Забута iсторiя Київської Русi-України i людей Степу Безкрайнього, Безмежжя Благодатного. Про те як зi старожитнього Степового Вiйська-Орди постав новий християнський козацький народ, люди Вiйська Божого i вiльної України, грiшнi, але вiльнi по волi Божiй, а не царськiй чи панськiй:
Помер вже цар Чингiз
Розпалась Орда
I у широкий Степ
Прийшла нова бiда...
Царевi Чингiзовi
Внуки й родичi
Розпочали дiлити
Посади й пiрначi
Була Одна Орда
А згодом стало п'ять
Орду незгоди вiчнiї
Стали роздирать...
Почали у Степу
Ординцi пропадать...
На сторонi, мабуть,
Спасенiє шукать...
Якось один з ординцiв
Поїхав на Вiйну...
I сам вiн був незчувся,
Як опинивсь в плєну...
Потрапив у якесь там
Забутеє село...
В степах на Українi
Дiло це було...
Вiн бачить живуть люди,
Работають i сплять...
Тiльки, що над ними
Вояки не стоять...
Вiн i каже їм:
- Диво бачу я...
Ви живете дружно,
Як Одна Сiм'я...
Просвiти ти Дiду,
- Що значить цей Знак?
Ну Дiд йому й каже:
- Кожен з нас - козак!
- Але ж я теж козак, дiду!
- Нi - ми всi християни...
В Спасителя ми вiримо,
Були ж як ти - погани ...
Царiв нам бiльш не треба,
Бо Цар у нас є Свiй,
Добрий i Могутнiй,
Вiчний i Святий...
Не треба нам нi хана,
Не треба нам нi пана,
Тепер ми всi козаки,
I кожен отаман...
Буває ми воюєм,
Бува господарюєм,
Нелегка наша доля
Вкраїнських козакiв...
Але ми одностайнi,
У нашiй вiрi правiй,
У нашiй вiрi славнiй,
Що дана вiд дiдiв...
Ординець те почувши
Недовго мiркував
Швиденько похрестився
I для Орди пропав ...
Ось так от у Євразiї
З'явивсь новий народ ...
Що ним тепер цiкавиться
I Запад i Восход...