Аннотация: Переклад поеми (+оригiнальний текст) В.Б. Йейтса, присвячений подiям "Великоднього повстання" в Iрландiї 1916 року. Героям слава.
Вiльям Батлер Йейтс
Великдень 1916
Я стрiв їх, як день ся закрив.
З обличчями сяйними йшли
З роботи мiж сiрих домiв
Минулого вiку вони.
Я йшов там, киваючи їм,
Чи кидав поштиву дурню,
Чи трохи затримався, щоб
Поштиву сказати дурню.
Я думав про те, що скажу
Дотепне або щось утну,
Аби звеселити друзяк
У клубi навколо вогню,
Цiлком я був певен: тепер
Вже зношено блазня вбрання:
Змiнилось все без вороття:
Страшна народилась краса.
Ця жiнка марнує свiй день
На доброї волi глупоту,
Вночi ж сперечається, ген
Аж поки не зiрве голос.
Чий голос солодший її,
Коли, гарна i молода,
Гнала вона зграю хортiв?
А цей чоловiк школу мав
Й чвалав на крилатiм конi;
Його помiчник й побратим
До нашого вiйська пристав;
Вiн слави би врештi зажив -
Чутливу натуру бо мав,
I мрiї, смiливi й п'янкi.
А iншого я уявив
Розпусним i п'яним хамлом.
Чимало дурнi вiн зробив
Порiвняно з кожним iз тих,
Хто є коло серця мого;
Та все ж я його пом'яну.
Вiн також - частина життя,
На цiм й вiн змiнився шляху,
Обернений без вороття:
Страшна народилась краса.
Серця лиш єдина мета
Крiзь лiто i зиму, немов
Закляттям на камiнь зверта,
Спиняють життя струмок.
Ось кiнь по дорозi чвала,
Ось вершник, ось птах, що летить
У небi високiм мiж хмар,
Щомитi зазнаючи змiн.
Копита ковзають в прибiй,
А кiнь уже плещеться там.
Курiпки пiрнають у став
I кличуть курiпок-самцiв.
Вони щохвилини живуть,
Та камiнь всерединi всiх.
Коли забагато принiс
У жертву - нiмiють серця.
Коли ж буде досить офiр?
Вiд Неба нам доля така -
Шептати iм'я за iм'ям,
Як мати шепоче, коли
Дитина нарештi лягла,
Втомившись за день вiд гульби.
Неначе настала вже нiч?
Нi, нi, то не нiч, то є смерть;
Чи треба цi смертi усi?
Вже Англiя править тепер,
Вже сказано й зроблено все.
Ми знали їх мрiї; досить,
Щоб знати - за мрiю вмерли.
А раптом надмiр любовi
Їх вразив би їхньою смертю?
Тож я впишу в цей вiрш:
МакДонах i МакБрайд,
I Коннолi, i Пiрс1,
Вiднинi i навiк,
Усюди, де зелень, вони
Змiнили все без вороття:
Страшна народилась краса.
William Butler Yeats
Easter 1916
I have met them at close of day
Coming with vivid faces
From counter or desk among grey
Eighteenth-century houses.
I have passed with a nod of the head
Or polite meaningless words,
Or have lingered awhile and said
Polite meaningless words,
And thought before I had done
Of a mocking tale or a gibe
To please a companion
Around the fire at the club,
Being certain that they and I
But lived where motley is worn:
All changed, changed utterly:
A terrible beauty is born.
That woman's days were spent
In ignorant good-will,
Her nights in argument
Until her voice grew shrill.
What voice more sweet than hers
When, young and beautiful,
She rode to harriers?
This man had kept a school
And rode our winged horse;
This other his helper and friend
Was coming into his force;
He might have won fame in the end,
So sensitive his nature seemed,
So daring and sweet his thought.
This other man I had dreamed
A drunken, vainglorious lout.
He had done most bitter wrong
To some who are near my heart,
Yet I number him in the song;
He, too, has resigned his part
In the casual comedy;
He, too, has been changed in his turn,
Transformed utterly:
A terrible beauty is born.
Hearts with one purpose alone
Through summer and winter seem
Enchanted to a stone
To trouble the living stream.
The horse that comes from the road.
The rider, the birds that range
From cloud to tumbling cloud,
Minute by minute they change;
A shadow of cloud on the stream
Changes minute by minute;
A horse-hoof slides on the brim,
And a horse plashes within it;
The long-legged moor-hens dive,
And hens to moor-cocks call;
Minute by minute they live:
The stone's in the midst of all.
Too long a sacrifice
Can make a stone of the heart.
O when may it suffice?
That is Heaven's part, our part
To murmur name upon name,
As a mother names her child
When sleep at last has come
On limbs that had run wild.
What is it but nightfall?
No, no, not night but death;
Was it needless death after all?
For England may keep faith
For all that is done and said.
We know their dream; enough
To know they dreamed and are dead;
And what if excess of love
Bewildered them till they died?
I write it out in a verse -
MacDonagh and MacBride
And Connolly and Pearse
Now and in time to be,
Wherever green is worn,
Are changed, changed utterly:
A terrible beauty is born.