Я йшов по притрушенiй снiгом стежцi, обминаючи снiжинки, що густо сипалися iз зацементованого неба.
Червоний... зелений... червоний... зелений... червоний... зелений... червоний... люди намагаються внести порядок у гармонiю...
Снiжинки все кружляють - цей зорепад нiколи не зупиниться...
I раптом за снiжинками виникає постать корабля.
Снiжинки обiйняли дерева...
Тiльки я бачу цей корабель.
Я знаю
Це - корабель моїх мрiй.
Вiн повiльно пливе, розхиляючи нитки, що звисають з неба...
Вiн зупиняється бiля мене.
З п а л у б и : Сiдай! Ми летимо у країну дитячих мрiй! Там все, про що ти в дитинствi
мрiяв! Летимо з нами! До країни мрiй!
Я : Я не полечу з вами. Я багато про що мрiяв - надто багато щоб все це помiстилося в однiй країнi.
З к о р а б л я : Помiститься! Все, що ти хотiв! Країна мрiй безмежна!
Я : Я все одно не полечу з вами.
З к о р а б л я : Чому?! Це ж країна твоїх мрiй!
Я : У тiй країнi мене не чекає ВОНА...
I корабель повiльно розчиняється у снiжнiй iмлi.
Прощавайте, мрiї дитинства.
Вам уже не мiсце у моєму серцi.
Продовжую iти...
Iти до НЕЇ; ВОНА десь там чекає, дивлячись у вiкно, i думки їй зiгрiвають теплi iскорки снiжинок...
Раптом зупиняюсь.
Нахиляюсь до снiгу - i з самого вершечку набираю у долонi снiжинок. Гладжу їх.
Закриваю очi...
Вiн нiжний як волосся коханої.
* * *
А корабель моїх дитячих мрiй припливав щороку, i щороку повiльно розчинявся у зорепадi снiжинок... аж доки одного вечора не з'явився.
Але я вирiшив, що не полечу.
Ще того вечора... коли ВОНА на мене чекала... а корабель моїх мрiй вперше проплив мiж снiжинок... а снiг був нiжний як волосся коханої.