Iз дзеркала на мене дивиться душа:
На днi очей причаїлось божевiлля
I на губах туга слiд свiй залиша,
Нема менi нi волi, нi дозвiлля.
I дощ давно не хоче згадувать мене,
I сонця сяйво не зiгрiє -
Щось зламалось в свiтi, щось не те,
I небо надi мною люто зяє.
Хмари, важкi, як кам'янi хрести,
Набрякло нависають, як i доля,
Гризе думка на якому свiтi живеш ти,
Моя обезкриленая воля...
I навiки-вiчнi я твоя - мiй вибiр.
Мiй янгол-сонце неповторний,
Ми приреченi взаємно на нас самих...