***
Для нас громада нинi - над усе!
Немає, друзi, їй альтернативи
Вона лиш долю людям принесе
В наш час, такий жорстокий, хтивий
Ти сам собi скажи: - громадянин!
Не гвинтик я для вас, панове,
Таким, я вiрю буде i мiй син.
Суспiльство жде давно обнову
Дух єдностi, де я, i вiн, i ти
Надме чимдуж вiтрила
До поки рабство у собi нести?
В громадi, друзi, наша сила!
***
Засинає натомлене мiсто,
Парк Костюшка закутався в снiг,
Лiхтарi на стовпах, як намисто,
Мiсяць хмарку вчепив на свiй рiг
П"янким березнем мiсто пропахло,
Бiлi котики вкрили вербу,
I змiнила весна одним махом
Ще й небес далечiнь голубу
Бiлий вельон казкової ночi
Мiрiадами грає вогнiв,
Десь трамвай запiзнiлий гуркоче,
Парк вiд подиву весь занiмiв
Ми в кiно сюди ходимо часто,
Особливо як iспит складем,
Тут є лавочка нашого щастя,
Ми назвали її - наш едем
Сiмсот друга весна вже у Львовi
Плете мiсту барвистi вiнки,
А ми в книзi своєї любовi
Тiльки пишемо першi рядки
Мерщiй випорхнем з кiнотеатру -
I гайда воркувати пiд клен,
I палає кохання як ватра,
Не зважа на твоє: ну, Євген!..
Ми щасливi блукаєм тут часто -
Тисячi парк закоханих звiв
I ми всi йому вдячнi за щастя,
I тобi, стародавнiй наш Львiв
А коли по вузенькiй алеї
Повзе тiнь смолянисто-густа
Я цiлую цi очi-лiлеї
I жагою налитi уста
А лапатий снiжок елегiйний
В бiлу казку обох нас несе,
Пiдхопив я тебе енергiйно,
Закружляло довкола усе
Сталось те, що було неминуче -
Опинились удвох на снiгу,
I я гладив волосся пахуче,
Поцiлунки гасили жагу
Як малеча ми грали у снiжки
Бiля лавки звели снiговик,
Мiсяць з хмари ледь виставив рiжки,
Наче равлик iз мушлi, та й зник
Десь за пiвнiч вiд рiдного клена
На Шпитальну маршрут наш пролiг,
А коли я вернувсь на Шопена ,
Довго-довго заснути не мiг
I хоч човен мiй часу вiтрами
Обшмагало до самого дна,
Ледве чутно звучать в серцi гами:
Це любов! Це любов! Це вона
Це вона, наша юнiсть крилата,
Спалахне у душi, як рентген -
I снiжок елегiйний, лапатий,
Парк Костюшка, i лавочка, й клен.
***
Зненацька вiрш, як та рiка
Збирає всi струмки,
Думки формує, а рука
Шикує їх в рядки
I пломенить твоя душа
Гаряча, як черiнь.
Брехня не варта нi гроша,
Бо є ж суд поколiнь
Тобi повiрять, а чи нi -
Це скаже тiльки час,
Ти - на детекторi брехнi -
Такий вже цех у нас
Краснопiлля знає свiт
Твоє рiдне Краснопiлля* -
Жаботинського* земля -
Нi, не вiрю! Божевiлля!
Мою душу звеселя
Це ж подумати - "посьолок"!
Так i зветься вiн, еге ж?
В естафетi з лижних гонок -
Зо-ло-то!!! I бронза теж!
Рiдна! Як би ти радiла
За землячок, за жнива
Золотi:
- Отак! Зумiли!..
Але ти вже нежива.
Залiзниця, що пiвколом
Пролягла на Бєлгород,
Твоя вулиця тут, школа
I до болю свiй народ.
"Драстє! Стало на годинi*" -
Такi рiднi фрази цi
Тут твiй корiнь i родина
На Радянськiй (?) - Пилипцi
Понад ставом П"ятирiчка,
Далi - Новодмитрiвка:
Пiд буграми* лiс i рiчка,
Як мелодiя тремка.
Тут директором у школi
Цись Андрiй Давидович.
Гребля, шлях, бугри два голi,
Люди ж - позавидуєш!
Ганна Якiвна! У тебе
Справдi iз бандьорiв зять?
I чого це тобi треба,
Колодянка*? Впять наллять?
Так, того... Поглянь, де гребля,
Скiльки шкутильгать менi,
Та й наркомовських* не треба -
Он наливка на вiкнi.
Випив, щось хотiв додати,
Якiвна ж враз обрива.
Ще б сусiдiв нам згадати,
Але ти вже нежива...
Он i цвинтар в Закобиллi*,
Пiд бугром суха трава
Спить бабуся твоя мила,
Але ти вже нежива.
Хай щастить вам, Семеренки!
Краснопiлля знає свiт.
Фантастичнi ви спортсменки
Це Гудима. Всiм привiт.
Моя донька, син i внуки
Гордi теж усi за вас
Мiцно тиснемо вам руки,
Ну й посьолок - Оце клас!
В Самотоївку - привiти,
Головi всi б"єм чолом
Європрапор майорiти -
Пiдняв перший над селом!
А що я тобi казала!
Бач, який в нас голова!-
Радо б руки потирала,
Але ти вже нежива...
Краснопiлля - мiстечко? менше за Радивилiв? на кордонi з Росiєю, поруч Пушкарне (Грабовське) - батькiвщина поета Павла Грабовського.
Жаботинський Л. - олiмпiйський чемпiон.
Драстє! Стало на годинi - розпогодилось.
Бугри - горби.
Колодянка - фронтовик з протезом сторожив ставки.
Наркомовськi - сто п"ятдесят грамiв перед атакою на фронтi.
Закобилля - так дражнять Новодмитрiвку сусiди.
Мольба
З Рабiндраната Тагора
Господи!
Навчи мене жити, молю Тебе щиро,
Безмежної ласки Твоєї вдiли,
Зерна любовi, жертовностi, вiри
В серцi посiй, щоби рясно зiйшли.
Навчи, Боже, строго судити про себе -
Маленьку пiщинку Твоїх володiнь.
Хай свiтло любовi, що ллється iз неба,
Не дасть напускати на ближнього тiнь.
А буде плекати в душi моїй ниву
Пристойностi, честi вовiки вiкiв.
Врятуй мене, Боже, вiд помсти i гнiву
Якi є ознакою всiх слабакiв.
Господи!
Стрiчать перемогу навчи без погорди,
Бо з ласки Твоєї цього я досяг.
Поразка не значить, що я другосортний,
Поразка - фундамент майбутнiх звитяг.
Господи!
Якщо до вершин ти простелиш дорогу,
То скромнiсть хай дихає в спину менi,
Якщо ж близька буде її перемога,
Хай сторожем гiднiсть стоїть у вiкнi.
Господи!
А шкоду якщо я комусь заподiю,
Зроби, щоб пробачили люди менi,
Менi ж як напакостять хтивi злодiї,
Хай серце не корчить в гнiвi й вогнi.
***
Там, де трави обважнiли
Й похилились вiд роси,
Де над ставом косми бiлi
I пастушi голоси
Там де верби, як копицi,
Всiлися довкiл ставкiв
I ще соннi молодицi
Поспiшають до хлiвiв
Де в дiйницi б"є цiвками,
Парна пiнка молока
I позначена кущами
В"ється змiєчка струмка.
Де краплять зелений простiр
Бiлi очi конюшин,
I калин чубатi бростi,
I лопух - листок з аршин,
I метеликiв барвистих
У танку десятки пар,
Ходить боцюн урочисто,
Вабить бджiл п"янкий нектар.
Де спiвають пiвнi третi -
В кожного свiй голосок -
I рибалка в очеретi
Втупив очi в поплавок.
Де берiзка заблукала
По стежинi до дубка,
Не дiйшла ... край поля стала -
I тендiтна i струнка.
Хустки полум"я зелене
Вiд трави до верховiть,
Їй би рушити до клена,
А вона одна стоїть.
Де рiзуха й очерети
Виколисують линiв,
А повiтря, як вдихнете,
То здається, що сп"янiв.
Де плоди червонобокi
Вкрили яблунi гiлля,
А ворони i сороки
Вже шукають де рiлля.
Де вiнчають сонце й лiто
Всiх, хто дихає й живе,
I народжуються дiти,
I ковчег життя пливе.
***
У Малоритi на вокзалi,
Куди о п"ятiй я прибув,
Спитав про хутiр тут же в залi,
-А що ти хлопче там забув?
-Гiдрогеологи десь в полi
На хуторi Зелений Гай,
-Та знаю, в дiдовiй стодолi,
Туди попутки не чекай
Жiнки бувають на вокзалах
Вiдкритi, щирi, як нiде,
Отож розпитувать не стала:
-Стежина пiшки заведе
Всього дванадцять кiлометрiв,
Якщо, звичайно, без гака.
Минай болото, бо там нетрi,
Прямуй на голос баняка* -
Висить на фермi, рiвно в шостiй
Заграє гiмн, от i рушай.
Пiдеш направо, далi просто -
Години двi - i буде Гай
Побачиш там у дiда вiвцi -
З вiйни самотнiй, став вдiвцем.
Кортелiси тут поруч, нiмцi
Людей спалили всiх живцем
Бува чекання на вокзалах
Руйнує мiж людьми стiну
Менi тут жiнка й розказала
Оту iсторiю сумну:
"Це недалеко, на Волинi
Дороги, правда, польовi,
Згорiли й дiточки невиннi -
Всi до одного неживi.
Було це в сорок другiм роцi,
Саме закiнчились жнива,
А вiн десь тут був на толоцi,
Душа й заклякла, нежива
Сходив якось на попелище
I жменю попелу принiс,
I став вiдлюдькуватим, нижчим -
Страшний тягар його притис
В Кортелiси не повернувся,
В собi замкнувся чоловiк,
А так моторний, весь у русi
I доживає тут свiй вiк
У серцi бiль страшний клекоче,
Як тiльки гляне у той бiк,
Немов полинуть туди хоче,
I мучиться котрий вже рiк
Душа блукає десь у втечi,
А всього ж десять верств ходьби,
Та там лиш бовванiють печi
I лине музика журби
Його усi довкола знають,
I ладен всяк допомогти,
Людей однак вiн оминає,
Не дай Бог хрест такий нести
В нас сiм"ї скрiзь багатодiтнi,
По людях завше мор бродив, -
Але палить дiтей, вагiтних...
Хто ж iродiв тих породив?
Убивць i нелюдiв на свiтi
Впрягли кати в свою оброть,
Зловив диявол в свої сiтi...
Але чому ж мовчав Господь?
Хоча в Святiм Письмi пророки
Передрекли Армагедон...
Отож вiн є i буде, доки
В серцях не житиме Закон
Тут десять лiт вiйна блукала,
А може й бiльше - то як де,
I кожен правив хлiба й сала,
I забирав все, що знайде
***
Народ в нас рiзний: є тутешнi,
Литвини давнi - тi з панiв,
Ну а по Волях - то сердешнi
Нащадки давнiх втiкачiв
Болото ж бо - душа Полiсся,
Це знає кожен полiщук,
Вiн навiк з цим краєм зрiсся,
Хоч i терпiв чимало мук
Що не село у нас - то Воля,
Ти тiльки назви почитай.
Сюди втiкали гнанi й голi,
I прихистив усiх наш край
А без болота яка ж воля? -
Мiлiють рiки, чахне лiс.
Це наче борщ пiсний без солi,
Повiр, вiдмiнять це колись
Говiрку, звичай, давню вiру
Донинi всяк в собi несе,
Та скрiзь взаємна в нас довiра,
Полiщуки ми - от i все
Таке вже плем"я наше в свiтi -
I Україна й Бiлорусь
Єдиним сонцем ми зiгрiтi,
Судить про iнше не берусь
Осушення надмiрне - згуба,
Воно усiм бiду несе:
Хворiють сосни, нищать дуба,
Природу й так уже трясе
Ой, забалакалась надмiру!
Прощай, синок, ось тобi хрест"
- Я вдячний Вам... Я, я повiрив...
- Цiлуй дiвча, менi - на Брест.
Я бачу, хлопець ти тямущий,
Одразу видно по очах,
Тож хай шукає хлiб насущний
Не в болотах твоє дiвча
Умить розвалиться будова,
Що зведена вся на брехнi...
Велика сила є у Слова,
А не в плакатах на стiнi
Пригнути жито хоче долi
Легкий грайливий вiтерець,
Аж он якiсь хатини в полi,
Мабуть, це вiн, мiй хутiрець.
Iде осушення. Гарячка.
I день, i нiч не спить народ
Гiдрогеологи - вiдкачка* -
Вивчають стан ґрунтових вод.
Подруга Зої Гугняк Iра
Усе записує в журнал:
-Привiт, Женьок. Ти не повiриш...
Щоб було ясно - в нас аврал!
Пiвночi Зоя чергувала,
Нехай поспить, хiба не так?
А то знiмуть одразу галас -
I буде повний кавардак.
Я не забуду цього ранку:
Росою вмитий вiтерець,
Жита у срiбному серпанку,
Палатка в полi, хутiрець
I це духмяне розмаїття,
I бджiлка на хиткiм стеблi
Тебе - єдину в цьому свiтi
I найдорожчу на землi.
Заглянув в палатку i хвиля
Єство все вразила, як струм
Привiт, моя люба i мила,
Володарка всiх моїх дум.
I сон солодкий у наметi -
Я кожен подих твiй ловлю -
Дзвiночки синi у букетi,
I серця стук - люблю, люблю
Тут хвоя i сiно духмяне
З мiцним ароматом всiх трав,
Букет iз дзвiночкiв, румяни
В наметi тихенько поклав.
I тут враз полог вiдхилився,
Аж захитався весь намет
I рiдний голос: ти з"явився?!
Я знаю Женька, твiй букет!
Не спав, з дороги, але тiшусь,
Бадьорий з нiг до голови
В наметi поруч найрiднiша
На купi листя i трави.
Я знаю, в пам"ятi не струться:
I купол неба угорi,
I стук схвильованого серця,
I трави в росах на зорi
У серцi радiсть i тривога
Перемiшалися навпiл,
Здолали ноги всю дорогу,
А я бадьорий повен сил.
- Пригнали ревнощi iз дому?
-А хоч би й так! Це що бiда?
То знай: нiколи i нiкому
Тебе на свiтi не вiддам!
Той злiва лiс - за виднокругом,
Вiн пам"ятає дотепер
Про смерть невинних в сорок другiм -
Страшезну, мученицьку смерть
Висить невиплакане горе
Над лiсом хмарою журби.
Коли дощем слiз заговорить,
То буде лити три доби
А потiм дев"ять днiв i сорок,
Щоб душi в небо вознеслись
I громовиця буде й морок
Потоп зi слiз - як той, колись
Потоп цей змиє все гадюччя,
Яке диявол тут розвiв,
I сльозопадом в пекло з кручi
На саме дно закине в рiв.
I всiх до сьомого колiна
Змiтати буде раз у раз,
Допоки хоч одна людина
Проявить душогуба сказ.
Коли збираються у вирiй,
Над лiсом квилять журавлi,
Немов сказати хочуть: "В мирi
Живiте, люди, на Землi
Ми тут гнiздились споконвiку
Серед людей на гребнях хат,
Коли ж лилися кровi рiки
I лютував злий зайда-кат
Ми з неба бачили катiвнi,
Людей палили, дим валив
Дiла Твої, о Боже, дивнi,
Якщо таке ти допустив
Бува i в нас пташат хапають -
Ключ гомонить: курли, курли
Вожак з жоною розмовляють:
Якось було... Так тож орли.
А тут же люди однi одних,
Там прах дитячий у золi...
Супроти правил всiх Господнiх,
I взагалi... I взагалi...
Не допоможе їм квилiння,-
Озвався в задумi вожак,-
То сатанинське поколiння,
Ще довго-довго буде так.
Нам їхню лють не загасити,
Тут бачиш як: на брата - брат...
I нелюдам дiтей носити
Щороку знов пiд стрiхи хат?
Це ж до якого поколiння?
Не збурюй клин - в нас дiти. Ша!
В людей вiками спить сумлiння -
У них коростява душа.
З небес спустився клин в рiзуху
Бiля болота на нiчлiг,
Безпечно тут. Та вожак охав,
Нiяк заснути вiн не мiг.
Поснуло птаство. Тихо-тихо
Мигтять, спiвають зiрочки
Свiй реквiєм страшному лиху
Ну як же так? Це ж дiточки!
Колись спорудять обелiски -
I потече рiка людей,
Та чи врятує це хоч трiшки
Нас вiд диявольських iдей!
На жаль, диявол iстерично
Хапає душi поколiнь,
А далi все iде, як звично:
Нова загроза, наче тiнь.
Над нами знову нависає -
Ось, ось гряде укус змiї -
I тiльки Небо одне знає,
Як нам позбутися її.
Коли в душi збудує кожен
Святої Правди обелiск,
То, може, й змiниться щось - може,..
Як Правда буде в повний зрiст.
***
Тут вродився я i вирiс
На землi моїх батькiв
Серед друзiв, серед сирiт,
Де хати всi без замкiв
Не було чого ховати -
У вiйни страшне лице -
I не в кожнiй тодi хатi
Були сало, хлiб, яйце
Ми не мали привiлеїв,
Кожен планку свою брав,
Але юностi своєї
Нi на що б не помiняв
Юнiсть нас загартувала,
Провела в широкий свiт,
Ми дорослими ставали
Ще до виходу з ворiт
На дорогу, що до мiста
Повела сонцям навстрiч,
Як згадаєш, серцю тiсно,
Рiдний дiм - святая рiч
Краю милий, неповторний,
В нас рiднiшого нема.
Коли ж доля нас пригорне,
Ну, чому ж вона нiма?
Котрий рiк живемо в мирi,
То чому ж розбiг не взяв -
Так, неначе важкi гирi
До нiг недруг прив"язав
Не линяє твоя врода
З бiгом часу - навпаки!,
Та поменшало народу,
Виїжджають земляки
Хто у Штати,хто в Канаду,
Хто в Європi звiв кубло,
Бо нема в країнi ладу
Опустiло геть село
Поки Рада галасає
I знiма собачий лай,
Люд ногами голосує,
Покидає рiдний край
Горшки носить у Мiланi
Iз-пiд немiчних сеньйор,
Поки ти у ресторанi
Марно тратиш час, мажор.
I будує тобi вiлли
Десь далеко вiд сiм"ї.
Будь обачним - в нього сила,
Хай не сплять мiзки твої
Бо як сила ця проснеться -
Йому нiчого втрачать ...
То ж хай панство схаменеться,
Бо диявола печать, -
Ваше гасло з вами всюди:
"Честь i совiсть - на базар!"
"Схаменiться! Будьте люде... -"
Ще Кобзар про це сказав
Ледве жеврiють мiстечка,
На шляхах чатує смерть
Запитати тут доречно:
- Ми безсилi зовсiм, вщерть?
Ну, а як верблюже вушко,
Як ви втрапите туди?
Там для вас стоїть заглушка
I на всi вашi роди
Ще й iсторiю нам пишуть
Як i було - iз Москви,
I нiкого не колише,
Не питають нас: як ви?
Затикають людям рота
Нищать українське все,
Хоч самi давно банкроти -
Рiд дияволицю ссе
Ми народ чи ми манкурти?
Де iдеї, де вождi?!
Навiть стадо й те до гурту
Тулиться, коли в бiдi
Краю мiй, моя вiдрадо,
Моя гордiсть i жура
Коли ж собi даси ти раду? -
Нам давно прозрiть пора
Щоб наступнi поколiння
На землi цiй вели вiк,
Щоб галузилось корiння
Нинi, прiсно i вовiк!
***
Спливли вiки, покрилась пилом
Вся iсторична далечiнь,
Яку здолав наш Радивилiв,
А це - десятки поколiнь
В цiм лабiринтi вiковому
Чого там тiльки не було!:
Глухi кути, зневiра, втома -
А скiльки люду полягло!
Плуги iсторiї зарили
У землю безлiч молодих -
По всiй Волинi в нас могили
Всi жертви воєн свiтових
Де тiльки не перебувала
Наша земля впродовж вiкiв.
Украй знеможена стогнала,
Чужих кормила воякiв
Вони змагалися у звiрствi
I край наш ставили на кон,
Поки в Литовському князiвствi
Не прихистив людей Закон
Статут Литовський як основа
Усiх законiв iснував,
Вiн наш народ, i вiру, й мову
З усiма поспiль захищав
Щораз, коли загрози свiжi
Лякали хтивiстю iдей,
Статут, як той обруч на дiжi,
Докупи з"єднував людей
Коли збирався люд на вiче
Громадою чинити суд,
В усi часи в Середньовiччi
Лунало: - Як велить статут...
Його неписанi закони
Жили в народi сотнi лiт.
Не раз повстанськi всi загони
Вiн надихав, щоб скинуть гнiт
Суворi виклики епохи
Стрiчали з ним народи всi,
На "Руську Правду" схожий трохи -
Закон славетний на Русi.
"Писарь земски по руску маєтъ
И словы рускими писать
И присегнути Богу маетъ,
И к выписы додать печать"
Пожухла тих вiкiв полуда,
Нещадно час її сiче.
Яку брехнi не став запруду,
Вiн її змиє, бо тече.
Як з гiр рiка, що на рiвнину
Стрибнула у роздолля нив:
Молiмося за Україну,
Щоб Бог її нам боронив.
Плекав її красу нетлiнну
I захищав в путi вiд лих,
Вона для нас свята, єдина -
Єдина в мертвих i живих.
Всi iсторичнi урагани
Нiколи не минали нас,
Вона ж зализувала рани
Щоразу довгий-довгий час.
Як тiльки здiймались заграви -
Палили в степу кураї -
Не спала, бо десь там у лавi
На бiй iшли дiти її.
Тремтiла вночi тополино:
Хто знову татарин чи лях?
А вранцi журна Україна
На битий виходила шлях.
Вдивлялась у даль неозору,
Чекала синiв iз дорiг
Нерiдко вiдтiль страшне горе
Повзло, як змiя, на порiг.
А засвiт ще кралися тихо
Баскаки - брудна татарва -
I знову селом скаче лихо,
I знову душа ледь жива.
Воскресла як сурми побiднi
Звитягу трубили здаля,
-I ось вони! Ось вони рiднi! -
Спiвали i небо й земля.
А що я казав! Характерник*
В шинку посмiхався дiдам
Три чарки у борг всiм! Поверну,
Усе до копiйки вiддам.
Кобзар бiдний скарб свiй зi спини
Повiсив пiд тин на кiлок -
Сумної все грав, але нинi
Зi струн вилiтає танок.
Вернулася радiсть пiд стрiхи,
Всмiхнулось у снi немовля,
I, схоже, танцює вiд втiхи,
Парує вагiтна земля.
Нехай пiдростуть козачата,
Гримлять хай новi весiлля.
Прийде час - i стануть на чатах,
Захищена буде земля.
А там, на лужку за городом,
Над ставом i танцi, i спiв.
Не буде тобi переводу,
Мiй роде, вовiки-вiкiв.
В потоцi часу шум i пiна,
I вир, i плесо, й водограй,
Ти - мучениця, Україно,
Як i Волинь - наш отчий край.
Нас з ним єднає пуповина
I нерозведенi мости,
Якi i дiда, й батька, й сина
Ведуть до спiльної мети.
Бо справжня пам'ять iсторична
Сягає двох-трьох поколiнь,
А далi все iде як звично:
Що там позаду?... Труха, тлiн.
Про тi часи легенди, мiфи
Трава вже вкрила, полини.
Плоть i кiстки погризли грифи,
Нетлiннi свiдки - де вони?
Вiд нас вони все далi й далi,
Часи прадавнi, мовчазнi -
I їхнi радощi й печалi
Хвилюють нас хiба що в снi.
А ще герої, що з екрана
В ряди-годи йдуть до кiмнат
Чи загадкова Роксолана,
Чи князь Острозький меценат
Острог - Афiни на Волинi -
Учених вабив як магнiт,
Як взятка у сiм"ї бджолинiй,
"Апостол" вийшов з друку в свiт.
А в Пересопницi Григорiй,
Монастиря архiмандрит
На мовi руськiй заговорить
У нього Новий Заповiт.
Вiн довго - довго ждав моменту,
Лежали книги цi в iмлi,
На нiм клянуться президенти
Нинi народу i землi.
Цi постатi в нас знає кожний,
Вони являють перший план -
Сегiзмунд Август , Iван Грозний,
Султан Османський Сулейман.
I молодий ще Вишневецький,
nnbsp;bsp;I Наливайко Северин,
Митрополит Iов Борецький,
I цiлий сонм княжих родин.
Яких нiяк не оминули
Всi реформацiї дива
I лютеранство вже вiдчули,
I кальвiнiзм - вiра нова.
Палала збурена спiльнота
Вогнем церковних протирiч,
Католик рiзав гугенота -
Варфоломiївська ця нiч
Роздула вогнище. Дерева
Горiли в пiтьмi як свiчки.
Рiзня в Парижi. Нiч серпнева
Кров"ю наповнила рiчки.
I гугеноти всi без тями
В кривавiй пастцi тiй нiчнiй.
До неба спраглими вустами
Волали: "Боже, Боже мiй!.."
Iнтриги, зрада - все сплелося,
I гори трупiв лежать ниць.
Засiв кривавий, а колосся?
Або вода iз тих криниць?
Зловiщий дим дiянь зухвалих
Усю країну застилав,
Армагедону цього спалах
Ще довго в свiтi не згасав.
Минулого не перебореш,
Чи то тепер, а чи давно,
Воно й сьогоднi з нами поруч
I в соцмережах i в кiно.
Тривають вiйни релiгiйнi
Помiж церков, помiж родин -
У кого вiра бiльш надiйна,
А Бог на небi - вiн один.
Це розумiли Радзивiли -
Микола Чорний i Рудий,
В цей смутний час вони зумiли
Знайти рецепт дуже простий:
Якщо всi перед Богом рiвнi -
Є в Бiблiї такi слова, -
То у Князiвствi, тут у Вiльнi,
Церкви всi рiвнi у правах.
Чим не чудова ця iдея -
Iдея рiвностi, надiй,
Що вiчнi блукачi євреї
Тут теж знайшли притулок свiй.
В часи суспiльної розпуки,
На берегах жорстоких лiт
Сказати слово запоруки "!" -
Це справдi генiальний хiд!
Було Князiвство многолике -
Церков, релiгiй - цiлий вир,
Але вiд Вiльни до Олики
Тривав мiжконфесiйний мир.
Рудий на сходi московiтiв
Успiшно стримував орду,
А Чорний рискав все по свiту,
Щоб попередити бiду.
Один полiтик, другий - воїн,
Могутнiй i мiцний тандем -
Ввiйшли в iсторiю обоє,
Про них i мову поведем.
То хто ж вони цi Радзивiли,
Герої давньої пори,
I чим привабити зумiли
Колись їх нашi пращури?
Землi у них не бракувало,
Людей же скубала чума,
Отож обоє скрiзь шукали,
Чи справжнiх витязiв нема.
Вiйськовi успiхи Рудого
Давали брату козирi:
I спротив, i пересторогу
Чинили унiї вгорi.
Народ же вiру свою й мову
Мiнять, як панство, не бажав,
Вона в Князiвствi за основу
Була у зносинах держав.
Султанша Порти Роксолана -
Та що сягнула висоти,
Стала могутня, в свiтi знана -
На мовi рускiй шле листи.
Дороги в спеку i в морози
Братам стелились i вели
Туди, де жеврiли загрози,
Чи вiтер нiс рештки золи.
А попiл цей не подорожнiй,
Вiн бив у серце, наче дзвiн.
У кожного - свiй шлях тривожний...
Їх радник Бог. Чи з ними вiн?
Лаштуй приймач душi на правду,
Й вона тебе сама знайде,
I буде вдячний тобi правнук,
Якщо з дороги не зiйде
А промiнь цей у пiтьмi блисне
I порятунку вкаже шлях
Сторонься тих, котрi навмисне
Ведуть людей по манiвцях
Ой, забалакалась надмiру
- Прощай синок. Ось тобi хрест
-Я вдячний вам... Я, я повiрив...
- Цiлуй дiвча. Менi ж на Брест
Єство моє заполонила
Цих роздумiв гiрка рiка,
В цiй жiнцi справдi якась сила,
Та я збагнуть не змiг яка
Проста людина, а пророча,
В словах хоч присмак полину,
Та вiдкриває тобi очi,
Знiма облуди пелену.
I ткнула пальцем у вiконце,
Де простягнулась на весь плiт
Гасло, вицвiле вiд сонця:
"Осушим 700 га. Болiт!"
Земля завершила снiданок
Густих туманiв молоком,
Вродивши цей чудовий ранок,
I я рiшив - iду пiшком.
Озера Шацькi, Малорита.
На травах росяний кришталь.
В полях уже жовтiє жито
I котить хвилю, як вуаль.
В травi ледь стежечка помiтна
Повзе вужем понад поля,
Довкола пахне все i квiтне -
Радiє сонечку земля.
Iще корiв не чути реву,
Лиш перший промiнь, як свiча
Цiлує все: кущi, дерева...
Ну, де ж ти, де, моє дiвча?
Євген ГУДИМА.
м.Радивилiв на Рiвненщинi.
Про автора. Євге́н Петро́вич Гуди́ма (21 березня 1941 року, с. Крупець, Радивилiвського району, Рiвненської областi) - педагог, поет, громадський дiяч. Закiнчив Львiвський державний унiверситет, економiст-географ, вчитель. З 1962 року працював лiтературним редактором обласної газети в мiстi Суми. У 1963 - 1971 роках - вчитель, заступник директора школи-iнтернату в селищi Володимирець на Рiвненщинi. У 1971 - 1992 роках - завiдуючий районним вiддiлом освiти в мiстi Радивилiв (тодi Червоноармiйськ). З 1992 року - вчитель Радивилiвської школи ? 2, вчитель-методист. Органiзатор лiкарняної каси в районi, її виконавчий директор, один з лiдерiв цiєї громадської органiзацiї в Українi. Член Ради Лiкарняних кас України. Неодноразово обирався депутатом районної ради. На слова Євгена Гудими написано гiмн Радивилова, чимало пiсень, якi виконуються художнiми колективами. Автор поетичних сценарiїв ряду районних i обласних свят. З вiршами друкується в обласнiй i районнiй пресi, а також в Iнтернетi. Має державнi нагороди. (Вiкiпедiя).