Рось Анна
Ластiвка моя. Чотири правдивi iсторiї для пiдлiткiв

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Links
Создай обложку книги бесплатно
Кожевенное мастерство: сумки, ремни своими руками
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Iсторiї про життя пiдлiткiв, про надiї, мрiї, дружбу i життєвий досвiд. Ранiше виходили окремi iлюстрованi книжки. Тепер усi iсторiї в однiй збiрцi.

 []

  Ця книга БЕЗКОШТОВНА i не може нiким використовуватись для продажу.
  (C) Усi права належать Ганнi Рось.
  Обкладинка збiрки вiд ШI вiд ChatGPT4.
  Обкладинки 4х книг вiд автора.

Ластiвка моя. Чотири правдивi iсторiї для пiдлiткiв

      Збiрка "Ластiвка моя" включає чотири iсторiї для пiдлiткiв 11+.
      Спочатку вийшла книга "Ластiвка моя" про маленьку дiвчинку, яка потрапила до дитячого будинку.
0x01 graphic
      Потiм герої книги пiдросли, i виникла нова збiрка пiд однойменною назвою.
      З пiдлiтками трапляються усiлякi iсторiї, з'являються новi друзi i саме життя вчить юне поколiння розрiзняти добро i зло, протистояти небезпекам i, звiсно, залишатися дружними та вiдповiдальними.

Змiст


 []
     
     Галя йшла порожнiми коридорами дитячого будинку. Вона ходила дивитись ялинку в холi. Ялинка їй сподобалася, вона була висока, пишна, прикрашена iграшками та дощиком. Тiльки вогникiв на ялинцi не було - пожежник сказав, що у дитячому будинку не належить.
     Галя пройшла повз їдальню. Там баба Маня мила пiдлогу.
     - Ялинку дивилася? - привiтно запитала баба Маня.
     - Так, - усмiхнулася Галя, зупинившись бiля дверей.
     - Завтра будете веселитись, - усмiхнулася баба Маня. - Завтра i Дiд Мороз прийде, подарункiв вам принесе.
     - Це малеча вiрить у Дiда Мороза, - скептично вiдповiла Галя.
     - О, а ти що ж не вiриш?
     - Я вже виросла, не вiрю в чудеса, - вiдрiзала дiвчинка.
     - Ось тобi й маєш! Адже дива трапляються, - баба Маня зняла стiлець зi столу i присiла на нього. - Я ось минулого року у лотерею виграла, якраз пiд Новий рiк. У супермаркетi розiгрували, ось менi набiр каструль й вручили. Мої зносилися, скiльки рокiв служили.
     - Просто пощастило, - з песимiзмом сказала дiвчинка. - А сьогоднi Олечка чергує вночi? - запитала вона.
     - Олечка, Олечка. Усiх укладе, казки почитає. Добре, що не Iзольда. Та тiльки наказує - очi на замок та спати.
     - Так, добре, - усмiхнулася Галя i пiшла далi.
     У коридорi було пусто. Бiльшiсть дiтей забрали на свята у сiм'ї, у їхнiй кiмнатi - Надю, Наташу та Маринку. Люську давно вдочерили, сестер Олю та Тому теж, а Веронiку та її брата Пашку забрала тiтка Соня, знайома Алi, Олександри, Ластiвки.

*

     Галя увiйшла до кiмнати. Оленка, як завжди, гортала свої гербарiї, а Маша слухала музику у навушниках, сидячи на лiжку i погладжуючи Самсона, рудого красеня-кота.
     Галя сiла за стiл i почала малювати. Через деякий час до неї пiдiйшла Маша:
     - Хочеш послухати? Класний сингл.
     - Нi, - вiдмовилась Галя.
     - Все свою Олечку малюєш? Думаєш, вона тебе забере? - пiдколола Маша, побачивши малюнок Галi.
     
     - Не заважай, - рiзко сказала Галя.
     - У Олечки знаєш, скiльки охочих, усiх не забереш, - не заспокоювалася подруга.
     Галя схопилася з-за столу, сховала малюнок у тумбочку, схопила куртку, взула короткi чобiтки на шнурiвцi та вибiгла з кiмнати. Вона побiгла до службового виходу. На її щастя дверi виявилися не замкненими.

*

     Дiвчинка вискочила надвiр. Сльози наверталися на очi. Ну чому у дiтей є мами, татки, вони балують дiтей, люблять, а вона така нещасна. Її навiть нiхто на свята не взяв у сiм'ю. Хiба це слушно? Надiйку взяла тiтка на канiкули, Наташу - багатодiтна сiм'я, а Маринку забрала її мама, яка приїхала на якийсь час з-за кордону.
     Галя йшла парковою алеєю. Мокрий снiг покривав стежку. Вiд снiгу в парку було не так темно, у небi крiзь снiговi хмари слабо пробивався мiсяць.
     Галя не помiтила, як вона послизнулася на дорiжцi i покотилася зi схилу до якоїсь ями. На щастя, яма виявилася неглибокою. Такi зазвичай риють, щоб збирати туди осiннє листя. Дiвчинка спробувала вибратися звiдти, але ноги ковзали мокрим снiгом, ув'язуючи в брудному мiсивi на днi ями. Вхопитися не було за що. Галя зупинилася, перестала товкти бруд, витерла сльози i подивилася навколо. Не вистачало замерзнути тут, у цiй ямi. Вона зiтхнула, набрала повiтря в легенi та спробувала вибратися з пастки. Нога знову ковзнула вниз, i Галя потрапила рукою в бруд. Вона зняла мокру рукавичку, вивернула її чистою стороною нагору i поклала до кишенi куртки.
     Дiвчинка стояла розгублена. Корпус їхнього дитячого будинку свiтився вогнями метрiв за сорок, кричати марно, поруч нiкого. Черевики стали пропускати воду, а ноги мерзнути. Галя дiстала з кишенi брудну рукавицю, знову вивернула її та надягла на руку. Вона вирiшила дертися по схилу, спираючись на обидвi долонi, але знову сповзала вниз.
     Несподiвано Галя вiдчула чиюсь присутнiсть. Вона, сидячи навприсiдки, пiдняла обличчя вгору i побачила голову лошицi. Та схилилася до дiвчинки, нiби хотiла її краще розглянути. З шиї кобили звисало поводдя.
     
     Галя скинула бруднi рукавицi та вiдкинула їх нагору. Дiвчинка схопилася за шкiрянi ременi поводдя i намотала їх навколо долонь.
     - Тягни, - сказала вона.
     Кiнь нiби зрозумiв i позадкував. Галя зробила кiлька крокiв i вибралася з ями.
     Вона стояла вся брудна, мокра, не знаючи, що робити далi.
     - Аркадiя! Аркадiя! Де ти! - почула раптом дiвчинка.
     - I-го-го, - заржала лошичка.
     З-за кущiв показалася немолода жiнка, одягнена в свiтлий пуховик, такi ж теплi штани. На головi її була бiла кроляча шапочка, навколо шиї намотаний довгий в'язаний шарф.
     - Iди сюди, неслухняна, куди ти поскакала, - покликала жiнка i раптом побачила дiвчинку.
     - Здрастуйте, - вiд несподiванки сказала Галя i вiдпустила поводдя.
     - Мила, що ж з тобою сталося? - запитала жiнка.
     - Я потрапила в яму, лошиця допомогла менi вибратися, - вiдповiла дiвчинка.
     - Боже, ти замерзла! - скрикнула жiнка, розгледiвши злякану юну дiвчину, що забруднилася i тремтiла.
     
     Вона зняла свiй шарф, обмотала їм шию Галi.
     - Тебе як звуть?
     - Галя.
     - Ходiмо до мене, я живу неподалiк, висохнеш, зiгрiєшся i подзвонимо твоїм батькам, - рiшуче сказала жiнка, взяла Галю за руку i повела за собою, не забувши взяти кобилу пiд вуздечку.
     - У мене немає батькiв, - тихо вiдповiла дiвчинка.
     - Ти з дитбудинку?
     - Так.
     - Добре, пiдемо до мене, я сама повiдомлю в дитячий будинок, що ти в мене. Скажи менi своє прiзвище.
     - Вiтер, Галя Вiтер.

*

     Будинок нової знайомої здався Галi казковим палацом, вiн був прикрашений рiзнобарвними вогниками. Перед будинком росли молодi ялинки. Бiля входу були широкi сходинки, по краях чотири колони пiд дугоподiбною аркою.
     - Заходь, будинок не замкнений, - сказала жiнка, - а я вiдведу кобилу. Не хвилюйся, я скоро прийду.
     Галя увiйшла до хати.
     - Нiно, це ти? - назустрiч вийшла жiнка похилого вiку в окулярах, з гулькою на головi, у в'язанiй шалi та теплих вовняних шкарпетках, взутих у капцi.
     Побачивши дiвчинку, вона зупинилася.
     - Я Вiра Андрiївна, ти, мабуть, гостя, - сказала жiнка, розглядаючи дiвчинку. - Знiмай взуття, куртку, штани. Зараз все посушимо та почистимо. Рукавицi доведеться випрати. Ось тобi тапочки, сядь бiля камiна, дочекаємось Нiну.
     Галя виконала вказiвки Вiри Андрiївни та сiла бiля камiна.
     - Мамо, я вдома, - почувся голос вiд вхiдних дверей.
     - Твоя гостя бiля камiна, - вiдповiла жiнка похилого вiку. - Рукавицi я вже випрала.
     - Дякую тобi, - крикнула дочка. - Замерзла? - запитала господиня у Галi. - Ходiмо, я тобi наберу гарячу ванну, погрiєшся. А потiм питимемо чай з пирогом, мама сьогоднi спекла. Ви вже познайомились? Мене звуть Нiна Сергiївна.

*

     Галя нiколи не лежала у теплiй ваннi з пiною. У дитячому будинку всi купалися пiд душем i лише малюкiв купали у маленькiй ванночцi.
     Дiвчинка лежала у водi, хлюпала рукою по поверхнi, збиваючи пiну, i насолоджувалася теплом. Зiгрiвшись, вона вилiзла з ванни, витерлася товстим махровим рушником. Вона накинула свою бiлизну i надягла махровий халат, який їй залишила господиня. Халат їй пiдiйшов, нiби на неї був зшитий.
     - Оберни волосся рушником, - сказала Нiна Сергiївна. - Я вже зателефонувала вашiй директорцi Iринi Петрiвнi, i вона дозволила тобi залишитися у нас на свята.
     Очi Галi спалахнули. Невже їй посмiхнулося щастя? Вона не вiрила своїм вухам. Її захотiли лишити на Новий рiк! Нiколи їй не щастило i раптом!
     - Давай висушимо волосся i пiдемо пити чай, - сказала Нiна Сергiївна.
     Вона промокнула дiвчинцi волосся i дала їй гребiнець. Галя ретельно розчiсувала волосся, боячись виглядати неохайною.

*

     - Сiдай, Галю, на диван поряд зi мною, - запросила Нiна Сергiївна.
     
     - В якому ти класi? - запитала Вiра Андрiївна, наливаючи чай.
     - У шостому, - вiдповiла Галя.
     - А вчишся добре?
     - По-рiзному, - знiяковiла дiвчинка. - Математику люблю та малювати.
     - Намалюєш нам щось? - запитала Нiна Сергiївна. - Завтра.
     - Можна. Я коней люблю малювати.
     - Ось i намалюй нашу Аркадiю.
     - Добре.
     - Бери пирiг, з журавлиною, - запропонувала Вiра Андрiївна.
     - Ось тобi пiжама, - Нiна Сергiївна поклала поряд з Галею пухнасту пiжаму.
     - Це халат та пiжама вашої доньки? - прямо спитала дiвчинка.
     - Так, - вiдповiла Нiна Сергiївна, - вона живе за кордоном зi своїм батьком, приїжджає рiдко, лише на канiкули. Вона на рiк старша за тебе. Спатимеш в її кiмнатi.
     - Дякую вашiй лошицi, що вона допомогла менi вибратися з ями i вам, що ви мене зiгрiли, нагодували i дозволили залишитися на свято, - подякувала дiвчинка. - А пирiг дуже смачний, Вiро Андрiївно, дякую, - додала вона.
     - Їж на здоров'я, - усмiхнулася бабуся.

*

     Вночi Галя лежала в м'якому лiжку. За вiкном падав густий снiг, вiн виблискував у свiтлi рiзнобарвних вогникiв, якими був прикрашений будинок.
     'Чудеса збуваються у Новий рiк', - згадала Галя знайомий наспiв. А хiба це не диво опинитися в цьому будинку з такими двома привiтними жiнками.
     А снiг кружляв i кружляв за вiкном. Дiвчинка прикрила очi i поринула у солодку дрiмоту. Їй наснилося лоша з її дитячого малюнку. Галя тягла свою руку вгору зi шматочком цукру, а лоша нахилялося до неї i, торкаючись своїми м'якими губами, обережно брало цукор. "Аркадiя", - шепотiла дiвчинка. 'I-го-го!' - вiдгукувалося лоша.

*

     - Спить, - тихо сказала Вiра Андрiївна, зачиняючи дверi кiмнати. - Усмiхається, мабуть, щось сниться. Нехай спить бiдолаха, без батькiв, мабуть, не солодко.
     - Вона менi одразу сподобалася, - вiдповiла дочка.
     - Добра ти душа, Нiночко.
     - Якщо ми можемо зробити щасливим хоча б одну людину на Новий рiк, то треба це робити, мамо.
     - Згодна. Добре було б завтра їй подарунок пiд ялинку купити. Треба вигадати, що.
     - Що тут думати, треба їй купити гарнi фарби та альбом, - змiркувала Нiна.
     - I одягти її треба, куртку нову, чобiтки. Потрiбно в шафi Вiки поритися. Все нове й не носила, вважай, щось одягла, а щось i жодного разу. Взагалi треба дiтям у дитячий будинок зiбрати речi.
     - Завтра все зберемо, люба моя, та iграшки. На добранiч, мамо.
     - Добре, добранiч, Нiночко.

*

     Вранцi Галя прокинулась iз вiдчуттям повного щастя. Це не сон - вона у затишному будинку, у добрих людей. Скiльки ж вона мрiяла, щоб її взяли на вихiднi додому, хоч би разок, i ось диво сталося.
     'I-го-го!', - почула Галя за вiкном. Вона схопилася з лiжка i пiдбiгла до вiкна.
     
     Нiна Сергiївна мчала верхи на лошицi. Променi ранкового сонця освiтлювали наїзницю. З нiздрiв коня виходив пар. 'Аркадiя, точнiсiнько, як кiнь з мого дитинства', - радiла Галя i махала рукою у вiкно.
     До кiмнати заглянула бабуся Вiра Андрiївна:
     - Прокинулася? Iди вмивайся, чисти зуби, я тобi поставила рожеву зубну щiтку в склянку. Рушник помаранчевий твiй.
     - Спасибi, - вiдповiла Галя i вирушила до ванної кiмнати.
     Коли вона повернулася, її лiжко вже було заправлено.
     - Спасибi, Вiро Андрiївно, у дитячому будинку ми самi заправляємо лiжка з самого дитинства.
     - Ось молодцi, - похвалила бабуся. - Пiшли снiдати.

*

     Галя не знала, що вчора ввечерi у дитячому будинку був переполох.
     - Бабо Маню, ви Галю не бачили? - питали навперебiй Оленка та Маша.
     - Приходила вона ялинку дивитись, а потiм не бачила я її. А що трапилось?
     - Галька зникла, вже двi години нема, - сказала Маша.
     - Та як же це, - стурбувалася баба Маня. - Треба в Олечки спитати.
     
     Утрьох вони пiшли шукати Ольгу Iгорiвну. Олечка, як її називали старшi дiвчинки, укладала малюкiв спати.
     - Олечко, iди сюди, - покликала її баба Маня.
     Ольга Iгорiвна вийшла за дверi.
     - Дiвчатка кажуть, що Галя зникла, двi години нема.
     - Не хвилюйтесь, - вiдповiла Олечка. - Менi дзвонила Iрина Петрiвна. Галю взяла погостювати на свята якась знайома Iрини Петрiвни.
     - Погостити?! - здивувалася Маша.
     - На свята? - перепитала Оленка.
     - Так, дiвчатка, йдiть, лягайте спати, я до вас потiм зайду, - пообiцяла Ольга Iгорiвна.
     - Iдiть, любi, добранiч, - побажала баба Маня.
     Дiвчата попрямували до своєї кiмнати.
     - Пощастило Гальцi, - зiтхнула Маша.
     - I тобi колись пощастить, - потiшила її Оленка. - Обов'язково пощастить.
     - Але як вона примудрилася потрапити у гостi?
     - Ось повернеться i все розповiсть, - пообiцяла Оленка.

*

     На снiданок Галя з'їла варене яйце, бутерброд iз ковбасою та випила склянку апельсинового соку. Снiданок Галi здався просто божественним - дуже вона любила бутерброди з ковбасою, а свiжий помаранчевий апельсиновий сiк був дуже приємним. У дитячому будинку їм давали соки переважно з упаковок чи банок, а тут бабуся Вiра Андрiївна видавила сiк спецiальним пристосуванням.
     Нiна Сергiївна, повернувшись пiсля кiнної прогулянки, теж з'їла бутерброд, випила склянку соку i потiм чашку гарячої кави.
     - Зараз ми тобi пiдберемо гардероб, а потiм пiдемо на ковзанку. Ти колись каталася на ковзанах? - запитала вона.
     - Нi, - помахала головою Галя.
     - Навчишся, - усмiхнулася Нiна Сергiївна.
     Серце Галi застукотiло сильнiше. Вона тiльки по телевiзору бачила, як дiти та дорослi катаються на ковзанах, а тепер вона сама кататиметься! Це неймовiрно!
     - Дякую, Вiро Андрiївно за снiданок, - подякувала дiвчинка.
     - Будь ласка, люба, - усмiхнулася бабуся.
     - Ходiмо, - покликала Нiна Сергiївна, i вони вдвох пiшли до кiмнати, де ночувала Галя.
     Нiна Сергiївна вiдкрила шифоньєр. У ньому було повно одягу.
     - Примiряй цi джинси, твої ще не висохли, бабуся їх випрала, - сказала господиня, продовжуючи перебирати речi.
     Поки Галя вдягала гарнi синi джинси, Нiна Сергiївна кидала на лiжко речi своєї дочки. Виросли двi пристойнi купи.
     - Ось це тобi, - сказала жiнка, - а це вiдвеземо до дитячого будинку. Джинси якраз, наче на тебе шитi, - зауважила вона.
     - А ваша донька не образиться? - спитала Галя несмiливо. Насправдi їй дуже сподобалися цi джинси. Вона нiколи таких не мала.
     - Думаю, вони короткi Вiцi, вона трохи вища за тебе. Напевно, батько купив їй новi, можливо, не однi. У них там цих джинсiв великий вибiр, вони менi привозять у подарунок. Зручний одяг. Так, подивимося, що тут серед курток, светрiв та взуття. Одягай цей светр i примiряй цю курточку, - вона подала дiвчинцi бузкову куртку з хутром навколо шиї та навколо рукавiв.
     Галя мало не ахнула. Про таку курточку тiльки мрiяти! У неї теж непогана курточка, але ця така м'яка, з хутром!
     - Ось така сама шапочка. I примiряй цi чоботи. Чи пiдходять? Чудово. Можна вирушати на ковзанку. Речi запакуємо, коли повернемося.
     До кiмнати зайшла бабуся.
     - Красуня! - сказала вона. - Як принцеса! Речi я сама запакую, не хвилюйтеся, - звернулася вона до дочки. - Цi у дитячий будинок?
     - Так, а цi - Галi.
     - Добре, все складу, - пообiцяла Вiра Андрiївна. - Ну, красуня! - похвалила вона ще раз дiвчинку. - Ось твої рукавички висохли на батареї.
     Галя стояла як iменинниця у всьому новому. Вона пiдозрювала, що речi доведеться повернути, як тiльки закiнчиться свято. Але й хай. Натомiсть сьогоднi вона щаслива. Неначе до неї прийшла сама чарiвниця-фея з дитячої казки.
     
     - Все, вирушаємо на ковзанку! - покликала Нiна Сергiївна, прямуючи до холу.
     Одягнувшись, вона зателефонувала до таксi.
     - Вiльних машин немає, - вiдповiли на iншому кiнцi.
     - Гаразд, поїхали на маршрутцi, не їхати ж на конi, - пожартувала вона. - Ти ж, мабуть, i маршруткою не каталася? - запитала вона.
     - Двiчi, - вiдповiла дiвчинка. - А ви не керуєте машиною?
     - Нi, конi менi ближче.

*

     Льодова ковзанка розташувалася у палацi спорту. Галi видали ковзани, вона зняла чобiтки i взула бiленькi ковзани на шнурiвцi. Нiна Сергiївна теж взяла собi ковзани у прокатi. Перевзувшись, вони залишили куртки та чоботи в шафцi та вийшли на лiд. Галi було страшнувато, вона ледь стояла на ковзанах, ноги напружилися.
     - Ходiмо, не бiйся, я тебе триматиму. Дивись, Правою ногою, лiвою, знову правою, лiвою.
     Дiвчинка несмiливо робила кроки на льоду. Поруч упевнено каталися дiти, дивлячись на новачка. У Галi стало трохи виходити їхати, але вона ще була надто невпевнена.
     - Давай бiля борту спробуй, може, тобi буде краще так.
     Вони пiд'їхали до бортика i Галя мiцно вчепилася в нього.
     - Не чiпляйся, просто тримайся, i ногами правою, лiвою, почергово. Ну як, виходить?
     Галя розсмiялася:
     - Як на мене, виходить.
     - Давай круг проїдемо, - сказала Нiна Сергiївна, обняла дiвчинку за талiю, i вони разом покотилися по льоду.
     До кiнця кола вони їхали вже тримаючись за руки.
     - У мене виходить! - радiла Галя, як раптом у неї ззаду врiзався якийсь хлопчик i вони обоє впали на кригу.
     - Вибачте, - сказав хлопчик, пiдскочив, як м'ячик, i знову поїхав.
     - Вдарилася? - запитала Нiна Сергiївна.
     - Нi, - Галя пiдвелася i обтрусила рукавицi вiд снiгу.
     - Ще круг? Дивись, можна їхати так, вiдштовхнулася кiлька разiв правою, лiвою, а потiм двома поїхала. Вчимося?
     - Так, - усмiхнулася дiвчинка.
     
     Каталися вони довго.
     - Втомилася? - запитала Нiна Сергiївна.
     - Трохи.
     - Поїхали додому?
     - Ще круг, - попросила Галя.
     Галя вже їхала самостiйно, майже не тримаючись за Нiну Сергiївну. Їй було радiсно. Iти з ковзанки не хотiлося, але ноги вiд напруги втомилися. Коли їй ще доведеться потрапити на ковзанку? Напевно, не скоро. Але добре все ж таки, що вона взагалi сюди потрапила завдяки своїй добрiй супутницi.

*

     Вдома Нiну Сергiївну та Галю чекав обiд. Бабуся зварила смаковитий щавлевий борщ. Вiн здався дiвчинцi надзвичайно смачним, особливо зi сметаною та хлiбом, натертим часником.
     - Спасибi. Давайте я помию посуд, - запропонувала Галя по обiдi.
     - Ну, давай, - погодилася бабуся. - Ви в дитбудинку i посуд миєте?
     - Миємо за малюками та по кухнi чергуємо, кухарям допомагаємо накривати столи, ставити посуд, накладати хлiб, розливати компот.
     - Якi ви молодцi. Дружно мешкаєте? Друг дружку не ображаєте?
     - Дружно, - вiдповiла дiвчинка i зiтхнула.
     Вона згадала, як образилася на Машу. Але з iншого боку, якби не Маша, не потрапила б вона в яму, не побачила б лошицю, не зустрiла свою чудову фею i не потрапила б на ковзанку.
     - Готово, - сказала Галя. - А ложки куди покласти?
     - Давай з тарiлок зiллємо воду, - бабуся взяла всi тарiлки i нахилила їх.
     - О, ти вже злила воду? Молодець. Все ти знаєш, усе вмiєш. Тарiлки сюди, а ложки в цей прилад поруч iз виделками. Ось помiчниця у мене, - радiла Вiра Андрiївна.
     На кухню увiйшла Нiна Сергiївна:
     - Я до супермаркету. Що купити? - запитала вона.
     - Купи олiї, батон, чай, лимон та картоплi, - сказала Вiра Андрiївна.
     - Добре. Галю, вiдпочивай, телевiзор подивися, якщо хочеш, а хочеш книжки читай.
     - Чи можна подивитися книжки Вiки? - уточнила дiвчинка.
     - Звичайно можна. Книги для того й призначенi, щоб їх читати. Гаразд, вiдпочивайте, я пiшла, - сказала Нiна Сергiївна.

*

     Книжок у Вiки було багато. Вони були з хорошого щiльного паперу та з iлюстрацiями. Галя переглянула багато книг i обрала собi почитати казки Кiплiнга, такої книги в їхнiй дитбудинкiвськiй бiблiотецi не було.
     Дiвчинка зручно вмостилася на диванi, увiмкнула торшер i почала читати. Книжка була дуже захоплююча. Галя сама не помiтила, як прочитавши пiв книги, вона задрiмала.
     Нiна Сергiївна, повернувшись iз супермаркету, накрила дiвчинку пледом.
     - Хай спить, у новорiчну нiч розбудимо, - сказала вона матерi.
     - Добре, пiдемо накривати на стiл, - покликала її Вiра Андрiївна. - Ти подарунок купила?
     - Купила, купила, - усмiхнулася дочка.

*

     - Галочко, прокидайся, Новий рiк проспиш, - сказала бабуся. - Ходiмо до столу, незабаром Дiд Мороз прийде. Ходiмо.
     Галя встала, вмилася i свiжа вийшла до столу.
     - Проспала Дiда Мороза, тiльки-но пiшов, але вiн залишив тобi подарунок пiд ялинкою, дивись.
     Дiвчинка пiдiйшла до ялинки i подивилася на велику коробку у святковiй упаковцi зi стрiчками.
     - Бери, бери, - схвалила бабуся. - А менi Дiд Мороз духи подарував i хутряну шапочку, тепер не замерзну в мороз, - усмiхалася вона.
     Галя несмiливо почала розгортати подарунок.
     - Ковзани! - вигукнула вона, радiючи.
     - Будете з дiвчатами по черзi кататися, заллєте ковзанку у дворi, - усмiхнулася Нiна Сергiївна.
     - Спасибi! Вам i Дiдовi Морозу, - подякувала Галя.
     - Там ще щось є, - пiдказала бабуся.
     Дiвчинка заглянула в коробку та побачила фарби, пензлики та альбом для малювання.
     
     - Гуаш! Я так хотiла гуаш! Спасибi!
     - А тепер за стiл! - покликала бабуся.
     - Бом-бом-бом, - бив годинник.
     Господинi собi налили шампанського, а Галi - апельсинового соку.
     - З новим роком! - сказала бабуся.
     - З новим щастям! - вiдповiла її дочка. - Загадуйте бажання!
     'Щоб зi мною ще трапилося диво, - подумала Галя. - Щоб мене ще колись запросили на свято у сiм'ю!'
     Задзвонив мобiльний телефон Нiни Сергiївни.
     - Алло, - вiдповiла вона.
     - Матусю! Вiтаю тебе та бабусю з Новим роком! - пролунав голос у телефонi.
     - Спасибi, люба, - посмiхалася Нiна Сергiївна, - передам бабусi. Як твої справи?
     - Ми з татом прилетимо завтра. Лiтак увечерi, - повiдомила Вiка.
     - Ой, як добре, будемо на тебе чекати, ми так скучили, - зрадiла Нiна Сергiївна.
     - З новим роком! До зустрiчi! - кричала в трубку Вiка. - Цiлую вас!
     - I ми тебе!

*

     Пiсля недовгого застiлля Галя вирушила спати. Вона поклала на вiкно подарунки.
     'Яка я щаслива! - подумала вона. - Якi вони добрi, Нiна Сергiївна та Вiра Андрiївна. А як дiвчата будуть радi, коли я принесу ковзани! Тепер я всiх навчатиму кататися на ковзанах, правою, лiвою, правою, лiвою', - посмiхнулася вона, поринаючи в сон.
     Вранцi, коли вона прокинулася, у вазi на письмовому столi лежала гора мандаринiв. Галя з'їла один мандарин, вiн був дуже солодкий.

*

     Пiсля снiданку Галя запитала у Нiни Сергiївни:
     - А коли ми пiдемо до дитячого будинку? Менi не терпиться показати ковзани дiвчаткам.
     - Я зараз вiдлучуся у справах, ти помалюй поки що, а потiм ми з тобою зберемо подарунки i пiдемо. Добре?
     - Добре, - вiдповiла дiвчинка. - А можна я Машi та Оленцi вiзьму два мандарини?
     - Ну, звiсно, забереш усе. У мене їх цiлий пакет, пригостиш друзiв.
     Звичайно, Галi хотiлося б погостювати ще, але ж вона розумiла, що приїдуть донька i чоловiк Нiни Сергiївни, у них сiм'я, чому їм заважати. Їй, Галi, вже несказанно пощастило, на ковзанцi була, стiльки подарункiв отримала! А Маша та Оленка, мабуть, нудьгують. Нiчого, скоро прийде.

*

     Повернувшись, Нiна Сергiївна викликала таксi. Можна було, звичайно, дiйти пiшки, але Нiна Сергiївна приготувала стiльки подарункiв, що їх не донести руками.
     - А де моя курточка? - запитала Галя, збираючись у холi.
     - Одягай бузкову i шапочку, i чоботи, це все твоє, - сказала бабуся.
     - Моє?! - зрадiла Галя. - Спасибi!
     - А твої речi я запакувала, може ще знадобляться. Не тобi, то дiтям.

*

     Коли таксi пiд'їхало до дитячого будинку, дехто з хлопцiв вискочив надвiр, подивитися, хто там приїхав. Оленка та Маша виглядали у вiкна.
     
     - Галя приїхала, - оторопiла Маша. - Я її не впiзнала одразу.
     - Яка у неї шапочка! - вигукнула вiд захоплення Оленка. - I курточка з хутром! Побiгли!
     - Побiгли!
     Хлопцi допомагали заносити подарунки до дитячого будинку.
     - Галю! - крикнули Оленка i Маша i кинулися обiймати подругу.
     - Де ти була?! - запитала Маша. - Ми за тебе так хвилювалися.
     - Все гаразд, - усмiхнулася Галя. - Зараз все розповiм.
     - Щасливо, Галю, - попрощалася з нею Нiна Сергiївна.
     - Дякую вам за все, - Галя стримувалася, щоби не розплакатися.
     Нiна Сергiївна поцiлувала її на прощання.
     - Розберетеся тут iз подарунками, - сказала вона директорцi Iринi Петрiвнi.
     - Дякую, Нiночко, тобi. З новим роком!
     - I вас усiх iз Новим роком!

*

     Галя помiтила бабу Маню, пiдiйшла до неї. Та обiйняла дiвчинку.
     - Бабо Маню, це вам мандарини, турецькi, смачнi, берiть, - вона простягла два мандарини.
     - Спасибi, люба, - розплакалася баба Маня. - Та ти красуня у мене, куртка нова, шапка нова, як принцеса.
     Галя засмiялася.
     - А Олечка коли чергує? - запитала Галя у баби Манi.
     - Завтра її змiна. Скучила, мабуть, - усмiхнулася та у вiдповiдь.
     - Ходiмо, Галю, - покликали дiвчатка, - нам не терпиться дiзнатися про новини.
     - А можна до вас, дiвчата, ми теж хочемо послухати, - спитала Iра з двохсот четвертої кiмнати.
     - Приходьте, - запросила Галя.
     - А можна нам? - запитали Сергiйко та Вова.
     - I ви приходьте, - погодилася Галя.
     - Я братiв запрошу, Мишка та Валерку, - сказала Маша. - Без нас не починайте.
     - Добре, ми на вас чекаємо.

*

     Друзi їли мандарини i слухали розповiдь Галi про свої пригоди, як вона потрапила в яму, як не могла вибратися, як до неї прийшла лошиця.
     
     Малята слухали з широко розплющеними очима.
     - От би менi зустрiти такого коня, - зiтхнув Вова.
     Потiм Галя розповiла, як потрапила у гостi, як каталася на ковзанцi.
     - Сама їхала? - дивувався Сергiйко.
     - Сама, мене навчала Нiна Сергiївна i до того ж ковзани спортивнi на шнурках.
     - От чудово! - захоплювався Вова. - От би покататися!
     - А що в тебе в пакетi? - запитала Маша.
     Галя дiстала новенькi ковзани.
     - Ух, ти! - усi завмерли у захопленнi.
     - Справжнi! - сказала Оленка.
     - Даси покататися? - запитав Сергiйко.
     - Якщо налiзуть. Заллємо ковзанку i кататимемося по черзi, - вiдповiла Галя.
     - Здорово! - вигукнула Iра.
     - А на нас налiзуть, - Валера злiз iз стiльця i пiдiйшов до Галi, - ми з Мишком ще маленькi.
     Друзi засмiялися. На мiсце Валери одразу стрибнув Самсон, нiби чекав, хто йому нагрiє мiсце.
     До кiмнати зайшла Iрина Петрiвна.
     - Ось де ви притихли, - усмiхнулася вона. - А у мене новина для хлопчикiв - Нiна Сергiївна подарувала дитбудинку пару хлопчикових ковзанiв.
     - Ура! Ура! - навперебiй закричали хлопцi.
     - Спортивнi? - поцiкавився Вова.
     - Спортивнi. Там ще багато подарункiв. Смачнi гостинцi роздамо по обiдi, а з дiвчатами ми теж розберемося, кому якi речi пiдiйдуть, там цiлий кульок.
     - Прикольно! - зрадiла Маша. - Але там, мабуть, не буде такої чудової хутряної шапочки. Даси помiряти?
     - Дам навiть поносити, - пообiцяла Галя.
     - Щаслива! - замрiяно сказала Лариса з двiстi четвертої кiмнати.

*

     Увечерi Нiна Сергiївна та Вiра Андрiївна почули, як до будинку пiд'їхало таксi. Вони одразу кинулися до вхiдних дверей.
     - Мамо! Бабусю! - Вiка кинулася обiймати рiдних.
     - Вiко! Як ми скучили! - голосила бабуся.
     - Вiтаю! - привiтався Олег Альбертович. - Вiро Андрiївно, це вам, - вiн вручив тещi пакет iз пледом.
     - От дякую! Ой, який теплий, тепер буду бiля камiна сидiти пiд пледом. Ну, догодив, Олежку, - радiла теща.
     - А це тобi, Нiно, - Олег простяг букет червоних троянд Нiнi.
     - Спасибi! Пахнуть! - дружина понюхала квiти. - Роздягайтеся, мийте руки, вечерятимемо.
     - Це до столу, - Олег дiстав iз портфеля пляшку шампанського.
     - А менi що? - запитала Вiка.
     - Тобi апельсиновий сiк, свiжий, - пообiцяла бабуся.
     - Це я люблю, - Вiка вирушила до своєї кiмнати.
     Вимивши руки i переодягнувшись пiсля дороги, Вiка вийшла до столу.
     - А що це за малюнок? - запитала вона у матерi, тримаючи малюнок в руцi.
     Нiна глянула на малюнок i взяла його до рук, щоб розглянути. Вона посмiхнулася.
     
     - Це дiвчинка одна намалювала, вона гостювала у нас новорiчної ночi.
     - Дiвчинка? - здивувалася донька. - Добре малює. Попона лошички в трояндах. Класний малюнок, а ти дуже схожа i наша Аркадiя. Особливо менi подобаються бризки у виглядi сонячного свiтла та снiгу. А як її звати?
     - Галя.
     - А звiдки вона?
     - Вона з дитбудинку, - вiдповiла мама.
     - Зрозумiло, ти була снiгурочкою. А скiльки їй рокiв?
     - На рiк молодша за тебе.
     - Ми, Вiко, вiддали їй деякi твої речi та дещо дiтям у дитбудинок до Нового року, - сказала бабуся.
     - Ми привезли цiлу валiзу нових речей, - зауважив тато, - не знаю, навiщо стiльки речей на вiсiм днiв.
     - Пригодяться, тату, - вiдповiла Вiка. - Зараз, зачекайте. У нас вам подарунки.
     Вiка втекла до кiмнати i повернулася з подарунками:
     - Бабусi хутрянi рукавички.
     - Ой, ви мене задарували, - сплеснула руками бабуся. - Ой, якi добрi! Теплi, м'якi!
     - "Теплi" говоритимете, коли на мороз вийдете, - зауважив зять.
     - А це мамi новий светр iз оленями, - сказала Вiка.
     - Краса! Спасибi! - подякувала мама. - А вам пiд ялинкою теж подарунки.
     - Неси, доню, подивимося, як на нас чекали, - засмiявся батько.
     - Тобi туалетна вода, - Вiка подала батьковi коробочку, - а менi подивимося.
     - А звiдки ти здогадалася, що тобi велика коробка, а менi менша? - спитав тато, смiючись.
     - У мене нюх, - вiдповiла дочка i теж засмiялася.
     Вiка вiдкрила коробку i побачила в коробцi новенький мобiльний телефон, що лежав поверх кошика iз фруктами.
     - Телефон! Класний, дякую! - зрадiла дочка. - Ананас! - вигукнула вона, дiстаючи кошик з фруктами. - Це я люблю!
     - Там i манго є, хурма, маракуя, - усмiхнулася мама.
     - Такої я не їла, - здивувалася Вiка.
     - Ось i спробуєш.
     - Сiдайте за стiл, потiм розглянете подарунки, - запросила бабуся.
     - Котлетки по-домашньому, бабусинi, пахнуть! - сказав тато, сiдаючи до столу.

*

     Канiкули пролетiли швидко. Нiна Сергiївна проводжала доньку та чоловiка в аеропорту.
     - Я зараз пiдiйду, - сказав тато i вiдiйшов у справах.
     Нiна та дочка стояли вдвох.
     - Дзвони частiше, - попросила мама.
     - Звiсно, мамо. Дякую за телефон, крутий, - усмiхнулася донька. - Мамо, ти не сумуй. На канiкулах знову приїду.
     - Ой, коли це буде, - зiтхнула мама. - Ти вчися добре, старайся.
     - Звiсно, мамо. Менi дуже подобається у лiцеї.
     - Це добре. А подруг, друзiв маєш?
     - Звичайно, Алiна та Монiка найкращi! Мамо, не нудьгуй.
     - Так, - у Нiни навернулися сльози на очi.
     - Мамо, а ти, якщо хочеш, запрошуй цю дiвчинку з дитячого будинку. Галю, вона ж вам iз бабусею сподобалася?
     - Так, сподобалася. Чи можна я їй подарую твiй старий телефон?
     - Звичайно, подаруй. Вiн ще класний, але, звичайно, ви подарували менi суперовий!
     Пiдiйшов тато i простяг доньцi та дружинi по шоколадцi.
     - Спасибi! Люблю шоколад цiєї фабрики! Пористий мiй улюблений, - зрадiла дочка.
     - Закiнчується реєстрацiя на рейс 322, закiнчується реєстрацiя на рейс 322, - оголосили в аеропорту.
     - Наш рейс. Цiлуй маму, пiдемо, - Олег поцiлував дружину в щоку.
     
     - Бувай, мамо, - Вiка обняла маму i поцiлувала. - Дзвонитиму, цiлуй бабусю.
     - Бувай, щасливого польоту, зателефонуйте, як приземлiться, - звернулася вона до чоловiка.
     - Обов'язково. Прилiтай до нас будь-коли, як надумаєш, - запрошував чоловiк.
     - Як скучу, прилечу. Бережи Вiку, щасливо! - Нiна дивилася услiд своїм рiдним.

*

     Галя малювала гуашшю, сидячи за столом поруч iз Оленкою, яка вирiзала снiжинки.
     - Новий рiк минув, а ти снiжинки вирiзуєш, - сказала Маша, слухаючи музику.
     - Ну i що, наступного Нового року знадобляться, - незворушно вiдповiла Оленка.
     Маша встала з лiжка i пiдiйшла до Галi.
     - Що малюєш? Це Аркадiя? - запитала вона.
     - Так, - помахала головою дiвчинка.
     - Гарна, - похвалила Маша. - А поруч хто? Ти?
     - Може, Оленка, може ти, - вiдповiла Галя.
     Оленка перестала вирiзувати снiжинки i теж почала розглядати малюнок.
     - А що я їй даю? - знову запитала Маша.
     - Цукор. Конi люблять цукор, ти знала?
     - Знала. А ти пригощала Аркадiю цукром?
     - Нi, не довелося. Її замкнули у стайнi, - вiдповiла Галя.
     - А ти була в стайнi? - запитала Оленка.
     - Нi, я ж там була лише один день i двi ночi.
     - От би побачити Аркадiю, - замрiяно сказала Маша. - Я б їй приберегла шматочок цукру.
     - Може, колись побачимо її, вони живуть недалеко, - зiтхнула Галя.
     - А я б їй нарвала свiжої трави, соковитої, - вигадала Оленка.
     - Ти ж у нас ботанiк, - усмiхнулася Маша.
     - Конi люблять щипати траву, - заперечила Оленка.
     - А давайте, повiсимо цей малюнок на стiну, щоб дивитися на Аркадiю, - запропонувала Маша.
     
     - Давайте, - пiдтримала її Оленка. - Думаю, iншi дiвчатка не заперечуватимуть.
     - А хочете, я вам ще покажу щось? - запитала Галя.
     - Давай.
     Галя полiзла у свою папку та дiстала малюнок.
     - Ось, я його намалювала, коли менi було сiм, - сказала вона.
     - То ти вже тодi намалювала Аркадiю? - здивувалася Оленка.
     - Так, дуже схоже, - Маша розглядала лоша. - А давайте два малюнки повiсимо на стiну i мрiятимемо.
     - Давайте, може, справдиться, - погодилася Оленка i глянула у вiкно. - Пiшов снiг.
     - Ходiмо кататися на санчатах, - покликала дiвчаток Маша. - Даси менi сьогоднi свою шапочку? - запитала вона у подруги.
     - Бери, сьогоднi твоя черга, - усмiхнулася Галя.
     - Ура! Одягайтеся швидше, а я побiгла Мишка та Валерку покличу. А пiсля прогулянки разом прийдемо вiшати малюнки на стiну. Гарно буде!
     - Галю, а ти можеш намалювати мене на конi? - запитала Оленка, коли Маша втекла.
     - Намалюю. Хочеш покататися верхи на конi?
     - Хотiла б.
     - Гаразд, намалюю, я й сама мрiю покататися верхи на конi.
     - Щаслива ти, - сказала Оленка. - З тобою диво на Новий рiк сталося.
     - I з тобою станеться, ось намалюю тебе на конi, i станеться. Ось побачиш.
     - Щоправда? - запитала з надiєю Оленка.
     - Правда, я тепер вiрю в чудеса, - посмiхнулася Галя.
 []
     
     Настала весна, а з нею i свято 8 Березня. Дiвчатка в дитбудинку займалися рукодiллям. Вони робили подарунки вихователям. Маша та Маринка займалася аплiкацiєю для баби Манi. Вони разом робили барвистого метелика. Галя малювала малюнок для Олечки. Маша вже не глузувала з подруги з її симпатiї до виховательки. Взагалi Олечку любили всi дiвчатка, особливо коли їй випадало чергувати на вихiдних, i вона могла придiляти бiльше часу дiвчаткам. А ще вони з Олечкою готували концерт до 8 Березня. Усi охочi готували якийсь номер. Зрозумiло, що багато хто забере на свята в сiм'ї, але тодi вони зможуть там показати свої вмiння.
     Оленка самостiйно робила браслетик iз бiсеру, вона ще не вирiшила, кому його подарувати. Надя вишивала ромашки, щоб подарувати тiтцi, вона обiцяла взяти її на свята.
     Складнiше було Наталцi, бо вона вирiшила приготувати подарунки для всiх дiвчаток багатодiтної сiм'ї, куди її брали на свята, канiкули та навiть на все лiто. Наталка не знала, що придумати, тому Олечка принесла для неї обрiзки кольорового фетру, щоб вирiзати курча для кожної дiвчинки. У центрi загальної листiвки передбачалося посадити маму-квочку, а навколо неї курчат. Одним iз курчат була сама Наталка. Їй дуже хотiлося, щоб її удочерили, вона звикла до дiтей цiєї сiм'ї та полюбила їх.

*

     Нiна та мати Вiра Андрiївна на кухнi робили печиво до свята. У ходi роботи з тiстом у них розпочалася розмова:
     - Скучила я за Вiкою! - сказала Нiна Сергiївна.
     - Так у чому справа? Скучила - їдь, - посмiхнулася Вiра Андрiївна.
     - Їдь! А як же ти? Не кину ж я тебе саму, тим бiльш на свято! - вiдмовилася донька.
     - Та що зi мною буде, куди я подiнусь, - посмiхнулася мати. - Якщо хочеш, щоб я не сумувала - запроси до нас на свято Галочку.
     - Галю? Тобi ж зайвi турботи, - засумнiвалася Нiна.
     
     - Нiякi не турботи, разом нам веселiше, вона дiвчинка гарна, помiчниця, - зауважила Вiра Андрiївна.
     - Нi, я, звичайно, можу її запросити, але тобi точно не обтяжливо?
     - Звичайно, менi в радiсть, ще печивом почастуємо її. А ти Вiцi подарунок купила?
     - Нi, я ж не збиралася летiти.
     - Давай я тут закiнчу сама, а ти вирушай за подарунком та квитками.
     - Квитки я через iнтернет куплю, - вiдповiла Нiна, помивши руки. - Точно впораєшся?
     - Упораюся, потiм бiлками намажу печиво, буде як тiстечко.
     - Добре, я пiшла.
     - Давай, доню. Ти до дитячого будинку зайдеш? Коли ти забереш Галю?
     - Зараз подзвоню до Iрини Петрiвни, домовлюся. А Галю завтра пiсля урокiв заберу. Квиток куплю на суботу на ранок.

*

     Телефон Iрини Петрiвни був поза зоною доступу, тому Нiна Сергiївна зайшла до дитячого будинку сама. Вона запросила Галю, щоб поговорити з нею.
     - Вiтаю! - зрадiла Галя, побачивши Нiну Сергiївну.
     - Привiт, Галочко, - усмiхнулася жiнка. - У мене до тебе розмова. Чи не погодишся ти погостювати у нас на свята?
     - На свята?! - очi Галi спалахнули.
     - Так, на три днi. Справа в тому, що я хотiла б з'їздити до Вiки, не хотiлося б бабусю залишати одну.
     - Я, звичайно, я iз задоволенням, - усмiхалась дiвчина.
     - От i добре, завтра пiсля урокiв я тебе заберу, - пообiцяла Нiна Сергiївна.
     - Гаразд, - Галя побiгла сходами до кiмнати, щоб повiдомити новину дiвчаткам.
     - Щаслива! - сказала Маша. - А що ти їм подаруєш?
     Галя замислилась.
     - Найкращий подарунок для бабусi, - порадила Надя, - це кухонна рукавиця або квадратна пiдставка пiд гаряче.
     - Можу дати фетру, - сказала Наталка. - На рукавичку не вистачить, а на пiдставку вистачить.
     - I хвостик зробити, щоб на цвях вiшати, у моєї мами така. Ще її треба простягати квадратами, - пiдказала Марина.
     - Навiщо? - запитала Маша.
     - Так годиться, так красивiше, а всередину можна пiдкласти щось м'яке для об'єму, - згадала Марина.
     - А тарiлка не звалиться? - уточнила Маша.
     - Так там же трiшки, - засмiялася подруга. - Хочеш, у мене є трохи вати з новорiчної ялинки. Вона снiжками була на ялинцi.
     - Давай, - погодилася Галя i взялася за рукодiлля.

*

     Нiна Сергiївна прийшла за Галею наступного дня, як i обiцяла. Галя поклала в рюкзак альбом для малювання, фарби, пензлики та подарунки. Бабусi вона пошила пiдставку пiд гаряче, а Нiнi Сергiївнi вони з дiвчатками придумали зробити маленьку кольорову подушечку для голок.
     - Заходь у хату, Галю, а я вiдведу Аркадiю знайомому в стайню, щоб вам з бабусею не довелося дбати про лошицю.
     - Добре, - Галя попрямувала сходами до будинку.
     
     - Галочка! - зрадiла бабуся. - Заходь, роздягайся, взувай тапочки, вони на тебе чекають.
     - Здрастуйте, Вiро Андрiївно, - привiталася дiвчинка.
     - О, та ти з рюкзаком!
     - Фарби принесла малювати. Ще менi треба закiнчити малюнок для Олечки, для Ольги Iгорiвни.
     - Добре, йди до Вiкiної кiмнати, малюй.
     - А у мене для вас подарунок, - Галя дiстала з рюкзака пiдставку пiд гаряче i простягла бабусi.
     - Ой, дякую, ось майстриня, - похвалила бабуся. - Сама зробила?
     - Так.
     - Молодець. А наша пiдставка вже схудла, а твоя до речi, гарна!
     Галя пiшла до кiмнати Вiки.
     - Обiдатимеш? - крикнула бабуся.
     - Я в дитбудинку поїла.
     - Зараз я тобi печиво принесу, ми з Нiною пекли, - бабуся пiшла на кухню.

*

     Галя малювала, сидячи за письмовим столом. Їй дуже подобалася гуаш. Нею можна було навiть малювати пальцем. Вона iнодi розмазувала фарбу пальцем по паперу. Вiра Андрiївна принесла печиво.
     - Ой, та що це у тебе всi пальцi в фарбi, пiди, помий i пригощайся.
     - А це печиво чи тiстечка? - поцiкавилася дiвчинка, вимивши руки.
     - Пробуй, потiм скажеш. Там усерединi секрет.
     Галя вiдкусила печиво. Пiд збитим бiлком вона побачила червону ягоду.
     - Смачно! - похвалила вона. - Дуже.
     - Ось i їж, а я пiду в'язати шкарпетки.
     - Я теж хотiла б повчитися в'язати. Навчите мене?
     - Звичайно. Кожна дiвчинка повинна вмiти в'язати, шарфи, шапочки, рукавички, шкарпетки. Не собi, то малюку.
     - Якому малюковi? - здивувалася Галя.
     - Ну, пiдростатимете, вийдете замiж, народяться дiти, їх же треба одягати, от i будете в'язати теплий одяг.
     Галя розсмiялася:
     - Коли це буде!
     - Нiчого, нiчого, вчитися треба змолоду. Потiм нiколи вчитися - робота, турботи. А я тобi i вовнянi нитки подарую, i спицi.
     - Ага, дякую, - пробубнила Галя, запихуючи печиво до рота.

*

     Коли Нiна Сергiївна прийшла додому, дiвчинка та бабуся сидiли на кухнi зi спицями та нитками.
     - В'яжете? - усмiхнулася вона.
     - Вчимося, - сказала захекана й напружена Галя.
     - Виходить?
     - Ледь, ледь. Ой, у мене для вас, Нiно Сергiївно, подарунок.
     Дiвчинка дiстала з кишенi подушечку для голок.
     - Спасибi! - господиня розглядала рукодiлля.
     - Нарештi, у нас буде мiсце для голок! - зрадiла бабуся. - Вiшай сюди, Нiно, на цвях.
     
     Нiна Сергiївна повiсила подушечку на стiну близько годинника.
     - А що у нас на вечерю? - запитала вона.
     - Гарбузова каша, смачно та корисно, - вiдповiла бабуся. - Ти їла колись гарбузову кашу? - запитала вона у Галi.
     - Нi, - усмiхнулася дiвчинка.
     - Не може бути, невже вам нiколи не варили гарбузову кашу? - здивувалася Нiна Сергiївна.
     - Таку помаранчеву та солодку не варили. А це масло?
     - Масло, - вiдповiла бабуся. - Кашу, як вiдомо, маслом не зiпсуєш.
     - Я завтра рано поїду, ви ще спатимете. Не сумуйте, поводьтеся добре, - наказувала Нiна Сергiївна.
     Бабуся та Галя розсмiялися.

*

     Нiна Сергiївна поїхала. У суботу бабуся сказала дiвчинцi:
     - Треба б прибрати в холi, але не будемо, тому як не можна прибирати, коли людина за порiг пiшла. Завтра можна, але завтра - свято. Будемо з тобою вiдпочивати, їсти печиво, пити сiк та фруктовий вишневий компот.
     Вдень Галя вчилася в'язати, потiм малювала, картину Олечки вона закiнчила. Бабусi малюнок сподобався - там була жiнка у полi, де росли тюльпани.
     - Гарно, - схвалила вона. - А чому тюльпани?
     - Це кохання наших сердець, - вiдповiла Галя.
     - Ти молодець, вкладаєш сенс у свої картини, - похвалила Вiра Андрiївна. - А ось Вiка малювати не любить, у неї до мови здiбностi, на льоту запам'ятовує. Скучила я за нею. Лiто чекаю, може, приїде на лiтнi канiкули. Темнiє. Ходiмо, я тобi покажу, як на нiч треба замикати все.
     - Ходiмо, - Галя пiшла слiдом за бабусею.
     - На кухнi вимикаємо пiчку та чайник, - вчила бабуся. - Ходiмо до входу. Замикаємо замки. Тепер проходимо по будинку та перевiряємо вiкна. У тебе в кiмнатi вiкно на провiтрюваннi, не забудь зачинити.
     - Добре, - пообiцяла дiвчинка.
     - Ну гаразд, мийся i лягай.
     - А чи можна почитати книгу на нiч? - запитала Галя.
     - Чом би й нi, я теж люблю почитати перед сном, звичайно, зiр вже не як у молодих. На добранiч, Галочко.
     - На добранiч, - побажала дiвчинка i попрямувала у ванну кiмнату.

*

     Увечерi в домi було тихо. Галя читала книгу в лiжку допiзна, потiм зачинила вiкно, вимкнула свiтло i лягла в лiжко.
     Заснула вона швидко, зiгрiвшись пiд теплою ковдрою.

*

     На вулицi було темно, мiсяць сьогоднi не свiтив. Бабуся та дiвчинка, бачачи сни, не пiдозрювали, що в їхньому дворi гуляють зловмисники. Їх було двоє. Вони крутилися бiля стайнi.
     - Чи господарка поїхала? - питав один другого.
     - Точно. Таксi зранку викликала. Певно, поїхала на свята. Бабця, божа кульбаба, в будинку одна.
     Один iз розбiйникiв став колупати замки в стайнi. Вiдiмкнути дверi в нього не виходило.
     - Дай я, - сказав другий.
     Вiн пiдсунув товсту кочергу пiд замок i легко зламав крiплення на дверях. Зловмисники були дуже розчарованi, не побачивши коня у стайнi.
     - А де ж кiнь? - запитав один.
     - Обдурила. Мабуть, звела на конеферму. Сiдло можна забрати. Сiдло роззява залишила.
     - Стривай, давай хоч у будинку поживимось.
     - А бабця?
     - А що бабця, спить, мабуть, десятий сон бачить. Пiшли.
     Розбiйники пiшли до будiвлi.
     - Внизу ґрати на вiкнах, лiзь нагору, - сказав один розбiйник.
     Iнший видерся на другий поверх i пiшов до вiкна, йому здалося, що воно прикрите нещiльно.

*

     Посеред ночi Галi схотiлося пити. Вона пiдвелася з лiжка i раптом у вiкнi крiзь гардини побачила чоловiчий профiль.
     Вона мало не скрикнула вiд страху, але пересиливши себе, зiбрала свою волю в кулак.
     " Що ж робити?" - швидко думала вона.
     
     Галя згадала, як у дитячому будинку вони грали у страшилки. Вона швидко зняла простирадло з лiжка i накинула на себе. На обличчя вона натягла чорну вовняну шапочку так, що обличчя не було видно.
     Грабiжник розглядав вiкно за контуром, вдивляючись, як зламати крiплення. Який же був його подив, коли, опустивши нижче очi, вiн побачив у вiкнi привид.
     - Ой, - скрикнув вiн, втратив рiвновагу i впав з другого поверху прямо на клумбу.
     - Що ти, Лiсовику?
     - Там привид, - грабiжник на прiзвисько Лiсовик зi страхом подивився на вiкно.
     - Та звiдки там привиди?
     - Я не полiзу. Лiзь сам.

*

     Галя швидко побiгла у спальню до бабусi.
     - Бабусю, бабусю, прокидайтеся, злодiї лiзуть.
     Бабуся розплющила очi.
     - Якi злодiї? - мiркувала вона пiсля сну.
     - У вiкно до мене лiзли.
     - Ходiмо, - сказала бабуся, накидаючи халат. - У мене рушниця є.
     - Рушниця? - здивувалася дiвчинка, тримаючи в руках простирадло i шапочку.
     Бабуся привела її до вiтальнi на другому поверсi, де на стiнi висiла мисливська рушниця. Вiра Андрiївна зняла рушницю i пересмикнула затвор.
     - Ходiмо, - сказала вона рiшуче. - Де твої злодiї.

*

     У цей час другий грабiжник залiз на балкон, що був прямо над входом у будинок. Вiн вдивлявся у темряву вiкна i раптово побачив спрямоване на себе дуло рушницi. Вiн кинувся навтьоки, зiстрибнувши на клумбу.
     
     Вiра Андрiївна, побачивши, що грабiжник ретирувався, вiдчинила балконнi дверi i для бiльшої переконливостi розрядила рушницю.
     - А як же сiдло? - спитав грабiжник, почувши пострiл.
     - Бiжимо, Лiсовику, уносимо ноги, - пiдганяв його другий.

*

     Вiра Андрiївна та Галя увiмкнули свiтло на кухнi.
     - Здається, пiшли, - сказала бабуся, заряджаючи новi патрони у рушницю. - Вмикай свiтло по всьому будинку. Треба було включити сигналiзацiю на нiч, але менi й на думку не спало, що в будинок хтось полiзе.
     У спальнi бабусi задзвонив мобiльний. Галя кинулася до телефону та принесла його бабусi.
     - Вiро Андрiївно? Все в порядку? Що трапилося? Це ваш сусiд Славко. Я почув пострiли. Я бiля вхiдних дверей.
     - Славко, я зараз вiдкрию, - зрадiла Вiра Андрiївна.
     На порозi стояв крупний чоловiк, сусiд Славко, теж тримаючи в руках рушницю.
     - Грабiжники лiзли, - сказала бабуся.
     - У вас стайня вiдкрита, коня немає, - зауважив сусiд.
     Бабуся накинула пальто, взула чобiтки i вискочила надвiр.
     - Ах ти, Господи, у стайню лiзли. Добре, Нiночка Аркадiю повела на ферму до Леонiда. Лiзли до нас двоє, - вiдповiла Вiра Андрiївна.
     - Треба викликати полiцiю. Я зателефоную.
     - Може не треба? - з надiєю спитала бабуся.
     - Потрiбно, може, вiдбитки пальцiв залишилися. Алло! Полiцiя? У дачному поселеннi напад грабiжникiв на дiм, - казав Славко телефоном.
     - Повiдомте адресу, - почулося у слухавцi.

*

     Полiцiя прибула хвилин за двадцять. Вони оглянули мiсце подiї.
     - Одного, мабуть, звали Лiсовик, я чула, - сказала Галя.
     - Лiсовик? Точно? Гарна зачiпка, - сказав полiцейський.
     Полiцiя працювала близько години, вони зняли вiдбитки пальцiв iз дверей стайнi, з колони на ганку, перевiрили документи на рушницю та поїхали. Сусiд Славко вiдремонтував крiплення на дверях у стайню та поставив свiй замок.
     - Завтра вдень прийду подивитися, як можна мiцнiше закрiпити дверi, - сказав вiн.
     - Дякую тобi, Славко, - подякувала бабуся.
     Вiра Андрiївна з Галею пiшли до будинку.
     - Закривайтеся мiцнiше, на добранiч. Якщо що, дзвонiть менi, - сказав Славко.
     - Добре, сусiде. На добранiч.
     Бабуся та дiвчинка випили чаю з печивом.
     - Як би тепер заснути, - сказала бабуся. - Закриваємо добре вiкна та ставимо на сигналiзацiю будинок. Якщо хтось лiзтиме, гудiтиме на всю округу. Тiльки вранцi треба вимкнути сигналiзацiю, а то розбудимо всiх.
     - Я нагадаю, - пообiцяла дiвчинка.
     Галя довго не могла заснути пiсля нiчної подiї. А раптом вони ще прийдуть? Вона стежила за вiкном, поки дрiмота не поглинула її.

*

     Настало 8 Березня. Воно саме випало на недiлю.
     - Галочко, снiдати! - покликала бабуся. - Ми з тобою весь ранок проспали. Вже одинадцята година!
     - Ого! А ви вимкнули сигналiзацiю? - спитала насамперед Галя.
     - Вимкнула. Дядько Славко вже працює у стайнi. Змiцнює замки металевими пластинами. Спасибi йому, допомiг нам. Давай вмивайся, чисть зуби i приходь у кухню, у мене святковий снiданок чи вже обiд, - засмiялася бабуся.
     Галя встала, заправила лiжко, розчесалася i пiшла у ванну.

*

     - Ой, салат, - зрадiла дiвчинка, увiйшовши на кухню.
     - Олiв'є. Вас, напевно, не надто тiшать салатами? - запитала бабуся.
     - У нас салати iз свiжої капусти, з моркви з горiхами, котлетки.
     - Накладай собi скiльки хочеш, - запропонувала господиня. - Бери бутерброди зi шпротами.
     - Це ця рибка так називається?
     - Так, консерви з банки.
     - Смачно! - Галя вiдкусила шматочок.
     - Якщо їсти у свята, то смачно, а щодня шкiдливо.
     - Чому шкiдливо, бабусю?
     - Краще їсти свiжу смажену чи засолену рибу. Чим менше переробки, тим кориснiше.
     - Виходить, у дитячому будинку ми харчуємося корисною їжею? - запитала дiвчинка.
     - Так i є, вам усе готують з печi, iз жару.
     - Чого ж салат здається таким смачним?
     - Нам смачно все, що ми їмо рiдко. Ой, ти заговорила мене. Тобi ж подарунок. Зараз принесу!
     Бабуся пiшла до кiмнати. Коли вона повернулася, в руцi її був мобiльний телефон.
     
     
     - Ось. Телефон Вiки тобi.
     - Телефон!? Менi! - Галя невимовно зрадiла.
     У дитячому будинку майже нiхто не мав телефонiв. Цей подарунок здався дiвчинцi казковою iграшкою.
     - Ось зарядний пристрiй до нього.
     - А навiщо вiн потрiбен?
     - Заряджає акумулятор.
     - А кому я дзвонитиму?
     - Ось менi будеш, Нiнi Сергiївнi. Був би телефон, а комусь дзвонити знайдеться.
     - Але ж за нього треба платити?
     - Нiночка на рiк уперед сплатила, користуйся.
     - Спасибi!
     - Дивись, вибираєш у телефоннiй книзi 'бабуся' та натискаєш на виклик. Чуєш, дзвонить мiй телефон. Пiду, знiму слухавку.
     У трубцi пролунав голос:
     - Алло.
     - Бабусю, я чую!
     Бабуся прийшла до кiмнати.
     - Натискай на кнопку "покласти трубку".
     Галя розглядала телефон.
     - Там внесено номер Нiни, Вiки. Потiм додаватимеш друзiв.
     - Напевно, у Алi, Ластiвки є телефон. Можна зателефонувати, тiльки номер треба дiзнатися. Може, й у Веронiки є, у Люськи, - замислилася Галя.
     - Зараз у всiх є - час такий, усiм не терпиться, хочеться одразу все знати, все тримати на контролi.
     Галя уявила, як вона дiвчаткам покаже подарунок, як навчатиме їх дзвонити. 'От Ользiн телефон би дiзнатися', - розмiрковувала вона.
     - I в полiцiю можна зателефонувати, - сказала бабуся. - Знаєш телефон?
     - Знаю, нас навчали '102' полiцiя, '103' швидка допомога.
     - А "101"?
     - Служба порятунку.
     - Молодець, Галочко.
     - Спасибi за подарунок!

*

     У понедiлок Нiна Сергiївна поверталася додому. У школi цього дня занять не було - був вихiдний за 8 Березня, Галя продовжувала гостювати у Вiри Андрiївни.
     Бабуся та Галя вирiшили приготувати пельменi до приїзду Нiни. Бабуся показала, як замiсити тiсто. Потiм вона розкотала його на столi i Галя стопочкою почала видавлювати кружечки. Потiм на них вона розкладала фарш, i вони з бабусею з'єднували край. Коли пельмень був уже схожий на вареник, треба було поєднати два кiнцi. Круглий пельмень був готовий!
     Галя з бабусею налiпили купу пельменiв.
     - Ми їх заморозимо в морозилцi, а потiм варитимемо. Давай, поїж борщу, а ввечерi, як Нiна Сергiївна приїде, варитимемо пельменi.
     Галя пообiдала та пiшла малювати.

*

     О третiй годинi Галин телефон раптово зателефонував. Вона натиснула на зелену клавiшу i приклала телефон до вуха.
     - Алло. Галочка! Це Нiна Сергiївна. Як тобi подарунок?
     - Сподобався.
     - Я зараз приїду, я вже в аеропорту беру таксi.
     - Добре, ми з бабусею чекаємо на вас.

*

     - Бабусю, Нiна Сергiївна дзвонила, на таксi зараз приїде! - принесла новину дiвчинка.
     - Так, ставимо кип'ятити воду, вона приїде, а вода вже гаряча.
     Галя набрала води в каструлю i поставила на пiчку, бабуся ввiмкнула конфорку.
     - Давай накривати на стiл. Ось тобi скатертина, стели, ложи вилки, тарiлки, став кружки для чаю з блюдцями. Постав цукорницю. Так, ще сiльничку та перечницю для пельменiв. А ще перечницю з каррi. Їла колись пельменi з каррi?
     - Нi.
     - Сьогоднi спробуєш. Дуже смачно та корисно.

*

     - Я вдома! Чим це так смачно пахне? Пельменi! Це я люблю.
     - Вже варимо, мий руки та сiдай за стiл, - розпоряджалася з кухнi бабуся. - Як там Вiка?
     - Все добре, у цирк сходили, - вiдповiла Нiна Сергiївна, переодягнувшись пiсля дороги. - Ти була колись у цирку? - звернулася вона до гостi.
     - Нас двiчi возила Ольга Iгорiвна, наша вихователька.
     - Сподобалося?
     - Дуже! Особливо конi!
     - Зрозумiло, у тебе пристрасть до коней.
     - Подавайте тарiлки, я несу пельменi, - сказала бабуся.
     - Як смачно! - похвалила донька, з'ївши пельменя.
     - Менi Галя допомагала, - бабуся погладила дiвчинку по головi.
     - Я тепер сама змогла б злiпити пельменi. Я не знала, що їх треба так поєднувати за куточки, щоб вони стали круглими. Там у дитбудинку теж пельменi дають, але вони просто круглi, без бортикiв.
     - Їжте, у мене ще варяться, - сказала бабуся, - посипайте перцем та каррi.
     - Як ви тут без мене? Все в порядку?
     Бабуся та Галя притихли.
     
     - Щось трапилося? - захвилювалась Нiна Сергiївна.
     - Полiцiя приїжджала, злодiї хотiли залiзти. Спочатку залiзли в стайню, а потiм, не знайшовши коня, вирiшили поживитись у хатi, - неохоче розповiла бабуся.
     - Як же вони дiзналися, що мене не буде вдома? - замислилася Нiна Сергiївна. - При менi нiби не лазили. Добре, що я Аркадiю вiдвела до Льонi. Ви не злякалися, коли вони в хату полiзли?
     - Так, бабуся як вистрiлить! - iз захопленням сказала Галя.
     - Ти стрiляла зi рушницi!?
     - Довелося, - зам'ялася бабуся.
     - Ти ж не вмiєш.
     - Менi Вiка показувала.
     - Вiка? - здивувалася Нiна Сергiївна. - I вона вмiє?
     - Напевно, але принаймнi вона знає, як заряджати патрони.
     - Добре, що патрони холостi, а то б ви всiх злодiїв перестрiляли.
     - Якби не Галя, проспала б я злодiїв. Це вона їх помiтила та злякала.
     - Ти?
     - Я простирадла накинула i шапку на обличчя одягла, вiн упав iз плiнтуса в квiтник. А другий полiз на арку, а бабуся його злякала.
     - Так, не треба було менi вас залишати, - жалкувала Нiна Сергiївна.
     - Та чого там, справилися ж. Ми й сигналiзацiю включали, Славко приходив, замок на стайнi полагодив.
     - Славко, полiцiя, пригоди. Не знаю, хто кого бiльше налякав, чи вас злодюжки, чи ви злодюжок, - пожартувала, нарештi, Нiна Сергiївна.
     - Ми їх, вони так кивали п'ятами! - засмiялася Галя.
     - Дякую тобi, Галочко, що бабусю охороняла, - подякувала господиня.

*

     Пiсля вечерi Нiна Сергiївна вiдвела Галю до дитячого будинку та збиралася йти за Аркадiєю.
     - Телефон у тебе мiй є, дзвони, якщо що, - на прощання сказала Нiна Сергiївна.
     - Спасибi за подарунок.
     - Сподобався?
     - Дуже!

*

     Галя увiйшла до кiмнати.
     - Дiвчатка, дивiться! - вона показала телефон.
     - Мобiльник?! Ух ти! Дай подивитись, - кинулися дiвчатка.
     - А як ним користуватися? - запитала Марина.
     - Давайте комусь подзвонимо. Може, Люсьцi, - запропонувала Оленка.
     - Ми ж не знаємо її номера! - сказала Галя.
     - А ось i знаємо! - Маша дiстала папiрець, на якому був записаний телефон Люськи.
     Галя набрала номер i натиснула кнопку 'дзвiнок'.
     - Алло.
     - Люсю!? Привiт, - зрадiла дiвчинка.
     - Галя?! У тебе є мобiльник? - здивувалася Люська.
     - Так, менi подарували. Ми тут iз дiвчатами вирiшили тобi зателефонувати.
     - Як чудово! Як ви там живете? - запитала Люська.
     - Ми добре. А ти?
     - I я добре.
     - А тебе не кривдять?
     - Нi, - засмiялася Люська, - навпаки, балують. Дiвчатка, зi святом вас! Хотiлося б вас побачити, але ми переїхали до iншого мiста.
     - Шкода, - зiтхнула Галя.
     - Але все одно ми колись побачимось. Ось, пiдростемо трохи i я до вас приїду чи ви до мене.
     - Тобi передає привiт Оленка. Даю телефон Машi.
     - Люсю, привiт! Ти в школу ходиш? - запитала Маша.
     - Так, у шостий клас.
     - I ми у шостий.
     - Я тепер бiля моря живу, - повiдомила Люська.
     - Бiля моря? Здорово. Нiколи не бачила море, - очi Машi спалахнули.
     - Воно таке величезне! Ось пiдростете i приїдете до мене на море.
     - Може. Бувай, Люсю, дзвони.
     - I ви також!
     Галя взяла телефон i натиснула кнопку 'покласти трубку'.
     - Щаслива, бiля моря живе, - зiтхнула Маша.
     - А намалюй море, - попросила Оленка.
     - Знову на стiну? Мрiяти? - запитала Галя. - Але ж я теж нiколи не бачила моря, як я його намалюю?
     - А ти за мультиками, пам'ятаєш, як у Пушкiна: з моря виходять тридцять три богатирi та з ними дядько Чорномор. Або, як у казцi про рибалку та золоту рибку, - сказала Оленка.
     - Гаразд, намалюю, - пообiцяла Галя.
     - Щаслива ти, була в гостях. Телефон подарували, - сказала Маша.
     - Дiвчатка, вiн буде спiльний, хочете, дзвонiть, - запропонувала Галя.
     - Можна?
     - Звичайно!
     - А кому? Згадала! Iра з двiстi четвертої кiмнати має телефон.
     Маша побiгла до дiвчаток i за п'ять хвилин принесли записаний на листку номер.
     - Набирай.
     Галя набрала номер.
     - Iро, привiт, це Маша. Запиши собi наш номер, будемо передзвонюватись.
     - А Галя щось цiкаве розповiдала? - поцiкавилася Iра.
     - Нi. Галю, розповiдатимеш, як ти погостила? - звернулася Маша до Галi.
     - Менi треба зробити уроки. Нехай приходять у суботу, - вiдповiла Галя.
     - Дiвчатка, приходьте в суботу, на мою думку, з нею знову щось трапилося.
     - Ой, до суботи ще так довго, а не можна ранiше, - запитала Iра.
     - А давай у п'ятницю, - Маша попросила Галю i та згiдно кивнула головою. - Дiвчатка, приходьте у п'ятницю. Бувай. Галю, куди натискати?
     - Сюди, "покласти слухалку", - пiдказала подруга.
     - Кому ще зателефонувати, - задумалася Маша.
     - Був би телефон, а комусь подзвонити знайдеться, - згадала Галя слова бабусi i всi засмiялися.
 []
     
     Настало лiто, позаду залишився навчальний рiк, уроки та домашнi завдання. Тепер можна було позагорати на сонечку в парку, пограти у волейбол, бадмiнтон, помалювати i навiть помрiяти. Звичайно, багатьох дiтей забрали на лiтнi канiкули у сiм'ї, Надю та Наташу теж забрали. Маринку мама не забрала, вона приїде нескоро, працює на збираннi полуницi, у червнi саме час збирати врожай. Але в липнi полуниця закiнчиться, i мама обiцяла приїхати у вiдпустку аж до середини серпня, коли знову почнуться роботи з розсадження полуницi.
     Галя сидiла на пiдстилцi з Оленкою, Машею та Мариною у парку. Вони були вдягненi в лiтнi сарафани, пошитi бабою Манею. Всi були в горошок, тiльки рiзного кольору - у Галi жовтий, у Оленки зелений, як i належить ботанiку, у Машi помаранчевий, а у Марини блакитний до її блакитних очей. Поруч грали в бадмiнтон Вова та Сергiйко. А брати Машi Мишко та Валера поруч у пiсочницi возили машинки. Дiвчата за ними наглядали.
     - Добре влiтку! - сказала Марина. - Я бачила, що на кухню завезли полуницю, напевно, на вечерю дадуть.
     - Це, ту, що твоя мама збирає? - запитала Маша. - А раптом вона її нарвала! Може навiть записку поклала в кошик: Маринко, не переймайся, скоро приїду.
     
     - Фантазерка ти, Машо, - сказала Оленка. - I зовсiм Марина не засмучується. Вона просто чекає на маму. Їй, не те, що iншим, є, на кого чекати i є на що сподiватися.
     - Всi сподiваються, навiть якщо нема на що сподiватися, - усмiхнулася Галя.
     - Звичайно, тобi нема на що сподiватися! У тебе є Нiночка, бабуся, Вiка, - в'їдливо сказала Маша.
     - З Вiкою ми поки що не знайомi i потiм, я не знаю, як Вiка вiднесеться до мене, може, їй не сподобається, що її мама та бабуся до мене добре ставляться. Може, вона ревнуватиме.
     - То вже й ревнувати! - сказала Маша. - У неї все є - мама, тато, бабуся, дiм, кiнь. А в тебе нiчого, чого тут ревнувати.
     - Ну, наприклад, до уваги та турботи, - сказала Марина. - Може, вона не захоче дiлити їх навпiл.
     - Дiвчатка, та чого ви, мене нiхто не запрошував до себе на канiкули, що менi дiлити.
     - Марiйко! - раптом почули дiвчатка голос директорки Iрини Петрiвни. - Вiзьми Мишка та Валеру i йдiть сюди.
     Маша встала, поправила сарафан i пiшла з братами до директорки.
     - Чого це вона її з братами покликала? - здивувалася Оленка.
     - Може, бешкетували, - припустила Марина. - Може, прибрати треба за ними.

*

     - Це не ми, - сказав Валера, пiдiйшовши до директорки.
     - Що не ви? - усмiхнулася Iрина Петрiвна.
     - Це не ми поламали колеса екскаватора, вони вже були поламанi, - зiзнався молодший Мишко.
     Директриса розсмiялася i обiйняла хлопчикiв за плечi.
     - Нiчого, завгосп дядько Боря вiдремонтує ваш екскаватор, не бiда. Машо, - звернулася вона до дiвчинки, - вiдведи хлопчикiв помити руки i зайдiть до мене до кабiнету.
     - Навiщо? - насторожилася дiвчинка.
     - Усиновлювачi приїхали, хочуть познайомитися, - вiдповiла директорка.
     - Я їх не вiддам, - Маша обняла братiв.
     - Не хвилюйся, якщо вони усиновлять, то всiх трьох.
     - Трьох? - здивувалася дiвчинка. - Зараз прийдемо. Мишко, Валеро, пiшли мити руки.

*

     У кабiнетi Iрини Петрiвни сидiли чоловiк i жiнка рокiв сорока.
     - Можна? - запитала Маша, прочинивши дверi.
     - Заходьте, - запросила директорка. - Знайомтеся, це Маша та її брати, Мишко маленький та Валера.
     - Здрастуйте, - привiталися дiти.
     - А це тiтка Лiда та дядько Богдан, - представила гостей господиня дитячого будинку.
     - Ой, якi молодцi, - похвалив дядько Богдан. - А у футбол любите грати? - звернувся вiн до хлопцiв. - Це вам, - вiн дав їм дитячий футбольний м'яч.
     - Дякуємо, - усмiхнулися хлопцi.
     - Машо, ти до якого класу пiдеш? - запитала тiтка Лiда.
     
     
     - В сьомий. Тiльки я братiв вам не вiддам, - попередила дiвчинка.
     - А з братами пiдеш до нас? У нас будинок великий, усiм мiсця вистачить, - вiдповiла гостя, - а як же я без тебе? Менi помiчниця потрiбна, як менi з двома хлопчиками впоратися, i їсти приготувати, i випрати, i пограти. Нi, без тебе аж нiяк.
     Маша пом'якшала.
     - Гаразд, - сказала вона, - але спочатку треба познайомитись.
     - От i добре, - сказав дядько Богдан. - А ви приїжджайте до нас погостювати на тиждень, там i побачимо. Я хлопчикiв на рибалку вiзьму.
     - Я теж з вами, - попередила Маша.
     - А ми всi разом пiдемо на рибалку, наваримо юшки на багаттi, - пообiцяв дядько.
     - Ось i чудово. Ви поки що збирайте документи, а за тиждень зможете взяти дiтей на кiлька днiв, - пiдвела пiдсумок Iрина Петрiвна.

*

     Маша з братами вийшли з кабiнету.
     - Сподобалися дядько та тiтка? - запитала сестра.
     - Так, - помахали головами брати.
     - Цукерки та печиво дам пiсля обiду, - пообiцяла Маша, тримаючи подарований кульок iз частуваннями.
     - Гратимеш з нами у футбол? - запитав Валера.
     - Пограйте з Вовою та Сергiйком. Ви забиваєте, а вони на воротах.
     - А можна я на воротах? - спитав Мишко.
     - Ти гол пропустиш, ще малий, - сказала Маша.

*

     - Звiдки цукерки? - здивувалися дiвчата, коли Маша пiдiйшла з пакетом.
     - Будемо пiсля обiду їсти, почастуйтеся по однiй, щоб апетит не зiпсувати, - запропонувала подруга.
     - Спасибi, - подякували подружки.
     - Усиновлювачi приходили, - сказала Маша.
     - I що? Сподобалися? - поцiкавилася Оленка.
     - Нiчого. Не дуже молодi. Обiцяли взяти на тиждень у гостi.
     - Машо! От i тобi пощастило! - зрадiла Маринка.
     - Не знаю, дiвчатка, а раптом вони вiзьмуть нас, а потiм ми їм не сподобаємось, - завагалася дiвчинка.
     - Головне, не сварися з ними, прислухайся, - порадила Галя. - А якщо братiв ображатимуть, одразу скажи Iринi Петрiвнi. Хоча твої Мишко i Валерко такi милi! Вони їх одразу полюблять!
     - Якби, - зiтхнула Маша. - Дiвчатка, а що це за жiнка йде у парку з конем?
     
     Усi обернулися. Вони побачили жiнку, яка вела коня пiд вуздечку.
     - Це моя Нiна Сергiївна та Аркадiя, - зрадiла Галя.
     Усi кинули iгри та побiгли до коня. Хлопчаки були у захватi.
     - А чи можна її погладити? - питали навперебiй Вова та Сергiй.
     - А чи можна їй дати цукерку? - поцiкавилася Маша. - У мене цiлий кульок!
     Нiна Сергiївна посмiхнулася:
     - Цукерки лошицi не можна, а шматочок цукру можна.
     - Я наступного разу принесу їй цукру, - пообiцяв Сергiйко.
     - А скiльки їй рокiв? - запитав Вова.
     - Їй уже десять рокiв, - вiдповiла господиня.
     - А вона у перегонах вершникiв бере участь? - запитала Марина.
     - Нi, - усмiхнулася Нiна Сергiївна.
     - А що ще люблять конi? - поцiкавилася Оленка.
     - Як пригощання можна сухар, яблуко, моркву, - вiдповiла жiнка.
     - А чи можна на нiй покататися? - запитав Вова.
     - Зараз ви пiдете на обiд, але якось ми приїдемо з моєю дочкою, i вона вас усiх покатає, - пообiцяла господиня.
     - Ура! Ура! - радiли дiти. - Нас покатають на конi!
     - Галю, - звернулася Нiна Сергiївна до дiвчинки. - Вiка приїхала в гостi, приходь завтра з нею познайомитись.
     - Добре, - зрадiла дiвчинка. - Прийду.
     - Я за тобою зайду близько одинадцятої, - пообiцяла жiнка. - Прощайте, малеча, - посмiхнулася вона.
     - Приводьте ще лоша! - просили хлопцi.
     - Обов'язково прийдемо вас покатати, - пообiцяла господиня лошицi i повела свою улюбленицю далi.

*

     Рiвно об одинадцятiй Нiна Сергiївна була у дитячому будинку.
     - Бувайте, дiвчатка, - попрощалася Галя.
     - А ти надовго? - запитала Оленка.
     - Увечерi повернусь, - пообiцяла дiвчинка.

*

     - Здрастуйте, - усмiхнулася Галя, пiдiйшовши до Нiни Сергiївни.
     - Привiт. Це твої подружки?
     - Так, дiвчата iз нашої кiмнати. У нас ще є Надя та Наташа, але їх на канiкули забрали у сiм'ї.
     - А Вiка тобi привезла подарунок. Їй дуже сподобався твiй малюнок, де ти намалювала мене верхи на конi. Ось вона вирiшила подарувати тобi мольберт. Знаєш, що це таке?
     - Нi, - махнула Галя.
     - Це пiдставка пiд картини, коли митцi малюють, картина стоїть на мольбертi. Але це маленький, настiльний мольберт. Ось коли виростеш i не закинеш малювання, я куплю тобi справжнiй великий мольберт.
     Галя нiчого не сказала, тiльки широко посмiхнулась i подивилася на Нiну Сергiївну.
     - А як бабуся поживає, мабуть, рада, що онучка приїхала, - нарештi спитала Галя.
     - Ми з бабусею дуже сумували за Вiкою. Прикро, що дорослiшає вона без нас, вчасно не можемо дати їй поради, пiдказати, як вчинити.
     - Але тато ж поряд, - заперечила дiвчинка.
     - Часом потрiбна жiноча порада, жiночий погляд на речi, цього їй не вистачає. Зате влiтку ми разом! - усмiхнулася Нiна Сергiївна. - А ти приходь до нас частiше, а, може, поживеш у нас, дивлячись як ви з Вiкою порозумiєтеся.
     - Ми в дитбудинку з усiма дiвчатками знаходимо спiльну мову, - знизала плечима Галя.
     - Сподiваюся, ви подружитеся. Ось сьогоднi вона обiцяла покатати тебе на лошицi.
     - Дякую, - засмiялася дiвчинка.

*

     - Галочка прийшла, - зрадiла бабуся, коли Галя з'явилася на порозi будинку.
     - Вiтаю! - вiдповiла дiвчинка.
     - Хелло, ай ем Вiка, - привiтала Вiка англiйською.
     - Галя, - скромно вiдповiла дiвчинка.
     - Ходiмо до мене в кiмнату, там твiй подарунок, - покликала Вiка i гостя пiшла за нею.
     
     На столi стояв мольберт.
     - Ось це тобi. Ти чудово малюєш. Вчись, як справжнiй художник. Я попрошу маму купити тобi акриловi фарби. Малювала колись акриловими?
     - Нi, - вiдповiла Галя.
     - Ними можна малювати як аквареллю, але вони дуже швидко сохнуть. Менi одна дiвчинка розповiдала. I вони яскравi. Будеш вчитися. Може тобi до художньої школи пiти?
     - Тут поряд немає школи, а водити мене нiхто не буде, - розсудила Галя.
     - Шкода, але ми з мамою купимо тобi книгу - самовчитель з малювання.
     - Спасибi.
     - Ну, що пiдемо, я тебе покатаю на лошицi? - запропонувала Вiка.
     - Ходiмо, - зрадiла Галя.

*

     Аркадiя вже стояла запряжена у дворi.
     Вiка легко застрибнула на неї.
     - Сiдай попереду мене, - сказала дiвчина.
     - Високо, - Галя подивилася нагору i оцiнила, як залiзти на кобилу.
     - Тато тобi допоможе. Тато! Допоможи нам, - покликала вона батька.
     - Пiдсадити? - запитав вiн, залишивши газети. - Став ногу в стремено, спиратимешся.
     Дядько Олег узяв Галю за талiю та легко пiдсадив на лошицю. Вiка взяла поводи двома руками, Галя опинилася мiж двома її руками.
     - Но! - скомандувала Вiка i лошиця рушила.
     Скакала вона неквапливо.
     - Мама ранiше займалася з хворими дiтьми, - сказала Вiка. - Я всiх дiтей возила на лошицi. Iпотерапiя називається.
     - Нiна Сергiївна лiкарка? - здивувалася Галя.
     - Так, фахiвець iз реабiлiтацiї дiтей.
     - I ти всiх возила? - перепитала здивована Галя.
     - Так. Тепер мамi нема кому допомагати. Два роки вона не практикує, як я поїхала. Слухай! У мене виникла думка. А що, якщо ти їй допомагатимеш?
     - Я? - очi Галi округлилися. - Але ж я не вмiю на конi.
     - А я тебе навчу. Якщо хочеш звичайно.
     - Я хотiла б, менi подобається їздити на конi, - усмiхнулася Галя. - Але ось чи зумiю?
     
     - За лiто я тебе навчу. Треба мамi запропонувати. Но! - крикнула Вiка i кобила поскакала швидше.

*

     - Ну що? Сподобалось? - запитала Нiна Сергiївна, допомагаючи Галi злiзти з кобили.
     - Сподобалося, - вiдповiла розчервонiла, але задоволена Галя.
     - Мамо, менi спало на думку зробити з Галi твою помiчницю, щоб продовжити заняття з дiтьми, - по-дiловому запропонувала Вiка. - А я навчу її їздi.
     Нiна Сергiївна дивилася на дочку з подивом. Занадто несподiваною була пропозицiя.
     - Не знаю, - протяжно сказала вона. - Тут треба бажання Галi, чи хоче вона їздити на конi та займатися з дiтьми i не просто з дiтьми, а з хворими дiтьми.
     - Хочу, - повела плечима Галя.
     - Для початку треба Галi навчитися їздити верхи, - втрутився дядько Олег. - А далi життя покаже, чи ти зможеш вiдновити лiкувальну практику.
     - Вирiшено! Я навчаю Галю їздi на конi! - уклала Вiка.

*

     Увечерi дiвчинки вже чекали на Галю.
     - Ну що? - запитала Маша. - Як справи?
     - На кобилi каталася. З Вiкою потоваришували, - вiдповiла Галя.
     - То вона гарна? Чи не задавака? - запитала Марина.
     - Нi, начебто нормальна. Навчатиме їздити мене верхи. Завтра обiцяли покатати всiх дiтей, - повiдомила Галя.
     - Ура! Ура! - закричали дiвчата.
     - Пiду, скажу Мишку та Валерi, - кинулася Маша.
     - Не треба, - зупинила її Марина. - Раптом не приїдуть, а малеча засмутиться. Нехай завтра буде сюрприз.
     - Так, i справдi, - Маша сiла на лiжко.
     - Я пiду, скажу Вовi та Сергiю, - засмiялася Марина. - Вони великi, не засмутяться.
     - Ой, ти не знаєш новини! - згадала Оленка. - Приїжджала Люська з батьками! Вона нас усiх запрошує на море у липнi!
     - Iрина Петрiвна погодилася! I Олечка нас супроводжуватиме!
     - Ух ти! - зрадiла Галя. - На море!
     - Щоправда, нас iз братами запрошували усиновлювачi, - задумалася Маша.
     - На тиждень з'їздиш, нiчого страшного, - сказала Оленка.
     - А я в липнi не поїду, шкода. Адже до мене мама приїде! Може ми з нею теж поїдемо на море, вона обiцяла, - усмiхалась Марина.

*

     Наступного дня Нiна Сергiївна та Вiка справдi прийшли з лошицею у дитячий будинок. Дiти були радi. Вони оточили кобилу, i Маша дала їй шматочок цукру.
     - Хто перший катається на конi? - запитала Нiна Сергiївна.
     - Я! Я! Я! - кричали навперебiй дiти.
     - Спочатку малюки, - сказала Вiка.
     - Я перший, - сказав Валера.
     Нiна Сергiївна пiдсадила хлопчика, i вiн задоволений поїхав кататися. Вiка катала по черзi всiх дiтей на конi, i Мишка, i Машу, i Оленку, i Марину, i Вову, i Сергiйка. Потiм прибiгли дiти з iнших кiмнат.
     - Покатайте нас! - просили вони.
     
     
     Вiка знову катала всiх парком. Дiти були щасливi.
     Пiдiйшла директорка Iрина Петрiвна.
     - Ну що, накаталися? - запитала вона дiтей.
     Вони смiялися, але не казали, що накаталися, бо їм хотiлося кататись ще й ще.
     - Подякуємо Нiнi Сергiївнi та Вiцi, що вони прийшли до нас, - сказала Iрина Петрiвна.
     Дiти стали хлопати.
     - I дякуємо Аркадiї, - директорка погладила кобилу, а Оленка простягла моркву Аркадiї.
     Лошиця акуратно взяла частування.
     - Одна мрiя збулася, - прошепотiла Оленка Машi. - Залишилося з'їздити на море.

*

     Час бiг. Минув червень мiсяць. За цей час Маша з братами погостювала в усиновителiв. Їм там сподобалося, i на рибалку вони ходили, i юшку варили, i Маша порозумiлася з тiткою Лiдою.
     Галя також часу не втрачала. Вона вже трохи навчилася їздити на конi. Вiка була суворою вчителькою, навчала Галю, розповiдала, як доглядати коней. Iнодi Галя залишалася на кiлька днiв. У вiльний вiд навчання час вона малювала чи читала книжки.
     Якось увечерi, перед тим, як повертатися до дитячого будинку, Галя сказала Вiцi:
     - Дiвчата їдуть у гостi до Люськи, вона живе на морi та запросила нас. Я на кiлька днiв поїду з ними.
     - Ой, а ми теж зiбралися на море, я й бабуся, хотiли тебе покликати. Разом нам буде веселiше. Поїхали з нами, - запропонувала Вiка.
     Галя розгубилася. Що робити? Поїхати на море з дiвчатами? Або з Вiкою та бабусею?
     - Не знаю. Я завтра скажу, - вiдповiла Галя.

*

     Увечерi вона подiлилася з подружками:
     - Не знаю що менi робити. Хочеться з вами до Люськи поїхати, але мене Вiка запросила з нею та бабусею поїхати на море.
     - Тобi треба їхати з Вiкою. Ми, звичайно, без тебе нудьгуватимемо, але тобi треба їхати з ними. Може, вони тебе в сiм'ю вiзьмуть, - розсудила Маша.
     Оленка обняла Галю:
     - Маша права.
     - Хотiли їхати вчотирьох, а тепер виходить, що їдемо тiльки я та Оленка, - зiтхнула Маша.
     - А тебе вiдпустили? Як ти залишиш братiв? - запитала Марина.
     - Брати ще гостять, їх люблять, - вiдповiла Маша, - а я пообiцяла, що за тиждень приїду до них.
     - Щаслива ти, Машо, - Марина обiйняла подругу. - Я теж щаслива - завтра мама приїжджає.
     - Як добре все склалося! Ти не сумуватимеш сама, коли ми поїдемо на море, - сказала Оленка Маринi.
     Галя зателефонувала Вiцi i сказала, що поїде з ними на море, та зрадiла.

*

     Триповерховий пансiонат стояв на самому березi моря. Вiра Андрiївна та дiвчатка занесли речi в кiмнату, переодяглися i поспiшали на море.
     - Ходiмо, ще встигнемо до обiду, - сказала бабуся. - Галю, ти ж нiколи не бачила моря?
     - Так, - дiвчинцi не терпiлося глянути на море.
     - Що за допотопний купальник? - запитала Вiка, побачивши купальник Галi. - На, вiзьми цей. У мене цих купальникiв купа, - засмiялася вона.
     Галя взяла купальник i пiшла у ванну перевдягатися.
     - Iнша рiч, - похвалила Вiка. - Ось тобi шорти та футболка. I шльопанцi. Ти думаєш, чого ми з бабусею таку величезну валiзу взяли, - смiялися вони з бабусею.
     - Бери, бери, - схвалила Вiра Андрiївна, - це все тобi.
     - Дякую, - сказала Галя, беручи обновки.
     Якщо чесно, купальник Галi дуже сподобався. Вiн був червоного кольору, а попереду - з чорними вiзерунками на червоному фонi.

*

     Нарештi вони прийшли на пляж. Вiка та Галя одразу роззулися. Галя вiдчула пiд ногами приємний дотик гарячого пiску. Дiвчата пiдiйшли до берега i Галя побачила величезне море на безкрайому горизонтi. Море блищало, переливалося на сонцi рiзними фарбами, вiд темно-зеленої, насичено-синьої до блакитної. Галя, як художник, одразу це помiтила. На ноги накочувала ласкава хвиля.
     
     - Ходiмо купатися, - покликала Вiка.
     - Я не вмiю плавати, - несмiливо сказала Галя.
     - Подумаєш! В морi легко навчитися плавати! Солона вода сама тримає людину! - Вiка взяла Галю за руку i повела у море.
     - Холодно, - по шкiрi Галi пробiгли мурашки.
     - Це спочатку через рiзницю температур, - смiялася Вiка. - Зараз стане тепло.
     Дiвчата забiгли у воду i почали стрибати у водi.
     - Тепло? - запитала Вiка.
     - Тепло! - смiялася Галя.
     - Дивись, лягаєш на воду i гребеш руками та ногами, - Вiка пропливла деяку вiдстань вздовж берега.
     Потiм вона пiдпливла до Галi:
     - Лягай менi на руки, я тебе тримаю, руки та ноги убiк.
     Галя зi страхом лягла на руки Вiки. Але вона вiдчула, що Вiка її мiцно тримає. Тодi Галя розслабилася i простягла руки та ноги вздовж поверхнi води.
     - Виходить? - радiла Вiка. - Тепер греби ногами, як русалка, - вчила вона.
     Галя розсмiялася i одразу стала на ноги:
     - У русалки ж хвiст.
     - Ось так треба гребти, - Вiка руками показала плавнi рухи нiг.
     - А руками? - продовжувала смiятися Галя.
     - А руками давай спочатку по-собачому греби, - показала Вiка. - А ти знаєш, що конi теж умiють плавати? - запитала вона.
     - Конi? - здивувалася Галя.
     - Так. Конi вмiють, собаки вмiють. Давай, не бiйся, вчися.
     - Дiвчата! Вилазьте! На обiд час йти, - покликала бабуся. - Потiм ще прийдемо.
     Виходити з моря зовсiм не хотiлося. Галi воно здалося лагiдним, чудовим. Це ж треба скiльки води!
     Дiвчата вилiзли, витерлися рушниками, якi завбачливо захопила бабуся, одягли шорти, футболки, зiбрали пiдстилку в сумку i попрямували до їдальнi.

*

     На морi було чудово. Галя вчилася плавати, щоправда, їй бiльше подобалося, коли її вчила бабуся. Вiра Андрiївна навчила її лежати на спинi на водi i плисти, лежачи на спинi. Це виявилося зовсiм нескладним.
     Сидячи на пiдстилцi пiсля купання та вкрившись рушником, Галя розглядала пейзажi, ракушки на березi моря, пiщинки, дрiбних креветок, медуз, викинутих на берег.
     Одного дня вони побачили, як погонич веде верблюда.
     - Бабусю, можна покататися? - запитала Вiка.
     - На верблюдi? - здивувалася бабуся. - А воно тобi треба? Ти на конi не накаталася? - запитала вона.
     - Ну, бабусю, ну можна? - просила Вiка.
     - Гаразд, - погодилася бабуся.
     - Ходiмо! - покликала Вiка Галю, взявши грошi у бабусi.
     Дiвчата пiдiйшли до погонича, Вiка простягла грошi. Погонич перерахував їх, потягнув за упряжку верблюда i сказав:
     - Чов-чок.
     
     Верблюд сiв. Дiвчата залiзли на сидiння. Верблюд пiднявся на заднi ноги, потiм на переднi.
     - Високо! - сказала Галя i вхопилася за Вiку.
     У цей час трапилося несподiване - хтось iз хлопчикiв надув та хлопнув полiетиленовий пакет. Гучний звук злякав верблюда, вiн зiрвався з мiсця i побiг уздовж берега. На жаль, погонич слабко тримав упряж. Вiн кинувся за верблюдом iз криком:
     - Стiй! Стiй, Деддi!
     Але Деддi не слухав господаря, вiн тiкав усе далi i далi. Дiвчата ледве трималися на тваринi. Якби не навички Вiки, вони б давно впали з верблюда. Вiка, як наїзниця зрозумiла, що треба за щось учепитися. До ременя упряжi вона дотягнутися не могла - дуже далеко голова верблюда.
     - Зараз, - сказала вона Галi, - нахилися трохи вперед.
     Вiка теж трохи нахилилася i намацала попругу i схопилася за неї обома руками.

*

     Бабуся, яка бачила, як верблюд забрав її дiвчаток, була у розпачi. Особливо через те, що вона думала, а раптом верблюд попливе в море, а Галя не вмiє плавати.
     Вiра Андрiївна бiгала берегом, вдивляючись у далечiнь. До бабусi пiдiйшов рятiвник. Вiра Андрiївна розповiла йому, у чому справа. Рятiвник набрав номер телефону. Потiм вiн зателефонував до iншого друга.
     - Зараз я спробую схопити за ременi, - сказав рятувальник на iншому кiнцi телефону. - Вiн акацiю їсть, так, дiвчата на спинi. Ой, вiн плюється. Почекай, здається, господар бiжить. Все, зловив.
     - Дякую, Гiвi, - подякував рятiвник. - Кiнець зв'язку. Зараз привезе дiвчаток, - звернувся рятувальник до бабусi, - упiймав господар верблюда.
     - Дякую, - сказала Вiра Андрiївна, не сильно повiривши рятувальнику i тiльки коли дiвчатка з'явилися на горизонтi, бабуся повеселiшала i побiгла назустрiч їм.
     Господар верблюда заздалегiдь приготував грошi i одразу сунув їх бабусi, вона й отямитися не встигла.
     - Поїздка безкоштовна, - сказав погонич. - Чов-чок, - скомандував вiн.
     Верблюд присiв, i дiвчата злiзли з нього.
     - Покаталися! - сказала Вiка. - Здорово! Правда, Галю, - усмiхалася вона.
     - Та у мене в серцi в п'яти пiшло! - скаржилася бабуся. - Хiба так можна! Понiс у невiдомому напрямку та шукай вiтру в полi.
     - Але все ж добре закiнчилося, - Вiка обiйняла бабусю.
     - Ось i Галочка злякалася, так? - запитала вона у дiвчинки, гладячи її по плечу. - Тобi звично на конях скакати, - сказала вона внучцi.
     - Трохи, - вiдповiла Галя, - але я за Вiку трималася. Вона молодець.

*

     З моря Галя приїхала засмагла, посвiжiла. Дiвчата Маша та Оленка теж повернулися з моря i дуже зрадiли, коли повернулася Галя.
     - Дiвчата! Ви теж засмагнули! Як ви вiдпочили? - запитала Галя.
     - Ми - добре, з Люською гуляли, плавали, - вiдповiла Оленка.
     - На бананi каталися, на морських велосипедах, - додала Маша.
     - У Люськи такi добрi батьки! - похвалила Оленка. - Ще старший брат є. Вiн дорослий, має дiтей. Вiн нас возив машиною до зоопарку.
     - Гаразд, дiвчата, ви тут побалакайте, а менi пора, тiтка Лiда та дядько Богдан зараз за мною приїдуть. Я так скучила за Мiшуткою та Валеркою!
     - Бiжи, щаслива! - усмiхнулася Галя.
     - А ти знову йдеш? - запитала Оленка.
     - Поки нi, побуду з тобою, доки не приїде Маринка, не будеш же ти сумувати одна в кiмнатi, - усмiхнулася подруга.
     - Дякую тобi, - Оленка обняла Галю. - Ось, мрiя на конi покататися збулася, на морi побувати збулася. А знаєш що, намалюй мрiю потрапити на ковзанку! - попросила вона.
     Галя сiла малювати. Оленка їй не заважала, вона розглядала камiнчики та мушлi, привезенi з моря.
     Коли Оленка подивилася на малюнок Галi, то дуже здивувалася, не побачивши себе на ковзанах.
     Галя намалювала море, Оленку, а поруч iз нею двох дорослих.
     - Хто це? - запитала здивована Оленка.
     - Це ти з батьками. Це i є твоя мрiя та мрiя кожного, хто живе у дитбудинку - мати батькiв, сiм'ю, дiм. У дитбудинку одна мрiя на всiх.
     
     Якщо чесно, Оленцi малюнок дуже сподобався. Вона просто нiколи не скаржилася i не говорила, що мрiє мати сiм'ю. 'А може, справдиться? - подумала Оленка. - Всi малюнки Галi збуваються'.

*

     Через три днi баба Маня покликала Оленку до директорки Iрини Петрiвни.
     - Оленко, познайомся, це Лев Кирилович i Майя Тимофiївна, вони управляють тепличним господарством, яке постачає нам фрукти та овочi.
     - Здрастуйте, - сказала Оленка.
     - Ти ж у нас рослини любиш, - продовжувала Iрина Петрiвна. - Чи не погодишся ти допомогти у збираннi нектаринiв? Вiрнiше, збирати будуть Вова та Сергiйко, а ти проконтролюєш хлопчикiв, пiдкажеш, як збирати, як складати.
     Лев Кирилович додав:
     - Дерева невисокi, молодi, якраз для дiтей, ще й фруктiв наїдяться.
     Оленка усмiхнулася:
     - Я теж можу збирати.
     - От i добре, - усмiхнулася Майя Тимофiївна. - Завтра ми за вами заїдемо.
     Коли Оленка вийшла з кабiнету директора, баба Маня хитро пiдморгнула їй.
     - Ну, як сподобалися?
     - Сподобалися, - вiдповiла Оленка.
     - От i добре, може, зростеться, - баба Маня втерла сльозинку.

*

     Оленка прийшла до кiмнати.
     - Чого тебе викликали? - запитала Галя.
     - Нектарини збирати з хлопчиками.
     - Погодилася?
     - Так, - Маша взяла Галин малюнок. - Нiчого вiн не схожий.
     - Хто? - запитала Галя.
     - Лев Кирилович не схожий. Це не вони.
     - А тiтка схожа? - обережно поцiкавилася Галя.
     - Майя Тимофiївна дуже схожа, - кивнула Оленка.
     - То може це не чоловiк i дружина, - засмiялася подруга.
     - Можливо, - розгубилася Оленка.
     - Ти вiр, Оленко, обов'язково вiр, - радила Галя.
     - А ти вiриш?
     - Вiрю, - усмiхнулася Галя, - i мрiю. Давай мрiяти та сподiватися разом.
     - А я i сподiваюся, - засмiялася Оленка.
     Галя теж почала смiятися.
 []
     
     
     Галя сидiла в кiмнатi та малювала. Несподiвано пролунав телефонний дзвiнок.
     - Хто це? - запитала Оленка.
     - Вiка, - усмiхнулася Галя, прочитавши iм'я контакту у мобiльному телефонi. - Алло, - вiдповiла вона.
     - Привiт, Галю, - пролунав голос Вiки. - Чому не приходиш?
     - Ми тут з Оленою вдвох, дiвчатка роз'їхалися, - вiдповiла Галя.
     - Ти менi дуже потрiбна, - сказала Вiка. - Без тебе мене не пустять до клубу потанцювати. Набридло сидiти вдома, приходь сьогоднi, сходимо разом у клуб.
     - А нас пустять?
     - Пустять, ми ж удень.
     - Ну, не знаю, Оленка сама, - роздумувала Галя.
     - Не хвилюйся, - вiдповiла Оленка, почувши розмову, - я пiду до Iри та Лариси з двiстi четвертої, вони у себе.
     - Добре, Вiко, я скоро зберуся, - погодилася Галя. - А хто попередить Iрину Петрiвну?
     - Мама домовиться. Я зараз пiд'їду на конi та заберу тебе, - сказала Вiка.
     - Добре, я збираюся, - Галя натиснула кнопку припинення розмови. - Ти точно не образишся? - запитала вона Олену.
     - Звiсно, нi, - спокiйно вiдповiла подруга. - Не переживай за мене. Ми з Сергiєм та Вовою завтра пiдемо на збирання нектаринiв.
     - У тепличне господарство? - запитала Галя.
     - Так.
     - Може це твоя доля.
     Олена мовчки зiтхнула i подивилася на малюнок Галi, на зображення моря, на свiтловолосу жiнку.
     - Ти гостюй, скiльки треба, про мене не турбуйся, - сказала Оленка.
     - Не сумуй, бувай, - попрощалася Галя.

*

     Вiку довго чекати не довелося. Вона вже була у парку з Аркадiєю.
     - Привiт, Аркадiє, - Галя погладила лошицю.
     - Ой, дiвчата вчора були в клубi, кажуть, там новий солiст Анрi, так класно спiває, - почала розповiдь Вiка.
     - Якi дiвчата? - запитала Галя.
     - Я з ними навчалася в одному класi - Алiса та Єва.
     - А чого ти з ними не пiдеш у клуб? - здивувалася Галя.
     - Так, у них своя компанiя, я не хочу з Мiланою в одну компанiю.
     - А хто ця Мiлана?
     - Вона на рiк старша i менi вона не подобається. Ходiмо зараз, я тобi знайду щось одягнути, пiдфарбуємося, - продовжувала Вiка.
     - А це обов'язково? - запитала Галя.
     - А як же, - засмiялася Вiка. - Ти що, вперше йдеш у клуб?
     - Вперше, - Галя знизала плечима.
     - Нiчого, сьогоднi все дiзнаєшся, там класно, весело.

*

     Вдома Вiка перерила свiй гардероб.
     
     - Я одягну бриджi з кофтиною, а тобi цi шорти-спiдниця, одягай, - командувала Вiка.
     Галя примiряла вбрання:
     - Я в них смiшна, - засмiялася вона.
     - Просто ти не звикла, я тобi їх дарую i цей топ.
     - Нi, топ не треба, краще цю футболку.
     - Добре. Ось, пiдфарбуй тiнi на повiках i губи цим блиском для губ, - Вiка подала косметику.
     - Це губна помада? - здивувалася Галя.
     - Так, це сучаснi помади. Я тобi дарую.
     - Дякую, - невпевнено сказала Галя, не знаючи, чи потрiбна їй губна помада взагалi.
     - Бабусю, ми готовi, - крикнула Вiка, взуваючись.
     Вiра Андрiївна вийшла iз кухнi.
     - Ой, красунi, - сплеснула вона руками. - Тiльки ви недовго, бо мама хвилюватиметься.
     - Бабусю, ми тiльки потанцюємо трохи, - запевнила Вiка.

*

     У клубi було дуже незвично. Вiн працював до восьмої вечора для тих, кому до вiсiмнадцяти рокiв, потiм всi покидали клуб i туди заходили потанцювати парубки та старшi дiвчата.
     Галя з подивом розглядала оформлення клубу, розмальованi яскравi стiни, вiдблиски вiд свiтломузики, барну стiйку з коктейлями та морозивом, непомiтно роздивлялася ошатну публiку.
     - Привiт, Вiко! - крикнула здалеку Алiса. - Потанцюємо?
     Вiка махнула їй долонею та посмiхнулася. Єва, подруга Алiси, теж махнула у вiдповiдь рукою.
     Заграла музика, молодь почала танцювати. Вiка танцювала дуже красиво, рухи її були вигостреними, чiткими, ритмiчними. У Галi так зовсiм не виходило танцювати. Вона подивилася на всi боки. Молодь танцювала по-рiзному, кожен у своєму стилi. Галя перестала наслiдувати Вiцi i стала просто ритмiчно рухатися на мiсцi.
     - Молодець! - похвалила Вiка, перегукуючи музику.
     Галя усмiхнулася. Вiд напруження пiсля танцю їй стало жарко.
     - Зараз замовимо морозиво, охолонемо, - посмiхнулася Вiка. - Ти не напружуйся, танцюй вiльно.
     - А де ти навчилася танцювати? - запитала Галя.
     - Ходила колись у танцювальну студiю, - вiдповiла подруга.
     Знову заграла музика. Дiвчата пiшли танцювати. На сцену вийшов солiст i заспiвав у ритмi блюзу.
     
     - Твої очi - два озера в ночi, в них глибина i синь , я заблукаю в них, готовий я дивитися в твої очi, шепочучи тобi слова кохання, та я боюся признатися їм, та я боюся почути 'нi', почути 'нi' у вiдповiдь.
     З перших нот Вiка дивилася на Анрi, як заворожена. Вiн уразив її тембром свого голосу. Зовнi вiн теж був дуже симпатичним, високим, струнким. Вiцi здалося, що в нього така сама гарна душа, як i його голос.
     Вiка та Галя танцювали поруч, i солiст, здавалося, не зводив очей з Вiки.

*

     Пiсня закiнчилася, всi аплодували Анрi, вiн вклонився i пiшов за кулiси.
     У холi Анрi побачив свого друга:
     - Глюк, йди сюди.
     Хлопець пiдiйшов:
     - Що треба?
     - Як справи сьогоднi? Беруть?
     - Не погано. Постiйна публiка бере. Вечiр обiцяє бути спекотним.
     - А що це за новенька танцювала бiля сцени, бачив? - поцiкавився Анрi.
     - З хвостом? Це Вiка. У неї батьки забезпеченi, вона за кордоном живе з батьком. У них кiнь класний. Кажуть, Лiсовик iз напарником хотiли його вкрасти, але не вдалося. У неї бабця влучно стрiляє.
     - Значить батьки забезпеченi? Може, пригостиш дiвчинку коктейлем, - запропонував Анрi.
     - Тобi простiше, вона з тебе очей не зводила, - вiдповiв Глюк i простяг Анрi пакетик iз порошком.
     - Гаразд, давай, - вiдповiв солiст, беручи наркотик.

*

     Вiка та Галя пiдiйшли до столика.
     - Зараз замовимо морозиво, - сказала Вiка. - Ой, правда, вiн класний, а голос який! - захоплювалася дiвчина.
     - По-моєму, вiн йде до нас, - вiдповiла Галя, - не повертайся.
     - Привiт, дiвчата, - привiтався солiст, обнявши Вiку за талiю, - перший раз у нашому клубi?
     - Привiт, - вiдповiла Вiка. - Пiсля ремонту перший. А ти Анрi?
     - Вiн самий. А вас як звати, красунi?
     - Я Вiка, а це Галя, моя подруга - вiдповiла дiвчина. - Класний сiнгл. Давно очолюєш групу?
     - Це мiй гурт. Ми виступали у 'Три конi', тут виступаємо другий мiсяць. Дiвчата, а можна я пригощу вас коктейлем? Шеф, - покликав вiн хлопця-офiцiанта. - Три пiвденнi ночi.
     - Зараз принесу, - охоче вiдповiв хлопчина.
     Незабаром вiн з'явився з тацею, на якiй стояли три коктейлi.
     - Сподiваюся, безалкогольний, - крикнула Вiка офiцiантовi.
     - До восьми тiльки безалкогольнi, - вiдповiв вiн i пiшов.
     В цей час свiтло у клубi згасло i замигали вогнi прожекторiв. Заграла музика. Нi Вiка, анi Галя не помiтили, що у цей момент у склянку Вiки посипався наркотичний порошок.
     
     Анрi подав склянку Вiцi.
     - За знайомство, - сказав вiн.
     Дiвчата спробували коктейль. Галi вiн здався смачним. Їй хотiлося пити i вона охоче потягувала його iз трубочки.
     - Дивний якийсь, солодкий, - скривилася Вiка. Випивши половину, вона вiдставила келих.
     - Пий, - сказав Анрi.
     - Годi, - пересмикнулася Вiка. - Галю, хочеш мiй коктейль? - запитала вона.
     - Я напилася, - вiдповiла подруга.
     - Пiшли танцювати, - покликав Анрi, бачачи, що нiхто з дiвчат не хоче допивати коктейль.
     Анрi трохи потанцював iз дiвчатами i пiшов за кулiси. Незабаром вiн з'явився на сценi i почав спiвати ритмiчну пiсню.
     - Ти сказала, що сьогоднi разом пiдемо в кiно, я купив квитки та квiти, тiльки ти сказала: 'О, ти купи менi поп-корну, шоколаду та конфет, iще треба для бульдога два хот-доги та бiлет'.
     Танцююча молодь почала смiятися i пiдспiвувати: 'Для бульдога два хот-доги та бiлет'. Вiка теж танцювала. Несподiвано вона почала сильно стрибати в танцi i смiятися.
     Анрi заспiвав останнiй куплет:
     - Ти сказала, що сьогоднi разом пiдемо в спортзал, я купив квитки та м'язи собi трохи пiдкачав, я озув новi кросiвки, ще тобi купив конфет, та забув я - для бульдога два хот-доги та бiлет'.
     На цей момент Вiка так розвеселилася, що нiяк не могла зупинитися. Вона смiялася, стрибала, мотала волоссям у рiзнi боки.
     - Вiка, зупинись, - кричала Галя, але Вiка її нiби не чула.
     Галя дiстала телефон та зателефонувала батьковi Вiки:
     - Дядю Олеже, ми в клубi, заберiть нас.
     - Зараз буду, - коротко вiдповiв вiн.
     Закiнчивши спiвати, Анрi пiдiйшов до Вiки i шепнув на вухо:
     - Ходiмо, мала.
     Вiн узяв її за руку i почав вести за кулiси. Галя вiдчула недобре.
     - Пусти її! - закричала вона.
     Галя помiтила, що осторонь стояли подружки Вiки Алiса та Єва i посмiювалися разом iз Мiланою. Їм i на думку не спало заступитися за подругу.
     
     Але Анрi нiби не чув Галю, а продовжував вести Вiку кудись коридором. Галя вчепилася в подругу i не вiдпускала її, i тут вона вiдчула удар в обличчя. Незважаючи на бiль, Галя мiцно тримала Вiку.
     - Ану, пiшла, - грубо вiдштовхував її Анрi.
     Його було не впiзнати. З м'якого ввiчливого хлопця вiн перетворився на грубого, нахабного, злобного.
     - Ми разом прийшли, разом i пiдемо, - кричала Галя, хапаючись за подругу.
     Галя не знала, чим би закiнчилася справа, якби не пiдбiг батько Вiки.
     - Ану, вiдпусти дiвчаток, - попередив вiн.
     - Пiшов ти, - сказав Анрi.
     Дядько Олег ударив хлопця пiд дихало. Той похитнувся, хапаючи повiтря. На допомогу йому бiг хлопець Глюк.
     - Зараз i тобi пiддам, - грiзно сказав отець Вiки.
     Глюк вплутуватися в бiйку не наважився. Вiн пiдтримав пiд руку свого поваленого друга.
     
     
     - Скажи охоронi, - прошепотiв Анрi Глюку.
     Дядько Олег почув це i попередив:
     - Не грайте з вогнем, хлопцi, якщо не хочете великих неприємностей.
     Хлопцi залишилися стояти на мiсцi, а дядько Олег iз донькою та Галею спокiйно вийшли з клубу та поїхали додому на таксi.

*

     Вдома на них уже чекали мама та бабуся.
     - Ой, боже! - скрикнула бабуся, побачивши внучку та Галю.
     Вiку сильно нудило. Її одразу повели до туалету рвати та пити багато води.
     - Що ви пили? - запитала Нiна Сергiївна.
     - Тiльки безалкогольний коктейль, так сказав бармен, - вiдповiла Галя.
     - Наркотик? - Нiна Сергiївна звернулася до чоловiка.
     - Схоже, - вiдповiв вiн.
     - Що будемо робити? Викликати полiцiю, заявити на клуб? - вирiшувала Нiна Сергiївна.
     - Та всi вони знають, напевно, самi покривають цей клуб. Якщо таке дiється вдень, то що там дiється ввечерi, - вiдповiв дядько Олег.
     - Мамо, не треба полiцiї, - просила Вiка. - Менi краще.
     
     - Ви подивiться, який синець у Галi пiд оком, - сказала бабуся. - Хто це тебе?
     - Це солiст, вiн тягнув Вiку, я її не пускала, вiн мене вдарив, - вiдповiла дiвчинка.
     - Нi, треба викликати полiцiю, - розсердилася бабуся, - i потанцювати молодi не можна, крiзь бандити.
     - Бабусю, не треба полiцiю, - знову просила Вiка.
     - Бiльше в клуб нi ногою! - суворо сказав тато.
     - Ти уявляєш, що з тобою могло статися, Вiко? Я попереджала тебе, що це не мiсце для порядних дiвчаток. А ти - ми лише потанцюємо. Бачиш, чим обернулося? Наркоманський притон, - сердилася мати Вiки. - Бракувало ще, щоб тебе ще на наркотики пiдсадили. Бiльше не заїкайся про клуб.
     - Добре, мамо, - обняла її Вiка.
     - Галю тепер не можна вiдпускати в дитбудинок, он який синець пiд оком, добре око цiле. Не болить? Чи треба до лiкаря? - запитала Нiна Сергiївна. - Що я скажу Iринi Петрiвнi?
     - Не болить, не треба до лiкарнi, - вiдповiла Галя.
     - Гаразд, завтра вирiшимо, - сказала Нiна Сергiївна.
     - Нехай Галочка у нас поживе, - пiдказала бабуся.
     - Iдiть у твою кiмнату, - звернулася мама до Вiки, - вiдпочивайте. Ми з бабусею вечерю приготуємо. Спасибi тобi, Галочко, що не покинула Вiку i не побоялася. Зараз я тобi мазь вiд синцiв принесу. А в лiкарню все ж таки треба навiдатися.

*

     Дiвчата пiшли до кiмнати Вiки.
     Вiка обiйняла Галю:
     - Спасибi тобi. Не знаю, куди вiн мене тягнув. Ось тобi й солодкоголосий Анрi. А я закохалася, як дурна, а вiн таким негiдником виявився.
     - Не засмучуйся, Вiко, на помилках навчаються. А твої подружки смiялися, коли вiн тебе потягнув.
     - Вони менi не подруги, зрадницi, - з образою говорила Вiка. - Може, вони спецiально хвалили цей клуб, знають, мабуть, що там наркотики.
     - Тобi дуже погано?
     - Погано, гiрше не вигадаєш. Не так нудить, як перед батьками соромно, перед бабусею.
     - Вони свої, вибачать. Тим бiльше, ти нi в чому не винна. Коли ж тобi пiдсипали наркотик?
     - Напевно, у коктейль. Виходить, що це зробив Анрi? - з очей Вiка закапали сльози.
     
     - Не засмучуйся, Вiко. Виходить, не можна бути довiрливою з незнайомими людьми, нас навчають у дитбудинку менше довiряти незнайомим.
     - Я побачила гарну картинку, високого, симпатичного хлопця, а виходить, що всерединi у нього труха. Адже ми неповнолiтнi. Нащо я йому?
     - Щоб збувати наркотики, - задумливо вiдповiла Галя.
     - Дякую тобi, що не покинула мене, - Вiка обiйняла Галю. - Тепер ти моя сестра, найближча подруга.
     - Сестра? - здивувалася Галя. - У мене нiколи не було сестри. Менi приємно. Я тебе нiколи не зраджу, обiцяю.
     - Я скажу батькам, щоб вони удочерили тебе, будьмо сестрами, - сказала Вiка.
     - Говорять, простiше оформити опiку, - усмiхнулася Галя. - Я вас усiх полюбила. Менi дуже хочеться мати таку родину.
     До кiмнати зайшла мама:
     - Галочко, намаж пiд оком маззю. Зараз будемо вечеряти. Спускайтеся вниз.
     - Добре, мамо, - посмiхнулася Вiка.

*

     Наступного дня Оленка, Вова та Сергiйко прийшли до саду пiдсобного господарства. Оленка зняла босонiжки:
     - Яка м'яка трава, - усмiхнулася вона.
     - Хлопцi, бачите нектарини, їжте, не соромтеся, - запрошувала їхня Майя Тимофiївна.
     - А чого їх називають нектаринами? - запитав Сергiйко, зриваючи фрукт. - У них усерединi нектар?
     Майя Тимофiївна засмiялася:
     - Коли вони стиглi, то солодкi, як нектар. Взагалi, це вид персика, тiльки у персика шкiрка оксамитова, а у нектарину вона гладка, як у сливи. Коли наїстеся, складатимете в цi ящики, тiльки не кидайте фрукти, щоб вони не побилися i добре зберiгалися. Цi ящики поїдуть прямо до вас до дитбудинку, вашим друзям на частування. Все зрозумiло, хлопцi?
     - Зрозумiло, - хлопчаки жували соковитi нектарини.
     - Я простежу, щоб нектарини не торкалися верхньої скриньки, - сказала Оленка.
     
     - Молодець, ти вiрно помiтила, - похвалила Майя Тимофiївна, - треба, щоб фрукти не пом'ялися. А переспiлi фрукти краще їжте одразу, їх у ящик складати не треба. Впораєтеся?
     - Упораємося, - пообiцяли пiдлiтки.
     - Ящики зараз пiдвезе Лев Кирилович, - повiдомила Майя Тимофiївна. - Обiдати будете в мене, запрошую всiх у гостi, мiй будинок неподалiк. А поки що збирайте. Оленка за старшу.
     - Добре, - вiдповiла дiвчина. - Все зберемо, не хвилюйтеся, все буде гаразд.
     - Не забувайте, фрукти для ваших друзiв, - нагадала Майя Тимофiївна та пiшла займатися тепличним господарством.

*

     За пiвдня Лев Кирилович вантажив ящики з нектаринами у свою машину.
     - Молодцi, добре постаралися, - хвалив вiн.
     - Ми ще можемо допомогти, - зголосився Сергiй.
     - Ще? - усмiхнулася Майя Тимофiївна. - Сподобалося? А помiдори ви любите?
     - Любимо! - вiдповiли хлопцi.
     - Що ж, запрошую вас завтра на збирання помiдорiв. Доведеться вас оформляти, як робiтникiв господарства, - засмiялася вона. - А тепер усi запрошуються на обiд! Василь Артемович уже чекає на нас.
     - А хто це? - поцiкавився Вова.
     - Це мiй чоловiк. Усi за мною! Тут йти недалеко.

*

     Василь Артемович зрадiв, побачивши гостей. Вiн був немолодий, сивий з такими ж сивими вусами. "Це не вiн на малюнку", - перше, що подумала Оленка.
     - Я вам стiл у саду накрив, - сказав господар. - Давайте знайомитися. Я дядько Василь.
     - Вова, Сергiй, - хлопцi по-чоловiчому подали руки.
     - Олена, - скромно представилася дiвчина.
     - Оленко, допоможи менi, - покликала Майя Тимофiївна. - Розстав тарiлки та склянки.
     - Добре, - Олена зрадiла можливостi допомогти.
     Майя Тимофiївна та Василь Артемович були хлiбосольними господарями. Вони намагалися нагодувати гостей смачною домашньою їжею. Тут була молода картопля, котлети, салат з помiдорiв та огiркiв, оладки з варенням та компот.
     
     - Ой, вилки та ложечки забула, - схаменулась Майя Тимофiївна.
     - Я збiгаю, - сказала дiвчина.
     - Оленко, вони у висувнiй шухлядi столу, - пiдказала господиня.
     - Зараз принесу, - вiдповiла дiвчина, прямуючи до кухнi.

*

     - Дякуємо, - сказали хлопцi, наївшись.
     Тут пiд'їхала машина директора Лева Кириловича.
     - Ну що, пообiдали, помiчники? - спитав вiн. - Сiдайте в машину, вiдвезу вас додому.
     - А завтра ви нас заберете? - -апитав по-дiловому Сергiй.
     - Завтра? - здивувався Лев Кирилович.
     - Хлопцi хочуть збирати помiдори, - пояснила Майя Тимофiївна.
     - О, якi у нас помiчники, - усмiхнувся Лев Кирилович. - Якщо Iрина Петрiвна дозволить, то я iз задоволенням. Помiчники нам потрiбнi.

*

     Пiдлiтки попрощалися та поїхали.
     - Гарнi хлопцi, - закрутив вуса Василь Артемович.
     - А Оленка? - запитала Майя Тимофiївна.
     - А дiвчинка диво, - похвалив чоловiк.
     - Може, вдочеримо її? - несмiливо запитала Майя Тимофiївна.
     - Доньку хочеш? - усмiхнувся Василь Артемович. - А як же Федько?
     - Хочу, - помахала головою дружина. - Дуже хочу. А що Федя, вiн дорослий, має свою сiм'ю.
     - Майєчко, - чоловiк обiйняв її за плечi. - Ну, якщо хочеш, поговори з Iриною Петрiвною. Менi теж Оленка сподобалася, буде нам радiсть на старiсть.
     - Спасибi тобi! - зрадiла Майя Тимофiївна i змахнула сльозу.

*

     Маша з братами гостювала у тiтки Лiди та дядька Богдана. Машi тут було зручно. Вона бачила, що братам, Мiшутцi та Валерцi, подобалося тут жити, їх любили i навiть трохи балували. Хлопчаки ганяли у футбол, грали у пiсочницi новими машинками, якi їм подарували прийомнi батьки. Тiтка Лiда та дядько Богдан уже оформили документи та чекали на остаточне рiшення щодо усиновлення.
     - Тiтко Лiдо, а можна я ходитиму до школи при дитбудинку? Я так звикла до своїх дiвчат, - спитала якось Маша.
     - Але ж тобi доведеться їздити на автобусi п'ять зупинок, а тут поряд з будинком нова школа, з басейном та комп'ютерним класом, - вiдповiла тiтка Лiда. - Хiба тобi не хочеться познайомитись iз новими друзями, вiдвiдувати басейн? Навчитися на комп'ютерi.
     - Комп'ютери нам торiк подарували спонсори, - задумалася Маша. - Менi на морi дуже сподобалося плавати, в басейн я, звичайно, хотiла б ходити.
     - До першого вересня час ще є, - усмiхнулася тiтка Лiда. - Звичайно, краще вирiшити ранiше, раптом мiсць у школi не виявиться. Але все одно до рiшення комiсiї з усиновлення ми не робитимемо жодних дiй. Тож думай.
     - Ось i я, - сказав дядько Богдан, зайшовши у двiр iз сумками. - Хлопчаки, збирайтеся! Там приїхав пересувний цирк, неподалiк магазину встановили намет. У них i верблюд є, i дресированi собачки, i клоун. О п'ятiй годинi вистава.
     Маленький Мишко i Валера iз захопленням дивилися на дядька Богдана.
     
     - Клоун! - запитав Валера. - Ура! Цирк!
     - Ура! Цирк! - повторив за братом Мишко. - Ходiмо дивитися собачок!
     - От би покататися на верблюдi! На конi ми вже каталися, - замрiявся Валера.
     - Спочатку пообiдаємо, а потiм у цирк, - сказала тiтка Лiда. - Машо, пiдемо на стiл накривати.
     - Обiдатимемо в саду? - запитала дiвчинка.
     - Звичайно, в саду, лiто ж, - засмiялася господиня. - Хлопчики, складайте iграшки та мити руки!

*

     Галя вже два тижнi гостювала у Вiки. За цей час вони добряче потоваришували, разом читали книги, ходили в кiно, разом каталися на Аркадiї. Вiка продовжувала займатися навчанням Галi верховiй їздi, розповiдала, як поводитися з дiтьми, особливо хворими, навчала, як їх пiдтримувати.
     - Ти молодець, - похвалила Вiка, - Аркадiя тебе слухається. Мама планує з твоєю допомогою продовжити заняття з дiтьми.
     - Я iз задоволенням їй допоможу, - усмiхнулася Галя.
     - Тобi доведеться жити у нас, мама закiнчує оформляти документи щодо опiкунства, - повiдомила Вiка.
     - Я так рада! Ви моя сiм'я! Яке щастя, що я тодi впала в яму, i твоя Аркадiя знайшла мене! - радiла Галя.
     
     - Тiльки ось менi з татом скоро їхати, - засумувала Вiка. - Я до тебе так звикла!
     - Так, - зiтхнула Галя.
     - Але ти не сумуй, я обов'язково приїду на канiкули. I телефони у нас є, будемо телефонувати.
     Галя махнула головою.
     - Ти пiдеш у мою школу вчитися? - запитала Вiка.
     - Нi, тут мiй дитбудинок недалеко, скоро всi дiвчата з'їдуться, я вчитимуся з ними. Щоправда, Машу з братами усиновлять, мабуть, Маша навчатиметься в iншiй школi. Я рада за неї. Головне, що її iз братами не розлучили. Мишко i Валерка такi милi! Треба тебе познайомити з моїми подругами Надiйкою, Наташею, Мариною.
     - Давай коли вони повернуться пiсля канiкул, покатаємо їх на Аркадiї, - запропонувала Вiка.
     - Давай! Спасибi тобi! Яка ти хороша, сестро, - радiсно сказала Галя.
     - Пр, - скомандувала Вiка i дала Аркадiї шматочок цукру, коли та зупинилася.

*

     Цього разу Галя проводила Вiку в аеропорту разом iз Нiною Сергiївною. Вiка та Галя трималися за руки. Їм було шкода розлучатися. Мама та тато поглядали на дiвчаток i посмiхалися. Їм було приємно, що дiвчатка потоваришували.
     
     - Закiнчується реєстрацiя на рейс 322, закiнчується реєстрацiя на рейс 322, - оголосили в аеропорту.
     Мама обняла Вiку:
     - Дзвони частiше, доню, - поцiлувала вона дочку в щоку.
     - Буду, мамо. Бувай, Галю, - попрощалася Вiка.
     - Бувай.
     Вiка з батьком взяли валiзу та рюкзак i пiшли на посадку.
     - Щасливого польоту, зателефонуйте, як приземлитесь, - крикнула Нiна Сергiївна.
     Вiка послала їй повiтряний поцiлунок, дядько Олег лише махнув рукою.
     На очах Галi виступили сльози.
     - Ну, що ти, ластiвко моя, - обняла Галю Нiна Сергiївна. - Скоро Вiка прилетить на канiкули. А на нас з тобою чекають великi справи. Менi дозволили знову вiдкрити центр реабiлiтацiї дiтей.
     - Правда! - зрадiла Галя.
     - Тiльки дивись, я розраховую на твою допомогу, - усмiхнулася Нiна Сергiївна.
     - Звiсно, - сказала Галя. - А у нас у дитбудинку є Микита. Чи можна йому допомогти?
     - Обов'язково допоможемо, люба моя, - запевнила Нiна Сергiївна.
     - Ви така гарна! - Галя обiйняла жiнку.
     - Все буде добре, - Нiна Сергiївна гладила дiвчинку по волоссю. - Все буде добре.

Слово автора

  0x01 graphic
  Дорогi мої читачi, я сподiваюся, що вам сподобалися правдивi iсторiї для пiдлiткiв.
  Для тих, хто хоче читати книгу з iлюстрацiями, я залишаю посилання на книгу на Автор.Тудей. Просто натиснiть на книгу.
0x01 graphic

  

   IНШI КНИГИ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ


 Ваша оценка:

Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"