Licej Radyvyliv
Прорiст

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Links
Создай обложку книги бесплатно
Кожевенное мастерство: сумки, ремни своими руками
Оценка: 2.00*3  Ваша оценка:


 
 
 
 Прорiст
 
 
 Твори учнiв Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею (Рiвненська обл.)
 2006
 
 
 Олеся Скальська,
 11 клас
 
 
  ***
 Зорi меркнули, щемко стрiчаючи ранок,
 На травi забринiли краплини роси.
 Таким нiжно-бентежним здавався свiтанок,
 Передвiсник нової сторiнки краси.
 
 Але я ще не спала, сидiла в замрiї,
 Рахувала зiрки, що губились в iмлу,
 Огортали мене таємничi надiї,
 Непiдвладнi зневiрi, зневазi i злу.
 
 Я, їй-богу, незчулась, як плакати стала,
 I сльоза за сльозою лились i лились.
 I душа вiд примхливих думок застогнала -
 Чи здолати й осилить їх здатна колись?
 
 
 
 ***
 Ти примусив її покохати.
 Цього дуже боялась вона.
 Бо кохати - то значить страждати
 I тривоги спiзнати сповна.
 
 Ти навчив її дихать тобою.
 Та чи душу звiльнив iз заков?
 Наодинцi лишив з самотою -
 I до iншої зразу пiшов...
 
 Дотепер прикрий спогад терзає.
 Ти жорстокий, байдужий такий...
 Серце вiдчай роз"ятрений крає.
 Сльози сушить лиш вiтер сумний.
 
 
  ***
 Я про тебе, мiй лицарю, мрiю й не мрiю,
 Часом плачу, а часом стражденно смiюсь,
 Проганяю iз болем останню надiю.
 Повернутися прагну. Та я не вернусь.
 
 I не треба тривожити спомин, коханий,
 I не треба фальшивих, знецiнених слiв.
 Бо початок в нас вийшов нещирий, поганий -
 Ти не змiг зрозумiти моїх почуттiв.
 
 Я насправдi кохала, без маски i гриму, -
 Цей сценарiй писали не я i не ти...
 Без пiдозри попала в твою павутину
 I не можу рятунку iз неї знайти.
 
 Як прогнати журбу i останню надiю?
 Як забути слова, що зронили печаль?
 Дуже шкода, та кривд я прощати не вмiю.
 I забути тебе я не зможу, на жаль.
 
 
 Ольга Галанзовська,
 11 клас
 
 ***
 Туман огортає збентежену душу,
 Хурделиця втоми не слуха.
 Я все-таки щиро зiзнатися мушу:
 Зламала мене завiрюха.
 
 Затьмарює все вона, все надовкола -
 Дороги, думки, ще й вiдчутно - життя.
 Не знала такого страждання нiколи -
 Зруйнованi замки - мої почуття.
 
 I я в цих руїнах самотня, забута,
 Блукаю в безоднi глухiй.
 Чи вихор, що нинi так владно окутав,
 Провiсник дорозi новiй?
 
 Чи нашi серця хоч наблизити здужа
 Дорога прийдешнього дня?
 Чи будемо й далi холоднi, байдужi
 Брести по життю навмання?
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 Оксана Чичина,
 11 клас
 
 ***
 Чому не можу я злетiти,
 Торкнути неба синєву?
 Землею боляче ходити,
 Так важко жити наяву.
 
 I мрiї не приносять щастя,
 I бiль нiяк не зникне мiй.
 I страшно так самiй зостатись
 В зловiснiй темрявi нiмiй.
 
 А лiто лагiдне минає,
 I день за днем кудись спiшить,
 Ну, а в душi моїй вмирає
 Бажання жити i любить.
 
 
 
 ***
 Нiщо не може вже змiнити
 Того, що сталося. Пробач.
 Тебе хотiла я любити,
 Та не змогла чомусь. Не плач...
 Запам"ятай мене такою,
 Як я була в ту лiтню нiч, -
 На iнше все махни рукою,
 Ця гра, повiр, не варта свiч.
 
 
 
 ***
 Я втомилася жити тобою
 I чекати, забувши про час,
 Що покличеш мене за собою -
 I нiхто не розлучить вже нас.
 
 Всi слова - наче грудка у горлi,
 Сльози душать розпачливий крик.
 Я так прагнула-рвалась до волi,
 Але свiт мiй придуманий зник.
 
 Залишилось нiме кладовище,
 Ти мене там живцем поховав,
 Тiльки вiтер розлючено свище,
 Все кричить: "Вiн тебе не кохав!"
 
 
 ***
 Спливають днi, а я кохаю
 I почуття цi не стираю,
 Хоч плачу, мучуся i каюсь,
 Та все ж кохаю, не зрiкаюсь.
 
 Спливають днi, а я шукаю
 Тебе в юрмi, та не вгадаю,
 Чому мене у свої сни
 Ти не впускаєш, поясни.
 
 
 
 ***
 Сонце i снiг. Ненависть. Кохання.
 У серцi лиш лiд, а в грудях - зiтхання.
 Мовчання твоє страшнiше вiд крику.
 Та серце моє до цього вже звикло.
 
 Байдужiсть в очах. Брехня в кожнiм жестi.
 Красивi слова не роблять вже честi.
 Цiлунки твої - неначе удари.
 Кохати тебе - нема гiрше кари.
 
 
 ***
 Нi слiв, нi згадок, нi думок.
 Нiчого бiльше не зосталось.
 I бiль нестерпний раптом змовк,
 В душi щось наче обiрвалось.
 
 Прощай! Залишився лиш крок -
 I безвiсть всю мене поглине
 Та буде сипатись пiсок,
 Рахуючи життя хвилини.
 
 I сонце не померкне враз,
 I вiтер буде лiс гойдати.
 Хоч бiльше вже не буде нас.
 Хоч ти не зможеш вже кохати.
 
 
 Мар"яна Федун,
 11 клас
 
 ***
 Страшенний бiль на серцi, днi минають
 Без тебе. Ти далеко, я одна...
 Мої думки безглуздо сновигають,
 I гiмн коханню душу розтина.
 
 Я з долею зiграю у рулетку,
 Не здатнi жоднi налякати втрати...
 Минають днi так болiсно й нелегко.
 Чому пiшов. Чи можна наздогнати?..
 
 
 Юлiя Шпортилюк,
 11 клас
 
 ***
 Не помiчають люди в буднях:
 Їх тiнь зникає пополудню.
 Так нашi мiсяцi й роки
 Втiкають, наче плин рiки.
 
 Та є одна важлива рiч:
 То почуття, що плiч-о-плiч
 Крокують з нами крiзь життя,
 Це - i любов, i каяття.
 
 Вони дорогу визначають,
 Вони нам душу очищають.
 I десь за гранню у життi
 Ведуть по праведнiй путi,
 
 Де все незвiдане й безкрає.
 Усi слова i бiль змовкають -
 I лиш душi вiдбитки там
 Яснiють вiчним небесам.
 
 
 
 Катерина Гриняк,
 11 клас
 
 ***
 Життя людини - тiльки мить.
 Умiй же нею дорожить.
 Живи, кохай i усмiхайся,
 На перешкоди не зважай,
 Нiколи вiри не втрачай,
 До слiв поради дослухайся,
 Та головне ж бо пам"ятай,
 Що в часi, даному людинi,
 Нема повторення й хвилинi.
 
 
 
 
 
 Наталiя Романюк,
 11 клас
 
 ***
 Жахливий бiль, нестерпний бiль
 У серцi, певно, навIки,
 I день за днем, i день за днем
 Терпнуть вiд слiз повiки.
 
 Як боляче вдень менi жити,
 Як легко, коли засну, -
 Тодi вiдпочинуть очi,
 Знiму я з них пелену.
 
 Чи варто ось так страждати
 Й носити на серцi сум,
 Чи варто його карати
 Собi та iншим на глум?
 
 Коли б зарання я все знала,
 Нiколи б я не покохала,
 Розлук, прощань не зазнавала,
 Слiзьми би горе не вмивала
 I в серцi бiль не тамувала.
 
 ***
 Кохаю я щиро за те, що ти є,
 За те, що наповненi днi
 Лиш тiльки тобою. А також за те,
 Що бачу тебе увi снi.
 Кохаю за очi твої i слова,
 За нiжнi й солодкi вуста,
 Кохаю за ласку твою й доброту,
 Що в завтрашнiй день пророста.
 
 
 
 Українi
 
 Тобою горда, Україно,
 Ти не така вже, як колись,
 Бо тiльки правда, сила й воля
 Тебе в наругу не дали.
 Народ боровся за свободу,
 За правду, чеснiсть, проти зла -
 Стояв i мерзнув на майданах -
 I честь таки перемогла.
 Одна мета зiгрiла душi,
 Дала надiю i урок -
 Терпiння сили гуртувало
 I гартувало мужнiй крок.
 Тебе хотiли роздiлити,
 Тебе хотiли обдурить.
 Народ не змiг це допустити, -
 Бо дуже честю дорожить.
 
 
 ***
 Невже розлуки час прийшов?
 Невже так довго зустрiчались?
 Чому всi квiти чарiвнi
 Зненацька всохли й посхилялись?
 
 Чому зазнали перемiни
 Всi мрiї, погляди, слова?
 Чому без тебе в самотинi
 Так час стривожено сплива?
 
 
 
 
 Лариса Гладун,
 10 клас
 
 Не вiр словам. Слова - це бiль.
 Слова - це горе й справжня зрада.
 Не вiр словам, слова - це сiль,
 I не в словах твоя розрада.
 
 Є бiлий день - розрада в тiм...
 Розрада й в тiм, що нiч надворi,
 Вона зорить казково в дiм -
 I так бентежно сяють зорi.
 
 I пiсня ще без слiв пустих,
 Що душу ранять, серце крають,
 Без слiв отих, таких чужих,
 Бо рiдних слiв тепер немає.
 
 Без слiв у свiтi легше жить,
 Нема брехнi - не буде зради,
 Без слiв так просто полюбить,
 Забути кривди i образи.
 
 Сказати все, що на душi,
 Без слiв усе ж бо неможливо,
 I так тривожно i тужливо
 Без слiв нам жити у життi.
 
 Бо все, що душу спопеляє
 I тьмарить виднокола днiв,
 Я пересилить не здолаю
 Без нескладних важливих слiв.
 
 
 
 
 Галина Гуменюк,
 8 клас
 
 ***
 
 Шукаймо в людях доброти,
 Мов зав"язi у кожнiм цвiтi,
 Щоб розбудить нiкчемнi душi.
 Добро вiдкриє нам свiти
 I правди слова не порушить,
 Шукаймо в людях доброти,
 Мов для ослiплого прозрiння,
 Добро нас кличе до мети,
 Воно - до совiстi велiння.
 
 ***
 
 Побудь зi мною ще хвилину,
 Забудь про все, побудь зi мною.
 Не думай, що хвилина лине,
 Забудь про це - i будь собою.
 
 Хай навiть нiч в твоїй душi,
 Хай навiть дощ там iз грозою,
 Я все прощу, лиш залиши
 Слова, наповненi любов"ю.
 
 Ти
 Я не знаю, який ти, звiдки,
 Але щось в тобi... щось та є.
 Такий погляд буває рiдко -
 Все навшпиньки в душi встає.
 I свiтлiшає свiт навколо,
 Хвилюванням горять вуста.
 Усмiхаюсь тобi, вiдколи
 Так неждано ти поруч став.
 
 Зорi
 
 Про щось говорять зорi
 У темнiй високостi.
 Чи не про нас говорять
 Таємнi нашi гостi?
 Ми всiх їх запросили:
 Хай нам серця освiтять,
 Кохання в них розпалять,
 А ревнощi зiтруть.
 Ви не мигайте, зорi,
 I нам не заважайте,
 А краще до кохання
 Вкажiть єдину путь.
 
 
 Муза
 
 Вечiр тихий спокiйно спадає,
 В нашiм мiстi панує весна
 I красою своєю вражає...
 В мить таку й прилiтає вона,
 Несподiвана, тиха й вкрадлива,
 Королева моїх думок.
 Я iз нею - у вiршах щаслива -
 Лину ввись до далеких зiрок.
 
 
 ***
 Пробач, що необачно не сказала -
 I потаємно зрадила. Прости...
 Але його я бiльше покохала,
 Милiший вiн душi моїй, нiж ти.
 
 I не картай за те, що я приснилась,
 Надiю поселивши в почуття.
 Я не простилась, навiть не простилась...
 Та вибiр мiй пiдказує життя.
 
 
 
 Надiя Басок,
 8 клас
 
 Я все пробачу
 
 Я все пробачу й геть усе змалюю
 У iнших фарбах, в iншому листi.
 Я все пробачу, але не забуду
 Того, що сталось у моїм життя.
 Я пам"ятаю все, в усiх дрiбницях
 Слова, i натяки, i всi лихi думки.
 Я пам"ятаю все - й, неначе криця,
 В собi закарбувала на роки.
 
 Татовi на заробiтках за кордон
 
 Немає у свiтi нi правди, нi волi.
 Одне тiльки серце стривожене є.
 Мов птаха у небi, як вiтер у полi,
 Це серце трiпоче i крилами б"є.
 
 Немає у свiтi любовi i зради,
 Однi тiльки болi i стогiн душi.
 Оманлива мрiя, оманлива радiсть.
 Коли ж ти приїдеш, коли? - напиши...
 
 Бо туга i смуток заламують руки
 I дощ нiби плаче, струмує в менi.
 Мiй тату, ти чуєш пронизливi звуки?
 Мiй тату, чи бачиш цi сльози земнi?
 
 Мама
 
 З-посеред слiв - найвище слово "мама", -
 У ньому стiльки свiтла i тепла...
 В хвилини смутку, мамо, ти зi мною.
 Не раз вiд бiд в дорозi берегла.
 Не раз вночi була менi мов свiтло,
 Немов зорею сяяла в путi,
 За всiх на свiтi ближча i рiднiша,
 Й цiннiша вiд усього у життi.
 
 
 
 За мотивами невiдомого поета
 
 Гордовита ти, я про це знаю.
 Ти мовчиш, - я про все скажу...
 Не до щастя, на жаль, наближаюсь,
 Очевидно, вiд щастя бiжу.
 
 Ти собою пишайся, втiшайся,
 Безтурботно цвiти-розцвiтай...
 Як хотiлося мовить: "До завтра!"
 А судилось сказати: "Прощай!"
 
 
 ***
 Спасибi, доле, за твою надiйну вдачу
 В важку хвилину i в тривожну мить.
 Зi мною ти, коли вiд щастя й горя плачу.
 Твiй образ у сльозиночцi бринить.
 
 За зорi й мiсяць вдячна, й райдугу у лузi,
 За грози i вiтри, котрi в менi живуть,
 За щирих, добрих, справжнiх, незрадливих друзiв
 I за сестричку, що Оленкою зовуть.
 
 
 Дмитро Радько,
 9 клас
 
 Легковiрний Грак
 Байка
 
 Цiлий день трудився Грак
 I надбав добра багато.
 А пiд вечiр це добро
 Перенiс до себе в хату.
 Завтра в лiсi день веселий,
 Розпочнуть всi торгувати,
 Тож i вiн таки нiвроку
 Буде мати що продати.
 Тiльки Ворон i Ворона
 Цiлий день байдикували,
 Марно день для них пройшов -
 Так нiчого й не надбали.
 Як тут бути? Спохватились:
 Будуть всi ж бо продавати,
 Ну, а в них немає краму,
 Доведеться купувати.
 От вони й зметикували,
 Щоб прикликати Грака,
 Обiбрати i зробити
 З нього злидня-простака.
 Поки Ворон теревенив,
 То Ворона все забрала,
 А як Грак вернувсь до хати,
 То збагнув: усе пропало!
 Байка ця для легковiрних:
 В свiтi попит на Гракiв,
 Тож не дайте вас пошити
 В дурнiв чи у простакiв.
 
 
 
 
 
 Юлiя Мельник,
 10 клас
 
 Осiннiй етюд
 
 Промайнуло-вiддаленiло лiто. Холодними ранками, дощами, туманами прийшла осiнь. Та нi, прийшла ж бо i з теплими, сонячними днями, прихопивши, мабуть, найбiльш яскравi й соковитi барви, загадковi напiвпрозорi павутинки бабиного лiта. Мовби хоче потiшити всiх нас цим розмаїттям перед довгим зимовим чорно-бiлим сном.
 Ще, здається, недавно i лiс, i трави були такими бентежно-зеленими. А тепер вони потьмянiли, пожовкли, стали якимись сумовитими. Зате листочки на деревах - то цiла симфонiя кольорiв: пурпуровi, яскраво-жовтi, бурi, жовтаво-оксамитовi...
 Вдихаєш прозоре й чисте, ще тепле повiтря, настояне ароматами яблук та вологої землi, i зачудовано вслухаєшся, як пiд ногами шурхотить опале листя.
 А ось недалечко - рiчка. Вода в нiй прозора, з небесним полиском. Верба опустила жовтавi коси-гiлки в пiнисте шумовиння при березi. Дмухне вiтерець - кiлька листочкiв кине у воду, i вони погойдуються, нiби малесенькi кораблики.
 Тихо навкруги. Небо в передчуттi дощiв iще соковито-синє, хоча вже й поцятковане бiленькими хмаринками. Ось пролiтає журавлиний ключ, кружляє, кружляє, наче прощається з рiднокраєм.
 Журливе нагадування про неминучiсть осiннiх холодiв... Незабаром свiт стане сiрим i похмурим. А там i до зими недалеко. I якщо цi теплi, сонячнi днi неможливо продовжити, розтягнути в часi, то нехай вони хоча б ще довго зiгрiвають душу, приходячи в спогади.
 
 
 Зимовi етюди
 
 Юрiй Адамський,
 9 клас
 Одного чудового осiннього ранку я прокинувся вiд слiпучого свiтла у вiкнi. Спочатку подумав, що менi це приснилося. Свiтло було якесь особливе, не сонячне. Протер очi - казка не уявна: у скло беззвучно стукалися лапатi снiжинки, зливаючись у яскраву бiлу пелену. Не стримався i вигукнув: "Перший снiг!"
 Нашвидку застелив лiжко, поїв - i в двiр. Як можна не замилуватися такою красою, яку створили чи то осiнь, чи то зима! Я довго розмiрковував над тим хвилюючим явищем.
 А снiг усе падав, ставав лапатiшим, вiн затулив уже все небо, вкривав гiлки дерев - нiби прикрашав їх замiсть листя. А на ялинки вiн лягав, наче прикраса, i нагадав, що десь там скоро буде й Новий рiк. Тiльки пташки, видно, ще не знали, як їм бути далi,- сидiли зiщуленi й мерзли.
 Через трохи часу снiг перестав iти, тьмянi променi сонця заблискотiли в снiгу, все навколо мовби завмерло, тiльки вiтер пiдхоплював поодинокi снiжинки i продовжував з ними свiй танок.
 Це тiльки перша звiстка про зиму. I будуть ще снiги великi. Менi подобаються зимовi вечори: iдеш поскрипуючою стежкою, снiг виблискує вогнями лiхтарiв, створюючи особливий настрiй. Гарний настрiй ще й тому, що знаєш: можна покататися на ковзанах, на лижах, поз"їжджати санчатами з гiрки. А якi неповторнi враження приносять хурделицi, намiтаючи кучугури пiд вiкна й дверi. Єдина прикрiсть - вiдлиги, снiг починає танути, потiм мороз сковує мокру дорогу - в ожеледь хоч з хати не виходь.
 
 Марiя Єрмiйчук,
 9 клас
 
 Зима зачаровує всiх. Дерева ще не оговтатися пiсля осенi - а тут снiг. Вiн вкрив кумедними шапками лавки в центрi мiста, зробив чiткiшими силуети дерев. Мовби казка завiтала до нас.
 Я просто обожнюю цi пухнастi снiжинки, адже їхнi узори - щось неповторне. А як хороше спостерiгати їх падiння з неба, воно нiби свiтле-свiтле, навiть не збагнеш, де в ньому зiбралося стiльки снiжинок. Зимовий лiс просто приголомшує - сосни час вiд часу струшують пригорщi снiгу, гущавина стає ще бiльш загадковою.
 Люди по-рiзному виявляють своє захоплення зимовою красою. Хтось привiтає: "З першим снiгом!" Надзвичайно приємно. Хтось жартома кине снiжку. Для веселощiв. Яких прекрасних почуттiв позбавленi люди в тих країнах, де не буває снiгу.
 Звичайно, можна не любити заметiль-завiрюху. Але загалом зима - це чудово. Вона приносить одне з найкращих свят - Новий рiк.
 Дерева наче вдягнулися в бiлi кожухи. Неходженi стежки в парку. В перших сутiнках спалахують лiхтарi, висвiчуючи хороводи снiжинок. Хороше й лiрично на душi.
 
 
 Твори учнiв,
 складенi пiд час практичних занять лiтстудiї
 (колективна творчiсть)
 
 Лiцей
 Менi всмiхається наш гомiнких лiцей
 I вiдчиняє дверi для освiти,
 Гуртує вiн i здружує дiтей,
 Iз ним усiм нам просто й легко жити.
 
 Я тут росту i пiзнаю життя,
 Новим турботам вiдкриваю душу,
 Новi у серце входять почуття,
 Високу честь яких я не порушу.
 
 Тут вчителi - немов мої батьки,
 Турботливi, i нiжнi, i суворi,
 На виручку приходять залюбки,
 Пiдтримують у радостi i в горi.
 
 Збiгають днi, о як збiгають днi,
 Ми спинимось прощально на порозi...
 Лiцею наш, ти житимеш в менi,
 Свiтитимеш в незвiданiй дорозi.
 
 Зорiтимеш зорею в заметiль,
 Звучатимеш - як музика бентежна,
 Аби могла я осягнути цiль,
 Аби була такою, як належно.
 
 
 
 
 Життя початок, першi почуття,
 Що свiтлом мрiй хлюпочуться у грудях.
 Ще буде все, в далеке майбуття
 Зi снiв дитинства трепетно розбудять -
 Назустрiч дню, де сонце i блакить,
 Де сподiвання i терпкi надiї
 Й кохання прозвiстує щастя мить.
 Передчуттям його душа нiмiє.
 
 
 За мотивами Б.Слуцького
 
 Всiм лозунгам я вiрив до кiнця,
 Йдучи за ними, сумнiву не слухав, -
 Як йшли в огонь - у Сина, i Отця,
 А також во iм"я Святого Духа.
 
 Та враз ущерть розсипалась скала
 Й постала чорна прiрва замiсть раю.
 Виходить, що помилочка була.
 Вину й на себе я за це приймаю.
 
 
 
 За О.Дольським
 
 Ми не стрiчались майже рiк,
 Та не полегшила розлука
 Того, на що нас Бог прирiк:
 Розлука з вами - суща мука.
 
 Я вас не завжди розумiв,
 Менi це час, напевно, спише.
 Старiємо у плинi днiв,
 Але кохаємо сильнiше.
 
 
 
 
 Тетяна Блищик
 (Поетеса, вчителька. Випускниця Радивилiвського загальноосвiтнього лiцею 2003 року)
 
 
 ***
 Стояло небо,
 Закутане в барви осенi,
 Стояло небо,
 Обплутане нитками вирiю,
 Були тi барви
 Такого ж тону, як провесiнь,
 Були в тих барвах
 Малюнки, якi я вимрiю.
 Ховались тiнi
 В опалих листочках сутiнкiв,
 Ховались тiнi
 В останнiх сонця
  промiнчиках.
 Сповзла осiнь
 До виру пожовклих сумнiвiв,
 Сповзала осiнь
 По сковзких холоду кiнчиках.
 Стояла осiнь,
 Така не схожа на осенi,
 Стояла осiнь
 Холодна, мокра й ясна;
 Нитками вирiй
 Снувався в пожовклу
  провесiнь,
 Зорiла осiння весна.
 
 
 ***
 Сповзають епохи
  нечутно, мов тiнi, в минуле,
 танцюють за обрiєм
  сiрий поморщений вальс,
 Шепочуть услiд:
 "Ми ще є, ми ще все
  не забули,
 Ми в пам"ятi будем,
  коли вже й забудете нас."
 У вiдповiдь - морок.
 Скрегочуть потомленi гори,
 Вiтри загудiли
 в iржавий старий контрабас,
 Сполохалось щастя,
  зоряним пилом
 Ховається в Космосi Час.
 Збiгають столiття,
 Скривавленi
  в сутичках й битвах,
 Порожнє майбутнє
 волає: "Ось це вже й кiнець!"
 Та Сонце не згасне,
  зорiтиме, наче молитва,
 Аж поки цього
 не захоче найвищий Творець.
 
 ***
 Ця любов прийшла,
  мов вiтер,
 Нiiзвiдки, iз нiкуди.
 Я слова складаю з лiтер,
 Та твоє iм"я повсюди.
 Пiдiймаю погляд в небо,
 А мiж хмар - твої зiницi.
 Знаю, бачу - так не треба,
 Та вночi чомусь не спиться.
 Ця любов прийшла раптово.
 Ти з"явився i ... навiки.
 Не було
  "Прощай" чи "Знову",
 Лиш примруженi повiки.
 Не було зiтхань й цiлункiв,
 Не було розлук й чекання.
 Ця любов без подарункiв.
 Це любов? Чи так, кохання?
 Ця любов така неждана,
 Без любовi i надiї.
 Я для тебе не кохана,
 Ну, а ти - мiй бiль i мрiя.
 
 
 
 
 
 
 
Оценка: 2.00*3  Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"