Давай виключим свiтло i будем мовчати Про то що не можна словами сказати Не можна писати неможливо зiграти А тiльки мовчати тихенько мовчати Ми будем з тобою у лiжку лежати Лежати як снiг - водою стiкати Ми будемо жадно свої сльози ковтати А з ними слова яких не сказати Iрина Бiлик, Кузьма Скрябiн Я подивилась на годинник.
- Iншику, тобi не здається, що вже пiзно?
- Так-так, у цьому свiтi ж потрiбно спати... - вiн зi вдячнiстю подивився на мене. - Вiдновлюється тонус... Ну давай, ходiмо.
Якби це було ще хоча б вчора, я б збiгала до ванної кiмнати, перевдяглася у якусь звабливу мiнi-сорочку та запросила б його до лiжка.
Це було сьогоднi. I я провела його до своєї кiмнати. Не звертаючи на Iншукача жодної краплi уваги, як на предмет iнтер'єру, перевдяглась у м'якеньку пiжаму.
--
Можна сьогоднi спати в твоїх обiймах? Просто так. Щоб вiдчувати свою не самотнiсть.
--
Звiсно, Дитинко, можна.
--
Тобi ж треба перевдягтися?.. - я розгублено подивилася на нього.
--
Нiчого... такi простi речi, як зовнiшня оболонка, я навiть у цьому свiтi змiнюю без проблем. - Iншик миттєво перетворив рванi джинси та сорочку на таку ж саму пiжаму, як у мене. Я засмiялась.
А вiн мiцно обiйняв мене.
- Дякую, що погодилась менi допомогти. Завтра зранку почнемо пошуки... його для мене та сенсу для тебе.
- А може, й не треба шукати того сенсу?.. - я обiйняла його у вiдповiдь i лягла, вкрившись своєю улюбленою зеленою ковдрою. Вiн лiг поряд, а я поклала голову на його руку i стала тихенько наспiвувати куплет, що був написаний на стiнi прямо перед моїми очима:
Ти не питай мене, чому наш час такий,
Коли навколо нас темна лиш вода.
I не питай мене, чому цей свiт такий,
Hапевно вiдповiдь тобi на це не дам.
--
Талановитий це Славко Вакарчук, - тихенько озвався Iншик.
--
Так, - вiдповiла я, - я дуже його люблю... хоча який вiн сумний...
--
Зате який реальний...
Ми помовчали.
--
Ти бачиш сни? - раптом спитав вiн у мене.
--
Бачу... але найчастiше кошмари.
--
Що ти хочеш побачити... доброго?
--
Сенс?..
--
Якщо я не знаю сенсу, то як можу навiяти його тобi?
--
Кохання?
--
Кохання можеш побачити тiльки ти сама. А сексу в тебе й так було вдосталь.
--
Щось вiще?
--
А навiщо?.. - вiдповiв вiн у риму.
--
Тодi... тодi казки.
Вiн поцiлував мене у скроню.
--
Засинай, Дитинко...
Тiєї ночi я бачила найкращi казки своєї уяви.
I то була найкраща нiч в моєму життi...
Hавколо нас живуть, герої тих казок,