Аннотация: Сборник текстов к одноименному альбому группы "Окрема Територiя" и неизданное.
"...На краю свiдомостi вiн бачив мiсто чорно-бiлого кольору, де мешкають Тi, Що Знають. Назва йому - Гоубангадан."
--
"Скрижалi"
"...Гоубангадан не є поняттям географiчним. За нашими даними, це - територiя в сакральному просторi, де iснують енергетичнi оболонки тих, що володiють Силою - волхвiв, шаманiв тощо."
Д-р Борменталь
"Повернення в Гоубангадан."
Intro.
Iди за мною
Втратити незнайдене,
В волосся вплiвши вересневий смуток,
Iди за мною
Пити терпку печаль неповернення.
Ми пiдемо течiєю рiки,
Що марить чеканням прийдешнього.
Вiн прийде назватись братом твоїм,
Вiн прийде взяти тiло твоє i кров твою,
Вiн прийде взяти iм'я твоє,
Але iм'я йому - Хаос.
Напередоднi Хаосу
Почуєш молитви шаманiв Гоубангадану,
I тiнi твоїх сподiвань
Ляжуть водою в криницi їх присутностей.
Напередоднi Хаосу
Зупинишся на порозi передчуття Порожнього...
Лише на мить.
Сонце висушить хвилi чекання,
Птах прилетить чорною звiсткою
Тiй, що танцює в капищi бога
Втрачених сподiвань.
Сон
Колесом котиться,
Сон-
В зiницях твоїх порожньо...
Солодка отрута незнаної величi
Заполонила тебе,
I ти опиняєшся ТАМ,
ДЕ ЗНИКАЮТЬ ШЛЯХИ.
Вiдчини
Шепiт в'янучих блукань,
Увiйди
Чути як твою присутнiсть
П'є
Мертве листя
Молитв,
Що зреклися тебе.
Залиши
Ритуали залишань,
Повернись
Мертвою водою
Сновидiнь,
Що безжально
Тече
Крiзь провалля
Очей.
Неповернення.
Боги смарагдових осель
П'ють сполоханiсть вiтрiв,
Все вважають за живе
До найближчої вiйни.
Диригент капели снiв
Тихо покликав мить,
Неуважний вартовий
Дверi вiдкрив на схiд.
Вони прийдуть по веснi-
Дiти бiсерних дощiв,
I, шукаючи себе,
Не побачу серед них.
Несподiвано зберусь
Вижити, як колись,
Та в сьогоднi залишусь,
В горлi знайшовши спис.
Киньте стрiли у вогонь-
Чи йому не все одно?
Вiн приймає все живе,
Крiм неспалених вiршiв.
Загубiть мої слiди
В нетрях своїх пiсень
I дивiться як спливе
Чорною кров'ю день.
Навчи мене бути живим,
Запитай, навiщо я рухаюсь хто-зна куди,
Поясни, чи може лечу, чи падаю вниз,
Натикаючись на погляди тих,
Що iдуть по землi.
Одягаю щоночi чорну сорочку темряви,
I лишаю щоночi спаленi села власної пам'ятi,
Розбиваю щоночi пам'ятник власної величi,
I вiршi мої для тебе - словник несподiванок.
Мої руки, мов птахи, що несуть здалека
Зернятко в дзьобi,
Що руйнують невчасно твого тiла самоту.
Несподiваний, я з'явлюся, мов iнiй на вiкнах,
Затиснувши в жменi
Миттєвiсть моменту появи.
Мiж 4 i 5.
Я питав божевiльного лялькаря:
Скажи, язичнику, навiщо ти робиш
Маленькi копiї людей?
Навiщо течеш крiзь пальцi невловимо
В темряву їх iснувань iреальних
В багатобутностi речей?
Старий замовляч невiдомих матерiй
В подертiм вбраннi чаклуна, чи то блазня,
Володар воскових фiгур,
Ти бавишся згадками втiх хворобливих,
Що так непомiтно блукали довкола
Найвишуканiших тортур.
Ти плетеш павутиння хвилинної примхи-
Сховати в їх рухах свою беззахиснiсть,
Пiрнаєш в безлiч, мов в одне,
Але забуте в пiтьмi перевтiлень обличчя
В дзеркальнiй iмлi вiдбивається двiчi-
Тебе ця чаша не мине.
Я питав божевiльного лялькаря:
Скажи, язичнику, навiщо ти робиш
Маленькi копiї людей?
А вiн реготав, лякаючи тiнi,
Що бились сполохано в клiтцi уяви
I ВИПАВ СОН З МОЇХ ОЧЕЙ.
Свято волхвiв.
Сутiнки криком
Птаха пронизливим
Кинулись у вiкна,
Вмиєшся втечею,
Дзвонами згаданий
В свято волхвiв,
Вкриєшся прощанням журавлiв.
Пiсню вовчицi-
Здобич ночей твоїх-
Лишиш на згадку,
Бiсером снiв своїх
Одяг розшиєш
Нiчних полювань,
Заблукаєш димом сподiвань.
Вiдведи мене в шепiт їх молитв,
У очах моїх намалюй їх сни,
Отруї мене втiхою гонитви,
Вилий мою кров на вiвтар весни.
Передчуття.
Постели
У проваллях туман,
Зазирни у колчан,
Вимий стрiли живi
Поцiлунком iмли,
Розпусти рукави
Стародавнiх молитв,
Обiйми прiрву крилами,
Вилийся в крик,
I лети,
Непрощенний, мов грiх,
Розшматований смiх
Вовчим слiдом кропи
На принишклi степи,
Захленися чаклунством
Первiсних стихiй,
Що сплелися клубком
Розтривожених змiй-
Ти живий.
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Вмийся тривогою)
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Встигни щасливим)
Але не iснуватимеш довше, нiж мить,
(Розлийся дорогами)
I втомою
Закресли цю мить.
З тих текстiв, що планувалися, але не увiйшли до альбому
Дивна.
Дивна,
Одягнена у пелюстки вогню,
Ти танцювала забуття.
Осiнь
П'янiла кожним твоїм рухом,
Тобi немає вороття.
Ти золото розлук менi даруєш ,
Тишу пошепки цiлуєш
Смiхом.
Ти, що в менi довiку нескiнченна,
Потай спалюєш священну
Втiху.
Стрiмко
Течеш в обiймах насолоди,
В крихкiй непевностi спокус.
Гостем
Пiзнавши сутнiсть твоїх перевтiлень,
Я в твоїх iграх розчинюсь.
Вирiєм вабив втрачених,
Кутав туманами
Рани ночей.
Тi, що вклонялися списовi,
Вироком мiтили
Його жаль дзвiнкий.
Iм'я орди
Вiддав тим, що жерли
Падло ввiчливих доторкiв,
Мерзли презирством
I хтивим сичанням
Солодких агонiй.
Розiрваний тишею,
Падав вiчнiстю
В їх порятунок,
Освячений спокоєм-
Не зазирнути
У вiкна зашитих повiк.
--
ЛИШИ МЕНЕ ПОМИРАТИ
--
Лиши мене помирати
В лабiринтах твоїх пробачень,
Лиши менi дочитати
Алфавiти наших побачень,
Ти знiмаєш змiїну шкiру
Сором'язливостi,
Чекання жадання, тремтливiсть символiв
Мови вчорашнiх злив.
Лиши мене помирати
В сутiнок оксамитi,
Лиши мене помирати
В смарагдовий бiль сповитим.
Лесбiйськi iгрища свiтла
В пастках твоїх очей,
Танок небезпечної бритви
В пiтьмi тьмяно тече.
Лиши мене помирати
В шепотi вскритих артерiй,
Лиши мене зазирати
У вiкна чужих мiстерiй,
Впиши моє горло в коло
Екстазної нiжностi,
I слухай як згаснуть кроки мої
В дотиках вiчностi.
Мiсто.
Чорно-бiле мiсто слухає гранж
У виконаннi дощiв,
Багатооке обличчя вулиць
Спливає в маревi снiв.
Тремтячi шпилi старих костьолiв
Спiвають реквiєм дню,
Уламки крокiв перехожих
Лежать в обiймах калюж.
Стомлений блукати, я розчинюсь
В мовчаннi статуй, що сплять,
Смiх фонтанiв стече мiж пальцiв,
Як тiнь розмов немовлят,
Гiркуватi казки кав'ярень
I спомин тишi у них,
Плетиво свiтла на тротуарах
Напевно мрiє про снiг.
***
В мiй смуток увiйдеш неначе в воду
Там осiнi торкнешся стиха
Присутностi дощем
Ти вересневим смiхом
Вiдчиниш зиму мов ключем.
Шматочками тепла одягнешся хвилинно
Малюнки наших зустрiчей вчорашнiх
Ти покладеш у вогонь
Зiщулившись сховаєш
Ще теплий смуток мiж долонь.
Вовкулака.
В колi мiсячного свiтла
Вiдчуваєш бризки ночi
На очах своїх,
I далекою луною
В нерухомому повiтрi
Вистигає крик.
Вiдьми ткали покривало
Тої темряви густої,
Наче кров змiї,
Тиха вода щось шепоче,
Причаївшись в темнiм ярi-
Не лякай її.
В чорному лiсi на чорнiй скалi
Чорним рядном накритi столи-
Спiши.
Чорнiї страви на чорних столах,
Кличуть до столу всiх вовкулак-
Бiжи.
Кровi людської не пити тобi,
Кiсток не ламати,людей не лякати
Тобi.
Важкою водою у землю пiди,
Вовче порiддя, батько бiди,
Iди.
Змiiїною кров'ю умите лице,
Стежки ловлять кроки,
Нiщо не спасе мене.
Танок перевертня пiд музику трав,
Бiжу в очерети,сховаюсь...
Не встиг...
Наздогнав...
Посадиш в полi двi квiтки,
Гострi сталевi мiтки
Лезами вниз,
Танцюй, танцюй мiж ножами
I лапи стануть руками
(Iншого стережись)
Iкла - зубами,
Чари - вiтрами,
Свiдки - вужами,
Спогади - снами.
А на самотi - вiтер i ти.
Приспiв: --
Шепiт i крик
Переплелись,
Шепiт i крик -
Витонченiсть.
Срiбноголосся
Тишi дзвiнкої
Плавиться в горнах
Зими колискових.
У галереї
Кроки лунають
I оживають
Портрети Розлуки.
Coda.
Кожен отримує те,
Чого прагне,
Або
Не отримує
Нiчого.
Хiба ти цього хотiв-
Бринiти струною,
Або нi...
Стрiлою,
Що влучила в цiль?
(Тобi цiкаво,
Що при цьому вiдчуває цiль?)
Якщо ти справжнiй-
Їй боляче.