разу, на консультац перед самим захистом дипломв, вн раптом вийшов до дошки, бля яко викладач щось пояснював, креслячи схеми,  почав його передражнювати. Так само, як викладач, вн ходив уздовж дошки, заклавши руки за спину, так само вдавав, що бере крейду  щось пише. В аудитор зчинився регт. Викладач дстав з кишен цукерку  дав  Серьожц, той узяв, кивнув, що в нього означало "дякую"  повернувся до нас. Коли цукерку з'в, вн знову пшов до дошки. Довелося мен забрати його та вийти на двр.

***

   Володя, привзши Серьожку з Сокльця до Полтави, ввв ще одну новацю: вн заборонив нам усм розумти Сергйкову мову. Довелося дитин вчитися говорити по-дорослому, як ус.
   Незважаючи на роботу над дипломами, ми мали вльний час  для прогулянок,  для походв у кно,  для того, щоб ходити в гост. На прогулянки та в магазини ми вирушали пшки, а Серьожка на свому мотоцикл.
   - Куди ви дивитеся! - Кричали нам лтн жнки, бачачи, як Сергйко на великй швидкост мчить тротуаром до дороги. - Там же машини!
   Сергйко пд'жджав до перехрестя  зупинявся, чекаючи на нас.
   - Вн що, зна правила руху? - Дивувалися жнки.
   - Звсно! - Гордо вдповдали ми, пдходили до Серьожки, переводили його за кермо через дорогу  вн мчав дал.
   Пд час кно вн зазвичай спав, а в гост ми ходили або до мох батькв, або до нашого кума Кол. В гостях у Кол, коли Сергйков придляли дуже багато уваги з усх бокв -  ми,  Коля,  його батьки, - вн не завжди мг вчасно зрозумти, що час у туалет  клька разв запсяв диван. Про це Шпильки згадують дос.
   Коли я з Серьожкою прийшла до лаборатор, де Володя з завкафедрою очищали воду за допомогою бактерй, його дуже зацкавили бульбашки у пробрках та рибки в акварумах. Я подивилася на каламутну брудну рдину на початку схеми, на те, як мност з водою поступово свтлшають, в однй мност вода була зеленою вд водоростей, що плавали у нй. Наприкнц була цлком нормальна на вигляд вода. Володя показав результати аналзв та налив у склянку води, вдкрутивши краник на останнй мност.
   - Спробуй, вода чиста! - Протягнув вн мен склянку.
   - Не хочу!
   - Подивться! - Пдйшов завкафедрою. - Ми п'мо  вже клька днв - ан запаху, ан смаку. -  вн випив залпом пвсклянки.
   - Бачиш, я також п'ю! - Почав пити й Володя.
   Але я так  не наважилася. Ми з Серьожкою вийшли в нститутський двр гуляти, доки Володя звльниться. Завкафедрою пропонував Волод псля випуску залишитися працювати в нститут, але Володя сказав, що його послали сюди вд виробництва, отже, вн ма там вдпрацювати. Хоча це питання можна було б виршити, просто Володя хотв працювати ближче до батьквського будинку.
   Якось ми з Серьожкою вийшли з гуртожитку трохи ранше Волод  пшли до лави, бля яко зазвичай чекали, поки вн вимкне свтло, зачинить кмнату та винесе нам мотоцикл. Цього разу на лав сидв студент-негр. Сергй нколи ще не бачив таких чорних людей. Вн завмер на мсц  не знав, що робити.
   - Хлопчик, ти мене бошся? - Запитав чорношкрий.
   Сергйко зобразив рукою пстолет  направив  на негра:
   - Пах! Ма! (бах!, нема) - Махнув вн рукою  побг по доржц дал.
   Нхто його расизму не навчав. Просто такою була його реакця на щось дивне та незвичайне.
   Дипломи ми з Володею захищали у рзн дн. Першим захистився Володя, зрозумло, на вдмнно. Нам з Серьожкою вн сказав йти в парк  чекати його там. За клька днв йшла на захист я.
   - Пдемо захищати маму? - Запитав сина Володя.
   - Так! - Погодився Сергйко.
   Вн узяв з собою грашковий пстолет, причепив шаблю, а дорогою знайшов ще й палицю. Ось такий озброний  дуже небезпечний  пшов "захищати маму". Поки Володя допомагав мен розвсити вс мо креслення (а х було 13), Серьожка з серйозним  суворим виглядом пройшовся сюди-туди перед столами екзаменаторв, демонструючи  пстолет,  шаблю,  палицю. Потм вони з Володею сли у першому ряду глядацьких мсць.
   Тод на захист дипломв пускали не лише викладачв та студентв, а й тих, кому було цкаво, наприклад, колишнх випускникв та працвникв проектних нститутв. Зал був повний. Я почала розповдати про свй об'кт, вдповдала на деяк запитання. Коли голова комс пдввся  урочисто оголосив, що я захистила свй дипломний проект на вдмнно, у зал вс теж встали та зааплодували. Сергйко встав разом з усма  разом з усма став плескати в долон.
   - Все, ми маму захистили! - Сказав йому Володя  пшов допомагати мен знмати креслення.
   Псля захисту ми якийсь час ще пожили у Полтав, здячи на рчку та збираючи реч, а потм похали до Сокльця. Волод треба було повернутися до Козятинсько дорожньо-будвельно органзац, яка направила його на навчання. У довдц-лист псля проходження практики начальник Дорбуду повдомляв, що його дружина, тобто я, теж буде працевлаштована, тож у конкурс на розподл ми участ не брали. Дехто з наших випускникв потрапили далеко на Пвнч, дехто - на Байконур, бльшсть - у рзн будвельн органзац та контори в Укран та Рос. А Коля Шпилька залишився працювати в нститут.
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  
  

1

  
  
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"