Горная Людмила. Вiршi укра§нською

Свобода

Свобода - це вiтер, що б'є прямо в очi.
Свобода - це сонце, це темнi§ ночi.
Свобода - це подих зiрок iз глибин.
Свобода - це жити до самих сивин.
Свобода - це бачить, як серце палає.
Свобода - це чути, як птахи спiвають.
Свобода - це те, чого варте життя.
Свобода - це радостi передчуття.
Свобода - це доля. Свобода - це радiсть.
Свобода - наркотик. Свобода - цiкавiсть.
Свобода - це пил, це сон i буття.
Свобода - це смерть... I свобода - життя!

2007 рiк

Вiдчуття

Я вiдчуваю подих вiтру,
Його свободу i красу.
Iз почуттям таким я квiтну
I закликаю в свiт весну.

Я вiдчуваю погляд зi?рок,
Їх подив, посмiшку i гнiв.
Я вiдчуваю i я вiрю,
Що є щось добре у ночi.

Я вiдчуваю запах сонця -
То тепло нiжний, то жаркий.
Як кiт, стрибнувши iз вiконця,
Як настiй трав - гiркий, терпкий.

Я вiдчуваю дотик ватри
Посеред диких полонин.
Цi вiдчуття багато вартi!
I з ними я вже не один!

2007 рiк

Крила

Про що iще мрiяти,
Коли ти маєш крила?
Та i у що ще вiрити,
Коли я шлях вiдкрила?

Посеред зiрок в небi,
Посеред хмар i пилу,
Неначе я - це лебiдь,
Що має сво§ крила.

Не дихати, не бачити,
Лиш вiдчувати силу.
Не вчити i не значити,
А просто - мати крила!

2007 рiк

Осiнь

Мiсто накрите свинцевими хмарами,
Мокрий асфальт, вiтри в трубах сурмлять,
Дощ по деревах, як дзвони мiж храмами -
Мелодiю осенi мрiють зiграть.

Осiнь у мiсто прийшла непомiтною,
Ходою тихою в дверi ввiйшла.
Осiнь не буде одноманiтною -
Ми вже домовились - осiнь i я.

Осiнь i дощ. Сiре небо iз просiддю.
Осiнь. Асфальт. Мокре листя зi сну.
Просто дорога з минулого, з осенi,
Вперед, до мети ще зустрiти весну.

2007 рiк

Про що писати?

Про що писати? Про кохання?
Про зорi, що сяють нам з небес?
Про щось таке, що не було б банальним,
Про щось таке, що не було б брутальним,
Про те, що вiддзеркалило б тебе.

Про що писати? Про завi§?
Про снiжнi бурi? Про снiги?
А чи про щось, що серце грiє,
Про дивнi§ дитячi мрi§,
Про те, що надає тобi снаги.

Про що писати? Про життя?
Про те, що буде навiть пiсля смертi?
Про щирiсть i красу буття,
Про палкiсть, п'янiсть почуття,
Про те, що маєм бути ми вiдвертi.

Про що писати? Про себе.
Про сво§ думки, мрi§, сподiвання.
Про те, що вабить не мене - тебе,
Про те, що з розуму с тобою нас зведе,
Бо ж воно буде щире, як зiзнання.

2007 рiк

* * *

Нехай дивитись вниз -
То привiле§ бога,
Та я знайшла свiй шлях
I не зiйду з дороги.

Нехай летять вiтри,
Летять менi навздогiн.
Як ватри пелюстки,
Що ледь стримають стогiн,

Нехай я - це не я,
Нехай я божевiльна,
Я мрiю все ж лiтати,
Я все ж бажаю крила.

Нехай дивитись вниз -
То привiле§ бога,
Я маю сво§ крила,
А значить маю змогу

Лiтати серед хмар,
Смiятися крiзь сльози,
Вдихати подих гiр,
Розпалювати грози.

Я маю силу й дух,
Адже я цього варта -
Вогонь душi живий,
Допоки горить ватра,

Допоки я - це я,
Кохана i мрiйлива.
Допоки бог - це свiт...
Допоки свiт - це крила!..

2007 рiк

По кому дзвонять дзвони

Хто тримає мене в цьому свiтi?
Мо§ рiднi, коханi, близькi?
Через що, у великому мiстi,
Почуваюся на самотi?

Задля кого живу i вмираю -
Кожен день, кожну нiч... Кожен час?
I для кого свiчки запалають?
Я молюся... й не вiрую в нас.

Лиш у пачцi одна сигарета.
I над мiстом стою я одна.
Десь пiд обрiєм - золото церкви.
Але дзвони дзвонять не про нас.

2009 рiк

Зламана

Щось зламалося в менi,
Щось, що було близьким, рiдним,
Щось згорiло у вогнi,
Що - тепер уже не видно.

Щось залишило мене.
Я сама серед пустелi
Думок. Може, все мине?
Нi, навряд. Дивлюся в стелю -

На пошарпанi бiлила,
Вицвiтаючи шпалери.
Я сама цього хотiла.
Я лежу. Пiдлога. Стеля.

Щось залишило мене.
Та ж нiяк не пригадаю.
Як з картиною Моне -
Рiзнобарвнi думки сяють.

До снаги звести до купи
Вiдокремленi мазки?
Як актори з то§ трупи
Розбiгаються думки.

Щось зламалося в менi.
Що - тепер вже не важливо.
На обшарпанiй стiнi
Я малюю собi крила.

2009 рiк

Вiтром

Як же хочу бути вiтром!
Бути вiльним, як i вiн!
Володiти цiлим свiтом
Без хвороби, болю й вiйн.

I летiти, не спинятись,
Пiдiймати листя в небо.
Бути вiльним, намагатись
Все зробити як не треба.

Майорiти прапорами,
Пiдганяти кораблi.
Загравати з течiями,
Далi щоб вони пливли.

Завивати в гирлi пляшки,
Пелюстки вишень зривати.
I не знати слова "важко" -
Вiтром невагомим стати!

Бути вiльним, невразливим,
Невловимим i смiшним.
У спекотнi днi чи в зливу
Просто бути. Не самим.

2009 (2010) рiк

Оставить комментарий © Copyright Горная Людмила Размещен: 12/08/2010, изменен: 12/08/2010. 7k. Статистика. Стихотворение: Поэзия Скачать:		Ваша оценка:
Аннотация: Нехай дивитись вниз - то привiле§ бога, та я знайшла свiй шлях i не зiйду з дороги!

Горная Людмила Вiршi укра§нською

Горная Людмила
Вiршi укра§нською