|
|
||
|
Безклубому Леонiду Петровичу, |
|
Батьку Пирiєвому, |
|
на путь його до Iрiй-Раю |
|
присвячується |
|
ДУМОНЬКА |
|
ПРО ХАТУ-З-КРАЮ |
|
(не поезiя) |
|
* |
|
З БIЛОВЕЗЬКОГО РОЗКРАЮ: |
|
|
|
Як пан великий занемiг, |
|
Покинув, геть напризволяще, |
|
Що їв та пив, кого ще мiг |
|
У блудi бавити зледаще. |
|
|
|
Настав бенкет для холуїв, |
|
Пiдтирачiв та лизоблюдiв - |
|
Глитають, що пан не доїв, |
|
Висьорбують i те, чим знудив. |
|
|
|
Своєї черги, на метi, |
|
Пильнують лицедiйнi хунти |
|
Лампасних козачкiв, котрiм |
|
З пiсних помиїв млоїть трунки. |
|
|
|
Ще й панськi пси сторожовi |
|
Лаштуються цепки поривати, |
|
Аби не те, що холуїв, |
|
А й їх лайно повигризати. |
|
|
|
Їх псар заснув; якась мара |
|
Собачу вiдданiсть здолала, |
|
Коли банкiра, гендляра, |
|
Старшина гетьманом обрала. |
|
|
|
Призвiдник балу зирить скоса |
|
Та пильно, душу до душi, |
|
Рахує, юда горбоноса, |
|
Свої майбутнi баришi. |
|
|
|
Музик пильнує. Тiм вина |
|
Усiм залляв вiн до повна, |
|
Аби не втнули гопака, |
|
Та не збудили козака. |
|
|
|
...Тож гречкосiю, батраку, |
|
Нема й лушпиночки, сердезi. |
|
Мовчить та молиться в кутку, |
|
Щоб пан хутчiше протверезiв. |
|
|
|
* * * |
|
ПРО УКРАЯНУ ВIД РАЮ: |
|
|
|
З-за часiв життя по-Кону |
|
Звичаєвого Закону, |
|
У краю, що для розмаю |
|
Був украяний вiд раю, |
|
Над ставочком, на горбочку, |
|
У вишневому садочку |
|
Дивнi люди зберiгають |
|
Iз-по-Конну Хату-з-краю. |
|
|
|
Кажуть, хто там проживає - |
|
Нiчогiсiнько не знає, |
|
Бо натомiсть, аби знати, |
|
Всi волiють мiркувати. |
|
I тому та Хата Крайня |
|
Їм як хата-мiркувальня. |
|
Бережуть її, бо дбають |
|
Як життя ладнати з краю. |
|
|
|
Адже "край" - то ще й порог, |
|
Порубiжжя... То - острог |
|
Вiд орди, чуми, грошви |
|
Сатанинської мари. |
|
Крiпко треба мiркувати, |
|
Як виходить iснувати |
|
Вiд рiллi, як на вiйнi, |
|
А з вiйни, як вiд рiллi. |
|
|
|
...Гречкосiї там живуть. |
|
Лихо шабельками жнуть, |
|
Та виховують потай |
|
Того краю Спас-Звичай. |
|
Не заради "воспiтан`я" |
|
Дiточок... Те виховання, |
|
Помежи усяких бiд, |
|
Юнь гартує до по-бiд. |
|
|
|
Тобто, замiсть аби вчити |
|
Як копiйку заробити, |
|
У тiй Хатi все - горбом, |
|
Чи то, пак його, - трудом. |
|
Звичайнiсiньку ту працю |
|
Пестять нiби дiти цяцю, |
|
Що, за Сковородою, тут |
|
Називають "Сродний Труд". |
|
|
|
В глуздi вольного життя |
|
Фiлософiя проста: |
|
Щоб робота - у охоту! |
|
Аж нехай до кровi-поту |
|
Вольний має те робити, |
|
Що не може не робити! |
|
Тут i схочеш - не наврочиш, |
|
А наврочиш - сам ускочиш. |
|
|
|
Не на марне свою Волю |
|
Вклав Творець у людську долю - |
|
Собi в помiч! Рух буття |
|
Напувати iз життя. |
|
Адже не заради плуга |
|
Селянин цю землю длуба |
|
Вiд зорi i до зорi, |
|
Як писав Екзюперi. |
|
|
|
На своїй землi не лихо |
|
Бiдувать, то - грiх великий! |
|
Гречкосiї й не бiдують, |
|
Козакують та будують, |
|
Куренi на тих порогах, |
|
У острогах та тривогах. |
|
Їх хати на цвинтарi, |
|
Де прадавнi пирiї. |
|
|
|
Гречкосiї звичаєвi, |
|
Козаки тi пирiєвi |
|
Мають |
|
Слово-Заповiт - |
|
Святий стосовий завiт: |
|
Жити Скупою соратних |
|
Звичаєвих родiв братнiх, |
|
Свою землю боронити |
|
А за неї не ходити. |
|
|
|
Коло-Вiче там - Покон, |
|
Совiсть - головний Закон, |
|
Свята Воля - сенс буття, |
|
Тризуб - Дерево Життя. |
|
Там шанують Наву, Яву, |
|
Та найперше славлять Праву. |
|
I тому з часiв прадавнiх |
|
Зветься люд той - православнi. |
|
|
|
Запитав про те я в дiда, |
|
А вiн, раптом, так одвiтив: |
|
- Та нiчого я не знаю, |
|
Бо живу у Хатi-з-Краю, |
|
А ночую в куренi, |
|
Бо там затишно менi; |
|
Коли треба що узнати - |
|
Йди до хати. Мiркувати. |
|
|
|
А до хатнього райку |
|
У благенькому тинку |
|
Не усякий i не зразу |
|
Вiдшукає перелазу. |
|
Лишень той, хто пiсню має, |
|
Чи переказiв шукає, |
|
Або хто несе iз бранi |
|
Рiдну землю в свiжiй ранi. |
|
|
|
В сiнях дзеркало висить; |
|
Хто сумлiння не уздрить, |
|
Розглядаючи себе, |
|
До свiтлицi не ввiйде, |
|
А чекатиме на ганку, |
|
Покаянного свiтанку; |
|
Як рабiв до Iрiй-раю, |
|
Ницих в Хату не пускають. |
|
|
|
Найважливiшi скарби |
|
У тiй Хатi, то - карби, |
|
Схожi на отой наказ, |
|
Котрий залишив Тарас, |
|
Чий портретик вишиваний |
|
В рушниках пiд образами: |
|
"...I чужому научайтесь, |
|
Й свого не цурайтесь". |
|
|
|
На загал нести не можна |
|
Тi карби - скраде вороже; |
|
Хто словами порошить, |
|
Той їх силу холостить. |
|
Карб тямується на думцi |
|
Нiби куля у ладунцi |
|
I дарується обранцям |
|
Та характерним спадщанцям. |
|
|
|
Та є в Хатi й приговiрки, |
|
Їх - вiддам... Дещицю тiльки: |
|
|
|
- До Бога лине три-дорога - |
|
мистецтво, вiра та пiзнання; |
|
вiд Бога - Воля для обрання |
|
свого шляху, та осторога, |
|
що путь не вольних є страждання; |
|
|
|
- Якщо вже що тобi вiдкрилось, |
|
не грюкай тим, що вiдчинилось; |
|
|
|
- Кажуть, навiть i до чаю |
|
потребується звичаю, |
|
а не лиш одної звички |
|
вiд свинячої привички; |
|
|
|
- Той не козак, котрий дружини не боїться! |
|
То не спроста усi кiстки мають мiзки, окрiм ребра; |
|
|
|
- Щоб ворог мав на кутнi посмiхатись, |
|
потрiбно тричi у боях уср-тись: |
|
уперше - з лютi, |
|
вдруге - з каламутi, |
|
а втретє - саме зо страху; |
|
тодi i бути козаку; |
|
|
|
- В кого прiзвища нема, |
|
того й в ступi товкачем |
|
не поцiлить сатана; |
|
|
|
- Характерницька наука - не синам, а для онукiв; |
|
як дiд славив, а батько злукавив, щоб онук управив; |
|
|
|
- Елiта наша - то воли, бики оскопленi з приплоду |
|
Буй-тура - козака, що є аристократ вiд роду; |
|
|
|
- Гiршi, нiж останнi тварi, |
|
Тi, що ганьблять себе у чварi; |
|
|
|
- Вже ж такi сором`язливi можновладцi нинi, |
|
Що й на прапорi змiнили блакитне на синє; |
|
|
|
- Не знати нащо, не при нагору, |
|
з вершини всi дороги - долу; |
|
|
|
- Не марнуйся слiв шукати, |
|
слово має погукати! |
|
|
|
А гукає хатня мова |
|
Дiдiвське |
|
Завiтне Слово: |
|
До тих пiр, доки молодь |
|
з молоком матерi та вiд старшини |
|
буде всотувати не сприйняття зверхностi |
|
над собою i в собi, у роду, |
|
до тих пiр рiй родiв Скупи Української |
|
буде в змозi мазкою братчиковою |
|
захистити землi свої на користь свою! |
|
|
|
Отакi-то хатнi скази. |
|
Є й древнiшi перекази, |
|
Котрi звiдти донесли, |
|
Як ще мамонта пасли, |
|
З голоценної погоди, |
|
Як збивались у народи |
|
Люди майже в кожнiм краї, |
|
Всяк-бо - на своїм Звичаї! |
|
|
|
Аж допоки той процес |
|
Не збочило на прогрес |
|
А в елiту тих краянцiв |
|
Не упхалось прогрес-санцiв. |
|
Завелась тодi сваволя, |
|
Угнiздилася нездоля, |
|
Ота сама прогресивнiсть, |
|
А у працi - продуктивнiсть. |
|
|
|
Люди почали сваритись |
|
I у сродному рiзнитись, |
|
Та зi Скуп лiпить народи: |
|
Однi - бiльше хлiбороби, |
|
Другi - нiби скотарi, |
|
Третi - гради чималi |
|
Серед них намурували |
|
I ремiсниками стали. |
|
|
|
Як те скоїлось - негайно |
|
Серед них з'явивсь мiняйло, |
|
Що не пас, кував чи сiяв, |
|
А котивсь, як вiтер вiяв, |
|
Перекотиполем гнаним |
|
Зi своїм нутром захланним |
|
Та копичив баришi, |
|
З чого й вийшов в торгашi. |
|
|
|
З торгашiв, як комарiв, |
|
Наплодилось гендлярiв. |
|
Тi малi страшнi не писком, |
|
А нещадним хижим зиском, |
|
Котрий навiть божий дар |
|
Обертає на товар, |
|
А на "засiб виробництва" - |
|
Рiдну землю й посполитство. |
|
|
|
Сродний труд, котрий-бо мали, |
|
З часом бiзнесом озвали, |
|
А натхненнiї здобутки |
|
Промiняли на прибутки, |
|
За котрi i рiдну матiр |
|
На панель могли послати |
|
(...чи не саме про ту "мать" |
|
став сусiд слова вживать?). |
|
|
|
Нiби самi по собi |
|
Спородились хабарi, |
|
I людей, що клятi вошi, |
|
Мов замечували грошi. |
|
Як збиралось їх чимало, |
|
Те ставало капiталом, |
|
I з гендлярського наряду |
|
Оберталось на їх владу. |
|
|
|
В Скупах куплених князiв |
|
"Мазали" в крулiв, царiв, |
|
Iмператорiв... Бо мала |
|
Згвалтувать У-ряд держава |
|
Коло-Вiче, Праву-Звичай; |
|
Пiд гендлярський зиск-обичай |
|
Людський Родо-устрiй славний |
|
Уярмить в хомут державний. |
|
|
|
Отак примха лихварська, |
|
Їх жадоба нелюдська, |
|
Iз на-Родiв збила нацiї |
|
Сьогочасної формацiї - |
|
Гнати їх побатальйонно |
|
У кривавiї бульйони, |
|
На котрих щоб наростали |
|
"Прогресивнi" капiтали. |
|
|
|
Тому мудрий мiй нарiд |
|
Упродовж тисячолiть |
|
Мав пiдозру щодо нацiї, |
|
Як до певної кастрацiї. |
|
I не створював держави, |
|
Що вбезпечує не-Праве |
|
Гендлярове домагання |
|
Свiтового панування. |
|
|
|
В хижiй прi за той "прогрес" |
|
Хата-з-Краю є регрес |
|
Безперечний, недоречний, |
|
Для держави небезпечний. |
|
Тому нашу Крайню Хату |
|
Нанесли на тайну мапу |
|
Прогрес-санцi, що багатi |
|
Думкою... В центральнiй хатi. |
|
|
|
А iще при тiй ЦеХа |
|
Було створено ЧеКа, |
|
Щоб постав той Ч-инний К-ат |
|
Управдомом Крайнiх Хат. |
|
Я i сам туди ускочив - |
|
Дiд ще змалечку наврочив; |
|
Голова, якщо дурна, |
|
Й власну шию полама. |
|
|
|
Отака iсторiя... |
|
Краще вже б iз Тори я |
|
Щось читав; |
|
Бодай вивчав, |
|
Що євреї не однi |
|
У цiм свiтi гендлярi; |
|
Гендлярем i чукча б став, |
|
Як за труд "мошну" б обрав. |
|
А в торгiвлi люд не кволий |
|
I звитягою бiдовий; |
|
Мастакiв таких чимало |
|
В пластунах перебувало. |
|
Ну, а грошi, як тi вошi, |
|
Не плохi i не хорошi; |
|
Щоб з них пошестей не мати, |
|
Краще спiднє треба прати. |
|
|
|
................................... |
|
.................................. |
|
...Даруй, братику, старцю |
|
Полiтграмоту оцю; |
|
З безталанних дiєслiв |
|
Напатякав, як зумiв. |
|
|
|
Вирiс-бо не в Хатi-з-краю |
|
Та вважаю, що щось знаю; |
|
Бо учився аж занадто, |
|
Що уму не є додатком. |
|
Серед читанок чужих |
|
Достобiса є дурних, |
|
Та i вчать (бодай свiдомо!) |
|
Лиш тому, що вже вiдомо. |
|
|
|
Щоб залагодить цю ваду, |
|
Я знайшов собi розраду - |
|
Пив горiлочку iз кумом, |
|
Котрий вельми смачно думав |
|
Та пристойно мiркував, |
|
Як чарчину вихиляв. |
|
А як вже з ким випиваєш, |
|
Вiд того i набуваєш. |
|
|
|
От i я набрався... лиха. |
|
Думав, дурень, думать - втiха. |
|
Зрадив кум, вiдплив у море |
|
Вишнєє... Змагаю горе |
|
Одиноким доживати |
|
I самотньо мiркувати |
|
Про прадавню Хатку-з-краю |
|
У краю, що лiпший раю... |
|
|
|
* * * |
|
|
|
Аж ось - Майдан. Довкруж колоси, |
|
Мов сухостiйнiї фалоси. |
|
Найвищий, аж у небеса, |
|
Готель, недавно ще - "Москва". |
|
Пiд ним, в незграбнiй позолотi, |
|
На бувшiм Козинiм болотi, |
|
Тонкий, сiренький, незугарний |
|
Фалосик втицьнуто державний. |
|
|
|
Ще вись - дзвiниця на горi, |
|
Двоглавих сiдало орлiв. |
|
Звiдтiль по всьому виднокраю |
|
Частушкi весело лунають: |
|
"Ще не вмерла України |
|
Доля осоружна. |
|
Здобулась, корова, волi, |
|
Як вола в подружжя". |
|
|
|
...Вже як нашу Незалежну у державу вгрузло, |
|
Де ж, нарештi, Вашингтон той i на наше гузно, |
|
Що запарилося в стiйлi, аж смердить... Ще й плаче: |
|
- По менi-бо лихварi, як тi блохи скачуть!.. |
|
Хай зiп'яв би нам на ноги ту дебелу дупу, |
|
Розвалив би того стiйла, щоб пропало й духу! |
|
Хай постало б з того тлiну, iз тої геєни |
|
Сильне, гарне та навчене правил гiгiєни. |
|
|
|
Гой, державо-панiматко, в лихварськiй облудi |
|
Плодиш, грiшна, миршавеньких жлобiв-лизоблюдiв, |
|
Бога молиш та благаєш за своїх, рiдненьких, |
|
Пестиш їх, а виростають однi холуєнки. |
|
Зайдам лестять, а про батька не хочуть i взнати, |
|
Аби тiльки з сестри-брата зi шкiрою драти. |
|
Та з села! Там "ще не вмерла..." суцiльна руїна? |
|
У мiстах та на асфальтi так "не вмре" й країна?! |
|
|
|
Наша Ненька-Україна |
|
То не лялька сувенiрна, |
|
Як вважають "патрiоти" |
|
З можновладних iдiотiв. |
|
Корчi нашої держави |
|
Поминуть лишень як Прави |
|
Птиця-Слава Родова |
|
Розпрямить свої крила! |
|
|
|
Жаль менi учену братiю |
|
Що бубнить про охлократiю, |
|
Взнаючи про Коло-Вiче - |
|
Призабутий нами Звичай. |
|
Мабуть iншо мiркував |
|
Той провидець, що вписав |
|
До вiдомого катрену |
|
Про Спасiння з Борисфену. |
|
|
|
* * * |
|
|
|
Що ж на Майданi вiдбулося? |
|
I про яку державу йшлося, |
|
Окрiм того, що на помостi |
|
Галасували всякi гостi? |
|
То була Родова година, |
|
То Слово мала Україна! |
|
Бiда не в тiм, що там не був, |
|
А що те Слово не почув... |
|
|
|
Україна - то споминок про Замунь-Корову - |
|
Батька-Неба-Роду-Грому Рожаницю пречудову. |
|
Україна - то таїна! Деревне сакральне слово, |
|
Майже соромiцьке, як жiноче лоно. |
|
Україна - то дружина од вiку єдина, |
|
То - жага її гаряча i неопалима. |
|
Україна - то переймiв волхвовi криницi, |
|
То - святої породiллi святi сукровицi... |
|
|
|
Її дiти, її квiти розлетiлися по свiту, |
|
Щоб вiд Роду до на-Родiв передати свого цвiту. |
|
А сьогоднi тут... болото. Але - верховинне, |
|
Котре в бiлої людини, властиво, єдине... |
|
Не гатiть його заради кремля змурувати, |
|
Бо завадите джерельцям звiдти витiкати, |
|
Аби рiки напувати широкi та гарнi, |
|
Котрi вельми вченi люди звуть - "пасiонарнi". |
|
|
|
Де ще є такi болота, саме верховиннi, - |
|
Пружнi, соковитi, сильнi землi породiльнi! |
|
Чи лаштують сiдло ратне на спину коровi, |
|
Аби йти шукати долi десь у дикiм полi? |
|
Якщо треба перемоги, то йдуть за пороги, |
|
А в пологовiм обiйстi знiмають остроги. |
|
Хай не дiжде нашу неньку державний цугундер, |
|
Виховуйте її, дiти! Бо горе всiм буде... |
|
|
|
Дiти, дiти... Де вас дiти?! |
|
Чуйте й стережiтесь: |
|
Доки трудитесь за грошi, |
|
Що як вишиванцi вошi, |
|
Не звершите нашу справу - |
|
Право-Славную державу. |
|
В Сроднiй Працi i Любовi |
|
Куйте, дiти, крицю Волi! |
|
|
|
У тiй Кузнi не боїтесь нi огню, нi грому, |
|
Анi зiлля, анi сiрки вiд армагеддону. |
|
Святих Мазчикiв волiнням, |
|
Як дубки, сплетiть корiння |
|
Та виховуйтесь, зростайте, |
|
Крiпко Правду нашу дбайте - |
|
Краю-раю Спас-Звичаю |
|
Святу Волю! |
|
...в Хатi-з-Краю. |
|
|
|
* * * |
|
РОДО-СЛАВНУЮ БЛАГАЮ: |
|
|
|
Оранто! |
|
Рук не розведи, |
|
Не нароби тої бiди, |
|
Що тризуба на хрест поверне, |
|
Бо знову гендлярiв наверне |
|
На тiм хрестi, Святая Мати, |
|
Любов i Волю розiп'яти. |
|
Твiй Син гряде, |
|
Гряде Предславний |
|
Спаситель Кола |
|
Православний! |
|
|
|
* * * |
|
|
|
Пам'яттю Мазчикiв моїх - |
|
Майстра Леонiда Гусака, |
|
Доктора Володимира Плахотнюка, |
|
Командира Вадима Щербини, |
|
Степового Батька Анатолiя Єрмака, |
|
- Микола Грiн. |
Полтава-Київ-Запорожжя.
2007-8 рр.
|