Наступного дня Нiка з самого ранку вирiшила пiдiйти до слiдчого i в усьому розiбратись. Їй конче необхiдно було дiзнатися, хто все-таки зателефонував у мiлiцiю. Нервуватися не було сенсу. Все-одно це не допоможе. Зараз головне дiзнатися про усi деталi та спокiйно обдумати подальший план дiй. Звинувачення в зберiганнi наркотикiв - це серйозно. Посадити можуть аж на цiлих вiсiм рокiв. Тодi iз впевненiстю можна сказати, що життя молодої дiвчини зламане назавжди. I не тiльки через судимiсть...
 - Доброго дня! Можу я бачити слiдчого Власенка? - звернулася Нiка до чергового мiлiцiонера.
 - Добрий день! А Ви власне з якого питання?
 - Я у справi громадянки Ковальської.
 - У Вас є нова iнформацiя для слiдства? - видно, мiлiцiонер не сильно бажав називати номер кабiнету слiдчого.
 - Можна й так сказати. - нетерпляче промовила Нiка - Так Ви можете пояснити, де я можу знайти слiдчого Власенка?
 - Кабiнет номер дванадцять. Шостi дверi налiво. Тiльки Анатолiя Iвановича зараз немає.
 - Нiчого. - Нiка натягнуто посмiхнулася - Я зачекаю на нього в коридорi.
 Чекати довелося недовго. Не пройшло й двадцяти хвилин, як вхiднi дверi рiзко вiдчинилися iз силою вдарившись об стiну.
 - Сьомiн, є якiсь новини? - пролунав глухий непривiтний голос - Мене хтось питав?
 - Так, Анатолiй Iванович. - по голосу чергового стало зрозумiло, що вiн нервується - Там одна жiнка... Бiля Вашого кабiнету. Вона бажає переговорити з Вами... У справi Ковальської.
 - У справi Ковальської? Цiкаво-цiкаво... - слiдчий на мить задумався - Гаразд. Побачимо, чого вона хоче. - в коридорi почулися важкi кроки.
 - Доброго дня, Анатолiй Iванович! - Нiка пiднялася iз свого мiсця i зробила крок назустрiч слiдчому. Той змiряв її скептичним поглядом i промовив:
 - Добрий день, громадянко! Менi сказали Ви прийшли у справi Ковальської. Я Вас слухаю.
 - Анатолiй Iванович, давайте пройдемо до Вашого кабiнету? Не хотiлося б розмовляти в коридорi.
 - Ну що ж... Прошу! - слiдчий здавався надто ввiчливим.
 Нiка зайшла до кабiнету i сiла на стiлець. Слiдчий, тим часом, зняв дороге пальто, поглянув у дзеркало, яке висiло на стiнi у кутку, i тiльки тодi пiдiйшов до столу.
 - Iтак, я Вас уважно слухаю. Для початку назвiть себе. - промовив вiн з легкою iронiєю.
 - Я - Шумська Веронiка Михайлiвна. Анатолiй Iванович, вибачте мене за нахабство, але я хотiла б дiзнатися якомога бiльше iнформацiї по данiй справi. Оленка - моя подруга. I я, добре її знаючи, можу заявити, що дiвчину просто пiдставили. Вона зроду не порушувала закон. Та Оленка навiть не вживала алкогольних засобiв, не кажучи вже про курiння. А наркотики вона й в очi не бачила.
 - Так-так... - повiльно промовив слiдчий, сiдаючи у своє крiсло - Значить, Ви заявляєте, що громадянка Ковальська не могла зберiгати i продавати наркотичнi речовини. Але факти вказують на iнше.
 - Якi факти? - вскочила Нiка - Ви вiрите стороннiм людям, якi не мають тiсних стосункiв з дiвчиною, а мої слова не хочете брати до уваги? Хто Вам дзвонив i сказав, що у Оленки є наркотики? Хто?
 - Заспокойтесь, громадянко Шумська. - крикнув на неї Анатолiй Iванович - Я не маю права називати Вам усi деталi справи, оскiльки вони вiдносяться до таємницi слiдства. Доступ до цiєї iнформацiї мають лише визначенi особи.
 - Яка таємниця слiдства? Якi визначенi особи? - зiрвалася Нiка - Ви розумiєте, що може постраждати зовсiм невинна людина? Як Ви можете бути таким байдужим?
 - Така в мене робота, громадянко. - рiзко вiдповiв слiдчий - Якщо Ви хочете, щоб Ваша подруга була вiльна, пропоную знайти їй хорошого адвоката. Вiн ой як знадобиться в цiй справi.
 - Гаразд. - впевнено промовила Нiка, пiднiмаючись - Я знайду їй адвоката. Але з Вами ми ще зустрiнемось. - з цими словами жiнка розвернулась i швидкою ходою попрямувала до дверей.
 - До скорого побачення! - iронiчно кинув їй услiд Анатолiй Iванович.
 По дорозi додому Нiка розмiрковувала над почутим. "Отже, слiдчий не дасть менi нiякої iнформацiї. Таємниця слiдства, бачите в нього! А те, що в камерi невинна людина в той час, як злочинець розгулює на волi, його не цiкавить! Чорт би його побрав! - Нiка сповiльнила крок i присiла на лавочку, що стояла неподалiк - Адвокат... Де менi знайти хорошого адвоката, який зумiє доказати невиннiсть Оленки?" Тут в головi Нiки промайнуло знайоме обличчя. "Аякже! Як я до цього ранiше не додумалась! - вигукнула жiнка - Якраз те, що треба!" Загадково посмiхнувшись сама собi, Нiка встала i покрокувала до автобусної зупинки.
 
 - Доброго дня! Можу я бачити адвоката Корнiєнка? - поцiкавилася Нiка у молоденької секретарки, вiдiрвавши останню вiд монiтору комп"ютера. Краєм ока жiнка помiтила розкинутий пасьянс. "Чим тiльки цi секретарки не займаються на робочому мiсцi! Була б у мене воля, сидiла б, як вони цiлими днями бiля монiтору i тiльки час вiд часу пiдносила б босу свiжу каву. Нiяких нервiв".
 - Добрий день! Костянтин Миколайович зараз трiшки зайнятий. У нього вiдвiдувач. Можете зачекати. У Вас назначена зустрiч?
 - Нi. Про зустрiч ми не домовлялися. - Нiка задумливо поглянула перед собою - Думаю, для нього це буде неочiкуваним сюрпризом. Я зачекаю.
 - Гаразд. Тодi присядьте ось тут, будь ласка. - секретарка вказала на невеличкий диванчик пiд розлогою штучною пальмою.
 - Дякую! - Нiка присiла i зробила вигляд, що роздивляється щось у телефонi.
 Через кiлька хвилин вийшов адвокат у супроводi двох елегантних чоловiкiв.
 - Отже, ми домовились, панове. - почула Нiка до болю знайомий голос. Тi закивали - Тодi до зустрiчi! - Чоловiки розiйшлись. Нiка взяла себе в руки i змусила встати.
 - Привiт, Костя! - iз губ вирвались лише два тихих слова.
 Адвокат рiзко обернувся i привiтний вираз його обличчя змiнився здивованим.
 - Нiка? Оце так зустрiч! - вигукнув Костя, пiдходячи ближче - Скiльки лiт, скiльки зим?
 - Так, давно ми з тобою не бачились. - Нiка намагалася справитись iз своїм хвилюванням.
 - Рокiв п"ять, якщо я не помиляюсь. Останнiй раз ми зустрiчалися на весiллi Степана. Добре тодi погуляли.
 - Так. Менi теж сподобалось. - "Ще б пак, менi не пам"ятати, як Костя зi мною загравав на пiдпитку!"
 - Дивно, - продовжував адвокат - ми з тобою проживаємо в одному мiстi i так рiдко бачимось.
 - Ага. Слухай, прийшла до тебе, щоб просити про допомогу. - Нiка вирiшила вже перейти до основного.
 - Тобi потрiбна моя допомога? - схвильовано перепитав Костя - Я слухаю.
 - Ми можемо пройти до твого кабiнету? Справа стосується моєї доброї знайомої, i я не хотiла б, щоб деталi дiзналися стороннi особи.
 - Так, звичайно. - Костя пiдiйшов i вiдчинив дверi кабiнету - Прошу! - потiм звернувся до секретарки - Нiночка, прослiдкуй, будь ласка, за тим, щоб мене нiхто не потривожив, поки я розмовлятиму iз Веронiкою.
 - Буде зроблено, Костянтин Миколайович! - вiдповiла Нiночка.
 Зайшовши до кабiнету, Костя вказав Нiцi на крiсло, а сам прийнявся ходити довкола.
 - Чаю? Кави? - запропонував адвокат.
 - Нi, дякую. Щось не хочеться.
 - Iтак, чим я можу допомогти?
 - Костя, мою подругу звинувачують у зберiганнi та розповсюдженнi наркотикiв. Але це не правда, бо Оленка нiколи навiть в очi їх не бачила! Її пiдставили, розумiєш? - голос Нiки обiрвався - Я дуже хочу витягти подругу iз халепи, в яку вона потрапила. I, надiюсь, ти менi в цьому допоможеш.
 - Зберiгання i розповсюдження наркотикiв? - здивовано перепитав Костя - Серйозне звинувачення. - адвокат задумався - А хто веде її справу?
 - Слiдчий Власенко. Я заходила до нього... Вiн одразу менi не сподобався.
 - Ха! Я тобi скажу бiльше! - вигукнув Костя - Вiн нiкому не подобається. Якщо чиясь справа потрапила у його руки - вважай, що пiдозрюваний вже у в"язницi. А винний чи невинний - йому без рiзницi. Головне, що його цiкавить - валюта. Але вiд пiдозрюваних вiн взяток не бере. Така його фiшка.
 - Боженько! Що ж робити? - розхвилювалася Нiка - Вiн посадить Оленку? Нi! Я цього не допущу!
 - Спокiйно! - тихо промовив Костя, сiдаючи за стiл - Ще не все втрачено. Справу ще не передали до суду, так?
 - Ага. - кивнула Нiка.
 - Добре. Тодi поступимо ми таким чином... - i Костя почав викладати Нiцi план, якому вони будуть слiдувати.
 Через годину Нiка пiднялася iз крiсла i глибоко видихуючи промовила:
 - Дякую тобi, Костя. Не знаю, що б я без тебе робила!
 - Та ну... - посмiхнувся адвокат - Нiко, дякувати будеш потiм, коли наш план спрацює. I, як-не-як, а це моя робота - допомагати людям.
 - Ти вибрав гарну професiю. - Нiка спробувала посмiхнутись - Гаразд. Якщо ми домовились, я тодi пiду.
 - Був радий тебе побачити. - посмiшкою вiдповiв Костя - Зустрiнемось у визначений час.
 - Так. Бувай! - Нiка попрямувала до дверей.
 - Зачекай! - зупинив її адвокат, пiднiмаючись iз-за столу - Я тебе проводжу!
 Вийшовши вiд адвоката, Нiка вдихнула на повнi груди чисте холодне повiтря. Сонце яскраво свiтило iз блакитного неба, розсiюючи по землi своє косе промiння. "Слава Богу, з Оленкою все буде гаразд! - промовила сама до себе Нiка - Яке щастя, що доля подарувала менi такого друга, як Костя! Вiн нiколи i нiкого не залишить у бiдi. Ех... - обличчя Нiки осяяла широка посмiшка - Життя прекрасне!"
 Того ж дня надвечiр Нiка прийшла на роботу. Колеги-дiвчата одразу почали розпитувати про причину її пiднесеного настрою. Прийшлось розповiсти цим плiткаркам в чому справа, але не вглиблюючись в деталi. "А то хто їх знає? Розбовтають кому треба i не треба. - думала про себе Нiка".
 
 Наступного дня Нiка вирiшила провiдати Оленку i подiлитися радiсною новиною. Дiвчина була рада бачити свою найкращу подругу, а ще бiльше настрiй у неї пiднявся, коли Нiка розповiла про адвоката i новостворений план її звiльнення.
 - Я не можу в це повiрити! - вигукнула щаслива Оленка - Значить, зовсiм скоро я вийду звiдси?
 - Так. Про це можеш навiть не хвилюватися! Обов"язково вийдеш!
 - Ну i слава Богу. - Оленка нарештi всiлася навпроти подруги - А хто цей Костя? Ти з ним давно знайома?
 - Давно. - задумливо пiдтвердила Нiка - Ще зi школи.
 - Он як! - Оленка зацiкавилася - Ти нiколи не говорила, що в тебе є знайомий адвокат.
 - Взагалi-то, вiн не просто мiй знайомий. - Нiка на секунду замовкла - Можна сказати, що вiн був моїм близьким другом.
 - Отакої! - вигукнула здивована Оленка - У тебе був близький друг, про якого я нiчого не знаю. Так, ану викладай! Ви з ним зустрiчалися?
 - От нiчого вiд тебе не приховаєш! - обурено промовила Нiка - Так, ми з ним зустрiчалися. Але недовго. Потiм його обкрутила одна вискочка, i через рiк пiсля закiнчення школи вони одружилися.
 - Йо**! I ти можеш пiсля цього всього спокiйно з ним розмовляти, нiби нiчого не трапилось? - Оленка не могла приховати здивування - Яке, все-таки, у тебе терпiння!
 - А що я маю ображатися на нього все своє життя? Це було давно. Скiльки часу пройшло з тих пiр.
 - А як вiн... Дуже змiнився? - пiдморгуючи поцiкавилася Оленка.
 - Дуже. - пiдтвердила Нiка - Якщо чесно, на вулицi я б його нiзащо не впiзнала! Такий став солiдний. - Нiка поглянула на годинник - Оленко, я iз задоволенням побалакала би з тобою ще, але менi треба йти.
 - Гаразд. - Оленка помiтно посмутнiшала - Приходь до мене частiше. I дякую за добру новину... i за вiдверту розмову. Ти хоч трiшки вiдвернула мою увагу вiд всiляких проблем.
 - Ти тримайся, чуєш, подружко! - Нiка схватила дiвчину за руки - Незабаром ти вийдеш звiдси. Прийдеться трiшки потерпiти.
 - Я справлюсь. - посмiхнулася Оленка - Дякую!
 Подруги обнялися на прощання i Нiка попрямувала до виходу.