Рудоквiтлим ластовинням посмiхався вiн менi,
Йшов тихенько, нiби тiнню притулившись до стiни.
За плечима - 100 дорiжок, за душею - 100 плачiв.
Кроком цих худеньких нiжок йшов вiн через 100 снiгiв.
"Вiн нiкчемний, вiн непотрiб, вулиця - його сiм`я" -
Так казали. Вiн самотнiй, ось в чiм справа, знаю я.
Також знаю - нi до чого янголом його вважать -
Клей у сумцi у малого, щоб турботи забувать,
Та не склеїш бите щастя, не забудеш про печаль.
В пеленi галюцинацiй глузд втрачається, на жаль.
I не плаче вiн ночами, i не вчиться допiзна.
I не згадує про маму. Може, вiн її не зна?
Вiн жалю не потребує i не дякує за хлiб.
Вiн краде i жебракує, бреше, що вiд долi втiк.
Не втечеш вiд збайдужiння, не залишишся один,
А потрапиш в павутиння, що сплiтає далечiнь.
I здалось менi, що сонце вiн не бачив у життi,
Нiби снiг i хуртовина замели його слiди.
Але нi, його торкались неслухнянi промiнцi,
Ластовинням залишались на замурзанiй щоцi.
Днi минули й на вокзалi знову бачу метушню -
Безпритульнi в свiт стрiляли з саморобного вогню.
Де ж узяти стiльки злости, стiльки горя i журби,
Щоб стрiлять в зiрки i небо з неспокiйної юрби.
Не прострелиш власнi сльози, не прострелиш свою тiнь,
Не прострелиш захiд сонця i безкрайню далечiнь.
Вбити можна лиш людину, вбити можна тiльки свiт,
Що, чужим прийшовши сином, просить хлiба у ворiт.
Я побачила малого, що навiк заснув в кровi
Бiля нiби кам'яного чергового. На землi
Вiн лежав, розкинув руки, нiби зустрiчi чекав
З чимсь таким, що знищить муку i брудний старий вокзал.
Черговий сказав: "Дрiбницi. Непотрiбне бомженя.
Хорошо, не зацепiла пуля вас iлi мєня".
Я мовчала. Що казати? Тут не владнi вже слова.
Можна вцiлити у серце, та журба завжди жива.
I чомусь згадалось свiтло, "зайченята" на стiнi,
Жовтий сонях, спеки подих поввижалися менi.
Хочу бачити крiзь серце, крiзь дрiмоту сiрих днiв
День, коли ласкаве сонце хлопець цей в життi зустрiв,
Як воно торкалось стиха ластовиння на щоцi,
Як зникало вперте лихо, що вiдлите у свинцi.
Нi, немає в свiтi кулi, що могла б ущент розбить
Рудоквiтлу квiтку долi i очей скляних блакить!
2004