ЗМIСТ
|
ВСТУП РОЗДIЛ 1. Єврейська кредитна кооперацiя - як соцiальне явище 1.1. Теоретичнi основи та методологiчнi пiдходи дослiдження єврейської кредитної кооперацiї 1.1.1. Роль i мiсце грошової кооперацiї у полiтичному, професiйному та соцiально-культурному життi євреїв 1.1.2. Кредитна спiлка як фiнансовий кооператив i громадська органiзацiя 1.1.3. Життєвий уклад єврейської громади та соцiальна функцiя релiгiї 1.2. Кооперативна полiтика та iдеологiя i практика iудаїзму 1.2.1. Iудаїзм. Заповiдi. Кооперативнi цiнностi 1.2.2. Талмуд. Єврейське право. Господарче право 1.2.3. Община. Солiдарнiсть. Кооперативнi принципи 1.2.4. Сiм'я. Шлюбний контракт. Господарче товариство 1.2.5. "Настанови Батькiв". Загальнолюдськi цiнностi. Кооперативна етика РОЗДIЛ 2. Соцiально-полiтичнi аспекти кредитно-кооперативного руху серед єврейського населення України 2.1. Єврейська кредитна кооперацiя в дорадянськi часи (1862-1914 рр.) 2.1.1. Передумови виникнення єврейської кредитної кооперацiї 2.1.2. Зародження установ кооперативного кредиту 2.1.3. Розвиток установ кооперативного кредиту серед єврейського населення 2.2. Вiдродження та лiквiдацiя єврейського кредитно-кооперативного руху у роки НЕПу (1922-1930 рр.) 2.2.1. Економiчне становище єврейського населення України 2.2.2. Полiтика радянської влади щодо єврейського кооперативного руху 2.2.3. Роль закордонної допомоги у дiяльностi єврейських кредитних товариств РОЗДIЛ 3. Концепцiя державної полiтики щодо соцiальної самодопомоги в єврейських громадах України 3.1. Сучасний стан кооперативної самодопомоги населення України 3.2. Сучасний стан соцiального захисту в єврейськiй громадi України та питання самофiнансування (фандрейзiнг) 3.3. Обґрунтування необхiдностi вiдродження в Українi кредитно-кооперативної самодопомоги єврейського населення ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ |
3 9 9 9 21 36 50 50 70 86 93 105 141 141 141 147 158 177 177 180 195 202 202 207 221 226 228 |
ВСТУП
Актуальнiсть теми дослiдження. Основною проблемою у повноцiннiй життєдiяльностi i вирiшеннi питань соцiального i культурного напрямку єврейської громади України є створення фiнансової бази на принципах самофiнансування, оскiльки на це буде ще довго впливати як низка об'єктивних, так i суб'єктивних факторiв, головний iз яких - стан i перспективи економiчного розвитку держави та прийнятий за роки радянської влади казенний спосiб життя радянських євреїв, якi ввiбрали в себе фiлософiю минулого мiстечкового професiйного старцювання з його орiєнтацiєю на повну опiку багатого благодiйника i повнiстю забутi елементи єврейської самодопомоги.
Це не нове, та поки що незвичне, але пiдсвiдомо близьке багатьом українським євреям слово ось уже протягом десятка рокiв звучить як iз вуст "професiйних" євреїв, так i зi сторiнок популярної преси як "фандрейзiнг", i його звикли перекладати як "самофiнансування".
Впродовж цього перiоду пропонувалось багато варiантiв створення так званого "общинного бiзнесу", але так нiчного i не було втiлено в життя. Справа ще в тому, що кооперативна iдея в Українi двiчi дискредитувалася. Перший раз - пiсля встановлення радянської влади, коли бiльшовики лiквiдували широке розмаїття форм кооперативiв, замiнивши їх єдиною у сiльському господарствi псевдокооперативною формою - колгоспом, а державними нормативними актами деформували та спотворили кооперативну природу споживчої i житлової кооперацiї. Друга велика дискредитацiя кооперативної iдеї вiдбулася у 80-тi роки, коли "творцi перебудови" пiд виглядом "вiдродження масового кооперативного руху" почали вiдроджувати вiльне пiдприємництво, "не помiтивши", що в усiх країнах дiяльнiсть кооперативiв спрямована не на отримання прибутку, а на надання послуг своїм членам, якi одночасно є власниками та клiєнтами кооперативу (дiяльнiсть iз самозабезпечення послугами). У перiод "перебудови" кооперативна iдея була принесена в жертву вiльному пiдприємництву. Кооператив став основною формою ведення пiдприємницької дiяльностi - дiяльностi з метою отримання прибутку однiєю групою людей (власниками) за рахунок iншої групи людей (клiєнтiв). Викликавши негативну реакцiю населення на свою дiяльнiсть, псевдокооперативи перiоду "перебудови" надовго дискредитували кооперативну iдею.
Вiдсутнiсть в економiчнiй системi країни протягом вiсiмдесяти рокiв радянської влади iстинних кооперативних органiзацiй та законодавчого пiдґрунтя для їхнього створення, дискредитацiя кооперативної iдеї в очах широких верств населення призвели до втрати законодавцями, державними службовцями та народом України розумiння природи кооперативних органiзацiй як форми економiчного самозахисту людей. У зв'язку з цим розумiння кооперативної природи кредитних спiлок набуває надзвичайно важливого значення для вiдродження вiри людей у можливiсть покращення життя шляхом взаємодопомоги через кооперативи.
Ситуацiя, що склалась в Українi, не є унiкальною. Через подiбнi негаразди пройшло бiльшiсть народiв свiту. I вихiд iз такої ситуацiї був знайдений багато рокiв тому. Вихiд цей - самодопомога населення шляхом взаємодопомоги на кооперативних засадах. Але, на жаль, бiльшiсть українських людей мало знайомi iз кооперативною iдеєю економiчної та соцiальної самодопомоги.
Проголошення Україною незалежностi дозволило представникам української дiаспори США та Канади органiзувати мiсiю по вiдродженню в Українi кооперативних органiзацiй взаємодопомоги громадян у фiнансовiй сферi - кредитних спiлок. Однак, широко розповсюджена на цей час у бiльшостi країн свiту iдея взаємодопомоги та самозахисту населення в умовах ринку в Українi була повнiстю забутою широкими верствами населення та маловiдомою науковцям, полiтикам та державним службовцям. Низький рiвень кооперативних знань суспiльства, дискредитацiя кооперативної iдеї псевдокооперативами в перiод "перебудови", недосконалiсть господарського законодавства України ускладнювали процес вiдродження iстинних кооперативних органiзацiй [1, c.8-9].
Тепер, коли прийнятий закон України про кредитнi спiлки (2001 р.) i затверджений типовий Статут кредитної спiлки, а також створений орган iз регулювання цiєї дiяльностi в Українi створенi всi умови для успiшної дiяльностi органiзацiй економiчної самодопомоги населення. Успiшно функцiонують Нацiональна Асоцiацiя кредитних спiлок України (НАКСУ) з навчально-методичним центром i кредитними спiлками у мiський та сiльськiй мiсцевостi; накопичився певний (десятирiчний) досвiд дiяльностi, а також достатня наявнiсть людей, професiйно готових розвивати цей напрямок для вирiшення соцiальних проблем населення. Це створює можливiсть вiдтворити ту iдею економiчного самозахисту, яка так успiшно була розвинена в Українi.
Оцiнюючи належним чином внесок своїх попередникiв у вивчення iсторiї i теорiї єврейського кредитно-кооперативного руху, слiд, одначе, зазначити, що значна частина аспектiв цiєї теми вивчена недостатньо. Тому досi немає жодної узагальнюючої працi, яка б висвiтлювала дiяльнiсть згаданих товариств у цiлому, як єдину самостiйну проблему i соцiальне явище в iсторiї євреїв України. Отже, очевидна актуальнiсть цiєї теми, її наукове i практичне значення та слабка розробленiсть обумовили вибiр теми дисертацiї, структуру, мету та завдання дослiдження.
Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дослiджень дисертацiйної роботи обраний вiдповiдно до завдань пiдготовки проекту Закону України "Про Концепцiю державної етнонацiональної полiтики України", що фiнансується Канадською агенцiєю мiжнародного розвитку (Canadian Development Agency), керується Канадським бюро мiжнародної освiти (Canadian Bureau for International Education) та здiйснюється Комiтетом Верховної Ради України з питань прав людини, нацiональних меншин i мiжнацiональних вiдносин спiльно з Українським незалежним центром полiтичних дослiджень (Ukrainian centre for independent political research).
Також врахованi програми Асоцiацiї нацiонально-культурних об'єднань України, плани Центру єврейських дослiджень Єврейського фонду України та Американського єврейського об'єднаного розподiльчого комiтету "Джойнт" (The American Jewish Joint Distribution Committee).
Дисертацiя є складовою науково-дослiдної роботи вiддiлу єврейської iсторiї i культури Iнституту полiтичних та етнонацiональних дослiджень НАН України.
Мета та завдання дослiдження. Метою даної роботи є iсторико-соцiальне дослiдження передумов виникнення, особливостей, динамiки розвитку, форм i значення дiяльностi кредитних товариств другої половини ХIХ - початку ХХ ст. У зв'язку iз цим у дисертацiї поставленi такi основнi завдання:
-- на основi вивчення документальних матерiалiв дати загальну характеристику соцiокультурного зрiзу дослiджуваного iсторичного минулого i факторiв виникнення кредитного кооперативного руху серед єврейського населення другої половини ХIХ - початку ХХ ст.;
-- показати вплив теоретичних економiчних, правових та етичних понять, а також знань, викладених у Талмудi та iншiй єврейськiй релiгiйнiй лiтературi на практичне висвiтлення iдеологiї кооперативно-кредитного руху, його моральних принципiв i цiнностей;
-- показати соцiально-психологiчну складову єврея як "людини економiчної" i його готовнiсть до такої форми грошової кооперацiї як кредитнi та ощадно-позичковi товариства;
-- показати динамiку розвитку кредитних товариств, їхнiй соцiальний склад, вплив на економiчну, полiтичну та культурну поведiнку членiв єврейських кредитних товариств у дорадянськi часи;
-- висвiтлити полiтику радянської влади щодо вiдновлення єврейської кредитної кооперацiї у роки НЕПу;
-- з'ясувати мiсце i роль закордонних спонсуючих єврейських органiзацiй (Джойнт, ЄКТ) у становленнi i функцiонуваннi єврейських кредитних товариств радянського перiоду;
-- довести важливiсть вiдновлення єврейської кредитної кооперацiї для задоволення соцiальних i культурних потреб серед єврейського общинного руху в сучаснiй Українi;
-- шляхом аналiзу чинного Закону України "Про кредитнi спiлки" запропонувати рекомендацiї для узгодження iснуючих протирiч, створення правових механiзмiв для реалiзацiї громадянами України єврейської нацiональностi своїх невiд'ємних прав i свобод у розвитку етнiчної, культурної, мовної та релiгiйної самобутностi.
Об'єкт дослiдження. Об'єктом цього дослiдження є єврейський кредитно-кооперативний рух України як соцiальний та етнокультурний феномен єврейського населення. Це викликано низкою обставин. По-перше, Україна у згаданий перiод була основою межi єврейської осiлостi i провiдним центром кредитної кооперацiї Росiйської iмперiї, формування якого залежало вiд конкретних iсторичних та нацiональних умов кожної країни. По-друге, зараз в Українi активно проходить процес вiдродження кредитної кооперацiї у формi кредитних спiлок, який потребує фундаментальної теоретичної бази для концептуального розвитку, розробки моделi етнiчної системи фiнансової кооперацiї як форми самодопомоги та соцiального явища. По-третє, iз цiєї проблематики автором уже були зробленi певнi науковi дослiдження та практичнi розробки, якi знайшли своє вiдображення у практичному посiбнику "Самофинансирование... Прошлое - ! Будущее - ?" (2004р.), методологiчному посiбнику "Кредитна кооперацiя як соцiальне явище" (2004р.), а також виконана випускна робота в Iнститутi общинних та соцiальних працiвникiв iм. Розенвельда на тему "Касса взаимопомощи при еврейской общине" (2000р.) та зроблений iндивiдуальний теоретичний проект "Организация фонда самофинансирования общины" (Єрусалим, 1998р.).
Предметом дослiдження є кредитний кооператив як громадська органiзацiя (а не тiльки як фiнансова установа), формування мислення єврея не тiльки як людини "економiчної", а i як людини "соцiальної", що базується на кооперативних моральних принципах (самодопомога, демократiя, рiвнiсть, справедливiсть, солiдарнiсть) та цiнностях (добровiльне i вiдкрите членство, демократичний контроль, економiчна участь членiв, самоуправлiння, спiвробiтництво мiж кооперативами, суспiльна турбота), мiсце i роль грошової кооперацiї в полiтичному, культурному та професiйному життi євреїв.
Наукова новизна виконаної дисертацiйної роботи полягає у тому, що вона є першим в iсторико-економiчнiй i полiтичнiй науцi системним дослiдженням єврейського кредитно-кооперативного руху, в якому розглянутi питання, пов'язанi не з економiчною i господарською дiяльнiстю кооперативiв, а з їхньою соцiальною складовою (як громадської органiзацiї), кооперативною iдеологiєю, принципами i цiнностями.
Наукове i практичне значення дослiдження. Результати, одержанi в ходi розробки даної проблеми, дають можливiсть: по-перше, заповнити прогалину в iсторико-економiчнiй та полiтичнiй науцi щодо характеристики i оцiнки рiвня розвитку єврейського кредитно-кооперативного руху України другої половини ХIХ - початку ХХ ст. i в радянську епоху; по-друге, вiдкривають перспективу подальшого, бiльш глибокого вивчення цiєї i сумiжних з нею проблем для накопичення знань про досвiд грошової кооперацiї як в минулому, так i на сучасному етапi; по-третє, на основi даного дослiдження дисертантом розробленi практичнi i методичнi рекомендацiї як для втiлення цiєї iдеї у сучасне життя єврейської громади України, так i для популяризацiї серед широкого єврейського загалу такої колись розвинутої (i такої забутої зараз) iдеї самодопомоги через кредитнi товариства для пожвавлення єврейського общинного руху в Українi.
Апробацiя результатiв дисертацiї. Основнi положення дисертацiї були викладенi i обговорювались:
|
1998 р. |
Єрусалим, Мiжнародний семiнар iм. Банчера. |
|
2000 р. |
Санкт-Петербург, Iнститут общинних та соцiальних працiвникiв iм. Розенвальда спiльно з Унiверситетом iм. Бар-Iлана (Iзраїль). |
|
2002 р. |
Київ, Х Мiжнародна наукова конференцiя "Єврейська iсторiя та культура кiнця ХIХ - початку ХХ столiття". |
|
2003 р. |
Москва, Х Мiжнародна мiждисциплiнарна конференцiя по юдаїцi. |
|
2003 р. |
Київ, ХI Мiжнародна наукова конференцiя "Доля єврейських громад Центральної та Схiдної Європи в першiй половинi ХХ столiття". |
|
2003 р. |
Одеса, II Мiжнародна наукова конференцiя "Одеса i єврейська цивiлiзацiя". |
|
2004 р. |
Київ, ХII Мiжнародна наукова конференцiя |
|
2005 р. |
Москва, ХII Мiжнародна мiждисциплiнарна конференцiя по юдаїцi |
Публiкацiї. По темi дисертацiї опублiковано 13 статей, iз них: 5 - у наукових фахових виданнях, 4 - у збiрниках наукових праць i тезах Мiжнародних наукових конференцiй, 3 - у науково-популярних збiрниках, 1 брошуру на замовлення Центру єврейських дослiджень Єврейського Фонду України.
РОЗДIЛ 1
Єврейська кредитна кооперацiя - як соцiальне явище
1.1. Теоретичнi основи та методологiчнi пiдходи дослiдження єврейської кредитної кооперацiї
1.1.1. Роль i мiсце грошової кооперацiї у полiтичному, професiйному та соцiально-культурному життi євреїв. Як було встановлено сучасними дослiдниками, у ставленнi до євреїв досить значну роль вiдiграють фактори, не пов'язанi iз негативним сприйняттям реальних контактiв чи негативною установкою стосовно реальних обставин життя i культури євреїв. Даний вид расово-етнiчного негативiзму не потребує реальностi. Вiн спирається на iснування давньої, стiйкої i не рацiоналiзованої мiфологiї "єврейства". у суспiльствi, що вивчаються, цей традицiйний комплекс поглядiв виявився основою, на яку накладались у кожний перiод свої мiркування та змiстовi iнтерпретацiї.
У своєму сучасному виглядi (побутуваннi) негативiзм щодо євреїв оформляє перш за все уявлення про носiїв буржуазного, меркантильного духу. Для культури слов'янських народiв СРСР (вони склали значну частину опитаних), яка включає антимодернiзацiйний консервативний синдром, названi уявлення є його складовою частиною. Таке ставлення виникло ще в епоху початкової модернiзацiї, особливо у другiй половинi ХIХ ст., далi воно поновлювалось iз вiдомими iсторичними модифiкацiями.
Найбiльше розповсюдження має традицiоналiстська рутинна неприязнь до євреїв, корiння якої сягають епохи iнтенсивної модернiзацiї Росiйської iмперiї (60-i роки ХIХ столiття), коли почало формуватися власне масове суспiльство iз притаманними йому нацiональними формами самосвiдомостi. У цей перiод у консервативно-парламентський, ще не зовсiм вiльнiй вiд патрiархалiзма свiдомостi, виник i утвердився образ єврея-торговця, пiдприємця, вiльного вiд общинних норм i зв'язкiв, енергiйного, далекоглядного, розумного, позбавленого родослiвних обмежень.
Слiди цього стереотипу i фiксуються сьогоднi в основi рутинних упереджень стосовно євреїв. Так, найбiльша група респондентiв (41%) у вiдповiдях на запитання "Де, у якiй галузi або сферi дiяльностi євреї проявляють себе найбiльш активно?" вказали - "у торгiвлi, фiнансах", що в умовах СРСР, де поняття "торговi працiвники" однозначно виступає як синонiм пройдисвiтiв i спекулянтiв, має яскраво виражений i негативний змiст. Стiльки ж вiдповiли, що для євреїв "грошi, зиск важливiше людських стосункiв" (47%). Перехресний аналiз свiдчить про те, що респонденти, якi вiдповiдають подiбним чином, - практично однi й тi самi люди. Зв'язок євреїв iз грошима означає наявнiсть особистої iнiцiативи, пiдприємливостi, незалежностi, автономiї, таких чужих общинно-колективiстськiй свiдомостi "радянської людини", - iншими словами, всього комплексу цiнних знань, систематично пов'язаних iз захiдною культурою, модернiзованих суспiльством [2 с. 30-31].
На доказ традицiйностi такого пiдходу наведемо висловлювання А. Ельце у його брошурi "Еврейский вопрос и национализация кредита" (Киев, 1914): "...євреї своїх грошей не мають, оскiльки не займаються тiєю працею, котра у результатi дає грошi, як еквiвалент роботи" [3. с. 20]. Або: "Держава зумiла легко i вiльно обплутати всю країну ощадними касами. Так нехай же вона обплутає її такою ж мережею нацiональних ощадно-позичкових кас. I в той день країну впiзнати не можна буде... боротьба iз паразитами набуде зовсiм iншої форми, де голод, слабiсть, невiгластво, нiкчемнiсть, там i паразити. Заберiть це все - i паразитiв як рукою знiме: самi пiдуть" [3, с. 21].
Як зазначають автори сучасного пiдручника "Iсторiя кооперативного руху", посилаючись на дослiдження С. Бородаєвського, що єврейськi кредитнi кооперативи насправдi становили об'єднання кiлькох осiб, якi мали капiтали для вигiдного їх розмiщення серед членiв органiзованого ними кредитного кооперативу. Причому таке розмiщення до початку ХХ столiття мало вiдверту форму лихварства. В 1901 роцi у Львовi розгорнув свою дiяльнiсть Головний Союз промислових та господарських товариств, який об'єднав єврейськi кредитнi кооперативи й ревiзував їхню дiяльнiсть. Крiм того, судовi органи почали суворо карати лихварiв, якi ховалися за ширмою кооперативiв, i це певною мiрою лiквiдувало негативну сторону єврейської кооперацiї [4, с.215].
Розглянемо такi, за наявними у нас даними, аспекти у дiяльностi єврейської грошової кооперацiї на той момент: полiтичнi, професiйнi i культурнi (кооперацiя капiталу та банкiвська дiяльнiсть достатньо вивчена в наш час, i ми її не торкаємось).
У 1888 роцi виникла перша серед єврейських робiтникiв "каса" (професiйна спiлка), органiзована панчiшницями у Вiльно. До того часу у середовищi єврейських робiтникiв iснували лише "хеври" - товариства взаємодопомоги, якi у бiльшостi випадкiв об'єднували господарiв i робiтникiв даного цеху в одну загальну органiзацiю. Проте ще у 1864 р. iз загальної хеври видiлилась у дамських кравцiв у Могильовi спецiально пiдмайстрова "хевра", що поставила собi за мету боротьбу за замiну господарського утримання грошовою платою, введення поштучної плати, обмеження кiлькостi учнiв та краще ставлення. На чолi цiєї хеври стояли 4 "габоїми", у кожнiй майстернi був збирач внескiв, вiн також спостерiгав за умовами працi. Про невдоволення та образу повiдомлялось габоїмам, якi i вживали заходи щодо залагодження конфлiкту. Хеври були просякнутi вузь корпоративним духом i намагалися не допустити стороннiх до роботи. Хеври до 90-х рокiв i там, де вони ще збереглися, починають зникати, звiльняючи мiсце для кас, побудованих на зовсiм iнших принципах. У касах уже немає мiсця релiгiйному забарвленню, яке було притаманне хеврам, iз яких кожна прагнула мати своїм центром якусь синагогу. Каси - продукт загострення вiдносин мiж господарями i робiтниками. Вони ставлять своєю головною метою органiзацiю економiчної боротьби i пропаганду класових iдей. Органiзацiя кас стала швидко розвиватися iз 1883 р., коли почалася посилена страйкова боротьба.
Професiйна органiзацiя єврейських робiтникiв - "каси" - були пов'язанi iз громадською органiзацiєю - Бундом, але на початку ХХ ст. професiйно-економiчна їхня дiяльнiсть була майже повнiстю поглинута полiтичною. Пiсля 1906 р. професiйний рух серед єврейських робiтникiв набуває нової форми. Починається легалiзацiя професiйних спiлок на основi виданих 4 березня 1906 р. правил про товариства i спiлки. За офiцiйними даними, до 1907 р. у пiвнiчно-захiдних районах було зареєстровано 80 професiйних товариств (43 фабрично-заводських робiтникiв, 11 ремiсничих, 23 службовцiв в торгово-промислових пiдприємствах, 3 - iнших). Iз них уже до того перiоду було закрито 19; у пiвденно-захiдних районах було зареєстровано 29 спiлок. Характерним для єврейських професiйних спiлок було їхнє дробiння, в залежностi вiд партiйного складу членiв, що спостерiгалось ще тiльки серед польських та латиських робiтникiв [5, с. 672].
Єврейський робiтничий рух - умовне поняття, оскiльки нiде євреї не жили iзольовано вiд iншого неєврейського населення. Євреї не мали i не могли мати, за всiєї своєрiдностi їхнього економiчного становища, економiки, незалежної вiд економiки тих народiв, серед яких єврейство жило столiттями. На грунтi загальної економiки (капiталiзму) виник i розвивався єврейський пролетарiат i його класова боротьба, що переплiталася iз класовою боротьбою всього росiйського пролетарiату. Тому правильнiше було б говорити про революцiйний рух у середовищi єврейських робiтникiв, якi мали свою особливу мову та низку iсторичних i побутових особливостей.
Спiльною економiчною обстановкою, у якiй розвивався єврейський робiтничий рух, була обстановка початкового розвитку капiталiзму i загостреної класової боротьби, але оскiльки рiзнi райони єврейської межi осiлостi були неоднаково економiчно розвиненi (Бiлорусiя i Литва - менше, Польща i Україна - бiльше, бо вони мали бiльш крупну промисловiсть), то i розвиток революцiйного руху серед єврейських робiтникiв також протiкав неоднаково у рiзних районах. Безправ'я єврейських трудящих мас сприяло ранньому проникненню у цi маси революцiйних iдей.
Початок соцiалiстичного руху серед євреїв у Росiї визначаться 70-ми роками, а бiльш або менш великi розмiри робiтничого руху серед євреїв - 90-ми роками.
Спочатку нелегальнi робiтничi гуртки ставили перед собою тiльки професiйну мету (професiйнi робiтничi спiлки на той час ще не дозволялися законом): вони мали свої "страйковi каси" i часто шляхом страйкiв домагалися збiльшення заробiтної платнi або скорочення робочого дня у майстернях i торгових закладах. Але результати цiєї економiчної боротьби були загалом незначними, оскiльки у "межi осiлостi" переважали дрiбнi ремiсничi i торговi заклади, де i господарi, i робiтники (пiдмайстри, прикажчики) були пролетарями за своїм соцiальним становищем. I тих i iнших пригноблював полiтичний режим: громадянське безправ'я, обмеження у виборi мiсця проживання i занять. Незабаром стало зрозумiло, що не можна вiдмежувати економiчну боротьбу вiд полiтичної, вiд боротьби проти самодержавного режиму, i iз середини 90-х рокiв робiтничi гуртки набувають все бiльш революцiйного забарвлення [6, с. 274].
До цього перiоду належить виникнення органiзацiї кас взаємодопомоги робiтникiв, якi потiм перетворились на бойовi страйковi каси. Вони iснували спочатку у набирачiв, панчiшникiв, кравцiв, слюсарiв, цигарочниць i охоплювали сотнi членiв. Цi каси наклали особливий вiдбиток на подальший розвиток т.зв. єврейського робiтничого руху, у якому найбiльшу участь брали ремiсничi робiтники. У перший перiод вони розглядались, головним чином, як середовище, що поставляло членiв для гурткiв грамоти, iз яких потiм вiдбирались окремi особи для залучення до гурткiв соцiалiстичної пропаганди. Першi страйки були порiвняно дрiбнi, i допомога кас була для них основною i вирiшальною пiдтримкою. Страйки, звичайно ж, виховували i органiзовували робiтникiв, але вони мало залучали їх до полiтики. Це призвело до того, що цей ремiсничий пролетарiат органiзувався за професiями, на принципi економiчної боротьби, чим на багато рокiв визначилось переважання економiчної боротьби над полiтичною. Коли у 1892 р. у Вiльно вперше святкувалось 1 травня, то у першiй промовi робiтницi була висловлена думка, що "кожна людина повинна вимiрювати свої сили, вона не повинна братися за те, чого вона не в змозi зробити ... тому ми повиннi боротися поки що з нашими найближчими ворогами - з нашими господарями... Всi повиннi заснувати каси i турбуватися про їхнє розширення. Ми повиннi влаштовувати страйки, для страйкiв же нам необхiднi каси, якi у цей час є єдиною пiдтримкою" [7, с. 7]. Є вказiвки, що стосовно цього на єврейських робiтникiв справляв вплив "Дзвiн робiтничий", який поставив усю боротьбу на економiчний i професiйний грунт. Економiчнiй боротьбi керiвники прагнули надати тiльки легальний характер, взявши, наприклад, за основу боротьбу за проведення закону, виданого Катериною II, що встановлював для ремесел "робочий час у добi суть: вiд 6 годин ранку до 6 годин вечора iз двома годинами перерви на обiд", а звичайний робочий день тривав тодi 13-14 год., а часто 16 год. i бiльше. Практикувалися колективнi прохання губернатору, фабричному iнспектору та iншим; революцiйною боротьбою займалися мало.
Вiдбулося зростання робiтничого руху, який виразився у численних страйках, охоплював усе новi й новi професiї; гуртки пропаганди стали посилено рости, i соцiал-демократична робота вже не вмiщувалася у старi рамки; потрiбно було знайти новi шляхи i форми роботи. Тому було поставлено питання про перехiд вiд гурткової пропаганди до масової агiтацiї. Мартов вказує, що гурткова робота того перiоду прилучала пролетарiїв до соцiалiстичних iдей, але при цьому вiдволiкала кращих наших учнiв вiд їхнього класу матерiально, сприяючи їхньому переходу у самостiйнi майстри [8, с. 226]. За нових методiв роботи каси були перетворенi на бойовi органи, i було поставлено завдання виховати робiтникiв - керiвникiв масового руху. Масова робота вимагала переходу з росiйської на єврейську мову, а це створило необхiднiсть залучення робiтникiв, котрi знають цю мову, що було дуже складно.
Основними представниками професiй. якi стали органiзовуватися у бiльш широких масштабах, були торгово-промисловi службовцi, панчiшники, щетинники, кожум'яки, тютюнники та iн. Це все були союзи з переважанням єврейських робiтникiв, i вони задовольнялись об'єднаннями за нацiональною лiнiєю. Це все було плодами панування iдей економiзму, реформiзму i нацiоналiзму.
Перший з'їзд Бунду вiдбувся у Вiльно у вереснi 1897 р., уже тодi, коли iснували "союзи боротьби за звiльнення робiтничого класу", коли вже були великi страйки у Петербурзi та iнших мiстах i росiйський робiтничий рух став перейматися с.-д. марксистськими iдеями. До цього часу вже було немало єврейських робiтникiв, пiдготовлених до громадської роботи. Вони направлялись iз Мiнська, Вiльно, Гомеля у росiйськi мiста, де передавали росiйським робiтникам свiй революцiйний досвiд з агiтацiї, конспiрацiї, керiвництва страйками. Бунд вирiшив поквапитися зi своїм першим з'їздом, оскiльки вiн передбачав швидке об'єднання розрiзнених соцiал-демократичних органiзацiй у партiю, i оскiльки вiн також не хотiв бути представлений у партiї окремими органiзацiями, а оформленим союзом, який об'єднує всi тi комiтети, де основна робота велась серед єврейських робiтникiв. Нацiоналiстичне обличчя Бунду до того часу ще не так явно вимальовувалось; в органiзацiях єврейських робiтникiв було немало переконаних iнтернацiоналiстiв, але вже на цьому першому з'їздi вождi Бунду проявили свiй нацiоналiзм i опортунiзм. З`їзд висловився проти включення до своєї назви слiв "соцiал-демократичний", оскiльки, мовляв, не всi єврейськi робiтники, органiзованi навколо соцiал-демократичних комiтетiв, вважають себе соцiал-демократами, i оскiльки вони з ними пов'язанi швидше через каси взаємодопомоги, нiж iдейно. З'їзд постановив не зливатися iз "Союзом росiйських соцiал-демократiв", а лише вступити з ними у тiснi стосунки i покласти на нього представництво Бунду за кордоном.
За 1898-1900 роки у районi єврейської роботи було зареєстровано 312 економiчних страйкiв єврейських робiтникiв iз 27 тис. учасниками; iз них 169 страйкiв серед ремiсникiв i 140 страйкiв iз 14 тис. учасниками серед фабричних робiтникiв. Страйки, якими керували "каси боротьби", на 90% закiнчувались перемогою робiтникiв. Це надто пiдняло весь рух, зате ще бiльш посилило тенденцiї економiзму i послабило революцiйну агiтацiю i пропаганду [9, с. 54].
Розглянемо нацiональний та професiйний склад товариств станом на 1 сiчня 1911 року.
У 417 товариствах налiчувалося 227,108 членiв, або у середньому по 545 членiв на товариство. Припускаючи, що та третина товариств, про яку ми не маємо вiдомостей, не вiдрiзняється за своєю чисельнiстю вiд цих 417, можна допустити, що кредитнi кооперативи поєднують понад 300,000 сiмейств, або 11/2 млн. чоловiк [10, с.10]. Отже, значна частина єврейської бiдноти залучена до сфери впливу кредитної кооперацiї.
Цiлком природно, що у межi осiлостi, де євреї складають значну частину мiського i мiстечкового населення, до товариств примикають переважно представники цiєї нацiональностi.
Таблиця 1.1.
Нацiональний склад товариств на 1 сiчня 1911 року
|
Рiк вiдкриття |
Група |
Товариства, про якi є вiдомостi |
% |
Загальне число членiв |
Євреїв |
% вiдношення євреїв до загального числа |
|
|
1910 |
I |
37 |
10,2 |
9.705 |
9.025 |
93,0 |
|
|
1909 |
II |
59 |
16,3 |
21.217 |
17.629 |
83,1 |
91,0 |
|
1908 |
III |
88 |
24,2 |
43.674 |
41.409 |
94,8 |
|
|
1907 |
IV |
118 |
32,5 |
70.778 |
56.422 |
79,7 |
81,6 |
|
1906 |
V |
35 |
9,6 |
24.550 |
22.329 |
91,0 |
|
|
до 1906 |
VI |
26 |
7,2 |
25.239 |
21.389 |
84,7 |
|
|
- |
I-VI |
363 |
100,0 |
195.163 |
168.203 |
86,2 |
|
У загальному євреї складають 86,2% всього числа членiв. Вiдношення це коливається по групах мiж 79,9% (IV гр.) i 93,0% (I гр.). Хоча коливання цi не виявляють дуже помiтної тенденцiї, однак не можна не визнати характерним, що у найстарiшiй групi (VI-iй) християни складають значно бiльший вiдсоток, нiж у наймолодшiй (I гр.); те ж саме варто сказати про IV i V групи (в обох євреїв 81,6%), порiвнявши їх iз II i III (в обох 91,0%). Очевидно, у межi осiлостi євреї є iнiцiаторами товариств i виносять на своїх плечах перший, найважчий час їхнього iснування, а християнське населення починає до них приєднуватися згодом.
Як розподiляються члени товариств за професiями? На це дає вiдповiдь наведена нижче таблиця.
Таблиця 1.2.
Професiйний склад товариств на 1 сiчня 1911 року [10, с. 12]
|
Група |
Товариства |
% |
Членiв |
У тому числi |
Те ж саме у %%-х |
|
Рем. i пром. |
Торг. |
Сiл госп. |
Iншi |
Рем. i пром. |
Торг. |
Сiл. госп. |
Iншi |
|
I |
35 |
10,2 |
9334 |
4699 |
2792 |
547 |
1296 |
50,3 |
29,9 |
5,9 |
13,9 |
|
II |
49 |
14,3 |
16497 |
7978 |
5878 |
735 |
1906 |
48,4 |
35,6 |
4,5 |
11,5 |
|
III |
90 |
26,4 |
45762 |
21393 |
15604 |
1722 |
7043 |
46,7 |
34,1 |
3,8 |
15,4 |
|
IV |
106 |
31,0 |
57163 |
24874 |
21208 |
2498 |
8583 |
43,5 |
37,1 |
4,4 |
15,0 |
|
V |
35 |
10,2 |
24550 |
10457 |
7949 |
1736 |
4408 |
42,6 |
32,4 |
7,0 |
18,0 |
|
VI |
27 |
7,9 |
27829 |
12317 |
8199 |
2357 |
4956 |
44,2 |
29,5 |
8,5 |
17,8 |
|
|
342 |
100,0 |
181135 |
81718 |
61630 |
9595 |
28192 |
45,1 |
34,0 |
5,3 |
15,6 |
Трудовi елементи (ремiсники, дрiбнопромисловцi i сiльськi господарi) складають у загальному бiльше половини всього числа членiв (50,4%), торговцi 1/3 (34,0%) та особи iнших професiй - 15,6%. Не зайве вiдзначити, що чим молодше товариство, тим бiльше в ньому ремiсникiв i промисловцiв: починаючи iз 50,2% в I групi, участь членiв цiєї категорiї поступово знижується до 43,5%, 42,6% i 44,2% в IV, V i VI групах вiдповiдно.
Очевидно, спочатку, коли засоби товариств ще невеликi, дiяльнiсть їхня охоплює переважно тi класи населення, що мають потребу в дрiбних позичках; торговцi, потреби яких значно вищi потреб ремiсникiв, приєднуються до товариства трохи пiзнiше, коли воно одержує можливiсть збiльшити розмiр призначуваних кредитiв.
Бiльш детальний аналiз вiдрахувань, здiйснених товариствами iз прибуткiв звiтного (1910) року, дає можливiсть до деякої мiри з'ясувати питання про культурну роль ощадно-позичкових товариств. Чи замикаються вони у вузьку сферу кредитних операцiй, закриваючи очi перед iншими потребами населення, або ж навпаки прислухаються до iнших запитiв мiсцевого життя i, в мiру можливостi, вносять свiй вклад у спiльну культурну справу?
Таблиця 1.3.
Вiдрахування товариств iз прибуткiв 1910 року
|
Кiлькiсть товариств, що ввiйшли у пiдрахунок |
Всього за звiтнiй перiод |
325 |
|||
|
Предмет вiдрахування |
Товариств |
Всього за звiтнiй перiод |
|||
|
Допомога бiдним |
69 |
10385,3 |
|||
|
Лiкарська допомога |
17 |
4526,71 |
|||
|
Благоустрiй мiста |
6 |
761,10 |
|||
|
Релiгiйнi потреби |
5 |
684,61 |
|||
|
Пожежна справа |
16 |
1170,00 |
|||
|
Каса взаємодопомоги |
13 |
4221,64 |
|||
|
Навчальнi заклади |
16 |
4589,75 |
|||
|
Бiблiотеки |
5 |
1434,46 |
|||
|
Безпроцентнi позики |
1 |
650 |
|||
|
Культурнi потреби |
7 |
1454,45 |
Розглядаючи наведену таблицю [10, с. 44], ми бачимо, що немає тiєї суспiльної справи, котрiй товариства не допомагали. Попереду йде допомога бiдним, далi - навчальнi заклади, пожежна справа, взаємодопомога на випадок смертi, лiкарська допомога, не залишенi без уваги i такi культурнi потреби, як лазнi, мостовi ("благоустрiй мiста") i т.iн. Iз 325 товариств, якi ввiйшли до пiдрахунку, 155 або 47,6% зробили тi чи iншi вiдрахування на загальнокультурнi цiлi. Само собою зрозумiло, що чим товариство молодше, тим менше воно може давати на стороннi потреби.
Аналогiчну картину являє собою розгляд спецiальних капiталiв, що утворилися iз прибуткiв минулих рокiв [10, с. 46].
Таблиця 1.4.
Спецiальнi капiтали, утворенi iз прибуткiв минулих рокiв
|
Кiлькiсть товариств, що ввiйшли до пiдрахунку |
Всього за завiтнiй перiод, 388 |
|
|
Призначення капiталу |
Товариств |
Сума |
|
Видача допомоги |
56 |
40460,63 |
|
Каса взаємодопомоги |
29 |
733515,72 |
|
Лiкарська допомога |
2 |
1018,58 |
|
Мiсцевi суспiльнi потреби |
1 |
784,97 |
|
Навчальнi заклади |
4 |
4172,91 |
|
Безпроцентнi позики |
6 |
5356,39 |
|
Бiблiотеки |
2 |
216,57 |
|
Всього |
100 |
125525,77 |
Загалом бiльше 1/4 всiєї кiлькостi товариств має спецiальнi капiтали, призначенi для задоволення рiзноманiтних культурних потреб.
Потрiбно розмiрковувати, що цi товариства вiдiгравали серйозну роль у справi пiдняття культурного рiвня єврейського населення у мiстах i мiстечках межi осiлостi.
Так, у 1914 роцi кiлькiсть єврейських кредитних i ощадно-позичкових товариств у Росiйськiй iмперiї складала 678, а кiлькiсть членiв - 400 тис., що разом iз членами їхнiх сiмей складало 1,5 млн. чоловiк, тобто третину всього єврейського населення iмперiї [11, с. 484].
"... Росiйський царський уряд ревниво оберiгав кишенi споживача вiд видаткiв на культурно-просвiтницькi цiлi i забороняв всiлякi вiдрахування, якi могли б дати в руки кооперацiї великi засоби для культурно-просвiтницької роботи", - вiдзначає Ф.З. Чембулов у книзi "Культурно-просветительская деятельность кооперации" (Уфа, 1913, с .16) - [16, с. 374].
Зрозумiло, що успiхи єврейських кредитних кооперативiв обумовлюються, як ми побачимо далi, значною мiрою також i пiдготовленiстю єврейського населення до грошових i кредитних операцiй. Весь уклад єврейського життя, що спирався на грошове господарство, зробив їх зразковими позичальниками, уже заздалегiдь знайомими iз категорiями прибутку, процента, позики i т.д. Цей же уклад пiдготував i достатнiй контингент суспiльних дiячiв, якi пройшли школу благодiйних кас, котрi взяли на себе iнiцiативу i, до певного часу, навiть керiвництво цими кооперативними органiзацiями.
1.1.2. Кредитна спiлка як фiнансовий кооператив i громадська органiзацiя. Iсторiя людства - це iсторiя взаємодопомоги. Iдея об'єднання з метою взаємодопомоги та самозахисту простежується на протязi всього iснування людства. Залежно вiд стадiї розвитку суспiльства ця iдея знаходила своє втiлення у вiдповiдних формах. В прадавнi часи люди, допомагаючи один одному, вступали в боротьбу iз силами природи, чим забезпечували собi виживання у важких умовах. Об'єднуючись та допомагаючи один одному в середнi вiки, люди захищали себе вiд фiзичного гноблення та експлуатацiї. В перiод класичного капiталiзму люди, використовуючи силу об'єднання та взаємодопомоги, створювали полiтичнi партiї для захисту певних полiтичних iнтересiв, засновували профспiлковi об'єднання з метою соцiального самозахисту вiд експлуатацiї працедавцiв, об'єднувались у кооперативнi органiзацiї для економiчного самозахисту вiд експлуатацiї з боку рiзноманiтних посередникiв - торговцiв, банкiрiв та iн.
Кредитнi спiлки як кооперативнi форми фiнансової взаємодопомоги та економiчного самозахисту населення в умовах капiталiзму почали виникати в 50-х роках XIX сторiччя в Нiмеччинi, звiдки поширились по всьому свiту. В Українi першi органiзацiї фiнансової взаємодопомоги з'явились у 60-х роках XIX сторiччя у формi ощадно-позичкових i кредитних товариств, якi розвивались надзвичайно швидкими темпами, полегшуючи життя широких верств населення. Цей процес тривав до моменту встановлення на українських землях радянської влади, лiдери якої вирiшили, що самодiяльнi форми взаємодопомоги та економiчного самозахисту населення в умовах соцiалiзму не потрiбнi, бо про все мала подбати держава. Тому кооперативнi форми самозабезпечення населення товарами та послугами поступово були лiквiдованi, а iдея демократичних органiзацiй взаємодопомоги - забута бiльш, нiж на пiвстолiття.
В основу дослiдження покладено сучасне розумiння наукового iсторизму як методологiчного принципу наукового пiзнання та економiчно-психологiчного аналiзу вiдповiдних суспiльних явищ. Враховано i досвiд останнiх рокiв, набутий вiтчизняною iсторико-економiчною наукою у реалiзацiї цього принципу, досягнуто єдностi емпiричного та критичного у ходi аналiзу економiчних процесiв на тлi соцiальної та етнополiтичної дiяльностi соцiума.
Iнформацiйна база дослiдження складається iз кiлькох груп:
-- перша - рiзного роду довiдковi i статистичнi видання минулих рокiв;
-- друга - матерiали перiодичних та iсторичних видань;
-- третя - загальна наукова лiтература iз теорiї, практики та iсторiї кооперативного руху;
-- четверта - релiгiйна єврейська лiтература (Танах, Талмуд, Книги Заповiдей та Законiв єврейського способу життя, Коментарi та iнша традицiйна iудейська лiтература).
Останнiм часом почали з'являтися серйознi науковi дослiдження українських учених iз кооперативної проблематики.
У цих роботах висвiтленi результати наукових дослiджень iсторико-економiчних аспектiв, мiжнародного досвiду, питання кооперативного права, дiяльнiсть української кредитної кооперацiї у перiод НЕПу. Але соцiально-економiчна сутнiсть кооперативної iдеї та природа кооперативних форм господарювання залишились мало дослiдженими українськими науковцями. Це стосується i наукових розробок сучасних зарубiжних дослiдникiв, якi акцентують увагу на економiчнiй сторонi кооперативних органiзацiй (надання послуг) i часто не враховують їхньої соцiальної сторони (самодопомога, соцiальний та економiчний самозахист).
Наскiльки єврейська кредитна кооперацiя була масовим явищем можна судити за тим, що у 1914 роцi в Києвi таким собi А. Ельце була випущена брошура пiд назвою "Еврейский вопрос и национализация кредита".
Перша половина цiєї працi присвячена остогидним стандартним антисемiтським звинуваченням, друга половина - звинуваченням держави i в його особi Державного банку за те, що вся країна "обплутана" єврейськими ощадно-позичковими касами, якi обкрадають росiйську людину i росiйську народну казну, котра спокiйно "споглядає це обкрадання, не намагаючись захищатися".
Щодо єврейського кооперативного руху, то слiд вiдзначити монографiї В.С. Орлянского "Євреї України в 20-30-тi роки ХХ столiття: соцiально-полiтичний аспект" (Запорiжжя, 2000), О. Козерода "Евреи Украины в период новой экономической политики: 1921-1929 гг." (Киев, 2002). Але у першiй працi єврейський кооперативний рух розглянутий у системi розвитку єврейських кустарно-промислових господарств, а у другiй - загальнi питання розвитку єврейської кооперацiї в Українi у 20-х рр. ХХ столiття. У працi О.Я. Наймана "Iсторiя євреїв України" (Київ, 2003) лише згадується про єврейськi кредитно-кооперативнi товариства Пiвденно-Захiдного краю у 1904 роцi.
У книзi Я. Хонiгсмана "Благотворительность евреев Восточной Галиции" (Киев, 2002) висвiтлюється зародження i розвиток позичкових кас, а у дослiдженнi Я.М. Копанского "Джойнт в Бессарабии. Страницы истории" (Кишинев, 1994) досить послiдовно висвiтлений розвиток єврейського кредитно-кооперативного руху в Бессарабiї.
I тiльки у монографiї М. Полiщука "Евреи Одессы и Новороссии" (Иерусалим - Москва, 2002) досить детально висвiтлена дiяльнiсть перших кредитних кооперативiв (товариств взаємодопомоги прикажчикiв, учителiв та iн.), iсторiя їхнього виникнення, професiйний склад, внутрiшнi протирiччя, соцiальна дiяльнiсть, мiсце в общинному життi та взаємовiдносини iз владою. Але автор, як iсторик, вважає їх швидше професiйними спiлками, нiж кредитними кооперативами, i тому негативно ставиться до їхньої комерцiоналiзацiї. Проте цi комерцiйнi начала i були корiнною вiдмiннiстю мiж товариством взаємодопомоги i товариствами взаємного кредиту, а значна соцiальна спрямованiсть в їхнiй дiяльностi дозволяє зарахувати цi одеськi професiйнi спiлки до перших товариств взаємного кредиту не тiльки серед єврейського населення, але й в усiй Росiйськiй iмперiї.
Власне кажучи, цим i обмежується вивчення згаданої проблеми у публiкацiях, якi з'явилися протягом останнiх бiльш як сiмдесяти рокiв. Отже, дiяльнiсть кредитних товариств серед євреїв України другої половини ХIХ - початку ХХ ст. залишилася поза увагою сучасних дослiдникiв.
Значно глибший аналiз дiяльностi згаданих товариств було здiйснено у роботах дослiдникiв так званого дорадянського перiоду, особливо на початку ХХ ст., коли єврейський кредитно-кооперативний рух став реальною силою, яка була здатною допомогти дрiбним товаровиробникам успiшно протидiяти могутнiм конкурентам iз числа приватних фiрм чи посередницьких органiзацiй.
Особливо вiдомими були працi Л.С. Зака "Основные начала теории кредита и кредитной кооперации" (Пгд, 1919), "Кредитная кооперация в черте еврейской оседлости" (СПб, 1911), "Ссудо-сберегательные товарищества в черте еврейской оседлости" (СПб, 1910), "Кооперация среди евреев" (Л., 1925), а також звiти-огляди Єврейського колонiзацiйного товариств (ЄКТ): "Кредитна кооперацiя" (М., 1924) та "Промыслово-кредитная кооперация среди евреев за 1923-1927 годы" (М., 1928), у складаннi яких брали участь спiвробiтники ЄКТ: Л.С. Зак, П.М. Клiнчин, В.I. Лiнов, С.П. Сєгал, Б.Ю. Фрiдман та М.А. Хургiн.
Та в цих працях головна увага була звернена на органiзацiйну, економiчну та господарську сторони дiяльностi товариств, i лише у першiй зроблена спроба вивчити кредитну кооперацiю як соцiальне явище, iз позицiй кооперативних принципiв , цiнностей та iдеологiї.
Але кредитна спiлка - це фiнансовий кооператив, який одночасно виконує функцiї громадської органiзацiї та являє собою специфiчну форму господарювання, вiдмiнну вiд iнших. Iз соцiальної точки зору кредитна спiлка - це форма суспiльної взаємодопомоги та економiчного самозахисту людей; iз органiзацiйної - громадське об'єднання.
Як визначають Буздалов I.М та Шмельов Г.I.: "... У радянськiй економiчнiй науцi довгi роки проблеми кооперативного руху дослiджувались тiльки у зв'язку зi споживчою кооперацiєю i колгоспами, iз так званою колгоспно-кооперативною власнiстю" [12, c. 79]. Саме такий пiдхiд вiдображається на сучасному науковому розумiннi сутi проблеми. Внаслiдок цього, а також некритичного сприйняття теоретичних постулатiв класикiв сьогоднi у нас немає чiткої концепцiї кооперацiї, котра могла б стати основою для розробки державного кооперативного законодавства. У рiзних наукових закладах ведуться фрагментарнi дослiдження окремих сторiн даної проблеми, але на занадто суперечливiй, часом неприпустимо слабiй теоретичнiй базi, нерiдко вони вивчаються у рамках iншої проблематики.
Бернвальд А.Р. i Цихотський А.В. пишуть: "Як i будь-яка наука, кооперативна теорiя плюралiстична за самою своєю природою, вона включає рiзнi погляди, вона може наблизитися до iстини шляхом спiвставлення рiзних точок зору, їхнього взаємного збагачення, але не шляхом заздалегiдь даного прiоритету одних позицiй перед iншими"[13, c. 11].
Що ж є iстиною у кооперативнiй теорiї? Наука про кооперацiю позбавлена такого однозначного критерiю, яким володiє, наприклад, природознавство, - дослiду, експерименту. Але все одно критерiй iстини для теорiї кооперацiї полягає у практицi. Тiльки практика ця не сьогоднiшнього дня, не нинiшнього року i, можливо, навiть не нинiшнього десятилiття. Тривалi iсторичнi перiоди досвiд рiзних країн i народiв складають практичну лабораторiю теорiї кооперацiї.
"Отже, соцiальне життя характеризується двома основними ознаками: 1) воно являє собою спiльну дiяльнiсть людей, що має на метi задоволення людських потреб; 2) дiяльнiсть ця вiдбувається у певних рамках, якi диктуються зовнiшнiми нормами, правилами поведiнки" [14, c. 33]. Якими б не були цi норми, юридичними чи побутовими, спрямованими на подолання перешкод до вiльної дiяльностi людини (як, наприклад, карнi закони), чи на створення позитивних умов, якi сприяють досягненню найкращих результатiв (наприклад, правила, якими визначається державна соцiальна допомога населенню), - у будь-якому випадку норми цi не зачiпають сутностi людської дiяльностi, не стосуються її внутрiшнього змiсту.
Одним словом, зовнiшнi норми визначають формальнi умови соцiального життя, а конкретна спiльна дiяльнiсть людей складає матерiальне її наповнення. Для будь-якої речi форма невiддiльна вiд матерiї i одна без iншої не може iснувати. Так само i в суспiльствi зовнiшнi норми та людська дiяльнiсть тiсно пов'язанi мiж собою. I подiбно до того, як не можна отримати повного уявлення про предмет, не знаючи яка його форма та з чого вiн зроблений, так i для пiзнання явищ соцiального життя немає можливостi обiйтись без вивчення його форми i матерiї - зовнiшнiх форм i змiсту людської дiяльностi.
Ми говорили вище, що зовнiшнi норми можуть бути двоякого роду: правовi (юридичнi) i побутовi (умовнi). У сучасному життi головну роль вiдiграють норми першої категорiї. Вимоги пристойностi, етика i т. iн., як позбавленi примусових сил, мають другорядне значення i не дуже впливають на дiяльнiсть людей, спрямовану на задоволення їхнiх потреб.
Тому i по цей час дiяльнiсть кооперативiв вивчалася винятково з економiчної точки зору i зовсiм не враховувалась друга, може найважливiша сторона кооперативної iдеологiї - це, насамперед, кооперативнi принципи та цiнностi дiяльностi членiв кооперативiв.
Кооперативнi принципи є основою становлення моральної свiдомостi кооператорiв i моральним виправданням їхньої дiяльностi. Сучаснi кооператори розрiзняють тiсно пов'язанi мiж собою кооперативнi моральнi цiнностi (самодопомога, демократiя, рiвнiсть, справедливiсть, солiдарнiсть) i кооперативнi принципи (добровiльне i вiдкрите членство, демократичний контроль, економiчна участь членiв, самоуправлiння, спiвробiтництво мiж кооперативами, суспiльна турбота).
Як спiввiдносяться перерахованi цiнностi i принципи? Кооперативнi цiнностi - це той першопочаток, що завжди був i буде основою кооперативного руху. Кооперативнi принципи - керiвнi iдеї, за допомогою яких люди втiлюють кооперативнi цiнностi у життя. У фiлософiї кооперацiї її найбiльш стiйкою складовою є кооперативнi цiнностi, що надаються мотивам дiяльностi кооператорiв гуманний толерантний характер. А кооперативнi принципи вiдносно рухливi, вони не можуть бути "закам'янiлими", одвiчними.
Адже iсторiя кооперацiї розгортається як частина загальної iсторiї людства. У своїх надрах кооперацiя поступово накопичує кiлькiснi i якiснi змiни. Без сумнiву, вона благотворно впливає на оточуючу дiйснiсть i сама вiдчуває на собi зворотний вплив зовнiшнього свiту i рiзноманiтних перетворень, якi в ньому вiдбуваються. Цим пояснюється необхiднiсть перiодичного переосмислення, перегляду, реконструкцiї та удосконалення кооперативних принципiв. Їхня еволюцiя означає спосiб виживання i самооновлення кооперативної моделi шляхом її пристосування до умов суспiльного середовища.
Спiльнiсть мети членiв кооперативiв перетворює кооперативнi принципи на цiлiсну систему. Разом з тим кооперативнi принципи слугують умовою гармонiзацiї iнтересiв учасникiв кооперацiї i визначають залежний напрям розвитку кооперативного руху. Цим забезпечується згуртованiсть лав кооператорiв, виконання мiсiї кооперацiї та її успiшне майбуття.
Як вiдзначає Темирбулатов А.О.: "Кооперативнi принци являють собою систему iдей, узагальнених кооператорами на основi власного практичного досвiду, якi довели у минулому свою найкращу вiдповiднiсть як основоположних напрямкiв для тих, хто прагне створити ефективнi i довгостроковi кооперативнi товариства" [15, c. 37-38]. Однак рядовi громадяни визнають важким, якщо взагалi можливим, використання цих абстрактних iдей як орiєнтирiв у своїй дiяльностi кооперативiв. На практицi для кооператорiв набагато важливiше знати, яким чином дiяти, якi правила, процедури застосовувати i якi практичнi кроки (iз досвiду) найбiльш пiдходять для органiзацiї ефективних кооперативних товариств та вирiшення їхнiх економiчних проблем. Iншими словами, їм потрiбно знати, яка полiтика i практика вiдповiдає кооперативним принципам.
Кооперацiя являє собою особливу привабливiсть для тих, у чиєму характерi суспiльний елемент сильнiший i хто бажає не вiддiляти себе вiд своїх товаришiв, а працювати серед них як лiдер. Її декларованi цiлi можуть у деяких вiдношеннях бути благороднiшими, нiж її практична дiяльнiсть, але вона, безперечно, великою мiрою базується на моральних мотивах.
Зв'язок кооперацiї з етикою стає цiлком зрозумiлим, якщо ми уявимо собi, що кооперацiя власне не що iнше як втiлення принципу солiдарностi, того основного положення, що всi люди брати i що у них власне й тi ж самi iнтереси.
Як стверджує Г. Мюллер: "За вiдсутностi моральних начал кооперацiя не може рости i процвiтати, не може розгорнути свої цiлющi сили серед людей, котрi норовлять дiстати вигоду за рахунок своїх ближнiх, якi тiльки беруть i не хочуть нiчого давати, залюбки збирати плоди спiльної працi своїх товаришiв, самi ж ухиляються вiд роботи i вiд виконання своїх обов'язкiв. Де вiдсутнє усвiдомлення солiдарностi i воля до чесностi i справедливостi, там не може бути мiцним нiякий кооператив, навiть якщо держава чи доброзичливi особи асигнували великi суми, щоб пiдтримати його iснування" [16, c. 55].
Можливо, що на деяких стадiях свого розвитку кооперацiя зарекомендувала себе з гiршого боку, справляючи таке враження, нiби вона прагне до розвитку нових форм людського егоїзму i самолюбства. Але це трапилося лише з вини тих її адептiв, котрi не зрозумiли її iстинних принципiв або зрадили їх: вони дивляться на кооперацiю лише як на новий засiб дiстати деякi вигоди, не розумiючи її великого значення для всього людства.
Туган-Барановський доводить, що: "Кооперацiя виросла на капiталiстичному ґрунтi i має капiталiстичну форму; але у цiй капiталiстичнiй формi живе зовсiм iнший, некапiталiстичний дух, що кличе людство на новi шляхи, створює новi суспiльнi форми, настiльки протилежнi формам життя капiталiстичного суспiльства, наскiльки солiдарнiсть i взаємодопомога протилежнi експлуатацiї i насильству"
[17, c. 87].
Мiжнародний кооперативний альянс давно вже ухвалив правильне рiшення не вважати надалi полiтичний i релiгiйний нейтралiтет одним iз принципiв кооперацiї, а визнати доцiльним використання економiчної i полiтичної влади кооперацiї, якщо це необхiдно, для надання допомоги членам кооперативу i сприянню розвитку кооперативного руху в цiлому.
Отже, дух егоїзму поступається духу єднання.
У соцiальному планi кооперативний рух являє собою цiлу купу соцiоекономiчних пiдсистем "соцiалiзацiї" (самовираження) особистостi та групи. Тут виникають прямi i зворотнi зв'язки пiдсистеми соцiальних вiдносин та її суб'єктiв (особистостi, суспiльства, держави, закону, класiв, способiв життя i т.iн.), господарської пiдсистеми (методу отримання благ, форм власностi, працi, обмiну i т.iн.), iдеологiчної пiдсистеми (поглядiв, культур, стереотипiв, поведiнки, прагматизму - мiфологiзму, розподiлу прав i обов'язкiв i т.iн.).
Всi цi iдеї "прямої демократiї" вбудовуються перш за все в господарський механiзм к альтернативнi системи управлiння i "олiгархам", i "бюрократiї"
[16, с. 51].
Кооперацiя являє собою бiльш високий соцiальний тип, нiж колективiзм, бо колективiзм є органiзацiєю, заснованою на принциповiй владi бiльшостi над меншiстю, а кооперацiя є типом цiлком вiльної господарської i суспiльної спiлки. Сам акт кооперацiї буде покращувати людську особистiсть.
Тому в основi нашого дослiдження кооперативного руху - високi моральнi принципи спiвiснування кооператорiв. Було б корисно замислитися, чи завжди проголошенi кооперативнi цiнностi, якi одночасно є загальнолюдськими, вiдповiдають внутрiшнiм установкам кожного iз нас. На жаль, деякi нашi справи свiдчать про зворотнє.
Як звужена теорiя кооперацiї, її окремi види, так i загальна теорiя кооперацiї та всiх її видiв були пiдготовленi не вiдразу. У процесi пошуку єдино правильного наукового осмислення кооперативу в рiзнi iсторичнi часи були висловленi оригiнальнi судження. Кооператив як первинна складова кооперацiї об'єднує необмежену кiлькiсть людей, якi, ставши пайщиками i товаришами, беруть у своїй добровiльнiй спiлцi особисту та економiчну участь. Будучи суспiльною органiзацiєю, що займається господарською дiяльнiстю, кооперативи турбуються про матерiальний i духовний благоустрiй своїх членiв. Благородна не тiльки головна мета кооперативiв, але благороднi i засоби, способи її досягнення. Кооперативи дiють не заради наживи окремих осiб. Моральна перевага на боцi кооперацiї.
Та природа кооперацiї двояка. У кооперативi суперечливо поєднуються груповий егоїзм у виглядi особистих iнтересiв членiв, з одного боку, i альтруїзм, як постановка суспiльного значимих завдань, - з iншого. Кожний кооператив повинен реалiзовувати себе одночасно у якостi пiдприємства i соцiальної складової. У результатi кооперацiя розвивається як форма економiчної демократiї, соцiальний сектор ринкової економiки. Особливо виразно це проявляється на мiсцевому рiвнi, де кооперативи приносять реальну користь i своїм членам, i iншим громадянам, i навiть органам мiсцевого самоврядування. Кооператив укорiнюється тут як органiзацiйна форма прояву самодiяльностi на мiкрорiвнi. Саме мiсцевi кооперативнi товариства - першоджерело кооперативно життя на нацiональному рiвнi i у свiтовому масштабi. Девiз сучасних кооперативiв - "Дiючи на мiсцях, працювати глобально".
Кооперативна теорiя нiколи не була вузько економiчною, вона являла собою синтетичне, багатопланове явище, включала у свiй контекст, духовно-моральнi цiнностi, потужний соцiокультурний пласт. Тому у сучасних умовах знання теорiї i практики кооперативного руху стає життєво необхiдним для всякої культурної i освiченої людини. Тому фоном нашого дослiдження повинно стати сприйняття стихiйної взаємодiї економiчних i психологiчних процесiв, реакцiї поведiнки суб'єктiв. Психологiчнi шукання стимулювали свого часу розвиток маржиналiзму, а сьогоднi стали живильним середовищем для формування теорiї рацiонального вибору.
Iснують природнi, хоча iнколи i непомiтнi, зв'язки мiж економiчною поведiнкою суб'єктiв (людини, фiрми, соцiальної групи, суспiльства) та їхнiми психологiчними установками. Зв'язок цей двостороннiй, швидше за все його можна назвати взаємодiєю. Забуттям людських душевних переживань грiшила не тiльки радянська наука. Погляд на економiчну людину як на "колiщатко" у державному механiзмi, що дiє автоматично, спричинив серйозну шкоду соцiально-економiчному i полiтичному передбаченню. Ще бiльш тiсно переплетенi економiка i психологiя у соцiальних вiдносинах або у сферi великої полiтики.
Сфери наукових iнтересiв економiки та психологiї досить близькi: i та й iнша дослiджують поведiнку суб'єктiв. Економiста цiкавлять ринковi дiї, психолога-iндивiдуальнi реакцiї i переживання. Як економiчнi дiї, так i психологiчнi установки формуються, як правило, на рiвнi свiдомостi. Передбачуванi дiї i результати "програються" у свiдомостi iндивiда, але вони забарвленi кольорами його "несвiдомого", "внутрiшнього" "я", соцiальної залежностi та нацiонального прапора. I у цьому розумiннi поєднання економiчних та психологiчних пiдходiв пiднiмає економiчнi дослiдження на новий щабель, надає їм нової якостi.
Економiчна наука покликана визначати, як максимально ефективно використовувати обмеженi ресурси: природнi запаси, капiтали, трудовi резерви, що i для кого виробляти. Подiбно до всiх iнших галузей знання, економiка включає набiр аксiом i доказiв у будь-яких конкретних умовах. У цьому вузькому розумiннi вона не може бути нацiональною, так само як не може iснувати американської фiзики чи нiмецької математики. Цiни на товари скрiзь визначаються спiввiдношенням попиту i пропозицiї, зi зростанням доходiв вiдбувається зменшення споживчої його частини i зростання накопичувальної. Але в економiцi є принципова вiдмiннiсть вiд точних i природничих наук: вона має справу не з окремою людиною на безлюдному островi, а з членом суспiльства, який зазнає впливу традицiй, нацiонального менталiтету, полiтичних iнститутiв, та пристрастей. Iнструментарiй економiста має тому нацiональнi особливостi.
Економiчну теорiю, створену у ХVII - ХIХ ст., називають класичною, вона вiдповiдала потребам розвитку iндустрiального суспiльства, заснованого на приватнiй власностi i свободi економiчного вибору. Творчiсть Адама Смiта для економiки прирiвнюється, як кажуть, iз винайденням колеса. Але засновник класичної економiї вiдомий i як фiлософ-моралiст, його першою працею стала "Теорiя моральних почуттiв" (1759), аналiз мотивiв поведiнки людини, її чеснот i вад. Вiдомий англiйський економiст Альфред Маршал (1842-1924) визначав економiку як "вчення про нормальну життєдiяльнiсть людства" [18, c. 8].
ХХ столiття стало в iсторiї економiчної думки етапом макроекономiки. Її визначають як науку про сукупну економiчну поведiнку людей, про цiлiсну економiчну систему. Велика система - це не тiльки безлiч малих пiдсистем - фiрм i галузей, - але й нова якiсть. Її дiями керують iншi механiзми. Макросистема не може бути описана категорiями мiкроекономiки. Тут необхiднi новi макропоказники, новi методики та iнструменти. Макроекономiчнi дослiдження, поєднанi iз положеннями аналiтичної психологiї, стають основою державної полiтики, знаходять у нiй свiй початок i свої завершення. Економiчна полiтика - система дiй державних та громадських (суспiльних) iнститутiв, спрямованих на виправлення ситуацiї, корекцiю економiчних процесiв.
Мрiю про кооперативне спiвтовариство в макромасштабi, можливо нiколи не вдасться здiйснити принаймнi до закiнчення нинiшнього (двадцятого) столiття. Однак у багатьох суспiльствах це може бути здiйснено на мiкрорiвнi шляхом створення розмаїтостi кооперативiв, якi охоплюють значнi маси людей, що насправдi вiдбувається в багатьох точках земного шару [16, с. 43].
Однак економiчна наука мiстить позитивний i нормативний компоненти. Перший вiдповiдає на питання "Що вiдбувається" i пояснює стан речей, слугує базою для прогнозування; другий - зайнятий проблемою "Як повинно бути?" i, вiдповiдно, сприяє виправленню ситуацiї шляхом розробки рецептiв, переважно правового характеру. Поєднання цих двох начал є у кожнiй з вищезазначених гiлок макроекономiчного аналiзу; вiдмiнностi визначаються перш за все питомою вагою позитивного i нормативного компонентiв.
Загальновiдомий сковуючий вплив iдеологiчних пристрастей, що вкладають думку у прокрустову ложе абстрактних догм. Для емпiричної науки, покликаної завбачати пронози розвитку, умогляднi знання, що виходять за межi досвiду, протиприроднi. Тому корисно визначити мiсце нацiональної економiки у системi аналiзу. Зв'язок мiж макроекономiкою i економiчною полiтикою має достатньо чiткий вигляд: перша є теоретичною основою пiд час пiдготовки полiтичних дiй. Яку ж роль у цьому блоцi вiдiграє нацiональна економiка? Утворюючи наукову базу полiтики, макроекономiка, або полiтична економiя у широкому розумiннi, пропонує загальнозначимi шляхи, придатнi для подолання iнфляцiї i безробiття, стимулювання економiчного зростання, пом'якшення фiнансової кризи.
Але якi з цих рiшень вибрати, як використовувати у данiй конкретнiй ситуацiї, на якi клавiшi натискати i вiд яких заходiв утриматися? Цi питання важко вирiшити без поглибленого вивчення теперiшнього i минулого країни, її потенцiалу, її соцiальних стереотипiв, без найбiльш вдумливого ставлення до нацiональної економiчної психологiї. Предметом аналiзу нацiональної економiки виступають особливостi нацiональної економiчної поведiнки, специфiчнi форми унiверсальних причинно-наслiдкових зв'язкiв, таких як, наприклад, iнвестицiї, особливостi нацiональної психологiї та економiчнi традицiї, ступiнь державного втручання в економiку, що виражається у своєрiдностi економiчного порядку.
Тому вивчення нацiональної економiки як основи внутрiшньої полiтики передбачає найбiльш уважне ставлення до нацiонального менталiтету, традицiй, почуттiв, релiгiй, нацiональних символiв. Така природна тiсна взаємодiя економiки та психологiї призвела до появи нового напрямку у сучаснiй науцi - економiчнiй психологiї, а у нашому випадку етнiчної економiчної психологiї, яка у полiтичному контекстi намагається виробити методику соцiально-психологiчного впливу на сучасний етнос України iз корекцiєю та врахуванням можливостей i обставин оточуючої дiйсностi. Але якщо психологiчний метод передбачає аналiтичнi пiдходи до дослiдження, то економiчна психологiя, яка знаходиться у процесi становлення, включає активне практичне начало.
Економiчна психологiя, батьками якої є теоретична i прикладна економiка та психологiя, включає наступнi взаємопов'язанi аспекти вивчення:
-- спонуки чи мотиви дiяльностi економiчної людини;
-- економiчна свiдомiсть особистостi, що формується на основi життєвих переживань, накопиченого досвiду, подолання труднощiв;
-- несвiдоме начало у психiцi iндивiда i мас (iлюзiї, ажiотаж, страхи i психози), що виникають через закрiпленi у пам'ятi подiї, взаємозв'язки, емоцiї;
-- економiчна поведiнка, активнi дiї, що цiлеспрямовано змiнюють оточуюче середовище.
Економiчна психологiя розкриває процес пiзнання економiчної реальностi, яка складається зi сприйняття, уявлення, мислення, передбачає вiдповiднi методики дiй. Накопичення знань у сферi економiчної психологiї дозволяє подолати труднощi спiлкування, вирiшувати завдання пiдвищення життєвого рiвня, зайнятостi, трудової дисциплiни, удосконалювати економiчну полiтику, а також знайти пояснення фактам i мотивам, якi не можуть осягнути економiка та психологiя, взятi окремо, наприклад, неприйняття з боку населення тих чи iнших, здавалося б сприятливих, полiтичних рiшень.
У полiтичному контекстi психологiя служить для досягнення мети, що визначається зовсiм не нею. Разом зi змiною обстановки завдання змiнюються або стають предметом полiтичних суперечок. Як правило, макроекономiчна мета є немовби загальновизнаною (наприклад, боротьба iз безробiттям, iнфляцiєю, депресiєю), тим часом як пропонованi засоби їхнього досягнення помiтно вiдрiзняються, так само як i рiзними виявляються методи соцiально-психологiчного впливу. Конкретна допомога, що полягає у формуваннi психологiчних установок, одночасно служить внесенню ясностi чи виправлень у реалiзацiю поставленого завдання. Знання психологiчних процесiв дозволяє завбачити, що, за даної ситуацiї та установках, є практично досяжним.
Економiчна свобода є необхiдною, але не достатньою умовою для полiтичної свободи. Остання, у свою чергу, потрiбна для забезпечення свободи економiчного вибору у довгостроковому планi. ХХ столiття було ознаменоване майже повсюдним змiцненням економiчної присутностi держави. Особливо державне регулювання стало необхiдним для здiйснення соцiальної полiтики, взагалi стратегiї соцiалiзацiї у широкому розумiннi. Колективне споживання або задоволення суспiльних потреб (охорона здоров'я, освiта, пiдтримка бiдних i т.iн.) неможливi без використання державних важелiв та органiзацiй. I, нарештi, хотiлося б особливо пiдкреслити, маючи на увазi день сьогоднiшнiй, потребу у державнiй пiдтримцi, а iнколи й в органiзацiї фундаментальних наукових дослiджень у цьому питаннi, що обумовлюється появою нових економiчних потреб, з якими ринок за своєю природою не може впоратися.
Сучасна наука не задовольняється однiєю констатацiєю фактiв та їхнiм описом у тому чи iншому зв'язку - iсторичним, догматичним, критичним та соцiологiчним. Тiльки наука, яка досягла високого ступеня досконалостi, може дати матерiал для вивчення за допомогою всiх перерахованих прийомiв.
Науковi дослiдження повиннi включать, як правило, декiлька етапiв. Стосовно науки, яка поєднує психологiю i економiку, то у нiй можна видiлити наступнi щаблi:
-- Конкретизована постановка завдання та його формулювання.
-- Розробка гiпотез, можливо виведених iнтуїтивно, котрi б пояснювали логiчний зв'язок мiж групами явищ.
-- Використання iсторичних традицiй, пошуку фактологiчного матерiалу, пiдтвердження або заперечення гiпотези.
-- Iнтерпретацiя одержаних результатiв та їхнє теоретичне узагальнення.
Звичайно, ця класифiкацiя умовна, окремi фази дослiдження можуть випадати або зливатися в єдиний розумовий процес. Тому в процесi свого дослiдження автор використовував слiдуючi методи дослiдження:
а) формацiйний пiдхiд. Цей пiдхiд пов'язаний iз встановленням головного господарського укладу в економiчнiй дiяльностi єврейського населення України того перiоду. Таким укладом був дрiбнотоварний - кустарництво i торгiвля. Така специфiка господарських занять бiльшостi українського єврейства наклала певний вiдбиток як на спосiб його життя, так i на спосiб його мислення.
б) цивiлiзацiйний пiдхiд. Iснуючi специфiчнi риси, особливостi єврейського народу, позначалися на їхнiй багатовiковiй iсторiї, спроможностi зберегти свою культуру практично у будь-якому iнокультурному середовищi.
в) соцiокультурний, що передбачає усвiдомлення культурної спадщини того або iншого народу, специфiку прояву цiєї спадщини у конкретно розглянутий перiод, а також етики працi, i мiсця релiгiї у життi цього народу. Щодо цього не можна не погодитися з О.С. Переломовим, який стверджує, що "мiцно сидячи в людях моральнi якостi нiяк не менше значимi при поясненнi економiчної дiяльностi" [19, с.6 ].
Такий пiдхiд особливо продуктивний стосовно євреїв, тому що небагато можна зустрiти етносiв, якi визначали б напрямок свого соцiально-економiчного життя не зовнiшнiми чинниками, а духовно-релiгiйними. "Iудаїзм - пише Г. Фiшман, - прагне до пiдвищення духовної якостi (святостi) через дотримання особливих зобов'язань, що встановлюють сувору щоденну схему поводження, засновану на розпорядженнях i заборонах" [20, с. 16];
г) соцiально-психологiчний пiдхiд, що випливає iз вищезазначених особливостей єврейського етносу. Цей пiдхiд пов'язаний iз необхiднiстю обов'язкового облiку особливостей укладу єврейського життя, його традицiй i звичаїв [21, с. 26].
Безумовно єврей являв собою "економiчну людину", весь уклад життя якої будувався на грошових вiдносинах, який з дитинства був знайомий iз поняттями "грошi", "позичка", "проценти", "прибуток".
Тому особливу увагу автор придiляє морально-етичнiй сторонi господарської дiяльностi єврея.
Автор вважає, що у єврейському середовищi на першому мiсцi мiжособистiсних зв'язкiв знаходяться шлюбнi взаємини та iнтереси. Цi iнтереси, якi пройшли через свiдомiсть i закрiпленi релiгiєю, звичаями i правовими нормами, виробляли певнi нахили, якi, у свою чергу, визначали соцiальний статус та iнстинкт практичностi, ощадливостi, i, як наслiдок, переважання рацiонального над мiстичним, соборностi - над iндивiдуалiзмом.
Названi пiдходи наклали свiй вiдбиток на структуру нашого дослiдження: по-перше, висвiтлення кредитної кооперацiї трактується як соцiальне явище; по-друге, аналiзуються iсторичнi, правовi, етнiчнi i психологiчнi фактори, якi визначають поведiнку людини; по-третє, розкривається змiст економiчних процесiв таких соцiальних iнститутiв як сiм'я, община, суспiльство, iсторiя виникнення кредитних та ощадно-позичкових товариств, їхнiй склад за групами i класами, соцiально-культурну i полiтичну дiяльнiсть; по-четверте, висновується i обґрунтовується необхiднiсть вiдродження кредитної кооперацiї як важливої форми взаємо- i самодопомоги пiд час вирiшення соцiальних i культурних питань єврейської громади України.
1.1.3. Життєвий уклад єврейської громади та соцiальна функцiя релiгiї. Щодо своєрiдного укладу росiйського єврейства, то вiн не був, зрозумiло, притаманним винятково цiй гiлцi єврейства. Цей побутовий уклад був однiєю з основ iснування єврейства протягом столiть. Уже в давнину була характерна своєрiднiсть єврейства, що проявлялася i в особистому, i в суспiльному життi. З давнiх-давен одним з основних прагнень єврейства було створення владної i авторитарної форми з метою збереження цього своєрiдного побуту, побудованого на покорi перед законом, на богослужiннi i взаємодопомозi.
За останнi 150 рокiв, протягом яких iснувало росiйське єврейство з його специфiчним обличчям, вiдбулися вирiшальнi змiни у єврейських центрах Центральної i Захiдної Європи. Епоха просвiтництва (Гаскала) й емансипацiї, що викликала спiлкування євреїв з неєвреями в економiчнiй i культурнiй сферах, посилення впливу суспiльства i держави зачепила основи основ єврейського побуту. Навiть у тих країнах, де знання Тори було ще широко поширеним, i "Галаха" i "звичай" знаходили широке застосування (наприклад, у країнах Сходу), все це розглядалось швидше як пережиток, який там зберiгся, поки туди не проникли свiтло просвiти i вiяння сучасностi з їхнiм духом свободи та iнiцiативи. Iнакше складалися справи у росiйському єврействi.
Росiйське єврейство брало активну участь у процесi економiчного розвитку Росiї. Воно брало участь у заселеннi пiвдня, у великому будiвництвi на пiвнiчному заходi, у розвитку залiзничної мережi, у заснуваннi банкiв, у розширеннi експорту, у розвитку промисловостi, в експлуатацiї природних багатств i т.iн.
З цього погляду росiйське єврейство було типовим для епохи емансипацiї. Воно значною мiрою сприяло пiдвищенню рiвня життя деяких суспiльних прошаркiв єврейства, засвоєнню ними росiйської мови i залученню до росiйської культури, виникненню нових, передових поглядiв на життя. Не дивлячись на всi цi змiни, життєвий устрiй росiйського єврейства залишився в основному колишнiм i зберiг свої типовi риси.
Цi риси своєрiдностi проявлялись у багатьох вiдношеннях. По-перше, протягом всього ХIХ ст. єврейський побут в основному зберiгся непорушним. Вiн зберiгся завдяки "вченню i закону" - "покiрностi", яка продовжувала жити i розвиватися. Про це, мiж iншим, свiдчить величезна теоретична рабинська писемнiсть та популярна лiтература з питань єврейського права i звичаю. Бiблiографи вiдзначають 570 томiв з Галахи, складених у Росiї, а також 130 популярних книг про закони i звичаї, пов'язанi з укладом домашнього i сiмейного життя у буднi i свята.
По-друге, пристосування народу до нових умов було значною мiрою колективним пристосуванням. Особистiсть не виключалася iз групи, не ставала зайвою, а вносила корективи, тiльки виправляючи форми колективного iснування i певною мiрою також ставала фактором внутрiшньої консолiдацiї. Ця здатнiсть до колективної стiйкостi значною мiрою витiкала ще з одного елементу - iз глибокої вкорiненостi росiйського єврейства у традицiї власної культури. Ця вiкова культурна традицiя призвела до прагнення росiйського єврейства будувати своє життя, як колективно, так й iндивiдуально, на основi низки єврейських суспiльних i духовних цiнностей, якi продовжували дiяти як фактори, що формують iндивiдуальне i колективне буття.
Наведемо декiлька конкретних iлюстрацiй. Полiтична система, встановлена росiйським урядом, намагалася побороти єврейський "сепаратизм", єврейську "вiдокремленiсть" за межами релiгiї i культу. Наприкiнцi 1844 р. росiйський уряд вiдмiнив кагал i передав функцiї общинним установам. Одночасно iз вiдмiною кагалу був введений збiр (податок на кошерне м'ясо) - дохiд iз цього збору призначався на покриття податкових недоїмок, а також на утримання синагог, лазень, будинкiв для пристарiлих i рабинiв. Фактично "коробка" була вилучена iз пiдпорядкування євреїв, i завiдування нею передано мiськiй владi i державним органам, котрих зобов'язували тiльки "радитися з осiлими i заможними євреями". Євреям заборонили збирати грошi на "єврейськi потреби" без особливого на те письмового дозволу влади. Влада ввела також iнститут "казенних рабинiв", котрi повиннi були, за задумом влади, боротися з єврейським "сепаратизмом" i наглядати за євреями та їхнiми релiгiйними i виховними закладами.
Однак євреям фактично вдалося зберегти свою самостiйну органiзацiю навiть у межах, встановлених владою. Ця органiзацiя набула форми товариств, закладiв, спiлок, що дiяли згiдно зi встановленими загальними законами i правилами. Цим шляхом євреї, спираючись на багатовiкову традицiю, у кiнцевому пiдсумку звели нанiвець усi урядовi плани. У пiдпорядкування своїх товариств i органiзацiй євреї перевели всi свої заклади - благодiйнi, виховнi, соцiального забезпечення, товариства допомоги бiдним євреям ("Цедака гедола"), похороннi братства (хевра кадiше) i т.iн. А казеннi рабини перетворились фактично на представникiв общин перед владою, подекуди навiть на уповноважених общини або керiвникiв громадських органiзацiй. До того ж все було побудовано на принципi добровiльностi, значення якого проявилося повною мiрою у трагiчному становищi, в якому росiйське єврейство опинилося у роки першої свiтової вiйни.
У дiяльностi уряду помiтна система, яка зводилася до нагляду за єврейським вихованням для того, обмежити його обсяг, послабити "вiдокремленiсть" i перетворити хедер та єшибот - цi основи єврейського виховання - на казеннi школи з метою "виправлення" євреїв. Уряд при цьому уявляв собi реформування єврейського життя iнакше, нiж єврейськi просвiтителi. За його планом, на чолi єврейських шкiл (навiть рабинських шкiл) повиннi були бути християни. Проте євреям вдалося зберегти хедер i єшибот як органiзовану i мiцну систему просвiтницьких закладiв для рiзних вiкових груп, систему, завдяки якiй нацiональна традицiя глибоко укорiнилася у народних масах.
Засiдання рабинської комiсiї, яке перiодично скликалося урядом пiдтвердили пропозицiї влади, але комiсiї вдалося домогтися згоди на подальше iснування єврейських виховних закладiв. Врештi-решт влада була змушена визнати хедер, через який пройшла бiльшiсть молодого поколiння всього народу. У заснованих хедерах наприкiнцi ХIХ ст. навчалось понад 200 тис. учнiв, а було багато i незатверджених хедерiв. Єшиботи, якi ще 1844 року були визначенi як вищi навчальнi заклади для молодi, котра бажає глибше пiзнати Талмуд за першоджерелами єврейської вiри i пiдготуватися до звання рабина, також продовжували iснувати i навiть розвиватися, всупереч офiцiйним перешкодам.
Поряд iз цим Бет-мiдраш i клойз (синагоги i молильнi) також вiдiгравали значну роль i пiдтримували традицiї єврейської культури, особливо у дiяльностi численних товариств iз вивчення Тори, Мiдраша, Мiшни, Галахи, Талмуду i творiв, присвячених релiгiйнiй моралi та етицi. Цi заклади продовжували iснувати, i спроби влади встановити за цими релiгiйними закладами нагляд зазнали невдачi.
На початку царювання Миколи II жило у межi осiлостi близько мiльйона євреїв, i ще пiвмiльйона - у Царствi Польському. У селах залишалась мала частина єврейського населення: це були орендарi, шинкарi, скупники сiльськогосподарських продуктiв. Насильницькi виселення iз сiл загнали бiльшiсть євреїв у тисняву i скупченiсть мiст i мiстечок, де вони перебивались випадковими заробiтками.
Але не випадково казали тодi: людина подiбна до мотузки, один кiнець якої у руцi Всевишнього, а за другий кiнець тягне Сатана. Серед євреїв траплялись, звичайно ж, ледарi i обманщики, криводушнi i черствi серцем, егоїсти i себелюбцi: нестерпнi умови життя тому сприяли. Але не цi люди визначали моральну i духовну атмосферу єврейського суспiльства.
Мiста i мiстечка були переповненi ремiсниками i дрiбними торговцями, якi жорстко конкурували один з одним. "Крамниць - що зiрок на небi. - писав Л.Леванда". - Ви не повiрите, що крамниця, весь товар, який можна купити за якiсь двадцять чи тридцять рублiв, повинна нерiдко служити єдиним засобом iснування для цiлого сiмейства, часто численного. Для дрiбної торгiвлi потрiбен був хоч якийсь оборотний капiтал, проте його нi в кого не було.
Коли пiдходив час закуповувати товар, єврей бiг до сусiднiх крамарiв i брав у них безпроцентну позику - три-п'ять рубiв у кожного. Цi грошi вiн поступово повертав, виторговуючи у своїй крамницi, i, у свою чергу, давав позику iншим крамарям для закупiвлi товару. Виходило так, що всi євреї мiста торгували на один i той самий оборотний капiтал у декiлька сотень рублiв.
Ринок (ринкова площа) у мiстечку був не тiльки джерелом заробiтку торговцiв, ремiсникiв i посередникiв, але й мiсцем, де вiдбувалася зустрiч iз неєвреєм-селянином - чужим i часто ворожим мiстечковим свiтом. Євреї, з їхнiм культом ученостi та всезагальною грамотнiстю зустрiчалися з темною i майже всуцiль неграмотною масою. Село i мiстечко мали рiзнi, часом важкосумiснi етнографiчнi особливостi. Євреї мiстечка iз внутрiшньою гiднiстю терпiли образи i презирства неєврейського оточення, вiддячуючи тим самим презирством. Навiть коли взаємостосунки iз сусiдами були дружними, у євреїв мiстечка були постiйно присутнi побоювання (пiдкрiпленi пам'яттю про колишнi лихi часи) несподiваного погрому. Зазвичай погром починався на ринковiй площi, а потiм перекидався на будинки i синагоги.
Правлiння Миколи II видiлялось i не менш впертим опором сотень тисяч євреїв, якi у злиднях i приниженнi, здавалося б, наперекiр здоровому глузду вiдстоювали свою вiру i свої традицiї, - а хоча б вигiдно було б хреститися - як зманливо розчинитися в оточуючих народах. У вiдокремленому i замкнутому свiтi єврейської общини найголовнiшим було служiння Всевишньому, вивчення Тори i дотримання її приписiв. Закони Тори поширювалися на повсякденний побут, на сiмейнi стосунки i виховання дiтей, на всi бажання, потреби i мрiї євреїв. Без всякого приниження, точно i добросовiсно виконували вони приписи релiгiї i вiрили, що слова, думки i вчинки будь-якої людини впливають на долю всього свiту. Добро не прийде само собою, для цього потрiбно багато зусиль, i життя людини не призначене для того, щоб провести його легко i безтурботно. Без допомоги людини свiт не позбудеться недосконалостi, i не тiльки людинi потрiбно заступництво Неба, а i Небо потребує її допомоги. Виконуючи заповiдi Тори, кожний єврей вiдновлює те, що пошкоджено у цьому свiтi, на макове зерня вiдводить Всесвiт вiд хаосу i наближує до гармонiї, а тому свiт без Тори не може iснувати.
Життєвий устрiй єврейських общин межi осiлостi мало змiнювався з часом. Стосунки мiж членами сiм'ї у повсякденному життi, вiдносини мiж людиною й общиною регулювались законами Талмуду, постановами рабинiв i столiтнiми звичаями. У цьому закритому свiтi панували злиднi, згромадеженiсть, занепокоєння про завтрашнiй день i турбота про харчi для сiм'ї, але цей свiт iснував за власними законами i звичаями, якi не тiльки накладали вiдбиток на зовнiшнiсть єврея, але й дозволяли йому жити повноцiнним духовним життям, пiзнавати глибину i сенс iснування.
Єврейське населення в переважнiй бiльшостi дотримувалось релiгiйних заповiдей - на подив стороннiх спостерiгачiв.
Всi грошовi, подружнi та iншi суперечки у євреїв вирiшувалися судом рабина, до якого з повною довiрою звертались i мiсцевi християни у своїх змаганнях з євреями. Суд цей був - треба вiддавати йому належне - швидким, справедливим i до того ж дуже дешевим. Постраждалий звертався до рабина, рабин посилав служницю за звинувачуваним, i той негайно з'являвся - випадкiв неявки не було. Потiм обидвi сторони клали на стiл плату за судовий розгляд - все одно скiльки, але тiльки порiвну, - i розгляд починався. Нарештi оголошувався вирок в останнiй формi, який беззаперечно виконувався без допомоги судових виконавцiв, завдяки авторитету рабина.
Столiтня вiдчуженiсть вiд оточуючого неєврейського середовища, економiчний i побутовий устрiй мiстечка з його обмеженими можливостями для торгової i ремiсничої дiяльностi, з його стiйкою прихильнiстю до традицiй i мiсцевих общинних авторитетiв багато в чiм формували своєрiдний образ схiдноєвропейського єврейства, притаманний йому психологiчний склад i особливостi його духовного самовираження. Життя єврея у мiстечку обмежувалось домом, синагогою i ринком.
Дiм (тобто сiм'я з її патрiархально-традицiйними устоями) був основною соцiальною одиницею мiстечка. У ньому з найбiльшою повнотою проявлялась єврейська любов до дiтей i гордiсть за їхнi успiхи, спаянiсть сiм'ї, насолода вiд виконання релiгiйних обрядiв. Сiмейнi подiї (народження, обрiзання, бармiцтва, весiлля, смерть) ставали надбанням усiєї общини, яка схвалювала або осуджувала будь-який вчинок своїх членiв. Цей общинний контроль став одним iз головних регулюючих факторiв самоврядування, котре протягом столiть пiдтримувало виконання приписiв Галахи i слiдкувало за громадським порядком, обходячись без власних органiв примусу i не користуючись послугами полiцiї. Але цей же самий контроль став сприйматися як пригноблення i придушення особистостi зi змiною суспiльних вiдносин, iз проникненням нових вiянь зовнiшнього свiту ХIХ-ХХ ст.ст.
Синагога, що вiдiгравала центральну роль у життi єврея мiстечка, була не тiльки будинком молитви та вивчення законiв вiри, але й мiсцем зiбрання общини. Розподiл мiсць у синагозi вiдображав соцiальну iєрархiю. Понад схiдною стiною сидiли найбiльш поважнi люди - рабин, знавцi Талмуду, багачi, якi жертвували великi суми на благодiйнiсть. В мiру вiддалення вiд схiдної стiни цiннiсть мiсць зменшувався, i бiля захiдної стiни розташовувалися зазвичай жебраки. Благодiйнiсть була основою життя мiстечка, рiзнi общиннi органiзацiї турбувались про злидарiв, рятуючи часом вiд голоду цiлi сiм'ї. У бет-мiдрашах i бiльшостi синагог мiстечка молодi люди самостiйно вивчали Тору i Талмуд. У синагогах часто виступали мандрiвнi магiди-проповiдники, i всi сходились послухати заїжджого гостя.
У своїх промовах вони плямували ухилення вiд вiри i традицiй, пригноблення бiднякiв, негiдне ставлення один до одного у торгiвлi. Бувало так, що пiсля його проповiдi торгiвцi бiгли до своїх крамниць i знищували фальшивi гирi.
Увечерi, пiсля роботи, чоловiки йшли у бет-мiдраш i слухали там знавцiв, суперечилася, наводили витонченi докази i цитати iз багатьох книг, змагаючись мiж собою у тлумаченнi складних талмудичних питань. Цi жебраки, напiвголоднi люди на чужiй землi, у неприязному оточенi, без вiдчуття спокою i безпеки забували пiд час навчання хвилювання i турботи дня i почували себе гордими, могутнiми, неймовiрно багатими, тому що володiли духовним багатством колишнiх поколiнь. Важко було знайти дiм, навiть в якомусь покинутому селi, де не було б шафи з книгами, в якiй знаходився Талмуд, Мiдрашим i т.iн. Про Тору вже нiчого й казати. Такого будинку, де немає Тори з рiзними коментарями, не iснувало.
Тому наше дослiдження вiдкривається аналiзом релiгiйних, психологiчних, етичних i правових факторiв, що визначають поведiнку людей, потiм описується розвиток економiки, розкривається змiст таких суцiльних iнститутiв, як община, сiм'я i взаємодiя мiж ними. На цiй основi пояснюються категорiї власностi, працi, пiдприємницької дiяльностi, а також державне втручання у рiзних, переважно нормативних формах, як головної умови ефективного функцiонування економiчної системи.
Особлива увага придiляється морально-етичнiй сторонi господарського життя.
На передньому планi мiжособистiсних зв'язкiв знаходяться шлюбнi зв'язки та суспiльнi iнтереси. Вiдразу за аналiзом iнтересiв, що пройшли через свiдомiсть i закрiпленi релiгiю, звичаями, моральними i правовими нормами, переходимо до розгляду схильностей, що визначають соцiальний статус та стимулюють "iнстинкт кооперацiї", прагнення до збагачення та його певне обмеження. За умови розумного виховання цi схильностi можна перетворити, скажiмо, на пiдприємливiсть, обережнiсть, а також на такi кооперативнi моральнi цiнностi як самодопомога, демократiя, рiвнiсть, справедливiсть i солiдарнiсть.
Соцiальна функцiя релiгiї. Десь у глибинi душi кожної людини жеврiє надiя на життя пiсля смертi. Так влаштована наша свiдомiсть. Iснує безлiч видiв релiгiйної свiдомостi. Як правило, релiгiї мiстять у собi двi частини: розповiдну, або легендарну, i догматично-обрядову. Перша припускає обмежене накопичення свiдчень, друга - обмежена своєю сферою, новi догмати i обряди не можуть введенi без колiзiй.
Разом з тим у мiру накопичення iсторичного досвiду i перегляду життєвих цiнностей релiгiйнi погляди змiнюються, залишаючись водночас немов би противагою повсякденнiй свiдомостi i своєрiдною з'єднуючою ланкою мiж iндивiдом i суспiльством.
Будучи залежною вiд Творця, людина змушена iти на жертви i самозречення. Релiгiя дозволяє зберiгати внутрiшнiй спокiй, дає втiху, приборкує страхи i афекти.
Релiгiя зберiгається протягом багатьох тисячолiть, вона корисна i виправдана, хоча ступiнь її придатностi залежить вiд сьогодення, вiд минулої спадщини народу, умов життя та психологiчних установок.
В ортодоксальному юдаїзмi помiтне явне поєднання мiстичного начала з рацiональним i соборностi над iндивiдуалiзмом.
Деякi психологи вважають, що мiстичнi стани, якi належать швидше до сфери емоцiй, вiдрiзняють єврейських фiлософiв. Подiбнi стани можуть стимулювати роботу думки, часто дуже далеку вiд реальностi.
Єврейськi релiгiйнi фiлософи придiляли увагу "великим мiстикам" минулого - пророкам, котрi володiли даром прозрiння, ставили його вище багатьох наукових вiдкриттiв та явне їх схиляння до колективiських начал, в основi яких: надання переваги соборностi, спiльностi перед особистою свободою; вiдмова вiд користолюбства i торжество справедливостi.
Релiгiя i поведiнка людей. Замислiмося над впливом юдаїзму на господарську дiяльнiсть. Вiн суперечливий, рiзноплановий. Подiбно до всiх вчень юдаїзм повчає, що праця є земним призначенням людини, що тiльки працею вона може здобути собi хлiб насущний та власнiсть. Проповiдуючи рiвнiсть людей перед Богом, юдаїзм закликає до справедливого розподiлу земних благ, до необхiдностi роздiлити надлишок, який дiстався тобi, з бiдними.
На жаль, пiд час вiдповiдi на питання "жити за потребами народу чи влади" юдаїзм схилявся, як показують його дiї, до останнього. Юдаїзм нiс у собi глибоке моральне почуття, але мало сприяв вихованню характеру, активного полiтичного ставлення до життя.
Повна гармонiя суспiльних та особистих устремлiнь уявляється в реальному життi iлюзорною. Мова може йти у кращому випадку про спроби наблизити шляхом полiтичних дiй загальнi, груповi i приватнi iнтереси. До того ж свобода економiчного вибору, без якої немає прогресу, виключала економiчну рiвнiсть. Але євреї спiвробiтничали на правах "народу - гостя", на правах колективного пристосування.
Вiдкриття у науцi, так само як i вдосконалення у виробництвi, не є результатом спiльної дiяльностi думки. Привиди кожний бачить поодинцi.
Спогади реконструюють минуле, надаючи йому привабливих рис. Народ волiє надiляти навiть деспотiв хоча б якимись чеснотами. У мистецтвi це називають "шекспiрiзацiєю образу". Євреї люблять iдеали, якi порiвняно легко пiддаються спокусi. До того ж дивитися в очi правдi часом нелегко. Вiра в утопiї - це своєрiдна реакцiя пристосування у дусi Овiдiя: "Важко повiрити в те, у що не вiриться". А все ж таки для кожного, народженого в єврейському середовищi, мiститься дещо особливе хоча б у тому, що в Гетсиманському саду до цього зберiгалося вiсiм олив, що росли там ще за прадавнiх часiв. Символи, що ожили, iснують i в християнствi, i в iсламi, i в буддiйськiй релiгiї.
Колишнiй координатор кооперативного руху агентства США з мiжнародного розвитку Джек Шиффер (1925-2001) вказував на спiльне мiж релiгiйними i кооперативними принципами: "Починаючи з християнських соцiалiстiв Європи та Пiвнiчної Америки, а також iндуського фiлософа Робiндраната Тагора в його "Кооперативних принципах", вiд японця Тойохiто Кагави в його "Братських господарствах" i до енциклiк Папи Римського чулися найрiзноманiтнiшi голоси, якi кожен по-своєму проголошували, що Бог - на боцi кооперацiї, та уточнювали релiгiйнi принципи, на яких базується кооперацiя" [16, с. 62].
Християнськi соцiалiсти проголошувати необхiднiсть втiлення в життя заповiдей християнства на засадах соцiалiзму. Вони розглядали християнство як духовну основу соцiалiзму i пропонували будувати економiчне життя майбутнього суспiльства на справжнiх кооперативних принципах. Вони вважали, що кооперацiя є новою манiфестацiю покути роду людського перед Богом.
Так, британський теоретик кооперацiї Вiльям Кiнг (1786-1865) писав: "Моя мрiйливiсть виражається в упевненостi, що настане день, коли моральнi принципи Христа, втiленi у справжнiй кооперацiї, здiйсняться у практичному життi"
[16, с. 221].
Через кооперацiю сподiвався запровадити християнську етику в суспiльне життя засновник сiльських кредитних кооперативiв у Нiмеччинi Ф.Р. Райфайзен (1818-1888), який розглядав євангельськi заповiдi, як єдину можливу основу дiяльностi кредитних товариств. За його словами "без моральних сил, тобто без пiзнання наших обов'язкiв стосовно Бога i стосовно наших ближнiх, як цього вчить християнство, i без щирого прагнення виконувати цi зобов'язання зовсiм неможливий розвиток кредитних товариств" [16, с. 223].
Як вiдзначав К.I. Храневич (спiвробiтник Московського народного банку, автор праць про кредитну кооперацiю, доктор наук, професор, у 1922 р. висланий iз Радянської Росiї), "... найбiльш помiтною фiгурою у складi адмiнiстрацiї товариства є ксьондз. Це явище прямо й очевидно пов'язано з енциклiкою папи Лева ХIII, який благословив католицьке духiвництво на дiяльну участь у всiх видах кооперацiї. Само собою напрошується спiвставлення папської енциклiки зi знаменитим циркуляром Св. Синоду (нинi, на щастя, вiдмiненого), що не дозволяв православному духiвництву брати керiвну участь у закладах дрiбного кредиту на тiй пiдставi, що карфагенський помiсний збiр забороняє "клiрикам добувати собi на прожиття зайнятими безчесними i огидними" [16, с. 224].
В. Кiнг стверджував: "Де б не були заснованi товариства, вони зроблять свою справу. Вони будуть розвиватися паралельно з християнським принципом i, можливо, з часом полегшать йому можливiсть практичного здiйснення бiльшою мiрою, нiж це мало мiсце досi. На початку християнства дух любовi створював деякi форми кооперацiї, проте вони залишалися недосконалими внаслiдок нестачi дiлової обiзнаностi та трудових навичок. Тепер, коли ми змiцнiли, нам потрiбно лише
одне - саме дух християнства, щоб забезпечити товариствам тривалу життєздатнiсть" [16, с. 221].
Господарська етика. Що ми розумiємо тут пiд "господарською етикою" релiгiї, стане очевидним у ходi подальшого викладу. Автора цiкавлять не етичнi теорiї теологiчних компендiумiв, якi слугують лише засобом пiзнання (за деяких обставин, щоправда, важливим), а практичнi iмпульси до дiї, що кореняться у психологiчних i прагматичних релiгiйних зв'язках. Хоча наступний виклад i являє собою до певної мiри зiбрання окремих нарисiв, iз нього все ж таки повинно стати зрозумiло, яким складним утворенням є конкретна господарська етика та наскiльки багатосторонньо вона обумовлена.
Господарська етика не є простою "функцiєю" форм господарської органiзацiї, так само, як вона не може сама однозначно їх створювати. Але в юдаїзмi господарська етика була релiгiйно детермiнована. Абсолютно очевидно, що вона значною мiрою володiла суто автономною закономiрнiстю, заснованою на релiгiйному ставленнi людини до свiту. Немає сумнiву, що важливим детермiнантом господарської етики була релiгiйна обумовленiсть життєвої поведiнки. Вона, у свою чергу, також вiдчувала в даних географiчних, полiтичних, соцiальних, нацiональних умовах великий вплив економiчних i полiтичних моментiв. Спроба показати цю залежнiсть в усiх її деталях завела б нескiнченно далеко вiд визначеної теми. Тому у данiй працi мова може йти лише про спробу виокремити спрямовуючи елементи життєвої поведiнки таких соцiальних верств, якi справили найбiльший вплив на практичну етику вiдповiдної релiгiї i специфiки, тобто рис, що вiдрiзняють її вiд iнших релiгiй i разом з тим суттєвих для господарської етики. Такий вплив повинен справляти не обов'язково один прошарок. До того ж у процесi iсторичного розвитку визначальнi у цьому розумiннi прошарки можуть змiнювати один одного. I нiколи подiбний вплив не являє собою виняткову прерогативу окремого прошарку. Проте для кожної даної релiгiї можна у бiльшостi видiлити прошарки, життєва поведiнка яких була, в усякому разi за перевагами, визначальною.
Юдаїзм став пiсля вавiлонської неволi релiгiєю "народу парiя". На чолi його в серединi столiття виявилися iнтелектуали, котрi отримали своєрiдну лiтературно-ритуалiстичну пiдготовку, представники пролетароїдної, рацiоналiстичної бюргерської iнтелiгенцiї.
Думка автора аж нiяк не зводиться до того, що своєрiднiсть релiгiї є простою функцiєю соцiального становища того прошарку, який виступає в якостi її характерного носiя, немовби його "iдеологiєю" чи "вiдображення" його матерiальних i духовних iнтересiв. Навпаки, навряд чи можливе бiльше нерозумiння точки зору, що проводиться у даному дослiдженнi, нiж подiбне тлумачення. Як не глибоко в окремих випадках економiчно i полiтично обумовлений вплив на релiгiйну етику, її основнi риси мають перш за все релiгiйнi витоки. Навiть якщо вони нерiдко у наступному поколiннi радикально перетворюються, оскiльки виявляється необхiднiсть привести їх у вiдповiднiсть до потреб общини, то приводяться вони, як правило, у вiдповiднiсть перш за все з її релiгiйними потребами.
Лише вторинне значення, що правда дуже часто суттєве, а часом i вирiшальне, можуть мати iнтереси, пов'язанi з iншими сферами. Хоча для кожної релiгiї змiна соцiально визначальних прошаркiв зазвичай дуже важлива, разом з тим немає сумнiву, що тип релiгiї, котрiй колись склався, дуже впливає на життєву поведiнку рiзнорiдних прошаркiв.
Зв'язки мiж релiгiйною етикою та iнтересами окремих прошаркiв iнколи iнтерпретувалися таким чином, немовби перша є тiльки "функцiєю" останнiх, причому не тiльки у розумiннi iсторичного матерiалiзму - цього ми тут торкатися не будемо, - але й суто психологiчної точки зору.
Продовжимо розмову про нацiональну економiчну психологiю. У попередньому викладi ми звертали увагу на її формування, маючи на увазi фактори загального погляду, що викликає, однак, найрiзноманiтнiшi соцiально-психологiчнi наслiдки. Зупинимося тепер на специфiчних обставинах розвитку єврейської економiчної людини, психологiї єврейського народу.
Народ - це потужна гранiтна основа, скрiплена цементом столiтнiх традицiй. Роль традицiй багатогранна. Вони можуть сприяти економiчному зростанню або, дiючи вибiрково, стимулювати розподiл працi i спецiалiзацiю; сила традицiй здатна провокувати експерименти i дуже несподiванi та зовсiм неочiкуванi полiтичнi рiшення.
Сучасне тiсно пов'язане з минулим, хоча, як кажуть, не все, що "пiсля цього" означає "внаслiдок цього". Чiткої детермiнованостi тут немає, але ми щоденно вiдчуваємо нацiональну ментальнiсть, що iсторично склалася.
Мiрилом еволюцiйної зрiлостi i цiнностi було моральне i iнтелектуальне пристосування.
Сучаснi антропологи i психологи схильнi розподiляти людей за їхньою приналежнiстю до тiєї чи iншої культури, часом цей фактор подається всеохоплюючим. Культурна специфiчнiсть i вiдповiднi їй шаблони поведiнки пояснюють приязнiсть чи терпимiсть по вiдношенню до одних нацiй або пiдозрiливiсть, ворожiсть до iнших. Культурна спiльнiсть, близькiсть системи переваги i мотивацiї призводить до виникнення певних полiтичних iнститутiв, якими в нашому випадку є єврейський кооперативний рух.
1.2. Кооперативна полiтика та iдеологiя i практика iудаїзму
1.2.1. Iудаїзм. Заповiдi. Кооперативнi цiнностi. Iудаїзм - це не тiльки релiгiя, не тiльки вчення про фiлософiю, моральнiсть, етику. Перш за все - це закон, що регламентує всi без винятку сторони життя як iндивiда, так i суспiльства. Окрiм порядку молитви, вивчення Тори, дотримання суботи i свят, виховання дiтей, майнових i трудових вiдносин, закон цей визначає спосiб поведiнки єврея у таких сферах як харчування, гiгiєна, одяг, подружнi стосунки та iнше.
Основа закону - 613 заповiдей, якi Всевишнiй дав Мойсею на горi Сiнай i якi записанi у П'ятикнижжi Мойсеєвому (Хумашi). Заповiдi цi подiляються на двi категорiї: 248 заповiдей, що приписують, i 365, що забороняють. Однак у П'ятикнижжi про заповiдi говориться лише у загальному виглядi, i цих знань у бiльшостi випадкiв недостатньо для виконання заповiдей у рiзних складних мiнливих життєвих ситуацiях. Тому на горi Сiнай Всевишнiй дав Мойсею не тiльки Письмову Тору (Тора шебiхтав), тобто ту частину Вчення, яку було наказано записати або самому Мойсею, або пророкам наступних поколiнь, але й Усну Тору (Тора шебеальпе). В Уснiй Торi, до якої належать Мiшна, Талмуд, а також безлiч коментарiв i тлумачень, заповiдi описанi детально, з усiма вказiвками, необхiдними для їхнього практичного виконання. У наш час й Усна Тора записана. Однак у далекому минулому, починаючи з поколiння Мойсея (поколiння виходу з Єгипту) i до завершення II ст. н.е., тобто близько 15 ст. тому, Усна Тора дiйсно передавалася iз поколiння у поколiння тiльки усно. Мiшну, що складає законодавчу основу Усної Тори i складається iз 63 трактатiв, записав рабi Йегуда Ганасi, якого часто називають Рабейну Гакадош ("наш святий учитель") або просто Рабi ("учитель"). Це вiдбувалося вже пiсля захоплення Країни Iзраїлю римлянами i зруйнування Другого Храму.
Мiшна дає закони, заповiдi у контекстi конкретних життєвих ситуацiй, розповiдей про вчинки i судження мудрецiв i законовчителiв. Вона наводить також численнi випадки розходжень у думках мiж законовчителями, дискусiї, а у низцi випадкiв також вирiшення суперечки. Ще бiльш докладнi епiзоди i розгорнутi дискусiї мiстяться у Талмудi (який в основi своїй є широким коментарем i ґрунтовним тлумаченням Мiшни). Опис деталей суперечок, мистецтва i логiки ведення дискусiї, аргументацiї i шляхiв вдосконалення кiнцевих висновкiв дозволяє використовувати величезний за обсягом, глибиною i рiзнобiчнiстю матерiал Талмуду для прийняття за аналогiєю законодавчих постанов у будь-якiй конкретнiй ситуацiї, навiть якщо у результатi змiни iсторичних епох зовнiшнi умови радикально змiнились. Слiд вiдзначити, що Талмуд є не тiльки фундаментом єврейського законодавства, але й джерелом свiтогляду, вiри, моралi. Недарма протягом багатьох столiть вивчення Тори в йешивах практично ототожнювалося з вивченням Талмуду. Хоча формально Талмуд є лише частиною Тори, в ньому так органiчно переплетенi всi iншi компоненти як Письмової, так i Усної Тори, що людина, яка вивчає Талмуд, по сутi, оволодiває всiєю Торою. Тому i побутує у народi висловлювання "Море Талмуду", хоча ця метафора вiдображає, звичайно, той факт, що обсяг Талмуду величезний.
Зi сказаного вище ми можемо, ймовiрно, зробити висновок про те, що для вирiшення того чи iншого конкретного законодавчого питання потрiбнi глибокi знання Талмуду, як, звичайно, й iнших частин Тори. Протягом багатьох столiть цей факт слугував одним зi стимулiв до постiйного i поглибленого вивчення Тори i Талмуду. Iдея створення законодавчого довiдника зi зручною систематичною структурою, такого собi кодексу, можливо, була причиною того, що протягом низки столiть такий кодекс не був написаний. Дуже ймовiрно, одначе, що ще бiльш важливими причинами були побоювання, що наявнiсть доступного i зручного кодексу послабить iнтерес до вивчення Талмуду. Адже iсторичний досвiд навчає, що тi єврейськi общини, у яких послаблювалася iнтенсивнiсть вивчення Талмуду або вивчення припинялося зовсiм, розпадалися, асимiлювалися i зникали.
Розглянемо детальнiше по Талмуду деякi моральнi та економiко-правовi питання, якi були основою формування мислення єврея як людини економiчної i являлися базовими в будь-яких дiлових стосунках, в тому числi i в кредитнiй кооперацiї.
Наведемо як приклад вiдомий талмудичний уривок, що описує спробу видiлити iз 613 заповiдей найбiльш важливi.
Раббi Сiмлай навчав: 613 заповiдей були вiдкритi Мойсею: 365, котрi забороняють, i 248 - котрi наказують... Коли Давид (котрому, вiрогiдно, належить авторство Псалмiв) прийшов, вiн узагальнив 613 заповiдей до 11 етичних принципiв:
"Господи, кому дано пробувати у шатрi Твоєму? Проживати на святiй горi Твоїй"?
-- Тому, чиї шляхи непорочнi
-- хто чинить справедливо
-- i не бреше самому собi
-- у кого на устах немає обмови
-- хто друговi не чинить зла, не образить ближнього
-- хто зневажає негiдникiв
-- а богобоязливих поважає
-- якщо присягнувся - нехай навiть на шкоду собi - клятви не порушить
-- не дає грошей пiд вiдсотки
-- не бере хабара
-- хто не пiдкупний - нiколи не засудить невинного.
[22, c.18-19]
Що означає третiй принцип "Той, хто каже правду у серцi своєму"? Це людина, яка йде за правдою, навiть якщо вона вiдома лише їй i навiть якщо це невигiдно з практичної точки зору. Коментарi у Талмудi розповiдають про випадок з Рабi Сафрою: "Одного разу, коли Раббi читав "Шма"..., до його кiмнати ввiйшла людина i запропонувала купити якийсь товар у крамницi. Не бажаючи переривати молитву, Раббi не вiдповiв. Покупець сприйняв тишу як вiдмову i декiлька разiв перепитав, пропонуючи за товар все бiльшу суму. Коли Раббi Сафра закiнчив молитву, вiн пояснив, чому вiн зберiгав мовчання i сказав, що продасть товар за початковою цiною, адже почувши її, вiн був готовий укласти угоду..."
Але ми вважаємо за необхiдне навести бiльш широкий спектр Заповiдей, якi мають вiдношення до нашої теми, тобто до економiки i моральних цiнностей. Перелiчимо їх.
Заповiдi, що наказують
Повинен:
38. Давати цдаку (милостиню) бiдним.
39. Виконувати обiтницю i дотримуватися клятви.
60 Любити ближнього як самого себе.
62. Давати грошi у борг бiдним.
63. Повертати речi, взятi пiд заставу, за першою вимогою власника.
67. Вершити правосуддя у справах торгiвлi згiдно iз законами Тори.
68. Повертати награбоване.
69. Повертати загублене.
70. Розвантажити тварину, яка лежить пiд ношею.
71. Допомогти ближньому навантажувати поклажу на тварину чи людину.
72. Вибачати грiшнику.
Заповiдi, що забороняють
29. Присягатися даремно.
30. Давати брехливi клятви у грошових справах.
31. Давати брехливу клятву.
34. Викрадати майно.
35. Грабувати свого ближнього.
36. Брехати у грошових спорах.
37. Ошукувати ближнього.
39. Брехливо свiдчити.
40. Домагатися чужого майна.
41. Розпалювати у серцi бажання до чужого майна.
47. Обдурювати один одного у торгових справах.
48. Ображати ближнього словами.
51. Утискувати вдову або сироту.
52. Вимагати повернення боргу, якщо вiдомо, що боржниковi нiчим розрахуватися.
53. Брати участь у передачi позики пiд вiдсотки.
54. Давати єврею пiд вiдсотки грошi, їжу та iншi речi.
55. Брати у борг у єврея пiд вiдсотки.
58. Брати пiд заставу предмети, що використовуються для приготування їжi.
59. Забирати заставу у боржника силомiць.
60. Брати пiд заставу одяг вдови.
61. Утримувати заставу, якщо вона потрiбна власниковi.
62. Робити жорстоким своє серце, вiдмовляючись допомогти бiдняковi.
76. Сприяти тому, щоб ближнiй погрiшив.
77. Поширювати плiтки.
78. Ненавидiти один одного.
79. Паплюжити один одного.
80. Мститися один одному.
81. Зберiгати будь-яку образу.
82. Ухилятися вiд врятування єврея.
83. Обдурювати у разi торгових змiн пiд час зважування.
84. Тримати у своєму володiннi неточну мiру чи гирю.
[23]
А тепер розглянемо заповiдь про "Цдаку" i як вона трактується в головних єврейських Книгах.
195-а заповiдь - велiння давати пожертвування бiдним (Цдака), пiдтримуючи нужденних i полегшуючи їхню долю. Велiння виконувати цю заповiдь повторено у рiзних висловлюваннях. Сказав Вiн: "Якщо ж буде хтось жебраком iз твоїх братiв..., то вiдкрий йому свою руку" (Дварим 15:7-8). I сказав: "I якщо збiднiє брат твiй, то пiдтримай його, хоч вiн прибулець, хоч поселенець ..., нехай живе брат твiй iз тобою" (Ваiкра 25:35-36). I в усiх цих вiршах мається на увазi одне: щоб ми забезпечували наших бiднякiв усiм необхiдним i пiдтримували їх.
Закони, пов'язанi з виконанням цiєї заповiдi, роз'яснюються у рiзних мiсцях Талмуду, переважно у трактатах Ктубот (48-50-а, 66-б-68-а) i Бава батра (8-11-а, 43-а). Згiдно з нашою традицiєю (Гiтiн 4-б), навiть бiдняк, котрий сам живе на пожертвування, зобов'язаний виконувати цю заповiдь, пiдтримуючи, бодай навiть найменшим, того, хто бiднiший або подiбний до нього [24, с. 150].
Що говорить Талмуд про цю заповiдь, що наказує?
Сказано у Торi: "Вiдкрий для нього свою руку" (Дварим 15:8). Мудрецi пояснюють, що заповiдь "вiдкрити руку" говорить про пожертвування, цдаку. Ми зобов'язанi давати цдаку незаможним стiльки разiв, скiльки вони про це нас попросять" (Сифри). Ще сказано у Торi: "Пiдтримай його, хоч вiн прибулець, хоч вiн поселенець ..., i вiн буде жити з тобою (Ваiкра 25:35). Пiд "прибульцем" розумiють людину, яка перейшла у єврейство, пiд поселенцем - того, хто прийняв на себе дотримання усiх семи заповiдей, якi заповiдалися усiх нащадками Ноаха; ми повиннi допомагати i такiй людинi.
I ще сказано: "... щоб жив твiй брат з тобою" (Ваiкра 25:36).
Потрiбно давати те, що необхiдно бiдняковi, те, чого у нього немає i без чого вiн не може обiйтись. Якщо у бiдного немає одягу, потрiбно дати йому одяг; i так само з усiма iншими необхiдними йому речами. Допомогу надають, зважаючи на свої можливостi; до того ж ця заповiдь покладена навiть на бiдну людину, навiть на того, хто сам живе на подаяння, - вiн теж зобов'язаний давати цдаку iншим бiдним.
Перевага у порядку надання допомоги встановлюється таким чином: спочатку будь-який бiдний родич, потiм бiдний сусiд, потiм бiдняк твого мiста. На це вказує сама Тора, коли говорить: "Ти повинен розкрити свою руку для твого брата, твого бiдного i твого злиденного у твоїй землi" (Дварим 15:11).
Той, хто побачивши прохача милостинi, ховає вiд нього свої очi (роблячи вигляд, що немовби не бачить його) i не подає йому, - тим самим порушує не тiльки вказану заповiдь, але i заборону, про яку говорилося вище (див. 62-у заповiдь, що забороняє). Людина, що вiдмовляється давати цдаку, коли її просять у неї i коли вона може її дати, здiйснює дуже тяжкий вчинок; така людина називається грiшником i злодiєм.
Ми зобов'язанi дотримуватися заповiдi про цдаку ретельнiше, нiж усiх iнших заповiдей, оскiльки милосердя - розпiзнавальна риса єврейського народу, нащадкiв Авраама. Влада єврейського царя в Ерец Iсраель може бути вiдновлена, й iстинна вiра може вистояти тiльки через милосердя, як сказано: "Цiон спокутується правосуддям, а його покаянi - праведнiстю" (Iсая 1:27). Єврейське походження немилосердної людини повинно бути поставлено пiд сумнiв, оскiльки жорстокiсть не властива євреям, як сказано: "Ось iде народ з пiвночi, великий народ..., жорстокi вони i нещаднi". (Єремiя 50:41-42). Всi євреї - брати, як сказано у Торi: "Ви - сини Всевишнього, Всевишньому Богу" (Дварим 14:1). Якщо навiть у братiв немає жалю один до одного, то хто тодi пожалiє бiдняка? До кого нужденний може звернутися, благаючи про допомогу? Невже до язичникiв, якi ненавидять i переслiдують євреїв? Його погляд звернений тiльки до своїх побратимiв!
Необхiдно давати цдаку iз приємним виразом обличчя, з радiстю, а не з виглядом людини, яка важко розтається зi своїм майном. Милосердя нiколи не призводило нi до чого поганого, нiхто не став бiднiшим, подавши бiдному, бо сказано: "I милосердним стане свiт (Iсая 32:17)". Необхiдно заспокоїти i втiшити бiдну людину, не можна дорiкати їй, кричати на неї, оскiльки її серце i без того розбито. Горе тому, хто ганьбить бiдняка!
Якi ми можемо зробити висновки?
Iудаїзм твердить, що прагнення до справедливостi, милосердя i спiвпереживання - основнi риси характеру синiв Iзраїлю. Бiльше того, якщо єврей недостатньо милосердний i недостатньо спiвпереживає та проявляє жорстокiсть стосовно ближнього свого, Талмуд вимагає перевiрити його родовiд, оскiльки є сумнiви, що вiн дiйсно єврей.
Якщо в iнших народiв акт милосердя називається милiстю серця, а акт благодiяння вважається виявом милостi i вчинком добровiльним, то в iудаїзмi це трохи не так. По-перше, благодiяння, милостиня, iвритом "Цдака", що означає "справедливiсть" i розумiється як здiйснення благодiяння не тiльки через доброту душевну, але i як встановлення у свiтi вищої, Божественної Справедливостi. А по-друге, цей акт є справою не добровiльною, а обов'язковою.
Згiдно iз законом Тори, кожний, навiть той, хто сам живе на подаяння, зобов'язаний давати "Цдаку" - не милостиню подавати тому, хто її просить, а творити справедливiсть.
Ось чому в iудаїзмi "Цдака" вважається не як милостиня, а як справедливий розподiл доходiв.
Тому iудаїзм вважає "Цдаку" не добровiльною i добросердною справою, а обов'язковою, i ця обов'язковiсть перетворює "Цдаку" на форму податку. Кожний зобов'язаний дати на "Цдаку" не менше 10% рiчного доходу.
-- Якщо людина дає милостиню iз невдоволенням, вона йому не зараховується.
-- У першу чергу "Цдака" дається дiйсно тим, хто її потребує: прибульцям, сиротам, вдовам i жебракам. Дуже похвальна справа пiдтримувати матерiально тих, хто вивчає Тору вдень i вночi, а також витратити грошi на облаштування весiлля для бiдної нареченої.
-- У першу чергу "Цдаку" дають рiдним, сусiдам i бiднякам свого мiста, а потiм усiм iншим. Якщо той, хто дає "Цдаку", сам не дуже багатий, вiн має право витратити грошi, видiленi на "Цдаку", на навчання своїх дiтей Торi i на купiвлю священних книг. (При цьому на книгах робиться вiдповiдний запис про те, що вони не передаються у спадок).
-- Наскiльки це можливо, потрiбно намагатися давати "Цдаку" таємно. Вищим ступенем милосердя вважається такий, коли той, хто дає, не знає, кому вiн дає, а той, хто бере, не знає, вiд кого вiн приймає.
-- Але найвищим ступенем милосердя є пiдтримка ближнього свого ще до того, як вiн почав бiднiшати.
-- Дуже похвальна справа - пiдтримка мудреця, того, хто вдень i вночi вивчає Тору. Якщо вiн не хоче приймати "Цдаку", йому допомагають iншими способами: продають дешево, а купують дорого, беруть на себе управлiння його майном, беруть його компаньйоном, видають за нього свою дочку i т.iн.
-- В той же час кожен повинен прагнути до того, щоб не потрапляти у залежнiсть до iнших. Але якщо людина дiйсно не може прожити без подаяння через хворобу або похилий вiк, йому заборонено вiдмовлятися вiд "Цдаки".
-- Дуже великою заповiддю вважається "Цдака" на будiвництво синагоги i викуп полонених. Коли викрадають декiлька чоловiк, Закон вимагає у першу чергу викупляти жiнок [25, с. 194-200].
Але Талмуд на цьому не зупиняється, а розвиває цю заповiдь глибше, пiдкреслюючи, що виконання закону про "Цдаку" (яким би сумлiнним воно не було), впливає на наслiдки, а не на причину цього явища. Тому розглянемо i таке питання: коли не подати милостиню - найбiльша милостиня.
"Є вiсiм ступенiв милосердя, кожен з яких вище попереднього. Найвище милосердя - допомогти бiдному єврею подарунком, позикою або наданням роботи, або дати йому частку у справi, словом, зробити так, щоб вiн бiльше не потребував допомоги iнших людей" (Мiшне Тора "Закони про дари бiдним", 10:7).
Маймонiд ясно вiдчув те, що зараз усiм вiдомо - тривале одержання милостинi призводить до деградацiї особистостi. Тому найкраще вiдкривати бiдним кредит i знаходити для них роботу. Тому вiн i сформулював 197-у заповiдь.
197-а заповiдь - велiння давати у борг бiдному, щоб полегшити його долю i покращити хiд його справ. I це бiльш суворий наказ i зобов'язання, нiж заповiдь про цдаку. Адже не так страждає i бiдує той, хто, принижуючись, вiдкрито випрошує у людей те, що йому необхiдне, як той, хто ще не вiдкриває свого становища. I вiн потребує допомоги, щоб його жалюгiдне становище не виявлялось i вiн не став би залежати вiд подаяння.
Наказ виконувати цю заповiдь мiститься у Його вимовленому: "Якщо ти надiляєш грошима Мiй народ, бiдняка, котрий з тобою..." (Шмот 22:24). I сказано у Мехiльтi (Мiшпатим): "Всi "якщо" у Торi - це дозволи, крiм тих випадкiв...", i один з них - "Якщо ти надiляєш грошима Мiй народ...". Сказали мудрецi: "Якщо ти надiляєш грошима" - обов'язкова вимога. I щоб ти не засумнiвався: "Можливо, це не зобов'язання, а просто дозвiл?", Тора говорить: "Дай йому у борг в мiру потреб його" (Дварим 15:8), що є обов'язковою вимогою, а не дозволом".
Закони, пов'язанi з виконанням цiєї заповiдi, так само пояснюються у декiлькох мiсцях трактату "Ктубот" (48-а, 67-б), i у трактатi "Бава батра" (8-а) [24, с. 150-151].
Багато хто думає, що знамените вчення Маймонiда про вищий ступiнь милосердя є цiлком i повнiстю його нововведенням. Насправдi Талмуд вчить, що, за законом про цдаку, необхiдно створити такi умови, за яких людина не буде бiльше терпiти нужду зовсiм або, принаймнi, протягом, достатньо довгого часу. Раббi Абба сказав вiд iменi Раббi Шимоне Бен Лакiша: "Той, хто позичає бiдному краще того, хто дає милостиню; а той, хто кидає грошi у спiльний карман (щоб дати частку бiдному у справi), краще їх обох" (Шаббат, 63-а).
Єврейське розумiння вищого ступеня милосердя як допомоги бiдному стати на ноги, щоб вiн мiг сам забезпечувати себе, бере початок у рядках Тори та їхнiх коментарях Раввiнами: "I якщо збiднiє брат твiй i знесилiє у тебе, то пiдтримай його, хоч вiн прибулець, хоч поселенець, i буде жити вiн з тобою" (Ваiкра, 25:35-36).
Можна пояснити слова "пiдтримай його" за допомогою аналогiї. Доки важко навантажений вiслюк стоїть, одна людина може схопити його (утримати вiд падiння), i той залишиться стояти. Якщо ж вiн упав, п'ять чоловiк не примусять його знову встати (Сифра, Ваiкра).
Кращий вид допомоги - пiдтримати iншого єврея, не дозволивши йому збiднiти. Це можна зробити або у виглядiв подарунка, або позички, або взяти до себе компаньйоном, знайти йому пiдходящу роботу. Так наказує Тора, кажучи: "Пiдтримай його (Ваiкра, 25:35). Пiдтримай його до того, як вiн упаде."
Нашi мудрецi кажуть, що той, хто насправдi не потребує цдаки, але однаково просить її, врештi-решт обов'язково опиниться у становищi, коли без цдаки не зможе прожити. А той, хто надає перевагу злидням, щоб не бути тягарем для iнших, врештi-решт неодмiнно розбагатiє i буде матерiально пiдтримувати iнших. Саме таку людину має на увазi пророк Iрмеягу, вигукуючи: "Щаслива людина, яка покладається на Господа!" (Iрмеягу, 17:7).
Подивимось тепер, як це питання було сформульоване в концентрованiй формi по Кiцур Шулхан Арух.
Закони позичок
1. Заповiдь iз Тори вимагає давати у борг бiдним євреям, як сказано: "Якщо грошi будеш ти позичати народовi Моєму бiдному, котрий iз тобою...". I хоч у вiршi вжито слово "якщо", знають мудрецi нашi благословенної пам'ятi вiд своїх учителiв, що це "якщо" говорить не про право, а про обов'язок. Так говориться у збiрцi Мiдрашей "Мехiльта": "Якщо грошi будеш ти позичати..." - мова йде про обов'язок. Про обов'язок чи лише про право (адже сказано "якщо")?. Про це говорить iнший вiрш: "I вiзьми у нього заставу..." - тобто говориться саме про наказ".
Чому же сказано "якщо". Ось що саме мається на увазi: якщо ти вже позичаєш грошi, то позичай Моєму народовi, а не неєвреям. Кому ж iз "Мого народу"? Тим, якi "з тобою". Звiдси зробили висновок мудрецi нашi благословенної пам'ятi: бiдняк, який є твоїм родичем, має переважне право на позичку, а бiдняк твого мiста - переважне право у порiвняннi з iншими бiдняками.
I заповiдь дати бiдному у борг - бiльш важлива заповiдь, нiж заповiдь дати милостиню бiдняковi, який просить її, оскiльки останнiй уже вимушений жебракувати, а той, хто просить у борг, ще не дiйшов до цього щабля.
I Тора гнiвається на того, хто вiдмовляється позичати грошi бiдному, кажучи: "I жадiбним ти будеш для брата твого злидаря..." Якщо людина позичає бiдному, про неї говорить вiрш: "Тодi поклич, i Бог вiдповiсть".
2. Якщо навiть багата людина потребує позички - заповiдь вимагає дати йому у борг та допомогти також словами, давши пораду, яка буде їй корисною.
3. Заборонено давати у борг без свiдкiв, навiть знатоку Тори, крiм як у випадках, коли позичка вiдбувається пiд заставу. Краще ж давати у борг пiд розписку.
4. Заборонено наполягати на виплатi боржником боргу, якщо кредитор знає, що у того зараз немає грошей. Навiть проходити перед ним заборонено, оскiльки тому буде соромно у присутностi свого кредитора, знаючи, що вiн неспроможний виплатити борг, i про це сказано: "... i не будь йому утискувачем".
5. Так само, як кредитору заборонено утискувати боржника, заборонено боржниковi навмисно утримувати у себе грошi товариша, якi у нього лежать, i казати: "йди i приходь завтра" у тому випадку, якщо у нього зараз дiйсно є чим вiддати, як сказано: "Не кажи ближньому своєму: йди i прийди".
6. Заборонено боржнику, взявши грошi у борг, розтратити їх без користi, так, що вони можуть бути витраченi i нiчим буде виплатити борг, навiть у тому випадку, якщо кредитор дуже багата людина. I той, хто так робить, називається злодiєм, як сказано: "Позичає злодiй i не платить". I заповiдали мудрецi нашi: "Хай будуть грошi товариша твого важливi для тебе, як твої". I якщо кредитор знає про боржника, що вiн зазвичай так чинить, тобто не турбується про чужi грошi, краще зовсiм не давати йому у борг, нiж дати i бути вимушеним потiм примушувати його виплатити борг, порушуючи кожного разу заборону "... i не будь йому утискувачем".
7. Той, хто дає у борг пiд заставу, повинен остерiгатися користуватися цiєю заставою, оскiльки це використання застави нагадує взяття вiдсоткiв. Якщо ж людина дала у борг бiдняковi пiд заставу мотики, сокири i т.iн., якi можна здавати в оренду за велику платню, а амортизацiя їхня дуже мала - кредитор може здавати цi речi в оренду, не питаючи дозволу боржника, i вираховувати орендну платню iз суми боргу, оскiльки ми можемо покладатися на те, що боржника це влаштовує. А деякi кажуть, що кредитор має право здавати цi речi в оренду тiльки iншим, але не собi, щоб не подумали, що вiн користується цими речами безкоштовно тiльки за те, що дав власнику цих речей у борг.
8. Якщо кредитор хоче взяти у боржника заставу не пiд час самої позички, а пiсля цього, вiн може зробити це тiльки пiд наглядом рабинського суду.
9. Завжди потрiбно людинi уникати ролi поручителя пiд час позички i ролi зберiгача застав, наскiльки це можливо.
10. Якщо у людини є боргова розписка її товариша i та розписка зношена i скоро стане нерозбiрливою, нехай ця людина прийде у рабинський суд, де їй пiдтвердять цю розписку.
11. Заборонено тримати у будинку погашену боргову розписку, як сказано: "Не населяй шатро своє обманом".
12. Як потрiбно дуже дбайливо зберiгати дану тобi товаришем на зберiгання рiч, так дуже дбайливо потрiбно зберiгати рiч, дану пiд заставу, оскiльки той, хто зберiгає заставу, вважається таким, що робить це не як послугу, а за платню. Так само, як той, хто взяв рiч просто на зберiгання, не має права передати її на зберiгання ще комусь, як буде пояснено у главi 189, так само i кредитор не має права передати заставу комусь iншому на зберiгання або дати її пiд заставу ще комусь без згоди господаря.
13. Якщо людина дає товаришу у борг пiд заставу, маючи на увазi, що якщо товариш не вiддасть йому грошi до такого-то термiну, застава стане повнiстю належати кредитору, то хай вона неодмiнно скаже йому у момент позички: "Якщо ти не викупиш цю рiч до такого-то термiну, вона стане вважатися такою, що належить менi iз сьогоднiшнього дня".
14. Якщо людина знає, що винна своєму товаришу грошi, а товариш каже йому: "Я точно знаю, що ти менi нiчого не винен", - вiн не зобов'язаний сплачувати йому борг, оскiльки (навiть якщо борг i був), товариш його вибачив йому цi грошi.
15. Якщо боржник збирається виплатити борг кредитору через посланця, то негайно вiдразу пiсля того, коли вiн передасть грошi посланцевi, цi грошi стають належними через того посланця безпосередньо кредитору. I якщо тепер боржник передумав i хоче забрати грошi назад, а борг сплатити потiм, - йому заборонено це робити, оскiльки довелося б брати грошi у кредитора без його дозволу; i посланцевi також заборонено давати їх боржнику [26, с. 399-400].
Тора забороняє євреям брати вiдсотки за позику євреєвi (Дварим, 23:20). У бiблейську епоху життя євреїв переважно зводилось до сiльського господарства, i потреба у грошах виникала дуже рiдко. З розвитком економiки грошi стали розглядатися як будь-яке iнше майно - i люди не хотiли бiльше давати у борг, якщо не очiкували за це платнi. У результатi була створена правова фiкцiя, яка все ще використовується ортодоксами. Кредитор стає партнером у справi позичальника i отримує платню за кредит (яка перевищує початкову суму) як свою частку у бiзнесi. Але на вiдмiну вiд справжнього партнера йому потрiбно заплатити, навiть якщо справа неприбуткова.
Ця правова фiкцiя, вiдома у єврейському правi як "гетер iнка" - "дозвiл на бiзнес", дозволяється тiльки у разi надання кредиту спроможним людям. У разi дачi грошей бiдним єврейське право забороняє вiдсотки у будь-якiй формi. В єврейських общинах були товариства "гмiлут хесед" (безвiдсоткова позика), де бiднi можуть одержати безвiдсотковий кредит.
Як розглядається цей дозвiл "давати в оборот" в єврейськiй традицiї [27, с. 63-76]. Опишемо коротко, у яких випадках можна давати грошi для одержання прибутку з них (тобто нiби "дати пiд вiдсотки") без порушення заборони. У цiй главi ми не будемо торкатися ситуацiй, на якi Галаха не дає однозначних вiдповiдей, або складних i заплутаних випадкiв. Перш за все скажемо, що, оскiльки заборона на "рiбiт" така ж сувора, як заборона споживати скоромне, можливо, варто уникати згадки у розписуваннi всiх слiв на зразок "рiбiт", "вiдсоток" i подiбних їм - як заради максимальної кашерностi розписування, так i тому, що не слiд згадувати заборонену дiю, оскiльки тодi може здатися, що вона дозволена.
Договiр про "давання в оборот" за всiма правилами
Ось умови, необхiднi для того, щоб договiр про "давання в оборот" вiдповiдав усiм вимогам закону. (Якщо людина складає договiр про "давання в оборот", в якому не виконана одна iз нижченаведених умов, вiн повинен порадитися з рабином). Необхiдно:
а) розумiти договiр; б) скласти його у письмовому виглядi; в) щоб виплата прибутку була одноразовою; г) щоб грошi були призначенi для обороту, а не для виплати боргiв; д) щоб той, хто взяв грошi в оборот, отримав платню за свою працю; е) щоб сума грошей, даних кредитором боржниковi, була вказана окремо; ж) щоб була ймовiрнiсть, що той, хто взяв грошi в оборот, отримає прибуток вiд своїх угод.
1. Розумiти договiр. Ми вже роз'яснювали необхiднiсть того, щоб тi, хто бере участь в угодi, розумiли суть дозволу "давання в оборот". Якщо договiр вже пiдписаний, а вони не розумiють, у чому вона полягає, то, за низкою думок, договiр дiйсний, хоча є думки, що вiн недiйсний. Якщо людина пiдписує договiр про "давання в оборот" з банками, хоча i не розумiє його сутi, то вiн недiйсний за бiльшiстю думок.
2. Скласти договiр у письмовому виглядi. Ми вже пояснювали, що варто записати договiр про "давання в оборот", хоча б коротко. У разi необхiдностi можна дати грошi i домовитися про умови договору давання в оборот на словах, а потiм записати їх.
3. Щоб виплата прибутку була одноразовою. Було б краще, щоб той, хто взяв грошi в оборот, зобов'язався або принести клятву, або звiльнитися вiд клятви за допомогою однiєї виплати, а не за допомогою суми, яка збiльшується кожного мiсяця. Але є також i дозволи на виплату, що збiльшується кожного мiсяця, i, якщо людина користується типовим договором, наведеним у "Хохмат Адам", вона, очевидно, може вказати, що сума виплати збiльшується кожного мiсяця.
4. Щоб грошi були призначенi для обороту, а не для виплати боргiв.
Питання: - Чи зобов'язаний той, хто взяв грошi в оборот, використовувати їх саме для бiзнесу, чи вiн має право взяти їх для виплати боргiв?
Вiдповiдь: - Пише "Шулхан Арух а-рав": "Усi варiанти дозволiв давати грошi в оборот вимагають, щоб вiдбувався оборот грошей, тобто той, хто взяв грошi, не може витратити їх на свої потреби, а тiльки пускає їх в оборот i одержує прибуток". Отже, використати дозвiл про "давання в оборот", щоб узяти грошi для вплати колишнiх боргiв, заборонено.
Зробимо висновки, виходячи iз Талмуду як кодексу законiв дiлових стосункiв.
Трактат Бава Мецiя ("Середнiй роздiл") є частиною одного iз шести роздiлiв Талмуду Нєзикiн ("Види збиткiв"), який переважно займається законами майнових вiдносин i перш за все класифiкацiєю видiв матерiальних збиткiв та визначенням розмiру компенсацiї. Крiм того, у цьому роздiлi розглядаються принципи побудови суду i закони судочинства. Як доповнення до нього ввiйшов трактат Авода Зара ("Iдолопоклон"), який займається заборонами, пов'язаними з iдолопоклонством. Окрему частину роздiлу складає Пiркей Авот ("Повчання батькiв").
Прийнято вважати, що спочатку (у перiод формування Талмуду, III ст. н.е. - VI ст. н.е.). Бава Мецiя поряд з Бава Кама ("Перший роздiл") i Бава Батра ("Останнiй роздiл") були частинами одного великого трактату, який називався Нєзикiн. Сьогоднi кожний з них являє собою окремий трактат i є складовою частиною четвертого роздiлу Талмуду Нєзикiн. Трактат Бава Кама переважно займається законами про спричинення матерiального збитку як самою людиною, так i його майном. У Бава Батра розглядаються закони, що регулюють вiдносини мiж спiввласниками, порушують питання, пов'язанi з охороною майнових прав, а також роз'яснюють закони про спадок i правила складання векселiв. У трактатi Бава Мецiя розглядаються закони, що стосуються майнових спорiв, якi виникають у таких типових життєвих ситуацiях, як знахiдка, передавання та заставу або на зберiгання, позичання грошей, найом робiтникiв, пiдрядникiв, орендарiв, а також закони, якi забороняють здобуття процентiв пiд час повернення боргу.
Слiд звернути увагу на те, що методикою, спiльною для всiх трактатiв Мiшни, зокрема i Талмуду в цiлому є розгляд ситуацiй, у яких виявляються несподiванi деталi загальних законiв i правил. При цьому передбачається, що основи закону вже добре вiдомi тому, хто поступає до вивчення Талмуду. Бава Батра не є винятком: закони придбання майна, укладення торгових угод i трудових вiдносин завжди розглядаються на прикладi несподiваних, екстремальних ситуацiй. Iншою рисою, спiльною для всiх трактатiв Талмуду, що найбiльш яскраво проявилася у Бава Кама, Бава Мецiя i Бава Батра, є органiчне переплетення двох сфер: законiв, що визначають обов'язки людини стосовно Бога, i законiв, що визначають обов'язки однiєї людини стосовно iншої.
Як правило, закони, що належать до першої сфери, ґрунтуються на принципi, мiра за мiру i виявляються цiлком зрозумiлими, на той час, коли закони, що належать до другої сфери, оперують поняттями духовних структур, котрi не всiм добре вiдомi i часто виходять за межi рацiонального. Iнколи основою для висновку законiв, що визначають майновi вiдносини мiж людьми, є закони, якi належать до Храму: правила визначення стану ритуальної чистоти i нечистоти, закони жертвопринесення i посвячень у Храм i т. iн. Це говорить про те, що Талмуд, розкриваючи положення, спочатку закладенi у текстi Тори (Шмот, 21-23, глава Мiшпатiм, Ваiкра, 19, глава Кдошим, т.iн.), розглядає закони, покликанi регулювати вiдносини мiж людьми у повсякденному життi не як правила, виробленi людством на основi загальноприйнятої логiки й аналiзу життєвих ситуацiй, а як особливi, данi всевишнiм закони: з одного боку, вони не суперечать висновкам, до яких веде рацiональне мислення, що спирається на загальнi мiркування, а з iншого боку, мiстять у собi iррацiональний елемент як вказiвку на те, що злочин проти людини є також злочином проти Всевишнього i виплати компенсацiй у розмiрi завданої шкоди не завжди буває достатньо, щоб зняти з людини вiдповiдальнiсть за вчинене перед Творцем. Саме тому суперечки про конкретне розумiння якоїсь деталi закону зi сфери майнових вiдносин ряснiють посиланнями на закони ритуальної чистоти i нечистоти та iншi закони, що визначають обов'язки людини стосовно Всевишнього.
Розпiзнавальною рисою законiв Тори, що регулюють майновi стосунки мiж людьми, є те, що допомога ближньому розглядається не як щось iндивiдуальне, залежне тiльки вiд доброї волi людини, а як iнтегральна частина системи законiв. Найяскравiший приклад - закони про повернення пропажi (котрим присвячена друга глава трактату Бава Мецiя та про обов'язки допомогти подорожньому, нав'ючена худобина якого впала на дорозi. Закон зобов'язує людину привносити елемент милостi в усi стосунки мiж людьми). Тому часто пiд час опису того чи iншого закону Тора користується словами "брат твiй", "ближнiй твiй". Поняття "брат" включає всiх тих, хто належить до єврейського народу i виконує закон, тодi як "ближнiй" належить до всiх євреїв. Проте, за законом Тори, єврей зобов'язаний дотримуватися елементарних правил (перш за все заборона крадiжки) i тодi, коли мова йде про представникiв iнших народiв.
Природно, що далеко не в усiх ситуацiях закон вимагає вiд людини виявляти тiльки милiсть стосовно ближнього. Багато законiв дають можливiсть вимагати повернення боргу, виплати за зроблену роботу, компенсацiй за завданi збитки або образу вiдповiдно до суворо визначених правил. Але навiть цi закони передбачають вияв милостi: залежно вiд обставин, а також морального стану та матерiального становища вiдповiдача не потрiбно наполягати на дотриманнi букви закону i рекомендується частково поступитися. Мудрецi Талмуду у трактатi Бава Мецiя розповiдають, що правило Тори, яке зобов'язує людину не наполягати на своїх правах i в мiру можливостей поступатися, може бути розглянуто як загальна характеристика бiльшостi наказуючих й обмежуючих заповiдей. Як це не парадоксально, за законом Тори, людина часто зобов'язана робити бiльше того, що вимагає вiд неї формальний закон. Вводиться навiть спецiальний термiн, що описує вчинок або поведiнку людини, якi виходять за рамки формального закону - "дiї поза межами закону". Звичайно, що виконати цю вимогу може тiльки той, хто прагне до праведностi та добра, володiючи при цьому достатньою грамотнiстю (щоб його дiї не спричинили жодним наказам й обмеженням Тори). Це стосується однаково i законiв, що визначають обов'язки людини стосовно Всевишнього, i законiв, що регулюють стосунки мiж людьми. В останньому випадку часто краще поступитися у змаганнi, вiдмовитися вiд клятви або вирiшити спiр шляхом примирення (i це само собою стає окремою заповiддю), нiж поновити або продовжити судовий процес.
Галахот (закони), якi розглядаються у трактатi Бава Мецiя, можна класифiкувати i розподiлити за чотирма рiвнями:
-- Обов'язки щодо всiх людей, незалежно вiд їхньої приналежностi до єврейського народу. До цього рiвня належить переважна бiльшiсть законiв про права на майно i передавання цих прав iншiй особi. (У цих законах потрiбно розрiзняти двi групи: правила, встановлена безпосередньо Торою, i постанови мудрецiв).
-- Закони, що визначають обов'язки тiльки стосовно євреїв. Для цього рiвня законiв характерна вимога вирiшувати питання, поєднуючи принцип суду iз принципом милостi.
-- Закони, що визначають правильну поведiнку людини. Вiдступ вiд них не передбачає втручання суду (наприклад, обов'язок дотримуватися даного слова, навiть якщо воно не було нiчим пiдкрiплено). Про того, хто не тримає слова, кажуть: "Сам дух вчення Мудрецiв не сприймає цього".
-- Закони, що повнiстю належать до сфери етики i моралi. Цi закони обов'язковi переважно для тих людей, котрi обрали шлях праведностi, вибравши духовний розвиток основною метою свого життя, щоб ти мiг iти шляхом гарних людей i триматися стежки праведних (Притчi, 2:20).
У трактатi Бава Мецiя присутня тема, яка є iнтегральною частиною будь-якої дискусiї. Ця тема - киньян ("придбання", "право володiння"). Дiя, за допомогою якої набувається те чи iнше майно. Киньян, як право на майно, припиняє свою дiю зi смертю людини або у тому випадку, коли господар добровiльно передає свої права iншiй особi. Iнколи господар буває позбавлений можливостi розпоряджатися належним йому майном: або ж проти своєї волi (коли майно вкрадено чи загублено), або ж у результатi того, що воно позичено чи дано пiд заставу. Для всiх подiбних випадкiв iснують правила, вiдповiдно до яких визначається ступiнь приналежностi цього майна господаревi. Права можуть зберiгатися навiть у тому випадку, якщо майном користується iнша людина. Однак у деяких випадках людина, як привласнила собi майно, "набуває" його незалежно вiд того, сплатив вiн за нього чи нi. Той, хто придбав майно незаконним шляхом, у будь-якому випадку зобов'язаний компенсувати його вартiсть. Ступiнь приналежностi майна господаревi, або тому, хто тимчасово розпоряджається майном чи незаконно присвоїв майно, визначає мiру вiдповiдальностi кожного з них у випадку пропажi чи пошкодження майна.
У Мудрецiв Талмуду i його коментаторiв цей клас законiв рiдко викликають суто теоретичний iнтерес. Набагато частiше вiн має практичне безпосереднє значення як у законах майнових вiдносин, так i у законах, що визначають обов'язки людини стосовно Всевишнього, коли для виконання заповiдi необхiдно придбати той чи iнший об'єкт.
Через велику кiлькiсть тем, питанням, пов'язаним iз правилами придбання, не видiлено окремо мiсце у Талмудi. При цьому кожен аспект висвiтлюється окремо, iнколи у рiзних мiсцях тексту.
Зведемо тепер основнi закони дiлових стосункiв у конкретизовану форму.
-- Заборонено обдурювати пiд час купiвлi, продажу, оренди, пiдряду i обмiну грошей
-- Заборонено перед продажем прикрашати предмети (наприклад, фарбувати стару рiч з метою надати їй вигляду нової).
-- Заборонено людинi орендувати або купувати для себе те, що йому доручили орендувати або купити для iншої людини.
-- Заборонено давати грошi ближньому своєму у борг пiд вiдсотки.
Тому, хто дав грошi у борг заборонено отримувати вiд боржника будь-який подарунок або послугу - це теж вважається злочином.
-- Заборонено заздалегiдь сплачувати за товар, який може подорожчати, оскiльки у цьому випадку подавець зазнає збитку.
-- Якщо людина взяла у тимчасове користування чи в оренду якесь майно або худобу, йому заборонено позичати їх або здавати в оренду будь-кому без вiдома господаря.
-- Взяту на збереження рiч заборонено передавати на збереження iншим людям, навiть якщо цi люди бiльш достойнi, нiж сам охоронець цiєї речi.
-- Повернути господаревi втрачену рiч - заповiдь. Рятування майна ближнього свого також є виконанням цiєї заповiдi.
-- Речi, щодо якої є сумнiви - загублена вона чи просто покладена у дане мiсце на деякий час - заборонено торкатися.
-- Заборонено недоливати i недоважувати покупцю, i цей злочин дуже важкий, оскiльки винний не може повнiстю компенсувати всiм обдуреним спричинений збиток.
-- Мiру зi зменшеним об'ємом чи вагою заборонено мати навiть у себе у магазинi i вдома, навiть якщо вона використовується замiсть нiчного горщика.
-- Заборонено шкодити майну ближнього свого або робити щось, що може бути йому збитком.
-- Заборонено навiть у своєму володiннi робити щось, що може зашкодити сусiду (наприклад, виливати воду на землю, якщо поруч стiна сусiдського будинку).
Якщо людина подає милостиню бiдняку чи позичає йому грошi у скрутi, якщо вiн утримується вiд цього, щоб обдурити свого ближнього або вкрасти те, що належить його ближньому, - це, безумовно, шляхетна справа, яка сприяє вдосконаленню людського суспiльства. Якщо все це робиться тiльки тому, що так наказує... закон, прийнятий людьми, - користь вiд цього отримує лише община. Якщо ж все це робиться лише тому, що так написано в Торi i так нам велiв Творець, а людина свiдомо скоряється волi Його, - iз цього народжується нова, бiльш висока досконалiсть, а саме: досконалiсть душi того, хто це робить [59, с. 39]
"Заповiдi - вираження вищої волi Творця. Виконання наказу заповiдi - здiйснення його волi. Порушення заборони заповiдi - зазiхання на Його волю. I цi крайнощi неможливо збалансувати" [59, с. 94].
1.2.2. Талмуд. Єврейське право. Господарче право. Цивiльне право, яке називають "дiней мемонот" (грошовий закон), - одна iз найбiльш творчих сфер талмудичної думки. В той час, коли iншi зводи законiв визначаються жорсткою системою настанов i правил, цивiльне право рухливе i безперервно змiнювалось.
В основi "дiней мемонот" лежить припущення, що грошi можуть бути переданi в дар. На цьому незначному, здавалося пунктi заснований весь звiд законiв, що базується на суспiльнiй угодi встановлюванi рiзнi види грошових вiдносин. В iнших роздiлах Галахи закони розглядаються як природнi факти буття; вони виходять не вiд суспiльства i тому не пiдлягають суспiльному контролю. Навпаки, грошима розпоряджається їхнiй власник, i тому вiн має право укладати угоду з iншою стороною, змiнювати i навiть вiдмiняти деякi вимоги закону. "Земний звичай", невиголошена угода людей жити згiдно з певними нормами, має у цивiльному правi бiльше значення, нiж у будь-якiй iншiй сферi.
Є ще одна причина, яка робить грошове право бiльш гнучким, нiж iншi частини законодавства: це визнання тiєї обставини, що "грошi можуть бути повернутi".
Деякi помилки часто незворотнi, щодо грошей, та завжди можна переглянути неправильне рiшення, вiдшкодувати вкрадене i таке iнше. Тому (на додаток до численних закликiв до праведного i чесного життя i найстрогiшої заборони крадiжок i грабежiв) законодавцям вдалося виробити юридичнi норми для найрiзноманiтнiших випадкiв. Суд у цивiльних справах також був надiлений бiльш широкими повноваженнями. Теоретично вiн мiг видавати розпорядження i оголошувати вироки, якi не випливали прямо iз закону Тори, хоча робити так дозволялось, згiдно iз вказiвками Тори, лише в iнтересах загального блага. Гранично широке правило такого роду говорило: "гефкер бет дiн гефрек", тобто постанова суду може перетворити власнiсть на нiчию, i на основi цього правила єврейський суд був надiлений повноваженнями видавати новi закони i укази, одержувати грошi вiд однiєї особи та передавати їх iнший, навiть якщо таке право не було записане в законi.
Завдяки цiй свободi дiй грошовi закони, згаданi у Торi, були детально розробленi i пристосованi до численних потреб та умов, що змiнюються. Трактат "Незiкiн" був розподiлений на троє "врат" - за основними типами проблем, якi виникають у грошових вiдносинах. Першi "врата" ("Бава Кама") розглядають, головним чином, випадки спричинення шкоди; другi ("Бава Мецiя") обговорюють умови позик, грошовi i робiтничi суперечки; третi ("Бава Батра") присвяченi питанням партнерства, продажу i ведення рiзних документiв.
У давнiй Мiшнi були згаданi чотири принципи шкоди, згодом їхнє число було доведено до двадцяти чотирьох. Було вирiшено також, що "чотири принципи не мають на увазi безпосередню шкоду, а лише пошкодження, завданi власнiстю, за яку несе вiдповiдальнiсть її власник. Початковi визначення Мiшни: "бик i водойма, пасовище i пожежа" потрiбно розглядати, зрозумiло, як узагальненi поняття. Один iз мудрецiв сказав: "Хто думає, що бик у Талмудi - це тварина з рогами, той ще й не почав розумiти Галаху". У бiльш пiзнiй класифiкацiї шкоду дiлили на завдану "рогом, зубом, ногою, ямою i вогнем". При цьому "рiг" сягає бiблейської згадки про "бика", який коле рогами. Iншими словами, шкода вiд рогу - це всi види пошкоджень, завданих тваринами, що вийшли з-пiд послуху. Собака, який вкусив людину, i пiвень, який заклював чужого птаха, однаково пiдпадають пiд цю категорiю. "Зуб" - це шкода, завдана твариною у нормальному станi. Наприклад, коровою, яка з'їла чужу капусту, або козою, яка зламала тин, чухаючись об нього. "Нога" - це шкода, завдана витоптуванням посiвiв i всяким iншим мимовiльним перемiщенням скотини. "Яма" - поняття, запозичене iз бiблейської притчi про людину, яка вирила яму i тим спричинила нещастя. Мається на увазi всяке мимовiльне порушення звичного порядку, яке веде до ускладнень у мiсцях загального користування. Це зовсiм необов'язково повинна бути яма, тому в Талмудi згадується навiть "рухлива яма", тобто перешкода, не пов'язана з певним мiсцем. "Вогонь" - категорiя шкоди, що включає не тiльки прямий пiдпал, але й необережне розведення вогню. Вдумливе вивчення цiєї категорiї веде до дослiдження природи вiдповiдальностi. Вогонь розглядається як продовження i породження людини, яка розпалила вогонь, i дана людина визнається, таким чином, вiдповiдального за пошкодження, завдане цим вогнем [28, с. 132, 279; 29, с. 736-738].
Рiзноманiтнiсть видiв шкоди i вiдповiдальностi була пов'язана для мудрецiв iз бiльш загальним питанням про завдання зла. Розрiзнялись два типи таких дiй: дiя, що завдає безпосередньої шкоди (наприклад, послати своїх овець пастися на поле сусiда), i дiя, що завдає шкоди непрямо. Приклад другого випадку - знищення векселя сторонньою людиною. З одного боку, ця дiя може спричинити серйозну втрату для того, хто тримає вексель. А з iншого боку, ця втрата буде завдана не тим, хто порвав чи викинув вексель, а тим, хто скористався вiдсутнiстю векселя, щоб ухилитися вiд сплати боргу. Декiлька поколiнь змiнилось перш нiж суперечки з цього питання призвели до вiдносного узгодження точок зору. Деякi мудрецi вважали, що це один iз багатьох випадкiв, коли особа, яка спричинила втрату, повинна бути звiльнена вiд суду людей, але передана "закону неба", iншими словами, не будучи зобов'язана юридично, вона повинна вiдшкодувати втрату, якщо хоче бути морально виправданою. У Талмудi iснує цiлий роздiл права, що стосується людей, якi не задовольняються своєю юридичною правотою i готовi до бiльш суворої моральної вiдповiдальностi за свої вчинки [28, с. 178-179].
Iнша юридична проблема принципового значення, розглянута у Талмудi, належить до випадку так званого "сумнiвного володiння", коли двi людини претендують на один i той самий предмет i жоден не може надати переконливих доказiв. Той факт, що у юридичнiй практицi такi справи часто вирiшувались компромiсом, тобто розподiлом вiдповiдної суми, викликав запеклi заперечення мудрецiв, якi бачили, що компромiс встановив "мир, але не правду". Вiн не передбачає покарання для несправжнього претендента, зрiвнюючи праведного з нечестивим, i позбавляє законного володаря його iстинних прав, тобто веде до несправедливостi. Загальне правило Галахи, "тягар доказiв лягав на позивача" дещо пом'якшило гостроту проблеми, оскiльки поки позивач не довiв справедливостi свою позову, спiрний об'єкт залишався за тим, хто володiв ним у вихiдний момент [28, с. 171-172; 30, с. 637-660; 31, с. 425-430].
Особливого роду проблема виникає у випадку, коли людина завдала шкоди самому собi. Загальне правило ґрунтується на презумпцiї, що "людина зажди упереджена", тобто незнання не є виправданням, i нiхто не може уникнути вiдповiдальностi за свої вчинки, нехай викликанi вони злими намiрами, необережнiстю чи нехтуванням правами та iнтересами iнших людей.
Лише в одному випадку людина може бути звiльнена вiд вiдповiдальностi: якщо буде встановлено примус (онес) [32, с. 921-924].
Компенсацiї за шкоду, спричинену iншому, Галаха подiляє на п'ять категорiй: втрата часу, витрати на лiкування, приниження, бiль i збитки. Лише у рiдкiсних випадках винний зобов'язаний виплатити компенсацiю за всiма п'ятьма пунктами, частiше за все справа обмежується одним-двома пунктами. У разi тiлесних ушкоджень сплачується компенсацiя за падiння робочої вартостi на ринку працi. Схожим чином, якщо хтось понiвечив жiнку, вiн зобов'язаний заплатити їй за втрату привабливостi, навiть якщо її працездатнiсть не постраждала. В iнших випадках єдиним видом платежу є компенсацiя за бiль, якщо вiн був єдиним наслiдком завданої втрати. Iснували платежi за вимушений простiй i витрати на лiкування та медикаменти. Якщо потерпiлий вiдчуває себе ще й i ображеним, вiн може вимагати окремої компенсацiї (незалежно вiд часу i мiсця) за приниження.
Оскiльки у Торi мiститься вказiвка, що зобов'язує кривдника не лише вiдшкодувати збиток, але й сплатити штраф, то Талмуд встановлює покарання також за допомогою штрафу; розмiри штрафу визначаються згiдно з Торою, за якою злодiй зобов'язаний сплатити жертвi подвiйну вартiсть украденого; якщо ж були вкраденi бик чи вiвця, то навiть чотирьох або п'ятикратну їхню вартiсть. Оскiльки далi всi грошовi позови становлять суть прохання про справедливiсть i суттєвi для впорядкування вiдносин мiж людьми, їх може розглядати будь-який компетентний суд. Однак справи про штрафи були вповноваженi розглядати тiльки спецiальнi суддi. Мiж iншим, на початку середнiх вiкiв таку спецiалiзацiю вiдмiнили, i з того часу закон про штрафи застосовувався тiльки у рiдкiсних випадках [28, с. 18-19; 33, с. 594-597].
Друга група законiв про вiдповiдальнiсть, об'єднаних у талмудичнiй термiнологiї пiд назвою "закони про охоронцiв" (шомрiм), розглядає вiдповiдальнiсть за майно, вiддане на зберiгання. За Торою шомрiм подiляється на чотири типи: шомер хiнам (безкоштовний зберiгач) - вiн несе невелику вiдповiдальнiсть; сакар (платний охоронець); сохер - оренда i поель (позичальник) [28, с. 158, 214-215].
Iз законами шомрiм тiсно пов'язанi закони про клятви. Якщо охоронець втратив доручений йому предмет або заперечує, що одержував його на зберiгання, або наполягає на iншому визначеннi свого статусу в якостi охоронця, або стверджує, що предмет у нього забрали таким чином, що це знiмає з нього вiдповiдальнiсть (наприклад, у випадку збройного пограбування), а також якщо сторони, що сперечаються, розходяться в оцiнцi вартостi втраченої речi - в усiх цих випадках вдаються до клятви. У цьому випадку закон вимагає вiд вiдповiдача клятву про те, що вiн "не простягав рук до плодiв трудiв свого сусiда", пiсля чого звинувачення знiмається. Той, проти кого немає свiдчення хоча б одного свiдка (а за Торою - двох), взагалi не зобов'язаний клястися; не вимагають клятву i вiд того, хто "признається частково", тобто сприймає звинувачення принципiально, але не згоден у деталях. Принесення клятви - її пiзнiше назвали "присягою Торi", щоб вiдрiзнити вiд iнших клятв, введених мудрецями, - розглядалось як урочистий акт: той, хто дає клятву повинен був, присягаючи, тримати у руках якийсь священний предмет. Однак євреї прагнули уникнути будь-яких клятв, завжди надаючи перевагу заявi без клятви [28, с. 55, 114, 159-160, 180; 34, с. 560-561].
Iз законами шомрiм пов'язанi також галахот, що стосуються втрат. Тора зобов'язує того, хто знайде предмет, вiддати його власнику; неприпустимо не тiльки присвоїти, але навiть викинути знахiдку. Це правило легко виконати, якщо той, хто знайшов, знайомий iз предметом i його власником; у практичному життi, зрозумiло, ситуацiя складнiша, i Галаха намагається прояснити, у яких випадках можна встановити власника речi i повернути її йому, а в яких це неможливо. Грошi, наприклад, не повернеш, оскiльки вони весь час переходять iз рук в руки, i навiть якщо буде встановлено, що певний банкнот або монети були у чиїйсь власностi, все одно неможливо довести, що саме ця людина була їхнiм останнiм власником. Вирiшення багатьох таких проблем спирається на принцип йеуш ("вiдчай" власника), за яким втрачена рiч стає гефкер (незатребуване, безгосподарне), коли власник немовби впадає у розпач вiд того, що не знайде її, i передбачувано вiдмовляється вiд своїх прав на неї [35, с. 78-82].
Принцип йеуш пов'язаний також iз законами про крадiжку i пограбування. Iудаїзм суворо забороняє крадiжку. Одночасно закон розглядає крадiжку швидше як громадський вчинок, нiж як кримiнальний злочин, який вимагає фiзичного покарання. За Талмудом злодiй зобов'язаний повернути вкрадене i (у низцi випадкiв) сплатити власнику штраф, але вiн не зазнає нiякого iншого покарання. У зв'язку iз крадiжкою виникає низка запитань: до яких пiр крадене може вважатися власнiстю колишнього власника, коли вона стає власнiстю злодiя i чи потрiбно у цьому випадку вiдшкодувати вартiсть та повертати вкрадене? Талмуд вказує, що згiдно iз принципом йеуш вкрадене стає власнiстю крадiя через певний перiод часу або пiсля заяви власника (не обов'язково формальної), що вiн бiльше не вiрить у повернення втраченого. Якщо злодiй безповоротно змiнив форму краденого (наприклад, виготовив iз краденого дерева меблi), то власник втрачає права на саме дерево, хоча зберiгає право на вiдшкодування збиткiв. Цi, здавалося б, схоластичнi деталi мають, однак, цiлком практичне значення. Наприклад, яку цiну повинен вiдшкодувати крадiй власнику, якщо вартiсть украденого зросла, з кого потрiбно вимагати компенсацiї, якщо злодiй передав украдене iншiй людинi i т. iн.? [28, с. 171; 36, с. 803-807]
Цiкаво, що Галаха дуже незвичайним чином розрiзняє крадiжку i пограбування. Крадiя засуджують до штрафу, тодi коли грабiжник, який забрав чуже вiдкрито i силою, зобов'язаний всього лише повернути награбоване або його вартiсть. Цiкаве таке талмудичне пояснення цiєї рiзницi: грабiжнику перевага, адже вiн дiє вiдкрито, тобто поводить себе зухвало i стосовно людей, i стосовно Бога. Крадiй же краде таємно, показуючи тим самим, що боїться людину бiльше, нiж Бога. Тому крадiй заслуговує бiльшого покарання i повинен бути оштрафований
[37, с. 749-752].
Питання про власнiсть i методи її набуття та втрати, що порушується у законах про крадiжки, - взагалi ключове питання для багатьох сфер цивiльного права, оскiльки воно виникає у кожному випадку передачi права власностi. Дiйсно, у який момент рiч слiд вважати такою, що змiнила власника i перейшла у власнiсть iншої людини? До якого моменту ще можливо вiдмовитися вiд домовленостi, i коли вона вважається остаточною? Якщо предмет, що змiнив власника, поламаний, загублений або вирiс за цiною, хто бере на себе вiдповiдальнiсть за наслiдки?
Щоб забезпечити чесне виконання зобов'язань, у Галасi розроблена спiльна концепцiя "кiньян агав судар": сторона, яка бере на себе певне зобов'язання, здiйснює символiчний акт "хватання" спецiального предмету (для цього потрiбен судар - головна хустина), витягуючи його з рук iншої сторони. Цей акт символiзує укладення законної домовленостi, яка вже не може бути анульована.
Цим способом введення у власнiсть встановлюється правомочнiсть багатьох законних дiй: так пiдтверджуються гарантiї, що мiстяться у шлюбному контрактi, так фiксується передача власностi в дар, так позначається угода сторiн, що сперечаються, звернутися до третейського суду [28, с. 286; 38, с. 478-479].
Закони продажу i товарообмiну розглядають також питання про чесну торгiвлю, i про допустимi помилки в нiй. Хоча повна угода з цього приводу нiколи не була досягнута, зазвичай приймалось, що помилка не повинна перевищувати однiєї шостої частини товару. Якщо виявлялось, що одна зi сторiн помилилась на меншу величину, претензiї не розглядались; якщо ж помилка була бiльшою, угода розривалась. Та сама одна шоста вважалась допустимою i пiд час визначення розмiрiв чесного доходу вiд продажу продуктiв харчування. Бiльш високий дохiд розглядався як спекуляцiя, вважався аморальним i навiть карним за законом. В цiлому закони про торгiвлю вiдрiзняються специфiчною подвiйнiстю. Деякi дiї вважалися цiлком законними iз формальної точки зору, але розглядалися як ганебнi з точки зору моральної. Наприклад, людина, що зобов'язалася сплатити пiсля отримання певного товару, мала формальне право у будь-який час передумати i розiрвати угоду, але такий вчинок вважався непорядним, i про таку людину казали: "Той, хто покарав жителiв Содома, покарає i того, хто не тримає слова" [28, с. 182, 203; 39, с. 911-916; 40, с. 424-425].
Трудове законодавство в Талмудi не враховує мiсце i особливостi; тому воно обмежується лише кiлькома загальними принципами. Найбiльш важливий iз них встановлює право працiвника зупинити роботу. Оскiльки Тора стверджує "Сини Iзраїлевi - Мої раби" (Левiт 25:55), то звiдси випливає, що iзраїльтяни не можуть бути "рабами рабiв", i тому працiвник вiльний залишити роботу у будь-який час, а господар не має право примушувати завершити почату справу. Одночасно у Талмудi можна побачити цiкаву рiвновагу мiж цим принципом i загальною вимогою справедливостi: хоча працiвник має право кинути роботу, проте роботодавець має право притягти його до суду за шкоду. Це правило взаємне: той, хто найняв працiвника, але не використовує його, зобов'язаний сплачувати за шкоду працiвниковi. Така комбiнацiя прав робить страйк працiвника загалом можливим, але одночасно ефективно попереджує його i змушує працiвника i роботодавця вдаватись до переговорiв, щоб переглянути умови працi i заробiтну плату, тому несправедливий "дикий" страйк навряд чи зможе виникнути.
Другий виведений iз Тори трудовий закон забороняє вiдкладати виплату заробленого. Господар зобов'язаний розрахуватися iз працiвником протягом декiлькох годин по закiнченнi роботи. Бiльше того, було встановлено, що це один iз небагатьох випадкiв, коли позивач (працiвник), у випадку якихось сумнiвiв щодо одержанння зарплати, може дати клятву, i грошi йому негайно будуть виплаченi [41, с. 486-492].
Контракти на короткий час чи угоди з ремiсниками зазвичай укладались усно, без детального перерахунку умов, завбачаючи, що все зроблено згiдно iз мiсцевим звичаєм i законом. У разi довгострокових трудових угод, що включають наймання землi, договiр завжди був письмовим. Закони про контракти були пов'язанi з великою кiлькiстю проблем, зокрема, iз вимогою сплачувати штраф за невиконання контракту. Мудрецi по-рiзному ставились до зобов'язань i боргiв, про якi була лише усна домовленiсть, i до зобов'язань i боргiв, якi були оформленнi письмово у присутностi свiдкiв. Останнiй вид оформлення боргу створює публiчнi докази, i в бiльшостi документiв такого роду мiститься ахрают нехазим (вiдповiдальнiсть майном). Позичальник мав право у разi несплати взяти з майна боржника потрiбну частину, що дорiвнює сумi боргу.
Заставна вважалась дiйсною з моменту складення документу, i якщо боржник продавав свою власнiсть до сплати боргу, то позичальник мав право лiтроф ("взяти здобич"), тобто вилучити суму боргу у покупця, котрий, у свою чергу, мiг вимагати компенсацiї вiд продавця.
Всi цi умови вносили у контракт i завiряли пiдписами свiдкiв. Уснi угоди i незасвiдченi записи (навiть написанi рукою боржника), хоча й накладали зобов'язання, але не розглядалися як суспiльно значимий документ. Оскiльки майже кожнiй людинi доводиться протягом життя брати на себе якiсть зобов'язання (шлюбний контракт, наприклад), то дуже часто виникало запитання, як роздiлити спадщину. Бувало, що виявляли два рiзних за змiстом зобов'язання, написаних однiєю i тiєю самою людиною в один i той самий день. Щоб уникнути цього, в Єрусалимi, наприклад, iснував звичай зазначати час складання дiлового паперу. Але так робили не скрiзь, i через це виникали рiзнi складнощi. Мудрецi обговорювали також проблему записiв, позначених "заднiм числом", коли було очевидно, що документ складений пiзнiше дати, на ньому вказаної. Такий документ зазвичай оголошували недiйсним, щоб зробити неможливим змову сторiн проти майбутнiх покупцiв. Записи, зробленi ранiше дати, якою позначений документ, приймались. Взагалi, питанню про правильне складання документiв присвячено мудрецями декiлька спецiальних книг [42, с. 276-278].
Цивiльний кодекс включає закони про спадщину. I тут основа законодавства закладена в Торi, а розроблена в Талмудi. Загалом талмудичнi мудрецi вважали, що людинi не повинно бути дозволено вирiшувати, як розподiлити своє майно пiсля смертi, i що закон завжди вище волi померлого. Закон про спадщину можна було обiйти, якщо ще за життя передати власнiсть в iншi руки, i були навiть спецiальнi установки, що полегшували це. Однак i в цьому випадку мудрецi дотримувалися думки про те, що неправильно надiляти одного сина за рахунок iншого, навiть якщо один гарний, а iнший поганий. Закони успадкування, як правило, надають переважне право прямим нащадкам покiйного, причому сини i їхнi дiти мають перевагу перед доньками (дочка сина перша дочки). Якщо померлий не мав дiтей, його майно вiдходило до батька чи дiда. Правило говорить: "Батько перший вiд усiх його нащадкiв". У практичному застосуваннi все це не так просто, оскiльки шлюбний контракт передбачав також певнi зобов'язання стосовно жiнки i її дiтей [43, с. 552-560].
Єврейський цивiльний кодекс нескiнченно детальнiше i ширше, нiж це можна викласти у короткому оглядi, i його обговорення в Талмудi являє собою поєднання тлумачень i передбачень iз практичними рекомендацiями для рiзноманiтних конкретних випадкiв.
По сутi Галаха - це звiд законiв, але завдяки особливостям Талмуда звiд цей мiстить також елементи етичного i фiлософського свiтогляду. Цi елементи не сформульованi у виглядi абстрактних принципiв, а вираженi через конкретнi приклади i життєвi випадки. Послiдовнiсть i визначенiсть Галахи, подiбно до будь-якої законодавчої системи не вiдповiдають хистким i розпливчастим обставинам реального життя. Тому вже у талмудичний перiод жорсткiсть закону повинна була пом'якшуватися мудрiстю суддiв. Обговорюючи питання про те, чому був зруйнований Другий Храм, незважаючи на те, що люди виконували вимоги Закону i поважали Тору, Талмуд рiшуче стверджує: "Язичникам вдалося зруйнувати Єрусалим тiльки тому, що фортеця Тори була здана ранiше". Ця витончена думка пояснюється наступним чином: хоча мешканцi Єрусалиму жили i судили за буквою закону, вони фактично скомпрометували дух Тори, забуваючи про милосердя i прощення. Iншими словами, незаперечна обов'язковiсть закону повинна бути компенсована спiвчутливим розумiнням з боку суду. Суддя, який не виявляє мiри у переслiдуваннi букви, несе в собi джерело руйнування духу закону. Звiдси закони, i перш за все тi з них, що стосуються взаємовiдносин людей, - це тiльки зовнiшнi формальнi рамки, в серединi яких можливий бiльш глибокий пiдхiд [28, с. 176].
Складнiсть цього питання пiдкреслено наступною заповiддю Тори: "Не схиляйся на бiк бiдняка". Отже, Тора забороняє вiдхилятися вiд справедливостi навiть на користь бiдняковi, але одночасно вимагає милосердя [28, с. 177].
У Талмудi пояснюється, як повинен вчинити справедливий суд пiд час розгляду позову мiж багатим i бiдним. Вiн зобов'язаний особливо прискiпливо наслiдувати закон i навiть примусити бiдного сплатити борг, якщо це справедливо. Проте потiм вiн повинен вiдшкодувати бiдняковi цi грошi зi своєї кишенi заради милосердя. Правило милосердя "всерединi лiнiї закону" не є загальнообов'язковим, але слугує таким собi етичним компасом для тих, хто прагне залишатися на певнiй духовнiй висотi. Це правило не повинно розмивати межу, мiж добром i злом, а лише пiдкреслювати необхiднiсть спiвчуття i самопожертви.
Проблема компромiсу обговорюється багатократно у Талмудi, часто у виглядi проблеми вибору мiж "правдою" i "миром". Чи завжди слiд що б там не було прагнути справедливостi (яка передбачає знання правди), вiдкидаючи компромiс (який може привести до миру), або слiд визнати, що, оскiльки абсолютну правду пiзнати неможливо, також i абсолютна справедливiсть нездiйсненна у людському життi. Деякi мудрецi стверджують, що саме поняття компромiсу суперечить iдеї справедливостi, i жоден суддя не повинен навiть намагатися примирити сторони у цивiльному процесi, оскiльки це поставить пiд сумнiв можливiсть з'ясувати iстину в ходi судi. Iншi, навпаки вважали, що будь-який компромiс, що веде до примирення, краще найсправедливiшого вирiшення, котре обов'язково обмежує одну зi сторiн.
Галахiчне вирiшення цiєї суперечки само являє собою зразок компромiсу: суддя повинен запропонувати сторонам примирення до того, як вiн вислухає їхнi претензiй, але вiн не повинен пропонувати компромiс, якщо йому заздалегiдь зрозумiло, що одна зi сторiн неправа.
Питання про "правду" i "мир" виникає у зв'язку з тим, що Тора, з одного боку, засуджує брехню, а з iншого боку, наказує не спричиняти людям страждань. Талмуд говорить, що "правда - це печать Святого, хай благословиться iм'я Його", але там же стверджує, що "iм'я Боже є мир". На практицi мудрецi недвозначно дозволяли "мiняти заради миру", тобто спотворювати правду, щоб привести до примирення або уникнути зайвих страждань [44, с. 99-100].
Найбiльш загальне вирiшення проблеми протирiччя мiж юридичними i моральними вимогами, яке пропонується Талмудом, зводиться до наступного: вiд iнших не можна вимагати бiльшого, нiж вимагає вiд них закон; вiд себе ж завжди потрiбно вимагати бiльшого, причому чим бiльше вимагає вiд себе людина, тим вона досконалiша. Про людину, яка дiє за цим правилом, говориться, що всi грiхи простяться йому за поведiнку. Такi люди характеризуються у Талмудi наступними словами: "Тi, хто ображенi, але не ображають, чують ганебне для себе, але не вiдповiдають, дiють по любовi i радiють у стражданнях, про таких написано: "Тi, хто любить його, будуть як сонце у своєму блиску".
Висновки
Як було вiдзначено вище, внутрiшнiй фактор - основа характеру єврейського права, яке є релiгiйним i нацiональним. Релiгiйним, оскiльки вiдповiдно до основ єврейської вiри джерело єврейського права, як i всiєї Галахи, - Боже Откровення. Життєва сила i непорушнiсть релiгiйних установлень, що визначають ставлення людини до Творця, таких як молитви, дотримання Суботи i празникiв, закони скоромностi, не постраждали вiд того, що народ опинився у вигнаннi; життєздатнiсть законiв, якi визначають стосунки мiж людьми, мiж особистiстю i колективом i зачiпають торгiвлю, працю, матерiальнi збитки i т.iн., повнiстю збереглася i продовжувала розвиватися у дiаспорi у рамках єврейської автономної общини. I у тих, i в iнших - суто релiгiйних установленнях i власне юридичних - єврейська думка знаходить вирiшення всiх проблем у єдиному джерелi - Торi i Галахi. I та сама судова колегiя, той самий хахам (мудрець) або рабин, якi вирiшували питання, пов'язанi з релiгiйними заборонами i дозволами - тi самi iнстанцiї i тi самi люди вирiшували питання, пов'язанi з майновими суперечками, трудовими вiдносинами, купiвлею i продажем i т.iн.
Маючи яскраво виражений релiгiйний характер, єврейське право було одночасно суто нацiональним, i його розвиток пов'язаний з творчiстю синiв єврейського народу. Чим єврейське право вiдрiзняється вiд iнших релiгiйно-правових систем, наприклад, католицької та мусульманської, якi створювалися i розвивалися не представниками одного народу, а католиками i мусульманами рiзних нацiй?
Єврейський народ в усiх дiаспорах розглядав єврейське право, як своє нацiональне надбання i як головну i суттєву частку своєї культури. I оскiльки єврейський народ, перебуваючи на чужинi, у вигнаннi, продовжував iснувати як нацiя, а не як релiгiйна секта, вiн потребував постiйного i безперервного розвитку свого права - важливої нацiональної цiнностi, в якiй яскраво проявилася його сутнiсть. I це право безперервного збагачувалося та удосконалювалося зусиллями синiв єврейського народу, генiями Галахи i єврейської юридичної думки.
За самою своєю суттю закони стверджують принципи, кориснi i потрiбнi для загального блага. Але трапляється, що в окремих випадках гарний i справедливий закон може завдати певної шкоди приватнiй особi, будучи явно несправедливим щодо неї. Подiбнi явища, на жаль, мають мiсце. Кожна юридична норма, намагаючись бути справедливою у бiльшостi життєвих випадкiв, не може осягнути неосяжне та гарантувати 100-вiдсоткову справедливiсть без винятку.
Виникає запитання: чи можна i яким чином уникнути несправедливостi по вiдношенню до приватних iнтересiв у рамках однiєї юридичної норми. Ця проблема особливо актуальна для суддiв, якi вершать правосуддя. Саме вони практично стикаються iз випадками, коли неухильне виконання закону означає явну несправедливiсть по вiдношенню до даної приватної особи.
Якi ж повноваження суду в таких випадках, та якою повинна бути роль суддi?
Iз цих питань немає єдиної думки серед правознавцiв, i дискусiї на цю тему ведуться ще з давнiх часiв. Однi вважають, що можливiсть захисту ущемлених прав та зневажених iнтересiв приватної особи знаходяться тiльки в руках законодавства, а суддя немає права ухилятися вiд вирiшення спiрних питань у повнiй вiдповiдностi до букви закону. Водночас iншi переконанi, що суддя має право попередити несправедливiсть по вiдношенню до даної приватної особи. Цi два рiзних пiдходи народили багату лiтературу багатьма мовами.
Необхiдно визнати, що обидвi точки зору абсолютно законнi. Перша базується на єдностi i непорушностi закону, i навiть на можливостi заздалегiдь передбачити результати судового розгляду. Друга виходить з того, що у кожному окремому випадку судове рiшення повинно бути достатньою мiрою справедливим i цiлком достойним. У цьому основне покликання i призначення суду пiд час розгляду всiх без винятку справ.
Протилежнiсть цих двох тенденцiй очевидна, вся складнiсть питання полягає в тому, який iз них вiддати перевагу, i чи можливо взагалi їх примирити? Проiлюструємо це на одному прикладi, а точнiше на прикладi взаємовiдносин мiж бiльшiстю i меншiстю та роздумiв релiгiйних авторитетiв iз цього питання.
"Про все подiбне сказав свого часу Всевишньому наш прабатько Авраам: "Неблагопристойно Тобi робити подiбне, щоб занапастити праведного з нечестивим, i щоб праведний був як нечестивий; неблагопристойно Тобi це! Невже Суддя всiєї землi не здiйснить правосуддя?" (Буття, 18, 25).
Покарання одного за грiхи iншого, навiть якщо це прийнято у чужоземному законi, суперечить поняттю правосуддя в єврейському правi, в основi якого - справедливiсть, i тому єврейська судова система не визнає його.
На основi подiбного пiдходу релiгiйнi автори визначали ступiнь компетентностi кагалу. Кагал мав право включати до своїх постанов (у питаннях про грошовi суперечки, про кримiнальнi справи i т.iн.) вказiвки, що суперечили єврейському праву, але заборонялося у цих постановах вiдступати вiд принципiв справедливостi. Тому мудрецi визнавали недiйсними такi постанови, якi, наприклад, позбавляли основних прав меншiсть общини, мали ретроспективну силу i т.iн.
Повчальним прикладом щодо цього можуть бути вiдповiдi одного з видатних знавцiв Галахи. Коротко запинимося на них.
Починаючи з десятого столiття, коли почала помiтно зростати сила внутрiшньобщинних властей i вiдчутно збiльшилися їхнi повноваження, виникла проблема вiдносин бiльшостi i меншостi: чи має право бiльшiсть нав'язувати свою волю меншостi, яка не згодна з нею, та примушувати її пiдкорятися.
Iз плином часу виникло ще одне принципове питання: чи потрiбно враховувати якiсний фактор пiд час пiдрахунку голосiв. Iнакше кажучи, чи всi голоси мають однакову вагу. Чи можна порiвняти голос бiдняка до голосу багача?..
У Талмудi це питання взагалi не пiддавалося обговоренню, а серед знавцiв Галахи спостерiгалися рiзнi пiдходи до вирiшення цiєї проблеми.
У серединi ХVII столiття таке питання було поставлене перед Менахемом-Мендлом Крохмалем - одним iз видатних представникiв акшеназiйських єврейських общин. Група знатних громадян стверджувала, що не всiм платникам податкiв слiд надавати право голосу, а лише тим iз них, "якi вносять значнi суми, оскiльки саме вони фiнансують видатки на основнi потреби общини. I як можна погодитися з тим, щоб думка бiдняка була прирiвняна до думки багача?"
Їм були протиставлена друга точка зору людей також поважних i шанованих: "Маси бiднякiв зчинять ґвалт.... Як можна позбавити їх прав, коли вони справну сплачують податки i вносять свою частку? I хоча багатi вносять значно бiльше, їм, бiднякам, набагато важче внести свою частку, нiж багатим свою".
Менахем-Мендлi Крохмаль прийняв рiшення про те, що було б несправедливо позбавити права голосу бiднякiв лише тому, що вони вносять мало грошей на суспiльнi потреби. При цьому вiн послався на Бiблiю i Талмуд. У першiй главi книги Левiт говориться про жертву всеспалення з великої рогатої худоби, а також про жертву iз птахiв. I в тому, i у другому випадку сказано наприкiнцi: "Всеспалення - це вогнепалима жертва пахощi - задоволення для Господа" (вiршi 9, 17). Першу жертву принiс багач, другу - бiдняк. У зв'язку з цим Мiшна Менахот (13, 17) пояснює, що хоча один пожертвував багато, а iнший мало, однак обидва дiяли в iм'я Небес (вiд усього серця, iз чистими намiрами), а це головне, i тому обидвi жертви були задоволенням для Господа.
Крохмаль схильний навiть вважати, посилаючись на Бiблiю, Талмуд i Рашi, що скромний внесок бiдняка не тiльки дорiвнює солiдному внесковi багача, але часом навiть перевищує його. У першому вiршi другої глави книги Левiт читаємо: "Коли душа (будь-хто) забажає принести жертву хлiбного приношення Господу..." Рашi коментує цей вiрш так: "Стосовно всiх добровiльних жертв не сказано "душа", але тiльки щодо хлiбного приношення. Хто зазвичай приносить у жертву хлiбне приношення? Бiдняк. Сказав Святий, благословенний Вiн: "Я зарахую це йому, немовби вiн принiс у жертву свою. душу" (Менахот, 104-б).
Бiдняковi доводиться, за образним висловлюванням Крохмаля, завантажувати свою душу, тобто докладати чималих зусиль, щоб роздобути те, що входить до хлiбного приношення, тому у бiблейському текстi згадано слово "нефеш" - "душа". Це саме слово згадується, коли мова йде про найманого робiтника. У книзi "Второзаконие" (24, 15) читаємо: "У той самий день вiддай плату його..., бо вiн бiдний, i до цього прагне його душа...". В iншому становищi знаходиться багатий: вiн вносить iз того, що в нього є, без усяких турбот.
Джерела, на якi посилається раби Менахем-Мендлi Крохмаль, обґрунтовуючи рiвнiсть голосiв бiдняка i багача, повнiстю належить до сфери жертвоприношення. Немає потреби на тому, що гарнi слова про величезнi зусилля, котрих докладає бiдняк для того, щоб роздобути хоч якiсь засоби, прирiвнюються до вагомого грошового вкладу багача, висловленi нiяк не у зв'язку з тiєю конкретною проблемою, яку вирiшував Крохмаль. Вiн повинен був дати вiдповiдь на запитання про те, чи можна прирiвняти голоси багатих i бiдних членiв общини пiд час вирiшення проблем її життя i побуту.
У талмудичнiй лiтературi законодавчi мiркування нiколи не є домiнуючими. Не тiльки агада засобами морального повчання доповнює i пом'якшує автономiю Галахи, i не тiльки трактат Авот являє собою антологiю моральної думки, але й (бiльш явно) у кожному конфлiктi мiж суворiстю закону i критерiями єврейського права - останнє бере гору. Страх Божий вище мудростi; дiї важливiшi iдей; людина покликана займати позицiю, керуючись не стiльки розумом, скiльки добром. Єврейське право виступає не як система абстрактних принципiв, а як живий людський досвiд; талмудичнi мудрецi показанi як моральний взiрець, а iдеал святостi ототожнюється iз бездоганно чесним i чистим життям.
1.2.3. Община. Солiдарнiсть. Кооперативнi принципи. Дiаспора - явище, яке не має паралелей в iсторiї людства. Народ, розкиданий по всiй землi, зберiг свою релiгiю, свою самобутнiсть, але перш за все своє общинне братство, завдяки якому єврея, котрий потрапив до iншої країни за двi тисячi миль вiд свого дому, приймуть як рiдного.
Почнемо з того, що єврейська община у Дiаспорi встановила свої правила членства. Як i личить народовi надзвичайно мобiльному, членство у громадi надавалось кожному, хто прожив у нiй бiльше тридцяти днiв. Тимчасовими членами (у них були особливi права) вважались євреї, якi пробули в общинi двадцять днiв або менше.
Керiвництво общиною здiйснювалося - за погодженням з її членами - радою, що складалася iз семи-двадцяти чоловiк. Рада вирiшувала всi проблеми, що стосувалися життя общини в цiлому. Вона контролювала збiр i розподiлення благодiйних фондiв (що вважалось найбiльш важливою функцiєю європейських общин), обкладала, згiдно з єврейськими звичаями, податком, здiйснювала продаж або купiвлю общинної власностi. Вона видавала укази, пов'язанi iз дотриманням порядку, i слiдкувала за їхнiм виконанням. Вона здiйснювала фiнансовий i соцiальний нагляд за всiєю дiяльнiстю, призначала розмiри оплати, встановлювала цiни, перевiряла вагу i розмiри i призначала шойхетiв - людей, спецiально навчених виконувати ритуальне вбивство тварин, м'ясо яких iшло на їжу членiв общини.
Якщо община знаходилась у районi чи країнi, де євреї визнавали владу "насi" (що на iвритi буквально означає "князь", а за теперiшнiх часiв так iменують мудрого i шанованого рабина), остання призначала даяна (суддю), котрий мiг єдиновладно ухвалювати остаточне рiшення ради. Всi карнi справи, полiтичнi i релiгiйнi спори, а також договiрнi позови розглядались судом трьох рабинiв, що зазвичай призначались довiчно. Посада суддi була настiльки почесна, що рабин не отримував нiякої плати. Якщо суддя не мав засобiв до iснування, йому надавали мiнiмум необхiдного.
Крiм них, виборною особою в общинi був ще хабар, котрий у разi необхiдностi виступав у ролi третейського суддi.
Мiньян - буквально "рахунок", "пiдрахунок" - означає i число 10. У Дiаспорi євреї не могли створити общину, якщо серед них не було десяти чоловiкiв старших 13 рокiв, котрi, згiдно з єврейськими законами, отримували статус общини i були зобов'язанi побудувати синагогу, справи якої доручали вести людинi, котра називалась рош ха-кнесету, що на iвритi означає "глава конгрегацiї".
Повсюди у Дiаспорi синагога була центром суспiльного життя. Великi i багатi общини iнколи зводили грандiозну синагогу, що не поступалася своєю величчю християнським церквам, але таке траплялось рiдко. Частiше синагога являла собою скромну непомiтну будiвлю, не вiдрiзняючись вiд оточення.
Роль синагоги, як навчального закладу, була настiльки великою, що в Європi, де євреї розмовляли на iдиш, її зазвичай називали "шуле" - школа. Саме ставлення євреїв до Бога залежало вiд умiння читати. У Дiаспорi бiльше дев'яноста вiдсоткiв євреїв володiли грамотою, чого не можна було сказати про жоден iнший народ чи країну. Вiдвiдування школи в єврейськiй общинi вважалось обов'язковим. Як правило, школа знаходилась прямо у синагозi, хоча iнколи для неї будували спецiальну споруду. Учителю - людинi достойнiй i шанованiй - належало мати дружину i бути не молодшим сорока рокiв. Число учнiв в одного вчителя не повинно було перевищувати сорока. В тому випадку, коли дiтей було бiльше, запрошували другого вчителя, а коли їхнє число досягало п'ятдесяти - третього.
Першочерговою функцiєю общини була благодiйнiсть. У кожнiй общинi iснувало два фонди: перший призначався для членiв общини, якi бiдують, вони отримували житло i їжу, другий - для тимчасових членiв. Євреї вважали своїм релiгiйним обов'язком годувати i надавати дах кожному єврею, котрий вступав в общину або зупинявся у нiй на шляху до iнших країв. У перiод Середньовiччя тисячi християн-бiднякiв, крiпакiв або розорених селян, котрим загрожували голод i смерть пiд вiдкритим небом, приходили в гетто (закритi єврейськi общини) у пошуках їжi i даху. Iдея милосердя, якiй вiддано служили євреї, не ґрунтувалась на расових чи релiгiйних принципах.
Общини розпоряджались й iншими фондами, кошти з яких iшли на допомогу сиротам, проведення свят, похорони.
Змiцнившись, община обзаводилась всiм необхiдним для життя: сувоями Тори i книгами Бiблiї, бiблiотеками, цвинтарями, скотобiйнями, мандрiвно-приймальними будинками, примiщеннями для суду, укладення шлюбiв i виконання бар-мiцва - ритуалу вступу в общину хлопчика, який досяг тринадцятирiчного вiку.
Теократичний устрiй єврейського життя вимагав, щоб влада базувалась на релiгiйнiй основi. Плутократiя потребувала морально-духовного авторитету, i поруч з аристократiєю грошовою, а, можливо, вище неї зайняла мiсце iнша сила - аристократiя духовна. На вiдмiну вiд окраїн, життя у центральних общинах на кожному кроцi висувало на переднiй план тi чи iншi суспiльно-культурнi iнтереси, задоволення яких було немислимим без представникiв класу iнтелiгенцiї.
Перетворення фактичних поселень на юридичнi спричиняло лише виникнення нових адмiнiстративних ланок. Перехiд на становище юридичної особи неминуче призводив до об'єднання мiсцевого населення навколо цiлої низки релiгiйних i суспiльних iнтересiв. Уже сам факт отримання дозволу на синагогу викликав не тiльки молитовне спiлкування всiх прихожан, але й добровiльне об'єднання окремих груп у релiгiйно-вченi братства: синагога, окрiм свого прямого призначення, вiдiгравала роль народного дому, де тi, хто цiкавився тим чи iншим роздiлом релiгiйної лiтератури, о певнiй годинi збиралися навколо вiдповiдного лектора. Так само i отримання дозволу на цвинтар неминуче призводило до заснування поховального братства, яке, окрiм вiддання останньої шани мерцям, групувало широкi кола населення навколо турбот про мiсцеву медичну допомогу, про догляд за старими та вбогими, про надання притулку престарiлим. Разом з тим факт утворення общини накладав на населення ще один обов'язок - турботу про органiзацiю шкiльної справи. Отже, нескладне життя у маленьких общинах висувало немало суспiльних завдань, реалiзацiя яких викликала появу вiдповiдних закладiв. В усiх цих закладах були керiвники i пiдлеглi, опiкуни i опiкуванi [45, с. 280-300].
Чим бiльше мiсто, тим бiльше iснувало у ньому благодiйних закладiв. Єврейська община Одеси, наприклад, утримувала безкоштовну лiкарню для бiднякiв, куди приймали i християн, сирiтський будинок на двiстi дiтей iз початковою школою i музичними класами, пологовий притулок для бiдних жiнок, денний притулок з їдальнею для убогих дiтей, дешеву кухню з видачею безкоштовних обiдiв, будинок престарiлих на двiстi п'ятдесят стареньких, лiтнi замiськi оздоровчi колонiї для слабких, малокровних, схильних до туберкульозу дiтей. У Києвi благодiйнi єврейськi органiзацiї утримували на пожертвування безкоштовнi лiкарнi, амбулаторiї, хiрургiчну лiкарню, санаторiй для хворих сухотами i санаторiй для хворих дiтей; вони допомагали бiдним породiллям i хворим на дому, роздавали паливо на зиму i безкоштовнi обiди, допомагали тим, хто втратив працездатнiсть, утримували школу для безпритульних дiтей i т.iн [46,
с. 604-606].
Розглянувши таку общинно-кооперативну дiяльнiсть євреїв як благодiйнiсть, ми хочемо висвiтлити ще один не менш важливий фактор колективного мислення, який полягає в суспiльнiй молитвi євреїв.
Всяка людина у важкий час мимоволi звертається до Вищої Сили iз проханням про допомогу i захист. Iудаїзм, будучи суворим монотеїзмом, вимагає вiд людини, щоб вона у важкi хвилини звертала свої прохання безпосередньо до Всевишнього, виключаючи звернення, до всiляких посередникiв, котрi прохали б перед Богом про людину. Стоячи перед Богом i прохаючи Його про пiдтримку, людина усвiдомлює ту вiдповiдальнiсть, яка лежить на нiй самiй [47, с. 237-238].
Молитва за себе необхiдна. Той, хто не просить у Бога здоров'я, миру i благополуччя для себе i для своєї сiм'ї, проявляє цим, по сутi, нестачу вiри, адже всi цi речi необхiднi людинi; i якщо людина насправдi вважає, що вони повнiстю залежать вiд волi Всевишнього, то вона не може не молитися за них.
З iншого боку, зовсiм неправильно молитися тiльки за себе, не включаючи до молитви потреби iнших людей. Бiльшiсть єврейських молитв складенi так, щоб мова у них велася вiд iменi общини, у формi множини. Вимовляючи їх, людина молилася i за себе, i за своє оточення, i за весь єврейський народ, i - у подальшiй перспективi - за благо i спасiння всього людства [48, с. 99].
Правильний загальний настрiй нашого прохання до Бога такий: ми просимо Всевишнього за єврейський народ i за себе самих як за частку цього народу; ми молимося про те, щоб спасiння єврейського народу призвело до блага i спасiння всього людства. При цьому ми надiємося не на свої заслуги, а на Божу милiсть (ласку), яку Всевишнiй, за ради спасiння свiту, являв нашому народовi протягом усiєї його iсторiї [49, с. 429-431].
Окрiм цього, Талмуд пiдкреслює особливу важливiсть конкретної молитви за ближнього: "Той, хто просить у Бога ласки для ближнього свого, потребуючи її сам, - буде почутий Небесами [i Божу допомогу отримає як його ближнiй, так i вiн сам]"(Бава Кама 92а).
"Всякий, хто мiг молитися за ближнього, але не зробив цього, гiдний називатися грiшником"(Брахот 12б).
Сьогоднi молитви на всi випадки життя, чи то вдома, чи то у синагозi, входять до основної книги молитв "Сiдур" ("Порядок"). Цей порядок молитв той же самий, що й у "Шма", "Амiдi" i "Алейну", переслiдує одну мету. Вiн утверджує iудейську вiру та iсторичний досвiд; перешкоджає егоїстичний молитвi, у якiй, молячись серед iнших людей, визнають лише власнi iнтереси. У ньому є фрази, якi прийшли до нас iз сивої давнини i якi через це створюють вiдчуття наступностi i безпеки. Вiн подає приклад i вселяє почуття єдностi у всiх євреїв свiту, незалежно вiд того, у який час i в якому мiсцi конкретний iндивiдуум буде вимовляти тi чи iншi молитви i чи буде молитися взагалi, якщо говорити про особистий настрiй i звички. Всi вiруючi iудеї сприймають "Сiдур" як найважливiше вираження їхнiх надiй i переконань. Так, наприклад, "Амiда" iз самого початку була обрана як суспiльна молитва. В усiх її благословеннях мова ведеться у формi множини, вiд iменi всiєї общини.
Оскiльки "Амiда" - це, по сутi, суспiльна молитва, дуже важливо читати її у мiньянi. Для цього є двi причини: по-перше, прохання, що складають серцевину "Амiди", "приймаються Небом поблажливiше", коли вони йдуть вiд общини, а не тiльки вiд окремого iндивiда; по-друге, "Амiда" замiнює сьогоднi жертвопринесення, а служiння у Храмi було общинним дiйством [50, с 216].
Колективна молитва - "Мiньян".
Єврейське право надає перевагу спiльнiй молитвi перед iндивiдуальною. По-перше, вчителi закону вважають, що разом євреї будуть молитися за благо всiєї общини, а iндивiдуально - лише за особисте благо, часто навiть за рахунок iншого. Наприклад, молячись про роботу, просять Бога, щоб вона дiсталась саме їм. Оскiльки спiльна молитва зазвичай пiдноситься вiд iменi всiєї общини, вона бiльш звернена на всезагальне благо [51, с. 364].
Але чому не слiд молитися у себе вдома? Чому необхiдно йти для цього у синагогу? В принципi, правильно, що суть молитви-служiння Всевишньому серцем i служiння це не залежить нi вiд мiсця, нi вiд оточення. А все ж таки Галаха наказує молитися у визначеному, спецiально призначеному для цього мiсцi - у синагозi, i у товариствi не менше десяти дорослих євреїв - у "мiньянi". Тут варто пiдкреслити, що навiть у випадку вiдсутностi "мiньяна молитва у синагозi краще молитви у будь-якому iншому мiсцi".
Навiть у тому випадку, коли окремi євреї зовсiм не заслуговують на те, щоб на Небесах прислуховувались до його молитви, - якщо вiн молиться у "мiньянi", його молитва стає бажаною Всевишньому у будь-який час. Сила "мiньяна" наскiльки велика, що навiть якщо до його складу входять люди негiднi, небеснi ворота нiколи не закриваються для молитви, виголошеної у "мiньянi". Сказано, що самi букви, якi складають слово "цибур" ("суспiльство") вказують на це: приголоснi букви цього слова - абревiатура слiв "цадикiм" ("праведники") "бейнонiїм" ("середнi"), "рєшаїм" ("нечестивцi"), тобто, тi люди, iз яких складається громада у синагозi. I ось ця громада називається почесним титулом "ейда" ("община"). "Тiльки у "мiньянi" можливi найголовнiшi, вузловi моменти молитви - "Кадиш", "Барху", "Кдуша"; тiльки у "мiньянi" можна повторити молитви "Шмоне-есре" хазаном, читання Тори та глав iз пророкiв.
Надзвичайна важливiсть колективної молитви полягає i в тому, що вона завжди приймається Всевишнiм, i в тому, що вона надає можливiсть вимовити i почути те, що не має права вимовляти той, хто молиться наодинцi.
Висновки
Таким чином, пiсля введення урядом особливого збору з єврейського населення, була почасти визначена та упорядкована i фiнансова сторона єврейської благодiйної дiяльностi. Це вiдiграло важливу роль у подальшому формуваннi системи общинних i мiжобщинних єврейських соцiальних закладiв.
Наприкiнцi XIX - на початку XX ст., коли єврейська благодiйнiсть в органiзацiйному i якiсному вiдношеннi досягли у Росiйськiй iмперiї найбiльшого розвитку, у країнi iснували наступнi основнi форми благодiйної дiяльностi євреїв:
-- внутрiшньообщиннi благодiйнi товариства при релiгiйних закладах (в основному, при синагогах, а також при молитовних будинках i школах);
-- внутрiшньообщиннi (у великих населених пунктах) i мiжобщиннi професiйнi товариства (взаємної допомоги прикажчикiв, взаємодопомоги та видачi безпроцентних позик ремiсникам певної спецiалiзацiї i т.iн.), якi видiляли кошти на благодiйну дiяльнiсть;
-- благодiйнi товариства при рiзних навчальних закладах (Талмуд-Торах, училищах, гiмназiях);
-- товариства опiки учнiв, допомоги убогим учням, допомоги вчителям-євреям i т.iн.;
-- суто жiночi внутрiшньообщиннi благодiйнi товариства (допомоги бiдним породiллям, догляду бiдних вдов, пiклування про дiвчат i т.iн.);
-- заклади соцiальної допомоги дiтям (пiклування про бiдних дiтей євреїв, про дiтей-сирiт, утримання дитячих притулкiв i т.iн.);
-- внутрiшньообщиннi соцiальнi органiзацiї (товариства допомоги бiдним євреям, товариства взаємодопомоги, безпроцентнi благодiйнi ощадно-позичковi товариства, товариства трудової допомоги, товариства опiки хворих i одужуючих i т.iн.);
-- внутрiшньообщиннi будинки престарiлих, притулки i нiчлiжнi будинки;
-- внутрiшньообщиннi лiкарнi (у великих населених пунктах), лiкареньки i амбулаторiї;
-- внутрiшньообщиннi заклади громадського харчування (дешевi їдальнi);
-- поховальнi братства (до благодiйностi у чистому виглядi їх можна було вiднести далеко не завжди, оскiльки часто вони перетворювалися на засiб особистого збагачення їхнього керiвництва).
У якостi особливого виду благодiйностi могла розглядатися також допомога євреям Палестини, яка органiзовувалася як спецiально присланими емiсарами, так i за допомогою особливих кухликiв для збору пожертвувань (вiдомих пiд назвою "пушке"), що встановлювалися в синагогах i житлових будинках.
Також "Рабини чудово розумiли величезне значення молитви в усьому, що стосується зв'язкiв iз общиною. А тому у Талмудi говориться про те, що коли єврей молиться наодинцi (адже багато хто молиться у себе вдома), то час своєї молитви вiн повинен звiряти iз часом молитви общинного "мiньяну" [57, с. 125].
Дар не повинен пiдноситися безпосередньо Боговi; нi, дар кожної окремої людини повинен робитися общинi задля Божої мети. Це передбачає, що не окрема людина, а община створює iнститути, призначенi задля Божої мети [59, с. 95].
1.2.4. Сiм'я. Шлюбний контракт. Господарче товариство. Л.Чернова стверджує: "Община - основна iнституцiональна форма соцiального життя єврейського народу протягом декiлькох тисячолiть, але iснує соцiальний iнститут не менш важливий i бiльш давнiй - єврейська сiм'я (Мiшпаха). Основою функцiєю сiм'ї є соцiалiзацiя iндивiда, формування i розвиток особистiсної самосвiдомостi, у томi числi нацiональної. Саме сiм'я прилучає до вiри "Батькiв", навчає мовi, передає у спадок, разом iз сiмейною власнiстю, сiмейнi релiквiї, нацiональнi традицiї, звичаї, цiнностi i норми нацiональної культури, сiмейнi перекази, у яких iсторiй переплiтається з бiографiєю i географiєю (сiмейне дерево, походження прiзвища)" [52, с.101].
Сiм'я - основа людського щастя.
I тiльки вiд самих людей залежить, чи буде їхнє сiмейне життя Божим благословiнням або ж прокляттям.
Усiм вiдома мiцнiсть єврейських шлюбiв i добра атмосфера, що панує у єврейських сiм'ях. Але так буває тiльки тодi, коли, починаючи з виховання дiтей i закiнчуючи iнтимними стосунками, сiмейне життя будується на мiцному фундаментi законiв сiмейного життя, даних нам Торою.
"Iудаїзм вимагає вiд подружжя уникати всього, що може порушити сiмейну гармонiю: суперечок, дратiвливостi, взаємних образ, пiдозрiливостi, кривд i т.iн." [53, с.131].
-- Чоловiковi суворо заборонено ображати дружину як наодинцi, так i у присутностi стороннiх.
-- "Чоловiк зобов'язаний любити свою дружину, принаймнi, як самого себе, а поважати бiльше, нiж самого себе".
-- "Чоловiк повинен їсти i пити менше, нiж йому дозволяють засоби, i одягатися так, як йому дозволять засоби; поважати дружину i дiтей бiльше, нiж дозволять засоби".
-- Чоловiк зобов'язаний бути добрим i непримхливим зi своєю дружиною.
-- Чоловiк зобов'язаний радитися з дружиною своєю в усiх домашнiх справах.
Оскiльки шлюб є взаємною угодою мiж двома людьми, Талмуд надає шлюбному контракту (ктубi) величезного значення. Сама iдея писаної угоди мiж чоловiком i дружиною виникла у глибоку давнину, однак форма i змiст угоди змiнювалися залежно вiд часу i характеру культури. Талмудичнi мудрецi завжди наполягали на необхiдностi письмового контракту, гадаючи, що без нього шлюб перетворюється на дозволений рiзновид проституцiї. Головним у шлюбному контрактi вважається перелiк умов, якi чоловiк зобов'язується дружнi забезпечити, а також гарантiї на випадок порушення цих умов.
Одним iз основних у ктубi є обов'язок чоловiка залишити дружинi певну суму на випадок розлучення або своєї передчасної смертi. У давнину цю суму прийнято було вiдкладати, i чоловiк не мав права нею користуватися. Пiзнiше виправили закон так, щоб обумовлена сума обчислювалася в частинах вiд майна чоловiка. Це означало, що чоловiк, перш нiж дати своїй дружинi розлучення, повинен приготувати потрiбну суму грошей, що примушувало його серйозно помiркувати про свiй намiр.
Ктуба включає також багато iнших умов, серед яких знаходяться такi основнi елементи шлюбу, як "ше'ер, кесут ве-она" (їжа, одяг i подружнi обов'язки), котрi передбачають, що чоловiк зобов'язаний турбуватися про основнi потреби своєї дружини i не має права нехтувати нею.
Одне з давнiх правил говорить, що "дружина "повинна пiднiматися разом iз чоловiком, але не повинна опускатися разом iз ним". Це означає, що якщо дружина належала до шлюбу до бiльш низького соцiального кола, то чоловiк зобов'язаний пiдняти її до свого кола, тобто надати їй можливiсть вiдчути себе своєю у цьому колi. Але якщо вона походить iз бiльш високого кола, то вiн не має права вимагати вiд неї звикати до бiльш низького життєвого рiвня, якщо вона не заявить недвозначно про свою згоду на це.
Єврейськi шлюбнi звичаї поєднують фiнансовi i соцiальнi угоди з приписами, що проголошують святiсть сiмейних уз, i природно, що в них мiститься величезна кiлькiсть деталей, якi вимагають безперервною уточнення.
"Основний текст кетуби, додатки до нього i навiть її стиль дуже давнi. Суть її пiдтримки спрямована на те, щоб забезпечити змiцнення становища дружини у будинку її чоловiка, ї особливi права, що переважають права чоловiка, для того, щоб можливiсть розлучення не була надто легкою в його очах.
У тi часи, коли у євреїв була запроваджена кетуба, весь свiт був оповитий мороком: в очах усiх народiв жiнка була власнiстю чоловiка, єдине призначення якої - прислужувати йому" [54, с.28].
Ктубот у Седерi Нашим (роздiл Талмуду, що висвiтлює сiмейнi вiдносини) займає друге мiсце i подiляється на тринадцять глав. Ось по порядку короткий змiст тринадцяти глав даного трактату: Гл.1. Встановлений посаг для дiвчат - 200 зуз, для вдов i розлучених - 100 зуз (її2-4). Для дiвчини - дочки когена (священика), яка виходить замiж, сума ктуби встановлена на рiвнi 400 зуз (ї5). Гл. II. Якою мiрою церемонiї, дотриманi пiд час весiлля дiвчини, можуть бути доказом у тих випадках, коли вона вимагає "ктубу" на 200 зуз, а чоловiк (у разi розлучення) чи його спадкоємцi цього не визнають (ї1)? В якiй мiрi взагалi можна вiрити тим, котрi оголошують якийсь факт недiйсним або вiдмiненим, якщо даний акт вiдомий лише з їхнiх слiв (її2-5)? В якiй мiрi можна вiрити тим, котрi свiдчать на свою або чужу користь (її6, 7, 9)? В якiй можна вiрити показанням свiдкiв стосовно походження незнайомої нам людини вiд священицького роду (ї8)? Випадки, коли можна покладатися на показання свiдкiв-дорослих щодо речей, виданих їм у дитячому вiцi (ї10). Гл.III Штраф, який накладається за зваблювання дiвчини (Исх., 22, 15-16) i покарання за насильство (Втор., 22, 25 i далi). Категорiї жiнок, на яких розповсюджуються закони, викладенi у Втор., 22, 28-29 (її1-3). Метод визначення штрафу (ї7), вiдомi цивiльнi закони, що змiнюються вiдповiдно до вiку жертви (ї8). Наскiльки можна зменшити покарання у разi добровiльного зiзнання (ї9)? Гл.VI. Хто отримує штраф (її1-2)?. Про тих, хто перейшов у єврейство (ї3). Права батька, права i обов'язки чоловiка (ї4). Коли починаються обов'язки чоловiка (ї5). Обов'язки чоловiка стосовно своєї дружини чи її спадкоємцiв; визначення вдовиної частини i частини дочки пiсля смертi чоловiка i батька, у разi вiдсутностi зрозумiлої постанови (Т.I. її6-12). Рiзниця у формi, прийнятiй для ктуби у Галiлеї та Iудеї (ї12). Гл.V. Додаток, зроблений чоловiком до мiнiмальної суми ктуби (ї1). Час, визначений для пiдготовки жiнки до шлюбу (її2-3). Розмiр контролю чоловiка за заробiтками своєї дружини, про його право присвятити їх храму (ї4). Визначення обов'язкової роботи жiнки, оскiльки вважається розсудливим коли, у неї буде певне заняття, бо неробство веде до безумства (ї5). Взаємнi обов'язки чоловiка i жiнки у їхнiх сiмейних та iнших стосунках (її6-9). Гл.VI. Права чоловiка на користування капiталами дружини, заробленими нею чи набутими шляхом успадкування (ї1). Посаг, принесений дружиною, вiдповiдальнiсть чоловiка за посаг, принесений дружиною, визначається звичаєм країни (її2-4). Посаг дочки (її5-7). Гл.VII. Причини, що можуть призвести до розлучення: обiтницi чоловiка, певнi хвороби, порушення вiрностi; обiтницi з боку дружини (її1-8). Порушуючи вiдомi приписи законодавства Мойсея або єврейськi звичаї, дружина втрачає право на ктубу (ї6). Випадки, коли шлюб може бути розiрваним, внаслiдок хвороби чи негiдної слави чоловiка (її9-10). Гл.VIII. Власнiсть дружини до виходу замiж i пiд час замiжжя i його права чоловiка на неї (її1-5). Про права чоловiка на власнiсть вдови померлого брата, з якою вiн бере левiратський шлюб (її6-7). Гл.IХ. Як може чоловiк вiдмовитися вiд своїх прав на власнiсть дружини (ї1). Права жiнки на власнiсть, залишену її чоловiком, i випадки, коли вона повинна присягтися у тому, що вона не отримала ктубу (її2-8). Випадки, коли дружина може отримати свою ктубу, не надаючи свого документу про розлучення (ї9). Гл.Х. Закони, якi застосовуються у тому випадку, коли чоловiк залишає двох або бiльше дружин. Гл.ХI. Права вдови на власнiсть спадкоємцiв (ї1). Право вдови продавати, заставляти або дарувати свою ктубу (її2-4). Випадки, коли продажi з аукцiону недiйснi (ї5). Яка жiнка не має права на ктубу (ї6)? Гл.ХII. Права нерiдної дочки (її1-2). Право вдови залишатися у будинку свого чоловiка або утримуватися спадкоємцями у своєму батькiвському домi (ї3). Випадки, коли минає термiн для вимоги ктуби Гл.ХIII. Думки i максими єрусалимських суддiв Адмону i Ханану (її1-9). Випадки, коли дружина зобов'язана їхати слiдом за чоловiком у чужi країни: перевага Палестини перед iншими країнами та Єрусалима перед iншими мiстами країни (її10-11) [55, с.453-455].
Наречений, коли брав шлюб, фактично не видавав "ктуби" нi грошима, нi майном, нiякої частини свого майна не видiляв для стягнення з неї у разi необхiдностi ктуби, а лише призначав дружинi певну суму на випадок смертi чи розлучення та встановлював загальну iпотеку на все своє майно. Все майно чоловiка є для дружини забезпеченням можливостi отримання "ктуби". Через це чоловiк не може самовiльно i легковажно розлучатися з дружиною, оскiльки таке розлучення примушує його затратити частину свого майна, на що не так легко наважитися.
Отже, ктуба, як юридичний iнститут, мала двояку мету: з одного боку, усувала можливiсть легковажних розлучень, з iншого боку, забезпечувала економiчне становище жiнки пiсля припинення шлюбу. Розмiр ктуби був раз i назавжди фiксованим у розумiннi мiнiмуму: 200 зуз для дiвчини i 100 зуз для вдови чи розлученої, котра бере новий шлюб. Ктуба меншого розмiру не допускалась. Закон цей отримав подвiйну санкцiю: по-перше, порушення закону якимось шляхом (ненаписання ктуби, призначення меншого розмiру, одержання зворотної розписки i т.iн.) не досягає мети, бо суд, всупереч приватнiй угодi сторiн, вважає "ктубу" у вказаному розмiрi необхiдною приналежнiстю кожного шлюбу; з iншого боку, порушення законiв про ктубу вважається релiгiйним грiхом, i спiвжиття без належної "ктуби" морально визнається позашлюбним.
Якщо наречена, коли виходила замiж, вносила придане (що становило загальне правило), то придане також заносилось у ктубу, i це мало те значення, що придане надходило у повну власнiсть чоловiка, але у випадку припинення шлюбу внаслiдок його смертi чи розлучення без провини дружини придане поверталось останнiй цiлком. Крiм того, дружина завдяки цьому записовi у "ктубу" отримувала законну iпотеку на все майно чоловiка для стягнення не тiльки ктуби, але й приданого. Частина приданого, що стосується вбрання та предметiв домашнього вжитку, у ктубу не вносилася, а вносилося лише придане у грошах, коштовностях, нерухомостi i т.iн. Це майно одержало у Талмудi спецiальну технiчну назву - "майно залiзної худоби". Змiст цього термiну той, що нехай би майно являло собою худобу, тобто майно, що легко пiддається загибелi (епiдемiчнi захворювання, напади хижих звiрiв та iн.), для дружини це майно (точнiше його вартiсть) залишається недоторканим, як залiзо, яке за своєю природою не пiддається знищенню. В епоху Мiшни панував звичай, що придане, отримане у виглядi готiвки, заносилося у ктубу у розмiрi, що перевищував придане у пiвтора рази. Це тому, що грошi, перебуваючи у розпорядженнi чоловiка пiд час шлюбу, принесуть дохiд i значно збiльшаться, i пiсля припинення шлюбу вiн повинен через це дати дружинi бiльше, нiж вiн одержав.
Майновi вiдносини пiд час шлюбу
Спершу дружина не являла собою самостiйної господарської одиницi, а її майновi права входили до складу загальносiмейного майна. Так, на користь чоловiка надходили: винагорода, яку дружна отримувала за особисту працю, її придбання шляхом знахiдки, частина винагороди, яку вона отримувала за спричиненi їй тiлеснi ушкодження. Вiдшкодування витрат на лiкування дружини i збиткiв вiд прогулу, без сумнiву, належало чоловiковi, оскiльки цi витрати i збитки нiс вiн; доволення за спричиненi фiзичнi страждання, належало виключно дружинi через суб'єктивний характер цiєї шкоди; суперечливим виявилося питання про те, кому належить винагорода за постiйний дефект в органiзмi постраждалої i сатисфакцiя за ганьбу. Деякi законовчителi вважали, що вказанi статтi враховують виключно iнтереси дружини, але на думку р. Iуди б. Батiра, яка була взята як керiвництво, цi статтi слiд розподiлити мiж подружжям у нерiвних частках: якщо ушкоджено вiдкриту частину тiла, чоловiк отримує двi третини винагороди, а дружина одну третину; у разi ушкодження закритих частин тiла чоловiк отримує одну третину, а дружина двi третини (Ктубот, 65-б). Щоправда, майно, яке вона отримує у виглядi дару або спадщини, а також частина винагороди, яка надходить на її користь за спричиненiй їй ушкодження, вважалася її власнiстю, але доходи вiд цього майна надходили чоловiковi; управлiння також належало повнiстю йому. У випадку припинення шлюбу, майно це вiддавалось дружинi у тому виглядi, в якому воно виявлялося на той момент. У такому становищi опинялося i всяке майно, яким дружина володiла, коли виходила замiж, якщо вона не записувала це майно в "ктубу" як придане. Це майно отримало у Талмудi технiчну назву "обскубуване майно", тобто таке, з якого чоловiк отримує доходи, хоча воно вважається власнiстю дружини. Майно це протиставлялось майновi, внесеному до шлюбного договору (ктуби) як придане, або "майно залiзної худоби". Так, дружина могла зберiгати за собою самостiйне, незалежне вiд чоловiка право на майно, придбане нею до шлюбу. Допущення такого пояснюється саме бажанням розширити майновi права жiнки, не пiддаючи, одначе, докорiннiй ломцi традицiйнi норми. Цим покладено початок новому iнституту - окремому майновi дружини, до якого чоловiк не має нiякого стосунку. Таке окреме майно могло виникнути ще й iншими способами: 1) шляхом дарування дружинi iз вказiвкою спецiальної мети або прямою умовою, що доходи вiд майна не повиннi надходити на користь чоловiка; 2) шляхом дарувань чоловiка дружинi пiд час шлюбного життя, при цьому дружина користувалася доходами, але не могла вiдчужувати майно; 3) нарештi, дружина могла продати своє право отримати у майбутньому пiсля припинення шлюбу, ктубу, придане та iн.; виручена вiд продажу, цього права сума ставала її самостiйним майном. Сутнiсть майнових вiдносин могла, крiм того, значно змiнитися шляхом приватних договорiв та угод.
Так, мiж нареченим i нареченою могли укладатися особливi угоди, якi так або iнакше змiнювали дiю шлюбно-майнових законiв. Мiшна згадує наступнi угоди: 1) про надання дружинi права вiдчужувати своє майно, не внесене у придане; 2) про надання дружинi доходiв вiд цього майна; 3) про вiдмову чоловiка вiд права успадкування цього майна. Про допустимiсть угоди останнього зразка багато хто сперечається. Деякi вважають, що закон про успадкування чоловiка дружинi, в силу його бiблейське походження або ж внаслiдок постанови рабинiв, має публiчний характер i не пiдлягає змiнi шляхом приватної угоди. Як керiвну прийнято думку, що така угода припустима, але лише на вiдрiзку мiж заручинами i вiнчанням.
За наявностi вказаних трьох угод дружина стає цiлком самостiйною володаркою власного майна. Таким чином багатi жiнки могли зберiгати за собою у шлюбi те саме юридичне вiдношення до майна, що й до шлюбу. Далi лише у Гемарi згадується надзвичайно важлива можливiсть угоди мiж чоловiком i дружиною, згiдно з якою чоловiк звiльняється вiд зобов'язання утримувати дружину, натомiсть чого дружина зберiгає за собою винагороду за свою особисту працю. Цим шляхом жiнки, якi мали достатнiй самостiйний заробiток, звiльнялися вiд опiки чоловiка [56, с.138-140].
У часи Мiшни i Талмуду (3-6 ст. н.е.) традицiя перетворилася на складну, однак цiлком послiдовну систему шлюбного законодавства. Шлюб в iудаїзмi розглядається у двох аспектах: як стосунки мiж чоловiком i жiнкою та як ставлення iнших людей до подружньої пари. Процедура єврейського одруження майже повнiстю позбавлена пiднесеностi i, по сутi, є взаємною згодою мiж двома людьми про спiльне життя в однiй сiм'ї на умовах, зазначених у шлюбному контрактi.
Здавалося б, що все це повинно було б призвести до видiлення жiнок у нижчу касту, за якою залишенi тiльки сiмейнi функцiї. Проте насправдi жiнки проявили себе у багатьох сферах єврейського життя i зробили помiтною свою присутнiсть не тiльки як матерi i дружини, але й у таких сферах, якi зазвичай розглядають як виключно чоловiчi. Причина цього криється у самiй природi талмудичного ставлення до життя i Тори. Для єврейської свiдомостi Галаха є не просто якась фiлософська iнтелектуальна структура, а звiд практичних законiв - об'єктивних, у певному розумiннi, законiв природи, до яких ставляться цiлком прагматично i, висновується, не догматично.
Однаковий iз чоловiками статус у карному i цивiльному правi зумовлював помiтну участь жiнок у суспiльному життi. Навiть найсуворiшi шлюбнi контракти залишали жiнцi значну частку економiчної незалежностi; i тому пiсля замiжжя жiнки зберiгали певний контроль над своєю власнiстю. Багато з них були зайнятi у комерцiї та брали участь у справах.
"Сiм'я завжди вiдiгравала особливу роль у єврейськiй iсторiї, у традицiї i у системi цiнностей. Iнтереси сiм'ї - "найближчих родичiв" - непорушнi i святi. Вище за них - тiльки вiра. Бiогеопсихологiя стверджує наявнiсть "культурного гена", що мiстить пам'ять пращурiв, який передається за допомогою механiзму спадковостi, подiбно до психосоматичних i фенотипних ознак" [52, с.102].
"Одна з таких рис - нерозривний зв'язок зi своєю общиною. I ще одна неодмiнна риса традицiйного єврейського будинку - це мiцна згуртованiсть усiх членiв сiм'ї. Значна частина сiмейного проводження часу пов'язана iз виконанням визначених традицiєю ритуалiв. Типова ортодоксальна сiм'я спiльно вiдправляє всi домашнi обряди i разом вiдзначає всi подiї у життi синагоги та общини.
...I само собою зрозумiло, що при цьому особистi справи вiдсуваються на другий план i повнiстю пiдпорядковуються вимогам сiм'ї i традицiй. Я вважаю, що така вимога непрямо сприяє вихованню у дiтей поважного ставлення не тiльки до батькiв, але й до суспiльних iнститутiв влади" [57, с. 9-10].
Iудаїзм зрiвняв чоловiка i жiнку у правах задовго до того, як про це тiльки задумалися захiднi мислителi. У той час, коли iншi релiгiї оголошували жiнку чимось грiховним, джерелом чогось нечистого, i навiть диявольського, iудаїзм проголосив жiнку не просто рiвною чоловiковi, але й проголосив її бiльш досконалою, нiж чоловiк, бiльш духовно високою, бiльш милосердною i доброю. У Торi Письмовiй i Торi Уснiй наводиться величезна кiлькiсть оповiдань про жiнок, у яких говориться про те, що все краще, добре i пiднесене, що тiльки є у єврейського народу, у своїй бiльшостi походить вiд жiнки.
Так, закони сiмейного життя повиннi базуватися на наступних моральних принципах:
-- повага до iндивiдуальностi i почуттiв кожного члена сiм'ї;
-- мирнi i гармонiйнi стосунки;
-- збереження духовної чистоти i цiльностi почуттiв в iнтимнiй сферi.
Але не меншого значення має i попереднє визначення певних майнових, господарчих прав за кожним членом сiм'ї та їхнє юридичне закрiплення.
Продовжимо тепер нашi мiркування, якi стосуються сiм'ї як господарського товариства, щоб побачити, як сiмейнi майновi стосунки позитивно сприяють правовiдносинам у господарському товариствi i виступають продовженням майнових стосункiв єврейської сiм'ї.
Товариство - договiр, згiдно з яким декiлька осiб взаємно зобов'язуються брати участь своїми особистими або майновими коштами у спiльному веденнi справи, i спрямований на одержання прибутку.
Типи товариств. У Талмудi розглядаються три типи товариств. Перший, так званий "iskа", являє собою бiльш або менш замасковану форму лихварства або оборутку, що дає, хоча i в меншiй мiрi, той самий економiчний ефект, що i вiддання грошей пiд вiдсотки. У прибутковому пiдприємствi, де одна особа бере участь капiталом, а iнша - особистою працею, прибутки i збитки розподiляються у тих чи iнших пропорцiях мiж товаришами. Пiд час визначення цих пропорцiй необхiдно дотримуватися певних правил, щоб не порушити релiгiйного наказу про не стягнення надлишку (Б. Мец., 68б-70а). Другий тип товариства - це звичайний, коли всi контрагенти беруть участь як майновими, так i особистими засобами. Його Талмуд зазвичай описував виразом : "двоє, якi складають в один гаманець".
Ширше за змiстом третiй тип товариства - товариство спадкоємцiв ("брати - товаришi"). Цей тип товариства являє собою продовження сiмейних зв'язкiв на основi майнових вiдносин пiсля смертi глави сiм'ї. Як за життя батька всi члени сiм'ї вносили свої доходи до складу загальносiмейного майна i з нього задовольняли свої потреби, так i дiти могли продовжувати подiбну господарську спiльнiсть пiсля смертi батька (патрiархальна сiм'я). До складу загальносiмейного майна надходили лише тi доходи, якi отримувались вiд цього майна, i такi заробiтки, якi окремi члени сiм'ї отримували саме у якостi таких, завдяки їхньому зв'язку iз сiм'єю. Так само i витрати на утримання членiв сiм'ї товариство робило лише у звичайних нормальних розмiрах. Так, лiкування вiд хвороби, що виникала випадково, вiдносилося на рахунок товариства; якщо ж хтось захворiв через власну провину (Талмуд вбачав необережнiсть лише у випадку застуди), то вiн повинен був лiкувати себе за власний рахунок. Їжу й утримання кожний одержував лише разом з iншими. Якщо хтось iз учасникiв товариства вiд'їжджав, то йому видавалась на утримання не така сума, яка в дiйсностi потрiбна для цiєї мети, а лише стiльки, скiльки сiм'я зберiгає у витратах на випадок вiд'їзду одного члена. Цей тип товариства можливий лише за патрiархального устрою життя. Талмудичнi норми вже мають на увазi послаблення сiмейних устоїв i перехiд до iндивiдуальних начал. Пiзнiшi юристи вважають навiть можливим визнати можливим товариство, яке складається iз членiв сiм'ї, за своє суттю цiлком схожим з iншими типами товариств. Пiзнiше цей тип товариства зник. Найважливiшу роль весь час вiдiгравав другий тип товариства.
Укладання угоди. Питання про формальнi способи, за допомогою яких угода товариства може отримати юридичну силу, залишене Талмудом без особливого розгляду. Але для середньовiчної практики вирiшення цього питання складало великi труднощi. Виходячи iз загальних принципiв про укладання юридичних угод, дiйшли висновку, що для здiйснення угоди товариству необхiдно, щоб в основу угоди були покладенi майновi права i щоб цi права були набутi товаришами у якостi спiльної власностi одним зi встановлених для того способiв. Отже, якщо товаришi дають для загальної справи готiвку, необхiдно грошi всiх товаришiв скласти в один гаманець, i потiм кожен товариш повинен шляхом пiдняття набути право на весь гаманець (право, звичайно, лише на частку, як члена товариства). В iнших випадках, згiдно з характеру майна, достатньо "киньяна". Отже, набувається право на майно; право ж на особисту працю товаришiв, яка у нашiй угодi вiдiграє неабияку роль, на думку Маймонiда, не може набуватись особливим юридичним актом, тому що неможливо нi вiдчужувати, нi купувати рiч, що ще не iснує; право на те, щоб товариш виконував тi чи iншi дiї у майбутньому, визнається саме рiччю, що ще не iснує. Але якщо угода товариства включає в себе, поряд з правами на особисту працю, i права на майно, то пiсля законного набуття останнiх угода вважається здiйсненою, i особистi обов'язки визначаються як щось побiчне, додаткове до майнової угоди. Для заснування ж такого товариства, в якому немає нiяких майнових прав, а члени зобов'язуються лише працювати разом, надавати свої заробiтки у розпорядження товариства як цiлого, не iснує нiяких юридичних способiв. Так вирiшує це питання Майномiд; iншi середньовiчнi юристи поступаються i визнають можливим товариство безмайнове (суто трудове), задовольняючись для його заснування лише словесною домовленiстю.
Розподiл прибуткiв i збиткiв встановлюється, перш за все добровiльною угодою товаришiв. Якщо з цього питання угода не вiдбулася i якщо при цьому товаришi вклали у справу нерiвнi частки спiльного капiталу, то можливий розподiл прибуткiв пропорцiйно до вкладiв, або ж розподiл мiж усiма товаришами, незалежно вiд величини вкладу. Це спiрне у сучаснiй науцi питання було контроверзним й у Талмудi.
Перевагу одержало, одначе, вирiшення питання у другому розумiннi; однi гадають, що в успiху справи дрiбна частка така ж важлива, як i велика, iншi вважають, що товариш, котрий має менший капiтал, може часом устигнути бiльше, оскiльки вiн може робити великi обороти, або ж внаслiдок зайвої затрати працi отримати бiльш високий вiдсоток прибутку. Звiдси видно, що Талмуд надавав працi бiльш важливу роль у торгiвлi, нiж капiталу.
Обов'язки товаришiв. Товаришi повиннi виконувати тi дiї, котрi потрiбнi для успiху спiльної справи. Збитки, спричиненi порушенням угоди чи звичаю, повиннi бути вiдшкодованi; але якщо порушення дало прибуток, то вiн розподiляється мiж товаришами на загальних пiдставах. Щодо вiдповiдальностi за збитки, спричиненi недбалiстю, застосовуються загальнi талмудичнi принципи: 1) хто отримує за свою працю плату, вiдповiдає навiть за легку недбалiсть; 2) якщо двi особи взаємно зобов'язанi одна однiй, то вiдповiдальнiсть вiдпадає.
Припинення угоди. Товариство припиняється: 1) пiсля закiнчення термiну; 2) пiсля втрати майна 3) пiсля смертi бодай одного з товаришiв; 4) пiсля досягнення мети справи. Безстрокове товариство припиняється на вимогу одного з товаришiв. Якщо певний товар продається лише у певний сезон, то товариство, хоча i безстрокове, припиняється не ранiше настання цього сезону. В iнших випадках для припинення товариства потрiбна згода всiх товаришiв. Якщо iснує законна пiдстава для припинення товариства, то розподiл майна проводиться всупереч волi товариства, i навiть за їхньої вiдсутностi, але для пiдтвердження правильностi розподiлу запрошуються три стороннi особи, якi мають вiдомостi про цiни на майно, що пiдлягає розподiлу.
Присяга товаришiв. Якщо один iз товаришiв заявляє перед судом, що вiн не впевнений у повнiй чесностi i сумлiнностi когось iз товаришiв i у правильностi наданого ним звiту, то на пiдставi такої передбачуваної вимоги суд наказує пiдозрюваному пiдтвердити присягою правильнiсть своїх дiлових розрахункiв. Така своєрiдна присяга без будь-якого позову пояснюється тим, що в товариствi зазвичай неможливо встановити наявнiсть несумлiнностi, а тим бiльше розмiр неправильно присвоєного товаришем. (Шульганъ га-Арухъ, Хошенъ га Мишпатъ).
1.2.5. "Настанови Батькiв". Загальнолюдськi цiнностi. Кооперативна етика. Вище були розглянутi правовi, економiчнi, фiнансовi, органiзацiйнi питання, що становлять для нас iнтерес практичного втiлення кооперативної iдеологiї у повсякденну господарську дiяльнiсть. Тобто ми розглянули економiчну дiяльнiсть, враховуючи, що кооператив - це "фiнансова установа".
Розглянемо тепер теоретичний змiст єврейських джерел iз точки зору кооперацiї як "громадської органiзацiї", тобто з точки зору кооперативних принципiв, як-от:
1) добровiльне i вiдкрите членство;
2) демократичний контроль, що здiйснюється членами кооперативу;
3) участь членiв в економiцi кооперативу;
4) автономiя i незалежнiсть;
5) освiта, пiдвищення квалiфiкацiї, iнформацiя;
6) спiвробiтництво мiж кооперативами;
7) турбота про мiсцеву общину,
а також кооперативних цiнностей:
1) самодопомога;
2) демократiя;
3) рiвнiсть;
4) справедливiсть;
5) солiдарнiсть.
Розглянемо змiст Трактату Талмуду "Пiркей Авот" i з яких позицiй вiн розглядає наведенi Заповiдi.
Трактат Талмуду "Пiркей Авот" (часто скорочено називають "Авот") означає у перекладi з iвриту "Повчання батькiв" (Настанови батькiв) його нерiдко називають також "Етика батькiв", що краще вiдображає змiст цього одного з найбiльш вiдомих фрагментiв давньоєврейської писемностi, де зiбранi найважливiшi морально-етичнi принципи iудаїзму. Авот (iвр. батьки) - автори цього найпопулярнiшого тексту давньоєврейської лiтератури - жили i проповiдували свої моральнi максими близько двох тисячолiть тому на землi Країни Iзраїлю i у країнах єврейської дiаспори тiєї епохи. У своїй сукупностi думки, викладенi у "Пiркей Авот", являють собою доповнення до найглибших думок про людське буття, викладених у священнiй Книзi книг - Бiблiї (iвр. Танах), нарiжному каменi iудаїзму, основi iнших монотеїстичних релiгiй свiту. Визначаючи провiдну iдею традицiйного єврейського способу життя, трактат Авот охоплює як аспекти особистої поведiнки людини, так i його суспiльних вiдносин, а його моральнi сентенцiї вказують шлях , яким повинна йти людина, котра прагне будувати своє життя вiдповiдно до Божого промислу.
Першi п'ять глав трактату "Пiркей Авот" являють собою тексти iз Мiшни - основного i найбiльш давнього роздiлу Талмуду (перший письмовий текст Мiшни датується 220 р.). Кожна така глава дiлиться на низку дуже коротких параграфiв, також названих мiшнами, в яких мiстяться закiнченнi, афористично короткi висловлювання. Деякi мiшни мiстять лише одну основну думку, деякi - двi i бiльше.
Будучи однiєю iз провiдних настанов з єврейської моралi i способу життя, "Пiркей Авот" не є якимось абстрактним текстом i займає у єврейському будинку особливе мiсце. Навiть тi, хто нiколи не читав талмудичних текстiв, нерiдко мають певне уявлення про "Пiркей Авот". Цей трактат є одним iз роздiлiв молитовника на суботу, i його читають пiд час суботнього богослужiння у перiод мiж Песах i Рош Хашана. Багато людей у групах i самостiйно розмiрковують над афоризмами "Пiркей Авот" - день у день, з мiсяця у мiсяць, рiк у рiк, намагаються глибше зрозумiти їхнiй змiст i значення. Думки кожного поколiння, застосовуючи найновiшi методичнi пiдходи, постiйно намагаються поглибити розумiння вiчних думок пращурiв.
Трактат "Пiркей Авот" подiлений на шiсть глав. До кожної такої глави, якi стосуються тiєї чи iншої сфери iндивiдуального i суспiльного буття людини, є свої назви.
У першiй главi "Основнi принципи: досвiд традицiї" встановлюється iсторiя передавання єврейських цiнностей вiд Синаю i, через великих мудрецiв, до рабина Шимона, сина Гамлiєля. Ця глава висвiтлює погляди мудрецiв на багато якi фундаментальнi речi, пов'язанi iз життям єврея, такi як Тора, молитва, благодiйнiсть, вiдповiдальнiсть перед собою i вiдповiдальнiсть перед громадою.
Друга глава, назва "Шлях життя", стосується власного шляху, котрого повинен триматися кожний iндивiд. Вона мiстить звiд суспiльних i релiгiйних настанов, а також рiзнi тлумачення, що стосується вiдносин окремої особистостi з общинною i матерiальним свiтом. Висловлювання рiзних мудрецiв представляють їхнi погляди на найважливiшi складовi життєвого шляху людини.
Третя глава, названа "Освячення життя", розглядає рiзноманiтнi способи, якi дозволяють людинi уникнути помилок i освятити своє перебування на землi. Обговорюються рiзнi сторони людського буття: те, як людина їсть, як вона розмовляє, як вона ставиться до життя, чи зумiла вона реалiзувати свої можливостi саме так, як вони повиннi бути реалiзованi.
Четверта глава, названа "Скарбниця моралi", розглядає цiнностi, котрi утворюють гiднiсть людської особливостi. Необхiдний для цього комплекс настанов i поведiнки стосується таких сфер як влада, багатство, мудрiсть, гiднiсть, святiсть, необхiднiсть гарної репутацiї i постiйного вдосконалення особистостi, а також необхiднiсть бачити у поцейбiчному буттi пiдготування до буття у свiтi майбутньому.
П'ята глава, "Тора, Iсторiя i Природа", пiдсумовуючи те, що було до неї, являє собою немовби кульмiнацiю попереднiх глав. Фундаментальна роль i значення Тори пiдкреслюється самим фактом творення та участю Бога в iсторiї людства. Вiдхилення вiд Тори призводить до порушень природного ходу процесiв у природi, що є демонстрацiєю того, що задум свiту був орiєнтований на розвиток згiдно з Торою. Розглядаються також рiзнi типи особистостi i поведiнки i наводяться рекомендацiї про те, як сприяти прогресу особистостi, яка вiдповiдає вимогам Тори, шляхом освiтнього процесу, побудованого так, щоб найкращим чином вiдповiдати цiй метi у кожний перiод життя людини.
Шоста глава, яка, на вiдмiну вiд перших п'яти, не є Мiшною, але представляє iнший роздiл Талмуду - Барайту, називається "Вiднайдення Тори". У главi бiльш детально обговорюються iдеї, якi були накресленi у попереднiх главах i фокусується увага на тому, що творить досконалу (в аспектi цiнностей Тори) особистiсть. Цей спосiб життя - вищий ступiнь розвитку людини - досягається нелегко, але досягнутий одного разу вiн мiстить у собi все найкраще у життi.
Розглянемо детальнiше деякi постулати цього Трактату (гл. "Шлях життя").
Мiшна 5. "Хiлель говорить: "Не вiддiляйся вiд общини, не покладайся на себе до самого дня своєї смертi; не суди ближнього, доки не побував на його мiсцi; не вважай, що є щось, що неможливо зрозумiти, бо врештi-решт це буде зрозумiло; i не кажи "Я буду навчатися, коли в мене з'явиться вiльний час", тому що може так трапитися, що вiн нiколи не з'явиться"".
Тут недвозначно вказується на те, що нiхто не може бути наскiльки егоцентричним i впевненим у собi, щоб можна було жити окремо вiд общини. Не вiддiляйся вiд общини з надiєю, що ти вище невартого тебе натовпу.
Протиставляючи себе суспiльству, така людина вважає, що має iмунiтет проти всього, що може завадити її моральному та етичному вдосконаленню. Перебуваючи у полонi свого високого становища, вона впевнена, що це не її стосується попередження: не покладайся на себе до самого дня своєї смертi. Iншими словами, не вважай, що можеш сам реалiзувати свої плани, що ти не потребуєш допомоги i пiдтримки тих, хто мудрiший вiд тебе i володiє великим досвiдом. Не вважай, що досяг межi своїх можливостей, адже тiльки пiсля смертi можна оцiнити той вклад, який зробила людина протягом її життя.
Однак є ситуацiї, коли людина має моральне право вiддiлятися вiд общини. Маймонiд попереджує: "Якщо ти живеш у країнi з поганими звичаями, а люди поводять себе нечесно - ти повинен поїхати туди, де люди праведнi i поводять себе добре". (Мiшне Тора, 6:1).
Однак рабини завжди зневажали тих, хто кинув общину пiд час кризи: "Коли в общинi бiда, не можна казати "я пiду додому, буду їсти, пити i жити добре".
(Вавилонський Талмуд, Таанiд, 11а)
Не суди ближнього свого, доки не побував на його мiсцi. Оскiльки в дiйсностi ти не можеш поставити себе на мiсце iншого нi в бiологiчному, нi в психологiчному планi, ти просто не здатний судити чи осуджувати iнших людей. Твоє завдання не судити, а доброзичливо сприймати iнших i з готовнiстю спiлкуватися з ними. Не забувай, що якби ти був не їхньому мiсцi, можливо, ти i не досягнув би бiльшого. Не вважай, що є щось, що не можливо зрозумiти, бо врештi-решт це буде зрозумiло. Не думай, що твоє розумiння i твої погляди вище тих, котрi є в iнших, i хоч ти навiть будеш ухилятися вiд того, щоб запропонувати їх общинi, то цим ти будеш прирiкати її на застiй. Той, хто пiдходить до iнших iз почуттям iнтелектуальної зверхностi, не тiльки вiддаляється вiд них, але й втрачає багато цiнних можливостей. Набагато кориснiше засвоїти позитивний погляд на людей i вважати, що вони здатнi тебе зрозумiти i пiдтримати.
I, нарештi, людина, одержима комплексом зверхностi, буде неодмiнно вважати, що їй уже нiчого не потрiбно вивчати. Нiколи не кажи "я буду навчатися, коли у мене з'явиться вiльний час", тому що вiн може так i не з'явитися. Не думай, що ти все знаєш i що подальша освiта для тебе необов'язкова. Засвоївши таку позицiю, ти будеш нескiнчено вiдкладати навчання, але саме воно особливо потрiбне тобi через те, що ти цього не розумiєш.
Даючи пораду ставитися до себе скромно, а до своїх обов'язкiв перед общиною - дуже скрупульозно, ця людина пропонує шлях великого взаєморозумiння мiж людиною та общиною, сприяє процесу суспiльного й особистого вдосконалення.
Мiшна 6. "Вiн (Хiлель) говорив: "Пуста людина не може бути богобоязливою, темна людина не може бути добропорядною, той, хто соромиться, не може навчатися, запальний не може навчати. Той, хто занадто зайнятий справами, не стане мудрим. I навiть там, де немає людей, ти намагайся залишатися людиною"".
Моральний статус людини суттєвою мiрою базується на її iнтелiгентностi. Тiльки той, хто по-справжньому добре освiчений в усiх аспектах людського життя, зможе глибоко усвiдомити свою вiдповiдальнiсть перед Богом i людьми.
Пуста людина не може бути богобоязливою. Така людина просто не усвiдомлює, що погано i чому це погано, i тому навряд чи вiд неї можна очiкувати, що у повсякденному життi вона буде себе поводити достойним чином i не грiшити.
Темний не може бути добропорядним. Людину, позбавлену освiти, хоча i не можна назвати пустою, але вона, як правило, дуже далека вiд досконалостi. Вона може знати норми поведiнки, що можна i чого слiд уникати, але такi поверховi знання без розумiння роблять поряднiсть важким завданням.
Iстинна поряднiсть досягається завдяки повному усвiдомленню правильного шляху та розумiнню, як вiдповiдати на життєвi запитання. Невiгластво - вiдправна точка процесу освiти, лише пiсля важкого i тривалого процесу навчання веде до знань та розумiння. Той, хто соромиться (свого невiгластва), не може навчатися, вiн загрузне у своєму невiгластвi назавжди.
Учитель також зобов'язаний сприйняти цю точку зору. Вiн завжди повинен пам'ятати, що учень тому i прийшов навчатися, що вiн чогось не знає. Неврiвноважений викладач, як i нерiшучий учень, не повнiстю розумiє, для чого потрiбна освiта. Неврiвноважений i запальний не може навчати, i тому не може брати участь у процесi освiти.
Той, хто занадто зайнятий справами, не стане мудрим. Той факт, що є дуже дiловi люди, здатнi оволодiти премудрiстю знань, ще не означає, що це може кожний. Тому освiта повинна займати найважливiше мiсце у числi людських прагнень. Кожен повинен розумно розпоряджатися своїм часом, вирiшити, скiльки йому потрiбно його витрачати на справи, щоб не задавати школи своєму iнтелектуальному i моральному розвитковi.
Статус добропорядностi - це також статус покiрностi. Навiть досягнувши високого рiвня добропорядностi як результату ґрунтовностi освiти, не слiд вважати себе вище своєї общини. Але при цьому i не потрiбно доводити до крайностi. Там, де є лiдери, немає потреби прагнути бути першим, однак, де їх немає, не варто приховувати набуту мудрiсть. У тому мiсцi, де немає людей (де немає пiдходящих людей, щоб займатися суспiльною дiяльнiстю), намагайся стати особистiстю. Свої знання та вмiння слiд використовувати на користь суспiльства, яке цього потребує.
Мiшна 7. "Вiн же (Хiлель), помiтивши череп, що плив рiкою, сказав: "За те, що ти топив, втопили тебе, i, врештi-решт, тi, хто втопив тебе, самi будуть утопленi"".
Черепу сказано: "За те, що ти топив iнших, утопили тебе". Швидше за все це було все, що залишилося вiд людини, котра намагалася зайняти мiсце, яке вже було зайняте iншим. У прагненнi потрапити нагору часто вiдштовхують тих, хто стоїть на цьому шляху. Це викликає ненависть i призводить до того, що люди стають жертвою помсти. Хiлель настiйно рекомендує не брати участь у боротьбi за владу.
Але врештi-решт тi, хто тебе втопив, самi будуть утопленi. Вони, так само, як i ти ранiше, утягнутi в боротьбу за владу. Вбивши тебе, вони, можливо, досягли вершини, однак iншi напевне будуть заздрити їхньому становищу i, найшвидше, уб'ють їх так само, як тi вбили тебе.
Мораль зрозумiла: не рвись до влади. Тiльки коли явно не вистачає лiдера, можна спробувати зайняти це мiсце, але не заради оволодiння владою, а заради того, щоб iз готовнiстю i разом з тим покiрно служити общинi.
Хiлель у цiй мiшнi (так само, як у гл.1, мiшни 13) говорить арамейською мовою, що вказує на те, що вiн звертається до тих, хто зайнятий своїм "я" та вiдiйшов вiд учення Тори. Застерiгаючи вiд можливих небезпечних наслiдкiв боротьби за владу, Хiлель вболiває за долю тих, хто рветься до влади.
Мiшна 14 (гл. "Основи: досвiд, традицiї"). "Вiн (Хiлель) зазвичай говорив: "Якщо не я за себе, то хто за мене? I якщо я тiльки за себе, то що я таке? I якщо не тепер, то коли?""
Необхiдно виробити основнi принципи для пiдтримки рiвноваги мiж особистими iнтересним, прагненням до самовдосконалення та обов'язками по вiдношенню до общини. Допомагаючи iншим, не слiд забувати i про себе. Правильний шлях життя у дотриманнi балансу мiж вiдповiдальнiстю стосовно самого себе i проявом спiвчуття до iнших.
Якщо я не за себе, то хто за мене? Навряд чи можна розрахувати домогтися великих успiхiв у суспiльно-громадськiй дiяльностi, якщо мати надто низьку самооцiнку. Якщо людина нехтує самим собою, то у неї мало шансiв допомогти iншим.
Так само як неосвiчена людина не здатна навчати iнших, а обмежений - повчати, так i той, хто сумнiвається, не може бути лiдером для iнших. Той, хто не за себе, на запитання "Хто за мене?" отримає невтiшну вiдповiдь - "Нiхто"! Така людина - нi для кого, i нiхто - не для неї.
В iншому випадку ми маємо справу iз високою самооцiнкою, заснованою на прагненнi до самовдосконалення. В цьому випадку iснує небезпека розвитку егоцентризму. Тому необхiдно постiйно запитувати себе: "Якщо я тiльки за себе, то що я таке"? Вiдповiдь може бути тiльки одна: така людина занепала за своєю суттю. Вона також неповноцiнна. Справжня людина тяжiє до iнших, усвiдомлюючи важливiсть взаємозв'язку. Перебування в iзоляцiї заважає процесу людського розвитку.
Iнтерес до оточуючих проявляється по-рiзному в рiзнi перiоди життя. Настає момент, коли людинi раптом вiдкривається власна неповноцiннiсть, породжена вiдходом вiд проблем реального життя чи надто обмежених прагнень. Виникає бажання перестати ухилятися вiд вiдповiдальностi, бути корисним людям, брати участь у процесi колективного творення.
I тодi, рано чи пiзно, виникає потреба остаточно вiдмовитися вiд свого егоцентризму. Немає сенсу оглядатися на колишнi невдачi, потрiбно дiяти негайно. Можливi досягнення вiдновлять рiвновагу мiж вiдповiдальнiстю за самого себе та турботою про iнших.
Якщо не тепер, то коли? Можливо, нiколи. Тому - зараз!
Мiшна 13. (гл. "Тора, iсторiя i природа") "Iснують чотири типи людей. Той, хто говорить "Моє - це моє, а твоє - це твоє", становить середнiй тип (дехто вважає, що це характерно для мешканцiв Сдома). Той, хто говорить "Моє - це твоє, а твоє - це моє", належить до простолюдинiв. Той, хто говорить "моє - це твоє, i твоє - також твоє", - добропорядний. А той хто говорить "Твоє - це моє, а моє - це також моє", - злодiй"".
До матерiальної власностi, як указує мiшна, можна ставитися по-рiзному. Той, хто говорить "Моє - це моє, а твоє - це твоє", становить найбiльш поширений тип. Така людина i сама нiчого не чекає вiд iнших, i не хоче, щоб iншi чекали чогось вiд неї. Через категоричнiсть переконань таких людей щодо неможливостi дiлитися дехто вважає, що це люди Сдома. Такий пiдхiд розвиває комплекс некомунiкабельностi, яка у кiнцевому пiдсумку призводить до жорсткостi, черствостi, до повного збайдужiння стосовно оточуючих, коли людина просто нездатна надати допомогу iншому i, нарештi, у неї виникає бажання зашкодити йому. Цей принцип створює умови для деперсоналiзацiї, з якої можуть витiкати будь-якi види людської жорстокостi.
Людина, котра сповiдує принцип "Моє - це твоє, а твоє - це моє", - простолюдин i невiглас.
Цей пiдхiд веде до типу суспiльства, в якому взагалi немає поняття власностi. Але без цього суспiльства вiн просто не зможе функцiонувати: людина може почувати себе безпечно, не будучи впевненою у завтрашньому днi. Така фiлософiя припускає будь-яке пограбування, у такому суспiльствi кожний приступний для нападу.
Той, хто говорить "Моє - це твоє, i твоє - також належить тобi" - добропорядний. Така людина визнає поняття власностi, але визнає право на неї тiльки за iншими, пiдкреслюючи, що iншi можуть бути впевненими, що їхня власнiсть недоторкана. Будучи небайдужою до потреб iнших, вона надає її у розпорядження iнших, i якщо хтось бiдiє, вона готова з радiстю подiлитися нею. Це є ознакою iстинної добропорядностi, цiй людинi притаманне почуття мiри, вона не зловживає своїми правами i розпоряджається тiльки тим, що належить їй, i водночас пiдтверджує недоторканiсть того, що їй не належить.
Зовсiм iнший тип репрезентується позицiєю "Моє - це моє, а твоє -це також моє". Це злодiй. Така людина якщо i поважає поняття власностi, то тiльки для себе. Заперечуючи таке право за iншими, вона вважає, що все, чим суспiльство володiє, доступне кожному i за найменшого бажання може бути привласнено. Це тип злодiя. Така людина розпоряджається тим, що їй не належить, i не поступається тим, чим потрiбно подiлитися.
Мiшна 13 (гл. "Шлях життя"). "Вiн (рабан Йоханан) сказав їм (учням): "Iдiть i пiзнайте, який шлях найбiльш правильний для людини. Рабi Елiезер сказав: добре око; рабi Йехошуа сказав: гарний друг; рабi Йосе сказав: гарний сусуд; рабi Шимон сказав: той, хто вмiє передбачати майбутнє; рабi Ельазар сказав: добре серце. Вiн (рабан Йоханан) сказав їм: "Я надаю перевагу словам Ельазара, сина Араха, тому що його слова включають усi вашi".
Вiдповiдi учнiв вiдображають суттєвi особливостi характеру тих, хто вивчає Тору i те, як насправдi вони втiлюють iдеї.
Рабi Елiезер, мiцна посудина, який у кожному словi свого вчителя бачить особливу красу, вiддає перевагу доброму оку, тобто здатностi бачити щось гарне. Якщо практикувати таке ставлення до людей, то кожен буде поводити себе бiльш позитивно стосовно iнших, розкриваючи свої кращi якостi, що буде сприяти покращенню суспiльства.
Рабi Йехошуа, людина добра вiд природи, про яку казали, що щаслива жiнка, котра виносила його, вважає, що найкраще бути гарним другом.
Сприяти щастю iнших, допомагати тим, хто потребує допомоги, розумiти людей, - все це основнi якостi справжнього друга i водночас кращий шлях життя.
Рабi Йосе, добропорядна людина, радить бути гарним сусiдом. Гарний сусiд поважає сувереннiсть, власнiсть та гiднiсть iнших, не втручається у їхнi справи, дає їм вiдчуття безпеки i таким чином створює атмосферу взаємної доброзичливостi. Для добропорядностi характерно шанобливе ставлення до того, що належить iншим. У життi суспiльства це є основоположним фактором.
Для рабi Шимона, богобоязливої людини найкращий той, хто вмiє передбачити майбутнє. Людина, яка боїться згрiшити, завжди мiркує про можливi наслiдки i перш нiж щось зробити, перевiрить декiлька разiв, щоб бути впевненою остаточно. Така впевненiсть, заснована на здатностi розумiти наслiдки того чи iншого вчинку i означає передбачити. Будучи дуже обмеженим, важче оступитися i легше здiйснювати добрi дiяння.
Рабi Ельазар, подiбний до вичерпного джерела, виступає на захист доброго серця. Добре серце чутливе до проблем iнших людей i готове вiдгукнутися на цi проблеми. Як джерело, яке, вбираючи в себе (в алегоричному розумiннi) iдеї Тори, розносить їх у рiзних напрямках з метою вирiшення безлiчi суспiльних та особистих проблем, так i добре серце вiдчуває потреби оточуючих i вiдгукується на них.
Учнi, про яких йде мова у мiшнi, проявляють кожен свiй пiдхiд до рiзноманiтних проблем життя. Їхнiй учитель - рабан Йоханан, - поважаючи достоїнства позицiї кожного з них, що обумовлено особливостями їхнiх особистостей, вiддає перевагу погляду рабi Ельазара на добре серце як на кращий шлях, бо це вмiщує все iнше.
Людина з добрим серцем i має добрi очi, є гарним другом i гарним сусiдом та, крiм того, бачить наслiдки тих чи iнших чинникiв.
Добре серце живить тiло; добре серце - надбання всього суспiльства.
Мiшна 14. "Вiн (рабан Йоханан) сказав своїм учням: "Iдiть i пiзнайте, який шлях неправий - той, якого слiд уникати". Рабi Елiезер сказав: зле око; рабi Йехошуа сказав: поганий друг; рабi Йосе сказав: поганий сусуд; рабi Шимон сказав: той, хто позичає i не повертає. Той, хто позичає у людини все одно, що позичає у Всюдисущого, як сказано: "Бере у борг непорядний i не платить, а праведник милосердний i дає" (Тегiлiм 37:21); рабi Ельазар: сказав недобре серце. Вiн (рабан Йоханан) сказав їм: "Я надаю. перевагу словам Ельазара, сина Араха, тому що його слова включають i вашi".
Чого потрiбно уникати, обираючи життєвий шлях? Тут учнi, вiрнi собi, дають вiдповiдi, якi паралельнi їхнiм вiдповiдям на перше питання (у попереднiй мiшнi).
Рабi Елiезер, якого порiвнюють iз мiцною посудиною i який виступає на захист доброго ока, вважає, що уникати потрiбно дурного ока. Дурне око, яке в усьому бачить погане, створює негативний фон i мобiлiзує все найгiрше у людинi.
Рабi Йехошуа (щаслива та, котра виносила його), який вважає, що головне - це бути гарним другом передбачає, що поганий друг - це i є зло, якого потрiбно уникати. Поганий друг вiдвертається вiд тих, кому потрiбна допомога, обмовлює тих, хто опинився в бiдi i отруює атмосферу в суспiльствi.
Рабi Йосе, добропорядна людина, який вважав, що головне бути гарним сусiдом, гадає, що поганий сусiд - велике зло. Поганий сусiд нi з ким не рахується. Зневажливо ставиться до чужої власностi та гiдностi оточуючих, створюючи таким чином атмосферу ненавистi.
Рабi Шимон, богобоязлива людина, який звеличував того, хто володiє даром передбачення того, що вiдбувається, плямує тих, хто бере у борг i не вiддає його. Вiн говорить, що позичити у людини - все одно, що позичити у Бога, тому що все, включаючи i грошi, насправдi належить Боговi, який довiрив грошi людям, щоб вони допомагали один одному. Той, хто бере у борг i не повертає (буквально - не хоче повертати) тим самим припускає, що цi грошi не належать Боговi, що вiн сам має право на них i тому може залишити їх у себе. Це те, що вiдрiзняє погану людину вiд праведника, який милосердний i дає. Будь-яке багатство належить Боговi, який просто довiрив його людям, i волю Бога найкраще виконує людина милосердна i та, що дає. Той, хто не повертає борг, не тiльки слiпий, вiдступаючи вiд волi Бога, але й неспроможний також передбачити наслiдки свого вчинку. I справа навiть не в тому, що неповерненi грошi можуть призвести до бiдностi того, хто позичив їх, i не в тому, що iншим разом вiн бiльше не позичить їх, прирiкаючи тим самим дiйсно нужденних на невиправдану нужду; злий намiр не повертати борг може зруйнувати створений об'єднаними зусиллями фундамент суспiльства.
Рабi Ельазар, невичерпне джерело, який звеличував достоїнства доброго серця, вважає, що слiд уникати недоброго серця, тобто того, яке характеризується байдужiстю, черствiстю, жорстокiстю.
Рабi Йоханан, знову вiтаючи рiзнi погляди своїх учнiв, вважає думку рабi Ельазар найбiльш всеохоплюючою. Людина, у якої недобре серце. має поганi очi, вона поганий друг i сусiд, iгнорує можливi наслiдки своїх вчинкiв.
Мiшна 15. "Кожен з учнiв рабана Йоханана пропонував три наставляння. Рабi Елiезер сказав: "Нехай честь твого друга буде так само дорога тобi, як твоя власна; не пiддавайся гнiву i покайся за день до смертi. Грiйся бiля вогнища мудрецiв, але остерiгайся тлiючих жарин, щоб не обпектися, бо їхнiй укус - це укус лисицi, їхнє жало - це жало скорпiона, i їхнє шипiння - це шипiння змiї, а всi їхнi слова - все одно, що розжаренi вуглини"".
Рабi Елiезер, про якого було сказано, що вiн як мiцна посудина i що вiн вважає найбiльш важливим мати добре око, закликає доброзичливо ставитися один до одного та поважати честь iнших, як свою власну. Тi, хто сприймає цю точку зору, не поринає з легкiстю у гнiв. Такi люди, поважаючи належним чином гiднiсть iнших людей, будуть її випробовувати, пiддаючись гнiву, вимовляючи слова або здiйснюючи вчинки, якi можуть ображати iнших. Людина водночас повинна бути несхибною стосовно самого себе.
Покайся за день до смертi означає: кайся кожен день свого життя, запитуй себе, чи правильно ти прожив сьогоднiшнiй день, для того, щоб завтрашнiй день став краще.
Той, хто пiдходить iз жорстокими мiрками до iнших, не здатний, як правило, об'єктивно оцiнити себе. Тут пропонується зробити цей процес зворотнiм; будь поблажливим до iнших, але вимогливий до себе.
Той, кого назвали мiцною посудиною, сприймаючи повнiстю вчення свого вчителя, щиро радить людям грiтися бiля вогника мудрецiв, але попереджає, що якщо з цим вогнем неправильно поводитися,, то можна не тiльки згорiти, скiльки обпектися. Помилковi рiшення у результатi поверхового ставлення до вчення може призвести до руйнiвного результату, який подiбний до болючого укусу лисицi. Легковажне напiвсерйозне навчання може породити небезпечнi iдеї з наслiдками, що порiвнюються з укусом отруйного жала скорпiона. Байдужiсть до навчання так само зловiсна, як i шипiння змiї.
Слова мудрецiв, як жаринки вогнища, якi можуть не тiльки зiгрiти, але й обпалити. Так само, як жаринки, взятi окремо можуть згаснути, але зiбранi докупи будуть продовжувати палахкотiти, так i слова мудрецiв, всi їхнi слова разом, подiбнi до жару.
До них потрiбно обережно ставитися i сприймати як єдине цiле. Отож, мiцна посудина, iз якої не виллється й краплини, не просто тямущий учень, але й людина, яка добре розумiє цiннiсть вчення Тори.
Мiшна 16. "Рабi Йехошуа говорить: "Погане око, дурнi пристрастi i ненависть близьких ставлять людину поза свiтом".
Рабi Йехошуа, який ощаслив ту, котра виносила його, який вважає, що найважливiше бути гарним другом, називає тут типи поведiнки, що призводять до протирiччя з усiм, що притаманно людському iснуванню, ставить людину поза свiтом.
Погане око, яке iз недоброзичливiстю дивитися на оточуючих, недоброзичливе до щастя й успiху iнших, створює у суспiльствi клiмат заздрощiв, нездорових ревнощiв. Така людина вiдчужує i принижує iнших, руйнує саму можливiсть дружнiх стосункiв.
Заздрощi вiдображають те, чого жадає той, хто заздрить.
Людина, котра заздрить i має погане око, охоплена дурними пристрастями. Вона розглядає життя як пошук задоволень та матерiальних придбань, а людей використовує як об'єкти, якi можуть їй допомогти досягти цiєї мети.
У такої людини немає друзiв - тiльки iнструменти, якими можна манiпулювати.
Об'єкти такого ставлення повстають проти такої дегуманiзацiї, воно може легко стати причиною ненавистi до неї побратимiв. Ненависть, що виникла - продукт способу життя того, хто позбавлений любовi. Вiдсутнiсть справжньої любовi породжує ненависть, а це веде до всесвiтнього зла i розгулу дурних пристрастей.
I у кiнцевому пiдсумку це ставить людину поза свiтом.
Мiшна 17. "Рабi Йосе говорить: "Дорожи майном iншого, як своїм власним, будь готовим до вивчення Тори, бо знання Тори не передається у спадок, i нехай усi твої дiяння здiйснюються безкорисливо (заради iменi Господа)".
Рабi Йосе, добропорядна людина i гарний сусiд, переводить обидвi цi позитивнi якостi (поряднiсть i добросусiдство) у тактичну сферу життя.
Дорожи майном iншого, як своїм власним. Добропоряднiсть означає здорове почуття поваги до iнших людей i до того, що важливо для них. Гарний сусiд поважає власнiсть iнших i у своїй добропорядностi охороняє її так само скрупульозно, якi свою особисту власнiсть. Добропорядна людина ставиться до оточуючих доброзичливо i з довiр'ям, вважаючи, що все, чим вони володiють, дiйсно належить їм i заслуговує бережливого ставлення.
Майно легко передати наступному поколiнню як спадщину, але зовсiм iнша справа - Тора. Тора не передається у спадок, її знання не переходять автоматично вiд батька до дитини. Правильно, дитина, яку батьки навчають знанням Тори, вiд народження має велику перевагу.
Але й у цьому випадку той, хто отримує таким чином благословення Небес, не повинен думати, що знання прийдуть до нього самi собою. Бережливо ставлячись до священного спадку народу, необхiдно засвоїти, що автоматично ти нiчого не отримаєш. Необхiдно вiдповiдним чином налаштувати себе, оцiнити Тору i пiдготуватися до її серйозного сприйняття.
В основi добропорядностi лежить правильне ставлення до будь-якої дiяльностi незалежно вiд того, чи пов'язана вона з людьми, чи зi служiнням Боговi. Цей принцип найкраще виражений словами: "Нехай усi твої дiяння здiйснюються в iм'я Господа". Як до близьких, так i для Тори потрiбно пiдходити з позицiї служiння Богу, не використовуючи це для слави i популярностi. Якщо це стане самоцiллю, можна опинитися на хибному шляху, тодi коли всi вчинки здiйснюються з безкорисливими намiрами, ради iдеалу (в iм'я Господа), вони втiлюють твою беззастережну вiрнiсть справi. Ця якiсть дуже цiниться i в особистому, i в суспiльному життi. Тодi немає мiсця вiдчуттям образи, що тебе не цiнують, немає мiсця розчаруванню вiд очiкування нагороди чи похвали. I що найбiльш важливо, не iснує меж тому, що ти можеш зробити для людей. Це i є iстинна добропоряднiсть.
Мiшна 6 (гл. "Вiднайдення Тори"). "Велич Тори вище священнослужiння i царювання. У той час як царювання забезпечується 30 достоїнствами, а священнослужiння - 24-ма, Тора доступна лише за наявностi наступних 48-ми умов: 1) вивчення; 2) уважне слухання; 3) переказування вголос; 4) розумiння i сприйнятливiсть; 5) повага до вчителя; 6) благоговiйний страх; 7) упокорення; 8) радiсть; 9) служiння мудрецям; 10) вiдданiсть товаришам; 11) участь у дискусiях; 12) спокiй на розсудливiсть; 13) знання Танаху; 14) знання Мiшни; 15) помiрнiсть у справах для заробiтку; 16) помiрнiсть у свiтських справах; 17) помiрнiсть у задоволеннях; 18) помiрнiсть у снi; 19) обмеження в пустопорожнiх балачках; 20) обмежувати смiх; 21) неквапливiсть у гнiвi; 22) добросердечнiсть; 23) довiра до мудрецiв; 24) терпiння у стражданнях; 25) визнання свого мiсця; 26) бути задоволеним своєю долею; 27) обережнiсть у словах; 28) не хизуватися своїми заслугами; 29) повага до людей; 30) любов до Бога; 31) любов до людей; 32) любов до милосердя; 33) любов до справедливостi; 34) приймати докори i настанови; 35) не прагнути до пошани; 36) не гордитися; 37) не нав'язувати своїх рiшень; 38) вмiння дiлити труднощi з ближнiми; 39) вмiння судити ближнього милосердно; 40) наставляння ближнього на шлях праведний; 41) наставляння ближнього на шлях миру; 42) наполегливiсть в одержаннi знань; 43) умiння запитувати i вiдповiдати, слухати i примножувати знання; 44) осягнення знань для того, щоб навчати iнших; 45) осягнення знань для того, щоб втiлювати їх у життя; 46) примноження мудростi свого наставника; 47) вмiння засвоювати знання; 48) переказування чужих думок вiд iменi тих, хто їх висловив, тому що вiдомо, що всякий, хто цитує з посиланням на автора, несе визволення свiтовi, як сказано: "I повiдомила Естер царя вiд iменi Мордехая" (Естер, 2:22)".
Що є вiнцем слави? Дана барайта розглядає якостi (достоїнства, привiлеї), необхiднi для пiзнання Тори. У життi бувають рiзнi вiнцi слави, перш за все священнослужiння i царювання, проте вони поступаються перед Торою. Царювання забезпечується тридцятьма привiлеями, всященнослужiння - двадцятьма чотирма, i при цьому мова йде про досягнення людини, що вiдкривають доступ до того чи iншого, а швидше про атрибути всященнослужiння i царювання, яких набувають разом iз вiдповiдним рангом. А пiзнання Тори вимагає сорока восьми людських якостей. Їхнє дотримання необхiдне для того, щоб бути увiнчаним короною Тори.
Очевидно, що пройнятися Торою можна лише вивчаючи її. Уважно слухати - означає сприймати i намагатися зрозумiти. Розумiнню сприяє правильний виклад, коли вимовляєш вголос те, що вивчив: сам себе чуєш i проказуєш матерiал, таким чином iз бiльшою ймовiрнiстю запам'ятовуючи те, що сприйняв через органи вiдчуттiв. Розумiння i сприйнятливiсть дуже важливi для засвоєння Тори. Можна механiчно виконувати будь-якi iнструкцiї, але щоб Тора дiйсно стала часточкою людини, вона повинна прагнути до цього всiєю душею. Таке сприйняття найкращим чином досягається, якщо вiдчуваєш шану до наставника, який викладає Тору, i благовiйний трепет перед самою Торою, визнаючи її велич i поважаючи тих, хто взяв на себе зобов'язання навчати їй iнших. Подiбна позицiя спонукає бiльш серйозно ставитися до вивчення Тори.
Усвiдомлення величi Тори супроводжується природним упокоренням як результатом належної оцiнки її значення. Звiдси виникає радiсть з нагороди щасливої можливостi вiдчувати велич життя за Торою. А здiйснити прагнення жити за Торою можна через служiння мудрецям, намагаючись пiзнати, як вони живуть вiдповiдно до Тори, як поєднують її зi своїм способом життя. Окрiм того, важливо проявляти вiдданiсть товаришам по навчанню i, пройнявшись духом Тори, брати участь у жвавих дискусiях мiж тими, хто вивчає Тору, постiйно долучаючи до бесiди теми, пов'язанi з нею. Бажаючи вiдточувати свої знання, належить завжди пам'ятати про необхiднiсть спокiйно розмiрковувати, не поспiшати з висновками, терпляче працювати над обставинами i чекати належного результату подiй.
Засвоївши в цiлому такi погляди та пройнявшись цим духом, розвинувши у собi певну манеру вивчення Тори, важливо потiм досконально осягнути основи всiх її премудростей. Знання Танаху (Письмової Тори) - необхiдна умова для того, щоб розiбратися у глибинах Тори. Надалi слiд знати Мiшну - Усний Закон (Усна Тора), що випливає iз Закону писаного - Письмової Тори.
Оволодiння мудрiстю - процес нескiнченний. Чим бiльше людина дiзнається, чим бiльше осягає, тим бiльшому вона надає значення. Важливо дотримуватися помiрностi в дiловiй активностi, аби мати бiльше часу для вивчення Тори. Не слiд давати плотським iнтересам забагато волi. Аналогiчним чином витримується помiрнiсть участi у свiтських справах, якi, можливо, дуже вадливi, однак не можуть зрiвнятися iз пiзнанням Тори. Не варто також повнiстю iгнорувати їх, але заради належного сприйняття Тори в її духовному вимiрi належить дотримуватися помiрностi у задоволеннях.
Тривалий час для вивчення i зближення з Торою забезпечує помiрнiсть у снi. Той, кому не байдужа можливiсть спiлкування з Торою, прагне "подовжити" свiй день. Один зi способiв - менше спати, iнший - менше займатися пустопорожнiми балачками, не гаяти час на дрiбницi i марнi розмови. У свою чергу помiрнiсть у жартах не означає надто серйозного ставлення до життя, а швидше усвiдомлення необхiдностi постiйно зосереджувати увагу на тому, що дiйсно важливо.
Припустимо, хтось не проти задовольнитися гарним жартом i це може розсердити його товариша, серйозно зайнятого навчанням. Проте один iз шляхiв до пiзнання Тори - вмiння не пiддаватися гнiву i бути терплячим щодо iнших.
Роздратування здатне не тiльки вiдштовхнути оточуючих, але й завадити зосередитися самому. Тут доречна врiвноваженiсть.
Щодо ставлення до iнших людей, то важливо також бути добросердечним, радiти помiтним успiхам iнших у вивченнi Тори, їхньому прогресу в її осмисленнi, бо такi досягнення на благо всiх.
Можливо, хтось iнший зумiв вiдкрити для себе та витлумачити те, що тобi поки що не цiлком зрозумiло. Поряд iз радiстю i проявами добросердечностi у подiбних випадках не менше значення має довiра до мудрецiв. Якщо запропоноване ними тлумачення поки що не пiддається повному осмисленню, слiд все-таки вiрити у правильнiсть їхнiх висновкiв i в те, що згодом все стане на свої мiсця. Що не вдається до кiнця зрозумiти розумом, належить сприйняти на вiру.
Подiбним чином повинно бути смиренно сприйнято у життi i те, що буває важко осягнути розумом. Це стосується терпiння у стражданнях, сенс якого часом залишається незрозумiлим. Приймаючи їх, не протиборствуючи їм, легше продовжувати життєвий шлях. А бiдувати i страждати здатний лише той, хто знає своє мiсце. Зазнаючи нестаткiв, людина визнає, що шляхи Господнi не розгаданi, що їй дане Боже право наперед визначати мiнливу долю.
Будь-якi життєвi блага i добро повиннi бути високо оцiненi. На вiдмiну вiд нестаткiв, до яких людина звикає, iгноруючи та пiднiмаючись над ними, то що дароване йому, що є благом, слiд сприймати з радiстю. Умiння радiти своїй долi - важливий бiк належного ставлення до способу життя, що вiдповiдає Торi. Сприйняття свого нинiшнього становища у рамках загальної перспективи повинно проявлятися в тому, як людина виражає свої почуття i думки. Дотримуючись обережностi у своїх справах, вона знаходить упевненiсть у тому, що говорить стримано, не припускається крайнощiв, притримується "золотої" серединки.
Така вимогливiсть щодо життєвої позицiї повинна означати лише почуття вiдповiдальностi за свiй спосiб життя; у нiй немає нiчого особливого. Не прагнучи зарахувати до своїх заслуг навiть те, що так все й повинно бути, що нiчого незвичайного тут немає. людина, яка вирiзняється подiбною врiвноваженiстю i скромнiстю, буде улюбленцем iнших, котрi на власнi очi вбачають невибагливу велич цiєї особливостi. А здобувши любов оточуючих, така людина переповниться вдячнiстю Боговi, який дав їй таку можливiсть заслужити таку любов.
Той, кого люблять, полюбить Бога. Вiн усвiдомлює те, що Його найперша турбота спрямована на благо людей. Звiдси - любов до людей, прагнення допомогти їм знайти правильний шлях у життi. Однак любов до людей - поняття абстрактне. Воно конкретизується у тому, що людина проявляє любов до актiв милосердя - матерiальних i моральних властивостей, якi допомагають їй виконувати своє призначення.
Навiть надаючи допомогу, слiд пам'ятати про почуття оточуючих. Добре, якщо людина любить справедливiсть, але вона повинна бути впевненою, що жоден її вчинок, що здiйснюється заради iнших не зачепить їхнiх достоїнств. А щодо своєї гiдностi, вона має не наскiльки велике значення, щоб ставити себе вище критики. Той, хто полюбляє вислуховувати докори i повчання, демонструє цим свою правильну орiєнтацiю на самовдосконалення, несприйняття "статуса-кво" як остаточного стану речей. Повчання можуть вивести людину iз застiйного стану i примусити перейти до бiльш високих звершень. Така сама думка мiститься у рекомендацiї уникати почестей: нинiшнi досягнення, незважаючи на їхню похвальнiсть та бездоганнiсть, не є причиною для того, щоб спочити на лаврах.
Людина полюбляє вислуховувати повчання, щоб само-вдосконалюватися у майбутньому i цуратися почестей, щоб не опинитися у непривабливому становищi сьогоднi. Така людина не бачить причин гордитися собою. Вона не буде вихвалятися своєю вченiстю чи хизуватися власними досягненнями. Замiсть того, щоб витрачати час на вихваляння знаннями, вона використає його для розширення цих самих знань.
Навiть не усвiдомлюючи, настiльки великi отриманi нею знання, людина, котра уникає диктувати рiшення, не буде нав'язувати оточуючим нi самого себе, нi осягнуту нею мудрiсть. Тора вiдкрита для осягнення всiма, та не шляхом примусу. Водночас вiдмова диктувати рiшення зовсiм не означає байдужiсть до проблем оточуючих. Навпаки, справжнiй послiдовник Тори роздiлить iз ближнiм його труднощi.
Коли вимагається висловити своє судження, потрiбно судити про ближнього милосердно. Суд не повинен бути казенним. Бачачи людину недостатньо успiшну, недостатньо вчену, потрiбно помiркувати, що є обставини, що пояснюють цi очевиднi недолiки. Якщо ти знаєш про подiбнi недолiки iншого i ставишся до нього доброзичливо, ти, швидше за все, будеш корисним щоб настановити ближнього на праведний шлях.
Будучи небайдужим до долi iншого та усвiдомлюючи, що той був нещасним у минулому, ти намагаєшся заповнити вакуум, який ти спостерiгаєш, вказуючи цiй людинi на правильну орiєнтацiю у життi. Не виключено, що при цьому об'єкт твоєї турботи, котрий звик до iншого способу мислення, буде мучитися сумнiвами. Тому, вказуючи комусь шлях iстинний, потрiбно потурбуватися про те, щоб вести ближнього до миру, та переконатися, що переданi цiнностi засвоєнi ним спокiйно i не хворобливо, а не вiдкидаються ним як щось насильницьке.
Спiвчуття до чужої долi не применшує необхiдностi придiляти зосереджену увагу Торi, проявляючи наполегливiсть у навчаннi, усвiдомлюючи, що хоч ти досяг рiвня, що дозволяє навчати iнших, важливо i надалi навчатися самому. Задаючи запитання та вiдповiдаючи, слухаючи та примножуючи свої знання, людина продовжує з'ясовувати, продовжує вивчати, продовжує розширювати свої горизонти. Осягаючи сама, щоб навчати iнших вона ще бiльше пiдвищує бажаний кiнцевий результат навчання i пiднiмає її на бiльш високий рiвень, при цьому набуття знань перетворюється на бiльш високу якiсть i приносить бiльш вагомi плоди. I крiм того, навчаючись, щоб втiлювати знання в життя, людина виробляє бiльш високу форму осягнення - осягнення в усiх деталях того, чого потрiбно безпосередньо дотримуватися пiд час виконання Тори.
Той, хто досяг високого рiвня навчання, здатний у прагненнi до поглиблення знань, не тiльки пiднятися сам, але навiть пiдняти вчителiв, котрi познайомили його iз Торою.
М.П. Баллiн (1829-1904), юрист, громадський дiяч iз Харкова, ентузiаст кооперативної справи в Росiї, вiдзначав, що "основа кооперацiї - взаємне спiвчуття, взаємна приязнь та перемагаючи любов i дружба, тому що з усiх родiв приязнi - тiльки любов i дружба можуть бути сповна взаємними. Ми можемо любити один одного, тим бiльше, чим бiльш рiзностороннє наше взаємне вiдчуття. Якщо ми спiвчуваємо один одному всiєю душею, то досягаємо iдеалу. Кооперацiя є справдженням любовi" [16, с. 232].
Видатний дiяч швейцарського i мiжнародного кооперативного руху Ганс (Август) Мюллер (1866-1950) стверджував: "Кооперацiя - новий шлях для здiйснення божої заповiдi "Люби ближнього свого як самого себе" [16,
с. 186].
"Люби ближнього свого, як самого себе" (Ваiкра, 19:18). Золоте правило iудаїзму. бiльшiсть людей не знає, або є не розумiє, що правило, яке виражає максимальну вимогу до морального рiвня людини i котре закарбувалося у мiзках правителiв та їхнiх пiдданцiв, поклавши край варварству i рабству, прийшло до народiв свiту з iудаїзму. Людина, яку прийнято вважати одним iз найвеличнiших мислителiв, - Джон Стюарт Мiль висловив подив, коли дiзнався, що цей принцип записаний у Торi. Задовго до виникнення християнства єврейськi мислителi i фiлософи розглядали це право як головну вимогу закону Тори, вказуючи, що воно лежить в основi всiх заповiдей, що визначають обов'язки людини стосовно Всевишнього. Про цей вiрш iз книги Ваiкра говорили як про основу моралi, безпосередньо цитуючи його, посилаючись на нього або перефразовуючи використовували для пояснення того, як повиннi будуватися вiдносини мiж людьми у тiй чи iнший ситуацiї. Так, наприклад, Бен Сiра каже: "Поважай свого сусiда, як самого себе". У трактатi Авот говориться: "Не роби своєму товаришу те, що ненависно тобi". Схожi висловлювання можна зустрiти у працях Фiлона Олександрiйського та Йосифа Флавiя. Мудрецi Тори, якi передавали традицiю iз поколiння в поколiння, також стверджували, що ставлення до Ближнього як до самого себе є квiнтесенцiєю Вчення. Вiдомий випадок, коли неєврей прийшов до Гiллеля (главi Сангедрину в перiод, що безпосередньо передував зруйнуванню Другого Храму) з тим, щоб прийняти гiюр та приєднатися до єврейського народу. З одного боку вiн щиро бажав бути євреєм, а з iншого побоювався, що нiколи не зможе осягнути всi закони Тори, а отже - нiколи не зможе виконувати їх належним чином. Цей неєврей звернувся до Гiллеля з проханням, щоб великий Учитель виклав йому всi закони Тори за той час, протягом якого майбутнiй гер зможе стояти на однiй нозi. Гiллель, вiдомий своєю терплячiстю, не побачив у цьому проханнi зухвалостi та неповаги i дав вичерпну вiдповiдь: "Не роби ближньому своєму того, що не бажаєш, щоб робили тобi. Це вся Тора, все iнше є коментарем до неї". Таргум Йонатан (переклад Тори арамейською мовою виконаний Йонатаном Бен Узиелем) наводить розгорнуте пояснення до цього вiрша iз книги Ваiкра, яке як за змiстом, так i за формулюванням дуже схожi на висловлювання Гiллеля. Мудрецi вважали, що основною причиною втрати єврейським народом незалежностi, поразки у Великому повстаннi проти Рима, зруйнування Храму та всiх страждань, що випали на долю народу, є безпiдставна ненависть у середовищi синiв Iзраїля. Рабi Акiва, найвiдомiший мудрець, керiвник поколiння, яке виросло пiсля зруйнування Храму, сказав: "Люби ближнього свого, як самого себе, - це найбiльш загальне правило Тори".
У трактатi Авот (3:14) рабi Акiва, розвиваючи цю думку як доказ того, що любов до людини - основоположний принцип, посилається на перший вiрш десятої глави книги Брейшит : "За образом Бога створив Вiн людину" - "Любить (Всевишнiй) людину, тому що створена вона за образом [Бога]". Особлива любов виявлена до неї тим, що створена вона за образом [Бога]. Отже, рабi Акiва пояснює, що любов до людини - дiйсно найбiльш загальне правило Тори, оскiльки вона не тiльки лежить в основi всiх заповiдей, що визначають взаємовiдносини мiж людьми, але без її виконання неможливе виконання заповiдi лобовi до Всевишнього i всiх iнших заповiдей, що визначають обов'язки людини перед Творцем. Бен Азай, сучасник i послiдовник рабi Акiви, говорить, що завжди слiд пам'ятати слова великого вчителя всiх поколiнь, який надав практичного змiсту вiршу Тори "За образом Бога створив Вiн людину", i не дозволяв собi принижувати та ображати свого ближнього: "Не ображай нiкого з людей".
Заповiдь записана у вiршi 19:18 книги Ваiкра, стосується всiх синiв Iзраїля i не припускає нiякої класової ворожостi. Пророки дорiкали багатим за визискування бiдних. Езра закликав залишити всi борги i вiдпустити тих, хто продав себе в рабство через бiднiсть. Вчення про те, що любов до ближнього є ключовою заповiддю, не забулося iз припиненням пророкування. Мудрецi Тори i праведники, якi жили в середнi вiки, також становили цю заповiдь на вершину трикутника. Рабi Йегуде гехасиду належить наступне висловлювання: "В день Останнього Суду (день закiнчення iсторiї в її звичному розумiннi i виправлення недолiкiв усього свiту) Всевишнiй - хай буде благословенне iм'я його - закличе до суду всiх неєвреїв i спита з них за порушення заповiдi "Люби ближнього свого, як самого себе". Всi народи порушували цю заповiдь i жорстко поводились один iз одним".
Висновки
Iдея кооперацiї не є якимось новим винайденим поняттям, яке потрiбно захищати саме через його новизну. Вона - дуже давнього походження. Але в той же час, якщо iснуючi у нас й iснуючий у свiтi кооперативний рух - це реальнiсть, то кооперативна iдеологiя досi слабо розроблена i пропагується.
Створити кооперативне товариство - це вже перемога. Але вона не несе iз собою нiякої користi, якщо всi, хто вступив до органiзацiї, не прониклися справжнiм кооперативним духом i якщо вони не мають чiткого уявлення про те, що таке кооперацiя i до чого вона прагне. Тому кооперативний рух не може розвиватися без iдейної основи. Вiдмiннiсть кооперативу вiд iнших видiв економiчних органiзацiй i полягає в тому, що його господарська дiяльнiсть пiдпорядкована етичним iдеалам. Без цього немає сенсу шукати бодай якiсь вiдмiннi ознаки кооперативного руху. Iдеалом кооперацiї є не боротьба за iснування i не боротьба класiв, а єднання заради життя. Iдеальний свiт, про який мрiє кооперативний рух i за який борються на всiх континентах, є не що iнше, як продукт фiлософських поглядiв, виведених iз загальних явищ та спостережень результатiв постiйної практики.
"... Я бачу в кооперацiї матерiальну i духовну основу. По-моєму, вона покликана поєднувати в собi прагматизм та чималу долю iдеалiзму" [16, с. 231].
"Грошi можуть стати i нещастям, прокляттям. Не втiлюючи матерiального, вони, як i багатство, за своєю природою непостiйнi, мiнливi, можуть викликати лише клопiт. Скiльки б у вас не було грошей, ви нiколи не впевненi в тому, що цього достатньо або що ви не втратите їх тим чи iншим способом.
А от коли ви розпоряджаєтесь грошима правильно й усвiдомлюєте, чому вони вам дiсталися, цi грошi стають благословенням. Якщо ви використовуєте своє багатство з благодiйною метою, що розрахована на майбутнє поколiння, i не витрачаєте його на задоволення миттєвих забаганок, вашi грошi стають вiчними" [58, с. 96].
"Мудрецi Талмуду визначили розмiр обов'язкової Цдаки в одну десяту. Така сума повинна вiддiлятися на благодiйнiсть вiд кожного вперше набутого капiталу i вiд основного доходу з основного капiталу. Таким способом кожного єврея спонукають розглядати себе як адмiнiстратора благодiйного фонду - великого або малого - вiдданого пiд його опiку i присвяченого Богу, тому вiн повинен радiти кожнiй можливостi спрямовувати на добрi цiлi цi засоби, якi вже не належать йому, але довiренi йому для достойного витрачання" [59. с. 14].
У Бiблiї можна налiчити понад 700 прямих згадок про грошi та сотнi дотичних. Саме грошам присвячено приблизно двi третiх усiх притч, розказаних Iсусом. Вiн прирiвнює вмiння правильно управляти фiнансовими благами до вмiння керувати духовними.
"Хто вiрний в найменшому, - i в великому вiрний; i хто несправедливий в найменшому, - i в великому несправедливий. Отож, коли в несправедливiм багатствi ви не були вiрнi, - хто вам правдиве довiрить?" (Лк. 16:10-11).
"... Занадто довго християни робили вигляд, що в них не iснує проблем у фiнансовiй сферi. Насправдi ж фiнанси - це одне з найзапеклiших "полiв битви" вiруючих людей та диявола. Ми завжди будемо об'єктом його нападiв та спокус. А вистояти зможемо лише виявляючи покору Слову Божому, визначаючи Господню силу та прагнучи отримати благословення. Але як же отримати Боже благословення, не знаючи Його плану? Це неможливо. Тому давайте зосередимо свою увагу на тому, щоб спробувати зрозумiти Божi принципи ставлення до грошей.
Пам'ятайте, що ми розглядатимемо Божi принципи, а не закони. Бог не намагається залякати чи покарати тих, хто їх порушує. Однак такi люди страждають вiд наслiдкiв своїх учинкiв i не отримують Його благословень у сферi фiнансiв. Бiльшiсть нагород, обiцяних у писаннi, належать тим, хто дотримується Божих принципiв. Але щоб отримати їх, необхiдно зрозумiти та наслiдувати Божий план" [60, с. 3-4].
Це християнський погляд на грошi. Пiдкреслимо, що ставлення до грошей розглядається як "Божi принципи", а не як "Закони" в iудаїзмi.
У дусi iдеалiв християнської солiдарностi, виражених в енциклiцi "Редут новарут" (1881 р.) папи Лева ХIII, були створенi численнi кооперативнi товариства. В цьому посланнi, зокрема, обґрунтовувалася доцiльнiсть створювати католичнi асоцiацiї (кооперативи) для того, щоб робiтники могли набути певної власностi та утворити фонди взаємодопомоги для бiднякiв. На думку папи, це повинно було пом'якшити класову ворожнечу.
Але енциклiка папи Лева ХIII народилася не на пустому мiсцi. В цей самий час в Iталiї великим авторитетом i популярнiстю в рiзних верствах iталiйського суспiльства користувався Луїджi Луццаттi (1841-1927), органiзатор у країнi перших ощадно-позичкових кооперативiв, "народних банкiв". Цiкаво те, що отримавши традицiйну єврейську освiту, вивчивши економiку на iншi соцiальнi науки в Падуанському унiверситетi, вiн ще в 1863 р. створив у Венецiї товариство взаємодопомоги гондольєрiв, за що був вигнаний австрiйською владою з мiста через звинувачення у пiдбурюваннi. З 1864 р. професор iталiйських унiверситетiв. Обстоюючи iдею кооперацiї, бачачи її у рiзних формах, а також у соцiальному законодавствi, шлях до вирiшення основних соцiальних проблем епохи. Розвиваючи цю програму в численних книгах i статтях, Луццаттi немало сприяв i її практичному здiйсненню, тим бiльше, що з 1917 року i до кiнця життя вiн був депутатом iталiйського парламенту, а з 1869 р. - генеральним директором Мiнiстерства промисловостi, сiльського господарства i торгiвлi. З 1891 по 1906 рр. тричi був на посту мiнiстра фiнансiв Iталiї. Мабуть, можна смiливо стверджувати, що папа Лев ХIII i його кардинали була знайомi як з теоретичними працями Л.Луццаттi, так i з результатами його практичної дiяльностi.
Розглянемо основнi принципи першої кооперативної общини - колонiї "Нова гармонiя", органiзованої Р. Оуеном у штатi Iндiана (США) у травнi 1825 року.
Наша мета, спiльна з усiма розумними iстотами, - щастя.
Нашi принципи:
Рiвнiсть прав для всiх повнолiтнiх, незалежно вiд статi i становища.
Рiвнiсть обов'язкiв, що видозмiнюються залежно вiд фiзичної та розумової придатностi.
Кооперативнi об'єднання у роботi та розвагах.
Спiльнiсть майна.
Свобода слова i дiй.
Щирiсть в усiх наших заходах.
Доброзичливiсть в усiх наших дiях.
Ввiчливiсть у спiлкуваннi.
Порядок в усiх наших справах.
Збереження здоров'я.
Набуття знань.
Господарська практика або виробництво i споживання всього кращого найбiльш благотворним способом.
Дотримання законiв країни, у якiй ми живемо. <...>
Ми спостерiгали у справах людства, що люди продуктивнi у своїй дiяльностi, у роботi i щасливi у суспiльному життi тiльки тодi, коли вони дiють спiльно, об'єднавшись.
Кооперативне об'єднання ми розглядаємо тому як необхiдне для досягнення нашої мети.
(Iз Конституцiї Общини)
Реалiзацiя конкретних матерiальних iнтересiв шляхом колективного господарювання та управлiння i загальнолюдськi морально-етичнi норми виявлялися двома основними джерелами матерiального та духовного начал кооперативного руху, який у процесi свого розвитку вiдiбрав з арсеналу гуманiстичних iдей i норм наступнi:
-- самодопомога - тобто модель автономно активної поведiнки особистостi у взаємодiї з iншими iндивiдами, мобiлiзацiя духовних i матерiальних ресурсiв особистостi "соцiальний динамiзм", оптимальне поєднання iндивiдуалiзму та колективiзму, такою, за якою колективнi форми управлiння i господарювання (торгiвля, збут, послуги) максимально заохочують iндивiдуальну виробничу чи iншу дiяльнiсть, вивiльняють iндивiдуальну енергiю та пiдприємливiсть;
-- взаємодопомога - (один - для всiх, всi - для кожного) як частина солiдарностi - головної соцiально-етичної iдеї кооперативного руху;
-- свобода - як добровiльнiсть вступу, виходу iз кооперативу та участi в його господарських операцiях i громадських справах;
-- демократiя - рiвноправна участь членiв кооперативу у прийняттi основних життєво важливих рiшень для кооперативу;
-- справедливiсть - справедливий розподiл доходiв, вiдкритiсть, гласнiсть безкорисливiсть, вiдсутнiсть дискримiнацiї за будь-якою ознакою;
-- чеснiсть - як головна моральна основа кооперативного пiдприємництва (виробництво високоякiсних продуктiв, чиста вага, повна мiрка i т.iн);
-- соцiальна вiдповiдальнiсть - пiдвищення рiвня життя, покращення обслуговування своїх членiв та всiх бажаючих користуватися послугами кооперативу без шкоди для iнших членiв кооперативу i суспiльства;
-- соцiальна турбота - комерцiйна дiяльнiсть iз переважаючою соцiальною орiєнтацiєю, iз розподiленням частини благ вiд кооперативних доходiв мiж тими, хто знаходиться "поза" кооперативом та гостро потребує соцiального захисту i допомоги;
-- унiверсальнiсть - прагнення до задоволення рiзноманiтних потреб людей та загальнолюдських запитiв;
-- iнтернацiоналiзм - участь у вирiшеннi загальнолюдських проблем.
Певна рiч крiм перерахованих вище етичних норм, кооперативам, як специфiчним господарським пiдприємствам, потрiбнi були i певнi правила своєї органiзацiї, управлiння, розподiлення у соцiальнiй, iнвестицiйнiй i цiновiй полiтицi.
Всi цi питання знайшли вiдображення у кооперативних принципах.
Кооперативнi цiнностi є фундаментом кооперативного способу життя кооператорiв. Там, де цi цiнностi визначають суспiльно-господарську дiяльнiсть, поведiнку керiвникiв i членiв, спостерiгається стiйке зростання кооперативних органiзацiй та їхньої широкої популярностi серед народу.
Єврейське ж населення, всi умови життя якого будувались на принципах колективної вiдповiдальностi, вихованої на традицiї благодiйностi та взаємодопомоги, а також Законiв (в тому числi i моральних) сприяли тому, що в їхньому середовищi iдеологiя кооперацiї знайшла найбiльший вiдгук, якщо взагалi фiлософiя iудаїзму не була першопричною появи кооперативної iдеологiї.
Розглянемо вiдношення мiж особистим i суспiльним з позицiї iудаїзму.
"Тому, хто прокладає шлях, - я покажу спасiння Боже" (Тегiлiм, 50:23). Тут мається на увазi той, хто запалює на вулицi свiтильники, щоб перехожим було свiтло, тому що сказав рабi Шимон Бен Лакiв: "Шауль удостоївся царської влади тiльки тому, що дiд його запалював свiтильники на вулицi". Кажуть, що вiд його будинку до синагоги шлях вiв через темнi провулки, i вiн запалював там свiтильники, щоб перехожим було свiтло (Ваiкра раба, 91).
Думай не тiльки про себе.
Будинок людини i його подвiр'я - це особисте володiння, що неподiльно належить йому i вона може робити з ним, що їй заманеться. Однак вона не повинна спричинити нiяко шкоди своїм сусiдам i тим, хто проходить повз її володiння. Про це мудрецi нашi говорили так: "Звiдки ми знаємо, що не можна вдома тримати злого собаку i не можна ставити у будинку хисткi схiдцi". Тому що сказала Тора: "Не будь причиною кровопролиття у будинку твоєму". (Бава Кама, 15-б).
Зазвичай своїм гавканням i навiть самим своїм виглядом злий собака наганяє страх на сторонню людину, i у вагiтної жiнки, яка йде поблизу, може трапитися викидень... Тримати у себе злого собаку можна тiльки у тому випадку, якщо людина потребує його як сторожа, i тодi вона зобов'язана вжити всi необхiднi заходи, щоб вiн нiкому не завдавав шкоди. I ще сказали мудрецi: "Кожний, хто тримає у будинку злого собаку, подiбний до того, хто тримає у своєму будинку свиню".
"Не можна ставити хистку драбину у себе на подвiр'ї: раптом хтось стороннiй прийде i. не знаючи про небезпеку, почне пiднiматися цiєю драбиною i завдасть собi шкоди. Крiм того, людина зобов'язана бути обережною i не допускати, щоб з її будинку на вулицю йшов дим або поганий запах, а також не повиннi чутися голоснi звуки. У тому числi спiви i музика в той час, коли люди сплять".
I так само не можна нiчого такого робити у себе на подвiр'ї, що може викликати вiдразу у тих, хто проходить поблизу.
Не можна викидати вiдходи на вулицю, пiд ноги перехожих, тому що кожна людина зобов'язана слiдкувати за чистотою у громадських мiсцях i знешкоджувати все, що може завадити iншим так само, як вона турбується про це у своєму власному володiннi.
Казали нашi мудрецi: "За колишнiх часiв люди заривали колючки та бите скло посеред своїх полiв, роблячи яму глибиною у три долонi, щоб це не затримувало плуг (тому що самому собi людина також не має права шкодити), щоб плуг не винiс їх на поверхню землi i не поранилися об них люди, якi проходили полем на той час, коли врожай зiбраний" (Бава Кама, 30-а).
I ще казали мудрецi нашi:
"Коли людина прибирає камiння зi своєї дiлянки, вона не повинна звалювати його у мiсцях громадського користування. Одного разу трапилось так, що якийсь чоловiк скидав камiння зi своєї дiлянки на мiсце громадського користування, i це побачив один добропорядний чоловiк. Сказав вiн йому: "Ледарю, чому скидаєш ти камiння iз чужої землi на твою землю?!" А той поглузував з нього. Через деякий час господар цiєї дiлянки змушений був продати її i йдучи спiльною дорогою, спiткнувся об те камiння, що сам же туди накидав. Тодi сказав вiн: "Правильно сказав менi той добропорядний чоловiк, чому скидаєш ти камiння iз чужої землi на твою землю?!" (Бава Кама, 50-а).
Той, хто на iнших дивиться iз заздрiстю, навiть свого власного добра, не бачить. Вiн думає тiльки про власний дiм, звiльняє його вiд того, що може завдати йому шкоди, i викидає це на вулицю - землю, яка, як вiн гадає, "не його", чужа. Однак людина добропорядна, котра турбується про iнших, дивиться далi i пильнiше. Турботливо ставлячись до iнших, вона краще бачить i своє власне благо. Її володiння сьогоднi належить їй, а завтра вона продасть його, i вона буде належати iншому; проте громадськi володiння належать їй завжди, i всяка шкода, яка може бути завдана йому, негайно вiдобразиться як на кожнiй окремiй людинi, так i на всiх iнших людях.
Не можна накопичувати великi запаси продовольства, тому що це сприяє зникненню продуктiв iз ринку та пiдвищенню цiн на них. А якщо хтось все таки так робить, то приносить зло всьому суспiльству, i прокляття, посланi на адресу винуватцiв дорожнечi, падають на його голову.
Ця заборона дiє завжди, та в роки засухи чи бiдувань її суворiсть зростає у декiлька разiв, тому що кожен продукт, що внесений у дiм людини понад мiру її потреб все одно, що виривається iз рота тих, хто скрiзь шукає його i не може знайти, i цей скупий спричиняє їм голоднi муки.
Казали нашi мудрецi:
"Накопичувачi продуктiв i тi, хто дає у борг (позичає) пiд вiдсотки, хто вимiряє зменшеною мiркою, хто пiднiмає цiни, - про них говорить Писання:
"... Коли мине мiсяць - будемо зерно продавати, i рiк суботнiй - вiдкриємо амбари; мiрку зробити меншою, в шекель - бiльшим, викривляти ваги свої брехливi"
[Амос, 8:5]. I сказано: "Поклявся Бог гордiстю Яакова: чи навiки забуду Я їхнi дiла" [Амос, 8:7] (Бава батра, 90-б).
Не пошкоджують продукти та все те вiд чого залежить життя людини (наприклад, вино, масло, борошно), однак приправи та прянощi можна. Про кого тут iде мова? Про того, хто скупляє все це на ринку. Однак накопичувати продукти своєї землi можна... У посушливий рiк не можна запасати навiть мiрку рiжкiв, тому що це сприяє iнфляцiї (Бава батра, 90-б).
Не слiд створювати нiяких перешкод i завад у мiсцях громадського користування, а навпаки берегти суспiльство вiд будь-якої втрати чи збитку, всiляко сприяти суспiльству та суспiльним (громадським) володiнням. Тому необхiдно пiдтримувати своєю працю i капiталом будь-яку справу, якої потребує суспiльство. Потреби всього суспiльства - це потреби кожного окремого його члена. Тому що iншi сьогоднi потребують цього, а ти - нi, а завтра тобi це буде потрiбно, а iншим - нi, i якщо ти не братимеш участi у задоволеннi потреб iнших людей сьогоднi, то завтра вони не прийдуть тобi на допомогу.
Навiть якщо ти твердо впевнений, що нiколи не звернешся до iнших за допомогою, ти зобов'язаний брати участь у вирiшеннi потреб iнших людей, тому що немає жодної людини, яка не отримувала вiд суспiльства якоїсь користi. Навiть якщо твої друзi створюють тобi лише компанiю, без якої було сумно й одиноко жит у цьому мiсцi, - це вже велике благо, яке ти отримуєш вiд суспiльства. Тому, користуючись цим добром, зобов'язаний нести на собi тягар суспiльних потреб i отримаєш за це гарну спадщину в цьому свiтi, i гарну винагороду у свiтi прийдешньому, а також всi твої нащадки. Прикладом цього став цар Шауль, який удостоївся корони тiльки за те, що дiд його робив заради блага всього суспiльства.
Iнколи необхiдно дати можливiсть суспiльству використати майно та приватнi володiння однiєї людини за принципом "цей отримує користь, а той - не зазнає збиткiв" або тому, що так постановили в даному випадку мудрецi:
"... Сказав рав Йосеф: у цьому випадку навчав Рабi; не має права людина виливати свої запас води, якщо iншi її потребують. Хоча самому йому ця вода не потрiбна, вона потрiбна iншим людям" (Йєвамот, 11-б).
Якщо вже зiбраний урожай з його поля, а вiн не дозволяє нiкому зайти на поле (щоб скоротити собi шлях чи просто отримати задоволення вiд запаху поля), що тодi про нього кажуть? "Яку радiсть це йому приносить, чим люди заважають йому?!" I про нього каже Писання: "Не позбавляй добра того, кому воно належить, якщо є в тебе можливiсть" (Мiшлей, 3:27). Ще цар Шломо постановив, що подорожнiм буде дозволено "йти стежками, що ведуть через поля" (Рамбам, Закони про грошовi збитки, 5).
А коли Йегошуа дiлив Країну Iзраїля мiж синами Iзраїля, вiн так обумовив їхнi права на спадщину: вони не будуть скупими один з одним, i кожен окремо з усiм суспiльством, але будуть великодушними один з одним, i кожен окремо буде турбуватися про суспiльне надбання. I кожен, хто сприймає серцем потреби iнших та бере участь у задоволеннi всiх суспiльних потреб, удостоїться узрiти втiху i радiсть усього Iзраїля - незабаром, у нашi днi.
"Слiд допомагати iншим що є сили, як тiльки можливо. Слiд однаково старатися для бiдного i багатого та позичати всякому, хто потребує позики. давайте подарунки бiдним в мiру можливостей, а iнколи насилайте подарунки i багатим. Ведучи iз кимось справи, будьте гранично чесними. Не будьте суворими через дрiбницi. Намагайтеся давати людям радiсть, а не вимагати її вiд них. Розмовляйте з усiма м'яко. Якщо хтось вас обдурив, - ви його не обдурюйте. Берiть на себе чуже ярмо, але не навалюйте на них свiй тягар. Не сварiться. Зустрiчайте кожного радiстю та посмiшкою, тому що це посилює любов. У стосунках iз людьми думайте про їхнє благо. Коли вони сумнi чи стурбованi, розрадьте їх, навiть якщо вас ця людина дратує. Не кажiть про iнших погано i не слухайте про них погане. Завжди намагайтеся знайти в iнших заслуги. Слiд проявити до всiх повагу, словом i дiлом. Не слiд нi до кого ставитися зверхньо" (Охрот Цадiкiм).
Точку зору даного дослiдження можна вважати швидше iсторико-фiлософською, нiж iсторичною у пануючому позитивiстському значеннi цього слова.
Якщо ми хочемо зрозумiти змiст iсторичного розвитку, ми повиннi мати на увазi, що категорiя "змiсту" застосовується лише тодi, коли ми розглядаємо дiючу в iсторiї особистiсть як цiлiсне явище, що не зводиться до тих чи iнших її окремих суспiльних функцiй (економiчної, полiтичної, культурної) та пов'язаного iз цими функцiями суспiльним процесом.
Важливо, одначе, що сприйняття релiгiї i культури, як самоусвiдомлення суб'єкта iсторiї, неможливе, якщо ми не вiдмовимося вiд позицiї "об'єктивного", байдужого (i невиразного спостерiгача i самi не зайнятi позицiю суб'єкта). Мова йде не про театральне входження у чужу роль, не про марну спробу присвоїти те, що не належить нам та вiдображає давно минулий свiт, а про роздуми над нашою власною суб'єктивнiстю, над нашими власними проблемами, що її фiксують. Такi роздуми породжують почуття iсторичного зв'язку, мiж особистiсного дiалогу (значимiсть якого не зменшується, а посилюється роздiльнiстю епох i країн), якi є, можливо, найбiльш значимими з того, що iсторичне знання приносить у сучасний свiт.
Наша думка про самих себе, про своє становище поглиблюється i зростає у цьому дiалозi, i iсторiя, отже, виявляється, кажучи словами Бенедетто Кроче, "сучасною iсторiєю", а минуле - невiд'ємною характеристикою теперiшнього
[61, с. 3-4].
Взаємодiя двох пiдходiв, двох точок зору на свiт iсторiї, про якi йшлося вище, дає можливiсть зрозумiти мiру iсторичного зв'язку, мiру наступностi та вiдповiдальностi, яка визначає врештi-решт ставлення до минулого.
Цi два (в iдеальному випадку, швидше, взаємодоповнюючих, нiж протилежних) способи iсторичного бачення обумовленi самою структурою особистостi.
Вже вiдзначалось, що, говорячи про людську особистiсть, ми не можемо зводити її до однiєї з її проекцiй, до того чи iншого рiзновиду суспiльних вiдносин (типiв дiяльностi економiчного, полiтичного чи культурного) або перетворювати її на просте вираження (епiфеномен) масової свiдомостi, як це часто вiдбувається в рамках популярної на заходi психологiчної iсторiї, або ж iсторiї ментальностi. Обидва види редукцiонiзму - об'єктивний i суб'єктивний, соцiально-економiчний i психологiчний - однаковою мiрою позбавляють змiсту поняття особистостi, яке не вичерпується нi феноменом дiяльностi, нi феноменом сприйняття. Особистiсть можна швидше зрозумiти, якщо мати на увазi динамiчну єднiсть двох сторiн людської активностi - дiяльностi (об'єктивної, аналiтичної, експресивної та вiдчужуючої) i сприймаючої (суб'єктивної, синтетичної, що засвоює враження i самоототожнюється).
Спiввiдношення цих двох аспектiв визначає конкретно-iсторичний тип особистостi. Щодо Ближнього Сходу, то тут спостерiгається (або ж принаймнi спостерiгалось у давнину) певна рiвновага обох сторiн особистоi, зафiксована у бiблейських нормах моралi, таких, як "Люби ближнього свого, як самого себе", що отримала подальший розвиток в iсламi та християнствi.
Загалом можна сказати, що мораль визначає динамiчну рiвновагу дiяльностi (вираження) i сприйняття, яке являє собою основну умову нормальної соцiокультурної комунiкацiї.
Чим динамiчнiша ця рiвновага, тим незалежнiшим вiд комунiкацiї як такої виявляється суб'єкт i виступає як самостiйна величина, як автономна особистiсть, яка вiдiграє активну роль у цивiлiзацiйному процесi.
Основою для бiблейського поняття iндивiдуальної особистостi була релiгiйна норма: людина усвiдомлювалася як щось унiкальне, особливе, оскiльки стосунки мiж людьми були усвiдомленi як щось загальне (за рахунок пiдведення їхнього пiд загальнi, тобто прийнятi суспiльством вцiлому релiгiйнi заповiдi).
Обумовлений заповiтом статус народу, як колективної особистостi зробив можливим дiалог (тобто особисте ставлення) мiж суспiльством та особистiстю як у певному розумiннi рiвним їй партнером, бо й iндивiд, i суспiльство у рамках Заповiту ставали особистостями, вступаючи в дiалогiчнi стосунки з Богом. Без цiєї дiалогiчної рiвноваги суспiльства та особистостi, що визначається Заповiтом, незрозумiло значення бiблейських пророкiв та Iсуса в iсторiї єврейського народу i людської цивiлiзацiї.
Завдяки бiблейськiй перспективi обрання - вибору єврейська община здобула характер iндивiдуальностi, а iндивiдуальна особистiсть утвердилася як щось спiльне. Прийнявши християнство, Європа почасти засвоїла цi взаємнi вiдносини мiж особистiстю та суспiльством. Разом з тим в Європi цi надзвичайно значимi вiдносини розумiли швидше як дiалектичнi (тобто взаємонеприйнятнi), нiж дiалогiчнi.
Iз цим пов'язанi трагiчнi суперечки мiж рiвнiстю людських прав та людської особистостi (мiж абстрактним, загальним i конкретним, одиничним значенням особистостi), якi почалися у вiсiмнадцятому столiттi та продовжуються у двадцятому.
Влада у бiблейськiй традицiї не береться, а (якщо мова йде про полiтичну владу) дається i розподiляється, i тому володiння нею не звiльняє вiд вiдповiдальностi, а навпаки, рiзко збiльшує її.
Будучи всеохоплюючою, влада Бога разом з тим виявляється не деспотичною, а обмеженою - обмеженою самою своєю абсолютнiстю, трансцендентнiстю (нескiнченiстю щодо скiнченого свiту), з одного боку, сферою дiалогу - з iншого.
Виявляючись одним з аспектiв складних i тонких взаємовiдносин скiнченого та нескiнченного (хоча цим його роль, звичайно, не вичерпується), дiалог набуває онтологiчної значимостi: не визначаючи владу, вiн якоюсь мiрою визначає ступiнь прояву цiєї влади. Усвiдомлення цiєї обставини пояснює пафос середньовiчного єврейського свiтогляду - в єврейськiй агадi люди нерiдко позиваються i сперечаються з Богом, не перестаючи вiрити в Нього та виконувати Його заповiдi.
"Взагалi iснує два типи реакцiї на екзистенцiальну кризу.
Один - це бути критично налаштованим щодо себе (водночас не впадаючи у розпач i не вдаючись до поверхових i формальних самообвинувачень), розвивати внутрiшнiй та зовнiшнiй дiалог, не соромитися того, щоб засумнiватися i, якщо необхiдно, переглянути свою поведiнку, змiнити свiй спосiб думок (мова йде, зрозумiло, не про зовнiшню, а про внутрiшню необхiднiсть, за якої роль зовнiшнiх обставин виявляється допомiжною. Це, швидше, привiд, нiж спонукальнi причини).
Другий - це замкнутися в собi, звинувачувати iнших та бути неприступним для будь-якого дiалогу (вiдкидаючи статус рiвної сторони для будь-якого можливого учасника такого дiалогу, заздалегiдь передбачаючи у ньому нещирiсть та пiдступнiсть або невiгластво та залежнiсть вiд зловмисностi осiб, якi стоять за його спиною), таким самим, неприступним i зосередженим на собi, як якийсь предмет зi свiту природи" [61, c. 18-19].
I євреї обрали перший тип.
РОЗДIЛ 2
Соцiально-полiтичнi аспекти кредитно-кооперативного руху серед єврейського населення України
2.1. Єврейська кредитна кооперацiя в дорадянськi часи (1862-1914 рр.)
2.1.1. Передумови виникнення єврейської кредитної кооперацiї. У нас немає повних даних про лихварськi умови користування позиками у єврейському середовищi, але тяжкий вплив лихварства на господарське життя достатньою мiрою iлюструється окремими прикладами надто грубої i тяжкої експлуатацiї. Кореспонденти "Сборника материалов об экономическом положении евреев в России" констатують випадки, у яких рiчний вiдсоток, що стягується лихварями, перевищує 100%. Кореспондент Конського повiту Радомської губернiї повiдомляє, що кравцi i чоботарi там "добре знають свою справу, збувають там навiть свої вироби у сусiднi мiста на десятки тисяч рублiв, але дуже потерпають вiд неможливостi користуватися доступним кредитом для закупiвлi матерiалiв. Їм доводиться сплачувати за грошi, позиченi ними для закупiвлi матерiалiв, до 48% на рiк". У Кремiнцi (Волинської губернiї), - пише мiсцевий кореспондент, - знаходиться цiлий клас осiб, якi живуть тiльки з того, що дають грошi у борг мiсцевим токарям. - На Волинi куди не кинь ремiсник, який взяв, наприклад, 5 рублiв, повинен сплачувати щомiсячно 50 коп. вiдсоткiв, тобто 10% на мiсць або 120% на рiк [62,с. 214-215]. Зрозумiло, що цi випадки були не поодинокi, i лихварство ще панувало у сферi кредитних вiдносин, де позичальник не мiг надати реального забезпечення необхiдної йому позики.
Важкi умови лихварського кредиту викликали з боку суспiльства спроби органiзувати через позичковi каси (гмiлас-хесед), якi дуже були поширенi у єврейському середовищi i число яких доходило, за даними "Сборника материалов об экономическом положении евреев в России" до 350 [63, с. 245]. Характер цих кас вiдповiдав тому рiвню органiзацiї кредиту, який породив лихварство i з якого виходив весь названий рух; на цьому рiвнi продуктивний кредит не мав масового характеру i не мiг бути охопленим особливими тривкими нормами i включеним до спецiальних закладiв; його ще не можна вiддiлити вiд споживчого кредиту, i тому рух, спрямований йому назустрiч, повинен мимоволi виходити не iз iнтересiв продуктивностi, а зi споживчих потреб населення. Споживчi потреби не можуть бути iнакше задоволенi, нiж шляхом благодiйної допомоги, тому першi громадськi позичковi каси, вiдкритi для задоволення потреб дрiбного кредиту, мають благодiйний характер. I тiльки поступово продуктивний кредит, об'єднуючи все бiльш широкi верстви населення, починає вiддiлятися вiд споживчого, вносить свiй принцип у цi каси i перетворює їх вiдповiдно до своїх власних потреб. Тодi позичковi каси перетворюються на кредитнi товариства.
Як i взагалi принцип благодiйностi заснований на однобiчностi послуги, не розрахованої на взаємнiсть, на одноразовiй допомозi, що не передбачає нiякого рацiонального застосування, на добровiльних позичках, що за своєю суттю заперечують всяку думку про вiдтворення, так i дiяльнiсть благодiйних позичкових кас керується не iнтересами найбiльших кредитоспроможних, а навпаки, потребами найбiльш незаможних, наймеш забезпечених позичальникiв. А найбiльш незаможними (котрi найбiльш потребують кредиту), є саме тi, у яких потреба у кредитi викликана не економiчною дiяльнiстю, а необхiднiстю задовольнити свої хвилиннi нужди. Але, використовуючи позику на свої особистi потреби, позичальник не створює у своєму господарствi джерела, з якого вiн мiг би черпати засоби для того, щоб до призначеного строку перекрити отриманий борг, i це призводить до того, що позики у бiльшостi випадкiв не повертаються у таку касу назад. Для того, щоб за подiбних умов каса все ж таки могла iснувати, потрiбно, щоб оборотнi засоби каси, не зважаючи на цю безперервну втрату позик, постiйно поповнювалися з якогось iншого джерела. Джерелом цим не можуть засоби несправних позичальникiв, оскiльки позичальники цi не тiльки не здатнi постачати оборотнi засоби касам, а ще й поглинають власний оборотний фонд. Не можуть бути цим джерелом i засоби третiх осiб, котрi вкладають у каси свої капiтали з метою нарощування або заощадження, оскiльки характер позик не забезпечує цiлiсностi їхнiх вкладiв. Таким джерелом можуть бути тiльки засоби таких осiб, якi не потребують самi позик кас i не розмiщують у нiй свої капiтали, а безвiдплатно жертвують їй грошовi суми для добровiльної допомоги незаможним позичальникам.
Отже, членами позичкової каси є не самi позичальники, як у кредитному товариствi, а стороннi особи; вiдмiнний принцип органiзацiї кас змiнює, вiдповiдно, i склад її членiв, однак i склад оборотних засобiв рiзко вiдрiзняє благодiйнi позичковi каси вiд кредитних товариств. Як бачимо, засоби цi черпаються у позичкових касах суто з добровiльних внескiв членiв-пожертвувачiв, тодi коли у кредитних товариствах вони поповнюються обов'язковими внесками членiв-позичальникiв та приватними вкладами третiх осiб. Але ще однiєю суттєвою вiдмiннiстю вiдрiзняються благодiйнi позичковi каси вiд кредитних товариств: у той час, коли останнi вiдтворюють свiй оборотний капiтал, першi повиннi працювати iз постiйними збитками i безперервно втрачати оборотнi засоби.
Втрати цих кас були у дiйсностi настiльки великi, що переважна їхня бiльшiсть не мала оборотного капiталу у звичному розумiннi цього слова; на видачу позик витрачались переважно засоби, що надiйшли вiд членiв-пожертвувачiв, i цi позики швидше мали характер допомоги, нiж позики. Проте i щорiчнi доходи цих кас, що складають, через несправне повернення позик, основну частину їхнiх оборотних засобiв, були надзвичайно обмеженi. В результатi оборотнi засоби були досить скромнi, як можна побачити на наступнiй таблицi, у якiй зведенi данi про оборотнi засоби 253 кас, до того ж для тих кас, у яких оборотний капiтал не був вказаний, за такий прийнята сума рiчного приходу вiд пожертвувань [62, с. 247].
Таблиця 2.1.
Оборотнi засоби благодiйних кас
|
Райони |
Кiлькiсть усiх кас |
Кiлькiсть кас з оборотним капiталом |
Спiввiдношення кас iз капiталом понад 100 р. до всiх кас у % |
|||
|
|
|
до 100 р. |
100-500 р. |
500-1000 р. |
понад 1000 р. |
|
|
Пiвнiчно-захiдний |
158 |
57 |
70 |
22 |
9 |
5,7% |
|
|
||||||
|
Продовж. табл. 2.1. |
||||||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
5 |
6 |
7 |
|
Пiвденно-захiдний |
33 |
5 |
18 |
3 |
7 |
21,2% |
|
Пiвденний |
15 |
2 |
7 |
3 |
3 |
20,0% |
|
Царство Польське |
47 |
13 |
17 |
10 |
7 |
14,9% |
|
Всього |
253 |
77 |
112 |
38 |
26 |
10,3% |
Видача позик у цих касах регулювалася статутами надзвичайно рiзноманiтними. Майже повсюди каси вимагали забезпечення позики заставою рухомого майна, але вони тiльки зрiдка вдавалися до продажу застав, i бiльшостi випадкiв повертали їх назад навiть несправним позичальникам.
Наведенi нами данi явно пiдказують нам, як переважання у касах благодiйних начал (незабезпеченiсть позик, повернення застав несправним позичальникам) неминуче штовхає касу на шлях дрiбних позик споживчого кредиту i призводить, врештi-решт, до неминучого виснаження засобiв каси. Благодiйнi моменти прямо протилежнi комерцiйним iнтересам каси, i тому, через необхiднiсть, повиннi позбавити її всякої економiчної основи.
В той час, коли економiчний розрахунок вимагає видавати позики найбiльш кредитоспроможним, благодiйнi намiри диктуються суто iнтересами найбiльш незаможних осiб. Отже, головний контингент позичальникiв неминуче повинен рекрутуватися не iз засобiв тих, економiчна дiяльнiсть яких знаходиться у станi розвитку, а навпаки, iз засобiв тих, у яких настала перерва у господарськiй дiяльностi, якi бiдують, або господарська дiяльнiсть яких взагалi не здатна покрити їхнiх звичних потреб. Благодiйнi каси повиннi, за своєю суттю, надавати перевагу позикам на особистi потреби перед господарськими позиками. Переважання споживчих позик примушує касу скорочувати, в мiру можливостей, розмiри позик, що видаються, опускаючи їх до 3-х, навiть 1,5 руб. Зi свого боку низькi розмiри позик зовсiм виключають можливiсть господарської утилiзацiї, оскiльки для господарських потреб позика у 1,5 руб., очевидно, занадто недостатня, хоч яке б не скромне було господарство.
Тому продуктивний кредит всюди, де вiн починає охоплювати iнтереси бiльш широких мас, прагне заволодiти благодiйними касами i модифiкувати їх своїми власними iнститутами. Так iнститут поручительства, створюючи гарантiю цiлiсностi позики, вiдразу збiльшує позики до таких розмiрiв, що вони можуть бути успiшно використанi на господарськi потреби i прискорять їхнє повернення наскiльки, що одна й та сама сума грошей може бути протягом року використана у декiлькох господарствах.
Але i це виявляється недостатнiм для господарської мети, аж поки вся органiзацiя кас продовжує мати благодiйних характер. Для цiєї мети благодiйнi моменти виявляються не тiльки зайвими, але й гальмують подальший розвиток кредитних вiдносин. По-перше, вони призводять до непродуктивного i негосподарського поводження iз засобами каси. Навiть у тих касах, де iнститут поручительства створив уже можливiсть продуктивного кредиту, благодiйний момент - момент безвiдплатностi позики, що зберiгся, спричиняє зовсiм протилежну дiю. Отримуючи безвiдсоткову позику, позичальник не має нiякого мотиву нi прискорювати оборот своєї позики, нi повертати її вiдразу, пiсля вiдпадання необхiдностi, щоб звiльнитися вiд непотрiбної трати на виплату вiдсоткiв; вiн не поспiшає тому надати свою позику у розпорядження каси, звiдки вона могла б потрапити у користування iншого позичальника, який у даний час краще i доцiльнiше її використав би. Виплата вiдсоткiв є необхiдною там, де мова йде не про благодiйний, а про господарський кредит: спрямовуючи позики на найбiльш доцiльне застосування, вона, з iншого боку, не складає великих труднощiв для кожного окремого позичальника, оскiльки використовуючи позику на господарськi потреби, вiн збiльшує дохiд свого господарства i легко може вiдрахувати частину вiдсоткiв. По-друге, (що ще важливiше), не стягуючи вiдсоткiв за позику та не надаючи повних гарантiй цiлiсностi позики, благодiйнi каси затримують приплив оборотних засобiв третiх осiб i призупиняють широкий розвиток кредитних вiдносин.
Благодiйним касам, отже, визначенi найбiльш вузькi мережi дiяльностi. Видача позик на особистi потреби перетворюються, врештi-решт, на роздавання допомог, а незабезпеченiсть позики не дає можливостi широко розгорнути позичковi операцiї на господарських началах. Дiяльнiстю благодiйних позичкових кас може через це скористатися тiльки те середовище, у якому споживчий кредит переважає над господарським, а останнiй має лише випадковий характер (зрозумiло, цим не заперечується добродiйний вплив благодiйних кас та громадських ломбардiв на органiзацiю споживчого кредиту).
Тому процес залучення широких мас у кредитнi вiдносини не може задовольнятися навiть модифiкацiєю благодiйних кас, а вимагає iншої кредитної органiзацiї, яка замiсть принципу допомоги ставить принцип кооперацiї, самодопомоги та взаємодопомоги, а замiсть благодiйних начал керується суто господарськими задумами. Членами цiєї кредитної органiзацiї є самi позичальники: цiлiснiсть оборотних засобiв, i взагалi матерiальне пiдгрунття каси, забезпечується справним поверненням позик, а принцип взаємодопомоги, що виражається у солiдарнiй вiдповiдальностi всiх за зобов'язання кожного, спрямовує до кас товариства оборотнi засоби третiх осiб. Втiлюючи собою всi тi господарськi принципи, якi вже намiтилися у деяких касах, цi новi органiзацiї остаточно вiдкидають останнi залишки благодiйностi i перетворюються iз позичкової каси, якою керують стороннi благодiйники, на органiзацiю самих позичальникiв.
I дiйсно, такi органiзацiї на принципах взаємодопомоги, цiлком звiльненi вiд благодiйних моментiв, стали поступово виникати у єврейському середовищi. Нам вiдомо про iснування подiбних органiзацiй серед єврейського населення у мiстi Чернiгiв, у селищi Березнеговате Херсонської губернiї та в iнших мiсцях. Оборотнi засоби цих товариств утворювалися iз внескiв самих членiв та прибуткiв, позичковi операцiї були органiзованi солiдно, i товариства навiть вмiли залучати до своїх кас оборотнi засоби третiх осiб. Проте їхнє iснування було хистким, головно внаслiдок того, що їхнi статути не були санкцiонованi державною владою. Це заважало їм залучати до себе заощадження населення у потрiбнiй для них мiрi i ускладнювало стягування за позиками. В той же час заправили, за недостатньої гласностi i вiдсутностi нагляду, нерiдко припускалися ризикованих операцiй i цим призводили часом товариства, що блискуче розвивалися, до банкрутства. Iснування подiбних закладiв, якi виникли цiлком самостiйно у середовищi єврейського населення, доводить, що у ньому назрiла потреба у продуктивному кредитi, i що воно пiдготовлено до керування вiдповiдними закладами.
2.1.2. Зародження установ кооперативного кредиту. З другої половини XIX ст. на територiї сучасної України почали дiяти кредитнi кооперативи трьох видiв - кредитнi, ощадно-позичковi та товариства взаємного кредиту. Кожен з них мав свої особливостi. Перш за все це стосується формування "основного" капiталу. У зв'язку з цим слiд згадати, ст. 26 зразкового статуту ощадно-позичкового товариства (1905 р.), в якiй зазначалося: "Товариство має основний капiтал, який утворюється iз всiх паїв i пайових внескiв, iз сум пожертвуваних чи наданих товариству з цiєю метою у борг, а також вiдрахованих ним iз своїх прибуткiв" [65, c. 264].
Щодо кредитних товариств, зауважимо, що через вiдсутнiсть у них вищезгаданого пайового фонду, зовнiшнi кредити при формуваннi основного капiталу вiдiгравали "особливо важливу роль" [66, c. 3]. При цьому для бiльшостi кредитних товариств вони становили не менше 25 вiдсоткiв, тодi як у ощадно-позичкових - близько 7 % [66, c.10].
Стосовно товариств взаємного кредиту слiд зауважити, що їх власний капiтал утворювався iз вступних внескiв членiв (у розмiрi 1/10 суми дозволеного статутом товариства взаємного кредиту). Вступний внесок, як правило досягав кiлькох сотень рублiв; таким чином вступити до такого товариства могли лише забезпеченi верстви населення, або кредитнi чи iншi кооперативи [67, т.1, кн. 2, с. 161]. При цьому, слiд зауважити, що дiяльнiсть товариств взаємного кредиту залишається зовсiм не висвiтленою у сучаснiй економiчнiй лiтературi. Чи не єдиною є згадка про перше в Українi товариство, засноване у 1862 р. ремiсниками Одеси [68, c. 12].
Спробуємо з'ясувати обставини за яких було органiзоване назване товариство та проаналiзуємо змiст основних етапiв розвитку його дiяльностi. Як зазначалося вище, у 1862 г. почалася пiдготовча робота щодо його заснування. Проте iнiцiаторами створення товариства були не ремiсники, а десять молодих пiдприємливих прикажчикiв. Вони пришли до висновку, що благодiйна каса, яка iснувала при молитовному будинку "Поалєй Емуна" "Виконавцi вiри" стане бiльш ефективною при допомозi товариства взаємного кредиту. Важливу роль у прийняттi цього рiшення вiдiграли поради рабина С. Швабахера. Саме вiн написав статут товариства нiмецькою мовою й кiлька рокiв консультував його керiвникiв.
У березнi 1863 р. вiдбулися установчi збори Одеського товариства взаємного кредиту. На них були присутнi 62 прикажчики. Першим головою правлiння став Соломон Берг (1863-1867). До кiнця 1863 р. це товариство вже об'єднувало 113 осiб. Активнiсть його керiвникiв стала одним iз факторiв зростання ролi євреїв в економiчному життi мiста.
Завдяки ефективнiй кредитнiй полiтицi правлiння за два десятирiччя дiяльностi товариства (1863-1883) його основний капiтал зрiс бiльш, нiж у 135 раз й склав 50386 руб., а загалом активи збiльшилися до 70687 руб. В 1904 р. вони становили вiдповiдно 109297 i 170508 руб. (зростання в 2,4 рази) [69, c. 170].
Кредити, що надавалися товариством були ефективним iнструментом пiдтримки пiдприємницьких iнiцiатив. Так один iз членiв правлiння Р. Штаркмет, обраний у 1880 р., зазначав, що "не можна завжди залишатися прикажчиком, i, товариство напроти, повинно протягувати руку допомоги тим iз його членiв, якi мають можливiсть вирватися з цього непривабливого звання" [69, c. 172].
За першi двадцять п'ять рокiв обсяг кредитiв виданих 467 членам, досяг 51193 руб. Таким чином, в середньому на один кредит припадало бiльше 109 руб. При цьому слiд зазначити, що назване товариство взаємного кредиту до середини 80-х рр. XIX ст. набуло визнання серед жителiв мiста, а серед його членiв значну частину складали "пiдприємцi та особи вiльних професiй". У зв'язку з цим скарбник товариства Г. Бернштейн зазначав, що воно займає помiтне мiсце в Одесi й "звернуло на себе увагу кращих органiв росiйського друку", що визнали його зразковим й ставили товариство за приклад "навiть мiльйонним акцiонерним товариствам" [69, c. 173].
Лiдери товариства на чолi з Давидом Тарнополем (1894-1905) прийняли рiшення про будiвництво власної споруди, "проявивши готовнiсть до значних витрат". У тому ж роцi було придбано велику дiлянку землi на розi Троїцької та Олександрiвської вулиць 8 вересня 1902 р. вiдбулося урочисте освячення нового будинку. Дiм складався з аудиторiй, бiблiотеки, читальнi, концертної зали, школи та Iнших примiщень. Вартiсть будiвництва становила величезну на той час суму - 222173 тис. 134 руб., а внутрiшнє обладнання обiйшлось товариству в 9267 тис. 97 руб. [69, с.176].
У новому примiщеннi товариства функцiонувала потужна бiблiотека. У 1882 р. вона регулярно отримувала 16 провiдних росiйських та, росiйсько-єврейських перiодичних видань, а пiзнiше й багато iноземних видань. Протягом всього перiоду свого Iснування Одеське товариство взаємного кредиту було осередком єврейської нацiональної культури. Про це свiдчить i той факт, що у 1988 р. на честь 25 рiччя товариства було органiзовано вiддiл "Iудаїка". Значну частину його фондiв складали 500 томiв єврейських книг, подарованих у 1885 р. бiблiофiлом Беньямином Сегалом, серед яких було багато раритетних видань. До кiнця XIX ст. ця бiблiотека стала третьою за розмiрами у мiстi й вважалася найкрупнiшим єврейським просвiтницьким центром в Росiйськiй iмперiї [69. c. 177].
Велику увагу товариство придiляло благочиннiй дiяльностi. Так, з 1880 р. при товариствi функцiонувала каса для розподiлу разової допомоги й пенсiйний фонд (з 1896 р.). Слiд також зазначити, що товариство здiйснювало оплату за навчання в школах, училищах i гiмназiях 50 сирiт та дiтей бiдноти [69, c. 178].
У 1900 р. було прийняте рiшення про заснування власної комерцiйної школи. Та на жаль мiнiстр фiнансiв не затвердив її статуту. Лише у 1904 р. в результатi реорганiзацiї та злиття єврейського громадського училища з ремiсничим вiддiленням було органiзовано громадську торгiвельну школу.
Ще у 1880 р. була зроблена спроба створення товариства прикажчикiв, зайнятих у зерновiй торгiвлi, яка зазнала невдачi через вимоги прикажчикiв-християн, котрi складали меншiсть, отримати у новому товариствi, незалежно вiд своєї чисельностi у ньому, рiвну кiлькiсть голосiв з єврейськими прикажчиками. У серединi 1890-х рр.. iнiцiатива купцiв-власникiв торгових фiрм з утворення товариства взаємодопомоги прикажчикiв-поденщикiв також завершилася безрезультатно.
Тi, хто не потрапив до товариства прикажчикiв-євреїв у масi своїй влилися до неоднорiдного за нацiональним складом "Товариства торгово-промислових службовцiв". Конфлiкт, що спалахнув приблизно на той самий час мiж членами правлiння товариства прикажчикiв-євреїв, завершився у 1898 р. створенням "Товариства допомоги бiдуючим iз євреїв купецьким агентам i рiзним торговцям у м. Одесi". Але, за влучним зауваженням одного iз його членiв, логiчнiше було б замiнити у назвi слово "бiдуючим" словом "розкошуючим".
Модель товариства прикажчикiв справила вирiшальний вплив на нову професiйну асоцiацiю, в якiй переважали купцi, промисловцi, торговцi, солiднi агенти i службовцi. Але прийняли i деяку кiлькiсть незаможних прикажчикiв, пiсля чого правлiння поспiшило рiзко пiдняти величину вступного внеску i щорiчного внеску.
Поденнi прикажчики i дрiбнi службовцi рiзних нацiональностей об'єдналися в артiль, у якiй iз самого початку виникло протирiччя мiж службовцями, котрi бажали призначити прикажчикiв у магазини та експортнi будинки на свiй розсуд, i прикажчиками, котрi вiдстоювали принципи розподiлення мiст по черзi. Очевидно, артiль виникла за iнiцiативою соцiалiстiв, оптимiстично налаштованих щодо мiжнацiональних проблем.
У товариствах iнших мiст регiону професiйнi спiлки формувалися за зразком одеського товариства прикажчикiв. Зазвичай вони створювалися комерсантами, пiдприємцями та iнтелiгенцiєю, якi офiцiйно висували на перший план прикажчикiв (як представникiв однiєї iз найчисленнiших сфер зайнятостi) у своєму прагненнi вiдтворити двi основнi функцiї одеського товариства як повноважного общинного iнституту i як професiйної асоцiацiї. Однак товариства iнших мiст звичайно не вводили занадто суворi обмеження для вступникiв, вважаючи саму кiлькiсть членiв найвпливовiших соцiальним капiталом. Проте з тiєї ж причини значення цих товариств було дуже обмеженим.
Товариство взаємодопомоги "Опора" в Єлизаветградi, засноване 1877 р.
Я. Коганом, не було однорiдним нi за нацiональним складом, нi за соцiальним. Але в ньому безумовно домiнували євреї. Через три роки приблизно тiльки кожний п'ятий член "Опори" був прикажчиком. До 1894 р. у товариствi з капiталом 16 тис.руб. перебувало бiльше 400 дiйсних членiв та членiв загальникiв, якi складали аудиторiю для молодої єврейської iнтелiгенцiї, котра органiзовувала для них культурнi вечори. Потрiбно вважати, що в наступнi роки ця публiка також перетворювалася на об'єкт полiтичної пропаганди, що здiйснювалася тими самими iнтелектуальними силами. Зокрема, вплив сiонiстiв почався iз розповсюдження видань iвритом.
Основним напрямком дiяльностi "Опори" стала видача кредитiв. У результатi до 1902 р., коли чисельнiсть прикажчикiв у мiстi зросла до 2 тисяч, число тих, хто перебував у товариствi, знизилось до 282 дiйсних членiв i 26 членiв-змагальникiв. У рiк двадцятирiччя на чолi став лiкар Рейсер. Товариству належала найбiльша бiблiотека у мiстi, заснована 1886 р. Воно почало активiзувати свою дiяльнiсть пiсля перiоду стагнацiї, хоча важко було домогтися повернення багатьох виданих позик.
Помiтно було, як iнтелiгенцiя намагалася використати "Опору" для посилення свого пливу у єврейськiй общинi, яка контролювалася переважно традицiоналiстськими та ортодоксальними заможними колами, котрi спирались на систему традицiйних общинних iнститутiв. Нехтуючи економiчними iнтересами прикажчикiв, якi через свiй низький освiтнiй i культурний рiвень не зумiли поставити їх у центр дiй "Опори", офiцiйно проголошеної їхньою професiйною спiлкою. У 1890-х рр. iнтелiгенцiя перетворила це товариство на iнститут, що послабив вплив торгової i фiнансової елiти в общинi. У цей же перiод, у результатi обрання iнженера В. Тьомкiна єлизаветградським казенним районом, роль iнтелiгенцiї в управлiннi общиною зросла. На межi столiть, водночас зi зростанням впливу соцiалiстичних iдей i органiзацiї, лiдери товариства прикажчикiв "Опора" змушенi були включити до числа його прiоритетiв професiйнi та соцiально-культурнi потреби прикажчикiв.
Модель одеського товариства прикажчикiв-євреїв бiльш або менш повно вiдображувалася i у професiйних об'єднаннях прикажчикiв єврейських та представникiв iнших професiй, у непрофесiйних товариства взаємодопомоги, у палестинофiльських гуртках Бердичева, Ананьєво, Кишинева, Катеринослава, Вiльно та iнших мiст i була першою органiзацiєю подiбного типу не тiльки серед єврейського населення, а й у Росiйськiй iмперiї [69, c. 179].
Жорстка конкуренцiя та труднощi з отриманням кредиту загрожували самому iснуванню єврейського ремесла в межi осiлостi. Становище єврейських ремiсникiв дещо покращилось, коли були органiзованi товариства взаємного кредиту, якi давали грошi на пiльгових умовах на закупiвлю сировини та заготiвлю товарiв на свята та ярмарки. Завдяки цьому ремiсники не потребували послуг посередникiв. За роки з 1898 по 1902 було засновано 50 таких кредитних товариств, але через декiлька рокiв мiнiстерство фiнансiв зажадало, щоб двi третини директорiв цих товариств були росiянами, що призупинило їхнiй розвиток. Пiсля революцiї 1905 року ця вимога не витримувалася. Тодi знову виникали єврейськi товариства взаємного кредиту, i на початок 1913 року їх налiчувалося вже 632 у межi осiлостi. Кiлькiсть їхнiх членiв виросла до сотень тисяч, а щорiчний оборот до 30 млн. рублiв [70, c. 238].
I.М. Дiжур в статтi "Евреи в экономической жизни России" вiдзначив: "Не тiльки таланти та успiхи одиничних євреїв фiнансистiв сприяли швидкому зростанню та розвитку кредитної справи в Росiї. Єврейська середня i навiть дрiбна буржуазiя у масi своїй брали активну участь в органiзацiї i розвитку Товариств Взаємного Кредиту, Ощадно-позичкових Товариств та iнших форм кооперативного кредиту в межi осiлостi. В 1970 роцi по всiй Росiї нараховувалося 472 Товариства Взаємного Кредиту; iз них бiльше половини (264) припадало на межу єврейської осiлостi (204 - у 15-ти губернiях межi та 60 - у Царствi Польському). У тому ж роцi на Всеросiйському Зборi Товариств Взаємного Кредиту Петербурзi брало участь 40 євреїв-делегатiв.
Ще бiльшу роль євреї вiдiгравали у створеннi Ощадно-позичкових Товариств. До 1-го сiчня 1911 року число таких товариств по всiй Росiї досягло 599, а число членiв - 300 тисяч, серед яких євреї складали 86,2% Актив 417-ти iз цих товариств досягав 15,2 млн. рублiв.
Серед єврейського населення особливою популярнiстю, окрiм кредитних кооперативiв, користувалися безпроцентнi позичковi каси (так званi "Гмiлас Хесед"). За даними ЄКТ на поч. ХХ ст. таких кас у Росiї нараховувалося понад 350" [70, с. 180].
1910 рiк варто вважати не зовсiм сприятливим для розвитку кооперацiї серед євреїв: нових ощадно-позичкових товариств виникло всього 66, тодi коли в 1909 роцi число кредитних кооперативiв з переважним єврейським складом збiльшилося на 89. Немає сумнiву, що з часом рiст чисельностi кооперативних установ повинен природним чином слабшати: кiлькiсть населених пунктiв являє собою, певною мiрою, величину постiйну, де кожен новий кооператив наближає даний район до точки насичення, коли задоволення потреби населення у кредитi досягається не шляхом збiльшення числа кооперативiв, а за рахунок внутрiшнього росту вже iснуючих. Дiйсно, разом з 533 ощадно-позичковими товариствами, що налiчувалися до кiнця 1909 року, на 1 сiчня 1911р. iснувало 599 кооперативiв, що на 1673 населенi пункти з переважним єврейським населенням складає 36% проти 32% минулого року. Попри все це, необхiдно пiдкреслити, що ослаблення екстенсивного росту єврейських кооперативiв обумовлено не тiльки природними причинами. Умови росiйського життя з кожним роком стають усе менш сприятливими для розвитку самодiяльностi населення, i це неминуче повинно було б позначитися на числi ощадно-позичкових товариств, що виникають, тому що закон 1904р., зберiгши концесiйну систему для кредитних кооперативiв, поставив їхнє виникнення у залежнiсть вiд розсуду суто бюрократичних установ в особi губернських комiтетiв. У той же час особливе мiсце, яке займає у нас "єврейське питання", не могло не позначитися несприятливим чином на вiдношеннi губернських комiтетiв до клопотань, що виходять вiд єврейського населення. Таким чином, поширення кооперацiї серед євреїв зустрiчає перешкоди як у загальних рисах росiйського життя, так i в приватних умовах, що стосуються суто єврейського населення.
Вiдкритi в 1910 роцi ощадно-позичковi товариства розподiляються вкрай нерiвномiрно по окремих губернiях.
Таблиця 2.2.
Розподiл ощадно-позичкових товариств на 1910 рiк
|
Район i губернiя |
Населенi пункти з переважним єврейським населенням |
Число т-в до кiнця 1909 року |
Вiдкрито в 1910р. |
Число т-в до кiнця 1910р. |
% до числа населених пунктiв |
|
|
1. Пiвдень |
Бесарабiя |
56 |
39 |
1 |
40 |
71 |
|
|
Катеринославська |
32 |
11 |
1 |
12 |
37 |
|
|
Тавридська |
19 |
8 |
- |
8 |
42 |
|
|
Херсонська |
70 |
40 |
- |
40 |
57 |
|
|
|
|||||
|
|
Разом |
117 |
98 |
2 |
100 |
56 |
|
|
|
|||||
|
2. Пiвденний Захiд |
Волинська |
142 |
19 |
1 |
20 |
14 |
|
|
Київська |
116 |
64 |
12 |
76 |
65 |
|
|
Подiльська |
135 |
11 |
4 |
15 |
11 |
|
|
Полтавська |
27 |
12 |
- |
12 |
44 |
|
|
Чернiгiвська |
42 |
26 |
- |
26 |
62 |
|
|
|
|||||
|
|
Разом |
462 |
132 |
17 |
149 |
32 |
|
|
|
|||||
|
3. Пiвнiчний Захiд |
Вiленська |
85 |
39 |
7 |
46 |
54 |
|
|
Вiтебська |
39 |
21 |
1 |
22 |
56 |
|
|
Гродненська |
88 |
38 |
1 |
39 |
44 |
|
|
Ковенська |
119 |
25 |
2 |
27 |
22 |
|
|
Мiнська |
107 |
62 |
9 |
71 |
66 |
|
|
Могилевська |
87 |
34 |
6 |
40 |
46 |
|
|
|
|||||
|
|
Разом |
525 |
219 |
26 |
245 |
46 |
Продовж. табл. 2.2
|
4. Польща |
Сувальська |
1 |
5 |
|||
|
|
Полоцька |
1 |
3 |
|||
|
|
Радомська |
1 |
3 |
|||
|
|
Ломжинська |
2 |
8 |
|||
|
|
Люблинська |
- |
10 |
|||
|
|
Калишська |
2 |
12 |
|||
|
|
Сiдлецька |
8 |
4 |
|||
|
|
Варшавська |
5 |
33 |
|||
|
|
|
27 |
||||
|
|
Разом |
509 |
21 |
105 |
20 |
|
|
|
Усього |
1673 |
66 |
599 |
36 |
Бiльше всього товариств вiдкрилося в Київськiй (12), Мiнськiй (9), Сiдлецькiй (8), Вiленськiй (7) i Могилiвськiй (6) губернiях; далi йдуть Варшавська (5) i Подiльська (4). Три губернiї (Ковенська, Ломжинська i Калишська) збагатилися усього 2-ма новими товариствами кожна, 9 губ. одержали по одному, i 5-жодного. Отже, бiльш-менш помiтний рiст числа кредитних кооперативiв спостерiгається усього лише в 5 губернiях, в iнших же 20 губернiях до межi єврейської осiлостi додалося досить незначне число товариств.
По загальнiй кiлькостi товариств перше мiсце займають губернiї Київська (76) i Мiнська (71); друге - Вiленська(46), Бессарабська (40), Херсонська (40), Могилiвська (40) i Гродненська (39), Ковенська (27), Варшавська (27), Чернiгiвська (26), Вiтебська (22) i Волинська (20). Три губернiї - Катеринославська, Полтавська i Люблiнська - мають по 12, Ломжинська - 10, iншi - вiд 8 (Тавридська i Петровська) до 3-х.
Однак абсолютне число ощадно-позичкових товариств, що знаходяться в тiй або iншiй губернiї, нiчого ще не говорить про те, в якiй мiрi дана мiсцевiсть обслуговується кредитною кооперацiєю.
Двi губернiї можуть мати однакову кiлькiсть товариств, але якщо в однiй удвiчi бiльше населених пунктiв, нiж в iншiй, то перша бiднiше iншої у кооперативному вiдношеннi. Бiльш-менш правильне уявлення про екстенсивний розвиток кредитної кооперацiї серед євреїв даної мiсцевостi може дати рiвень кооперативного насичення, пiд яким ми розумiємо процентне вiдношення кiлькостi товариств до числа населених пунктiв з переважаючим єврейським населенням. Виявляється, що рiвень цей узагалi невеликий: вiн дорiвнює 36%, тобто майже 2/3 населених пунктiв зовсiм позбавленi кооперативного кредиту. Найгiрше обслуговується кредитною кооперацiєю Царство Польське (20%), дещо краще Пiвденно-Захiдний (46%) i Пiвденний (56%). В окремих губернiях рiвень насичення коливається в широких межах - вiд 11% до 71%. Найкраще забезпеченi кредитною кооперацiєю губернiї: Бессарабська (71%), Мiнська (66%), Київська (65%) i, Чернiгiвська (62%); небагато гiрше-Херсонська (67%), Вiтебська (56%), Вiленська (54%), Могилiвська (46%), Полтавська (44,%) Гродненська (44%) i Катеринославська (37%); iншi губернiї мали показник нижче середнього рiвня: Ковенська - 22%, Волинська - 14% i Подiльська - 11%.
Чи знаходиться вiдкриття нових товариств у якому-небудь внутрiшньому зв'язку з рiвнем насичення тiєї або iншої губернiї кредитною кооперацiєю? Здавалося б, що найбiльше нових товариств повинно виникати там, де рiвень насичення дуже низький, тобто де вiдчувається найбiльша нестача у кооперативах. У дiйсностi спостерiгається зворотне явище: у Волинськiй, Подiльськiй, i Ровенськiй губернiях, що за рiвнем насичення займають останнє мiсце, вiдкрилося в 1910р. всього 1-4 товариства, тодi як у Київськiй i Мiнськiй губернiях, де вiдсоток пунктiв з кооперативами досягає 65-66, число заново вiдкритих товариств найбiльше. Очевидно, що ступiнь нестачi не вiдiграє особливої ролi у справi розвитку кооперацiї, що набагато бiльше значення має суб'єктивне вiдношення особового складу губернських комiтетiв, що обумовлюється поняттями iншого ґатунку.
".... Уряд встановив жорстокий нагляд i контроль за дiяльнiстю кооперативiв. Указами вiд 22 липня 1866 року i 27 березня 1867 року губернаторам надавалося право закривати власною владою всi товариства й асоцiацiї, в дiяльностi яких буде виявлено "щось противне державному порядку та суспiльнiй безпецi й моралi" чи просто "вiдхилення вiд мети, проголошеної в статутах". Фактично це означало, що мiсцевi адмiнiстрацiї надавалося право закриття i переслiдування асоцiацiй на власний розсуд" [16, с. 373].
Дiйсно, вiдзначенi 3 губернiї до певного часу видiлялись своїм майже суцiльним вiдхиленням клопотань вiд населення єврейських мiст або мiстечок, i тiльки Подiльська губернiя змiнила з кiнця 1910р. свою полiтику. Надзвичайно характерним є те, що в дозволi товариству вiдмовляють i тодi, коли iнспекцiя у справах дрiбного кредиту дає безумовно сприятливий висновок. Так, наприклад, жителi Володимир-Волинська чотири рази клопоталися про дозвiл товариства, мiсцева iнспекцiя незмiнно заявляє про нагальну необхiднiсть кооперативного кредиту для цього мiста, але губернський комiтет вiдхилив усi клопотання. I таких прикладiв можна навести немало. Є губернiї, де новi товариства в мiстах i мiсцевостях взагалi не дозволяються, за вкрай рiдкiсними винятками; як-от: Ковенська, Волинська, Катеринославська, Полтавська областi. Вимоги, пропонованi губернськими комiтетами, вражають своєю рiзноманiтнiстю i продуктивнiстю, позбавленою всякої пiдстави. Однi вiдхиляють усi клопотання, що виходять винятково вiд євреїв, iншi, навпаки, розширюють тiльки такi товариства, засновниками яких є представники однiєї тiльки нацiональностi, хоча б i єврейської; однi вiдмовляють в дозволi на пiдставi голослiвного твердження, що послугами товариства можуть скористатися торговцi; iншi дозволяють товариства за назвою ремiсничих i дрiбноторгових, санкцiонуючи в такий спосiб участь торговцiв. Власне кажучи, у справу економiчну привноситься полiтика, особиста симпатiя й антипатiя.
I це тим бiльше прикро, що кооперацiя обслуговує, головним чином, малонаселенi пункти, тобто її послугами користується найбiднiша частина єврейського населення, що веде жорстоку боротьбу за iснування. Це випливає з наступних даних:
Таблиця 2.3.
Кiлькiсть нових товариств залежно вiд чисельностi населення
|
Населенi пункти з чисельнiстю населення |
Число вiдкритих у 1910 р. товариств |
% |
|
до 2.000 |
17 |
|
|
2.000-4.000 |
23 |
|
|
4.000-10.000 |
15 |
|
|
понад 10.000 |
12 |
17,9 |
|
67 |
100 |
Тобто в пунктi з населенням менше 10.000 вiдкрилося 82% усього числа товариств; аж 2/3 (59,7%) припадає на мiстечка, що нараховують до 4.000 душ. Отже, незважаючи не всi перешкоди, кредитна кооперацiя крок за кроком завойовує саме тi прошарки населення, що найбiльше бiдують.
2.1.3. Розвиток установ кооперативного кредиту серед єврейського населення. Ми бачили, як поступово назрiла потреба у продуктивному кредитi серед єврейського населення, як ця потреба видозмiнила єврейськi благодiйнi каси ("гмилас-хесед"), привносячи в них елементи кооперацiї. Але широке розповсюдження органiзацiї кооперативного кредиту могли одержати тiльки пiсля видання Положення 1-го червня 1895, коли був вироблений зразковий статут для установ дрiбного кредиту i вiдкриття ощадно-позичкових i кредитних товариств було звiльнено вiд багатьох iснуючих ранiше пригнiчуючих формальностей.
Пiсля перших успiхiв серед єврейського населення виявилося досить сильне прагнення до створення кооперативних установ дрiбного кредиту, що виразилося в подачi значної кiлькостi клопотань про затвердження статутiв цих установ. Але в бiльшостi губернiй межi осiлостi мiсцева адмiнiстрацiя поставилася неприхильно до цього руху, i статути єврейських товариств досить рiдко затверджувалися. Таким чином, незважаючи на широку популярнiсть iдеї кооперативного кредиту серед єврейського населення, до 1902 року iснувало в межi осiлостi тiльки 50 єврейських товариств.
У 1902 роцi вiдкриття єврейських товариств остаточно призупинилося внаслiдок розпорядження Мiнiстерства фiнансiв, яке вимагало, щоб 2/3 членiв ради товариств обиралися неодмiнно iз середовища членiв-християн. Здiйснення цiєї вимоги виявилося неможливим. У багатьох мiстах i мiстечках узагалi не виявилося контингенту християнських позичальникiв. Але навiть i в тих мiсцевостях, де членами товариства могли стати також християни, вони, в бiльшостi випадкiв, виявлялися незнайомими з умовами мiсцевих кредитних вiдносин, не могли внаслiдок цього визначати кредитоспроможнiсть членiв, залучати до каси товариств мiсцевi оборотнi кошти. Євреї, якi повиннi були складати переважну бiльшiсть у товариствах, що передбачалося вiдкрити, не могли доручати все управлiння справами нового товариства таким недосвiдченим членам i надавати їм вiдповiдальнi i вирiшальнi посади у Правлiннi i Радi. Усе це штучно затримувало подальше вiдкриття нових єврейських товариств, позбавляючи євреїв усякої можливостi задовольняти назрiлi потреби в кооперативному кредитi легальної форми. А тим часом iдея кооперативного кредиту пустила таке глибоке корiння, що в багатьох мiсцевостях, де неможливо було домогтися затвердження статуту, функцiонували товариства без затверджених статутiв. Тому, пiсля скасування у 1905 р. цих правил, прагнення євреїв до органiзацiї кооперативного кредиту прорвалося з такою силою, що протягом одного тiльки 1906 року було вiдкрито понад сто єврейських кредитних товариств. До 1-го сiчня 1910 року вже близько 550 товариств обслуговувало єврейське населення.
Розвиток продуктивного кредиту серед єврейського населення вiдобразився не тiльки на ростi числа товариств. Кожне товариство розширювало з кожним роком свою дiяльнiсть, i це виявлялося як у ростi числа членiв товариства, так i в розвитку операцiй кожного товариство. Установи дрiбного кредиту можуть розвивати активну дiяльнiсть (позичкову операцiю) тiльки стосовно своїх членiв. Тому майже вся дiяльнiсть товариства визначається складом його членiв, який був нами розглянутий в пунктi 1.1.1 нашого дослiдження.
Типи єврейських товариств. На вiдмiнну вiд товариств Царства Польського, паї в товариствах межi осiлостi досягають високих розмiрiв, головним чином не тому, що вони дiють у порiвняно розвинених економiчних мiсцевостях, де рiвень заощаджень високий, а тому, що цi товариства являють собою, як було уже вище зазначено, iншу кредитну органiзацiю.
Кредитнi вiдносини, що представляються деякими товариствами з цiєї групи, рiзко вiдрiзняються за своїм характером i за своїми розмiрами вiд звичайного типу масових кредитних вiдносин, розповсюджених у тiй мiсцевостi, де дiють данi товариства. Це кредитнi вiдносини тих осiб (осiб комерцiйних професiй), дiяльнiсть яких складається зi складних торгово-промислових операцiй i замкнута в такi iндивiдуальнi рамки, що не допускає масового збiднiння даних осiб на ґрунтi їхньої господарської дiяльностi. Щоб користуватися таким кредитом, не досить зiбрати заощадження звичайних розмiрiв, а потрiбно бути спiввласником капiталу, тому що тут мова йде не тiльки про те, щоб вiдмежувати товариство вiд економiчно непродуктивних елементiв, але також i про те, щоб надати хоч деяке майнове забезпечення пiд свої позички, зважаючи на тi iндивiдуальнi умови, що не пiддаються попередньому облiковi i у якi включена дiяльнiсть цих осiб. I тому пай цих товариств, складаючись не з заощаджень, а з частин капiталу, збiльшує свої розмiри.
Це призводить не тiльки до пiдвищення розмiру паю, але й до змiни органiзацiї товариства, iз кооперацiї рiвних осiб товариство перетворюється на кооперацiю капiталу, на мiсце об'єднання всiєї господарської дiяльностi позичальникiв. Товариство поєднує тiльки їхнi певнi вiдносини, що виражаються в утвореннi позичкового капiталу товариства його членами.
Кредитнi вiдносини членiв таких товариств регулюються через це не їхньою господарською дiяльнiстю, а ґрунтуються на майновiй забезпеченостi позичальникiв. А тому цi товариства звертають головну увагу на майнове становище самого позичальника, менше уваги - на майнове становище поручителя, i зовсiм не рахуються з предметом, на який видається позичка. Бiльше того, складаючись з частин капiталу, паї в цих товариствах починають виявляти властиве капiталовi прагнення до самозростання, i в деяких з цих товариств спостерiгаються тенденцiї до банкової органiзацiї своєї дiяльностi, тобто до органiзацiї, що прагне не тiльки задовольнити потреби в кредитi своїх членiв, але також i потреби знайти вигiдне застосування капiталовi. У цьому вiдношеннi найбiльш характерна дiяльнiсть Мозирського товариства. У цьому товариствi зниження вiдсотка на позички призвело б, за словами кореспондента, до вибуття багатьох членiв з товариства. Очевидно, що багато членiв приходять у це товариство не з метою користуватися позичками на пiльгових умовах, а з метою знайти вигiдне застосування своєму капiталовi. Однак залишається незрозумiлим, як за даного статуту ця мета досягається.
Зрозумiло, та логiчна грань, що так чiтко вiддiляє кооперацiю осiб вiд кооперацiї капiталу, у дiйсностi стушовується масою перехiдних промiжних ступенiв, змiшаних форм, i жодне товариство не здiйснює в чистому виглядi жодного з цих принципiв, але загалом можна з повною впевненiстю стверджувати, що чим бiльше пай даного товариства перевищує своїми розмiрами рiвень звичайних заощаджень у данiй мiсцевостi, чим вище в даному товариствi норма сплаченого паю, тим бiльше це товариство наближається за своїм характером до типу кооперацiї капiталу, i навпаки.
Але iснування таких товариств перехiдного типу не заперечує того висновку, що, загалом, з перевищенням рiвня паю над звичайними заощадженнями даної мiсцевостi, товариство починає виявляти в собi ознаки кооперацiї капiталу.
Зрозумiло, що, товариства, якi наближаються за характером своєї дiяльностi до кооперацiї капiталу, вiдрiзняються вiд iнших товариств не тiльки тим, що в них високий розмiр паю i висока норма сплаченого пайового капiталу, але i складом членiв цих товариств. У цьому вiдношеннi найбiльш яскравим показником характеру дiяльностi товариства є участь у них членiв-ремiсникiв. Можна передбачити, що чим бiльше товариство засвоює в собi тенденцiї кооперацiї капiталу, тим нижче вiдсоток ремiсникiв у цьому товариствi, i навпаки - чим бiльше товариство втiлює собою принцип кооперацiї осiб, тим бiльше зростає вiдсоток ремiсникiв у даному товариствi.
I ця рiзниця мiж товариствами обох типiв не обмежується професiйним складом їхнiх членiв, а поширюється також i на саму чисельнiсть членiв. Це показує нам наступна таблиця [72, c. 38]:
Таблиця 2.4.
Залежнiсть кiлькостi членiв товариств вiд розмiру паю
|
У межi осiлостi. У Царствi Польському |
||||||
|
Розмiр паю |
Число товариств |
У них членiв |
Припадає в середньо-му членiв на т-во |
Число товариств |
У них членiв |
Припадає в середньо-му членiв на т-во |
|
10 |
17 |
19,377 |
1,140 |
- |
- |
- |
|
15 |
4 |
3,180 |
795 |
- |
- |
- |
|
20 |
3 |
1,086 |
362 |
1 |
166 |
166 |
|
25 |
4 |
1,146 |
286 |
3 |
3,352 |
1,117 |
|
35 |
1 |
159 |
156 |
- |
- |
- |
|
50 |
6 |
2,270 |
378 |
7 |
8,421 |
1,203 |
|
60 |
1 |
111 |
111 |
1 |
111 |
111 |
|
100 |
3 |
894 |
296 |
5 |
3,394 |
679 |
Ми бачимо, таким чином, що найбiльша кiлькiсть членiв помiтна у товариствах з 10 карбованцевим паєм у межi i товариства з 50 карбованцевим паєм, потiм - 25 карбованцевим паєм у Царствi Польському. Середня чисельнiсть членiв майже однакова в цих групах товариств (1,140 у товариствах межi i 1,203 та 1,117 у товариствах Цар. Польського). Обоє цi розмiри паїв (10 карбованцiв для межi i 25-50 р. для Польщi) складають, напевно, найбiльш розповсюджений звичайний рiвень грошових заощаджень у цих районах. Крiм того, через те, що розмiри паю визначають собою i граничний розмiр позички, вiдповiднi розмiри позички є найбiльш пiдходящими для бiльшостi членiв у зазначених районах.
Але в мiру того, як пай починає вiдступати вiд розмiру звичайного рiвня заощаджень, зменшується число членiв кожного товариства. Так, у Царствi Польському пай у 100 руб., як ми бачили у професiйному складi членiв цих товариств, ще вiдповiдає почасти розмiровi заощаджень, але заощадження таких розмiрiв зустрiчаються вже значно рiдше, i пай у 100 карбованцiв послаблює наполовину силу товариств з вербування.
У межi осiлостi послаблення вербуючої сили починається в товариствах з паєм вище 10 карбованцiв. Дiйсно, товариства показують зменшення чисельностi членiв у мiру пiдвищення їхнього паю. Порiвняно низька чисельнiсть членiв помiчається й у тiй групi товариств, що являють собою кредитнi вiдносини комерцiйного капiталу, i де, отже, нечисленнiсть членiв не може бути пояснена тим, що заощадження таких розмiрiв порiвняно рiдко зустрiчаються, а тiльки тим, що товариства такого типу взагалi не в змозi залучати до себе велику кiлькiсть членiв.
Аналiз руху i розмiру паїв у єврейських кредитних товариствах дозволив нам намiтити два типи органiзацiй, покладених в основу цих товариств.
Ми бачили, що переважна бiльшiсть єврейських товариств являли собою кооперацiї осiб, тобто такi кооперацiї, у яких здiйснюється об'єднання всiєї повноти господарської дiяльностi членiв. Але поряд з цими товариствами спостерiгається нечисленна група i таких товариств, де об'єднання стосується тiльки визначених майнових вiдносин членiв. Спiвставляючи цi два типи товариств, ми бачили, що вони вiдрiзняються один вiд одного не тiльки своєї органiзацiєю, але також i професiйним складом та чисельнiстю своїх членiв.
Далi ми бачили, що товариства першого типу поширенi в найбiльш розвинених в економiчному вiдношеннi районах, i в найбiльш великих мiстах, тодi як товариства комерцiйного типу засновуються серед самих дрiбних поселень iнших мiсцевостей. Усе це змушує нас припускати, що розвиток економiчного життя сприяє розвитковi товариств некомерцiйного типу, i що iснування товариства комерцiйного типу викликано вiдсталiстю економiчних вiдносин мiсцевостей, де дiють цi товариства, - вiдсталiстю, що змушує представникiв комерцiйних професiй шукати задоволення своєї потреби в кредитi у таких ганебних формах кредитних установ, за вiдсутнiстю нормальних банкiвських органiзацiй.
Справа в тому, що комерцiйнi кредити за своєю суттю не можуть умiститися у вузьких межах, визначених їм кооперативною органiзацiєю товариства. Вони вимагають великої свободи для товариства i бiльшої незалежностi членiв один вiд одного, нiж це може допустити товариство, засноване на кооперативних началах. Всi умови кооперативного товариства, починаючи з порiвняно високої кругової вiдповiдальностi всiх членiв за цiлiсть позичок кожного i вимог однакової участi всiх членiв в утвореннi основного капiталу товариства i закiнчуючи обмеженням операцiй товариства для його членiв, заснованi на тiй позицiї, що товариство являє собою дiйсно кооперацiю осiб, тобто вся повнота господарської дiяльностi кожного члена охоплюється даним об'єднанням. Але, мабуть, в таке об'єднання можуть вступати тiльки тi особи, господарська дiяльнiсть яких пiддається попередньому облiковi i передбачає контроль i спостереження з боку товариства i його членiв. Це особи, дiяльнiсть яких не потребує складних торгово-промислових операцiй, економiчне iснування яких спирається, головним чином, на їхню трудовою дiяльнiсть. Справа не змiнюється вiд того, що саме потреби в кредитi i, отже, у товарообiгу призвели до об'єднання даних осiб. Цi кредитнi вiдносини є тiльки одним з додаткових моментiв, щоправда усе бiльш i бiльш неминучим, у їхньому економiчному життi, що спирається, головним чином, на їхню трудову дiяльнiсть. Тому й основою для їхнього об'єднання у товариство є не самi цi кредитнi вiдносини, а вся сукупнiсть їхньої господарської дiяльностi, що викликає i виправдує данi кредитнi вiдносини.
Зовсiм iнший бiк представляють собою особи комерцiйних професiй. Вся їхня дiяльнiсть заснована на товарообiговi, складається iз найскладнiших торгово-промислових операцiй, пiдтверджена найбiльш сильними коливаннями i залежить вiд багатьох iндивiдуальних умов, що не пiддаються облiковi третiх осiб. Тому представники комерцiйних професiй, не будучи в змозi враховувати всi наслiдки господарської дiяльностi один у одного, можуть вступати тiльки в такi кредитнi об'єднання, де на пiдставi об'єктивного мiрила строго встановлюються i розмежовуються права i вiдповiдальнiсть кожного окремого члена. Об'єднання рiвних за своїми правами i обов'язками осiб замiнюється об'єднанням об'єктивних однакових вiдносин, i з кооперацiї осiб товариство повинно перетворитися на кооперацiю капiталу. Щоправда, i вiдповiдальнiсть кожного члена в кооперацiї останнього типу строго визначається i розподiляється, згiдно з участю кожного члена своїм капiталом у кредитних вiдносинах товариства. Тому в товариствах взаємного кредиту, що являють собою кредитнi об'єднання осiб комерцiйних професiй, обмежений не пай кожного члена, а навпаки - вiдповiдальнiсть кожного по зобов'язаннях товариства, вiдповiдно до розмiру вiдкритого кожному членовi кредиту. Зрозумiло, що товариства взаємного кредиту, якi являють собою кооперацiю капiталу, повиннi поширювати свою дiяльнiсть i за межi членiв, аби знайти вигiдне розмiщення капiталiв їхнiх членiв. Комерцiйний кредит повинен, таким чином, неминуче у своєму розвитку розiрвати всi пута, накладенi на дiяльнiсть товариства його кооперативною органiзацiєю.
Висновки
Ми пiдiйшли тепер до завершення нашого дослiдження i спробуємо звести воєдино вiдповiдi, отриманi нами на поставленi на початку дослiдження питання.
Аналiз органiзацiї i дiяльностi єврейських кредитних закладiв показав, що кооперативний кредит знайшов у середовищi єврейського населення найсприятливiший грунт для свого розвитку. Ще до появи правильно органiзованих кооперативних товариств iз середовища єврейських благодiйних позичкових кас стали видiлятися i такi, якi намагалися покласти в основу масового кредиту бiльш або менш суворi кредитнi начала.
Якщо вже це явище свiдчило про зростання потреби у виробничому кредитi серед єврейського населення, то розгляд дiяльностi кооперативних товариств показав, що у мiсцевостях, де вони дiяли, накопичився певний запас мiсцевих заощаджень, щоб постачати товариствам оборотнi засоби, достатнi для задоволення потреби членiв у виробничому кредитi. Цi обидва явища, якi доповнювали одне одного, створили умови для розвитку кооперативного кредиту серед євреїв. Пiсля того, як iз виданням Положення про заклади дрiбного кредиту вiд 1895 р. юридичнi ускладнення iз затвердження статутiв товариств були дещо ослабленi, останнi стали виникати у єврейському середовищi i приваблювати до себе все бiльше i бiльше членiв.
В мiру розвитку своєї дiяльностi товариства безперервно розширювали сферу свого впливу, залучали до свого складу весь контингент осiб, якi потребують дрiбного кредиту з господарською метою, завоювали довiр'я мiсцевого населення i стали все бiльше i бiльше залучати до своїх кас мiсцевi заощадження. Це призвело до безперервного зростання найманого капiталу у товариствах, збiльшило розмiри залученого капiталу за межами дiйсно iснуючих у товариств потреб в оборотних засобах третiх осiб, позбавило їх вiд необхiдностi користуватися засобами, одержаними на важких умовах i взагалi виробило у товариств здатнiсть самостiйного визначення економiчного складу своїх оборотних засобiв.
Але слiд зауважити, що невдала редакцiя нормального статуту Положення 1895 року утримувала позичковi операцiї на винятково низькому рiвнi.
Дуже обмежений статутом розмiр позик, вимога залiку у кредит поручителя суми його поручительства за неминучої на практицi поступової виплати позик, не дали товариствам розгорнути всi їхнi економiчнi сили, що вимiрюються складом їхнiх оборотних засобiв, не дали членам можливостi отримати кредит у розмiрi, що визначається їхньою господарською дiяльнiстю. Це, у свою чергу, позначилося негативно на всiх iнших сторонах дiяльностi товариств, скоротило кiлькiсть членiв, призупинило притiк вкладiв, зберегло незмiнним вкрай низьке спiввiдношення мiж власним i залученим капiталом товариств, зменшило доходи товариств i пiдняло розмiр вiдсотка за позиками. Пiдвищення граничних розмiрiв позик та звiльнення кредиту членiв вiд суми, за якi вони ручаються, стали необхiдними умовами для подальшого розвитку всiх сторiн дiяльностi товариств i, завдяки новому Положенню про заклади дрiбного кредиту 1905 р., здiйснення вказаних реформ цiлком уможливило.
Паралельно зi зростанням i розвитком у них кооперативних начал товариства поступово розривають усi тi благодiйнi рамки, з яких вони виросли, i все бiльше i бiльше звiльняються вiд благодiйних елементiв, послугами яких вони користувалися пiд час свого зародження. Члени-благодiйники замiнюються все бiльше i бiльше членами-позичальниками, великi вклади вiд членiв замiнюються все бiльше i бiльше дрiбними стороннiх осiб i, нарештi, ми помiтили також безперервне зростання видаткiв товариств на управлiння. Гадаємо, що i ця остання обставина пояснюється значною мiрою тим, що посади, якi на перших порах дiяльностi товариств замiщуються безкоштовно членами-благодiйниками, все бiльше i бiльше доводиться замiнювати особами, котрi отримують винагороду. Нарештi, ми бачили, як у єврейських товариствах назрiває потреба i окреслюються спроби реорганiзацiї вищого роду кооперацiї, створення спiлки товариств.
Щоправда, не всi товариства виявляють рiвною мiрою цi характернi риси кооперацiї осiб, це зростання взаємодопомоги членiв. Аналiз даних єврейських товариств вказав на iснування групи i таких товариств, якi вiдмежовуються вiд поширеного у мiсцевостях їхньої дiї масового кредиту. Це тi товариства, якi органiзовують кредитнi вiдносини переважно комерцiйного типу i якi наближаються за принципом своєї органiзацiї до кооперацiї капiталу.
Але розгляд їхньої дiяльностi показав нам, власне, що у рамках кооперацiї осiб дiяльнiсть цих товариств не може розвиватися. Дiйсно, цi товариства виявляються неспроможними залучати до себе мiсцевi заощадження у бiльш або менш широких розмiрах. Закриваючи високими розмiрами паю доступ у члени масовому позичальнику, цi товариства не набувають популярностi у широких верств населення та iзолюють себе також i вiд заощаджень широких мас. Але не будучи в змозi залучати до себе мiсцевi заощадження, вони взагалi позбавляються можливостi користуватися оборотними засобами третiх осiб. За своєю суттю заклади дрiбного кредиту можуть для своїх кредитних операцiй використовувати належним чином тiльки дрiбнi засоби третiх осiб, оскiльки дрiбним сумам активу, тим дрiбним позичкам, якi товариства видають своїм членам, повиннi неодмiнно вiдповiдати i подiбнi зобов'язання товариств, суми їхнього пасиву. Тому тiльки за умови концентрацiї мiсцевих дрiбних заощаджень дрiбний кредит має мiцну основу.
Все це призводить до того, що товариства комерцiйного типу не можуть взагалi користуватися у бiльш або менш значних розмiрах залученим капiталом та вiдчувати велику потребу в оборотних засобах. Це опускає їхнi позичковi операцiї навiть нижче розмiрiв двократної суми пайового капiталу членiв, до того ж, у товариств iз паями у 100 рублiв 7/8 їхнiх кредитних операцiй покриваються власними засобами самих членiв. Але навiть i тi позики скромних розмiрiв, якi цi товариства надають своїм членам, товариства можуть видавати тiльки на короткий термiн, оскiльки за недостатностi оборотних засобiв члени можуть користуватися позиками тiльки по черзi.
Всi сторони дiяльностi цих товариств, отже, незадовiльно розвиненi з точки зору запитiв, що ставляться до нормальної кредитної органiзацiї i не вiдповiдають навiть потребам тiєї обмеженої кiлькостi членiв, котрi входять до їхнього складу. Цi товариства ведуть примарне iснування, i їхня подальша дiяльнiсть призводила або до переходу у справжнi комерцiйнi кредитнi заклади, або ж до поступового виходу членiв i розпаду всiєї органiзацiї. I дiйсно, i тi, й iншi тенденцiї уже окреслюються у цiй групi товариств.
Тi товариства, дiяльнiсть яких розвивається, виявляють також i зростання кооперативних начал. Це все товариства, якi органiзовують кредитнi вiдносини трудового типу.
Тiльки кредитнi вiдносини трудящих класiв могли розвиватися у межах кооперативної органiзацiї. При цьому пiд трудящими класами ми розумiємо перш за все ремiсникiв, але почасти також i групи дрiбних торговцiв, у яких елемент особистої працi в їхнiй економiчнiй дiяльностi є переважаючим i у яких остання не заснована на володiннi капiталом.
На запитання, хто є носiєм iдеї кооперативного кредиту, необхiдно вiдповiсти, що носiями iдеї кооперативного кредиту у єврейських товариствах є трудящi класи.
Фактично кредитом товариств користувалися й iншi класи населення. Але саме трудящi класи надають товариствам життєздатностi, незмiнностi i мiцностi. Вони утримують товариства вiд переходу у банкiвськi органiзацiї, з одного боку, але й не дають їм опуститися до становища благодiйних кас, з iншого. Їхня дiяльнiсть, заснована на працi, утримує їхнi кредитнi вiдносини у певних межах, а їхня кредитоспроможнiсть позбавляє цi класи вiд послуг благодiйностi; навпаки, тi товариства, якi усувають вiд участi у них трудящi маси, приреченi животiти.
Все це дозволяє вказати на ту змiну у спiввiдношеннi суспiльних сил єврейського населення, яка призвела до кооперативного руху. Гадаємо, що кооперативний рух серед євреїв викликаний саме зростанням єврейських трудящих мас, що кредитна кооперацiя завдячує своїм походженням тому фактовi, що у єврейському дрiбному виробництвi назрiла потреба у кредитi. Весь той складний i багатоманiтний розвиток, через який проходило єврейське ремесло у той час, викликало у головного контингенту єврейських трудящих мас, у ремiсникiв, зростаючу потребу у кредитi.
Цей розвиток зруйнував рамки колишньої дiяльностi ремiсника i залучив його у коло економiчних вiдносин, якi вiн може зберiгати за собою тiльки шляхом кредиту. Ми вже не говоримо про тi ремесла, якi обрали фабрично-заводську органiзацiю, оскiльки потреба в оборотних засобах представникiв цих галузей дрiбної єврейської промисловостi для ведення справи не пiдлягає нiякому сумнiву. Але навiть у представникiв тiєї частини єврейської промисловостi, яка за зовнiшнiм характером своєї органiзацiї зберiгає ще форму ремесла, безперервно назрiває потреба у виробничому кредитi.
"Якщо багато хто з авторiв монографiй, що стосуються окремих мiсцевостей, i намагалися окреслити принаймнi зовнiшнiй бiк господарської дiяльностi єврейського населення та його долi протягом останнiх столiть, то майже нiхто ще до цих пiр не спробував замислитися над загальним питанням про те, чим пояснюється своєрiдна доля євреїв або, висловлюючись точнiше, завдяки яким особливостям змогли вони вiдiграти ту видатну роль у створеннi сучасного господарського життя, яке їм випало в дiйсностi. Все, що досi наводилося для роз'яснення цiєї проблеми, все це - не бiлiше нiж застарiлi схеми, що вимагають значних виправлень, наприклад: "пригнiчене зовнiшнiми обставинами становище", "хист до торгiвлi i шахермахерства", "поступлива совiсть". I такi загальнi фрази повиннi були стати вiдповiддю на одне з найскладнiших питань всесвiтньої iсторiї" [72, c. 414-415].
Вiдомий полiтеконом Вернер Зомбарт (1863-1941) ввiв поняття про дух у господарському життi. Адже господарська дiяльнiсть тiльки тодi присутня, коли людський дух зближується з матерiальним свiтом i впливає на нього.
За Зомбартом, господарський дух - це сукупнiсть душевних властивостей та функцiй, що супроводжують господарську дiяльнiсть. Все це - прояви iнтелекту, всi риси характеру, якi розкриваються в господарських прагненнях, але це також i всi завдання, всi судження про цiнностi, якими визначається поведiнка господарюючої людини.
Щодо єврейського господарського духу, то вiн окремо розглядає вплив iудаїзму i пiдкреслював, що єврейська релiгiя мала видатне значення для розвитку господарського життя.
Релiгiя повинна була у євреїв уже тому мати такий великий вплив на весь життєвий устрiй, що вона в них не була справною тiльки недiльних та святкових днiв, а проникала в повсякденне життя аж до найдрiбнiших його проявiв. Всi життєвi стосунки отримували своє релiгiйне освячення. За всякої дiї чи бездiяльностi ставилося питання: чи визнається її звершенням велич Божа, чи заперечується? Не тiльки стосунки мiж людиною i Богом нормує єврейський "закон", не тiльки метафiзичнiй потребi вiддають положення релiгiї, але й для всiх iнших мисливих стосункiв мiж людиною i людиною, або мiж людиною i природою, релiгiйнi книги мiстять об'єднуючу норму. Єврейське право такою самою мiрою є складовою частиною релiгiйної системи, як i єврейське моральне вчення. Право встановлене богом, воно моральне i бажане боговi; моральний закон i божi накази - зовсiм нерозривнi для єврейства поняття.
Зате i нi в якого народу не проявлена турбота, як у євреїв, про те, щоб навiть нiкчемна людина дiйсно знала накази релiгiї. Причина криється, по-перше, в систематичнiй освiтi, яке всяке єврейське дитя отримує як релiгiйне; по-друге, в такому облаштуваннi богослужiння, за якого само воно значною мiрою складається iз читання вголос мiсць зi святого Письма та їхнього роз'яснення i до того ж iз таким розрахунком, що протягом року буває один раз прочитана вся Тора; нарештi, в тому, що нiщо не прищеплюється такою мiрою окремiй людинi, як обов'язок вивчення Тори та читання Шма.
Зате й жоден народ, мабуть, не йшов так певно тими шляхами, якими вказав йому бог, не намагався так точно виконувати накази релiгiї, як єврейський.
Кажуть, що єврейський народ - "найменш добропорядний" з усiх народiв. Я не хочу тут вирiшувати питання, наскiльки справедливе це твердження. Але, без сумнiву, вони водночас найбiльш "богобоязливий" народ з усiх, котрi колись жили на землi. Зi страхом i трепетом жили вони завжди, зi страхом i трепетом вiд гнiву Божого.
Цiй могутнiй силi - страху Божому (у вузькому значення слова) - прийшли на допомогу iз ходою iсторiї ще й iншi сили, якi так само, як i вiн, буквально змусили євреїв точно виконувати релiгiйнi накази. Я маю на увазi перш за все їхню долю як народу або нацiї. Зруйнування єврейської держави стало причиною того, що фарисеї та знавцi Письма, тобто тi самi елементи, якi культивували традицiю Езри i виконання закону, хотiли зробити їх центральною цiннiстю, що цi люди, яким досi належало найбiльше моральне панування тепер були поставленi на чолi всього єврейства i, отже, отримало можливiсть спрямувати його цiлком своїм шляхом. Євреї, якi перестали складати державу, нацiональнi святинi яких були зруйнованi, збираються тепер пiд проводом фарисеїв навколо Тори (цiєї "переносної вiтчизни", якi її назвав Гейне). На цьому, отож, було засноване панування рабинiв, якi потiм завдяки долi євреїв протягом середнiх вiкiв змiнювалося все бiльше i стало таким тяжким, що євреї самi часом скаржилися на тяжке ярмо, накладене на них їхнiми рабинами. Чим бiльше євреї були замкнутiшими народами-господарями (або ж замикалися вiд них), тим значнiшим, зрозумiло, ставав вплив рабинiв, тим легше, отже, могли вони примусити єврейство вiрити в закон. Але життя у виконаннi закону, якого навчали євреїв їхнi рабини, повинна була уявлятися їм найцiннiшою i за внутрiшнiми засадами, за велiнням серця, бо воно було єдиним, яке вони зберiгали серед переслiдувань та принижень, що їх зазнавали звiдусiль, їхньою людською гiднiстю i тим самим, взагалi можливiстю iснування. Найбiльш тривалий час релiгiйна система мiстилася у Талмудi i тому в ньому, для нього, ним тiльки й жило єврейство протягом столiть.
Низка зовнiшнiх обставин дiяли, отже, в одному й тому самому напрямку: пiдтримувати у євреїв загальне суворе виконання наказiв релiгiї.
Важливо встановити, що ця сувора релiгiйнiсть була поширена не тiльки в широких масах єврейського народу. Якраз i бiльш iнтелiгентнi та багатi верстви залишалися ортодоксальними євреями: тi, отже, в середовищi яких фактично й повинен бути народжений капiталiстичний дух.
I рабини також, (можливо, бiльшою мiрою, нiж католицьке та протестантське духовенство, оскiльки вони повиннi були дiяти як суддi й у свiтських справах) - висловлювали свої погляди про правильний спосiб життя у спецiальних працях чи збирали рiшення, данi ними, у так званих збiрках Respousa (вiдповiдей), якi потiм ставали джерелом судових рiшень для пiзнiших поколiнь. Їхня велика кiлькiсть є новим доказом видатного значення, яке мала єврейська релiгiя для облаштування приватного життя євреїв i в його колi для постановки мети та визначення їхнього господарського способу думок [72, с. 230-233].
Кооперацiя може виникнути тiльки там, де бiдують морально здоровi люди, де у боротьбi з бiднiстю вступають вiдважнi i сильнi волею характери. Бiднiсть дає лише поштовх до виникнення кооперативiв, а сила, яка сама може створювати i пiдтримувати їх, корениться у душах людей, у моральних властивостях їхнього характеру. Це зовсiм не випадково, що в усiх країнах ми бачимо коло колиски кооперацiї людей, котрi вiдрiзняються величчю духу, сильною любов'ю до людства, несхибною вiрою у силу правди i справедливостi - якостями, що пробуджують у нас почуття поваги i подиву.
Серед безлiчi ж причин масової революцiйностi євреїв - вiд злiсної сутностi єврея як такого до "жахливих утискiв у в'язницi народiв" - звернемо увагу на той факт, який взагалi-то, упадає в вiчi: на масову, майже поголовну прихильнiсть євреїв в усьому свiтi до лiберального та лiворадикального табору.
Євреї, якi належать до рiзних народiв i живуть у рiзних умовах, проявляють цю рису з великою силою i в усьому свiтi. Автор вже приєднався до думки, що ця риса пов'язана iз самою природою iудаїзму.
Релiгiйний єврей живе не "тут i зараз". Вiн вирiшує не питання "чи менi поталанило", "як ставиться до мене Господь Бог". В усьому побутовому, повсякденному бачить вiн Господню кару або ознаку Його милостi. А матерiальний свiт не має особливого значення i легко може перебудовуватися, перекроюватися, якщо це потрiбно для Iдеї.
Наприкiнцi ХIХ ст. не було в Європi народу, який би не створив свого варiанту соцiалiзму. Як правило, це нацiональний соцiалiзм, що вимагає об'єднання народу в iм'я тiєї чи iншої абстрактної iдеї соцiалiзму.
Iнтернацiональний соцiалiзм об'єднував, головним чином, євреїв, i тому, що вийшов з їхнього середовища, вiдповiдав їхнiй ментальностi, i тому, що тiльки в цьому типi соцiалiзму єврей може почувати себе "своїм", а свою позицiю - природною. Адже у євреїв не було своєї держави, своєї територiї, на якiй вони могли б згуртуватися проти "чужих". Країна ашкеназi розiрвана мiж кiлькома державами, країнами та народами. До того ж народ - це в Росiї на 80%, у Нiмеччинi на 60% - селянство. У євреїв селянства немає, а марксизм спирається на мiських мешканцiв, оголошує вселенським месiєю iнтернацiональний пролетарiат. Щось рiдне...
Але у євреїв були бiльш глибиннi, якщо хочете, - ментальнi, духовнi причини для пiдтримки iдей демократiї, секуляризму, прав людини.
Перемога общинної демократiї, зрiвнювання всiх у правах, створення однорiдного соцiалiстичного суспiльства є релiгiйною цiннiстю iудаїзму. Навiть сплата податку на утримання Єрусалимського храму тут дуже характерна: незалежно вiд заможностi єврея, вiн повинен давати одну суму - пiвшекеля. Бiльше давати i брати не можна! Так утверджується цiннiсть економiчної рiвностi, однаковостi перед Богом.
Щоб боротися за таке "суспiльство рiвних", християнину доведеться вiдмовитися вiд багатьох цiнностей християнства, вiд установок суспiльства, вихованого на цих цiнностях, тобто здiйснити свого роду "цивiлiзацiйну зраду". Для єврея в цьому немає необхiдностi, вiн може бути соцiалiстом i комунiстом, зовсiм не пориваючи з нацiональними традицiями євреїв акшеназi та з iудаїзмом. Бiльше того: стаючи лiбералом, демократом, революцiонером, вiн всього-навсього сповiдує одну iз цiнностей своєї вiри, i тiльки.
На етапi свого зародження кооперативних рух розвивався у рамках єдиного соцiального руху робiтничого класу. Це був ще стихiйний рух робiтникiв та ремiсникiв проти варварської експлуатацiї 14-16-годинного робочого дня, оплати працi товарами, надмiрних штрафiв, побоїв, наглядачiв, а також повного полiтичного безправ'я, заборони на створення асоцiацiй, позбавлення виборчого права та iн.
Дiяльнiсть прибiчникiв кооперативних товариств зосереджувалась головним чином у центрах активностi робiтничого населення, у мiсцях, де влаштовували регулярнi зiбрання робiтники промислового селища чи району мiста. Iз часом такi товариськi зiбрання перетворювалися на професiйнi клуби, на базi яких створювалися постiйнi або тимчасовi страйковi коалiцiї, професiйнi спiлки та кооперативи.
Досягнення певних масштабiв i рiзноманiтностi в господарськiй дiяльностi, її iдеологiчне оформлення у виглядi кооперативних принципiв, закрiплених у статутах, створення постiйно дiючих органiв управлiння i контролю вiддiлили форму кооперативної економiчної боротьби пролетарiату вiд профспiлкової. Профспiлки зосередили свої зусилля на боротьбi за пiдвищення реальної заробiтної плати, скороченнi робочого дня i на iнших соцiальних вимогах, а кооперативи - на торговiй, виробничiй та просвiтницькiй дiяльностi.
В той самий час тiснi зв'язки, солiдарнiсть та взаємодопомога мiж кооперативами i профспiлками зберiгались. Адже як i ранiше бiльшiсть робiтникiв була одночасно членами профспiлок i кооперативiв. Як i ранiше, багато робiтникiв споживчих кооперативiв допомагали своїм членам пiд час страйкiв, надавали в мiру своїх можливостей роботу безробiтними кооператорам на своїх пiдприємствах, видавали на виплату сiм'ям страйкуючих продукти харчування.
Звичайно, що такi масовi органiзацiї не могли не привернути увагу полiтичних партiй. У кооперацiї розгорнули свою роботу, найрiзноманiтнiшi полiтичнi сили Росiї - вiд чорносотенцiв на крайньому правому фланзi i до анархiстiв на крайньому лiвому. Найбiльш мiцнi позицiї зайняли соцiал-демократи, рiзнобiчну дiяльнiсть проводили як бiльшовики, так i меншовики, а також Бунд та iншi сiонiстськi органiзацiї.
Гуртки повиннi були стати школою соцiалiзму, що готує кадри професiйних революцiонерiв. Єврейськi робiтники, учасники гурткiв, як правило, не знали росiйської мови i повиннi були починати з її вивчення, а потiм вивчати економiку, художню лiтературу i навiть природничi науки, оскiльки мета навчання, згiдно з росiйською революцiйної традицiєю, полягала в тому, щоб зробити з них "класово свiдомих" борцiв за соцiалiзм. Гуртки були єврейськими через необхiднiсть, а не як наслiдок прагнення, створити незалежний єврейський соцiалiстичний рух; iдея створення такого на базi гурткiв з пiдготовки кадрiв для росiйської революцiї виникла лише тодi, коли гуртки стали перетворюватися на професiйнi органiзацiї. На початку 1890-х рокiв виникла криза в розвитку гурткiв: замiсть того, щоб стати школою соцiалiзму вони нерiдко використовувалася євреями лише для отримання освiти, що дозволяла уникнути злиденного iснування неквалiфiкованого робiтника. Однi колишнi члени гурткiв емiгрували, iншi стали студентами, ще iншi вiдкрили власнi крамнички, дрiбнi майстернi i т.iн., перетворившись таким чином, з точки зору керiвникiв соцiалiстичних гурткiв, на дрiбних буржуа. У пошуках виходу з тупика iнтелiгенцiя, яка керувала гуртками, зробила ставку на економiчнi iнтереси народних мас - iдея пiдказана почасти власним досвiдом єврейських страйкiв, а почасти прикладом росiйського та польського соцiалiстичного руху. Отож, гуртки змiнили своє спрямування на органiзацiю економiчної боротьби. Iнтелiгенцiя зрозумiла, що класова свiдомiсть формується не шляхом вивчення економiки, а в суворiй школi страйкового руху, який показав би робiтникам взаємопов'язанiсть господарiв пiдприємств та полiтичного режиму. Було висунуто гасло "Через економiку - до полiтики".
Така вже особливiсть усiх народiв iудейської цивiлiзацiї - легкiсть сприйняття лiвої агiтацiї, iдеї революцiї. Така особливiсть народного характеру всiх євреїв, принаймнi євреїв Європи: вони практично поголовно лiвi. Врештi-решт, що головне в iудаїзмi? Iдея дотримання Закону. Для iдеї дотримуватися якихось правил, даних суспiльству ззовнi, - несхибний шлях до досягнення благодатi. В iудаїзмi закон даний безпосередньо Богом... То чому б не взяти його за основу i не прийти до блаженства саме через нього?
Загальнолюдськi завдання продовження роду людського, пошук шляхiв його виживання формують як першочергове завдання в економiчному захистi природи захист самої людини. Нова фiлософiя моралi повинна виробити новi життєвi принципи, а можливо, по-новому усвiдомити фундаментальнi бiблейськi правила взаємовiдносин у суспiльствi в iм'я соцiальної згоди рiзних конфесiй i народiв, людських груп, органiзацiй та держав iз рiзним рiвнем розвитку i забезпеченостi. Звичайно, це досить тривалий процес, але саме ця дорога веде до Храму, i в цьому є покаяння сучасного iндустрiального суспiльства, яке повинно найближчими роками сформувати пiдходи i принципи переходу до створення нових моральних та iнтелектуальних рис людини майбутнього. Спроби "нагадати про обвинувачення справедливi" чи "обвинувачення брехливi", як жарина, може стати джерелом нової всесвiтньої пожежi, i їх слiд побоюватися та уникати.
Багатостраждальна iсторiя людства з моменту його виникнення, а особливо пiсля видiлення основних релiгiйних течiй та їхнє роздiлення двi тисячi рокiв тому, показує, що не можна пiдводити до жорстокого протистояння найбiльш тендiтне та найменш пiзнане i таємниче - вiру. Хай кожен гордиться своєю вiрою, але не пiдносить її над iменем, бо це - завжди джерело розбрату i провiсник катастроф.
Нехай кожна людина збереже дане їй життям право вибору своєї вiри вiльним, а не насильницьким шляхом. Нехай розбiжностi вiросповiдання i традицiй стануть дорогою взаємозбагачення спiльної iсторiї людства, а не каменем спотикання, приводом для вiчних чвар.
2.2. Вiдродження та лiквiдацiя єврейського кредитно-кооперативного руху у роки НЕПу (1922-1930 рр.)
2.2.1. Економiчне становище єврейського населення України. Результати масштабних дослiджень, проведених ЄКТ у 1898 роцi, показали, що всупереч даним перепису 1897 року соцiально-економiчна структура єврейської общини на той час все ще мала вiдбиток економiчної катастрофи, яку пережила єврейська община у часи розпаду Польщi i на початку росiйського правлiння. Бiльшiсть працюючих євреїв (годувальникiв) вели iснування на межi виживання, займаючись дрiбною оптовою торгiвлею, роздрiбною торгiвлею, працюючи посередниками, ремiсниками. Частина з них були "людьми без постiйних або визначених занять". Всi вони жили на мiзернi доходи вiд випадкових заробiткiв. Згiдно з даними ЄКТ у 1897 роцi 54,4% євреїв, зайнятих в економiчнiй сферi, складали торговцi, купцi, рiзнi комерцiйнi посередники, працiвники комерцiйних i промислових пiдприємств та особи без постiйних або визначених занять; 18,4% були ремiсниками. Яскравим пiдтвердженням того, що у цих економiчних умовах євреї жили впроголодь, є той факт, що саме iснування приблизно 30-35% всього єврейського населення того часу залежало вiд допомоги, яку надавали єврейськi благодiйнi органiзацiї.
Столичнi i торговi мiста наповнилися євреями, якi займаються комерцiйною дiяльнiстю. Проте цi, якщо можна так висловитися, "бiзнесмени" найчастiше не мали нi капiталу, нi обладнання для занять бiзнесом, нi навiть площ, де можна було б розмiститися. У бiльшостi випадкiв вони могли розраховувати тiльки на короткостроковi кредити пiд великi вiдсотки, i змушенi були вести жорстоку конкуренту боротьбу за виживання. Умови iснування євреїв-ремiсникiв були не набагато кращими. Як правило, євреї-ремiсники були позбавленi капiталу, обладнання, запасiв сировини та матерiалiв, можливостi отримати пiльговi кредити. Найчастiше вони працювали посередниками iз матерiалами й аксесуарами, агентами за невеликi комiсiйнi, постачальниками у виробникiв та оптовикiв або ж просто були експлуатованими надомниками i працювали за субконтрактом на конвеєрному (погонному) виробництвi. Навiть тi, якi мали власну справу i працювали самостiйно, займалися переважно ремонтом, а не виробництвом нових товарiв. Ремiсники-євреї рiдко мали необхiднi навички i вмiння, технiчнi знання i зазвичай наймали учнiв, якi допомагали їм у роботi. Однак вiдсутнiсть професiйної пiдготовки учнiв не дозволяла вийти зi злиденного становища, не давала можливостi розбагатiти нi працiвникам, нi їхнiм роботодавцям. Умови працi були огидними, заробiтна плата мiзерною. Єдиним бiльш-менш прибутковим заняттям була торгiвля, завдяки якiй iснувала бiльш заможна частина єврейської общини. Для величезної маси працездатних євреїв свiт промисловостi i добре розвиненої комерцiї був недоступним, як кажуть, "за сiмома замками".
Наприкiнцi ХIХ - початку ХХ столiття такi органiзацiї як ТРП i ЄКТ доклали значних зусиль для розвитку й удосконалення навичок та вмiнь єврейських ремiсникiв. Вони вiдкрили професiйно-технiчнi училища i почали надавати кредити невеликим комерцiйним фiрмам та виробничим пiдприємствам. У результатi цього, а також завдяки загальному пiдйому промисловостi в останнє десятирiччя перед початком Першої свiтової вiйни умови життя певних верств єврейського населення, перш за все у пiвденних i пiвденно-схiдних провiнцiях, стали повiльно, невпевнено, але все ж таки помiтно покращуватися. Це незначне покращення знайшло вiдображення у пресi, а також у звiтах благодiйних органiзацiй, якi надавали допомогу єврейському населенню.
Пiд час Першої свiтової вiйни багато районiв з єврейським працездатним населенням стали ареною воєнних дiй. Економiчне життя призупинилося. Одночасно iз цим з'явився пролом у стiнах мiського гетто. Євреї стали масово залишати гетто. Дезiнтеграцiя, зруйнування налагоджених економiчних зв'язкiв призвели до створення лазiвок, через якi єврейськi пiдприємцi та посередники стали проникати у досi недоступнi сфери економiчної дiяльностi. Звичайно ж, доки продовжував iснувати царський режим, це був, образно кажучи, маленький потiчок. Але безлiч таких потiчкiв об'єднувалися i перетворилися на потужний потiк, коли у березнi 1917 року було встановлено демократичний уряд i обмеження для євреїв були знятi. Пiзнiше, пiсля громадянської вiйни та грандiозної економiчної розрухи, вiдкрилися новi можливостi для євреїв проявити свої пiдприємницькi здiбностi, хоча i цi можливостi були нестабiльними та недовговiчними. Крiм того, невелика кiлькiсть єврейської iнтелiгенцiї, працiвникiв комерцiйних пiдприємств та безробiтної молодi ввiйшли до складу урядових органiзацiй нової держави.
Але знову ж таки, всiма цими можливостями зумiли скористатися не всi, а тiльки частина єврейської общини, у той час коли основна маса євреїв i їхнiй спосiб життя суттєво не змiнилися. Найважливiша проблема iнтеграцiї єврейського населення у народне господарство країни продовжувала залишатися невирiшеною. Про невиразнiсть змiн можна судити, порiвнюючи данi перепису 1897 i 1926 рокiв про зайнятiсть працездатного єврейського населення за три десятирiччя соцiальних потрясiнь, якi включають перiод Першої свiтової вiйни, громадянської вiйни i перiод економiчних потрясiнь, поданi у Таблицi 2.5.
Таблиця 2.5.
Розподiл зайнятостi євреїв 1897-1926 рр.
|
Рiд занять |
Зайнятiсть працездатного населення єврейської нацiональностi |
|
|
1897 |
1926 |
|
|
Робiтники iз погодинною оплатою працi: Промисловiсть i будiвництво Комерцiя (торгiвля), сфера послуг, транспорт i т.iн. Сiльське господарство Ремiсничi майстернi |
4,0 11,0 |
6,9 4,0 2 3,6 |
|
Усi працiвники iз погодинною оплатою працi Тi, хто отримує оклад (працiвники розумової працi) Приватнi пiдприємцi (що працюють не за наймом) Фермери Ремiсники Торговцi, власники магазинiв, роздрiбнi торгiвцi i т.д. Iншi працiвники, у т.ч. i тi, хто працює не за наймом; Особи без постiйного або певного роду занять; Iншi |
15,0 10,0 0 2,2 18,4 31,0 23,4 |
14,7 23,2 1,6 9,1 19,0 11,8 20,6 |
|
Все працездатне населення |
100,0 |
100,0 |
У ходi аналiзу змiн, якi вiдбулися у розподiленнi зайнятостi єврейських годувальникiв (39,9% всього єврейського населення у 1926 роцi) у перiод iз 1897 по 1926 рiк, найбiльше вражає те, що, незважаючи на загальну тенденцiю до пролетаризацiї, спiввiдношення працiвникiв iз погодинною оплатою працi (працiвникiв фiзичної працi) серед євреїв дещо знизилося - з 15,0% до 14,7%; одночасно iз цим спiввiдношення працiвникiв на окладi (людей розумової працi) помiтно збiльшилося з 10,0% до 23,2%. Можна припустити, що значна частина євреїв, якi працюють не за наймом i займаються комерцiйною дiяльнiстю, перейшла до розгляду працюючих за окладом, тобто комерцiйних, адмiнiстративних працiвникiв, котрi служать, головним чином, в урядових установах та на державних пiдприємствах. Iнша частина пiдприємцiв, процентне спiввiдношення яких помiтно знизилося iз 31,0% до 11,8, найбiльш ймовiрно, стали фермерами i ремiсниками. У сукупностi ремiсники, комерсанти, пiдприємцi та люди iз невизначеним родом занять, якi складали у 1897 роцi 72,8% працездатного єврейського населення, у 1926 роцi все ще складали бiльше половини, а саме 51,4%. Заради справедливостi потрiбно вiдзначити, що серед тих, хто ввiйшов до цiєї категорiї у 1926 роцi (наприклад, безробiтнi 9,7%), не було нi торгiвцiв, нi колишнiх посередникiв, а просто були молодi люди без спецiальної пiдготовки, з обмеженими можливостями працевлаштування. Характерно, що практично всi цi категорiї працiвникiв, незалежно вiд їхнього досвiду роботи у невиробничiй сферi, не знайшли свого мiсця у народному господарствi i жили впроголодь, на межi голодної смертi. Суть соцiально-економiчної проблеми євреїв на той час не змiнилася, принаймнi для половини єврейського населення [73, с. 499-502].
Вирiшення проблеми залежало вiд полiтики уряду i його ставлення до єврейського питання.
2.2.2. Полiтика радянської влади щодо єврейського кооперативного руху. Єврейська земельна колонiзацiя була однiєї з улюблених iдей 20-х рокiв, адже це викликало з боку Заходу хвилю симпатiй i, ще важливiше, велику грошову допомогу.
Вiдомий економiст Б.Д. Бруцкус, що дав убивчий розбiр соцiалiстичної економiки вже у 1920 (i в 1922 р. засланий Ленiним за кордон) писав: "Радянська влада у гонитвi за кредитами шукає постiйних симпатiй у колах iноземної буржуазiї, i вона дуже дорожить ставленням до себе єврейської закордонної буржуазiї.
Щоб зiбрати великi суми, треба було зробити "бум". Колонiзацiя i стала для єврейської добродiйностi цим "бумом". Грандiозний проект про колонiзацiю 100 тис. єврейських сiмейств - переслiдував, мабуть, суто агiтацiйнi цiлi" [74, с. 524-526].
Було враховано, що перехiд єврейської бiдноти на землю має мiжнародне значення, тому що за цим явищем закордоннi робiтники роблять висновок про мiць i тривкiсть радянської влади. Багатi землi України вiдкритi стражденним євреям, а "... Москва з'явиться покровителькою росiйського єврейства i тому може претендувати на моральну пiдтримку євреїв усiх країн"; до того ж "цей план їй нiчого не коштує, бо американськi євреї покривають витрату" [75, с. 293, 297-298].
Не затрималися зрозумiти спiльний маневр i росiйська емiгрантська преса. Зокрема, П. Струве у паризькому "Вiдродженнi" застерiгав: "Весь цей замiр може демонстративно пов'язати єврейство - i росiйське i мiжнародне - iз комунiстичною владою... остаточно накласти на єврейство комунiстичне тавро" [76, с. 1]. Передовичка берлiнського "Руля" гласить: "Досить вже i так...... свiт солiдаризує бiльшовикiв iз євреями. Треба пов'язати їх ще вiдповiдальнiстю за долю сотень тисяч бiднякiв. Тодi можна буде шантажувати багатих американських євреїв погрозою: впаде радянська влада - i грандiозний погром змете нею створенi єврейськi поселення, - виходить, треба будь-що-будь пiдтримувати радянську владу" [77, с. 1].
"У цьому проектi за iронiєю долi зустрiлися бiльшовицький блеф з американським розмахом," [78, с. 2] - i американцi клюнули, не розумiючи, що вiдбувається в СРСР. I дiйсно, свiтова єврейська громадськiсть розбурхалася радiсною надiєю на реабiлiтацiю єврейської землеробської працi.
Договiр мiж Урядом Союзу Радянських Соцiалiстичних Республiк i Єврейським Колонiзацiйним Товариством (далi ЄКТ) був укладений 14 лютого 1923 р. Як видно з цього договору, ЄКТ, у межах Росiї ставить перед собою мету вiдновлення трудових господарств єврейського населення РСФСР, УРСР i БРСР, а також дорiвнює єврейських професiйно-технiчних i сiльськогосподарських шкiл. Для досягнення зазначеної мети ЄКТ надано договором право здiйснювати наступнi види дiяльностi:
1) постачання єврейських землеробських колонiй посiвним i посадковим матерiалом, живим i мертвим iнвентарем на кредитних началах;
2) постачання єврейських ремiсникiв сировиною, iнструментами i машинами на кредитних началах;
3) участь у облаштуваннi й утриманнi заснувань, що мають на метi удосконалення технiки ремесла i сiльського господарства серед єврейського населення.
Свою роботу ЄКТ проводить через призначеного ним уповноваженого, необхiдним штатом спiвробiтникiв. Контора уповноваженого знаходиться i у Москвi.
При уповноваженому перебуває Наглядацький Рада з 5-ти членiв: 2 члени призначаються урядом, 2-ЄКТ i п'ятий обирається за згодою перших чотирьох членiв. Наглядацька Рада розглядає i стверджує наступнi питання, внесенi уповноваженим: а) план робiт; б) кошториснi припущення; в) звiти про хiд робiт; г) умови позичкових операцiй; д) iнструкцiї для iнструкторiв i iнспекторiв; е) штати спiвробiтникiв.
Робота ЄКТ у межах Союзних Республiк на пiдставi договору вiд 14 лютого 1923 року почалася 15 квiтня 1923 року i, вiдповiдно до цього договору, за трьома основними напрямками: агрономiчнi заходи; кредитування кустарiв i ремiсникiв i субсидiювання професiйно-технiчних шкiл.
Робота ЄКТ за першими двома напрямками його дiяльностi проводилася через кооперативнi органiзацiї на мiсцях.
Оскiльки в єврейських землеробських колонiях майже всi хлiбороби були членами вiдповiдних сiльськогосподарських товариств, то кредитування ЄКТ колонiстiв iз метою вiдновлення їхнiх господарств через цi товариства фактично охоплює все трудове населення єврейських землеробських колонiй. З iншого боку, завдяки тому, що кредитування ремiсникiв i кустарiв проводилось через ощадно-позичковi i кредитнi товариства, ЄКТ одержує гарантiю того, що його допомогою користуються дiйсно трудовi продуктивнi елементи населення. Крiм того, кредитування хлiборобiв, ремiсникiв i кустарiв через об'єднуючi їх кооперативи дає можливiсть контролювати дiйсне призначення засобiв що вiдпускаються ними, на засадах кооперативного кредиту i стимулює подальше кооперування трудових прошаркiв єврейського населення.
Крiм фiнансової допомоги, ЄКТ надає органiзацiям, що користуються його кредитом, iнструкторську допомогу у всiх сферах їхньої дiяльностi, розташовуючи з цiєю метою спецiальний штат iнструкторiв-кооператорiв i агрономiв. У своїй iнструкторськiй роботi ЄКТ прагне посприяти товариствам у правильнiй постановцi облiку й у веденнi операцiй на здорових кооперативних началах.
Субсидiювання професiйно-технiчних шкiл здiйснюється через "Товариство поширення ремiсничої i землеробської працi серед євреїв" (ТРП) [79, с. 1-2].
При сприяннi ЄКТ у колонiях у довоєнного часу були створенi ощадно-позичковi т-ва, через якi ЄКТ проводило майже усi свої заходи щодо надання економiчної й агрономiчної допомоги населенню. Товариства цi досягли дуже високого рiвня розвитку, як за обсягом, так i за розмаїтiстю проведених операцiй.
У 1920 р., товариства були лiквiдованi. Восени 1923 року, вчасно проведення осiнньої посiвної кампанiї, при сприяннi колишнiх спiвробiтникiв ЕКО майже усi товариства були вiдновленi зi статутами i за назвою сiльськогосподарських кредитних кооперативних товариств. Протягом цього року утворилося декiлька нових товариств у колонiях, що ранiше входили до складу складних товариств. Крiм того, до складу деяких колонiальних товариств увiйшли маленькi сiльця i селянськi хутори, що прилягали до колонiй. Таким чином, на той час усi iснуючi 36 колонiй обслуговуються наступними 18 сiльськогосподарськими товариствами [79, с. 42]:
|
Херсонський округ |
Миколаївський округ |
Єлiсавєтградський округ |
|
Ново-Бериславське Львiвське Б. Сейдеменухське М. Сейдеменухське Боброво-Кутське Нагартавське Романовське |
Добренське Єфинграське Ново-Полтавське Криворiзький округ Iнгулецьке Iзлучисте Н. Вiтебське |
Израїлевське Сагайдацьке Запорiзький округ Ново-Златопольськ Марiупольський округ Зеленопольське Затишьєнське |
Як зазначалось ранiше, вся робота ЄКТ проводиться через сiльськогосподарськi товариства.
Не бажаючи привчати населення до рiзних видiв суспiльної добродiйностi, а прагнучи лише до вiдновлення i розвитку колонiстського господарства, ЄКТ у своїй агрономiчнiй роботi вважає свої стосунки з населенням дiловими i вимагає вiд сiльськогосподарських товариств такого ж ставлення до засобiв, що вiдпускаються.
Допомога налається не у виглядi безповоротних коштiв, а у виглядi цiльових позичок, суто виробничих, що видаються на пiльгових умовах. Позички видаються, переважно, предметами й у меншiй мiрi, - грошима.
Вiдпускаючи якi-небудь кредити сiльськогосподарським товариствам, ЄКТ укладає з ними наступну угоду:
1. Товариства зобов'язуються використовувати засоби, що вiдпускаються ЄКТ, суто за призначенням, рекомендованими ЄКТ.
2. Товариства зобов'язуються при видачi позичок дотримуватися всiх умов, встановлюваних ЄКТ, i не змiнювати їх без дозволу уповноважених ЄКТ.
3. Товариства повиннi допускати представникiв ЄКТ до перевiрки слушностi ведення своїх операцiй, звiтностi i складiв.
4. Товариства зобов'язуються представляти ЄКТ свої перiодичнi звiти, протоколи загальних збори й акти ревiзiй.
5. Позички видаються виключно членам товариств. Особи, що не є членами товариства, i бажаючi одержати якусь позичку, повиннi стати членами товариства, сплатити належнi внески i пiдписати зобов'язання про вiдповiдальнiсть у справах товариства. З метою полегшення для малозабезпечених доступу до членства товариства зобов'язано встановити мiнiмальнi вступнi внески i розстрочити сплату паїв.
6. Всi позички, що видаються товариствами, повиннi мати строго продуктивне призначення. Представникам ЄКТ дається право перевiрки цiльового використання кредитiв, що вiдпускаються товариствам, i виданим ними позичок.
7. Предмети, виданi у позичку, вважаються в заставленими i не можуть продаватися до повного погашення позичок.
8. Термiни й умови погашення позички повиннi вiдповiдати способовi й умовам використання предметiв, на котрi позички були виданi [79, с. 46].
До складу єврейських нацiональних районiв на пiвднi Українi входили єврейськi землеробськi колонiї. У 1927 роцi таких колонiї було 48, у них нараховувалося 35,5 тис. жителiв (8852 господарств в яких було 16 638 коней, 7897 корiв, 10665 сiльськогосподарських машин). До кiн. 1920-х рр. на Українi виникло ще близько 50 єврейських сiльськогосподарських поселень кооперативного типу, а також центри єврейського землеробства бiля Одеси й у Первомайському районi Одеської областi. До 1932 єврейськi селяни України i Криму мали у розпорядженнi 232 тис. га посiвної площi; до середини 1930-х рр. кiлькiсть єврейських землеробських поселень досягло 162. Швидкий розвиток єврейських колонiй був обумовлений мiграцiєю на пiвдень (iз поч. 1920-х рр.) євреїв iз мiст i мiстечок iз високим рiвнем безробiття: тiльки в Катеринославськiй губернiї переселенцi 1924 року одержали бiля 65 тис. га землi; у Криму пiд єврейськi поселення вiдвели 32 тис. га. На 1 сiчн. 1927 р. у сiльгоспвиробництвi України працювало понад 107 тис. євреїв (7% єврейського населення республiки), у 1936 р.- понад 200 тис. Землевпорядкуванням євреїв займалися УкрКомзет (Українське вiддiлення Комзепу) у Харковi, КримКомзеп у Сiмферополi (в Євпаторiйському районi Криму органiзацiєю єврейських поселень безпосередньо керувало Центральне управлiння ТЗЕПа у Москвi), Український ТЗЕП, КримТЗЕП - при допомозi закордонних єврейських благодiйних органiзацiй Джойнта (iз 1924 - Агро-Джойнта), єврейського колонiзацiйного товариства, ТРПа. У 1923 р. Джойнт ввiз на Україну 85 тракторiв, понад 5 тис. плугiв, бiльше 1,5 тис. збиральних машин, закупив для селян, господарств 340 тис. пудiв насiння, 6,5 тис. коней i корiв i т. iн. У 1926 р. В єврейських сiльськогосподарських поселеннях Криму проживало 4463 єврея (бiля 10% єврейського населення Криму).
З 1929 єврейськi хлiбороби, як i всi селяни Радянського Союзу, були змушенi перейти до колективiзацiї; незадоволених пiддавали репресiям як "кулакiв" i "нацiоналiстiв". До 1931 р. 95% єврейських господарств України стали колективними, а до 1936 р. єврейськi колгоспи України займали 175 тис. га. Спочатку основним напрямком їхньої дiяльностi було зернове гос-во, але до середини 1930-х рр. серед єврейських колгоспiв України переважали багатогалузевi. У 1937-39 рр. у Всесоюзнiй сiльгоспвиставцi брали участь 11 колгоспiв, 5 тваринницьких ферм, 3 виноградарських i 1 тваринницька бригада Калининдорфського району [80, с. 552].
На цьому закiнчується iсторiя єврейського сiльськогосподарського виробництва. Друга свiтова вiйна зруйнувала всi цi досягнення, а євреї, якi залишились на окупованих територiях були знищенi.
Тi завдання, що формульованi у договорi ЄКТ з урядом СРСР, як "постачання єврейських ремiсникiв сировиною, iнструментами i машинами на кредитних началах", здiйснювалися ЄКТ виключно через ощадно-позичковi чи кредитнi кооперативнi товариства, якi виникли на пiдставi декрету ВЦИК i РНК вiд 24 сiчня 1922 року.
Вже до моменту поновлення роботи ЄКТ у Росiї, тобто до травня 1923 року, кiлькiсть ощадно-позичкових i кредитних товариств у мiстах i мiстечках колишньої межi осiлостi була, напевно, досить велика.
Однак, iснування бiльшостi цих товариств носило лише суто формальний характер. Iншi, фактично дiючi, за поодиноким, ледве животiли, не здiйснюючи нiяких активних операцiй.
Пояснення подiбному стану знову виниклої мережi кредитних кооперативiв варто шукати у вкрай важких об'єктивних умовах. Вiдсутнiсть засобiв у населення, що кооперується, вiдсутнiсть кредиту ззовнi, вiдсутнiсть iнструкторського сприяння, непевнiсть ринку, складнi валютнi стосунки - усе це створювало дуже несприятливу обстановку для дiяльностi молодих кооперативних органiзацiй.
Поновлення дiяльностi ЄКТ з його фiнансовою й iнструкторською допомогою стало могутнiм чинником у пожвавленнi i змiцненнi щойно виниклих ощадно-позичкових i кредитних кооперативних товариств, кiлькiсть яких до кiнця 1923 року досягла (за списками ЄКТ) 120. З цiєї кiлькостi товариств у 1923 роцi кредитом та iнструкторською допомогою ЄКТ користувалися 79 товариств, що налiчувала 17088 членiв.
Крiм того, були вiдкритi кредити двом спiлкам: Київськiй Промкредитспилцi i Подiльський Губпромспiлцi.
Iнструкторський апарат ЄКТ з кредитної кооперацiї потребує iнструкторiв-кооператорiв iз довголiтнiм теоретичним i практичним стажем у сферi кредитної кооперацiї.
Робота iнструктора переслiдує двояку цiль. З одного боку, з'ясовується господарсько-економiчне становище того населеного пункту, у якому знаходиться товариство, що користується кредитом ЄКТ або клопочеться про такий. З iншого боку, з'ясовується стан самого товариства i здiйснюються вiдповiднi заходи з метою направити його роботу в бiк дотримання кооперативних принципiв. Iнструктори роблять обстеження товариств за їхнiми книгами, беруть участь у загальних зборах i у засiданнях керiвних органiв, дають вказiвки з облiку, дiловодства i, взагалi, iнструктують товариства з усiх питань їхньої поточної дiяльностi. Доповiдi представляються iнструкторами у письмовiй формi i, вiдповiдно до завдань iнструкторського обстеження, мiстять огляд i аналiз роботи товариства, а також огляд економiчного становища самого пункту, якщо такий iнструктором ЄКТ вiдвiдується вперше.
Усього в 1923 роцi iнструктори ЄКТ вiдвiдували 91 пункт.
Пiд час вiдкриття кредитiв ощадно-позичковим i кредитним товариствам ЄКТ керується як розумiнням кредитоспроможностi даного товариства, так i ступенем вiдповiдностi його роботи методам кооперативного кредиту. По можливостi витримується правило, вiдповiдно до якого кредити надаються тiльки пiсля вiдвiдин товариства iнструктором. У протилежному випадку кредит надається на пiдставi вичерпних матерiалiв, що товариство повинне подати. Вiд кожного товариства одночасно з клопотанням про вiдкриття йому кредиту потрiбно подати копiю статуту iз вiдмiткою про реєстрацiю, протоколи загальних зборiв (зокрема, iз постановою, що уповноважує Правлiння укладати позики), зразки пiдписiв членiв Правлiння, данi про соцiальний склад членiв товариства i його керiвних органiв
та iн.
Позика, як правило, видається термiном на пiвтора року, до того ж половина погашається через рiк, а половина - через пiвтора року. Додатковi кредити вiдкриваються на менш тривалi термiни. За позикою стягується 6% рiчних. Вiдсоток цей не має комерцiйного характеру i, будучи передбачений у договорi ЄКТ з Урядом, установлений виключно з метою зайвий раз пiдкреслити, що фiнансова допомога, яка надається ЄКТ товариствам, є фiнансуванням на засадах кооперативного кредиту i не має нiчого спiльного зi звичайною фiлантропiєю.
Якщо кредитується товариство, то поряд iз векселями, вказуються зобов'язання виконувати низку органiзацiйних вказiвок, дотриманню яких ЄКТ надає першорядного значення, тобто товариства зобов'язуються:
а) обслуговувати малозабезпеченi трудовi прошарки населення, що займаються продуктивною працею без найманих робiтникiв; кредитування крамарiв виключається;
б) керуватися пiд час ведення товарно-посередницьких операцiй основною метою товариства є обслуговування виключно виробничих потреб своїх членiв (тiльки за наявностi письмових доручень i матерiальної участi останнiх); торгiвля предметами споживання виключається;
в) проводити роботу в товариствi на суто дiлових засадах, крiм будь-якої добродiйностi;
г) вживати заходiв до того, щоб прибутки товариства не тiльки покривали видатки з управлiння й операцiй, але й давали надлишки для утворення запасного та iнших власних капiталiв;
д) прагнути до розвитку вкладної операцiї на здорових засадах , уникаючи добродiйних внескiв i пожертвувань, що зв'язують свободу керiвних органiв товариства;
е) управляти справами товариства на колегiальних началах;
ж) правильно вести дiловодство i звiтнiсть;
з) надсилати Єврейському Колонiзацiйному Товариству мiсячнi i рiчнi звiти товариства i копiї протоколiв Загальних Зборiв та iншi статистичнi данi про дiяльнiсть товариства;
i) допускати iнструкторiв Єврейського Колонiзацiйного Товариства до ознайомлення та ревiзiї дiловодства i звiтностi товариства i взагалi всiєї його дiяльностi.
У випадку невиконання товариствами якогось iз перерахованих вище умов ЄКТ залишає за собою право зажадати повернення вiдпущених позичково сум i до термiнiв, зазначених у виданих товариствами векселях.
Для встановлення керiвних начал ведення операцiй за нових соцiально-економiчних умов було скликано у Харковi, у липнi 1923 р., за участю i на засоби ЄКТ нараду представникiв ощадно-позичкових товариств України, на якiй були присутнi 37 делегатiв вiд 28 товариств i представники Вукоради, Українбанку, Українкустарспiлки, Сiльського Господаря, Уповнаркомфiну та iн [80, с. 7-10].
Нижче поданий нарис положення ощадно-позичкових та кредитних кооперативних товариств, складений на основi матерiалiв iнструкторського апарату ЄКТ та на основi соцiально проведеної ЄКТ анкети на 1 сiчня 1924 року. Данi стосуються 80-ти товариств, якi розподiляються по губернiях наступним чином:
|
Вiтебська Волинська Воронезька Гомельська Донецька Катеринославська Київська Крим Ленiнград Мiнська |
5 4 1 3 1 3 15 2 1 1 |
Москва Одеська Подольська Полтавська Смоленська Харкiв Чернiгiвська |
1 8 26 6 1 1 1 |
|
|
|
|
80 |
Вiдновлення мережi ощадно-позичкових товариств стало можливим у серединi 1922 року пiсля видання декрету про кредитну i промислову кооперацiю. Першi клопотання належать через це до лiта i осенi 1922 року, коли у деяких старих працiвникiв кредитної кооперацiї виникла думка про своєчаснiсть та деяка впевненiсть у можливостi iснування товариств. Це стосується найбiльш мiцних свого часу товариств та мiсць, у яких залишились колишнi керiвники товариств. Само собою зрозумiло, що перед товариствами, якi виникли заново, постало питання про вiдсутнiх оборотних засобiв, i вони досить довго перебували у станi майже абсолютної бездiяльностi.
Економiчне становище мас було надзвичайно сумним. Загальноєвропейська вiйна, а потiм громадянська вiйна, голод i банди на пiвднi Росiї, кинули маси населення, особливо єврейськi, у злиднi. Розраховувати за таких умов на власнi засоби у виглядi пайових внескiв не доводилось. Банкiвськi заклади, якi виникли також на той час, через свою молодiсть та вiдсутнiсть засобiв не могли вiдразу прийти на допомогу товариства i почали кредитування останнiх значно пiзнiше.
Найвпливовiшим фактором у справi подальшого виникнення i розвитку товариств стало їхнє кредитування з початку 1923 року Джойнтом, а з весни того ж року i ЄКТ. У тих мiсцях, де про створення товариств тiльки мрiяли, де вся зупинка була лише за оборотними засобами, а iнколи тiльки обiцянками цих засобiв, у Джойнта та ЄКТ, швидко цi мрiї втiлювали, i з весни 1923 року кiлькiсть товариств почала швидко зростати.
Потрiбно вiдзначити, що не скрiзь товариства виникли за мiсцевою iнiцiативою. Досить часто iнiцiатива створення товариства у тому чи iншому пунктi виходила з боку ЄКТ або Джойнта.
У цих випадках товариства органiзовувалися iнколи у таких пунктах, де для роботи товариств не було об'єктивних даних.
Через iснуючi законоположення могли об'єднуватися у товариства тiльки трудовi продуктивнi верстви населення. Вiдповiдно до цього значна кiлькiсть товариств приймала тiльки ремiсникiв, поступово звiльнюючись вiд торгового елементу. Отож, члени товариств за своїм соцiальним складом розподiляються так, як це показано у наступнiй таблицi [80, с. 13]:
Таблиця 2.6.
Професiйний склад товариств
|
Соцiальна група |
Кiлькiсть членiв |
% |
|
Ремiсники i кустарi |
10523 |
65,0 |
|
Службовцi i робiтники |
2384 |
14,3 |
|
Торговцi |
1114 |
6,9 |
|
Дрiбнi промисловцi |
7087 |
6,7 |
|
Землероби |
708 |
4,4 |
|
Iншi |
441 |
2,7 |
|
Всього |
16267 |
100 |
Виведення торговцiв зi складу членiв мало позначалась на життєздатностi товариств, тiльки у дуже малих пунктах, iз невеликою кiлькiстю населення, де ремiсникiв i кустарiв не вистачало для заповнення товариств достатнього кiлькiстю членiв, виведення торговцiв загрожувало iснуванню товариств.
Вiдповiдно до трудового складу товариств конструюється i склад керiвних органiв управлiння справами товариств. I у правлiннi, i у радi, i у ревiзiйнiй комiсiї переважаючу роль вiдiграють ремiсники i кустарi. Є у складi цих органiв деякий вiдсоток осiб, знайомих iз технiкою справи за колишньою роботою у кооперативних закладах, або тих, якi користуються популярнiстю, як старожили даного пункту (лiкарi, вчителi та iн.).
У багатьох товариствах у складi керiвних органiв є члени РКП, i, як офiцiйно вважалося, їхнє входження в органи управлiння сприяло зростанню довiр'я до кооперативiв.
Сказане iлюструється таблицями N 2.7. i 2.8. [80, с. 15-16].
Таблиця 2.7.
Склад правлiнь ощадно-позичкових товариств
|
Соцiальна група |
Кiлькiсть членiв |
% |
|
Кустарiв i ремiсникiв |
202 |
51,0 |
|
Службовцiв i робiтникiв |
154 |
38,9 |
|
Осiб вiльних професiй |
12 |
3,8 |
|
Дрiбних торговцiв i промисловцiв |
13 |
3,2 |
|
Землеробiв i тютюнникiв |
7 |
1,8 |
|
Iнших |
5 |
1,3 |
|
386 |
100 |
|
|
У т.ч. членi РКП(б) |
39 |
9,6 |
Таблиця 2.8.
Склад рад ощадно-позичкових товариств
|
Соцiальна група |
Кiлькiсть членiв |
% |
|
Кустарiв i ремiсникiв |
350 |
59,6 |
|
Службовцiв i робiтникiв |
151 |
25,7 |
|
Осiб вiльних професiй |
30 |
5,1 |
|
Дрiбних торговцiв i промисловцiв |
27 |
4,6 |
|
Землеробiв i тютюнникiв |
14 |
2,4 |
|
Iнших |
15 |
2,6 |
|
587 |
100 |
|
|
У т.ч. членi РКП(б) |
39 |
6,6 |
Управлiння справами товариств знаходилось головно у руках нових молодих сил, не обiзнаних iз кредитними справами взагалi, а у кооперативних зокрема. Внаслiдок цього керiвники товариств часто самi потребували iнструктування. Обмеженiсть складу товариств ремiсниками i кустарями, особливо у малих пунктах, ускладнювало пiдбiр досвiчених кадрових керiвникiв, i в органах управлiння переважали рядовi члени, якi вивчали справу пiд час самої роботи. У середнiх i бiльших пунктах справи йшли значно краще.
У створеннi єврейських кооперативiв вважливе мiсце займали також росiйськi сiонiстськi органiзацiї. Так, в доповiднiй записцi "О роли сионизма в российском общественном движении" ЦК Сiонiстської органiзацiї в Росiї Народний комiсарiат РСФСР у справах нацiональностей вiд 14 серпня 1919 року зазначалося: "Для культурного подъема еврейского населения Российская сионистская организация открыла целый ряд школ, библиотек, клубов и кооперативных обществ"
[81, с. 42-43].
В докладнiй записцi "По поводу обвинений, выдвинутых против сионистов" Московського мiськкому Сiонiстських органiзацiй в Росiї в ЦК РКП(б) вiд 16 вересня 1919 року писали: "... Организует ряд кооперативных товариществ, преимущественно сельскохозяйственных... одновременно Сионистская организация ведет и культурно-просветительскую роботу ... знакомство с кооперативным хозяйством..." [82, с. 7 об.].
В iнформацiї ЦК Сiонiстської органiзацiї Росiї про її програму, дiяльнiсть и вимоги до радянської влади вiд 17 квiтня 1920 року вiдзначалося: "Организация разного рода кооперативных союзов, распространения путем печатной и устной агитации идеи о кооперации..." [83, с. 7].
У заклику "О социально-экономическом положении евреев в СССР и необходимости бороться за социалистическую еврейскую Палестину" ЦК сiонiстської молодiжної органiзацiї "Югенд Цеирей-Сион" в липнi 1923 року пiдкреслювалось: "... с каждым днем увеличивается и растет число кооперативов, рабочих коллективов, коммун и создаются финансовые рабочие институты..."
[84, с. 6].
В зверненнi першого секретаря ЦК КП(б)У Квiрiнга Е.I. в ЦК РКП(б) з проханням пiдтримати українське керiвництво в його боротьбi проти "Гехолуца" в Українi 29 листопада 1923 року посилався також i на такий заклик (Гехолуца): "... 5) Свобода и независимость профессионального, кооперативного движения и проч." [85, с. 195].
У виписцi iз протоколу N 75 засiдання Оргбюро ЦК КПУ вiд 10 лютого 1923 року вiдзначалось: "Другая же активная часть "Гехолуц-Цеирей-Цион" приняла в мае [19] 22 года на нелегальной конференции в Киеве резолюцию, в которой "ЦЦ" между прочим требует от соввласти: ... 5) свобода и независимость профессионального кооперативного движения и проч." [85, с. 185].
У зверненнi ЦК Сiонiстсько-соцiалiстичної партiї СРСР до єврейських трудящих з приводу скликання в Українi з'їзду нацiональних меншин (1923-1924 рр.) писалося: "Еврейские трудящиеся, на конференциях и съездах спрсите этих господ из евсекции: ... Где они были, когда еврейские трудящиеся по инициативе своей Сионистской социалистической партии создавали еврейскую кооперацию и что они дали этой кооперации, когда угрозами и насилиями возвратились туда, подавляя самодеятельность и протесты массы?...Требуйте свободы строительства еврейской трудовой кооперации, требуйте льгот артелям, снятия бремени налогов. Требуйте раскрепощения еврейской кооперации от ига евсекций" [85, с. 123].
В докладнiй записцi секретаря ЦБ євсекцiї при ЦК РКП(б) Чемерисського А.I. завiдувачу Агiтацiйно-пропагандистським вiддiлом ЦК РКП(б) Сирцову С.I. про необхiднiсть лiквiдацiї "Гехолуца" вiдзначалося: ""Гехолуц" проводит представите лей этой партии в кооперативы, артели, сельскохозяйственные коллективы и т.д. На Украине и в Беларуси ставятся провокационные вопросы: "Почему "Гехолуц" в РСФСР легализован, а здесь нет?" [85, с. 1].
У зверненнi Євсекцiї при ЦК РКП(б) до секретаря ЦК РКП(б) з проханням провести через ВЦВК вiдмiну дозволу на Всеросiйський з'їзд органiзацiй "Гехолуц" у 1922 роцi пiдкреслювалося: "Организуя исключительно еврейскую мелкую буржуазию и на политической и на экономической почве, "Гехолуц" не может не вызывать подобных же "истинно русских" или "истинно украинских" организаций, которые будут вступать в конкуренцию и экономическую борьбу с еврейскими организациями, что в результате опять-таки усилит национальную грызню во всем Западном районе и на Украине" [84, с. 163].
У доповiдi секретаря ЦБ Євсекцiї при ЦК РЛКСМ Д. Монiна про роботу комсомольських та сiонiстських органiзацiй серед єврейської молодi в Українi вiд 31 липня 1925 року писалося: "Основные лозунги, выдвигаемые ими (сионистами) на собраниях: ... 6) Еврейские выборные органы (советы, секции профсоюзов, кооперация и т.д.)" [86, с. 127].
Функцiонери євсекцiї сперечалися про те, чи можна вважати кустарiв пролетарями, чи їх потрiбно розглядати як "дрiбнобуржуазний елемент"
[87, с. 312-313].
На Всеукраїнськiй нарадi єврейських позичкових товариств у Харковi 1929 року було прийнято рiшення надавати позички тiльки тим кустарям, якi є "достатньо бiдними". Це був удар по тисячах кустарiв, котрi отримували позики готiвкою i сировину [88, с. 83].
2.2.3. Роль закордонної допомоги у дiяльностi єврейських кредитних товариств. У розвитку товариств, про який iшла мова вище, вiдiграла роль перш за все покращення загальних економiчних умов країни, радянське законодавство щодо кооперацiї, розширення кредитування товариств державними та кооперативними банками i низка iнших факторiв. Видiлити серед цих факторiв роль ЄКТ, звичайно, неможливо. Можливо, одначе, стверджувати, що вона була досить великою.
Робота ЄКТ у товариствах велася за двома тiсно пов'язаними напрямками iнструкторської допомоги i грошовому кредитуванню. Щодо кредитування товариств роль ЄКТ у першi роки їхнього iснування була великою; опiсля значення кредитiв ЄКТ у балансах товариств падало у мiру збiльшення їхнiх власних засобiв, вкладiв i банкiвських кредитiв. Однак ще й надалi кредити ЄКТ для товариств залишалися вигiдними, особливо для малих, i вiдiгравали домiнуючу роль.
У 1923 роцi кредити ЄКТ (i Джойнта) були у товариства майже єдиними побiчними засобами, i вiд них найчастiше залежав початок роботи товариства. Це пiдтверджується наступними цифрами. Кiлькiсть зареєстрованих товариств до початку роботи ЄКТ прирiвнювалось приблизно до 60, з них фактично почали дiяти всього 10-15. Через мiсяць-два пiсля початку роботи ЄКТ дiючих товариств було вже близько 50, а до завершення 1923 - приблизно 100 зареєстрованих товариств дiяло понад 80, котрi майже всi користувалися кредитом ЄКТ. У 78-ми товариствах, про якi були рiзнi звiти на 01.01.1924 року, на позички припадало 65,7% балансу, у т.ч. позичка ЄКТ складала бiля третини (20,1%) [89, с. 8].
Практика показала, що банки неохоче кредитують слабкi товариства. Враховуючи роботу ЄКТ, банки часто ставили умовою вiдкриття товариствам кредиту попереднє отримання ними такого в ЄКТ. Крiм того, дрiбним товариствам важко домогтися банкiвських кредитiв взагалi, а саме використання цих кредитiв, через вiддаленiсть пунктiв, у яких знаходяться товариства, вiд банкiв, пов'язано з ускладненнями i значними витратами.
Цi обставини ставили перед ЄКТ завдання у першу чергу полегшити швидкий розвиток бiльш слабких товариств, i тому чим менше товариство, тим бiльшу роль у його балансi вiдiграють засоби ЄКТ. У той час, коли у 22 товариствах iз балансом до 10.000 рублiв позичка ця складає вже 22%.
Вище вже вiдзначалось, що кредит ЄКТ є для товариства найбiльш вигiдним. Вигоди цi полягають перш за все у дешевизнi цього кредиту. Процентна ставка у банках завжди були бiльше ЄКТ-кої. ЄКТ стягував iз товариств весь час 6% рiчних без усяких нарахувань, тодi коли банки стягували вiд 8% до 77%. Крiм того, кредити ЄКТ видаються товариствам пiд векселя, правлiнь i на тривалий строк, протягом кiлькох рокiв, з поступовими i невеликими частковими погашеннями цих кредитiв.
Вiдкриття кредитiв товариствам пов'язано в ЄКТ з обов'язковим попереднiм вiдвiдуванням та ознайомленням на мiсцi як iз фiнансовим становищем товариств, i постановкою у ньому справи, так i з економiчним становищем пункту взагалi. Пiсля вiдкриття кредиту апарат ЄКТ продовжує слiдкувати за життям товариства як за регулярними звiтними даними та iншими матерiалами, так i шляхом повторних вiдвiдувань товариств. Цiлком зрозумiло, що й iнструктування товариств ведеться, головним чином, пiд час вiдвiдування.
За минулi 5 рокiв роботи (березень 1923 р. - грудень 1927 р.) iнструктори ЄКТ вiдвiдали понад 250 товариств. Кiлькiсть вiдвiдувань дорiвнює 525. У середньому на одно товариство припадає 2 вiдвiдування. При цьому окремi товариства (понад 40) вiдвiданi за цей час по 4,5 i 6 разiв. Iнструктування товариств ведеться чотирма спецiалiстами iз довголiтнiм стажем у сферi кредитної кооперацiї.
Iнструктори ЄКТ давали на мiсцях вказiвки як iз найрiзноманiтнiших технiчних питань, що виникали у товариствах у процесi їхньої роботи, так i головно iз питань загального напрямку дiяльностi товариств: щодо складу членiв, способах накопичення пайового та iнших власних капiталiв товариств, залучення вкладiв, постановка позичкових i посередницьких операцiй i т.iн. Основна увага зосереджувалась на виконаннi товариствами вимог iснуючих законоположень та статуту i на попередження викривлень кооперативної лiнiї роботи взагалi.
Якщо взяти до уваги, що за весь час, особливо у першi роки свого iснування, товариства одержували iнструкторську допомогу майже тiльки вiд ЄКТ, то стане зрозумiлою та роль, яку у цiй справi вiдiграє iнструкторський апарат ЄКТ.
Досягнення товариств у сферi накопичення власних засобiв бiльшою мiрою повиннi бути вiднесенi на рахунок iнструкторської роботи та кредитної полiтики ЄКТ. З метою посилення роботи товариств iз накопичення власних засобiв, особливо пайового капiталу, ЄКТ часто затримувало вiдпускання кредитiв окремим товариствам до того, поки вони зведуть певну суму цього капiталу.
Те саме стосується i встановлення платiжної дисциплiни. Остання у бiльшостi товариств вiдносно пристойна: сума прострочених вкладiв складає на 01.10.1927 року близько 3% всього залишку. Платiжна дисциплiна у свою чергу залежить вiд постановки позичкових операцiй. Вказiвки iнструкторiв ЄКТ щодо постановки позичкових операцiй в основному стосуються порядку надання позик, спостереження за їхнiм призначенням i ведення часткового погашення позик. Частковому погашенню позик надається особливо важливе значення через те, що воно бiльше всього гарантує товариству проведення позик, вимагає менше оборотних засобiв, а головне є найбiльш прийнятним в умовах господарювання абсолютної бiльшостi кустарiв та ремiсникiв.
Багато уваги у товариствах було придiлено питанню про порядок ведення посередницьких операцiй. Щодо цих операцiй всi цi роки доводилося прививати товариствам тi погляди, якi були проведенi в опублiкованому у сiчнi 1927 року Положеннi про кооперативний кредит. Вiдсутнiсть достатнiх засобiв для ведення позичкових операцiй, легкiсть отримання товарiв для кооперативних органiзацiй у першi роки НЕПу, склад керiвних органiв товариств призвело у 1923 роцi до збiльшення у них торгiвлi.
Не зважаючи на збитки, яких зазнала вiд цiєї торгiвлi бiльшiсть товариств (деякi так i загинули), вона ввiйшла у побут i продовжувалась в окремих товариствах ще довгий час. Свого часу була навiть створена цiла теорiя неможливостi iснування товариств без цiєї торгiвлi.
Боротьба з цими торговими, дiлковими тенденцiями була дуже важкою i велася iнструкторським апаратом ЄКТ дуже наполегливо.
На цьому грунтi часто виникали на мiсцях непорозумiння як iз самими товариствами, так i з промспiлками. ЄКТ звинчували у тому, що воно прагне обмежити товариства введенням самих позичкових операцiй , перетворити товариства на "лихварiв", що ЄКТ є противником органiзованого постачання кустарiв взагалi, що воно, мовляв, виступає проти радянської влади.
Боротьба ця, у який ЄКТ знаходило пiдтримку центральних закладiв та органiзацiй, зокрема органiв Наркомфiну, значно полегшилася у 1927 роцi, пiсля видання Положення про кооперативний кредит. Боротьба ця дала сприятливi результати. Товариства, якi просто торгували, майже зникли, i не тiльки серед тих, що кредитувалися ЄКТ. Спотворення правильної постановки посередництва ще залишилися в окремих товариствах деяких районiв, але поступово там викорiнювались.
Велике значення для товариств мали також вказiвки ЄКТ про необхiднiсть зменшення витрат i правильної постановки рахiвництва.
Як вiдзначалося вже на самому початку, у липнi 1923 року за iнiцiативою ЄКТ i за безпосереднього його сприяння у Харковi було скликано першу нараду товариств. У цiй нарадi взяли участь представники 28 товариств i центральних кооперативних органiзацiй України. Всi доповiдi (крiм доповiдей з мiсць) були поданi на нарадi спiвробiтниками ЄКТ, i нарада схвалила i прийняла всi внесенi у доповiдях пропозицiї. Пропозицiї цi зводились до вирiшення актуальних на той час питань про склад членiв, порядок накопичення власних засобiв, ведення позичкових i посередницьких операцiй, рахiвництва i т.iн.
У листопадi 1925 року у тому самому Харковi Головкооперкомом України була скликана друга нарада. I на цiй нарадi основнi доповiдi про вкладнi позичковi та посередницькi операцiї були поданi спiвробiтниками ЄКТ, i у своїх постановах нарада повнiстю цi доповiдi прийняла [89, с. 39-42].
ЄКТ за весь час (березень 1923 р. - вересень 1927 р.) кредитувало 204 товариства. Iз них 9 товариств виявлялися нежиттєздатними i припинили фактично своє iснування; iз 8-ми iнших товариств ЄКТ поступово вибрало свої засоби або через те, що товариства цi настiльки далеко зайшли у своєму зростаннi, що перестали потребувати у тих вiдносно невеликих сумах, якi ЄКТ могло їм надати, або тому, що робота цих товариств не вiдповiдала вимогам статуту та iснуючої кооперативної практики.
Отже, на 01.10.1927 р. дiючих товариств, якi користувалися кредитом ЄКТ, було 187.
На 01.10.1927 р. кiлькiсть членiв у 185 товариствах, що кредитувалися в ЄКТ досягла 86.568 або у середньому 468 членiв на товариство, проти 206 до 01.01.1927 р. Зростання кiлькостi членiв у товариствах було найбiльш значним у 1924-1925 рр. коли товариства завоювали собi можливiсть кожного мiсяця бiльше i бiльше укорiнюватися у побутi та збiльшували свiй вплив на економiчне життя кустаря i ремiсника. Приблизно до 1926 року товариства залучили до свого складу близько 60% кустарiв i ремiсникiв тих пунктiв, якi товариствами обслуговувалися, i у подальшому зростання кiлькостi членiв вiдбувалося вже значно повiльнiше.
Кiлькiсть членiв у кожному товариствi визначається перш за все кiлькiстю населення, аж потiм залежить вiд часу iснування товариства, суми засобiв, якими товариство розпоряджається, i постановки справи у ньому.
Кiлькiсть членiв у товариствах коливається вiд 99 (у Крижопольському товариствi) до 5396 (у Київському товариствi).
Розподiл 185 товариств за кiлькiстю членiв у них на 01.10.1927 р. подано у наступнiй таблицi.
Таблиця 2.9.
|
Товариства iз кiлькiстю членiв |
До 150 |
151-200 |
201-300 |
301-500 |
501-1000 |
1001-3200 |
5396 |
Всього |
|
Кiлькiсть товариств |
23 |
25 |
50 |
39 |
30 |
17 |
1 |
185 |
|
% товариств |
12,45 |
13,5 |
27,0 |
21,1 |
16,2 |
9,2 |
0,55 |
100 |
Абсолютне зростання кiлькостi членiв в усiй мережi товариств, що кредитуються за роками характеризується такими цифрами. Якщо взяти кiлькiсть членiв у середньому на одне товариство 01.01.1924 р. за 100, то на 01.10.1924 р. їх було 207, на 01.10.1925 р. - 314, на 01.10.1926 р. - 392, на 01.10.1927 р. - 511.
Потрiбно вiдзначити, що у товариствах за цей час не тiльки збiльшилася абсолютна кiлькiсть членiв, якi ними обслуговуються, але й вiдбулося значне покращення самого складу членiв. Так, на 01.01.1924 р. вiдсоток кустарiв, ремiсникiв та тих груп населення, котрi примкнули до них (вiзникiв) складав 71,1%; на 01.10.1926 р. - 82,0%, а на 01.10.1927 р. - 88,8%. Iншi 11,2% - на 01.10.1927 р. складається зi службовцiв, робiтникiв, осiб вiльних професiй - 7,00%, сiльських господарiв - 3,5% та iнших - 0,7% [89, с. 9-10].
Висновки
Дослiдники кооперативного руху 20-х рокiв вважають, що кооперативна система залежала вiд держави, була пiдпорядкована нею для усунення приватної торгiвлi та промислового пiдприємництва, а НЕП не був цiлiсною системою заходiв, а насамперед полiтикою, яка постiйно переглядалася, змiнювалася, фактично не сприймалася ленiнським оточенням i тому НЕП був приречений, позаяк його не випускали за конкретнi полiтико-економiчнi рамки, вiдзначенi партiйними органами, а почасти рiзними iнструкцiями та суб'єктивними рiшеннями окремих осiб.
Автор не може погодитись з В.С. Орлянським, який стверджує, що в роки НЕПу "Ощадно-позичковi товариства" були засмiченi торгово-спекулянтськими елементами. Цi товариства мали цiль органiзувати найбiднiшу частину кустарiв, забезпечити їхнiй правовий захист, здiйснити медичне i культурне обслуговування, органiзувати взаємодопомогу. Цi задачi в цiлому були виконанi. Бiдняки стали втрачати до них iнтерес, багато хто на мiсцях стали думати, що цi товариства вже зжили себе i стали зайвими. Це питання стало предметом обговорення на пленумi Глав бюро Євсекцiї при ЦК КП(б)У. Були висловленi рiзнi думки i було прийняте рiшення глибше вивчити це питання [21, с. 97-98].
На нашу думку, це твердження цiлком спiвпадає з iдеологiєю i полiтикою радянської влади щодо подальшого згортання єврейського кредитно-кооперативного руху.
Єврейська ж кредитна кооперацiя, яка завдяки допомозi закордонних спонсорiв знаходилась в бiльш привiлейованому становищi, нiж оточуюче населення, теж припинила свою дiяльнiсть, бо як стверджував вiдомий громадський дiяч, економiст i iсторик В.В. Сковрцов-Степанов (1870-1928): "Кооперацiя як, самостiйна органiзацiя, може iснувати лише за буржуазного ладу. Радянська влада не може допустити iснування такої автономної органiзацiї з її пайовими внесками i розподiлом прибутку... За соцiалiзму повинен бути єдиний розподiльчий i виробничий орган, а тому кооперацiя, як самостiйна органiзацiя, повинна померти" [16, c. 402].
РОЗДIЛ 3
Концепцiя державної полiтики щодо соцiальної самодопомоги в єврейських громадах України
3.1. Сучасний стан кооперативної самодопомоги населення України
Сьогоднi переважнiй бiльшостi українцiв живеться дуже важко. Тому все важливiшого значення для людей набуває слово "допомога" та все, що так чи iнакше може її стосуватися. Сьогоднi допомоги потребують пенсiонери, лiкарi, вчителi, шахтарi, вiйськовослужбовцi, робiтники, службовцi, науковцi, студенти, безробiтнi, дрiбнi пiдприємцi, селяни та iншi групи i соцiальнi верстви населення. Але хто з них реально розраховує отримати хоча б якусь допомогу? Мабуть, нiхто. Чому? Тому що допомога - це стороння, як правило, не залежна вiл людини дiя iнших суб'єктiв. Допомогу має хтось надати. Теоретично це можуть бути держава, мiжнароднi та українськi фонди i органiзацiї та окремi особи. Але для того, щоб надати допомогу, необхiднi двi речi: можливiсть та бажання це зробити. Держава не в змозi допомогти своєму народовi. Вона перебуває в кризовому станi i сама потребує допомоги. Рiзноманiтнi фонди та органiзацiї здiйснюють лише тi проекти, в яких вони зацiкавленi, i допомагають обмеженому колу людей. На допомогу окремих людей сьогоднi розраховувати також не доводиться: хто б хотiв допомогти, як правило, - не може, а хто б мiг, - часто не хоче.
Громадяни України вже, здається, усвiдомили, що найближчим часом на сторонню допомогу розраховувати нiчого. Тому багато хто почав самостiйно рятувати себе та свою родину. В Українi почався масовий процес iндивiдуального саморятування людей на основi принципу "рятуйся, хто може i як може". Однi зайнялись дрiбним бiзнесом, другi - шукають нової чи додаткової роботи, третi вимагають коштiв у держави на мiтингах та страйках, четвертi - продають набуте протягом життя майно, аби купити шматок хлiба. Хто як може, так самостiйно й рятується.
Кожен рятується самостiйно, i це є спiльною помилкою. Життя стало важким не сьогоднi i не вчора, не рiк, не п'ять, не десять i не сто рокiв тому. Жити було важко завжди. I в прадавнi часи, i в перiоди рабовласництва, феодалiзму, капiталiзму, соцiалiзму (хоч багато хто про це вже забув!) переважнiй бiльшостi людей жити було важко. А коли було важко - люди об'єднувались, щоб допомогти одне одному. Iсторiя людства -- це iсторiя взаємодопомоги. Iдея об'єднання людей з метою взаємодопомоги та самозахисту iснувала протягом усього iснування людства i залежно вiд стадiї його розвитку набувала вiдповiдних форм. У прадавнi часи люди, допомагаючи одне одному, вступали у боротьбу iз силами природи, забезпечуючи собi виживання у важких умовах. Об'єднуючись та допомагаючи одне одному в середнi вiки, люди захищали себе вiд фiзичного гноблення та експлуатацiї. При капiталiзмi люди почали об'єднуватись у профспiлки, полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї, а також винайшли особливу форму економiчної взаємодопомоги - кооператив.
Сьогоднi кооперативи займають суттєве мiсце в економiчних системах країн з ринковою економiкою. У свiтi налiчується близько 800 тисяч кооперативних органiзацiй бiльш нiж 120 рiзновидiв, якi дiють в найрiзноманiтнiших сферах i членами яких є понад 765 мiльйонiв людей (виходячи iз розрахунку сiм'ї з 4-х осiб, з дiяльнiстю кооперативних органiзацiй пов'язано бiльш нiж 40% населення Землi). В Європейському Економiчному Спiвтовариствi близько 46% населення є членами рiзних видiв кооперативiв, у Скандинавських країнах - бiльш нiж 50%, у США та Японiї - близько 30%. Отже, навiть в розвинених країнах з високим рiвнем життя населення кооперативнi органiзацiї є досить популярними серед людей.
В Українi ж сьогоднi бiльшiсть людей мало знайомi з кооперативною iдеєю. Населення та полiтики не знають, якi переваги можуть бути отриманi вiд об'єднання людей в кооперативнi органiзацiї, i тому не бачать елементарного виходу iз скрутного економiчного становища, в якому опинився народ України.
Можна констатувати, що для широкого українського загалу новиною є навiть сам факт iснування кредитного руху в Українi. I це при тому, що процес вiдродження кредитних спiлок в Українi триває бiльше десяти рокiв. А що говорити про тi види кооперативiв, яких в Українi взагалi ще немає? У зв'язку з цим надзвичайно важливого значення набуває елементарна кооперативна просвiта широких верств населення України. Цей процес держава б мала пiдштовхнути, як це було зроблено в перiод "перестройки", коли кiлька високопоставлених державних осiб з високих трибун заявили про необхiднiсть вiдродження кооперативного руху. I- "процес пiшов". Як слушно зауважує М.В.Алiман, успiхи кооперативного руху, особливо на початковому етапi його розвитку, залежать не тiльки вiд самих кооператорiв, але й вiд розумiння народними масами кооперативної iдеї [90, с. 284].
В останнi роки в Українi почали активно працювати рiзноманiтнi зарубiжнi фонди, реалiзовуючи програми технiчної допомоги в рiзних сферах економiчного та суспiльного життя. Той факт, що хтось прагне допомогти країнi, яка опинилась у досить скрутному соцiально-економiчному становищi, є дуже позитивним. Позитивними можна вважати i всi форми зарубiжної допомоги. Але... Зарубiжна допомога -- як лiки. А лiки, як вiдомо, можуть мати рiзну дiю, наслiдки та побiчнi ефекти. В одних випадках наслiдок позитивний, i настає покращення, в iнших - не спостерiгається нiяких змiн, а в окремих випадках може бути завдана шкода. Все залежить вiд лiкаря та режиму лiкування.
Так i з зарубiжною допомогою. Все залежить вiд мети, стратегiї реалiзацiї проекту та людей, що його реалiзовують. Пiсля одних проектiв залишається вагомий позитивний наслiдок. Це - проекти "розвитку". Але є й проекти "проїдання". Не секрет, що сьогоднi окремi проекти в Українi закiнчуються нiчим: грошi потраченi, а результат нульовий або близький до нульового. Складається враження, що результат реалiзацiї проекту з самого початку нiкого не цiкавив. Головне - процес (витрачання грошей, як правило, на потреби реалiзаторiв проекту -- заробiтна плата, вiдрядження, офiсне обладнання, євроремонт та iн.) та гарнi звiти для органiзацiй-донорiв. Та чи можна це назвати допомогою Українi?..
Давнi мудрецi говорили: "Якщо ти даси голодному рибину - допоможеш йому, але якщо ти навчиш його ловити рибу - спасеш його". Гадаємо, що всi проекти зарубiжної допомоги Українi мали б враховувати цю бiблiйну iстину i спрямувати свою дiяльнiсть на розвиток в Українi органiзацiй та системи кооперативної самодопомоги населення пiд лозунгом: "Допомога самодопомозi" [90, с. 305].
Канадська програма розвитку кредитних спiлок в Українi (КПРКСУ) розпочала свою дiяльнiсть у березнi 1993 року. КПРКСУ була спiльним проектом Канадської кооперативної асоцiацiї та Української кооперативної ради Канади, який фiнансувало Канадське агентство з мiжнародного розвитку.
На першому етапi програма мала поширювати iдеї кредитної кооперацiї, працювати з iнiцiативними групами, органiзовувати стажування представникiв українських кредитних спiлок у Канадi, а канадських -- в Українi, вiдiбрати 7 модельних кредитних спiлок (тобто тих спiлок, якi одержували технiчну та фiнансову допомогу вiд КПРКСУ).
У квiтнi 1996 року КПРКСУ розпочала другий етап своєї дiяльностi, який тривав до квiтня 2001 року. На цьому етапi, зокрема, передбачалось виконати такi завдання:
-- вiдiбрати не менше нiж 20 модельних кредитних спiлок;
-- створити разом з модельними кредитними спiлками низку змодельованих кредитних спiлок (тобто тих кредитiвок, яким надаватимуть допомогу модельнi кредитнi спiлки);
-- впровадити в дiю Фонду розвитку дрiбного бiзнесу в розмiрi 250000 канадських доларiв через Модельнi кредитнi спiлки та змодельованi, що були створенi з допомогою МКС;
-- сприяти розвитковi кредитних спiлок у тих регiонах, де вони ще не iснують;
-- пiдтримувати жiнок у кредитнiй кооперацiї;
-- надавати допомогу в розробцi вiдповiдної законодавчої бази для кредитних спiлок;
-- пiдвищувати квалiфiкацiю фахiвцiв, якi органiзовуватимуть i проводитимуть навчання з iнiцiативними групами;
-- органiзовувати стажування фахiвцiв канадських кредитних спiлок в Українi;
-- сприяти укладанню партнерських угод мiж українськими та канадськими кредитiвками.
КПРКСУ вiдiгравала роль радника i посередника, щоб у такий спосiб забезпечити ефективнiсть використання донорських коштiв для подальшого розвитку кредитно-кооперативного руху України. В межах цiєї програми була створена мiцна мережа iз 100 модельних та змодельованих кредитних спiлок, видiлено багато зворотних кредитiв, надано суттєву технiчну допомогу, проведено стажування в Канадi кiлькох десяткiв активiстiв української кредитної кооперацiї.
КПРКСУ тiсно спiвпрацює з Нацiональною асоцiацiєю кредитних спiлок України, з державними структурами та установами в рiзних регiонах України i зараз приступила до впровадження третьої фази своєї програми по розвитку кредитних спiлок в Українi.
3.2. Сучасний стан соцiального захисту в єврейськiй громадi України та питання самофiнансування (фандрейзiнг)
12-14 червня 1998 року в Києвi вiдбулася Всеукраїнська конференцiя "Соцiальний захист в нацiональних громадах України". Наведемо виступи деяких доповiдачiв, якi стосуються нашого питання.
Головний раввiн України i м. Києва Якiв Дов Блайх говорить: "... чем больше демократии, тем больше берут на себя негосударственное организации ответственности в решении многих вопросов. К сожалению, мы живем на земле, где люди уже привыкли 70 лет и больше к тому, что виновато только государство, и не думают о том, как сами могут решить свои вопросы. Мы здесь находимся сегодня в тот момент, когда Украина переходит от социалистического менталитета к демократическому, когда люди сами должны строить государство, сами должны решать свои проблемы. Не во всем виновато государство, не все оно может решить. Очень во многом мы друг другу можем помочь сами. В еврейской традиции этот вопрос осуществляется на практике не только здесь, но и в Восточной Европе, и во всем мире. Именно поэтому еврейский народ может остаться со своими единоверцами, которые живут в Израиле, Америке, Западной Европе для того, чтобы они помогли нам. Их опыт организации общинной социальной защиты очень нам помогает. Но я думаю, что самое главное в еврейской традиции слово милосердия на иврите "цдака". В самом деле слово цдака переводится, как справедливость. Поэтому, тот, кто имеет больше, обязан помочь тому, кто имеет меньше. И это не значит, что он делает одолжение. Наши мудрецы говорили, что тот, кто берет подарок у богатого, делает большее одолжение богатому, чем богатый делает бедному. Мы конечно, можем такое сказать. но не все так чувствуют и понимают" [91, с. 13].
Голова ВААДу України Йосиф Зiсельс стверджує: "В описанных выше социально-экономических условиях Украине понадобится несколько поколений для выстраивания новой системы социальной защиты, вместо разрушенной советской. Должны ли национальные общины, обладающие некоторыми организационными и финансовыми возможностями ждать, пока государство выстроит для всех, в том числе и для них, указанную систему? Нам кажется, что это потребительски-отстраненный взгляд на происходящее как с государством, так и с конкретными людьми, нуждающимися в помощи и защите.
Возможна ли для нас позиция, когда мы только требуем от государства и спокойно ждем исполнения наших законных требований, в то время как наши старики умирают от недоедания, холода, отсутствия минимальной помощи? От количества и громкости требований практически не зависит, как быстро и полно государство создаст социальную защиту, т.к. тому есть объективные причины.
В годы потрясений мобилизуется инстинкт самосохранения нации, происходит тестирование нации на выживаемость, на цивилизованность и одним из основных тестов является отношение к пожилым, а также к иным, социально незащищенным людям.
Очень важно использовать наши социальные проблемы для нашего укрепления. Наша слабость заставляет нас работать больше, что ведет к укреплению наших общин, т.е. к большей нашей независимости и самостоятельности.
Кроме того, реализация принципа суверенитета национальной общины заставляет нас заниматься всеми вопросами и проблемами внутри общины. Последовательное воплощение данного принципа в жизнь приводит нас к повышению чувства ответственности за все, что происходит в общинах и прежде всего - за социальную защиту. Мы уверены, что национальные общины в состоянии помочь себе, а следовательно - государству и в итоге совместно создать более полную и более дифференцированную систему социальной защиты в Украине.
... Но социальная защита даже в ограниченных формах требует серьезных вложений средств, т.к. является чисто затратной и объемной общинной программой. Все известные нам национальные общины не могут похвастаться хорошим или даже удовлетворительным финансовым положением. Средств не хватает не только на более-менее серьезные формы социальной защиты, но и на образование, и на иные виды общинной деятельности. Таким образом проблема финансирования социальных программ общины - это только часть общей проблемы финансирования общинной деятельности.
Существует определенный опыт поиска средств для общинной деятельности, в частности - на социальные программы, и мы попробуем осветить основные формы и источники поступления средств.
Прежде всего необходимо отметить, что, как и любая иная серьезная работа сбор средств (фандрейзинг), требует профессиональной подготовки. Успех и в данном виде деятельности зависит от владения информацией, умения составлять проекты и создавать имидж общины, психологических навыков общения с бизнесменами, наличия у общины лобби в лице известных политиков, бизнесменов, деятелей культуры и искусства и т.д.
Источники: государственные службы и организации тех стран, с которыми связана национальная община; международные фонды как представленные в Украине, так и найденные в Интернете; совместные предприятия с фирмами стран-"союзников", бизнесмены данного этнического происхождения.
Формы: составление проектов, подкрепленных статистической информацией, фото и видеоматериалами; организация для бизнесменов благотворительных мероприятий, обедов с акцентированием внимания на их выдающейся роли в поддержке общины, помощь бизнесменам в обретении новых связей и возможностей, продвижение их на руководящие роли в общине, введение их в состав международных национальных структур и т.д.
В это году мы планируем провести специальный семинар с активистами национальных общин фандрейзингу и надеемся, что в ходе этого семинара сможем подготовить первых специалистов для национальных общин по сбору средств на общинные программы" [91, с. 49, 52-53].
Голова Єврейської ради України Iлля Левiтас, у своїй статтi пiд красномовною назвою "Мы становимся попрошайками" пише: "... если говорить об общине, то ее, по большому счету, не существует в нашем национальном виде. Еврейская община - это некая общность людей, связанная, по меньшей мере, тем, что каждый жертвует 10% своего дохода на общественные нужды. ... А что объединяет нашу "общину"? Ничего! Мы любим повторять, что все евреи ответственны друг за друга. Где же эта ответственность, если у нас не болит сердце за другого. ... Не приближаемся мы к еврейству, а только делаем вид. ... И где "ответственность друг за друга", мы только ждем помощи от других. ... И еще... Я обращаюсь ко всем международным организациям: "Объявите на три года мораторий на проведение конференций, фуршетов, презентаций, семинаров и направьте эти деньги на приведение в порядок всех еврейских кладбищ, братских могил". Тогда мы покажем, что мы люди и действительно дети одного народа. ... И пора менять менталитет. Каждый должен выделять свою десятину на общину. Тогда община не будет зависеть от помощи со стороны, мы будем более самостоятельными. И обязательно должны быть евреи-меценаты. Небедных бизнесменов у нас достаточно" [92, с. 4-5].
Генеральний директор Єврейського фонду України А. Монастирський, розвиваючи цю думку, звертається до громадських дiячiв єврейського руху i спонсуючих органiзацiй з пропозицiєю розгляду можливостi вiдновлення "этого, совсем не нового, для евреев направления самофинансирования общин, как кредитный союз", а також пiдкреслює, що це "та единственная возможность через взаимовыгодное сотрудничество привлечь к общинной деятельности те предпринимательские слои еврейского населения среднего и малого бизнеса, о которых мы так много говорим" [93, с. 3-4].
Д. Гохват у статтi "Сор из еврейской избы" пише: "На мой взгляд любая благотворительность ... должна носить сугубо адресный, целевой характер. Неужели нельзя найти более достойное применение затрачиваемых на эту подарочную компанию средств?... Приучив птичку все время клевать зерно с ладони, очень трудно заставить ее поискать это зерно в другом месте, когда рука дающего оскудела.
Такая же ситуация в региональных общинах: все они, подобно штандартенфюреру Штирлицу, ждут шифровку (и денег) из центра для проведения своих мероприятий. Нет, не до конца еще использован могучий потенциал волонтерского движения и не до конца изучен вопрос о возможности самофинансирования еврейской общинной деятельности... Полная неясность, неопределенность, закрытость, затуманенность в вопросе финансирования деятельности еврейских общин и столь же непонятное нам, непосвященным, распределение этих средств порождает массу домыслов и догадок... Скажете, считать чужие деньги и заглядывать в чужой бумажник не прилично? Конечно, не прилично, но только не тогда, когда речь идет не о частных лавочках, а об общественных организациях, коими являются все без исключения еврейские общины" [94, с. 2, 4].
Заступник головного редактора газети "Еврейский обозреватель" М. Гольд пише: "... пора вступать в самостоятельную жизнь, рассчитывая, прежде всего, на себя, а уж потом на помощь друзей. ... Лидерам (не только еврейским) всегда было легшее возглавить народ, чем сдвинуть его с места, а переориентация с потребительского вектора на созидательный ... означает полную реструктуризацию общинной работы ... Сценарий этот покажется не столь фантастичным, если учесть, что в "лучшей из диаспор" с каждым годом все больше предпочитают тратиться на себя, чем кормить "бедных родственников". Да и нельзя находится в "приймах" бесконечно долго" [95, с. 1, 5].
На даний час в Українi основним спонсором єврейського населення є Американський єврейський розподiльчий комiтет "Джойнт". Створивши розгалужену мережу професiйних благодiйних закладiв "Хесед", а також общинно-культурних центрiв, Джойнт вносить величезний вклад у справу вiдродження єврейського общинного руху в Українi та соцiального захисту найменш захищених верств єврейського населення.
На сьогоднi на територiї колишнього СРСР дiють 16 представництв "Джойнта", в яких працюють 25 постiйних представникiв органiзацiї. Завдяки їхнiй допомозi вона обслуговує євреїв бiльш нiж у тисячi мiстах та населених пунктах.
У своїй дiяльностi "Джойнт" переслiдує наступне:
-- пропаганду єврейських знань i цiнностей, змiцнення єврейської самосвiдомостi в дусi принципiв плюралiзму i сiонiзму;
-- пiдтримку формування мiсцевих керiвних кадрiв, якi є дiйсними представниками євреїв колишнього Радянського Союзу;
-- надання допомоги в розвитку незалежних та фiнансово самостiйних єврейських общин в СНД.
Сьогоднi "Джойнт" також надає послуги у сферi соцiальної допомоги 190000 престарiлих євреїв по всьому колишньому Радянському Союзi. Ця група людей являє собою найбiльш слабку i вразливу ланку єврейської общини. Вони постраждали бiльше, нiж iншi, внаслiдок економiчних труднощiв, що переживали країни колишнього СРСР. Багато хто з престарiлих євреїв одинокий (понад 40% бездiтних, у 40% дiти проживають в iнших мiстах i не можуть надати якусь допомогу).
Отже, окрiм матерiальних обтяжень, якi нерiдко обертаються нестачею продуктiв харчування та лiкiв i неспроможнiстю опалювати будинки в зимовий перiод, багато з них страждають самотнiстю.
Протягом останнiх рокiв "Джойнт" надає престарiлим колишнього Радянського союзу необхiдну допомогу через мережу центрiв соцiального обслуговування "Хесед" (це слово можна перекласти з iвриту як "милосердя"). До сьогоднi на всiй територiї колишнього Радянського Союзу дiє 121 центр "Хеседа".
До 1999 року "Джойнту" вдалося зареєструвати i надати необхiдну допомогу 175000 престарiлих євреїв у 1320 мiстах та населених пунктах колишнього Радянського Союзу. Його послуги включали розповсюдження продовольчих наборiв та "обiдiв на колесах", видачу гарячої їжi в общинних їдальнях i проведення медичних консультацiй, розподiлення лiкiв та медичного обладнання, догляд на дому. Протягом 1999 року "Джойнт" видав своїм клiєнтам понад 960000 продовольчих наборiв: 11000 людей, не спроможних виходити за межi своїх квартир, отримали 2200000 "обiдiв на колесах".
У своєму звiтi за 1992 рiк "Джойнт" пише: "Работая в тесном сотрудничестве с местными еврейскими общинами и организациями, Джойнт стремится:
-- содействовать укреплению и распространению еврейского самосознания;
-- возрождать еврейскую культуру и религию;
-- воссоздавать общинную инфраструктуру;
-- способствовать экономическому, социальному, духовному развитию еврейских общин во всем бывшем Советском Союзе.
В соответствии с этими принципами Джойнт разработал полнокровную систему программ для всех сфер общинной жизни в бывшем СССР, призванную улучшить условия жизни евреев всех возрастов, проживающих в городах и сельской местности и принадлежащих как к сефардским, так и к ашкеназским общинам.
Сотрудничая с общинами через своих постоянных и временных представителей, Джойнт облегчает достижение целей этих общин, помогает им устанавливать приоритеты и главные направления работы.
Исторический опыт деятельности Джойнта в СССР, равно как и опыт, приобретенный при выполнении глобальных программ, позволил ему занять исключительно важное место в работе по восстановлению общинной жизни евреев" [96, с. 3].
Водночас Джойнт ще в 1992 р. вiдзначав: "Сьогоднi перед єврейськими общинами колишнього СРСР стоїть завдання стати незалежними i самостiйними, створити ядро справжнiх єврейських лiдерiв, висунутих iз народного середовища. Джойнт зi свого боку докладає зусиль до їхнього навчання i з цiєю метою органiзовує в Iзраїлi пiдготовчий семiнар Банчера для малих єврейських общин"
[95, с. 6].
Автор даного дослiдження пройшов це навчання у 1998 роцi та захистив iндивiдуальний проект зi створення кредитного кооперативу при єврейськiй общинi, який так i не був втiлений у життя. Джойнт вирiшив, що у зв'язку з тим, що в Українi на той час дiяло "Тимчасове Положення про кредитнi спiлки в Українi", пiдписане Президентом України як Указ у 1993 роцi, i тому не було достатньої правової бази, що зводить до мiнiмуму ризик i встановлює гарантiї на тривалу перспективу.
Водночас Джойнт регулярно органiзовує семiнари з фандрейзiнга, закликаючи єврейських лiдерiв вишукувати рiзнi можливi шляхи вирiшення питань самофiнансування общин.
Так, у привiтаннi учасникам семiнару iз фандрейзiнга, що пройшов у Санкт-Петербурзькому iнститутi соцiальних i общинних працiвникiв 22-25 травня, говориться: "Американский еврейский объединенный распределительный комитет ДЖОЙНТ - это рука помощи, протянутая американской еврейской общиной через океан. Цель работы комитета в бывшем СССР - поддержка местных еврейских организаций и общин на их пути к самостоятельности и восстановлению связи евреев с их национальным наследием.
Цели комитета проявляются во всех сферах деятельности, осуществляемой с его участием - будь то образование, благотворительность, развитие общины или создание специальных финансовых и материально-технических фондов, необходимых для существования местных еврейских организаций.
Как правило, комитет не осуществляет самостоятельных проектов и концентрирует свои усилия на поддержке и развитии местных организаций и инициатив.
Особое внимание комитет уделяет проблеме создания финансовой базы. Чтобы стать самостоятельными, общины и общественные организации должны мобилизовать местные ресурсы. Они обязаны принять на себя ответственность за нуждающихся, за обеспечение образования членов общины и удовлетворение их религиозных потребностей.
Мы надеемся, что этот семинар по фандрейзингу, организованный при поддержке Американского еврейского объединенного распределительного комитета ДЖОЙНТ, явится для руководителей общин и общественных организаций стимулом в мобилизации возможных ресурсов и противостоянии трудностям и невзгодам.
Амос Авгар - директор социальных программ ДЖОЙНТ в СНГ,
Ами Бергман - координатор специальных программ ДЖОЙНТ в СНГ"
[96, с. 4].
За матерiалами цiєї конференцiї був виданий посiбник "Финансирование общины. Практическое руководство по сбору средств и организация самофинансирования общины" (Институт социальных и общинных работников, Санкт-Петербург, 1996).
В цьому ж посiбнику була представлена i така реальна у майбутньому проблема: "Теперь давайте представим себе следующую ситуацию: внезапно, по причинам вполне определенным и объяснимым, все иностранные спонсоры прекратили помощь общественным еврейским организациям в СНГ. Тогда в один день и большие и малые, и богатые, и бедные, и сплоченные и конфликтующие организации будут поставлены перед выбором: или немедленно распустить все свои структуры, объявив о банкротстве, или экстренно учится жить в новых для себя условиях хозрасчета и самофинансирования, как это, например, происходит с семьями, в которых единственный кормилец теряет работу.
В такой ситуации две трети структур погибнут моментально, а одна треть начнет постепенно выбираться из создавшегося положения. И произойдет это только благодаря правильно поставленной системе фандрейзинга, в результате которого организация может стать независимой и живущей в замкнутом финансовом цикле. В какой-то степени, такая модель соответствует оправдавшему себя варианту средневековой еврейской общины, которая была совершенно автономной.
Давайте рассмотрим, какие ресурсы сможет привлечь общественная организация в описанной ситуации для того, чтобы выжить. Ресурсы эти можно разделить на три основные категории:
- финансовые,
- материально-технические,
- человеческие.
Мобилизация финансовых ресурсов в условиях СНГ может означать следующее:
- развитие платной социальной службы (уборка квартир, юридические и медицинские консультации, услуги гувернеров, патронажные услуги, уход за могилами);
- развитие платных образовательных услуг (обучение иностранным языкам, музыке, танцам, отдельным видам спорта, репетиторство, детские, молодежные и спортивные летние лагеря);
- развитие платных услуг в сфере искусства и культуры (концерты, изготовление сувениров, проведение лекций и семинаров, устройство выставок, аукционов);
- развитие платных услуг в религиозно-культовой сфере (брит-мила, бар-мицва и бат-мицва, хупа и подготовка к ним, изучение законов чистоты еврейской семьи, погребение и поминание, услуги шойхета, курсы еврейской кухни, продажа кошерной еды, изготовление и продажа предметов культа).
Мобилизация материально-технических ресурсов в описанной ситуации будет означать то, что вы сможете пользоваться доступными помещениями, транспортом, оборудованием, принадлежащими членам вашей организации. Пользоваться как безвозмездно, так и в обмен на какие-либо услуги" [97, с. 112-113].
У той же час, виходячи зi змiсту даного посiбника, можна зробити висновок про продовження споживацької iдеологiї у питаннях самофiнансування. Наведемо його змiст:
Приветствие участникам семинара по фандрейзнгу
Вступительное слово
Глава 1. Сущность филантропии
Глава 2. Поиск пожертвований
Глава 3. Что надо для того, чтобы поиск пожертвований был успешным
Глава 4. Привлечение потенциальных жертвователей
Глава 5. Письменная корреспонденция, как способ привлечения жертвователей
Глава 6. Обращение к жертвователям по телефону
Глава 7. Мероприятие, как способ привлечения жертвователей
Глава 8. Цели и задачи сотрудника, собирающего пожертвования
Глава 9. Организация, как жертвователь
Глава 10. Сбор пожертвований
Глава 11. Программа сбора денег в годовой фонд кампании фандрейзинга
Глава 12. Крупные пожертвования
Глава 13. Финансовая стратегия фандрейзинга
Глава 14. Проблемы фандрейзинга в России [97, с. 114].
На черговiй конференцiї "Еврейская благотворительность в новом тысячелетии", яка вiдбулася 21-23 грудня 1999 року, доктор Амос Авгар, директор соцiальних програм "Джойнт", звернув увагу аудиторiї "что ХХI век несет хеседам опасность утраты духа воодушевления и скатывание в рутину" [98, с. 14].
Є ще цiла низка задач, якi Амос Авгар назвав викликами ХХI сторiччя. По-перше, хесед повинен надавати людям внутрiшню силу, навчити їх дiяти, спираючись на власнi сили (ця якiсть названа англiйським словом емпауэрмент). По-друге, необхiдно створити мережу хеседiв, бiльш потужну, нiж сьогоднi. Третiй виклик - хесед повинен дiйти вiдносин взаємного партнерства с iншими органiзацiями, але не може залежати вiд них у всьому: джерела необхiдно знайти всерединi себе.
Якi ж заходи пропонувались на конференцiї щодо питань самофiнансування.
"Региональные хэсэды должны стать более финансово независимыми от "Джойнт" и других зарубежных спонсоров. Необходимо использовать фандрейзинг, чтобы своевременно реагировать на изменение спроса на услуги. Существует целый ряд подходов, которые могут применять в своей деятельности персонал хэсэда, волонтеры, члены попечительского совета для того, чтобы поддерживать текущий уровень сервиса или же расширять спектр услуг:
-- получение правительственных грантов и грантов, предоставленных международными фондами;
-- сбор значимых по размеру пожертвований от местных филантропов, и меньших - от членов общины;
-- организация целевых взносов (например, на оборудование, приспособления) от государственных предприятий, местных или международных корпораций; заключение контрактов с государственными организациями на получение услуг;
-- создание партнерских отношений с еврейскими общинами и федерациями за рубежом" [98, с. 18].
У 2004 роцi проводилася конференцiя вiддiлу "Джойнта" в СНД, присвячена питанням лiдерства, у рамках якої було рекомендовано подавати проекти, пов'язанi iз самоорганiзацiєю общин для вирiшення нових завдань, залучення нових активних членiв та переходу до економiчної незалежностi. Серед тем дискусiйних груп була i секцiя "Привлечение средств из местных источников". Було поставлене завдання: "обсудить текущее положение дел с привлечением пожертвований на нужды общин из местных источников, обменятся успешным опытом по привлечению местных ресурсов, выработать рекомендации по привлечению средств", тобто знову "пожертвования", "сбор средств", "методы работы с донорами на уровне бизнеса, властью и гражданами".
Але Iцхак Авербух, який зараз є кантрi-директором "Джойнта" в Українi, ще в 1997 роцi писав: "Анализ состояния и перспектив развития общин Региона показывает, что в них отчетливо видны эволюционные процессы, главными из которых являются:
-- возрастание роли состоятельных людей и местной интеллигенции;
-- социальная дифференциация общины, при которой каждая возрастная и социальная группа все более отчетливо определяют свои интересы и потребности (например, молодежь, "старики", пенсионеры);
-- смена лидеров;
-- старение общины.
-- ухудшение материального положения основной части общины;
-- социальная незащищенность старых и больных.
Эти процессы при всей их важности тем не менее не требуют революционной перестройки работы. Однако отслеживать динамику изменений в общине необходимо. Важно следовать за социальными процессами и уметь предвидеть их, чтобы сегодня быть готовыми к тому, что произойдет завтра.
"Завтра" средств на работу с еврейской общиной может не прибавиться, а потребность в этой помощи возрастет.
Поэтому главной задачей, но меньшей мере в нашем Регионе, мы видим создание условий, при которых:
а) члены общины могут если не улучшить свое экономическое положение, то хотя бы удержать его на сегодняшнем уровне;
б) община должна сплачиваться, у нее должны быть какие-то общие дела, не только праздники;
в) это общее общинное дело (или дела) должно давать возможность приложить свои силы представителям всех групп и слоев, объединяя всех - от молодежи до пожилых;
г) это общее дело должно помочь общине зарабатывать деньги, а не только рассчитывать на богатых спонсоров.
Таким общим делом может быть, например, общинный бизнес.
Это могут быть небольшие предприятия, конторы обслуживания, частные детские сады и ясли и т.п. Они создаются какой-то инициативной группой, а затем и обеспечивают работой всех остальных.
Думаю, что усилия "Джойнт" и местных общин здесь должны быть направлены на создание "школ малого бизнеса", подготовку актива общины по налоговым и юридическим вопросам, передаче опыта создания общинных предприятий. Но можно идти дальше и обсудить возможность передачи под долгосрочные ссуды технологий производства пищевых продуктов, промышленных и потребительских товаров.
Небольшой заводик, юридическая контора, швейная мастерская, типография - вот отдельные примеры таких предприятий, список которых можно продолжить.
Являясь общинными структурами, они позволят объединить евреев, давая им заработок, общение, открывая доступ к национальному воспитанию и приобщению к традиции.
Инструментом нашей работы будет рабочее место на еврейском предприятии, которое мы поможем создать, а затем предложим еврею. Надо продумать, как мы сможем быть уверены, что община будет контролировать это предприятие, выделение части прибыли на общинные нужды, и после этого опробовать идею в разных городах.
Через предложение этой идеи и ее обсуждение мы сможем выйти к материально состоятельной группе общины, и тогда им будет интересно взаимодействовать с общиной. В деле создания и укрепления материального положения общины многие будут поддерживать нас, зная, что, в конечном счете, это для их блага. Это направление работы даст нам новые аргументы для привлечения внимания внешнего еврейского мира к евреям России и, в том числе, к региону Поволжья и Центральной России.
Мы начинали работу по еврейскому просвещению с приезда шлихим и раздачи книг. Но, взяв курс на создание собственных культурных, просветительских и образовательных структур, сделали этот процесс саморазвивающимся, которому нужно лишь помогать. Школы, культурные центры, лектории вырастили свои кадры и работают с нашей помощью, но самостоятельно. Пять лет назад это выглядело как фантастика.
Но если бы сейчас мы поставили задачу создать для общины структуры, обеспечивающие рабочие места для основной массы еврейского населения Региона - уверен, через пять лет они были бы реальностью" [99].
3.3. Обґрунтування необхiдностi вiдродження в Українi кредитно-кооперативної самодопомоги єврейського населення
Державi не може бути байдужим цiлеспрямоване формування споживацького ставлення до життя єврейського народу України, а також той момент, коли в недалекому майбутньому припиниться допомога з-за кордону (про це регулярно попереджує Джойнт) i єврей-споживач, який звик тiльки отримувати, нiчого не даючи, залишиться сам на сам iз державою.
Зараз 2005 рiк. Ми знову бачимо, що до цього часу переорiєнтацiя зi споживчого вектора у питаннях самофiнансування на продуктивний, так i не вiдбулася. I окрiм закликiв та декларацiй з усiх бокiв, нiчого не робиться у цьому напрямку.
Але, як показало наше дослiдження, ще у 1922 роцi за домовленiстю з радянською владою "Джойнтом" разом з ЄКТ були вiдкритi медичнi пункти, позичковi каси (курсив наш. - А.М.) та професiйно-ремiсничi училища. З 1924 року, за повної пiдтримки радянської влади, цю дiяльнiсть в СРСР став представляти Агро-Джойнт.
Для євреїв iнших країн Схiдної Європи "Джойнт" спiльно з Єврейським Колонiзацiйним Товариством (ЄКТ) створив у 1924 роцi реконструктивний фонд ("Фондейшн") iз капiталом у 5 млн. доларiв. До 1931 року на цi кошти було вiдкрито понад 700 позичкових кас, що надавали позики пiд невисокi вiдсотки та економiчно пiдтримували малозабезпеченi верстви населення, уберiгали значну їхню частину вiд розорення i повного зубожiння [100, с. 345-346].
Який ми можемо зробити висновок? Тiльки "Кредитнi споживачi спiлки сьогоднi - практично єдиний фiнансовий iнститут, що вирiшує проблему недорогого i доступного кредиту для споживачiв та осiб, якi займаються пiдприємницькою дiяльнiстю без утворення юридичної особи..., через некомерцiйний характер забезпечують пайовикам найбiльш вигiднi умови ощадно-позичкових послуг..., допомагають громадянам вiдносно безболiсно пристосуватися до ринкової економiки, знижуючи ймовiрнiсть соцiальних конфлiктiв..., надають вiдсутнi пiдтримку мiсцевим адмiнiстрацiям у здiйсненнi соцiальних програм, сприяють зняттю соцiальної напруги" [101, с. 102-103].
"У матерiалах МОП (Мiжнародної Органiзацiї Працi) "Кооперацiя i глобалiзацiя" (автор Ю. Шветтманн) особливо пiдкреслено: "Iстиннi, автономнi, добре керованi, економiчно спроможнi кооперативи можуть багато зробити для боротьби з бiднiстю, соцiальною незахищенiстю, а також для утвердження соцiальної справедливостi, таким чином вносячи свiй вклад не тiльки у створення гiдної роботи, але й у збереженнi миру" [101, с. 269].
Аналiз iсторичного досвiду виникнення i дiяльностi кооперативних асоцiацiй показує, що у своєму розвитку це явище зазвичай проходить три основнi стадiї: зародження, розвиток i функцiонування. По-перше, створення передумов руху. Якщо рух створюється спонтанно, знизу, то найбiльш активнi особистостi самостiйно встановлюють мiж собою контакти, кристалiзують свої спiльнi погляди про необхiднiсть формування кооперативного руху. Якщо ж рух створюється зверху (як у нашому випадку), то в цьому разi передумови майбутнього руху створюються шляхом пропаганди та рекрутування прихильникiв.
По-друге, стадiя артикуляцiї прагнень, тобто вироблення iдейних i органiзацiйних основ руху. На цiй стадiї iндивiдуальнi прагнення набувають форми первинного об'єднання, коли майбутнi керiвники руху здатнi виразно сформулювати свою мету, та за допомогою агiтацiї залучити до цiєї дiяльностi можливих прихильникiв та учасникiв.
I на третiй стадiї, яка є розвиненою економiчно-суспiльною дiяльнiстю, кооперативний рух концентрує зусилля на проведеннi своєї програми у життя.
При цьому ми бачимо такi проблеми:
-- Недостатнє розумiння державними органами та широкими верствами населення кооперативної природи кредитних спiлок як неприбуткових громадсько-фiнансових органiзацiй та втрата народом України не тiльки кооперативного духу та кооперативної iдеї, але й елементарної кооперативної освiченостi.
-- Недовiра людей, пов'язана з гiрким досвiдом мiльйонiв громадян України, якi втратили свої заощадження в державних, а потiм i в приватних фiнансових установах. Щоб вирiшити цi питання i не дискредитувати їх, необхiдно дотримуватися послiдовностi i виваженостi в своїх дiях.
-- Казенний спосiб життя, що укорiнився за перiод радянської влади в життi радянських євреїв, котрi увiбрали фiлософiю колишнього мiстечкового професiйного старцювання з його орiєнтацiєю на повне опiкування багатого благодiйника та зовсiм забутi елементи єврейської благодiйностi, якi ще довго будуть впливати на створення фiнансової бази єврейських общин України.
-- Старiння общини, а також практично повна асимiляцiя єврейського населення середнього вiку як найбiльш дiєздатної частини єврейського населення, прагматичнi настрої в боротьбi за виживання не дає можливостi для їхнього залучення до духовної цiнностi єврейського народу через активну участь у життi єврейської общини.
-- Вiдсутнiсть вiльних коштiв у кооперованого єврейського населення, кабальнi умови кредиту зовнi, невизначенiсть ринку породжує необхiднiсть тiльки сподiватися на позичковi кошти Джойнта для створення оборотного капiталу.
-- У зв'язку з переорiєнтацiєю Джойнта на сiонiстський напрямок, ними проводиться така сама полiтика, як i полiтика Єврейського агентства "Сохнут", тiльки iншими методами. Якщо Сохнут усе робить для того, щоб "омолодити" державу Iзраїль, то Джойнт усе робить для того, щоб Iзраїль не "постарiв" (адже вигiднiше пiдтримувати похилого єврея в Українi за 20 доларiв на мiсяць, нiж сплачувати йому допомогу в Iзраїлi в сумi 450 доларiв).
-- Регулярно попереджуючи про можливе припинення у майбутньому фiнансування iз-за кордону, Джойнт, окрiм закликiв i декларацiй, нiчого не робить для переорiєнтацiї єврейського населення України зi споживацького вектора на продуктивний.
Також в iсторичному досвiдi Джойнта було i таке явище: "С течением времени Джойнт убедился в том, что окрепшие местные общины сами в состоянии заниматься благотворительной деятельностью и изыскивать средства на пополнение фондов. В 1924 году Джойнт принимает решение не вмешиваться в работу местных организаций. Большинство американских специалистов вернулось на родину (пiдкреслено мною. - А.М.). Для продолжения работы по экономическому возрождению еврейских общин Джойнт вместе с Еврейской поселенческой ассоциацией создал Американскую объединенную организацию по восстановлению - для финансирования кредитных кооперативов или касс взаимопомощи, появившихся позже в Польше, Румынии и Литве" [102, с. 2].
-- Незацiкавленiсть єврейських лiдерiв (олiгархiв) у змiцненнi фiнансової незалежностi общин є їхнiм єдиним засобом пiдтримувати видимiсть реального iснування на всереспублiканському рiвнi таких органiзацiй, як Всеукраїнський єврейський конгрес (ВЄК), Об'єднана єврейська община України та Єврейський фонд України.
-- У релiгiйний єврейських органiзацiях рабин утримує общину, фактично будучи i її керiвником. Про яку цдаку можна говорити, якщо рабин платить грошi єврею, який прийшов у синагогу на молитву. До тих пiр, поки у нас буде iснувати община для рабина, а не рабин для общини, буде вiдбуватися i подальша деградацiя особистостi рядового єврея, якого привчають отримувати за молитву, а не навпаки зробити пожертвування перед початком молитви, як це прийнято в єврейськiй традицiї.
-- Стан i перспективи економiчного розвитку України не дає пiдстав сподiватися, що незабаром будуть вирiшенi державою питання задоволення потреб нацiональних меншин, а етнонацiональна полiтика України ще довго не буде вiдповiдати свiтовим стандартам.
В умовах, коли держава не має можливостi забезпечити для бiльшостi громадян належного рiвня життя i соцiального захисту, органи державної влади просто зобов'язанi показати народовi України можливий вихiд iз скрутного становища i створити сприятливi умови для органiзацiї рiзних форм кооперативної самодопомоги єврейського населення. Паралельно iз стимулюванням та пiдтримкою пiдприємництва держава має створити умови для ефективного кооперативного самозахисту населення вiд недобросовiсних пiдприємцiв-посередникiв. Формування приватного (пiдприємницького) сектора в економiцi має супроводжуватися створенням ефективного кооперативного сектора. На це не потрiбнi великi кошти iз бюджету. Потрiбне лише щире, безкорисливе бажання "державних мужiв" допомогти простому народовi.
Кооперативний рух неможливий без постiйного пiдвищення освiтнього рiвня його учасникiв. У пiдроздiлi 1.2. нами переконливо показано, що iдеологiя кооперацiї, її принципи i цiнностi природним чином випливають з єврейської традицiї. Тому через кооперативну iдеологiю легко буде вiдкрити в людях їхнi кращi риси щодо питань єврейської самосвiдомостi, а теорiю кооперативного руху вивчати i впроваджувати на принципах i цiнностях iудаїзму.
Для цього до програм усiх єврейських навчальних закладiв, що дiють в Українi, необхiдно включити курс "Кредитна кооперацiя як елемент самофiнансування общини" з метою пiдготовки майбутнiх лiдерiв цього руху в єврейських общинах.
В усiх єврейських ЗМI повинна пропагуватися ця iдея як вiдповiдь на постiйнi запити єврейських общин з приводу пошуку засобiв для подальшого розвитку єврейського общинного руху.
А держава повинна виступити iнiцiатором втiлення цiєї iдеї в життя єврейської громади України як єдиного можливого засобу вирiшення питань самофiнансування общинного руху на сучасному етапi, почати переговори з Джойнтом щодо цього питання як практичного виконання його статутних завдань.
ВИСНОВКИ
Очевидно, що виявлення тенденцiй i темпiв соцiального (у тому числi i професiйного) розвитку етнiчних спiльнот у рiзних етнополiтичних системах, що реалiзуються в країнах iз значними вiдмiнностями державного устрою, потребує поглибленого аналiзу.
Але вже найбiльш загальний пiдхiд говорить про те, що в основi цих тенденцiй лежить вплив етнокультурних особливостей етнiчних спiльнот, коли пiд термiном "культура" розумiється складна система механiзмiв адаптацiї, що притаманна соцiальнiй (етнiчнiй) спiльнотi, система, яка складалася впродовж всiєї iсторiї iснування цiєї спiльноти. По сутi, культура - це друга природа, що створена людиною для полегшення свого пристосування до умов життя. Нема сумнiву в тому, що одним з найважливiших елементiв такої системи є професiйна, трудова сфера.
Слiд вiдзначити, що ефективнiсть державного регулювання етнонацiональних процесiв, як важливого чинника забезпечення соцiальної стабiльностi у суспiльствi, насамперед, злежить вiд чiткого визначення концептуальних засад етнополiтики та завершення формування правової бази в данiй сферi. Потрiбно прискорити прийняття цiлого ряду спецiальних програм, без запровадження яких гарантування прав нацiональних меншин може залишитись мертвою буквою. I тут вже потрiбна державна (пiдкреслено мною. - А.М.)допомога та спiвпраця.
Одним з найважливiших завдань здiйснення соцiальної полiтики є пошук джерел фiнансування i надходження гуманiтарної допомоги.
Як було доведено у нашому дослiдженнi, тiльки держава (в особi своїх вiдповiдних органiв) може посадити за стiл переговорiв усi зацiкавленi сторони (у нашому випадку - лiдерiв єврейської громади України, спонсуючу органiзацiю "Джойнт") i запропонувати вирiшення проблем самофiнансування шляхом спiльного створення єврейського кредитно-кооперативного руху (на прикладi української громади та Канадської програми розвитку кредитних спiлок в Українi (КПРКСУ)).
В той же час держава повинна розробити спецiальну програму для запровадження масового кооперативного руху серед єврейської громади України.
Iнтеграцiя України у європейськi структури передбачає, серед iншого, i пiдвищення вiдповiдальностi нашої держави за дотримання мiжнародних правових стандартiв захисту прав етнiчних меншин, як однiєї iз складових захисту прав людини. Саме цим шляхом, як свiдчить аналiз розвитку вiтчизняного законодавства, i намагається йти Україна.
Реальна i достатня допомога громадянам країни можлива лише за умови послiдовного проведення в державi курсу економiчних реформ i законодавчого забезпечення цього процесу, чим в нашому випадку є кооперативний рух.
"Жити стало дуже важко..." Все частiше сьогоднi цi слона можна почути вiд робiтникiв, службовцiв, селян, пенсiонерiв, iнвалiдiв, представникiв iнтелiгенцiї та навiть пiдприємцiв. Нелегко дається народовi України процес трансформацiї суспiльства та побудови ринкової економiки.
Держава сьогоднi не може допомогти своєму народовi, бо сама перебуває в скрутному становищi i потребує допомоги. Але вона може створити умови для того, щоб народ сам собi допомiг. А якщо народ допоможе собi - цим вiн допоможе й державi. Самодопомога народу -- це найпростiший, найефективнiший та найдешевший вихiд для держави, яка опинилась у кризовому станi. Тому держава мала б створити всi умови для того, аби iдея кооперативної самодопомоги населення стала нацiональною iдеєю, "свiтлом в кiнцi тунелю", державною iдеологiєю, що об'єднає широкi верстви населення, громадськi органiзацiї, полiтичнi партiї у прагненнi пiдняти рiвень життя українського народу. Адже саме вiд цього залежить процвiтання держави.
Український народ прагне полiпшити своє життя. Кооперативна iдея економiчної самодопомоги може допомогти йому це зробити, як допомогла вже багатьом народам свiту. Слово за державою...
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
-- Гончаренко В.В. Кредитнi спiлки як фiнансовi кооперативи. - Київ: Наукова думка, 1997.
-- Вестник еврейского университета в Москве. - 1992. - N1.
-- Эльце А. Еврейский вопрос и национализация кредита. - Киев, 1914.
-- Бабенко С.Г., Гелей С.Д., Гончарук Я.А. та iн. Iсторiя кооперативного руху: Пiдручник для кооперативних вузiв. - Львiв: Iнститут українознавства НАНУ, 1995.
-- Рабочее движение // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: "ТЕРРА", 1991. - Т.13.
-- Дубнов С.М. Новейшая история еврейского народа. - Иерусалим:
Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. - Т.3.
-- Первое мая 1892 г., четыре речи еврейских рабочих. - Женева, 1893.
-- Мартов Л. Записки социал-демократа. - М.: Новая Москва, 1924.
-- Ефес А. Очерки истории еврейского рабочего движения. - М.-Л.: ГИЗ, 1929.
-- Кредитная кооперация в черте еврейской оседлости. - СПб: Экономия, 1911.
-- Кооперативное движение // Краткая еврейская энциклопедия. - Иерусалим, 1996. - Т.4.
-- Буздалов И.Н., Шмелев Г.И. Вопросы экономики. - Москва, 1995 (N1).
-- Бернвальд А.Р., Цихотский А.В. Потребительская кооперация в условиях перехода к рыночной экономике: Проблемы членских отношений. - Новосибирск, 1994.
-- Зак Л.С. Основные начала теории кредита и кредитной кооперации. - Петроград: Кооперация, 1919.
-- Темирбулатов А.О. Основы кооперативного строительства. - Москва, 1992.
-- Вахитов К.И. Кооперация. Теория, история, практика. - М.: Дашков и К0, 2004.
-- Туган-Барановский М.И. Социальные основы кооперации. - Москва, 1989.
-- Бункина М.К., Семенов В.А. Экономика и психология. - М.: Дело и Сервис, 1998.
-- Переломов А.С. Слово Конфуция. - Москва, 1992.
-- Фишман Г. Быть или не быть: евреи перед выбором. - Москва, 1995.
-- Орлянський В.С. Євреї України в 20-30-тi роки ХХ сторiччя: соцiально-полiтичний аспект. - Запорiжжя, 2000.
-- Раввин Йосиф Телушкин. Еврейская мудрость. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2001.
-- Хафец Хаим. Краткая книга заповедей. - Иерусалим: Лев Самеах, 2000.
-- Раби Моше бен Маймон (Рамбам). Книга заповедей. - Иерусалим: Швут Ами, 2002.
-- Иегуда Векслер. Кицур Шулхан Арух (Краткий свод законов еврейского образа жизни). - Иерусалим: Шамир, 1994.
-- Раби Шломо Ганцфид. Кицур Шульхан Арух. - Москва: КЕРОР, 1999.
-- Каплан Р. Как правильно одалжывать деньги. Еврейские законы ссуды и роста. - Иерусалим: Алаха для всех, 1998.
-- Менахем Элон. Еврейское право. Ч.1. - Иерусалим: Амана, 1989.
-- Вол бодливый // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т.5.
-- Владение // Там же.
-- Собственность // Там же. - Т.14.
-- Принуждение // Там же. - Т.12.
-- Повреждение телесное // Там же.
-- Клятва // Там же. - Т.9.
-- Убытки // Там же. - Т.15.
-- Кража // Там же. - Т.9.
-- Грабеж // Там же. - Т.6.
-- Киньян // Там же. - Т.9.
-- Купля-продажа в еврейском праве // Там же.
-- Мена // Там же. - Т.11.
-- Наем личный // Там же.
-- Договор // Там же. - Т.7.
-- Наследование в еврейском праве // Там же. - Т.11.
-- Мировая сделка // Там же.
-- Ора Лимор, Амнон Раз-Кракоцкин. Евреи и христиане. - К.1. - Израиль: Открытий университет, 2000.
-- Кандель Ф. Книга времен и событий. - К.2. - Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002.
-- Рав Натан Ортнер. С точки зрения Торы. - Иерусалим: Авида.
-- Еврейская традиция. - Иерусалим: Шамир, 1998.
-- Молитва // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т.5.
-- Пилкингтон С.М. Иудаизм. - Москва: Гранд, 2001.
-- Миньян // Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: Репринт "ТЕРРА", 1991. - Т.5.
-- Чернова Л. Мост над пропастью (Семья - как хранитель еврейского самосознания и зеркало ассимиляции) // IХ Мiж нар. конф. "Доля єврейської духовної та матерiальної спадщини в ХХ столiттi". - К.: Iнститут юдаїки, 2002.
-- Хайм Донин. Быть евреем. - Иерусалим: Шамир, 1998.
-- Елиягу Ки-Тов. Ты и твой дом. - Иерусалим: Шамри, 2002.
-- Ктубот. Еврейская энциклопедия. Свод знаний о еврействе и его культуре в прошлом и настоящем. - СПб: Брокгауз-Ефрон; Москва: "ТЕРРА", 1991. - Т.9.
-- Там же. - Т.14.
-- Блу Гринберг. Традиционный еврейский дом. - М.: Мосты культуры; Иерусалим: Гешарим, 2000.
-- Рабинович В.З. Тайны еврейских мудрецов / Под общ. ред. В. Кацмана. - Т.1. - К.: CN-Столичные новости, 2003.
-- Рабинович В.З. Тайны еврейских мудрецов / Под общ. ред. В. Кацмана. -
Т. 3. - К.: CN-Столичные новости, 2004.
-- Баркет Л. Як розпоряджатися своїми грошима. Планування фiнансiв вiдповiдно до бiблiйних принципiв. - Рiвне: Обiтниця миру, 2002.
-- Бликштейн Л.С. Идея Завета, народ и личность в библейской традиции. / К анализу историко-культурного кризиса европейского миросозерцания. - М.: Ид-во Российского открытого ун-та, 1991.
-- Сборник материалов об экономическом положении евреев. - СПБ.: Изд. Евр. Кол. Общ., 1904. - Т. 2.
-- Там же. - Т. 1. - С. 245.
-- Там же. - Т. 2. - С. 247.
-- Тотомианц В.Ф. Сельскохозяйственная кооперация / Очерки с приложением установ. - СПб, 1908.
-- Маслов С.К. К теории кооперативного кредита // Вестник кооперации. - 1914. -N 41.
-- Кооперация. Страницы истории: В 3-х томах. - М.: Наука, 2001. - Т.1. -
Кн. 2.
-- Кредитна спiлка. Свiй до свого по своє / Ред.-упоряд. В. Кобзар. - Київ, 2000.
-- Полищук М. Евреи Одессы и Новороссии. - Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002.
-- Книга о русском еврействе от 1860-х годов до революции 1917 г. Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2002. - Т. 1.
-- Еврейское колонизационное общество. Статистика - экономические очерки и исследования. - Вып. 1. Еврейская кредитная кооперация. - СПб: Север, 1908.
-- Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории духовного развития современного экономического человека. Евреи и хозяйственная жизнь. - М.: Айрис Пресс, 2004.
-- Эттингер Ш. История еврейского народа. - Иерусалим: Гешарим; Москва: Мосты культуры, 2001.
-- Бруцкус Б. Еврейское население под коммунистической властью. - Современные записки. - Кн. 36. - 1928.
-- Ларин Ю. Евреи и антисемитизм в СССР. - Минск: ГИЗ, 1926.
-- Струве П. Проект колонизации России // "Возрождение", Париж, 1925. - 25 октября. - N145.
-- Руль (Берлин). - 1925. - 1 октября. - N (1469).
-- Бенедиктов. Еврейская колонизация в СССР // "Последние новости". - 1925. - 6 ноября. - N 1699.
-- Еврейское колонизационное общество, деятельность его в СССР в 1923 году. - М., 1924.
-- Краткая еврейская энциклопедия. - Т. 2. - Иерусалим, 1982.
-- РГАСПИ Ф. 445. Оп. 1. Д. 22.
-- Там же. Ф. 17. Оп. 84. Д. 44.
-- Там же. Ф. 17. Оп. 86. Д. 283.
-- Там же. Ф. 445. Оп. 1. Д. 119.
-- Там же. Ф. 445. Оп. 1. Д .167.
-- Там же. Ф. 17. Оп. 84. Д. 748.
-- От Авраама до современности: лекции по еврейской истории и литературе.- М.: РГТУ, 2002.
-- Козерод О.В. Евреи Украины в период новой экономической политики. 1921-1929 гг. - К.: СПД Савчик, 2002.
-- Промыслово-кредитная кооперация среди евреев за 1923-1927 годы (по данным ЕКО). - М., 1928.
-- Гончаренко В.В. Кредитна кооперацiя. Форми економiчної самодопомоги сiльського i мiського населення у свiтi та в Українi (теорiя, методологiя, практика). - К.: Глобус, 1998.
-- Соцiальний захист в нацiональних громадах України: Матерiали Всеукраїнської конференцiї 12-14 червня 1998 року. - К., 1998.
-- Еврейские вести. - Август, 2002. - NN 15-16 [251-252].
-- Мучник А.М. Самофинансирование ... Прошлое - ! Будущее - ?. - К.: ЕФУ, 2004.
-- Еврейский обозреватель. - Июнь, 2002. - NN 12/31.
-- Там же. - Февраль, 2004. - NN 3/70.
-- "Джойнт" в бывшем Советском Союзе. отчет за 1992 год.
-- Финансирование общины: Практическое руководство по сбору средств и организации самофинансирования в еврейских общинах. - Санкт-Петербург, 1996.
-- Еврейская благотворительность в новом тысячелетии. Материалы ежегодной конференции 21-23 декабря 1999 года. - СПб, 2000.
-- Регион: пять лет жизни. - Корни, 1997. - N5-6.
-- Джойнт // КЕЭ. - Т. 2.
-- Гутман Г.В., Дигилина О.Б., Чукин Н.И., Ситько В.П., Калмыков В.В. Формы кооперативного движения в условиях рыночных реформ. - М.: Дашков и К0, 2003.
-- Американский еврейский объединенный распределительный комитет "Джойнт". К 75-летию благотворительной деятельности. - ИПП "Типар", 1989.
У складi губернiй: Волинської, Подольської, Київської, Чернiгiвської i Полтавської
У складi губернiй: Бессарабської, Херсонської, Катеринославської i Таврiйської
Гранична позичка, вiдповiдно до статуту бiльшостi товариств, може в 5-6 разiв перевищувати розмiр паю
? ТРП - Товариство ремiсничої та землеробної працi. Створено в 1880р. в Росiї для розвитку єврейських ремiсничих та сiльськогосподарських шкiл, та єврейських землеробних колонiй. Засновниками були "залiзничний король" С. С. Поляков та вiдомий економiст Н. I. Бакст. Дiє в СНД i по цiй час, штаб-квартира знаходиться в Лондонi.
Комзеп - комiтет по земельному улаштуванню працюючих євреїв при президiї Ради нацiональностей ЦВК СРСР. Створений в 1924р. за постановою ЦВК СРСР для залучення єврейського населення до землеробної працi.
ТЗЕП - Товариство землевлаштування єврейських працюючих в СРСР (громадська органiзацiя). Створено в 1925р. у Москвi, для проведення збирання коштiв в рiзних країнах свiту(в основному серед євреїв), для пiдтримки єврейського сiльськогосподарського руху.
Джойнт - "Американський об'єднаний єврейський комiтет по розподiлу фондiв" - єврейська благодiйна органiзацiя, заснована в 1914р. з iнiцiативи Ф. М. Варбурга, Дж. Г. Шиффа i Л. Маршала. З 1922р. вiдкривав в СРСР медичнi пункти, безкоштовнi їдальнi, професiйнi училища, позичковi каси та фiнансував єврейськi сiльськогосподарськi поселення на Українi i в Криму. Дiє в СНД i по цiй час.
Вiд двох товариств, якi погасили свою заборгованiсть у листопадi 1927 р., рiчнi звiти не отриманi
224
--