Патрацкая Н. В.
Лис i перлова ледi (укр)

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Типография Новый формат: Издать свою книгу
 Ваша оценка:
  Наталiя Поторицька
  Лис i перлова ледi
  
  
  
  
  Глава 1
  
  За вiкном хвилювалося море. На горизонтi виднiвся Бiлий парус яхти. Жiнка з подивом спостерiгала за чоловiком, який ставив пiр'я павича у вузьку вазу, що стоїть перед вiкном. Вона тiльки сьогоднi приїхала в замок павича, а вiн її i не помiчає!
  - Iване Сергiйовичу, що ти робиш з пiр'ям? - запитала вона, пiднiмаючи руками пишне бiле волосся над своєю головою.
  - Вiкторiя Львiвна, не заважай! Я роблю антену, звичайну антену - - вiдповiв чоловiк, продовжуючи ховати дроти в пiр'ї павича.
  - Навiщо такi складнощi, милий? Можна сказати, таємничiсть.
  - Все тобi Розкажи! Я мiную життя вiд неприємностей. Я стежу за своїм царством-державою i за своїм палацом.
  - Детальнiше поясни, - кокетливо попросила Вiкторiя Львiвна, хоча її це найменше цiкавило. Вона ще сподiвалася, що повернулася додому назавжди.
  - Казку Пушкiна пам'ятаєш:"Царюй, лежачи на боцi"? Ось я i виконую заповiт великого казкаря. Я дуже люблю лежачи керувати людьми.
  - Поясни для тих, хто не розумiє! - капризно вигукнула панi.
  Вiкторiя Львiвна ще намагалася привернути до себе увагу чоловiка.
  - Добре, я поясню. Справа в тому, що у мене iснує мережа пiдслуховуючих пристроїв, а антена менi допомагає полiпшити якiсть зв'язку з моїми службовцями, а якщо хто її зачепить...
  - I мене ти прослуховуєш?! - здивовано перервала його слова Вiкторiя Львiвна, поправляючи комiрець бiлої блузки. Та й вся вона була одягнена в бiлий шкiряний одяг.
  - А то! Улюблена жiнка повинна бути пiд контролем iмператора!
  - Ти вже i граф, I цар, i iмператор! Все, я образилася.
  Вiкторiя Львiвна, найкрасивiша з жiнок, задумалася i схлипнула. В її головi пронеслася каша слiв, яку вона наговорила в рiзний час i по рiзному приводу. Вона взяла шкiряну валiзу на колiщатках, який ще не розпакувала, викликала таксi i поїхала в пансiонат, поки Iван Сергiйович, якого всi звали граф Павич, налаштовував антени в будинку, що належить йому з незапам'ятних часiв.
  Трава дзвенiла в сонячних променях i на коренi перетворювалася в сiно. Було нестерпно жарко. Двi дiвчини, лiана i Алла, їхали у великiй кабiнi попутної машини разом з шофером. Вони проїхали степовий заповiдник. Через деякий час машина в'їхала на пiвострiв, проїхала повз лелек. Їх величезнi гнiзда знаходилися на стовпах лiнiї електропередачi.
  Степовий пiвострiв уткнувся в лиман, там лелека живе i фазан велетень. Той лелека стоїть на стовпi бiля дороги, вiн бачить, хто їде, його погляди суворi. Так, що вiн помiтив? Уздовж берега зелень. Будинки невеликi. I море, i мiлини. Взимку людей мало, але бiльше навеснi. А влiтку всi їдуть сюди на постiй.
  Приваблює всiх море трохи вище колiна. Для маленьких дiток немає в морi межi: купайся, грай i лiкуйся серед трави, що в морi росте, просто так для чуток. Роздолля для маленьких дiток, великих, а вiдпочинок, засмага тут зовсiм за грошi, що краще не вигадати. Море без хвиль. Липень настав. Пляж знову повний. I як безмежнi на морi огляди! Медузи почистили воду, немає смiття. В душi дуже порожньо без добрих друзiв, як нiби потрапила в чужий я музей.
  Машина швидко проїхала селище, оточене з трьох сторiн морем. З одного боку селища розташовувалися два пляжi: один дикий, з обривистими берегами, а другий звичайний.
  - Центральний пляж вiдрiзняється дрiбним пiском i мiлководдям, по мiлинi можна йти довго-довго, а вода все не пiднiмається вище грудей, - повiдомив шофер, забираючи плату за проїзд.
  Приїхали дiвчата до моря, зняли будиночок зi зручностями у дворi. Навпроти їхнього будиночка стояв будинок, в якому жила Лiтня пара. Колись лiтнi люди зустрiчалася щолiта на мiсцевому пляжi, потiм вони одружилися i купили маленький будиночок, пiзнiше побудували свiй будинок по модному в той час проекту. Два будинки пов'язувала арка з гiлками винограду, якi в художньому безладi обвивали дерев'яну решiтку. У дворi росли яблуневi та сливовi дерева. Зовнi дiлянку оточували дерева айви. Зручностi у дворi включали в себе холодну воду з труби, яка лiниво бiгла на посуд або в чайник. Поруч з краном стояв столик i двi лавки, на них їли в лiтнiй час. Господар цих двох будинкiв найчастiше працював в майстернi, прибудованої до великого будинку. У дворi господарювала Iванiвна. Вона здавала приїжджим маленький будиночок i вирощувала для продажу помiдори. Помiдори покривали всю пiдлогу веранди, залишаючи маленьку дорiжку для ходьби. Господиня постiйно розповiдала, як важко їй продавати помiдори...
  Молода людина з тонкими рисами обличчя, що володiє гнучкою фiгурою, йшов до берега моря. Вiн з цiкавiстю подивився на триповерховий замок. Замок павича, як його називали всi мiсцевi жителi, стояв на першiй лiнiї вiд берега моря. Мiцна будiвля здавалася висiченою зi скелi навiчно. Нiхто з живуть в цих краях людей не уявляв морський берег без цiєї старовинної будiвлi. Незабаром вiн уже лежав у бiлому шезлонгу i дивився на яхту з бiлими вiтрилами, що пропливає на горизонтi. Вiн помiтив, як над яхтою виникла Бiла хмарка i полетiла до берега. Його звали Iлля Львович Лис.
  Вiн називав себе сiмейним детективом. Вiн приїхав на узбережжя з двох причин, вiдпочити i побачити здалеку за своєю зведеною сестрою. Вiн був у вiдпустцi, йому було елементарно нудно. Молодий чоловiк сумно обвiв берег поглядом i помiтив двох дiвчат, що лежать на пiску недалеко вiд нього. Одна з них йому дуже сподобалася. Вiн забув про море, палац, бiлу яхту, про сонце, яке обпiкало йому плечi. Вiн бачив тiльки її.
  Сонце свiтило i грiло. Хвилi лиману лiниво набiгали на берег. Двi дiвчини нiкуди не поспiшали. Вони лежали на килимку, насолоджуючись життям. Їм було добре. Бажання повнiстю були вiдсутнi. Ейфорiя вiд вiдпустки була повна. Поруч з ними нiхто не лежав, значить, нiхто їм не заважав. З моря посилився вiтер.
  Молодий вiтер виявився пронизливо холодним. Вiтер прилетiв таємничий, в ньому таїлися цiлi зграї бiлих метеликiв. I все це таїнство природи закрутилося над загоряють людьми. Пляжна публiка стала приймати вертикальне положення. Люди швидко надiли на себе свiтлий одяг. Сонячний лiтнiй день непомiтно став похмурим. Одна з дiвчат вiд холоду стала обертатися.
  - Лiана, йдемо додому! - закричала вона, нервово тупцюючи на одному мiсцi. - Менi холодно i страшно. Погода так рiзко змiнилася! Цi метелики! Я не люблю комах з крильцями! Ой, вони на мене сiли! Ой, я їх боюся!
  Дiвчина пiднялася зi свого мiсця. Вона розмахувала капелюхом над головою, змахуючи з себе бiлих метеликiв, пiдстрибуючи на мiсцi в такт капелюсi i вiтру.
  - Алло, давай ще на метеликiв подивимося. Вони такi красивi! Вони так красиво лiтають! Коли ми ще зустрiнемо живе бiле хмара лiтаючих крилець! Це диво! - натхненно вигукувала Лiана, торкаючись свого свiтлого волосся, дивлячись на зграю бiлих метеликiв.
  - Що на них дивитися?! Гусеницi вони недоробленi! - роздратовано промовила Алла, згинаючись усiм тiлом i показуючи, як їй не подобаються бiлi метелики, що лiтають навколо них.
  - Не знаю, куди нам поспiшати. До обiду двi години. Одягни покривало на себе i заспокойся! Та перестань ти смикатися! Метелики не кусаються! - повчально промовила Лiана.
  - Гусениця-плодожерка, ти про їжу можеш не думати? - трохи роздратовано вiдповiла їй подруга.
  - Так, я завжди їсти хочу! Я завжди пам'ятаю про обiд! Але тут так добре! Менi приємно сидiти на березi моря в полонi бiлих метеликiв. I не жарко. I так красиво з цими лiтаючими метеликами по всьому пляжу!
  - Ти мене вбиваєш! Та подивися ти на нас з боку! Хоч би один хлопець до нас пiдiйшов! Неначе їх i на пляжi немає! Через тебе-любительки поїсти - i на мене нiхто не дивиться!!! - розкричалася Алла.
  Слова дiвчини почув вiтер. Вiн закрутив навколо двох молодих людей i протягнув їх по пляжу до дiвчат. Хлопцi похитувалися в струменях морського вiтру.
  поруч з морем зникає з пiднебесся Синява, повз гордо пропливають золотистi хлiба. Махає колосом пшениця, хилить гiлки виноград,
  а незрима межа притупила тихо погляд. Небо, море - все белесо,
  Сонце бiле вдалинi. Вiдблиски сонця, як колеса, бiлi в море кораблi.
  З моря здунуло втiкачiв, з моря вiтер раптом принiс зграю метеликiв-бiлянок, зграю сонечок i мрiй.
  Дiвчата були обгорнутi бiлими метеликами i, як двi гусеницi, впали вiд пориву вiтру бiля нiг Алли.
  - Алла, тобi подарунок вiд вiтру! Кого ти просила, того й отримала! - вигукнула Лiана, вельми задоволена ситуацiєю. - Подивися, як хлопцi забавнi в бiлих метеликах! Вони немов у бiлих сорочках! У них i на обличчях метелики!
  - Хлопчики медом намазанi! Вони такi липкi, що всiх метеликiв на себе зiбрали! - презирливо вигукнула Алла.
  - Дiвчатка, виручайте! - закричав блондин. - У нас крем для засмаги медовий!
  Лiана змахнула килимком над молодими людьми: метеликiв як вiтром здуло.
  - Я молодший помiчник вiтру! - вигукнула Лiана, не вiдриваючи погляду вiд блондина, повiльно складаючи килимок, виконаний пiд циновку, i укладаючи його в пляжну сумку.
  Молодi люди стали пiднiматися з землi, намагаючись струсити з себе останнiх прилиплих до них метеликiв. Вони немов виросли з пiску: великi i красивi, молодi i сильнi.
  - Юра, дивись, якi дiвчатка! Якi дiвчата! Блиск!
  - Паша, вони тобi навiщо? Тобi що, дiвчат не вистачає?
  "Значить, брюнета звуть Паша", - промайнуло в головi лiани.
  - Хлопчики, ми звичайнi дiвчата, - ввернула грайливо Алла.
  - Дiвчатка, але ми не з вашої колекцiї, - промовив Юра, свiтловолосий молодий чоловiк середнього зросту рокiв двадцяти шести.
  Лiана швидко одягла на себе шорти i топiк. Як це не здасться дивним, але вона не була в суцiльному купальнику i виглядала цiлком нормально. Алла повiльно пiднялася i одяглася. Молодi люди подивилися на дiвчат оцiнюючим поглядом i переглянулися. Вони оцiнили їх досить швидко.
  - А ви нiчого дiвчинки! - вигукнув Паша, молодий чоловiк мiцної зовнiшностi рокiв двадцяти п'яти. - Дiвчата, об'єднаємо свої зусилля в проведеннi кращих днiв? У нас вiдпустка ще не скiнчилася.
  - Я згодна - - швидко вимовила Алла, боячись, що вони передумають, i запитально подивилася на подругу.
  Всi четверо встали i пiшли з мiсця, де на них напали метелики. Вiтер швидко налетiв i швидко зник. Прохолода залишилася.
  Iлля Лис бачив, як налетiли бiлi метелики на молодих людей. У нього виникла думка, що метелики прилетiли з бiлої яхти, що стоїть на горизонтi. Швидше за все, бiлою хмарою над яхтою i були цi метелики. Вiн пiдiйшов до мiсця, яке покинули молодi люди, i подивився слiдом дiвчатам. Вiн трохи шкодував про те, що його знову випередили двоє хлопцiв. Знову не встиг вiн познайомитися з дiвчатами першим. I в той же час вiн усвiдомлював, що з ним завжди так вiдбувається по життю. Вiн вибирає - у нього вiдбирають.
  Двi дiвчини i двоє хлопцiв повiльно йшли по пляжу. У хлопцiв в руках були ласти, а дiвчата несли пляжнi сумки з портретами незнайомок.
  - Дiвчата, де зупинилися? Вам куди? - запитав Юра i швидко продовжив говорити, не чекаючи вiдповiдi. - А ми прийшли на центральний пляж з ластами, а пiрнати тут взагалi нiкуди. Ми йшли, йшли по водi, i все дрiбно. Це дитячий пляж. Ми завжди на iнший пляж ходимо, там глибоко.
  - Юра, Паша, ми живемо в приватному секторi. У нас будиночок на двох - - вiдповiла в унiсон йому Алла. - Ми на цьому пляжi ходимо по мiлководдю i загоряємо.
  - Вiдмiнно! - вигукнув Паша. - Значить, у нас з вами однаковi умови побуту. Ми живемо в пансiонатi удвох в одному номерi i в пiску дрiбного пляжу плавати не вмiємо.
  - Нiчого собi! - вигукнула Алла. - I ще кажуть: умови однаковi! Та в нашому будиночку всього двi крихiтнi кiмнатки: в однiй ми їмо, а в iншiй спимо. Вiкна малесенькi i не вiдкриваються. Кватирка одна, i та крихiтна!
  - Дiвчата, ми закинемо речi в пансiонат i будемо бiля ваших нiг сьогоднi ж! - промовив Паша, не слухаючи обурення Алли з приводу її суворого життя.
  - Панове, ми килимки свої занесемо i вийдемо. А де зустрiнемося? - протараторила Алла, досить посмiхаючись таким приємним молодим людям.
  - Зустрiнемося бiля фонтану! Вона ще питає - - зневажливо зауважив Юра i показав на фонтанчик в кiнцi пляжу, з якого повiльно пiднiмалася i опускалася цiвка води.
  - Добре, - вiдповiла Алла.
  Дiвчата швидко пiшли до будиночка, що стоїть в тiнi дерев. Вони посмiхалися i перемовлялися про пляжний вiтер, про чудових метеликiв i про молодих людей. Вони зайшли в маленьку кiмнату, впали на старi металевi лiжка з перинами i величезними бiлими подушками. Лiана лягла на лiжко, що стоїть пiд вiкном. На маленькому вiкнi стояли три пера павича, притуленi до скла, вони нагадували про сонячну дорогу до моря.
  схилилася лампа надi мною, метал свiтився золотисто, i з дерев'яною темрявою скло сусiдило чисто. Рука тримала передi мною сторiнки мудрого поета, i чим поет писав сильнiше, тим бiльше загорялося свiтла.
  Не втрималася раптом рука: взяла зошит, взяла чорнило, але думка про лампу така легка, що лампа зовсiм не свiтила. Менi привезли перо жар птицi, воно над дзеркалом панує, в ньому вiдбиваюся я царицею, коли та лампа не горить.
  Раптом загорiлася: лоб, як мармур, сяяв велично погляд, перо служило замiсть рами. Так, з лампою все пiшло на лад. Схилилася лампа надi мною, метал свiтився золотисто, i з дерев'яною темрявою скло сусiдило чисто.
  Лiана перестала згадувати вiршi I сказала:
  - Алло, давай не пiдемо на побачення бiля фонтану. Я не хочу пригод з цими молодими людьми! Я їх боюся! Я їх не розумiю i не знаю, - занила дiвчина, чiпаючи зеленуватi пiр'я павича.
  - Лiана, i менi лiнь йти, але дуже хочеться пригод. Менi набридла нудьга! Що будемо робити? I лiнь, i боїмося, i дуже хочеться пригод?! Вряди-годи молодi люди з'явилися на нашому горизонтi, а нас лiнь розбирає. Знаєш, я пiду, а ти лежи на боцi i бiйся! Я одна пiду до них, - загрозливо промовила Алла, розглядаючи одяг у шафi.
  - Iди одна. А я не пiду! Я спати хочу, - промовила Лiана сонним голосом.
  - Згодний. Я одна пiду до фонтану з питною водою, а ти обiд готуй! Ми не пiдемо сьогоднi в кафе, - сказала наставливо Алла i подивилася на лiану. Вона побачила на її перлинних намистах бiлу перламутрову метелика. "Звiдки на намистах з'явився метелик?"- подумала вона, їй здалося, що метелик качає своєю маленькою голiвкою в такт диханню лiани.
  Алла махнула подрузi рукою i вискочила з будиночка. Вона була дiвчиною стрункою, зростання середнього, з каштановим волоссям нижче плечей. Досить швидко вона пiдiйшла до фонтану. З iншого боку до фонтану пiдiйшов Юра, молодий чоловiк середнього зросту зi свiтлим волоссям. Обидва вони подивилися один на одного з неприхованим iнтересом в сталевих очах.
  - Мене Алла звуть, - сказала вона i дружньо посмiхнулася.
  - А Мене звуть Юра, - посмiхаючись дiвчинi, представився молодий чоловiк, - i особисто ви менi визначено подобаєтеся, i навiть бiльше.
  - Менi приємно, що прийшли саме ви. Я вас вiдразу помiтила, - вiдповiла Алла, посмiхаючись бiлозубою, вiдкритою посмiшкою.
  - I менi приємно, що вам приємно i що саме ви сюди прийшли - - промовив Юра, продовжуючи посмiхатися, показуючи чудовi бiлi зуби.
  - Що будемо робити? Куди пiдемо? - запитала дiвчина.
  - Алло, Ви не боїтеся висоти? Дуже хочеться забратися на вежу. Мене вабить висота! Я хочу подивитися маяк. З нього спостерiгають за морем.
  - Добре, йдемо на вежу. Я не заперечую. Маяк тут звуть вежею...
  Алла i Юра пiшли в бiк вежi в двох кроках один вiд одного, але з кожним кроком вони наближалися один до одного, i в якийсь момент їх пальцi рук з'єдналися. Обидва зупинилися i подивилися один одному в очi. Йти не хотiлося.
  - Юра, ми на вежу не пiдемо? Будемо дивитися один на одного?
  - Пiдемо в парк, тут парком називають будь - яку групу дерев, якщо вони не фруктовi, - сказав молодий чоловiк i щiльнiше стиснув руку дiвчини.
  Парк це чи нi, але вони сiли на найближчу лавку Пiд каштаном.
  - Юра, а ви ким працюєте? Якщо не секрет? - запитала Алла, грайливо впиваючись поглядом в очi молодої людини.
  - Ми. Нiхто. Нiчого. Не одруженi. Не брали участi. Не були.
  - А серйозно? Менi дуже хочеться знати, з ким я говорю, хто менi сподобався! Для продовження знайомства - - i вона посмiхнулася кращою своєю посмiшкою.
  - Ми зi спецназу. Ми великi i жахливi марципани з метеликами!
  - Жарт? Ви все жартуєте! А менi стає прикро за себе, що я тут базiкаю невiдомо з ким, - надула губи Алла.
  - Нi, що ви, - заперечив Юра - - як би я посмiв жартувати з дiвчиною! Я Серйозна людина! Вiдповiм прямо: ми зi спецназу!
  - Так, ви мiцнi хлопцi, але у вас зачiски довговолосi.
  - Так, ми спритнi хлопцi. А ви хто?
  - Ми? Знати б, хто ми? Ми-двi дiвчини з пляжу.
  - АЛЛО, та ваша вiдповiдь ще крутiша, i вона менi не подобається!
  - Ми-двi художницi. Ми розписуємо шкатулки, - сумно вiдповiла вона.
  - Не нудно розписувати коробки пiд клепки? - засмiявся вiн.
  - Нудно? Нi. Нам подобається. Ми працюємо як фотографи. Достовiрно, - серйозно вiдповiла дiвчина.
  - Ви замiжня? Питання, принципове для вiдносин.
  - Нi, ми вiльнi дiвчата! У нас на фабрицi однi дiвчата та жiнки працюють. Чоловiки рiдко до нас в художню майстерню заглядають, тiльки коли шкатулки привозять для роботи. Нi, ми не одруженi! - поставила крапку в питаннi Алла i стала понуро дивитися в бiк моря.
  - Алло, вибачте, а з якого Ви мiста? Його можна назвати? - продовжував стукати питаннями Юра в майже зачиненi дверi.
  - Iз заштатного. Є таке мiстечко, - вiдповiла Алла, готова розвернутися i пiти в бiк маленького, але затишного будиночка.
  - Зрозумiв, говорити i називати своє мiсто ви не хочете. А ми з Пашею зi столицi приїхали, обидва працюємо програмiстами, - сказав Юра, - ми не одруженi i не були одруженi. Ми вчилися, служили в армiї i працювали.
  - Юра, ви сказали, що Ви зi спецназу. Ось уже й обманюєте мене, - з неприхованою образою в голосi промовила Алла.
  - Спецназ - це хобi, а так ми працюємо з комп'ютерами.
  - Зрозумiло з вами, що все незрозумiло, проте вельми цiкаво. А це не ви випадково купили в своєму мiстi всi готелi?
  Погляд Юри випромiнював холод. Алла зрозумiла, що запитала дурiсть. Вони замовкли, наче пробiгли сто метрiв на швидкiсть i втомилися, хоча сидiли на лавцi. Пiшов рiдкiсний теплий дощ. Алла розкрила парасольку. Юра посунувся до дiвчини i взяв її руку з парасолькою в свою руку. Вони переглянулися. Руки потеплiли...
  - Пiднiмайтеся, Алло, дощ пройшов. Увечерi приходьте з подругою в пансiонат на танцювальну веранду. У нас сьогоднi танцi. Ми будемо вас чекати!
  - Ми обов'язково прийдемо, - без особливої радостi погодилася Алла.
  I вони розiйшлися в рiзнi боки.
  Алла прийшла додому розсерджена, посмiхалася вона натягнуто.
  - Алла, що було? Де ти так довго була? - промовила Лiана.
  - На побачення прийшов Юра, вiн питав, хто ми i звiдки - - невесело сказала Алла.
  - Тому я не хотiла йти, - пробурчала Лiана.
  - Вони нас чекають ввечерi на танцях в пансiонатi, - задумливо сказала Алла i подивилася на себе в маленьке дзеркало на бiлiй стiнi.
  - Схоже, ти не дарма ходила на побачення i ви до чогось домовилися! Обiд готовий! Сiдай! - нарочито весело сказала Лiана.
  Дiвчата сiли за стiл, поїли i незабаром заснули. О четвертiй годинi дня вони прокинулися i стали думати про те, в чому їм йти на перше побачення. Вiдпочилi очi сяяли в передчуттi зустрiчi. Густе волосся хвилями спадало на плечi. Одяг для побачення лежав на лiжку. Самi дiвчата сяяли вiд неусвiдомленої надiї на майбутнє.
  В кiмнату заглянула Iванiвна:
  - Дiвчатка, а ви покращали! Куди йдете? А то ви всi вдома сидите.
  - На дискотеку! - крикнули дiвчата, розглядаючи одяг.
  - Дiвчатка, повторюю, сюди не приводьте кавалерiв! Я їх не пущу!
  - Ми знаємо. Ми добре запам'ятали заборони - - сказала тихо Лiана.
  Господиня пiшла. Дiвчата сiли в два крiсла i вирiшили трохи почитати, але рядки перед очима не рухалися. Вони одночасно вiдклали книги i задумалися. Наростало загальне напруження.
  - Я боюся, - випалила Лiана. - Менi не по собi. Дрожу вся.
  - Чого боїшся? А тремтиш, бо замерзла на пляжi, - зауважила Алла, розчiсуючи розкiшнi каштановi пасма волосся.
  - Менi страшно, тому що я цих чоловiкiв не знаю, - Нила Лiана, розчiсуючи свiтлi пасма волосся.
  - Завжди всi когось не знають, а потiм знайомляться. На танцях, мiж iншим, i iншi люди будуть, - наставливо вимовила Алла, поставивши ногу на стiлець, розглядаючи її на наявнiсть рослинностi, i, не виявивши на ногах нiчого зайвого, опустила ногу на пiдлогу.
  - Якщо тiльки так. Все одно менi страшно. У мене ще нiкого не було, а вони такi зрiлi чоловiки! Розумiєш, Алла, вони чоловiки, а не Однокласники! Вони не хлопчики! - заперечувала лiана з останнiх сил проти побачення, яке наближалося з неймовiрною швидкiстю.
  - Тебе звуть не в лiжко, а на танцi! Чого ти злякалася? - з ноткою роздратування вимовила Алла, прикладаючи до себе перед дзеркалом легке плаття.
  - Ой, твоя мама просила, щоб ми з тобою нi з ким не зв'язувалися, остерiгалися всього незрозумiлого у вiдносинах мiж чоловiками i жiнками, - нагадала Лiана свiй останнiй аргумент.
  - А ти не зв'язуватися їдеш, а танцювати. Боягузка, ось хто ти! - струснула волоссям Алла, покружлявшись у сукнi на одному мiсцi.
  Дiвчата взяли в руки книги, уткнули в них носи, так як телевiзора в бiлому будиночку не було. На годиннику час повiльно рухався. Влiтку танцi рано не починаються.
  Плив теплий вечiр з легкою прохолодою. Юра i Паша сидiли на перилах дерев'яної веранди.
  - Дiвчата, де ви були? Ми тут вас чекаємо, чекаємо! Все тут, а вас немає! - висловився Юра, запускаючи п'ятiрню в своє волосся.
  - Ми чекали, коли ваша вечеря закiнчиться, - вiдповiла Алла i пiдiйшла до Юри.
  Лiана пiдiйшла до Пашi. Юра помiтно повеселiв:
  - О, ми вже по парах розбилися! Нам i танцi не потрiбнi?! Ми i так нудьгувати не будемо. Або подивимося, як тут танцюють?
  Всi дружно розсмiялися у вiдповiдь. На верандi заклично зазвучали першi танцювальнi акорди. Народ по стежках i дорiжках став стiкатися до веранди на звуки музики. Публiка йшла рiзного вiку: рокiв вiд п'яти до вiсiмдесяти.
  - Нiчого собi контингент! - вигукнув Паша. - Нам що тут робити?
  - Вiддiлятися, - вiдповiв Юра. - Ти що, не знав, що тут дискотека поза вiком? Тут хто ходити вмiє, той i приходить.
  - Але не до такої мiри! Нi, така дискотека не для мене, - пробубнив Паша, злегка презирливо оглядаючи публiку.
  - Нормальний ступiнь контингенту. Просто треба нам трохи погуляти. Старi люди i малi дiти скоро спати пiдуть, тодi ми i повернемося сюди танцювати, - розсудив мудро Юра, без емоцiй дивлячись на натовп, що бажає танцювати.
  Молодi люди з дiвчатами покинули веранду.
  - Хлопцi, Куди пiдемо? - запитала Лiана. - Через годину стемнiє.
  - На вежу, - вiдгукнувся Паша, - ми пiдемо пiшки до маяка.
  - Паша, ти на вежу йдеш? - здивувався Юра. - Ти - i на маяк!
  - З Лiаною я можу i на вежу пiти. Думаю, i ви з Аллою пiдете.
  - А нас туди пустять? - запитала завбачлива Алла. - Раптом нас на вежу не пустять? Вона повинна бути закрита для нас.
  - Якщо заплатити-пустять, - вiдповiв Юра. - Я чув вiд вiдпочиваючих, що вежа доступна для туристiв, але по таксi.
  Розбившись по парам, четвiрка пiшла до вежi маяка, що стоїть на iншiй сторонi селища. Доглядач пiсля зустрiчi з рукою Пашi всiх пропустив на вежу i сказав, щоб не висовувалися. Хлопцi пiднялися на балкон. Лiана стала дивитися в бiк лиману.
  Пишу крiзь дощ у твої краї, де свiтить сонце, де хвилi хлюпають бiля керма, де є твоє чоловiче дiло. Сумую, милий, кожен день, лiтаючи з лелекою по дахах. А краплi, немов дребедень, i кожен день їх тiльки чую. Сподiваюся, десь на кормi не заблукала птах Фенiкс? А ти не хлопчик, не корнет, ти їй не потрiбен, немов вiник. Пiшли менi звiсточку, рiдний, крiзь далечiнь вершин i глиб морську. Нехай Лебiдь майорить над країною, нехай вiн курличе, як тугу. Сподiваюся, чайка вiд тебе подалi тримає крила щастя. Чи не зачастив ти до неї люблячи? А то тут дощик плаче часто.
  Прийми рiдний ковток роси, що вранцi зустрiне погляд холодний, i закрути свої вуса. Ти наймилiший, наймоднiший.
  Море штормило. Бiла яхта погойдувалася на хвилях. На яхтi двоє чоловiкiв стояли в стiйцi борцiв. Парус клацав їх по торсу, але вони не реагували на його удари. Один чоловiк зробив пiдсiчку ногою. Другий чоловiк впав i зачепився за вiтрило. Вiтрило вiтром вiдхилився за борт, i людина повис над морем. Перший чоловiк ударом ноги скинув другого чоловiка з вiтрила. Глядачi здивувалися, потiм закричали одночасно i побiгли до доглядача просити човен, щоб врятувати людину.
  Доглядач показав на човен, зробив рух трьома пальцями. Паша сунув йому грошi в руку i пiшов до човна. Весла в човнi вже були вставленi в кочети.
  - Дiвчата, залишайтеся на березi, ми однi попливемо, - сказав Юра, сiдаючи в човен i беручи в руки весла. Незабаром вiн заробив веслами.
  Човен повiльно пiдкорював хвилi. Вiтрильник швидко йшов убiк. У буйка виднiлася голова. Чоловiк помахав рукою. Хлопцi пiдпливли до буйка, затягли чоловiка в човен i насилу пiдпливли до берега. Хвилi то їх наближали до берега, то вiд нього вiдносили. Дiвчата радiсно зустрiли хлопцiв. Врятований чоловiк пiдiйшов до доглядача. Доглядач вклав йому в руку грошi.
  Молодi люди онiмiли вiд видовища.
  - Хлопцi, ви чого роти розкрили? У нас морський спектакль по таксi.
  
  
  Глава 2
  
  Четвiрка молодих людей пiшла в бiк Абрикосiвки, обговорюючи побачене видовище. Вони йшли поруч з проїжджою частиною дороги, по якiй проїжджали рiдкiснi в цей час автомобiлi. Лiана подивилася на своїх супутникiв i зрозумiла, що в Абрикосiвцi працювало сарафанне радiо з реклами вишки. Вона здогадалася, що їх просто купили. Але хлопцi були задоволенi своєю смiливiстю, а дiвчата перевiрили, що хлопцi служили поруч зi спецназом. Всi четверо дружно повернулися на дискотеку. До їх повернення публiка на верандi залишилася Молодiжна i сексуальна за зовнiшнiм виглядом. Двi пари зайняли своє мiсце серед танцюючих пар. Музика обволiкала їх своєю настирливiстю. Темрява огортала веранду з усiх бокiв. Свiтилися лампи над танцювальним майданчиком та рiдкiснi лiхтарi на дорiжках.
  - Юра, а я вас боялася. Але ви такий смiливий виявилися: вiдразу кинулися рятувати людину з яхти, навiть грошей не пошкодували, - тихо запиликала Алла.
  Вiн не вiдповiв, тiльки мiцнiше притиснув до себе дiвчину.
  розкрилися губи в поцiлунку, вдихнули повiтря ковток. Свiдомiсть спiвала: "я лiкую!"I зуби-перлiв. Стоїть бачення перед очима. Приємний образ. Сильний лик. Твоя увага з чудесами. Ти так могутнiй. Чудова мить. I весь твiй стан в нiмому поклонi. Ревнивий погляд:"а з ким же ти?"
  З посмiшкою iстинно салонною. I ось, коли я засинала, бачення спливло в головi. А рот зiтхнув. А я пропала.
  - Лiана, ви така хороша з пухнастим хвостиком волосся - - сказав Паша. - З Вами приємно танцювати. Я вiдчуваю Ваше нiжне тiло пiд руками - - таємниче i з натяком промовив вiн.
  - Ой, спасибi! А менi кажуть, що я поїсти люблю. Всi жартують надi мною, - смiючись, вiдповiла Лiана, iз задоволенням вiдчуваючи пiд своїми долонями його бiцепси.
  - Ви така домашня, як булочка. I чоловiка немає? Швидше нi, нiж так! Правда? - Ласкаво воркував Паша, злегка стискаючи її руки.
  - У мене i хлопця немає! - вигукнула Лiана. - Ми з Аллою давно дружимо. Ми подруги зi школи.
  - Та й ми нормальнi друзi, - вiдповiв серйозно Паша, - i особисто ви менi подобаєтеся, з Вами затишно i в головi немає поганих думок.
  "I менi приємно вiдчувати вашi сильнi руки", - подумала Лiана.
  Свобода вiд ревнощiв, низинних почуттiв, салют всiм проблемам, я вас забула! Злiтає на лоб одного ласкавий чуб, зовсiм вiн вiльний вiд гiркоти побуту. Сумнiви, що менi вiн - не по роках. Сумнiви його - не турбують, анiтрохи. Рада для нього приготую i дам. Зi мною вiн йде, i досить привiльно крiзь лiс, навпростець, повз ялин, берiз. Ковзають повз нас жвавi листя. Сусiд мiй такий молодий, всi думки в розрiз. Сьогоднi по листю Росi не пролитися.
  Однокурсник вiн в чомусь, i то добре, згодна, я бачити його неодмiнно.
  Система спiлкування в лiсi-це топ, побратим мiй пригожий, такий непримiтний. Сiк динi випити з непроторених вуст, сонливiсть любовi десь за горизонтом. Сосна зазирнула i гiлочки хрускiт. Сенс в нашому спiлкуваннi? Нейтральна зона.
  Танго скiнчилося. Бiльш енергiйна музика змусила танцювати публiку вiддалiк один вiд одного, танець дозволяв розглянути партнера, але не вiдчути його. Пара Алли i Юри виявилася бiльш чуттєвою, вони i пiд швидку музику звивалися в танцi, не випускаючи один одного з рук, немов прилипли один до одного.
  - Алла, погуляємо, - прошепотiв їй Юра. - Пiдемо тихо.
  - Йдемо туди, куди скажеш. Я за тобою пiду хоч куди.
  Юра i Алла вийшли з кола танцюючих людей, не озираючись на другу пару, i швидко зникли в заростях чагарнику. Звернувши зi стежки, через пару крокiв вони зупинилися. Губи в поцiлунку з'єдналися в єдиному поривi. Вiн двома руками пiдтягнув дiвчину до себе, їх тiла припали один до одного не гiрше губ. Тонкi лiтнi тканини одягу їх ледь подiляли.
  - Юра, так не можна! Ти мене мало не з'їв - - взвизгнула Алла.
  - Алла, ти чого? Менi потрiбна жiноча ласка.
  - Я про кохання все знаю теоретично, але практично не проходила.
  - О, так у тебе i хлопця немає? Тодi перейдемо до практики. Ти мене заводиш. Я чоловiк звичайний, армiю вiдслужив.
  - А я дiвчина звичайна. З одним ми до любовi не доходили.
  - О, так мiж нами прiрва! Алла, це де ти так збереглася в цiлостi й схоронностi? - досить розсмiявся Юра.
  - На фабрицi з розпису шкатулок i збереглася. Я розписувала любовнi сцени, але сама в такi сцени не потрапляла. Я про них тiльки в книгах читала.
  - Так, не пощастило менi. Алла, розiйдемося красиво, поки ще раз ти не завела мене за горизонт любовi, поки я собою володiю, - Юра вiдсунув дiвчину вiд себе подалi.
  Вони вийшли на освiтлений лiхтарями танцмайданчик. Лiана радiсно помахала їм рукою.
  - Паша, пiшли додому, - сказав Юра. - Вже темно, а дiвчата не бояться темряви, їм йти далеко, а нам з тобою близько. Йдемо, друг. Дiвчатка, поки! Самi дiйдете? Або вас до будинку проводити? Мовчiть? Правда, не хочеться вас проводжати!
  - Дiйдемо - - сумно сказала Алла. - Ми самi дiйдемо до будинку.
  - Алла, я щось пропустила? - запитала лiана з очима, повними нерозумiння.
  Дiвчата пiшли слабо освiтленими вулицями в бiк будинку. Темрява згущувалася, тiнi зливалися з темрявою. У травi звучало вечiрнє стрекотiння.
  - Алло, чому вони нас кинули? Все було добре. Що сталося? Поясни менi. Такий тихий вечiр. Ми славно потанцювали, i все пройшло - - запричила Лiана.
  - Їм потрiбнi жiнки, а ми з тобою, подруга, до них не доросли. Пашi i юрi з нами нудно. Вони-дорослi чоловiки. А ми... - Алла не договорила i махнула рукою з внутрiшнiм жалем.
  - Але i ми не Чоловiки! Так, Ми нижче їх зростанням, але ми повнолiтнi.
  - Лiана, ну ти дурна i маму слухаєш, а я тебе слухаю. А чоловiкам, якщо ти ще цього не зрозумiла, потрiбнi неслухнянi жiнки.
  Свiтила мiсяць. Темнiли стовбури яблунь. В одному вiкнi будинку горiло свiтло. Iванiвна сидiла за столиком у дворi.
  - Дiвчатка, а що так рано? Я думала, що вас привезуть з квiтами.
  - Тому й рано, що дiвчатка, - вiдповiла бойко Алла.
  Дiвчата вмилися, переодяглися i сiли за стiл пити чай.
  - Алло, ти прости, але менi якось прикро. Нам з Пашею було так добре удвох, i раптом все скiнчилося. А ви з'явилися незадоволенi один одним...
  - Знаєш, Лiана, нам їх вiтер любовi принiс, але любов не вийшла. Завтра пiдемо на пляж однi. Я сподiваюся, що бiлi метелики не кожен день з того берега прилiтають.
  Ясний ранок розбудив лiану. Вона подивилася в маленьке вiкно: Iванiвна з господарем розмовляли у дворi. Дiвчина повернула голову в бiк подружки:
  - Алла, на пляж пiдемо однi. Трохи нам залишилося вiдпочивати.
  - Ти права, подруга, жили без чоловiкiв - i ще поживемо, - промовила Алла, i з її грудей вирвався подих глибокого жалю.
  День видався Сонячний з мiнливою хмарнiстю. Засмага то був, то не був. Дiвчата сидiли на своїх килимках i дивилися на море. Iлля Львович лежав на бiлому тапчанi i зiтхав, дивлячись на дiвчину з перловим намистом на шиї, але пiдiйти до неї не наважувався. Вiн зауважив, що до дiвчат наближалися мiцнi хлопцi. Дiвчат одночасно обiйняли чоловiчi руки. Сильнi руки обiймали дiвочi злегка засмаглi i обгорiлi плечi.
  - Дiвчатка, нам без вас нудно, - пророкотав Юра.
  - Хлопчики, а нам без вас життя немає - - проспiвала Алла.
  Хлопцi постелили велике покривало i обидва сiли на нього. Їх значнi фiгури хвилювали незрозумiло i майже вiдчутно.
  - У карти пограємо, - запропонував Юра i дiстав карти.
  - I ми з вами пограємо в карти, - вiдповiла Алла, поправляючи темнi окуляри на очах i встаючи зi свого килимка.
  пронизливi променi спеки, вони впиваються менi в шкiру, i обпалюють зсередини, i перетворюють думки в прозу. Горить засмага на шкiрi червоний, i шкiра пашить вiд спеки, але все одно пiсок тут вологий, i дiти лiплять з них кулi. I море Рiзне таке, з ранку все виглядає до дна, а пiзнiше забурлить хвилею, медуза випливе одна. Вона, як куля одностороннiй, або, як купол киселю, i щупальця її просторо ворушать воду буття. Iду на берег. Їх все менше. Не люблять берег киселi. Залягу в воду, стане легше. Адже я сьогоднi на мiлинi.
  Дiвчата пересiли на покривало хлопцiв. Молодi люди дружно стали грати в карти. Але карти не йшли-вдень вiд них вiяло нудьгою. В душi лiани з'явилося тривожне i приємне почуття. Чоловiчi ноги полонили її очi, вона мимоволi задивилася на ноги Пашi. Вiн оцiнив її погляд i сказав:
  - Сьогоднi концерт у мiсцевому Будинку культури, є чотири квитки. Пропоную дiвчатам ввечерi надiти вечiрнi сукнi i з'явитися при повному парадi до Будинку культури, а ми одягнемо смокiнги i в каретi пiд'їдемо.
  - Добре, ми пiдемо з вами в будинок культури, а потiм однi повернемося додому! Розставання ми вже проходили в минулу зустрiч, i у нас немає вечiрнiх суконь! - вiдгукнулася Лiана. - I карет немає!
  Хлопцi на її слова уваги не звернули. Дiвчата ретельно пiдготувалися до зустрiчi з молодими людьми. Зачiски-кучерявi. Обличчя-як шкатулки розписнi. Пари пiсля зустрiчi бiля Будинку культури змiнилися: Алла з Пашею, лiана з Юрою, так вони i сiли в концертному залi. Сцена то сильно висвiтлювалася, то занурювалася в темряву разом iз залом. Рятiвна темрява зближувала пари. Пiсля концерту всi четверо зупинилися перед входом до Будинку культури. Паша запропонував:
  - Є пропозицiя розiйтися по парах, але в новому складi.
  - Розходимося по нових парах, - вiдповiла Алла i пiшла з Пашею.
  Паша на Аллу не нападав, не обiймав. Вони йшли крiзь теплий лiтнiй вечiр. Мовчати. Лiана йшла з Юрою i теж мовчала, але довго вона не витримала нового супутника i наздогнала Пашу.
  - Паша, ти менi потрiбен! - закричала лiана з сумом в голосi.
  - А менi потрiбен Юра, - вiдгукнулася Алла i пiдiйшла до нього.
  Обидвi пари, як по командi згори, обнялися i зiтхнули.
  - Дiвчата, ми живемо на першому поверсi п'ятого корпусу пансiонату. Вiкна для вас будуть вiдкритi. Ми Вам стiлець подамо. Ви по ньому до нас в кiмнату залiзете на келих шампанського - - запропонував Юра. - Можна вам зайти i через центральний вхiд, але там можуть виникнути проблеми.
  - Де наша не пропадала, залiземо до вас через вiкно - - вiдповiла Алла, завжди задоволена, коли справа стосувалася пригод.
  Хлопцi зайшли в будiвлю через центральний вхiд, а дiвчата забралися до них через вiкно.
  - Ми i увiйшли в iсторiю свого життя через вiкно любовi, - сказала лiана з лiричним настроєм, оглядаючи обстановку кiмнати.
  На столi стояло шампанське. Лежали яблука i коробка шоколадних цукерок. У кiмнатi стояв диван, два крiсла, телевiзор, шафа з посудом i стiл зi стiльцями.
  - Я цьому дуже радий - - сказав Паша, обiймаючи її за плечi - - Ти менi дуже подобаєшся, Лiана! - I вiн нiжно поцiлував її щоку.
  Всi сiли навколо столу. Фужери наповнили шипучим напоєм щастя, дзвiнко стукнули ними в поривi почуттiв. З'їли хто цукерку, хто яблуко... Пiвгодини посидiли за столом i розiйшлися по кiмнатах. Алла з Юрою просто звалилися на подвiйне лiжко, складене з двох. Вони не розмовляли, а вчепилися один в одного руками i могли тiльки терзати себе i одяг. У кiмнатi Пашi стояв диван в розкладеному виглядi, на який сiла Лiана. До неї пiдсiв вiн. Вони сидiли i розмовляли. На столi ще стояло шампанське. Лежали цукерки. Кiмната служила вiтальнi. Вiн дивився телевiзор. Вона дивилася на екран i швидко їла яблуко.
  - Як себе почуваєш? - запитав вiн, обiймаючи її рукою за талiю.
  - Прекрасно, - вiдповiла вона, запихаючи в рот чергову цукерку.
  Вона подивилася в бiк телевiзора. На екранi актори цiлували один одного.
  Гiра карi очi кинулися просто в точку ожиданья, дум. Лоза жiночих рук просила нiчку. Двоє поруч, цим все сказано крiзь таємницю думок. Їм удвох знову щастить? Є вода, шампунi, мило... Гiра карi очi забули про подружку: пiстолет, удар, роса, чиєїсь кровi ллє на руки. Гiр вiдбився, гiр врятований! На кота направив дуло. Страхом, поглядом вiн врятований, до жiнки обличчя притулив.
  Гiра карi очi. Поцiлунок, обiйми, щось, ласки, стогони, вiн лобзал. Ось вона прогнулася щось. Гiр лежить, вона в плече задає йому питання. Пiстолет, кулак, м'ячем i вiдповiдi немов оси. Все не просто в свiтi зла. Ось йдуть, в кишенях руки. Видовище, як Хлiбний злак, збройовi науки. Гiра карi очi. Вiн в прицiл знову стрiляє. Скло, гуркiт, гальма, i вогонь, i все палає.
  Знову рука. Гiр знову живий, повернувся, чиїсь ноги. Знову пострiл, двоє ст...жи...К. Крики, верески, чи змiг хтось бути таким, як гiр? Фiльмiв бачила чимало. Гiр успiх любовних iгор, вiн i чоловiк. Схожий чимало. Гiра карi очi... Чи не закохатися в них не можна.
  Вiн знову обiйняв її за плечi. Вона продовження бенкету незайманої любовi несвiдомо боялася.
  - Паша, я, напевно, дурна, але давай пiдемо звiдси! Пiдемо через вiкно. Прошу тебе, пiдемо - - промовила Лiана. Легковажнiсть вiд кiлькох ковткiв шампанського вивiтрилося з її голови.
  - Добре, я вилiзу з тобою через вiкно - - вiдповiв Паша.
  Вiн опустив стiлець за вiкно. Вони по черзi спустилися на землю. Потiм вiн поклав стiлець на пiдвiконня, проштовхнув його в кiмнату i прикрив вiкно. Почувся дзвiн скла. Але вони на нього уваги не звернули.
  - Ой, як добре! - вигукнула лiана i сама обняла Пашу, а потiм його вiдштовхнула. - Погуляємо! Нiч така тепла. Цвiркуни спiвають. З тобою добре.
  Лiана вiдчула, як перлиннi намиста здавили їй горло. Вона спробувала намиста вiд шиї вiдтягнути, але вони тиснули все сильнiше.
  - Добре так добре, я проводжу тебе додому. Можна i пiшки прогулятися, - сказав Паша i мимоволi помiтив манiпуляцiї дiвчини на шиї з намистом.
  Вiн спробував зняти з неї намисто, але у нього нiчого не вийшло.
  - Ось славно! Я люблю вечiрнi прогулянки, але для однiєї вечiрнi прогулянки нездiйсненнi, однiй ходити страшно, - спробувала Лiана сказати весело, але їй стало ще болючiше вiд перлинних бус, подарованих їй шкiльним другом Сергiєм перед вiд'їздом.
  Розмовляючи, вони пiдiйшли до будиночка. Лiана постiйно тримала руку мiж намистом i шиєю. Перлиннi намиста тиснули нещадно. Виникало вiдчуття, що Сергiй простягає до неї свої руки, попереджаючи про чергову небезпеку. Всюдисуща Iванiвна стояла бiля ворiт, Освiтлена єдиним лiхтарем на стовпi. Тiнь вiд дерев падала на її плечi. Господиня чекала квартиранток, як нiби хто її попередив, що вони вже йдуть.
  - Лiана, ти одна чи не одна? Хто це з тобою? О, Це чоловiк!
  - Затримується Алла, - вiдповiла Лiана, вiдходячи вiд Пашi.
  - Чоловiк, Вам сюди не можна! Я дiвчат попереджала! - обурено закричала Iванiвна.
  - Зрозумiвши. Лiана, щасливо! Завтра на пляжi зустрiнемося! На колишньому мiсцi! - крикнув Паша.
  - Щасливо, Паша! - вiдповiла Лiана, поцiлувавши його в щоку.
  Паша не вiдповiв. Повертався вiн повiльно. З двох сторiн вiд центрального входу п'ятого корпусу росли пишнi туї. Паша пройшов повз туй, повз бiлих колон, вiдкрив масивнi дверi з латунними ручками i зовсiм тихо пройшов в будiвлю пансiонату.
  Павла зупинила чергова по корпусу:
  - Ви вже приходили, але не виходили i знову входите?!
  - Буває, що виходять, але не входять. Можна Я тут посиджу?
  - А що у вас в номерi вiдбувається? Iдемте, подивимося Ваш номер.
  - Нi, я зараз туди сам пiду. Я просто гуляв по Каштановiй алеї.
  Паша увiйшов у свiй номер. Дверi в спальню були закритi. Вiн пiдняв стiлець з пiдлоги i лiг на диван. Сон зморив його до ранку. У сусiднiй кiмнатi шарудiли Алла i Юра. Вранцi Лiана прокинулася i мало не заревiла вiд досади, побачивши порожню постiль Алли. Або вона хотiла оплакати долю подруги? Тут вона згадала, що Паша чекатиме її на пляжi, i стала збиратися.
  В кiмнату заглянула Iванiвна:
  - Лiана, а Алла так i не приходила? Ось мати їй задасть спеку вдома!
  - Нi, вона ще не приходила. I я нiяк не могла прокинутися.
  На пляжi Паша чекав лiану. Вiн самотньо сидiв на великому покривалi.
  - Лiана, сiдай поруч. Алла з Юрою ще сплять.
  - Менi страшно за них. Ти чув, що вони живi?
  - Вони дорослi люди i знають, що роблять.
  - У неї ж це вперше - - зiтхнула Лiана. - Ой, що буде...
  - Я дивлюся, ти знову прийшла на пляж зi своїм перловим намистом, воно зовсiм не гармонує з твоїм купальником!
  - У мене не виходить зняти перлиннi намиста. Замок зламався.
  Сонце припiкало. День ставав спекотним.
  прозоре море пронизують медузи. Спека закупорила повiтря i шлюзи. Який безмежний на морi огляд! Медузи почистили воду, геть смiття. В душi дуже порожньо без добрих друзiв, як нiби потрапила в чужий я музей. Без зв'язку з друзями закритий горизонт. Залишився на пляжi занедбаний парасольку. Темнею на сонцi, майже запеклася. У сонця i моря своя в життi зв'язок. А я? Все при всьому. Попливу серед медуз i скину я свiй самотностi вантаж.
  Iлля Львович непомiтно спостерiгав за Лiаною i Пашею, якi гуляли по берегу, потiм скупалися i лягли на одне покривало обличчям вниз. Паша ще раз намагався розкрутити замок бус на шиї лiани, але замок не пiддавався. Тодi вiн дiстав манiкюрний набiр i розрiзав нитку. Перлини покотилися на покривало. Лiана стала збирати намиста. Серед намистин лежала перламутрова метелик. Руки у неї нервово затряслися, коли вона брала метелика в руки. Їй здалося, що метелик не перламутровий, а мертвий. "А що якщо це цариця тих бiлих метеликiв? Нi, це звичайна черепашка, яких тут багато", - подумала вона i почула голос Пашi:
  - Лiана, якщо Юра i Алла не прийдуть через п'ять хвилин, то ми з тобою пiдемо в кафе. Я не хочу йти на обiд. У мене важко на душi.
  - Добре, йдемо в кафе. Вони не прийдуть.
  Недалеко вiд пляжу знаходився ЗАГС. Вони зайшли всередину, де уважно прочитали пам'ятки для тих, хто хоче вступити в шлюб.
  - Паша, тут вказанi дуже великi термiни вiд подачi заяви до реєстрацiї шлюбу! Нi, шлюб нам з тобою не свiтить!
  - Лiана, я просто читаю. Ти краще скажи: з якого ти мiста?
  - Нам не бути разом, так навiщо менi сповiдатися до своїх предкiв?
  - Я з тобою поїду до тебе додому, зайду до твоїх батькiв.
  - Якщо тiльки ти зi мною поїдеш. Слабо в щастя вiриться. Я не вiдчуваю спiльностi мiж мною i тобою до такої мiри.
  Вони зайшли в маленьке кафе. Паша замовив їжу на двох. Поїсти.
  - Лiана, я б iз задоволенням пiшов до тебе. Не хочу в пансiонат йти! Не хочу! Прийдемо до мене, а там Алла спить або Юра сидить! Пiдемо до тебе, скажи господинi, що вiдбулася замiна Алли на мене.
  - Паша, не жартуй так! Я вiдповiдаю за неї перед її мамою, вона просила мене за подругою подивитися. Її хлопець Вася на пiвнiч поїхав служити.
  - А куди менi йти накажеш? Вони там удвох сплять у номерi. На пару годин зайдемо до тебе, все легше буде чекати їх появи.
  - Добре, на пару годин пiдемо до мене, а потiм пiдемо на пляж.
  Вони прийшли в маленький будиночок. Iванiвна крикнула услiд:
  - Тiльки до вечора чоловiк може бути в будиночку!
  Паша лiг на лiжко Алли i заснув. Лiана лягла на своє лiжко, довго крутила в руках пiр'я павича. Вона уважно подивилася на Пашу i заснула. Розбудив їх вигук Алли:
  - Спiть - i нарiзно! А менi дайте поспати!
  Паша пiднявся з її лiжка. Алла лягла на лiжко i вiдключилася. Лiана з Пашею пiшли на пляж.
  - Лiана, годинку позасмагаємо, скупаємося, а потiм пiдемо удвох в пансiонат. Менi одному не хочеться туди йти, в менi оселився гальмо.
  - Я пiду з тобою, не хвилюйся, але пройдемо в корпус через центральний вхiд.
  Вони пройшли через центральнi дверi корпусу пансiонату, зайшли в номер i завмерли: на пiдлозi в калюжi кровi лежав Юра. Вiн злегка ворушив пальцями. Голова його була в кровi. Пляшка лежала поруч.
  - Я викличу лiкаря, - крикнув Паша i побiг до чергової корпусу.
  Лiана згадала, що, поки вони йшли в номер, бачила кабiнет лiкаря. Вона покликала лiкаря. Удвох вони пiшли в номер. По дорозi їх наздогнав Паша:
  - Швидку допомогу викликав, скоро приїде.
  Лiкар оглянула голову Юри i сказала, що з ним все нормально, хоча удар був сильним. Потiм вона побачила розбиту пляшку з-пiд горiлки.
  - Зрозумiло, звiдки кров. Вiн розбив пляшку, руку поранив.
  - То-то менi йти сюди не хотiлося, - сказав Паша.
  - Молода людина, допоможiть покласти чоловiка на диван. Швидка допомога швидко сюди не приїде. Я огляну пораненого чоловiка, перев'яжу його. Вiн живий. Рани на руцi не небезпечнi, але кровi через них вiн багато втратив. У нас в пансiонатi є вiддiл охорони, сходiть за детективом. Його звуть Iлля Львович. Нехай вiн все в номерi огляне - - сказала лiкар, продовжуючи огляд пораненого.
  Бiля ворiт пансiонату один охоронець чергував, а iншi охоронцi перебували в службовому примiщеннi, розташованому поруч з воротами. Iлля Львович Лис грав у домiно з охоронцями.
  - Iлля Львович, по твою душу прийшли. Подивися, яка серйозна пара тебе запитує - - сказав Охоронець.
  - Так, нам потрiбен Iлля Львович - - пiдтвердила Лiана.
  - Я весь увагу! - швидко вiдповiв молодий чоловiк.
  - Проблеми в корпусi номер п'ять. Вам необхiдно туди з нами пройти - - перехопив iнiцiативу Паша.
  Втрьох пiшли назад. Паша по дорозi ввiв Iллю в курс справи.
  Iлля Львович, вислухавши iсторiю зi слiв Пашi, зробив свої висновки:
  - З розповiдi я зрозумiв, що в кривавiй бiйцi ви обидва не брали участь, що у вас на цей час є алiбi. За вашими словами, вас бачили в кафе i господиня будинку дiвчат. Менi треба б поговорити з Аллою - - уклав свої висновки Iлля Львович.
  - Вона спить, - вiдгукнулася Лiана.
  - Розбудiть, приведiть до мене. Мене знайдете в п'ятому корпусi.
  Лiана повернулася в свiй будиночок, спробувала розбудити Аллу, але вона спала дуже дивно. Її неможливо було розбудити. Всi старання виявилися марними. Вона покликала Iванiвну. Iванiвна розхвилювалася:
  - Хлопцi, ясно, де Алла була всю нiч! Всi любов'ю займаються, але i на роботу ходять i прокидаються! А з нею проблема iнша. Вона не реагує навiть на тряску за плечi. Як вона ще до будинку дiйшла?
  - Прийшла i вiдразу заснула. Лiкаря викликати? - запитала Лiана.
  - Швидку допомогу викликати! Не вистачало менi смертей в моєму будинку, а потiм нiхто квартиру у мене не знiме. Телефон на верандi! Дзвони, мужик, у нас одна машина швидкої допомоги на селище, - крикнула вона Пашi.
  Паша вдруге за день пiшов викликати швидку допомогу.
  Чергова запитала:
  - Чоловiк, ви всiй Абрикосiвцi швидку допомогу викликаєте?
  - Нi, однiй парi, яка розпалася на двi частини в рiзних мiсцях - - вiдповiв по телефону Паша, потiм вiн звернувся до лiани: - Лiана, Iллi Львовичу треба повiдомити, що Алла спить i не прокидається.
  - Паша, Iлля Львович дав менi свою вiзитку, сам подзвони.
  Паша взяв вiзитку i подзвонив детективу Iллi Львовичу:
  - Iлля Львович, вас турбує Паша. Алла не прокидається.
  - Ваш приятель теж мiцно спить. Рани йому лiкар перев'язала. Швидка допомога його не взяла, сказали, що немає причини для рентгена. Вiн цiлий.
  - Вони не отруїлися? Що могло з ними статися?
  - Хороша думка, її перевiряємо. Коли приїде лiкар до вас, нехай заїде в п'ятий корпус, забере другу людину з отруєнням.
  Паша вирiшив внести яснiсть в ситуацiю свого життя в пансiонатi.
  - Лiана, ми вас трохи обдурили. Розумiєш, нас в номерi три людини живе. Ми з Юрою живемо в спальнi, в якiй два лiжка стоять окремо, це для вас ми їх зрушили, а у вiтальнi живе ще один мужик. Тому я i не хотiв йти в номер.
  - Паша, а де сусiд? Вiн хто? Вiн де? Вiн п'є? - Лiана швидко задала питання.
  - Знати б, хто вiн! Дивний тип. Потiм ще незрозумiло звiдки взялася пляшка горiлки. Юра горiлку не п'є!
  - Горiлку ваш сусiд мiг принести. Можна вiдбитки перевiрити.
  В цей час з'явилася лiкар швидкої допомоги i запитала:
  - Де хвора? Якщо спить-Розбудiть! - командним голосом сказала лiкар, нетерпляче дивлячись на Аллу.
  - Не виходить розбудити. З Аллою щось сталося. Є ймовiрнiсть, що цiєї ночi у неї перший раз в життi був чоловiк, - сказала Лiана довiрливо.
  - Я огляну пацiєнтку. Всiм вийти за дверi!
  Через п'ять хвилин лiкар вийшла у двiр будиночка i сказала:
  - Хлопцi, можу сказати: поранень у дiвчини немає, а чоловiка нiколи не було. Ваша дiвчина-Дiвчина. У лiкарню її вiзьмемо, вона не прокидається.
  - Що?! - запитав Паша. - Чому Алла дiвчина?
  - Я нiчого не можу додати. Чоловiк, ви з нами поїдете.
  Машина швидкої допомоги пiд'їхала до п'ятого корпусу. На лавцi сидiв Iлля Львович. Лiкар звернулася до нього:
  - Iлля Львович, знову шампанське винне?
  - Так точно! Шампанське вони пили. Покладiть дiвчину на друге лiжко, нехай спить. На першому лiжку спить чоловiк.
  - А менi де спати? - запитав Паша.
  - Ти краще вiдповiдай, де шампанське купував? - запитав Iлля Львович з жорсткою iнтонацiєю в голосi.
  - У буфетi я купив пляшку шампанського. А що, не можна?
  - Буфетницю вже вiдвезли в полiцiю, з нею розмова особлива. Шампанське мiсцевого розливу, в нього додавали снодiйне. Вiд такого напою в пансiонатi всiм з'являлася справа. Платили по таксi.
  - Але ми з Лiаною теж пили шампанське! - вигукнув Паша.
  - Ви трохи пили, а спати хотiлося? - запитав спiвчутливо Iлля Львович.
  - Я i зараз спати хочу. А чому пляшка горiлки розбита?
  - Ти, мужик, даєш, її ти розбив. Стiлець кидав в кiмнату з вулицi?
  - Кидав, я стiлець на пiдвiконня поклав, а вiн скотився в кiмнату.
  - Ось i розбив пляшку горiлки, її сусiд бiля нiжки столу залишив.
  - А кров? Звiдки стiльки кровi на юрi?
  - Юра впав з дивана i поранився об пляшку.
  - А чому Алла дiвчина?
  - Ти, мужик, даєш! Прокинеться Алла, у неї запитаєш, чому вона дiвчина, а зараз сам лягай спати. Медсестра за вами догляне. Ха, чому Алла дiвчина? Цього у мене ще нiхто не питав, - i, задоволений викриттям подiї, Iлля Львович пiшов, прихопивши з собою пляшку з шампанським.
  Паша лiг на диван i заснув. Лiана спала у себе в кiмнатi, їй снився сон, немов вона бiлий метелик i летить через море. На небi зiбралися грозовi хмари. Блискавка освiтила п'ятий корпус, пiшов дощ. Запiзнiлi Подорожнi бiгли по калюжах, влiтаючи в корпус мокрими.
  Настав третiй ранок з дня знайомства. За вiкном свiтило сонце, воно кликало своїми променями на море.
  Недiля. День погожий. Сонце. Море. I пiсок. Ластiвки бiля моря кружляють i летять пiд козирок. Тут їх будинок i пташиний гомiн. Знову баклани над водою. Вони важливi, їх стогони кажуть: "А ти постiй! не ходи за пташиною зграєю, Острiв Пташиний не хвилюй"! Он i чайки в морi тонуть. А, нi! Спливли над хвилею. А у водi однi медузи, бiло-синi кола, i круглi, як тi кавуни, але їх щупальця борги. Палять вони, не ранячи шкiри, а в руках, як снiжний ком. Моря важливi Вельможi охороняють лепет хвиль.
  Лiана прокинулася, перекинулася, стала згадувати подiї минулого дня, збираючись на пляж. Алла прийшла з хлопцями. Пiсок пiсля нiчного дощу був ще вологий.
  - Отруїлися ми всi шампанським, - промовив Юра.
  - У тебе що, нiчого з Аллою не було? - запитав Паша.
  - Все тобi Розкажи, але я Аллу не розкривав, як шампанське - - з ноткою роздратування вiдповiв Юра, розглядаючи Аллу з нiг до голови.
  - Ви що там про мене говорите?! - захвилювалася Алла. - У мене все нормально.
  - Добре, що всi цiлi - - пiдвела пiдсумок Лiана. - А де ваш сусiд?
  - Який ще сусiд? - запитала Алла i подивилася на Юру.
  - Дiвчата, ми вас обдурили - - почав було говорити Юра.
  - Сусiд по номеру-пiдставна качка, вiн iз зграї буфетницi. - Сусiд змушував купувати шампанське в буфетi за великою цiною, пiсля цього в корпусi номер п'ять була вiдсутня нудьга - - пояснив Паша. - Тут все по таксi.
  Всi четверо замовкли.
  
  
  Глава 3
  
  Сонце припiкало молодi спини.
  - Я пропоную екскурсiю по морю. Хочете поїхати сьогоднi? - запитав Паша i прикрив собою частину спини лiани.
  - Коли? - отямився Юра, пiднiмаючи голову вiд карт.
  - Пiсля обiду. Дiвчата, чому мовчiть? - запитав Паша, пiднiмаючись з пiску.
  - Скiльки коштує екскурсiя? - запитала Алла, опускаючи краю капелюха.
  - Ми заплатимо за подорож, - сказав Юра, збираючи колоду карт.
  - Ми поїдемо на екскурсiю. Де зустрiчаємося? - запитала Лiана.
  - На причалi зустрiнемося, - вiдповiв Паша, уточнивши час початку екскурсiї.
  Бiлий теплохiд гойдався на хвилях. Публiка по вузькому трапу заходила всередину судна. Двi палуби з мiсцями для пасажирiв чекали вiдпочиваючих. На нижнiй палубi розташовувався буфет. Основна маса людей сiла на верхнiй палубi, над якою був дах, але не було стiн. Вiтер продував пасажирiв з усiх бокiв, зате їм можна було дивитися в усi чотири сторони. Звучала музика. Паша i Лiана приєдналися до публiки на верхнiй палубi. Юра i Алла сiли на нижнiй палубi, закритiй з усiх бокiв. Вони готовi були дивитися один на одного.
  Морськi хвилi плескалися з трьох сторiн теплохода,а з одного боку виднiвся селище. Вода, вiтер, сонце - в асортиментi. Публiка пiсля обiду сидiла напiвсонна. Несподiвано всi по черзi стали пiднiмати ноги, почулися крики жiнок. Пiд ногами у Пашi пробiгла маленька, низька, Довга собачка - такса. Пiд ногами у лiани друга собачка закрутилася i вибiгла на свободу.
  - Ой - - тiльки встигла видихнути Лiана.
  - I тут такси бiгають - - зiтхнувши, сказав Паша.
  Такси швидко спустилися на нижню палубу. Почулися крики Алли i Юри. Мабуть, вони остаточно прокинулися. Публiка жваво заговорила. На верхнiй палубi з'явилася людина в цирковому одязi. Вiн поставив тумбу. Такси пiдбiгли до нього. Кiлька номерiв за участю двох такс розвеселили пасажирiв. Прийшли два однакових хлопчика рокiв десяти. Такси i хлопчики синхронно виконали номер. Публiка радiла.
  Теплохiд пiдiйшов до першої зупинки.
  - Шановнi пасажири, пропонуємо вiдвiдати завод виноградних вин, ви пройдете повз виноградника, побачите льох, розташований пiд землею. Вино можна купити за пiльговою цiною, - промовила голосно екскурсовод.
  Люди прихопили сумки i гаманцi. Паша i Лiана зiйшли на берег.
  Виноградник рiс осторонь вiд екскурсiйної дороги. Метрiв десять публiка йшла повз прозору огорожу. Заводик зi старої червоної цегли несподiвано виник на очах людей. Екскурсантам показали, як зберiгають вино, запропонували дегустацiю вин. Люди, спробувавши вино з пластмасових стаканчикiв, потягнулися купувати його в пластикових пляшках. Тi, хто їхав за вином, взяли кiлька пляшок у свої мiцнi сумки. Решта взяли по пляшцi або зовсiм нiчого не купили. Люди помiтно повеселiшали. Нi, вони були не в Анапi...
  Море хлюпається бiля нiг-Анапа. Винограду ллється сiк-Анапа. Афродiта з води в Домени. Був зi мною сьогоднi ти в три змiни. Фортеця давня твоя-Анапа. Десь свiтиться маяк-Анапа. Сонце встало з води спокiйно,
  i живеш сьогоднi ти привiльно. Дiтвора бiжить завжди тут до моря. Ти на ринку фрукти суспензiя - i до моря. Посмiхнуся я з синявою iскристо, на тобi блищать з водою монiсти. Дитинство миле твоє-Анапа. З мамою був ти тут давно-Анапа. А сьогоднi ти зi мною, коханий, ти тепер зовсiм iнший, мiй милий.
  Паша купив двi пляшки вина мiсцевого розливу. На дотик пляшки були злегка прохолоднi, а число градусiв на етикетцi не лякало. Вiн вiднiс одну пляшку юрi з Аллою. Лiана вiдмовилася вiд вина i купила собi пляшку мiнеральної води в буфетi i пару пакетикiв чiпсiв собi i Павлу. Вiн непомiтно випив всю пляшку прохолодного вина. Вона випила воду.
  - Лiана, значить так, ми за дiвчат просто так не платимо, ти менi вiдпрацюєш квиток на цю екскурсiю, - рiзко сп'янiвши, уїдливо процiдив крiзь зуби Паша.
  - Ти багато випив вина i забув, що ви з Юрою обiцяли за нас з Аллою заплатити, - обурилася лiана з неприхованим подивом.
  - Ще чого! А шампанське! Ти знаєш, скiльки воно коштує?!
  - Я заплачу вам за поїздку на теплоходi! Вишлю грошi поштою!
  - Собою, мила моя, заплатиш. Зараз буде зупинка, ми з тобою на нiй виходимо, а на зворотнiй дорозi нас заберуть.
  - Гаразд - - злякано погодилася Лiана.
  На наступнiй зупинцi Паша взяв свою спортивну сумку i зiйшов по трапу на берег. За ним спустилася Лiана. Вони обидва опинилися на порожньому пляжi серед прибережних дерев. У цей момент перлових бус на шиї лiани не було, вони жменькою залишилися лежати на пiдвiконнi поруч з пiр'ям павича.
  вiн, вона i острiв-пiвострiв, двоє потерпiлих - на одному. Жiнка вiдчула гостро, що мрiє тiльки про нього. Молодий чоловiк Кучерявий бiлу блондинку полюбив, на нього подiяли чари. Вiн з неї швидко збив. Що таке острiв для закоханих? Мiсце, де втiшити можна плоть, де-небудь на пляжi розпеченому, i звiдки не рятує плiт. Острiв, де хiбара та погода. Вся їжа пливе по волi хвиль. Разом вони пробули пiвроку. Не був лише чоловiк з нею ВIЛ. Вiн себе представив паном, А вона - раба перед долею. Бути їм лише на островi-єдиним, тiльки там їм подобається прибiй. Їх любов нiким не обiрветься, хiба кораблем, що прийшов до них, або думкою захiдного свiту, щоб залишитися надбанням нiмф.
  Бiлий теплохiд поплив. Паша розстелив знайоме пляжне покривало. I абсолютно несподiвано вiн став зривати одяг з лiани.
  - Паша, я сама знiму одяг. Я в купальнику.
  - А я тебе не засмагати покликав! Менi твiй купальник не потрiбен!
  Паша скинув з себе одяг, постав перед Лiаною в одязi нудиста. Вона вперше в життi бачила голого чоловiка. Її охопив жах. А вiн все намагався зiрвати з неї купальник. Лiана стала битися зi слизьким i став противним чоловiком!
  - Паша, не треба! Не треба, Паша!! Я прошу тебе!!! - кричала Лiана, утримуючи на собi купальник, захищаючи своє тiло вiд нахабних рук чоловiка.
  - Досить менi твоєї невинностi на одного. Я не вiдпущу тебе! Лiана, ти моя! А я буду твоїм першим чоловiком! Все життя мрiяв бути першим! Уявляєш, яке це задоволення! Такого щастя в моєму життi ще не було! - кричав Паша.
  Вона звивалася щосили, намагаючись вдарити чоловiка кулаками. Вiн скрутив їй руки, губи закрив поцiлунком, намагаючись всiм тiлом виробляти незнайомi для неї руху. Цей останнiй рух йому довго не вдавалося. Вона стала його бити звiльнилася рукою. Вiн розсердився, пiдняв її за плечi. Вона вивернулася! Вiн розлютився i вiдкинув дiвчину на кам'янистий пляж. Вона обм'якла всiм тiлом i мовчала вiд нереальностi того, що вiдбувається з закритими вiд образи i болю очима.
  любов пiшла, як в море кораблi. Ти зачаївся, пристрастi вгамувавши. Перегорiли почуття проводу, i так буває в життi iнодi. А я пiшла, покинувши твiй затишок, душа до тебе не проситися в притулок. Пiшла любов. Зруйнованi мости. Я без тебя. А без мене лише-ти!
  - Лiана, я люблю тебе! Я дуже тебе хочу! Очнись, кохана!!! - кричав тверезiючий чоловiк на самотньому, покинутому пляжi.
  А у вiдповiдь тиша. Паша одягнувся. Йому стало нудно i страшно. Вiн подумав: "що якщо Лiана померла?"Подивився на тiло дiвчини. Йому захотiлося втекти вiд розпростертого на пiску тiла. Вiн озирнувся: з одного боку море, з iншого степ.
  - Паша, ми де? - тихо спитала Лiана, приходячи до тями.
  - Ми з тобою знаходимося на дикому пляжi, а я справжнiй дикун, - з досадою i ненавистю до самого себе, промовив Паша. - Адреналiн перемiг алкоголь.
  - Що зi мною? Ми засмагали? - пролепетала Лiана.
  - Так, Кохана, ми засмагали. У тебе був сонячний удар. Все вже добре - - прошепотiв Паша, не вiрячи своєму щастю, що Лiана жива.
  - Паша, Лягай поруч, менi потрiбнi твої сили, у мене дивна слабкiсть, - промовила Лiана, вiдчуваючи повне безсилля, бiль i незнайоме почуття до цього чоловiка.
  Паша лiг. Лiана обняла його, притулилася до нього всiм своїм тiлом.
  - Паша, я тебе люблю, - промовила вона, зливаючись з ним всiєю своєю iстотою, без єдиної здорової думки в головi. Вона обвилася навколо нього, як справжня Лiана навколо мiцного дерева.
  Вражений чоловiк мовчав вiд повної несподiванки. Вино з нього вивiтрилося остаточно. Вiн нiжно поцiлував її. Повнiстю прийшовши до тями, вiд подиву округлив свої великi очi i вигукнув:
  - Лiана, я боюся тебе! Чесне слово, боюся.
  У лiанi пройшов страх, в неї вселився дух хтивої жiнки. Вона себе не розумiла. I, як розкрита пляшка шампанського, вона не могла погасити всi прекраснi iскорки нових почуттiв, що заполонили її до країв. Почуття стали вихлюпуватися з надр її iстоти. Вона хотiла цього першого свого чоловiка. Вона знемагала вiд почуттiв до нього i вiдчувала його кожної прокинулася клiтинкою свого тiла. Недовго Паша пручався несподiваному щастю пiсля короткого нещастя. Вiн вiдгукнувся на щасливi бульбашки шампанського у виглядi перших жiночих почуттiв. Вiн пив перше кохання жiнки з неприхованим захопленням. Скiльки тривала любовна Оргiя на покривалi, що прикриває дрiбну гальку дикого пляжу, вони не знали, але в якийсь момент зупинилися обидва. Вони сiли, встали, одяглися.
  несподiвано, непередбачено, неназойливо i з тугою ми з тобою тепер не побачимося, кожен сам собi доктор - сон. Ти живи один. Я живу одна. Сонце свiтить нам обережне. Ми в любовi з тобою все пройшли до дна, щастя минулого заморожено. Ты прости меня. Я прощу тебе. Життя вiд цього не змiниться. Думки чуйнi про любов сумують, неназiйливо тихо свiтяться. Не люблю тебя. Не хочу тебя. Все, що пройдено, не повернеться знову. Згадую я, смутку не тая, непередбачено раптом пiшла любов. Ти пройди один стороною iнший. Ти пiди один серед Сонця дня. Захопишся ти новою грою. Несподiвано ти забудь мене.
  Легкий вiтер любовi, що дме з боку моря, пошарпав сплутане волосся. Лiана пiдняла голову: над ними покрутився лелека i незабаром зник, ймовiрно, полетiв до свого гнiзда на стовпi лiнiї електропередачi. На горизонтi здався бiлий теплохiд. Закохану парочку нiхто на ньому не зустрiчав. Алли i Юри нiде не було: не було їх на верхнiй палубi, не було їх на нижнiй палубi. Шукати парочку нiхто на теплоходi не збирався.
  Лiана i Паша повернулися на берег. Вiн зупинив машину i вiдвiз її додому, а сам поїхав в пансiонат. Вона вимилася пiд холодними струменями води i лягла спати, але довго не могла заснути. Їй здавалося, що якби Паша не зрiзав з її шиї перлиннi намиста, то бiйки i любовi на дикому пляжi серед скель нiколи б не сталося. Вона спробувала знайти намиста, але вони немов випарувалися - їх нiде не було. Тодi вона потягнулася до пiр'я павича, але i вони вiд неї вiдсахнулися.
  Лiанi стало душно в кiмнатi, хоча намиста на шию не тиснули, але вона вiдчувала їх на шиї, хоча руками їх не знаходила. Стало моторошно. Вона пошукала очима метелика. Метелик сидiв на пiр'ї павича i качав маленькою голiвкою чи то вiд вiтру, чи то вона була жива цариця бiлих метеликiв. Метелик кивнув дiвчинi, i та заснула, точно провалилася в безодню, з якої вилетiла метеликом...
  Погожий день. Виблискують роси. Струмують в небi хмари. По травах бадьоро ходять коси, свiт, змiнюючи лише злегка. Або коса, або машина пiдрубають легкий, нiжний стовбур, то кульбаби вершина, тепер граю з ним у футбол.
  Лежать квiточки на асфальтi, їх запах паморочиться лихий. Пiдстанцiй свист високовольтний по небу стелиться рiчкою. Пiд хмарами лiтаки летять туди, летять сюди. Їх не затримано вiдльоти, i хмари - ну як слюда. Теплiшає день, свiтлiшає небо, а трави в росах всi стоять, їх доля в мiстi безглузда, лише красу вони зберiгають.
  Ранок грало сонячними променями крiзь фiранки. Лiана прокинулася. Алли на своєму мiсцi не було. Паша прокинувся, але не виявив Юри. Лiана з Пашею зустрiлися на пляжi, дотики їхнiх рук стали бiльш вiдвертими, вони помiтили уважнi i осуджують очi оточуючих вiдпочиваючих. Їм удвох було добре, але совiсть пiдказувала, що треба б згадати про вiдсутнiх.
  - Лiана, я подзвоню Iллi Львовичу i скажу, що немає Юри i Алли, що вони пропали з теплохода i досi не повернулися.
  - Дзвони, коханий, дзвони, - Ласкаво промовила Лiана, злегка обiймаючи рiдне тiло першого чоловiка.
  Паша набрав номер телефону детектива на своєму телефонi:
  - Iлля Львович, Вас Паша турбує, у нас Юра i Алла пропали.
  - А, це вас все турбує, чому Алла дiвчина? Менi екскурсовод дзвонила i сказала, що Юра i Алла залишилися в палацi павича. Сьогоднi вони приїдуть.
  - Спасибi, - подякував Паша детектива i звернувся до лiани: - Лiана, вони сьогоднi обов'язково приїдуть, у них екскурсiя з продовженням у Палацi павича.
  Ось тепер вони лежали пiд сонцем зi спокiйною совiстю.
  - Паша, а що буде з нами? - запитала Лiана, проводячи пальцями по його волоссю.
  - Ми одружимося. Я тобi про це говорив, - не вiрячи самому собi, вiдповiв Паша.
  - А я вирiшила, що ти пожартував - - притискаючись до Павла трепетною ланню, пробурмотiла Лiана.
  - Ми подамо заяву на реєстрацiю шлюбу через тиждень.
  - У мене якраз тиждень залишається до вiд'їзду. Ой, як добре! - вигукнула лiана i витягнулася поруч з Павлом на пiску.
  - Лiана, ми втратимо цiлий тиждень? Нi. Пiдемо до мене в номер.
  Вони встали, зiбрали з пiску речi. Незабаром пiшли в бiк пансiонату. Паша сходив на обiд, принiс їжу для лiани. Вона поїла. Вони закрили дверi в номер. Лiана поводилася значно спокiйнiше: без особливої пристрастi, але i без зайвої холодностi. З жiнками у Пашi справи не дуже складалися, а тепер все складалося не краще, нiж завжди! Пашу i лiану потривожив стукiт у дверi.
  - Сонi, вiдкрийте! - почулися знайомi голоси Алли i Юри.
  Паша вiдчинив дверi.
  - Чого кричимо? - запитав Паша, але, побачивши парочку, замовк.
  Перед ним стояли Юра i Алла в нових нарядах.
  - Паша, не дивуйся, - сказала Алла, - розумiєш, ми потрапили в замок павича. Вiн не зовсiм музейний, в ньому живуть люди, але раз на тиждень до них пускають екскурсiї. Правда, у них суворi закони. Першу нiч незайманої дiвчини вiддають графу з дивним iм'ям Павич. Юра мене йому i вiддав. А я не плачу. Граф Павич нагородив мене грошима, i ми з Юрою купили новi речi.
  Юра стояв i понуро мовчав з вiдсутнiм поглядом.
  - А вранцi мене вiддали юрi пiд поглядом графа павича, а я не плачу - - Алла схлипнула. - Ми випили по келиху вина i були дуже спокiйнi, навiть не обурювалися. Граф Павич колекцiонує тiльки тих, з ким можна спати перший раз, а вiн звiдкись дiзнався, що я дiвчина. Мене на березi зустрiчали на килимовiй дорiжцi з квiтами. Поруч з дорiжкою стояли суворi чоловiки з тризубами, ми не могли втекти, все було пiдготовлено.
  - Все було по таксi - - сказав задумливо Юра.
  Лiана вийшла зi спальної кiмнати i, подивившись на Аллу, сказала:
  - Алло, йдемо додому, нам треба з тобою вiдпочити.
  - Йдемо додому, - як вiдлуння вiдгукнулася Алла. - Я думаю, чоловiки заперечувати не будуть. До побачення, хлопчики!
  Дорогий подруги обмiнялися останнiми новинами i враженнями, якi обрушилися на їх голови, а точнiше на їх молодi тiла.
  - Алло, що менi робити з Пашею? Я ж прекрасно пам'ятаю, що вiн мене вдарив об кам'янистий пляж так, що я почуттiв позбулася. Менi вiн сказав, що зi мною стався сонячний удар. Я роблю вигляд, що йому вiрю, i зображую пристрасну любов. Насправдi я його боюся!!! - видихнула з себе пристрасну тираду слiв Лiана.
  - Лiана, дiсталося тобi! Продовжуй зображувати любов, а я так розсердилася на графа павича i Юру! Я готова була їх вбити, але потiм зобразила повну покiрнiсть, навiть щастя. Там така охорона! Сама не знаю: мстити або все забути?
  - Алло, говорили нам розумнi люди, щоб ми не їздили однi, а ми з тобою поїхали за морськими горiхами.
  - Я таблетки вчасно випила, адже я їх в сумцi носила з собою за порадою старших подруг. Але такий смуток i туга в душi! Я бачила замок павича, вiн iз зовнiшнього боку древнiй, а всерединi модний. А граф Павич! Бог Ти мiй! Крутий чоловiк.
  - Значить, все забути i не мстити?
  - Лiана, про що ти? Яка помста? У мене почуття страху залишилося!
  На ганку будинку задумливо сидiла Iванiвна, але, побачивши дiвчат, вона зрадiло заговорила:
  - Дiвчатка! Повернулися! Я вже чекаю вас, чекаю.
  - Дякую вам за участь - - сказала Лiана. - Все у нас нормально.
  Дiвчата зайшли в будиночок, пройшли в свою кiмнату.
  - Як все змiнилося! - вигукнула Алла. - Вiчнiсть минула!
  - Це точно, - вiдгукнулася Лiана, - Паша обiцяв на менi одружитися.
  - I ти вiриш? Менi нiхто одружуватися не обiцяв...
  Бiля ворiт загудiли автомобiлi. Почувся послужливий голос Iванiвни. В кiмнату до дiвчат увiйшов красивий, вальяжний ПАН в бiлому костюмi.
  - Алла, я за тобою приїхав! Не хочу бути бiльше жiночим колекцiонером! Я хочу одружитися з тобою! Зараз! Вставай! Плаття тобi принесуть. Нас чекають на реєстрацiї шлюбу!
  Двоє великих чоловiкiв в костюмах внесли в кiмнату величезних пакети, в яких була сукня, фата, туфлi, нижню бiлизну.
  - Вибач, що ще й юрi тебе вiддав, але iнакше б ти його не забула, а зараз ти його забудеш, - сказав спокiйно граф Павич, - Алла, ми чекаємо тебе. Вiзьми свою подругу, буде твоєю свiдком.
  - Алло, ось щастя-то тобi привалило! - вигукнула Лiана, iз захопленням дивлячись на дари графа павича.
  - Лiана, вiн такий незвичайний! Ось i результати, - Алла показала на пакети.
  Вона пiшла в лiтнiй душ, але досить швидко повернулася.
  - Прохолодна водичка! - простукала зубами Алла.
  Лiана переодяглася i стала допомагати одягатися Аллi, потiм подруги вийшли у двiр. Iванiвна сплеснула руками при виглядi Алли в чудовому вбраннi.
  Ворота вiдкрилися навстiж. Дверцята в трьох машинах вiдкрилися. Люди швидко зникли в машинах. Машини одночасно вiд'їхали вiд будиночка. У РАГСi дверi вiдчинилися. Журнал реєстрацiї шлюбу розкрився. Бланк реєстрацiї був заповнений. Все було написано.
  кiльце, два кiльця, обидва круглi, натяк на долю. Ой, ой, ой!! Кроки по килиму в РАГСi гучнi, але всякiй свободi - вiдбiй... I радiсть, i гiркота, i праведнiсть, i щастя, i важливiсть, i бiль, а думки: "можливо, все правильно?' На старi рани знову сiль... А, може, вiдчай смiливий допоможе у вiдповiдальну мить? Закрутиться Старий млин, i в кiльцях - портрет наш, як лик... Бути першою на чиїйсь дистанцiї... вiдповiдальнiсть, царська честь. Бути першою частиною субстанцiї, повiрте, проблем тут не злiчити. Зважитися на смiливi дiї, пiти вiд невимовних слiв. О, Боже, то ти посприяв! I кiльця Золотi улов...
  Залишилося графу Павлину i Аллi поставити пiдписи. Вони поставили свої пiдписи на бланку заяви. Отримали свiдоцтво про реєстрацiю шлюбу.
  - Можна менi з вами не їхати? Я не можу з вами їхати!!! Менi погано! - Лiана несподiвано для всiх обурилася i стала осiдати на пiдлогу.
  Лiану пiдхопили пiд руки, поклали в одну з машин, вiдвезли в маленький будиночок. Дiвчину висадили з машини на очах здивованої Iванiвни. Машина швидко вiд'їхала вiд будиночка i незабаром приєдналася до решти машин, якi їхали в бiк палацу павича.
  Алла їхала в розкiшному одязi, в шикарнiй машинi, з iмпозантним чоловiком. Вона була здивована тим, що з нею сталося, але тримала себе в руках i прихильно вiдповiдала на увагу графа павича.
  Лiана лежала в бiднiй маленькiй кiмнатi i вiдчувала себе всiма покинутою. Сльози стояли в куточках очей. Вона дивилася на маленький телевiзор, виданий недавно господинею. На екранi гумористи смiшили, а вона плакала. Дiвчинi було сумно. Хворiв потилицю. До кiмнати увiйшла господиня:
  - Лiана, подругу твою з шиком вiдвезли! Чому з нею не поїхала?
  - Ой! Скiльки всього нового сталося, а у мене голова болить - - заплакала Лiана.
  - Та Ти, дiвчина, на сонцi перегрiлася, подивися на себе в дзеркало, як ти засмагла. Полежи сьогоднi, вiдпочинь, завтра все буде нормально. А де твiй хлопець? Хороший вiн мужик.
  - Вони хорошi, коли чужi, - вiдповiла лiана з болем у голосi.
  У цей момент вiд пера павича вiдлетiла Бiла метелик, вона сiла на долоню лiани. Дiвчина її нiжно погладила одним пальцем.
  - Лiана, я у вас розсипанi перлиннi намиста знайшла i зiбрала їх на тонку волосiнь - - сказала Iванiвна i простягнула їй намиста.
  Незабаром у ворота постукали. Iванiвна пiшла вiдкривати.
  - Легкий ти, хлопець, на поминi. Лiана плаче. Iди, заспокой.
  - Дякую, вiдчуваю, що їй погано.
  Паша увiйшов до кiмнати.
  - Лiана, ти чого плачеш? Я люблю тебе! У нас все буде добре - - промовив молодий чоловiк, уважно розглядаючи лiану i розкиданi по кiмнатi речi Алли.
  - Паша, а любити зараз будеш або даси вiдпочити? - запитала втомлено Лiана.
  - Я не лиходiй. Вiдпочивати. А де Алла? - запитав вiн, все ще оглядаючи кiмнату.
  - Замiж вийшла за графа павича. Її вiдвезли в замок павича. Я з ними не поїхала.
  - Казка. Правда, чи що? - запитав Паша, сiдаючи на лiжко Алли.
  - Не до жартiв, - вiдповiла Лiана, надягаючи перлове намисто.
  - Лiана, ти прости мене. Я ж не п'ю вино, а тут мене як пiдмiнили. На жiнок я ранiше не кидався, самому за себе болiсно соромно.
  - Гаразд, вижили, будемо жити, - вiдповiла Лiана, тримаючи в руках три пера павича i ховаючи в них свої зареванi очi.
  - Лiана, хочеш, я куплю квитки до твого мiста на нас двох?
  - Тут ти майже правий. Завтра купимо квитки. На квитки у мене грошi ще є. Сьогоднi я нiкуди не пiду. Алла з нами не поїде.
  Виток долi. Виток черепашки. Залишилося все, як до нього. I думки слабкi, як мушки, лiтають просто i легко. Я розлюбила - не любила, я заспокоїлася душею, себе трошки погубила, i немає знову любовi великий. Вiльна я тепер як птах. Колишнiх обов'язкiв ланцюг мене кликав зупинитися. I сталiсть-життя мета.
  У ворота постукали. Iванiвна вiдчинила дверi. Перед нею стояла ледве жива Алла в розiрванiй сукнi нареченої.
  - Вони так жартують! Все було жартома! - крикнула Алла зi сльозами.
  - Лягай спати. Там одна вже плаче - - пробурчала Iванiвна.
  Алла зайшла в кiмнату. Паша звично схопився з її лiжка. Алла лягла на лiжко i вiдвернулася до стiнки. Вона здригалася вiд ридань всiм своїм iстотою. Паша вийшов i подзвонив юрi:
  - Юра, приїжджай, тут знову проблеми. Обидвi дiвчини ридають.
  - Вже їду. Треба було вiдразу з тобою їхати, але менi подзвонили i сказали, що Аллу вiдвезли на реєстрацiю шлюбу з графом Павлiном, ось я з тобою i не поїхав.
  Паша повернувся в кiмнату:
  - Вас, дiвчата, не можна залишати одних. Ми можемо за вас заплатити за тиждень в пансiонатi, будете жити поруч з нами, пiд нашим наглядом.
  - А це можливо? - Алла повернула до нього заплакане обличчя.
  - За грошi все можливо. Тут все по таксi.
  До кiмнати увiйшов Юра.
  - Дiвчата, в нашому корпусi поруч з нашим номером звiльнився номер на двох. Є пропозицiя змiнити вам мiсце проживання. У пансiонатi всi зручностi, в ньому годують, є свiй пляж з тапчанами.
  - Якщо без жартiв, то ми згоднi переїхати в пансiонат, а тут всi зручностi у дворi, - сказала Алла, пiднiмаючи заплаканi очi.
  - Алло, ти не розумiєш чоловiкiв! Вони говорять серйозно, але обов'язково зажадають оплату, - вставила Лiана свою думку, звично торкаючись перлин на шиї, немов шукаючи у них захисту вiд майбутнiх неприємностей.
  - Грошей у нас з Лiаною тiльки на життя в цьому будиночку, ще на загальний пляж i на квитки додому. I на їжу небагато. Ось i все, - сказала Алла, i виглядала вона при цьому приреченою.
  - Ми з вас грошi не просимо - - вiдповiв Паша.
  - Алла, вони вiзьмуть натурою, - зявила Лiана, вона вже не дивувалася, що серед перлин перебувала перламутровий метелик.
  - Не зрозумiла. Який натурою? - перепитала Алла.
  - Вони вiзьмуть любов'ю. Зрозумiла? - уточнила ситуацiю Лiана.
  - Навiщо так цинiчно? - запитав Юра.
  - У цьому планi ми всi вже втратили, втрачати нам бiльше нiчого, можна i любов'ю. Менi з ким? З тобою, Юра? - запитала Алла.
  - Ну, дiвчатка, ви ростете. Алла зi мною. Лiана з Пашею.
  - Я не проти любовi з Юрою, - поставила крапку на розмовi Алла.
  - А я не знаю - - чесно сказала Лiана, чiпаючи однiєю рукою пiр'я павича, а другою торкаючись перлiв на шиї, - не хочеться лiзти в борги.
  - Вирiшуйте! Машина чекає бiля ворiт. Ми заберемо вас i вашi речi, - запропонував вирiшення всiх проблем Юра.
  якi розумнi слова кидаються з панелей, зазвичай є в них слова два, їх вистачить на тиждень. Який багатий лексикон, як вiн небагатослiвний! Їм дати пiвлiтра i бекон, i ворог словесний зломлений. Залишилося слово на столiття: друга буква буде 'я'.
  Алла встала, взяла свою сукню, попросила чоловiкiв почекати у дворi будиночка. Лiана не рушила з мiсця:
  - Алла, я не поїду в пансiонат! Мене мало не вбили за екскурсiю.
  - Лiана, так тобi втрачати бiльше нiчого. Де гарантiя, що граф Павич до тебе не добереться? Граф Павич-це не людина.
  - Алла, але борги... Я боюся боргiв.
  - Смiливiше, Лiана, без ризику багатшими не станеш! - сказала Алла, збираючи речi.
  Лiана з вiдчаєм махнула рукою, взяла свою сумку, але знову села:
  - Що хочеш, а я не поїду!
  - Як хочеш, ти зi мною не поїхала, а вони мене любили...
  - Алла, Я не можу! Я не можу встигати за тобою!
  Алла махнула рукою i з речами вийшла у двiр.
  - Де Лiана? - запитав Паша у Алли.
  - Вона залишається в будиночку без зручностей - - сказала Алла i пiшла до машини.
  Паша зайшов у кiмнату до лiани.
  - Лiана, в чому справа? Я тобi так противний?
  - Вже нi, але я не можу ось так виїхати, - сказала дiвчина i обхопила рот рукою.
  - Зрозумiй, дурненька, там я буду у тебе один, а тут я тебе вiд людей графа павича не врятую! Вони вийшли на ваш слiд, тепер вас в спокої не залишать. Думай: я один або люди графа павича?! Де твої речi? Швидко збирай! Я кажу-швидко!
  Лiана встала, закинула речi в сумку, потiм взяла пiр'я павича, з яких скотилися два перламутровi метелики: блакитнувата i бiла. Вона їх загорнула в чистий носовичок, потiм поклала у внутрiшню кишеню великої сумки з речами. Паша взяв сумку. Вони вийшли у двiр.
  Тут включилася господиня будиночка:
  - Дамочки, я вам грошi за тиждень, що залишився не поверну!
  - Це вам за занепокоєння - - сказав Паша i повiв лiану до машини.
  Автомобiль з двома молодими парами пiд'їхав до п'ятого корпусу пансiонату. Всi мовчали. Юра пiшов платити за номер для дiвчат на тиждень.
   всi в дитинствi були мушкетери, всi були в юностi, але хто? Вiршi, як життя вiзитери, перо на капелюсi, ну i що? Нам не потрiбна часом папiр, забута шпага i камзол. Забута минулого вiдвага? Пиши в комп'ютер, коли не злий.
  Лiана з Аллою зайшли в свiй номер, де вiдчули себе людьми на порядок вище, говорити їм не хотiлося. Незабаром чисте волосся прикрасили голови дiвчат.
  
  
  Глава 4
  
  У дверi постукали. Приємний жiночий голос попросив вiдкрити дверi. До кiмнати увiйшла цiкава блондинка зi знайомим обличчям.
  - Дiвчата, я спiвачка Вiкторiя. Я сьогоднi приїхала в пансiонат. Мiй номер знаходиться недалеко вiд вашого номера. Я бачила вас у фойє. Ви менi дуже сподобалися. Дiвчата, ви не могли б менi трохи допомогти?
  - Чим ми можемо Вам допомогти? - запитала Алла, розчiсуючи волосся.
  - Все гранично просто: через три днi у мене концерти в Абрикосiвцi i в сусiдньому мiстi Кипарисi, а один концерт вiдбудеться в пансiонатi. Менi потрiбнi двi дiвчини для заднього плану. У вас зростання однаковий. Одяг я вам дам. Стiйте за моєю спиною, зображуйте спiваючих дiвчат. Ви спiвати вмiєте?
  - Ми з Аллою спiвали в художньому училищi - - вiдповiла Лiана.
  - Вiдмiнно! Сьогоднi ввечерi я вас чекаю пiсля вечерi.
  - Ми прийдемо, - природно, останнє слово вимовила Алла.
  Вiкторiя Львiвна пiшла.
  Прийшли Юра i Паша.
  - Влаштувалися? Пiсля обiду їдемо на човнах кататися - - сказав Паша.
  - А нас запросили спiвати, сьогоднi репетицiя, - вiдповiла йому Лiана.
  - Який ще спiв? В яку iсторiю вже потрапили? - запитав вiн.
  - У мiсцеву iсторiю. Спiвачка Вiкторiя Львiвна живе в сусiдньому номерi.
  - На роботу влаштувалися? На човнах з нами поїдете? Тут хвиль великих не буває - - з легким роздратуванням запропонував Юра.
  - Не сердься, Юра, репетицiя пiсля вечерi, - Ласкаво звернулася до нього Алла.
  - Ой, ти вже ласкаву лисицю граєш!
  - Вiкторiя Львiвна щойно вийшла, скажи їй - - пригнiчено сказала Алла.
  Паша уважно оглянув одяг на дiвчатах i сказав:
  - Замнем для ясностi. Ми з iншого приводу прийшли. Лiана, Я дам тобi грошей на одяг, її продають перед входом в їдальню. Ми зараз йдемо на обiд, а ти подивися для себе що-небудь цiкаве. Юра дасть грошi Аллi. Ось, Вiзьмiть грошi, в їдальнi зустрiнемося. У нас один столик на чотирьох.
  Чоловiки вийшли.
  - Лiана, золотий дощ! У життi у мене нiколи нiчого подiбного не було! - вигукнула Алла з награною веселiстю в голосi.
  - Алло, у нас тут життя як на вулканi. Пiдемо дивитися для себе новi речi.
  я люблю спокiй i примха, щоб поруч ти крутився зримо, вiд твоєї любовi кидало в тремтiння, поцiлунок твiй був неповторним. Я люблю спокiй i примха. Не люблю я сперечатися перед сном, сон зникне, немов в пiдземеллi, або на мiзки настане слон, нiби привороту п'ємо ми зiлля. Не люблю я сперечатися перед сном. Не люблю я сперечатися лише з тобою, менi тодi прикро i прикро, немов по долi пройшов вiдбiй або ритм у вiршах пiшов нескладно. Не люблю я сперечатися лише тобою.
  Свiтлий лiтнiй одяг висiв i лежав на прилавках. Вони вибрали пару модних ганчiрок i спокiйно увiйшли в їдальню. В кiнцi залу сидiли Паша i Юра.
  - Дiвчата, а на вас всi чоловiки дивляться! Поки ви йшли через їдальню, вони шиї згорнули! Сiдайте за стiл, ставте в меню пташки як свої побажання на наступний день, - сказав ввiчливий Паша.
  Юра сидiв похмурий i незадоволений, iсторiї з Аллою його мало радували. Йому стало здаватися, що з цих концертiв i репетицiй її хто-небудь вiдвезе.
  Пiсля обiду четвiрка пiшла на берег лиману. На човновiй станцiї човни видавали за грошi, пiд заставу. Взяли друзi два човни, попливли один за iншим по лиману. Паша i Лiана просто розмовляли. Алла i Юра оглушливо мовчали. Вiтер дув слабкий. Сонце свiтило за хмарами. День панував зi змiною хмарнiстю. Такий же настрiй панував у людей в човнах. Лiана радiла життю i черговiй пригодi. Алла намагалася полiпшити настрiй Юри:
  - Юра, я цiєї ночi буду спати в твоєму номерi, а Паша в нашому. Тебе це трохи втiшить?
  - Алло, я боюся, що до тебе набiжать чоловiки, а я встану в чергу.
  - Хто може добiгти до мене швидше за тебе? - намагалася розсмiшити його Алла.
  Почувся шум моторного човна. Моторний човен зробив коло навколо човна з Аллою. Човни зблизилися. Сильнi чоловiчi руки витягли Аллу з корми звичайного човна i пересадили в моторний човен. Заревiв мотор. Моторний човен швидко зник за горизонтом. Паша направив свiй човен до човна Юри. Все було зрозумiло. Люди графа павича знайшли Аллу.
  Час пiк в моїх графських руїнах. Година пiк порожнечi в небесах. Година пiк на забутих всiм валянках. Година пiк в середньоросiйських лiсах. Година пiк - iнтернет перевантажений. Година пiк-вiтальний день. Година пiк-слава чимось всiм потрiбна. Година пiк-на комп'ютерi тiнь. Година пiк на посмiшцi Божественної. Година пiк дуже сумних промов. Година пiк, коли скажуть всi жестами. Година пiк-слава все гарячої. Година пiк - я залишуся за кульманом. Година пiк-не пiду в Полiтех. Година пiк-ви сьогоднi весь культовий. Година пiк-як велика людина!
  Юра мав рацiю: до Алли треба стояти в черзi, яка до нього не доходила. Хлопцi ще трохи покаталися на човнах i повернулися на човнову станцiю.
  - Лiана, я з тобою пiду на репетицiю - - запропонував схвильований Паша.
  - Навiщо менi на репетицiю йти однiй? Спiвачцi потрiбнi ми обидвi для декорацiї за її спиною. А раптом люди графа павича повернуть Аллу до вечора?
  Юра мовчав i хмурився.
  - Нi, Алла не для мене! Я не витримаю її зникнень! Я не можу змагатися з графом Павлiном i з його людьми. Вони можуть її повернути, а потiм знову заберуть! А я хто в цiй iсторiї? - страждав Юра.
  - Юра, поплаваємо! Стане легше - - звернувся до нього Паша.
  - Я йду з вами, - майже прошепотiла Лiана.
  Вода охолодила пристрастi молодостi. Троє розтягнулися на бiлих пластмасових тапчанах. Сонце свiтило i грiло крiзь хмари.
  - Приїду додому, пiду вчитися в автошколу, куплю машину, - промовив мрiйливо Юра.
  - Молодець, Юра. Я з тобою пiду вчитися, хочу отримати водiйськi права, а то нам все було не до прав, а без прав у нас немає прав. Поки армiя. Поки вчилися. Тепер права у нас будуть на першому мiсцi, - завершив мрiяння Паша.
  - Мене забули? Я з вами! У мого батька є машина. Я водити її вмiю, менi тiльки права отримати! - дзвiнко прокричала Лiана, пiднiмаючи руками волосся.
  - Лiана, а у тебе є голос! - вигукнув Паша. - Ми пiдемо слухати тебе.
  Повеселiвши, всi троє пiшли до свого корпусу, до вечерi їм треба було переодягнутися.
  Понiвечена Алла сидiла в невеликому крiслi. Вона не ворушилася.
  - Лiана, не питай. Нелюди: нi собi, нi людям.
  Лiана пiшла в душ, не в силах вiдразу говорити з Аллою, а коли, чиста i спокiйна, вийшла до подруги, та вже спала. Змучене вираз обличчя не покидало Аллу увi снi. Лiана вирiшила, що треба про все розповiсти детективу Iллi Львовичу. Його номер телефону вона пам'ятала напам'ять.
  - Iлля Львович, Вас Лiана турбує, у нас Аллу терзають люди графа.
  - Лiана, я йду до вас.
  Iлля Львович дiйсно незабаром прийшов. Вiн подивився на Аллу I сказав:
  - Я давно чую про графа павича i його витiвки, але його не бачив. Аллу чимось знову опоїли. Поставити бiля неї охорону? Важкий випадок.
  - Вони Аллу забирають, потiм повертають, - промовила Лiана.
  - Лiана, повiдомляй вiдразу про те, коли вони її заберуть. Вони можуть не довозити її до свого замку i вимотати вкрай. Вона може виїхати додому?
  - У нас залишився ще тиждень. У нас сьогоднi репетицiя зi спiвачкою Вiкторiєю Львiвною.
  - Сьогоднi вони бiльше не приїдуть, але завтра цiлком можуть. Про репетицiю викрадачi дiзнаються завтра, а сьогоднi менi бiльше нiчого сказати.
  Увечерi Алла прокинулася. Душ її освiжив. Вона прийшла в себе i з'явилася в їдальню. Чоловiки дивилися на неї здивовано, як на явище з того свiту. Алла нiчого не говорила про те, що з нею вiдбувалося за межами периметра пансiонату. Всi четверо з'явилися на репетицiю. Спiвачцi четвiрка молодих людей дуже сподобалася. Вона вирiшила використовувати їх для масовки за своєю спиною. Мало того, що дiвчата були одного зросту, так i чоловiки були одного зросту, до того ж досить красивi. Треба було перевiрити їхнi голоси. Вони стверджували, що їм репертуар спiвачки вiдомий. Їхня справа-пiдтягувати приспiви. Дiвчата звучали взагалi одним голосом, мабуть, багато ранiше спiвали разом, чоловiки басили вроздрiб, але з приємним тембром.
  У дверi концертного залу пансiонату увiйшли вiдпочиваючi люди i потихеньку заповнювати заднi ряди. Коли заспiвала Вiкторiя Львiвна, зал був наполовину заповнений. Вигнати публiку було просто неможливо. Народ лiз у дверi на репетицiю, як на концерт. Люди впiзнавали Аллу, своїх хлопцiв з пансiонату - Пашу i Юру i аплодували їм до знемоги. Треба сказати, що в пансiонатi вимога до концертiв природним чином знижено, тут будь-яка мiдь йде за золото.
  Спiвачка була здивована популярностi хлопцiв. Пiсля репетицiї домовилися, хто i в чому спiватиме на наступнiй, вже генеральнiй репетицiї. Гiркий досвiд з мiсцевим шампанським зупинив приятелiв вiд прийняття спиртного на честь першого успiху. Музиканти, а їх було п'ять чоловiк, досить переглядалися, Нова четвiрка їм сподобалася. Спокiйно розiйшлися артисти за своїми номерами.
  Алла пiшла було в номер до чоловiкiв, але Юра її туди не пустив. Вiн її i хотiв, i боявся, i любив, i зневажав, а крiзь такий набiр почуттiв любов його не приваблювала. Вона повернулася в свiй номер, закрила дверi i заснула. Лiана подивилася на подругу i зрозумiла, що їх сьогоднi не потривожать. Зiтхнувши, вона заснула, але тут же прокинулася: вона згадала, що в сумцi лежать два метелики - цариця i цар бiлих метеликiв. В руках з'явилася нервове тремтiння, вона дiстала валiзу, подивилася в кишеню, там лежав носовичок, але метеликiв в ньому не було! Вона мимоволi стала оглядати кiмнату: метелики сидiли на пiр'ї павича, якi стояли бiля вiкна. Вона помахала їм рукою. Вони похитали у вiдповiдь крилами.
  я розiрву зчеплення уз, звiльню себе вiд думок, i буде чоловiк вже не туз, i будуть думки все вiдмитi. Ми перейшли пару кордонiв, у своїй долi переграли. Знову лежить чоловiк ниць, як нiби вiн проїхав ралi. Любов поникла на дрiжджах, ми в почуттях, мабуть, вичерпалися. Тепер любов на гальмах, а ми в шлюбi зачахли. Менi не потрiбнi потоки слiв, з вуст його подiбнi бруду, поник його любовний поклик, коли хотiв зi мною зв'язку. Але нi, дружок, я розiрву долi єдинi пориви! Ти знаєш, милий, я не брешу, але щодо-розриви. А вiн сказав: "Досить нити! Не розiйдуся з тобою i крапка! З тобою все життя хочу проплисти, а з чвар тiльки купини!'
  Лiана провалилася в сон. Їй снився острiв з пальмами, а на пальмi висiли її перлиннi намиста, а поруч з ними стояв Паша i посмiхався.
  Вранцi музиканти зайшли за спiвачкою Вiкторiєю Львiвною, щоб йти на снiданок в їдальню, але її дверi не вiдчинялися. Вони покликали покоївку, та вiдкрила дверi. Кiмната була порожня. Лiжко стояло недоторканим, заправленим ще тiєю ж покоївкою напередоднi. Хтось викликав Iллю. Публiка юрмилася бiля дверей.
  - Прошу всiх йти на снiданок в їдальню, а я один огляну кiмнату, потiм поговорю з кожним, хто бачив її вчора, - чiтко промовив Iлля Львович.
  Першою думкою Iллi Львовича була думка про графа Павлiна i його людей. Але граф без машини не вiдвозить, а стороннi машини на територiю пансiонату з вечора i до ранку не проїжджали, це вiн знав ще до приходу в номер спiвачки. Вiкно було закрито зсередини, отже, спiвачка Вiкторiя Львiвна з доброї волi вийшла у дверi i закрила за собою дверi. Думка, що вона могла пiти ранiше снiданку, в голову не приходила. Вона явно не спала в номерi. Iлля Львович оглянув кiмнату, але речей спiвачки не виявив. Речей не було! Не було слiдiв спiвачки зовсiм. Не було зубної щiтки в кiмнатi! Не було мокрого рушника! Нiчого не було!!! Але повинен був залишитися її паспорт в адмiнiстрацiї корпусу! Вiн спустився в адмiнiстрацiю пансiонату, розташовану на першому поверсi п'ятого корпусу. Паспорт спiвачки лежав у сейфi, його йому показала спiвробiтниця пансiонату, яка оформляла приїжджих людей. Вона ж сказала, що спiвачцi номер не змiнювали. Куди подiлася знаменитiсть з охоронюваного пансiонату з валiзою на колiщатках? На асфальтi не було слiдiв вiд колiщаток. Детектив губився в здогадах. Вiн пiшов у бiк пляжу.
  Бiля човнової станцiї з ранку ще нiкого не було, весь народ був в їдальнi. Ось де помiтив Iлля Львович слiди боротьби, слiди колiщаток на пiску! Човни всi стояли на мiсцi, але було видно слiди на пiску бiля чужого човна! Треба йому поговорити з Аллою, поки вона тут, адже її вчора викрадали з моторного човна! Iлля Львович пiшов шукати Аллу.
  Четвiрка якраз виходила з їдальнi, але залякана Алла вiдмовилася давати свiдчення. До них пiдiйшли музиканти з групи спiвачки, один з них виконував функцiї директора Групи. Iлля Львович сказав йому, що поки сказати про Вiкторiї Львiвнi йому нiчого, але якщо її вiдвезли люди графа павича, то вони зазвичай повертають тих, кого вiдвозять. Треба чекати.
  Алла помiтно нервувала, але слова не вимовила. I її можна було зрозумiти. Iлля Львович вiдпустив людей i побрiв на пляж. Людей на пляжi пiсля снiданку додалося, i слiди вiд колiщаток валiзи зникли. У нього нiчого бiльше не було про iснування спiвачки Вiкторiї Львiвни, крiм її паспорта. Вiн ще раз пiшов до адмiнiстрацiї корпусу, проте за час його вiдсутностi паспорт спiвачки Вiкторiї Львiвни зник. Тепер вiн мiг забивати з охоронцями козла в домiно. В головi було порожньо.
  Четвiрка пiшла на пляж. Всi спроби хлопцiв витягнути з Алли iнформацiю успiхом не увiнчалися. Вона не розповiдала. Алла лежала, засмагала, купалася i мовчала. Через годину хтось iз тих, хто катався в цей день на човнi, привiз речi спiвачки Вiкторiї Львiвни, якi прибило до берега. Викликали Iллю. Детектив сiв у човен, взяв з собою Юру, а Пашу залишив з Аллою. Чоловiки попливли в зазначеному людьми напрямку. Їм пощастило в тому планi, що вони знайшли розкриту валiзу свiтловолосої спiвачки Вiкторiї Львiвни. Розкиданi речi валялися на березi. Слiдiв людей не було. Речi зiбрали i поклали в човен. Юра греб веслами. Iлля Львович оглядав валiзу. У валiзi вiн виявив друге дно, пiд ним лежало в плоскому пакетi бiла речовина. Вiн i без експертизи знав, що бiла речовина з усипляючої серiї графа павича.
  Це було те снодiйне, яке використовувала буфетниця i її господар для усипляння людей заради власної забави. Iлля Львович зрозумiв, що вiн взяв слiд, але чий? Спiвачка Вiкторiя Львiвна в цiй справi-Ланка явно прохiдна. Юра дивився на знахiдку i мовчав. Вiн прекрасно розумiв, що потрапив у чорну iсторiю, а в такiй iсторiї головне - вцiлiти самому. Ох, як вiн тепер розумiв Аллу! Злiсть до неї стала потроху проходити.
  покритi губи перламутром, на повiках Троїстий каскад, а лоб блищить вiд пудри мудро, в губах виблискує виноград. А нiгтi, в блиску свiтлих казок, стискають гiлочку мрiї. I завмирає бенкет негласно, ковтаючи крапельки води.
  Потойбiчнi предмети лiтають десь у височинi, вони в безхмарнiсть одягненi, i прикрашенi кашне. На пiдборiддi попустував, якийсь захiдний фокстрот, злегка весь соусом облився, Гусеня, бачачи якийсь грот. I зажували щось люди, виблискують леза ножiв, i нiжно випливають слюнi, слова торкаються вух. Пiдносить чарочку мартiнi досить велика рука, а погляд вже вiд спраги холоне, де перламутру губ лягла.
  Iлля Львович припустив, що буфетниця снодiйне вводила крiзь пробки шприцом в пляшки, значить, воно повинно було повнiстю розчинятися. Води за бортом цiле море, але з собою у них не було посуду. Тому до повороту вони не допливли i повернули до пансiонату, щоб
  спробувати речовина на розчиннiсть в лабораторних умовах. Публiка на пляжi до прибулого човна не пiдходила. Люди зрозумiли, що справа серйозна, i в свiдки нiхто не поспiшав потрапити. Паша допомiг зiбрати речi спiвачки, донести їх до кiмнати охоронцiв. Юра йшов з дiвчатами. Взявши руку Алли, вiн просто сказав:
  - Прости мене, Алло, я тебе тепер розумiю.
  - Ох, Юра! Менi гiрко все згадувати, боюся я згадувати!
  - Молодцi, що помирилися! Я вас залишу одних. У мене справи - - сказала лiана i пiшла вiд них швидким кроком.
  Лiана йшла, йшла i раптом зрозумiла, що йде до вежi на iнший кiнець Абрикосiвки. Смутно в її головi залишилася в пам'ятi бiйка на вiтрильнику i дивний жарт доглядача про таксу, за яку нiбито билися на яхтi два мужика. Але бiйка була справжня, так їй здалося. Бiля вежi на сходинках сидiв доглядач. Лiана присiла поруч.
  - Дiвчина, ти навiщо сюди прийшла?
  - Я художниця. Менi тут сподобався морський пейзаж.
  - Малюй, дiвчина, малюй. За огляд моря з ганку грошей не беремо.
  - А чому бiлої яхти не видно? Я хотiла намалювати її!
  - Чого захотiла: вiтрильник їй подавай! Поплив вiтрильник у справах-по хвилях, нинi тут-завтра там. Ти б менi новини розповiла, що в селищi робиться, а то зi мною тут i поговорити нiкому.
  - Новини? Вкрали бiляву спiвачку з пансiонату.
  - Що ти кажеш? А тут тихо. Спiвачки не спiвають. А знаєш, адже вночi я чув на морi спiв! Правда, чув! Та так дзвiнко жiнка спiвала, що я ще подумав, чи теплохiд йде, а на ньому музику крутять. Але спiв швидко обiрвався. Яхта пропливала в цей час. Я бачив знайомий парус, i цих мужикiв на яхтi я добре знаю. Вони з мене контрибуцiю збирають за те, що я на вежу пускаю глядачiв. А ви подумали, що я їм за бiйку на водi заплатив? Нiсенiтниця, вони-шапка, а, нi, вони-дах.
  - Гаразд, про них менi знати нi до чого, менi б вигин хвиль запам'ятати, а потiм малювати їх цiлий рiк, - вирiшила Лiана через безпеку змiнити тему. Щось пiдказувало їй, що Аллу i спiвачку вiдвезли однi й тi ж люди.
  - Спасибi, я пiду олiвцевi начерки малювати, а якщо не вийде, повернуся. Тут у вас море красиве.
  - Приходь, дiвчина, i новини принось.
  Лiана дiстала телефон i зателефонувала Iллi Львовичу:
  - Iлля Львович, я на вежi доглядача. Вiн вночi чув жiночий спiв!
  - Лiана, ти ризикуєш. Одна ходила на маяк?
  - Так, одна. Юра залишився з Аллою. Знаєш, тут буває дивна Бiла яхта. Ймовiрно, спiвачку Вiкторiю на нiй вiдвезли, а Аллу вiдвозили до графа Павлiна на моторному човнi. Це рiзнi люди або однi - я ще не зрозумiла.
  - Лiана, бiжи до селища, у тебе багато iнформацiї. Стеження немає?
  - Нi! Але я пiду швидше до людних мiсць.
  - Я йду до тебе назустрiч.
  Лiана зустрiла Iллю бiля лавки Пiд каштаном, де колись сидiли Алла з Юрою. Вони сiли на лавку.
  - Лiана, говори все, що знаєш про яхту бiля вежi.
  - яхта, люди з неї збирають данину з доглядача i ще з кого-небудь. Доглядач вночi чув спiв жiнки. Дзвiнко спiвала. Зараз яхти бiля вежi немає, це її мiсце стоянки, вона у буйка зазвичай стоїть.
  - Ось воно! Значить, i спiвачку Вiкторiю вони взяли на човен, а потiм пересадили на яхту. Цим i пояснюється, що речi її викинули з човна, а далi слiди губляться. Лiана, тобi б зi мною працювати! Ти графа павича бачила? - запитав вiн.
  Ззаду лiанi хтось затиснув рот.
  - Паша, ти звiдки тут? - повернув голову Iлля Львович.
  - Шукаю свою любов, а вона тут сидить з сищиком на вiдпочинку.
  - Зустрiлися випадково, ось i сидимо, - миролюбно сказав детектив.
  - Так я i повiрив. Iлля Львович, ти менi Дивись, лiану я тобi не вiддам.
  У лiани майнула думка: звiдки у Пашi i Юри є грошi? На кого вони ще працюють, крiм роботи? Не вiрила вона, що у фiрмах багато платять.
  - Паша, наша зустрiч абсолютно випадкова. Я ходила на ринок, щоб подивитися собi новi речi за Твiй рахунок - - сказала вона смиренно.
  - Ну, i знайшла? Купила? - невдоволено пробасив вiн.
  - Нi, у їдальнi пансiонату вибiр одягу краще. Давайте розiйдемося.
  - А з тобою сидiв i не поспiшав, - дорiкнув Паша.
  - До побачення, Iлля Львович. Йдемо, Паша, обiд.
  - Гаразд, повiрю на перший раз - - невдоволено пробурчав Паша.
  Паша i Лiана пiшли в бiк пансiонату.
  Iлля Львович подумав, що Лiана-розумна дiвчина i з нею треба буде ще поговорити, але для цього Павла треба буде десь затримати. Думки про яхту вiн отримав хорошi, треба подивитися, на кого яхта зареєстрована. Детектив повiльно пiшов в управлiння рiчкового пароплавства.
  Власником яхти виявився якийсь Павлiнов Iван Сергiйович. Швидше за все, вiн i був графом Павлiном. Ясно, що спiвачку Вiкторiю треба шукати в палацi павича, але як туди проникнути? Або на репетицiю вiн її вiдпустить? Тодi чому речi Вiкторiї Львiвни викинули за борт, а вона сама була доставлена на яхту? Це Iлля Львович знав з розповiдi лiани. А якщо запропонувати порошок з валiзи спiвачки самому графу Павлiну? Але йому не повiрять. Потрiбна пiдстава. Лiана б точно змогла. Є у неї дар залишатися невразливою, такий дар буває у хороших агентiв спецслужб. Ось воно! Порошок треба запропонувати доглядачевi! Лiана могла б йому передати порошок! Але як бути з Пашею? Вiн лiану вiд себе не вiдпустить. Пашу треба послати з Юрою на човнi, нехай ще берег переглянуть. З Аллою треба буде поговорити, а лiану послати до доглядача. Iлля Львович вирiшив здiйснювати задумане.
  хто їде на пiвнiч, хто їде на пiвдень, кому потрiбна слава, комусь затишок. А менi потрiбнi грошi, але їх щось немає, i видно не буде, так нехай буде свiтло. Комусь морквина, комусь бадилля, кому осетрина, а менi знову плотва. Я знатна дама, я дама нiхто, i я загубитися можу так легко. Але хтось знайде i скаже: "вона! Та ця ж дама в Стихирi видно!' А я приглушу тихо, тихо свiй погляд, а хтось напише величезний огляд.
  Ще у нього була думка в головi: хто б мiг вивести з пансiонату спiвачку, та так, що вона йшла i мовчала? I чергова її не бачила. Iлля Львович вирiшив обiйти п'ятий корпус. Бiля вiкон спiвачки Вiкторiї залишилися слiди чотирьох нiжок вiд стiльця. А вiн побачив, що вiкна закритi зсередини, i не подумав обiйти будiвлю! Ось вона розгадка! Або частина розгадки. Так значить, тут дiяло не менше трьох осiб разом зi спiвачкою Вiкторiєю Львiвною! Одна людина вилiз зi спiвачкою через вiкно або чекав її бiля вiкна, вiн же донiс її речi до човна, а друга людина закрив вiкно, все поставив на мiсце, прибрав i закрив кiмнату. Все просто. Або так здається, що просто.
  Залишилося одне питання: Хто така спiвачка Вiкторiя Львiвна? Вона постачальник графа павича або полонянка? Це двi великi рiзницi. Iлля Львович ляснув себе по головi долонею i пiшов знову за п'ятий корпус. Слiди пiд вiкном сильно нагадували слiди Пашi. Слiд великий. Паша з Юрою одного зросту, але розмiр ногу них рiзний - це Iлля Львович помiчав поволi. Чи мiг Паша донести багаж до човна на руках? Запросто. Юра мiг закрити вiкно i кiмнату? Могти. Спали цю нiч вони не з дiвчатами, це вiн знав добре. Ще вiн знав вiд лiани, що Паша її вдарив об пiсок, коли домагався її любовi. А Юра у Алли був другий пiсля графа павича! Це вiн теж знав.
  Не знав вiн, хто був у Алли пiсля цих двох. Вона мовчала - або нiкого не було, а був все той же граф Павич. Не знала цього i Лiана, а то б йому точно все виклала. Значить, Алла лiанi не довiряє. Цiкаво?! А ще, за чутками, вони всi п'ятеро добре спiвали, даремно вiн не пiшов на першу репетицiю. I все по таксi. Але хто кому в цiй iсторiї платить? Так думав Iлля Львович. Але думав не вiн один.
  Спiвачка Вiкторiя Львiвна, подивившись в зал їдальнi, визначила, що майже всi глядачi пансiонату її бачили i чули, значить, вона своє життя в пансiонатi вiдпрацювала. Найбiльше вона хотiла залишити своїх музикантiв i втекти на тиждень, а їх би з пансiонату нiхто не вигнав, оскiльки все вiдпрацьовано. Те, що пiд другим дном валiзи у неї лежав пакет з порошком, вона не здогадувалася. Але про порошок знав музикант-директор, це вiн їй пiдсунув порошок.
  Вiкна музикантiв виходили на зовнiшню сторону корпусу. Чого хотiла спiвачка Вiкторiя Львiвна? Втекти, i все. Їй все набридли. Вона попросила допомогти в її втечi Пашу i Юру. Паша допомiг донести їй речi до причалу, тому що вiдхiд через охоронюванi ворота був би бiльш помiтний. На її щастя або нещастя, на горизонтi стояла яхта. Вона помахала рукою на тлi лiхтаря. З яхти спустили шлюпку i доставили спiвачку на борт.
  Паша спокiйно повернувся в сплячий корпус. Чергова вже звикла, що вiн входить навiть тодi, коли не виходив, i не звернула на нього уваги.
  Вiкторiя Львiвна подивилася на чоловiкiв на яхтi i зрозумiла, що дала маху. Довiри вони їй не вселяли, схоже було, що вони нiчим не гребували. Один тут же сунув нiс в її валiзу, другий потягнув до неї руки. Вона розсердилася, стала вiдбиватися, до такого звернення вона не звикла. Валiза вилетiла за борт. Коли яхта пропливала повз башту, спiвачка заспiвала, щоб привернути увагу доглядача. Вiн її почув, але допомагати безкорисливо - це не з його репертуару. Жiнка пiзнала принади життя без охорони. Один з мужикiв на прiзвисько буйок її взяв насильно. Другому по кличцi криголам вона на дух була не потрiбна. Перший зрозумiв, що можна вислужитися перед графом Павлiном, i взяв курс на замок. Дамi вiн наказав мовчати про насильство, тодi вона залишиться жива.
  Граф Павич, побачивши, що його хлопцi зловили золоту курочку, не став їх лаяти за позаурочний вiзит. Їм оплатили доставку спiвачки, яку важко було не впiзнати. У гардеробi знайшлася одяг для спiвачки. Поговоривши, граф Павич попросив її добровiльно залишитися на тиждень. Вiд неї вiн зажадав, щоб спiвала щовечора по три пiснi без музичного супроводу, бiльше її спiву вiн не мiг виносити.
  Вiкторiя Львiвна потрапила в знайому до болю золоту клiтку: спальна кiмната, Тераса, маленький дворик з квiтами - це все, що вона могла бачити. Мало хто знав, що вона дружина графа павича, що вони обидва без моря жити довго не можуть. До Вiкторiї Львiвни ставилися попереджувально, але нiкуди не випускали.
  Граф Павич на близькостi з нею не наполягав, свою пристрасть вiн вгамував з Аллою i був елементарно порожнiй. Бажання у нього були вiдсутнi, але вiн не мiг вiдмовити собi в задоволеннi знову бачити блискучу спiвачку на своїй територiї, тим бiльше що вона сама потрапила в мережi яхти. Невеликi зусилля його людей - i вона у нього вдома по своїй волi. Увечерi Вiкторiя Львiвна в пансiонатi не з'явилася.
  мiсяць любовi, мiсяць печалi, без вас ми б просто здичавiли. Приємний свiтло однiєї посмiшки, i руки до книг тягнемо липко. Синiє блузка, немов море, i губи - рожевi зорi. Спiваковi ви десь по колiно ... вiн винен...в словах з полону. Ви прима, в нашому книжковому морi, в словах любовi... i в них - амури...< / i>
  Настала тепла нiч. Мiсяць спав За хмарами. Стрекотiли тихо цвiркуни. Свiтилися свiтлячки. Лiана погодилася вiднести пакет доглядачевi вранцi, а поки вона дивилася у вiкно. В її головi стояли питання Iллi Львовича. Детектив їй все бiльше подобався. Їх душi як би грали на однiй хвилi iнтересiв. Iлля Львович в цей час дивився у вiкно i мрiяв про лiану. Їх почуття з'єдналися десь в нiчному небi. Вони мрiяли. Потiм одночасно лягли спати i снилися один одному. Алла лежала з вiдкритими очима. Юра спав поруч з нею. Два її партнера: граф Павич i Юра-пройшли через її думки. Потiм вона з образою згадала, як граф Павич її вiддав двом охоронцям пiсля себе, здригнулася вiд жаху спогадiв. Третiй раз вiн до неї зовсiм не торкався, вiдразу вiддав тим же охоронцям, а сам сидiв у крiслi, пив червоне вино з келиха, спостерiгав за їх дiями. Вона гидливо пересмикнулася. Її нерви були на межi, хотiлося ревiти, ридати, але вона мовчала, як Зацькований звiр. Вона заснула i злегка стогнала увi снi.
  Спiвачка Вiкторiя Львiвна лежала в золотiй спальнiй кiмнатi, бiльше схожiй на золоту клiтку. Її нiхто не турбував, але їй було страшно, моторошно i прикро. Серед золота i розкошi не було простого телевiзора, не було радiо, не було книг i журналiв. Вона лежала i дивилася в темну нiч за вiкном, яке виходило на веранду, а вiкна веранди виходили в маленький квiтник, далi - один великий паркан... Вiкторiя Львiвна сумно зiтхнула i згадала, що улюблену сумку на колiщатках вона втратила разом з речами, потiм вона подумала про матроса з яхти i заснула.
  Граф Павич спав один. Два охоронцi, з якими вiн дiлився Аллою, спали за його дверима, сидячи в крiслах. Совiсть його не мучила, вiн старiв. Жiнки йому все менше були потрiбнi. Алла i так двiчi його завела, що було для нього вже великою рiдкiстю i радiстю. А охоронцiв-то вiн повинен був порадувати? Ось i подiлився, як останнiм шматком хлiба, своєю останньою любов'ю. Вiн думав, що Алла буде про це мовчати.
  
  
  Глава 5
  
  Ранок пролився дощем. У пансiонатi всi сидiли за своїми номерами, в їдальню ходили по переходах мiж корпусами. Музиканти довбали ракетками по бiлих кульках.
  любовi митi прекраснi, а нелюбов, як дятла стукiт. Я на любов з тобою згодна, а без тебе життя - гiлки сук. Така ненависть колише всi думки з ночi до зорi! Нiхто тi думки не почує. Улюблений, думки розiрви. Набридає все так швидко! Так вiтер жене хмари, а я жену любов, але iскри її палають. Життя - легка. Знову одна йду по свiту, завжди одна i без тебе. Сьогоднi треба канути в лету, навеснi приємно жити люблячи. I теплий погляд мене заводить, як сонця свiтло з-за рогу. А я люблю дерев склепiння, їх тiнь втомлена лягла.
  Стукiт i крик чутно було далеко по коридорах будiвлi. Музикант-директор сидiв один в номерi, вiн думав про порошок, який коштував багато грошей, хоч i не був наркотиком (в тому i була його цiннiсть) а дiя на органiзм людини надавав цiлком певне - снодiйне. Вiн уже знав, що виловили валiзу, але як його дiстати? Iлля Львович сам прийшов до нього в номер i прямо запитав про порошок. Музикант-директор здригнувся.
  - Де Вiкторiя Львiвна? - запитав Iлля Львович у директора-музиканта.
  - Цього я не знаю, - боязко пересмикнувся музикант.
  - У неї був у валiзi порошок бiлого кольору?
  - Був, але це не наркотик, це снодiйний, заспокiйливий засiб, не спресований в таблетки на прохання замовника.
  - Звiдки порошок, для кого вiн? - продовжив допит Iлля Львович.
  - З фармацевтичного заводу. Кому призначався, я не знаю. Я повинен був його вiднести доглядачевi вежi. Подальший шлях порошку менi не вiдомий.
  - Порошок я вам Вiддам, ви його вiднесете доглядачевi, а ми подивимося, куди вiн далi пiде. Згоднi?
  - У мене немає вибору. А щодо спiвачки Вiкторiї Львiвни-її треба тиждень почекати, якщо не з'явиться, тодi шукати. З нею таке вже було, збiгала вона вiд усiх.
  - Ось порошок. Дiйте, як домовилися.
  Iлля Львович, закривши дверi, вiдчув легкiсть вiд того, що не треба в цю справу лiану втягувати. Вона йому була дорога.
  Дощ припинився. Люди стали виходити з корпусiв. Четвiрка з корпусу попрямувала до танцювальної веранди. Iлля Львович, побачивши їх ходу, пiдiйшов до них ближче.
  - Лiана, Я не хочу їхати в твоє мiсто, - сказав Паша.
  - Хто б у цьому сумнiвався, - вiдгукнулася засмучена Лiана.
  - I правильно, ми з Лiаною однi поїдемо до себе додому - - сказала без емоцiй Алла.
  - Роз'їдемося по своїх домiвках, i справа з кiнцем, - промовив байдуже Юра.
  - Чоловiки, а де спiвачка Вiкторiя Львiвна, це ви їй допомогли втекти? - запитала Лiана, зображуючи зацiкавленiсть у чужiй долi.
  - Слiдопит, вiд тебе нiчого не приховаєш! Так, це ми донесли речi до причалу. Яхта чекала на горизонтi. За Вiкторiєю Львiвною вислали шлюпку - - вiдповiв Паша.
  - А чому знайшли її речi? - запитала Алла.
  - Ось цього я не знаю - - чесно вiдповiв Паша.
  - Цiкаво, де вона зараз знаходиться? - запитала Алла, нi до кого не звертаючись.
  - Алла, вона там, де ти була - - роздратовано сказав Юра.
  - Що? Вона у графа павича? - випалила ревниво Алла.
  - I ти до нього Хочеш? - уїдливо запитав Паша.
  - Хочу! Ось хочу, i все! Так, я хочу до нього, але вiн мене не хоче, А тепер у нього ще ця спiвачка Вiкторiя Львiвна! - розкричалася Алла.
  - Алло, ми тебе можемо вiдвезти в замок павича на бiлому теплоходi, вiн туди через день ходить, - сказав їй Юра з знущальними нотками в голосi.
  - Сама поїду! - крикнула Алла, повна ревнощiв до суперницi.
  - Ось до чого дiйшла любов! Жiнка до мужика зiбралася їхати, а у нього iнша! - заволав Юра.
  - Не трави душу! Грошей немає, а то б поїхала, - крикнула Алла.
  - Алло, так ми тобi нашкребемо на дорiжку, - сказав Юра, - ми i до теплохода тебе проводимо, а господинею станеш-авось про нас не забудеш.
  - О, редиски! Ось знущаються! - Алла здригнулася i пiшла з тераси.
  - Лiана, а ти куди хочеш? У сторожку в домiно пограти? - запитав Паша.
  - Iлля Львович надi мною не знущався, як ви! Паша, до мене бiльше не пiдходь! Вважаю, що я вiдпрацювала пансiонат, - сказала Лiана.
  Iлля Лис всiх чотирьох вислухав i непомiтно покинув свiй спостережний пункт в кущах. Вiн зрозумiв, що спiвачка повернеться, нехай не вiдразу, але повернеться. Бiла яхта в цих мiсцях була тiльки у графа павича. Iлля Львович пiшов доповiдати про подiї директору пансiонату: у кожного свiй в життi начальник. Директор повинен знати все, але його майже нiхто не знав i не бачив.
  Директором пансiонату працював незабутнiй пан, вiн спокiйно сидiв у кабiнетi як простий чиновник зi звичайним iм'ям Iван Сергiйович. Але те, що директор пансiонату Iван Сергiйович Павлiнов i горезвiсний граф Павич - одна особа, мало хто знав. Цього не знав i сам Iлля Львович, вiн лише здогадувався, розповiдаючи директору все, що сам знав.
  Директора могла б дiзнатися Алла, але Юра його не бачив, коли вони були у нього в замку. За ними i їх любов'ю граф Павич вiд нудьги спостерiгав крiзь хитре дзеркало: вiн їх бачив, а вони його не бачили. А хто Аллу пустить до директора? Нiхто! Але про бажання Алли Iлля Львович повiдомив директору пансiонату. Директор видав Iллi Львовичу премiю. Детектив, щасливий, пiшов у свою сторожку грати в домiно. Граф Павич задумався. Виявляється, Алла його не забула. Мало того, вона його ревнувала! Це було повною несподiванкою. Це було приємною несподiванкою!
  "Ох, як нудно, - подумав вiн. - Все знаю, немає серйозного противника".
  - Є! - сказав вголос сидить в ньому глибоко граф Павич. - Треба, щоб Лiана стежила за доглядачем, коли йому передадуть порошок.
  Вiн подзвонив Iллi Львовичу.
  - Iлля Львович, Iван Сергiйович тебе турбує, зроби так, щоб твоя мудра Лiана простежила за музикантом-директором, коли той буде передавати порошок доглядачевi. Не прогав момент. Нехай вона веде цей порошок до графа павича!
  - Буде зроблено, зараз все на обiдi, я їх у їдальнi зустрiч, - посмiхнувся подумки Iлля Львович, але втримався вiд коментарiв.
  - Бери машину! Важливо, щоб Лiана бачила момент передачi товару, вiдiрви її вiд супроводжуючих її осiб пiд будь-яким приводом! На картi честь пансiонату!
  Граф Павич любив бути дволиким Iваном Сергiйовичем.
  очi величезнi, з посмiшкою, схопили суть людей великих. I епiграми, немов брили, вiдобразили суть, як лики.
  Iлля Львович заглянув в їдальню: музиканти їли, пили. На колiнах у музиканта-директора лежав пакет, товар був на мiсцi. Вся четвiрка була в зборi. Вiн попрямував до свого столика, швидко поїв, пiшов навперейми лiанi. Паша зробив незадоволене обличчя. Лiана пiдiйшла до Iллi Львовичу.
  - Лiана, йдемо зi мною! Ми з тобою поїдемо до вежi.
  - Цiкаво, поїхали, Iлля Львович - - сказала лiана i помахала iншим.
  Лiана та Iлля Львович, не озираючись, пiшли до центрального виходу з пансiонату, де стояла службова машина для роз'їздiв. Вiн сам сiв за кермо.
  - Лiана, я тебе пiдвезу, але поруч з тобою мене бути не повинно, ти будеш стежити за входом у вежу. Є припущення, що сьогоднi буде передана контрабанда доглядачевi. Ти простеж, хто передасть йому пакет, постарайся побачити того, кому доглядач потiм передасть пакет. Ось олiвцi, папiр. Ти сиди i малюй, на тебе не будуть звертати уваги. Ти говорила доглядачевi, що художниця, так ось i малюй з натури морськi хвилi.
  Iлля Львович вiдвiз лiану до вежi i зник осторонь мiського ринку. Вона сiла малювати. Доглядач сам пiдiйшов до лiани i запитав:
  - Дiвчина, у тебе пам'ятi зовсiм немає? Вирiшила хвилi малювати з натури? Малюй, а менi не заважай. Якби ти ще трохи в сторону села вiд вежi, он на тому валунi.
  - Добре, я пересяду. Якi сьогоднi хвилi красивi!
  - Що ти в них знайшла? А, всi художники убогi, що на них ображатися, - промовив доглядач i пiшов до вежi.
  Хвилин через двадцять здався музикант-директор. Вiн пiдсiв до доглядача, потiм пiднявся на оглядовий майданчик, а вниз спустився без пакета. Лiана пакет помiтила, але ще вона помiтила, що пакета в руках музиканта-директора, що повертається, не було. Доглядач пiсля вiдходу музиканта-директора повеселiв.
  - О, малює. Дивись ти, а хвилi як живi. Дiвчина, а ти i справдi художниця! Менi б хвилi свої подарувала, я їх на стiнку повiшу.
  - Один малюнок я вам подарую, сьогоднi хвилi добре вийшли, але менi ще треба трохи їх домалювати.
  - Гаразд, малюй, дiвчино, раз менi малюєш.
  У лiани виникло вiдчуття, що доглядач прийняв на душу грам сто горiлки або бiльше i був напiдпитку i схвильований. Вона сидiла, малювала i не повертала голову в бiк доглядача. Минуло пiвгодини перед тим, як з'явилася яхта.
  Доглядач з пакетиком пiшов до берега, взяв човен...
  - Ой, почекайте! Я з Вами хочу покататися! - закричала Лiана.
  - Дiвчина, ти чого до мене прив'язалася? - запитав доглядач.
  - Я не до вас, я до хвиль прив'язалася - - сказала лiана i полiзла в човен доглядача. Малюнок вона залишила пiд валуном.
  - Гаразд, попливли на яхту.
  - Навiщо привiз бабу? - запитав матрос незадоволеним голосом.
  - Це не баба, а художниця. Вона хвилi малює, вона з вами хоче покататися.
  - А можна?! - прокричала Лiана своє запитання.
  - Сiдай i не заважай, а сюди ми тiльки до вечора повернемося.
  Пакет з бiлим порошком зник у трюмi яхти. Лiана сiла на кормi. Чоловiки розмовляли. Доглядач сiв у свою шлюпку i поплив до берега. Яхта взяла курс, вiдомий лiанi по екскурсiї на теплоходi. Вона сидiла, дивилася, мовчала. Останнє, що вона помiтила на березi, так це машину Iллi Львовича. Доглядач йому щось сказав. Iлля Львович пiшов i взяв малюнок пiд валуном.
  Яхта набрала швидкiсть. Рятувальна вежа зникла з поля зору. До лiани чоловiки ставилися на рiдкiсть байдуже, вони її сприймали як убогу особистiсть, що малює хвилi. На вигляд вона нагадувала вельми непоказну сiру миша. Це спiвачка Вiкторiя Львiвна була вся з себе. Вона вистрибувала при ходьбi зi своєї сукнi. А у лiани все було закрито, i сама вона - нудна. Матроси буйок i криголам про неї вiдразу забули. Яхту зустрiв на причалi сам граф Павич в шикарному свiтлому одязi. Лiана помiтила, що пакет буйок вiднiс у бiчнi дверi замку. I в цей момент до неї важливо пiдiйшов граф Павич. Вiн сказав, що йому вже вiдомо, що вона художниця, а у нього є для неї замовлення.
  Чудеса в решетi, гострота сонних птахiв, немов кiшка в мiшку, вся таємничiсть осiб. немов птах спiває, немов кiшка шкребе, немов гномик йде, або gehen zu bett.
  Лiана тут же виросла сама в своїх очах. Вони увiйшли в замок павича. Їй здалося, що число дзеркал в замку бiльше числа самих стiн, вона вiдбивалася з усiх бокiв i швидко вiдчула, що її одяг мало пiдходить до цього замку. Граф Павич помiтив змiну її настрою, але продовжував показувати картинну галерею, що складається з одних павичiв, зображених на полотнах.
  - Лiана, менi потрiбен павич на тлi морських хвиль. У мене є живий Павич, його необхiдно намалювати на тлi моря. Впораєшся з такою роботою?
  - Думаю, так.
  Граф Павич уважно подивився на скромну дiвчину i вирiшив, що йому необхiдно вiдправити спiвачку назад в пансiонат: не хвилювала його спiвачка. Вiн подзвонив на яхту i сказав, щоб спiвачку доставили в пансiонат. Проводжати її вiн не вийшов. Вiкторiя Львiвна зрадiла тому, вiд чого нещодавно втекла. Лiанi надали на вибiр парчевi халати з павичами, вони були вiдносно безрозмiрними. Вона примiряла один халат i вiдчула себе цiлком комфортно. Граф Павич подивився на лiану i зрозумiв, чим вона вiдрiзняється вiд енергiйної Алли i ще бiльше вiд нервової спiвачки Вiкторiї Львiвнi: спокоєм. В нiй була грунтовнiсть. Вона ходила, а не бiгала i не лiтала, вона нiчого не просила, але уважно дивилася на картини. Вiн запропонував їй сiсти в крiсло. Їм привезли столик з їжею i напоями.
  Вперше в життi граф Павич вiдчув себе в своєму палацi будинку. Лiана не нарiкала, без манiрства їла пирiжки i запивала компотом. Вона була спокiйна. З нею не треба було хитрувати, доглядати, вивертатися навиворiт. Можна було просто сидiти, їсти, пити, мовчати. У нiй не було кричущої сексуальностi спiвачки, але вона приємно радувала око досвiдченого любителя жiнок.
  - Лiана, для вас у мене є кiмната, а все, що потрiбно для написання картини, доставлять. Ви напишiть, що потрiбно.
  Граф Павич пiшов у свої покої. Михайлiвна проводила лiану в золоту кiмнату, де жила спiвачка Вiкторiя Львiвна.
  - Я не буду працювати в цiй кiмнатi! - обурилася лiана i запитала: - є кiмнати вище поверхом?
  - Є, але вони набагато простiше, i зараз вони зайнятi.
  - Ходiмо, будь ласка, i подивимося на вид з вiкна з кiмнати вище поверхом.
  Михайлiвна показала дiвчинi кiмнати на верхньому поверсi. Лiана вибрала одну кiмнату з видом на море, яку їй швидко звiльнили. Вона написала перелiк предметiв, необхiдних для роботи над картиною. Лiана включила мобiльний телефон, але вiн не працював. У вiкно вона побачила, як спiвачка Вiкторiя Львiвна сiла на яхту, яка попливла в бiк пансiонату. "Змiна полонянок", - подумала дiвчина i почула крики павичiв на пташиному дворi. Страшно в замку їй не було, але i нудно теж не було.
  в переплетення кольору, тiней хитромудра таємницi нитка. Синiє пряжа-берег синiй, в нiй можна долi перевити. Картини: масло, пряжа, тканини, сатир заховався в тишi. Все так прекрасно, що на межi. О, генiй, буйствуй i верши! Всi поєднання-прекраснi, тут полон з думок i iдей. Портрет побачиш: стане ясно, що думка виходить вiд людей.
  Портрет, пейзаж i Коллi строго мимоволi дивиться в натюрморт. Хвала вiд глядачiв, нiг скрегiт. Художник радий i навiть гордий! I залишається враження, що багато пряжi навколо нас, її пряме призначення-бути лише картиною в тиху годину.
  У лiани з'явилися приємнi турботи, їй привезли все, що вона замовила для роботи над картиною. Павича вона намалювала олiвцем, море на ескiзах промалювала досить докладно, потрiбно був об'єднати малюнки i потiм зобразити маслом на полотнi. Вона працювала в своїй кiмнатi на верхньому поверсi замку. Граф Павич iнодi заходив до лiани в кiмнату, сидiв у крiслi, дивився i йшов. Вона все бiльше йому подобалася. Вiн не намагався нею заволодiти, не намагався напоїти, зачарувати своїм багатством. Вiн хотiв одного: щоб вона завжди була в його будинку. У нього не було поруч дочки. Вперше в життi у нього виникло бажання оберiгати, а не нападати. Вiн знав, що через чотири днi їй треба їхати додому. Чи встигне вона написати картину? Швидше так, нiж нi.
  Лiана працювала над картиною i була щаслива. На скриньках вона писала-малювала картинки на задану тему, розмiр яких був сильно обмежений. На полотнi вона писала-малювала так, як їй того хотiлося. "Так би i малювала тут все життя", - миготiла в її головi думка, i тут за вiкном вона побачила бiлого метелика. Лiана вiдкрила вiкно. Метелик швидко знайшла пiр'я павича у вазi на вiкнi. Дiвчина подивилася на пiр'я i здивувалася тому, що поруч з ними протягнутi дроти, але вирiшила, що це не її справа, не її кiмната, а це чужi пiр'я i дроти вона не зачепить.
   Пiр'я птахiв застигли на водi, спiв птахiв в голках зазвучало, з сонечком на ялинках i скрiзь дзвiнко вiд дроздiв, синичок стало. Верби розпушилися по веснi. З'явилися у берiз сережки. Менi наснилися пташенята увi снi. З гнiзда чутнi вони трошки.
  Спiвачка Вiкторiя Львiвна прийшла на вечерю красива. Люди в їдальнi зустрiли її оглушливими оплесками. Вона у вiдповiдь запросила всiх на концерт в концертному залi пансiонату пiсля восьмої вечора. Народ вiдповiв дружними хлопками в долонi. Вiкторiя Львiвна пiдiйшла до трiо: Пашi, Аллi та юрi - i запросила їх виступити разом з нею. Вони погодилися. Про лiану не згадували, всi були твердо впевненi в одному: раз тут Алла i Вiкторiя Львiвна, значить, Лiана там, де були вони.
  Через годину глядачi прийшли в концертний зал. Вiкторiя Львiвна добре вiдпочила i виступала з почуттям, спiвала вона своїм голосом без всякої фанери. Трiо за її спиною спiвало вiд душi, але їх мiкрофони звучали глуше. Вони їй вторили, як хвилi, а чутно було її - спiвачку. Музиканти грали з натхненням, вони променилися вiд щастя, адже їх прима, душа i зарплата Вiкторiя Львiвна повернулася з короткої подорожi, та ще з гарним настроєм.
  Пiсля концерту Паша крутився бiля трону Вiкторiї Львiвни. Вiн танув вiд її вигляду, вiд звукiв її голосу. Музиканти не стали заважати черговому шанувальнику прими. Природно, Паша прийшов до спiвачки в номер. Купив шампанське i цукерки. Вирiшив, що раз буфетниця iнша, значить, з шампанським все нормально. Спiвачка втомилася вiд презирливого неуваги графа павича, а тут Паша перед нею просто стелився. Вона була задоволена. Рабiв Вiкторiя Львiвна любила. Удвох вони випили всю пляшку шампанського i з'їли частину цукерок. Павла Вiкторiя Львiвна не вiдкинула. Вони удвох лягли на лiжко, але з ними щось сталося: вони просто заснули.
  Вранцi Вiкторiя Львiвна i Павло не могли прокинутися. Юра i музиканти заглянули у вiкно Вiкторiї Львiвни. Штори були злегка вiдкритi. Вони побачили, що спiвачка i Паша сплять в одязi на одному лiжку. Директор пансiонату отримав iнформацiю про спiвачку Вiкторiї Львiвни, адже це його служба додавала снодiйне в пляшки. У них була розроблена своя технологiя по введенню снодiйного в винно-горiлчанi пляшки. Нова партiя спецiально була зроблена слабкiше, щоб не вiдразу розумiли, чому заснули. Результати завжди доповiдалися директору. Його це розважало, а особливо те, що вiдбувалося з його вiдпочиваючими. Ось i тепер не було любовi i зрад. Спiвачка Вiкторiя Львiвна i Паша просто спали. Їх будити не стали. Прокинулися вони самi до обiду. У спiвачки ввечерi був концерт в Абрикосiвцi. Вiкторiя Львiвна знову запросила трiо взяти участь в її концертi.
  Алла нiчому не дивувалася i купила собi нове блискуче плаття. Їй сподобалося зi сцени дивитися в зал. Сцена затягувала. Оплески вона приймала на свiй рахунок, i це її радувало невимовно. Паша i Юра тихо басили, притягуючи погляди жiночої половини залу. Спiвачка Вiкторiя Львiвна вiдчувала, що це трiо благотворно впливає на увагу глядачiв. Вона вирiшила їх використовувати у всiх концертах, що залишилися. Так для неї було легше. Музиканти у Вiкторiї Львiвни нiчого зайвого не питали, вони грали з усiх своїх творчих сил.
  Всi квитки на решту чотири концерти були розкупленi. Через чотири днi четвiрцi належало покинути пансiонат. Про лiану не говорили. Iлля Львович нiчого у хлопцiв не питав. Вiн одягнувся i виглядав самовпевненим. Юра i Паша вирiшили собi купити однаковi штани i сорочки на чотири концерти. Спiвачка їх iдею схвалила. Алла додала до гардеробу новi босонiжки на тонкому каблуцi i товстiй пiдошвi.
  На другий концерт публiка прийшла з букетами квiтiв. Глядачi в залi причепурилися. Музиканти одяглися. Свято виходило обопiльне. Квiти текли по рядах на сцену. Буфет працював на повну мiць. Концерт йшов. Глядачi засипали. Подекуди чулося звичайне хропiння. Спiвачка Вiкторiя Львiвна почала нервувати. Паша зрозумiв, що i сюди дiйшли довгi руки графа павича. Вiн намагався в антрактi пояснити спiвачцi причину сну в залi. Але вона вiдмовлялася його розумiти i ще сильнiше нервувала.
  Вечiр, задушливий i жаркий, змусив усiх прикластися до напоїв. До кiнця концерту глядачi спали. Оплескiв не було. Музиканти заснули на своїх мiсцях на сценi. Спiвачка Вiкторiя Львiвна заснула в костюмернiй. Поруч з нею на стiльцях спали Юра i Алла. Не спав один Паша. Вiн оглянув сонне царство i подумав, що охорона тут не допоможе, Та й не хотiв вiн наживати ворогiв серед сильних людей. Раз хтось влаштував сон, значить, так було треба. Вiн вийшов з концертного залу i пiшов до вежi подихати морським вечiрнiм повiтрям. Доглядач зрадiв Пашi як рiдному. Пiсля вiд'їзду дiвчини-художницi вiн засумував. Про свiй смуток доглядач повiдомив Пашi. Вiн йому розповiв, що дiвчина, яка тут малювала хвилi, поїхала на яхтi i не повернулася.
  я хочу сказати: "нi!"Ти сьогоднi, друже мiй, менi не потрiбен. Вiд мрiї колишньої слiд, це тiльки лише маленький вечерю. Коротати життя з тобою менi, мабуть, зовсiм не за коштами. Всiм побаченням-вiдбiй, не з тобою в унiсон б'ється серце. Я звикла одна завойовувати мирнi блага. У тебе мета видно, для мене це тiльки папiр. Не кличу, не прошу, залишайся один ти на волi. Вся любов-курiнь, це казка, мабуть, не бiльше. Розiйшлися ми з мрiєю, не збiглися i плани на вечiр. Все, мабуть, вiдстiй, тiльки думки часом душу лiкують.
  Паша очiкував такої розв'язки з приводу зникнення лiани. Вiн знову про неї думав, i розмова з доглядачем була ДО РЕЧI.
  - А ви випадково не знаєте, коли тут знову з'явиться яхта? - запитав Паша у доглядача вежi.
  - О, мила людина, цього нiхто не знає! Припливе яхта, неодмiнно припливе - - вiдповiв доглядач. - Дiвчина-то сидiла геть на тому валунi. Яхта-то i припливла. Поїхала з ними дiвчина. Думав я, що вона до вечора поїхала, а її двi доби немає.
  Паша пiдiйшов до валуна, пiд яким лежав шматочок малюнка iз зображенням морських хвиль i кiлька штрихiв iз зображенням яхти. Вiн сiв на валун. Опускалася нiч. Крiзь простiр ночi Паша зрозумiв, де треба шукати лiану. Йому здавалося, що вона говорить з ним крiзь темне i тепле небо. Вирiшив вiн поїхати до неї на наступний день на теплоходi, але про плани своїх вирiшив мовчати, сказав спасибi доглядачевi за участь i поспiшив в пансiонат. Номер був порожнiй, це не дуже засмутило його. Вiн закрив дверi i заснув сном праведника до ранку.
  Сон цiлого залу не залишився непомiченим, про нього проговорилося мiсцеве радiо. Газету випустити на цю тему не дали, не дали з цiєю iнформацiєю вийти i диктору на телебаченнi. Пройшов Шепiт про секретне снодiйне, яке в кровi виявити не могли. Пiсля того, як людина прокидалася, снодiйне зникало. Брати аналiз кровi у сплячих людей ще не додумалися. У буфетi перевiрили напої i продукти, але перiод розпаду елементiв снодiйного пiсля його розчинення виявився занадто коротким. У порошку снодiйне зберiгалося довго, але розчинене мало короткий термiн зберiгання, розпадаючись на широко поширенi елементи. Цими чинниками i користувався граф Павич i тримав невидиму владу над цiлим регiоном.
  Наступний концерт був пiд загрозою зриву. Народ боявся йти на концерт. Глядачi намагалися повернути свої грошi за квитки, але їм вiдповiдали, що немає причини для занепокоєння, i додавали, мовляв, берiть з собою свою воду i продукти. Люди стали жартувати, що якщо не подивляться концерт, так хоча б виспяться. Бiля входу в концертний зал стояли охоронцi. Вони перевiряли ручну поклажу i сумки жiнок. Концерт пройшов цiлком пристойно. Сплячих людей в залi не було. Медики ходили мiж рядами i вдивлялися в зал. Все було спокiйно. У кожнiй справi важлива раптовiсть подiї.
  Лiана пiдсвiдомо чекала бiлий теплохiд. Вона працювала без великих перерв, їй хотiлося написати картину якомога швидше. Дивилася вона на море i не помилилася. Приплив теплохiд. На берег зiйшов Паша, подивився на замок i виявив, що всi дверi в нього були щiльно закритi. Пiдняв вiн очi вгору i помiтив у верхньому вiкнi миготiння паперового листа. Вiн зрозумiв, де знаходиться Лiана, махнув їй рукою i поспiшив на теплохiд. Лiана зiтхнула спокiйнiше пiсля вiзиту Павла. А свобода? Вона неодмiнно настане. Свободу вона вирiшила взяти хитрiстю, але як саме поки не знала.
  Теплохiд доплив до винного заводу. Багато пасажирiв купили вино в магазинi при заводi i швидко його випили, когось потягнуло випити води в буфетi. Незабаром на двох палубах теплохода всi люди спали. Спала команда теплохода. Заснула буфетниця. Спали цирковi артисти. Теплохiд втратив управлiння навпроти причалу палацу павича i крутився з волi хвиль. Його могло викинути на берег або забрати за течiєю, i нiхто б йому не допомiг.
  Лiана спостерiгала безладний рух бiлого кораблика з вiкна майстернi, розумiючи, що її помахи у вiкнi були помiченi графом Павлiном. Час втечi вiдкладався. Картина просувалася успiшно. Красивий Павич розправив пiр'я хвоста на тлi рiчкових хвиль. Золота рама з химерного багета стояла i чекала новий шедевр на полотнi. Граф Павич зайшов до лiани i з першого її погляду зрозумiв, що вона все бачила з вiкна. Iстерик i прохань вiн вiд неї не дочекався. Дiвчина твердо усвiдомлювала, що прохання тiльки погiршать її становище i людей на теплоходi.
  Теплохiд тiльки стало прибивати до причалу, як з-пiд землi вискочили матроси буйок i криголам i баграми вiдштовхнули його в море разом з хвилею. Судно закрутилося в напрямку моря. Лiана швидко намалювала на аркушi олiвцем кораблик i багри на причалi.
  На пташиному дворi замку, крiм павичiв, жили iндики, курки i голуби. Вона подружилася з птахами, i вони її прихильно зустрiчали. На цей раз вона тонкою гумкою прив'язала малюнок до нiжки голуба, випустила його з пташиного двору, затягнутого металевою сiткою.
  Гарний голуб з кошлатими лапками полетiв куди треба. Голубина дорога проходила по повiтрю вiд палацу павича до голубники пансiонату, розташованої недалеко вiд адмiнiстративного корпусу. У голубники постiйно крутилися звичайнi любителi голубiв. Один чоловiк помiтив папiрець на нозi голуба i пiдпис "Лiана". Весь пансiонат знав про її зникнення. Чоловiк не визнав за працю i знайшов детектива Iллю.
  Iлля Львович подивився на малюнок i припустив, що сталася ще вона iсторiя, пов'язана зi снодiйним у винi, але чим вiн мiг допомогти i кому? Однак вiн сказав спасибi чоловiковi за допомогу i глибокодумно пiшов шукати Пашу, який зрозумiв все i вiдразу. Iлля Львович вловлював хiд його думки, коли Паша йому розповiв про свою поїздку i пошук лiани. Судячи з усього, теплохiд зазнає аварiї, а Лiана - все ще полонянка графа павича. Iлля Львович подзвонив в морське пароплавство i повiдомив, що є данi з мiсця подiй, за якими бiлий теплохiд терпить лихо в районi палацу павича. Йому вiдповiли, що вживуть усiх заходiв з порятунку людей i судна.
  Алла по-своєму переживала за подругу лiану. Термiн вiд'їзду невблаганно наближався, а вона наполегливо продовжувала ревнувати лiану до графа Павлiна, але допомогти їй i собi вона нiчим не могла. Її приятель Юра був радий тому, що Алла з ним. Паша хвилювався за лiану, але було зрозумiло, що якщо її не звiльнять з лап графа павича, то вiн все одно поїде до себе додому, а в пансiонат приїдуть iншi люди.
  втома навалилася на мене, на пригнiчення тане дня, так тисне бiло-вологе середовище - завжди. Я поспiшаю часом вiдповiсти: "нi", в розквiтi i на схилi мудрих рокiв, я поспiшаю до своєї великої зiрки - скрiзь. Прохолода неба ляже на долоню, по нiй стрiмголов промчить чорний кiнь, мрiї тодi впрягаються в справи - завжди. По буквах бiлих клавiш я стукаю, себе, iнших чогось я вчу, i щось пробуджується в душi-вже. Несiть конi червоних росiйських букв пiд рiвномiрний, мiрний, вiрний стукiт в друкований свiт бiлiючих паперiв. Я-маг.
  Лiана вiдчула втому, їй не хотiлося брати пензлик в руки. Вона пiшла в розкiшний басейн, порожнiй i прохолодний вiд мармуру. Потiм вона вирушила в їдальню, де з апетитом з'їла все, що їй подали, i заснула з почуттям виконаного обов'язку.
  Прокинувшись, Лiана побачила графа павича.
  - Лiана, ти можеш отримати права на водiння машини i автомобiль. Це за твою картину. Вона дiйсно добре виходить. Ти закiнчиш писати картину i отримаєш ключi вiд нової машини, тобi допоможуть її освоїти, а ти здаси на права в мiстi Кипарисi.
  - I я зможу на нiй поїхати додому?
  - Мабуть, нi. Якщо ти захочеш залишитися в палацi павича, то я можу надати тобi весь другий поверх. У тебе є вибiр, але вибору немає у мене. Пропоную тобi стати домоправителькою i художницею.
  - Я зможу залишати територiю палацу по своїй волi?
  -Да. Є вихiд з iншого боку палацу на шосе, через який ти зможеш залишати будинок, коли захочеш, але повертатися ти повинна до вечора.
  - Можна, Я подумаю добу? За цей час я закiнчу писати картину.
  - Думай - - сказав Граф Павич i пiшов у своїх справах.
  Через добу Лiана сказала, що згодна залишитися в замку. Граф Павич вiдповiв, що машина її чекає. З її точки зору, їй невимовно пощастило: вона отримала роботу, цiлий поверх житлоплощi, зi схiдного боку якої був балкон для засмаги з шезлонгами, а поверхом нижче вона могла користуватися басейном. У неї намiчалася художня майстерня i особистий автомобiль.
  
  
  Глава 6
  
  Але граф Павич не був би собою, якби так легко вiддавав половину свого палацу. У лiанi вiн побачив серйозну дiвчину, на неї можна було залишити покинуте житло. Так, саме покинуте житло. Селище Абрикосiвка не мало свого вокзалу, не було в ньому аеропорту, був невеликий причал для водного транспорту.
  Рано попрямував ти в небеса, поживи ще на бiлому свiтi, може, ще будуть чудеса, i без троянд залишишся поетом.
  Нова квартира графа павича знаходилася в сусiдньому мiстi Кипарисi, бiзнес його процвiтав в iгрових залах, вiн був власником казкового iгрового комплексу. Його прекрасне обличчя вселяло довiру приїжджим гостям мiста. Люди, а точнiше їхнi грошi, текли рiкою в iгровi автомати, на картковi столи. Рулетка з'їдала iншi фiнансовi запаси приїжджих.
  З ворiт пансiонату вийшли Паша, Юра i Алла. Вони чекали рейсовий автобус, щоб виїхати на залiзничний вокзал в сусiднє мiсто Кипарис. Останнi їхнi слова були про лiану. Природно, що вона тут же з'явилася на новенькiй машинi i запропонувала довезти їх до мiста. Паша танув при одному поглядi на лiану, але вона була надзвичайно серйозна i запропонувала сiсти йому за кермо. Вiн вiдмовився через вiдсутнiсть водiйських прав. У лiани вже були водiйськi права, вона їх отримала практично одночасно з машиною, а машину вона водила ще разом з батьком, тому за кермом вона не була новачком.
  можна бути найбагатшою i не мати нiчого, хабарi стягувати лопатою, нiбито дерен той легко. I в своїй малiй квартирi, де дуже тiсно в серцях, думати про казковий свiт в золотi i в дзеркалах. Нехай вiдбивається в стеклах добрий, загадковий погляд. Вiн, тiльки вiн мої зерна, вiн-ненаситний мiй скарб.
  Десь дороги в машинах, там суєта з суєт рветься на власних шинах жадiбних, жадiбних сердець. Бачать в машинах реваншi чи то за зростання, то ль за вигляд, бiгають довгi маршi з видом вальяжним, як гiд! Я йду по стежцi вiд суєти мiської, в серцi по шинах поминки i по квартирi з тугою.
  Успiх лiани не давав спокою Аллi, вона кусала лiктi, адже вона красивiше її, вона була першою у графа павича, а все дiсталося подрузi. Несправедливо. У Юри думок з цього приводу не було. З Аллою вони їхали в рiзнi мiста, а до лiани Йому дiла не було. Лiана рiвно вела машину по дорозi, маршрут мiж Абрикосiвкою i Кипарисом вона вивчила по картi, на питання друзiв по вiдпочинку не вiдповiдала. Вона прощалася з колишнiм життям. Її рiшення залишитися у графа павича здавалося твердим i не обговорювалося.
  Машина проїхала через центральнi вулицi мiста Кипариса. По дорозi вона побачила блискучий iгровий комплекс i портрет людини, чиє обличчя було смутно знайоме. Але впiзнати обличчя графа павича в iлюмiнацiї на фасадi будiвлi її друзi i подруга не здогадалися. Вони всi троє їхали на одному поїздi, правда, Аллi належало вийти на зупинку ранiше.
  Лiана проводила приятелiв i на прощання попросила, щоб Алла поговорила з її батьками i звiльнила б її з роботи, при цьому вона протягнула заяву на звiльнення з фабрики з розпису шкатулок.
  вiдбитi вiдблиски випадковi часом, в них якась є вiдчуженiсть, нiби знову йдемо ми тiнистою стежкою, це вiдблиски любовi завершенiсть. Весь, ти весь на виду, немов сонце, мiсяць, але коли ми удвох, ти невидимий. Вiдбитi вiдблиски, як серця вина, один на одного марнi види.
  Ти тепло менi даєш вiдбитою хвилею, десь весь ти залишився мимоволi. Цi вiдблиски з очей засвiтилися виною. Дорогий, ти такий пiдневiльний! I чим вище твiй статус вельми дiловий, тим скромнiше вiдбитi вiдблиски. Але ще я потрiбна, ти боєць силовий, не знайти мiж нами докази. Щось жеврiє знову, промiнь впав на скроню, срiбляться прекраснi нитки. Вiдбитi роки йдуть в пiсок, Сонця вiдблиски блищать мiж ними.
  Паша нутром вiдчув, що з Лiаною стосунки йому бiльше не свiтять. Лiана спокiйно сiла в автомобiль i поїхала в зворотний шлях. Бiля iгрового комплексу вона призупинила машину, ще раз глянула на блискучий портрет i без працi впiзнала в ньому графа павича. Дiвчина посмiхнулася портрету i поїхала до себе в замок. Дещо до лiани стало доходити, але вона вирiшила через елементарну безпеку питань господаревi не ставити, а виконувати тi функцiї, заради яких її залишили в палацi павича. Паша приїхав додому, зайшов в магазин з назвою" продукти", але замiсть продуктiв в ньому продавали вино i стояли iгровi автомати, оздобленi всiма кольорами веселки. Молодий чоловiк зайшов в магазин "Чай", але i в ньому стояли автомати для викачування грошей.
  Вдома за його комп'ютером сидiв молодший брат i грав в iгри. На екранi монiтора вiн ганяв машини, вiд автомобiля бiгав чоловiк, сiдав в iншi машини i їздив по дорогах, порушуючи всi правила. Паша вирiшив зайти в комп'ютерний салон, але замiсть комп'ютерiв скрiзь стояли автомати, розмальованi до неподобства. До чого б це? У всьому мiстi знайшовся один комп'ютерний салон, де стояли комп'ютери, але вони майже всi були зайнятi людьми. Цей салон був всiм вiдомий, в ньому вбили господиню салону i потягли комп'ютери, але, як видно, знайшовся iнший господар i все вiдновив.
  Що залишалося робити Павлу? Виходити пiсля вiдпустки на роботу i купувати новий комп'ютер для себе, а старий вiддати молодшому братовi? Робота пiсля вiдпустки накопичилася i на деякий час зайняла всi його думки, але вже в обiд вiн згадав про лiану. Жiнки в офiсi i в кафе на нього скоса поглядали: засмаглий красень кращих чоловiчих рокiв, а його серце залишилося на пiвднi. Паша вирiшив обов'язково злiтати до лiани на лiтаку при першiй нагодi.
  Тим часом Лiана знаходила роботу в будинку i на полотнi. У дворi вона розвела квiтник. Старий будинок немов ожив. Птахи її зустрiчали радiсними вигуками i, як малi дiти, бiгли, летiли їй назустрiч. Вона звикала до свого нового способу життя. Грошi на ведення господарства та утримання палацу їй передавав шофер графа. У Палацi павича крiм неї знаходилися люди, необхiднi для його пiдтримки в житловому станi, але говорити їй було нi з ким.
  Довгi роки подругою лiани була Алла, вони дiлилися будь-якою думкою, розповiдали один одному все, що можна i не можна, а тепер у неї не було людини для розмови. Доглядач вежi i той з нею розмовляв, а люди з палацу її уникали, або вони їй не довiряли. Часом на лiану нападала туга по простому спiлкуванню з людьми, а в будинку доводилося тiльки давати розпорядження або виконувати їх самiй. Мимоволi її рука потягнулася до листка з папером, вона стала записувати свої думки, її спiврозмовниками стали ручка i папiр. Одного разу Лiана сидiла на балконi i писала. Вiтер ворушив листочки. У якийсь момент вона їх не втримала, i листки полетiли.
  В цей же час її погляд впав на пристань: там стояв Паша, розмахуючи рукою. Все могла вона, але не було у неї ключа вiд ворiт на причал, ключ був в руках охоронця. Вона встала бiля вiкна i зобразила маяк, потiм вона показала на годинник i показала п'ять пальцiв в надiї, що вiн буде її чекати бiля вежi маяка о п'ятiй годинi вечора. Паша зрозумiв, вiн показав час на руцi, долоньку i кивнув на знак згоди. Лiана махнула йому головою i зiбрала листочки паперу, якi забрав вiтер. Вона сiла в машину i поїхала до маяка по окружнiй дорозi. Купивши по дорозi загальнi зошити, вона приїхала до маяка. Павла ще не було.
  мiняти всi досягнення в свiтi, виси на бездорiжжi моторошних, колишнiх днiв, ми можемо подумки, випадково, швидко. Через мить мозку все виднiше. Ми не хочемо, i ми давно не можемо повернутися в колишнiй, злободенний низ. На нас повисло слово, iм'я: "Мона!"I поклик:" куди ж ти? Повернись! Повернись!"
  Ти там була, тобi там все знайоме, тобi в розлуцi буде важко, i для тебе - то царство - жебракiв кома. Ти вище їх, повiр адже все пройшло.
  Нехай десь там є неба горизонти, але не твої вони, не для тебе. Розкресленi свiти землi на зони. 'Вернись, вернись!"- молю Тебе люблячи! Отак. На мiсце. Будинок-доля iнша давно йде. Даль, знаєш, не з тобою. Йди вперед, ти розумна Така, а вiд метань дрiбних просто збiй.
  Доглядач вежi зрадiв дiвчинi як рiдний. Вони посидiли, поговорили. Паша з'явився майже вчасно. Доглядач запросив молоду парочку до себе в будинок, але вони вiдмовилися вiд запрошення i поїхали удвох на машинi. На березi моря вони зупинилися, вийшли з машини, щоб поговорити на повiтрi. Дмухнув порив вiтру, волосся у них сплелися i розлетiлися в сторони.
  - Лiана, навiщо тобi зошити? - не втримався вiд питання Паша.
  - Я пишу, малюю i записую витрати.
  - Лiана, що за вiдсталiсть, а чому не використовуєш комп'ютер?
  - У нас немає комп'ютерiв у замку.
  - Так замов комп'ютер, сподiваюся, господар твiй не бiдна людина.
  - Неодмiнно замовлю, а ти допоможеш комп'ютер купити?
  - Без проблем, але краще б я його купив у столицi.
  - А тут не можна купити?
  - В Абрикосiвцi я не бачив магазинiв комп'ютерної технiки.
  - У сусiдньому мiстi є все. Їдемо, я тобi покажу.
  Вони сiли в машину i поїхали в мiсто. Магазин з комп'ютерною технiкою знаходився поруч з iгровим комплексом, Вона це запам'ятала ще в першу поїздку. Паша подивився на зразки товару на вiтринi i сказав, що купити тут можна все.
  - Паша, ти пiдбирай те, що треба купити, а я скоро прийду.
  Лiана вийшла з магазину i увiйшла в iгровий комплекс, охоронцевi сказала, що йде до графа Павлiна.
  - У нас графа павича немає. Хто вам потрiбен, говорите точнiше або проходите.
  - Менi потрiбен господар палацу павича.
  - Я зрозумiв, так i говорiть, що потрiбен власник iгрового комплексу.
  Лiана пiдiйшла до дверей кабiнету графа павича. Вона увiйшла в розкiшний кабiнет зi свiтлими шкiряними м'якими меблями. Граф Павич сидiв у крiслi бiля журнального мармурового столика i уважно дивився на лiану.
  - Лiана, є проблеми?
  - Я хочу купити комп'ютер в сусiдньому магазинi, але грошей немає.
  - Хороша думка, я теж хочу, а як ми його виберемо?
  - Приїхав Паша на пару днiв, обiцяв купити комп'ютер, вiн програмiст.
  - Чудово. Пiдемо, купимо п'ять комп'ютерiв з усiма потрохами.
  Граф Павич i Лiана зайшли в магазин. Паша, подивившись на них, промовчав.
  - Паша, менi тут сказали, що ти все знаєш про комп'ютери. Пiдбери нам п'ять комплектiв, бери найкраще з того, що є, а потiм проведеш курс з навчання.
  - Я не знаю, хто ви, можу тiльки здогадуватися, але через день менi треба їхати.
  - Вважай, що ти у вiдрядженнi i десять днiв будеш нас навчати. Я все оплачу. Лiана поселить тебе в замку, а на двi години в день ти будеш приїжджати сюди i навчати мене i ще трьох чоловiк. Згоден?
  - Згоден - - вiдповiв Паша i вирiшив, що треба буде зателефонувати юрi, щоб оформив вiдпустку за свiй рахунок на десять днiв.
  Паша пiдiбрав монiтори з плоским екраном, вибрав корпуси для системних блокiв, всi необхiднi плати, пiдiбрав клавiатуру i мишки. Вiд графа павича прийшли люди, оплатили товар. Чотири комп'ютери занесли в iгровий комплекс, один залишили в машинi для лiани.
  я не хочу з тобою дiлити долю, бурчи один:"Бу, бу, бу, бу, бу". Сиди один в комп'ютернiй грi, будь сам собi злочинець i Мегре.
  Граф Павич дав свою вiзитку, на нiй було написано кiлька слiв: "Михайлiвна, посiли Павла в палацi". Паша i Лiана такого щастя не очiкували, вони свiтилися вiд несподiваної пропозицiї. Службовцi палацу стали з Лiаною розмовляти. Вони бачили тепер, що вона не чергова жiнка графа павича, а вона - жiнка Павла. Цього i говорити не треба було, одного погляду на пару було достатньо, щоб зрозумiти, що вони близькi люди. Лiана поселила Павла в сусiднiй кiмнатi, зустрiчi їм нiхто не забороняв. Свої функцiї по дому вона виконувала з ще бiльшою одержимiстю, i у неї залишався час, щоб вiдвезти Павла до графа Павлiна для навчання роботi на комп'ютерi.
  Паша поставив всi необхiднi програми, в тому числi для ведення бухгалтерiї, це привело графа павича в такий захват, що вiн запропонував Павлу працювати у нього головним бухгалтером. Паша погодився на несподiвану пропозицiю, до цього часу вiн знав, що графа Павлiна звуть Iван Сергiйович Павлiнов.
  - Iване Сергiйовичу, менi потрiбна машина, я буду жити з Лiаною, а сюди приїжджати.
  - З машиною проблем не буде, на права здаси, важче їздити з мiста в мiсто, але на перший час такий варiант цiлком можливий.
  Паша вийшов на вулицю до лiани. Вона чекала його в машинi. Новини її влаштовували.
  Вiтер посилювався. На морi хвилi ставали великими i грiзними.
  - Паша, вiтер сильний, шквальний! Їхати страшно.
  Вони поїхали в бiк палацу, але потрапили пiд сильну зливу. Машину зупинили на узбiччi. Паша подумав, що щоденнi поїздки будуть неможливi. Зрозумiла ситуацiю i Лiана. Вони перечекали зливу i продовжили шлях.
  - Лiана, що робитимемо? Куди не кинь, всюди клин.
  - До палацу ближче, нiж до iгрового комплексу. Доведеться тобi жити в мiстi.
  Вiтер любовi регулював їх зустрiчi i розлуки. По чистому небу гуляли бруднi Хмари. Прохолодний ранок закликав до праведної працi. Граф Павич запропонував Павлу додати до iгрового комплексу комп'ютерний салон, щоб боржники iгрового комплексу по електроннiй поштi з усього свiту збирали грошi на погашення боргiв. Потiм додав, що це жарт, але салон додати треба.
  - Паша, є пропозицiя: я хочу залишити тебе своїм заступником в iгровому комплексi. У мене є новий проект, я хочу вiдкрити унiверсам.
  - Чому у Вас така рiзноманiтнiсть iнтересiв? - запитав Паша.
  - Я так влаштований. Ти знайомся з iгровим комплексом. Звiти два рази на мiсяць будеш пред'являти менi, тут є фахiвцi, вони допоможуть. Вiзьми адресу i ключi вiд твоєї знiмною квартири, особиста квартира буде за результатами твоєї працi через рiк, машину тобi видiлю, але вона - власнiсть iгрового комплексу, здавай на права i дiй.
  Граф Павич зник у своїй машинi.
  Паша, подiлившись новиною з Лiаною, вiдпустив її додому, а сам пiшов в iгровий комплекс приймати фiнансовi справи. Лiана з захопленням стала набирати тексти на комп'ютерi, потiм пiшла в пташник. Життя потекло плавно, як до появи Павла. Прийшло їй по електроннiй поштi дозвiл вiд графа павича на користування ключами вiд ворiт, що мають вихiд до моря. Це був приємний подарунок!
  знову за вiкном панує весна, жовтiє верба. Образ менi вистачить i увi снi, життя-ополонка нерпи. Коли боялася я любити-лiтала нудьга. Коли боялася з кимось бути-глуха мука. Коли одна сиджу весь день, то все не мило. Зi мною справи, однi справи ковзають як мило. Нуднiше нудьги я сама в своїх проблемах. У моїй душi панує зима, життя стало полоном. Все, посмiхнуся i подзвоню, геть негаразди. В душi заспiвали солов'ї лихої погоди.
  На графа павича перiодично вiд будь-яких справ нападала нудьга. Вiн впадав у ще бiльш нудну справу, а саме просто лежав на широкому лiжку в кiмнатi з вiкнами на море. У квартирi постiйнi слуги були вiдсутнi, тому його нiхто не турбував. Вiн нiчого не хотiв. В органiзацiї нового унiверсаму вiн брав мiнiмальну участь. Просто один боржник, власник унiверсаму, майже на тарiлочцi пiднiс йому цей самий унiверсам. Потрiбно було додати трохи коштiв i поставити свою людину в управлiння магазином. Ось про це вiн i думав. Йому потрiбен був свiй ставленик, а самому лiзти в торговi справи не хотiлося. Лежав Граф Павич, лежав, потiм ляснув долонькою по лобi i закричав:
  - Юра!
  Недовго думаючи, по мобiльному телефону вiн подзвонив Павлу i запитав, як можна знайти Юру, чи знайомий вiн з програмами для касових апаратiв, а ще треба б в комп'ютери заносити всi товари магазину. Паша вiдповiв, що з цими програмами Юра знайомий, пiдробляв в унiверсамi. Граф Павич тут же схопився, щасливий, що знайшов козла вiдпущення, i пiшов обiдати. Пiсля обiду вiн подзвонив Юрi на мобiльний телефон, запросив його працювати в унiверсам на правах його заступника. Юра помовчав, але дав свою згоду на спiвпрацю. Граф Павич знову лiг на лiжко i згадав Аллу. Вiн подзвонив в замок керуючому, сказав, щоб лiанi дозволили користуватися стiльниковим телефоном, а потiм передзвонив на звичайний телефон.
  - Лiана, дай номер телефону Алли, нехай вона мене пробачить.
  - Граф Павич, iз задоволенням: вона вас любить!
  - Приємно чути. I менi вона небайдужа.
  Подзвонив граф Павич Аллi:
  - Алла, мила, прости, але без тебе менi погано! Приїжджай в Кипарис, адреса i телефон запиши. Грошi на квиток знайдеш. Приїдеш-Вiддам, забезпечу.
  Ось тепер вiн всi справи виконав i заснув, як немовля.
  Пiсля сну зателефонував граф Павич Iллi Львовичу:
  - Iлля Львович, як життя в ролi в. о. директора пансiонату? Чекати...
  Iлля Львович взяв машину пансiонату i через пару годин був у графа Павлiна. Мiська квартира графа павича була невелика: кабiнет, спальня, кухня, мiсця без назви. У кабiнетi господар i поговорив з детективом. Вiн подивився всi папери. Справи Iлля Львович вiв так, як їх вели до комп'ютерної ери.
  - Iлля Львович, пам'ятаєш Павла з пансiонату? Вiн зараз працює тут, в iгровому комплексi. Не дивуйся. Зайдеш до нього, поговориш щодо комп'ютерної технiки, вiн тобi допоможе купити комп'ютери, принтери, поставить потрiбнi програми. Скажеш йому, що треба три комп'ютери для пансiонату, у нього навчишся роботi на комп'ютерi, потiм навчиш iнших. Все зрозумiв? Ось моя вiзитка, на нiй написано число комп'ютерiв для пансiонату, вiддаси Павлу.
  - Iване Сергiйовичу, Вибачте, але якщо тут Паша, то де Лiана?
  - Лiана в старому палацi павича. З Павлом вони не одружилися. Гаразд, в якостi премiї дзвони їй. У неї мобiльний пiдключений, а ти її номер телефону знаєш, тому я i вимикав його у неї, поки вона не звикла до життя в замку.
  Щасливий Iлля Львович поспiшив до Павла. Удвох вони зробили замовлення в магазинi. I на наступний день їх замовлення обiцяли виконати. У магазинi дивувалися, що їх товар став швидко розбиратися людьми графа павича.
  Iлля Львович сiв у машину i подзвонив лiанi:
  - Лiана, це Iлля Львович тебе турбує. Я могу к тебе заехать? Пiдкажи дорогу до замку по сушi. Зрозумiв, їду.
  Iлля Львович знав всю iсторiю четвiрки i кожного окремо.
  Лiана та Iлля Львович були духовно близькi один одному. Удвох вони пiшли на берег моря, який так довго для дiвчини був закритий. Сiли на лавку пiд стiнами замку i стали дивитися на хвилi. Поруч з Лiаною закрутилися бiлi метелики, але до Iллi Львовича вони не пiдлiтали. Одна метелик сiла на її долоню, i в руцi у неї залишилася бiла перлина, а метелик, змахнувши крилами, полетiла.
  - Iлля Львович, як менi тут було важко, зi мною нiхто не розмовляв! А зараз все нормально, - сказала вона, перекочуючи в пальцях бiлу перлину.
  - Лiана, це все було зроблено спецiально: тебе вiдключали вiд телефонiв i людей, а зараз все тобi повернули. Знаєш, коли я зрозумiв, що вся ваша четвiрка повертається сюди, я мимоволi усвiдомив, яка могутня особистiсть-граф Павич! Менi це нещодавно вiдкрилося.
  - Справи графа павича Я обговорювати не хочу. У мене тут своїх справ вистачає, але ти приїжджай, з тобою приємно спiлкуватися.
  Вони ще трохи посидiли. Iлля Львович поїхав в пансiонат, тепер вiн за нього вiдповiдав повнiстю перед графом Павлiном, тобто директором Iваном Сергiйовичем.
  ти Карабас без бороди, ти синiй, Синiй. Ти вiд середовища i до середовища, якийсь зимовий. Ти видiлив мiй нервовий запал, я замерзаю. Ти, немов дим по небу плив, я зависаю.
  Я перевантажена тобою, екран i стрiлка. Ти перегрiв мене собою, з тобою менi дрiбно. А менi потрiбна адже глибина, Iншi води. Дивись, пробилася сивина вiд негоди. Ти Карабас без бороди, ти синiй, Синiй. Ти вiд середовища i до середовища, якийсь зимовий.
  Алла гарячково шукала грошi на дорогу. Мати не поспiшала вiддавати доньцi останнi грошi. У родичiв грошей взагалi не було. Алла вiддала в скупку своє єдине кiльце i купила квиток. Батьки качали головами, а вона зiбрала свою сумку i виїхала назустрiч невiдомостi. Приїхала Алла до графа Павлiна через добу пiсля дзвiнка плюс кiлька годин. Граф Павич перебував удома в стан повної лiнi. Алла так i повисла на його добротних плечах. Вiн їй був радий. Слуг i охорони поруч не було, це Алла вiдразу помiтила.
  Граф Павич зауважив, що на дiвчинi немає коштовностей.
  - Алло, ти прости, я старий для миттєвої любовi, але у мене для тебе є робота.
  - Що?! - не на жарт здивувалася Алла.
  - Алло, ми цивiлiзованi люди! Пропоную тобi бути моїм заступником в ломбардi. Вiн розташований поруч з вокзалом. Мiсце людне. Робота завжди є.
  - Я художниця! - вигукнула Алла, дивуючись вiд пропозицiї.
  - Не шуми, тобi малювати нiхто не забороняє. Юру знайдеш в сусiдньому унiверсамi, вiн розташований недалеко вiд ломбарду. Думаю, ви знайдете спiльну мову.
  - Зрозумiвши. Я-робоча конячка. Спасибi i на цьому - - знiтила Алла.
  - Алло, ти не пошкодуєш. Ось адреса твоєї знiмної квартири. На одному поверсi житимеш з Юрою та Павлом.
  - I Паша тут? - запитала Алла майже без емоцiй. - А Лiана?
  - Вона працює i живе в палацi.
  - Зрозумiло, Iване Сергiйовичу! А пiдйомнi будуть?
  Граф Павич дав грошi Аллi. Душа Його стала спокiйною, як море в штиль.
  Штиль настав у вiдносинах лiани i Павла. Вiн загруз в комп'ютерних справах. У справи занурився i приїхав недавно Юра. Алла була прибудована до роботи. Граф Павич лiг на лiжко i задумався, потiм взяв мобiльний телефон i подзвонив Iванiвнi, господинi маленького будиночка:
  - Iванiвна, граф Павич. Колекцiйних дiвчаток немає? Слухай, органiзуй квартирку на п'ять дiвчат, бiльше не треба.
  - На якi грошi, Iване Сергiйовичу?
  - Як заговорила! Все будет. Знiми будинок у сусiдiв, я його бачив. За хорошу цiну здадуть. Дiвчат знiмеш тих, якi на пiвдень без грошей i коштовностей їдуть, всi сподiваються на чужого дядька. Ось чужого дядька ми їм i пiдсунемо. Зрозумiла? Грошi тобi привезуть.
  Ось граф Павич вiдпочинок i заробив. Вiн включив величезний телевiзор з плазмовим екраном, але думки його ще не всi заспокоїлися. Подзвонив вiн буфетницi в будинок культури Абрикосiвки.
  - Привiт, Люба! Граф Павич турбує. Як справи? Тиша, кажеш? Немає концертiв? Спить буфет? Будуть концерти! Нi, без снодiйного! Заробиш, не обурюйся. Є у мене на прикметi вiдомi i злегка забутi на телеекранi спiваки, якi до вас приїдуть, заодно пансiонат повеселять i самi вiдпочинуть.
  Вiн переключив канал i став дивитися концерт. Спiвак Тор йому сподобався, i вiн тут же подзвонив у вiддiлення естради:
  - Жителi Абрикосiвки i Кипариса сплять i бачать побачити довговолосого красеня Тора, вiн тiльки що був на екранi. Скiльки бере? Група велика? Скiльки концертiв? На всi концертнi майданчики плюс пансiонат. Згоден!
  Натиснув вiн на кнопочку пульта телевiзора i заснув. А кажуть, що господарi не працюють! Працювати.
  Не ми, не ми, нiмi озоновi дiри. А чи ми, чи ми, мили всi дiрочки у сиру? А чи ти, Чи ти, в пилу ловив свiти чужi. А чи ми в пилу були i в давнину всi жили? Давно, давно, чи давно крiзь дiрку видно землю? Так, ти не знаєш чи що, що я столiттями внiмлю. Завжди була та Дiрка, встромилася в Антарктиду. Завжди любили палко, як куля мети в тирi. Не ми, не ми, нiмi озоновi дiри. А чи ми, чи ми, мили всi дiрочки у сиру?
  Увечерi зiбралися новi заступники в квартирi Алли, не було серед них тiльки лiани. Паша i Юра сiли в крiсла. Алла сiла на диван. Граф Павич вiд щедрот душевних кожному з них видiлив по квартирi в особисте користування до тих пiр, поки вони у нього будуть працювати.
  - Хлопцi, чи то нам пощастило, чи то ми влiзли по вуха в чорний бiзнес - - заговорила Алла.
  - Що б це не було, але пропозицiя по роботi бiльш нiж цiкава, - пiдхопив розмову Паша.
  - Не знаю, не знаю, все так сумнiвно! Менi так важко в цьому унiверсамi, що я сам не розумiю, як я на це погодився, - пiдключився до хворої теми Юра.
  - Знаєте, а у мене склалося враження, що граф Павич все це давно придумав, - тривожно сказала Алла.
  - Все може бути. Я сюди приїхав на два днi, а виїхати вже не змiг. I до лiани немає можливостi вибратися, - засмагав Паша.
  - Не хвилюйтеся, прорвемося: чи то в люди, чи то додому повернемося, у що вже слабо вiриться, - став втiшати всiх Юра.
  - Хлопцi, сьогоднi пригощаю я! Менi дали пiдйомнi. Я зараз вам вечерю принесу, - весело проговорила Алла.
  Чоловiки пiдсiли ближче до журнального столика на колiщатках, який урочисто вкотила Алла в кiмнату з кухнi. Вони оцiнили смачну вечерю.
  - Алла, а ти здатна, - пiдiбрiв Паша.
  - Алла, одружуся з тобою, - промовив Юра.
  - Юра, не поспiшай! Ось тепер я за тебе замiж не хочу! Я хочу попрацювати на благо графа павича i себе.
  - Що дiється! Алла вiд Юри вiдмовляється! Алла, я тобi потрiбен? - запитав Паша.
  - Паша, не виникай! Лiана в палацi полонянкою живе. А потiм, я не люблю часто готувати. Сьогоднi я приготувала вечерю на честь нашого нового життя, а на завтра я нiкого до себе не кличу: вдома у себе їжте. Я вам не слуга, а заступник директора найбiльшого ломбарду мiста. Менi треба ознайомитися зi своєю новою роботою, а взимку я буду писати картини, взимку тут роботи буде менше.
  - Так, взимку вiдпочиваючих поменшає, можна буде з'їздити додому, - якось вiдразу вирiшив свої проблеми Паша.
  - Алло, а я можу до тебе приходити? - запитав Юра.
  - Юра, давай почекаємо з приватним життям! Так багато змiн, що менi треба освоїтися i зрозумiти, що менi тут взагалi робити. Думаєте, Менi легко в новiй сферi дiяльностi? Зовсiм нi. Весь штат заповнений, а я збоку припека. Навiщо я потрiбна в ломбардi-розуму не докладу.
  - Алла, у мене така ж думка, що в унiверсамi все на мiсцi, а я там не потрiбен, - пiдтримав Аллу Юра.
  - Ох, панове зами, а менi легко в iгровому комплексi?! Я там взагалi нiхто, а призначений вiд великого розуму графа павича головним бухгалтером. В iгровому комплексi i так спостерiгається дивний приплив грошей! Я їх повинен фiксувати в комп'ютерi, складати новi програми, а ось якi - цього я вам не скажу. Знаю одне: роботи у мене багато, дуже багато, - розумно виголосив свою промову Паша.
  - Паша, ти молоток, треба робити те, що знаєш. Значить, i я буду писати програми для унiверсаму i використовувати тi, що є. У звичайнiй справi краще себе почуваєш - - пiдхопив друга Юра.
  - Так, молодцi, вони будуть писати програми. Вони на мiсцi! А я в програмах нi бум-бум! Менi - то що робити?! - заволала Алла в станi нервового зриву.
  - Спокiй, подруга моя. Ти вiд мене вiдмовилася - - заговорив з докором Юра - - а я тобi потрiбен! Я допоможу тобi з програмами для твого ломбарду. Можу навчити тебе ними користуватися, що не так складно, якщо все знаєш. Згодна, Алла?
  - Юра, радiсть моя! Я твоя навiки! А де комп'ютер?
  - Буде, Алло, все буде, але якщо ти будеш зi мною!
  - Юра, я з тобою, звичайно, я з тобою, але через тиждень! Ти у себе попрацюй, а я поки звикну до того, що було до мене.
  Паша їв, розумiючи, що зробив добру справу, направивши думки Алли i Юри в потрiбному напрямку. Його думки полетiли до лiани, але не долетiли.
  - Спасибi, Алла, все було в кращому виглядi. Я пiшов, якщо не заперечуєте - - сказав Паша i зник за дверима.
  - Юра, не йди, побудь ще трохи - - попросила Алла.
  - Дорога моя, я буду за стiнкою та iншими вхiдними дверима. Зустрiнемося через тиждень в цей же час. Прости, але ти сама так перша сказала, А я тямущий, - промовив Юра i пiшов у свою квартиру.
  Алла залишилася одна. Вона прибрала залишки вечерi, прекрасно розумiючи, що несподiванки в її життi ще можливi.
  На лiжку до графа Павлiна приходили мудрi думки, вiн не був злим людиною за своєю природою, але iнодi його розважали розвороти чужих доль. Комп'ютери особисто графа павича не особливо полонили, хоча вiн їх впровадив скрiзь, де можна i потрiбно, а тепер вони його не хвилювали, а сам вiн у всесвiтнiй павутинi ще не знайшов свого мiсця. Давно вiн жартiв не здiйснював, хоча приїзд чотирьох молодих людей можна цiлком прийняти за жарт, але серйозну. "О, а як там господиня i п'ять дiвчаток? Ось куди треба з'їздити", - подумав вiн i заснув.
  
  
  Глава 7
  
  Вранцi з'явилася нова справа. Приїхав спiвак Тор i попросив аудiєнцiї з графом Павлiном з приводу оплати концертiв. Спiвак оселився в пансiонатi. Сам граф Павич в руки грошi намагався не брати i перемiщував їх в просторi чужими руками. Вiн сказав Iллi Львовичу по телефону:
  - Iлля Львович, чим спiвак Тор незадоволений? Пам'ятаєш жарти зi снодiйним? Ти в них непогано розiбрався. Чи не треба спiвака трохи заспокоїти? Галасливий вiн, а поспить - людиною стане, нашою людиною, а так все як чужий. Спiвачку Вiкторiю пам'ятаєш? Бiльше не з'являлася? Нi, значить. Пiшли спiвака Тора до Iванiвни, у неї є п'ять дiвчаток, нехай до них зайде. Порошок в твоєму кабiнетi, передаси господинi, вона в курсi. Дiвчатка i спiвак пройдуть хрещення на спокiй, не люблю крикiв. Все, бувай - - i вiн повiсив трубку телефону.
  Граф Павич зазвичай лежав вдома з пiр'ям павича перед екраном телевiзора. Вiн тiльки що прослухав промови своїх нових заступникiв у квартирi Алли, i, треба сказати, вони його не засмутили. У трьох квартирах стояли прослуховуючi пристрої, для їх прослуховування у нього був зручний пристрiй з легким керуванням. Повернув потрiбну ручку - i слухай потрiбну людину, так граф Павич здiйснював перевiрку своїх спiвробiтникiв. Вiдеоапаратуру для цих цiлей вiн не використовував.
  я знемагала вiд туги, менi подарували... Понуро смикалися вiскi в тузi у гриля. БIГ час просто так, а я нi з мiсця. Але постукав до мене дивак, сказав:"наречена". Я посмiхнулася тим словам i знову до плитки. Сказала: "що ви, буде, Вам! одружуйся на Лiдцi. Вона без гриля бiля плити готує кури, вона i до вас завжди на' ти", скромнiше амури". Я знемагала вiд туги, менi подарували... Понуро смикалися вiскi в тузi у гриля.
  Лiана в цей час дивилася на море з тераси, до неї вона звикла бiльше, нiж до берега, на який довго не було виходу. Душа художницi вбирала вид моря для роботи над новими картинами. З появою комп'ютера її завзяття до записiв ослабло, малювати їй хотiлося бiльше, нiж писати тексти зi своєї голови. Вона стежила за порядком i витратами в палацi, а в iнший час писала маслом новi картини з птахами на полотнi, щоб вони були угоднi картиннiй галереї. Думки про чоловiкiв миготiли уривчастi, вона на них не сподiвалася. Дiвчина вирiшила, що якщо вона комусь потрiбна, то вони нехай самi з'являються, а нi - вона не покличе.
  
  На телеекранi майнула жiнка, дуже схожа на лiану. Граф Павич пiднявся з лiжка, швидко одягнувся. Вiн захотiв побачити лiану i свiй улюблений замок з челяддю.
  рiдкiсний дар доброти, елегантностi, i постави, i слiв рiдкiсний склад. Вона вся з шовкiв життя виткана, в її гордостi прихований свiту борг. Нiкому нiчого не зобов'язаною, красою i вiчнiстю пов'язаної.
  Машина завелася з пiвоберта i кинулася до мрiї в тихий i ясний вечiр. Машин в таку пiзню годину було мало. Дорога радувала своїми обрисами. Граф Павич швидко приїхав до ворiт своєї основної обителi. Лiану вiн помiтив на терасi i був цьому радий. Вiн подзвонив на її мобiльний телефон i сказав, що через десять хвилин буде у неї. Граф Павич помiтив, як лiана схопилася i пiшла з тераси в будiвлю. Вiн сказав прислузi, щоб їжу подали в картинну галерею.
  що людинi в життi потрiбно? Швидше те, чого i немає. Часом те, що навiть чуже, на це витрачаємо багато рокiв. Даремно вiтер носить листя, художник сам в вiтрах носимо. Насилу в роботi його кистi, але ми йому все мудро лестимо. I шалою осенi оздоблення насилу лягає на мольберт, але ось виходить вiн з трансу, втоми в поминi немає! I на картинi осiнь встала, художник виклав долю i переплiв її з металом, створивши ажурне рiзьблення.
  Так що ж потрiбно людинi? Картини з'їли тонни масла. Поставити в життi пензлем вiху, щоб ожили всi цi фарби.
  Вiн iз задоволенням дивився на новi творiння лiани в її майстернi. Вiн прекрасно зрозумiв, що вона працює на його картинну галерею, i схвалив її творчiсть. Вiн здивувався красi залу з картинами: здавалося б, картини тi, що були, але все разом виглядало значно красивiше, вiдчувалася творча рука в оформленнi його улюбленого залу. Вiн мало не вигукнув вiд радостi, але стримався i спокiйно похвалив лiану за прекрасне утримання замку. Забавно, але вiн знову вiдчув себе вдома, йому було добре в суспiльствi спокiйної лiани, всi справи зникли з його голови. Вiн їв, дивився на неї, на картини. Граф був щасливий. Йому не спадало на думку, що жiнку, що сидить поруч з ним, можна використовувати як жiнку. Вперше на нього в цьому планi напав ступор, i вiн не хотiв квапити подiї. Не хотiв поспiшати...
  Лiанi було приємно суспiльство графа павича, вiн на неї не нападав, не бив головою об пiдлогу для досягнення чоловiчих амбiцiй, як Паша, вiн був однодумець в областi картин, i це було приємно. До Павла вона завжди вiдчувала страх, який був в пiдсвiдомостi, вона йому про це не говорила, але i сама до себе не кликала. Iлля Львович викликав симпатiю, з ним було добре, нехай недовго, але щось в цьому її радувало. I, по сутi, вона залишалася одна. Граф Павич пiсля пiзньої вечерi вiдпустив лiану, а сам пiшов в спальню з телеекраном i зi звичним набором предметiв, необхiдних йому для вiдпочинку, розваги i стеження за спiвробiтниками через прослуховуючi пристрої.
  Трохи полежав граф Павич i викликав яхту:
  - Буйок, коли будеш бiля причалу замку? Через годину? Чекати.
  Граф Павич пройшовся по замку, у нього були справи в басейнi, в саунi. У пташнику вiн пошарпав улюбленого павича, потiм пiднявся на терасу до лiани.
  - Лiана, хвилин через десять прибуде яхта, чекаю тебе на березi. Вiзьми їжу i купальник. На пару годинок пiдемо в море.
  - Я прийду - - сказала лiана i пiшла виконувати завдання.
  Граф Павич у бiлому костюмi вийшов iз замку на причал. Лiана його вже чекала з продуктовим кошиком в руках. Яхта стояла бiля причалу. Буйок допомiг їм пiднятися по трапу i вiдштовхнув яхту вiд причалу. Лiана вiднесла кошик на камбуз i сiла на корму. Для господаря на палубi стояло важке солом'яне крiсло, закрiплене за нiжки.
  Яхта вийшла в море. Вiтер дув у вiтрила. Граф Павич вийшов на палубу в шортах, сiв у солом'яне крiсло. Лiана в купальнику сидiла на кормi. Обидва вони вивчали один одного. Те, що вони побачили, сильно обох не засмутило. Лiана виглядала дещо товщi моделей. Граф Павич здавався кращим за чоловiкiв свого вiку. Вони були злегка в тiлi, однiєї вагової категорiї. На палубi з'явився матрос буйок, вiн зi шланга облив пару морською водою. Басейну на яхтi не було, але був моторчик, який качав воду, iнакше б було занадто жарко. Вода зi шланга, обливши людей, скочувалася за борт. Всi були задоволенi. Яхта йшла до тих пiр, поки її було видно з вежi, пiсля чого курс її рiзко змiнився, i вона пiдiйшла до скелястого берега з виступом скелi.
  моє серце вiдпочивало, але не довго. Я закохалася, бородатий вiн i тiльки. Я давно шукала по серцю чоловiка. Ось знайшла, i вiн пiдходить менi по чину. Все прекрасно. Це ль не причина менi забрати прекрасного чоловiка.
  При наближеннi яхти зi скелi висунувся причал. Граф Павич в бiлому костюмi i Лiана в легкiй сукнi увiйшли в скелю, так це виглядало з боку. В скелi була печера. Прохолода охопила клiєнтiв з усiх бокiв. У печерi вони побачили кiлька дверей, завуальованих пiд склепiння печери. Лiфт доставив людей в примiщення, з одного боку якого знаходилося товсте скло, крiзь нього проглядалося дно моря.
  Лiана розгледiла риб за склом i шiсть столикiв, за якими сидiли пари i їли! Просто їли, i все. Один столик був вiльний, до нього вони i пiдiйшли. До графа Павлiна пiдскочив з сiрого отвору печери офiцiант i поклав перед ним сiру книгу з меню.
  - Подай мою улюблену страву - - сказав граф Павич.
  Лiана оглянула пiдводний ресторанчик, все здавалося романтичним, немов створеним природою, тiльки цiни пiд водою були захмарнi. Граф Павич пiдбадьорливо посмiхнувся своїй супутницi. На стiл офiцiант поставив салати з морською капустою i морськими молюсками. Друге було цiлком їстiвне: кета пiд крабами зi звичайною картоплею. Вода у високих склянках.
  Нiчого позамежного, якщо не вважати, що це все пiд водою. Пiвгодини в глибинному ресторанi пролетiли швидко. Екзотика завжди приємна для гурманiв. Вони вийшли на сонечко. Матроси яхти буйок i криголам поїли, попили, Анекдоти потравили i тепер чекали повернення господаря. Тiльки яхта вiдiйшла вiд скелi, як з iншого боку до неї вже пiдпливла друга яхта. Лiана була здивована всьому, що бачила, але виду не подала. Вона давно помiтила, що граф Павич любить в людях стриманiсть, зовнiшню холоднiсть. Яхта взяла курс в море, потiм рiзко повернула до берега.
  I ось, коли все було добре, Лiана встала перед графом Павлiном на колiна:
  - Iване Сергiйовичу, я все виконала, що ви просили! Три картини з павичами i морем написала, але бiльше я не можу тут перебувати! Я не можу тут бiльше жити! Вiдпустiть мене додому! - Невтiшнi ридання поглинули художницю.
  Граф Павич не чекав змiни настрою у спокiйної дiвчини.
  - Лiана, я згоден! Ти можеш поїхати додому.
  Лiана перестала здригатися вiд ридань, повернула до нього заплакане обличчя:
  - Коли я можу їхати?
  - Хоч зараз! Збирай речi, через двадцять хвилин чекаю в машинi.
  Лiана встала з колiн. Вона швидко зiбрала речi, фарби з пензликами, але не знала, чи можна їх взяти з собою... З сумкою через плече вона пiдiйшла до машини.
  - Лiана, а ти фарби взяла? Iди, бери. Я картини не пишу. Полотна вiзьми i все iнше. Лiана, ти менi дорога, сам не знаю чому. Якщо захочеш повернутися, повертайся, а зараз вiзьми на пам'ять, - i граф Павич простягнув лiанi вишневу оксамитову коробочку, в якiй лежав золотий браслет з рожевим перлами. Вiн надiв його їй на руку. Вона мовчала.
  - Так, i ось грошi на дорогу - - сумно промовив граф Павич.
  У лiани в руках виявилася така велика сума грошей, яку вона нiколи не бачила!
  гарне почуття єдностi, визнання про дружбу - простi. Але роки злiтають як листя, i зустрiчi Мої, як пости... Одне вiдторгнення вiд дружби, не радують зустрiчi образ, i життя перетворюється в службу, на почуття накинутий лiмiт. Складнiше знайти менi завдання для власних, загалом, мiзкiв, не бачачи любовi i вiддачi, як нiби я вся з боргiв. Повинна i зобов'язана, все ж вибухнути бажає душа, i рано чи пiзно, любовi вигуки верша.
  Така я вся i сяка, працюю я з ранку до ранку. Живу, нiкого не пестячи. Я вся з працi до працi...
  До мiста вони їхали i мовчки. Вони пiдiйшли до залiзничного вокзалу. Лiана купила квитки, подивилася в бiк графа павича, але його поруч не було! Вона одягла сумку на плече i пiшла по перону. До неї пiдбiг хлопчик i протягнув полiетиленовий пакет з продуктами.
  - Вам передали - - сказав хлопчик i зник у натовпi.
  У купе Лiана була одна, весь вагон був якийсь напiвпорожнiй, хоча iншi вагони були забитi повнiстю, Вона це бачила по натовпах на перонi. Додому приїхала майже через добу. Мати вiд щастя не знала, чим дочку нагодувати, куди посадити, немов Дочка для матерi стала гостею. Прибiгла мати Алли, стала про неї питати. Лiана сказала, що Аллi дали грошове мiсце роботи. Мати Алли зiтхнула, поплакала i пiшла. З роботи прийшов батько.
  - Дочко, розповiдай, що сталося на вiдпочинку? - запитав вiн.
  - Тату, мене попросили написати картини, я виконала замовлення i приїхала.
  - Тобi заплатили?
  - Так - - i вона показала грошi.
  - А далi що робитимеш?
  - Пiду на роботу, шкатулки розписувати.
  - Зi скриньками тобi стiльки за рiк не заробити.
  - У мене iншого виходу немає, жити в Абрикосiвцi я не можу.
  Лiана зайшла в стару, але улюблену ванну кiмнату, потiм пiшла в свою кiмнату, подивилася в знайоме до болю трюмо i побачила розповнiлу фiгуру. Це i була головна причина, через яку вона повернулася додому. Вона вирiшила позбутися вагiтностi, причиною якої був Паша зi своєю любов'ю в скелях. Вона все ще не могла йому пробачити те, що вiн позбавив її свiдомостi пiд час першої в її життi любовi. У нiй не було нiчого, крiм озлобленостi. По молодостi рокiв вона боялася обговорювати цю тему з матiр'ю i тим бiльше з Павлом. Вона вирiшила перервати вагiтнiсть в лiкарнi. У рiзнi часи в рiзних районах країни процедура ця однакова i рiзна за деякими параметрами. Пiсля переривання вагiтностi її нервова система похитнулася, стан здоров'я рiзко погiршився. Не богоугодну справу вона зробила...
  Батьки дивилися на грошi i з питаннями не чiплялися. Їм i так стало ясно, що дочка сьорбнула лиха дорослого життя. Батько запропонував дочцi купити машину.
  - Лiана, у нас з твоєю мамою є грошi, якщо до них додати тi, що ти привезла, то можна Тобi купити пристойну машину, а права зможеш отримати, теорiю пiдучиш, а водити машину ти вмiєш.
  - Тату, у мене є водiйськi права. Була машина. Я згодна з тобою, давай купимо машину, а потiм я вийду на роботу.
  Вони купили машину i, щасливi вiд покупки, приїхали додому, де лiану чекав друг. Вiн завжди її чекав, мовчазно любив i нiчого не вимагав.
  - Сергiю, привiт! Як я за тобою скучила! - вигукнула радiсно Лiана.
  - Лiана, давай одружимося! Менi без тебе так важко i порожньо! - запропонував наречений.
  - Навiщо я тобi? Менi вiд життя перепало, але я вижила, а бiльше i сказати нiчого.
  - Ти жива, i цього достатньо! Я сумував без тебе i чекав, кожен день чекав - - скоромовкою промовив Сергiй, боячись, що його перервуть i не дадуть висловити заповiтнi думки.
  - Краще подивися на нову машину. Вона у дворi стоїть. Ми її з батьком купили. А замiж я зараз не можу вийти за тебе, менi треба вiдпочити вiд пiвденних справ.
  Сергiй посидiв трохи, посварився i пiшов. На столi Лiана виявила чорну перлину, поруч з нею лежав чорний метелик. Вона взяла її в руки, i метелик повiльно стала кам'янiти.
  Граф Павич прокинувся, перекинувся i почув, як скрипнули дверi - це прийшла Домробiтниця, яка принесла йому пошту. Серед паперiв лежала касета. Граф Павич поставив касету у вiдеомагнiтофон. Фiльм був знятий на дикому пляжi, в ньому було всього два актори: лiана i Паша. Вiн переглянув фiльм, потiм взяв телефон:
  - Буйок, молодець! Хороший фiльм вийшов. Лiани в мiстi немає, запускай касети в продаж.
  Вiн лiг i подумав, що буйок - погана людина, але фiльм вийшов хороший, i Павла є тепер чим залякувати.
  Хто б сумнiвався, що бiлий теплохiд, винний магазинчик i завод - це власнiсть графа павича. Одного разу вiн придумав бiлий теплохiд i його маршрут, а на пляжi до моменту його прибуття завжди сидiв буйок. Вiн знiмав на вiдео тих, хто пiсля випитого вина прибував на прихований пляж. Хорошi фiльми виходили не завжди, але любов лiани i Павла цiлком потрапила на вiдеокамеру. За цей фiльм i дав граф Павич грошi лiанi, хоча вона про це не пiдозрювала, а вiн його ще не бачив в той момент, але вже знав, що зйомки пройшли вдало.
  Павла викликав граф Павич з першим звiтом про iгровий комплекс. Паша непогано розiбрався в його роботi, зробив двi програми: в однiй фiксував справжнi доходи, а в iншiй фiксував доходи iгрового комплексу для перевiряючих органiзацiй. Граф Павич Павла похвалив, видав йому першу зарплату, промовчавши про кiно з його участю. Задоволений Паша покинув квартиру. Йому захотiлося до лiани з подарунками поїхати, але шофер сказав, що Лiана поїхала додому. Паша снiк, але ненадовго, такої кiлькостi грошей вiн ще в своїх руках не тримав. I всi грошi його! Вiн перестав думати про лiану, а поїхав в магазин за новим костюмом. Дуже вiн хотiв свiтлий костюм i свiтлi туфлi. Свою мрiю вiн здiйснив, i ще купив комп'ютер для дому. Про те, що грошi йому заплатили за роботу i за його любов на пляжi, зняту на плiвку, граф Павич промовчав. Турбувати Юру i Аллу звiтами вiн не став, вирiшив, що нехай вони ще тиждень попрацюють. Подзвонив граф Павич Iллi Львовичу.
  - Iлля Львович, як твої справи?
  - Якщо в пансiонатi, то все нормально. Якщо зi спiваком Тором, то все вiдносно. Вiн вiдмовився їхати до дiвчаток. Вiн репетирує, чекає вас.
  - Умовив, але їхати менi не хочеться. Ти його вимоги знаєш?
  - Знати. Ми склали з ним план виступiв, треба б з Вами узгодити.
  - Вважай, що погодив, але почнiть з пансiонату, потiм Будинок культури Абрикосiвки, потiм майданчики мiста Кипариса. Афiшi розклейте! Пiдключи сарафанне радiо, нехай на пляжi попрацює. Цiни-граничнi. Весь.
  Подзвонив граф Павич господинi:
  - Iванiвно, як справи? Як поводяться новi дiвчатка?
  - Тямущi, але грошi у нього не водилися. Як просто зiпсувати жiнку грошима i як важко її повернути в жебрак домашнiй побут! Вона намагалася стати такою, якою була, але це виявилося подвiйно важко: адже Алли поруч не було!
  Вона шкодувала, що купила машину, адже на пiвднi вона у неї просто була, тодi вона вирiшила писати картини на мiсцевi мотиви: дерева, голуби, ворона на гiлцi. А потiм вона подумала: "а чому б i нi?"- i вирiшила написати три картини з мiсцевими птахами i запропонувати їх графу Павлину. Лiана знову працювала на фабрицi, писала картини на полотнi, а вiзит до графа Павлiна вiдклала на зимовi свята.
  Сказано-зроблено. Над картинами Лiана працювала сумлiнно, але зробила їх ранiше призначеного термiну, тодi вона вирiшила продати одну картину на ринку через знайомих людей. Її картину купили! Мало того, добре заплатили. Вона подумки подякувала графу павича i стала писати картини з птахами на мiсцевий продаж. Справа пiшла. З'явилися покупцi, у неї купили картини, виконанi для графа павича. Слух пiшов, що Лiана дуже талановита. Грошi з'явилися. Лiана вже перестала думати про поїздку в Кипарис, як пролунав дзвiнок:
  - Лiана, Я сумую! Можеш не звiльнятися, але приїжджай на зимовi свята, в, але всi додому хочуть.
  - Скажи, що через два мiсяцi всiх вiдпустиш з грошима, що взимку їм тут робити нiчого. Навеснi набереш нових дiвчаток.
  Лiана витратила грошi, виданi графом Павлiном. Вона подивилася на убогiсть домашнього життя, на мiзерну зарплату на фабрицi, i дуже скоро розкаялася, що повернулася додому. Сергiй нив про свою любов,
  них цiлих десять днiв! Я чекаю! - промовив граф Павич. Схопила Лiана голову в руки, а всi картини вже проданi! Вирiшила за час, що залишився написати хоч одну картину з мiсцевим пейзажем. А тут i снiг випав. Довелося малювати зимовий лiс i зяблика. Утворитися. До лiани додому стали замовники приходити, а вона говорила їм, що картина на замовлення i продана.
  Батьки не встигали дивуватися популярностi дочки. Сергiй готовий був бiля порога сидiти, аби не гнали його вiд лiани. У Кипарис її не хотiли вiдпускати, а вона вже пообiцяла графу Павлiну приїхати. На фабрицi вона працювала багато часу, а отримувала мало, вдома працювала менше, але за проданi картини отримувала бiльше.
  дурiсть все-моя хвороба, як трава. Це зовсiм не хвороба, а гра. Чорти танцюють на нозi, ось i все. Не пройду я без нiчого, що ще? Раз i два її зiгну, дикий мить. Я сама собi збрехаю, болi пiк. Чи не болю моя нога, не болю. Я не бабуся-яга, не лети. Нi мiтли, не влечу, але хочу, я пiду i подскачу. Я жартую...
  Грошi повернулися, настрiй пiдвищився. Вона купила собi шкiряну куртку, новi чоботи, щоб було в чому їхати. Прикупила красиву дорожню сумку i деякi речi для себе. Перед Новим роком Лiана поїхала в Абрикосiвку. Зi сльозами на очах її вiдпустили з дому. Сергiй проводив до вагона, в його очах застигла блискавка. Вiн простягнув лiанi новi перлиннi намиста, але вона вiд них просто вiдскочила. У мiстi Кипарисi лiану нiхто не зустрiв. Вона взяла таксi i поїхала в замок павича. Бiля ворiт палацу стояли всi картини лiани: i тi, що влiтку написала, i тi, що у неї купили в її мiстi. Лiана розридалася. Дверi в замок їй нiхто не вiдкрив.
  я стукаю, менi вiдкривають. Я входжу, тут не пускають. Свiт закрився вiд мене, жартами такими мстя.
  Граф Павич дзвонив завжди сам i часто мiняв номери стiльникових телефонiв. Вона його нових номерiв телефонiв не знала, а в руках у неї були ще три картини. Запальнички у лiани не було, тому що вона нiколи не курила, а то б зi злостi зробила багаття з картин i рам. Вона не стала брати картини бiля ворiт, поставила до них свої три, згорнутi трубочкою.
  Таксист чекав. Лiана сiла в машину. Шофер повiз її у зворотну дорогу. Лiана схлипувала. Щоб остаточно порвати з графом Павлiном i його подарунками, вона сказала шоферу, що грошей у неї дуже мало, i вона упросила шофера взяти золотий браслет з рожевим перлами замiсть грошей. Шофер добрий-взяв золото. Лiана купила квиток на перший поїзд. На перонi лiанi нiхто не принiс пакет з їжею. Купила вона собi булку i вирiшила, що добу виживе без їжi, сiла у вагон, але весь час чекала дива, але дива не було! Поїзд рушив. Дiвчина поїхала до себе додому. Вдома Лiана замкнулася, нiкому нiчого не говорила, ходила на роботу, картин вдома не писала. Слiз у неї бiльше не було. СЕРГIЙ вiд неї вiдстав. Лiану поглинуло самотнiсть.
  заблукало сонце в снiговiй бахромi, бiлi вiзерунки гiлок в Синявi. Якось неспокiйно стало на душi, немов би обманом ти пройшов по менi. Я давно не вiрю пестощiв i любовi, ти дотик снiгу подаруй, подаруй краси ранкової зорi. Нi. Не проспiвають нам пiснi Снiгурi. Я струсну, як iнiй, смуток свою тугу. Я довiрю почуття Снiжному волосiнь. Пiдготуюся краще до нового кидка в снiговi простори, з вiтром по скронi.
  Алла вийшла з ломбарду. З машини вийшов таксист i пiшов у ломбард.
  - Вибачте, ви щось здати хочете? - запитала Алла.
  - Так, клiєнтка заплатила золотим браслетом, а менi грошима звiтувати.
  Вони удвох зайшли в ломбард. Алла подивилася на браслет.
  - А не пiдкажете, хто його здав? Я б його купила собi за готiвку.
  - Дiвчина приїхала столичним поїздом, я довiз її до Палацу графа павича. Вона побачила картини бiля входу в замок, дверi в який їй не вiдкрили. Вона поставила у картин ще свiй рулончик i попросила вiдвезти її на вокзал. Сказала, що грошей у неї вистачить тiльки на квиток, вона i розплатилася браслетом.
  - Вона себе називала? Її Лiана звуть?
  - Так, вона говорила фразу, в якiй граф Павич до неї на iм'я звертався i що чекає її на десять днiв, а її навiть i на десять хвилин в замок не пустили.
  - Я купую у вас браслет для себе. Цiну його я знаю. Вiзьмiть грошi, тут без обману, у мене сьогоднi перша получка. А мене до палацу не довезете?
  - А заплатите браслетом?
  - Нi, у мене є грошi, щоб заплатити за дорогу.
  Машина поїхала в зворотний шлях. Картини все ще стояли бiля входу.
  - Допоможiть менi зiбрати картини, - звернулася Алла до шофера.
  Вони зiбрали картини, поклали їх на заднє сидiння машини. Дверi замку не ворухнулися. Вони поїхали назад в мiсто. Картини Алла привезла до себе додому. Увечерi вона зайшла до Павла i розповiла, що сталося з Лiаною, показала на браслет i картини.
  - Могла б нам подзвонити, - сказав задумливо Паша. - А може, менi до неї з'їздити на свята?
  - Ти краще вiзьми у мене частину картин, менi вiшати їх нiде.
  Алла роздiлила картини на двi частини i одну вiддала Павлу. Рулон з картинами вона залишила у себе. Увечерi до неї зайшов Юра i побачив картини.
  - Чому менi не дали картини?
  - Є ще три картини без рами. Вiзьмеш? - запитала у нього Алла.
  - Вiзьму одну картину, менi пташку з видом на рiчкову хвилю - - вiдповiв Юра.
  - Гаразд, бери. Кожному по павлину, їх три було.
  - А славно намальовано, що сталося з Лiаною?
  Алла переказала iсторiю з невдалим приїздом лiани.
  - Алло, вчися на помилках подруги! Граф Павич не прощає вiд'їзди, поїхала - i все. Терпи, рiдна, терпи. Дякую за картини.
  Граф Павич зазвичай прослухав квартиру Алли, тому був вiдразу в курсi всiх справ. Вiн посмiхнувся тому, що вдало лiану покарав, але радостi не вiдчув.
  Лiана, погорiвши тиждень, проявила характер, знову стала писати картини. Йшла зима, зимовi пейзажi заполонили полотна, потiм вона перейшла на натюрморти, це виявилося дуже цiкаво. Вона вирiшила продати частину картин, вийшла на посередникiв. Картини взяли на продаж, тижнiв через два принесли грошi. Найбiльше вона боялася, що їх скупили люди графа павича, але потiм вирiшила, що грошi - це добре, i стала працювати над натюрмортами. Погано було iнше: їй довелося зробити операцiю з видалення результату грiшної любовi з Павлом на дикому пляжi, тому вона вiдчувала себе не кращим чином, недарма лелека пролiтав над пляжем...
  як часто думки ешафота приходять в голову тодi, коли любов пройшла у флоту, i ти хвора, ти не придатна... Бiль, кров, таблетки i проблеми, ось частий символ всiєї любовi, а полюбила, як з полону, потiм столiття думай i реви. Але знову тягнуть в цю справу, знову кличуть до святої любовi, а так паршиво, ниє тiло, i вся любов-то на кровi. "Ах, ти не хочеш, i не треба, тодi загину без тебе!"- так скажуть вам словами отрути, i скажуть, в общем - то люблячи. Любов-вона, пiшла подалi, менi набридла ця бiль. I краще я побачу-дали, нiж поцiлунку вип'ю сiль.
  Графа павича як хто прокляв. Вся його власнiсть приносила прибуток, але пiсля жарту над Лiаною вiн злiг, i не просто з трубкою телефону, а захворiв. Болiла голова. Хворiв шлунок. Їжа не радувала. Витонченi страви посилювали болi. Вiн попросив домробiтницю варити йому кашки. Вiн обертався на лiжку i не знав, що робити. Кiлькiсть таблеток прибувало, але болю не йшли.
  - Нагрiшили ви, видно - - сказала йому простодушно Домробiтниця.
  Задумався вiн над її словами, став думати, кому сильнiше насолив. Найбiльше вiд нього дiсталося жiнкам. Вiн вирiшив почати з Алли.
  - Алло, чекаю тебе у себе з доповiддю. Шофер привезе тебе до мене.
  Алла не змусила себе чекати, машина за нею заїхала i вiдвезла до нього додому.
  - Алло, я зовсiм став хворий, що порадиш? I як твої справи?
  - Знаєте, з грошима вже краще. Робота стала зрозумiлою.
  - Ти на мене дуже зла?
  - Що було, то пройшло. Я важкi моменти не згадую.
  - Алло, чим я можу спокутувати провину? - запитав Граф Павич, корчившись вiд болю.
  - Ви спокутували свою провину: дали менi роботу, - холодно промовила Алла.
  - Не вiрю, що ти мене пробачила! Менi потрiбно твоє повне прощення. Проси, що хочеш, вiд цього залежить моє здоров'я.
  - Нiчого я не хочу! У мене все є або нiчого немає.
  - Слухай, Алло, хочеш, я вам з Юрою весiлля влаштую?
  - Вiн на менi не одружується, я для нього занадто бiдна.
  - Я вiддам у твоє вiчне користування ломбард i квартиру, в якiй ти живеш. Юре цього вистачить?
  - Треба запитати Юру, який доважок йому потрiбен до мене, щоб вiн одружився.
  - Папери на тебе оформлять, а ти повинна кожен день бажати менi здоров'я, i все.
  Алла пiшла. Особливої радостi вiд передбачуваного спадщини вона ще не вiдчувала, знала, що все в будь-яку хвилину може перетворитися на жарт. Все ж подумки побажала господаревi здоров'я i пiшла додому.
  
  
  Глава 8
  
  Граф Павич викликав до себе Юру.
  - Давно я тебе не бачив. Добре виглядаєш, Юра.
  - Спасибi, не без вашої щедростi, граф Павич.
  - Юра, є пропозицiя: одружуйся на Аллi, у неї в якостi приданого нареченої буде квартира i л- У вас сьогоднi день щедростi?
  - Нi, день справедливостi. Ще раз питаю: одружуєшся на Аллi?
  - Добре, я одружуся на Аллi!
  - Тодi зроби дiвчинi офiцiйну пропозицiю, повiдомте її батькам про весiлля, купи їй сукню, кiльця, туфлi. Але є умова. Всi ви кожен день повиннi менi вголос бажати здоров'я. Це Ваша плата за квартири. Менi потрiбне здоров'я, а вам - квартира.
  - Добре, але менi здається, що умови угоди нереальнi.
  Юра вiдразу зайшов до Алли.
  - Алла, це ти вигадала наше весiлля?
  - Нi, Юра, я сама ще не все повнiстю усвiдомила.
  - Тодi роблю тобi пропозицiю: Виходь за мене замiж.
  - Добре, я згодна.
  Граф Павич прослухав кiмнату Алли, посмiхнувся i заснув без головного болю. Вранцi граф Павич прокинувся з сильним болем в шлунку i подумав, що шлунок вимагає ще одного дня щедростi. Але одружити Павла i лiану вiн не хотiв, ще раз викликати лiану було нерозумно. А шлунок хворiв i хворiв. Таблетки бiль не заспокоювали. Сльози вiд болю наверталися на очi, лiкаря викликати йому не хотiлося. По швидкiй допомозi лягати в лiкарню бажання не було.
  - Так, це лiана мене кляне! - закричав вiн вiд болю в шлунку. - Сам одружуся!
  Потiм задумався вiд своїх слiв.
  - А чому б i нi? - запитав вiн сам себе. - Але як їхати не хочеться! Паша, граф Павич. Зайди, рiдний, до мене, справа є, - сказав по телефону граф Павич i застогнав вiд болю.
  Незабаром з'явився Паша.
  - Паша, я винен перед Лiаною з картинами! Я не хотiв її образити, але так вийшло. Скажи, як виправити мою провину?
  - Вам виднiше. Вона сильно образилася, але вона сильна, переживе.
  - Паша, чого Лiана найбiльше хоче в життi?
  - А нiчого, у неї все є.
  - Прости, Не вiрю. Не вiрю, що Лiана нiчого не хоче. Так, вона вперта i до мети своєї йде наполегливо. Нет, она что-нибудь да хочет. Паша, ти не хочеш менi допомогти - - простогнав граф Павич.
  - Я не знаю, як вам допомогти, а з її впертiстю я вже мав справу.
  - Знаю, як ти її на пляжi головою вдарив об камiння.
  - Звiдки Ви знаєте? Там нiкого не було!
  - Дурень, вас зняли на вiдеокамеру, всю вашу любов!
  - Зрозумiло, там зняли, а тут прослуховуєте. Чистюля я, пил протираю, жучки знайшов у своїй квартирi.
  - То-то я тебе не можу прослухати! А з Лiаною ми не просунулися. Що робити?
  - Зробiть виставку картин лiани в Будинку культури Абрикосiвки. Її запросiть, у нас картини вiзьмете. Вона новi картини написала. Вибачтеся за непорозумiння...
  - Паша, ти молодець! Нехай свої скриньки прихопить-продамо за компанiю. Ти їй i подзвони, виставку признач на Восьме Березня. Вона тобi повiрить, а менi нi.
  Паша подзвонив лiанi i запропонував провести виставку її картин в Абрикосiвцi.
  - Паша, я вам всiм Не вiрю - - заридала Лiана в трубку.
  - Граф Павич, вона не вiрить i ридає. Телефон вiдразу вiдключився.
  Граф Павич стогнав i корчився вiд болю.
  - Швидку допомогу викликати? - запитав Паша, розглядаючи страждання графа павича.
  - Нi, це мої грiхи болять.
  - Помрете ще, краще б лiкаря викликати.
  - Нi!!! Я не хочу в лiкарню! - безсило заволав граф Павич.
  - Випийте ось цi таблетки, я знайшов їх на тумбочцi, стане краще.
  Випив граф Павич таблетки i заснув.
  Я подарую тобi дзвiнок, коли весь свiт ти проклинаєш, коли всi думки, як клинок, коли ти сам себе не знаєш. Я подарую тобi свiй свiт, який дуже цiкавий, ти кращий мiй чарiвник лiр, ти станеш частиною багатьох пiсень.
  Я подарую тобi любов, вона одна тобi пiд силу, а ти люби, не прекословь, адже свiт прекрасний, а ти милий. Я подарую тобi себе, я подарую всi знання почуття, все буде зроблено люблячи, все буде ласкаво i чуйно. Потiм мимоволi розсердлюся, i ти зникнеш на мить, але я з тобою помiрюся. Я подзвоню, силу-силенну хвилювання!
  Паша пiшов додому. З будинку подзвонив лiанi:
  - Лiана, тут графа павича совiсть з'їдає. Вiн хоче бачити тебе, самому йому до тебе не доїхати. За тобою приїхати? Або сама приїдеш? Грошi є?
  - Паша, назви свою адресу i номер телефону. Я прилечу у вихiднi.
  Лiана прилетiла на лiтаку. Паша вiдвiз її до графа Павлiна.
  - Лiана, прости мене, рiдна! Заради бога, прости мене!
  - Не страждайте так! Я вас простила.
  - Правда? Попелюшка ти моя! Спокутую свiй грiх! Викуплю! - I вперше за останнi тижнi бiль покинула його шлунок. - Хлопцi, в ресторан, зараз же!
  Граф Павич попросив залишити його, поки вiн одягнеться. Всi втрьох поїхали в ресторан. Собi вiн замовив щадну їжу. Лiана i Паша замовили те, що їм захотiлося пiсля прочитання меню. Вечiр провели славно.
  - Паша, їдь додому. Лiана залишиться у мене. Я боюся без неї залишатися.
  Граф Павич i Лiана переступили порiг квартири, але щастя було недовгим. Лiана з подивом побачила, як в квартиру влетiла красива жiнка, вона насилу в нiй впiзнала спiвачку Вiкторiю. Це була породиста красуня з випещеним обличчям, в одязi з бiлої шкiри, з величезною гривою рудого волосся. Її бiлi шкiрянi чоботи швидко забiгали по квартирi.
  закохалася лань в слона як в кращого чоловiка, i зi слоном великим хотiла Лань пожити, але слон давно любив свою слониху Зiну, i з нею вранцi влаштовував вiн жим. Лань пiдiйшла до слона, що ходить в зоопарку по гостреньким камiнню, ступаючи по шипах. А слон i без неї в любовнiй був запарцi, вiн хоботом своїм дав ланi по губах. I дивиться лань у вольєр, де слон стоїть, слониха, не лiзе мiж них, розчавлять тiльки так. Слониха воду п'є як пишна купчиха, i випила вона водички цiлий бак.
  А поруч жив Павич, ходив по клiтцi тихо, вiн тiльки iнодi все пiр'я розкривав. I в вiялi хвоста павича жило хвацько, а голосом своїм кохану вiн кликав. По парам розбрiлося звiрина по старих клiтках, i в новий зоопарк слониха зiбралася. Адже там великий вольєр стоїть за новою сiткою, все для любовi слонiв i їх небесних ласк. I крики у слона як крики у павича, завжди суцiльний заклик для щастя i любовi. Величезний, милий слон великий шанувальник Зiни, i зайнятi вони, таке се ля вi.
  - Граф Павич, ну ти зовсiм поганим став! Знову дiвчину захамутав!!! Забув про мене, зовсiм забув! У тебе дочка така, як вона, а ти все по дiвчаткам ходиш! Наплачеш ти нашими сльозами! - прокричала вона i впала в шкiряне крiсло.
  - Вiкторiя Львiвна, ти звiдки звалилася на мою голову? З якого курорту тебе вiтром принесло? У мене за час твоєї вiдсутностi дочка з'явилася? Ця дiвчинка-мiй екстрасенс, а не сексуальна подруга життя.
  - Зараз я тобi повiрила! На нiч привiв додому спiвачку з ресторану!
  - Вона буде спати в цiй квартирi на диванi в кабiнетi. Її присутнiсть прихильно впливає на моє похитнулося здоров'я.
  - Перевiрити. Нехай перевiрить моє бiологiчне поле i скаже, де у мене болить!
  Лiана переводила очi з графа павича на Вiкторiю i назад: вони обидва були такi красивi, як двi ляльки вiд одного виробника. Про те, що вона екстрасенс, Лiана про себе такого не знала, але вiдчула, що термiново треба їм стати. Вона згадала, що якщо водити долонями над людиною, то в мiсцях, де є бiль, має з'явитися поколювання. Звiдки вона це знала, в цей момент вона не знала.
  - Дiвчина, тебе Лiана звуть, якщо я правильно згадала? - запитала Вiкторiя Львiвна, розглядаючи лiану з нiг до голови. - Iм'я у тебе славне.
  - Я спробую визначити мiсце болю у Вашому органiзмi, - спробувала Лiана перевести тему розмови в iнше русло.
  - Давай, дитинко, рятуй графа павича вiд моєї ненавистi.
  Лiана зняла з себе верхнiй одяг, чоботи, вимила руки i пiдiйшла до Вiкторiї Львiвни. Вона повiльно вела долоньки вздовж тiла красунi на вiдстанi декiлькох сантиметрiв вiд неї. Лiана сама була страшно здивована, коли в областi голови Вiкторiї Львiвнi вiдчула рiзке поколювання в долоньках. Лiана ще раз провела руками над жiнкою. Поколювання повторилося в тому ж мiсцi. Вона показала рукою, де болить.
  - Лiана, а ти вгадала. Вилiкувати можеш? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  Лiана згадала, якi таблетки приймала її мати, коли у неї в цьому мiсцi болiла голова, вона цi таблетки возила завжди з собою.
  - У мене є двi таблетки, вони допоможуть. У Вас пiднявся тиск, але оскiльки Ваше тиск знижений, то i незначний пiдйом тиску дуже болючий.
  - Звiдки ти все знаєш?
  - Не знаю, звiдки, але знаю.
  Лiана принесла воду в склянцi i дала двi таблетки. Незабаром Вiкторiя Львiвна вже смiялася.
  - Вiкторiя Львiвна, зрозумiла мене?! Як тiльки Лiана з'явилася, у мене пройшов бiль у шлунку, який мучив тиждень, - заговорив миролюбно граф Павич.омбард. Не трусь. Квартира, в якiй живеш, буде твоя.
  - Хороша дiвчинка, а я вiд цього головного болю божеволiю. Всi таблетки випила, а вона болить. Гаразд, нехай залишиться, але я не пiду з квартири, поки дiвчина не поїде. Досить з мене того, що ти влiтку мене вiдправив на яхтi обманним шляхом, а її залишив з собою.
  - Менi завтра вiдлiтати. Я прилетiла на один день, тому не треба через мене сваритися,-сказала Лiана красивiй парi, - потiм я можу пiти до Павла.
  - А хто такий Паша? Один з вашої знаменитої четвiрки?
  - Мiй друг - - вiдповiла Лiана.
  - Якщо у тебе є в цьому мiстi чоловiк, то їдь до нього негайно! - знову розлютила Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, не шуми! Дай менi пожити без болю. Я боюся залишитися один! Якщо Лiана поїде, то у мене болi знову з'являться!
  - Лiана, дзвони своєму мужику! - наказала рудоволоса красуня.
  Граф Павич сам набрав номер телефону Павла.
  - Паша, у нас проблеми, приїжджай i забери до себе лiану. Я в боргу не залишуся.
  - Їжа.
  На порозi квартири в свiтлому костюмi i свiтлих штиблетах з'явився Паша.
  - Який хлопчик! Просто красень! - проспiвала Вiкторiя Львiвна i запропонувала: - Граф Павич, я забираю у лiани Павла, а тобi залишаю лiану. Обмiн завершено!
  Вiкторiя Львiвна пiдхопила пiд руку Павла i зникла з ним в туманi ночi.
  - Лiана, ми залишилися з тобою однi-це приємно. У нас з Вiкторiєю Львiвною є доросла дочка, але ми так i не одруженi, тому що ця красива жiнка не може зупинитися в пошуках свого чоловiка.
  - Цiлком зрозумiло. Вона дуже красива жiнка.
  - Так, та не так. Вся вона-суцiльнi грошi i мiй стимул робити грошi.
  Граф Павич i Лiана лягли в рiзних кiмнатах i заснули без болю i думок.
  Паша привiз даму до себе додому. Вiкторiя Львiвна обiйшла квартиру, подивилася на картини лiани, на лiжко Павла.
  - Паша, ми спати з тобою будемо тут! Через легкий душ Я прийду до твоїх обiймiв - - i вона стала знiмати з себе бiлу шкiру одягу i чобiт.
  - Вiкторiя Львiвна, а ви не помилилися з вибором?
  - Графа павича я знаю так давно, що говорити нема про що, а ти - принаднiсть! - I Вiкторiя Львiвна зникла у ваннiй кiмнатi.
  Чоловiк роздягнувся, швидко постелив нову постiльну бiлизну, дiстав чистi рушники i в цей час почув крик.
  - Паша, дай менi чистий рушник! - крикнула Вiкторiя Львiвна.
  Паша вiдкрив дверi у ванну кiмнату i простягнув жiнцi рушник. Вона мокрою рукою притягнула його за шию, її мокрi губи цмокнули його в щiчку, а рушник зник за зачиненими дверима.
  Привiт, Привiт! I сонце свiтить, i життя йде за колом коло, Не обiйти менi навколо свiту, не хочеться любовних мук. Але друг на пару листувань мiг би прикрасити життя список.
  Чоловiк критично оглянув своє житло, прибрав непотрiбнi речi, взяв чисту бiлизну, i вчасно: з ванни випливла Вiкторiя Львiвна з рушником на тiлi.
  - Милий, душ чекає тебе, - промурликала вона єлейним голосом.
  Молодий чоловiк влетiв у ванну, наповнену парами води, вiдкрив кран, але води не було. У мiстi Кипарисi воду вночi вiдключають. Паша вийшов з ванни i сказав, що води немає.
  - Не люблю я немитих чоловiкiв. У чистому лiжку буду спати одна. Брудному чоловiковi i дивана вистачить, - уклала Вiкторiя Львiвна, закрутивши волосся рушником. Вона лягла на лiжко i швидко заснула.
  Неприкаянiсть вiдчув Паша. Вiн лiг на диван i заснув вiд втоми. Прокинувся вiн вiд дзюрчання води у ваннi i згадав про даму.
  I Вiкторiя Львiвна про нього згадала:
  - Паша, вода бiжить i чекає тебе.
  - Доброго ранку, Вiкторiя Львiвна! Як ви красивi! - вигукнув Паша i влетiв у ванну кiмнату. Почувся плескiт води.
  Вiкторiя Львiвна перед дзеркалом в передпокої приводила себе в порядок. Потiм пiшла на кухню, включила чайник, подивилася на розчинну каву, схвалила вибiр Павла, налила чашку чорного напою.
  Паша вилетiв з ванни, але, вiдчувши запах кави, пiшов на кухню.
  - Кава готова, i я теж, - вимовила Вiкторiя Львiвна, обвиваючи руками чистого Павла. Її нiжнi i доглянутi руки ковзали по тiлу молодого чоловiка. Вони обидва опинилися на лiжку. Сильна жiнка, чуттєва i темпераментна обволокла чоловiка своїми ласками.
  Паша не пручався, в такий каскад любовних ласк вiн ще не потрапляв. Вiн весь стрепенувся, налився молодими силами i вступив в любовну гру з чарiвною жiнкою. Два партнери знали, що робили, i брали вiд життя все, що можна. Повне стомлення i розрядка настали несподiвано. Вiкторiя Львiвна i Паша злегка вiдсунулися один вiд одного.
  - Чудово! - сказала Вiкторiя Львiвна. - Я в тебе могу жить. Менi з тобою добре! Тобi зi мною чудово! Навiщо жити нарiзно? Граф Павич нас схвалить. Дочка моя i графа павича вийшла замiж. Я вiльна!
  - У цьому щось є - - пролепетав Паша.
  - Все, залишаюся у тебе жити! Моя похiдна сумка... А де я її залишила? У камерi схову на вокзалi! Поїдь за нею, номер комiрки я скажу.
  - Я вiзьму сумку з камери схову. Ось ключ вiд квартири, а менi треба на службу. Ось грошi - - i вiн протягнув грошi.
  - Це не грошi, але на сьогоднi вистачить, - сказала Вiкторiя Львiвна, поцiлувала Павла i взяла чашку з чорною кавою.
  Граф Павич i Лiана обiйшлися Вночi без любовi, мiж ними виникла довiра, вони один одному стали бiльш зрозумiлi.
  твої дотики неприємнi, можливо, охолодження наших почуттiв. Менi не зовсiм до вподоби, незрозумiлi i одкровення злiсних, терпких вуст. Але день минув. Все змiнилося. I знову до тебе я нахилилася. До тебе охолола. Новi проблеми мене тягнуть, а ласки не видно. I нашi вiдносини так безглуздi, як нiби це минулого слiди. Але день минув. Все змiнилося. I знову до тебе я нахилилася.
  Лiана приготувала легкий снiданок, красиво подала його графу Павлiну.
  - Спасибi, Лiана, у тебе хороший смак. Що стосується Павла, вiн в надiйних руках, йому не до тебе. Є пропозицiя: поїдемо сьогоднi з Кипариса! Я вiдчуваю себе добре. Зами мої працюють. Вiкторiя Львiвна їх перевiрить.
  - Менi i так сьогоднi їхати, я на вихiднi прилетiла.
  - Вiкторiя Львiвна не знає, що у мене є готель в столицi, в якiй цiни взимку як в Кипарисi влiтку. Заїдемо до тебе додому, вiзьмеш свої речi, i ми поїдемо вiдпочивати. У готелi у мене працює новий зам, i його треба перевiрити особисто. Ми з тобою поживемо в люксi i негласно зробимо перевiрку.
  - Скiльки ж у Вас всякої власностi! Звiдки вона?
  - Ланцюгова фiнансова реакцiя. Про столичний готель тут нiхто не знає, ти перша. Ми поживемо у Великому Мiстi, вiдвiдаємо картиннi галереї. Не переживай, i твої картини увiйдуть в цiну. Вiкторiя Львiвна їх прибудує. Ти пройшла загартування, будемо грати на великiй свiтовiй сценi картин. Ми полетимо з тобою на лiтаку, квитки вiзьмемо в аеропорту. Ми вiдлiтаємо без прощання з iншими членами нашої спiльноти. Я викличу таксi, щоб нас нiхто не проводжав.
  Лiана слухняно пiшла на кухню. Вона стала звикати до дивної поведiнки графа павича, а коли повернулася в кiмнату, то зовсiм його не впiзнала, перед нею стояв зовсiм iнший чоловiк, так вiн змiнився.
  - Ви актор i стали молодшими!
  - Намагатися. Ми виходимо, нас нiхто не повинен бачити.
  Машина чекала бiля пiд'їзду, всього два кроки - i обидва зникли з поля зору сусiдiв.
  Вiкторiя Львiвна, провiвши Павла на роботу, вирiшила зателефонувати графу Павлiну, але у вiдповiдь почула частi гудки. Тодi вона зателефонувала Iллi Львовичу, виконуючому роль заступника директора пансiонату"Павич".
  - Iлля Львович, пояснiть менi, що це за птах на iм'я Лiана?
  - Лiана-талановита художниця, але без сексуальних потреб.
  - Красиво говорите. Я зараз живу у Павла, вiн сказав, що з Вами добре знайомий.
  - Паша-хлопець лiани!
  - Ми обмiнялися з нею чоловiками. Я не можу зрозумiти, куди граф Павич зник, тому я сама перевiрю роботу всiх його приватних володiнь i пансiонат перевiрю!
  - Перевiряйте, чекаю! Я давно не бачив вашi новi вбрання, - сказав радiсно Iлля Львович, зрадiлий вiдсутнiстю графа павича.
  Вiн вирiшив провести ретельний обшук в його кабiнетi в пансiонатi.
  Вiкторiя Львiвна поклала трубку телефону i вiдчула, що графа павича i лiани в мiстi немає, але це її не засмутило.
  ось i все, ти розлюбив! Рада, рада нескiнченно! Щiк чужих не пригубив, це просто людяно. Знову Ти мiй, Не цiєї щури, а кошеня - це вище.
  Вона одяглася в бiлу шкiру, зробила пишну зачiску, викликала таксi i поїхала наводити шурхiт i знiмати пiнки з приватної власностi графа павича - так вона заробляла грошi, коли їй набридало зображати спiвачку. Її зустрiчали з побоюванням, а тi, хто її знав, вiдкуповувалися вiд її вiзитiв.
  В iгровому комплексi Вiкторiя Львiвна не зайшла до Павла, а пiшла до того, хто був до нього головним бухгалтером.
  Колишнiй бухгалтер вiд присутностi Павла не страждав, у нього вистачало своїх проблем i доходiв без його програм. Про її вiзит в iгровий комплекс Паша навiть не дiзнався. Вiн сильно здивувався, повернувшись ввечерi додому: квартира стала на порядок дорожче i затишнiше. Вiкторiя Львiвна вiдтiняла новий затишок i найменше думала про пiснi. Паша з почуттям вдячностi впав перед нею на колiна, так вiн був вражений оновленням холостяцької квартири!
  У лiтаку поруч з графом Павлiном i Лiаною сидiв чоловiк з обвiтреним обличчям, в якусь мить його погляд затримався на її обличчi:
  - Здрастуйте! Ви актриса?
  - Нi, я художниця.
  - Дивно, але я вас бачив у фiльмi.
  - Я нiколи у фiльмах не знiмалася.
  - А фiльм"Любов на пляжi"?
  - Нiколи про таке i не чула.
  - Значить, у Вас є сестра-близнюк.
  Граф Павич слухав розмову, все розумiв, але нiчого не пояснював. Вiн подумки похвалив Буйка за вдалий фiльм i вирiшив змiнити тему розмов сусiдiв по польоту.
  - Молода людина, ви звiдки i куди? Нам по дорозi?
  - Я лечу з пiвдня на пiвнiч, був у вiдпустцi пiвтора мiсяцi-пора додому.
  - А що, на пiвночi такi довгi вiдпустки?
  - Так, щоб вистачило погрiтися в iншому клiматi. Я працюю льотчиком на пiвнiчних рейсах.
  В цей час бiля кабiни пiлотiв сталася заминка. У кабiну увiрвалися два мужика в чорних масках i стали приставати до пiлотiв, щоб вони змiнили курс. Пiлоти не поспiшали виконати наказ. Мужик в масцi вистрiлив, подряпавши м'яку частину щоки пiлота, куля розбила скло кабiни лiтака. У кабiну хлинуло морозне повiтря. Нападники в масках не вiдразу вiдчули холод. Висота-десять тисяч метрiв над землею, температура за бортом - мiнус п'ятдесят градусiв. Холод швидко пiшов по салону лiтака. Кисневi маски в лiтаку не всi вiдразу дiстали. Бортпровiдницi вiд холоду забилися в свою кiмнату i мовчали. Пасажири були наданi самi собi. Пiлоти замерзли першими. Мужики в масках зрозумiли, що справа погана, звернулися в салон з промовою з двох слiв:
  - Льотчики є?
  - Є! - крикнув сусiд лiани i пiшов до кабiни пiлотiв.
  Лiана замерзала в зимовому одязi. Граф Павич щулився з останнiх сил. Хлопець з обвiтреним обличчям пройшов крiзь замерзаючих пасажирiв, в руках у нього був дивний довгий предмет.
  Люди в масках закричали:
  - А це що?
  - Ваш порятунок, - сказав чоловiк i направив дивну пiну в отвiр у вiкнi.
  Отвiр в оглядовому склi пiлотiв миттєво лiквiдувався. Льотчики не ворушилися вiд холоду в своїх костюмах. Хлопець пiдняв одного, поклав поруч з крiслом i сiв сам за пульт управлiння.
  Вiдiрвуся Я вiд Землi, пролiкую по небу птахом, рев моторiв-солов'ї,
  життя моє-Синиця. Турбулентнiсть - є гроза, повз пролiтаємо з тремтiнням, не видно внизу лiсу i поля з пшеницею, житом. Розвернувся лiтак, пiд крилом вода миготить, почуття легке-полiт, а внизу - люд загоряє. Пальми кинулися в очi i квiти великих магнолiй. Кипарис. Чудеса в повiтрi так багато солi.
  Лiтак вiдчув руку досвiдченого льотчика, вiн вирiвнявся i взяв вiрний курс.
  - Слухайте, мужики в масках, всiм треба вижити! Свої плани iншим разом здiйсните. Знiмайте маски i вiдтирайте льотчикiв! Стюардеси, де ви?! - крикнув чоловiк по мiсцевому радiо. - Все по мiсцях, всiх вiдiгрiти спиртом! Дiстати всi запаси спирту, коньяку i горiлки, роздати пасажирам!
  Стюардеси прийшли в себе, накинувши на себе куртки, схопили Пiдноси i полетiли по салону роздавати спиртовi напої. Пасажири потихеньку стали пiднiмати голови.
  - Стюардеса, що сталося?
  - Птах розбив скло, його закрили спецiальною пiною, все нормально.
  Лiана взяла чарку мiцного напою, випила, тепло розлилося по всьому тiлу, другу чарку вона влила в рот графа павича. Вiн став приходити до тями. Пiсля мiцних напоїв в салонi пiднявся шум людських голосiв. Потеплiло вiд спиртового дихання i закритого отвору в склi. Мужики без масок вiдтерли пiлотiв, дали їм випити спирту. Пiлоти ожили. Хлопець подивився за дiями пiлотiв i вирiшив, що вони самi доведуть лiтак до аеродрому, i пiшов на своє мiсце. Пасажири розговорилися на нервовому грунтi, їм було не до їх спасителя.
  Лiана потиснула руку хлопцевi з обвiтреним обличчям:
  - Спасибi, ви нас врятували!
  - А ви все ж актриса! Сподобалися ви менi у фiльмi.
  Так вони один одного i не зрозумiли, а в аеропорту вiн швидко зник, нiхто не встиг записати данi спасителя, а мужики без масок розчинилися в натовпi пасажирiв.
  зеленi газони милуються Москвою, i клумби посмiхаються квiтчастою красою. Будинки рiзно поверховi стоять серед дорiг, i кожен розумiє-будинкам є новий термiн. Газони-однолiтки, будинки юнiй себе, ми мiсто вiдроджуємо тихесенько, люблячи. Бiжать, бiжать машини тiнiстою хвилею, i тiльки в деяких пробках їм бачиться спокiй. У лiсах будинки злiтають i тiшать небеса, i пiд землею дороги - суцiльнi чудеса. Москва i вглиб, i вище, Москва - вона скрiзь, i площ долонi в ледачiй суєтi. Пливуть, йдуть, крокують i їдуть по Москвi, як в справжнiсiнькiй комп'ютернiй грi.
  На вокзалi столицi граф Павич взяв таксi до готелю. Шофер попався дiловий, їхав не по вулицях з пробками з машин, а вмiло обходив їх по внутрiшнiх дорогах, так i доставив своїх пасажирiв прямо до готелю "журавлина". Граф Павич оцiнив майстернiсть водiння шофера i запитав у нього:
  - У мене не хочете попрацювати? Я б вас взяв на пару тижнiв, поки буду жити в цьому готелi.
  - Заплатите - не вiдмовлюся. Я приватний вiзник.
  - Договоривши. Поруч з готелем є службова стоянка, стiй там. Ми пiдiйдемо до тебе, а поки вiзьми грошi за поїздку плюс очiкування протягом години.
  Москвич, працюй, де живеш! Вчися, куди пiшки дiйдеш! Ходи пiшки i кинь свiй кермо! Зрозумiй, ти людина - не нуль!
  Граф Павич i Лiана увiйшли в готель. Нового господаря готелю в обличчя тут не знали, i вони заселилися на правах звичайних клiєнтiв, взявши номер на двох. Лiана освоїлася на новому мiсцi швидко. Пiсля душу, чиста i задоволена, вона здалася з ванної кiмнати. Граф Павич наслiдував її приклад. Дiвчина висушила волосся феном i незабаром була в повному порядку.
  - Лiана, з чого почнемо?
  - З їжi. Я їсти хочу i спати.
  - Хороша думка. Бачиш, ми за твоїми речами не заїхали, та й менi треба дещо купити, тому план такий: йдемо в кафе, потiм у великий магазин, а потiм вже повернемося в номер.
  Вечерю в ресторанi готелю вони залишили на вечiр, а поїхали туди, куди порекомендував Досвiдчений шофер. Ситi, з новим одягом, вони повернулися через пару годин в свiй номер. Лiана лягла спати i вiдключилася. Граф Павич лiг на друге лiжко i заснув. Через годину вони обидва вiдкрили очi i, зрозумiвши, що знаходяться в готелi, а не в лiтаку, зiтхнули i розсмiялися. Лiана вперше сама пiдiйшла до графа Павлiна i обвилася навколо нього. Чоловiк приємно потягнувся в її обiймах. Не змовляючись, вони стали топити один одного в ласках. Можливо, вони вiдходили вiд страху, пережитого в лiтаку. У дверi постукали.
  - Граф Павич, це я, Тор, вiдкрийте, будь ласка, дверi.
  - Лiана, це мiй зам. Пронюхали про мене.
  Вiн встав, поправив на собi халат, вiдкрив дверi заступнику. У номер увiйшов плечистий чоловiк рокiв тридцяти п'яти, волосся на його головi були рiвно пiдстриженi, в ньому важко було впiзнати спiвака Тора з довгим волоссям.
  - Здрастуйте! Вибачте, я не знав про Ваш приїзд, але адмiнiстратор зрозумiла, що це ви. Я радий, що ви самi приїхали.
  - Привiт, Тор! Це лiана, моя помiчниця.
  - Лiана, радий знайомству - - i обличчя Тора розтягнулося в усмiшцi.
  Лiанi Тор сподобався. Вона щиро була рада, що саме вiн призупинив ласки графа павича.
  - Чудово! Зустрiчаємося в ресторанi годин о восьмiй. А зараз нам треба прийти до тями. У лiтаку ми потрапили в халепу, потiм розповiмо - - трохи втомлено промовив граф Павич.
  - Добре, вiдпочивайте. Ми зустрiнемося о восьмiй вечора в ресторанi готелю - - сказав iмпозантний чоловiк i зник за дверима.
  Через десять хвилин всi служби готелю знали, що приїхав новий господар, i швидко стали наводити невидимий порядок у своїх справах. Лiана одягла нову чорну сукню, що облягає її схудлу фiгуру. Новi туфлi на тонкому каблуцi виглядали на нiй природно. Волосся вона злегка накрутила на великi бiгудi i покрила лаком, грим на обличчя завдала вмiло i помiрно. Граф Павич був задоволений зовнiшнiм виглядом лiани. Сам вiн надiв новий костюм, новi туфлi. Краватку йому пiдбирала Лiана, вiн був цвяхом його нового вигляду. Вони вийшли з номера i попрямували до ресторану.
  По шляху проходження пари стояли службовцi готелю. Граф Павич кивав усiм головою, але руку нiкому не простягав. Лiана вперше потрапила пiд пильнi погляди службовцiв i ввiчливо посмiхалася. Тор чекав їх, стоячи бiля столика, накритого на чотирьох. До столика пiдiйшла повненька невисока жiнка з приємним обличчям. Всi четверо сiли за столик.
  - Граф Павич, знайомтеся, це ваша лiва рука в готелi, Клавдiя Карлiвна, вона вiдповiдає за матерiальну частину.
  - Дуже приємно, Клавдiя Карлiвна, нам є про що з Вами поговорити.
  - I я рада вас бачити, граф Павич, - сказав спокiйно жiнка.
  
  
  Глава 9
  
  Стiл своїм чудовим виглядом привертав увагу i вiдволiкав вiд розмов. Зазвучала музика. Тор запросив лiану танцювати. Вона вийшла до нього. Чоловiк повiв дiвчину в повiльному ритмi танго. Вона мимоволi згадала танцi на терасi пансiонату i жiночим чуттям зрозумiла, що цей танець - початок чогось бiльшого, нiж танець. Тор випромiнював чоловiчi флюїди. Лiана тонула в його обiймах, їй було дуже приємно.
  красивий, чарiвний, великий i привабливий. Тебе я знаю так давно, що можна нам знiмати кiно. I в першiй серiї у нас, був казковий студентiв клас. Що робив там, не пам'ятаєш? В обнiмку сдернул штори ти не зi мною, з iншою любов'ю золотою. Красивим, потужним був завжди, отже, з тобою бiжать року. Ти став вiдмiнний менеджер, тому, повiриш, приємно бути з тобою поруч, серед приладiв каменепаду.
  За столиком утворилася нова пара: граф Павич i Клавдiя Карлiвна розумiли один одного без слiв i танцiв. Люди вони були досвiдченi в справах життєвих. Розмова мiж ними йшла некваплива i iнформацiйна. Їжа з їх тарiлок справно жувалася i зникала в повненьких шлунках. Вони коштували один одного. Клавдiя Карлiвна обмовилася, що вона незамiжня. Граф Павич тут же сказав, що завжди неодружений. Танцювати їм було лiнь.
  Тор i Лiана повернулися до столика пiсля двох танцiв. Музика змiнила ритм. I вони сiли за стiл. Розмова за столиком на чотирьох не виходила, хотiлося розiйтися по парах. Але готель i ресторан були їх мiсцем роботи, всi вони ревниво спостерiгалися з рiзних сторiн. Неофiцiйне знайомство вiдбулося. Офiцiйну частину перенесли наступного ранку.
  Граф Павич взяв лiану пiд руку, i вони пiшли до себе в номер пiд ревнивим поглядом Клавдiї Карлiвни. Здавалося б, що пiсля зустрiчi в ресторанi з iншою жiнкою граф Павич сам охолоне до лiани, а вийшло все навпаки, вiн подивився на неї з боку: в руках широкоплечого Тора вона була сексуальна i чарiвна! У себе в номерi вiн тiльки й думав про лiану. А вона ходила поруч з ним, але не була повнiстю в його владi.
  I чоловiк захотiв влади над нею! Боже! Як йому захотiлося вiдчути в руках її тiло! Вiн зупинив її. Вона сiла поруч з ним у вечiрнiй сукнi. Сукня з глибоким вирiзом ззаду легко покинула її тiло. I в цей час задзвонив мобiльний телефон.
  Голос панi Вiкторiї Львiвни був роздутий до межi:
  - Граф Павич, Старий ти хитрун! Ти чому роздарував квартири, ломбард та iншу нерухомiсть? Навiщо все вiддав в чужi руки?!
  - Вiкторiя Львiвна, не шуми! Юру i Аллу треба одружити, вони нам користь принесуть, не хвилюйся них. Паша вже вiдпрацював свою квартиру, вiн так просунув бухгалтерiю в гральному бiзнесi, що все окупив, про що сам не знає. Ти партнера вибрала правильно, ось i Дої його!
  - Граф Павич, а ти де? - смиренно запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, я в столицi, у мене справи, - заспокоївшись, вiдповiв граф Павич.
  - Гаразд, повiрю - - i в трубцi почулися гудки.
  - Лiана, знову нам завадили, видно, не доля наша з тобою любов, - сказав вiн втомлено, лягаючи спиною на лiжко. - Лiана, лягай на своє мiсце - - а сам прикрив очi.
  Лiана мимоволi зрадiла такому результату подiй i завершила вечiр на своєму лiжку. Сон швидко настав. Приснився їй чудовий Тор, але коли вiн наблизив до неї обличчя, то виявився Павлом, який вдарив її об камiння пляжу. Вона здригнулася вiд болю i прокинулася. Вона встала, вийшла з кiмнати, подивилася на графа павича. Вiн як лiг на спину, так i лежав. Вона пiдiйшла до нього, послухала дихання, але не почула. Пульсу не було! Вона дивилася на лежаче тiло чоловiка, не знаючи, що робити. А люди ще й бенкетують, а тут князь Павич не дихає.
  Десятки сумок вийшли з машини, їх взяли в руки. Дверi. Лiфт. Поверх. Для входу в будинок для них би дверi ширше, схоже, хтось входить в дикий раж. Пляшки вин, води, консерви, горiлка. Буряк, морква i зелень, i iкра. Торти i хлiб, природно, оселедець i м'ясо, риба, курки сестра. Все це миють, варять, заправляють, i майонез скрiзь заповiтний гiсть, шампанським жваво так стрiляють. Поки готують, солi ухнуть жменю. I все готово. Зрушенi всi стiльцi. Стоять столи пiд пледом скатертин. Але ось давно, зовсiм не варять холодець, салати, вина, риба - для гостей.
  Кришталь келихiв щиро сяє, кришталь салатниць-сонячний магнiт, i на столi, в салатах прихованi яйця, серветок ряд пiд виделками раптом снiк. Приходять гостi. Радiсть оживленья. I кожен гiсть-подарунок для долi.
  Господарi за день не знали лiнi, тепер нагорода в їх заповiтний побут.
  Прийшли квiти i троянда в сарафанi. Прийшов альбом, величезний як портфель. Прийшла ланцюжок, хрестик-цi ланки. Прийшла гра, i в дитячих ручках звiр. Зiбралися гостi, сiли дуже чинно, i перший тост, за хрестик на ланцюгу.
  I хресний-це все-аки чоловiк, i хресна в сiмейнiй є ланцюга. Туди-сюди. Все скромно i спокiйно. Ще годинку-i голоснiше голосу, i ось уже фужер один розколотий, i над столом з рук однi лiси.
  Всi пили, їли. З рокотом-курили. Смiялися гостi. Смiття зростало. Вiд чистоти залишилися лише руїни. "За хрещеницю!"- останнiй тост настав.
  Потiм вона вискочила в довгий коридор готелю, забувши про лiфт, втекла по сходах у фойє i звернулася до чергової:
  - Дiвчина, господар готелю помер!
  - У нас є черговий охоронець, зараз виклику, - i вона подзвонила по телефону.
  Через пару хвилин з'явився заспаний охоронець.
  - В чому справа, дiвчина?
  - Вибачте, господар цього готелю мертвий.
  - Iдiть швидко за мною, я знаю, в якому вiн номерi зупинився.
  Граф Павич лежав на спинi, як живий: очi були прикритi, ран, кровi при зовнiшньому оглядi не було.
  - Розкажiть, що тут сталося, - важливо наказав охоронець.
  - Ми невдало прилетiли на лiтаку, потiм була вечеря в ресторанi, пiсля вечерi графу Павлину подзвонила Вiкторiя Львiвна, i пiсля розмови з нею вiн лiг i бiльше не вставав.
  - Вибачте, у Вас з ним якi стосунки?
  - Вiн мiй партнер по особистому життi. Вiн вимагав, щоб я була поруч, але не близько.
  - Що ви їли?
  - Меню знає Тор, його заступник.
  - У нього є родичi?
  - Вiкторiя Львiвна i дочка.
  - Займiться їх пошуком, а втiм, номер телефону Вiкторiї Львiвнi точно на стiльниковому телефонi у нього є, так i написано: Вiкторiя Львiвна. Я сам всiх викличу, а ви не їдьте, йдiть в свою кiмнату, сюди люди набiжать.
  Лiана вийшла в iншу кiмнату. Через вiдчиненi дверi вона почула крiзь дивний сон голос Тора, лiкаря i заснула. Коли Лiана прокинулася, то
  . О, iдуть.
  До кiмнати влетiв Паша:
  - Лiана, ти жива? Ось, добре! Адже вас отруїли, або точнiше приспали тим, чим всiх сам граф Павич присипляв. Молодець, що ти мало випила!
  - Паша, а що з нами буде?
  - Додому поїдемо.
  - В який будинок?
  - Розумниця, сам не знаю куди їхати. Додому я вже з'їздив, подивився на всiх. Вiкторiя Львiвна дозволяє менi i далi працювати в iгровому комплексi, але особисто їй я вже набрид. Поїдемо, Лiана, зi мною!
  - Паша, куди менi їхати?! - питання лiани завис у повiтрi.
  - Тут так все розкрутили, а потiм закрутили, що нiчого незрозумiло, - сказав Паша свої думки вголос.
  До кiмнати увiйшов Тор:
  - Лiана, я радий, що ви живi! За столом ми сидiли четверо. Звiдки отруйник мiг знати, куди граф Павич сяде? Ось загадка!
  - Граф Павич завжди сидiв обличчям до залу, а жiнка його завжди злiва сидiла, - вiдповiла тихо Лiана.
  - А ви звiдки знаєте?
  - Помiтити. Спостережливiсть, i все. Цiкаво.
  До кiмнати увiйшла Вiкторiя Львiвна:
  - Лiана, вiриш, що я графа Павлина любила?! Ось любила його, i все!
  - Вiрю, Вiкторiя Львiвна, вiрю.
  - Спасибi, Лiана, за те, що ти прикрасила його останнi години. Та й я встигла почути Його голос. Лiана, правте з Павлом в iгровому комплексi i в палацi, тепер я-головна спадкоємиця! Що, здивувалися? Смiшнi люди! Так, ми розписалися з графом Павлiном, коли я ще чекала дочку, але вирiшила про це мовчати все життя, щоб мене як спадкоємицю не вбили. Тепер Я Господиня його нерухомостi, а ось про це отруйник i не знав!
  - Радий вiтати господиню готелю, - першим змiркував привiтати її Тор.
  - Тор, ти будеш моїм чоловiком. Ти менi сподобався. У готелi службовцiв можеш залишити на своїх мiсцях. Єдине додавання: нехай Лiана своїм художнiм поглядом окине весь готель i дасть свої пропозицiї. Паша перевiрить програми в бухгалтерiї. Тиждень поживу тут.
  - Вiкторiя Львiвна, а ти звiдки знаєш про нашi здiбностi? - запитав здивований Паша.
  - Граф Павич дiлився зi мною своїм досвiдом керiвництва.
  Всi мимоволi схилили голови перед панi Вiкторiєю Львiвною.
  - Молодцi, все зрозумiли! Графа павича поховаємо в Абрикосiвцi, недалеко вiд палацу павича. А зараз всi вiльнi!
  Вiкторiя Львiвна швидко вийшла з кiмнати. За нею повiльно побрiв Тор.
  Паша залишився з Лiаною:
  - Лiана, як все змiнилося за останнiй час!
  - Не те слово! Але ти мене не кидай бiльше! I не бий!
  - Не нагадуй. Адже нас зняли на дикому пляжi разом з нашою любов'ю.
  - Що?! А менi стороннi люди кажуть, що я актриса.
  - Випадково я дiзнався, що мене i тебе знiмали на пляжi, коли розкручував у своїх програмах Фiнанси графа павича. Ми з тобою-мала частина його доходiв.
  - Ось, Паша, тепер менi багато чого зрозумiло, але на злiсть немає сил, - вiдповiла лiана з сумом в голосi.
  Лiкаря в кiмнатi не було, а коли вона пiшла, нiхто i не помiтив.
  - Лiана, через тиждень весiлля Алли i Юри, ти зi мною поїдеш на торжество?
  - Їдемо, Паша. Ми поїдемо через тиждень на весiлля, якщо випустять нас звiдси.
  - Ще є пропозицiя: давай одружимося!
  - З цим почекаємо, нехай все заспокоїться - - вiдповiла Лiана.
  Тор i Клавдiя Карлiвна сидiли в кабiнетi Тора.
  - Тор, ми з тобою смертi уникли, руки у мене досi трясуться.
  - I не кажiть, нова господиня мене своїм чоловiком призначила.
  - Щастить тобi, Тор, на жiнок! Вiкторiя Львiвна-жiнка видна i владна, доведеться тобi її капризи терпiти.
  - Терпiти жiночi капризи я не люблю.
  - Тор, це ти пiдсипав снодiйне графа павича самому графу Павлину? - щиро здивувалася Клавдiя Карлiвна.
  - А хто ще? Я у нього школу бiлого порошку в пансiонатi пройшов i вирiшив йому помститися. А потiм, у нас не все чисто з рахунками, хотiв позбутися вiд проблем.
  - Дурень, та ця графиня Вiкторiя Львiвна крутiше графа павича буде тобою керувати!
  - Не буде. Її пiдiрвуть, а я одружуся з її дочкою.
  - Цього тобi робити не можна! - голосно вигукнула Клавдiя Карлiвна, але пояснити свої слова не встигла.
  У цей час до кабiнету Тора увiрвалися три охоронцi, Вiкторiя Львiвна та Iлля Львович.
  - Хапайте вбивцю! Всi чули, що вiн зараз говорив? Забирайте його! - сказала панi Вiкторiя Львiвна з надривом у голосi i опустилася на стiлець бiля стiни.
  Охоронцi надiли наручники на руки красеня Тора.
  У кабiнет влетiла секретарка.
  - Тор, Я не винна! Мене змусили! Вони всi чули, що ти говорив!
  - Ось дурна жiнка! - сказав Тор i пiшов мiж охоронцями.
  Вiкторiя Львiвна увiйшла до кiмнати лiани:
  - Лiана, у мене з Тором облом. Павла я у тебе забираю. Тебе любить Iлля Львович. Ми вас одружимо через пару мiсяцiв. Ти дуже добре сказала охоронцевi, що граф Павич був для тебе партнером по особистому життi. Якщо точнiше, граф Павич був моїм партнером в особистому життi. Слова" чоловiк"," друг"," коханець " вiддають оскому вiд тривалого застосування. Два слова об'єднують всiх без образи: особистий партнер. Їм може бути i колишнiй офiцiйний чоловiк, i колишнiй друг. I кому до цього є справа? I всiм не прикро, i ревнощi крiзь набiр слiв не проступає.
   пекучий брюнет, як гiмнаст дуже гнучкий, в осiнь йде, розсовуючи листя. Вiн пiдпорядкував тренажери i гирi, а ось тепер вiн пiднiме i ту. Де вона? Де? За яким поворотом? Потужно крокує красивий атлет. Може, вiн випив зiлля з приворотом, або травинок насипали в слiд? Жовтi гриви лiсових велетнiв вiн зачепив своїм торсом, i раптом. Ось вона мила! Встав бовдуром. I вiдступили дерева за коло.
  Повiльно, повiльно зустрiлися пальцi. Iскорка погляду. П'янкий спокiй. Свiтле волосся на руки впали, немов торкнулися до нервiв рукою. Пекучий брюнет пiдняв. Закрутився лiс навколо них весь щасливий, хмiльний. Пекучий брюнет став раптом жадiбним до життя, в повiтрi терпко запахло смолою. Пекучi зустрiчi, Жовтi гриви, жадiбне щастя, спекотнi, де ви?
  - Вiкторiя Львiвна, ти прекрасна! - сказав Паша i став перед нею на колiна. - Хочеш, я буду твоїм особистим партнером по життю?
  До кiмнати увiйшов детектив Iлля Львович:
  - Без мене в цiй iсторiї не обiйшлося! Лiана, я радий тебе бачити!
  - А я що говорила, - сказала Вiкторiя Львiвна i обiйняла звичним жестом Павла, який побачила жiнку в бiлому халатi.
  - Прокинулася! Лiана, це добре, що ти прокинулася. Ми за тебе злякалися! Ти спала двi доби!
  - Що з графом Павлiном? Вiн мертвий або живий?
  - Господар готелю помер. Вам i йому пiдлили дивну речовину в вино, ви мало випили, а вiн бiльше. Його серце не витримало навантаження. Вiн помер.
  - А хто-небудь приїхав з Кипариса?
  - Так, тут Вiкторiя Львiвна, Паша та Iлля Львович.
  - Ви їх усiх знаєте?
  - Вони тут добу мене атакують щодо вашого здоров'я. Не захочеш, так запам'ятаєш їх iмена. - Замок павича поки ваш, я цей замок не люблю. Лiана, замок-мiй тобi подарунок на весiлля з Iллею Львовичем. А ми з Павлом тут поживемо.
  - Вiкторiя Львiвна, ми можемо з Iллею Львовичем виїхати? - запитала Лiана.
  - Котись, лiана, з Iллею Львовичем, тебе я до Павла не пiдпущу, вiн-мiй. Дизайнера для Готелю знайдемо iншого, - вiдповiла Вiкторiя Львiвна з часткою грубостi.
  - Дякую! - в один голос сказали Iлля Львович i Лiана.
  Тора через вiдсутнiсть прямих доказiв його провини вiдпустили з-пiд варти. Вiкторiю це не дуже засмутило, найменше їй хотiлося звалювати на себе всю вiдповiдальнiсть за готель, нехай її поки несе Тор. Вiкторiя Львiвна не дозволила розкривати графа павича. Смерть його пояснили серцевим нападом. Вiкторiя Львiвна вiддала данину графу Павлiну, поховала його з усiма почестями.
  Красуня Вiкторiя Львiвна пiсля смертi графа павича виявилася багатою спадкоємицею. Вона вирiшила управлiння своєю нерухомiстю передати партнеру по особистому життi-Павлу, щоб вiн працював, а вона могла б жити так, як звикла. Для дами такого рiвня завжди важливiше особистi наряди, костюми, а точнiше комплекти. Вона любила бути одноколiрної, а це дуже дороге задоволення. Пiдiбрати комплект чорного кольору - не проблема, але всi iншi кольори вимагали втручання грошей. Часом вона замовляла собi комплекти зi шкiри одного кольору: костюм, сумку, чоботи, капелюх. Шик Вiкторiї Львiвни було видно здалеку.
   Жовтi гриви розкiшних лiсiв чекають заворожено пильних поглядiв. Жорсткi iгри звiрiв, як засув, життя захищають i лiс вiд проклять. Жадiбно хапаєш вiд життя ти все: жирний шматок минають миттєвостей, жiнку ту, що ти любиш ще. Палкi погляди-любовнi ланки. Жовтi гриви на жiночих плечах. Чекають її очi з лiсовим натхненням, жарко iскряться вiд чуттєвих чар, жухло колишуться - казкове вiяло.
  Життя - це казка, знемога долi, спекотнi днi дуже часто миттєвi. Жалюзi лiсу видно без листя. Жiноче щастя завжди змiнне. Жорсткi iгри, сiмейний дует, жовтої стезею йдуть з екрану. Жовтi гриви зникли, їх немає. Жовте сонце встає тiльки рано.
  Паша занурився в папери, якими завжди оповита будь-яка нерухомiсть, вiн переносив данi в комп'ютер, гойдав головою i думав, як впоратися з такими колосальними грошима i не розгубити їх. Вiкторiя Львiвна крутилася поруч. Обидва вони знали, що це коротко. Обидва один одному не довiряли, тому багато слiв не вимовляли.
  Лiана та Iлля Львович, приїхавши зi столицi, вiдразу заїхали до нареченого i нареченої. Було помiтно, що весiлля затихає, хоч її час не настав. Увечерi всi зiбралися в кiмнатi Алли i вiдчули свободу вiд того, що тепер нiкому було їх пiдслуховувати, але i говорити чомусь не хотiлося. Всiм було нудно i сумно. Пом'янули графа павича i замовкли. Алла не дiлилася новинами. Лiана зайвого їй не говорила. Iлля Львович зрозумiв, що пора їхати. Вiн перший покликав лiану в замок павича, оскiльки iншого спiльного житла у них не було. Машина таксиста Андрiя приїхала досить швидко. Таксист, побачивши молоду жiнку, згадав її золотий браслет, але в присутностi чоловiка промовчав, так i доїхали вони в мовчаннi до палацу, розташованого на березi моря.
  Сiчнева погода теплом не балувала, але лiанi здавалося, що на вулицi тепло. Серед службовцiв палацу панувало зневiра. Лiана пiшла до птахiв, вони проявили радiсть при її наближеннi каскадом звукiв. В цiлому, туга панувала в палацi, а коли в ньому з'являвся граф Павич, то замок оживав.
  - Iлля Львович, зараз подадуть вечерю, є маленьке прохання: Одягни новий халат з птахами на спинi. Я тебе дуже прошу i чекаю в картиннiй галереї, розташованiй на першому поверсi.
  - Добре, Лiана, я одягну халат з птахами - - вiдповiв Iлля Львович.
  Через десять хвилин обидва в парчевих халатах зустрiлися серед картин з птахами на полотнах. Iлля Львович вiдчув рiзницю iснування на землi. У халатi йому стало добре i по-домашньому затишно. Вiн готовий був заприсягтися, що в нього перейшла душа господаря. Вiн став сильнiшим. Дивне почуття влади з'явилося в його поглядi.
  Лiана це помiтила i посмiхнулася:
  - Все добре, Iлля Львович?
  - Дивно, Лiана, але менi насправдi добре.
  - Тепер ти-господар палацу павича, поки панi Вiкторiя Львiвна не передумає, а вона це зрозумiє при наступнiй зустрiчi з тобою. Вона все вiддасть тобi, ось подивишся! Але людей не присипляй порошком графа павича.
  - Не буду, а то сам вiд порошку i загину. Я знаю його властивостi!
  - Ось ми i отримали благословення самого графа павича - - спокiйно промовила Лiана.
  Кухар принiс їжу, вiн дуже хотiв познайомитися з новими господарями. Лiану вiн добре знав, а при поглядi на Iллю кухар зрозумiв, що господар в замку є, i у нього вiдлягло вiд серця. Кухаревi подобалося тут працювати. Службовцi побачивши чоловiка в халатi з птахами прийшли в гарний настрiй. Замок ожив.
  Лiана запропонувала Iллi Львовичу зайняти двi сумiжнi кiмнати на другому поверсi. Їй не хотiлося бути однiєю, але вiдносна свобода була необхiдна. Вони лягли спати в рiзних кiмнатах, але нiчого так не притягує, як бажання двох людей, що знаходяться один вiд одного через стiнку, що має дверi.
   Твоя недосяжнiсть хвилює, я в полон йду твоїх далеких рук. Менi добре, i голос твiй чарує, i розганяє буднi нудних мук. Менi добре. Незрозумiло погано, що ти далекий, як мiльйони зiрок. Мене ж не влаштують почуття крихти, я обiйдуся без прохань любовi i слiз. Але я люблю i в цьому неповинна, ти - життя моє, ти - зимовий сонця промiнь, в тобi вся Русь, i щось є вiд фiна, напевно, холоднiсть зимових хмар. Ти скажеш: "примха, рiдна, що з тобою?"Я пiднiму кричущi очi, любов свою не назву слiпою, i нашi затрепещут голосу. Люблю гру на межi придихання. Люблю йти по вiстрю любовi, часом любов, як метеликiв пурхання. А ти, мiй друг, все iскорки лови.
  Обидва вони встали i зiткнулися в дверях. Iлля Львович вп'явся губами в губи лiани. Вона йому вiдповiла всiма фiбрами своєї душi. Вони сiли на диван, здавалося б, просто поговорити, але Iлля Львович завалив лiану, а вона не пручалася. Два лiжка стояли порожнiми, а двоє людей з великою любов'ю вивчали один одного на половинцi дивана. Як вони там взагалi вмiстилися? Без великої любовi на пiвметровiй ширинi дивана не помiститися. Вони помiстилися в два поверхи, потiм цi два поверхи перемiшалися. Лiана та Iлля Львович сплелися так, що здавалися єдиним цiлим. Диван, новий i м'який, скрипiв не видавав. Два тiла перемiщалися в просторi з властивою молодостi активнiстю. Iлля Львович упивався вiд насолоди бути чоловiком. Лiана любила без спогадiв про каменi на пляжi. Вона бачила i вiдчувала тiльки Iллю. Вони радiли задоволенню володiння один одним.
  Ранок сяяв лютневим сонцем. Обiгрiвач спiвав свою пiсню, наповнюючи теплом кiмнату. Лiана прокинулася вiд ласк Iллi Львовича. Вона посмiхнулася йому радiсно i просто. Вiн просвiтлiв вiд посмiшки:
  - Лiана, а де у нас буде снiданок?
  - Обiд в пiдводному ресторанi. Снiданок подадуть в їдальню. Заперечення є?
  - Їсти, якось не по-домашньому, а затишнiше можна?
  - Важко, замок Великий, площi треба використовувати.
  - Давай тут фiлiю пансiонату вiдкриємо для добре забезпеченої публiки, а собi квартиру придбаємо? Ти i я.
  - Вiдмiнна iдея, але де грошi вiзьмемо?
  - У мене вже є однокiмнатна квартира, ми додамо до неї доходи вiд пансiонату i палацу i купимо пристойну квартиру.
  - Панi Вiкторiя Львiвна буде проти твого рiшення.
  - Вона погодиться. Головне, щоб їй вiдстiбали вiд доходiв пансiонату або не лякали витратами на ремонт.
  - Iнтер'єрами я займуся пiзнiше, а зараз - вмиватися i снiдати.
  Мiж лiаною та Iллею Львовичем виникли добрi стосунки.
   Ох, розлютитися може добрий, i бушувати, як море бур, вiн вилетить з дому пробкою, а щоки червонi - пурпур. Все на нього, а вiн адже добрий, везе навантаження похмуро, злий. Але для страждальцiв вищої проби, вiн всiм вiдомий хлiбосол. Як вiн ранимий, наш милий добрий! Як вiн чутливий до слiв! I ось до нього всi тиснуться Кобри, як до дуже теплих островiв, а добрий, щоб знеструмити свої втомленi мiзки, на всiх нещастях ставить крапки, кидаючи тягар з туги. I життя з безглуздою низкою, чужих проблем зi скарг, стогону, його стає середовищем i добротою серцевих тонiв.
  Вони влаштували собi день вiдпочинку, потiм їм треба було їхати на весiлля друзiв, i на третiй день вони могли подумати про переробку палацу павича, чиє мiсце розташування було зручно для вiдпочиваючих, але для життя воно мало пiдходило. Худорлявий Iлля Львович з посмiшкою дивився на лiану, яку важко було вiднести до худосочним жiнкам. Вона не була пампушкою, але приємне нiжне тiло приваблювало. Його тягнуло до тепла лiани, яке вона немов випромiнювала в зимовий сонячний день. Ще Iлля Львович зауважив, що вона мало ходить на шпильках, але це його не бентежило, в нiй був спокiй, а не напруженiсть ходи на шпильках. Вiн дивився, як вона готується до весiлля подруги i при цьому не намагається бути красивiше нареченої. Всi тони її одягу були спокiйнi, каблук на взуттi помiрний, зачiска гладка.
  Iлля Львович пiдiйшов i обiйняв тепле тiло лiани. Вона притулилася у вiдповiдь. Пiсля реалiзованої любовi з Лiаною Iллю став хвилювати питання одне питання: чому помер граф Павич? Не вiрив вiн у його природну смерть. Щось не складалося в пасьянсi його життя i смертi. Пiдозрiлою для нього була парочка Тор i Клавдiя Карлiвна. Дуже вони були схожi мiж собою. Детектив ляснув себе по лобi вiд дивної думки, що мiж Тором, Клавдiєю Карлiвною i графом Павлiном має бути зв'язок! На секунду йому здалося, що вони були однiєю сiм'єю, нехай недовго, але були. Цю шалену думку вiн вiдкинув, але iншi думки на цю тему його не вiдвiдували.
  Панi Вiкторiї Львiвнi набридла зима в столицi, де знаходився готель, що дiстався їй у спадок. Їй набрид випещений Тор i суперечки з ним. Паша перевiрив всi папери у колишнього спiвака Тора-вони були у вiдносному порядку. Бухгалтерiя-вельми слизька наука, i Вiкторiя Львiвна не хотiла нею займатися. Вона назвала суму, яку Тор повинен був переводити їй, i припинила ревiзiю до наступного вiзиту.
  Паша звик до Вiкторiї Львiвни. Вiн умiв бути потрiбним, послужливим, уважним i невимогливим. Жiнку вiн цiлком влаштовував. Вони мимоволi здружилися. Обидва любили хорошi речi, тому вони одяглися в кращих магазинах мiста. Вiкторiя Львiвна вирiшила жити з Павлом.
  Сумнi думки Паша вiдiгнав думками про роботу, яка з кожним днем тiльки збiльшувалася. Жити з Вiкторiєю Львiвною в однiй квартирi вiн пiдсвiдомо боявся, оскiльки жiнка вона досвiдчена i непередбачувана, а вiн i так звалив на себе всi її турботи про спадщину i нерухомостi. Вiн втомлювався перед нею плазувати, а саме це ситуацiя завжди виникала в її присутностi. Саме тому вiн запропонував жити їй у квартирi графа павича.
  Тор, живучи у Великому Мiстi, добре знав цiну грошам, якi тут були необхiднi з будь-якого приводу i без приводу. Притискистий Паша непомiтно, але чутливо погiршив його матерiальне становище. Яскрава Вiкторiя Львiвна справила на нього гарне враження, а потiм, вона вдова i спадкоємиця великих грошей. Вiн вирiшив не упускати можливiсть i стати її чоловiком, коханцем, та ким завгодно! Такi дами довго без чоловiкiв не бувають! Всi свої справи вiн на час передав Клавдiї Карлiвнi i полетiв до Вiкторiї Львiвнi. Вiн знав, де знаходиться квартира графа павича, i вирiшив впасти до її нiг як снiг на голову.
  Вiкторiя Львiвна велично сидiла в новому крiслi i пила чорну каву. Самотнiсть її не бентежило, вона вмiла тринькати грошi на людях i бути тихою на самотi. Тверезiсть розуму нової господинi-так вона себе тепер величала - була на висотi. Вона дивилася телевiзор i нудьгувала. Квартиру велична жiнка збагатила своєю присутнiстю i кiлькома новими предметами, решту залишила так, як було. У дверi подзвонили. Вiкторiя Львiвна встала з крiсла, пiдiйшла до дверей, подивилася в око, впiзнала Тора, зiтхнула i вiдкрила дверi до нової долi, це вона чiтко усвiдомила. Тор тримав в руцi одну величезну троянду. Поруч з ним стояв баульчик.
  - Вiкторiя Львiвна, Я до вас!
  - Приємно, приємно. Заходьте, пане Тор, - сказала Вiкторiя Львiвна нудьгуючим голосом.
  Тор увiйшов, подивився навколо, йому здалося, що вiн тут завжди жив.
  - Менi подобається у Вас! - вигукнув молодий Гульвiса.
  - Ще б не подобалося! Розташовуватися. Ваша кiмната друга.
  - Я в готель зiбрався йти, - як би виправдовуючись, заговорив Тор - - але потiм вирiшив з Вами поговорити, а потiм вирiшувати: залишитися або вiдразу виїхати додому.
  - Добре кажеш! - усмiхнулася жiнка. - Живи тут, все одно довго не проживеш.
  - Спасибi, запрошення приймаю, - пригинаючи вниз голову, подякував її молодий чоловiк.
  - Душ в першу чергу, з водою можуть бути перебої, а потiм розмова, - швидко промовила Вiкторiя Львiвна, подаючи йому чорний iз золотими смугами рушник.
  - Немає заперечень, - сказав дiловито Тор, приймаючи рушник як дорогий дар.
  Вiкторiя Львiвна подивилася на красивого чоловiка, їй стало ясно, що все похмуро. Франт столичний прилетiв за грошима, це було на ньому написано, але не в її дусi було кидатися чоловiками, не використовуючи їх за прямим призначенням. Вона подивилася на себе в дзеркало i вирiшила, що все в нормi для такого вiзиту.
  
  
  Глава 10
  
  Паша сидiв вдома бiля комп'ютера i гостро вiдчував тугу, його пронизала перша думка, що вiн зробив помилку, вiдпускаючи Вiкторiю одну в квартиру графа павича. Вiн явно переоцiнив свiй вплив на жiнку. Друга думка була: "запiзнився!"Вiн швидко натиснув на iм'я "Вiкторiя" на мобiльному телефонi i почув, що там вiдключили його дзвiнки. Серце стиснулося вiд несподiванки. Вiн одягнувся i побiг до машини. Вiн їхав швидко, свiтлофори об'їхав по сусiднiх вулицях, злетiв на її поверх, подзвонив. Йому нiхто не вiдкрив, але вiн чув шум води крiзь дверi. Ще раз Паша нервово натиснув на кнопку дзвiнка. До нього долетiли звуки голосу Вiкторiї Львiвнi i чоловiки. Паша прикусив губу вiд несподiванки i нехорошого передчуття. Вiн мимоволi вiдчув бiль пiд лопаткою. Нерви вийшли з покори. Чоловiк вискочив на вулицю, сiв у машину i впустив голову на кермо, потiм дiстав таблетки з аптечки, випив i повiльно поїхав до моря. Вода охолодила почуття. Пiсок не розсипався пiд ногами. Паша брiв по берегу...
  Вiкторiя Львiвна дiзналася дзвiнок Павла, але вирiшила не поєднувати двох чоловiкiв, i на Павла вона була в образi: вiн послав її одну в квартиру тiльки що пiшов у свiт iнший чоловiка. Красень Тор з мокрим волоссям був чарiвний, вони були зачесанi вельми сексуально. Як Вiкторiя Львiвна любила цi митi! Вона пiдiйшла i поцiлувала теплi губи. Їй вiдповiли. Розкiшне лiжко виявилося поруч. Балдахiн нiжними лiнiями спускався до узголiв'я лiжка. Вона прикрила очi i вiдчула на собi пристойну тяжкiсть.
  В головi Тора заробив калькулятор, вiн прорахував цiну свiй послуги i проявив всi чоловiчi якостi кращим чином, подумавши, що "разом" вiн пред'явить в бiльш пiдходящу хвилину. Випещенi чоловiчi руки колишнього спiвака, граючи бiцепсами, пестили старiюче тiло колишньої спiвачки.
  В останню хвилину Вiкторiя Львiвна скинула Домашнє взуття на шпильцi з пушком на пiдйомi. Витончена взуття покрутилася в повiтрi i впала. Красень Тор, надмiрно випещений, швидко її втомив. Вiкторiя Львiвна ще не звикла до того, що чоловiкам платить вона. Їй такий перехiд цiнностей радостi не приносив, тим бiльше що Тор натякав на оплату його безцiнних сексуальних послуг. Вона мало не вдавилася, коли пiд час снiданку почула, що саме у неї просять за любов, а просив вiн її руки з умовою, що вони складуть шлюбний контракт, за яким йому буде належати готель i iгровий комплекс, яким керував практично один Паша. Вона любила подати себе суспiльству легковажною особливої на шпильках, яскраво нафарбованою, з фiгурою, обтягнутою шкiрою, але вона була розумна i знала, що почому в цьому життi. Тор починав її дратувати, звичайно, нова любов дуже приємна, якщо вона не обтяжлива, але виходити замiж вона не збиралася.
  - Тор, ти чудовий чоловiк, але замiж я за тебе не пiду, поки не пройде рiк пiсля смертi чоловiка, - так красиво вивернулася Вiкторiя Львiвна вiд пропозицiї Тора.
  - Вiкторiя Львiвна, ти не хочеш мене в якостi чоловiка? Ти йдеш вiд вiдповiдi про весiлля i контракт.
  - Дай менi в себе прийти вiд стресу. Я не автомат, який можна легко налаштувати на нового чоловiка.
  - Так ти менi вiдповiдай, а я потiм буду чекати тебе, скiльки буде потрiбно, а то вискочиш за Павла!
  - Бiжу i падаю виходити замiж за Павла, - грубувато вiдповiла незадоволена дама.
  - Хоч це радує. Так що ти менi вiдповiси?
  - А нiчого.
  - Тодi я сьогоднi влечу в столицю.
  - Скатертиною дорiжка.
  - I ти мене не затримуєш?
  - Нi.
  Тор вiдчув, що переграв, але без позитивної вiдповiдi їхати йому не хотiлося. Вiн вiдчув, що втрачає багату спадкоємицю.
  - Вiкторiя Львiвна, прости, я поквапився, тому поїду завтра.
  - Так-то краще. Сходимо сьогоднi в iгровий комплекс, пограємо.
  Павло прокинувся з думкою, що йому треба купити дельтаплан. Вiн забрався у Всесвiтню павутину в пошуку дельтаплана на продаж, почитав, подумав, дiзнався, де любителi дельтапланiв збираються, i незабаром купив особистий дельтаплан. Полiт на дельтапланi полiпшив його стан душi, вiн бiльше не страждав через лiани i Вiкторiї Львiвни, таким чином, вiн вийшов з глухого кута в обхiд зустрiчей з ними.
  В iгровому комплексi вiдвiдувачi обговорювали головну новину: Вiкторiя Львiвна нiжно поцiлувала Павла. Тор вiд ревнощiв насупився. Паша був радий поцiлунку до такої мiри, що i сам не очiкував. Вiн поцiлував даму свого серця i пiдняв над публiкою, як дельтаплан. Добре, що вона була в брюках. Жiнка йому пiдiграла i зобразила ластiвку, потiм вiн опустив її по собi, швидко притиснув, поцiлував i поставив на пiдлогу. Весь зал потонув в оплесках з приводу польоту господинi iгрового комплексу. Вiкторiя Львiвна була рада такому несподiваному успiху серед службовцiв i клiєнтiв. В її душi народилася подяка до Павла. Вона шепнула йому на вухо:
  - Паша, швидко роби при всiх менi пропозицiю.
  Паша не змусив себе чекати i на весь зал виголосив:
  - Вiкторiя Львiвна! Я тебе люблю! Виходь за мене замiж!!!
  - Я згодна.
  Зал потонув в оплесках i криках. Люди вставали з мiсць i бiгли привiтати господиню i майбутнього господаря. У повiтрi замиготiли пляшки з шампанським. Загальне трiумфування не зрозумiв лише одна людина-Тор. Вiн стояв i дивився, як Паша радiсно тримав пiд руку Вiкторiю, вони удвох приймали привiтання. Тор повернувся i швидко покинув зал. Вiкторiя Львiвна ще раз поцiлувала Павла.
  - Спасибi, Паша! - сказала тихо Вiкторiя Львiвна.
  - За що, кохана?
  - Ти мене виручив, а весiлля буде через рiк пiсля смертi графа павича.
  - Це зрозумiло.
  - I ти не вимагаєш вiд мене контракту?
  - Нi, я люблю тебе! Я це зрозумiв за останнi днi, проведенi без тебе.
  - Ось i добре - - i Вiкторiя Львiвна голосно оголосила всьому залу: - весiлля вiдбудеться через рiк пiсля смертi графа павича!
  Зал замовк, а потiм схвально зашумiв. Вистава була закiнчена.
  Тор хотiв пiдпорядкувати собi Вiкторiю, вельми впливову i багату особу, а його обiйшли на поворотi до успiху. Вiн був злий. Вечiр, по-весняному теплий, огорнув мiсто. З-за рогу пролунав пострiл. Паша обхопив лiву руку. Кров проступила на рукавi. Вiн подивився на руку i помiтив, що цiлилися в серцi, але в цей час вiн пiдняв лiву руку, i вона взяла кулю на себе.
  Вiкторiя Львiвна зблiдла, подивилася, звiдки пролунав пострiл. Вона помiтила тiнь Тора, який швидко сiдав у таксi. Їй стало ясно, що Тор хотiв убити конкурента. Вона подивилася на швейцара. Швейцар вже викликав охорону i швидку допомогу. Його реакцiя на подiї була швидкою, вiн швидко викликав таксi Тору, що втiк. Вiкторiя Львiвна схвально кивнула швейцару i захихала над раною Павла. Вiн стиснув руку так, щоб менше текло кровi, i опустився на сходинки сходiв iгрового комплексу. Вона сiла поруч.
  Люди висовували цiкавi обличчя з-за дверей, але швейцар всiх вiдправляв в зал. Це був значних розмiрiв людина, i йому не заперечували. Охоронцi подивилися на мiсце подiї, але нiхто їм не вiдповiв правильно на питання. Швейцар сказав, що в цей час був зайнятий дверима, крiзь якi йшли клiєнти, тому нiкого не бачив.
  Вiкторiя Львiвна встигла сказати, що дивилася на нареченого i не помiтила, хто стрiляв. Охоронцi ще трохи потопталися на мiсцi подiї i поїхали за iншим викликом. Швидка допомога вiдвезла Павла в лiкарню з вогнепальним пораненням. Вiкторiя Львiвна примудрилася виїхати з ним. У залi нiчого не зрозумiли, оскiльки мiськi охоронцi перед iгровим комплексом - явище далеко не рiдкiсне.
  У таксi Андрiя сiв Тор. Вiн на ходу сховав пiстолет. Шофер подумав, що пострiл бiля iгрового комплексу - його рук справа, але вiн хотiв жити i нiчого не сказав озброєному чоловiковi. А той подивився уважно на шофера, в головi у нього майнула думка, що шофер його не продасть, а продасть - так не охоронi, i вирiшив їхати до залiзничного вокзалу i забути про речi, залишенi в квартирi Вiкторiї Львiвнi. Вiн не шкодував, що вистрiлив. Пекучi ревнощi пiсля пострiлу зникла, з'явилося вiдчуття порожнечi i вiдчаю, потiм вiн подумав, що взагалi даремно сюди їздив, але його особистi борги в iгровому комплексi були настiльки великi, що iншого виходу у нього не було.
  
  Таксi зупинилося бiля залiзничного вокзалу. Тор дав шоферу зелений папiрець i, не озираючись, пiшов до вокзалу. Вiн взяв квиток на поїзд, який вже стояв на перонi, i швидко побiг у вагон. Поїзд рушив. Тор увiйшов у вагон, вiддав квиток провiдницi, яка здивовано подивилася на пасажира без речей.
  - Вам бiлизну i чай подати?
  - Можна. А печиво є?
  - Знайти. Ресторан через вагон.
  - Спасибi, ресторан пiзнiше.
  Провiдниця ще раз подивилася на молодого iмпозантного чоловiка, зiтхнула i пiшла. Тор взяв склянку з чаєм з рук провiдницi i випадково подивився на верхню полицю.
  нiч безбарвна, немає квiтiв, є темнiше, свiтлiше. Тiнi в'ються вiд квiтiв, мiсяць трохи свiтлiшає. Стукiт, та стукiт, та шурхiт шин, стукiт дверей в пiд'їздi. Скiльки не було вершин, життя як на роз'їздi. Вночi чутно далеко: схлипи, скрики, поїзд. Всiм живеться нелегко. Вночi спить лише совiсть. Нiч безбарвна, немає квiтiв, є темнiше, свiтлiше. Тiнi в'ються вiд квiтiв, мiсяць трохи свiтлiшає.
  Провiдниця простежила за його поглядом:
  - Там студентка їде. Вона менi про себе вже все розповiла, зараз спить - - сказала провiдниця i пiшла в своє купе.
  Дiвчина на верхнiй полицi перекинулася. Погляду Тора представили двi чарiвнi половинки нижньої задньої частини тiла, мiж половинками йшов ланцюжок, вона зустрiчалася з тесемочкой навколо тiла, в центрi їх зустрiчi перебувала ящiрка з шовку зi стразами. "Трусики", - здогадався Тор i став пити чай. На верхнiй полицi його думки не почули, i ланцюжок не ворушився. Вiн подумав, що Вiкторiя Львiвна його все одно звiльнить з готелю, тому вiн може не повертатися. Вiн вирiшив поїхати з цiєю дiвчиною в трусиках з ланцюжком, авось пощастить в любовi, раз не пощастило в iгровому комплексi в картах. Про iгровий комплекс йому думати не хотiлося, програв вiн нерозумно i на суперечку, зараз готовий був лiктi кусати. Вiн ще вистрiлив у Павла. Знову з'явилося вiдчуття, що вiн зробив чергову дурiсть, але ланцюжок його заспокоював. Вiн закрив дверi в купе на засувку, роздягнувся i лiг. Вiн заснув.
  Прокинувся Тор вiд уважного погляду. На протилежнiй нижнiй полицi сидiло дивовижне створiння. На дiвчинi поблискував кораловий лiфчик, молодi груди з нього тiльки що не вистрибували.
  Корали бiлi бутоном цвiтуть, як якийсь дивний кущ, як нiби море дивним стогоном, застигло в каменi i свiт порожнiй. Залишилися колишнi корали, залишився кам'яний букет. Його ви в руки нiжно брали, дивилися в море. Моря немає. Вас пам'ять вдалину несла незримо туди, де були ви давно, де ви поневiрялися пiлiгримом, i Ваша пам'ять, як кiно. Моря i дали там, де юнiсть, застигли-кам'яний букет.
  Який тодi ви були юний! Корал залишився-мандрiв слiд. В якiйсь бухтi ви стояли, Корал вам дiвчина дала, щоб про неї не забували, натомiсть всю юнiсть забрала. Тепер Корал джерело музи, вiн немов вiшалка для бус, вiн вiдкриває в думки шлюзи, але намиста перлiв без вуст.
  Лiфчик злегка прикривала прозора блузка, яка залишала талiю без своєї присутностi. Джинси, рванi, зi стразами, прикрили трусики з металевого ланцюжка.
  - Клас! - сказав Тор, дивлячись на цю пишнiсть.
  - Я майже доросла. Я їздила на свята до батькiв, а зараз їду вчитися. Можна мене ще з восьмим березня привiтати.
  - Вiтаю! А Вам не холодно?
  - Так у вагонi топлять, а коли виходжу з купе - одягаю кофту.
  Тор поворухнувся. Немов ненароком з-пiд ковдри вилiзла м'язиста, волохата чоловiча нога.
  - Ой, який ви волохатий!
  - Та я не скрiзь такий - - i з-пiд ковдри здалися чоловiчi голi груди, злегка вкритi волоссям, пiд якими добре проглядалися м'язи.
  - А на Вас одяг є?
  - Є, - i вiн зняв з себе ковдру.
  Перед очима дiвчини виявився гарний чоловiк в плавках з гудзиками.
  - Нi, ви одягнiться! - закричала дiвчина.
  - Одягнуся, - i вiн потягнувся, вимовляючи дивнi склади.
  - Це що за речитатив?
  - Хочу жiнку!
  - А де її взяти?
  - А ти?
  - А я дiвчина.
  - Так з дiвчини можна зробити жiнку, а з жiнки дiвчину зробити не можна.
  - Звiдки Ви знаєте?
  - Бачив, поки ти спала.
  - Менi немає 18 рокiв, але скоро буде, - немов захищаючись, промовила дiвчина.
  - Будемо чекати, поки тобi виповниться 18 рокiв, - сказав Тор, надягаючи чорнi штани. Вiн з жалем подумав, що втiк вiд Вiкторiї Львiвнi в парадному костюмi, а не в джинсах.
  Вiкторiя Львiвна з лiкарнi поїхала до себе додому. Вона подзвонила в iгровий комплекс, дiзналася вiд швейцара, який таксист вiдвiз Тора. Потiм подзвонила Андрiю, витягла його своїм дзвiнком з лiжка.
  - Андрiю, де Ваш клiєнт з iгрового комплексу?
  - А ви хто?
  - Андрiй, це я, Вiкторiя Львiвна, господиня iгрового комплексу, ти мене повинен пам'ятати.
  - Всiх не згадаєш. Вiн сiв у поїзд i поїхав, - Андрiй назвав час вiдправлення поїзда.
  - Спасибi - - i тут же вона подзвонила на вокзал. Вона дiзналася, що за поїзд в цей час стояв на перонi. Потiм вона поговорила з начальником вокзалу, i той зв'язався з поїздом, в якому їхав Тор. Йому вiдповiли, що є такий чоловiк, вiн сiв у Кипарисi i їде без речей.
  менi набридли одкровення, менi набридла чехарда, а завтра знову недiля, за ним два днi i знову середа. Любов будь-яка скаче так само, сьогоднi ти потiм-вона, сьогоднi-чисто, завтра в сажi, так i ПРОЛIСОК - блекота.
  Вiкторiя Львiвна подивилася на речi Тора, вiн навiть свiй мобiльний телефон не взяв, значить, вiн буде їхати до кiнцевої зупинки, щоб якомога далi виїхати вiд мiсця пострiлу. Вона подзвонила в аеропорт, замовила квитки на рейс до мiста, куди тримав шлях Тор. Їй пощастило, лiтак вилiтав через три години. Навiщо вона це робила, вона не знала, але вирiшила дiстати Тора. I раптом на неї напала лiнь i байдужiсть: летiти в таку далечiнь перехотiлося.
  - Iлля Львович, згадай свої здiбностi Шерлока Холмса - - сказала Вiкторiя Львiвна Iллi Львовичу.
  - Що сталося?
  Вона переказала подiї останнього дня.
  - Зможеш перехопити Тора? Ти його впiзнаєш?
  - Тора я дiзнаюся. Я полечу до нього. Але що менi з ним робити?
  - Нiчого не треба з ним робити, скажи йому, щоб вiн не дурнiв i повертався до мене. Нехай вiзьме свої речi i повернеться в готель на роботу. Вiн перед Павлом винен, це нам на руку. Нехай працює, а якщо у нього є борги або йому потрiбнi грошi, ми за нього заплатимо. Вiн буде наша людина.
  Тор вийшов з вагона з речами дiвчини. Вона йшла поруч з ним.
  - Тор! - крикнув детектив Iлля Львович.
  Тор подивився на Iллю i хотiв бiгти, але дiвчина висiла у нього на однiй руцi, а з iншого боку у нього в руцi була її Дорожня сумка.
  - Тор! Все нормально! Їдемо до Вiкторiї Львiвни!
  - Я без дiвчини до неї не поїду!
  - Що ти про неї знаєш?
  - Мало, але вона менi потрiбна.
  - Летимо втрьох! Лiтак вилiтає через пару годин.
  - Мене вiдпустiть! - заголосила дiвчина.
  - Зi мною поїдеш - - суворо сказав Тор.
  Дiвчина перевела очi з Тора на Iллю i кивнула у вiдповiдь.
  Вiкторiя Львiвна окинула уважно дiвчину своїм допитливим поглядом:
  - Тор, що за сiрiсть ти привiз?
  - Вона моя наречена.
  - А дiвчина про це знає?
  - Здогадуватися. Ми з нею будемо чекати, коли їй 18 рокiв виповниться.
  - Так, значить, дiвчинку знайшов! I ким вона буде в готелi працювати?
  - Здогадлива ти, Вiкторiя Львiвна, вона моєю нареченою працюватиме.
  - У столицi таких дiвчаток немає?
  - Нi, а то б не вiз.
  - Iлля Львович, поведи дiвчину на кухню, а я з Тором поговорю, - попросила Вiкторiя Львiвна.
  Iлля Львович з дiвчиною пiшли каву заварювати.
  - Тор, ти вчинив дурiсть, але я витягну тебе, заплачу за тебе твої борги, нам про твої борги вже повiдомили.
  - Вiкторiя Львiвна, вибачення не прошу, борги заплатиш - спасибi. А дiвчина працюватиме на прийомi гостей готелю. Є в нiй шарм, його можна розвинути.
  - Згодна, вона не зовсiм примiтивна особа, ти знайшов потрiбну спiвробiтницю, хвалю. Вiдлiтайте лiтаком сьогоднi. Iлля Львович вас проводить.
  - Що з Павлом?
  - Згадав! Паша живий. Ти йому м'яку частину руки прострiлив, куля в кiстки застрягла i в серце не потрапила. Рука у нього сильно пошкоджена. Ти сиди в своєму готелi i сюди нi ногою! Твою роботу буду перевiряти без Павла, або Iлля Львович приїде з перевiркою.
  Дiвчина внесла чотири чашки кави i тiстечка.
  - Хороша дiвчина! - сказала Вiкторiя Львiвна i бiльше не вимовила нi слова.
  Тор, Iлля Львович i дiвчина поїхали в аеропорт на таксi Андрiя.
  Вiкторiя Львiвна незабаром поїхала до столицi, щоб подивитися на красеня Тора i на готель, яким вiн керував. Своє слово Тору вона не стримала i взяла з собою Павла. Вирiшила вона дiзнатися, чим займається столичний повеса Тор з дiвчиною з вагона. Паша, як стрiляний горобець, супроводжував її. Вiн, як робот, виконував свої функцiї з обслуговування її приватної власностi, не вимагаючи вiд неї, щоб вона вийшла за нього замiж.
   тебе люблю? Бути цього не може, але без тебе, помилуй, погано менi. I думки торiшнi iтожат, але вiтри їх забирають по веснi. Посваритися з тобою неможливо, i день проходить, немов би в iмлi, а на душi так згубно, тривожно, як серце доторкнулося б до голки. Не треба думки вкидати в ворота, ти як струмок весняний на снiгу. Не дам тобi я, Милий, одвороту, жити без тебе я просто не можу. Повернись, зрозумiй, снiгу навеснi випадковi. I ти наздогнав, зi мною як був взимку. Начебто корабель мiй причалив, i поруч, поруч, Поруч ти зi мною. I все на мiсцi, м'яч заснув у воротах. Футбол примолк, забута третя думка. Пiду тепер, на кухнi були шпроти. Спокiйно спи i ти, що досяг Вись.
  Паша i Вiкторiя Львiвна бiльше були схожi на людей з однiєї команди, нiж на коханцiв. Для роботи це було добре. При входi в готель вони побачили дiвчину Тора. Вона була чарiвна, просто столична штучка: чудово одягнена, з сексуальною фiгурою. Дiвчина впiзнала господиню, привiтала її, дала ключ вiд її особистого номера. Але ледве вони зникли з виду, як вона подзвонила Тору. Так ось навiщо потрiбен на входi свою людину! Для iнформацiї. Тор швидко йшов по готелю, пiдiйшовши до номера Вiкторiї Львiвни, вiн постукав. Вона тiльки зайшла в номер, ще не зняла з себе верхнiй одяг. Вiн мiг швидко торкнутися входу карткою, але в номерi була жiнка, а вiн вихований чоловiк. Однак дверi йому вiдкрив Паша.
  Два суперника-Тор i Паша - подивилися грiзно один на одного, посилаючи очима iскри ненавистi, але в словах привiтань вони були взаємно ввiчливi. Панi Вiкторiї Львiвнi не довелося їх розбороняти.
  - Тор, ми приїхали по дуже важливих справах, якими ви з Павлом i займетеся, а я пройду по мiсцях модного одягу. У вашi справи я не полiзу, якщо в них все нормально.
  - Вiкторiя Львiвна, ображаєш, я-чесний клерк твоєї iмперiї.
  - Тор, є ще готель в сусiдньому мiстi, його хтось програв в нашому iгровому комплексi, треба б подивитися.
  - О, у тебе цiла iмперiя влади!
  - Без жартiв. Ми тут залишимо Павла, а з тобою через два днi їдемо дивитися нову приватну власнiсть.
  - Слухаюся i корюся, але нехай Паша мою дiвчину не чiпає.
  - Паша, поводься добре!
  Паша мовчав. Вiн був злий. Поранення в руцi постiйно давало про себе знати, важкi речi вiн не мiг пiднiмати. Вирiшив Паша помститися Тору i влаштувати хорошу перевiрку його бухгалтерiї в готелi. Панi Вiкторiї Львiвнi не дуже подобалося, що її приватна власнiсть була роз'єднана, перебуваючи в рiзних мiстах, але що робити, якщо їй все це програвали, не можна кидати напризволяще великi грошi.
  менi щось сумно i сумно, i не хвилюєш ти мене, зникла пристрасть, колишня витiвка. Я просто встала в стремена i мчуся на весь опор по полю своїх проблем, образ, любовi. I лише пiдстрибує холка, коня ти шпорою не клич. Нехай летить назустрiч життю, нехай носить думки тут i там, пiд збруєю тоненька жилка злегка вiдгукнеться верстам.
  Знову заважають бiгу гiлки, i я на крок переходжу, але в серцi лист встромився свiтлом, i зверху я на свiт дивлюся. Менi якось вiдразу стало легше, зiтхнула повiтря лiсiв, i гiлки всюди, немов свiчки, а думки ховаю на засув. Я заспокоїлася трохи, залишилися почуття позаду. Зупинив i кiнь мiй ноги. А ти мене, друже, почекай.
  Чергова готель виявилася споруди часiв царя гороха. Стара будiвля. Все мiсто реставрували перед ювiлеєм, а її, бiдну, обiйшли. У готелi знаходилося маленьке кафе, в якому годували з керамiчних Кринок. Їжа була приємна. Тор оглянув новi володiння господинi.
  - Вiкторiя Львiвна, ювiлей мiста пройшов, гостей було небагато, а ремонтних робiт залишилося вище даху. Може, не варто вiшати собi на шию такий хомут?
  - Потрiбно знайти людину, яка цим займеться.
  - Не проблема, знайду.
  - По музеях не поїдемо, справ багато. Кошторис склади на ремонт, стiни залиш, але з зовнiшньої сторони ремонт обов'язковий. Бiлу фарбу не застосовуй-така моя умова.
  - I як довго ми тут будемо?
  - Вiд тебе, мiй дорогий, все залежить.
  - З Вами я можу назавжди тут залишитися. Назвiть суму на ремонтнi роботи.
  - Це Графськi руїни. Сума - на чеку, чек мною пiдписаний.
  - У гуморi Вам не вiдмовиш.
  Тор подивився на суму грошей, призначену для ремонту, хитнув головою в знак згоди.
  - Цього вистачить, Ви ще й розумниця.
  - Шукай-но краще в цьому готелi номер для нас, та не кажи, хто ми з тобою.
  Номер з антикварними меблями налаштовував на лiричний лад. Iсторiя.
  - Тор, нехай Антикварiат залишиться, його треба вiдреставрувати i додати новеньке сантехнiчне обладнання для сучасних зручностей. Зiрочку для Готелю ми з тобою заробимо.
  Поки великi люди займалися великими справами, можна уточнити маленьку зустрiч Тора i Елли - з точки зору дiвчини вона виглядала так. Їхала дiвчина на поїздi. На перонi вона побачила незвичайно красивого чоловiка, мало того, вiн зайшов в її вагон. Вона швидко забралася на верхню полицю, скинула джинси i сховалася пiд ковдрою. Юне серце пiдказувало, що вiн поїде в її купе.
  Дiвчина прикинулася сплячою, слухаючи розмову чоловiка i провiдницi. Трусики, зшитi з металевого ланцюжка i клаптика тканини зi стразами, вона купила випадково, їй сподобалася ящiрка на клаптику тканини, в дорогу вона їх i одягла. Несвiдомо пiсля вiдходу провiдницi вона повернулася так, що ланцюжок, складова задню частину трусикiв, стала видна новому пасажиру.
  двi дурницi в одному флаконi досить важко пережити. Нехай новий сайт вже в законi, але вiрш кудись тихо вжик. I хтось щось менi раптом впише, все в мiй роздiл i без мене. Однi нулi, нiхто не чує. Програми Хто не помiняв?
  Чи було їй соромно? Нi! У нiй з'явився азарт погонi! Вона таких чоловiкiв ще не бачила, i ось замiсть її обличчя вiн побачив її нижню задню частину! Чомусь вона вважала, що розумом чоловiкiв не завойовують, а якщо i завойовують, то це з серiї тривалого завоювання, а у неї час було мало. Дiвчина була не Спортивна, а танцювальна, її з дитинства водили на танцi, тому фiгура у неї була збита. Слово "чоловiк" в її словниковому запасi ще не значилося, але фiгура молодого чоловiка пiд ковдрою, швидше в той момент, коли вiн його скинув, викликала в нiй новi лоскочуть почуття десь мiж ланцюжком i ящiркою. I ось тепер вона працювала в готелi зовсiм близько до вхiдних дверей, саме на це мiсце її привiз чоловiк в трусиках з гудзиками, а що там за гудзиками - вона так i не дiзналася досi. Поки їй треба було працювати, а числитися нареченою цього чоловiка.
  Дiвчина замрiялася. Бiля неї зупинився Паша.
  - Привiт, дiвчина з поїзда!
  - Здрастуйте, Паша! Мене Еллою звуть.
  В цей час до неї пiдiйшов приїжджий чоловiк, вона зайнялася його оформленням в готель. Паша сiв у крiсло i став спостерiгати за Еллою. Приємна, працьовита дiвчина уважно обслуговувала клiєнта. Паша пам'ятав, що лiану вiн сильно образив, тепер вона живе з Iллею Львовичем. З'явилася думка, що i з цiєю Еллою у нього нiчого не вийде, а ще вiн чув, що вона наречена Тора. Сама Вiкторiя Львiвна керує ним. Тор знаходиться в повнiй вiд неї залежностi. Клiєнт, якого обслуговувала Елла, пiшов у свiй номер. Дiвчина залишилася одна. До неї пiдiйшов Паша.
  - Елла, у вас вечiр сьогоднi вiльний? Ми можемо зустрiтися.
  - Я вiльна ввечерi. Тор з Вiкторiєю Львiвною поїхали дивитися старо-новий готель.
  - Це менi вiдомо. Де i коли зустрiнемося?
  - Краще б нам не зустрiчатися, Тор буде незадоволений.
  - Розумно говорите, але ж нудно, зрозумiйте мене правильно.
  - Паша, якщо у Вас всi справи скiнчилися, їхали б ви додому.
  - Нi, справи тут ще є по перевiрцi дiяльностi Тора.
  - Так i перевiряйте його, Мене не втручайте! Я i так через нього не вчуся, а працюю, а якщо вiн про Вас що-небудь дiзнається - я не знаю, що зi мною буде!
  - Зараз займуся справами, а ввечерi буду у себе в номерi.
  
  
  Глава 11
  
  Увечерi до Павла в номер постукали. Вiн вiдкрив дверi: на порозi стояла Елла.
  - Вибачте, але менi тут нудно. Знаючи, що я наречена Тора, службовцi готелю вiд мене тримаються подалi.
  - I правильно роблять. Фаворитки - справа темна. Проходьте, Елла.
  На столi стояла пляшка коли, поруч з нею стояв високий стакан з темного скла, лежали шматок шинки i хлiб.
  - Паша, i це ваша вечеря?
  - А чим вечеря погана? Лiнивий чоловiчий вечерю. Я холостяк.
  - I цим пишаєтеся?!
  - Нi, але iншого варiанту теж немає.
  - Гаразд, їжте вечерю холостяка, а я пропоную пiти в ресторан потанцювати, замовимо що-небудь легке.
  - А Тора не боїшся?
  - Нi, у мене стоп-кран в душi ще з поїзда залишився.
  Паша поїв, переодягнувся i пiшов з Еллою в ресторан. Косi погляди обслуговуючого персоналу були їм нагородою.
  нехай розквiтає дружба пишно, нехай лiплять рядки, як кошенят. Зiштовхну своїх друзiв я колишнiх, нехай теж дружать, коли хочуть. А я вiд них злегка втомилася, менi потрiбен хтось. А вони нехай дивляться в обидва, як снiг тане, як в ньому купаються вогнi. Пустiть, братцi, на свободу, вiддайте душу, вистачить вам. А я пройду крiзь снiг i воду. Вогнi дiстануться словам.
  У ресторан з дороги зайшли Тор i Вiкторiя Львiвна-це їх туди змiнниця Елли направила. Не без єхидства Вiкторiя Львiвна пiдiйшла до Елли, взяла її за плече так, що два поставлених красивих нiгтя вп'ялися в плече дiвчини з великими вiями.
  - Дiвчинка, ти навiщо чужих мужикiв вiдводиш? Паша-мiй чоловiк, не чiпай його! Зрозумiло я кажу?
  - Вибачте, а танцi забороненi?
  - Для Вас-так! Ви на роботi перебуваєте!
  - Вiкторiя Львiвна, пожалiй нiгтi, - втрутився Паша.
  - А ти, фахiвець з жiнок, мовчи!
  - Я можу i образитися.
  - Ображайся, - сказала Вiкторiя Львiвна i пiшла в свiй номер.
  Тор пiдiйшов до Елли.
  - Ну, що дiвчина з ланцюжком, знайшла менi замiну?
  - Нi, ми просто танцювали.
  - Ти не скажеш, навiщо моїй нареченiй в ресторанi з чужими мужиками танцювати?
  - Прости i вiдпусти!
  - Нi! Працюй тут, але жити будеш на свою зарплату - - сказав Тор i поїхав до себе додому.
  Залишилися Паша i Елла.
  - Ось, потрапили. Я ж вам говорила, що не можна нам зустрiчатися!
  - Так, не без гумору пройшла зустрiч на вищому рiвнi.
  - Паша, як би менi додому виїхати?
  - Проводити до вокзалу?
  - Я вiзьму свої речi з номера i поїду.
  - Добре, чекаю тебе в фойє.
  Елла пiшла до себе в номер. Дверi були вiдкритi, а в крiслi сидiв Тор.
  - Ну що, бiгти зiбралася?
  - Нi.
  - Значить, менi здалося. Це вже краще.
  Тор подумав, що офiцiйно не можна Еллi працювати адмiнiстратором, якщо їй немає 18 рокiв, а вона працює. Якщо її документи пройшли вiдповiдне оформлення на роботу, освiта у неї незакiнчена середня спецiальна, пов'язана з обслуговуванням готелiв. Це допустимо. Але вiк? Вона говорила, що їй немає 18 рокiв. Чоловiк, повний сумнiвiв, зайшов у вiддiл кадрiв готелю, який був у вiдомствi Клавдiї Карлiвни.
  - Клавдiя Карлiвна, я з приводу Елли, її документи пройшли через Вас. Випадково не пам'ятаєте, скiльки їй рокiв за паспортом?
  - Тор, ви на неї око поклали i боїтеся, що дiвчина неповнолiтня? Їй є 18 рокiв i навiть скоро буде 19!
  - Спасибi, ви мене заспокоїли, - усмiхнувся Тор i вийшов з кабiнету.
  Тор зробив швидко кар'єру в готельнiй справi. Вiн серед жiнок проплив до вершини без пiдводних рифiв, кинувши кар'єру спiвака. I раптом ця дiвчина з поїзда! Вiн сам вiд себе не очiкував, що потягне її за собою. Вiн тодi засмутився вiд вiдмови Вiкторiї Львiвнi i був готовий на будь-яку дурiсть. А дiвчина виявилася ще й ошуканкою, а якщо вона в готелi працює, то значить, вона проходила медогляд. Тор пiшов назад до Клавдiї Карлiвни.
  - Клавдiя Карлiвна, Вибачте, але це знову я. ви можете подивитися або дiзнатися: у Елли були чоловiки? Це десь в паперах може бути?
  - Тор, що з Вами? Вона проходила жiночого лiкаря, без цього її б не взяли на роботу. Я все з'ясую i вам скажу.
  - Дякую.
  Через п'ять хвилин задзвонив мобiльний телефон Тора.
  - Тор, це я.у Картi написано, що Елла - жiнка, вона живе з 17 рокiв. Незамiжня i не була замiжня.
  - Ще раз спасибi, я зроблю висновки.
  Значить, Елла обдурила його двiчi. На що вона розраховувала? Повiрив дiвчинцi в поїздi з металевим ланцюжком замiсть трусикiв. Дурень! Привiз її в столицю, поселив, на роботу влаштував i чекає, коли їй виповниться 18 рокiв! Павич! Видатний молодий чоловiк попався на вудку з металевого ланцюжка!
  цивiлiзацiя йде вперед проблем, але люди вiрять мало, не треба доказiв, теорем, i розмови - це думок манна. Менi хочеться з тобою говорити, менi хочеться дзвонити, але я не буду. I телефон - не розмова на стрiт, нехай телефони вдома, а не в будках. Звiстка повiдомити, а довга розмова, нi, краще менi з комп'ютером спiлкуватися. А Телефонний милий договiр, як стiльниковий, сказав i попрощався. Я не хочу створювати проблеми. Я отмолчусь. Повiр, так буде краще. Не треба одягати i роздягати, i краще пропустити подiбний випадок. Менi хочеться трохи зберегти все те, що складно, не убого. Не хочеться менi рани ятрити, не хочеться турбувати i пороги. Я не прощу прощення, життя пробачить. Але Вiдпусти мене, в серцях не муч. Цивiлiзацiя i вдома, i на вулицi, але хочеться любовi залишити випадок.
  Тор вирiшив, що пора випити або закусити цi сумнi думки. Вiн пiшов у бiк ресторану при готелi, час був обiднiй. До столика Тора пiдiйшла Елла.
  - Здрастуй, Тор. Сьогоднi я тебе ще не бачила.
  - Привiт, якщо не жартуєш! Сiдай, замовляй обiд, поговоримо.
  - Чим ти тепер незадоволений? Я прийшла одна i не танцюю.
  - Мовчала б! Ошуканка!
  - Це коли я тебе обдурила?
  - У поїздi ти сказала, що ти дiвчина i тобi 17 рокiв.
  - Точно, колись я була дiвчиною в сiмнадцять рокiв, але зараз менi вже скоро буде 19 рокiв, а ту фразу Я кiлька разiв повторювала рiзним людям i тобi так вiдповiла на автоматi.
  - Значить, я один з багатьох, шкода - - i чоловiк встав, щоб пiти.
  - Не йди або Вiдпусти мене додому.
  - Та Якби я знав, я б тебе сюди не привiз!
  - Тор, це ти стрiляв у Павла? Значить, ми з тобою обидва зiпсованi! Ти менi не суддя.
  - Це тобi Паша розповiв?
  - Так, це все, що вiн менi встиг сказати, поки ми танцювали, а потiм Вiкторiя Львiвна вп'ялася своїми довгими нiгтями в моє плече.
  - Молодець, Елла! Я дiйсно сiв у поїзд пiсля того, як вистрiлив у Павла. Я навiть не знав, куди я потрапив i чи живий вiн. У такому станi я тебе i побачив.
  - Ти взяв мене в заручницi.
  - Так, ти права.
  - Ми квити. Я вiльна?
  - Нi, я до тебе звик. Я терплячий. Насправдi я радий, що мене нiхто не видав, що Паша вилiкувався. Дiйсно, за тебе я вхопився, як за соломинку.
  - Паша бачив тебе пiд час пострiлу. Чоловiча помста, виражена пораненням, вилiкувала його вiд любовi. Павло лежав у лiкарнi, поранення його обтяжувало не тiльки саме по собi. Що дивно, Вiкторiя Львiвна його бiльше не приваблювала. Вiкторiя Львiвна вiдправила тебе в столицю i приховала вiд Пашi, - промовила Елла слова Пашi, сказанi їй пiд час танцю в ресторанi.
  Вiкторiя Львiвна поїхала до дочки, у неї народилася внучка. Почуття молодої бабусi на час перевершили почуття до Павла.
  Так виходило, що Iлля Львович приїжджав до лiани рiдше i рiдше. Причина з точки зору чоловiка була цiлком обгрунтована. Вiн на грошi, якi заробляв в пансiонатi "Павич", придбав детективне агентство i займався улюбленою справою, не доповiдаючи про нього лiанi. Вона жила в палацi. Роботи у неї особливої не було. Фарби вона вiдвезла свого часу додому, а новi так i не купила. Iлля Львович грошима i особистою присутнiстю її не балував.
  стискаються м'язи вiд сумних мелодiй, стискається щось в душi вiд туги, а все тому, що все життя з пародiй, i щось гидко стукає в вiскi. А то холодильник клекоче похмуро, компресор втомився i йому невтямки, навiщо треба бiгати по внутрiшнiх трюмах. Рокiв 20-працював, а цей рiк немає.
  Втомився холодильник, трясеться гидко, гуркоче, лоскоче, але холод йде. I шум вiддається в менi пiснею чудової, що бiльше не хоче вiн робити свiй лiд. Купили iнший. Його нам подарували, вiн дуже великий, в ньому застигла вода. Але ручку його через день вже вiдбили, така трапилася раптом з ним дурниця. У ньому камери двi, є мороз або холод. Звичайно, спасибi, з таким добре. А ручку зовсiм вiдiрвали, став молодий. Так що менi сказати. Вiн став гладким ще.
  До лiани приїхав Паша. Вона йому так зрадiла! Обидва вони пережили нелегкий рiк. Вiкторiя Львiвна вiдмовила йому у весiллi, рiк пiсля заручин пройшов, i всi їхнi стосунки притихли.
  Паша став частiше приїжджати до лiани, але в один зi своїх приїздiв зiткнувся з Iллею Львовичем. Чоловiки потиснули один одному руки i подивилися на лiану.
  - Лiана, як ти поясниш наш трикутник? - запитав Iлля Львович.
  - Я не знаю, хто з вас приїде, тут людей мало.
  - I тобi все одно з ким спати?
  - Паша просто мiй друг.
  - Друг може повернутися в роль чоловiка, - продовжив Iлля Львович.
  - Iлля Львович, заспокойся, вона твоя, на мiй жаль - - сумно зауважив Паша.
  - А ти б мовчав, адже ти жив з Вiкторiєю Львiвною - - сказав Iлля Львович.
  - Вiкторiя Львiвна у дочки в iншому мiстi.
  - Так до неї б i їхав, що ти тут робиш?! - голос Iллi Львовича дзвенiв вiд напруги.
  - Дякую за iдею, поїду до панi Вiкторiї Львiвни зi звiтом - - миролюбно погодився Паша.
  - А тепер до побачення! - попрощався з Пашею Iлля Львович.
  - Лiана, прости, бiльше не потривожу. Iлля Львович, до побачення!
  - Щасливо, - сказав Iлля Львович i пiшов углиб будинку.
  Лiана проводила Павла до ворiт палацу.
  Вiкторiя Львiвна виявилася хорошою бабусею, але приїзду Павла вона щиро зрадiла, роль бабусi її порядком втомила. Вона знайшла няню, дала на неї грошi i поїхала з Павлом. Крута бабуся змiнила амплуа.
  Лiана помiтила залежнiсть кiлькостi видаваних їй грошей вiд її зовнiшнього вигляду. Iлля Львович давав їй грошi по погляду на неї, Вона нарештi зрозумiла, що зовнiшнiсть дуже важлива. Лiана запросила майстра з європейського ремонту. Для початку вона вирiшила замок iз зовнiшнього боку покрити бiлою фарбою: природно, все, крiм самих каменiв, з яких зроблений замок; а всерединi примiщень все, що можна, обробити пiд золото, iнше зробити бiлим. Майстрам її iдея припала до смаку.
  Iлля Львович схвалив золоту обробку примiщень i видiлив на ремонт грошi.
  шерехи жовтого заграви пiд ноги тиснуться, шарудять. Листя Кленовi прапором Осiнь Листя завершать. Небо високе, вiльне. Сонце променями слiпить. Не було лiта тут спекотного, восени кожен сопе. Бабине обертається лiто все, листочком з неба летить, будинок вам здасться клiткою лише, вiльна воля-магнiт. Листя Златi, розкiшнi жовтим ранимим листом падають менi пiд вiконцями, кружляють останнiм витком. Клена листя, як серветочки, листя берези Малi, поруч лiтають сусiдки, знову, оголюючи стовбури.
  Лiана металася по замку в пошуках предметiв для оновлення i в останню чергу оновила спальню. Мiсяць у Палацi все було перевернуто, але потiм вiн засяяв на сонцi i всерединi вiд люстр i бра. Пiсля цього Лiана пролежала у ваннi годину i вийшла новою людиною, поки у неї були новi думки щодо самої себе. Давно вона не користувалася своєю машиною, вона взяла грошi i поїхала в салон краси. Особа за один захiд не облагородиш, ця процедура неймовiрно тривала, так їй сказала масажистка. Обличчя почистили, пофарбували брови i вiї, бровам надали легку форму, зробили масаж обличчя i сказали, що на масаж треба їздити через день.
  Заглянула Лiана в магазин з продажу спортивного iнвентарю i пригледiла собi три тренажера, з тим на перший раз i повернулася додому. Iлля Львович викупив тренажери. Лiана встановила їх поруч з басейном, пiсля цього Iлля Львович закупив тренажери для пансiонату i запросив в пансiонат на роботу перукаря i косметолога. Для перших занять лiанi потрiбен був тренер. Вона знайшла в мiстi тренера в спортивному клубi. Завдання у неї була складна: з простакуватою молодої жiнки перетворитися в даму. Вона змiнила харчування, вiдростила волосся, пофарбувала їх з модним вiдтiнком, змiнила метод укладання волосся. З тренером вона i в футбол грала.
  Футбол, як спрут, флегматикiв не любить, не переможе Технiчний в ньому гравець, i нацiї спокiйних - це люди, їх поразка понад - Це рок. Грала я в командi Iнститутської, всi хлопцi i одна, звичайно я. у футболi не стоїш-характер дутий. Футбол, команда-дружна сiм'я. I бiг, вправнiсть, навiть тренування, не переможуть холерикiв нiяк, бути треба поруч з бровкою, i щоб була спритна нога.
  Себе у футболi важко перестрибнути, i обведуть спокiйно нi за що. Футбол не кенгуру, щоб з сумкою стрибати, мить i сангвiнiк - це те, що треба для гри такою красивою. Мить минула,а вiн стоїть. Холерик же бiжить, завжди завзятий, i спрута в своїй сутностi таїть.
  Iлля Львович став частiше приїжджати додому: цивiльна дружина так стрiмко змiнювалася, що вiн насолоджувався виглядом нової жiнки i, одного разу не витримавши її краси, запропонував стати його дружиною. I правильно. Фiгура лiани стала нагадувати фiгуру Вiкторiї Львiвни: висока i струнка. У неї з'явилося взуття на шпильках. Одяг все бiльше пiдкреслював красу фiгури. Лiана стала походити на господиню палацу павича. Iлля Львович повiдомив Вiкторiї Львiвнi, що вiн i Лiана вирiшили одружитися.
  - Iлля Львович, ти на цiй простачцi одружитися зiбрався? Одружитися. А з ким будеш час проводити, скажiмо, в iгровому комплексi?
  - Не поспiшайте, Вiкторiя Львiвна, з висновками - - вiдповiв впевнений у собi детектив.
  З точки зору Iллi Львовича Лiана набирала жiночу привабливiсть. Каблуки-шпильки на нiй виглядали природно, ХОДА рiзко змiнилася, в нiй з'явилася вишуканiсть i елегантнiсть. Iлля Львович не мiг на неї надивитися i всiх через мiсяць запросив на весiлля в ресторанi, розташованому поруч з iгровим комплексом. Молодята на публiцi повиннi були з'явитися тiльки в ресторанi, а на реєстрацiю шлюбу вони їздили однi.
  Публiка в ресторанi в цей вечiр була вся своя. У момент появи молодят музика змiнилася дзвоном дзвiночкiв.
  всiм подобається невiдома мiць, i сила, невiдома для багатьох, i хтось нам простягає мiст вiд минулого до майбутнього. Ноги того моста йдуть через тайгу, проходять крiзь моря i океани, з нього мiсяцi повiсили сережку, i допомогли потрапити комусь в Канни. I сила ця править над землею, i змiшує гори i долини, вiзьме i помiняє бавовна, льон на казки i забутi билини.
  Невiдома сила-iнтелект, їй теж дуже багато пiдвладне. Невiдомий нам i маленький об'єкт, якщо чомусь вiн не в нашiй владi. Невiдомi лаштунки чиїхось справ, не все вiдомо нам про свiтобудову, невiдомi популярностi межа, невiдомi нам сили творення.
  Дверi вiдчинилися. На порозi з'явилася небаченої краси жiнка, але поки всi бачили її чудову, сексуальну фiгуру. Обличчя нареченої було приховано пiд легкою вуаллю, яка спадала з бiлої химерної капелюшки. Поруч з нею увiйшов Iлля Львович. Його впiзнали всi.
  - Iлля Львович! Вiтаємо! Ти змiнив наречену? Це тому ти не взяв нiкого в ЗАГС?
  Iлля Львович повiв наречену до вершини столу. Всi сiли на свої мiсця.
  Наречена красивим рухом пiдняла вуаль.
  - Лiана!!! - видихнув зал.
  Вiкторiя Львiвна пiдняла очi на наречену:
  - Блиск! Не чекала такого вiд лiани!
  Iлля Львович вiд гордостi за дружину був на сьомому небi вiд щастя. Паша вп'явся очима в її обличчя, вiн був вражений красою лiани! Вiд красивої нареченої все в ресторанi стали красивiше, вiд неї йшов свiтло краси i благородства. Люди гордо пiдняли свої голови: вони були в одному залi з такою неземною красунею!
  Вiкторiя Львiвна запропонувала лiанi вести в iгровому комплексi концерти в якостi конферансьє, сказавши, що за таку красу треба отримувати грошi. Лiанi порядком набридла фiнансова залежнiсть вiд Iллi Львовича, але вона не стала вести концерти, а стала працювати оформлювачем залiв комплексу. Публiка тут була частiше молода, час пролiтав без нудьги. Працювала вона за графiком, який дозволяв мати вiльний час, зате пройшло приниження вiд подачок. Iлля Львович як прибiй: то був, то їхав у своїх справах. В iгровий комплекс iнодi заходив Паша. Вiдносини мiж ними перейшли в дружнє русло. Незабаром Паша i Вiкторiя Львiвна Поїхали з перевiрками її нерухомостi, i лiанi вiдразу все набридло, а як результат покращилися вiдносини з Iллею Львовичем.
  
  Лiана повернулася в замок, перестала їздити в iгровий комплекс, знайшла нове заняття: купила напiвкоштовнi каменi, з них робила фарби для зображення птахiв на тлi морських хвиль i гiлок. Птахи знову стали її друзями, замок пожвавився. Лiана перетворилася на золоту пташку золотого замку, але це всiх влаштовувало. Iлля Львович займався справами i iнодi приїжджав додому. Лiана знову стала сама собою i перестала копiювати Вiкторiю.
  Яхта була в її вiдомствi. Матроси буйок i криголам були радi, що свого часу вони її не образили, так i вона їх не ображала. Дiсталася вона i до доглядача вежi, поговорила з ним, i оскiльки його дахом тепер була вона, то дозволяла йому грошi, зiбранi з роззяв, залишати для полiпшення зовнiшнього вигляду вежi. Лiана пообiцяла, що прожектор на маяку йому скоро замiнять. Дiсталася вона i до Будинку культури, до головної буфетницi. Вони разом склали план заходiв, призначили менеджера для зв'язку з акторами. Далi-бiльше: вона вiдвiдала пансiонат, знайшла, що вiн вимагає втручання ремонтних бригад, i тут склала графiк ремонту корпусiв. Подивилася Лiана проект унiверсаму, внесла в нього свої корективи, подивилася справи в ломбардi i заспокоїлася.
  А тут i Вiкторiя Львiвна з Павлом повернулися.
  прохолода серпня лягла зацiпенiнням, зникла дика i спекотна пора. Настав час натхненного везiння, виникла над водою Нова строфа. Туман поплив з прохолодою серпня неждано, спокiйна прийшла до нас чудова пора.
  I для зневiри, милий, немає найменших даних, тепер йду, лечу до тебе у всiй красi. Ах, Вибач мене, трохи затрималася, ти кликав мене давно, тодi пливла спека. Мене кололо сильно сонячне жало, а ось тепер йду, настала раптом пора.
  Йде i дощ, i злива. Противляться всi зустрiчi. Ти посмiхнувся, милий, змiнив настрiй? З тобою ми проведемо вельми хороший вечiр, i почуттiв давно забутих буде дикий рiй. Поки ж волосся мої трохи вологi, над головою вiд фена стелиться туман. Красивою бути з тобою менi нескiнченно важливо. Плив дивовижний в рядках любовi-роман.
  Панi Вiкторiї Львiвнi люди добрi доповiли про дiяльнiсть лiани, де була вона i що робила. Спочатку Вiкторiя Львiвна розсердилася, а потiм зрозумiла, що дiяльнiсть лiани для неї вигiдна, адже Паша скрiзь поставив свої програми, але з адмiнiстративною роботою вiн не справляється, а Лiана все правильно робила, вона тепер дружина Iллi Львовича. Вiкторiя Львiвна вирiшила призначити лiану своїм заступником по всiй приватнiй власностi. Лiана на її пропозицiю погодилася, адже вона вросла в проблеми i життя людей малого царства у великiй державi. Вдома Вiкторiя Львiвна втомлено опустилася в крiсло. Паша опустився на одне колiно i став знiмати з неї високi чоботи, якi вона завжди носила, крiм лiтнього перiоду. А зараз осiнь жовтiла своїм листям, i жовтий шкiряний костюм прикрашав її.
  - Вiкторiя Львiвна, ти менi обiцяла, що пiдеш за мене замiж.
  - Паша, навiщо тобi це треба?
  - Ми з тобою будемо бездiтною парою, такi пари теж iснують.
  - Я люблю свободу, люблю спати одна на лежбищi.
  - Вiдмiнно, будемо жити в рiзних кiмнатах, а зустрiчатися за згодою.
  - Про це можна й подумати. Навiщо тобi жiнка, яка старша за тебе? Он, як ти з Еллою танцював! Я бачила.
  - Хотiв зрозумiти, навiщо її Тор привiз до себе в готель.
  - I зрозумiв?
  - Зрозумiв, вiн її знайшов пiсля пострiлу в мене i взяв як заручницю.
  - Так, ти все зрозумiв правильно. Рука не болить?
  - Побалує iнодi.
  - Паша, живи в цiй квартирi, але не вимагай вiд мене весiлля.
  - Сьогоднi я залишуся, якщо не заперечуєш, а завтра подивимося.
  - Ось i ладушки, житимеш у бабусi.
  - Вiкторiя Львiвна, у мене комп'ютер вдома, а у тебе вiн повинен був бути.
  - Я його в комору поставила.
  - Навiщо, вiн же майже новий?
  - Я в них не розбираюся.
  - Так я навчу тебе з чоловiками у всесвiтнiй павутинi знайомитися.
  - Iди, дiставай i пiдключай, а я займуся вечерею.
  Лiана сiла за кермо машини i запропонувала Iллi Львовичу показати їй свою квартиру.
  - Лiана, ми можемо поїхати в замок, навiщо нам їхати в холостяцький барлiг?
  - Iлля Львович, треба подивитися, як ти без мене живеш.
  - А якщо там зайнято, як ти це сприймеш?
  - Ось i друга причина, треба перевiрити рiдного чоловiка, де вiн без мене живе.
  Iлля Львович, зiтхнувши, натиснув на дзвiнок свiй квартири.
  - Iлля Львович, у тебе немає ключа вiд своєї квартири?
  - Є, та не про мою честь.
  Дверi вiдкрила Гарненька дiвчина.
  - Що за жiнка в твоїй квартирi?! - гнiвно запитала Лiана.
  - Ти сама сюди рвалася, ось i нарвалася, це моя друга жiнка.
  - О, я в гарем чоловiка потрапила, а ще баби в ньому є?
  - Є, їх тут двi живе.
  - Так, чоловiче, а де ти їх добув, якщо не секрет?
  - У Iванiвни, вона дiвчаток влiтку тримає, а на зиму вiдпускає, ось двi У мене на зиму i залишилися.
  - Пташки перелiтнi зимують! А ну, давай пройдемо в квартиру.
  З кiмнати вийшла ще одна молода жiнка.
  - Iлля Львович, квартира однокiмнатна, а тут три стороннiх людини! - обурилася Лiана.
  - I бiльше буває.
  - Притон, - гидливо пробурчала Лiана.
  - Лiана, це тобi пощастило з графом Павлiном, а їм пощастило зi мною.
  - А менi що тепер робити? - спитала лiана i сiла в єдине старе крiсло.
  - У тебе є замок, законна ти моя жiнка.
  - Вони сидять на твоїй кволiй шиї?
  - Нi, вони працюють в пансiонатi, прибирають номери.
  - Iлля Львович, мабуть, я поїду до себе. Ти зi мною поїдеш або в цьому бедламi залишишся?
  - Менi вранцi на роботу, я залишуся тут, у мене тут є диванчик.
  - Доживши. Живучи.
  Лiана змахнула сльозу, сiла в машину, завела мотор, випила заспокiйливу таблетку, ще посидiла, склавши руки на кермо. Вона взяла телефон i подзвонила додому до батькiв.
  - Мамо, Привiт, це я.
  - Не чую, хто говорить, погано чутно.
  - Мамо, це я, Лiана - - сказала Лiана, прикривши телефон долонькою.
  - Ой, Лiана, донечка моя! Здрастуй, рiдна.
  - Мамо, А ти Сергiю давно бачила?
  - Ти знаєш, вiн вчора до нас заходив, про тебе питав.
  - Скажи йому, нехай приїде сюди хоч на пару днiв, дай йому мiй номер мобiльного телефону, я його зустрiч на вокзалi, нехай тiльки повiдомить, коли виїжджає.
  - Дочко, ти ж замiжня, - обурилася мати.
  - Замiжня, та не з чоловiком.
  Сергiй зустрiв iз захопленням новину про те, що Лiана його чекає. Чи багато чоловiковi для щастя треба? Його чекає жiнка!
  не падають зiрки в космiчних далях, вони лише змiнюють шляхи. Вам хочеться зiрки роздягнути на деталi? Нi, краще з дороги пiти. Нехай пролiтають, виблискуючи гордовито, приємно вiд їх краси. I вашим очам, ця Зоряна змiна майже як падiння листя. Вони рiзнокольоровi i з повним ликом, в падiння блищать в iмлi, коли пролiтають, то метушаться вiдблиски, як сонця променi на склi.
  Чи не падають зiрки як злитки столiть, нехай їх забутi свiти. Виблискують алмазнi гранi на ледi, галактик земнi дари. Не падають зiрки-обличчя в тонких нитках, старiють трохи ще, i пишуть свої пригоди на сувiй, не падають зiрки - i все.
  Вiн в момент зiбрався, купив квитки, подзвонив лiанi. Вона пiдтвердила свої слова, що чекає його, пообiцяла його зустрiти. Вiн купив собi кiлька нових речей, сходив в перукарню, зайшов перед вiд'їздом до матерi лiани. Та руками сплеснула:
  - Сергiю, добре виглядаєш! А ти де зараз працюєш? Їдеш до лiани, а як з роботою?
  - Робота почекає, керую цехом з розпису шкатулок. Ми тепер напiвдорогоцiнним камiнням їх розписуємо, як iкони.
  - Успiху тобi! Аж надто менi не подобається її замiжжя.
  - I Вам не хворiти.
  З ворiт палацу павича на машинi виїхала Лiана. Назустрiч їй на машинi їхав Iлля Львович. Вiн зупинив свою машину. Зупинилася i вона. Вони вийшли з машин.
  - Лiана, куди ти одна поїхала? Де ти прочитала, що ти вiльна жiнка? Я в тiй квартирi не живу, а живу я з тобою або в номерi пансiонату, а в тiй квартирi живуть мої службовцi. Я тебе до них привозив, щоб вони до мене не приставали. Жiнки на тебе подивилися i зiв'яли, а я пiсля твого вiд'їзду поїхав спати в пансiонат.
  - А я пiсля вiзиту в ту квартиру викликала свого друга Сергiю, тепер їду його зустрiчати!
  - А хто тобi дозволив друзiв запрошувати? А?! - обурився Iлля Львович. - Я до тебе на крилах любовi, а ти до мене на ходулях розлуки! Значить так, дорога дружина, я Сергiю зустрiч i вiдвезу в свою однокiмнатну квартиру i покладу на диванчик в кухнi. Говори координати його i поїзда. Лiана, повертайся в замок. Я все сказав.
  - Схожий вiн на тебе, ось, на листку все написано: поїзд, вагон.
  В отворi вагона з'явився щасливий Сергiй. Iлля Львович його впiзнав, вони були схожi.
  - Вас Сергiя звуть? Я вас зустрiчаю - - сказав йому Iлля Львович.
  - А де Лiана? - обличчя Сергiя витягнулося вiд невдачi. - Зрозумiло, менi треба купувати зворотний квиток.
  - Нi, я вас вiдвезу в одну квартиру, де ви поспите до ранку, подивiться Абрикосiвку, а там вирiшите, що робити. Або я можу вiдвезти Вас в пансiонат.
  - Яка шана! Я згоден жити тиждень в пансiонатi.
  - Якщо поїдете в пансiонат, то вам знижка. Вас вiдвезе знайомий таксист, я його зараз викличу, вiн Вас i влаштує, а у мене є ще справи.
  Андрiй пiд'їхав через п'ять хвилин i повiз Сережу в пансiонат. У номер на двi людини поселили його одного. Андрiй представив його як брата дружини директора пансiонату.
  
  
  Глава 12
  
  У готелях Сергiй бував, а в пансiонат вiн потрапив вперше. Йому сподобалося, просто все сподобалося. Сидить Сергiй в номерi. Заходить Покоївка. А у нього вирвалося:
  - Лiана!
  - Ви лiану чекали? Дружину директора? Я її днями бачила. Вона з чоловiком заїжджала. Вона чудово виглядає! Справжня перлова ледi!
  - Менi i побачити перлову ледi не дали.
  - Бог дасть, зустрiнетеся. Менi прибирати треба, погуляйте трохи, Ключi вiзьмiть.
  Сергiй вийшов на вулицю. Доглянутий сквер. Пiдрiзанi дерева. Фонтан. Лавка. Сiв на лавку i став оглядати територiю. До нього пiдсiла пишна блондинка в яскравому одязi.
  - Добрий день, чоловiк! Я вас тут перший раз бачу.
  - Так, ось, пiвнiчним вiтром мене сюди занесло.
  - I добре. Ви один? Зараз все на процедурах. Осiнь, не скупаєшся, але є басейн. Ходжу з процедури на процедуру, з однiєї процедури йду на iншу та села вiдпочити, а тут ви.
  - Не запiзнитеся на другу процедуру?
  - А я можу її пропустити заради Вас.
  - Ви мене не знаєте, а вже менi жертву приносите.
  - Знаю, ви-брат дружини директора пансiонату. Швидко радiо тут працює. Мене Тоня звуть, а Вас?
  - Мене-Сергiйко.
  Лiана зустрiла Iллю в холi Палацу бiля головних дверей.
  - Iлля Львович, де Сергiйко?
  - Твiй колишнiй друг доставлений Андрiєм в пансiонат.
  - Спасибi i на цьому. Я зможу його побачити?
  - Завтра поїду на роботу I вiзьму тебе з собою.
  Наступного дня Лiана та Iлля Львович прибули на однiй машинi в пансiонат. По дорозi до себе в кабiнет директор висадив дружину бiля будiвлi, де поселили Сергiя.
  - Удачi, Лiана! У тебе години двi на побачення з другом, потiм я за тобою заїду.
  насолода духу так глобально, немов птах, що злiтає вгору, або незалежно глибинно, немов риба, з плавниками столiття. Фiлософiя-спiлкування з собою, з суттю Я, в життєвiй суєтi. Свiт всерединi працює без збою, немов життя на власнiй зiрцi. Фiлософський прапор, як натхнення, Синява рятувальних небес. Вiн рятує в хаосi хвилювань, вiн рятує, немов птаха лiс.
  Минуле подiбно мед аптечцi, в ньому набiр величезний. Життєва мудрiсть-людяна. Мудрiсть, як наука, але без дат. I духовнiсть в мудростi-безцiнна. Досвiд, знання у виплеску наук. Вiчнiсть волi, розуму - ось цiлi. Книга життя, як спасiння коло.
  Лiана вийшла з машини i побачила Сережу, що йде по алеї з блондинкою. Вони жваво розмовляли. Смутку на обличчi чоловiка не було. У лiани з'явилося бажання сховатися в машинi, але Iлля Львович вже поїхав. Лiана почекала, коли пара пiдiйде.
  - Привiт, Сергiю! Хто це з тобою?
  - Здрастуй, Лiана! Ось ми i зустрiлися! Зi мною Тоня, ми з нею тут познайомилися.
  - Тобi не нудно. Двi хвилини. Чоловiк на побачення з тобою дав двi години, а менi вистачило двох хвилин.
  - Стривайте, стривайте, так ви не родичi? - запитала Тоня. - Так навiщо менi цей Сергiй тодi потрiбен? Бувайте! - i блондинка пiшла одна.
  Сергiй i Лiана увiйшли в корпус. Чергова по корпусу пансiонату скосила очi на лiану i промовчала. Тоня погуляла, походила i подумала, що цей Сергiй - зовсiм непоганий чоловiк, раз вiн колишнiй друг такої жiнки, як лiана. Вона повернулася до корпусу, сiла бiля входу на лавку i вирiшила почекати, поки пара вийде з корпусу. Лiана i Сергiй немов чекали свiдка, через пару хвилин вийшли на вулицю, сiли поруч з Тонею.
  - Тоня, не кидайтеся Сергiєм, вiн тут буде тиждень, вiн Ваш, - сказала спокiйно Лiана. Вона зрозумiла, що зворотної дороги в їхнiх стосунках немає.
  - Приймаю його назад - - захихикала Тоня - - без нього менi вiдразу стало нудно.
  - Ось жiнки, передали мене з рук на руки, а я не заперечую, - сказав Сергiй.
  Пiд'їхав на машинi Iлля Львович:
  - Привiт чесної компанiї! Лiана, ти зi мною?
  - Я з тобою - - сказала Лiана, пiдходячи до чоловiка.
  Вiкторiя Львiвна пошкодувала, що замок залишила лiанi, набридла їй маленька квартира графа павича, а удвох з Павлом в нiй стало нестерпно тiсно. Вона розумiла, що з Павлом жити легше, вiн привозив продукти i iнодi готував, та ще приходить Домробiтниця, яка залишилася з часiв графа павича, але чогось не вистачало. За лiто її доходи зросли. Душа просила особистих витрат. Шкiрянi костюми, чоботи на шпильках їй набридли. Панi Вiкторiї Львiвнi все набридло! Зробити тронний зал? Бути мiсцевою царицею? Кинути палити? Але курiння було частиною її життя. З сигаретою вона коротала час, вбивала час, зберiгала стрункiсть, менше їла. Купити нову машину? Але їй було лiнь часто залишати будинок. Побудувати дачу? Вона завжди жила в мiстi, в багатоквартирних будинках, а дача зажадає витрат на охорону. Вона прийшла до думки, що замок їй не потрiбен, а потрiбна велика квартира з сучасними зручностями, з власним водозабором.
  Жити на пiвночi їй не хотiлося, значить треба зробити так, щоб в Кипарисi вода була цiлодобово. Це вже хороше завдання. I Лiтнiй сад в зимових умовах їй би не пошкодив. Її iдею Паша повнiстю схвалив. Виходило, що треба побудувати замок з накопичувальною системою для води, з генератором. Все виконати за останнiм словом будiвельної технiки. Вiкторiя Львiвна пригледiла мiсце пiд замок, вивчила численнi проекти особнякiв. Паша привозив журнали, газети. Вона все прочитувала i переглядала. Вона повнiстю була працевлаштована створенням свого нового житла. Їй перераховували грошi з усiх дохiдних мiсць: iгрового комплексу, двох готелiв, супермаркету i так, по дрiбницi... Паша Вiкторiї Львiвнi пiддакував i допомагав, встигаючи стежити за роботою iгрового комплексу, готелiв.
  Лiана вела всю адмiнiстративну роботу по зв'язку дохiдних мiсць. Про будiвництво котеджу дiзнався Тор, вiн надiслав Вiкторiї Львiвнi архiтектора з проектами будiвель. Грошi для Вiкторiї Львiвни надходили в один банк. I ось, коли все було готово для початку будiвництва, банк збанкрутував. Директором банку була Тоня. Це вона оселилася iнкогнiто в пансiонатi i все вивiдувала про Вiкторiю Львiвну. Тор особисто Тоню не знав. Дiзнавшись про крах iмперiї Вiкторiї Львiвни, Тор вирiшив на Еллi не одружитися, вiн один поїхав в готель збирати доходи, поки туди не докотилася звiстка про банкрутство. Еллу вiн кинув там, де i знайшов - в поїздi.
  Несподiвано для всiх вирiс Сергiй. Вiн, як людина далека вiд бiзнесу i банку, дав цiнну думку Тонi, як їй стати багатою за рахунок Вiкторiї Львiвнi. Сказав вiн жартома, через злiсть на Iллю, а Тоня його думка привела в дiю. Грошi з банку через Сергiя перекочували в iнший новий банк, де вiн став директором. Тоня в Сережу повiрила вiдразу i ризикнула. Тоня була оголошена банкрутом, але Сергiй став банкiром. Махiнацiя пройшла на вищому рiвнi. Сергiю нiхто не запiдозрив. Вiкторiя Львiвна втiшилася тим, що ще не закупила все необхiдне для здiйснення своєї мрiї. Вона сидiла з ногами в крiслi i курила перед телевiзором. Думати їй не хотiлося, вона випила вино i витала мiж небом i землею.
  сховатися пiд мереживом, вiдiйти вiд пересудiв, слава точно наждаком б'є паломникiв посуд. Очманiла натовп дивиться, пише, рядить, судить. Чутки, пристрастi зi стелi довго розум не пробудять. Я дивлюся за метушнею, немає нi заздростi, нi лестощiв, нiби кам'яною плитою перемеленi всi помсти.
  Паша пiдраховував збитки i шукав вихiд з положення. Вiн запропонував продати готелi, тим бiльше що вони знаходяться далеко, але основною причиною була думка позбутися Тора назавжди. Любов до Тору з Вiкторiї Львiвнi випарувалася разом з появою Елли, i вона дала дозвiл на продаж готелiв. Iгровий комплекс i супермаркет Паша вирiшив зберегти. Пансiонат i замок залишилися у Iллi Львовича, треба було ще продати яхту i теплохiд.
  Лiана жила в палацi i нiчого не знала про фiнансовi справи Вiкторiї Львiвнi, поки їй не сказали, що бiля ворiт її чекає чоловiк, проходити всередину будинку вiн вiдмовляється. Вона вийшла за ворота, поруч з нею зупинився шикарний автомобiль, з якого вийшов чудово одягнений чоловiк.
  - Сергiю, це ти? - здивувалася Лiана. - Звiдки така розкiш? - i вона показала на машину.
  - Все завдяки тобi, спасибi! Я тут живу, я одружився на Тонi з пансiонату - - похвалився Сергiй перед колишньою подругою i поїхав.
  Лiана нутром вiдчула, що тут щось не так. Незабаром приїхав Iлля Львович, вiн розповiв про махiнацiї з банком. Паша i Вiкторiя Львiвна проблеми з банком тримали в секретi i пiсля того, як вони вирiшили продати готелi, прийшли до думки, що треба повiдомити про це Iллi Львовичу. В Iллi Львовича вiд подiбних новин починав працювати Шерлок Холмс, а Лiана мимоволi навела його думку на Сергiя. Тут же вiн дiзнався, що Сергiй одружився на Тонi з пансiонату, i дiзнався, хто така Тоня: колишнiй директор колишнього банку. Iлля Львович поговорив з Пашею, вони виявили пiдробку. Хвалько Сергiй все виклав Вiкторiї Львiвнi, коли вона до нього з'явилася в повному парадi: вся в бiлiй шкiрi i на шпильках. Iлля Львович викликав Тора, який прилетiв негайно для розмови з Тонею. Тоня пiд впливом столичного красеня розтанула, як дим.
  Вiкторiя Львiвна i Паша пiсля розгадки банкiвської махiнацiї вирiшили, що Тоня поверне Вiкторiї Львiвнi грошi. Тоня погодилася, але висловила знання про кiлька кримiнальних справах, в тому числi вона знала про пострiл Тора в Пашу. Зiйшлися на тому, що Вiкторiя Львiвна втрачає старо-новий готель, i все. Сергiй обiцяв Тонi, що до лiани вiн бiльше не приїжджатиме. На тому i вирiшили зупинитися.
  Тор, бачачи, що його готель залишається при ньому, обiзвав себе останнiми словами i поїхав шукати Еллу. Вона образилася на нього i знову вчилася. Їхати з Тором вона вiдмовилася, сказавши, що закiнчить навчання, а потiм видно буде, де їй працювати. Тор сказав, що чекає її на канiкулах у себе. Серце у Елли розтануло. Вона, обхопивши його двома руками, приникла до нього всiм тiлом i поцiлувала на прощання так, що Тор роздумав їхати. В кiмнату Елли через прочиненi дверi просунула обличчя сусiдка. Вона побачила любовну сцену, зачинила дверi i пiшла в iншу кiмнату. Елла закрила дверi на ключ.
  по лiсi тихо ходить осiнь, понуро чiпаючи листя. До неї байдужi тiльки сосни, кидаючи голки на листя. Зоря, квiтами лише граючи, упускає вiдблиски на листя. А голки, в вiдблисках завмираючи, лають опале листя. А я осiнньою часом йду з тобою, топчу листя. Тобi я таємницi вiдкрию, рукою хапаю Я листя. Тебе не чiпаю, то небезпечно. Дивлюся, як паморочиться листя, пiд сонцем все ясно: жовтiє свiтле листя. Знову люблю. Осiнньої таємницею до тебе я в серцi загляну, пригорну до тебе я нiжною ланню, ковтнувши мимовiльну слину.
  Студентське лiжко не витримало тяжкостi Тора. Фанера трiснула, i обидва вони опинилися на пiдлозi. Смiх замiсть сексу скрiпив Їхнi стосунки. Тор вилiз з-пiд уламкiв лiжка, подивився, як можна її полагодити, i прийшов до висновку, що у себе в готелi не можна тримати подiбнi меблi. Вiн вирiшив замiнити лiжка в деяких номерах. I мало не забув, що з тих же уламкiв лiжка вилiзла Елла. Вони обнялися по-приятельськи i розсмiялися. Вона йому все пробачила. Важко дiвчатам доучуватися, якщо вони зустрiчають свою любов. Ох, важко!
  Тор перший познайомився з суднобудiвником, що працює на кораблебудiвному заводi, який виготовляв яхти, шлюпки i великi судна. Тому вiн натякнув панi Вiкторiї Львiвнi, що пора б їй замiнити стару яхту. Вона дала згоду на будiвництво нової яхти з умовою, що перший мiсяць на нiй буде плавати вiн сам, а пiсля нього i вона зiйде на борт яхти. Замовляти нову яхту поїхав Тор. Генеральний конструктор Роман Романович вислухав нове Замовлення i сказав, що яхту можна побудувати, вона до складних замовлень не вiдноситься, якщо потрiбно просто комфортабельна яхта з назвою "Вiкторiя Львiвна".
  Люблю йти не за течiєю, завжди я там, де немає iнших. Люблю я каву i печиво, i свiй спокiйний строгий лик. Я одинак за природою, шпалери клею я-одна, Я не можу бути при народi, там дуже бурхлива хвиля. Знову ремонт. I знову все чисто. Знову робота i креслення. Я все придумала, я швидко. Знову одна я. Ну i що?
  Вдома Роман Романович обговорив конструкцiю яхти зi своєю дочкою Мариною, яка виросла в благополучнiй родинi у великому кам'яному будинку. Квартира конструктора складалася з великих кiмнат з високими стелями, в однiй кiмнатi стояли величезнi книжковi шафи. Величезна квартира з маленькою кiмнаткою для прислуги. Тендiтна дiвчинка любила читати книги, часто сидiла вдома i читала, їй нiхто не заважав, її нiхто не лаяв. Вона багато не вимагала вiд своїх батькiв.
  Тор приїхав зi столицi, вiн працював з батьком Марини над остаточним варiантом яхти. Чоловiк тридцяти рокiв, випещеної зовнiшностi, з гладким обличчям з деяких пiр став постiйним вiдвiдувачем Кабiнету Романа Романовича. Вони працювали над проектом яхти "Вiкторiя Львiвна". Мова Тора чулася в будинку Марини всюди. Вона першою зайшла в кабiнет батька, i всi втрьох поринули в обговорення проекту. Пальцi Тора торкалися тонких пальчикiв Марини, їх очi раз у раз зустрiчалися над паперами. Любов не любов, а чутлива Iскра перейшла з рук Тора в пальцi Марини. Її рука горiла вiд його дотикiв.
  Батько вийшов з кiмнати. Тор i Марина приникли один до одного одночасно i тут же отпрянулi: батько повернувся в кiмнату. Тор, вельми забезпечений чоловiк за мiсцевими мiрками, не вiдходив далеко вiд неї. Дiвчина його приваблювала своєю витонченiстю. Їй iмпонувала увага Тора. Батько помiтив їх тяжiння, але не надав йому значення.
  Яша не встиг зрозумiти i вiдчути повнiстю Марину, як вона зникла з його життя. У ньому залишилося бажання зустрiчей, але вiн її не мiг нiде зустрiти. Яша захистив свiй диплом, його залишили пiсля розподiлу в мiстi з бронзовими левами i сфiнксами з гранiту. Вiн потрапив пiд керiвництво Романа Романовича. На верфi стояв майже готовий пором, Яша бiгав навколо нього i кричав:
  - Дурнi, хто придумав такий корабель, вiн потоне, вiн обов'язково потоне! Невже конструкторам не ясно, що щелепа у порома може вiдвиснути i пором захлинеться морем!
  Поруч з ним бiгав маленький мужичок i в усьому йому пiддакував. Яша любив, коли його слова схвалювалися публiкою. Вiн прибув на суднобудiвну верф зi студентської лави i вiдразу приступив до роботи над величезним поромом на десятих ролях.
  Бузковий Свiтанок у бузковiй печалi, гранiтний парапет замерзлого причалу. Корабель самотнiй, порожнi його каюти. Зарозовiв Схiд, змiнюючи небо круто. А штурман не поспiшав покинути будинок-таверну, вiн дiвчинку смiшив, вона була, як серна. Був штурман самотнiй, але нiч вже в Свiтанку, i волосся - Льонок. Вiн йшов, як вiтер. Вiн дiвчинку полонив своєю морською ходою, i трап пiд ним кренив, вiн йшов в каюту ходко.
  У його завдання входив обов'язок допрацьовувати те, що було в кресленнях помилкою на даний момент часу. При стикуваннi великого числа виробiв, виготовлених в рiзних країнах, рiзних компанiях i фiрмах, завжди знаходилася робота iнженеру. Важко все передбачити при проектуваннi великого судна, проколи неминучi. Креслили одне, купили iнше, i все треба було поєднати.
  Тор прийшов до Романа Романовича, але господаря не було вдома. Марина була вдома одна i мрiяла. Вона накручувала волосся на великi бiгудi перед дзеркалом i хотiла пiти туди, куди не можна. Продзвенiв дзвiнок, вона пiдiйшла до дверей, в око помiтила Тора, стягнула з волосся бiгудi i вiдкрила дверi. Тор переступив порiг. Марина обхопила його шию руками. Її молодi груди напружилися поруч з грудьми Тора. Вiн взяв дiвчину на руки:
  - Марина, куди нести тебе?
  - До мене в кiмнату.
  Кiмната дiвчини була уособленням дорогої скромностi. Є все, але немає нiчого зайвого. Головне, у неї було лiжко на пiвтори людини. На це лiжко її i поклав Тор.
  - Я правильно зробив? - запитав Тор i вигукнув: - але тут мало мiсця!
  - Менi однiєї вистачало завжди.
  - Я думав, ти мене запрошуєш до себе - - сказав Тор.
  - Нi, я хотiла дiзнатися, чи можеш ти мене пiдняти i пронести пару метрiв.
  У кiмнатi задзвонив телефон.
  Голос батька запитав:
  - Марина, Тор, випадково не поруч з тобою?
  - Он здесь.
  - Дай йому трубку, я з ним поговорю.
  Тор слухав Романа Романовича i хмурився, потiм поклав трубку i сказав:
  - Менi термiново треба виїхати до столицi.
  - Вiзьми мене з собою, я нiколи не була в столицi.
  - Поїхавши.
  Але вона так i не змогла з ним виїхати, а Тор поїхав i пропав. Вiд нього не було дзвiнкiв. Батько нiчого не говорив дочцi. Довго нудьгувати вона не могла i пiдiйшла на верфi до Яшi. Побачивши Марини Яша пожвавився, вiн був щасливий в її присутностi, а вона була до нього злегка байдужа.
  Батько Яшi одного разу привiз додому картину, на нiй було зображено бурхливе море i корабель. Картину повiсили над лiжком хлопчика. Хлопчик прокидався, дивився на картину i складав iсторiю, яка сталася з корабликом на полотнi. У маленькому мiстечку, де жив Яша, протiкала маленька рiчка, в деяких мiсцях її можна було перейти вбрiд. На березi рiчки постiйно паслися гуси. Маленький Яша ходив по брудному березi, по гусячим пiр'ям, i мрiяв про те, що вiн йде по пiщаному березi океану. Хлопчик рiс серед гусей, яких тримала його мати. Вони їли гусей у свята i в буднi. Гусячими пiр'їнками змiтали крихти зi столу. Гусячим пiр'їнкою мати наносила сметану на булки в печi, з них виходили булочки зi смачною скоринкою. Гусяче пiр'я хлопчик встромляв у своє погано розчесане волосся i з криками носився серед гусей, за що мати на нього дуже сердилася. Тодi Яша залазив по глинистому обриву берега до гнiзд ластiвок. Вiн заважав їм своїми криками i палицями з гiлок. Дорослi побачивши його дiй завжди намагалися вiдiгнати хлопчика вiд берега з гнiздами ластiвок.
  Пiдлiткам важко в життя вливатися, вони все в дитинствi, вони тут. А де? Часом не розiбратися, вони ще, ще ростуть! Вони йдуть крiзь нiгiлiзм, крiзь незрозумiлi перепони, i кожен сам собi солiст, i кожен чекає любовi, нагороди. I вiдкидає все пiдряд, намагаючись бути дитиною в справi, не всякий їм йде наряд, i дивацтва часом на тiлi. О, ця дитинства смуга! О, цi дорослi свiтанки! I їх вибуховi голоси! I їх богемнi привiти.
  Дитинство гусяче обiрвалося, як обрив над рiчкою: Яша пiшов до школи. Навчався вiн дивно легко, хоч нiхто з ним i не займався перед школою, у них в маленькому мiстечку це було не прийнято. Школа була одна. До восьмого класу хлопчик жив удома, а дев'ятого класу в школi не було. Пiсля восьмого класу хлопцi йшли в мiсцеве училище. Потiм вони працювали в своєму маленькому мiстечку на невеликому ремонтному заводi. Ось i вся перспектива майбутнього життя.
  над Чорним квадратом остигнула землi лiтають, пурхають, кружляють снiжинки. Земля вибiлила свiй власний лик, знову бiлими стеклами стягнута рiдина. Зима повернулася в мерехтiння снiгiв. Слова мудрецiв, немов снiгом лютневим, лягають на думки як тягар богiв, як сiль вiд землi, десь в море Аральському.
  Отямлюся я вiд колких, проблемних вериг. Снiжинки летять, розлiтаючись попарно, їм День Валентина як казковий Бриг, в душi потеплiло наче вiд пари.
  Адже ти мене чекаєш за склом з пеленою, що здається просто бiлястим. Мiж нами простiр зависло стiною. Ворони Летять, нiби чайки над плесом. Улюблений, рiдний, як приглушений твiй погляд! Вiн весь заморожений лютневим каноном. Я знаю, що снiг не впаде в твiй огляд, але в серцi твоєму знову краватка i Горни. I далеких свiтiв забутий мотив, привiтом лежить в запiзнiлому поклонi. Iду я, йду, ти покинутий i тихий. Мене не забудеш на кам'яному схилi.
  Яша вирiшив пiти в морехiдне училище i поїхав далеко i надовго з гусячого мiстечка, а потiм вiн поїхав вчитися в кораблебудiвний iнститут.
  Останньою роботою Романа Романовича був пором для перевезень людей через море. Робота була складна тому, що завдання носило суперечливий характер: пором повинен плисти як корабель i вiдкривати носову частину для того, щоб вантажi легко можна було вивезти з корабля на поверхню причалу. Так ще працюють вантажнi лiтаки, ще це нагадувало мiст на ланцюгах перед старовинним замком i щелепу. Роман Романович i вiрив, i не вiрив у те, що робив.
  письменники технiчних знань спокiйно пишуть розумнi томи, не чекають екранного признанья, часом їх пiдвищують в званнях, i знову бере їх в полон середа, i серцю милi будинку. Але в пошуках новiтнiх знань, вони всi засоби застосовують. Їх шлях по знаннях дуже далекий, дорогий хто - небудь i крайнiй. Перепони їх не забувають-нащадкам вiхи залишають.
  Здоровий глузд пiдказував, що iдея хороша, та результат може бути плачевний, але завдання треба виконувати! У суднобудiвному мiстi любили великi механiзми, починаючи вiд розвiдних мостiв. I ось тепер вiн розробляв розвiдний паром: нiс корабля опускався, потiм пiднiмався i закривався механiчно за допомогою вакуумної системи. Дочка часто сидiла в кабiнетi батька i дивилася, як вiн працює. Вiн так звик до її присутностi, що вiльно чи мимоволi обговорював з нею конструкцiї кораблiв. Дочка сприймала обговорення як природну розмову з батьком. Непомiтно вона стала вчитися в iнститутi i разом з батьком працювати над створенням кораблiв.
  Новорiчний вечiр виявився для неї одкровенням, її на нього просто зазвали. Дiвчина мала славу домосiдкою. Студентки-однокурсницi вирiшили витягнути Марину на свiт божий вiд книг i Отця, про якого чули. Вона прийшла на вечiр iз запiзненням, i, коли переступила порiг новорiчного залу, до неї пiдiйшов високий молодий чоловiк i запросив її танцювати. Її перший танець вiдбувся з Яшею. Вiн до неї бiльше нiкого не пiдпустив, так вони i не вiдходили один вiд одного весь вечiр. Велика рiдкiсть для життя: Марина i Яша не мали сексуальних партнерiв до знайомства, а вiк у них для любовi був цiлком зрiлий: Яшi було 23 роки, Маринi -20 рокiв. Почуття мають здатнiсть оживати. Вони ожили обидва i одночасно. У них прокинулася чуттєвiсть в звичайному повiльному танцi.
  Зустрiчi послiдували негайно, вони так довго зберiгали свою цiлiснiсть, що тепер кидалися в обiйми один одного з легкiстю i великим бажанням. Яша робив диплом. Марина ще вчилася. Зустрiчалися вони вiд випадку до випадку на нейтральнiй територiї. До батька в кабiнет дочка перестала заходити, тому вiн перший помiтив, що його улюблена дочка стала змiнюватися на очах: в нiй з'явилася вимогливiсть. Батькiв вона обривала, не давала їм багато говорити i стала вимагати вiд них багато грошей. Вони звикли до її малих потреб, а її раптом як прорвало: Марина зайнялася ходiнням по магазинах i стала часто бути вiдсутнiм вдома. Аскетизм дiвчини перейшов в ненаситнiсть почуттiв i потреб. У неї з'явилися нездiйсненнi бажання, начебто хто її наврочив.
  Яша, людина бiльш нiж скромних потреб, виконати бажання Марини не мiг! Йому треба було довчатися. Вiн рiдше ходив на заробiтки. Диплом вимагав часу. Вона цього зрозумiти не могла, вона прокинулася для любовi, але виходу її почуттям не було. Яша як молодий фахiвець отримав кiмнату в трикiмнатнiй квартирi. Вiн своїм житлом був задоволений. Марина недбало слухала про його радiсть i не розумiла, чому вiн радий. У неї, скiльки вона себе пам'ятала, завжди була велика квартира. Однак в гостi до Яшi стала приходити все частiше i частiше. Сусiди до неї звикли, вона з ними перемовлялася i одного разу, засидiвшись на спiльнiй кухнi, залишилася У ЯШI в кiмнатi до ранку.
  Дочка прийшла вранцi додому i пройшла крiзь стрiй мовчання. Батько промовчав пiсля її повернення, а мати пiдiбгала губи. Через деякий час мати сказала:
  - Марина, ти доросла дiвчина, але я мрiяла про Твоє весiлля.
  - А я мрiяла про багатого чоловiка.
  - Яша-бiдний наречений?
  - Вiн небагатий i невибагливий.
  Зустрiчi тривали. Батьки зiтхали. Весiлля не було. Яша був щасливий, а Марина чогось все чекала, а чекала вона рiзнобiчного Тора. Вiн приїхав за день до спуску на воду порома. При обходi порома перед вiдправкою Яша натрапив на схованку, але не став свою знахiдку афiшувати. Вiн взяв пакет, поклав його в подвiйний полiетиленовий пакет i сховав недалеко вiд причалу для порома. Вдома подумав, як можна привести в дiю вибухову речовину. Вiн знав, що першим рейсом його суперник Тор поїде. В душi Яшi виникло отупiння, тобто його думка крутилася тiльки навколо знищення суперника. I ще вiн ненавидiв пором, вiн в нього не вiрив, i всi про це прекрасно знали, тому якщо пором пiде на дно, то вiн злетить вгору по службових сходах.
  прийшла раптом думка, що генiїв i немає, є просто люди з купою недолiкiв. I даремно за життя їх лає свiтло, а пiсля смертi лиже їх останки. I в пам'ятi раптом залишається той, хто помер хвацько, а прожив безглуздо, їх творчостi сильнiше струм стає живленням столiття.
  Квитки на перший рейс порома були розкупленi або розподiленi потрiбним людям. Роман Романович у перший рейс не йшов. Але зовсiм несподiвано Марина захотiла взяти участь у першiй переправi порома. Яша знав про Тора, але не знав, що Марина попливе з ним. Вiн пiдклав вибухiвку в найслабше мiсця порома - в замок, який тримав нiс порома на замку. Вiн вимив руки, знявши рукавички пiсля першого свого нехорошого вчинку. На наступний день навколо порома кипiли пристрастi, Преса стояла на вухах, фотографуючи i знiмаючи на камеру нове диво технiки.
  Пiвтисячi пасажирiв з власним шампанським зiйшли на палубу i розбрелися по своїх каютах. Яша протверезiв вiд ненавистi до суперника, коли побачив, що на пором зайшла Марина в супроводi Тора. Батько її стояв у натовпi проводжаючих, а дочки навiть не махнув рукою. Пором вiдчалив вiд берега. Запрацював таймер часу на вибуховому пристрої пiсля закриття палацу. Зовнi гiгантський пором вселяв довiру: величезний плаваючий багатоповерховий будинок. Яша не любив нiчого гiгантського. Вiн вирiс в маленькому мiстечку i сприймав лише двоповерховi будiвлi i двопалубнi кораблi.
  Через двi години пiсля вiдплиття стався вибух у замку носової частини порома. Публiка до цього часу встигла випити шампанське за щасливу переправу. Ревнощi-чорна сила людства. Яша сидiв на причалi i дивився в холодну далечiнь моря, куди на величезному поромi їхала його єдина любов-Марина, чарiвна дiвчина. Вона для нього була не мрiєю, а реальнiстю до недавнього часу, поки вона не зустрiла Тора. Цей Тор-Яша скрипнув зубами - її зачарував i тепер вiдвозив її в холодну далечiнь. Очi Яшi застеляла пелена ненавистi до суперника. Почуття помсти його розбурхувало, вiн помстився, залишилося чекати результатiв помсти. Хвилi росли на його очах, ще недавно вони були похилi i гладкi, а тепер вони стали гострiше на гребенi i розбивалися об причал ажурною масою пiни. Яша здригнувся, йому почувся приглушений хвилями крик Марини. Вiн заiржав, як кiнь, потiм осiкся i замовк. Пiсля хвилини мовчання причал потонув у його вовчому виттi.
  Мiсяць крiзь хмари посмiхнулася Яшi прямо в обличчя.
  знаєте, прекрасно в нашому свiтi, чудеса творять i на землi. У нашому несмолкаемом ефiрi похвалу знайдеш собi скрiзь. Не знайдеш-так, стало бути, не треба, а знайдеш - забути швидше треба. I спокiйно жити, з долею дружити, i ворогом, i другом дорожити.
  На звук вибуху прибiгла частина команди порома, публiку до мiсця вибуху не пiдпустили. Вибух спаяв частини замку. Капiтан зробив висновок, що всi легко вiдбулися, пором став єдиним цiлим, i без зварника годi було i думати зруйнувати нове з'єднання носа i корми корабля. Публiка про вибух не дiзналася, їй сказали, що були проведенi запланованi випробування. Вони пройшли успiшно.
  
  
  Глава 13
  
  Марина i Тор усамiтнилися в каютi i вiдмiнно провели час.
  Яша пiднявся з причалу, повернувся i зустрiв очi Романа Романовича:
  - Ви що накоїли на поромi? Признавайтесь!
  - Я пiдклав невелику бомбу в замок порома.
  - I прогадав. Пором вистояв i пливе по взятому курсу.
  - Не може бути, я чув крик Марини!
  - Вбивцi з тебе не вийшло, твiй вибух тiльки оплавив сталевi деталi замку, паром пливе. Проблеми будуть з розвантаженням i навантаженням, але з цим команда порома впорається. Що з тобою робити?
  - Вiдпустiть-поїду.
  - Обiйдешся, будеш працювати над вузлом замку порома.
  - Я проти розбiрної конструкцiї порома!
  - Ти проти Тора, я правильно тебе зрозумiв?
  - Да. Я його ненавиджу!
  - Любиш Марину i мало її не погубив!
  - Ви маєте рацiю! Мне надо уехать.
  - Вранцi чекаю в КБ, прохiд на верф для тебе закритий.
  - Я прийду в КБ.
  Яша пiшов пiшки додому. Роман Романович сiв у машину i поїхав. Яхти розробляли без особистого втручання Романа Романовича, тому в цю групу розробникiв вiн i направив Яшу, щоб рiдше його бачити. Яша пiсля вибуху на поромi немов зацiпенiв i механiчно приступив до виконання нового завдання, але робота його поступово захопила, i вiн став працювати в КБ з великою вiддачею. Його працю оцiнили, але Роман Романович сказав, що Яша сам буде плавати перший тиждень на яхтi "Вiкторiя".
  Iлля Львович i Лiана знову жили разом в старому палацi павича, вiн став спокiйнiше ставитися до неї. Вони не сперечалися, не будували планiв перебудови палацу, життя у них стало цiлком розмiрене. Лiана iз захопленням дивилася на те, як на її очах збиралася Нова яхта Вiкторiї Львiвнi, яхту так i назвали "Вiкторiя". Збирач яхти Яша помiтив увагу лiани до його працi i запропонував їй зобразити перо павича поруч з назвою яхти. Вiкторiя Львiвна проти малюнка не заперечувала. Лiана приступила до виконання улюбленої роботи.
  Тор приїхав за один день до спуску яхти на воду i зупинився в старому палацi. Лiана сказала Iллi Львовичу, що вiзьме участь у першому рейсi. Iлля Львович плавати на яхтi вiдмовився категорично. Вiкторiя Львiвна сказала, що проводить яхту вiд причалу, але два матроса з колишньої яхти обов'язково поведуть яхту в перший рейс за маршрутом теплохода.
  На нову яхту зiйшли Лiана, Тор, Яша i два матроса зi старої яхти. Павла Вiкторiя Львiвна не вiдпустила в перше плавання, вiн поруч з нею стояв на причалi. У цей вiдповiдальний момент над яхтою зарокотав вертолiт прикордонної служби. Яхтi не дозволяли вихiд у фарватер. Серйозне судно мало бути у прикордонникiв зареєстроване. Випробування яхти прикордонниками переносилися на невизначений час. Вiкторiя Львiвна запитала: "що треба для прискорення реєстрацiї?"Їй вiдповiли, що потрiбнi грошi за реєстрацiю i за отримання дозволу на перемiщення в акваторiї Абрикосiвки.
  Паша зайнявся оформленням паперiв. Яша нервував, його вiдрядження пiдходило до кiнця. Iлля Львович радiв, що лiана з ним. I тут як снiг на голову прилетiла Марина для знайомства з яхтою i Абрикосiвкою. Батько їй рекомендував подивитися на яхту. Справа в тому, що Яша зробив їй пропозицiю вийти за нього замiж, а Марина сказала, що без яхти за нього замiж не вийде. Вона з дитинства хотiла мати своє судно, нехай невелике, але своє.
  Старий замок оголосили Молодi голоси. У басейнi купалися всi, кому робити було нiчого. На бортику басейну задумливо сидiла Лiана, до неї пiдсiла Марина.
  - Добре тут у вас, - сказала Марина, - i головне, тепло. У нашому морi так не купуєшся, а тут є ще й теплий басейн. Менi подобається. Можна, Ми у вас тиждень поживемо, ми все оплатимо?
  - Залишатися.
  Лiанi Марина сподобалася, їй так не вистачало подруги! Алла була зайнята своїми справами, i їх дружба розсипалася, немов її i не було, а з Вiкторiєю Львiвною дружби не виходило. Марина з'явилася вчасно. Але не вчасно пiдiйшов Яша:
  - Привiт, дiвчата! Дивлюся, ви тут розмовляєте, як рiднi.
  - А ти що, нам заздриш? - запитала Марина.
  - Нi, радiю, що ви один одному пiдiйшли. Марина, навiщо ти сюди приїхала?
  - Батько хоче купити менi яхту, схожу на цю! А ти можеш робити яхти, але купити менi яхту ти не зможеш нiколи!
  - Так, яхту менi тобi не купити. Завтра будуть всi папери готовi, i ми зможемо вiдплисти на новiй яхтi вiд Абрикосiвки на пристойну вiдстань. Марина, ти з нами попливеш?
  - Вiзьмете - поплыву.
  Лiана подивилася на пару молодих людей i зрозумiла, що нову знайому вже вiдiбрали i поговорити не дали. Вона встала i пiшла в будинок. У дверях Лiана зiткнулася з Тором.
  - Лiана, куди поспiшаєте? Поговорiть зi мною.
  - Тор, я йду в свою майстерню. Проводите мене.
  Тор i Лiана пiднялися в художню майстерню. Чоловiк пiдiйшов до вiкна i подивився на яхту, що стоїть бiля причалу.
  - Менi подобається нова яхта. А Марина добре виглядає у яхти! Так, я помiтив, що скрiзь тут намальованi павичi. Ви їх любите?
  - Дуже люблю, як i колишнiй господар цього палацу.
  - Знову поруч з Мариною стоїть цей Яша! Ви знаєте, Лiана, адже вiн хотiв мене втопити на поромi! Батько Марини врятував його вiд покарання, i все обiйшлося без жертв. Марина тiльки про це нiчого не знає, її батько заборонив з нею про це говорити! Значить, я не дозволю їй пiти в цей перший рейс!
  - А вона вас послухає? Марина-дiвчина норовлива. Та й я вже не хочу йти в перше плавання.
  - Лiана, подивiться! Марина вже висить на шиї Iллi Львовича!
  Лiана пiдiйшла до вiкна i побачила, що Марина насправдi майже висить на чоловiковi, а поруч стоїть Яша i намагається її вiдiрвати вiд Iллi Львовича.
  - Iлля Львович-мiй чоловiк, вiн не суперник Яше - - промовила Лiана.
  - Але вiн гарний! Вiн дуже випещений чоловiк! Такi чоловiки подобаються їй!
  - Тор, але ви теж красивi, у Вас дуже доглянута зовнiшнiсть!
  - Лiана, ви це Маринi скажiть!
  За вiкном вiдбулося чергове пожвавлення. З'явився Паша з кейсом в руках i щось всiм сказав. На причалi прокричали: "Ура!"Марина повисла на Павла. Вiн поцiлував її i поставив убiк.
  До причалу пiдiйшла Вiкторiя Львiвна, вона своєї чарiвностi не втратила. Вона була в столицi, i ось з'явилася. Вiкторiя Львiвна захотiла жити поруч з Кремлем. У десяти хвилинах вiд Кремля, в будинку колишнiх офiцерiв, знаходилися величезнi квартири, за мiрками квартир 20 столiття. Минаючи театр на Таганцi, пройшовши вздовж Садового кiльця i повернувши вправо, Вiкторiя Львiвна потрапила в будинок на набережнiй Москви рiчки. Що вона там забула? Тут люди мiняли квартиру, i її квартира їх чимось влаштовувала. Її квартира маленька з низькими стелями, у них квартира величезна з високими стелями.
  Бреше трохи, за її квартиру вони давали двi кiмнати, а самi потiм отримували велику квартиру, а вона так, промiжний варiант в ланцюжку обмiну. Двi величезнi кiмнати по двадцять шiсть квадратних метрiв, таїли в собi величезний древнiй шафа, якi господарi не хотiли вiдвозити, вiн непiдйомний, антикварний. А в другiй кiмнатi в двох клiтках жили пташки i дивилися з вiкна на Москву-рiчку. Вiкторiя Львiвна ґрунтовно забула про цю квартиру, а вчора...
   "Якщо б я була цариця", Iль хоча б мер столицi, заборонила б я псувати свiт Садового кiльця. Там в землi однi лише нiшi. Нехай там, у скверах пишуть вiршi. Новий будинок в кiльцi Садовому - це нонсенс, i готовий вiн провалитися в небеса. Краще б зеленi краса освiжала рай земний, там i так, будинки стiною.
  Бiзнесмен-стилiст з понiвеченим обличчям як у великого чорно-бiлого спiвака з-за океану, показував пташку в клiтцi, в телевiзiйнiй передачi, А квартира була настiльки знайомою! А ще вона дiзналася шафу, яку так не хотiла брати у спадок i не стала брати участь в обмiнi. Цей обмiн їй рокiв десять снився, вона прокидалася з жахом: обмiнялася чи нi? Потiм дивилася на низьку стелю i заспокоювалася.
  зiтхну в безповiтряному просторi, де кватирки немає жодної, i вийду з смутку i трансу, що встали мiж життям i мною. Туга заболоченої Гарi пливе над моєю головою. Як витримають це все тварi, чи не їх почулося виття? Ми де це так наслiдили, що сумно вiд Гарi землi?
  Горять в тих болотах утiлi, в непрогляднiй замученої iмлi. Я висловлюся рано иль пiзно, я прозу у вiршах погашу, а це все посухи пiдступи. Любов, я тебе почекаю! Зiтхну в безповiтряному просторi, увiйду, немов у воду, в лiси. Нехай їде замучений транспорт, пiду по стежцi... Хто "за"?
  - Яка гарна господиня у цiєї яхти! - вигукнув Тор. - Iдемо на причал, Лiана! - I сам перший побiг вниз по сходах.
  Лiана залишилася стояти бiля вiкна. Вона взяла пензлик i зупинилася бiля мольберта.
  Тор прибiг на причал i сказав панi Вiкторiї Львiвнi, що яхта йому шалено сподобалася, що вiн хоче перевiрити судновi якостi яхти сам особисто, оскiльки в цiй справi вiн розбирається. Вiкторiя Львiвна дала свою згоду на його участь у випробуваннях. Всi були готовi до вiдплиття яхти, але не було лiани, тому вирiшили плисти без неї. Команда змiнила свiй склад: Яша, Тор i два матроса. На березi залишилися проводжати яхту i її перших пасажирiв Паша, Вiкторiя Львiвна i Марина.
  Лiана пiдiйшла до вiкна i випадково торкнулася антену, розташовану ще графом Павлiном в букетi пiр'я павича. У цей момент на яхтi прогримiв вибух. Чоловiки стрибнули за борт i попливли вiд палаючого факела до берега. Лiана при звуцi вибуху здригнулася, вона бачила пливуть чоловiкiв, палаючi бiлi вiтрила яхти. Вона вирiшила написати цю картину i не вiдривала очей вiд яскравого видовища, навiть не пiдозрюючи, що все це зробила вона одним недбалим рухом руки в букетi з пiр'я павича, створеному ще графом Павлiном. Чи не вона? Адже графа давно вже не було на бiлому свiтi, а яхта була нова. Лiана знала, що Букети з пiр'я павича приховували дивнi проводки, якi граф Павич суворо забороняв їй чiпати... Вона ще трохи подумала i прийшла до думки, що яхта нова, а старi проводки графа павича до неї вiдношення мати не можуть. Значить, вона не пiдривала яхту...
  Увечерi всi зiбралися в залi картинної галереї. Питання було одне: хто пiдiрвав яхту? Iлля Львович подивився на публiку, йому здалося, що У ЯШI дивно бiгають очi. Решта сидiли i схвильовано розмовляли. Розмова результатiв не принесла.
  Вранцi Iлля Львович вирiшив сам оглянути яхту. Обгорiлi останки яхти лежали на березi. Вiн сiв на лавку недалеко вiд остова судна i став дивитися i думати, хто i кому завадив з цих цiкавих зовнi чоловiкiв. Виходило, що найбiльшi вороги - це Тор i Паша, значить, вибухiвку мiг пiдкласти Паша! Iлля Львович вже помiтив неприязнь мiж Тором i Яшею, але вони обидва були на борту судна, i до них питань бути не могло. Про вибухонебезпечну помсту жiнок Iлля Львович навiть не думав, а даремно! I тут вiн помiтив на обшивцi яхти слiди малюнка пера павича. На причалi лiани навiть не було. Вона, за словами людей, була в майстернi i до причалу не пiдходила зовсiм! I ще, яхта належала Павлу i панi Вiкторiї Львiвнi. Павлу Лiана могла помститися. Iлля Львович повiльно став обходити яхту. Вiн припустив, що вибухова речовина лежала в тому мiсцi, де стояло крiсло, закрiплене на палубi для господинi судна. Вiн не знаходив вiдповiдi на свої запитання. Вибух бачили тiльки свої люди, i офiцiйнiй владi нiхто не поспiшав розповiдати про вибух на борту новенької яхти. До Iллi Львовича пiдiйшла Лiана.
  - Iлля Львович, я не пiдривала корабель, але я замалювала те, що було пiсля вибуху, - i вона показала чоловiковi свiй начерк.
  Iлля Львович уважно вп'явся очима в малюнок морської трагедiї. Вiн зауважив, що першим плив Тор, за ним плив Яша. Матросiв Лiана не намалювала, а де ж вони були в момент вибуху? За свiдченням очевидцiв, пiд час вибуху матроси були в кубрику, їх на палубi не було, але вони врятувалися, а їх нiхто i не помiтив!
  - Лiана, а яка твоя думка з приводу вибуху?
  - Я не дивилася у вiкно до вибуху, поки не почула звук вибуху i крики людей. До мене Тор заходив в майстерню, вiн ревнував Марину до всiх чоловiкiв.
  - Але Тор був на яхтi, вiн не мiг себе пiдiрвати!
  - А що ти скажеш про Марину?
  - Мила дiвчина, але поговорити менi з нею не дали.
  - А чи не могла вона пiдiрвати яхту разом зi своїми чоловiками: Яшею i Тором?
  - Не знаю, вони тут всi понаїхали зi своїми старими образами один на одного, але Тор сказав, що Яша його один раз вже пiдривав на поромi.
  - Ось чудеса свiтового масштабу, i все це бiля нашого причалу! Народ якщо дiзнається, то в усi щiлини сюди полiзе! Треба перетягнути обгорiлу яхту в ангар!
  До них пiдiйшла Вiкторiя Львiвна:
  - Ось, братик, як згоряють мої грошi! Я вже всiх пiдозрюю. Паша встиг всi папери оформити.
  - Значить, значить! Я не знаю, хто пiдiрвав яхту! - вигукнув Iлля Львович i пiшов органiзовувати команду з перенесення яхти в закрите мiсце. На берег її винесло дев'ятим валом.
  Тор стояв поруч з Яшею i кричав:
  - Яша, це ти мене хотiв пiдiрвати!
  - Тор, Я не знав, що ти попливеш на яхтi!
  Марина стояла поруч i схлипувала. Вона iз запiзненням зрозумiла, що сталося i що могло статися. Зрозумiвши ситуацiю, вона пiдiйшла до чоловiкiв, взяла їх пiд руки i повела до залишкiв яхти.
  морозив душу раптовий холод. На яхтi пливли, кругом вода. Ти був задерикуватий i просто молодий, бував ти рiзним майже завжди. Прохолоду гнав нам далеку пiвнiч, вiн нiс потоки своєї пурги, вiн охолоджував нас i ставив мережi, ми в них заснули, любовi бабаки. Величезною масою вирували хвилi, летiли з вiтром вперед, назад. А морок згущувався незримий, повний. I хвилi моря i повне пекло. Теплiше поруч, В твоїх обiймах, теплiше поруч з твоєю душею. Нехай свiт холодний i неосяжний, але ти-то теплий i ти великий. Морською хвилею до нас пригнаний холод, i за кормою летить хвиля. Але почуття нашi не знають голод, я лише з тобою любовi сповнена.
  Чоловiки замовкли i уважно стали обходити те, що залишилося вiд бiлого пишноти.
  Яша ляснув себе по лобi:
  - Марина, що якщо бомба приїхала з заводу!
  - Бомба могла вибухнути в будь-який час, але вибухнула пiсля вiдплиття! Я бачила вибух!
  - Випадково ти не бачила, хто-небудь з проводжаючих натискав на пульт управлiння?
  - Як тiльки ви вiдпливли, Паша натиснув на мобiльний телефон.
  - Ми чим йому не догодили? - запитав Тор.
  - Морок! - закричав Яша. - Бiльше не буду нiкого пiдривати!
  - Яша, ти часто пiдриваєш? - запитала Марина.
  - Була справа, але не зараз. Марина, Я не подарую тобi яхту, i ти не вийдеш за мене замiж.
  - Яша, ти щасливчик, вижив i мовчи, - сказала Марина, а потiм розсмiялася: - Все! У мене не буде яхти! У мене не буде чоловiка!
  Пiсля власних крикiв дiвчина побрела в бiк старого палацу збирати речi.
  Тор пiдiйшов до Павла:
  - Паша, це не ти мене хотiв пiдiрвати?
  - Я не вибуховий технiк.
  - А хто, дозвольте вас запитати?
  - Я-обстрiляна тобою людина!
  - У, злопам'ятний!
  - Рука болить i про твiй пострiл нагадує.
  - Ти пiдiрвав яхту?
  - Навiщо менi свою власнiсть пiдривати?
  Спiльними зусиллями яхту завезли в ангар. В отворi ангара на свiтлi стояв Роман Романович:
  - Що сталося, Яша?
  - Наша робота була пiдiрвана. Ви тут звiдки?
  - Приїхав на дочку подивитися, себе показати.
  Iлля Львович уважно подивився на головного конструктора Романа Романовича, вiн здався йому занадто веселим, а з кишенi у нього стирчала антена якогось приладу.
  Суднобудiвний завод випускав кораблi рiзного призначення пiд загальним керiвництвом Романа Романовича. У далекi часи вiн навчався в iнститутi разом з графом Павлiном, який, будучи студентом, виграв в iгровому комплексi величезну суму грошей i бiльше не грав в азартнi iгри. На цi грошi вiн побудував свою першу яхту. Як йому всi заздрили!
  Роману Романовичу тодi дуже подобалася Вiкторiя Львiвна.
  гострота тiлесних вiдчуттiв, максимально-чуттєва височiнь - це всiх торкань захоплення, це всiх емоцiй воскресiння, i її судити ти не берися. Це почуття-максимум Всесвiту, все сузiр'я немов би в однiй, все забуте, але любов нетлiнна. Почуття чудово блаженно, i по клiтинам заструївся спеку...
  Якось влiтку Вiкторiя Львiвна поїхала в Абрикосiвку - саме туди, де на яхтi плавав граф Павич, вона хотiла його пiдчепити i на конструктора Романа Романовича уваги не звертала. Але грошi у неї закiнчилися швидше, i довелося їй працювати у винному магазинi продавщицею, ось там вона i познайомилася ближче з графом Павлiном. В Iнститут вчитися вона не повернулася, але i продавщицею бiльше не працювала, вона стала спiвачкою не без допомоги графа павича.
  пiд парасолькою, пiд небом i пiд дахом двоє несвiдомо пройшли. Крiзь хвилювання почуттiв, їм даних згори, метелики-капелi обпекли. Двоє йшли, душею торкаючись один об одного, просто йшли в дощi, чекали їх химернi сани, порушуючи в серцi давнiй штиль. Поруч з ним завжди була iнша, поруч з нею завжди крокував iнший, один на одного глянули, згораючи, промайнула Веселка дугою.
  Веселка майнула i зникла, вiчнiсть з неї зовсiм не та. Веселка у дощику наречена, швидкоплинна щастя Краса! Так само рiдко миле мить, тяжiння тканини мокрою - злiсть. Пiд парасолькою зникло все хвилювання, i залишилася без нареченої дощ.
  На все життя Вiкторiя Львiвна залишилася в душi Романа Романовича. Вiн вдало одружився на дiвчинi з дивним iм'ям Клавдiя Карлiвна, що володiла в той час великою квартирою, i непогано прожив своє життя. Але Вiкторiя Львiвна! I ось вiн отримав замовлення на яхту для неї! Саме для неї! Його дочка Марина злегка нагадувала Вiкторiю! Вибух на поромi, який влаштував Яша, надихнув Романа Романовича на новий подвиг. Вiн вирiшив знищити яхту пiсля її створення! Помста i ревнощi всього його життя! I вiн її знищив! Вiн був задоволений!
  Панi Вiкторiя Львiвна подивилася на чоловiка, який увiйшов до ангару:
  - Роман Романович, це ти?- Вiкторiя Львiвна показала на яхту.
  - Природно, найкрасивiша з жiнок!
  - Тату, це ти пiдiрвав? - запитала Марина, стоячи недалеко вiд яхти.
  - Без окулярiв на Вiкторiю не поглянеш, заслiпнеш вiд її краси!
  - Татко, ти знаєш Вiкторiю?
  - I давно! Марина, а ти знаєш, що ти-дочка Вiкторiї Львiвни?!
  Натовп навколо них щiльно зiмкнувся, перетворившись в очi i вуха.
  - Що ти гониш?! - закричала Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, не кричи! Я при всiх скажу, що було багато рокiв тому. Ти народила дитину i вiддала її самотнiй, молодiй i безплiднiй жiнцi Клавдiї Карлiвнi, у якої була велика квартира. Сама ти поїхала в Абрикосiвку, i бiльше я тебе не бачив. Але я знав вiд графа павича, що ти з ним каталася на його яхтi. Так от, я одружився на жiнцi з твоєю дитиною, i бiльше у нас дiтей не було. Марина-твоя дочка! I твою дочку мало не втопив Яша! Так я вирiшив, що нехай Яша потоне на твоїй яхтi! Я все сказав! - i вiн опустився на обгорiлу яхту.
  Вiкторiя Львiвна ще ранiше помiтила свої риси обличчя в особi Марини, у неї здригнулося серце, а зараз воно готове було вискочити з грудей.
  Марина подивилася на Вiкторiю i сказала:
  - Ви-мама Вiкторiя Львiвна! А мама Клавдiя у мене вже є. Я мало не пiшла, та вчасно повернулася, на такий концерт потрапила! Спасибi, батько, за правду! Залишилося з'ясувати, Хто мiй батько?!
  - Граф Павич! - мимоволi вигукнула Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, у тебе вже є дочка вiд нього, значить, вiд нього у тебе двi дочки? - запитав тривожно Паша.
  - Паша, все навпаки, друга дочка у мене вiд Романа Романовича.
  - Вiкторiя Львiвна, ти в своєму розумi?! - запитав з надривом Роман Романович.
  - Так вийшло, я так заплуталася, коли намагалася вийти замiж за графа павича. Але любила я тебе, Роман Романович, i ти це знаєш.
  - Знаю, Вiкторiя Львiвна, знаю. Що тепер будемо робити? А де моя дочка?
  - Роман Романович, у тебе вже є внучка. Друга дочка не вчилася в iнститутi i народила ранiше своєї старшої сестри.
  - Мамо, Так У мене є сестра i племiнниця?! Здоровенькi були! Познайомся! - вигукнула Марина.
  - Вона приїде сьогоднi подивитися на яхту.
  Яша пiдiйшов до компанiї i сказав:
  - Марина, я без тебе не поїду.
  - Яша, знайомся з моєю мамою Вiкторiєю Львiвною!
  - Красива у тебе друга мама, ви з нею дуже схожi! - спокiйно сказав Яша.
  - Мама Вiкторiя Львiвна, ми з Яшею хочемо одружитися.
  - I одружуйтеся, але почекайте сестру, її звуть Лiза, а у неї є дочка Олена.
  Лiза з донькою Оленою незабаром пiдiйшла до ангару.
  - Здрастуйте, все! Мамо, ми приїхали, нас нiхто не зустрiв. Таксист Андрiй довiз до палацу. Що з яхтою? Всi цiлi?
  - Лiза, тут таке вiдбувається! Знайомся: твоя сестра Марина, твiй батько Роман Романович - - сказала Вiкторiя Львiвна доньцi.
  - Круто! Яхта згорiла, батько помер, а новi родичi на спадок табунами йдуть, - уїдливо вiдповiла матерi дочка, - це черговi казки моєї мами.
  - Це правда! - з гiркотою вигукнула Вiкторiя Львiвна.
  Вона взяла за руку маленьку внучку Олену i пiшла з нею до моря. Лiза зовнi дуже нагадувала Романа Романовича. Вiн подивився на дочку i вперше в життi вiдчув себе повноцiнною людиною!
  Дочка подивилася на батька i здригнулася всiм тiлом:
  - Але я на Вас схожа! Який жах! Невже ви-мiй батько?!
  - Лiза, я ще сам з цiєю думкою не зовсiм освоївся.
  Лiза i Роман Романович вiдiйшли убiк.
  Для повної iдилiї в замок приїхали Тоня з Сергiєм.
  - Лiана, у вас тут так багато людей i яхта обгорiла! А нас Андрiй сюди привiз, сказав, що тут дуже цiкавi подiї вiдбуваються.
  - Сергiю, сьогоднi замок сповнений людей. Всi свої, але менi сумно. Гаразд, скоро загальний обiд, ми накриємо стiл на вулицi.
  - Не сумуй, подруга. Лiана, все обiйдеться, ми тобi зла не бажаємо.
  Тоня ствердно помахала головою. Тоня, Сергiй i Лiана пiшли по берегу. На березi моря всi жiнки отримали можливiсть поговорити.
  До Вiкторiї Львiвни пiдiйшла Марина:
  - Мама Вiкторiя Львiвна, Я не можу повiрити, що ви - моя мама.
  - Марина, я i сама насилу в це вiрю. Минуло багато рокiв. Гострота болю вiд того, що я тебе вiддала на виховання бiльш забезпеченою жiнцi, пройшла.
  - Вибачте, але ви не бiдна жiнка i могли б мене знайти i познайомитися зi мною!
  - Нi, я не могла до тебе приїхати. Твоя прийомна мати менi заплатила за те, щоб я тебе не шукала. Розумiєш, я в iгровому комплексi програла величезну суму грошей. Граф Павич виграв багато грошей i яхту купив. А я програла, i тебе довелося вiддати за борги. Зворотної дороги у мене не було. Клавдiя Карлiвна заплатила мiй борг в iгровому комплексi. Я її i iм'я її не згадувала. Про тебе я не дозволяла собi думати, думки про тебе все моє життя були забороненими.
  - Але ви чудово виглядаєте!
  - Дякую, на тому стою.
  Вiкторiя Львiвна та Марина продовжували говорити без слухачiв.
  До них пiдiйшли Лiза i Роман Романович:
  - Вiкторiя Львiвна, я вiдшкодую збитки. Яхта у тебе буде краще цiєї.
  - Мамо, я хочу з'їздити в гостi до батька Романа Романовича - - сказала Лiза.
  - Мама Вiкторiя Львiвна, можна Я тут поживу? - запитала Марина.
  - Робiть що хочете! Марина, поживи тут, у лiани. А я зараз поїду з Павлом, не судiть строго, я вам все сказала.
  Територiєю палацу бродили купки людей, обговорюючи новину про доньок Вiкторiї Львiвни. До ворiт палацу пiд'їхав чорний лiмузин, з нього вийшов чоловiк у строгому костюмi. Вiн попрямував до панi Вiкторiї Львiвни.
  - Вiкторiя Львiвна, для Вас є новина! - вигукнув адвокат графа Павлiна. - Менi подзвонили по мобiльному телефону i повiдомили, що у Вас двi дочки!
  - А Вам яка до цього справа?! - роздратовано вигукнула Вiкторiя Львiвна.
  - У мене є заповiт графа павича... Так, ви спадкоємиця, але в заповiтi написано: якщо у Вас з'являться дiти, про яких граф Павич не знав, то все спадок передається його рiдної дочки. Спадкоємиця - його рiдна дочка, знав вiн її або не знав! Одного разу, жартома чи нi, але вiн зробив аналiз ДНК, можна його порiвняти з ДНК двох Ваших дочок! Офiцiйнi результати аналiзу прикрiпленi до заповiту.
  - Чому я про це не знала? Тепер спадкоємиця Марина?
  - Якщо аналiзи спiвпадуть-так. Ви встигли побудувати собi будинок, про нього в заповiтi нiчого не сказано, новий будинок - Ваш!
  - Григорiю, що дiстанеться лiзi i Оленi?
  - У них залишається їхня квартира i все, чим вони користувалися до цього моменту, i, мабуть, бiльше нiчого.
  - Значить, якби яхту не пiдiрвали, вона була б моя?
  - Абсолютно вiрно!
  Вони так голосно говорили, що до них стали пiдходити всi, хто був на територiї старого палацу.
  - Григорiю, що дiстанеться моєму зведеному братовi Iллi Львовичу? Зараз у нього з Лiаною пансiонат i старий замок павича.
  Iлля Львович i Лiана перетворилися вголос.
  - Однокiмнатна квартира Iллi Львовича.
  Iлля Львович i Лiана взялися за руки, на слова у них сил не було.
  Пiдiйшли Лiза i Роман Романович.
  - Дочко, ми розоренi, у нас нiчого з тобою не залишається, тiльки нашi будинки! - закричала Вiкторiя Львiвна.
  - Мамо, я не знаю про що мова, але у мене нiчого i не було, - скромно сказала Лiза.
  Пiдiйшла Марина, всi подивилися на неї.
  - Марина, ти тепер спадкоємиця графа павича! - вигукнула Вiкторiя Львiвна.
  - Я це вже чула. Моя мама-дочка господаря iгрового комплексу, в якому ти, мама Вiкторiя Львiвна, мене їй програла!
  - Знову всiй їй?! - зi сльозами скрикнула Вiкторiя Львiвна.
  - Батько, коли додому їдемо?
  - Марина, ти хотiла тут пожити, - нагадала їй Вiкторiя Львiвна.
  - Нi! Мiй замок! Що хочу, те й роблю! Яша, поїдемо зi мною?! Я тепер ще багатшою стала! Яша, навiщо менi ти? Я-багата, обiйдуся без тебе.
  - Дочко, що з тобою? - запитав Роман Романович. - Я тебе виростив!
  - Роман Романович, не примазуйтесь до мого багатства, ви - не мiй батько. Спасибi i на цьому, а тепер он Ваша дочка, - i Марина показала рукою на Лiзу.
  
  
  Глава 14
  
  Лiана вiдiйшла вiд компанiї, сходила до птахiв i принесла перо павича.
  - Ось ще спадкоємиця графа павича - - вигукнув адвокат Григорiй i вказав на лiану.
  - Що за жарти? - запитала Вiкторiя Львiвна, витираючи очi вiд слiз.
  - У графа павича три пункти спадкоємцiв: дружина, дочка i та жiнка, у якої з'явиться в руцi перо павича з його герба пiд час розбирання спадщини.
  - Мужик, ти що сказав?! - промовила Марина.
  - Дiвчина, нахабство карається навiть з того свiту. Граф Павич любив жартувати, вiн знав про хворобу серця i тому всiх навколо себе заспокоював снодiйним. Вiн припускав, що у панi Вiкторiї Львiвни була дочка, вiн своїм хворим серцем вiдчував, що вона є. Тому його серце i болiло, але вiн насправдi був графом з фамiльним гербом. Його герб свiтиться на воротах палацу з внутрiшньої сторони, он, подивiться!
  Всi подивилися в бiк ворiт i дiйсно побачили герб з пером павича.
  - Третя умова заповiту: якщо з'явиться жiнка з пером павича, то весь спадок дiлиться на трьох: дружину, дочку i жiнку.
  - Григорiю, а якi ще умови? - запитала пригнiчено Вiкторiя Львiвна.
  - Нi, це останнє, все дiлиться на трьох.
  - Лiана, ти знала про цю умову? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Так, я знала про третю умову. Менi граф Павич одного разу про нього обмовився, але про другу Умову я не знала.
  - Це краще, нiж нiчого. Лiана, раз ти мене, моїх дочок i мого брата виручила, то тепер все йдемо в картинну галерею їсти пирiжки i пити компот.
  - Все готово - - вiдповiла Лiана.
  Марина з лiтньої сумки дiстала пiстолет i направила його на лiану. Iлля Львович у стрибку вибив пiстолет з рук спадкоємицi.
  - Увага всiм! - закричав Григорiй.
  - Що ще? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Марина позбавляється спадщини!
  - Що за жарти?! - закричала Марина.
  - Ти пiдняла пiстолет на герб графа павича.
  - Це не герб, а баба з пером птицi.
  - Господи, яке щастя, що я вас так довго не бачила! - вигукнула Вiкторiя Львiвна.
  - Ти про мене i моєї дочки? - запитав Роман Романович.
  - Про кого ще? Один пiдiрвав яхту, друга стрiляє в перлову ледi лiану!
  До ворiт пiд'їхали три машини. Охоронцi увiрвалися на територiю палацу.
  - Ви заарештованi! - сказав Охоронець Роману Романовичу.
  - Ви звiдки, капiтане? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Iлля Львович повiдомив нам про вибух на яхтi, ми поруч з палацом стояли.
  - Дякую! - сказала Вiкторiя Львiвна i сiла на лавку бiля ворiт палацу.
  - А менi що робити? - запитав Яша.
  - Вашi документи, - звернувся капiтан до Яшi.
  - Ви мене заарештуєте?
  - Нi, пором пiдiрвали не ви, А Роман Романович - - вiдповiв капiтан.
  - Але всi вважали, що я, - приречено промовив Яша.
  - Роман Романович купив мiсце генерального конструктора у важкi роки для суднобудiвного заводу, це цiла iсторiя, а ви-пiшак.
  - Але я пiдклав вибухiвку в замок порома!
  - Вам сказали, що це був клей? Яша, вас звiльнили, а Романа Романовича ми арештовуємо. Ви вiльнi, але без права роботи на суднобудiвному заводi.
  - Яша, ви можете вiдновити яхту? - запитала Вiкторiя Львiвна, пiднiмаючись з лавки.
  - Могти.
  - Я беру Вас до себе на роботу. Жити будете в палацi, якщо ледi Лiана не заперечує.
  - Я не заперечую, - вiдповiла Лiана. - Вiкторiя Львiвна, я не вiрю, що Марина-твоя дочка!
  - Вона не моя дочка.
  - Що?! - вигукнули всi хором.
  - Марина-дочка графа павича i своєї мами Клавдiї Карлiвни.
  - Чому все так заплутано? - запитала Лiана.
  - Її мати дала графу Павлiну можливiсть крупно виграти в iгровому комплексi свого батька, вона його дуже любила. Роман Романович знав, що Клавдiя Карлiвна чекає вiд графа павича дитину. Я програла в iгровому комплексi, куди мене затягнув граф Павич, який знав, що Роман Романович любить мене, i якщо я йому скажу, що це моя дочка, то вiн буде хорошим батьком його дочки. Ось i все про цю заплутану iсторiю.
  Марину охоронцi звiльнили, бо вона не встигла вистрiлити, але пiстолет у неї забрали. Звiльнили вони i Романа Романовича через вiдсутнiсть прямих доказiв проти нього, крiм його особистих зiзнань, висловлених у станi афекту. У нього була своя iсторiя...
  десь в жаркому регiонi серед вiтру i пiску, серед танкiв полiгону, вiн народився для кидка в Нове столiття iнших iдей серед пари лебедiв. Їздив з татом i мамою по прекраснiй країнi. Гарнiзони були будинком, рiс на танковiй бронi. I одного разу вiн пiдрiс, в головi виникло питання: "ким же бути на цьому свiтi? Бути, як тато, генералом? Чи бути льотчиком, як вiтер? Або схем всiх адмiралом?'
  I одного разу вiн вирiшив, що досягне вiн вершин. Вiн поїхав в мiсто-лiс, iнститут червонiв боками серед листяних чудес. Вiн був прийнятий у свiт богами. Вiн навчався, вiн вчив, i диплом вiн отримав, де майже не пахло пудрою, вивчав науки мудро. I одного разу вiн на танцях зустрiв дiвчину одну, i вона дружиною стала. Полюбив її. Та ну? Так, любив. Народилися дiти. Вiн креслив зi схем все мережi, що на платах, немов карти, для дiодiв, мiкросхем. I з дружиною разом парою створив фiрму з дилем.
  Рiк вiд року життя все крутiше, вiн йде завжди на кручi нових фiрмових проблем. У свiтовiй системi 'Блiц' створюючи свiй роздiл, охоронюваних ним осiб. фiрму створив, свiй доля, в нiй завжди так багато справ! Десь в кращому регiонi серед лiсу i будинкiв, на зеленому стадiонi плат, як вiсникiв столiть.
  Охорона покинула замок.
  - Так я дочка графа павича?! Значить, я спадкоємиця! - дивно спокiйно i голосно сказала Марина.
  - Так, ви спадкоємиця, вам належить третя частина вiд його iмперiї - - вiдповiв Григорiй.
  - Йдемо в картинну галерею, в ногах правди немає, - Лiана втомлено покликала всiх до столу.
  Лiана увiйшла в картинну галерею палацу i зупинилася, з подивом дивлячись на вiдсутнiсть двох картин. Рами мирно демонстрували голi стiни. Натовп зупинився поруч. На великому столi стояли склянки з черговим компотом i лежали фiрмовi пирiжки на тарiлках.
  - Iлля Львович, пропали двi картини з колекцiї графа! - вигукнула Лiана.
  - Вони цiннi? - запитав, пробираючись вперед Iлля Львович.
  - Найцiннiшi картини пропали, вони не мого виробництва, - вiдгукнулася Лiана.
  - Увага! Всi дружно сiдаємо за стiл! - прокричав Iлля Львович. - I зiзнаємося в крадiжцi картин! - додав вiн у жартiвливiй формi.
  Гостi стали повiльно заходити в картинну галерею, дивуючись її пiдбору творiв на тему моря i павичiв.
  - Лiана, що конкретно пропало? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Двi картини на морську тематику, оригiнали - - швидко вiдповiла Лiана.
  - На першому поверсi картини висiли без охоронної сигналiзацiї? Лiана, замок завжди охоронявся у графа павича. Де охорона? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Каюсь, Вiкторiя Львiвна, охорону я розпустила.
  - Гостей сповнений замок - i все без охорони! Ти з глузду з'їхала, Лiана! Хiба так можна! - промовила Вiкторiя Львiвна. - Я тобi бiльше не довiряю замок павича!
  - Вiкторiя Львiвна, картинну галерею закриємо i поставимо сигналiзацiю, - заспокоїв Iлля Львович.
  - Руками замахали пiсля крадiжки! - пробурчала Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, що за огризок висить на твоєму ланцюжку? - запитав Iлля Львович.
  - Де? - запитала Вiкторiя Львiвна, I вхопила рукою ланцюжок. - Правда, немає кулона.
  - Увага, все подивiться на свої прикраси! - закликав усiх Iлля Львович.
  Жiнки з усiх бокiв стали себе оглядати.
  Чоловiки полiзли перевiряти гаманцi.
  - Лiза, берiть Олену i їдемо з нами - - сказала Лiана.
  - Отже, тут знаходилося багато дорослих людей, - заговорив Iлля Львович, - пропали двi картини, пiдiрвана яхта, зрiзаний кулон у Вiкторiї Львiвнi. Хто хоче висловитися з цього приводу?
  - Тут ще були охоронцi i юрист, - заперечила Марина, - є ще слуги, або, як їх називають тепер, обслуговуючий персонал палацу.
  - Останнi люди перевiренi, а ось новачкiв прибуло предостатньо! - заперечив Iлля Львович.
  - Iлля Львович, нам винних у крадiжцi i у вибухах не знайти - - сумно сказала Вiкторiя Львiвна, а сама подумала, що всi вибухи - справа рук графа павича, якому нудно жити без людського обличчя, ось вiн i розважається на свiй лад.
   листя розгладжена дощами, лежить покриттям землi. Ллють з неба крапельки i днями все землю миють немов лик. Дерева з кожним днем вiльнiше вiд висихає листя, зникли листянi склепiння, i промиває дощ стовбури.
  Кап, кап i кап з небесної сфери, нiхто не ходить по листi. Не сушать землю вiтри-Фени, закiнчився осiннiй вiк.
  Темнiє рано, нiч довша, з напiвтемряви тиша, i навiть небо не синiє, i навiть жарт не смiшна. Листя розгладжена дощами, одяг мнеться вiд дощу, i сохнуть днi календарями, все пiд кiнець року - дня.
  У дверях з'явилася постать Сергiя, за ним стояла Тоня.
  - Сергiю, тут двi картини пропали, - сказав Iлля Львович.
  - Тут був Андрiй, таксист! - швидко сказав Сергiй.
  - Андрiй-майже наша людина - - вiдповiв Iлля Львович.
  - Iлля Львович, у тебе всi нашi, а проколiв багато, - загурчала знову Вiкторiя Львiвна. - Тут ще треба вирiшити, що за частину спадщини дiстається лiанi.
  - Вiкторiя Львiвна, ми це вирiшимо без загальних зборiв, - втрутився Паша як фiнансовий директор всiєї спадщини графа Павлiна. - Є пропозицiя передати лiанi готель разом з Тором.
  - Я вже права голосу не маю? Мене пiдiрвали, а тепер передають, як рiч, i треба було менi порадити Вiкторiї Львiвнi замовити нову яхту! - голосно i нервово сказав Тор.
  - Повторю свою пропозицiю: готель дiстанеться Маринi, замок i пансiонат - Iллi Львовичу з Лiаною, унiверсам i iгровий комплекс - Вiкторiї Львiвнi, - сказав Паша.
  - А винний заводик з магазином кому дiстанеться? - запитала Марина.
  - Спритна яка, тiльки приїхала, а все знає! - здивувалася Вiкторiя Львiвна.
  - Мама!
  - Ми з'ясували це питання, у тебе є тiльки мама Клавдiя Карлiвна, - вiдповiла жорстко Вiкторiя Львiвна.
  - Заводик винний i теплохiд залишаються у панi Вiкторiї Львiвни, - вiдповiв Паша.
  - Щось менi зовсiм мало залишилося, - застогнала Марина.
  Лiана пiдiйшла до Iллi Львовичу. Лiза зупинилася поруч з Вiкторiєю Львiвною.
  - Лiза за життя графа Павлiна була його донькою. Вона має право на частину спадщини - - заперечила Лiана.
  - Добре, - погодилася Марина. - Лiзi заводик i теплохiд.
  - Паша, рiшення прийнято з приводу спадщини, а з приводу крадiжок нехай Iлля Львович розбирається, - сказала втомлено Вiкторiя Львiвна. - I необхiдно посилити охорону палацу.
  - Я вийду замiж за Тора, - сказала Марина, - i поїду жити в столицю до чоловiка i спадщини у виглядi готелю.
  - Облом, дитинко. Тор-твiй рiдний брат - - заперечила Вiкторiя Львiвна. - Тор-син графа павича i Клавдiї Карлiвни.
  - Ще один жарт, - єхидно уточнила Марина.
  - Марина, я на тобi одружуся, - запропонував Яша.
  - Марина-моя сестра, проси її руки у мене - - сказав Тор.
  - Нi, - сказала вона, - я продам готель i викуплю на цi грошi акцiї суднобудiвного заводу батька.
  - Дочко, ти прийняла хорошi рiшення, - сказав Роман Романович.
  - Ех, тату! Я до тебе звикла! А ти не мiй тато!
  - Я не зрозумiв, чому Тор виявився братом Марини? - запитав у всiх Роман Романович.
  Йому нiхто не вiдповiв, в цьому поки нiхто не розiбрався, i всi порахували таке спорiдненiсть за жарт. Питання зi спадщиною зависли.
  Увечерi Iлля Львович включив телевiзор. Лiана подивилася на екран i сказала:
  - Iлля Львович, тут були матроси з яхти, ти давно їх не бачив?
  - З того моменту, як вони допомогли перенести яхту.
  - Вони взяли картини. Один з них, на iм'я Буек, на все здатний, вiн мiг i кулон зрiзати, i яхту пiдiрвати, вiн любив стару яхту, а нова - це його конкурентка.
  - Лiана, ти права, його знайдемо. Всi вiльнi! - сказав голосно Iлля Львович.
  долоньки жовтого листя в зелено-темному кленi... Художник, де ж кистi? Вид проситься в салони. Ось так само у кого-то миготить сивина, але в молодiй когортi особливо не видно.
  Панi Вiкторiї Львiвнi спостерiгачi повiдомили про те, що нашi її яхту. Вона очiкувала почути таку новину, i все ж була вкрай схвильована. Вона поїхала по шосе до пляжу. Андрiй стояв на причалi. Вони привiталися. Андрiй виглядав елегантно, без звичної шкiрянки i чорного светра. Вiкторiї Львiвнi вiн показав на сплячих матросiв. Вона їх впiзнала. Сплячих матросiв помiстили в швидку допомогу, яка пiд'їхала з боку шосе, до неї їх довелося нести в ношах, вони не прокидалися.
  Андрiй i Вiкторiя Львiвна поїхали на її машинi. Вперше Андрiя везла на машинi жiнка.
  - Андрiю, це ви пiдiрвали мої яхти? - мирно запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Нi, з чого менi пiдривати яхти?
  - Цiкаво, а чому ви опинилися разом з матросами в однiй командi?
  - Я їх врятував.
  - I пограбував? Грошi у Вас з кишенi висунулися. I звiдки у них стiльки грошей? Чи не за мiй кулон з дiамантом?
  - Про кулон я не чув.
  - А про картини?
  Андрiй так уважно став дивитися у вiкно, що у неї посилилася пiдозра щодо ролi Андрiя в її невезiннi.
  - За скiльки картини мої продали?
  - За фунт родзинок.
  - Конкретна вiдповiдь. За фунти стерлiнгiв? Вiддаси родзинками або картинами?
  - Яхта. Одну Я вам врятував.
  - За порятунок матросiв i яхти видiлю тобi грошi на нове таксi, але за крадiжку картин цi грошi з тебе вiднiму. Ми квити. Пiнгвiни прокинуться, тебе не продадуть.
  - I про пiнгвiнiв знаєте?
  - Лопух Андрiй, я тут вiчнiсть живу. Пiнгвiни працювали за принципом "аби поживитися". Я їх не звiльню, думаю, що не вони пiдривали ангар.
  - Не вони.
  - Грошi все вiддай менi!
  Андрiй став з усiх кишень витягувати грошi, взятi у пiнгвiнiв.
  - Розумний Андрiй, служи менi.
  - Яким чином?
  - Знайди того, хто пiдiрвав ангар!
  - А я i так знаю, хто його на повiтря вiдправив.
  - I хто ж?
  - А ви менi повернiть половину грошей, скажу.
  Вiкторiя Львiвна розламала купу цiнних паперiв на двi половини i протягнула Андрiю паперову грудку грошей.
  - Марина.
  - Докази!
  - Вона привезла для ремонту яхт кiлька складних вузлiв, везла їх в моєму таксi, я їх в багажник прибирав. Серед iнших коробок i шухлядок був один ящик з бомбою.
  - Звiдки знаєш?
  - В армiї сапером служив. У мене нюх, як у собаки, на вибуховi речовини.
  - Чим доведеш?
  - Огляньте її кiмнату або смiття, повинен бути ящик маленький з запахом вибухiвки.
  - Смiття у нас вагон i маленький вiзок пiсля вибуху яхти i ангара, ще все не вивозили.
  - Приведiть собак.
  - Якщо знав про вибухiвку, чому не сказав?
  - Вiрю в людей, не знав, що вона її пустить у справу.
  - Непогано. Будеш моїм особистим водiєм?
  - I коханцем за сумiсництвом?
  - А давай перевiримо твої здiбностi. Грошi у нас з тобою є, i ми поїдемо в мiй новий будинок, там зараз немає нiкого.
  - Поїхали, Ваша Величнiсть.
  
  Будинок вселяв повагу своїм зовнiшнiм виглядом. Маленький замок, оточений пристойним парканом, таїв в собi таємницi цивiлiзацiї. Вiкторiя Львiвна провела Андрiя в спальню для гостей, вести в свою спальню вона не посмiла: раптом Паша з'явиться.
  Андрiю тут все сподобалося, аж до господинi. Пристрасної любовi останнiм часом у нього не було. Та й Вiкторiя Львiвна любов'ю Павла не була розпещена. Вона задернула темнi штори. Напiвтемрява огорнула потенцiйних коханцiв. Ванна прийняла в свою теплу млiсть тiло Вiкторiї Львiвнi. Андрiй пiшов у сусiднiй душ. Величезне гостьове лiжко поглинуло чистi тiла. Вони повернулися один до одного i забули про зовнiшнiй свiт години на два.
   Медова нiч заблукала в лiжку, всi клiтинки немов в раю, ми п'ємо свої почуття, ми фiбрами заспiвали. Ти любиш. I я ж люблю. Як важко одне-вiдiйти один вiд одного, як нiби навiк втратити, i важко розняти з обiймiв свiт кола, Медова нiчка на п'ять.
  Потiм вони заснули.
  Паша оформляв страховку на згорiлу яхту. З однiєю яхтою його зупинили, сказавши, що є вiдомостi, що вона цiла. Загалом, грошi були виданi за одну яхту. З такою новиною Паша їхав додому. Бiля будинку вiн помiтив машину Вiкторiї Львiвнi, але її нiде не було видно. Вiн став кликати її, нiхто не вiдгукувався. Паша обходив одну кiмнату за одною, дiйшов до спальнi для гостей, вiдкрив дверi i завмер: на лiжку без одягу спали Вiкторiя Львiвна та Андрiй. Чоловiк закрив дверi, спустився на перший поверх, сiв у крiсло, включив телевiзор. Дiстав коньяк, налив його в товстий стакан, але пити не став.
   вiд борту, Вiд гвинта, вiд зачiски, вiд Всесвiту покинутих фраз, вiд спiвучої i модної глюкози, вiд Вiагри, трiумфу, екстаз... Вiд тебе, вiд мене, вiд природи, просто так за велiнням слiв, невiд життя приносить нам води, i цiлком вiдповiдний улов. Ми нiхто, ми нiщо, ми проблема, ми всесильнi люди долi. Ми давно забули колiно, вiд ще мавпячої ходьби.
  Скiльки було людей, скiльки буде, скiльки бiд, всюдисущих турбот! Все одно, ми, як першi, нiби, це нас покидало за борт. Це ми випливаємо з життя, i прагнемо почути, зрозумiти. Наловили чогось нежирно, вiд чужого успiху ми... Так помреш, i нiхто не помiтить, тiльки здригнеться сумно чутка, хто нi те погорює над кошторисом, i земля вона вам не халва.
  Почувся дзвiнок: дзвонили у ворота. Паша вiдкрив дверi, натиснувши на кнопочку в столi, за яким сидiв. Незабаром перед ним стояла Лiана власною персоною.
  - Паша, кажуть, зi смiттям вiд пожежi з'ясували. Я прийшла дiзнатися, чи можна мотлох вивозити на звалище? Сезон вiдкритий, вiдпочиваючi снують скрiзь.
  - Думаю, можна очистити територiю.
  - Але я б хотiла це почути вiд панi Вiкторiї Львiвнi.
  - I я б не проти з нею поговорити, але її немає вдома.
  - Вона вдома, її машина бiля ворiт, видно, поспiшала кудись.
  - У мене немає слiв у вiдповiдь на твої доводи.
  - Значить, вона вдома?
  - Вони сплять.
  - Хто вони?
  - Андрiй i Вiкторiя Львiвна сплять в голому виглядi в спальнi для гостей! Чекаю, коли вони прокинуться, вся спальня покрита м'ятими грошима.
  - Як цiкаво!
  - Ще б пак! У мене ростуть роги, менi вже рокiв тридцять...
  - Не горюй, Паша, як то кажуть...
  - Пити будеш?
  - Я за кермом.
  - У мене руки опускаються. Я тягну всi турботи на собi, i ось нагорода - роги!
  - Не сумуй.
  - Лiана, ти Iллю любиш?
  - Ми живемо разом.
  - Це не вiдповiдь.
  - Не знаю, Паша.
  - Менi поїхати додому? Поїдеш зi мною?
  - Я тут звикла.
  - А я нi. Лiана, передаси цей пакет особисто в руки Вiкторiї Львiвни, там страховка, а у неї зовсiм iнше... Я додому лечу, зараз вiзьму свої речi. Документи зi мною, Вiдвези мене в аеропорт.
  - вiдвезу, поїхали.
  Лiана передала пакет панi Вiкторiї Львiвнi наступного дня i сказала, що Паша повернувся до себе додому i просив його бiльше не турбувати. Вiкторiя Львiвна викликала забутого адвоката Григорiя i попросила його зайняти мiсце Павла в її пiрамiдi. Ганятися за Павлом вона не збиралася. Свiй накопичений гнiв на Павла Вiкторiя Львiвна вимiстила на лiанi. Вiкторiя Львiвна з'явилася до лiани i сказала, що в її вiдомствi однi вибухи вiдбуваються. Лiана зiбрала речi i поїхала додому. Вiкторiя Львiвна сказала Iллi Львовичу, що тепер вона господиня палацу павича! Iлля Львович взяв речi i поїхав. Вiкторiя Львiвна посварилася з лiаною та Iллею. Вона сама не могла зрозумiти, чому всю злiсть, що накопичилася пiсля вибуху на новiй яхтi, вона вимiстила на лiанi та Iллi Львовичу. Так вийшло, пiд руку попалися. Вiкторiя Львiвна заспокоїлася, а вибачатися вже не довелося, адресати вибули.
  Паша сказав Вiкторiї Львiвнi, що до лiани приїхав її старий друг з часiв школи, вiн живе з Тонею. Вiкторiя Львiвна вирiшила Сергiйка перевiрити на професiйну придатнiсть для своїх цiлей. Тоня була на роботi. Дверi вiдкрив великий Сергiй. Вiн одразу сподобався панi Вiкторiї Львiвнi.
  - Здрастуйте, Сергiйко, я-Вiкторiя Львiвна. Не дивуйтеся моєму приходу.
  - I Вам Здрастуйте! З чим завiтали? Нас ображати?
  - Нi, хочу запропонувати вам роботу, та не знаю, чи погодитеся? Менi потрiбна людина з золотими руками. У мене є ремонтний заводик яхт, є iнженер, немає робiтника. Ви могли б допомогти в ремонтi двох яхт i теплохода?
  - Де i коли треба працювати?
  - Скоро потеплiшає, i можна приступати до роботи. Ангар стоїть на березi моря, решта все в ваших руках. Жити можна в палацi, в ньому є кiмнати для обслуговуючого персоналу.
  Новину Тоня зустрiла спокiйно, вона знала, що Вiкторiя Львiвна Сергiю не пропустить. Незабаром Сергiй переїхав у замок до лiани. Яшу i Сергiю поселили в двох сумiжних кiмнатах. Вони приступили до ремонту плавучих засобiв Вiкторiї Львiвни. Яша продумував, що i як робити, а Сергiй виконував. Вони спрацювалися. Робочий день у них був ненормований, що їх цiлком влаштовувало.
  Марина не могла зрозумiти, хто i що пiдiрвав, але вiдчувала свою провину перед розбитою вибухом яхтою. У мiру сил вона допомагала Яшi добувати потрiбнi деталi i вузли для його ремонтної бригади. Далеко вiд нього вона усвiдомила, що вiн їй потрiбнiше, нiж одружений Тор. Так вийшло, що привезла Марина для ремонту яхт необхiднi запаснi частини. Втрьох вони весело продумували, що полiпшити в яхтах або в теплоходi.
   я не дзвоню i не люблю, про всяк випадок, не вiрю просто нiкому, мене не муч. Навiщо потрiбнi менi бiль любовi i одкровення? Навiщо тече любов, як кров, не тiльки в венах? Пiдступ-пiдсумок будь-якої боротьби за правду життя, я щоб не з'їла все одно, все буде жирно. Боюся любити, боюся мрiяти, мене не муч, боюся рабою бути твоєю, про всяк випадок.
  Лiана до них заглянула, запропонувала свою допомогу з оформлення малих суден. Запросили малярiв, i справа пiшла. На веселий вогник ремонтної бригади зазирнула Вiкторiя Львiвна i була здивована, як швидко виконувалися її завдання.
  Стара яхта свiтилася як нова. У новiй яхтi отвори вiд вибуху придбали прикриття i не лякали своєю вiдвертiстю. Теплохiд набував вигляду прекрасного двопалубного судна. Вiкторiя Львiвна особисто заплатила Яшi i Сергiю. Яша сподiвався пiсля ремонту яхт повернутися до Марини. Сергiй хотiв жити поруч з Тонею, а не працювати далеко вiд неї. Грошi вони вiддавали своїм жiнкам i продовжували роботу, яку виконували якiсно i швидко. Успiх бригади висiв у повiтрi. Тиша оточувала ангар, до нього був проритий невеликий канал, по якому заводилися суду i пiднiмалися для ремонту.
  Мiсяць заглянув в ангар. Ворота розкрилися. З ворiт випливла Стара яхта i попливла в бiк вiдкритого моря. Через пару хвилин пролунав вибух. Ангар з новою яхтою i теплоходом злетiв у повiтря огризками дощок i рваним залiзом.
   туга заболоченої Гарi пливе над моєю головою. Як витримають це все тварi, чи не їх почулося виття? Дихаю я в закритому просторi, де кватирки немає жодної. Я вийду з смутку i трансу, що встали мiж життям i мною. Ми де це так наслiдили, що сумно вiд Гарi землi? Горить в тих болотах без пилу, в непрогляднiй замученої iмлi.
  Я висловлюся рано иль пiзно, я прозу у вiршах погашу, а це все посухи пiдступи. Любов, я тебе почекаю! Дихаю я в закритому просторi, пiду подихати я в лiси. Нехай їде замучений транспорт, пройду по стежцi. Хто за?
  Лiана прокинулася вiд вибуху i подивилася у вiкно: була видна яхта в сполохах вогню палаючого ангара. Прокинувся Iлля Львович, здивовано подивився на дружину бiля вiкна, потiм швидко схопився i пiдбiг до вiкна. Стару яхту приховала нiчна темрява. Горiв ангар.
  - Лiана, хтось проти нової яхти! Нехай горить.
  - Iлля Львович, дзвони пожежникам, дзвони в полiцiю. Дзвонити.
  Iлля Львович подзвонив по екстрених телефонах i подивився у вiкно: Яша i Марина бiгли до ангару. В ангарi щось ще ахнуло, жахнуло. Парочка впала на пiсок i бiльше не намагалася йти в бiк вибухiв. Вони пiшли в бiк палацу. Лiана та Iлля Львович спустилися до них. Пiд'їхали пожежники. Заревiла швидка допомога. Якийсь розумний чоловiк приступив до опитування жителiв палацу. Пожежники гасили обгорiлi уламки. Вранцi серед уламкiв важко було з першого погляду визначити число суден. Вiкторiя Львiвна ходила навколо ангару i не знала, що й думати.
  Iлля Львович пiдiйшов до Вiкторiї Львiвни:
  - Сестричка, головне, не хвилюйся, люди всi цiлi.
  - Це радує, але кому мої яхти так заважали?
  - Я не знаю, хто твiй ворог.
  - Шукай, брат, шукай!
  - Шукай-свищi вiтру в полi!
  - Або на морi!
  - Знаєш, а ти права, саме на морi треба шукати ворога.
  Яша розводив руками, вiн вiдповiв на всi питання з приводу ремонту судiв, але його не вiдпускали, змушуючи залишитися до кiнця слiдства.
   буває хороша осiнь, буває хороше життя, буває зафарбована просiдь, буваємо однi: утримайся. Буває-везе ненадовго, буває якась iмла, буває щаслива частка, буває, що коле голка. А знаєте, життя нескiнченна, поки ти ще на землi, поки ти трохи безтурботна, поки ти вся служиш сiм'ї.
  
  
  Глава 15
  
  Вiкторiя Львiвна дивитися на нього не могла. Утримувати ремонтну бригаду вона вiдмовилася. По фарватеру на старiй яхтi пливли два матроса, якi на нiй завжди плавали з дня її заснування.
  - Буек, нам ще пощастило, що не вибухнули в ангарi з iншими судами!
  - Криголам, ти молоток, швидко вивiв яхту в фарватер, а це не ти бомби пiдклав?
  - Я що, зрушений - себе пiдривати? Ти, напевно, пiдiрвав.
  - I я не хворий, щоб вибухiвкою яхти знищувати.
  - Знаю, що не ти. Але хто пiдiрвав? Адже ледве ноги забрали!
  - Трохи в могилу не догодили, досi мене трясе вiд страху.
  - А люди подумають, що ми пiдiрвали.
  - Криголам, а ти на кого думаєш, ну, щодо вибухiв?
  - Буек, Понаїхали тут всякi, самi вони i пiдiрвали. Думаю, нас не помiтили. Ми в фарватер вийшли, а вже потiм вибухи пiшли.
  - Слухай, а якщо ми чогось зрушили своєю яхтою, ну i вибухнуло все через нас?
  - Не дрейф, прорвемося. Головне, щоб нас не бачили.
  - Чує моє серце, нас могла бачити Лiана, ця баба все вчасно помiчає.
  - Прав, вона могла побачити, як ми вийшли на яхтi, з її майстернi далеко видно.
  - Ледi Лiана не бовтанка, вона не розповiсть.
  - Не розкаже. З того разу, як ми її перший раз до графа Павлiна привезли, було видно, що вона суцiльнометалева. Граф Павич об неї спiткнувся, захотiв її i помер.
  - Звiдки ти знаєш?
  - Вiд пирiжкiв.
  - Михайлiвна присвятила?
  - А то! I зараз у нас з тобою запасу пирiжкiв на п'ять днiв вистачить.
  - Правильно, любов кухарки-велика сила!
  Яша завалився на лiжко, пiдклав руки пiд голову i подивився в стелю без єдиної думки в головi. Марина поїхала, але серце його з собою не вiдвезла. Вiн так її любив i хотiв, що перехворiв до порожнечi. Вона дивна або занадто для нього багата. Не ладилося мiж ними любов. I став Яша ловити себе на думцi, що поволi все бiльше думає про лiану. Хороша жiнка, не задається, iнших не принижує, з чоловiком своїм спокiйно говорить, прислугу не тиранить, як Вiкторiя Львiвна або Марина. Ех, ця Марина ще й донькою графа павича виявилася, ще багатшою стала. Знову його вибухи переслiдують. На поромi, та ТУТ вдруге. I винен, i невинний. Чорт його смикнув пiдривати паром з власної волi i за велiнням Романа Романовича. Адже дочка його там пливла! А раптом i вiн не знав, що Марина поїде тим рейсом з Тором? Мiг i не знати. I тут вибух за вибухом на яхтах Вiкторiї Львiвни. Кому насолила вона? Яша заснув. Йому наснилися гуси з дитинства, вiн рiзко прокинувся з думкою, що йому негайно треба їхати в мiстечко, де вiн народився. Негайно. Вiн схопився, швидко зiбрав речi, потiм згадав про пiдписку i частину речей вийняв, взяв полiетиленовий пакет i з ним швидко вибiг за ворота, зловив машину i був такий.
   У мене є стежка повз зiрок, Чумацький шлях сяє осяянням, бiлi свiтила - краплi слiз, обсипають стежку натхненням. Книги-натхнення реклам, i в неонi зiрок виблискують яскраво. Фiльм iз зiрок, як нiби велетень, небо дiстає, йому не жарко. Птахами розсипалися мрiї i летять вони до долi красивою, але повернулися менi сказати, що ти серед зiрок летиш, що ти щасливий.
  Ти-є ти, ти бiльше, нiж зiрка, для мене-ти iскри натхнення. Я з тобою згодна iнодi, в книжковому небi ми-вiрш. Тисячi моїх заповiтних рядкiв лiтерами розсипалися по небу, в них словесний буду я пророк, отримаю я томик Зоряний злiпок. Проходжу знову Я повз зiрок. Промовчу i не скажу нi слова, з'їм я винограду краще гроно, а свiчка освiтить шлях суворо.
  Iлля Львович голову зламав, мислячи про вибухи на яхтах. I несподiвано запитав:
  - Лiана, ти бачила щось у вiкно до того, як я прокинувся i пiдiйшов до вiкна?
  - О чем ты? Ми з тобою удвох дивилися на пожежу в ангарi!
  - Рiдна, але ж ти брешеш! Ти бачила щось на морi! Ти на море дивилася!
  - Грубо, Iлля Львович, море темне без Мiсяця...
  - Був мiсяць, Лiана, була! Я її мигцем бачив. Бачила ти! Але що?!
  - Неправда!
  - Я сам вiдповiм! Ти бачила, як йшла Стара яхта!
  Лiана невловимо здригнулася всiм тiлом.
  - Я вгадав! - сказав Iлля Львович. - Але що менi це дає? Те, що стара яхта цiла, її залишкiв у пожежних огризках ми не знайшли. Лiана, а ти знаєш, куди зник Яша?!
  - Мене пiдозрюєш?
  - Вже нi. Тут ще крутилася Марина, вона привозила щось для ремонту яхт, а запитати нема в кого. Ще ми двi картини не знайшли i кулон Вiкторiї Львiвни!
  Аня дивилася на те, як її чоловiк в костюмi i краватцi зiбрався йти на роботу.
  - Андрiю, ти знову до Вiкторiї Львiвни зiбрався йти? Так у неї все зайнято!
  - Я на роботу.
  - Ось як?! Це тепер ти так на роботу ходиш?
  - Робота роботi ворожнечу - - сказав Андрiй i швидко пiшов до машини.
  В цей час пiдлеглi Андрiя, буйок i криголам, дiстали пляшку вина з льоху, випили i повеселiли.
  - Буйок, куди попливемо? Ми тепер при грошах i на яхтi.
  - Всi грошi нашi! У Вiкторiї Львiвни, моєї палубної любовi, ти зрiзав кулон, я винiс картини з картинної галереї, а Андрiй їх вивiз i продав. Нас Андрiй чекає в пiдводному кафе, туди i пливемо. У кафе розрахуємося з ним, вiн нам буде давати роботу - пiдвозити вiдпочиваючих до берега, а ми їх будемо катати по таксi, - вiдповiв буйок i заснув на палубi. Поруч заснув криголам.
   Впадаю в стан полювання, Я оживаю в пошуках мрiї, накручую думки з чогось, i все лише в очiкуваннi когось.
  У пiдводному кафе Андрiй чекав яхту, а її все не було. Устрицi йому набридли, води напився, пiнгвiнiв все не було, так вiн кликав матросiв. Андрiй вийшов з кафе i побачив яхту, яка нiким не управлялася. Чоловiк спустився в кафе, викликав знайомого яхтсмена, i на його яхтi попливли до старої яхти. На палубi спали матроси, за кермом нiхто не стояв. Андрiй перебрався на яхту, вiдпустив яхтсмена, сам встав за кермо i повiв її до дикого пляжу, людей на початку сезону там буває мало.
  Серед дерев стояв маленький будиночок, господаря будинку не було. Яхту Андрiй пришвартував до причалу, матросов перетягнув по одному в хатину. Вони ще спали. Перевiрив Андрiй у них кишенi, виявив грошi, взяв їх i спокiйно пiшов до яхти. Над морем застрекотали вертольоти, вони помiтили самотню яхту i пiдлетiли до причалу. Андрiй вiдповiв спостерiгачам, що вiн обiдав у пiдводному кафе, вийшов покурити i помiтив яхту, яка поводилася дуже дивно. Яхту вiн наздогнав за допомогою вiдомого яхтсмена. На яхтi спали матроси, вiн їх уклав у будиночку.
  - Все добре, - вiдповiв один з рiчкових спостерiгачiв, - але ця яхта числиться в розшуку.
  - Я на неї i не претендую.
  - I славно.
  З часом всi iсторiї з вибухами затихли, а люди роз'їхалися по домiвках.
  < I > Весна. Дощ. Зелене листя. Менi легше залишатися самотньою. Я без тебе у всьому завжди права, а ось з тобою життя бачиться менi чварою. Хто думає, що радостi весни завжди виблискують вiдблиском любовним, той зиму поодинцi бачив сни, а по веснi вступив в любовi алькови. А у мене з тобою навпаки. Зима виблискувала почуттями старанно, був поруч десь ти, надiйний порт. Ти був шикарним, ти зi мною був нiжним.
  А ось зараз-безумство Травневих днiв, безмежнi зеленi простори, i чим в природi було зеленiше, тим бiльше тиша, а життя - розбрати. Ми замовкли, канули... Куди? Нам краще самотнiстю сховатися? Неправда це! Почуття як бiда... А за вiкном спiвають старанно Птахи. Вiдповiдай хоч птахам, чи скоро весна увiйде до мене з твоєю посмiшкою, поглядом? Та не хочу я вiчно бути одна! Хочу, щоб ти був знову десь поруч.
  Сяяло сонце травневими променями. Молода ажурна зелень дерев давала тiнь. У замок приїхала Вiкторiя Львiвна на бiлому лiмузинi. Вона як господиня заїхала в гараж, залишила в ньому машину i, поплескуючи рулончиком паперу по бiлих ажурним чобiт, з'явилася перед Лiаною в майстернi на третьому поверсi палацу. Вiкторiя Львiвна зупинилася бiля вiкна з видом на море.
  - Лiана, Привiт, рiдна! Щось тебе нiде не видно i не чути.
  - Вiкторiя Львiвна, Здрастуйте! Вибачте, зовсiм Я приклеїлася до палацу, пишу картини i нiкуди не виїжджаю.
  - Ти менi скажи, чому у тебе немає дiтей?
  - Важко менi, Вiкторiя Львiвна, вiдповiсти на це питання.
  - Детальнiше, будь ласка, менi стає цiкаво!
  - Для сповiдi ходiмо в картинну галерею, там крiсла хорошi i їжу туди нам принесуть.
  - Темнишь, Лиана, або час тягнеш, ну що ж, пiдемо.
  Двi високi блондинки спустилися центральними сходами в картинну галерею. Вiкторiя Львiвна давно тут не була, вона сiла в крiсло i стала дивитися на картини. Один портрет привернув її увагу...
   сяє бiлий комiр лише з невеликою облямiвкою, як бiлий до червоного звик... Але це стиль не мiй. Очi прозорою бiрюзою злегка просвiченi, а брови: блискавка з грозою, характер-жiнки. Ще що? Губ простий злам, сумнiше нiкуди, вони зустрiчаються зi злом, а мовити нiкому. I нiс, як нiс, злегка схожий. Нiздря з нiздрiв йде. Вiн малював мене весь рiк, як нiби мазав йод. А волосся, волосся! Як кошма! Начебто перуку. Художник Бог, художник Маг, хоча давно Старий.
  - Лiана, тут стало значно красивiше i картин бiльше!
  - Доданi мої роботи, та й ремонт був недавно.
  - Смак у тебе вiдмiнний. Я приїхала у справi, менi треба розробити дизайн будинку.
  - Я з радiстю цим займуся! А що за будинок будуєте?
  - Будую собi будинок з новiтнiми зручностями.
  - Здорово! А де вiн буде розташований? Яка мiсцевiсть?
  - Будинок буде стояти на околицi Кипариса з видом на море. Лiана, а де сповiдь?
  - Вiкторiя Львiвна, ми пiдемо до причалу, я покажу вам вашi володiння.
  - Ти мене i подорожувати змусиш?
  - Ви давно були на винному заводi? Нi? I туди треба заїхати.
  - Юлишь i йдеш вiд вiдповiдi.
  Дами пiднялися по трапу на яхту. Коли яхта пропливала поруч з диким пляжем, Лiана показала на пляж i сказала:
  - Ось те мiсце, де був знятий фiльм "Любов на пляжi".
  - Що за нiсенiтниця? Це короткометражний фiльм - - обурилася Вiкторiя Львiвна. - Тодi навiщо ти вийшла замiж за мого рiдного брата?
  - А хто ваш брат?! - щиро здивувалася Лiана.
  - Ти що, не знала, що Iлля Львович-мiй зведений брат? - у свою чергу здивувалася Вiкторiя Львiвна.
  - Менi про це нiхто не говорив, жодним словом не обмовився. I Iлля Львович, коли вас розшукував у графа павича, не говорив, що ви його сестра. Хоча я чула, що Iллю називали вашим зведеним братом.
  - Ось що таке справжнi сiмейнi таємницi! - з гордiстю сказала Вiкторiя Львiвна.
  - Можна, я розповiм вам свою таємницю пiсля того, як ми вiдвiдаємо винний завод? - запитала Лiана.
  - У мене, схоже, немає iншого виходу, як вiдвiдати цей заводик.
  Дами пройшли на територiю заводика. Виноградник за огорожею випромiнював смарагдову енергiю, вiн притягував погляд. Вiкторiя Львiвна зупинилася i подивилася на чагарники.
   смуток навiяли вiршi. Помолитися чи що? Я вiдкинула грiхи i пiшла на волю.
  
  - I чому я не агроном? Робота на повiтрi: ходи i загоряй.
  - Вiкторiя Львiвна, тут є магазинчик мiсцевого вина...
  - Ти менi ще про магазин розкажи, та я тут продавщицею працювала, коли мене граф Павич побачив!
  - Вибачте, я не знала.
  - Ось Я графу Павлину i народила дочку через це виноградника! Гуляли ми з ним по винограднику, потiм на яхтi каталися, вона у нього тодi ще зовсiм нова була - - зiтхнула Вiкторiя Львiвна. - Насправдi, я знаю точно одне: що Лiза - моя дочка, а Марина - сестра Тора.
  - Ми з Павлом купили в цьому магазинi пляшку вина, вiн її випив один, а на пляжi вiн так сп'янiв, що вдарив мене об камiння пляжу так, що я була в несвiдомому станi. Над нами лiтав справжнiй лелека.
  - Не очiкувала такого вiд Павла! А далi? - зацiкавлено запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Вiкторiя Львiвна, з вашим чоловiком у мене нiчого не було.
  - А за якi такi твої якостi вiн вiдвалив тобi замок павича?
  - Сама дивуюся, я картини писала в палацi, а вiн говорив, що вiд Моєї присутностi йому легше стає.
  - Схоже на нього, то вiн нелюд, то щедрий.
  - Так, я боялася Павла. Одного разу мене термiново викликав граф Павич, але обдурив: вiн мої картини поставив iз зовнiшнього боку ворiт. Менi стало погано. Я вiддала браслет, їм подарований, таксисту Андрiю i поїхала до себе додому. Я захворiла, менi пройшлося перервати вагiтнiсть - це моя найбiльша дурiсть. Батьком дитини на той момент мiг бути тiльки Паша, але вiн про це так i не дiзнався. А граф Павич знову мене викликав до себе, а потiм був невдалий полiт з ним на лiтаку, потiм вiн помер. Я двi доби спала.
  - Це я вже пам'ятаю. Значить, вiд дози снодiйного ти на два днi заснула, тому що була в ослабленому станi?
  - Сама не знаю. Я вирiшила себе вiдновити.
  - Це все бачили, що ти стала красивiшою. А що менi з Павлом робити? Ми з ним одружилися! Ох, голубонько, не хотiла я про це говорити, але раз така справа-розкололася.
  - Вибачте його, Мене i себе!
  - А нiчого iншого i не залишається, вiн менi потрiбен. Що ми моєму братовi Iллi Львовичу скажемо?
  - Що вiн безплiдний.
  - А ти недурна, так i скажемо. А спадкоємиця у мене вже є. Пiдемо до Яхти, а то стоїмо бiля виноградника.
  Повернулися дами на яхтi до пристанi палацу. На пристанi стояв детектив Iлля Львович.
  - Якi люди: кузина i дружина на однiй яхтi!
  - А ми такi - - сказала Вiкторiя Львiвна i пiшла в замок.
  Iлля Львович взяв пiд руку лiану i сказав:
  - Ви стурбованi обидвi якiсь! Що сталося?
  - Їздили дивитися виноградник. Чому ти менi нiколи не говорив, що Вiкторiя Львiвна-твоя кузина? А сьогоднi ви обидва про це сказали?!
  Iлля Львович подивився на лiану вiдчуженим поглядом i запитав зовсiм про iншу людину, не вiдповiдаючи на поставлене запитання.
  - Iлля Львович, я все щойно розповiла панi Вiкторiї Львiвнi.
  - Зрозумiло, що нiчого не зрозумiло, повтори суть вашої розмови.
  - Не могу.
  Вiкторiя Львiвна зупинилася бiля старого каштана, чекаючи, коли вони її наздоженуть.
  - Родичi, проводите до машини, я додому поїхала.
  - Йдемо, сестричко, проводимо до машини.
  Поїхала Вiкторiя Львiвна, а над Лiаною нависло мовчання Iллi Львовича.
  - Iлля Львович, винна я перед тобою!
  - Це вже краще. Не продовжуй. Я все знаю. Я прослуховую твiй мобiльний телефон, в нього я вбудував жучок.
  - А сказав, що акумулятор змiнив, тепер ти точно замiнив графа павича за всiма параметрами - - сказала лiана i мимоволi вiдiйшла вiд нього.
  - Не продовжуй, я все одно люблю тебе. Прослуховувати тебе я бiльше не буду. Не хочу. Пiду в басейн, Не ходи за мною, - сказав Iлля Львович i рiзко пiшов вiд лiани.
  Вiкторiя Львiвна внесла в новий будинок пiр'я павича. Незабаром пiр'я принесла i Лiана.
  - Лiана, А навiщо ти менi принесла пiр'я павича?
  - Вiкторiя Львiвна, та цi пiр'я-Ваш герб! А ви що, не знали?
  - Нi, граф Павич говорив, що пiр'я - це антени в його радiопередавачi.
  - Я знайшла герб графа павича, коли робила ремонт у палацi, в гербi є перо павича.
  - Граф Павич насправдi був графом? - здивувалася Вiкторiя Львiвна.
  - Так, i з багатим родоводом - - вiдповiла Лiана.
  У замок павича приїхали молодята Тор i Елла. Iлля Львович проводив їх у майстерню. Лiана побачивши нових гостей опустилася в невелике крiсло:
  - Якими долями? Є до мене питання?
  - Лiана, у нас Весiльна подорож, ми повiнчалися i хотiли б пожити у вас тижнiв зо два, - вiдповiв Тор.
  - Як ви це собi уявляєте?
  - Я працюю на Вашу корпорацiю, могли б ви менi видiлити з Еллою кiмнату у вашому замку? Море тут поруч, вiдпочиваючих в травнi ще не багато.
  - Чому не в пансiонатi? Iлля Львович зараз вдома, вiн допоможе.
  - Не треба пансiонату, нам би тут зупинитися.
  - Дозвiл все одно треба брати у нього.
  - Вiн згоден.
  Не думала лiана, що так важко пускати гостей в такий великий замок, але їй не хотiлося їх пускати, i вона знала, що вiдмовити їм не може.
  - Спускайтеся на перший поверх в картинну галерею, я скоро пiдiйду.
  Всi четверо розташувалися в крiслах навколо низького великого столу. Кухарка принесла традицiйнi пирiжки для гостей i компот. Лiана думала, що Вiкторiя Львiвна залишиться, але та поїхала, а iншi люди приїхали.
   я здираю з шкiри роки i розлуки, я любов змиваю з власної душi, я давно втомилася розчинятися в борошнi, я вже не буду лунати вшир. Я дiйшла до точки, в думках я в падiння, я зiв'яла в шкiрi вульгарностi i брехнi, я збирати не буду крихiтнi грошi, я собi сказала: "Подвиг зроби!"Я вирiшила просто:" я помолодшаю, я займуся швидше зовнiшнiстю iдей, Я дивитися не буду, як же я сивiю, я молодше буду, ти подивишся Дiд!"
  Тор покосився на пирiжки:
  - А тут завжди так годують?
  - Нi, але все iнше готують на замовлення, а пирiжки тут замiсть слова "Привiт".
  - Менi повторити питання? - ще раз запитав Тор.
  Iлля Львович уважно подивився на Еллу I сказав:
  - Залишайтеся тут, знайдемо вам двi кiмнати сумiжнi.
  Лiана подивилася на гостей i додала:
  - Знайдемо вам мiсце на два тижнi.
  - Ура! - вигукнула Елла. - Менi тут дуже сподобалося!
  - А чи не можна двi кiмнати з рiзними вхiдними дверима? - настирливо уточнив Тор.
  - Ви молодята - I двi рiзнi кiмнати? Тут не номери, а кiмнати, i зручностi в кiнцi коридору. Замок Старий - i капiтального ремонту не було-сказала Лiана.
  - Лiана, дамо їм двi рiзнi спальнi кiмнати, нехай поживуть, - додав Iлля Львович.
  Лiана звернулася до Михайлiвни:
  - Михайлiвно, вiдведiть гостей на другий поверх, у двi окремi спальнi. Вони тут пробудуть два тижнi. I скажiть Кухарцi, щоб записала їх побажання щодо меню - - дала вказiвки лiана i мимоволi згадала, як танцювала з Тором в ресторанi його готелю, i подумки вирiшила, що треба влаштувати танцi.
  Iллi Львовичу сподобалася Елла, дуже сподобалася, давно вiн так не захоплювався жiнкою з першого погляду. Лiана в його життя увiйшла повiльно i впевнено, а ця-миттєво, або це у нього така реакцiя на жiнку пiсля того, як вiн дiзнався про безплiддя лiани? Вiн розпорядився про святкову вечерю i вирiшив, що музика при цьому не зашкодить, день у нього був вихiдний.
  Увечерi дами у вечiрнiх сукнях з вiдкритими верхнiми частинами тiла i босонiжках на шпильках прийшли в картинну галерею. Чоловiки в чорних костюмах, в лакованих туфлях були прекраснi. Свято серед птахiв, при приглушеному свiтлi був прекрасний своїми симпатiями, якi тiльки посилювалися з кожною хвилиною.
  Першим не витримав Iлля Львович, вiн запросив на легке танго Еллу. Тор немов чекав команди-негайно пiдiйшов до лiани. Вона обхопила його плечi, приникла до сильного чоловiчого тiла i вiдчула щось рiдне i давно знайоме. Елла поруч з Iллею Львовичем вiдчула себе жiнкою, а не загнаним зайцем, як це у неї завжди було з Тором.
  Пiсля танцю у всiх з'явилося почуття ейфорiї вiд власного успiху. Щастя лiтало легкою хмаркою серед усiх чотирьох.
  Iлля Львович вiдчув, що всi вони потрапили в пастку власних сердець, i вирiшив запитати з неналежним нахабством:
  - Тор, я мiсцевий господар! Право першої ночi-моє!
  - Я не заперечую! Традицiї не можна порушувати, але тодi Лiана-моя! - вiдповiв Тор.
  - Згоден на обмiн на два тижнi - - вiдповiв Iлля Львович.
  - Жiнки, ви згоднi? - запитав захмелiлий Тор.
  Жiнки мовчали на знак згоди.
  Лiана тiльки тепер зрозумiла, навiщо гостям були потрiбнi двi спальнi, але дала Iллi Львовичу право першостi. Iлля Львович не затримався, взяв пiд руку Еллу i повiв її в її спальню.
  Тор пiдiйшов до лiани:
  - Я так давно тебе люблю! З першого танцю в ресторанi!
  - I у мене дивне вiдчуття, що ти менi потрiбен. Йдемо до мене, у мене тут є улюблена спальна кiмната, вона вiддалена вiд спальнi Елли, i там є душ.
  Лiана повела Тора в золоту клiтку, яка була виконана у виглядi окремого номера, вона ще бiльше її полiпшила при черговому ремонтi. Тор оглянувся i схвалив вибiр. Вперше за довгий час, можливо, з дня знайомства з Павлом у лiани з'явилося почуття легкостi i свободи.
   ми з тобою лежали на лiжку. Зiрки посмiхалися за вiкном, на лiжко-то лягти вже встигли, не встигли ми забутися сном. Просто залишалася ще ласка, губи зачiпали близький рот, просто видiляли млостi мастило, починався тихо секс i спорт. Руки обiймали все сильнiше, тiло тiлу робило масаж, м'язи ставали все вiльнiше, амплiтудою заходили в раж.
  Ласки двох люблячих людей володiли властивiстю неземного iснування. Елла намагалася любити Iллю так, немов вiд цього залежала вся її життя.
   заснула я, забувши розняти обiйми, i провалилася в млiсть без тебе. А ти не спав. I ласки, i прокляття залишилися без любовi. I ти, скриплячи своїми не заснули кiстками, пiшов в iншу кiмнату. I там лежав ти мiж лiнню i справами, як нiби на боцi їх робив сам. I iнтернет мовчав вiд пекучої лiнi. А я спала спокiйно. Злився ти. Скрипiли неодетые колiна. I тихо спали бiлi листи.
  
  Вiн цiлком оцiнив її зусилля i на ранок запитав:
  - Елла, а Тор насправдi Ваш чоловiк?
  - Так, ми з ним розписалися швидко i без свiдкiв. Вiн сказав, що так краще.
  - Ще одне питання: а у Вас можуть бути дiти?
  - Не знаю. Поки я цього не знаю.
  - Ви любите Тора?
  - Менi не можна вiдповiдати на це питання.
  - Розумно, а ви змогли б жити в цьому старому замку?
  - Запросто, тут мiй клiмат, а на пiвночi менi погано, я не розумiю пiвнiч. Я не знаю, як там треба одягатися, щоб не замерзнути навiть влiтку.
  - Елла, а ти могла б замiсть лiани зi мною тут залишитися?
  - Якщо Тор дозволить, то з великим задоволенням!
  Лiана не намагалася любити Тора, вона просто його любила.
  I вранцi вiн запитав:
  - Лiана, ти могла б зi мною поїхати на пiвнiч, в столицю?
  - З радiстю, менi тут жарко i душно, а наступаючого лiта я просто боюся. Я не можу тут заснути майже до ранку, менi не вистачає повiтря навiть на березi. I ти, Тор... Я люблю тебе! Я насправдi тебе люблю! З того танцю в ресторанi - - сказала Лiана дещо награно, з образою на Iллю.
  - Я це тодi вiдчув i возив за собою Еллу, щоб коли-небудь зробити обмiн.
  - Мудрий чоловiк.
  На снiданок всi четверо зiбралися в їдальнi, розташованiй поруч з кухнею. Свiтла їдальня висвiтлила темнi сторони життя.
  Перший виступив новоспечений господар Iлля Львович:
  - Доброго ранку! Є Пропозицiя Обмiн дружин залишити на рiк!
  - Здрастуйте! Є пропозицiя обмiн залишити назавжди, - сказав Тор.
  - Не заперечую, - вiдповiв Iлля Львович.
  Жiнки переглянулися без посмiшок, чекаючи своєї долi.
  - Можна збирати речi? - запитала Лiана.
  - Хоч зараз, - вiдповiв Iлля Львович.
  - Ти не роздумаєш?
  - Нi!
  Лiана вiдсунулася вiд столу i запитала:
  - Тор, ти готовий сьогоднi виїхати?
  - Хоч зараз! - повторив Тор слова Iллi Львовича.
  - А вiдпочинок на два тижнi?
  - Вiн менi не потрiбен, у мене є дача.
  - Через тридцять хвилин я пiдготуюся до вiд'їзду
  - Добре, я викличу таксi з мiста.
  - Дзвони Андрiю, ось його номер телефону - - сказала лiана i подала вiзитку з номером таксиста.
  - Лiана, а як з пропискою?
  - Ми з тобою, Тор, з однiєї областi, а тут у мене все тимчасове.
  Iлля Львович слухав, як увi снi, розумiючи, що Лiана насправдi їде назавжди, але почуття жалостi було вiдсутнє, з'явилося почуття свободи, i вiн з вдячнiстю подивився на Еллу, яка здивовано слухала всi розмови.
  Iлля Львович не витримав i запитав:
  - А як же реєстрацiя шлюбiв?
  - Розлучимося при гострiй необхiдностi, а зараз так роз'їдемося, - вiдповiв Тор, йому набридла аморфна Елла. Йому здавалося, що Лiана-самостiйна особистiсть, i вiн сподiвався, що з нею буде те, що треба, i краще, нiж з Еллою.
  Поїхали лiана i Тор. Тор подумки святкував перемогу: вiн з дружиною брата Вiкторiї Львiвни! А це багато для бiзнесу! Його не зворушений! Паша не приїде перевiряти справи в готелi, якщо в нiй знаходиться Лiана. Готель не продадуть, значить, вiн майже її господар!
   нормальна Московська погода, тепло i сонце, вiтер - холодок. I зоопарку кам'янi склепiння кличуть до себе на сонячний день. З ранку приходять, бродять одиницi, потiм десятки, сотнi i натовп. Лiтають i сидять на гiлках птицi, i ухає красуня сова. А зоопарк гарний, вiн змiнився! Ефектнiше територiї звiрiв. Повiрте, що нiхто тут не лiнувався! I кожен в ньому стає добрiшим! I дельфiнарiй Блакитний на мiсцi, в ньому є вiдмiнний кит, i є дельфiн. I в зоопарку добре бути разом, i ти тут будеш точно не один! Я дiзнаюся звiрiв i їх повадки, як гордо бродить Бiленький ведмiдь! У рота миготить снiг i цукор солодкий! I сонця нескiнченне свiтло!
  Лiана припускала, що Тор не цукор, але з Iллею Львовичем радiсть в життi тим бiльше її не чекала. Вiд Тора, якщо що, вона могла б виїхати до батькiв, вони там поруч жили. Бiзнес Вiкторiї Львiвни її бiльше не приваблював, працювати разом з Павлом в однiй упряжцi вона бiльше не могла, їй хотiлося писати картини i бiльше нiчого. Тор подивився на лiану i зрозумiв, що вона досить розумна, щоб вiд нього не вимагати багато чого. А ще вiн зауважив, що Лiана стала походити на Вiкторiю, тiльки шкiри в одязi не вистачало.
  
  
  Глава 16
  
  Двi пари змiнили своїх дружин, але нiчого доброго з цього не вийшло. Елла не була настiльки художнiм створенням, як лiана, вона в наказовому порядку змусила Iллю переїхати разом з нею в золоту клiтку, а у всьому замку затiяла перебудову, тобто всi сумiжнi кiмнати з одним входом перетворила в повноцiннi номери з сантехнiкою та ванною. Елла вирiшила бути директором мiнi-пансiонату i доглядала, де ще поруч з палацом можна побудувати будiвлi. Iлля Лис був так вражений її дiяльнiстю, що приїжджав в замок вкрай рiдко, все бiльше перебував у своєму пансiонатi, i злегка шкодував про обмiн дружин, i вiнiл випите вино з доданим порошком графа павича.
  Лiана оселилася в трикiмнатнiй квартирi Тора. З однiєї кiмнати вона зробила художню майстерню. Запах олiйної фарби пронизував наскрiзь всю квартиру. Тор вдихав новi аромати, якi йому все менше подобалися. Чарiвнiсть будинку зникала. Лiана ходила зi своїми iдеями i дивилася повз Тора. Чоловiк починав шкодувати про зроблений обмiн. Тор одного разу прийшов додому напiдпитку i висловив всi лiани з приводу запахiв фарб, якi постiйно сохли на нових картинах. Вона зiбрала речi i поїхала до мами.
  Iлля Львович подивився кошторис на перебудову старого палацу i так заволав на Еллу, що тiй мало не здалося. Вона, подивившись на те, що її мрiя стати директором бази вiдпочинку руйнувалася, взяла речi i поїхала до мами.
  Вiкторiя Львiвна приїхала до Iллi Львовича, щоб познайомитися з новою родичкою ближче, але Елли вже не було, не було i Iллi Львовича. Кухарка розповiла їй про мiсцевi подiї. Вiкторiя Львiвна зателефонувала Тору, той вiдповiв, що Лiана живе у своєї мами. Тодi вона зателефонувала Iллi Львовичу, щоб сказати, що його Лiана живе у матерi. Iлля Львович скрикнув вiд радостi i поїхав за Лiаною.
  Тор не поїхав за Еллою, вона сама до нього повернулася. Поруч з Еллою тепер лежав Тор, але в нiй стався обрив струни. Вона, як гiтара з порваною струною, не давала йому на собi грати. Вона занурилася в спогади останнього дзвiнкого вiд голосiв скандалу в будинку Тора. Кричали всi до знемоги, до божевiлля, до звинувачень. Тодi вона стиснулася вiд дивного почуття, їй стало так погано, що вона швидко одяглася, взяла сумку, останнi грошi i пiшла, куди очi дивляться.
  Чотири таблетки вона випила ще у нього вдома: спокою не було. Тор з шафи дiстав сiль в мiшечку, поклав її у ванну пiд струмiнь води. Дивно, скiльки пiни i солi Елла перевела за своє життя, але ця сiль її заспокоїла. Вона вийшла з ванни абсолютно спокiйною, а Тор чекав її бiля дверей ванної кiмнати. Як вiн любить цi хвилини первiсної жiночої свiжостi! На них пiсля слiз обрушилася первозданна любов, та так, що вони один вiд одного не могли вiдiрватися. Дивлячись на Еллу, заспокоївся i Тор, взяв пульт управлiння, включив телевiзор, знайшов чисто чоловiчий бойовик, i все. Вона вийшла з чергової кризи, але дивитися бойовик було вище сил. Життя тривало з новими перешкодами, i їх треба було ще навчитися обходити.
  Наближалася весiлля Алли i Юри, але з кожним днем їм все менше хотiлося одружитися. Адже Iван Сергiйович Павлiнов, наобiцявши їм з три короби, вiдiйшов у iнший свiт. Алла не хотiла пiдкорятися юрi, а вiн не хотiв слухати її жiночi прохання, а сама любов у них вивiтрилася. Алла думала лише про те, чи варто виходити замiж. Їй стало сумно, робота взимку в ломбардi радостi не приносила. Юра до неї охолов. До весiлля залишалися лiченi днi. Вона лежала, дивилася в стелю, потiм у вiкно: мрячив лютневий дощ. Вона помiтила, що лiана з Iллею Львовичем добре разом виглядали, було в них щось таке, чому хотiлося їм заздрити.
  Захотiлося Аллi виїхати до мами пiд крильце. Потягнуло малювати. В головi нареченої промайнув клубок справ перед весiллям. Потiм вона згадала помилкове весiлля з графом Павлiном, i їй стало ще гiрше, хотiлося одного-виїхати з цього мiста i про все забути. Алла вiдчувала, що Юра буде радий, якщо вона вiдмовиться вiд весiлля.
  Та ще ця Вiкторiя Львiвна! Адже вона тепер спадкоємиця нерухомостi графа павича. Вiкторiя Львiвна вже висловлювалася незадоволено з приводу ломбарду i передачi квартири в її власнiсть пiсля весiлля. Граф Павич наобiцяв i помер, а папери не оформив, його словесний заповiт Вiкторiя Львiвна всерйоз не приймала. Туга, одним словом, кругом туга. Їхати додому - теж радiсть невелика, там її не чекали. Крiзь хмари промайнуло Сонце. Алла встала, подивилася на себе в дзеркало i вирiшила не здаватися, а купити фарби i у вiльний вiд роботи в ломбардi час малювати i не думати про проблеми. Нехай Вiкторiя Львiвна про них думає. Молоде обличчя Алли розпливлося у вимученiй посмiшцi. Вона привела себе в порядок, пiдкрiпилася, зробила веселеньку зачiску з кучерями i подзвонила по телефону юрi.
  - Юра, що з тобою будемо робити: одружуватися чи розлучатися?
  - О, Алла! Що за питання, кохана! Через два днi наше весiлля, а ти сумнiваєшся!
  - Не вiрю я в твою любов...
  - Тобi зараз довести або до вечора залишити?
  - Мене з'їдають сумнiви з приводу правильностi нашого рiшення.
  - Алло, це занадто серйозно! Живи простiше. Продукти замовленi. У ресторанчику мiсце замовлено. Подруга твоя приїхала. Сукня готова. Чого тобi не вистачає?
  - Упевненiсть. Гаразд, забудемо. Добре, я поїхала на роботу.
  Юра був точно не готовий для зустрiчi з Аллою, тому що у нього вдома нiч провела касирка з його магазину. Вони працювали разом i непомiтно здружилися. Зраду вiдчула Алла, i її сумнiви були недалекi вiд iстини. Касирку звали Аня. Дiвчина вона була молода, енергiйна, без забобонiв. До Юри вона приклеїлася мiцно. I Юра сам не знав, як бути з весiллям i з Аллою. Вiн сумнiвався, що Вiкторiя Львiвна їм подарує квартири, в яких вони зараз з Аллою живуть. У жiночу щедрiсть йому не вiрилося, а без подiбного приданого-навiщо йому Алла? Обiйдеться Анею.
  Панi Вiкторiя Львiвна подумала i запропонувала Аллi та юрi вiддати у власнiсть квартиру графа Павлiна. Квартири Алли, Павла i Юри, розташованi на одному сходовому майданчику, об'єднати в одну для себе i Павла, якого таке рiшення цiлком влаштовувало на той момент, коли були проблеми з банком. Вiн не сумнiвався, що подiбне рiшення влаштує Аллу з Юрою, адже пiсля смертi графа Павлiна всi його обiцянки зависли.
  Паша i Вiкторiя Львiвна ввечерi пiсля свого приїзду приїхали до Алли i повiдомили про своє рiшення з квартирами. Алла притихла, з її голови вилетiли всi сумнiви, оскiльки за неї все вирiшила Вiкторiя Львiвна, яка залишила їх на роботi в ломбардi i в супермаркетi. Весiлля зривалося. Юра поводився дивно, якщо не сказати бiльше. Вiн не дивився нареченiй в очi, перед його очима постiйно знаходився образ касирки анi.
   я не сiра конячка, я не понi i не тигр. Але себе менi стало шкода вiд хороших, загалом, iгор. А пишу я так давно, що всi виросли в поети, хто народиться тодi, коли я писала це. I не треба занижувати вiк мiй неповторний, юностi вже не шкода, старiсть бiльше, частiше зрима.
  Алла зрозумiла - та нiчого вона не розумiла, крiм одного: що їй погано, їй дуже погано - i вона рвонула до раковини. Її викручувало навиворiт. Вона згадала, що з Юрою одного разу провели хорошу нiч на честь подачi заяви, а пiсля цього у них нiчого i не було. Вона чiтко усвiдомила, що у неї буде дитина i їй скоро виповниться дев'ятнадцять рокiв! Значить, весiллi бути! Молода жiнка повернулася до компанiї.
  - Шановнi гостi i ти, Юра, весiлля вiдбудеться, його нiхто не скасовує, особливо я, - сказала Алла. - У нас з тобою буде дитина.
  - Ура! - скрикнула Вiкторiя Львiвна, - хлопцi, я вас вiтаю!
  - Алло, я радий за вас, - вставив своє слово Паша.
  Юра обхопив голову руками.
  Паша i Вiкторiя Львiвна встали зi своїх мiсць в повнiй впевненостi, що вiзит вiдбувся. Вони, побажавши удачi молодiй парi, попрямували в квартиру Павла.
  
  Алла i Юра залишилися однi.
  - Алло, ти знаєш, я в iншу жiнку закохався...
  - Знаю, все знаю! Вашi дiвчата-касирки вдавалися в ломбард, i про вашу любов розповiли нашiй касирцi.
  - Я не перепрошую перед тобою! А ти прости мене i вважай, що це було хлоп'яче з мого боку.
  - Прощаю, у мене зараз безвихiдна ситуацiя. Юра, йди до себе додому сьогоднi, менi треба вiдпочити. Роботу ще не скасовували. Якщо можна, Аню не приводь до весiлля. Я знаю iм'я своєї суперницi. Милий, У мене вiчко в дверi дивиться на твої дверi.
  - Не приведу, - сказав Юра i пiшов у свою i вже не свою квартиру.
  ти змiнюєш прямо на очах, зображуючи ненависть i страх! Ну, набридла! Так от i скажи, i це буде краще для душi. Дерева сохнуть, дивлячись на тебе, але ти закрився весь всерединi себе. Чи не кращий вихiд йти в нiрвану, вiддайся краще старому дивану. Смiєшся? Грiх, знову забув мене! Пiду одна я, лише себе звинувачуючи. Так брешу, звичайно, не пiду, менi лiнь. Вiд вас двох жахлива тiнь! Нi, постривай! Менi без тебе не жити. Менi набридло жити i не дружити! Я оголошую знову тобi вiйну, прикро менi, зраду не зрозумiю! А треба б зрозумiти i забути, як набридло вовком тихо вити!
  Вiкторiя Львiвна будувала плани вголос про об'єднання квартир:
  - Паша, що ти пропонуєш?
  - Не поспiшати, ще не минуло пiвроку пiсля смертi графа павича, залиш все на своїх мiсцях. Я влiз в його справи, але чим менше їх чiпати, тим краще.
  - А я люблю плануванням займатися! Люблю купувати красивi речi!
  - Кохана, я дам тобi свободу i скажу, яку суму ти зможеш витратити.
  - Начальник! Гаразд, люблю чоловiчу руку, командуй.
  Любов не клеїлася, лягли вони спати в рiзних кiмнатах.
  вона була iграшкою для нього, вiн катував любов'ю опiвнiчної, любов була найнещаснiше, так проходили Днi, i роки, ночi. Раптом жiнка сказала: "Не хочу!"I пролетiла метра три в просторi. А вiн кричав їй у слiд: "Я вiдучу!"Так в їхнiй родинi народжувалося сталiсть.
  Минуло рокiв десять. Став вiн втомлюватися. А тiло у неї любовi хотiло. Тодi вона раптом стала змiнювати: адже тiло у неї просилося в справу.
  Кого звинувачувати: любовi в нiй на трьох, Замiна до неї летiла як на крилах. Чоловiки зникали. Їх картати? Iншi дружини - їм рiдними були. Минуло рокiв двадцять. Поруч нiкого. Вона живе одна зовсiм спокiйно, обходиться з турботами легко, i на душi її цiлком пристойно.
  Паша не полiнувався i сказав Аллi, а потiм i Юрi, що вони можуть жити в своїх квартирах до особливого розпорядження. Коли вiн попрямував до виходу з квартири Юри, йому Назустрiч йшла Аня. Юра очима намагався їй показати, щоб вона пройшла повз.
  - Юра, ну ти козел! У нас буде дитина! - закричала на весь сходовий майданчик Аня.
  - Юра, ти всiх баб пiдгортаєш? - здивувався Паша.
  - Аня, ти це серйозно кажеш? - уточнив Юра.
  - А то нi!
  На шум виглянула Алла зi своєї квартири.
  - Ось i Аня з'явилася! Чому шумимо? - запитала вона.
  - Алло, Ви обидвi в положеннi - - випалив Юра.
  - Одружуйся на двох! - з'їв Паша.
  Алла заморгала нафарбованими вiями.
  - Нiсенiтниця, - видихнула вона.
  - Правда! - закричала Аня.
  - А менi що робити?! - заволав Юра.
  - Без мене розбирайтеся, - сказав Паша i увiйшов в лiфт.
  - Алло, Аня, не хвилюйтеся. Я все придумав, заходьте до мене - - несподiвано спокiйно заговорив Юра.
  - Без мене, - сказала Алла i пiшла в свою квартиру.
  У неї не було слiз, був стан вiдчуженостi вiд дiйсностi, вона не хотiла думати про те, що сталося. Вона одяглася i пiшла на роботу.
  За дверима Юри верещала Аня.
  Бiля дверей ломбарду стояв таксист.
  - Алла, ти затрималася, я вже на вулицю вийшов. Чекаю тебе.
  - Андрiю, тут такi справи! Через день у мене весiлля, i раптом з'ясовується, що касирка Аня з цього супермаркету, - i вона показала рукою на магазин, - чекає дитину вiд Юри, мого нареченого.
  - Алло, а ти випадково не чекаєш дитину? Щось ти змарнiла.
  - Я нi, але такi новини даром не обходяться, та ще господиня Вiкторiя Львiвна з'явилася.
  - Новина-всiм новинам новина, i вона мене влаштовує, значить, ви не одружитеся!
  - Швидше нi, нiж так. Вiкторiя Львiвна темнить з квартирами i не вiддає менi ломбард.
  - Алло, а ти Виходь за мене замiж: я не п'ю i люблю тебе з тих пiр, як побачив.
  - Милий Андрiю! Ти насправдi дуже милий, але я ще не люблю тебе!
  - Тобi й колись було мене любити! А зараз ми знайдемо час i все виправимо по частинi любовi. Я не зовсiм бiдний, у мене є двоповерховий будиночок i собака.
  - Собака-це явний доказ багатства. Добре, заходь, поїдемо в твою барлiг.
  - Ось i ладушки! - сказав Андрiй i поїхав приводити будинок в порядок.
  Барлiг таксиста вельми докладно була обставлена меблями. У дворi росли кiлька дерев. Взимку Алла не могла б визначити, що це за дерева, але їх мiцний вигляд вселяв повагу. По володiннях таксиста видно було, що вiн не позбавлений здорового глузду в життi.
  Алла посмiхнулася:
  - Андрiю, можна Я тебе засмучу?
  - Тобто скажеш гiрку правду?
  - Угадавши. Я насправдi в цiкавому положеннi, i батько дитини - Юра.
  - Не продовжуй, менi все зрозумiло, оскiльки Юра тепер з Анею. Хочеш, я тебе обрадую? У мене дiтей бути не може. Так що я тебе вiзьму такою, яка ти є, i це буде наш з тобою дитина.
  - Не Хiло!
  - Алло, ми можемо розписатися у ваш день реєстрацiї. Я в Кипарисi давно живу, мене всi знають. Нам з тобою дозволять вирiшити нашi проблеми з реєстрацiєю шлюбу в короткий термiн.
  - Круто. Прости, Андрiю, я не очiкувала такого варiанту.
  - А я такий, я господарський.
  - Якщо ти ще й спокiйний, то я згодна. Юру менi не потягнути з його вимогами i запитами.
  - Ось i добре! Юрi треба повiдомити наше рiшення.
  - Хоч зараз, - i Алла подзвонила юрi: - Юра! Привiт! У мене є для тебе новина! Я тепер не твоя, я замiж виходжу за iншого чоловiка!
  - Чому замiж виходиш за iншого чоловiка?
  - Ти що, не розумiєш, що ти двоєженець?!
  - Гаразд, кому Я тебе повинен передати, якщо ти чекаєш вiд мене дитину?
  - Андрiю, таксисту.
  - Я тебе йому не вiддам!
  - Кинь знущатися надi мною! Я вже сиджу в будинку майбутнього чоловiка.
  - Вiн багатий чоловiк?
  - I не те щоб так, i не те щоб нi. У нього в будинку добре.
  - Адреса! Говори адресу, де ти зараз знаходишся! Я їду до тебе негайно!
  Алла повернула голову до Андрiя:
  - Андрiю, скажи свою адресу, Юра приїде сюди.
  Андрiй назвав свою адресу.
  Алла повторила адресу в трубку, а потiм сказала Андрiю:
  - Юра мене в тебе не залишить.
  - Подивитися.
  Вони помовчали. Через п'ять хвилин у ворота застукали. Андрiй пiшов вiдкривати.
  У двiр увiрвався Юра. Алла побачила його оскаженiле обличчя.
  - Алла! Ми з тобою одружимося! Аня нехай виходить замiж за Андрiя!
  - Поясни, Юра, в чому справа! Ти сам з нею гуляв i догулявся.
  - Зрозумiй, рiдна моя жiнка! Аня не моя жiнка, вона-жiнка Андрiя!
  - Я вiдмовляюся розумiти, - сказала Алла.
  - Аня менi сказала, що вона чекає дитину. Я з нею поговорив, i виявилося, що ця дитина вiд таксиста Андрiя. Вона так з ним одного разу розплатилася за поїздку.
  - Яка нiсенiтниця! Андрiй сказав, що у нього не може бути дiтей.
  - У нього дiтей бути не може.
  - Помирилися? Дверi вiдчиненi - - образився таксист i вийшов з кiмнати.
  У вiдкритi ворота увiйшла Аня.
  - Андрiю, я вся твоя разом з нашою дитиною.
  - Входь, Аня, дружиною будеш - - спокiйно запропонував Андрiй.
  - Так я вже вся тут - - i вона завезла у двiр величезну сумку на колiщатках.
  Алла i Юра, не озираючись на подiї у дворi, вийшли за ворота.
  - Юра, я так скучила без тебе!
  - А я просто знудився.
  Вiдносини Алли i Юри з кожним днем ставали краще, вони пройшли перiод розбрату i зради, обидва хотiли тепла i затишку. Юра зi здриганням згадував Аню i її крики. Алла згадувала свою поїздку до Андрiя i ще щiльнiше притискалася до Юри. Вони заспокоїлися. У Алли виникло вiдчуття, нiби її в кут життя поставили, оскiльки в ломбард часто приходили невдахи. Андрiй став частiше бувати зi своєю Анею. Вiддушина вiдносин мiж Анею i Юрою майже закрилася. Вагiтнiсть-четвертий кут, так що всi польоти душi притихли. Аня виконувала автоматично всi свої обов'язки по життю, i, якщо час залишався, читала любовнi романчики.
  а не закрутити романс красивий? А не пiдiграти самiй собi? А чи не запустити слова босi по своїй змученої долi? З хмарами стрибнути до узголiв'я, до болем загальмованої душi, ймовiрно, стихне все лихослiв'я, Iль душа розкриється взагалi. Знову пройшло ще одне страждання, дурiсть пробiгла по чолу. Гаразд, перемагає-створення. I до чого нещастя менi, до чого?
  Зимове весiлля зiбрало суспiльство за одним столом. Вiкторiя Львiвна не вiдводила очей вiд Павла, який прийшов в бiлому костюмi, та вiн просто затьмарив собою нареченого в чорному костюмi, що їй дуже сподобалося. Iлля Львович прийшов у легкiй чорно-бiлiй шкiрянiй курточцi i чорних шкiряних брюках. З ним прийшла елегантна Лiана в чорнiй сукнi, з накидкою з норки. Її сiрi очi дивилися тiльки на нього i iнодi на наречену. Наречена Алла в бiлiй сукнi з обробкою з бiлої норки претендувала на лiдерство в суспiльствi по частинi жiночої краси.
  Але Вiкторiя Львiвна! Вона з'явилася в зеленому шкiряному костюмi пiд крокодила або з самого крокодила. За столом було всього три пари, але яких! Незвичайно красивих i зовнi забезпечених. Офiцiанти ковзали нечутно. Вiкторiя Львiвна подивилася на публiку за столом i занудьгувала, всi вони молодi i гарнi собою. Вона згадала, що вона сама з недавнiх пiр вдова звичайна, вiд крику " гiрко!"їй захотiлося плакати, але вона знала один засiб вiд усiх слiз: змiна партнера, нехай на годину, але обов'язкова змiна, нехай на танець, але в її руках має бути нове чоловiче тiло. Вона пiдiйшла до нареченого i запросила його на бiлий танець. Її тiло завiбрувало вiд дотику чоловiка в чорному весiльному костюмi.
  Алла подивилася, як Вiкторiя Львiвна всiм тiлом обняла її молодого чоловiка, i подумала, що спокiйне сiмейне життя її не очiкує, i в той же час вона усвiдомила, що якщо батько її майбутньої дитини в руках господинi, то з цього вона зможе отримати фiнансову користь, i подивилася на Павла. Вiн не сумував, права рука господинi, дивився на неї! Їхнi очi зустрiлися. Паша запросив Аллу! Обидва пiшли танцювати дещо на вiддалi вiд Юри та Вiкторiї Львiвнi.
  За столом залишилися Лiана та Iлля Львович, вони переглянулися i встали одночасно. Три пари два танго поспiль танцювали без перерви, потiм вони зайняли свої мiсця за столом i випили за молодих. Ситуацiя за столом рiзко змiнилася, всi стали говорити, їсти, пити i не думати, хто з ким. Взаємозамiннiсть в життi, як i в технiцi, iнодi необхiдна в деяких шарах суспiльства. У розпал веселощiв в ресторан увiйшла Лiтня пара: це приїхали батьки нареченої. Через п'ять хвилин з'явилися батьки Юри. Їх посадили з батьками Алли. Вони їхали в одному вагонi поїзда i встигли познайомитися, так як часто стояли в коридорi поїзда, а не сидiли в купе. I зовсiм несподiвано в ресторан увiйшли таксист Андрiй i касирка Аня. Юра пiдiйшов до них i запросив їх до столу. Алла оголосила черговий Бiлий танець. Офiцiантам належало об'єднати два столи за час танцiв. Як не дивно, але танцювали кожен своєю парою i чинно сiли за стiл. Люди танцювали, немов грали в командну гру.
  один лише вид стрибучого м'яча дав менi зрозумiти, що тема гаряча. В тобi я бачу боязкiсть i азарт, ти став таким як за вiконний Березень. Пробiжки, дуже рiзкий стукiт м'яча... У кошик ти потрапив не зопалу? Красиво ноги раптом злiтають вгору, ти вiдразу став набагато вище всiх.
  Вiд баскетболу станеш розумнiшим? Але рухаєшся краще. Життя повнiше. Який же висновок? Чую я твiй смiх. Вiдмiнно. Настрiй краще за всiх. Ти пiдiйшов з усмiшкою говориш... Ти пiдiйшов, але серцем ти мовчиш.
  Аня своїм язичком веселила суспiльство, її розповiдi були схожi на анекдоти про весiлля, але цiлком доречнi. Вiкторiя Львiвна дивилася, як Аня раз у раз зверталася до Юри, її досвiд пiдказував, що вони - Сексуальна пара в недавньому минулому. Незадоволене обличчя Алли це тiльки пiдтверджувало. Андрiй, навпаки, очей не вiдривав вiд Алли. Мати Алли це теж помiтила i подумала, що тут її дочцi не нудно. Аня замовкла, на її очi навернулися сльози, про що вона думала, нiкого не цiкавило.
  Iлля Львович пiднiс їй келих шампанського:
  - Дитинко, заспокойся! Весiлля закiнчується, i настає життя.
  Аня випила келих вина i стала спокiйнiше.
  Андрiй подумав, що пора їм з Анею йти, на Аллу вiн надивився i вирiшив, що з нею вiн ще зустрiнеться. У машинi Аня заснула, та так мiцно, що Андрiй був змушений виносити її з машини на руках. Спала вона цiлу добу. Андрiй працював, а коли повернувся, то розбудив її, не питаючи, прокидалася вона чи нi. Витiвка Iллi Львовича зiйшла йому з рук. Порошок графа павича знову був у роботi.
  Коли Яша прокинувся, у нього з'явилася думка, що треба неодмiнно зустрiтися з дiвчиною, адже про неї вiн забув, немов її забрав з собою чуттєвий куля. Вiн згадав, що її звуть Лiана. I остаточно прокинувся.
  
  Дерева ще жовтiли, сонце ще грiло, коли Алла народила трiйню. Вiд такої новини Юра зблiд, почервонiв, випив залпом залiзну банку пива i сiв, де стояв. Алла вiд цiєї новини ще пiд час пологiв знепритомнiла. Її привели до тями. Вона лежала в пологовому будинку i вмивалася б сльозами материнського щастя, якби на це у неї був час. Троє її дiтей лежали поруч з нею палатi. Вона рiзко скинула вагу, i вся вона якось схудла. Юра викликав матiр Алли, вiн став шукати няню. Одяг та iншi речi термiново купували в бiльшiй кiлькостi.
  Мати Алли їхала зi сльозами розчулення на очах: чи то вiд радостi, чи то вiд майбутнiх турбот. Довго думали над коляскою, потiм купили три вузькi Дитячi коляски, середню поставили в одну сторону, крайнi коляски в iншу, i все це приварили на одну основу i поставили на чотири колеса. Очi бояться, а руки роблять. Юра привозив в будинок продукти, купував одяг на замовлення Алли для маленьких i їхав на роботу.
  Лiана запросила Аллу пожити в палацi з дiтьми. Iлля Львович не став заперечувати, вiн терпiти не мiг халати з птахами, а тепер у палацi було не до халатiв, там всi дорослi крутилися в турботi про маленьких дiтей. Юра залишився в мiстi, йому треба було працювати i заробляти грошi для всiєї чесної компанiї.
  Вiкторiя Львiвна вирiшила, що ця трiйня не так вже й погано позначилася на її бiзнесi. Народ йшов в унiверсам, щоб подивитися на батька трiйнi, продуктовий оборот рiзко збiльшився. Лiанi було не до нудьги, вона допомагала Аллi у всьому, на що вистачало сил. Зате мати Алли через два тижнi вiдмовилася допомагати i поїхала зi словами: "Сил у мене немає, Клiмат менi не пiдходить, здоров'я перейшло в стан кризи". Її проводили i бiльше не викликали.
  Iлля Львович став бiльше грошей видiляти лiанi, оскiльки справи в пансiонатi рiзко покращилися за минуле лiто або вiн навчився керувати ними без графа павича. Службовцям у Палацi пiдвищили оклади, так що вони не нарiкали проти присутностi дiтей i перестали боятися звiльнення.
  Дiти росли, їх фотографiї заповнювали мiсцеву газету, жителям Кипариса сподобалося стежити за зростанням трiйнi.
  проходить день за днем. Пустують, грають дiти. З тобою ми не заснемо, ми не однi на свiтi. У них скрiзь справи, стрибки, пробiжки, книжки. I ноги-вензелi виписують лишку. Їм важко просто сiсти, їм краще бiгати, стрибати. I маленьку лестощi, вони не будуть рухати. Їм це нi до чого, для них поки немає лестощiв. Слова є "чому", а iгри, життя вести. Дiтлахи, як завжди, задоволенi i не дуже. А я тебе люблю. Так це, мiж iншим.
  Бiлий теплохiд справно возив туристiв в замок, картинну галерею вiдкрили для вiдвiдувачiв. Лiана купила фарби i, коли дiти спали, малювала. Алла перестала сумувати i долучилася до написання картин, якi продавали в галереї. На картини Алла ставила цiну, а жалiсливi вболiвальники трiйнi купували їх. Жiнки отримали новий iмпульс до творчостi.
  Двi молодi жiнки i службовцi палацу доглядали за дiтьми, i вони росли на радiсть всiм. Вiкторiя Львiвна вважала своїм обов'язком щомiсяця в день народження трiйнi приїжджати i дарувати iграшки. Речi вона не любила купувати для маленьких, а iграшки купувала iз задоволенням, їй було приємно, коли дiти радiли її приїзду.
  Касирка Аня народила одного хлопчика i тихо жила в будинку таксиста Андрiя. Вона одна справлялася з усiма турботами, пов'язаними з доглядом за дiтьми. Андрiй не переставав дивуватися, наскiльки вона працьовита i турботлива мати. Любов перейшла на другий план, якщо на неї взагалi були сили i час.
  У Палацi зробили для дiтей спальню, iгрову кiмнату, їдальню. Всi службовцi палацу, у кого був час, приходили i грали з дiтьми. Роботи вистачало для всiх.
  Юра знайшов няню-професiоналку, справи рiзко зменшилися. Вона так органiзувала побут малюкiв, що всi змогли перепочити, а потiм i вiдпочити i просто виспатися. До цього часу дiтям виповнилося рiк. Юра об'єднав двi квартири i забрав Аллу з дiтьми з палацу, взяв вiн з собою i няню.
  Дiти тепер сидiли з нянькою. Якби вони з нею сидiли! Вони всi троє бiгали i перевертали всi предмети, витягали з коробок всi iграшки. У будинку панував безлад. Алла подивилася на розгром в квартирi, на дiтей, якi постiйно кидалися їй на зустрiч, i сказала:
  - Милi ви мої. Я вас люблю! - i сльози втоми з'явилися в куточках очей.
  Юра звик до дiтей, вiн їх не лаяв за безлад, а просто взяв дитячий самоскид i зобразив збiр смiття. Дiти кинулися йому допомагати збирати iграшки.
  Няня подивилася на дiтей i батькiв i пiшла вiдпочивати.
  не шукаю одобренья людського, i проходить воно стороною, я шукаю стан таке, коли серце не проситься в бiй. I спокiйно, часом дiловито, я йду по полях своїх справ, i немає думки, щоб бути знаменитою. Чоловiк мене ненароком зачепив. А чоловiк мiй-вiн на всьому економний: на собi, на iнших, на справах, зовнi вiн благородний i скромний. Але ось в думках частенько-аллах.
  Схиляюся перед знаннями столiття, а чоловiк ними просякнутий до дна, видно менi пощастило з людиною, не буваю я вдома одна. Ми i поруч, але вiчно не разом, досi iскри часто летять. Ми удвох, ми як рядок з пiснi, нам розлуки-столiття не пробачать. Вiтчим, мачуха-це порожнє, без образи, для всiх говорю. Для дiтей-щастя дуже просте, бути з батьком, я його не корю.
  
  
  Глава 17
  
  Все добре, але у анi рiс син - вилитий Юра! Вiн на нього був схожий бiльше, нiж його трiйня, - це дивовижну схожiсть вловив Андрiй.
  - Аня, а наш син чий?
  - Андрiю, вiн твiй син.
  - Точно, сину мiй, але по вигляду - вилитий Юра, ще б Аллу покликати для експертизи. Вiзьму я сина, поїду до Алли, послухаю, що вона скаже з цього приводу.
  - Андрiю, не роби дурницi! Навiщо ти до неї поїдеш?
  - Для експертизи.
  Алла подивилася на сина Андрiя i випалила:
  - Як твiй син на Юру схожий!!!
  - Я тобi i привiз сина, щоб ти цю думку пiдтвердила. Ой, а твої дiти на мене схожi! Поясни, Алла!
  - Андрiю, милий, а пам'ятаєш, плив Багряний вечiр, i ми любили з тобою один одного, а це нашi з тобою зiрочки.
  - Жарти жартуєш?! Ти в собi?
  - Якi жарти, три синочка - i всi твої! Адже ми три рази поспiль любили один одного за один вечiр, а це повноцiнний результат нашої з тобою любовi.
  - Озвереть можна, тодi давай збирай всiх, i будемо вирiшувати, у кого i чиї дiти!
  - Ти чого? Нехай все буде так, як є!
  - Я вiд трьох синiв не збираюся вiдмовлятися!!! - прокричав Андрiй.
  - Ми дiтей з Юрою пiднiмали, зараз вони самi бiгають, тепер нам легше i без тебе - - промовила Алла.
  Останнi фрази почув Юра, коли збирався вiдкривати дверi в свою квартиру. Вiн остовпiв, потiм посмiхнувся i вiдкрив дверi.
  - Чого кричимо? Чиї дiти? - i тут Юра помiтив сина Андрiя: - хлопчик, як ти на мене схожий!
  - А я що кажу! Давайте призначимо медичну експертизу, - заговорив Андрiй.
  - Трьох синiв змiнити на одного? А дружин мiняти будемо? - пожвавився Юра.
  - Чоловiки, охолоньте, не треба нiчого мiняти.
  - Треба!!! - закричали татусi.
  У дверi подзвонила Вiкторiя Львiвна, вона прийшла в супроводi Павла.
  сьогоднi день народження брата, про це згадають дами двi. Пiд сорок рокiв пiшов крiзь браму, пiшов мiй брат в сузiр'ї дiв. Один був брат i я не тiтка, є тiльки далека рiдня, i пам'ять в давностi потоне, i буду пам'ятати тiльки я, що був мiй брат спокiйний хлопець, укус собаки на нозi, що був i вiн колись в парi, тепер тi дами без нiчого.
  Привiт вiн менi прислав, напевно. I панi, панi вам-привiт! Вiн був до смертi вiрний, в мить вiн покинув свiт. Вiн не страждав i не нудився, вiн перестав iснувати. Вiн удома йшов, потiм звалився, i серця стукiт. Йому не встати.
  Алла вiдкрила дверi i мало не поперхнулася. Гостi пройшли в квартиру з купою подарункiв i побачили чотирьох хлопчикiв.
  - Юра, а один син-вилитий ти! - сказала Вiкторiя Львiвна i показала на сина Андрiя.
  - Цього менi тiльки не вистачало! - закричав Юра.
  Паша зауважив, що атмосфера досить напружена.
  - В чому справа, батьки сiмейств? - запитав вiн бадьоро.
  - Ми дiтей i дружин переплутали - - вiдповiв Юра.
  - Як цiкаво - - заговорила Вiкторiя Львiвна, - давайте розберемося, хто чия дитина!
  - Вiкторiя Львiвна, це правда! Трiйня-дiти Андрiя, а його син - син Юри, - сказала, заливаючись сльозами, Алла.
  - Кошмар, - сказав Андрiй i сiв на стiлець, до цього вiн ходив навколо дiтей.
  У дверi ще раз подзвонили. На порозi стояла Аня.
  - А ось i друга дружина! - весело блиснула очима Вiкторiя Львiвна.
  - Всiм Здрастуйте! Андрiй, йдемо додому, сина годувати пора!
  - А у мене тепер три сини, та плюс ще твiй син! - смiючись, крикнув Андрiй.
  - Не жартуй, вже пiзно, поїдемо додому, - промовила Аня.
  - Аня, а ти що скажеш? Чий твiй син? - запитав навпростець Юра.
  - Всi зiбралися на суд? Не знаю, що тут до мене говорили, але, судячи з усього, правду. I я скажу правду: мiй син-син Юри.
  У дверi подзвонили. У передпокої з'явилися Лiана та Iлля Львович. Вони здивовано дивилися на всiх присутнiх.
  - Число суддiв збiльшилася! - сказала голосно Вiкторiя Львiвна, - тут дуже цiкаво, проходьте. Справа в тому, що ми тут намагаємося знайти батькiв хлопчикiв.
  Раптом всi чотири хлопчики завили, закричали i кинулися до своїх мам. Навколо Алли виявилося троє дiтей.
  Поруч з Анею стояв один хлопчик.
  Андрiй i Юра стояли i дивилися, не вiдриваючи очей вiд жiнок з дiтьми, i не могли вибрати, на яку жiнку їм бiльше дивитися i до якої з жiнок треба пiдiйти.
  Натовп очевидцiв дивилася тихо, даючи можливiсть батькам вибрати дiтей.
  Син Андрiя пiдiйшов до батька i сказав:
  - ТАТО, додому. ТАТО, додому.
  - Нi, це занадто! Аня, пiдемо додому, ти права. Прости мене, рiдна моя жiнка - - замурликав Андрiй.
  Аня розридалася в голос:
  - Люди! Я бiльше не можу приховувати! Андрiй, твiй син - вiн син Юри, повторюю ще раз.
  Син анi розкричався на все горло:
  - Тату, додому! Я додому!
  - Стоп-кадр, - сказала Вiкторiя Львiвна металевим голосом, - все по домiвках, а потiм, чоловiки, здасте аналiзи, якщо у нас не зроблять-зроблять в iншому мiсцi. Генна iнженерiя iснує. Перевiрити.
  Натовп хлинув у дверi.
  - Зупинiться! - заволала Аня. - Я знаю одну ознаку батька мого сина!
  
  Люди зупинилися на сходовому майданчику з подивом в очах.
  - Повернiться в квартиру на хвилинку, - жалiбно попросила Аня i продовжила вже в квартирi: - у мого сина є друга мова, це генетична вада, вiн може бути тiльки у батька дитини.
  Публiка зашумiла з здивованими реплiками.
  - Люди, у мене є друга мова! Менi ще лiкар говорив, щоб я не одружився на жiнцi з двома мовами, - сказав таксист Андрiй.
  - Так хто буде суддею? - запитала Вiкторiя Львiвна. - Я в рот дивитися не буду.
  - Я! - вигукнула Алла, - це мене стосується.
  Алла вимила руки, обполоснула окропом три ложки i подивилася в рот малюковi, Андрiю i Юрi.
  - Оголошую результати огляду! Син Андрiя його, у них однаковi другi мови, розташованi за звичайною мовою.
  - Так, але треба перевiрити дiтей Алли? - запитала Вiкторiя Львiвна.
  - Дiти Алли мої i огляду не пiдлягають, - сказав похмуро Юра, - у них других мов немає, нещодавно ми були у лiкаря, перевiряли їх перед дитячим садком.
  - Усi вiльнi, - сказала Вiкторiя Львiвна останнє слово i пiшла до лiфта.
  Андрiй взяв сина на руки i повiв Аню до виходу.
  - Аня, ти навiщо сир-бор розвела? - разворчался Андрiй.
  - Андрiю, це ти в менi засумнiвався, ось i набув розголосу твоя друга мова.
  Хороший девiз: не пускати в замок стороннiх. Алла його почула i приїхала з трьома синами. Няню Алла з собою не взяла. Андрiй привiз Святе сiмейство на таксi i висадив бiля палацу. Лiана вийшла зустрiчати подругу.
  Дiти двох з половиною рокiв, поки Алла i Лiана вiтали один одного на територiї палацу, втекли в рiзнi боки.
  Алла подивилася вниз, а поруч з нею нiкого не було. Лiанi передався переляк Алли, вона стала дивитися по сторонах, але нiкого не побачила. Чужих людей у палацi не було. Лiана передала по внутрiшньому зв'язку розпорядження для всiх службовцiв: хто знайде дiтей, нехай приводить їх в картинну галерею.
  Лiана i Алла розiйшлися в рiзнi боки Шукати хлопчикiв. Лiана пiшла до птахiв.
  прозора тала вода, вона виблискує пiд променями, вiд сонця вся до дна видно, дорога повниться промовами. Закоханим вторить тонкий лiд, впадає в птахiв ранку розспiви, i пара повiльно йде. Кроки по льоду. Весни наспiви. Всюди тала вода, зелений мох, трава, i гiлки. Вона спокiйно скаже:'так". А повiтря свiже, але дмуть вiтри. Очi блиснуть, як небеса, весна їм мило посмiхнеться. I здригнуться юнi серця, Любов весняна прокинеться.
  Поруч з огорожею стояв один хлопчик, як його звуть - вона не знала, не так часто вона малюкiв бачила. Поговорила лiана з хлопчиком i повела його в картинну галерею, де птахiв на картинах було предостатньо. Алла пiшла до ворiт, якi виходили в бiк моря. Бiля ворiт стояв другий хлопчик, просунувши обличчя мiж прутами огорожi, вiн дивився на воду. Умовила його мати пiти з нею туди, де море зображено на картинах.
  Третього хлопчика привели з гаража, вiн не хотiв вiдходити вiд машини. Знайшов його кухар. Кухар не мiг його умовити картинами, на картинах не було машин, але умовив його пирiжками i повiв через їдальню в картинну галерею. З собою вони принесли цiлий пiднос з пирiжками, слiдом за ними йшла кухарка i несла компот. Добре, що картини висiли вище зростання дiтей, iнакше всi вони були б в жирних плямах вiд долоньок.
  Лiана дивилася на хлопчикiв i дивувалася, як вони пiдросли. Алла була рада, що всi дiти знайшлися, а дверi в зал закрили. Весна набирала силу, i дiти дружно просилися на вулицю. Лiана не знала, як їй вчинити. Вона попросила кухаря i кухарку взяти за руки по одному хлопчиковi, третього взяла вона за руку, i вони пiшли гуляти до моря.
  Алла йшла одна i дивилася вiдразу за всiма. На пляжi подруги переглянулися i мимоволi згадали, як лежали на пiску i крутилися пiд сонцем вiд неробства.
  - Алло, а як ти дiтей в дитячий сад водиш? - запитала Лiана, тримаючи хлопчика за руку.
  - Ох, Лiана, всiх хлопчикiв вiдразу в дитячий сад я не вiдводжу, я їх по черзi вожу: двох вiдведу в сад, одного будинку залишу, щоб вiн вiд дiтей вiдпочив. Няня з ним вдома сидить, i по вулицi вона дiтей не водить.
  - Вибач за дурне запитання: Як Ти їх вiдрiзняєш один вiд одного?
  - Хороше запитання. Ми з року стрижемо всiх по-рiзному.
  - А хто їх стриже?
  - До нас додому приходить перукар з дитячих стрижок, вона i запропонувала рiзнi види стрижок, вона їх пiдтримує. Iншi цей розпiзнавальний знак не вловлюють. Я їх i без стрижок вiдрiзняю, але iнодi замислююся, хто є хто. Родимок у них ще немає, схожi вони дуже один на одного.
  - А як ти з одягом чиниш? Темрява одягу!
  - Не наступай на мозолi, Лiана! Що одяг?! А прання скiльки! На кухнi натягнутi волосiнi, i на них постiйно що-небудь та сохне. Влiтку все на балкон вiшаю, так в суєтi i живемо. Що ти до мене з розпитуваннями пристаєш, краще розкажи, чому у тебе немає дiтей, хоча б одного?
  - Немає У мене дiтей, i вся вiдповiдь. Всi дiти у тебе.
  - Лiана, вiзьми одного хлопчика, того, що ти за руку ведеш. Його Вася звуть, ти його сьогоднi знайшла у пташника. Будь людиною, не на все життя вiзьми, а хоч на мiсяць, а то я кiнцi Вiддам вiд втоми, i нянька погрожує пiти, i вона втомилася.
  - Алла, про що мова?! Я вiзьму Васю на мiсяць.
  - Ось спасибi, Лiана! Ось виручила, - сказала Алла i сiла на лавку.
  - Нi, це я зопалу сказала, що вiзьму. Згадай, ти тут жила майже рiк, i я запам'ятала, що один з хлопчикiв любить птахiв. Знаєш, я не хочу неприємностей, образ i докорiв, якi заслужу вiд тебе через мiсяць. Я не вiзьму Васю на мiсяць.
  - Лiана, Будь здорова, ми додому поїдемо. Вiдвезеш нас до мiста?
  - вiдвезти.
  Алла рiзко вiдiбрала дiтей у кухаря i кухарки. Кричачи, проклинаючи всiх на свiтi, пiшла вона з дiтьми до машини.
  Лiана вислухала її крики i сказала:
  - Алла, вас вiдвезе шофер - - i пiшла в бiк палацу.
  Алла сiла з дiтьми в машину, яка була прикрiплена до палацу ще графом Павлiном для перевезень людей i продуктiв. Слiз у неї не було, в її душi виникло жорстокiсть i думка, що пора б з дiтьми з'їздити до матерi, нехай вона допоможе.
  
  Мати при виглядi дочки з трьома дiтьми сплеснула руками, закусила губу.
  - Проходь, дочко, проходь. Надовго до нас приїхала?
  - Мама, скiльки витримаємо.
  З кiмнати вийшов батько:
  - Онуки, Привiт! Здрастуй, Алла! Баби, я буду з хлопцями гуляти! У мене синiв не було, онуки є! Хлопчики, я-Дiд ваш!
  - Дiд! Дiд! Дiд! - прокричали три карапузика.
  - Я-дiда Iлля Львович.
  - Iлля Львович. Дiд. Iлля Львович - - проговорили дiти.
  - Тату, ти з хлопчиками не впораєшся!
  - Хто це тобi сказав, що я з хлопцями не впораюся? У мене друг є, ми з ним будемо моїх онукiв вигулювати. Ми впораємося.
  Пiсля першої прогулянки Дiд прийшов весь в милi:
  - Алла, ти права! Гуляти з трьома хлопчаками складно, але можна. У одного є подруга, колишня вихователька дитячого садка. Наступного разу пiдемо всi втрьох гуляти.
  Батько Алли давно засвоїв одну iстину: жити чоловiковi в сiм'ї дуже важко, i щоб вижити, треба бути корисним сiм'ї. Вiн давно спостерiгав за чоловiками: хто i чому рано вмирає. I прийшов до висновку: живуть довше тi чоловiки, якi можуть нести не тiльки чоловiчi навантаження, але не уникають i жiночих навантажень, особливо якщо навантаження пов'язанi з дiтьми та їх прогулянками.
  Один приятель Дiда Iллi Львовича та iнсульт пережив через онука. Пiсля лiкування встав, кульгав, але гуляв з онуком, так i гуляє один серед бабок. Дiд Iлля Львович вирiшив не вiдставати вiд хороших дiдiв.
  я проти сивини прекрасного чоловiка, пофарбуйте волосся, на це є причини! Як пригнiчує вигляд сивочолий, як нiби його скинули з Парнаса, як нiби вiн старий душi i кровi, його вже нiщо не турбує! Я проти сивини прекрасного чоловiка, пофарбуйте волосся, на це є причини! Ви будете молодше i сильнiше, i жiнок вiдчуєте ви вiльнiше, i дiвчатка на вас закинуть погляд, i роки полетять як нiби назад!
  Я проти сивини прекрасного чоловiка, пофарбуйте волосся, на це є причини! Дружина i та замовкне уражено, i вдалину подивиться якось вiдчужено. Вона раптом скаже: "Боже, Ти хороший! О, милий, я люблю, одяг скинь!"
  До дiда Iллi Львовича на прогулянцi пiдiйшов молодий чоловiк, вони впiзнали один одного. Молоду людину звали Вася, вiн був однокласником Алли. Хлопець ще не одружився i тепло згадував Аллу. Дiти до нього так швидко прив'язалися, що незабаром бiгали за ним ланцюжком. Вiн тiкав вiд них, грав i пустував, носив їх на своїх широких плечах. Дiти вiд радостi спiлкування з веселим i сильним дядьком, якого знає їх Дiд, змiнилися на очах: перестали вередувати i виконували всi накази Василя.
  Дiд привiв спокiйних дiтей додому: вони не пустували, самi зняли з себе одяг, дружно пiшли мити руки, сiли за стiл i з'їли все, що їм в тарiлку поклали.
  - Дiд, признавайся, чим дiтей опоїв? Вони як шовковi стали!
  - Зустрiли Василя, вiн з ними грав, i ось результат!
  Алла згадала номер телефону Васi i подзвонила.
  - Вася, Привiт, це Алла! Дякую за дiтей. Вони такi хорошi повернулися з прогулянки!
  - Алло, радий чути твiй улюблений голос, виходь завтра з дiтьми пiсля денного сну гуляти. Зустрiнемося в пiсочницi!
  Наступного дня дiти, як на свято, збиралися на прогулянку. Василь чекав їх з трьома великими пластмасовими самоскидами. Дiти дружно взяли по машинi i стали їх возити.
  Василь обiйняв плечi Алли:
  - Я так сумував без тебе!
  - I менi тебе не вистачало, менi так дiсталося в життi пiсля пляжного вiдпочинку!
  - Ти надовго приїхала?
  - Як вийде, я не загадую.
  - Залишайся!
  - Скажеш! Там у них батько рiдний, там у мене квартира.
  - Алла, не мелочись. У мене велика квартира, я один живу.
  - Вася, ти всерйоз? У мене три сини! Вони ще маленькi.
  - Сини у тебе хорошi, ти ж не знаєш, що я в армiї на пiвночi служив i був пов'язаний з радiоактивними елементами. Менi ще в армiї сказали, що дiтей у мене не буде. Зовнi я здорова людина i можу бути потрiбним тобi i дiтям.
  - А якщо я погоджуся?
  - Я не вiдмовлюся вiд своїх слiв. Твiй батько славно з онуками гуляє, вiн буде нам допомагати. Твої батьки заперечувати не будуть.
  Юра пiсля вiд'їзду дружини i дiтей став приходити в себе i бiльше думати про роботу. Вiн обiйшов всi магазини в мiстi, подивився, в чому його супермаркет вiдстає вiд iнших магазинiв. Вирiшив вiн пiдвищити престиж магазину.
  < / i>не думаю, що Ви випадковий камiнь, але вiн допоможе висiкти в серцi полум'я. Пiду я до вас для першого знайомства i прикинуся таємничою ланню. А може, ви прийдете на день i сядете на крiсло, на пеньок? Я розмов, право, не люблю! Любов таку докорiнно погублю!
  Бути може, нас об'єднує справа, а вже потiм ми згадаємо наше тiло? Але з такої любовi так мало толку! Нi, покладу, як камiнь, Вас на полицю своїх колишнiх, шалених спогадiв, без нових i приємних побачень. Я припинила цiлуватися, в мiкробах життя обнiматися.
  Аня вийшла на роботу, її син пiшов в сад. Аня знову крутилася поруч з Юрою, якщо з'являлася така можливiсть. Йому з нею працювалося легко i спокiйно.
  Вiкторiя Львiвна зустрiлася з Лiаною:
  - Погано, Дуже погано ховати себе вiд суспiльства. Або що-небудь сталося i ти замовчуєш? Ось кажуть, що до тебе Алла з дiтьми приїжджала, та пiсля тебе поїхала з дiтьми до матерi i там знайшла собi нового мужика, або старого, я ще не розiбралася.
  - Дякую за новину. Так, Алла приїжджала сюди з дiтьми. Вона хотiла Васю менi залишити на мiсяць, але я вiдмовила їй, сама не знаю чому. Хоча нi, знаю. Васею ще звали її хлопця, вона з ним гуляла до першої поїздки в Абрикосiвку, його в армiю взяли на пiвнiч, а ми з нею приїхали сюди.
  - Значить, його Васею звуть? Схоже. Юра менi сказав, що Алла живе у Васi, а я вiдразу не зрозумiла. Лiана, так ти чого страждаєш? Ти правильно вчинила, що братiв не розбила на рiзнi частини.
  На територiю палацу заїхала машина Юри.
  - Юра, привiт, сьогоднi день вiзитiв, - сказала йому Лiана, подивившись услiд чоловiковi Iллi Львовичу.
  - Лiана, я бачив машини Вiкторiї Львiвни та Iллi Львовича. Ти, напевно, вже нiчого менi не захочеш говорити.
  - Тебе хвилює питання, чому Алла поїхала? У неї є друг Вася, вона у нього живе разом з дiтьми. А ти Вiдпочивай. Вона повернеться. Василь-хороший хлопець, але вона його не любить. Просто дружили вони зi школи. Мати її-жiнка слабка, з дiтьми Алли вiдмовилася сидiти, а Василь взяв вiдпустку. Вiдпустка скiнчиться, i вона повернеться.
  - А ти звiдки все знаєш? Менi її покарати за зраду?
  - Нi, зроби вигляд, немов вона у мами своєї була, а ти Вiдпочивай, сил набирайся.
  - Тодi я поїхав додому. Я бачив спину Iллi Львовича, Привiт йому.
  Вдома Вiкторiя Львiвна подивилася на Павла i вирiшила йому не нагадувати про його любов до лiани, закiнченої вельми безславно.
  Iлля Львович пiсля плавання в басейнi несподiвано пiдiбрiв до лiани. Вiн пiдiйшов до неї близько, поцiлував в щiчку i сказав:
  - Лiана, ти нi в чому не винна! Будемо жити, як жили.
  - Добре, якщо у нас вийде, - сказала лiана i пiшла в свою майстерню, звiдки вона в цей день вийшла.
  Рiк Василь прожив один у своїй великiй квартирi. Перший час вiн радiв Аллi та її дiтям. Вони внесли в його життя повноцiнне iснування. Вiн взяв на роботi вiдпустку на мiсяць, i ця вiдпустка скiнчилася. Життя в будинку рiзко погiршилося. Алла одна з трьома дiтьми не справлялася, в сад дiтей не могла влаштувати.
  Аня в будинку Юри вирiшила навести свiй порядок: переставила меблi, змiнила штори, покривала. Квартира набула примiтивного вигляду, немов впала на порядок своїм зовнiшнiм виглядом. Готувала вона чудово i багато, але все це було не на його смак. У лiжку вона постiйно смiялася i говорила, при цьому вiн не вiдчував до неї фiзичного тяжiння.
  я тебе любила ледве-ледве, а любити не могла, ми з тобою салатику поїли, все потiм прибрали зi столу. Ти сказав:'пiдемо i погуляємо". Я без зайвих слiв пiшла з тобою, ходимо ми по лiсi, розмiрковуємо, а в шлунок стогне, як прибiй. I пiшли з тобою по магазину, Там продуктiв цiла гора, i набрали цiлу корзину, i додому нести її пора. Ось тепер дiйсно поїли, i знову забулися на лiжку.
  Василь не витримав бардак у своєму будинку i накричав на Аллу. Алла зiбралася i поїхала з дiтьми до Юри. У своїй квартирi вона виявила Аню. Алла все своє роздратування зiрвала на нiй. Аня зiбрала речi, взяла сина i повернулася додому. Юра прийшов додому пiсля роботи i побачив Аллу разом з дiтьми. Вiн щиро зрадiв їхньому приїзду. Дiти були щасливi знову бачити свого батька i повзали по ньому з усiх бокiв.
  У невеликому залi ресторану вiдбувся концерт престижного спiвака, вся елiта мiста зiбралася на концерт. Дiаманти Виблискували на голих шиях i вухах, частково прикритих волоссям. Вiдкритi плечi дам свiтилися дорогою доглянутiстю. Чорний колiр в одязi чоловiкiв переважав, злегка вiдтiнений бiлими сорочками з алмазними шпильками в краватках.
  вiд насолоди в звуках застигаю i в музицi Чайковського тону, пiд переливи звукiв точно знаю: переходжу я в класикiв країну. На сторонi класичних звучань поглиблена я в мудрiсть наших днiв, Шекспiра променисте визнання вiддаю перевагу логiцi пристрастей. Є в звуках музики природа i краса лiсових гiлок, вона застигла в снiгових склепiннях, i в музикальностi людей. I сила пристрастi вiчної теми протягує крiзь нотнi листи, але заглушають їх системи, i електроннi хвости.
  Паша з великим iнтересом оглядав зал в надiї знайти лiану. Вiн з радiстю зазначив, що Iлля Львович знаходиться в залi, але поруч з ним сидiла молода дiвчина, нiчого спiльного не має з Лiаною. Вiн насупився i вирiшив почекати, не втрачаючи з виду столик Iллi Львовича. Вiкторiя Львiвна сидiла поруч з Павлом, вона помiтила його пошуки лiани, а в душi порадiла, що її постiйна суперниця покинула мiсто.
  - Паша, кого ти шукаєш в цьому залi? Спiвак зараз з'явиться на сценi, сцена перед твоїми очима.
  - Вибач, Люба, але я не бачу лiани поруч з твоїм братом.
  - Вiдстаєш вiд життя, рiдний, у них з Тором стався обмiн дружин.
  - Не зрозумiв.
  - Ти що, тупий? Iлля Львович взяв у Тора на правах господаря його Еллу, а йому вiддав пiсля першої ночi лiану у вiчне користування.
  - Вони ж люди, а не предмети!
  - Милий мiй, значить, дами на обмiн погодилися. Лiани в мiстi немає, її Тор вiдвiз до себе.
  - Менше мрiй, менше слiз, так i мало статися, - пробурмотiв розгублений вiд новини Паша.
  Вiкторiя Львiвна подивилася на Пашу i нiчого не додала. Блискучий спiвак з'явився на сценi. Очiкування, необхiдне для знайомства з залом, закiнчилося.
  Але Паша продовжував дивитися в зал. Його друг Юра сидiв з Анею, веселим кучерявим створiнням, а Андрiя i Алли не було.
  - Вiкторiя Львiвна, - прошепотiв Паша, - Юра з Андрiєм теж одружилися?
  - Нi, що ти, рiдний. Алла поїхала до свого шкiльного друга, а Юра забрав у Андрiя Аню разом з сином, - прошепотiла Вiкторiя Львiвна у вiдповiдь.
  На них осудливо подивилися з сусiднього столика, i вони примовкли. Вiкторiя Львiвна уважно подивилася на Павла: красивий тридцятирiчний чоловiк в бiлому костюмi, в бiлiй сорочцi i бiлих туфлях був найчарiвнiшим i iмпозантним в цьому залi. Вона задоволено подумала, що всi його грiхи можна великодушно пробачити за чарiвну зовнiшнiсть.
  В цей же час в ресторанi Пiвнiчного готелю з'явилася чудова пара: Тор i Лiана. Вони настiльки пiдходили один одному i так чудово виглядали, що вся публiка в залi як по командi повернула до них свої голови, вiтаючи їх кивками, вигуками подиву i захоплення. Тор наполiг, щоб Лiана прийшла з ним в ресторан, де вони вперше вiдчули тяжiння один до одного. До них пiдiйшла Клавдiя Карлiвна, привiтала з поверненням i помiтила Тору, що Лiана стала приголомшливою жiнкою, що вони - славна пара.
  У сусiдньому мiстечку Василь i Алла вирiшили вiдзначити мiсяць свого спiвiснування i разом з дiтьми прийшли до мiсцевого швидкiсного громадського харчування. Тут вони замовили для дiтей виступ клоунiв, якi дiтям подарували подарунки за рахунок Василя. Вся публiка вiльно i мимоволi дивилася на задоволену життям пару з трьома дiтьми.
  жив чоловiк, злетiв злегка над загальною суєтою. Я молодий була легка, а, в общем-то, святий. Долю свою Вiн дав iнший. Вона йому милiше, i брови у неї дугою, i в дiях смiливiше. Вiн тiльки думає:"вона". А перед очима-я.
  Я в його думках, я одна, нi кобра, нi змiя. Люблю його i не люблю. У пургу чистi снiги. I нi про що я не молю - Пурга в Квiтень лягла. Пiшов у роботу з головою, там багато вiрних дум. Не проходьте стороною, у нас єдиний розум.
  Захопленi погляди вiдвiдувачiв обiгрiвали Аллу, Василя i трьох однакових хлопчакiв з рiзними стрижками. Як це не здасться дивним, але Алла вiдчувала себе поруч з Васею добре i комфортно, i дiти його слухали. Вдома панував вiдносний порядок, i вона з жахом згадувала про колишню свого життя з Юрою i про повернення навiть не думала.
  Темно i холодно в душi i на вулицi. Дикий рев дитини оглушив весь простiр примiщення. Вася примудрився впустити на себе шафу. Шафа, новий i модний, впав на такий же шафа своєю верхiвкою, в результатi дитина опинилася в куренi з шаф, але врятованим i нервовим.
  Вiн кричав, кричав i раптом затих бiля тарiлки з макаронами. Алла подивилася в дзеркало i побачила своє набрякле обличчя. Десь такий набряк обличчя вона вже бачила i згадала: у її мами був такий набряк обличчя вiд медової маски.
  О, це вона вчора купила медовик, з'їла його майже весь на одному диханнi i набрякла. Очi змiнили свою форму пiд напливом столiття. Вася їв улюбленi макарони i поки мовчав. Тихий. Темно i холодно. Вона хотiла Василю написати листа. Написала i стерла. Якщо вона Васi що-небудь напише, вiн з'явиться негайно власною персоною, а це недозволена розкiш, а шкода. Вася-молодший з'їв десяток макаронних завиткiв i побiг у ванну з криками:
  - Мамо, я люблю тебе!
  Юра поїхав з двома iншими дiтьми до своєї мами на побивку. Васю вiн недолюблював, чи то ревнував до великого Васi, але з собою його не взяв. Вася-молодший теж бiльше любив Васю, нiж Юру. Вася заснув.
  тиша одягнена в iнiй запорошених лiсiв, з'явилося багато лiнiй в темрявi зорi годин. Паром в повiтрi дихання: тут моє, а там твоє, i щасливе визнання звило хмарка своє. Чи не прокинувся син наш малий, зростанням вiн вже з тебе, вiд своїх зiзнань шало спить вiн вранцi, життя люблячи. Дочка на бiк повернулася, в нiй отроцтво кипить, на канiкулах уткнулася вся в подушку, як в магнiт.
  I свiтанок забарився БIГ свiй, нехай посплять сьогоднi дiти, i срiбним листям на дорозi нас привiтав. Я люблю хвилини цi, коли ми йдемо удвох, коли життєвi мережi разом ми з тобою плетемо.
  
  
  Глава 18
  
  Алла подивилася в дзеркало, потiм вiдвернула вiд нього обличчя з повною безнадiєю, але з надiйною, що набряк на обличчi пройде. Алла взяла в руки телефон, набрала номер лiани:
  - Лiана, Привiт, У тебе є хвилинка? Вася спить. Юра з дiтьми поїхав до своєї мами. А у мене набряк на обличчi.
  - Зрозумiло, сидиш одна вдома i страждаєш.
  - Знаєш, Лiана, кажу тобi як на духу, сумно менi щось, чи що, до Васi рвонути, коли набряк з обличчя спаде? З Юрою у нас все погано. О, я ж не залишила четверту дитину...
  - Ти менi про четверту дитину нiчого не говорила.
  - А чим хвалитися? Приїхала я вiд Васi, вигнала з дому Аню. Вона тут у Юри прижилася, поки мене не було. Прийшов додому Юра i зробив менi четверту дитину. А ти знаєш, вiзьму я завтра одного Васю i поїду з ним до iншого Васi, а ти скажеш юрi, що я до матерi поїхала.
  - Алло, мене не вплутуй у вашi справи.
  - Обережна ти стала! Гаразд, сама йому скажу. Поки - - сказала Алла i поклала телефонну трубку.
  Вася пiдкинув голову, наче й не спав, закричав, заверещав. Слiз з лiжка i забув, що майже спав. Вереск i крики на порожньому мiсцi. Алла згадала, що Вася з ним справлявся однiєю лiвою, i вирiшила вранцi обов'язково виїхати до нього. Вася-маленький бiгав по квартирi, кричав, лiз у всi дверi. Один за всiх розшумiвся.
  Вранцi Алла подивилася на себе в дзеркало: набряк дещо зменшився, зробила маску на обличчя i стала збирати речi. Вася прокинувся i особливо не заважав зборам своєї мами. Вiн набрав iграшок цiлу сумку, немов допомагаючи їй. Алла частину iграшок вийняла, iншi взяла i сказала:
  - Спасибi цьому дому, пiдемо до iншого - - i, взявши, за руку сина вийшла з квартири.
  Притулю я голову до свого плеча, не заплачу голосом, в хмарах лечу. Життя не зупиниться без твоєї любовi, буде щастя нове, хмарка, лови!
  Кину тобi пригорщу стареньких грiхiв, було багато гiркого в щастя хмар. Нi ж моєї матусi i батька вже немає, немає i чоловiка милого, весь охолов їх слiд. Снiгом запорошено смуток, туга моя. Я тобою кинута, сиротинка я. Горе, горе гiрке, на моєму плечi, голова - то горда, посмiхнуся свiчцi.
  Легкий снiг лiг на їх слiди. Життя тривало. Природно, дорога без Андрiя не обiйшлася. Андрiй помiтив Аллу i Васю, вiн зупинив поруч з ними машину.
  - Алло, куди ти знову зiбралася їхати вiд своєї долi? - запитав Андрiй, вiдкриваючи Аллi дверi машини.
  - Андрiю, чого питаєш? До мами їду.
  - Вона тебе чекає не дочекається! Не повезу я тебе!
  - Я тебе сьогоднi не викликала, ти сам зупинився.
  - Знаєш, моя хороша, йдемо, я вас додому вiдведу. Ти не знаєш, що Юра звiльнився з унiверсаму i повернувся додому? Так моя Аня менi все розповiла. Пiсля подiлу майна Вiкторiя Львiвна стала гнобити Юру, вiн i звiльнився. Йди додому, а то Вiкторiя Львiвна i вашу квартиру оприбутковує, а ти виходь на роботу.
  - Андрiй, ти прав! Менi треба працювати! Юра сам знає, що робить. Допоможи додому речi вiднести.
  - Йдемо, кохана! I не перечь панi Вiкторiї Львiвнi, якщо їй на очi потрапиш!
  Юра повернувся додому, де не був останнi роки. Там його майже не чекали. Квартира батькiв йому здалася маленькою i старою. Мати видiлила йому кiмнату. Дiтей поклали на диван. Юрi принесли розкладачку.
  Мати зустрiла сина з двома онуками i запитала:
  - Син, ти надовго до нас приїхав? А чому ти з дiтьми з'явився i без Алли?
  - Мамо, як вийде, я звiльнився з унiверсаму. Вирiшив, що так буде краще. Я пiду працювати. Дiтей в дитячий сад Вiддам.
  - Юра, ти тут прописаний, ми тебе не виписували, а дiти твої у нас не прописанi, в сад їх не вiзьмуть.
  - Мамо, це ти серйозно кажеш? Ось потрапив! Мамо, А ти з дiтьми не посидиш? У мене виходу немає! Нiде менi там працювати. З Вiкторiєю Львiвною я не порозумiвся.
  - Юра, залишайся. Чи не вижену я тебе з дому, влаштовуйся на роботу.
  Пощастило Юре на цей раз. Один старий приятель За останнiй час став директором фiрми i взяв Юру до себе на роботу на пристойнi грошi. Але Юра в унiверсамi багато забув, наганяти було важко. Додому вiн практично не заходив, перший мiсяць весь час був на роботi. Дiти бабусю не слухалися. За мiсяць вона дуже втомилася i подзвонила Аллi:
  - Алла, що менi робити? У садок дiтей без прописки не влаштувати, а Юра все працює.
  - Спасибi, що менi дали перепочити. Значить, Юра на роботу влаштувався? Гаразд. Не знаю, що i робити! Я вийшла на роботу. Вася ходить в дитячий сад. Вiзьмiть няню собi в допомогу на грошi Юри.
  - Нянi нам ще не вистачало! У нас квартирка маленька. Де дiти прописанi?
  - Дiти в Кипарисi народилися, а прописанi разом зi мною, за мiсцем моєї прописки. У мене обласна прописка. А ви згадаєте, ми хотiли у вас дiтей прописати, та Ви вiдмовилися.
  - Так я думала, ти дивишся не на мого Юру, а на столичну прописку!
  - Господи! Трiйня! Не знаю, що менi i робити! Пропишiть їх тимчасово.
  - Добре, Алла. Вася - вiн самий буйний з трьох, тобi нелегко, а ми впораємося.
  Юра знайшов молоду няню в допомогу своїй мамi. Дiвчина пiдробляла, навчаючись в педагогiчному iнститутi. Вона не сперечалася з бабусею, використовуючи педагогiчнi прийоми виховання, легко справлялася з двома вельми слухняними хлопчиками.
  замети зменшуються пiд краплями дощу. I небеса обертаються, роками шелестячи. Дерева сiро-чорнi стоять з крапеллю-блиск. I доктора вченi проходять їх як лiс. Все сiро-буро-Чорне, i бiлi снiги, але тануть, як нiкчемнi, вуаль води легка. Туманом iнiй стелиться по марту, немов кiт, i труби дивляться стелами серед хмарних болiт. Дороги стали голими без снiгу i води. У заметах нiшi порожнистi, тепла вони слiди. I в РАГСи ходять групами, всiх тягне на затишок. Хочуть всi бути подружжям, коли серця спiвають.
  Брати Валерiй i Вiталiй дружили мiж собою i не сварилися через дрiбницi. Вася серед них завжди був третiй, самостiйний. Дiвчину все незабаром звали по iменi: Iра. Вона гуляла з дiтьми раз на день, другий раз з ними гуляла бабуся. Бабусi, що сидять на лавочцi, їй доповiдали, як з її онуками гуляє Iра. Дiвчину хвалили i вважали дружиною Юри. Юра до Iри не чiплявся, а ось сам вiн їй дуже подобався, рiзниця у вiцi у них була рокiв десять. Ситуацiя звичайна.
  На пiвднi Алла втягувалася в трудовi буднi. Весна вторгалася в її краї. Народ полетiв на пiвдень. Роботи додалося. Вася ходив в дитячий сад в одну групу з сином Андрiя. Сини подружилися. Алла з Андрiєм одного разу разом вийшли з дитячого садка. Сини бiгли попереду їх, обганяючи один одного. Вони зайшли в маленький парк, сiли на лавку. Дiти гойдалися на гойдалках. Пташки спiвали над їх головою. Аня сумувала за Юрою, їй говорили, що Алла з Андрiєм часто ходять разом, але проти цiєї дружби у неї сил не було. У неї з'явилася думка з'їздити до Юри. Жiнка набрала номер телефону Юри.
  - Юра, коханий, я так сумую без тебе! Дорогий мiй чоловiк! Твоя дружина i мiй чоловiк дружать разом з дiтьми, а я їм заважаю. Можна Я до тебе приїду?
  - Не боїшся, Ганнуся? Приїжджай! Чекаю, зустрiч!
  Андрiй привiв сина додому i побачив цiкаве видовище: всi речi лiтали по квартирi, а деякi залiтали в розкритi пащi сумок.
  - Аня, що сталося?
  - Нiчого особливого, я їду в гостi до Юри. Алла за вами догляне, вона з трьома дiтьми справлялася, а вже з двома як-небудь впорається. Правда, син?
  - Так, мамо, тiтка Алла з нами впорається.
  - Ось i син за неї! Син, Я не ображаюся, я тебе люблю! Андрiй, всiх возиш, Вiдвези мене до вокзалу! - Аня присiла, струсила сльозу.
  - вiдвезу! Захочеш повернутися-чекаємо!
  Юра на вокзалi зустрiв Аню, зрадiв, привiз її до себе додому.
  навiщо потрiбнi в Москвi машини, коли кругом однi "не можна"? Потiк машин досяг вершини, i без стоянок все ковзають. Стоять Будинки, Архiтектура, зносити - не можна вони цiннi. Зупинись-i ти скульптура, вiддай зарплату в Пiвцiни. Яке моторошне рух панує скрiзь, де тиша була колись недiлею, де свiтом правив старшина. Тепер авто все на екранах, i дивляться, де є пробок мережу. А скiльки слiв в машинах лайливих! Все за столiття не перелiчити. Прости нас, Мiсто, ти не Маниш. Шарудить, шарудить з усiх бокiв, потрiбнi величезнi"Манi"! - кричить з дерев частина ворон. А вихiд є, коли без стоянок, пiдуть машини по кiльцю? А може бути запитати селянок: "потрiбна корова до їхнього палацу?'
  Його дiти полетiли до неї i сiли на колiна. Жiнка обняла хлопчакiв, пошарпала коротко обстриженi голови.
  До кiмнати увiйшла Iра i здивовано подивилася на жiнку:
  - Вибачте, я думала, їхня мати приїхала.
  - А ти хто, милочка? Юра, ти знову зайнятий?
  - Нi, Аня. Це Iра, вона студентка i няня у вiльний час.
  - Вже й Аня. Вiдпусти мужика, вiн вже жiнку в iншому мiсцi знайде!
  Аня встала. Хлопчики сповзли з її Колiн. Вона схопила свої сумки i вискочила на вулицю. Пiдняла руку, машина зупинилася i повезла жiнку до вокзалу. З дверей пiд'їзду вибiг Юра, а машини вже i слiд прохолов.
  
  Аня наступного дня приїхала додому. Вдома не було нiкого, ввечерi вона сама взяла сина з дитячого садка. Хлопчик до неї притулився i заплакав, заплакала i Аня.
  Пiзно ввечерi приїхав Андрiй:
  - Як поїздка? - запитав вiн дружину. - Швидко повернулася, не зустрiли?
  - Зустрiли, але у хлопчикiв вже є нова мама!
  - Спритний Юра! Алла знає?
  - Вiн ще сам не знає. У нього є Няня Iра, молода дiвчина.
  - Треба Аллi сказати. Попередити її.
  - Праведний який! Турботливий ти, але про iнших. Сама дiзнається, якщо захоче.
  Алла прийшла в дитячий сад за Ваською i вiд виховательки дiзналася, що Аня сама забрала сина. Вона подзвонила чоловiковi:
  - Юра, що там у тебе сталося? Хто з дiтьми сидить?
  - Алло, ти ж знаєш, що з дiтьми сидить моя мама.
  - Не вiрю, рiдний. Якщо Аня втекла вiд тебе, значить, у тебе є iнша жiнка. Суперниця наша.
  - Є Няня Iра. Студентка.
  - Ось вона! Щастя вам двом! - сказала Алла i кинула трубку телефону.
  Задзвонив телефон. Вона взяла його, але це був не Юра, а Андрiй:
  - Алла, у Юри є жiнка.
  - Знаю, Андрiю, але я їм не суддя i до них не поїду.
  - Тобi виднiше, але я до тебе приїхати не можу, Аня повернулася.
  - Андрiю, тебе Я не кличу, ми з Ваською однi поживемо, - сказала Алла i поклала трубку телефону.
  Полежала Алла трохи. До неї на лiжко забрався Васька:
  - Мамо, подзвони Васi, я з ним хочу поговорити.
  - Ти маєш рацiю, Вася, треба дзвонити великому Васi.
  Вася вiдразу взяв трубку, немов чекав дзвiнка.
  - Василь, це я, Алла. Ми з Ваською однi, нас все кинули i замiну знайшли. Приїжджай до нас на все життя.
  Мороз-Червоний нiс заволодiв повнiстю природою. Вiтер пронизував будинки. Життя пiдкорялося морозу. Вiкна в автобусах, замороженi рiвним шаром без вiзерункiв, закривали вигляд вiдчайдушним пасажирам, що їхали в найтеплiшому одязi. Святки. Водохресний мороз. Морози вдарили на рiдкiсть мiцнi.
  Юрi постукали в дверi i запропонували пару мiшкiв картоплi. Сiм'я у нього збiльшилася, картопля завжди потрiбна, вдома жодної штучки не залишилося. Привезли їм мiшок картоплi, кинули її на сходовому майданчику, i по звуку бабуся зрозумiла, що вона морожена. Iра разом з нею вибiгла подивитися на картоплю.
  - Треба її розрiзати i подивитися.
  Взяла Iра нiж, помила одну картоплю, розрiзала, а вона на розрiзi вся проморожена. Хлопець стоїть над двома мiшками замороженої картоплi i не хоче вiрити, що ось вона, така велика i велика, а проморожена, i не на вулицi адже картопля стояла. Потiм вiн подивився на Iру i сказав:
  - Iра, ти тут довго ще жити будеш?
  - Поки я їм потрiбна, не пiду. А ти картоплю заморожену продавай.
  - Та я не знав, що вона замерзла!
  - Це твоя справа, менi треба дверi закрити, до побачення!
  Юра перший раз принiс додому повноцiнну зарплату. Заплатив Iрi за роботу, вiддав мамi на продукти i на особистi витрати. Дами повеселiшали. Дiти отримали новi iграшки з пультом управлiння. Не вистачало йому машини, але в морози про машину можна не думати. I про Аллу вiн намагався не думати, Юра був упевнений, що вона згадає Васю, а не його i Андрiя.
  як все просто. Крiзь перепони я пройшла до тебе, немов йшла крiзь барикади по самiй долi. Посмiхнувся промiнчик щастя, посмiхнувся ти. Нехай перепони були частi, але знайшла я тил. Розумiєш, немов роки вiдiйшли назад, нiби зустрiла Схiд, i пройшов захiд. Я йду до тебе крiзь думки, з тобою думка одна, немов минуле ми змили, i дiйшли до дна. Ми залишилися з тобою разом, просто я i ти. Це наше з тобою мiсце, ти ж не охолов...
  Лiана та Iлля Лис заспокоїлися. Вони вирiшили купити яхту Вiкторiї Львiвнi в особисте користування для перевезення пасажирiв з Абрикосiвки на пляж, на винний заводик, в пiдводне кафе. Лiана купила собi яхту типу катера i дуже любила вiдвiдувати пiдводний ресторан, де вона згадувала графа павича i дивилася на морський пейзаж.
  Якось до лiани на яхту пiднявся Тор, вилитий граф Павич в молодостi. Вiн прийшов весь в бiлому, немов граф Павич, а вона навiть нiкому не розповiдала, як виглядав граф в ту першу поїздку. Так, було в Торi щось аристократичне. Вiн передбачав її бажання i не робив їй зауваження. Iлля Львович помiтив їх дружбу, але нiяк її не коментував. В одну з поїздок Тор подарував лiанi намиста з великого натурального бiлого перлiв. Вона взяла їх в руки, i їй так захотiлося їх викинути в море! Лiана витримала, вона сказала Спасибi i повiсила на груди нове перлове намисто.
  - Я в перли награлася, - сказала вона сумно.
  - Що Вам подарувати?
  - Себе в бiлому костюмi! Ти в ньому чарiвний!
  - Гаразд, врахую.
  Одне залишалося незрозумiло лiанi: що було в тому винi, через якого Паша на пляжi серед скель з нею так потворно вчинив? Вона не витримала i розповiла про любов з Павлом на пляжi i наслiдки цiєї любовi.
  шкiра в сонячних променях розжарилася, стала червоною. Окуну її я в воду, пропливу в нiй, охолоджуючи. А потiм знову пiсок, шкiра висохне, як маска. Знову в воду, знову на сушу, шкiра стягнута, блискуча. Воду просить органiзм, пiдбадьорити б шкiру треба. А душа, що в нiй витає, то снiкає, то зiтхає.
  Приголомшує Сонця яскравiсть, водний i пiсочний ритм. Легкiсть в шкiрi наростає, немов крилами махає.
  Тор вислухав її сповiдь i сказав:
  - Я знаю цей винний завод! Зовсiм випадково моя мати, Клавдiя Карлiвна, працювала на цьому заводi разом з Вiкторiєю Львiвною. За часiв графа павича тим, хто приїжджав на теплоходi, продавали вино з якимось бiлим порошком, саме таке вино випив Паша, i не дивно, що вiн вiд нетерпiння вдарив Вас об камiння того пляжу.
  - Тор, а ти взагалi-то хто?
  - Я? Та я позашлюбний син графа павича, точнiше, Iвана Сергiйовича, мене звуть Вiктор Iванович. Тор-це iм'я для мене придумав сам граф Павич.
  - Але я нiколи не чула твоє iм'я-по батьковi!
  - Це граф Павич так вирiшив, досить мого iменi.
  - А ти на нього схожий! На графа Павлина!
  - Знаю, що схожий я на графа павича.
  - Тому до мене причепився?
  - Нi, так вийшло, видно, смак у нас з батьком однаковий, але ж у вас з батьком нiчого не було?
  - Нi! Було людське спiлкування i нiчого особистого. Менi було iнодi добре з графом Павлiном тiльки тому, що вiн був поруч.
  - Про цю його властивiсть мати менi говорила не один раз.
  - А тобi дiсталося вiд нього спадок?
  - Так, його зовнiшнiсть, вмiння триматися i бути витриманим в будь-яких ситуацiях.
  - Граф Павич про тебе знав?
  - Знав, але виду не показував, вiн допомагав менi з навчанням, допомагав матерi. Я йому вдячний за все i зла на нього не тримаю.
  Сiмейний детектив Iлля Львович Лис сидiв у новому палацi павича i слухав репортаж з яхти лiани. Вiн тепер вiн точно знав, чиїх рук справа отруєння графа павича, вибухи на яхтах, але для покарання Тора у нього не було нiяких доказiв, це i було головне спадок цiєї людини. Прогулянка на яхтi благополучно завершилася.
  посмiхнулося Сонце ненадовго, Ласкаво пригрiло життя людей, заглушило дощовi толки суцiльно з свiжих дощiв. Чудесний. Прекрасна погода оголила руки, частини нiг, замiнила теплову моду, доторкнулася там, де був чобiт. А лiси, могутнi вiд вологи, немов переросли злегка. Ягоди ось тiльки, нiби в лаку, не встигли пофарбувати боки.
  Вiкторiя Львiвна знала про iгри графа павича зi снодiйним порошком, цими iграми i поставила її в глухий кут Тоня. Так що Вiкторiя Львiвна була рада, що в цiй розбираннi з банком вона ще легко вiдбулася. Їй сподобалося, як поводився Паша при загрозi банкрутства, тому вона вирiшила узаконити з ним свої стосунки без свiдкiв, як це було свого часу з графом Павлiном. Нехай у неї буде опора в життi про всяк випадок.
  блискiтки снiгу, хрускiт зими, гiлки лише чорнiють. У iскрах сну прокинулися ми. Вiтри тихо вiють. За вiкном шарудять снiги, їх турбують ноги. Пролiтають так столiття, i скриплять дороги. Ти сьогоднi був iнший, як В рокiв вiсiмнадцять.
  Не торкнуся тебе рукою, тiльки знати менi треба, що пройде лише пiвгодини - крiзь морозний холод прилетиш через лiси в моє чарiвне мiсто. Ти блиснеш своїм вiршем, менi простягнеш Риму, i слова, як снiжний ком, будуть вiтром мирним. Я, як рожевий Схiд, попливу по небу. Блакитне небо-хiд. Ми йдемо в Лету.
  На вулицi лiтав снiг. Небо без проблискiв Сонця накрило землю. В пансiонатi нудьгувала публiка. Iлля Львович блукав по алеї i не знав, чим розважити себе i суспiльство. Пiд сiрим небом сiра публiка йшла на обiд. Вiн згадав добрим словом графа павича, який умiв шурхiт наводити, з ним нудно не було, хоч воскрешай його. З їдальнi вийшла дамочка в короткiй спiдничцi i в високих чоботях з квiточками на високих шпильках. Поруч з нею йшов маленький товстун, схожий на товстий гаманець. Дамочка весело смiялася. Бiляве волосся великими хвилями падало на її груди i плечi. Товстун смiявся їй у вiдповiдь. Вiд такого видовища Iлля Львович посмiхнувся, потiм розсмiявся i подумав, що перед ним актори веселого жанру. Вiн пiдiйшов до симпатичної i веселої пари.
  - Добрий день, я директор пансiонату, ви не могли б дати один концерт?
  Пара у вiдповiдь закотилася в iстеричному реготi.
  - Вибачте, що я такого сказав?
  - Ми не актори, але нас всi приймають за акторiв.
  - Вибачте, але ви чудово разом виглядаєте.
  Пара вiд смiху стала присiдати.
  Дамочка зiйшла до Iллi Львовича:
  - Перше квiтня скоро, пропоную влаштувати день жарту.
  - Спасибi, а ви допоможете?
  - Так, але треба в жарти заманити всiх вiдпочиваючих. З вас-грошi, а з нас - шоу.
  - Я згоден на вашi умови, а можна глядачiв привести не з пансiонату?
  - Глядачiв-будь ласка, з них i збирайте грошi. А тих, хто в пансiонатi мешкає, я буду обробляти.
  - Щось для шоу потрiбно?
  - Нi. Афiшi потрiбнi з текстом " 1 квiтня - День жарту!"
  - Афiшi гарантую.
  Жiнка помахала рукою Iллi Львовичу i разом з товстуном пiшла в свiй номер.
  Iлля Львович подзвонив лiанi I сказав, що в пансiонатi 1 квiтня намiчається день смiху, щоб вона всiх своїх попередила, i попросив, щоб вона афiшу намалювала, а вiн її буде тиражувати. Новину з посмiшкою зустрiла Алла i зателефонувала юрi. Вiкторiю вiн попередив сам. Всi обiцяли приїхати на свято.
  У день жарту до санаторiю потягнулися люди. На входi з них збирали символiчну плату, але сума вийшла значна. Глядачi йшли по алеї пансiонату. Мешканцi пансiонату з'являлися з усiх бокiв, всi вони йшли парами. Пари були самi унiкальнi. Чудовий хлопець йшов з сухонькою старенькою, i вони закочувалися вiд смiху. Величезний товстун з'явився з величезною жiнкою, обидва були такi великi i так смiялися вiд власного спiлкування, що всi, хто на них дивився, починали посмiхатися.
  крила бабки, дим в'є з труби, ясний небосхил, ставок замерзлих вод. Знову я i ти, знову ми не ми, нудно так, зрозумiй, смуток мою уйми. Перебiр любовi, недобiр любовi. Я не бабка, слiз моїх роса спалахне бiля очей. А ти швидко злазь, згинь з моєї долi, ми ж не стовпи. Знову я i ти стали дружно-ми. Перебiр любовi, недобiр любовi. Бабки букет, пелюсток просвiт, i любовi амур, i ми мур-мур-мур. I холодне свiтло, як любовi Привiт. Коли я i ти, одним словом-ми. Перебiр любовi, недобiр любовi.
  Жiнка не пiдвела Iллю, вона переплутала всi пари в пансiонатi, змусила надiти їх саму потiшний одяг, своєю чарiвнiстю i смiхом вона заразила весь пансiонат. Всi, хто з'являвся на територiї, зустрiчали чарiвну блондинку i товстуна i тут же починали посмiхатися. Кавалькада людей пiдiйшла до танцювального майданчика.
  Сонце висвiтлювало строкату юрбу вечiрнiми променями. На маленькiй сценi з'явилася блондинка i товстун. Мiнiатюри в їх виконаннi викликали оглушливi оплески. Натовп глядачiв прибував. Вечiрнiй вiтерець шарудiв афiшами. Iлля Львович всiх запросив до актової зали. Буфетниця постаралася, i кiлька столикiв були заповненi напоями, склянками i бутербродами.
  На сценi спiвала блондинка смiшнi пiсеньки. Товстун викликав на сцену найбiльш смiшнi пари, вiн органiзував мiж ними весiлля, глядачi смiялися. Жанна, подруга лiани, пiдiйшла до товстуна i стала вiдбивати його у блондинки, та страшно розсердилася. Публiка закочувалася вiд смiху. I дiйсно, двi чудовi жiнки i круглий товстун викликали посмiшку.
  Зал стогнав. На сцену пiднялася Лiана, вона вмовляла Вiкторiю покинути сцену. На сценi стояли хорошi мiкрофони, i всi слова розносилися по санаторiю. Iлля Львович Лис пiднявся на сцену i спробував вiдвести лiану вiд смiху в залi, вiн вже вдосталь насмiявся i бачив, що розмов тепер надовго вистачить. Замiсть салюту влаштували запуск голубiв графа павича, на цьому смiх став сникати. Публiка, посмiюючись над собою, стала розходитися.
  
  Зайшла Вiкторiя Львiвна в кiмнату графа павича, i з нервовим тремтiнням штовхнула вазу з букетом з пiр'я павича, що ховали в собi стару антену, i замок павича вибухнув разом з нею. Так здiйснилася остання помста її особистого партнера по життю графа павича.
  Iлля Львович Лис став переглядати номери телефонiв у своєму мобiльному телефонi i шукати лiану. Вiн знайшов її у Павла. Вони працювали разом з Юрою в однiй фiрмi.
   Лис-лисиця рудої мастi. Ох, хитрюча вона! Їй без зайця свiтла мало, їй без зайця життя нудна. Йшов до неї заєць довговухий, вiн прекрасний немов снiг. Прибiг до лисицi без стуку, крикнув тихо їй: "привiт!'
  Лис - лисиця рудої мастi. Ох, хитрюча вона! Без ведмедя свiтла мало, ось кричить йому вона:
  - Гей, ведмiдь, йдеш ти в гору, ношу тяжку несеш, не пiдеш без розмови, i мене з собою вiзьмеш. Зайця ми з собою прихопимо, будеш кумом, заєць - сватом.
  Лис - лисиця рудої мастi. Ох, хитрюча вона! Пiвника для щастя мало, але кличе до себе вона:
  - Пiвник, рiдний, улюблений, Пiдiйди до мене дружок. Голосок почуй мiй улесливий. З'їж вершок иль корiнець. Хочеш зернятко просте? Так пiдемо до мене швидше, будеш жити ти на постої, i бiжи до мене скорiше.
  Лис - лисиця рудої мастi. Ох, хитрющая она. Без собаки свiтла мало, не кличе її вона. Гавкає вiрна собака, i лисицi вона не брат. Адже собака, як бродяга, багато гавкає-толку немає.
  Лис - лисиця рудої мастi. Ох, хитрюча вона! Їй без кiшки свiтла мало, i без кiшки тиша. Кiшка, лапочка рiдна, ти з лисицею однiєї краси, вiд витiвок не страждаючи, знаєш хитрощi Лисицi. Ось i все лисицi друзi: замiсть вовка-друг собака, заєць, кiшка i ведмiдь. Пiвник їм спiватиме.
  
  Лiана, почувши голос Iллi Львовича Лисиця, раптом заспокоїлася i зрозумiла, що даремно металася, зриваючи нерви в рiзних мiсцях. Їй потрiбен Iлля Львович! Вiн-хранитель її спокою! Вона, образившись на Аллу, поїхала до своїх рiдних, але там її мiсце було зайнято. Паша їхати в Кипарис вiдмовився, вiн втягнувся в свою роботу i не хотiв бiльше нiчого.
  Лiана сама поїхала до Iллi Львовича. Новини про вибух у палацi вона зустрiла з повним спокоєм, крiзь яке вона зрозумiла, чому їй було так погано!
  - Iлля Львович, прости, я не знала про загибель Вiкторiї Львiвни, але менi було нестерпно погано! Я як вiдчувала те, що вiдбувалося з палацом. А де картини?
  - Вони пошкодженi, а точнiше вiд них мало що залишилося.
  - А службовцi палацу i птахи, вони живi?
  - У кухарiв був вiдгул. Один Павич живий.
  - Спасибi i за це. Так ти кажеш, хочеш продати цю пiдiрвану землю? I є покупцi?
  - Сергiйко з Тонею.
  - Вони йдуть по слiду i вiдбирають те, що було у графа павича.
  - Ти права. Виникає питання, що пов'язувало графа павича i Тоню?
  - Хороше запитання!
  - Лiана, я люблю тебе!
  - Вiрю, Iлля Львович, вiрю, але я не вiрю, що вибухи закiнчилися.
  - Я викликав мiнерiв, але вони не вловлюють, є дивнi перешкоди.
  - Це граф Павич сердиться!
  - Ти так думаєш?
  - Вiн був велика людина, я вiдчувала його бiологiчне поле, йому зi мною ставало краще, i коли я заснула вiд снодiйного, вiн помер.
  - Ти права, Лiана. А ти не боїшся подивитися на мiсце палацу, на те, що залишилося вiд вибуху?
  - Iлля Львович, можеш менi повiрити, що все буде добре. Але землю продавати не можна!
  - Якщо ти так кажеш, то я не продам землю. Але що на нiй робити?
  - Поки не знаю. Треба викликати археологiв, нехай копають глибше, а заодно ми коректно вiдмовимо Тонi, мовляв, землi державної важливостi i продажу не пiдлягають.
  - Розумниця ти моя! - вигукнув Iлля Львович i захотiв обiйняти дружину, але вона знепритомнiла.
  Лiана прокинулася в одному з номерiв пансiонату, куди її вiдвiз Iлля Львович. Поруч з нею сидiла лiкар.
  - Що сталося? - запитала Лiана.
  - Лежати, голубонько, лежати, у Вас сильне виснаження нервової системи, ми вас пiдлiкуємо i вилiкуємо.
  
  
  Глава 19
  
  . Паша нудьгував вiд самотностi. Вiн зробив для себе висновок, що звик бути у великiй роботi i бути начальником! А тут, у малiй фiрмi, вiн був двiчi пiдлеглим. Вiн подумував про те, що даремно вiдмовив Iллi Львовичу, а вiдмовив через елементарнi ревнощi. Вiн подзвонив йому. Iлля Львович вiдповiв, що з Лiаною погано, що вона лежить в пансiонатi. Паша вiдпросився у свого начальника i поїхав в Абрикосiвку.
   температура, близька до нуля, утримує перли на деревах. А я, коханий, погляд лише ваш ловлю, утримуючи Вас в серцевих ланках.
  Перехворiв, забудь, зупинись! I обурюй, але подумки i млосно, адже ти знову чiпляєш почуття височiнь, замкнися в собi безхмарно i скромно.
  Замкнися в собi, залиш мирську суть, мрiї все втихомири без зволiкання i знову красивою i спокiйною будь, I вiдiйде божевiльне затемнення. Забудь мрiї. Реальнiсть поруч, тут, тобi її мрiями не подужати, i заново все почуття краще суспензiя, ти оцiни потреби, i сили. Я вам потрiбна як повiтря, як вода, а без мене - всi почуття вашi сохнуть. I все ж ви задоволенi не завжди. Температура вище-перли мокне.
  Поруч з Лiаною завжди сидiла лiкар або медсестра пансiонату, її одну в палатi кiлька днiв не залишали. Iлля Львович приходив, посмiхався, розмовляв нi про що, приносив щось смачне i йшов. Лiана вiдверталася вiд доглядальницi i думала про Вiкторiю Львiвну. Такi думки її гнiтили, тодi вона стала пiднiматися, посмiхатися Iллi Львовичу, посмiхнулася вона i Павлу, коли вiн з'явився на порозi її номера. Павлу не вiдразу дозволили з Лiаною говорити, спочатку його запросили в кабiнет директора пансiонату-до Iллi Львовича.
  Iлля Львович i Паша вiдкрили першу виробничу нараду пiсля смертi Вiкторiї Львiвни. Iлля Львович запропонував Павлу керiвництво всiєю нерухомiстю. Паша дав свою згоду на пропозицiю. Вони потиснули один одному руки.
  Iлля Львович запитав:
  - Паша, що сталося з Лiаною?
  - У неї життя вдома не склалося, i вона прийшла до мене з однiєю сумочкою.
  - А ти її i пошкодував?
  - Так, не прогнав, тиждень вона жила в нашiй квартирi, але спали ми нарiзно.
  - А що якщо я повiрю?!
  - Iлля Львович, я радий за вас обох! - серйозно вiдповiв Паша.
  - Хороше. Паша, будинок, який ви побудували з Вiкторiєю Львiвною, дуже хороший, i вiн буде потрiбен нам! Як ти дивишся на те, що я його у тебе заберу?
  - Буду жити в мiстi Кипарисi, в тiй квартирi, де жив.
  - Розумно, там три квартири, скажеш, яку вибрав. Паша, прапор тобi в руки! Приступай до управлiння всiєю моєю нерухомiстю - - сказав спокiйно Iлля Львович i внутрiшньо посмiхнувся, провiвши очима Павла.
  Чоловiк прийшов в номер дружини:
  - Лiана, пропоную тобi жити в будинку, побудованому Вiкторiєю Львiвною i Павлом.
  - Я згодна.
  - Ти не будеш заперечувати, якщо Паша... - i Iлля Львович осiкся. - Нi, нi, все нормально, - Iлля Львович не змiг продовжити фразу, разом Павла i лiану вiн не хотiв згадувати.
  
  Пiсля вибуху в палацi павича i зникнення Вiкторiї Львiвни її брат Iлля Львович перетворився на маленького олiгарха. Вiн вирiшив не вiдновлювати Старий замок i спалений ангар. Мiсце зрiвняли з землею, смiття вивезли або спалили. Коли розбирали уламки в тому мiсцi, де була золота клiтка, натрапили на схованку. Робiтники боялися чергового вибуху i про схованку повiдомили Iллi Львовичу. Приїхали мiнери, журналiсти. Iлля Львович мало не став зiркою новин.
   Сильна Земля своєю мiццю! Енергетичний запас йде крiзь усi земнi товщi, мнучи профiль i анфас людей i будiвель, чиїсь мощi. Тут стогони муки, смертi пас. Лiтають стiльцi i картини, i мнуться стiни, як картон, бетон в залiзнiй павутинi. I чути, чути страшний стогiн!
  I Стогнуть люди, гнутися спини, i б'є акорд скляний дзвiн. Земнi пристрастi не безтурботнi, земний спокiй невгасимий. Не всi нещастя будуть вiчнi, ми разом з жертвами сумуємо. I нехай запаляться тихо свiчки, а свiт затихне, вiн довiрливий...
  Схованку вiдкрили перед телекамерою, в нiй лежав кейс. У цей момент пролунав пострiл. Камера розлетiлася на осколки. Приїхали охоронцi. Вони спробували визначити того, хто стрiляв у телекамеру, але нiкого не знайшли. Металевий кейс був закритий, а вiдкрити його нiхто не мiг.
  Iлля Львович знайшов старого ведмежатника, щоб вiн визначив код кейса, код вiн визначив, кришка кейса вiдкрилася, i пролунав вибух. Ведмежатник примудрився вiдскочити в сторону в якомусь дивному перекидi. Iлля Львович стояв далеко вiд мiсця подiй i не постраждав. У нього з'явилася думка продати землю, на якiй стояв замок. Йому здавалося, що тут все Зачароване, i ще вiн дуже нудьгував без лiани. Дуже. Вона йому снилася. У кожнiй блондинцi вiн намагався побачити або загиблу сестру Вiкторiю, або виїхала дружину лiану.
  До Iллi Львовича на машинi пiд'їхав Сергiй i вiд iменi дружини Тонi запропонував купити у нього землю. Цiну вони пропонували досить пристойну. Iллi Львовичу раптом стало шкода продавати землю, де вiн iнодi був щасливий. Туга огорнула його густим туманом. Скупi Чоловiчi сльози готовi були вилетiти з очей.
  Сергiй бачив терзання свого суперника i був спокiйний, вiн був послужливим чоловiком своєї дружини i жив так, що i мрiяти нi про що не мiг.
  Мрiяла Тоня. Вона хотiла мати замок на березi моря, на тому самому мiсцi, де завжди стояв старий, вiдомий замок павича.
  Iлля Львович, залишившись один з усiм багатством своєї сестри, хотiв одного: повернути лiану i навiть Павла, аби не думати про те, що i де треба робити. Йому бiльше подобалося шукати голку в стозi сiна, нiж перевертати мiльйонами, де не зрозумiти, що, навiщо i для чого.
  Тоня отримала наступну вiдповiдь вiд Iллi Львовича:
  - Треба почекати рiшення лiани, вона не знає про вибух i смерть Вiкторiї Львiвни, але вона все ще моя дружина.
  Так вийшло, що Iлля Львович поховав тiльки речi Вiкторiї Львiвни. Пiсля вибуху в палацi графа павича її труп не виявили, але знайшли обривки одягу в краплях її кровi, в якiй її бачили востаннє.
  Вибух стався в порожнiй частинi палацу, там, де знаходилася спальня графа Павлiна i Вiкторiї Львiвни. Природно, всi вирiшили, що вона загинула, перебуваючи в епiцентрi вибуху.
  Новий будинок був останнiм творiнням Вiкторiї Львiвни. Iлля Львович нiчого нового не побудував, грошi робити вiн не вмiв, але злегка пiдтримував на плаву спадщину своєї сестри. Лiана в душi зберегла жалiсть до старого палацу, пiдiрваного Вiкторiєю Львiвною. Пiсля вибуху палацу павича, викликаного Вiкторiєю Львiвною тiльки тому, що вона зворушила одну з нещасливих антен графа павича в образi пера павича, стався вибуховий каскад.
  Спочатку пiдлога пiд Вiкторiєю Львiвною розiйшлася в двi сторони, i вона впала в пiдвал на широке примiтивне ложе. Поки вона летiла, частина одягу зачепилася за краї деяких предметiв, i вона подряпалася. Пiсля її приземлення на м'яке ложе над Вiкторiєю Львiвною стеля закрився i стався вибух нагорi, засипавши дорогу падiння.
   дуже сумно? Цiлком безтурботно. Життя пройшло, як завжди, колесом. I живу я якомога стараннiше, краплi щастя - їх вага невагома.
  Менi залишилося: не їсти до обiду, менi залишилося: прожити без любовi, менi залишилося: не бачити сусiда, не ходити, де спiвають солов'ї. Все не можна i все менше, що можна. Тонус-клуб по здоров'ю лише менi. Можна мало ходити обережно. Вiдтягнутися? Так це увi снi.
  
  Вiкторiя Львiвна лежала в повнiй темрявi. Раптом повiльно загорiлося свiтло по периметру примiщення. Вона побачила, що лежить в круглому пiдвальному примiщеннi, видовбаному в скелi. До неї стало доходити, що це все придумав граф Павич для своєї втечi в разi великих неприємностей або було придумано ще до нього. Вона встала з запорошеного лежбища, обiйшла примiщення, знайшла дверi, але незабаром повернулася i лягла. Ще раз лежачи оглянула своє рятiвне гнiздо. Вона виявила дверцята шаф, пiдiйшла до них.
  В однiй шафi в нержавiючих банках знаходилися крупи. Лежали сiрники в коробочках з олiмпiйською символiкою. Стояли Стара ГАСКа, пляшка з гасом, скляна бутель з водою, закрита герметичною пробкою. Вiкторiя Львiвна подумала, що трохи прожити на цьому можна. Ще за одними дверцятами вона виявила металеву коробку зi старими грошима. Поруч з цiєю коробкою стояв металевий цилiндр з екзотичним набором всiляких жiночих прикрас. "Вже краще", - подумала вона, продовжуючи обходити по колу своє мiсце ув'язнення.
  Вiкторiя Львiвна довго стояла перед єдиними дверима, не знаючи, як їх вiдкрити. Замок в них був, а ключа не було. Вона зрозумiла, що треба шукати великий примiтивний ключ. Стороннi звуки в примiщення не проникали. Вона обiйшла стiни, вiдкрила всi дверцята, виявила шафу з чоловiчим одягом довоєнного зразка.
   немає i силушки побороти печаль, немає можливостi озирнутися менi. Снiг лежить кругом, i замерз причал, радiсть з холодом вляглася на днi. Чи то сниться менi в темному днi блакить, чи то снiг летить, то ль сльоза блищить. Смуток-туга моя, забери всю каламуть, оживи мене, серце вилiкуй. Ех, i сумно менi на бiлому снiгу з горем-горюшком цiлуватися-то, то ль сама помру, то ль його згублю, а удвох - то нам не залишитися-то.
  Знати моя бiда бреде пiд льодом, бульбашками-то, знати, балується, а брiв твоїх дорогий злам надi мною вже не милується. Чи то в небi я, то ль на днi рiчки, чи то в хмарi, то ль на крижинi я. але знайти мене людям не з руки, i розтанула я до жилочки.
  Оглянувши себе i свою рвану одяг, вона прийшла до висновку, що треба вибрати щось з цього добротного мотлоху. На ноги вона одягла чоловiчi туфлi, i вони були їй великi. В цiлому наряд вийшов схожий на карикатуру. Вiкторiя Львiвна сунула руки в штани i-о радiсть! - у них вона виявила великий ключ. Ключ i замок виявилися з однiєї серiї. Скриплячи десятилiттями, замок вiдкрився.
  Жiнка вийшла в тунель, але сирий напiвтемрява її злякав, i вона повернулася в лiгво звiра. Треба було зробити факел або знайти свiчки або лiхтар. I з цiєю думкою вона лягла i заснула. Голод давав про себе знати, але їсти старi крупи їй ще не хотiлося. У трансi вона провела кiлька дiб. Потiм погризла крупу, вiдкрила бутель з водою.
  Мало-помалу зробила факел, змочила його гасом i вийшла в тунель. З тунелю вона вийшла через старий склеп на кладовищi i пiшла серед могил, де i побачила свою могилку. Жiнка присiла на горбок, подивилася на свiй портрет, розревiлася вiд страху, що накопичився.
  До могили Вiкторiї Львiвни пiдiйшли Лiана та Iлля Львович з квiтами в руках. На могилi сидiла iстота невизначеної статi, коли вони зустрiлися очима, то всi троє мимоволi скрикнули.
  - Вiкторiя Львiвна! - перша впiзнала її Лiана.
  - Вiкторiя Львiвна! - пробасив Iлля Львович.
  - Iлля Львович! Це я, - сказала, заливаючись сльозами, Вiкторiя Львiвна.
  - Згинь, нечиста сила, згинь - - замахала Лiана руками.
  - Я жива, - витираючи вiд слiз очi, сказала Вiкторiя Львiвна.
  Iлля Львович подивився на сестру, торкнув її рукою:
  - Вiкторiя Львiвна, це правда, ти? Ти не загинула?
  Їм було про що поговорити, але вони просто дивилися один на одного.
  Сiмейний детектив Iлля Львович Лис, молода людина з витонченою зовнiшнiстю блондина, володiв дивовижною властивiстю, вiн не шукав тих, хто скоїв злочин, вiн зазвичай знаходив тих людей, навколо яких неодмiнно вiдбуваються або будуть вiдбуватися незрозумiлi подiї, якi тягнуть за собою ланцюг легкого або важкого кримiналу. Вiн не карав злочинцiв, вони самi каралися долею.
  Зима морозна страждає сама вiд холоду i льоду, сама себе знищує, i немає ще весни слiду. Але день все бiльше i спокiйнiше, а нiч коротше i свiтлiше, i вiтер дме свiжий, вiльний, а погляд коханого смiливiше. Весна ще за горизонтом, ще зима морозить зло. А я дивлюся, улюблений сонно, вiршi-страждань ремесло. Ось сонце тiнню пiднебесся злегка розкинуло променi, i вiд любовi прокинулися бiси, а, ти улюблений, не бурчи. Зима пройде, весна настане, розкине листя i квiти, любов незрима притягне, i кращим в свiтi будеш - ти!
  Iлля Львович продав землю пiд готельний комплекс мадам Тоне, i незабаром отримав iнформацiю про її незвичайну покупку, але пропустив її повз вуха. Зате його нова помiчниця Лiана втратила спокiй, мало того, що її тягнуло на територiю колишнього палацу павича, так ще їй дуже захотiлося побачити перловий комплект меблiв. Вона не розумiла, чому його продали Тонi, а не їй. Природно, про все лiанi розповiв сам Лис по телефону.
  Тоня на мiсцi пiдiрваного палацу павича побудувала свiй замок, точнiше багатоповерховий будинок готелю. Новi меблi i картини їй були б як не можна ДО РЕЧI. За меблями їздив її чоловiк Сергiй. Вiн завантажив меблi на меблевiй фабрицi у величезну машину за допомогою вантажникiв, потiм посадив їх поруч з меблями для охорони.
  З собою Сергiй взяв грошi на штрафи i вiдвiз меблi в новий будинок на узбережжi моря. Тоня зустрiла чоловiка, поцiлувала його в щоку i з нетерпiнням стала дивитися за вивантаженням меблiв, вона трiпотiла вiд будь-якого необережного руху вантажникiв. Нову, дорогу колекцiю меблiв вона вирiшила поставити на другому поверсi для гостей високого рiвня достатку.
  Iнтер'єр для одного номера з трьох кiмнат вийшов досить значний, це Тоня зрозумiла вiдразу. Тут можна було вимагати з гостей хорошi грошi, i було за що. Вона обiйшла кiмнати, не наважуючись присiсти навiть на стiлець. Дзеркала в променях пiвденного сонця слабо мерехтiли, але на меркантильний розум багатої жiнки мiстика перлового номера не дiяла, вона не вловила флюїдiв картин з павичами. Зате уважно прочитала сертифiкат якостi на меблi.
  Слух про перловому готельному номерi негайно дiйшов до потрiбних вух.
  Лiана у Iллi Львовича випросила дозвiл на життя в перловому номерi протягом трьох дiб. Тоня була задоволена, що саме Лiана стане її першою клiєнткою i заплатить їй за три доби пристойну суму грошей. Серед своєї бiжутерiї Лiана знайшла перлиннi намиста, що представляють собою три нитки бус, загвинчуються одним замком. Вона одягла темне легке плаття, щоб намиста лежали по вирiзу, чим дуже зацiкавила Iллю, який спостерiгав за її зборами в елiтний номер. Вона зiбрала невелику сумку речей, махнула чоловiковi рукою i пiшла до своєї машини, що стояла бiля нового палацу.
  Переросла сама себе, охолов фонтан душевних струменiв, вичерпалася, мабуть, люблячи, а життя сказала тихо: "Тпру". Що це означає, не зрозумiю, але порожнеча незрозумiла, коль набридло ж розуму, слова писати видавництв повз. Мiй вертолiт впав з небес, а я присiла на ресорах, i це, мабуть, вiнець моєї мрiї в стовпцях ганьби. Насправдi-порожнеча хорошою, творчої натури, якихось думок чехарда йде-бреде вельми понуро. Чи не перестрибнути менi себе, i переказ будь-який не вiчний. Вчора я згадала тебе, а ти живи, ти будь безтурботний.
  Лiана їхала до мiсця трагiчних подiй, де так давно не була. Збереглися колишнi ворота палацу. Охорона її впiзнала i пропустила. Вона в'їхала на знайому територiю, де нiчого знайомого не було. Стояв п'ятиповерховий химерний будинок, виконаний виступами. Дерева були посадженi новi, Тiльки бiля ворiт зберiгся старий каштан.
  На березi моря стояв новий причал. Вiд колишнiх ангарiв для яхт нiчого не залишилося. Територiя готелю, чиста i доглянута, нiчим не радувала, не було тут минулого, все було нове, крiм моря, клена i металевих ворiт. Лiана увiйшла в готель. Прохолода холiв поглинула молоду жiнку, вона подивилася навколо себе на внутрiшнє оздоблення. Її негайно покликали для оформлення документiв.
  Вiкна номера виходили на знайомий морський причал. Почуття ностальгiї поглинуло лiану, але ненадовго. Вона стала впадати в дивний стан, розглядаючи елiтнi меблi. Лiана переходила з кiмнати в кiмнату, i у неї виникло вiдчуття, що її обплутують нитки минулого.
  Лiанi стало важко, тиснуло серце, вона сiла на стiлець. Перед очима виникла величезна шафа з мерехтливим дзеркалом i перлами в виступах вiзерункiв. Вона вiдчула, що перлиннi намиста стали тягнутися до перлiв на меблях.
  Шию здавило так, що вона захотiла крикнути: "Врятуйте!", але голосу не було, був один тиск на горло. Лiана потягнулася руками до замку бус, руки зводило, вона з великими труднощами розкрутила замок i вiдкинула намиста до дзеркального шафi. У цей момент їй здалася, що шафа схвально посмiхнувся. Лiана подумала, що, ймовiрно, меблевий велетень вимагає вiд неї викуп у виглядi перлiв. Вона встала, пiдняла перлиннi намиста i повiсила їх на ручку шафи. Серце вiдпустило.
  Лiана пiдняла очi i зустрiлася з очима графа павича. Вона труснула головою i ще раз подивилася на дзеркало. Нi, їй помiркували очi колись сильного чоловiка. Вона зрозумiла, що в цьому номерi їй не заснути, хоч i заплатила вона за три доби вперед. У неї з'явилося бажання пiти до моря i знайти шматочок минулого життя. Ймовiрно, дзеркало в номерi було з комплекту меблiв графа павича або його вставили в елiтнi меблi.
  Якщо ти заспiваєш пiсню заповiтну, я тобi заспiваю-пiсня привiтну. Я заспiваю, заспiваю, вся я в танок пiду. Ну, а ти прийди, я з тобою пiду. Ви не знаєте мене? Хвацька! Я з ранку i до ранку пiснi клацаю. Я пишу, пишу, пишу, без перемог майже. Вас Шукаю, Шукаю, Шукаю. Ти-мене прочитай. Я пiду з тобою по полях, лiсах, я пiду з тобою, де ти не був сам. Сядемо ми з тобою на лихих коней, полетимо стрiлою, немов пiсня полiв. Ми летимо, летимо. Ми спiваємо, спiваємо, пiд берiзками ми з тобою пройдемо. Сядемо на порiг, що вкаже Бог, це будиночок наш, в ньому любовi пiдсумок. Полюби мене, я люблю тебе, з першого рядка адже я спiваю люблячи. Ти такий сякий, ти вiдмiнний весь, Ти люби мене, i зникне помста.
  
  Лiана вийшла на вулицю, пiшла до моря, зупинилася на причалi. Їй здалося, що вдалинi промайнув Бiлий парус яхти. "Нi, так не можна! - зупинила Лiана свої бачення минулого. - Краще вже сiсти в машину i поїхати додому, до знайомого i адекватного чоловiка".
  Вона дiстала мобiльний телефон:
  - Iлля Львович, менi тут дуже страшно, я одна не зможу спати в цьому перлинно-дзеркальному номерi. Хiба сплять серед дзеркал? Нi, i я про те ж саме. Так, я заплатила за номер, та цiннiсть меблiв дiйсно велика. Якщо хочеш, приїжджай, або я повернуся додому.
  Лiана спустилася у фойє готелю, попросила винести її речi з номера. Їй сказали, що грошi їй не повернуть. Вона у вiдповiдь посмiхнулася. Iлля Львович побачивши повернулася помiчницi тiльки похитав головою i нiчого не сказав. А вона вирiшила, що про графа Павлiна бiльше думати не буде, це вже занадто. Все повернулося на свої мiсця.
  Господинi готелю доповiли, що жiнка, яка оселилася в перлинно-дзеркальному номерi, його покинула без пояснення причин. Господиня готелю зайшла в покинутий номер i вiдразу помiтила перлиннi намиста на ручцi дзеркальної шафи. Сiла сама на стiлець, пройшла по кiмнатах i не знайшла нiчого цiкавого. Для неї це була просто елiтнi меблi, що не викликає асоцiацiй. Вона лiану не розумiла...
  У номер зайшов Сергiй, вiн подивився на перлиннi намиста на ручцi дзеркальної шафи i згадав, як вiн їх подарував дружинi Лисиця, давно це було, але своїй дружинi Тонi нiчого не розповiв.
  Бiля ворiт колишнього палацу павича, а тепер нового готелю Юра побачив Павла в машинi, за кермом якої сидiла жiнка. Вiн не вiдразу все зрозумiв, подумав, що у нього галюцинацiї пiшли вiд близькостi пiдземелля. Юра вирiшив взяти себе в руки i пiшов в готель, там двi дiвчини говорили про лiану, спiвробiтницi Лисиця, i про те, що вона була з новим керуючим iгрового комплексу Павлом. Юра здивувався, що й iм'я спiвпаде, значить, Паша десь поруч! А чому б i нi!
  Паша з'явився на прийом до Тонi. Вона дозволила йому обстежити пiдземелля i навiть обiцяла допомогти йому в разi необхiдностi, в цьому вона була дуже зацiкавлена пiсля придбання нової колекцiї меблiв.
  Юра приїхав додому, тобто в будиночок до Iванiвни, але зберiг в пiдсвiдомостi думка, що бiля ворiт готелю вiн бачив Павла, думка ця до нього повернулася, вiн не витримав i подзвонив в готель. Юра дiзнався, що Паша тiльки що вселився в готель, йому назвали номер його номера, але вiн нiчого не мав спiльного з елiтним номером. Вранцi Юра з'явився до старого дружка Павла. Вони поговорили про поточнi справи i заодно вирiшили, що в пiдземеллi пiдуть удвох.
  Паша не витримав i про мету походу повiдомив лiанi. Вона сказала, що хоче пiти з ними, її давно цiкавить порятунок сестри Лисиця пiд час вибуху. Лiана показала друзям, де Лис i його дружина виявила Вiкторiю, сестру Лисиця. Всi втрьох стали шукати вхiд в пiдземелля. Вони знайшли склеп, через який на поверхню вийшла Вiкторiя Львiвна. Спустилися в пiдземелля, лiхтарi свiтили в таємницю, i вони втрьох йшли назустрiч невiдомостi.
  Вiкторiя Львiвна, йдучи з пiдземелля, не закрила дверi в Кругле примiщення. Молодi люди зайшли через вiдчиненi дверi до примiщення, побачили предмети побуту довоєнного часу та обривки одягу.
  Юра сказав, що треба знайти те, що можна використовувати в життi, адже у нього росли три сини.
  хороша людина, надiйний мачо, грає вiн у футбол, в футбольний м'ячик. У комп'ютерах, програмах просто Бог. Шкода, не був у тiй країнi, ну як чобiт.
  Лiана натрапила на металевий цилiндр, в ньому лежали жiночi прикраси, але вiдчувалося, що їх там менше, нiж було. Мабуть, Вiкторiя Львiвна все цiнне взяла або хтось iнший сюди приходив. Так, нiчого тут цiкавого не було. Вони повторно стали вiдкривати дверцята шаф, але нiчого унiкального в них не лежало.
  Всi втрьох забралися на лежбище, оскiльки стiльцiв i крiсел не було, вирiшивши, що пора пiдкрiпитися. Лiана дiстала з сумки бутерброди i напої. Лежанка пiд вагою трьох осiб прогнулася i роз'їхалася в двi сторони. Вони опинилися на пiдлозi з продуктами в руках.
  спасибi оленям за снiг i мороз, красивi оленi, i це всерйоз. А я в зоопарку їх бачила. Весь. А ти засвiтиш як лампа ще.
  Свiтло в лiхтарях згасло. Незабаром вони лежали на краю лiжка, щось їх вимкнуло при перемiщеннi двох частин лiжка, зате включилося свiтло по периметру кiмнати. Лiана подивилася i побачила, що дванадцять свiтильникiв, виконаних у виглядi пiр'я павича, свiтяться.
  - А що якщо в цих свiтильниках весь фокус? - запитала Лiана.
  - Але вони високо розташованi - - заперечив Юра.
  - Принесемо драбину, - вiдповiв Паша, - хто знав, що треба лiзти високо.
  Вони дивилися на Свiтильники i жували бутерброди, запиваючи їх кожен зi своєї пляшки.
  - Хлопцi, треба ще раз подивитися на цилiндр з прикрасами, важливо, щоб один предмет був справжнiй, я правильно зрозумiла завдання Юри? - запитала Лiана.
  - Так, - вiдповiв Юра, доїдаючи свою частку їжi. Вiн пiднявся, зачепивши край лiжка. Двi частини лiжка стали з'їжджатися в одну. Люди були змушенi швидко застрибувати на лiжко, щоб не бути стиснутими двома частинами одного цiлого.
  - А панi Вiкторiї Львiвнi тут страшно було - - сказала Лiана.
  - I менi не по собi - - вiдгукнувся Юра,-пора йти, забирайте лiхтарi, тут хтось попустував, пишучи пiдземелля i його механiку.
  - Нi, а де розсада для мiстики життя? Вам що, а я завдання не виконав, менi треба шукати! - заперечив Юра, який отримав дивне завдання вiд фiрми, що виготовила перловий меблевий гарнiтур.
  - Вiзьми перо павича, i буде павича мiстика! - сказала Лiана.
  - Таку думку можна було i на поверхнi сказати, а не лiзти сюди - - вiдповiв Юра. - А потiм, перо-воно майже плоске, а треба, щоб був рельєф пера, а це вже iнша творчiсть.
  - Тодi виклади прикраси з цилiндра на лiжко, подивися, що виходить! Колiрна гамма пера, ти зрозумiв iдею! I все натуральне!
  - Лiана, ти генiй! - прокричав Юра. - А я на павинiй мiстицi грошi отримаю. Вона в модi.
  У цей момент згасли дванадцять ламп, виконаних у виглядi пiр'я павича. Вони включили лiхтарi, взяли жменьку кольорових каменiв, прикрили за собою дверi i пiшли до виходу. По дорозi Лiана їм розповiдала, як можна зробити дерев'янi пластини овальної форми, на них фарбами з самоцвiтiв виконати око пера павича - це прозвучало переконливо. Лiана додала, що для мiстики необхiдно використовувати фарбу з цих самоцвiтiв, знайдених в пiдземеллi.
  - Лiана, це скринька! - заперечив Юра. - Але де тут павича мiстика?!
  Лiхтарi згасли вiд його вигуку.
  ось життя! Вона йде, проходить, то повз ялин, то повз ставок, i щороку, як сон йде. Навiщо йде? А потiм куди? Йде мужик своєю дорогою серед осiнньої краси, в день ювiлею, став вiн суворим, його дорогий бачив ти. Вiн Дiд Мороз цiлком вiдмiнний, вiн дiд, батько i навiть чоловiк, робочий стаж його пристойний, рятував вiд лiнi вiчних груш. А цей мужик великий тезка, мрiї поетiв минулих рокiв, i дочка з ним майже Берiзка, вони удвох серед плат i справ. Як добре все життя працювати! Як добре всiм танцювати. А молодiсть ночами сниться, її лише можна перегорнути.
  Лiана погладила каменi, примовляючи:
  - Образили вас, образили вас цi дурнi молодi чоловiки!
  Лiхтарi запалилися.
  - Вмовила, - втомлено сказав Юра.
  - Наша людина, - сказав Паша.
  - Правильно, хлопчики, треба зробити ажурнi скриньки, а всередину ажура помiстити мiстичнi емблеми, вони будуть працювати, я це вiдчуваю, у мене взагалi пiдвищена чутливiсть до пiр'я павича, ймовiрно, в минулому життi я була павичем.
  - Лiана, з ажурною скринькою повнiстю згоден, з мiстичною емблемою теж, але не вiрю, що ти була павичем в минулому життi, в тобi вiдчувається пiдвищена сприйнятливiсть до мiстичних явищ, ти тонка натура, - промовив задумливо Паша, - i ти менi надзвичайно подобаєшся.
  - Нiчого собi картинка вимальовується! У нього тут дружина була, а вiн тепер рулади iншiй жiнцi спiває! - щиро вигукнув Юра. - Лiана, ти йому не вiр, вiн страшна людина! Але зараз не про це, я вам вдячний, що менi допомогли виконати завдання. Спасибi! Я тепер можу додому поїхати, тiльки я ще в море не скупався, а воно поруч хлюпається. До речi про пташок: Паша, ти зi мною додому поїдеш?
  - Юра, радий був тобi допомогти, мамi Привiт передаси, а я тут працюю.
  - Паша, ти мене дивуєш, але Бог тобi суддя. У мене питання до лiани. Хто виконає для дiадем мiстичнi емблеми?
  - Юра, я їх зроблю сама. Скажiмо, штук двадцять будуть через мiсяць, а може ранiше. Так що Приїжджайте, телефонуйте, будуть готовi-вiзьмете. Про вартiсть робiт повiдомлю додатково.
  - Емблеми повиннi бути готовi через три тижнi, - уточнив Юра, - i я приїду без дзвiнка, так надiйнiше в мiстицi. Оплату за фактом. А зараз йшли б ви удвох куди подалi, менi одному хочеться бiля моря побути.
  Якось у вiдпустцi Юра пiрнув у море, довго плив пiд водою, виринув i зiткнувся очима з очима дiвчини, а за спиною у неї тягнувся Темний потiк волосся.
  - Дiвчина, ви русалка?! - вигукнув жартiвливо Юра.
  - Я навiть не дiвчина - - вiдповiла вона, виходячи з води - - я твоя дружина, якщо забув. У мене вiд тебе троє дiтей.
  - А де нашi дiти? Ви так молодо виглядаєте! У Вас такi чудовi i довге волосся!
  - Двоє живуть з тобою в столицi, один живе тут, зi мною. А волосся-мiй секрет, i вельми дорогий.
  - А навiщо ми дiтей розлучили?
  - Так вийшло. Син он там сидить, з пiску палаци будує. Люблю я Цей пляж. Хотiла до тебе пiдiйти, та дивлюся - у дружини Лисиця колишнiй шанувальник, я заважати не стала i пiшла в море, щоб вона мене не помiтила.
  - З нею мiй друг дитинства пiшов.
  - А ми з нею подруги дитинства, а вам скiльки рокiв?
  - Нам? Багато рокiв.
  - Ми вже з подругою з двома друзями знайомилися, їм було десь по двадцять шiсть рокiв, нам було тодi по вiсiмнадцять рокiв, а зараз нам багато.
  - Ви ще молодшi за нас, значить, дiвчата. У тебе така гарна фiгура, а волосся... Я взагалi вiд них божеволiю.
  - Чого тобi моє волосся здалося? Вони дорогi, я їх наростила, схоже, не дарма, а так би ти мене i не помiтив, а тепер ось на мене запал. Ти надовго приїхав?
  - Хотiв сьогоднi додому ухати, а тепер iз задоволенням залишуся. Де ви з сином живете?
  - Яка рiзниця? У мене другий чоловiк є, але вiн злиняв до себе додому, i я взагалi-то одна живу з сином. Тому i придумала довге волосся, щоб подобатися чоловiкам.
  - Я взагалi не одружений, i у мене є два твоїх сина...
  - Столичний, самотнiй-мрiя, а не чоловiк! Я працюю в цьому новому готелi адмiнiстратором, i ми з сином в нiй живемо, ось так!
  - А я номер зняв на пару дiб, так я знiму тепер на три тижнi.
  - Нiчого собi заявка! Тобi що, все одно?
  - Нi, менi б довелося через три тижнi сюди їхати, а я їх тут з вами коротати буду.
  - Я згодна коротати з тобою три тижнi, давно зi мною нiхто час не коротав! - i жiнка потягнулася двома руками вгору, вигнувши свою спину, по якiй струмувало довге каштанове волосся.
  Юра вiд дружини не мiг очей вiдiрвати, у нього навiть з'явилося вiдчуття, що йому потрiбна саме ця гнучка жiнка. У нього давно не виникало бажання любити жiнку. А зараз Юра танув вiд одного виду дружини, вiн потiк, як морозиво вiд сонця.
  Вона помiтила його закоханий погляд, опустила руки, сама поцiлувала його в щоку i запитала:
  - Скажи, хто ти?
  - Я-твiй чоловiк, батько твоїх дiтей.
  - Зрозумiло, бiдна, убога людина.
  - Нi, у мене ще є спосiб заробити - мiстичнi предмети.
  - Ой, ось загнув, сам зрозумiв, що сказав? - засмiялася жiнка...
  
  Юра попросив лiану, написати павинi емблеми для шкатулок. Фарба пiшла вся до останньої краплi, але кому вiддавати замовлення вона не знала. Нiхто її не турбував, хоча спочатку вона боялася повернення Юри, потiм чекала дзвiнка Павла, але i той мовчав. Вона поклала емблеми в шафу i закрила дверi. Вимкнула в кiмнатi свiтло, але свiтло залишалося. Вона оглянула всю кiмнату i помiтила, що з шафи з емблемами йде свiтло.
  - Так i повинно бути, - сказала Лiана вголос, в цей момент почула тверезо.
  Юра пожвавився, закрутився перед Лiаною, в нiй вiн вiдчув щось справжнє, привабливе, дороге i розумне. О, вона тiльки й встигла передати йому свої емалi i отримати грошi. Вони стали промальовувати вензелi шкатулок, ховати в них емалi, та так захопилися, що їх руки торкалися один одного над малюнками. На них зiйшло натхнення, шкатулки промальовувалися, вензелi вiдточувалися.
  Вони вiдчували надзвичайно сильне натхнення i хвилювання. Юра поцiлував лiанi руку, вона доторкнулася до його волосся. Вiн обiйняв її, вона притулилася до нього, але потiм рiзко вiдштовхнула i пiшла готувати вечерю. Вiн поплентався слiдом, як приборканий звiр.
  я люблю Вас, блакитнi очi, розумний вiдсвiт в них полонить мене. Зустрiчi з Вами кожен день коротше, тiльки погляди, немов би дзвенять. Накопичилися пристрастi до межi, кожною клiтиною вiдчуваю, де ви. Замовкаю, якщо немає до вас справи, тiльки зустрiчi нас не чекають, на жаль.
  Подвиги, схоже, не пiд силу, я люблю Вас, тiльки чому ви холодний - цим менi i милi, а ось зустрiчi нашi нi до чого.
  Як приємно бачити вашi очi, їх вогонь, палаючий всерединi. Ви приймiть пристрасть мою, немає сечi жити без Вас дня хоча б три.
  Лiана пiсля вiд'їзду Юри немов осиротiла, як пiсля смертi графа павича. Вона знову вiдчула забуту необхiднiсть свого художнього дару, цей стан її радував. Остання робота принесла внутрiшню радiсть i непоганий дохiд, у лiани з'явилася думка стати необхiдною для його компанiї. Але як?
  Потрiбнi натуральнi предмети, бажано вийнятi з землi не в цьому роцi, здатнi надавати на людину свiй неадекватний вплив. А вона вмiла тiльки малювати, правда, володiла рiзними способами художнього розпису. Лiана згадала про пiдводне кави, раптом при його будiвництвi знайшли щось цiкаве i кинули поруч?
  Граф Павич в ту поїздку був надзвичайно красивий. Знову у неї з'явилося болiсне почуття неприкаяностi, але майже вiдразу народилася думка написати картину, щоб мiстичнi думки народжувалися її сюжетом. Навiщо лiанi служити комусь? Вона сама собi компанiя.
  Важливо, щоб в картинi був прихований сенс. Видно море, а з хвиль вимальовувалася голова морського царя! Вона вирiшила поставити перед собою складне завдання, i їй це дуже сподобалося. Лiана сiла в машину i поїхала купувати кращi фарби, полотна i рами.
  Лiанi подзвонив Юра, коли вона вже придбала внутрiшню свободу, i на його запитання: "А що робити далi?" вiдповiвши:
  - Є iдея: треба зробити комплект скриньок, але до нього необхiдно додати картину iз зображенням морського дна з коралами, в яких будуть захованi обличчя чоловiка i жiнки, закоханих один в одного.
  - Розумниця, чудова iдея. А де взяти корали i картину?
  - Корали куплю, картину напишу.
  - Платити зараз?
  - Нi, по факту, скажiмо, через мiсяць.
  - Спасибi, мила, ти мене виручаєш, - сказав Юра, вiдключив телефон i зiтхнув з iстинним полегшенням, що не треба нiчого вигадувати пару мiсяцiв, а просто робити морський комплект мiстичних предметiв.
  Лiана вiдчула себе на сьомому небi: вона знову знайшла себе, знайшла для себе справу!
  I незабаром почула дзвiнок i голос Юри:
  - У тебе робота скiнчилася?
  - Вважай, що так, i тепер менi залишається виконувати твої фантазiї.
  - Тодi приїжджай!
  - Залюбки.
  Паша дав згоду сестрi лисиця на таємне одруження. Так як вони господарi, то їм не було необхiдностi перед кимось виправдовуватися про свiй сiмейний стан, а про те, що вони разом живуть, i так все знали. Пiсля реєстрацiї шлюбу вони вирiшили здiйснити свою мрiю про будiвництво сучасного палацу з полiпшеними Умовами для життя.
  У лiани несподiвано з'явилася мрiя замовити собi яхту на суднобудiвному заводi, але без натхнення вона не вмiла заробляти грошi. Поруч з нею перiодично перебував Юра, дивно, що саме вiн допомiг їй вибратися з тривалого творчого застою. Вiн, працюючи програмiстом, раптом зайнявся пошуком неадекватних предметiв. Ця його нова позицiя в життi їх об'єднала.
  не можна бути розумним, не можна бути дурним, не можна бути гострим, лише обережним.
  Лiана згадала Вiкторiю Львiвну i її завжди чудову зовнiшнiсть: що не кажи, а вона залишилася жiнкою для наслiдування.
  2000-2020
  Наталiя Володимирiвна Патрацкая
  
  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"