Наш ювiляр життя звикав
до ритму залiзничного,
а вiн же схожий, їй же право,
до ритму поетичного.
Сiльського хлопця з юних лiт
привабила дорога, -
i, бувши в прагненнi стiйким,
таки добився свого.
А що батьки дали йому
й кмiтливiсть та старання,
то дуже швидко вгору йшов
у трудових визнаннях.
Зростав, щодня черпав знання
з обставин незвичайних.
Душi порив знайшов прорив -
i став вiн вже начальник.
Начальник станцiї - щораз
мов на посту вiйськовий,
бо має бути все гаразд -
i то обов"язково:
i в ритмi руху поїздiв,
в вантаженнi вагонiв,
в режимi продажу квиткiв,
дотриманнi законiв...
А залiзниця у життi
окреслює всi стилi,
i навiть станцiя мала,
така, як Радивилiв,
не раз покличе i вночi
або й вiдмiнить свято.
Та ювiляру не звикать -
завзяття є багато...
Вiн тут тривожився, не справ,
коли велись ремонти,
зате ж вiдкрилися всiм нам
прекраснi горизонти.
Та й Вiктор має ж вiн iм"я,
а Вiктор - переможець.
Йому пiдтримкою - сiм"я,
в усьому допоможе.
Дружина й дiти - всi в одно,
надiйний тил, їй-Богу,
який iз думки не збива
про працю i дорогу.
Дочка ж Наталя i сама
прийшла на залiзницю,
щоби iз честю пронести
сiмейную традицiю.
Глава сiмейства Гусару
гордиться не без права:
хороших має вiн дiтей,
та й внучок - теж на славу!
Заради них - життя, i труд,
i клопоти щоднини,
а ще, звичайно, вболiва
за успiхи країни.
Нехай же день новий несе
лиш радощi й визнання,
а ще - родиннi почуття
любовi i кохання.
Римував В.Ящук.
(Посвята була написана в 2008 роцi, а 16.05.2010 року Вiктора Гусарука не стало, йому минуло 52 роки).