Недочитаний Хайдегер сумно лежав на столику. Поруч - iз манiакальною точнiстю - розставленi статуетки, вази, пiдсвiчник. Порядок.
За вiкном дощить.
Рiчниця? Роковини?
Свiтле фарбоване волосся вiдбивається на заплаканiй шибцi. Пробилося крiзь золото бiле пасмо. Сиве. Вже - сиве.
Шейпiнг тут не допоможе, iсторичне фехтування - теж.
Майнув за рогом чорний "Гелендваген". Тьохнуло серце. Вiн? Повернувся?..
Мана.
Десь - поруч...
Далеко.
Дощ.
- Я попереджав... - зачувся батькiв голос.
Обернулася стрiмко... нi. Лише картина Альтдорфера, жахливий казковий лiс. Батько, медiа-магнат Ґерхард Хансен, помер. Слiпий, вiн тодi обмацав руками обличчя Кирила, мовчки кивнув. Був увiчливий. Коли Ельза спровадила коханого, батько обiйняв ϊϊ й мовив пошепки:
- Тiкай вiд нього... Не буде вам щастя.
Ти не спала тоϊ ночi, Ельзо Хансен.
На ранок ти вже покинула рiдне гнiздо. Щоб полетiти i звити своє - iз Ним.
Вони увивалися за нею. Блакитнi очi й довге золоте волосся - тодi ще не фарбоване! - зводило ϊх з розуму, як i статки ϊϊ батька. Проте вона обрала його, Кирила - який то був скандал... Тодi вибухнув ще один. Двiстi тисяч для новоспеченого родича? Для нового проекту? Пiд фантастичнi 150 вiдсоткiв рiчних? В тому нема проблеми.
Будь-ласка, доню.
Деiнде.
Ти знайшла тi грошi, Ельзо. Грошi для Кирила, для свого коханого, нареченого з дикоϊ Схiдноϊ Європи... Розумна, казали про тебе. Розумна? О! Кохання слiпить! Слiпа маленька Ельзо...
"Забудь, мiж нами все скiнчено".
Забудь.
Телеграма з Гамбурга.
Промотати двiстi тисяч iз шльондрою? Вiн ϊϊ кохає? Вiн взагалi здатен хоч когось кохати?
Забудь.
Очi - синi, крижанi.
Забудь.
Фото у рамцi.
Кавалерiйський палаш - зi стiни.
Наголо!
Дзвiнок у дверi. Очi.
- Iди геть!
Удар.
Дощ.