Рось Анна. Янголи не сплять. 2. Хто врятує Ренетту

Ця книга БЕЗКОШТОВНА не може н ким використовуватися для продажу.

(C)Усi права належать Ганнi Рось.

Iлюстрацiї автора.

Ганна Рось

Янголи не сплять

Частина 2

Хто врятує Ренетту

- Ренетта, о котрiй за тобою заїхати Артурчику? Ти не забула, сьогоднi субота, вiдриваємося в клубi, - запитала Стелка, коли Ренетта, вона ж Лiза Гайова, вийшла з трохи пошарпаного срiблястого мерседеса.

За кермом сидiв хлопець її нерозлучної подруги i однокласницi, Стелли Полозової. Стелка повнiстю вiдповiдала своєму iменi, яке означало 'зiрка'. Вона фарбувала волосся в iнтенсивний рудий колiр, накладала яскравий макiяж, любила стильно одягатися, нескiнченно перегортала сторiнки журналiв мод, i обожнювала моднi тусовки.

- Сьогоднi, швидше за все, не вийде, матуся готується до приїзду батька, давай завтра пiдемо, - запропонувала Лiза.

- Ну, Ренетта, сьогоднi Артурчику обiцяли записати музику, треба перетнутися з Вадиком. Якось вiдбийся вiд пращурiв, - скривилася Стелка, незадоволена вiдмовою Лiзи.

Артур подав Лiзi її пакет.

- Нi, давайте сьогоднi без мене, - Лiза захлопнула заднi дверi мерседеса.

- Подруга називається, Артурчику, поїхали, - Стелка надула губи.

Артурчик натиснув на газ i рiзко рвонув з мiсця.

Лiза попрямувала до свого пiд'їзду i тут побачила свого сусiда Павла, студента другого курсу унiверситету. Вiн з якимось хлопцем щось розвантажував з багажника старенької аудi.

- Привiт, Ренетта! - Павло помiтив Лiзу i розплився в усмiшцi.

- Вiтаю! Що завантажуємо? - запитала Лiза.

- Не завантажуємо, а вивантажуємо, знайомся, мiй двоюрiдний брат Вiтторiо.

- Привiт, - Лiза простягнула руку.

- Вiктор, - стрункий, спортивний хлопець нiжно торкнувся витонченої руки Лiзи.

- Лiза, - представилася дiвчина, - а чому Вiтторiо? - поцiкавилася вона.

- А тому, що вiн тiльки з Iталiї, у нього там стажування - вiдповiв Павло, подаючи коробку братовi.

- В якiй сферi стажування? - поцiкавилася Лiза.

- У медичнiй, - посмiхнувся Вiктор.

- До речi, майбутнє свiтило медицини, - вставив Павло, вказуючи на Вiктора.

- Так що вивантажуємо? - запитала Лiза. - Допомога потрiбна?

- Три-д принтер, на тобi ключi, вiдчини нам дверi, якщо хочеш допомогти. Тобi нiчого не треба надрукувати? - Павло простягнув Лiзi ключi вiд його квартири.

- Надрукуйте менi павучка, - сказала Лiза.

- Завтра буде павук. Сантиметрiв тридцять вистачить? - запитав Вiктор.

- Навiщо такий величезний? - засмiялася Лiза.

Хлопцi взяли коробки, Павло зачинив багажник, i всi попрямували у пiд'їзд до лiфта. На дванадцятому поверсi, де проживав Павло зi своїми батьками, Лiза теж вийшла з лiфта. Вiдiмкнувши їм дверi, вона попрощалася i пiшла пiшки на свiй п'ятнадцятий поверх.

- Дякую за допомогу, - подякував Павло, - ми втрьох з павуком зателефонуємо завтра.

- О'кей, - попрощалася Лiза.

- Мамо, я вдома, - сказала Лiза, входячи додому.

- Не забула купити майонез i серветки? - запитала мати.

- Ще не забула татовi мiнералку, - нагадала Лiза.

- Ой, яка ти молодець, пiдемо, допоможеш салатики нарiзати, овочi вже зварилися. Мий руки, я на кухню.

- Добре, матусю, я зараз, тiльки перевдягнуся.

Павло i Вiктор в цей час розпаковували коробки i займалися установкою три-д принтера.

- Павл, що за дiвчина? - запитав Вiктор у брата.

- Ренетта? Клевер герл, десятий клас закiнчує, класно малює i танцює супер! Я її з дитинства знаю, - вiдповiв Павло.

- А чому 'Ренетта', вона ж Лiза, по-моєму?

- Так її однокласники прозвали. Це стара iсторiя. Якось на уроцi малювання вони малювали гумовi чоботи. Лiзка намалювала чоботи, з дiрок яких стирчали пальцi руки. Учитель малювання порiвняв її малюнок з картинами Рене Магрiтта, бельгiйського художника-сюрреалiста. Ось тодi її i прозвали Ренетта Магрiтт. Зате весь клас дiзнався, хто такий цей Магрiтт. А Лiзка пiшла вчитися в художню школу. Однокласники глузують - на всiх її роботах замiнюють пiдписи 'Єлизавета Гайова' на 'Ренетта Магрiтт', Лiзка вже звикла, хоча спочатку сильно сердилася. А я вважаю, що було б що виставляти, а пiдпис може бути псевдонiмом. Взагалi, вона класно малює, хоче вчитися на дизайнера, модна професiя з хорошими фiнансовими можливостями.

- Привiтна дiвчина, модна i очi її - бездоннi озера, - похвалив Вiктор.

- Ти на неї теж запав? - засмiявся Павло.

- Є трохи, - посмiхнувся Вiктор.

- Вже й в очi заглянув? За тобою око та око.

- Якого павука вибираємо? - перевiв розмову Вiктор. - Гiгантського бабуїнового павука або фiолетового птахоїда?

- Давай цього, Голiафа птахоїда, - запропонував Павло, розглядаючи фото павукiв, знайденi Вiктором в iнтернетi.

- Згоден, - вiдповiв Вiктор, вставляючи картридж в три-д принтер.

У недiлю, близько п'ятої години вечора на мобiлцi Лiзи пролунав дзвiнок.

- Хто там? - поцiкавилася мама, складаючи скатертину.

- Павло, - вiдповiла дочка, - я його вчора бiля пiд'їзду зустрiла, до нього брат приїхав.

- Павло - хороший хлопець, - зазначила мама, - до того ж студент i з iнтелiгентної родини.

- Алло, Павл, привiт, - Лiза вiдповiла на дзвiнок. - Чим займаюся? Нiчим, ось, татiв приїзд вiдзначали, тiльки посуд помили.

- А як ти дивишся на те, щоб павучка прогуляти в клуб? - запитав Павло.

- Якого павучка? - здивувалася дiвчина.

- Ренетта, ти забула? Голiафа-птахоїда! Вiн тебе чекає, - вiдповiв Павло, - до того ж Вiтторiо тебе теж запрошує.

Лiза прикрила телефон рукою.

- Мамо, татко, як ви дивитеся на те, якщо я з Павлом i його братом сходжу в клуб? - запитала вона у батькiв.

- З Павлом можна, але до десяти, не пiзнiше, завтра в школу, - строго вiдповiла мати.

- Мамо, до одинадцяти, - попросила Лiза.

- Слухай матусю, - пригрозив тато i поцiлував у щоку свою дружину.

- Алло, Павл, зустрiчаємося в сiм, - сказала Лiза.

- Ми зайдемо за тобою, - зрадiв Павло. - Ура, вона погодилася, - сказав вiн братовi.

Лiза вiдправилася в свою кiмнату готуватися на вечiрку.

'Щоб таке одягнути? - подумала вона, вiдкриваючи гардеробну. - Спiдницю? Нi, мабуть, цi джинси-галiфе, блузу i жакет, так, ще браслет - подарунок татка', - мiркувала Лiза, складаючи на диван свiй одяг.

Прийнявши контрастний душ, вона одяглася. 'Досить непогано, - подумала вона, розглядаючи себе в дзеркалi. - I браслет до речi. Так, головне - зачiска i макiяж', - Лiза сiла за туалетний столик, почала фарбувати вiї i наводити стрiлки. Коли вона накладала тiнi на повiки, в кiмнату заглянула мати, побачивши обличчя дочки, вона скрикнула:

- Лiзо, навiщо такий яскравий макiяж, ти що!

- Матусю, ну це ж вечiрнiй макiяж, вiн повинен бути яскравiше денного.

- Навiщо ти псуєш природну красу?

- Мамо, - надулася Лiза.

- Ти ж у мене така красуня! Тобi не потрiбен нiякий макiяж, - мати обняла доньку.

- Матусю, ну, мене не зрозумiють друзi, - Лiза поцiлувала матiр у щоку.

- Хочеш бути такою, як усi? - сказала мати, вiдпускаючи дочку. - Але ти у мене ж така особлива!

- Мамо, скоро сiм, я побiгла, - крикнула дiвчина, взуваючи в передпокої шкiрянi ботильйони.

- Не забудь, ми з татком чекаємо тебе в десять! - нагадала мама.

- Мамо, в десять з клубу, поки дiйдемо, поки попрощаємося, накиньте хвилин двадцять, - попросила Лiза.

- Десять хвилин, - погодилася мама.

Тут у дверi подзвонили.

- Павло, - сказала Лiза, вiдкриваючи дверi, - мамо, тату, бувайте!

- Привiт, Ренетта! Ну, у тебе i прикид! - здивувався Павло, коли Лiза зачинила дверi.

- Ви теж, я дивлюся, тiльки з салону, - вiдповiла вона.

- Здрастуй, - посмiхнувся Вiктор, - сюрприз!

З-за спини вiн дiстав величезного павука. Його нiжки тремтiли вiд рухiв руки Вiктора. Лiза вiдкрила рот вiд подиву:

- Вiн живий? Ви купили павука? - запитала вона з жахом.

- Три-д принтер - велика рiч, - вiдповiв Павло, - всю нiч друкували!

- Не може бути! Вiн правда не живий? Я боюся, - сказала Лiза, дивлячись на павука на долонi Вiктора.

- Бери, не бiйся, не вкусить, - Вiктор простягнув їй руку.

Лiза обережно взяла подарунок.

- Ось це сюрприз, справжнiй, - сказала вона, розглядаючи павука, - вiн, як живий. Ось це технологiї! А як його звати?

- Ми назвали його просто Голiаф, - вiдповiв Павло.

- До речi, як i у всiх тарантулiв, у голiафiв є досить потужнi iкла, здатнi прокусити людську шкiру, але для людини ця отрута безпечна. А кусаються вони тiльки для самооборони, частiше за все не впорскуючи отруту, - виклав Вiктор свої енциклопедичнi знання.

- Ну що, пiшли? - запропонував Павло.

- Пiшли! Сховай поки павука пiд пiджак, - попросила Лiза.

- Давай менi, - запропонував Вiктор i сховав павука пiд джинсову куртку.

Молодь попрямувала в нiчний клуб. Погода стояла надзвичайно тепла для квiтня. Асфальт був сухий. Молодий мiсяць повис на зоряному небi.

- Пропоную зробити невеликий гак i зайти в супермаркет, - запропонував Павло, - дiвчина без шоколадки, як бджiлка без меду.

- Ти знаєш мої слабкостi, - посмiхнулася Лiза.

- А як щодо морозива? - запитав Вiктор.

- Морозиво замiнює обiд, а я сьогоднi вже обiдала - вiдповiла Лiза.

- Домовилися, завтра вдень, пiсля школи, - сказав Вiктор.

- Брате, за тобою не встигнеш, ти змушуєш мене завтра прогулювати третю пару, - зауважив Павло i всi весело розсмiялися.

Хвилин через двадцять трiйця була бiля клубу. Тут було шумно. Грала музика, компанiї в пiднесеному настрої обмiнювалися вiтаннями i реплiками.

- А у вас тут непогано, - Вiктор розглядав iнтер'єр клубу, коли вони увiйшли всередину.

- I музика тут нiчого, вiдчуваєш енергетику? - вiдповiв Павло, намагаючись перекричати гучну музику. - Коктейлi потiм, пiдемо, потанцюємо.

- Привiт, Павл, - хлопець з компанiї, що стояла неподалiк, помахав Павлу, - вiдiрвемося?

- Привiт, Ед, - крикнув Павло своєму однокурснику, - по повнiй!

- Клаббери зi стажем? - запитав Вiктор брата.

- Це Едуард, з сусiднього потоку, ми познайомилися ще на вступних iспитах. Хороший хлопець, - вiдповiв Павло.

- Вiкторе, давай павука, - попросила Лiза.

- У мене є шпилька, давай причеплю на плече, - запропонував Павло.

Вони прикололи голiафа на лiве плече Лiзи.

- Класно! Ренетта, шик! - захоплювався Павло, а Вiктор лише посмiхався, iз захопленням дивлячись на Лiзу.

- О, класний сiнгл Беккi Хiлл, обожнюю, пiдемо танцювати! - сказала Лiза, пританцьовуючи i запрошуючи хлопцiв на танцпол.

Брати пiдтримали Лiзу, втрьох вони плавно почали входити в танцювальне коло. Тут сталося неймовiрне. Хтось iз дiвчат помiтив павука, заверещав, iншi теж злякалися, навколо Лiзи i її друзiв утворився якийсь круг, в якому вони втрьох танцювали. Лiза звивалася в ритмiчних рухах, а танцюючий павук на її плечi надавав їй особливого шарму. Уже багато хто в клубi звернув увагу на танець цiєї трiйцi. Навiть один з охоронцiв пiдiйшов подивитися на павука, вiрнiше, на дiвчину з павуком. Нi у кого не було сумнiвiв, що павук живий.

Стелка, подруга Лiзи, попиваючи коктейль бiля барної стiйки, теж побачила танцюючу Лiзу з її партнерами. Оцiнивши ситуацiю, вона сказала:

- Що Ренетта робить! Зараз у Клариси дах знесе. Артурчику, пiдемо швидше.

Вона схопила його за руку i потягнула на танцполл. Артур вже на ходу ставив фужер на сусiднiй стiл.

А у Клариси дiйсно зносило голову. Вона була першою танцiвницею клубу, принаймнi, так вона вважала, що їй немає рiвних в цьому клубi. Клариса практично завжди була пiд кайфом, ковтала пiгулки. При спогляданнi ритмiчного танцю Лiзи, її просто ковбасило. Вона вирiшила перервати свої страждання. Як рись вона кинулася до охоронця, вирвала з його рук гумовий кийок. 'Зараз твоєму павуку буде кiнець', - пролетiло в головi у Клариси. Вона миттєво розмахнулася з метою вдарити Лiзу по плечу.

Лiза в цей момент нахилилася в танцi, повернувши голову до свого павучка. Удар палицi припав в область ока. Вiд удару Лiза похитнулася, але не впала, її пiдтримав Павло. Лють охопила Кларису, вона не могла зупинитися, їй хотiлося бити i бити. Вiктор, який стояв по лiву сторону вiд Лiзи, схопив руку Клариси, коли вона замахувалася вдруге. Тут охоронець схаменувся вiд несподiванки i налетiв на Кларису, забираючи у неї свою палицю. На допомогу йому пiдбiгли iншi охоронцi зi служби безпеки клубу. Схопивши некеровану Кларису, вони вiдтягнули її в службове примiщення.

Лiза схопилася лiвою рукою за око, воно миттєво опухло, їй здавалося, що око стало розмiром з яйце. В головi у Лiзи запаморочилося, вона присiла на пiдлогу. Поруч з нею з тривогою крутилися Павло, Вiктор, Стелка, але Лiза вже нiчого не чула, не бачила. Дуже болiло око. Хотiлося просто лягти. До неї пiдiйшов адмiнiстратор нiчного клубу. Оцiнивши ситуацiю, вiн шепнув охоронцевi:

- Викликай швидку i ментiв.

- А, може, обiйдеться? - запитав охоронець.

- Ти що, не бачиш? Раптом вона їй око вибила. Викликай, я сказав. Валеро, нiхто нiкуди з клубу не виходить. Де старший охорони? Я ж казав не випускати цю шизофренiчну Кларису!

- Так вона ж, начебто того, танцiвниця, - виправдовувався Валера, другий охоронець.

Через десять хвилин лiкарi швидкої вже оглядали Лiзу.

- Госпiталiзувати, - резюмував черговий лiкар.

- Куди ви її повезете? - запитав Павло.

- У центр мiкрохiрургiї ока, - коротко вiдповiв лiкар.

- Вiкторе, їдь з Лiзою, - сказав Павло, - а я пiду до її батькiв, ех, неприємно, вона ж пiшла з нами.

- Ви сiдаєте? - спитав лiкар.

- Так, - Вiктор стрибнув у швидку, де вже сидiла Лiза.

Через п'ять хвилин Павло вже був перед дверима Лiзиної квартири. Вiн пересилив себе i натиснув на дзвiнок.

- Вiро, це Лiза повернулася? - запитав батько Лiзи у дружини.

Вона швидко пiдхопилася з дивана i кинулася вiдкривати дверi. На порозi стояв Павло. Мама Лiзи з подивом дивилася на нього.

- А де Лiза? - нарештi запитала вона.

- З Лiзою все добре, ви не хвилюйтеся, Вiро Сергiївно, - почав Павло, - Лiза поїхала.

- Куди?

Батько Лiзи почув розмову i пiдiйшов до вхiдних дверей.

- Лiзу дiвчина вдарила в око, її повезли в центр мiкрохiрургiї ока, - видавив з себе Павло.

Поїхали, я викликаю таксi, - рiшуче сказав батько, одягаючи джинсову куртку.

- Що взяти? - мати Лiзи розгублено дивилася по сторонах.

- Вiзьми її паспорт, - пiдказав батько.

- Вiзьму їй халат i тапочки, може, не знадобиться, - Вiра Сергiївна сподiвалася на краще.

Вона одягла поверх домашнього халата кашемiрове пальто, i вони втрьох подалися лiфтом вниз очiкувати таксi.

У санпропускнику центру їм запропонували взути бахiли, пройти до чергового лiкаря i почекати, поки вiн завершить огляд очей Лiзи. Тут же пiд кабiнетом сидiв Вiктор, вiн побачив Павла, зрозумiв, що з ним батьки Лiзи i встав з лави.

- Ви Вiктор? - запитала мама. - Як Лiза себе вiдчувала по дорозi в лiкарню?

- У неї сильний набряк ока, - вiдповiв Вiктор, - вибачте нас. Це було дуже несподiвано.

- Так що сталося? Це сталося в клубi? - запитав тато.

Павло i Вiктор коротко розповiли, що сталося. Розповiдь вийшла короткою, тому що все, що сталося, було абсолютно несподiваним i безглуздим.

Через пiвгодини з'явився доктор.

- Ви родичi Гайової? - запитав вiн. - Ваша дочка госпiталiзується. Ви привезли їй халат, туалетнi приналежностi?

- Халат i тапочки, - вiдповiла мама.

- Передайте медсестрi, решту привезете завтра. Заходьте.

Сестричка забрала пакет i понесла в палату Лiзи.

Батьки зайшли в кабiнет в очiкуваннi вироку.

- Матусю, на вас лиця немає. Не треба мучити себе передчасно, - сказав доктор. - Я провiв первинний огляд. Схоже, у неї травма вiд тупого предмета викликала крововилив в око. Ми проведемо сьогоднi додаткове обстеження, щоб переконатися, що у неї немає перелому стiнок очницi.

- Докторе, наскiльки це небезпечно? Що з її зором? - запитала Вiра Сергiївна.

- Поки рано говорити. Будемо сподiватися, що до операцiї не дiйде, що ми обiйдемося консервативним лiкуванням i зiр її вiдновиться, - вiдповiв доктор.

- А що, можливо знадобиться операцiя? - поцiкавився батько Лiзи.

- У неї зараз сильний набряк ока та крововилив. Пiсля додаткового обстеження в залежностi вiд стану очей, можливо, доведеться перевiряти стан сiткiвки ока. Зараз про це говорити передчасно. Завтра за результатами обстеження буде призначений лiкарський консилiум на чолi з професором Альтовим, вашiй дочцi буде призначено все необхiдне лiкування. Сьогоднi я рекомендую вам їхати додому, завтра, мамо, привезiть вранцi предмети особистої гiгiєни, а пiсля одинадцятої години ви зможете поговорити з лiкарем, що веде палату, або з самим професором.

- А можна її сьогоднi побачити? - запитала мама.

- Ходiмо, я вас проведу, але на п'ять хвилин. Її чекають додатковi обстеження i їй потрiбен спокiй. На нiч ми їй зробимо знеболювальний укол i вона буде спати.

Побачивши свою любу доньку на лiкарняному лiжку, з перев'язаним оком, таку сумну i нещасну, Вiра Сергiївна не витримала, сльози лилися з її очей.

- Доню, Лiзонько, як ти? - мати гладила руку Лiзи. - Тато теж тут.

- Мамо, тато, Павло i Вiктор нi в чому не виннi, це випадковiсть. Не сварiть їх.

- Лiзонько, завтра вранцi я приїду, привезу тобi рушник, зубну, мило, що тобi привезти поїсти?

- Привези апельсини, - вiдповiла Лiза, їй абсолютно нiчого не хотiлося, але щоб якось пiдбадьорити маму вона i замовила фрукти.

- Батьки, ходiмо, - запросив доктор.

- Лiзонько, я завтра приїду обов'язково, - тато поцiлував дочку в щоку.

- Доню, ми з тобою, люба наша, - попрощалася мама.

- Не хвилюйтеся, все буде добре, - сказала Лiза на прощання.

- Я завтра вiдпрошуся на кафедрi, - сказав батько Лiзи, коли вони вийшли з палати, - завтра приїдемо разом.

- Нi, Володю, у тебе доповiдь на вченiй радi, - заперечила Вiра Сергiївна, - тобi нiяк не можна, я сама впораюся, а пiсля ради ти пiд'їдеш, i ми поговоримо з професором i лiкуючим доктором.

- Тодi я, як тiльки доповiм, вiдразу сюди.

- Добре. Павло, Вiкторе, поїхали додому, лiкар сказав приїжджати завтра, - сказала мама Лiзи, звертаючись до юнакiв.

- Нi, Вiро Сергiївно, оскiльки ми Лiзу не вберегли, то ми будемо по черзi чергувати в лiкарнi, - вiдповiв Павло, - ось Вiктор навiдрiз вiдмовляється їхати.

- Раптом Лiзi щось знадобиться, я почергую на кушетцi у палати, - додав хлопець.

- Дякую вам, - тато потиснув руку Вiктору, а потiм i Павлу.

Всi пiшли. Вiктор сидiв на кушетцi пiд кабiнетом. На смартфонi у нього був iнтернет i вiн почав вивчати травми очей i їх наслiдки. Через годину вiн побачив, як в палату до Лiзи завезли каталку i вивезли на нiй Лiзу. З обстеження її привезли десь через пiвгодини. Проїжджаючи повз Вiктора, Лiза, здавалося, не помiтила його, що сильно стурбувало хлопця. З палати вийшла молода медсестра.

- Вибачте, дiвчино. Як у Лiзи справи, дуже серйозно? - не втримався Вiктор.

- Що ви хочете, у неї ж крововилив в око. Сподiвайтеся на краще. Я їй зробила знеболююче, вона буде спати. Ви менi не допоможете пересунути медичну шафу? I лампочку в холi вкрутити? - попросила вона.

- Звичайно, ходiмо, - погодився Вiктор.

Пiсля допомоги медсестрi Вiктор запитав:

- Ще чимось можу допомогти?

- Нi, давайте пити чай, - запропонувала медсестра.

- Не вiдмовлюся. У мене i шоколад є, - Вiктор дiстав з кишенi джинсової куртки пару невеликих шоколадок, куплених для Лiзи в супермаркетi.

- Ваша дiвчина? - запитала Даша, так звали медсестру, включаючи електричний чайник.

- Сподiваюся, буде моя, - мрiйливо вiдповiв Вiктор.

- А ви молодець, залишилися чергувати. Ось заварка. Я пiшла за другим кухлем.

Пiсля чаювання Вiктор вiдправився до палати Лiзи i просидiв на кушетцi всю довгу, як йому здавалося, нескiнченну нiч. Вiн звинувачував себе i за павука i за цей злощасний похiд в клуб. Лiза йому сподобалася з першого погляду i йому було дуже важко бачити її хворою i, головне, лякала невiдомiсть, що буде з її

Вранцi лiкарня почала наповнюватися медичним персоналом, хворi з пов'язками на очах раз у раз ходили по коридору. Лiкарня прокидалася вiд ранкового сну. Вiктор вирiшив пройтися пошукати, де можна купити каву.

Вiра Сергiївна ще з вечора зiбрала все необхiдне для Лiзи. Потiм вони довго сидiли з чоловiком на кухнi. Всi розмови були тiльки про те, що сталося з їх дочкою. Потiм Володимир Андрiйович сiв у вiтальнi подивитися телевiзор, щоб якось вiдволiктися, i задрiмав. Вiра Сергiївна майже не спала всю нiч. Вона молилася всiм святим про зцiлення доньки. Потiм пiшла на кухню спекти млинцiв Лiзi. Нарештi вона знову прилягла, але тривога не дозволила зiмкнути очей. Вiра Сергiївна зрадiла свiтанку i стала збиратися до лiкарнi, плануючи по дорозi зайти до церкви i замовити сорокоуст за здоров'я дочки. Володимир Андрiйович теж збирався на роботу.

- Вдалого тобi виступу на нарадi, - побажала Вiра Сергiївна чоловiковi, виходячи з квартири.

- Лiзоньцi привiт вiд тата, як тiльки звiльнюся - приїду, - вiдповiв вiн.

Лiза, прокинувшись вранцi, не вiдразу зрозумiла, що вона в лiкарнi. Бiль нагадала про себе, дiя знеболювального закiнчувалася. На одне око була накладена пов'язка, але другим вона бачила дуже смутно, тiльки свiтле i темне, предмети розпливалися.

Хтось увiйшов в палату i, наблизившись до її лiжка, боляче взяв за руку.

- Слухай, ти, коза, - сказав грубий чоловiчий голос, - даси свiдчення ментам, що це ти накинулася на Кларису, iнакше тобi не жити, - зашипiв голос i вона почула смердюче дихання з рота непроханого гостя.

- Хто ви? - запитала Лiза, вiдчуваючи сильний бiль в руцi. - Вiдпустiть мене!

Лiза почула скрип дверей.

- Вiдпусти її! - Лiза впiзнала голос Вiктора.

Руку її кинули i вона почула глухi удари i реплiки учасникiв бiйки. Вiктор намагався витягти незнайомця з палати. Потiм Лiза почула стривожений голос мами:

- Скорiше, охорона, на допомогу!

Через кiлька хвилин в палатi стало тихо.

- Доню, що тут сталося? - запитала мама. - Боже, як я вчасно встигла.

- Мамо, менi погрожував якийсь чоловiк. Вiн сказав дати свiдчення мiлiцiонерам, що це я накинулася на Кларису, так вочевидь, зовуть цю дiвчину.

- Доню, я зараз прийду, пiду, скажу, щоб Вiктора вiдпустили.

Через пiвгодини мама, Вiктор i Павло були в палатi у Лiзи. Павло, дiзнавшись, що сталося, сказав:

- Вiтю, йди поспи, я почергую у Лiзи.

- Нi, ти йди на заняття, прийдеш пiсля останньої пари. Я вночi поспав, я залишуся у палати, раптом ще захисники цiєї Клариси з'являться, - вiдповiв Вiктор.

- Ну, брате, у тебе й видок! У тебе синець пiд оком! - зауважив Павло.

- Пiдемо, попросимо щось холодне прикласти до ока, а краще - покажемось лiкарю, - сказала мама i забрала Вiктора.

- Лiзо, ми будемо поруч, ти не хвилюйся, - заспокоював Лiзу Павло, - ти тiльки видужуй швидше.

- Вiдвiдувачi, виходимо, скоро обхiд професора, - медсестра принесла Лiзi термометр.

- Лiзо, удачi, - сказав Павло на прощання.

Днi в лiкарнi тяглися нескiнченно довго. Обходи, консилiуми, обстеження. У п'ятницю професор запросив батькiв Лiзи на бесiду.

- Ми провели спецiальне електрофiзiологiчне дослiдження, що дозволяє визначити життєздатнiсть нервових клiтин сiткiвки та зорового нерва. У вашої дочки присутнi ознаки розриву сiткiвки. Ми провели офтальмоскопiю i ультразвуковi дослiдження. Не буду обтяжувати вас спецiальними медичними термiнами, - сказав професор, - я вважаю, що вашiй дочцi термiново необхiдна операцiя.

Мама Лiзи заплакала.

- Пане професоре, скажiть, - запитав тато, - без операцiї нiяк? А якщо не робити операцiю?

- Без операцiї ваша дочка може втратити зiр. У понедiлок ми її почнемо готувати до операцiї.

- Пане професоре, - сказала Вiра Сергiївна, - можна ми заберемо дочку на вихiднi додому? Вона так пригнiчена.

- Мабуть, я дозволю вам це, але за умови постiльного режиму. Ви повиннi переконати її в необхiдностi цiєї операцiї.

- А зiр вiдновиться? - запитав батько Лiзи.

- Прогноз сприятливий. Треба вiрити, - вiдповiв професор.

10.

У суботу пiсля процедур Лiзу вiдпустили на вихiднi. Приїхавши додому, Лiза зателефонувала Вiктору i попросила їх з Павлом занести павучка, якого Павло в нiчному клубi вiдстебнув з плеча Лiзи i засунув в свою поштову скриньку, коли приїжджав за батьками Лiзи. Вiктор пообiцяв, що вони прийдуть пiсля обiду.

Вдома Лiзi було теж не по собi. Вона не бачила свої малюнки, не могла малювати, працювати на ноутбуцi, читати, дивитися телевiзор. Батьки розумiли це i, як могли, намагалися вiдвернути її увагу своєю турботою.

Коли прийшли Павло i Вiктор, Лiза повеселiшала. Мама провела їх в кiмнату Лiзи.

- Це тобi, Лiзо, - Вiктор простягнув їй вiдкриту коробку цукерок.

- Дякую, - сказала Лiза, намацуючи цукерку, - я люблю 'Стрiлу', давайте пити чай.

- Я зараз поставлю чайник, - сказала мама i вийшла з кiмнати.

Лiза навпомацки зняла круглу обгортку з цукерки i безпомилково направила її в рот.

Павло здивувався:

- Як це в тебе так виходить? - вiн закрив очi, розгорнув цукерку i вправно направив її в рот. - Напевно, цукерки - безпрограшний варiант, вони завжди потрапляють за мiсцем призначення.

Всi засмiялися.

- Вiтторiо, спробуй, - запропонував Павло.

- Поглинати цукерки краще, нiж це виходить у тебе, у мене не вийде, - вiджартувався Вiктор, - Лiзо, на стiнах це твої малюнки? - запитав вiн.

- Мої, тiльки тепер я їх не бачу.

- Лiзо, ти чудово малюєш, у тебе, безсумнiвно, талант, - хвалив Вiктор, розглядаючи картини.

- Ренетта, ти ж справжнiй дiамант, тобi треба виставлятися! - захоплювався Павло. - Це повиннi бачити люди.

- У твоїх картинах багато тепла i свiтла, - зауважив Вiктор, - до речi, а ось Голiаф.

Лiза простягнула руку, Вiктор поклав на долоню м'якого павука. У цей момент прийшла мама i онiмiла, побачивши павука. Павло поспiшив:

- Вiро Сергiївно, це iграшка, не лякайтеся.

- Ну i iграшки, серце в п'ятки пiшло. Ходiмо до вiтальнi, тато чекає, заварив чай.

Чаювання затягнулося десь на годину. Батьки Лiзи цiкавилися навчанням Павла i Вiктора, говорили про iнтернет, сучаснi технологiї i можливостi три-д друку.

- Я читав i дивився передачi про перспективи три-д друку цiлих органiв людини, тобто в медицинi перспективи величезнi, - сказав Володимир Андрiйович.

- I в областi моди, можливостi друку суперскладних плетiнь кофтинок, суконь, капелюшкiв, - пiдтримала мама.

- Але цi iграшки, - тато вказав на павука, - це скорiше дрiбнички i не мають практичного призначення, хоча i виконанi iз застосуванням високих технологiй.

- Дозвольте з вами не погодитися, Володимире Андрiйовичу, - заперечив Вiктор, - подумайте, скiльки людей в свiтi побачили черепашку, павучка, ящiрку в природi - хочу додому взяти, уявляєте, скiльки тварин, плазунiв, птахiв вирвано з природного мiсця iснування? Застосування три-д принтерiв дозволить максимально наближено створити копiю бiологiчного виду, тварин, рослин, тим самим зберегти живу природу.

Папа почухав лоба i сказав:

- Вiкторе, а ти маєш рацiю, ти правий.

- Вибачте, але такi чудовi млинцi, як у Вiри Сергiївни, не надрукуєш нi на якому три-д принтерi, - вставив Павло, iз задоволенням уплiтаючи млинець з полуничним варенням.

Всi засмiялися.

- Пригощайтеся, будь ласка, - пропонувала мама.

- Дякую вам, - сказав Вiктор, - але, по-моєму, Лiзi вже треба вiдпочити, мабуть, ми пiдемо.

- Вiкторе, вiдразу не йдуть, - зауважив Павло i знову всiх розсмiшив.

11.

Хлопцi пiшли, мама прибирала зi столу, тато дивився вечiрнi новини, а Лiза в своїй кiмнатi вдалася до роздумiв. 'Що буде з моїм зором? - думала вона. - А якщо я не буду бачити чи буду бачити погано? Всi будуть щасливi, жити, любити, радiти. Як я зможу жити? Що робити? Мама i тато говорили про операцiю, але якою буде її результат?'

До кiмнати увiйшла мама:

- Доню, лягай, вiдпочивай, - вона обняла доньку.

- Так, мамо, ти не переживай, я ляжу зараз. Ти теж вiдпочинь. Що тато робить?

- Вiн задрiмав, не буду його будити. Вiн дуже перенервував за тебе. Ми тебе так любимо! Ти не хвилюйся, ми завжди з тобою.

- Я знаю, ви найкращi батьки, - посмiхнулася Лiза, - на добранiч.

- Постелити тобi лiжко? - запитала мама.

- Я сама, йди, лягай.

Вiра Сергiївна поцiлувала дочку i пiшла.

Лiза пiдiйшла до вiкна, сiла на широке пiдвiконня.

Вона згадала, як увечерi любила сидiти бiля вiкна. З п'ятнадцятого поверху мiсто було, як на долонi. Вогнi вздовж центральних вулиць висвiтлювали машини, що раз у раз снували по дорозi. У вiддалених темних околицях мiста вогнi освiтлювальних лiхтарiв тяглися звивистими змiйками. Колись вона це бачила. А сьогоднi...

Їй стало душно, вона вiдкрила вiкно, почула, що десь поруч у парку гомонiла молодь, весело смiялася.

Тiльки це все було в минулому життi. Вона звикла бути першою, а тягнутися в останнiх - не для неї. Як може художник або дизайнер не бачити? Життя скiнчилося. Як з'явиться в класi, вона, одна з кращих учениць школи, Ренетта, переможниця конкурсiв живопису, лiдер в будь-якiй компанiї. Як вона буде жити напiвслiпою, чим займатися? Що скажуть друзi? Їй хотiлося плакати. Вона взялася за ручку вiкна, вiдкрила його трохи ширше.

Весняне повiтря наповнювало груди. В головi паморочилось. Пiдвiконня з пiдiгрiвом давало тепло. Вона забулася, здавалося, на мить. Несподiвано яскраве свiтло через вiкно, заслiпило її. Це навiть було не свiтло, а нескiнченне тепло, радiсть, блаженство. Лiза почула м'який голос:

- Лiзо, ходiмо зi мною, не бiйся.

- Хто ти? - ледве видавила Лiза, тому що всi м'язи на обличчi їй звело, вона не могла ворушити губами.

- Ангел, посланий Богом, я допоможу тобi, - вiдповiв м'який проникливий голос.

Здавалося, що душа її вирвалася, полетiла далеко-далеко. Було неймовiрне вiдчуття легкостi i невагомостi. Вона бачила, як днем, незнайомi землi, незвичнi пейзажi. Чиясь надiйна рука тримала її за долоню i тягла за собою. Лiза побачила внизу будову, схожу на амфiтеатр, а ось острови, як перлини розкиданi серед моря, ось мiсто, що росте прямо з води.

Несподiвано вона з незнайомцем опинилася в древньому храмi серед безлiчi колон, а попереду була висока трiумфальна арка надзвичайної краси. Лiза вiдчувала незвичайне свiтло i любов, що виходили вiд Iсуса Христа i Дiви Марiї, зображених на арцi. Лiза повз її волi кинулася на колiна.

- Господи, я виконав волю Твою, благослови нас, - попросив ангел.

Лiза вiдчула, як по тiлу розлилося тепло.

Ангел пiдхопив її i понiс над морем на якийсь пагорб. Тут вiн опустив її на землю i вона вiдчула незвичайний тонкий аромат рослин. Ангел сказав їй:

- Перед тобою бачиш цю траву? Нахилися нижче. Ти бачиш, - ствердно сказав вiн, - ти прозрiла. Дивись, запам'ятовуй, розглянемо кожну жилочку цiєї незвичайної рослини, вона дає силу, надзвичайну силу. Запам'ятала? Дивись ще.

- Я вiдкрию волю Бога про тебе, - продовжував ангел. - У 2046 року людей буде косити невiдомий людям вiрус Зарра, що дає ускладнення на очi i приводить до слiпоти. Саме ти знайдеш антивiрус, ти врятуєш сотнi тисяч людей. Це твоє призначення.

Ангел нiс з собою Лiзу вглиб острова.

- Ти думаєш, як же твiй талант до малювання? - запитав вiн, читаючи думки Лiзи. - Твiй талант не пропаде даремно. Ти його передаси своєму синовi. Не забувай про своє призначення.

- Не забувай волю Бога про тебе, - чула Лiза здатний проникати голос.

Раптово ангел зник. З дерев на Лiзу почали спускатися павуки. Спочатку вони були маленькi, потiм бiльше, бiльше. I вже величезнi павуки почали спускатися на Лiзу i вона вiдчувала їх дотик. У неї перехопило подих, вона почала задихатися.

Раптово Лiза прокинулася. Вона лежала на своєму диванi. Постiль була розстелена. Лiза зрозумiла, чому вона бачила павукiв увi снi - це Голiаф впав зi спинки дивана прямо на її обличчя пiд час сну. Або це був не сон? I тут до Лiзи стало доходити, що вона знову бачить. Вона бачить павука, вона бачить свої картини. Щастя переповнило її.

- Мамо, тато! - кричала вона, вибiгаючи у вiтальню.

- Що трапилося? - запитав схвильований тато.

Перелякана мама прибiгла з кухнi i теж дивилася на дочку.

- Я бачу! Я бачу, як ранiше, - посмiхалася Лiза.

- Як же це? - мама почала плакати. - Слава тобi, Господи! Дiйшла наша молитва до Бога.

- Донечко моя! - тато обiйняв Лiзу. - Це ж чудо! Це чудо! - вiн не мiг приховати своїх емоцiй. -

Лiзонько, ти прокинулася вранцi i стала бачити? - запитала мама. - Донечко, ми йдемо до церкви, збирайся. Замовимо подячний молебень.

12.

Через хвилин двадцять Лiза вже була готова. Вона одягла довгу спiдницю в стилi бохо i небесно-блакитний светр. Зверху Лiза накинула укорочений тренч. На голову i плечi вона накинула довгий злегка бежевий з блiдо-блакитними кольорами шарф.

Вийшовши з пiд'їзду, Лiза раптово зустрiлася з Вiктором. Вiн остовпiв вiд несподiванки побачити її в такому вiльному вбраннi, ще й дiвчину, яка йшла не навпомацки, а впевненою ходою, до того ж в пiднесеному настрої.

- Лiзо, це ти? Здрастуй, - сказав Вiктор. - Ти свiтишся вiд щастя. Привiт вам, Вiро Сергiївно!

- Здрастуй, Вiкторе, - вiдповiла мама Лiзи.

- Привiт, у мене хорошi новини, - посмiхнулася Лiза, - загляньте з Пашкою ввечерi. Менi треба тебе про щось розпитати.

- Лiза, по-моєму, ти бачиш, - припустив Вiктор.

- Так.

- Зайдемо, обов'язково, - пообiцяв Вiктор, - Тобi дуже личить цей наряд.

- Дякую, - вiдповiла Лiза, розпливаючись в усмiшцi.

Пiсля церкви, Лiзу i маму чекав сюрприз. Папа вирiшив влаштувати свято. Вiн зробив свiй коронний плов, дiстав зi схованки пляшку хорошого французького вина, заварив мiцний ароматний чай, поставив на стiл фрукти i цукерки.

- Мийте руки! Будемо святкувати! - сказав тато, вiшаючи пальто мами на плiчка.

- Який ти молодець, - похвалила мама. - Я зараз, тiльки попереджу лiкуючого доктора, вiн дав менi мобiльний.

- Здрастуйте, Кирило Iвановичу. Це мама Лiзи Гайової. Кирило Iвановичу, сталося диво, Лiза бачить. Так, бачить. Я не шуткую. Привести її в понедiлок? Обов'язково прийдемо. Добре. До завтра.

Коли всi сiли за стiл, тато сказав короткий тост:

- За нашу Лiзоньку, нашу надiю. За її здоров'я.

- Доню, але як сталося це чудо? Ти просто прокинулася i стала бачити? - запитала мама.

- Не зовсiм, - вiдповiла Лiза.

- Не зовсiм, це як? - здивувався тато.

- Менi Ангел допомiг.

- Янгол? - перепитала мама.

- Так, вiн менi передав волю Бога.

- Яку? - запитав тато.

- Стати вiрусологом.

- Час вiд часу не легше. Це ж небезпечно. Вiруси - це така зараза, - нарiкав тато.

- На все воля Божа, - сказала мама. - Пiдеш вчитися в медичний? А не за Вiктором ти туди зiбралася?

- Нi, не за Вiктором, мамо.

- А я не проти, хороший хлопець. Медичний так медичний, - погодилася мама, - чайник грiти?

- Грiй, - сказав тато. - А як же, Лiзо, твої картини? - звернувся вiн до дочки. - Ти ж хотiла стати дизайнером.

- Татко, я дуже боюся втратити зiр. Я зрозумiла, що повинна стати вiрусологом, - вiдповiла Лiза.

- Звичайно, Лiзонько, головне - твоє здоров'я. Ким би ти не була, ким би ти не хотiла стати, ми з мамою завжди тебе пiдтримаємо, - вiдповiв тато.

Лiза пiдiйшла до батька i поцiлувала його в щоку.

13.

Пiсля чаювання Лiза попрямувала до себе в кiмнату, хотiлося поритися в iнтернетi. Її мучило питання, наскiльки реальним було явище ангела, або з нею просто трапилося диво прозрiння.

Лiза сiла на диван, вiдкрила ноутбук. Як в iнтернетi серед мiльйонiв фото знайти схожi пейзажi, якi ключовi слова задати в пошуковик? Венецiя, Амстердам, Лангедок, Пуерто-де-Моган - немає, все не те. Вона переглядала фото, не знаходячи пейзажiв, що так запам'яталися.

Що конкретно вона бачила? Трiумфальну арку. Лiза задала в пошуковому рядку: 'Трiумфальна арка'. За результатами пошуку видалася маса посилань. Подивившись декiлька сайтiв, Лiза задумалася: 'А чи хоче менi Бог вiдкрити мiсце, де я стояла на колiнах i тремтiла перед величчю Господа? Чи не кваплю я подiї?'. Лiза закрила ноутбук. Вона згадала дату - 2046 рiк. Їй в цьому роцi буде сорок шiсть. Це нереально. Їй ще немає шiстнадцяти, про якi сорок шiсть можна думати? Це ж цiла вiчнiсть!

Лiза сiла за письмовий стiл i почала розглядати свою останню роботу - випускне завдання в художнiй школi. Щось було незакiнчене в цiй роботi.

На картинi з'явилися контури ангела. Картина придбала закiнченiсть, здавалося, вона почала свiтитися зсередини. Лiза дивилася на картину i не могла вiдiрвати погляд. Потiм вона взяла тонкий пензлик i в кутку пiдписала: 'Ренетта Магрiтт'.

14.

- Лiзо, до тебе гостi, - мама вiдкрила дверi.

Лiза абсолютно не чула дзвiнка. Мама впустила Павла i Вiктора в кiмнату.

- Ренетта, я не повiрив Вiтторiо, коли вiн сказав, що ти бачиш! - вражений Павло дивився розкритими очима на Лiзу. - Ти прозрiла? Ну, чудеса!

Вiктор в цей час безвiдривно дивився на картину з ангелом.

- Твоя нова робота? - запитав Вiктор, вказуючи на картину.

- Скорiше, остання. Це випускна робота, - вiдповiла Лiза.

- Вона чудесна, - сказав Вiктор, беручи в руки картину, - можна я сфотографую на телефон?

- Звичайно, - сказала Лiза, додаючи освiтлення над столом.

- Ренетта, шикарно! - Павло теж побачив картину. - Справжня Ренетта Магрiтт. Сьогоднi - день сюрпризiв!

- Лiзо, - сказав Вiктор, - рано вранцi я вилiтаю в Iталiю. Можна тобi дзвонити? - запитав вiн.

- Ти надовго? - поцiкавилася Лiза.

- До кiнця лiта, - вiдповiв хлопець, - добре, що тобi краще i що ти бачиш.

- До вересня? Значить, я зможу пiдтягнути бiологiю за лiто, - уклала Лiза.

- Тобi не потрiбен репетитор з бiологiї? - запитав Павло, просовуючи голову мiж Лiзою i Вiктором.

- Це не твоя спецiалiзацiя, - Вiктор жартома вiдштовхнув брата плечем, - Лiзо, тобi, напевно, пора вiдпочивати. Бережи себе. Ми пiдемо.

- запитала Лiза.

- У восьмiй тридцять.

- Ми будемо в лiкарнi в цей час.

- Я подзвоню з Iталiї пiсля обiду дiзнатися, як у тебе справи.

- Буду чекати дзвiнка.

- А можна я теж подзвоню тобi пiсля обiду дiзнатися, як у тебе справи? - запитав Павло.

Всi розсмiялися.

15.

- Нi, цього не може бути! - кричав професор. - Це неймовiрно! Я сам дивився результати обстеження, Гайовiй була показана операцiя. А сьогоднi офтальмоскопiя показує вiдсутнiсть розривiв сiткiвки! Значить, менi давали або дали зараз чужi результати обстеження! Це неймовiрно!

- Леве Костянтиновичу, це результати Гайової. Помилки тут немає, - запевняв лiкар.

- Кирило Iвановичу, якщо всi хворi будуть йти додому i повертатися зi стовiдсотковим зором, ми з вами, любий, втратимо роботу, - професор потирав долонi. - Це неймовiрно! Юна особа, скажу, що вам дивним чином пощастило. Я рiшуче вимагаю, щоб ви деякий час спостерiгалися у нас, щоб ефект повернення зору був стiйким. Буду чекати вас в п'ятницю.

- Пане професоре, а коли їй можна пiти в школу? - запитала Вiра Сергiївна.

- Давайте через тиждень, коли набряклiсть остаточно спаде. Але вдома вона займатися може, а перевантажувати очi я не рекомендую. Помiрнiсть, юна особа, помiрнiсть. Телевiзор i комп'ютер на мiсяць зовсiм виключити. Прогулянки на свiжому повiтрi включити. I сон, здоровий сон.

- Дякую, Леве Костянтиновичу, Кирило Iвановичу, ви дуже багато зробили для нас, величезне вам спасибi, бережи вас Бог! - дякувала мама Лiзи.

На вулицi мама поцiлувала Лiзу:

- Доберешся сама? Обережно. Я постараюся не затримуватися на роботi.

- Не хвилюйся, мамо.

- У тебе сьогоднi здача випускної роботи в художнiй школi? Ти понесеш картину?

Лiза ствердно кивнула.

- Хай щастить! - побажала мама.

- Дякую, - вiдповiла Лiза.

16.

Приїхавши додому, Лiза злегка перекусила, спакувала картину в чохол i попрямувала в художню школу. Вона хотiла прийти ранiше, щоб однокласники не побачили її не в формi. Вона накинула пасмо волосся, прикриваючи ними лiве око.

Яскраве весняне сонце зiгрiвало, спiвали птахи. Лiза була дуже щаслива. Вона з радiстю розглядала вiтрини магазинiв, повз якi проїжджали машини, обличчя перехожих. Раптом бiля неї зупинився срiблястий мерседес. Стелка вискочила з нього i почала обiймати Лiзу.

- Ренетта, ти йдеш сама? Ти бачиш? Непогано виглядаєш, але ми попрацюємо над твоєю зовнiшнiстю, - торохтiла Стелка. - Покажи очi. Кошмар. Ти правда бачиш? Поїхали до мене, накладемо тобi макiяж, послухаємо новий сiнгл, ти менi розкажеш, як тебе вилiкували.

- Я не можу, йду в художку, - вiдповiла Лiза. - А чого ти не в школi?

- Зараз фiзкультура, у мене звiльнення, - вiдповiла Стелка.

Раптово на розi Соборної та Олексiївської вулиць Лiза побачила молоду жiнку з iнвалiдним вiзком, в якiй сидiла дiвчинка рокiв тринадцяти-чотирнадцяти. Очi жiнки були червонi вiд слiз.

- Пiдемо, - Лiза покликала подругу.

Пiдiйшовши до жiнки, вона запитала:

- У вас щось трапилось?

- Трапилося, - вiдповiла жiнка, - ось бiда сталася. Бачите, дочка в колясцi, треба робити операцiю, а грошей нiде брати. Нiяк не збагну.

- Мамо, не треба, - сказала дiвчинка, ховаючи пiд куртку змерзлi руки.

- Потрапила в автомобiльну аварiю, а шофер утiк, анi копiйкою не допомiг, - жiнка витирала очi носовою хусткою.

Лiзу охопила жалiсть. Адже вона сама недавно страждала вiд, як їй здавалося, безвиходi. 'Чим я їй можу допомогти?' - подумала Лiза. Вона миттєво вiдкрила чохол, дiстала картину, пiдняла її над головою.

- Аукцiон, - звернулася Лiза до перехожих, - продається картина.

Стелка дивилася на неї, як на ненормальну. Деякi перехожi зупинилися i стали розглядати картину Лiзи. Неподалiк стояла компанiя iноземцiв. Вiд неї вiдокремився один високий худорлявий сивий чоловiк рокiв шiстдесяти п'яти.

Вiн пiдiйшов, взяв картину в руки, сказав з великим акцентом:

- Я буду купувати цей картина. Ван саусенд долларс вистачить?

Лiза онiмiла вiд несподiванки. Iноземець витлумачив це, як маленьку цiну.

- Ту саусенд долларс. Двi, - вiн дiстав iз внутрiшньої кишенi плаща грошi i потягнув Лiзi.

Лiза взяла долари i передала їх матерi дiвчинки в iнвалiдному вiзку. Iноземець, бачачи це, простягнув дiвчинцi ще стодоларову купюру.

- Спаси вас Бог, - шепотiла жiнка, не вiрячи в щастя, - спаси вас Бог.

Вона обняла свою дочку, однiєю рукою нiжно пригорнула її до свого серця. У другiй руцi жiнка мiцно стискала пожертвування на лiкування доньки. Вiд цих грошей залежало здоров'я дiвчинки.

Сльози лилися з очей матерi.

- Донечко, я тебе вилiкую, - шепотiла вона, - ти встанеш, ти будеш ходити.

Раптово жiнка начебто схаменулася. Вона допитливо подивилася на Лiзу, сказавши:

- Це великi грошi. Ви менi їх вiддали зопалу.

- Це для вашої дочки. Я бажаю їй якнайшвидшого одужання, - вiдповiла Лiза i посмiхнулася.

- Ви наш янгол-охоронець, - прошепотiла жiнка. - Як вас звати?

- Лiза.

- Ми будемо молитися за вас, - сказала жiнка.

Дiвчинка повернула голову i подивилася на Лiзу. Її блакитнi очi свiтилися добрим свiтлом подяки.

- Я завжди говорила, Ренетта, ти - пришелепувата, - сказала Стелка, вiдводячи Лiзу в сторону.

- Їй дуже треба, - вiдповiла Лiза.

- Ти уявляєш, скiльки одежi можна купити на двi тисячi баксiв? Нi, ти просто божевiльна! До речi, якщо тобi не потрiбнi грошi, могла б подiлитися з найкращою подругою.

Артур посигналив з машини.

- Я побiгла, бувай, розбагатiєш - телефонуй, - сказала Стелка i пурхнула в мерседес.

Лiза посмiхнулася i пiшла. Вона анiтрохи не шкодувала. Можливо, цi грошi врятують цю дiвчинку, зроблять її щасливою. А це дорого коштує.

- Дiвчина, ван момент, - гукнув її iноземець. - Хто ця, Ренетта Магретт, автор картина?

- Я, - сказала Лiза.

- Я знати Рене, ви Ренетта? Я зрозумiв. Я господар геллерi, будете давати телефон, будете писати, будете отримувати багато долларс. Будете багатою, - говорив вiн ламаною мовою.

- Не буду писати, - вiдповiла Лiза тихо.

- Чому не буде? - здивувався iноземець. - Вi - талант. Великий талант.

- Я янголу обiцяла, - вiдповiла Лiза.

- Янгол? - здивувався iноземець. - А ви писати, поки вiн спати.

- Янголи не сплять, - сказала Лiза, - я це точно знаю.

Лiза посмiхнулася, вiддала чоловiковi чохол для картини i пiшла. Iноземець дивився їй услiд. Потiм глянув ще раз на картину i сказав:

- Янголи не сплять.

Оставить комментарий © Copyright Рось Анна (anna.ganna.ros@gmail.com) Размещен: 22/02/2026, изменен: 22/02/2026. 51k. Статистика. Сборник рассказов: Фэнтези Издано на украинском для родителей Иллюстрации/приложения: 12 шт. Скачать FB2		Ваша оценка:
Аннотация: ХТО ВРЯТУЄ РЕНЕТТУ увiйшла, як 2 частина до книги "Янголи не сплять". Молода дiвчина попадає в халепу. Яку жертву вона повинна принести, щоб виконати свою мiсiю? Читайте. Книга з авторськими замальовками.