Морозов Павел
Мамаклава. Сексцентрична комедiя

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Типография Новый формат: Издать свою книгу
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Прем'єра вiдбулася 31 сiчня 1999 року у Сєвєродонецькому державному мiському театрi драми. Автор щиро вдячний Олеговi Александрову, гол. режесеровi СГТД за адаптацiю п'єси до вимог сцени i за творчi провокацiї, що дали життя цiй i iншiй п'єсам. . . . . . . Зараз вистави за цiєю п'єсою йдуть у Бiлорусi, Росiї, Українi, Узбекистанi.
------------- []
  Вистави за цiєю п'єсою йдуть у Бiлорусi, Росi§, Укра§нi, Узбекистанi.
  
  
   ------
   Коммерческие постановки возможны только с письменного разрешения автора. Эл. адрес: m_p_i@mail.ru
  
   Для некоммерческих постановок авторского разрешения не требуется. Единственное условие - сообщать о факте постановки по адресу: m_p_i@mail.ru или в гостевую: http://www.narod.ru/guestbook/?owner=51022081
  
   ---
  
  
  Сексцентрична комедiя
  
  ДIЙОВI ОСОБИ :
  
  МИКИТА ( МIК ) - чоловiк Нiни, давно.
  НIНА - жiнка Микити, дуже давно.
  МАКСИМ ( МАКС) - чоловiк Люди, компаньйон Микити, розумiється на радощах життя.
  ЛЮДА ( ЛЮСЯ) - дружина Максима, недолюблює життя за те, що воно проходить повз не§.
  ЛЮДА-2 - схожа на Люду але з кращого боку, а також на вiдмiну вiд не§ одягнена лише в ажурну бiлизну.
  СЕКРЕТАРКА - одягнена в костюм Єви. Якщо театру не пiд силу знайти такий, його можна замiнити будь-якою жiночою бiлизною, бажано чорного кольору.
  КЛАВДIЯ ЄГОРIВНА - велика жiнка невизначеного вiку. Одягнена в комбiдрес тiлесного кольору.
  МОЛОДИК - одягнений в дуже моднi купальнi труси.
  
  На сценi - вiтальня з iмпровiзованим альковом у глибинi - тахта,
  вiдгороджена невеличкою завiсою. Праворуч - багатостулкова шафа-сервант iз баром.
  Лiворуч вiд алькову - величезний старовинний годинник, майже у зрiст людини.
  Ще бiльш лiворуч, по черзi - вiкно, дверi, що ведуть до передпокою, кухнi й ванно§.
  На передньому планi - стiл i два стiльцi.
  З вулицi чутнi голоси птахiв, невиразна какофонiя мiсько§ суєти.
   Годинник у кiмнатi б'є сiм разiв, перекриваючи шум води з ванно§.
  
  НIНА ( з тахти ). Микито! Микито! Котра година?
  НИК ( з ванно§ ). Янголе мiй, у суботу в ранцi це питання виглядає бiльш нiж безглуздо. Спи ще!
  
  Микита у легкому спортивному костюмi входить до кiмнати. Вiн витирає рушником обличчя й продовжує балагурити.
  
  "Вихiдний", - скiльки принадностi є у цьому словi! Тiльки по вихiдних я почуваю себе людиною.
  
  Микита починає робити щось схоже на гiбрид усiх вiдомих видiв гiмнастик.
  
   Погодься, люба, що людина в суботу - це зовсiм не те, що людина у четвер, i тим бiльше, у понедiлок.
  НIНА. Микито, чортовий базiка, подивися на годинник!
  НIК. Подивися сама, краса моя!
  
  З тахти в Микиту летить щось. Вiн спритно ухиляється.
  
  НIНА. Я нiчого не розумiю в цьому середньовiчному мотлоху! Принеси мо§...
  НIК. Люба, не треба так образливо вiдзиватися про антикварний феномен. Цьому годинниковi майже триста рокiв! Вони належали ще прадiдовi прабаби мого дiдуся. Сiмейний переказ говорить, що §х зробив невiдомий майстер по ескiзах, знайдених в архiвах самого Леонардо да Вiнчи й цей циферблат одночасно показує фази мiсяця, рух зiрок, атмосферний тиск та годиннi пояси усього свiту!
  НIНА. А нормальний час вони показують?
  НIК. Ображаєш, радiсть моя! Як може складне не подолати найпростiше!
  
  Через завiсу вилiтає непiзнана рiч та влучає в Микиту.
  
  НIК. Ну все, усе! Сiм пробило. I вiдкiля в такiй чарiвнiй iстотi стiльки агресi§?
  НIНА. Скiльки?
  НIК. Сiм нуль-нуль.
  НIНА. Боже ж ти мiй ! Проспала, як завжди!
  
  Вона стрiмко виходить з-за завiси у накинутому халатi.
  
  НIК. Спокiйно, ластiвко, спокiйно, ще багато часу!
  
  Нiна збирає речi, курсуючи з вiтальнi до кухнi, з кухнi до ванно§, з ванною до шафи. Посерединi кiмнати виростає гора сумок i згорткiв. Крiм цього Нiна нi на мить не умовкає. Микита теж не мовчить - настiльки, наскiльки вона йому це дозволяє.
  
  НIНА. Ти завжди кажеш "багато часу" i завжди ми спiзнюємося!
  НIК. Дорога, заспокойся, заради бога!
  НIНА. А все тому, що ти звалюєш на мене всю домашню роботу!
  НIК. А хто з нас жiнка?
  НIНА. На нещастя - я! Замiсть того, щоб спокiйно зiбрати речi менi, менi довелося до ночi мити пiдлогу, пiдмiтати, пилососити, прати!..
  НIК. Вибач мене, але я не розумiю навiщо опiвночi затiвати генеральне прибирання?
  НIНА. Не вказуй менi, коли i що треба робити!
  НIК. Якщо ти хочеш, щоб я допомiг тобi збирати речi - скажи, що я повинний робити...
  НIНА. Звичайно! Я повинна йому казати, що вiн повинний робити!
  НIК. Кисонько...
  НIНА. Стандартна чоловiча логiка!
  НIК. Мила моя...
  НIНА. Справжнiй чоловiк повинен сам знати, чим вiн може допомогти жiнцi!
  НIК. Справжнiй жiнцi!
  НIНА. Що?
  
  Нiна, нарештi, припиняє метушню.
  
  НIК. Щастя моє, до того як прийдуть Зеленi ще є безлiч часу, гарантую. Будь лапонькою, не псуй такий сонячний ранок.
  НIНА. Купи нормальний будильник. Цей дзвiн по ночах зробить мене iстеричкою.
  НIК. Я тобi обiцяю, мiй безцiнний товариш по шлюбi.
  НIНА. Не називай мене товаришем!
  НIК. Добре, радiсть моя, скажи менi, як тебе сьогоднi називати i я буду пунктуально виконувати цей вид подружнього боргу.
  НIНА. Микита, досить патякати, я розумiю, що язик без кiсток, а у фiлологiв вiн ще й без гальм, але...
  НIК. У колишнiх фiлологiв, варта моє§ моральностi.
  НIНА. Не прибiднюйся, пiдлабузо. Утiм, добре, якщо ти жадаєш менi догодити, продовжуй вважати мене своєю радiстю. Але тiльки без iронi§.
  НIК. Домовилися, радiсть моя!
  
  Микита у запалi подружнього ентузiазму вже встиг розпихати згортки i сумки по всiй кiмнатi.
  
  Дорога, я щиро шкодую, що менi не удалося вчасно допомогти тобi. Але ти вже простила мене?
  НIНА. Природно, дорогий. Я абсолютно упевнена, що наступного разу ти вчасно виконаєш i цей вид подружнього боргу.
  НИК ( здивовано ). Повтори.
  НIНА ( дуже виразно ). Я сказала, що абсолютно упевнено в тому, що болiсне почуття незадоволеностi через систематичне вiдхилення вiд одного з основних видiв подружнього боргу, якимсь є допомога дружинi при вирiшеннi побутових проблем, наступного разу вчасно нагадає тобi про те, вiд чого ти вночi ухилився.
  НИК ( з робленим захопленням аплодує ). Браво! Люба, ти робиш безсумнiвнi успiхи. Це була фраза гiдного супротивника!
  НIНА. Ось воно якою є гiрка доля сучасно§ жiнки! Вже не досить бути просто гарною дружиною, треба бути ще й гiдним супротивником. ( Нiна нахиляється до однiє§ iз сумок.) Микито, допоможи менi.
  
  Микита стягає обома руками величезну сумку. Нiна мигцем дивиться на годинник.
  
  Не можу зрозумiти, чому твiй дiдусь подарував, вiрнiше, зiпхнув цю мiзерiю тобi? Ти ж у нього не є єдиний онук?
  НIК. Зате улюблений. Крiм цього вiн вважає, що ця "мiзерiя" не тiльки безцiнна, але ще має особливi дивнi властивостi.
  НIНА. Якi?
  НIК. Магiчнi.
  НIНА. Якi-якi?
  НИК ( пошепки ). Дiд говорить, що в них живуть духи й примари i що вiн вiд них утомився.
  НIНА. А ти тут до чого?
  НIК. Дiду - дiдове, але я бачу в цьому подарунку i позитивнi сторони. Я говорив з фахiвцями - ця "мiзерiя" коштує неймовiрнi грошi.
  НIНА (оторопiло). Я тобi не вiрю.
  НIК. Твоє право. Але у такому випадку всi грошi я витрачу на свiй розсуд.
  НIНА. Це чому?
  НIК. Ми, здається, запiзнюємося?
  НIНА. Чому це на твiй розсуд?
  НIК. Дорога, ти ж не хочеш, щоб Зеленi застали нас за роздiлом зелених, котрих ще й у споминi немає?
  НIНА. Скiльки вiн коштує?
  НIК. Хто?
  НIНА. Не хто, а що. Годинник.
  НIК. Який годинник?
  НIНА. Наш годинник?
  НIК. Вiдколи, дорога, вiн став нашим? Наскiльки я пам'ятаю, дiд подарував його саме менi.
  НIНА. Я твоя дружина, ми разом господарюємо, i я маю законне право на половину усього, що з'являється в цьому домi!
  НIК. Треба ж? Я i не пiдозрював про це.
  НIНА. Не ухиляйся, скiльки? Скiльки вiн коштує?
  НIК. Радiсть моя, я повинен мати гарантiю. Адже ти не уподiбнишся Родiку Раскольникову i не брязнеш мене по головi iржавою сокирою, якщо я назву тобi цю астрономiчну суму?
  НIНА. Микито, я востаннє...
  НIК. Долар.
  НIНА. Скiльки?!
  НIК. Брешу - рiвно стiльки, скiльки запросить шофер смiттєвозу. Опам'ятайся, Нiно, та кому потрiбний цей мастодонт? Я пожартував. По-жар-ту-вав.
  НIНА. Я тебе ненавиджу.
  НIК. Ненависть, мила, не є найбiльш привабливiшою рисою жiночо§ натури.
  НIНА. У тебе почуття гумору одноклiтинно§ тварини!
  НIК. Ти що, образилася? Нiночко, ти що?
  НIНА. Я з тобою не розмовляю.
  НIК. До кiнця тисячорiччя чи до приходу Зелених?
  
  Нiна виходить на кухню i гримить там посудом.
  
  НIК. Дорога, я сподiваюся, що ти не зiпсуєш вихiднi сво§м настроєм? Iнакше Макс поплутає тебе зi своєю дружиною. Двi зануди на один пiкнiк - це, погодься, є дуже жорстоко стосовно двох здорових життєрадiсних чоловiкiв. Що ти мовчиш?.. Ну хочеш, я вибачуся перед тобою, хоча i не зрозумiю, як завжди, у чому я, власне, винуватий? Нiно, ну Нiно?..
  
  Не дочекавшись вiдповiдi, Микита повертається до перервано§ зарядки. Годинник б'є один раз. Його дверцята зi скрипом вiдкриваються i з них виходить Люся-2. Вона повiльно прямує до шафи. Ї§ стулки самостiйно вiдкривається i вона ховається усерединi. Стулки захлопуються. Годинник б'є ще один раз. Микита спостерiгає весь епiзод мовчки. Входить НIНА.
  
  НIНА. Тво§ жарти доводять мене до сказу. (Нiна пiдходить до вiкна, вiдсмикує штору.) Скажи спасибi, що я вiдхiдлива, як дитина... Який чудесний ранок! У такi митi хочеться встати гольцем на пiдвiконня i вiддатися владi сонця... (Вiдхитується вiд вiкна i щiльнiше загортає на собi халат.) Знову цей старий недоумок стирчить на балконi з бiноклем! От погань. Ти обiцяв розiбратися iз ним. Микито? Микито...
  НIК. Що?
  НIНА. З тобою усе добре?
  НIК. Га?
  НIНА. Я запитую, з тобою...
  НIК. Нi...
  НIНА. У тебе зовсiм потойбiчне обличчя. Ти що, побачив примару?
  НIК. Вщипни мене.
  НIНА. Ти знову жартуєш?
  
  Не одержавши вiдповiдi щипає його.
  
   Так нормально?
  НIК. Синець забезпечено. Усе ясно.
  НIНА. Що тобi ясно?
  НIК. Я не сплю.
  НIНА. Це добре чи погано?
  НIК. Як тобi сказати...
  
  Вiн бiжить до годинник, вiдкриває дверцята, заглядає усередину.
  
  НIК. Порожньо.
  
  Микита бiжить до шафи, вiдкриває стулки, заглядає.
  
  НIНА. I там порожньо? ( Йде до Микити.)
  
  Микита рiзко захлопує шафу.
  
  НIК. Котра година?
  НIНА. Що? У якому розумiннi?
  НIК. Ми ж запiзнюємося?
  НIНА. Микито...
  НIК. Де ж цi чортовi Зеленi?
  НIНА. Заспокойся, ще багато часу!
  НIК. Ти завжди так говориш i завжди ми спiзнюємося!.. Ти взяла тенiснi ракетки?
  НIНА. Навiщо?
  НИК (жваво). Як це навiщо? Як це навiщо?! А раптом нам закортить пограти в тенiс? Не одними ж шашликами, як то кажуть, жива людина?
  НIНА. Усi нормальнi люди на вiдпочинку грають у бадмiнтон.
  НIК. Чудово! Тодi ми будемо грати у бадмiнтон. Сто рокiв не грав у бадмiнтон! Я просто обожнюю грати в бадмiнтон!
  НIНА. Не придурюйся. Що ти там побачив?
  НIК. Треба обов'язково взяти запаснi волани...
  НIНА. Що ти побачив у шафi?
  НIК. У якiй шафi? Ти ж знаєш, як вони застрягають у цих дурних деревах, вони такi легкi, цi волани!
  НIНА. У нас одна шафа.
  НIК. Справдi? Дiйсно, одна.
  НIНА. Що ти там побачив?
  НIК. Нiчого. Як ти думаєш, Нiно, ми не забагато речей iз собою беремо, не на мiсяць усе-таки §демо?
  НIНА. Нiчого, говориш?
  НIК. Нiна! А теплi речi? Ну звичайно, ти забула взяти теплi речi! Синоптики можуть дуже помилятися...
  
  Микита замовкає пiд пильним поглядом Нiни.
  
   Ну, майже нiчого.
  НIНА. Виходить, майже...
  
  Нiна йде до шафи.
  
  НIК. Нiна, я не раджу тобi дивитися!
  НIНА ( бiля шафи ). Зовсiм?
  НIК. Категорично!
  НIНА. Ну тодi, вибач.
  
  Вона протягає руку до стулки шафи. У ту ж секунду годинник б'ють один раз. Нiна i Микита одночасно обертаються. Годинник з рипом вiдкривається i з нього виходить Секретарка. Вона солодко потягується, проходить до акварiума, бере щiпку корму i кидає його рибкам. Потiм вона йде до шафи. Нiна вже звично вiдкриває стулку.
  
  СЕКРЕТАРКА. Дякую... ( Мило посмiхається.) Рибок погодувала.
  
  Вона пiрнає усередину. Шафа i годинник з рiзким стукотом захлопуються.
  
  НIНА. I як, дорогий, накажеш це розумiти?
  НIК. Ти не повiриш, Нiно...
  НIНА. Чому ж, милий, повiрю... Ти менi зараз же популярно розповiси, вiдкiля отут узялася ця... це...
  НIК. Я тобi усiх зараз поясню...
  НIНА. Я слухаю, я уважно слухаю.
  НIК. Розумiєш, Нiно, я... Я... Я сам нiчого не розумiю. Розумiєш?
  НIНА. Ах, от воно, виходить, як. Це, звичайно ж, дуже змiнює справу.
  
  Протягом наступного епiзоду Нiна намагається випробувати на мiцнiсть
  усi речi i предмети, якi трапляються на §§ шляху, об голову й iншi частини тiла Микити.
  
  НIНА. Ах ти гидота! Ах ти покидьок! Падлюка ж ти така!
  НIК. Нiно... Ну Нiно... Ну навiщо ти так?
  НIНА. Це, по-твоєму, чисто службовi вiдносини?
  НIК. Я §§ сюди не кликав.
  НIНА. Молоденька сучка вподобалася шановному бiзнесменовi!
  НIК. Ну що ти, справдi?
  НIНА. Щоб ти нiколи не женився!
  НIК. Я i не збираюся.
  НIНА. Щоб ти, паразит, в аварiю потрапив!
  НIК. Боже ж ти мiй!
  НIНА. Щоб ти овдовiв завчасно!
  НIК. Нiна, що ти несеш?
  НIНА. Щоб ти вiд сексопатолога все життя не вилазив!
  НIК. Ну, це вже чорт знає що таке...
  НIНА. Що ж ти наробив, блудник злощасний, я ж тебе любила...(Нiна плаче).
  НIК. I я тебе любив... Люблю, люблю, рибонька моя! Ну заспокойся, мила, ти зараз дуже знервована. Давай витремо сльози й розберемося в усьому як дорослi, iнтелiгентнi люди.
  НIНА ( схлипуючи ). Дорослi, iнтелiгентнi люди не приводять до дому сво§х секретарок.
  НIК. Нiно...
  НIНА. Не зраджують дружинам, котрi...
  НIК. Нiна, чорт тебе забирай! Опам'ятайся! Я не маю до не§ нiякого вiдношення!
  НIНА. Нiякого.
  НIК. Нi, звичайно, воно моя пiдлегла, але тiльки на роботi, дорога! I взагалi, - о сьомiй ранку! Та звичайно ж, я ж спав усю нiч в однiй постелi з тобою! З тобою я спав?
  НIНА. Зi мною?
  НИК. ( сторожко). Ну а з ким же ще, дорога?
  НIНА (мстиво). Я не пам'ятаю...
  НIК. Подумай, мила, до чого тут я, якщо в кiмнатi з'явилася напiвгола iдiотка, що по iронi§ долi є моєю секретаркою. А якби з годинника вийшла, скажiмо, Жанна д'Арк, ти б теж улаштувала сварку?
  НIНА. Краще б уже це була Жанна д'Арк.
  НIК. Нiно, ти ж розумна жiнка!
  НIНА. Я сама, я сама в не§ усе з'ясую.
  НIК. З'ясуй, звичайно, з'ясуй!
  НIНА. Ти ж, милий, не проти?
  НIК. Анiтрошки не проти. Вiдмiнно придумано! Нехай вiдповiсть нам, - що вона
  робить у сьомiй ранку у нашiй з тобою шафi!
  
  Нiна вже бiля шафи.
  
   Нiно! Зажди!
  
  НIНА. Що трапилося, дорогий? Ти передумав?
  НIК. Нi, але там... Ти... Я згадав, §х там може бути двi.
  НIНА. Двi кого? Секретарки?
  НIК. Так, тобто, нi! Двi... Чорт, як би це сказати?..
  НIНА. Двi кого?
  НIК. Боже ж ти мiй, двi кого, кого двi?.. Двi жiнки, як би то мовити!
  НIНА. Я тебе не-на-виджу!..
  НIК. Заспокойся...
  НIНА. Як я тебе ненавиджу.
  НIК. Дорога, заспокойся! Ну я прошу тебе, подивися на мене. ( Кричить.) Та закрий ти пельку, заради бога!.. ( Пауза.) Скажи, у мене може бути роман з Люсею?
  НIНА. З якою Люсею?
  НIК. З Люсею Зеленою.
  НIНА. Роман з Люсею?
  НIК. З Люсею!
  НIНА. З цiєю воблою?
  НIК. З воблою.
  НIНА. З Зеленою? З цiєю флегмою?
  НIК. Флегмою.
  НIНА. Нiколи!
  НIК. Нiколи?
  НIНА. Нiколи! (Смiється.)
  НИК (смiючись). Ну, тодi... Тодi тебе анiтрошки не збентежить те, що вона в нашiй шафi.
  НIНА. Хто в шафi?
  НIК. Люся.
  НIНА. Люся?
  НIК. Ага...
  
  Вiн вiдкриває стулку шафи й робить жест рукою. Нiна заглядає усередину.
  
  НIНА. Порожньо. А де... Я ж §§ бачила...
  
  Микита заглядає теж.
  
  НIК. Це неможливо... Це просто...
  
  Б'є годинник. Його дверцята вiдкриваються i з'являється нижня частина жiночо§ фiгури
  (саме фiгури, тобто й ноги теж).
  
  НIК. Ось же вона! Що я тобi говорив!
  НIНА. Що це?
  НIК. Люся.
  НIНА. Це - Люся?
  НИК ( менш упевнено ). Люся.
  НIНА. Якщо це є Люся, то я - дiва Марiя.
  НIК. Яка ж ти дiва...
  НIНА. А яка це, в бiса, Люся?
  НIК. А хто ж це?
  НIНА. Грандiозно! Вiн - запитує в мене!
  НIК. Нiна! Я упевнений, що це вона. Це §§... тiло.
  НIНА. Ти так добре знаєш §§ тiло?
  НIК. Подивися, подивися на §§ праву ногу! Бачиш родимку у формi метелика? Ти ж сама казала, що друго§ тако§ у свiтi не iснує!
  НIНА. Можливо. Деяка схожiсть є.
  
  Нижня частина жiночо§ фiгури переминається з ноги на ногу,
  що справляє на Микиту дуже позитивне враження.
  
   Що вона робить?.. Микито, що вона робить у нашому годинниковi?
  НIК. Не знаю... Схоже, пере.
  
  Жiноча фiгура випрямляється, потягується, вiдкидає волосся назад,
  повертається i робить крок уперед.
  
  НIНА. Це - Люся?
  НИК ( дуже непевно ). Природно вона (Люсi-2) Здоровенькi були.
  
  Люся-2 проходить до центру кiмнати i робить гiмнастичний мiсток.
  
  НIНА. Разюче.
  НIК. Нiчого...
  НIНА. Мила, це не найкраще мiсце для ранково§ гiмнастики.
  
  Нiна пiдходить до Люсi-2, сiдає навпочiпки з надiєю побачити §§ очi.
  
   Люсенько... Що ми отут робимо без Максика? Ау...
  
  Люся-2 випрямляється i йде до шафи, що §й вже полюбилася.
  
   Чуєш мене, гiмнастко, я з тобою, здається, розмовляю!
  
  Нiна хапає Люсю-2 за плече. Одразу ж - спалах свiтла, гуркiт i повна темрява.
  Коли в кiмнатi знову розвиднiло, Микита сидить бiля шафи, а Нiна лежить на пiдлозi.
  
  НIК. Йолоп... Нетяма... Бовдур! Як же я... Це ж вiн менi... Нiно, Нiно!..
  
  Пiдповзає до не§.
  
   Ну, як ти, бiдолахо? Жива? Жива... От i добре. (Нiна приходить до тями.)
  НIНА. Що це було, Микито? Що це було?..
  НIК. Полтергейст, Нiночко, самий звичайний полтергейст.
  НIНА. Вiдкiля в нас - полтергейст?
  НIК. З годинника, мила, з годинника. Ну, дiдусь, спасибi, догодив.
  НIНА. А-а... Тепер я повинна повiрити в казку про доброго дiдуся, що подарував улюбленому онученятi старовинний годинник, повний голих бабiв... (Непритомнiє).
  НIК. А я про що? Зачекай-но! Подивися на годинник. Яка на них година? Сьома. А прокинулися ми коли? Теж о сьомiй... Нiно, я зрозумiв... Цей годинник матерiалiзує сни! Неймовiрно, Нiно... Неймовiрно...
  НIНА (отямилась). Виходить, що комусь з нас двох приснилися голi жiнки? (Знову непритомнiє.)
  НIК. Природно, не тобi. Але, вибач, я усе-таки, чоловiк? У мене можуть спрацьовувати природнi бiологiчнi iнстинкти, тим бiльш увi снi! Цiлком можливо, що мiй мозок уночi веде подвiйне життя. Але це ж мозок, Нiно, найзагадковiше явище у Всесвiтi! Це тобi не комп'ютер, який можна виключити на нiч. Так нi в кого у свiтi немає гарантi§, що його голову увi снi не вiдвiдають непрошенi гостi, тим бiльше протилежно§ статi! Лєсков! Лєсков писав, що навiть святих старцiв i пустельникiв уночi не раз долали досить сумнiвнi образи. Що казати про пересiчних громадян, отруєних маскультурою i науково-технiчним прогресом?.. Я, Нiна, рядовий продукт витрат цивiлiзацi§! Удень я можу базiкати про iмпресiонiстiв та Бодлера, захоплюватися Чайковським та Гессе, а вночi менi можуть снитися самi непередбаченi речi!.. Ще татусь Фрейд казав про сексуальну розкутiсть пiдсвiдомостi. (Термосить Нiну).
  НIНА (знову стямилась). А про подружню вiрнiсть татко Фрейд нiчого не патякав?
  НIК. Ти думаєш, що я... Нiно! Так як ти могла? Це ж тiльки сон.
  НIНА. Чудово, ось, виявляється, про що думає по ночах обожнений мною чоловiк!
  НIК. Ну навiщо, навiщо ти, Нiно? Чи мало бродить у головi всяко§ мерзоти, доки людина спить?
  НIНА. Мене виховано у родинi, де внутрiшня чистота була одною з основних умов спiльного життя. Я читала тiльки моральнi книги. Я схилялася перед Федором Михайловичем Достоєвським.
  НIК. Достоєвський отут при чому?
  НIНА. Вiн нiколи не зраджував дружинi, навiть у думках!
  НIК. Першiй дружинi чи другiй?
  НIНА. Не треба єхидувати!
  НIК. Люба, вибач, звичайно, але ще пiд час нашо§ першо§ шлюбно§ ночi я прийшов до висновку, що ти читала не тiльки Достоєвського.
  НIНА. Що? Що ти сказав?!
  НIК. Я щось наплутав?
  НIНА. Ти не смiєш дорiкати менi в тiм...
  НIК. Дорога...
  НIНА. У тiм, що я...
  НIК. Мила, хiба я дорiкаю? Навпаки, я завжди захоплювався тим, яка в мене рiзнобiчно освiчена дружина! Ну згадай, згадай, як блискуче ти могла говорити про наслiдки сексуально§ революцi§, як умiла вразити спiврозмовника хармсовським "без пороку немає пророка" i знаменитим арцибашевським про "виверти розумових зараз"?! Пам'ятаєш, Нiно, пам'ятаєш?.. Ось вони нас i вiдвiдали, цi... виверти.
  НIНА. Не нас, а тебе. Вiрнiше, через тебе! Я завжди пiдозрювала тебе в моральнiй неохайностi!
  НIК. Нiно, не перебiльшуй! Усьому провиною є iнфернальний подарунок мого дiдуся.
  НIНА. А ти, звичайно ж, цяця-хлопчик!
  НIК. Я не цяця кожнiй кицi! Я люблю тiльки тебе!
  НIНА. Що i довiв сьогоднi за допомогою двох голих жiнок. Дуже вдячна!
  НIК. Нiно, та зрозумiй же ти - це є сни, це є фантоми, це є схованки несвiдомих iмпульсiв, нарештi! До речi, дорога, Сальвадор Далi теж безтямно кохав свою дружину, i при цьому бачив страшенно перекрученi сни!
  НIНА. Хвала боговi, що ти не Далi. Жахливо уявити собi, що з'явилося б з цього годинника!
  НИК (примирливо). Ну що ти як маленька? Невже тобi жодного разу в життi не снилися
  голi чоловiки?
  НIНА. Менi?.. Нi!
  НIК. Не вiрю.
  НIНА. Ну... не знаю. Не пам'ятаю!
  НIК. Нiно...
  НIНА. Було. Було, але до тебе!
  НIК. От бачиш!
  НIНА. Але не голi. I те один. I не чоловiк, а хлопчик...
  НIК. Як цiкаво!
  НIНА. Це було ще в школi.
  НIК. Та годi, Нiно! (Микита розвалюється на тахтi.)
  НIНА. Але чому цi двi? Що ти в них знайшов? Ну, припустимо, iз секретаркою менi
  бiльш-менш зрозумiло, але ж Люся! Вiд не§ навiть рiдного чоловiка нудить!
  НIК. Любов, Нiна, зла...
  НIНА. Так яка там любов. Ти менi мозок не пудри! Як часто тобi сняться стороннi голi жiнки?
  НIК. Чесно?
  НIНА. Чесно.
  НIК. А ти як думаєш?
  НIНА. Не ухиляйся. Я хочу знати, як часто тобi сняться голi жiнки i чому вони тобi сняться?
  НIК. Нiно, не варто обговорювати це питання саме зараз.
  НIНА. Нi, саме зараз менi буде дуже цiкаво дiзнатися причин, якi дозволяють перетворювати твою голову у бордель!
  НIК. Нiна, припини негайно! Це стає просто нестерпним! Ти робиш занадто образливi порiвняння. Я розумiю твою знервованiсть, i не знiмаю iз себе деяку провину, але не настiльки, щоб спокiйно терпiти, коли мою голову порiвнюють з будинком розпусти! Я не дозволю!
  НIНА. Вiн не дозволить!
  НIК. Так, я не дозволю! Я - фiлолог, Нiна! Я - читаюча людина. Через мiй мозок пройшла гiгантська кiлькiсть лiтератури i, природно, далеко не уся вона про квiти та злигоднi трудового народу. Так, читаючи "Коханця ледi Чаттерлей" я часом зазнавав насолоду дуже далеку вiд чисто естетично§! Так, Нiно! Але... Не далi чим учора ми з тобою половину ночi обговорювали цей роман i ти прекрасно орiєнтувалася в темi!
  НIНА. Це були звичайнi балачки.
  НIК. Ми з тобою прочитали "Жюстину" де Сада! Причому ти прочитала §§ тричi!
  НIНА. Я прочитала §§ через нудоту.
  НIК. Скажи, люба, що змусило тебе кiлька разiв читати цей фiлософсько-порнографiчне марення, вiд якого сам маркiз вiдрiкся пiд кiнець життя, злякавшись згорiти в пеклi?
  НIНА. Я всi три рази читала цю книгу з глибокою вiдразою.
  НIК. Але читала!
  НIНА. Про не§ говорили всi знайомi!
  НIК. I тобi не снився потiм пульсуючий клубок тiл, з якого стирчали у рiзнi сторони в кращому випадку руки й ноги?
  НIНА. На моє щастя я не пам'ятаю снiв!
  НIК. А я пам'ятаю! Пам'ятаю i нiчого iз собою не можу зробити!
  
  Годинник б'є один раз, з нього виходить Люся-2, прямує до магнiтофона, включає його i починає вальсувати по кiмнатi.
  
  НIК. Не думай §§ зупиняти.
  НIНА. Слава богу, вже учена.
  
   Лунає дзвоник у коридорi.
  
  НIНА. Котра година?
  НIК. Сьома... Восьма! Чи дев'ята!
  НIНА. Боже ж мiй! Це Зеленi. ( Дивиться на Люсю-2.) Чи Зелений прийшов за своєю дружиною!
  НIК. Ти знову за своє! Подивися у вiчко, вони там удвох, голову даю на вiдрiз. Тiльки дверi не вiдкривай - не розсьорбаємо до кiнця сво§х днiв!
  
   Дзвоник шаленiє.
  
  НIНА. Ну, еротоман, що тепер будемо робити?
  НIК. Звiдки я знаю?.. Ї§ ж голими руками не... Стiй-стiй-стiй! Нiно, Халат!
  НIНА. Який халат? Навiщо?
  НIК. Будь-який, швидко!
  
   Нiна знiмає свiй халат. Микита накидає його на Люсю-2, обережно за плечi веде §§ до шафи.
   Нiна вже професiйно вiдкриває стулку. Люся-2 ховається в шафi.
  
  НIК (з полегшенням). Спрацювало. Йди вiдкрий.
  НIНА. Сам вiдкрий, я не одягнена.
  НIК. А, може, зовсiм не вiдкривати?
  НIНА. А чого ти бо§шся?
  НIК. Я боюся? З чого ти взяла?
  НIНА. Тодi вiдкрий.
  НIК. Добре, я вiдкрию. Я вiдкрию, якщо ти так хочеш.
  
   Вiн йде у коридор i в ту ж годину повертається. За ним входить Максим.
   Один. Нiна свердлить поглядом Микиту.
  
  МАКС. Ну ви, молодята, й спите! Ми §демо, чи як?
  НIНА. Куди?
  МАКС. На шашлики, начебто... Я що, не вчасно? ( Грайливо. ) Може, менi погуляти пiвгодини?
  НIНА ( накинула сукню). Максе, а що ж ти на самотi?
  МАКС. У якому змiстi?
  НIНА. Де ти Люсю загубив?
  МАКС. У машинi вона.
  НIНА. Ти в цьому упевнений?
  МАКС. А що таке?
  НIНА. Ти давно §§ бачив?
  МАКС. Машину?
  НIНА. Дружину.
  МАКС. Хвилину тому, а в чому справа?
  
   Микита пiдбiгає до вiкна.
  
  НIК. Нiно, дивись! Ну як, схожа?
  
   Нiна пiдходить до чоловiка.
  
  НIНА. Не певна.
  МАКС ( визирнув у вiкно). Що значить "не певна"? Вам не здається, хлопцi та дiвчатка, що ви сьогоднi дуже дивнi, усi разом?
  НIНА. Дуже може бути.
  МАКС. Так, гумористи-сатирики, вистачить дурiти! Даю вам десять хвилин на збори.
  ( По-армiйському.) Час пiшов! А я поки чай заварю, ви ж не проти, сподiваюся? ( Регоче.)
  
  Макс висувається у вiкно i кричить: " Людо! Людмило! Пiднiмайся, чаю поп'ємо, вони ще не готовi, уявляєш? Не готовi! Не го-то-вi!"
  
  МАКС ( прямує до кухнi). Давайте-давайте, не соромтеся!
  е
  Макс виходить на кухню i гримить посудом. Чутний його життєрадiсний монолог: "М'ясо знайшли iдеально свiже, свiжiше може бути тiльки теля на галявинi. Замочили в бiлому винi, лучок нарiзали кiльцями. Така смакота: живцем можна §сти. Душа переповнена запалом i апетитом - не знаю, чим бiльше! I взагалi, я вже давно зрозумiв, що шашлик - це не є §жа, вiрнiше, це є не просто §жа! Шашлик - це всесвiтнiй феномен, що дає людям вiдчуття повноти буття. Шашлик явище нетлiнне! Усе проходить: любов, вiйни, життя, але шашлик буде жити вiчно... "
  
  НIНА. Ну, давай, воруши мозками!
  НIК. Легко говорити...
  НIНА. Зрештою, ти чоловiк, придумай що-небудь!
  НIК. Чорт смикнув мене народитися чоловiком...
  НIНА. Метикуй!
  НIК. Добре! Ми негайно §демо на шашлики! Збирайся!
  
  Вiн починає гарячково переодягатися. Спортивний костюм перемiняють сорочка i штани. Микита настiльки збуджений, що не звертає уваги, коли сорочку йому подає, Секретарка, яка виринула iз шафи.
  
  НIК (Нiнi). Ну, чого ти стовбичиш? Давай, давай! (Секретарка зникає у шафi.)
  НIНА. Що? Залишити отут цих... цих... Я не хочу повернутися на ру§ни своє§ квартири пiсля шабашу вiдьом!
  
   Входить Людмила. Нiна уважно розглядає гостю, обходячи §§ пiвколом.
  
  ЛЮСЯ. Жахливе сонце. У мене знову починає розколюватися голова. Тiльки ненормальнi
  можуть §здити вiдпочивати в таку спеку. До речi, добрий ранок, я здається, не привiталася.
  НIНА. Бачилися вже.
  ЛЮСЯ. Справдi? Утiм, усе може бути, я вже нi в чому не можу бути упевнена. У цiє§ домiвцi є яка-небудь гидота вiд головного болю?
  НIНА. У цiє§ домiвцi, люба, є усе аж до самого головного болю.
  ЛЮСЯ. Що це з нею, Микито?
  НIК. Нiчого. Люсю, скажи менi як другу, ти себе добре почуваєш?
  ЛЮСЯ. Микито, я не зовсiм розумiю...
  НIК. Вiдмiнно. Тодi iнше питання - ти вiриш у примар?
  ЛЮСЯ. У кого?
  НIК. У привидiв, у ману, у тiнь батька Гамлета, у Карлсона, iншу єресь...
  ЛЮСЯ. Микито, я вже доросла дiвчинка i чудово розумiю, що полтергейсти, НЛО, гороскопи - усе це є опiум для недосконало органiзованих особистостей. А... до чого всi цi питання?
  НIНА. Вiчнi питання, вiчнi проблеми... Слухай-но, Люсенько, ти випадково свою родимку нiкому поносити не давала?
  ЛЮСЯ. У мене зараз голова вибухне...
  НИК ( Нiнi ). Може, дати §й валерiанки?
  ЛЮСЯ. Дайте менi анальгiн! Що ви з мене дурку робите?
  НIНА. Чи бачиш, Люсю...
  
   Годинник починає видавати характерний скрип. Нiна робить мимовiльний рух убiк годинника.
   Микита хапає Люсю за плечi, розвертає до годинника спиною.
  
  НIК. Люсю, Люсенько, дорога, ти якось болiсно сьогоднi виглядаєш...
  ЛЮСЯ. Що з тобою, Микито, ти...
  НIК. Зажди, Люсю, зажди, я давно хотiв...
  
  Годинник б'є один раз i з нього виходить Клавдiя Єгорiвна в чарiвному комбiдресi. Вона захопленими очима розглядає кiмнату. Микита, не знайшовши нiчого кращого, цiлує Люсю в губи.
  Нiна намагається осмислити обидвi подi§, але це в не§ погано виходить. Микита, нарештi, вiдривається вiд Люсi.
  
  НIК. От, такi, виходить, Люсю, справи...
  ЛЮСЯ. Спасибi, менi вже набагато краще.
  
   Вона намагається подивитися на Нiну, але Микита не дає §й цього зробити.
  
  НIК. Тебе Макс кликав.
  ЛЮСЯ. Мене?
  НIК. Тебе. Двiчi. Йди.
  
   Вiн майже насильно випроваджує Люсю з кiмнати.
  
  НIНА ( шалено дивлячись на Клавдiю Єгорiвну ). Ти §§ поцiлував.
  НИК ( не зводячи очей з ново§ гостi). Я рятував ситуацiю.
  НIНА. А що це? Як ти це менi поясниш?
  НIК. Це?.. Це дуже схоже на Клавдiю Єгорiвну...
  НIНА. Яку ще Клавдiю Єгорiвну?
  НIК. Маму Клаву. Господи, я, здається, божеволiю...
  НIНА. Я бачу. Зараз тобi прийдеться викликати на допомогу не тiльки татуся Фрейда, але i графа Калiостро.
  НIК. Нiна, якi там жарти? Ї§ вже немає.
  НIНА. Кого немає?
  НIК. Мами Клави.
  НIНА. А це хто?
  НIК. Не знаю, може §§ фантом...
  НIНА. Давай-давай...
  НIК. Я серйозно. У дитинствi мама водила мене годувати голубiв на площу Ленiна.
  Ми завжди проходили повз Маму Клаву, вона продавала молоко, на кутi, бiля клумби...
  НIНА. Продавщиця, значить. Ну, милий, спасибi. Тепер усе стає на сво§ мiсця. Ось вони, тво§ таємнi смаки! Спочатку секретарка, потiм продавщиця!
  НIК. Нiно, ти нiчогiсiнько не зрозумiла! Це було тридцять рокiв тому!
  НIНА. Що?
  МАМА КЛАВА. Солоденький мiй, i ти тут? Як же я по тобi скучила!
  НIНА. Що означає "солоденький"? Микито, чому вона зве тебе "солоденьким"?
  НИК (мрiйливо). Вiдкiля я можу знати? Може вона хибить?
  МАМА КЛАВА. Йди-но сюди, мiй хлопчик, я тебе молочком нагодую.
  
   Вона округляє долонею груди. Микита вiдстрибує наче м'яч.
  
  НIК. Не треба! Я не п'ю у ранцi.
  НIНА. Ви що собi дозволяєте?
  
   Мама Клава йде до Нiни.
  
  МАМА КЛАВА. А хочеш, я i тебе нагодую?
  НIНА. Не доторкайтеся до мене!
  МАМА КЛАВА (ласкаво). У мене молока багато. Тридцять рокiв нiкого не годувала. Будеш пити молочко? ( Агресивно. ) Я питаю, будеш пити молоко?!
  
   Пауза.
  
  Не хочуть. Не хо-чуть. Дивовижне протирiччя. Землю трясуть катастрофи i катаклiзми. Усюди панують гiперiнфляцiя i гiперсексуальнiсть. Курс долара зростає разом з падiнням моральностi. Люди задихаються вiд криз i карiєсу. Жiнки роблять аборти з почуття протесту проти непевностi в завтрашньому днi. Свiт загруз у злиднях. Два мiльярди знедолених страждають вiд голоду. I от, коли Мама Клава приходить до стражденних i говорить - я нагодую вас, §й вiдповiдають - ми не п'ємо по ранках! Ми не п'ємо по ранках... Що ж, вiльному воля.
  
  Мама Клава дiстає носову хустку, улазить на пiдвiконня i починає протирати стулки вiкна.
  
  НIНА. Так вона була продавщицею чи годувальницею?
  НIК. Не треба iронi§, Нiна! Я абсолютно не розумiю вiдкiля спливли цi груди.
  НIНА. I якi груди.
  НIК. Так, груди, узагалi нiчого... Та далася вона тобi! Груди як груди, нiчого особливого.
  МАМА КЛАВА. Кривдиш, солоденький!
  НIНА. Вiн вам не солоденький! ( Микитi. ) Чим тобi не подобаються мо§ груди?
  НIК. З чого ти взяла? Так я в захватi вiд тво§х грудей! Я просто обожнюю тво§ груди!
  НIНА. Тодi чому тобi сниться жiнка з грудьми, про якi я могла б тiльки мрiяти?
  НIК. Ну навiщо, навiщо тобi саме такi груди? Ти i так досить... укомплектована. Нiно, давай плюнемо на мо§ дитячi фантазi§ i...
  НIНА. Дитячi фантазi§?! И це ти називаєш дитячими фантазiями? Не заговорюй менi зуби! У мене є факт - величезна незнайома жiнка в... Микито! Вiдкiля на Мамi Клавi взявся мiй комбiдрес?!
  НIК. Що значить твiй?
  НIНА. Той, котрий ти подарував менi на День святого Валентина?
  НIК. Хто тобi сказав, що вiн твiй?
  НIНА. А що, ти його встиг передарувати?
  НIК. Господи!
  
   Вiн йде до шафи, виймає рожевий грудку.
  
   От вiн, твiй улюблений комбiдрес.
  
   Мама Клава ображено зойкає та з дзижчанням вивалюється у вiкно.
   Микита i Нiна разом нiмiють. Входить Люся, на §§ обличчi блукає посмiшка.
  
  ЛЮСЯ. Вiн мене не кликав.
  НIНА. Хто?
  ЛЮСЯ. Чоловiк.
  НIК. Чий чоловiк?
  ЛЮСЯ. Мiй чоловiк. (Бачить в руках Микити комбiдрес). О... Це призначено буцiмто не для шашликiв. Чи у вас з'явилися iншi плани?
  НIНА ( вiдбирає комбiдрес у чоловiка ). Як твiй головний бiль?
  ЛЮСЯ. Спасибi, майже пройшов.
  НIНА. Прекрасно, а в мене почався. Скажи, люба, як у вас з Максом, усе в порядку?
  ЛЮСЯ. У якому змiстi - у порядку?
  НIНА. У змiстi любовi, взаєморозумiння, подружньо§ вiрностi?
  НИК (починаючи розумiти). Нiна!
  ЛЮСЯ. Ну, як тобi сказати... Не зрозумiла?
  НIНА. Тебе не бентежить той факт, що твiй чоловiк вечорами часто вiдсутнiй?
  НIК. Нiна, опам'ятайся!
  ЛЮСЯ. Вiн багато працює... Микито, ви ж багато працюєте... по вечорах... Микито?
  НIНА. Микита по вечорах, саме вдома сидить! Книжки еротичнi читає!
  ЛЮСЯ. Як це вдома?..
  НIК. Я тебе благаю!
  НIНА. Тобто, дорогушо, ти намагаєшся про це не думати? Не додавати, так сказати, цьому значення? Що ж, зручно, що сказати!
  НIК. Нiно, думай що робиш!
  ЛЮСЯ. Я не розумiю... Я не розумiю, про що ти говориш...
  НIНА. Зараз зрозумiєш. ( Пiдходить до шафi i вiдкриває стулку.) Помилуйся! Дивися, дивися!
  
   Люся, як загiпнотизована, не зводить iз шафи очей.
  
  НIК. Нiно, не треба!
  ЛЮСЯ. Чому я повинна дивитися?.. Що я там повинна побачити?
  НIНА. А чого ти бо§шся?
  НIК. Не треба!!
  ЛЮСЯ. Я нiчого не боюся... Чого менi боятися...
  
  Люся наближається до шафи, витягає голову й у ту ж мить з шафи висувається обличчя Мами Клави. Вона обхоплює голову Люсi долонями i цiлує §§ в губи, що народжує грiм, блискавку i темряву. Коли розвидняється, Микита, на руки якого упала Люся, вiдносить §§ бездушне тiло на тахту. Зло сичить Нiнi: "Шафу закрий! Не дай бог Макс увiйде!". Потiм засмикує завiсу перед тахтою так, що залишаються тiльки ноги Люси.
  
  НIК. Довго думала? Який собака тебе вкусила? У не§ ж слабкi нерви.
  НIНА. Ти §§ цiлував.
  НIК. Я рятував iмiдж нашо§ родини.
  НIНА. Називай це як хочеш, усе рiвно ти §§ цiлував. Цiлу вiчнiсть.
  НIК. Тридцять секунд.
  НIНА. Я усе бачила, тобi було приємно.
  НIК. Так яке там!..
  НIНА. I §й, §й теж було приємно.
  НIК. Ну, Нiно, ти даєш, з чого ти взяла?
  НIНА. Так кажеш - вона тобi ненавмисно приснилася?
  НIК. Я цього не говорив! Вiрнiше, говорив, але не це!
  
   Входить Максим с величезною чашкою..
  
  МАКС. Ви теж чули? Кiнець свiту! Грiм серед ясного неба! Я п'ю каву, слухаю радiо, i раптом, як бабахне! Аж диктор поперхнувся. I головне, на небi немає жодно§ хмарини. Може, знову Чорнобиль накрився, Микито? (Смiється.) Жартую, братан, жартую. (Визирає у вiкно.) Мiж iншим, каву ви п'єте, скажiмо чесно, поганючий. (Повертається.) Ми з Людмилою нiколи б... А де є Людмила?
  НIНА. Вона...
  НIК. Чи бачиш, Максе, вона...
  НIНА. У ванно§ вона. Миється.
  МАКС ( весело ). Вона що, здурiла?
  НIНА. Не думаю, просто душ приймає.
  МАКС. Ну артистка! Вiдчуваю, ми звiдси нiколи не ви§демо.
  
  Виходить з кiмнати. Чутний стукiт i вкрадливий голос: " Людо, Людонько, що це ти придумала, усi на тебе чекають..."
  
  НIК. Зараз вiн догадається вiдкрити дверi ванно§. Що ти скажеш?
  НIНА. Чому я?
  НIК. Перепрошую, забув, я ж чоловiк - менi все це i сьорбати?! Нi, мила, цю кашу ти заварила - сама йому все i поясниш!
  НIНА. А давай йому правду скажемо? Все, як є!
  НIК. А як, як усе є? Ти сама хоч що-небудь розумiєш?! Я вже нi!
  
   Входить приголомшений Максим.
  
  МАКС. А Людмили там немає.
  НIНА. Звичайно ж нi, вона вже в машинi. Правда, Микито? Вона так i сказала нам, - я спочатку душ прийму, а потiм буду на вас у машинi чекати. Вона ще таблетку вiд головного болю попросила. Так я кажу, Микито?
  МАКС. У вас у ваннi величезна жiнка.
  
   Пауза.
  
  НIНА. Ну i що? Ти що нiколи жiнок не бачив?
  МАКС. Вона сидить у ваннi i чистить пропелер.
  НIК. Що чистить?
  МАКС. Пропелер.
  НИК ( Нiнi ). Вiдкiля в не§ пропелер?
  НIНА. А-а... що в тому дивного? Вона завжди його чистить у ваннi. ( Максу ) Ти §§ не торкав?
  МАКС. Боже бережи!
  НIК. Вона тобi нiчого не пропонувала?
  МАКС. Нi. Тiльки запитала, чи немає в мене викрутки?
  НIК. I що, що ти §й вiдповiв?
  МАКС. Що в машинi є.
  НИК ( вагомо ). Не треба, Максе, не треба давати §й викрутку!
  МАКС. А як же пропелер?
  НIНА. Вона чудово впорається без викрутки. Максе, спускайся вниз. Люся вже в машинi. Через хвилину §демо.
  МАКС ( прямуючи до виходу ). Така величезна.
  НIНА. Максику, захопи цi сумки, в нас рук не вистачить.
  
  Нiна i Микита навантажують Макса найбiльшими сумками.
  
  МАКС. А пропелер такий маленький.
  
   Максим виходить.
  
  НIНА. Як на мене, Макс трохи вражений?
  НIК. Нiна, у нас є нашатирний спирт?
  НIНА. Вiдкiля, у мене нерви мiцнi.
  НIК. А, чорт! Неси оцет, ацетон, будь-яку гидоту з рiзким запахом, §§ треба привести до тями!
  
  Нiна швидко виходить у кухню. Микита вiдсмикує завiсу перед тахтою, де лежить Люся . Вiн бере §§ руку, мацає пульс, потiм, стурбований, припадає вухом до §§ грудей. Входить Нiна.
  
  НIНА ( жовчно ). Оцет скiнчився. Я тобi ще вчора говорила.
  НIК. Нiна, у нас неприємностi. Телефонуй у швидку.
  НIНА. Навiщо у швидку?
  НIК. У не§ пульсу немає, Люсю, ну Люсенько...
  НIНА. Як це немає? Ти добре мацав?
  НИК (кричить). Дзвони у швидку, чорт забирай!
  НIНА. Дзвоню, не репетуй. Розхвилювався, бiдний. А що, що я §м скажу? При§жджайте скорiше - Люсю поцiлувала примара i вона вiдкинула ратицi? Що я §м скажу?
  НIК. Не будь стервом! Зараз же дзвони!
  
  Нiна йде до дверей, але бiля виходу обертається i бачить як Микита сто§ть рачки над Люсей i робить штучне дихання грудно§ клiтки. Нiчого не виходить. Микита починає робити рятiвну процедуру "рот у рот". Потiм, вiн помiчає у кiмнатi Нiну.
  
  НИК ( трохи знiяковiло ). Ти ще тут?
  НIНА. А ти хотiв, щоб я цього не бачила?
  НIК. Чого не бачила?
  НIНА. Дуже вражає.
  НIК. Це штучне дихання. Називається "рот у рот"
  НIНА. Звучить цiлком еротично.
  НIК. Яка ж ти...
  НIНА. Яка?
  НIК. Вона ж без свiдомостi. Їй треба допомогти.
  НIНА. Я хочу знати - яка я?!
  
   Входить Максим. Микита миттєво прикриває тiло Люсi собою.
  
  МАКС (Нiнi). Ї§ немає в машинi.
  НIНА. Правда? Як шкода.
  МАКС. Нiна, менi не смiшно. Я хочу знати, що вiдбувається!
  
   Микита стрибає з Люсi, на ходу поправляючи одяг, вiдтискує Макса подалi вiд алькову.
  
  НIК. Максе, я давно хотiв поговорити з тобою про Люсю.
  МАКС. Де вона?
  НIК. Ти не хвилюйся, з нею усе в порядку...
  НIНА. Частково в порядку.
  МАКС. Тобто, як це - частково?..
  НIК. Ти тiльки не хвилюйся.
  НIНА. Максику, адже ти знаєш, що в Люсi слабкi нерви?
  МАКС. Припустимо...
  НIК. Ти тiльки заспокойся.
  НIНА. Пам'ятаєш, улiтку вона упала без почуттiв, коли на наших очах машина пере§хала собаку?
  МАКС. Ти до чого це хилиш?
  НИК ( вiдсмикнув завiсу ). Ось вона!
  МАКС ( з iронiчним полегшенням ). Так, ясно. Кого пере§хало цього разу?
  НIНА. Бiльше всього мене.
  МАКС. Ви що, погризлися?
  НIНА. Загалом, так.
  НИК (стурбований). Максе, у тебе в машинi повинна бути аптечка ... ( Нахиляється над Людою.)
  МАКС. А? Так... Нашатир. Зараз принесу. ( Прямує до виходу.)
  НIНА (голосно ). А Микита поки штучне дихання "рот у рот" зробить, правда, Микито?
  ( Микита вiдхитнувся вiд Люди). Чи швидку усе-таки викликати?
  МАКС (вiд дверей ). Не треба, прочухається, перший раз чи що? Ну i день сьогоднi! Я
  як чув... ( Виходить.)
  
   Микита, знервований ходить у кутi.. Нiна пiдходить до Люсi i мацає пульс.
  
  НIНА. Мiж iншим, пульс добре прощупується. Може ти не там мацав?
  НIК. Я з тобою не розмовляю.
  НIНА. До кiнця тисячорiччя чи до приходу Зеленого?
  НIК. Ти поводилася як останнє стерво.
  НIНА. Не смiй мене так називати.
  НIК. Примiтивне, хиже стерво.
  НIНА. Ти §§ цiлував.
  НIК. А якби вона вмерла?
  НIНА. Не вмерла ж?
  НIК. Як би ти жила пiсля цього? Як би ми жили пiсля цього?
  НIНА. Вона не вмерла.
  НIК. Я тебе нiколи такою не бачив.
  НIНА. Я сама себе нiколи такою не бачила.
  НIК. Ти - зовсiм iнша.
  НIНА. I ти зовсiм iнший.
  НIК. Менi здається, що все це дурний сон.
  НIНА. Краще б це був сон.
  НIК. Не розумiю, що на тебе знайшло.
  НIНА. А ти помiтив, що непритомнiсть Люсi не справило на Макса належного враження? А на тебе справило.
  НIК. Вiн §§ не кохає.
  НIНА. А ти мене?
  НIК. Досить.
  НIНА. Я хочу почути виразну вiдповiдь. Ти мене кохаєш?
  НИК (несамовито кричить). Вiдчепися вiд мене!
  НIНА. Пре-чу-дово! По мо§й домiвцi бiгають голi примари, на моєму лiжку лежить дружина твого друга, яку ти протягом години двiчi цiлував, - i пiсля всього цього в тебе вистачає совiстi казати, щоб я вiд тебе вiдчепилась?!
  НIК. Другий раз не вважається, це було...
  НIНА. "Рот у рот", штучне дихання, напам'ять вивчила!
  НIК. Який бiс у тебе вселився? Залиши §§ в споко§!
  НIНА. Ах, вже i §й треба дати спокiй! Виходить, зараз я повинна залишити в споко§ вас обох? Чудово!
  
   Бiй годинника. З нього виходить Люся-2. Без Нiнiного халата.
  
   А ось i ми! Дуже вчасно! Привiт, мила, добре виглядаєш, мабуть, краще оригiналу! До речi, любий, як на мене, ти не тiє§ робив дихання "рот у рот".
  
   Люся-2 проходить до столу, ставить на нього стiлець i влазить на нього.
  
  НИК ( приречено ). Зараз прийде Макс.
  НIНА. От i гарно! Тепер у Макса є двi дружини, одна з яких буде щодня дарувати йому електричний оргазм. Якщо вiн, звичайно, виживе пiсля першого!
  
   Входить заклопотаний Макс i вiдразу ж прямує до тахти.
   Микита з тугою дивиться на пiрамiду на столi.
  
  МАКС. Чортовиння якесь. Уявляєш? Запах, головне є, а спирту немає. ( Люсi. ) Ну, як ти? Людо, Людонько, ну що це ти надумала? Ну, давай, давай, приходь у себе, §хати треба...
  
  Микита, сторожко дивлячись на Макса, бере покривало, повiльно пiдходить до столу, залазить на нього i накриває Люсю-2. Втрачає рiвновагу, падає. Нiна пирскає, закривши рот рукою. Максим пiднiмає голову.
  
  МАКС. Хто це?
  НIК. Де?
  МАКС. Поруч з тобою.
  НIК. А, це? Це... племiнниця.
  НIНА. Студентка. Iнодi ночує в нас. У шафi.
  НIК. Так. Вона в нас дiвчина з чудасiями.
  МАКС. Я помiтив.
  
   Люся-2 на стiльцi, пiд покривалом робить гiмнастичну "ластiвку".
  
  НIНА. Вивчиться, космонавткою стане.
  МАКС ( оцiнюючи). Так, таку у вiдкритому космосi не занудить.
  
   Знов ожив годинник. З нього наприкiнцi бою виходить Клавдiя Єгорiвна в комбiдресi.
  
  НИК ( з робленою радiстю ). Клавдiя Єгорiвна! З легкою парою вас!
  НIНА ( пiдхоплюючи). А ми саме на шашлики зiбралися!
  НIК. Так, так, тепер у вас буде час зробити, так би мовити, генеральне прибирання.
  НIНА. Я думаю, можна почати iз кухнi! Любий, запропонуй Клавдi§ Єгорiвнi свiй халат, мiй, як ти знаєш, племiнниця заносила. Вона в нас демократка, ненавидить умовностi.
  НIК. Так-так, звичайно! ( Бiжить за халатом.) Так, Максе! Я ж забув вас познайомити! Це...
  НIНА. Клавдiя Єгорiвна, по-простому Мама Клава!
  НIК. Наша...
  НIНА. Домробiтниця.
  НИК ( Мамi Клавi ). А це Максим, можна Макс, друг родини i мiй компаньйон,
  НIНА. Життєлюб i жартiвник .
  МАМА КЛАВА ( округляючи груди ). Який славний.
  НИК ( рiзко ). Вiн теж не п'є ранком! Правда ж, Макс?
  МАМА КЛАВА. Дуже шкода. Свiт зажерся.
  НIК. Знаєш, Макс, домробiтниця, як виявилося, надзвичайно зручна рiч! Тепер можна зовсiм не думати про побутовi проблеми: прання, прасування, прибирання - усе це робить Мама Клава.
  НIНА. Що ти кажеш? Фантастика!
  МАМА КЛАВА. Милi мо§, як я вас люблю.
  
  Вона починають переслiдувати Нiну i Микиту з метою погладити по головi. Обоє намагаються уникнути контакту, не перериваючи дiалог.
  
  НIК. А борщi? Знаєш, якi чудовi борщi готує Кла-авдiя Єгорiвна!
  НIНА. Так що там борщi! Вона нас кожного дня грудьми годує!
  НIК. Це, звичайно ж, жарт, Максе, але груди в Мами Клави не о-остання у свiтi!
  НIНА. Але Микитi подобаються мо§ груди, правда ж, Микито?
  НIК. Правда, радiсть моя!
  
  Мама Клава, переконавшись, що погладити Нiну i Микиту не удасться, прямує до Макса. Микита встигає втиснутися мiж нею i Максом, використовуючи халат немов щит.
  
  НIК. Стояти, Мамо Клаво, чорт вас забирай! Вiн цього терпiти не може!
  
   Мама Клава здивовано оглядається, шукаючи пiдтримки в Нiни.
  
  МАМА КЛАВА. Вiн що, ненормальний?
  НIНА. Ну чому? Просто вiн уже самостiйний хлопчик. До того ж вiн непритомнiє, коли торкають його голову.
  МАМА КЛАВА. Який жах! Його в дитинствi упустили на пiдлогу? Бiдне маля, у тебе голiвка бо-бо?
  НIК. Голiвка бо-бо в усiх нас. I ви маєте до цьому пряме вiдношення.
  МАМА КЛАВА. Дiти-дiти! Ви зачерствили без ласки. Не по-людськи це, не по-людськи... Що ж, я пiду. Прощавайте. ( Направляється до вiкна.)
  
   Максим похмуро спостерiгає за тим, що вiдбувається.
  
  НИК ( напружений, з халатом ). Не треба! Не треба вiкно, Клавдiя Єгорiвна!
  
  Пiд крики Микити Клавдiя Єгорiвна влазить на пiдвiконня i, перш, нiж вiн устигає накинути на не§ халат, зникає за вiконним прорiзом з дивним дзижчанням, начебто тiнь джмеля затрималася в кiмнатi.
  
  НИК ( з жалем) Ви його вже протирали!
  
   Максим пiдходить до вiкну i визирає назовнi.
  
   Пауза.
  
  НИК ( Несподiвано безпристрасно). Тiла немає?
  МАКС. Немає.
  НIК. Природно, вiдкiля ж йому взятися?
  МАКС. Але вона вийшла у вiкно. Я бачив.
  НIК. Так... Виходить, тiла немає...
  МАКС. А де ж воно, Микито? Шостий поверх усе-таки...
  НIК. Ну на "Немає" i суду немає! Так, здається, у народi говорять?
  
  Потираючи руки Микита повертається спиною до вiкна й упирається поглядом у пiрамiду зi столу, стiльця i Люсi-2 у покривалi.
  
  НIК. От диявол! Ця ще отут...
  НIНА. А куди ж §й подiтися, бiднiй родичцi? Не на вулицю же гнати.
  МАКС. У мене таке почуття, начебто я...
  НIНА. Збожеволiв? Це буває, особливо по ранках.
  МАКС. Менi здається, що я §§ знаю.
  НIК. Клавдiю Єгорiвну?
  МАКС. Студентку... Точно... Я §§ вже десь бачив.
  
   Максим йде до пiрамiди. Микита - за ним.
  
  НIК. Ти не можеш §§ знать, Максе, вона при§жджа... Вона дуже далека родичка.
  НIНА ( Микитi ). Тобi, може, i далека, а комусь, може, i ближня.
  
  Максим скинув з Люсi-2 покривало, уважно розглядає §§, потiм повiльно йде до тахти.
  Вдивляється у лежачу Люсю, потiм знову в Люсю-2.
  
  МАКС. Микито, у тебе горiлка є?
  НIНА. Максе, може не треба? Ти ж за кермом.
  НIК. Помовчи, Нiно. Дай людинi оклигати.
  
   Микита йде до бара, наливає горiлки.
  
  НIНА ( Максимовi ). Хочеш, я тебе вщипну?
  МАКС. Валяй.
  НIК. Максе, ти не спиш. Ми усi не спимо. Випий, треба поговорити.
  
   Максим випиває. Годинник б'є один раз. З нього виходить Секретарка.
  
  МАКС ( поперхнувся) А ця що отут робить? Тiльки не кажи, що вона стенографує.
  НIК. Гiрше, Максе. Вона рибок годує.
  
   Секретарка йде до акварiума i ретельно посипає корм рибкам.
  
  НIНА. А зараз, Максе, вона пiде в шафу. Вони усi ходять у шафу. Крiм Клавдi§ Єгорiвни. Клавдiя Єгорiвна ходить у вiкно.
  
  Нiна заздалегiдь вiдкриває стулку шафи, але Секретарка йде до столу, улазить на нього i повiльно проводить пальцями по обличчю Люсi-2, потiм доторкається губами до §§ губ. Люся-2 трохи оживляється.
  
  МАКС ( Микитi ). Налий ще!
  НIНА. I менi... Менi налий.
  
  Микита наливає усiм, собi теж, але так i застигає зi склянкою в руцi, вслухуючись у дiалог оголених жiнок, що рухаються в дивному танцi.
  
  - Лiнiя ши§.
  - Ши§...
  - Дотик пальцiв.
  - Дотик...
  - Поцiлунки.
  - Поцiлунки...
  - Краще в губи.
  - У губи...
  - Нiжно, не грубо.
  - Не грубо...
  - Ти мила.
  - Ти струнка.
  - З губ тво§х мед пила...
  - Ти нiжна?
  - Я грiшна.
  - Поцiлунок у груди.
  - З тобою всюди.
  
  У прорiзi вiкна з'являється Клавдiя Єгорiвна. Вона парить, наче гелiкоптер. Дзенькає кришталевим дзвiночком §§ голос: " Дiвчинки... Дiвчинки... Дiвчинки..." Танець на столi припиняється. Люся-2 завмирає на мiсцi з мрiйливим обличчям, а Секретарка стрибає зi столу i балетним кроком пiдходить до шафi. Нiна спритно вiдкриває стулку.
  
  СЕКРЕТАРКА. Дякую вам. Ви така добра.
  НIНА. Ну що ви.
  
  Секретарка поринає усередину, але вiдразу ж визирає.
  
  СЕКРЕТАРКА ( захоплено ). Жiнки - це так прекрасно!
  НIНА ( рiзко захлопує шафу ). Я i не сумнiваюся.
  
  Люся-2 на столi робить "батман плiє" i щось схоже на фуете. За вiкном усе щебече Клавдiя Єгорiвна - "Дiвчинки..." Нiна пiдходить до вiкна, закриває його i засмикує штору.
  
  МАКС ( тре скронi ). Я хочу, щоб менi хто-небудь хоч що-небудь пояснив. (Дивиться на лежачу Люсю. ) Хто це?
  НIНА. Це Люся, твоя дружина. Законна.
  МАКС ( повертається до Люсi-2 ). А це хто?
  НIК. Це теж твоя дружина, Максе, тiльки несправжня. Вiртуальна. Вона не жива, §§ немає.
  МАКС. Як же це немає? Ось же вона.
  НIК. Максе, це дуже делiкатне питання. На нього так вiдразу не вiдповiси... Мова йде про... про...
  НIНА. Ну давай, давай, (передражнює ) - "татусь Фрейд; я, ти, вiн, воно - разом пиками в багно!" Давай!
  НIК. Ти п'яна, припини!
  НIНА. Мовчу, мовчу.
  НIК. Загалом, це, Максе, примара твоє§ дружини, що матерiалiзувалась.
  НIНА. Тiльки полiпшений Микитою варiант. Вiн §§ такою бачить. Правильно, Микито?
  МАКС. Годi вам, що я примар жодного разу в життi не бачив? Та я десять рокiв живу з примарою!
  
  Люся-2 спускається зi столу, пiдходить до магнiтофону i включає його. Кiмнату заповнює блюз. Люся-2 починає танцювати, заклично дивлячись на Максима. Вiн не зводить з §§ очей.
  
  НIНА. Отак, настав час вiшати червоний лiхтар. Чи вони родичi, Микита?
  
   Максим, як загiпнотизований, наближається до Люсi-2.
  
  НIК. Макс, не пiдходь до не§, чуєш?!
  
  Максим i Люся-2 вже рухаються в повiльному пекучому танцi, не торкаючись один одного. Подальший дiалог явно не припускає присутнiсть стороннiх.
  
  - Ти вродлива.
  - I смiлива.
  - У тебе тiло богинi.
  - Богинi.
  - Ти гнучка, як кiшка.
  - Я кiшка.
  - Ти чуйна?
  - Я грiшна.
  - Я вiдчуваю.
  - Менi це подобається.
  - А я тобi подобаюся?
  - А я тобi?
  - Стерво!
  - Так, я стерво. Хочеш упiзнатия мене ближче?
  
   Губи Максима тягнуться до Люсi-2.
  
  НIК. Не здумай §§ цiлувати!
  МАКС. Вiдчепись. Вона моя дружина.
  НIНА. Отаке! А це тодi хто?
  МАКС. Не знаю.
  НIК. Не дурiй, Максе, вона ж не iснує, вона - фантом, вона - моя уява, вона у мене в головi, чорт забирай!
  МАКС. Але ж вона менi подобається. I вона - моя.
  НIНА. Не заважай йому, Микито! Нехай цiлує. Ми його попереджали. До кiнця сво§х днiв запам'ятає, як зраджувати сво§й дружинi з уявою свого кращого друга!
  
  Губи Максима i Люсi-2 зливаються. Нiна i Микита падають на пiдлогу, але замiсть грому i
  блискавки годинник б'є один раз. З нього нiхто не виходить. Обличчя Микити спотворює гримаса.
  
  НIНА. Ти бачив? Нi, ти це бачив?! Виходить, усе-таки вони родичi. Сво§х вона навiть у чужiй уявi не торкає. А мене, виходить, можна було... Ну, я тобi улаштую адюльтер, подруга!
  
   Нiна зникає убiк кухнi.
  
  МАКС ( вiдриваючись вiд Люсi-2 ). Ти - щось фантастичне... Ти вся начебто просочена шампанським...
  НIК. Максе, бога заради, ну я прошу тебе... Не торкай §§, ти не повинний §§ торкати...
  МАКС. Що ти кажеш?
  НIК. Ти цiлуєш §§, а в мене мозки нудить. Ти розумiєш, що ти робиш? Не будь чудовиськом!
  МАКС ( обiймає Люсю-2 ). Що ж менi робити? Я §§ хочу. До того ж вона моя дружина.
  НIК. Твоя дружина без свiдомостi, Макс!
  МАКС. Нi, ту ми бiльше не хочемо.
  ЛЮСЯ-2. Ми §§ не хочемо. ( Смiється.)
  МАКС. А цю... На цю я чекав усю моє подружнє життя. ( Макс гладить волосся i шию Люсi-2,
  пiд його долонею вона майже муркоче.) Жодна жiнка не викликала в мене такого бажання.( Люся-2 смiється.) Вона вся - сама досконалiсть, вона вся - бажання...
  НIК. Вiдмiнно, Максе, значить ти хочеш мою уяву? Тодi може простiше вiдразу трахнути мо§ мозки!? Скажи, Максе, ти хочеш трахнути мо§ мозки?!
  МАКС. Вiдв'яжися, вiдв'яжися, я сказав!
  
  Вбiгає Нiна з обличчям камiкадзе, тримаючи в руках за допомогою рушника каструлю з окропом.
  
  НIНА. А от i душ Шарко прийшов!
  
  Нiна перевертає каструлю на Люсю-2. Микита з криком падає на пiдлогу i катається по ньому, схопивши за голову руками.
  
  НIК. Що ж ти... Про... Що ж ти робиш!? Господи... Що ж це таке!.. Ох, як менi...
  НIНА. Микито... Боже ж ти мiй... Я ж хотiла... Що ж це я?... Я що, тобi мозки зварила? Боже ж мiй, Микито! ( Нiна починає голосити, намагаючись погладити Микиту по головi.)
  НIК. Йди до бiса, садистко! О-о...
  МАКС. Як я стомився вiд цих ненормальних. Люсенько, пiдемо додому. Я тобi такий пiкнiк улаштую, таке свято душi i тiла - чорти заздрити будуть.
  НIНА. Ви що ж, вже йдете? А як же Люся? Максе, куди ж нам §§ тепер подiти?
  ЛЮСЯ-2. Куди хочете. ( Смiється.)
  МАКС. Шик, розумниця! Куди хочете! ( Регоче.)
  НIНА. От так, значить... Ну, добре... Добре, казаново! Люся моя подруга i я §§ в бiдi, звичайно ж, не залишу! Як-небудь прокормимо, ще й замiж вдало видамо, це я тобi обiцяю!.. Але в мене - умова: ти забираєш iз собою i цю - тобi ж потрiбна масовка для свята душi?
  
   Нiна вiдкриває стулку шафи, заглядає усередину.
  
   Де §§ чорти носять?
  
   Годинник б'є один раз. З нього виринає Секретарка, у не§ вид наречено§.
  
  ЛЮСЯ-2. Милий, погоджуйся, ми тебе кохати будемо.
  
   Секретарка пiдходить до Максимовi, обвиває його руками i цiлує.
  
  СЕКРЕТАРКА. Я тобi рибок буду годувати.
  
  Максим, повитий жiночими руками i зацiлований, обкутаний смiхом йде до виходу. У вiконному прорiзi разом з легким дзижчанням виникає Клавдiя Єгорiвна. "Дiвчинки! Дiвчинки! А як же я?". Вона стає на пiдвiконня.
  
  МАМА КЛАВА. Вiзьмете мене iз собою. Я... Я на багато здатна. В менi стiльки усього... Та що я вам кажу, ви ж самi усе бачите.
  
   Пiдвiконня перетворюється в рекламний подiум. Мама Клава подає себе, як умiє.
  
  Обличчя - обличчя богинi!
  Руки - руки богинi!
  Шия богинi? Богинi.
  Плечi богинi, стегна богинi!
  Живiт богинi, душа - богинi!
  I груди, немов пазуха бога, повна любовi й молока!..
  
  МАКС. Нi, мабуть, це буде перебiр. На сьогоднi всi квитки проданi. Може, завтра?
  
   Усе нове сiмейство Максима залишає кiмнату, воркочучи i смiючись.
  
  МАМА КЛАВА ( кричить ). Ну i йдiть пiд три чорти, сволото! Яка ж ви усi сволота! ( Сiдає на пiдвiконня i плаче) Бiднi, нещасливi мо§ мерзотники. Ви ж здохнете без любовi i ласки! Тридцять рокiв... Тридцять рокiв чекала... I ось - на тобi! Нiкому не потрiбна. Нiкому. Люди збожеволiли, вони не хочуть велико§ i чисто§ любовi! Який жах.. Свiт зачерствiв вiд самiтностi. Нiхто нiкому не потрiбний. Нiхто. I я нiкому не потрiбна...
  НIНА. Мамо Клаво...
  МАМА КЛАВА. Мамоклаво-мамоклаво, що "Мамо Клаво"?
  НIНА. Не все так жахливо... Не всi такi поганi.
  МАМА КЛАВА ( перестає схлипувати ). Ти передумала? ( Округляє груди.) Дiвчинка моя...
  НIНА. Нi, Клавдiя Єгорiвна, нi! Я казала про зовсiм iнше! Господи...
  МАМА КЛАВА ( гiрко ). I ти туди ж... Ну, добре. Добре, я пiду. Цього разу назавжди... (Нiна полегшено зiтхає.) Але не прощаюся.
  
  Мама Клава як сидiла, звiсивши ноги з пiдвiконня, так i перекинулася за вiкно. Нiна перевела подих i визирнула, але вiдразу ж вiдхитнулася - у верхнiй частинi вiкна виникло ображене обличчя Мами Клави. Нiна засмикує штору. Микита, знесилений, сидить на стiльцi, обхопивши голову руками. Нiна пiдходить до нього.
  
  НIНА. Милий, тобi дуже кепсько?
  НIК. Вiдчепися.
  НIНА. Мiг би i подякувати. Тiльки що я врятувала тебе вiд примар. Чи ти не рад?
  НИК ( здригається ). Не доторкайся до мене!
  НIНА ( прямуючи до бара ). Добре, не буду. Як на твою думку, чому вона Макса не гепнула?.. (Микита стогне). А я так думаю, що це горiлка. Алкоголь - велика рiч! ( Наливає з пляшки, п'є. Наливає Микитi.) Випий, може, полегшає?
  НIК. Мене треба рятувати....
  НIНА. Що?
  НIК. Нiно, мене термiново треба рятувати!..
  НIНА. Вiд кого рятувати?
  НIК. Вiд них... вiд усiх... Вiд Макса!
  НIНА. До чого тут Макс?
  НIК. Та не уявляєш собi, чим це може скiнчитися... Нiно, у мене жахливе передчуття... ( Кричить.) Може таке вiдбутися!
  
  Микита пiдбiгає до алькову, вiдсмикує завiсу, трясе Люсю за плечi, б'є §§ по щоках. Нiчого не допомагає. Його погляд падає на пляшку в руцi Нiни. Вiн вихоплює §§ i намагається залити горiлку в горло Люсi. Люся закашлялась i вiдкрила очi.
  
  НIК. Ось так! Молодець! ! Впiзнаєш мене?
  ЛЮСЯ. Микита... ( Тягнеться до нього губами i руками.)
  НIНА ( жовчно ). А я, мила, його дружина!
  ЛЮСЯ ( остаточно оклигала ). Нiна... А де Максим?
  НIК. Зараз, зараз, ковтни ще.
  ЮСЯ ( поперхнулася ). Не треба, не треба мене споювати. Чому я лежу? Де Максим?
  НIК. Ти тiльки не хвилюйся, Люсенько. Вiн вiд тебе пiшов.
  ЛЮСЯ. Куди пiшов?
  НIНА. Не куди, а з ким!
  ЛЮСЯ ( бездумно повторює ). З ким пiшов?
  НIК. У тiм i справа, що з тобою! Тобто, не з тобою, а... От чорт, час iде!
  
   Микита пiдбiгає до вiкна.
  
   Глянь у вiкно! Швидше, вони вже бiля машини. Та ворушися ти, господи!
  
   Люся визирає у вiкно.
  
  ЛЮСЯ. Микито, що вiдбувається, хто цi жiнки?
  НIК. Одна - моя секретарка, а iнша... Iнша - ти, але з моє§ голови!
  НIНА. У нього вночi трапилося нетримання пiдсвiдомостi.
  НИК ( Нiнi ). Заткнися ти! ( Люсi.) Двi хвойди крадуть Максима! Крадуть у тебе! Чи тобi вже не потрiбний чоловiк!?
  
  Люся, нарештi, усе зрозумiла. Вириває пляшку з Микити. Робить кiлька ковткiв. Вiддає йому пляшку i вибiгає з кiмнати пiд заохочувальний бойовий клич Микити. Микита кидається до вiкна. До нього приєднується Нiна.
  
  НIК. Зараз Макс вперше в життi довiдається, що таке жiнка-тайфун.
  НIНА. Якщо §§ не хрясне, виходить, це горiлка.
  НИК ( вiдхлебтує ). Так, є в горiлцi щось таке...
  НIНА. Нiяк не зрозумiю, чим вони схожi.
  
   На вулицi росте гомiн.
  
   Як це завжди жахливо виглядає, коли б'ються жiнки!
  НIК. Коли голi - нiчого, це навiть пiкантно.
  НIНА. Ти, дивлюся, починаєш оживати? Тобi лiпше?
  НIК. Лiпше. Глянь, вона §й сукню розiрвала! Жвава дiвчинка.
  НIНА ( кричить ). Люсько! Урiж §й, не гальмуй?! Ось так, молодець!
  НIК. Ти за кого вболiваєш? Це ж Люсю б'ють.
  НIНА. Годi, що я, §§ бюстгальтер не знаю?
  НIК. Ти дивись, як схожi...
  НIНА. Дивися, дивися, Клавдiя Єгорiвна приспiла!
  НIК. Важка артилерiя. Вогонь!
  
  Микита i Нiна дивляться один на одного. Їх починає розбирати смiх. Микита засмикує штору.
  
  НIНА. Дiвчинки... Дiвчинки...
  НIК. Я тобi... рибок годувати буду!
  
   Смiються, ковтають слова.
  
  НIНА. Жiнки... Це чудово!
  НIК. Студентка... Космонавтка!..
  
   Їхнi веселощi не перериває навiть голосний стукiт iз шафи.
  
  НIНА ( смiючись ). Вiдкiля це?
  НИК ( регочучи ). Iз шафи.
  НIНА. Як ти думаєш, хто це?
  НИК ( захлинаючись вiд смiху ). Мама Клава. Йди вiдкрий.
  НIНА ( припинивши смiх ). Сам вiдкрий.
  НIК. (вже стурбовано) ... А давай разом?
  НIНА. Давай...
  
   Вони пiдходять до шафi. Стукiт повторюється.
  
  НIК. Хто там?
  ГОЛОС. Це ми.
  НIК. Хто це ми?
  ГОЛОС. Вiдкрий, дiзнаєшься.
  НIНА. Не вiдкривай.
  
   Микита устигає вiдкрити шафа i з нього з криком висуваються кiлька рук.
   Микита i Нiна навалюються на стулки шафи, стримуючи напiр. Регiт i гуркiт пiдсилюються.
  
  НIНА. Я не можу тримати!
  НIК. Не здумай кинути!
  НIНА. У мене кiнчаються сили!
  НIК. Тримай, тримай, кому говорять!
  НIНА. Усе, я бiльше не можу...
  
  Нiна вiдпускає стулку шафи i Микиту вiдкидає нездоланна сила, що складається iз Секретарки, Люсi, Люсi-2 i Максима. Квартира стає полем бою. Предмети лiтають вiд всiх i в усiх. Серед загального хаосу виникає певний порядок: Люся, у жорстокiй боротьбi за чоловiка схопивши Люсю-2 за волосся, б'є §§, що безупинно регоче, головою об стiл. Максим намагається вiдтягнути Люсю вiд Люсi-2 та одержує
  дзвiнкi ляпаси вiд дружини. Нарештi Люся переключається на Максима. Секретарка з життєрадiсним вереском лоскоче Нiну, що iстерично регоче. Люся-2 з як професiйна спокусниця переслiдує Микиту. Пiсля недовгих мiркувань Микита ховається в годинник. У ту ж мить лунає його зойк i вiн вискакує з годинника. За ним випливає сяюча Мама Клава з розкритими обiймами. Микита панiчно бiгає мiж Мамою Клавой i Секретаркою. З голосово§ вакханалi§ доносяться уривки дiалогу.
  
  - Я покажу тобi любов!
  - Не торкай §§!
  - Обожнюю iстеричок!
  - Бо-бо, голiвка бо-бо!
  - Хрясть! Хрясть! Здорово!
  - Допоможiть! Дайте §й хто-небудь у морду!
  - Так не §й!
  - Куди ти, куди? Вiд долi не втечеш!
  - Так ти любовi не хочеш?
  - Не смикай головою!
  - Тiло, тiло не торкайте!
  - Залишiть його, вiн мiй!
  - У кожного сво§ вади!
  - Насильно милий не ...
  - Не пiдходь до мене!
  - Любов зла!
  - Не бiйся мене...
  - Люди гинуть за метал!
  - Мiй бог - промiж нiг!
  - Дуростi, однi тiльки дуростi в головi!
  - Не торкайте мене!
  - Що ти, що ти, що ти, що ти?
  - А, чорт!
  - Солоденький мiй.
  - Любов! Дайте менi любов!
  - Задушу, гадино!
  - А може поцiлунок?
  - Фортисимо! Престо! Виваче! Престо!
  - Я не розумiю нiмецьку!
  - Це англiйська, дитинка!
  
  Раптово годинник б'ють один раз. Усi завмирають, але пiсля паузи повертаються до перерваних занять з потроєною енергiєю, але в iншому порядку. Люся-2 б'є Максима головою об стiл. Люся лоскоче Нiну, що ридає, а Секретарка спритно фарбує обом губи. Микита зi стiльцем у руцi переслiдує Маму Клаву i заганяє §§ на пiдвiконня. Дiалог продовжується в будь-який iнший послiдовностi. Раптом до Микити пiдкрадається Секретарка й обрушує на його голову величезну сумку, яка не дочекалася пiкнiка.
  
  МАМА КЛАВА ( пронизливо ). Вбили! Вбили!
  
   Бiйка припиняється. У жалобнiй тишi усi, крiм Нiни,
   оточують Микиту, що лежить на пiдлозi.
  
   МАМА КЛАВА (Iз проникливим пафосом). Що ж ти наробила, сволота голонога?! Вiн же грудьми недогодований, а ти його по головi!
  СЕКРЕТАРКА ( знiяковiло ). Я хотiла як краще, а вийшло як завжди.
  МАМА КЛАВА. Добре, що вже тепер виправдуватися, буває. Йдемо чай пити.
  МАКС ( нерiшуче ). З молоком?
  МАМА КЛАВА. А як же, солоденький мiй.
  
  
   Усi, крiм Нiни i Микити, просуваються до вiкну.
   Макс галантно пiдсаджує сво§х дам на пiдвiконня. Йде жвавий дiалог пошепки.
  
  - Молоко, воно дуже корисне.
  - Особливо жiноче.
  - До того ж Мама Клава надзвичайно здорова жiнка.
  - Пам"ятаєте цю розповiдь, як жiнка врятувала грудьми вiд голоду каторжника, що вмирав? Здається, це Маркс написав.
  - Хто?!
  - Т-сс...
  - Маркс. Карл, здається.
  - Люба, Маркс не письменник!
  - Про що ви говорите, я сама бачила його книги. Як мiг не письменник написати стiльки томiв?
  
  Пiд час цього дiалогу Макс, Люся i Люся-2 зникають у вiкнi, затримується лише Мама Клава.
  
  МАМА КЛАВА. Ви що ж, не йдете? Гидуєте, виходить? Не подобається вам наша компанiя? Ну, з "не подобається" сам бог не впорається! До побачення...
  
  Мама Клава з легким дзижчанням поринає у вiкно. Нiна, починає кружляти навколо Микити в трагiчному танцi. Потiм завмирає над Микитою.
  
  НIНА. Микито... Микито!
  НИК ( оклигав ). Вони пiшли?
  НIНА. Пiшли. Пiшли, Микито.
  НIК. Подивися в шафi.
  НIНА. Вони у вiкно пiшли. Усi до одного.
  НIК. I Макс?
  НIНА. I Макс.
  НIК. Це погано. А Люся?
  НIНА. I Люся з ними.
  НIК. Це добре, ( посмiхається ) це дуже добре.
  НIНА. Голiвка не бо-бо?
  НIК. Бо-бо.
  НIНА. А ти живучий! Я б розлетiлася на шматки!
  НIК. Т-сс. Тихо. Тихо, Нiно... Послухай, яка тиша...
  
  Обоє вслухуються в абсолютну тишу. Далi говорять завороженим шепотом.
  
  НIК. Яка ця насолода - слухати тишу, правда, Нiно?..
  НIНА. Так...
  НIК. Як добре... Тихо.
  НIНА. Так, як у трунi...
  НIК. Ти там що, бувала?
  НIНА. Нi, так тато любить говорити.
  НIК. А-а...
  
   Пiсля велико§ паузи лунає оглушливий бiй годинника.
   З нього виходить Молодик у стильних купальних трусах.
  
  НИК (ошелешений). Хто це?
  НIНА. Людина.
  НIК. Я розумiю, що не хом'ячок. I ще я розумiю, що це чоловiк. Майже голий. З дуже знайомим, мiж iншим, обличчям.
  НIНА. Тобi здалося.
  
  Нiна починає зосереджено поправляти скатертину на столi. Скатертина раптом починає здiйматися. Пiд нею угадуються контури людсько§ фiгури. Нiна блискавично всуває це щось у стiл. Ставить зверху стiлець. МОЛОДИК пiдходить до Нiнi, кладе §й руки на плечi i робить легкi масажнi рухи.
  
  НIК. Говориш, здалося?
  
  Нiна тане пiд руками Молодика.
  
  НIНА. Та нi, Микито, це зовсiм не те, що ти думаєш...
  НIК. А що я думаю?
  НIНА. Ну, я не знаю, що тобi може спасти на думку, але це не вiн.
  НIК. Кажи що хочешь, але це вiн. Лiкувальний масаж пiвроку назад. Ти його ще дуже хвалила. Бiль у стегнi пiсля нього в тебе як рукою зняло... Так кажеш - нiколи...
  НIНА ( вириваючись з рук Молодика ). Нiколи, нiколи! Я тобi заприсягтися можу!
  НIК. А це що? Плiд моє§ неприборкано§ фантазi§?!
  
  Молодик повiльно та зацiкавлено прямує до Микити.
  
  НIНА ( жваво ). А що? Може, i твоє§! Пiсля усього, що отут сьогоднi було, я вже нi в чому не можу бути упевненою!
  НIК. Та що ти верзешь?!... Що завгодно, тiльки не це! Я що - голубий, чи що? ( Скидує руки з себе руки Молодика. )
  НIНА. Так! А тво§ лiтературнi пристрастi?!
  НIК. Що? Якi ще...
  НIНА. Ну звичайно, як же я про це вiдразу не подумала? Цi тво§ вiчнi розмови про експансiю голубих у мистецтвi! Хто говорив, що творчiсть Уайльда, Одена i Чайковського знаходиться на iнших вершинах саме через §х...
  НIК. Чайковський до мо§х лiтературних пристрастей не має нiякого вiдношення.
  НIНА. Зате до ге§в має!
  НIК. Нiна! Не чiпай великих! У них були сво§ примхи i не тобi §х судити!
  НIНА. Так! Ти щовечора слухаєш Фредi Меркьюрi!
  НIК. Припини негайно! ( Микита пiдходить до Молодика.) У мене нормальна, чоловiча, ( у процесi монологу його упевненiсть перетворюється у нерiшучiсть ) орiєнтацiя. Я, якщо вже бути зовсiм вiдвертим, скорiше, як то кажуть, лесбiян, - у мене в головi однi... однi...
  НIНА. Хто? Хто однi?
  
  Очi чоловiкiв зустрiчаються.
  
  НИК ( дуже непевно ). Жiнки?
  НIНА. От ти й оголив свою гнилу сутнiсть таємного бабiя. Оце тобi й пiдсвiдомiсть! Оце тобi й татусь Фрейд!
  
  Микита перший вiдводить погляд вiд Молодика.
  
  НIК (Нiнi). До чого тут Фрейд?
  НIНА. Як до чого? Нiхто ж тебе за язика не тягнув? Сам зiзнався.
  НIК. У чому я тобi зiзнався?
  НIНА. У тiм, що в тебе у головi. I взагалi, менi приснилися цi голi ляльки iз секс-шопа, чи що? Може вони тобi приснилися разом iз цим масажером?
  
  МОЛОДИК знову масажує плечi Микити, вiн уже не виривається.
  
  НIК. Масажистом.
  НIНА. Яка рiзниця.
  НIК. Нiяко§, звичайно. Спритно ти зiпхнула сво§ грiхи на чоловiка.
  НIНА. Мо§ грiхи? Мо§?.. Ну, все. Ти мене дiстав разом зi сво§м массажером!
  НИК (м"яко). Масажистом.
  НIНА. Тим бiльше! Забирайтеся геть з моє§ оселi! Обидва! Я не збираюся терпiти поруч з собою твого коханця!
  НИК ( розслаблений ). Мого кого? ( Опам'ятався.) Мого кого?!!
  НIНА. Називай як хочеш, вiд цього справа не мiняється!
  НIК. Облиш, Нiно, вiн зовсiм менi не подобається.
  НIНА. А ти йому - дуже! Те хвилюйся - звикнеш!
  НIК. Нiна, усьому є край!
  НIНА. Це точно!
  НIК. Виходить, коханець?
  НIНА. Бой-френд, якщо тобi завгодно.
  НIК. Менi приснився мужик?
  НIНА. Тобi.
  НIК. Ну що, майже переконала. Шкодувати потiм не будеш?
  НIНА. За чим шкодувати?
  
  Нiна не звертає увагу, що погляд Микити змiнився. Наче невидиме павутиння зв'язало чоловiкiв.
  
  НIНА. Чим же вiн тебе притягнув? Що в ньому такого? Ну, молодий.... Микито... Микито, ти що?..
  
  Молодик пiдходить до Микити, повiльно розстiбає йому сорочку, знiмає §§. Штани самi падають на пiдлогу, Микита переступає §х. Молодик рiзко розвертає Микиту спиною до себе i починається чи то танець, чи то масаж. Їхнiй дiалог наповнено млiстю.
  
  - Тiло чоловiка.
  - Тiло.
  - Обличчя бога.
  - Бога.
  - Мужнє пiдборiддя.
  - Пiдборiддя.
  - Вольовий, але чуйний рот.
  - Чуйний.
  - Мiць ши§ i торса.
  - Мiць.
  - Рельєф i сила м'язiв.
  - Рельєф.
  - Пружнi мiцнi стегна.
  - Стегна.
  - Магiя пристрастi.
  - Пристрастi.
  - Радiсть володiння.
  
  НIНА. Микито, опам'ятайся, ти що...
  
  - Володiння.
  - Володiння силою.
  - Силою.
  
  НIНА. Так що ж це таке, господи!
  
  - Сила i мiць дарують нiжнiсть.
  - Нiжнiсть.
  - Нiжнiсть не має статi.
  - Не має.
  
  Нiна за руку силою вiдтягає Микиту.
  
  НIНА. Нiжнiсть, любий, може подарувати тiльки жiнка.
  НИК ( оглядається ). Або чоловiк.
  НIНА. Нi яких або. Я твоя нiжнiсть, милий... Невже ти усе забув? Невже ти змiг би промiняти мене на якогось, нехай навiть i привабливого, мерзотника? Подивися на мене, Микито, нi, ти подивися на мене! Кого ти бачиш перед собою?
  НIК. Тебе.
  НIНА. Правильно, мене. Але не просто мене. Ти, Микито, бачиш перед собою жiнку. Ту саму жiнку, у яку природа уклала все найчудовiше на Землi. Нiжнiсть i доброта, покiрнiсть i розумiння, теплота i чуйнiсть, крихкiсть i пiддатливiсть, м'якiсть i непередбачуванiсть, чистота, затишок, смачна §жа i, нарештi, цiлий океан любовi, призначений одному тобi - усе це, Микито, жiнка! I от, уяви собi... Так, ти тiльки спробуй уявити собi, Микито, що все це багатство раптове зникає. Назавжди... Я зникаю. Люся зникає. Зникає навiть твоя секретарка. Зникають мiльярди жiнок! Уявив, нi, ти уявив це?.. По землi, засiяною брудним посудом, бродять неголенi чоловiчi особини у бруднiй бiлизнi i й у шкарпетках, що перетворилися в армiйськi чоботи. Вони димлять мерзенними цигарками, спльовують один одному пiд ноги i нестерпно лаються. А чого соромитися? Адже навколо на тисячi кiлометрiв немає нi однiє§ живо§ жiнки! Самi тiльки грубi, необтесанi, пiтнi i похiтливi самцi. От що таке свiт без жiнок!
  НIК. Ти менi брехала.
  НIНА. Що?
  НIК. Зiзнайся, ти менi брехала? Кому з нас вiн снився?
  НIНА. Ну так. Так! Менi вiн снився. Але це ще нiчого не значить.
  НIК. Звичайно, нiчого. Але повно§ гарантi§ в мене тепер немає.
  НIНА. Микита, бог з тобою, так коли б ми встигли? Я ж щовечора була вдома!
  НИК ( оживляючи ). А вдень?
  НIНА. Удень я на роботi.
  НIК. Ти могла вiдпроситися. Могла збрехати...
  НIНА. Ну, все, годi! I так уже зайшли занадто далеко!
  НIК. Чудово! У них, виявляється, усе зайшло занадто далеко!
  НIНА. Припини блазнювати! Це просто смiшно.
  НIК. А менi, люба, не смiшно. Я не бажаю залишатися в квартирi з жiнкою, який не можу вiрити як самому собi! Давайте, давайте. Обидва! ( Пiдходить до виходу. Робить прощальний жест. )
  НIНА. Але я тебе люблю.
  НIК. Це усього лише слова.
  НIНА. Слова? Моя любов слова?
  НИК ( указуючи на Молодика ). От вона, твоя любов до мене!
  НIНА. Але адже i ти теж...
  НIК. Що теж? Що теж?!
  НIНА. Тобi теж приснилися жiнки...
  НIК. У мене з жiнками нiчого не було. (МОЛОДИК схвально киває головою.) Я це знаю абсолютно точно. А тобi - не вiрю.
  НIНА. Але ти ж сам говорив, що пiдсвiдомiсть увi снi...
  НIК. Що пiдсвiдомiсть? Яка ще пiдсвiдомiсть? Не перекручуй! Чоловiчi сни не можна
  порiвнювати з жiночими. (МОЛОДИК жме Микитi руку.)
  НIНА. Чому? Чому, Микито?
  НIК. Тому що чоловiк улаштований зовсiм iнакше, нiж жiнка. (Микита з явним задоволенням використовує Молодика як наочний посiбник.)У чоловiка закладено залiзний iнстинкт самця, як у жiнку - iнстинкт материнства. Якщо чоловiк, нехай навiть одружений, бачить самицю у виглядi грудей, що пiдстрибують, i заду, що обертається немов найпривабливiший пропелер, у ньому миттєво просипається могутнiй заклик предкiв, що вимагає за будь-яку цiну наздогнати, наздогнати i продовжити життя на Землi! За будь-яку цiну, навiть цiною свого здоров'я i благополуччя. Кров кидається у голову та iншi частини тiла. Мiльйони майбутнiх дiтей схвильовано чекають на початок гонки, у якiй переможе найшвидший i найвитривалiший. Удалинi маячить найцiннiшiй у Всесвiтi приз - нове людське життя! I от, коли чоловiк усiєю своєю iстотою нацiлюється на об'єкт свого бажання i майже наздоганяє його, саме в цей момент на його голову обрушується, як цебер холодно§ води, голос улюблено§, узагалi, дружини: "Любий, не забудь купити туалетний папiр!.." Якi сни будуть снитися такому чоловiку? Кого вiн буде бачити у сво§х снах - свою дружину? Туалетний папiр?.. Одним словом, люба, одна справа, коли менi сняться жiнки, з однiє§ з яких я змушений кожного дня працювати, а iнша є кращою дружиною мого кращого друга, i зовсiм iнше, коли тобi сниться молодий чоловiк, якого ти бачила один раз у лазнi!..(Пауза.) Чи не один? Скiльки разiв ти з ним потiм бачилася?
  НIНА. У тому й рiч, що жодного! Микито, ну що ти, §й богу! У мене з ним нiколи нiчого не було.
  
  Нiна пiдходить до Молодика.
  
   Ну, що ти мовчиш, бовдур, скажи йому, що в нас з тобою нiчого не було!
  
  Молодик посмiхається i кладе §й руки на плечi.
  
  НIК. От. Ось тобi й зась! ( Сiдає поруч. )
  НIНА. Микито, це зовсiм не те. Зрозумiй ти, нарештi, вiн масажист, у нього робота така.
  НIК. Чужих дружин мацати?
  НIНА. Масажувати.
  НIК. I що вiн тобi крiм стегна масажував?
  НIНА. Годi, будь ласка.
  НIК. Нi, серйозно, може розповiси докладнiше, менi дiйсно цiкаво. Отже, ви усамiтнилися в затишному куточку з поетичною назвою "Кабiнет оздоровчого масажу" i ...
  НIНА. I... нiчого.
  НIК. Зовсiм нiчого? А чому вiн приснився тобi в плавках? Вiн же був у бiлому халатi!
  НIНА. Не знаю...
  НIК. Що не знаєш? Вiн що, знiмав халат, щоб було зручнiше масажувати тво§ стегна?
  НIНА. Одне стегно.
  НIК. Яка рiзниця? А може, вiн не обмежився одними стегнами? Адже було чим спокуситися?
  НIНА. Вiн не спокусився.
  НIК. Не спокусився?! Так як вiн посмiв?! Як ти мiг устояти перед таким ласим шматком!? Iмпотент злощасний!.. А може всi значно простiше?
  
  Микита пiдходить упритул до Нiни.
  
  Може вiн надав тобi весь комплекс масажних послуг? Я читав про такi речi. ( Гидко посмiхається. )
  НIНА. Пiшов ти...
  НIК. Розумiю, кращий захист - напад?
  
  Нiна направляється до виходу.
  
   Ти куди це зiбралася?
  НIНА. Я iду вiд тебе.
  НIК. Ти - вiд мене?
  НIНА. Так. Саме так. Речi забере тато. Завтра. Вiн же вiддасть тобi ключi.
  НИК (усвiдомивши серйознiсть §§ намiрiв). Стiй, Нiно, стiй, так не можна! Що це ти надумала? Нiно, не роби дурниць, я прошу тебе, Нiно! Ну, не правий я, ну зiрвалося з язика, з ким не буває? Нiно, ми ж чоловiк i дружина! Чоловiк i дружина!
  
  Микита перекриває вихiд.
  
  НIНА. Колишнi чоловiк i дружина. Колишнi. Пропусти. Я сказала - випусти мене!
  
  Микита вiдступає убiк.
  
  НIНА. От так. Прощай.
  НIК. Нiно, Нiночко, а як же я? Як же я буду один?
  НIНА. Чому один? У тебе тепер компаньйон є. Вiн тобi масаж буде робити. Вiн у сво§й справi майстер. (Гiрко. ) Я це точно знаю.
  
  Нiна виходить. Микита якийсь час сто§ть мовчки обличчям до виходу.
  До нього пiдходить МОЛОДИК i кладе йому руки на плечi. Микиту пересмикує.
  
  НIК. Пiшов ти!..
  
  МОЛОДИК iз зiтханням повертається до стiльця i мовчки спостерiгає за Микитою.
  Микита пiдходить до вiкна. У вiконному прорiзi виникає в ореолi дзижчання Клавдiя Єгорiвна.
  "Щастя та любовi, хлопчики..." Микита шпурляє в не§ подушку, Мама Клава з вереском зникає. Микита захлопує вiкно i засмикує штору.
  
  НIК. Чому вона дзижчить? Чому вона увесь час дзижчить?
  МОЛОДИК. Вона за вiкном.
  НIК. А ти не дзижчиш?
  МОЛОДИК. Я усерединi.
  НIК. А за вiкном i ти дзижчиш?
  МОЛОДИК. Дзижчу.
  НIК. А де ж є твiй?.. ( Робить обертальний рух. )
  МОЛОДИК. У мене немає.
  НIК. А в Мами Клави, виходить, є?
  МОЛОДИК. Вона ж жiнка.
  НIК. Зрозумiло. ( Наливає горiлки. ) Вип'єш?
  МОЛОДИК. Я зав'язав.
  НIК. А я вип'ю. ( П'є) А скажи менi, якщо це, звичайно, не секрет, як ти тут з'явився?
  МОЛОДИК. Не секрет. З годинника.
  НIК. Це я i без тебе знаю. Я не про це. Що було до того?
  МОЛОДИК. Голова.
  НIК. Так-так. I чия ж це була голова?
  МОЛОДИК. Твоя.
  НИК ( смiється ). А ти, я бачу, хлопець з гумором.
  МОЛОДИК. З гумором.
  НИК ( жорстко ). Запитую ще раз - чия була голова?
  МОЛОДИК. Твоя. Тво§ думки.
  НIК. Я от зараз за§ду стiльцем по тво§й головi - вiдразу згадаєш, чия була голова!
  МОЛОДИК. Не треба стiльцем, я i так пам'ятаю. Твоя голова.
  НIК. Ви з Нiнкою що, зговорилися? Чи теж тепер будеш гнати "блакитну хвилю"?
  МОЛОДИК. Я нiколи не плутаю. Було два сни. Ї§ сон. Сауна. Бiлий халат. Стегно. Масаж. Твiй сон. Сауна. Макс, Люся, секретарка, Нiна, ти. Весело. П'єте пиво. Граєте в у пляшку, на вдягання.
  НIК. На роздягання?
  МОЛОДИК. Нi, вже голi. На вдягання.
  НIК. А ти отут при чому?
  МОЛОДИК. Я ввiйшов. Запропонував масаж. Нiна згадала - бiль у стегнi. Ти сказав: "Валяй!" Нiна i я пiшли. Ти крикнув слiдом: " Тiльки масаж!" Усi засмiялися.
  НIК. Ти був у халатi?
  МОЛОДИК. У плавках. У халатi - це §§ сон.
  
  (Пауза.)
  
  НIК. От диявол! Це що виходить, я i є те саме чудовисько, що наплодило увесь цей маразм?
  МОЛОДИК. Ти не чудовисько. Ти дитина. Недавно я снився твоєму сусiдовi з бiноклем. От цей - дiйсно є чудовисько.
  НIК. Вiн що, дуже охочий до хлопчикiв?
  МОЛОДИК. Чому до хлопчикiв? Я йому снився в образi Нiни.
  НIК. Який ще Нiни?
  МОЛОДИК. Нiни, твоє§ дружини. У мене немає своє§ оболонки. Я запозичаю §§ з ваших снiв.
  НIК. Ах ти ж паскудник... Ах ти ж сволото! Ти в мене дограєшся, ! Я тобi твiй бiнокль уставлю раз i назавжди!
  
  Микита в повiльно наростаючому сказi пiдходить до вiкна.
  Смикає штору. Вiдкриває вiкно.
  У вiконному прорiзi виникає злегка дзенькотить Клавдiя Єгорiвна.
  Дзенькiт пiдсилюється.
  Микита розвертається спиною до вiкна, стискає голову долонями.
  
  Що це... Що це, господи, що це!?.
  
  Свердлувальний дзенькiт наростає.
  
  Макс... Що ж ти робиш, Максе? Не треба... Не треба!.. Не торкай §§, Максе!.. Будь ти проклятий! Ма-а-аксе!!!
  
  Крики Микити, свист i дзенькiт на найвищiй нотi вибухають громовим розкатом,
  спалахом блискавки i повною темрявою. Коли свiтає, Микита лежить на тахтi,
  дивлячись перед собою. У кiмнатi майже нiчого не змiнився, тiльки стiлець сто§ть не на столi,
  а поруч з ним. Микита починає розрiзняти звуки. З кухнi доноситься шум води, що ллється,
  i дзенькiт посуду. Голос: "Любий, ти проспиш усе на свiтi! Кава вже на столi!..
  Микито, досить валятися, май совiсть! "
  
  З'являється НIНА.
  
  НIНА. Чи накажете подати каву прямо в постiль?
  НIК. Нiна? А де...
  НIНА. Зеленi? При§дуть тво§ Зеленi, не хвилюйся. Уставай, уставай, Макс чекати не любить, по§де без нас i прощай шашлики!
  НIК. Шашлики?
  НIНА. Шашлики... Милий, з тобою усе добре? Як ти себе почуваєш?
  НИК ( пiдхоплюється ). Де вiн?
  НIНА. Хто?
  НIК. Масажист.
  НIНА. Микито, що з тобою? Ти погано спав?
  НIК. Ти давно повернулася?
  НIНА. Господи, Микито, заспокойся, я... Микито, це я, Нiна, ти мене пiзнаєш?
  НIК. НIНА. Нiна. Пiзнаю.
  НIНА. Бiдний мiй Микито, тобi приснився сон. Страшний сон. ( Обiймає його .)
  НIК. Сон?
  НIНА. Сон, звичайно, сон. Микита, ти мене розiгруєш?
  НIК. А Клавдiя Єгорiвна?
  НIНА. Яка Клавдiя Єгорiвна?
  НIК. Мама Клава. У твоєму комбiдресе, що я подарував тобi на день святого Валентина?
  
  Нiна бачить через плече Микити, як iз шафи висувається рука, що протягає комбiдрес.
  
  НIНА. А це що? ( Нiна пiдхоплює за спиною Микити рожева грудка. Рука зникає у шафi. ) Бiдолаха... Я зрозумiла: не треба було пити на нiч цю гидку каву! Неборака, тобi приснився кошмар.
  НIК. Нiно, я тебе люблю.
  НIНА. I я тебе люблю, дурненький.
  НIК. Ти не зрозумiла, Нiна, Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ( Обiймає §§, притискається до не§.) Господи, як же я тебе люблю!..
  НIНА. Микито, заспокойся, що на тебе на§хало? ( Гладить його по головi. )
  НIК. На§хало, говориш? На§хало... Нiна, скажи чесно, тобi нiчого не снилося?
  НIНА. Не знаю, може бути i снилося.
  НIК. Так чи снилося нi?
  НIНА. Але я дiйсно не знаю.
  
  Микита вдивляється в годинник.
  
  НIК. Ти точно нiчого не бачила в снi?
  НIНА. Микито, я нiколи не запам'ятовую сни.
  НIК. Зате я запам'ятовую... На все життя запам'ятовую.
  НIНА. Ну що з тобою, дурнику мiй? У тебе очi на мокрому мiсцi. Заспокойся, милий, усе буде добре.
  
  Нiна обiймає Микиту, пiдводить його до столу на авансценi.
  
  Ти утомився, ти дуже утомився за цей тиждень. Милий, так не можна викладатися. Подивися на Макса, вiн же зовсiм не надривається. Тiльки i знає, що клiєнток мацати. А ти, практично один, тягнеш такий величезний бiзнес.
  НИК ( майже плаче ). Так.
  
  Iз шафи виходять по черзi Секретарка, Люся-2, Клавдiя Єгорiвна, МОЛОДИК.
  Знiяковiло посмiхаючись, вони навшпиньках виходять у вiкно.
  
  НIНА. Звичайно, далеко не усякий витримає. Тiльки такi робочi конячки, як ти. Ти ж у мене працьовитий, ґрунтовний, пунктуальний, до того ж iнтелiгентний i обiзнаний!
  НIК. Я закiнчив фiлологiчний факультет.
  НIНА. Знаю, милий, з червоним дипломом. У тебе була прекрасна дипломна робота про творчiсть Оскара Уайльда.
  НIК. Вiн любив чоловiка.
  НIНА. I бог з ним, милий, у великих сво§ примхи i не нам §х судити.
  НIК. А я тебе люблю.
  НIНА. I я тебе люблю, любий.
  НIК. Я без тебе не зможу жити.
  НIНА. А нiхто в тебе мене i не вiднiмає. Ти сьогоднi такий дивний... i зворушливий. Я тебе нiколи таким не бачила. Як дитина. У тебе обличчя скривджено§ дитини. Микито, ну що ти, що з тобою таке?
  НIК. Я хочу дитину.
  НIНА. Що?
  НIК. Я хочу дитину. Ми повиннi народити дитину! ( Притискає Нiну до себе. )
  НIНА. Микито, ти що?.. Зараз Зеленi прийдуть... Микито!..
  
  Лунає дзвоник.
  
  Ну от, от вони i при§хали...
  
  Нiна вiдривається вiд Микити, поправляє волосся.
  
  НIК. Не вiдкривай.
  НIНА. Що?
  НIК. Не вiдкривай, я прошу тебе.
  НIНА. Але... у дверi ж дзвонять...
  НIК. Нас немає вдома. Ми ви§хали до батькiв. Ми випарувалися.
  
  Дзвоник надривається.
  
   Давай цi вихiднi проведемо вдвох. Згадай, коли ми були вдвох на всi вихiднi востаннє?
  НIНА. Не пам'ятаю.
  НIК. От ми i згадаємо. Я хочу усе згадати. Нiно...
  
  Микита веде Нiну до алькову. Сiдають на лiжко.
  
  НIНА. А як же Зеленi?..
  НIК. Чорт §х забирай, тих Зелених! Нiно... Я... Я тебе обожнюю. Я тiльки зараз починаю
  розумiти - що ти значиш у моєму життi! Кохана моя...
  
  Вiн цiлує Нiну. Вона раптом вiдстороняється.
  
  НIНА. Почекай.
  
  Нiна засмикує завiсу та залишається разом з Микитою усерединi алькову. У ту ж мить за завiсою лунає радiсний крик, у якому угадуються голоси Люсi-2, Секретарки, Мами Клави i навiть Люсi i Макса, й альков проростає в усi сторони оголеними руками i ногами. Вони переплiтаються, як лiани в джунглях, утворюючи вигадливу раму в стилi рококо.
  
  ЗАВIСА
  
  Примiтки. Прем'єра вiдбулася 31 сiчня 1999 року у Сєвєродонецькому державному
  мiському театрi драми. Автор щиро вдячний Олеговi Александрову, гол. режесеровi СГТД за адаптацiю п'єси до вимог сцени i за творчi провокацi§, що дали життя цiй i iншiй п'єсам.
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"