Рось Анна
Хтось сказав Мяу? кн.1

Самиздат: [Регистрация] [Найти] [Рейтинги] [Обсуждения] [Новинки] [Обзоры] [Помощь|Техвопросы]
Ссылки:
Школа кожевенного мастерства: сумки, ремни своими руками Юридические услуги. Круглосуточно
 Ваша оценка:
  • Аннотация:
    Українською мовою. Книжка "Хтось сказав МЯУ?" не тiльки про кiшок, хоча тут без них, звiсно ж, не обiйшлося. Кiшки, кошеня, песик, ослик, їжачок та їх забавнi друзi розкажуть вам багато цiкавих iсторiй зi свого життя. Якщо ви хочете дивитися багато iлюстрацiй, то читайте кожну казку збiрки окремо в РОЗДIЛI "Сборник КТО-ТО СКАЗАЛ МЯУ?" (росiйською).
   0x01 graphic2026

Цей екземпляр книги 2026 року БЕЗКОШТОВНИЙ i не може нiким використовуватись для продажу.

(C)Усi права належать Ганнi Рось.

Iлюстрацiї автора в обробцi ШI вiд ChatGPT4.

У електронних книжкових магазинах можна зустрiти платну версiю 2021 року випуску з обкладинкою вiд Видавництва Андронум.

Змiст
   Красивим може бути кожен 3
   Де гуляла Нiчка 14
   Герой дня 24
   Дзвiночок на паличцi 35
   Оголошення 40
   Хто народився без вусiв 48
   Рiдкiсний домашнiй звiр 57
   Вдвох веселiше 68
   Поєдинок 78
   Хто кого боїться 85

Красивим може бути кожен

   Навеснi наша кiшка кудись пропала. Маленька Тетянка всюди шукала свою улюблену кiшку, в будинку, пiд сходами, за сараєм, за дровами, але нiде не могла знайти свою улюбленицю..
   - Не горюй, - сказала бабуся, - скоро кiшка сама тебе знайде.
   - А коли це 'скоро'? - запитала Тетянка.
   - Ось тiльки тато твiй приїде до нас в гостi та на риболовлю сходить, рибки наловить, тут наша Шуня знайдеться вiдразу. Iди поки, насип курочкам зерна, - сказала бабуся.

*

   Папа не приїжджав два тижнi. Шунi теж не було видно. Правда, молоко з тарiлочки регулярно хтось випивав, а ось кашка вiвсяна часто залишалася незайманою.
   Нарештi, в чергову суботу приїхав тато. Вiн вiдразу помiтив вiдсутнiсть Шунi.
   - Тато, а ти привiз менi велосипед? - насамперед запитала Тетянка.
   - Доню, на велосипедi кататимешся в мiстi, а у бабусi катайся на ослику, йому ж обов'язково потрiбнi навантаження. А де наша Шуня, чому вона мене не зустрiчає? - запитав тато.
   - Тату, тату, ми тебе так чекали! Iди, лови рибку! - попросила дочка.
   - Навiщо тобi рибка? - здивувався тато.
   - Тату, ти рибки наловиш, тут i Шуня знайдеться. Ми її вже два тижнi не бачили, - поскаржилася дiвчинка.
   Тут бабуся покликала їх:
   - Тетянко, бери тата, швидше за йдiть сюди, наша Шуня знайшлася!
   Папа i Таня поспiшили в лiтню альтанку, де бабуся сушила сушку з упалих яблук. У кутку альтанки на дерев'янiй пiдлозi стояла наша Шуня, тримаючи зубами маленький пухнастий клубочок, а поруч з Шунею лежав ще один пухнастий бiло-рижий клубочок.
   Тетянка спочатку навiть не зрозумiла, що тримає кiшка. Папа сказав:
   - Так, наша Шуня кошенят привела!
   - Тату, тату, а звiдки вона їх привела? - здивувалася дочка.
   - Народила кошенят i ховала їх два тижнi, не показувала, а зараз вони змiцнiли, вона нам принесла подаруночок! - пояснила бабуся.
   Тетянка була несказанно рада новим кошенятам. Маленькi кошенята намагалися сховатися на животику у кiшки, тикали свої мордочки в м'яку шерсть матерi.
   Шуня наша була триколiрною кiшкою з бiлою грудкою i красивими чорними i рудими розливами по спинцi, лапкам i хвостику. А кошенята її були рiзними. Одна кiшечка була пухнастою, бiло-рудою красунею. А маленьке кошеня був шоколадно-чорних тонiв, з чорною цяткою на носi.
   - Яка красива кiшечка! - захоплювалася Тетянка. - Яка маленька, яка пухнаста! Я назву її Красунка.
   - А котика? - запитав тато.
   - Котика не знаю, якийсь вiн страшненький.
   - Нiчого, - сказала бабуся, - виросте - буде красень, ось побачиш.
   Бабуся принесла коробку з-пiд взуття, поклала туди м'яку ганчiрку i переклала в коробку кошенят. Шуня теж вляглася поруч з кошенятами.
   - Вiдпочивай, Шуню, - сказала бабуся, - пiду, зварю тобi кашi. А вам пирогiв напечу, ось тiльки тiсто поставлю.
   - Ура, ура, - зрадiв тато, - скучив я за твоїми пирогами!

*

   Шуню з кошенятами залишили в спокої. Тетянка дуже скучила за татом i не вiдходила вiд нього. Вона подавала татовi цвяхи, коли вiн ремонтував паркан, потiм вони разом збирали полуницю на грядцi, а ввечерi Тетянка зголосилася пiти з татом на рибалку.
   У тата було кiлька днiв вiдпустки, тому вiн не поїхав, як зазвичай, у недiлю, а затримався погостювати на тиждень та заодно допомогти бабусi по господарству.
   Днi йшли один за другим. Кошенята пiдростали кожного дня. Тетянка їх постiйно провiдувала. Але бабуся сказала їх не носити по двору, а тiльки спостерiгати. Ох, як їй хотiлося обiйняти цi два пухнастих клубочка.
   - Бабусю, ну можна їх хоч погладити? - просила онучка.
   - Добре, погладь, - дозволяла бабуся.
   - Бабусю, давай я наллю Шунi молока, - знову просила Тетянка.
   - Налий, люба, тiльки трохи.

*

   Хоча Тетянка також любила маленького кошеня, але йому здавалося, що Красунку дiвчинка любить бiльше. I до того ж iменi у нього до цих пiр не було.
   - Чому я 'страшненький'? - думав кошеня. - Чи не назве ж вона мене таким iм'ям. А бабуся обiцяла, що я буду гарний. Але коли? - сумував вiн.
   Маленький кошеня вирiшив пройтися по двору, щоб запитати у кого-небудь, чи можна стати красивим?
   Кошеня побачив за парканом, як Тетянка каталася на маленькому ослику i весело смiялася.
   - Тетянко, йди, будемо Маню доїти! - покликала бабуся.
   Дiвчинка злiзла з ослика, погладила його, сказала:
   - Осю (так звали ослика), погуляй поки, я пiду вчитися доїти нашу козу Маню. Я ще прийду, красивий мiй!
   - Iа-iа, - ослик помахав головою.
   Коли Тетянка пiшла, маленький кошеня наблизився до ослика i запитав:
   - А можна вас спитати?
   - Iа-iа, - ослик знов помахав головою.
   - А ви красивий?
   - Тетянка каже, що красивий, - гордо вiдповiв ослик.
   - А як стати красивим? - запитав кошеня.
   - Красивим треба не ставати, їм треба бути, - сказав ослик.
   - А як їм бути?
   - Красивим може бути кожен, - додав ослик.
   - Навiть страшненький? - здивувався кошеня.
   - Навiть страшненький! - пiдсумував ослик.
   Кошеня клiпав вiями, нiчого не розумiючи. Ослик збагнув, що вiн переборщив, що маленькому кошенятi треба все детальнiше пояснити.
   - Красивим треба бути не зовнi, а в душi, - почав пояснювати Ося, - треба робити хорошi справи, робити вчинки, робити добро.
   - Якi добрi справи може робити маленьке кошеня? - перейнявся кошеня.
   - Пiдемо, покажу, - запропонував ослик.
   Ося i кошеня пiшли до сараю, де Тетянка доїла козу Маню.
   - Дивись, коза красива? - запитав ослик.
   Кошеня подивився на козу, здивувався, що ж в нiй красивого. Ось мама-кiшка красива, м'яка, пухнаста, добра.
   - Слiдкуй, - сказав Ося i вони завмерли в травi.
   Подоївши козу, Тетянка вiддала бабусi бiдончик з молоком, а сама почала розчiсувати Маню.
   - Моя красуня, - примовляла дiвчинка, - зараз я тобi заплету косичку. Моя розумниця, Маняша-красуня.
   - Зрозумiв? - запитав ослик.
   - Нi, - сказав кошеня i знизав плечима.
   - Ну, Маня - красуня, тому що дає всiм смачне молоко, - роз'яснив ослик, - зрозумiв?
   - Зрозумiв, - задумливо сказав кошеня.
   - Пiдемо сюди, - покликав ослик i вони пiшли ближче до сараю.
   Бабуся зiбрала яйця, якi знесла строката курочка.
   - Розумниця моя, красуня моя, - хвалила бабуся.
   - Зрозумiв? - запитав ослик у кошеняти.
   - Зрозумiв, - вiдповiв кошеня, - я пiду.
   Кошеня пiшов в альтанку, де стояла їхня коробка. 'Де я вiзьму молоко? Де я вiзьму яєчко? - думав кошеня. - У мене ж нiчого немає'.
   Пiдiйшовши до альтанки, кошеня побачив, що його сестричка Красунка забилася в куток, а до неї наближається величезна страшна ворона.
   - Ш-ш-ш, - зашипiв кошеня i кинувся на ворону.
   Ворона вiдступила, але хотiла клюнути кошеня.
   - Ш-ш-ш, - зашипiв кошеня i кинувся до Красунки, щоб закрити її своїм маленьким тiлом.
   0x01 graphic
   - Киш! - пiдiйшов тато та настрахав ворону.
   Бабуся спостерiгала всю картину i весело смiялася. Тетянка почула шум i теж прибiгла. Вона побачила, як маленьке кошеня прикриває собою Красунку.
   - Ось спритний який, - хвалила бабуся, - ворону вiдiгнав вiд Красунки.
   - Бабусю, я назву його Шустрик! - придумала Тетянка.
   Вона взяла кошеня, посадила на долоньку, носиком торкнулася чорної плямочки на носi кошеня.
   - Шустрику, красавчику, герой наш! - хвалила дiвчинка.
   Щастю кошеняти не було меж. 'Вона сказала красавчик! Я красунчик!" - радiв кошеня.
   Коли Тетянка опустила кошеня на пiдлогу альтанки, Шустрик побiг до кiшечки-сестрички.
   - Ти не сильно злякалася? - турбувався малий. - Тебе не образила ворона?
   Красунка ще не вiдiйшла вiд страху. Вона посмiхнулася i сказала:
   - Дякую, Шустрику! Ти навiть красивiше за мене!
   Шустрик був гордий i задоволений.
   - Нехай тiльки прийде сюди ця ворона, - пригрозив вiн, - я її я-а-к вижену!
   Ослик Ося теж прийшов на шум. Вiн побачив, як всi хвалять маленького безстрашного кошеня.
   - Я ж тобi казав, що красивим може бути кожен, - посмiхнувся Ося.

*

   Минув рiк. Шустрик перетворився на великого дорослого кота. Вiн часто ходив до сараю, де вони з козою Манею i осликом Осею розмовляли на рiзнi теми, а часом безтурботно бiгали в травi.
   А Осю, Маню, Красунку i Тетянку нiхто не ображав. Навiть сусiдський пес побоювався приходити до них у двiр, бо Шустрик був кращим, вiдважним захисником друзiв. Вiн часто сидiв на деревi i оглядав околицi. А люди, що проходили повз, говорили: 'Дивись, який гарний кiт! Це Шустрик'.
   Всi в селi знали Шустрика i його забавну iсторiю.
  

Де гуляла Нiчка

   Ти не знаєш, хто така Нiчка? Нiчка - це наша кiшка, вона чорна-пречорна, тiльки попереду на шийцi у неї бiла плямочка схожа на мiсяць.
   Як тiльки маленька кiшечка з'явилася в нашому домi, ми вiдразу назвали її Нiчкою. Малятком вона обстежила наш будинок, то пiд диван залiзе, то в платтянiй шафi сховається, то м'ячиком грає, пiд стiл закотить. А найбiльше вона любила спати в м'якому крiслi, згорнувшись клубочком.

*

   Коли Нiчка пiдросла, то навчилася заплигувати на письмовий стiл, зi столу на тумбу, потiм на телевiзор, а звiдти на книжкову шафу, першу у вишуканiй меблi, що складалася з чотирьох шаф. Нiчка прямувала з шафи на шафу, вибираючи затишне мiстечко пiд стелею. Часто вона вибирала мiсце навпроти дверей, щоб спостерiгати, що робиться в коридорi, куди ходять її господарi i щоб швидко зiстрибнути з меблiв, як тiльки Вiрочка, її маленька господиня, пiде на кухню i зашарудить упаковкою вiд улюблених ласощiв Нiчки - солодкого хрусткого печива. Така вона ласунка.
   Увечерi Вiрочка, вдосталь награвшись з Нiчкою, йшла митися, чистити зуби, а потiм укладалася в м'яке лiжечко для сну. Нiчка зазвичай теж стрибала в крiсло, згорталася клубком i солодко засинала.

*

   Але одного разу, коли Вiрочка заснула, Нiчка зiстрибнула з крiсла i пiшла бродити по дому. Вона заглянула в спальню батькiв Вiрочки, тi вже спали. Тут Нiчка побачила вiдкриту кватирку, стрибнула на неї.
   - Що це за свiтлий шар? - подумала Нiчка, побачивши мiсяць на небi.
   Вона захотiла розглянути круглий шар ближче i спритно стрибнула на гiлку абрикоси, яка росла прямо пiд вiкном.
   - Як красиво! - Нiчка милувалася мiсяцем, вдихаючи запахи ночi.
   Вони були якiсь новi, незнайомi, ароматнi. Цiкавiсть опанувала кiшкою i вона почала повiльно-повiльно, чiпляючись кiгтиками, спускатися по дереву. Поруч був паркан i вона стрибнула на перекладину i пiшла вздовж паркану. Чи не пройшла Нiчка i двох метрiв, як над головою її щось промайнуло. Це кажан пролетiв зовсiм поруч. Вiд несподiванки Нiчка звалилася з паркану, але як всi кiшки, вона вiдмiнно приземлилася на чотири лапи.
   - Ой! - вона швидко вiдвела праву передню лапку, наколовшись на щось колюче.
   - Обережнiше! Приземляються тут всякi коти, - невдоволено буркнув їжак.
   - Вибачте, я ненавмисно, - хотiла вибачитися Нiчка, але їжак уже зник в темрявi.
   - Що це таке? Як пахне! - захоплювалася Нiчка, розглядаючи велику квiтку лiлii.- А це як пахне! Фр-Фр!
   Нiчка принюхувалася до куща м'яти, запах їй здавався солодким i незвичайним. Вона облизала листочок, потерлася головою, повторюючи: 'Фр-фр'.
   - Пi-пi, - почула Нiчка.
   Вона миттєво повернула голову i побачила мишеня. Вiн був точнiсiнько, як той, яким з нею грала Вiрочка. Тiльки цей був спритний. Вiн миттєво кинувся тiкати вiд кiшки.
   - Стривай, стривай, - покликала Нiчка, - давай пограємо!
   Мишеня швидко-швидко перебирав маленькими нiжками, тiкаючи вiд кiшки. Нарештi, вiн побачив щiлину в парканi i прошмигнув у неї. Нiчка просунула лапку в вузьку щiлину, але мишеня був уже далеко.
   - Ось який поганий, не хоче грати, - образилася Нiчка.
   Вона потягнула лапку назад i виявила, що дошка забору легко повертається, оскiльки висить на одному цвяху. Нiчка вiдвела дошку влiво i зайшла в сусiднiй двiр.
   - Який знайомий запах, - подумала Нiчка, - це молоко! Я зголоднiла, хочу їсти.
   Вона пiшла на запах, i вiн привiв її до блюдечку зi свiжим, солодким молоком. Нiчка нахилилася до тарiлки i стала сьорбати улюблене молочко.
   - Мур-р! Що за новини! Не смiй пити моє молоко! - Нiчка почула загрозливий голос.
   Вона пiдняла очi i побачила великого пухнастого кота, який грiзно на неї дивився.
   - Я тiльки ..., - виправдовувалася вона, вiдступаючи вiд тарiлки.
   - Мур-р! Моє молоко! - кричав кiт.

*

   Нiчка вирiшила швидко забиратися по-доброму. Добре, що вона була чорна, тому швидко зникла в тiнi кущiв. Тiльки вона перевела дух, як почула:
   - Що, i тебе прогнав Барсик? Так, вiн у нас скнара!
   На Нiчку дивився молодий кудлатий песик.
   - А вiн i тебе прогнав? - запитала вона.
   - Так, тiльки я молоко не дуже, я бiльше люблю, коли бабуся Оля пригощає його курячими шкурочками, - мрiйливо вiдповiв песик, - а як тебе звати? - запитав вiн.
   - Нiчка, - вiдповiла кiшечка, - а тебе?
   - Я - Рiчi, - представився песик, - а хочеш, я тебе з Кольком познайомлю? - запитав вiн.
   - Колько, це хто? - поцiкавилася Нiчка.
   - Наш їжачок, з колючими голочками, Колько, - вiдповiв песик.
   - По-моєму, вiн вже не захотiв зi мною знайомитися, я на нього трошки наступила, - пояснила Нiчка, потираючи лапку.
   - Так, - задумався песик, - тодi давай я покажу тобi, хто живе пiд сходами, пiдемо, - покликав Рiчi.
   Нiчка слухняно пiшла за песиком. Вiн привiв її до старих дерев'яних сходiв, що вели на горище.
   - Тс, тихо, - шепнув песик - не злякайте його.
   0x01 graphic
   Нiчка i Рiчi разом заглянули пiд сходи. Там, згорнувшись клубочком, спав маленький вужик.
   - Тс, тс, - повторив песик.
   В цей час вужик вiдкрив очi i побачив перед собою якесь двоголове чудовисько. Вужик широко вiдкрив очi, не розумiючи, хто перед ним. Нiчка i песик теж витрiщили вiд страху очi, дивлячись на вужика. Тут з гуркотом упала дошка, за яку трималася Нiчка i всi, Нiчка, песик i вужик кинулися в рiзнi боки.

*

   Коли Нiчка вiддихалась, вона знову почула знайомий голос:
   - Ну що, бачила його?
   - Кого? - запитала Нiчка.
   - Вужика, - сказав песик, - правда, страшний?
   - Ага, - вiдповiла Нiчка.
   На вулицi починало сiрiти. Нiчка побачила, що у Рiчi м'яка кремова шерстка, довгi хвилястi вушка i очi гiрчичного кольору.
   - А знаєш що, Нiчко, - сказав песик, - хочеш, я навчу тебе купатися в ранковiй росi?
   - А я ж не люблю купатися, бути мокрою, - вiдповiла кiшка.
   - Та що ти, це так здорово! Як можна не любити купатися в росi! Пiдемо, тобi сподобається, - песик тягнув її за собою на луг.
   Нiчка побiгла за ним. 'Яка краса, як пахне!' - думала вона, розглядаючи на бiгу луговi квiти i трави.
   - Дивись! - крикнув песик i покотився боком по зеленiй травi, вкритiй крапельками ранкової роси.
   Потiм вiн пiдскочив i знову перекинувся в траву.
   - Давай, перекидатися, - кликав Рiчi.
   Нiчка спочатку не наважувалася, але песик так весело стрибав, перехилявся з боку на бiк i перекидався, що вона теж зважилася спробувати.
   Разом вони ще довго стрибали i веселилися, поки тепле сонечко не стало пригрiвати, i трава не стала пiдсихати.

*

   Маленька Вiрочка, прокинувшись, як завжди, покликала свою улюблену кiшку, але та не прийшла.
   Вiрочка встала з лiжечка i пiшла до мами:
   - Мамо, а де Нiчка? - запитала дочка.
   - А хiба вона не в тебе в кiмнатi? - здивувалася мама.
   Папа, сидячи за кухонним столом, здивовано пiдняв окуляри.
   Всiєю сiм'єю вони кинулися шукати Нiчку, кликати її, але її нiде не було.
   - Дива, - тато спантеличено потер лоб, - куди ж вона могла подiтися?
   Вiрочка готова була розплакатися, як раптом пролунав дзвiнок у вхiднi дверi. Вся сiм'я бiгом кинулася до дверей, наче Нiчка сама могла подзвонити в дзвiнок.
   Папа вiдкрив дверi. На порозi стояла сусiдка тiтка Гала, а за нею сидiла мокра, замурзана кiшка.
   - Це не ваша кiшка? - запитала тiтка Гала.
   - Нiчка! - кинулася до неї Вiрочка. - Де ти була? Як ти опинилася на вулицi? Чому ти така мокра? - Вiрочка була щаслива, що її кiшка знайшлася.
   - Швидко у ванну її, - скомандувала мама, - спасибi, Гало, - подякувала вона i закрила дверi.

*

   Чиста i нагодована Нiчка спала в крiслi, згорнувшись клубком. Вiрочка вже скучила.
   - Нiчко, прокидайся, давай пограємо, - кликала Вiрочка, але кiшка спала, як убита.
   Пiдiйшов тато, помацав її за нiс, за лапки, але, здавалося, нiчого не могло розбудити кiшку. Прийшла мама:
   - Я знаю, як розбудити цю соню, - i мама зашарудiла упаковкою вiд улюбленого печива кiшки.
   А Нiчка навiть вухом не повела.
   - Нехай спить, - сказав тато, - нагулялась за нiч, пiду ставити сiтку на кватирку.
   - А де ж гуляла Нiчка? - запитала Вiрочка.
   - Не знаю, - сказала мама, - добре, що додому прийшла.
   Вiрочка сiла поруч на крiсло i гладила свою улюбленицю, а кiшка забавно сопла i бачила сни про свою нiчну подорож

Герой дня

   Вдосталь виспавшись в своєму крiслi, Нiчка прокинулася i потягнула переднi лапки, витягуючи спину.
   - Пiдемо, я тебе погодую, нарештi, прокинулася! - зрадiла Вiрочка.
   Кiшка побiгла за Вiрочка в кухню.
   - Почекай, Вiрочко, з печивом, давай я дам їй спочатку кашки, - сказала мама i полiзла в холодильник за вiвсяною кашею з бичками.
   Мама поклала на тарiлку десертну ложку кашi. кiшка понюхала кашу, з'їла половину i пiдiйшла до Вiрочки, щоб потертися о неї своєю м'якою шерсткою.
   - Що, давати їй печиво? - запитала Вiрочка у мами.
   - Дай трохи, - дозволила мама.
   Дiвчинка поклала два маленьких печива на табуретку. Нiчка встрибнула i з'їла ласощi.
   - Ще дати? - запитала Вiрочка. - Не хочеш? Куди ти пiшла?
   Кiшка пiшла в кiмнату батькiв, стрибнула на вiкно i побачила, що на кватирку натягнута сiтка.
   - Чи не вийде у тебе втекти в кватирку, - засмiявся тато, - бач, запам'ятала вона, пустунка.
   Нiчка сiла на пiдвiконня i стала пильно дивитися у вiкно.
   - Що вона там розглядає? - запитав тато.
   Вiрочка пiдiйшла до вiкна i побачила пiд вiкном кремового песика з великими хвилястими вухами. Вiн дивився на вiкно, на Нiчку, на Вiрочку i говорив:
   - Тяв-тяв.
   Звичайно, це був Рiчi. Вiн запрошував Нiчку погуляти на вулицi.
   - Тато, там таке гарне цуценя! Може, ми його вiзьмемо собi? - запитала Вiрочка.
   - Як це 'собi'? У нас же Нiчка. I що скажуть господарi цуценяти? Iди краще пограй з Нiчкою, - запропонував тато.
   - Нiчко, пiдемо, - Вiрочка покликала кiшку, але та навiть вухом не повела.
   Папа пiдiйшов до вiкна, подивився на Рiчi, взяв кiшку i понiс її до вiтальнi. Опустивши кiшку на пiдлогу, тато дав їй маленьку кульку, яку Нiчка любила катати по кiмнатах. На подив тата кiшка не стала грати кулькою, а пiшла знову в спальню i стрибнула на пiдвiконня.
   - Тяв-тяв, - зрадiв Рiчi, знову побачивши подругу.
   - Мамо, йди, подивися, Нiчка не хоче йти з пiдвiконня, - покликала Вiрочка.
   Мама прийшла в спальню, пiдiйшла до вiкна i побачила Рiчi.
   - Так ось чого вона не йде, - сказала мама, - дружка знайшла. Ото ж бо я дивлюся, що вона погано поїла. Йдiть, мийте руки, i ми снiдати будемо, - запросила мама.
   Всi залишили Нiчку в спокої, i пiшли мити руки. Пiсля снiданку ми побачили, що кiшка сидить на колишньому мiсцi.
   - Що ж, поведи її на вулицю, тiльки стеж, щоб вона не загубилася, - сказав тато.
   - Ура! - зрадiла Вiрочка. - Нiчко, пiдемо гуляти. Тато, подай менi її.
   Вiрочка взула сандалi i взяла у тата з рук кiшку. Кiшка зовсiм не пручалася. Вiрочка пiшла в пiд'їзд.

*

   Вийшовши на вулицю, Вiрочка опустила кiшку на асфальт. Рiчi вiдразу пiдбiг до Нiчки i завиляв хвостом.
   - Рiчi, ти на мене сердишся, що я довго не виходила? - запитала Нiчка.
   - Нi, я дуже радий тебе бачити, давай грати, - вiдповiв песик.
   - А чому ти махаєш хвостом? Адже, коли кiшки сердяться, то вони махають хвостом, - поцiкавилася кiшка.
   - У песикiв все навпаки, ми, коли дуже радi, то виляємо хвостом. Побiгли! - крикнув Рiчi i вони зiрвалися з мiсця.
   Вiрочка спостерiгала, як весело грають Рiчi i Нiчка, як Нiчка часом залазила на дерево, а Рiчi стрибав внизу, кажучи:
   - Тяв-тяв!

*

   Пухнастий кiт Барсик лежав бiля сусiднього пiд'їзду i теж спостерiгав, як грають Рiчi i Нiчка. 'Молодь, - думав Барсик, - нi, щоб поважно, шляхетно пройтися, вони носяться'.
   Насправдi Барсик i сам був не проти побiгати, пограти в 'латки', але що скажуть сусiди? 'I взагалi, я повинен молоко бабусi Олi пити', - подумав кiт i подивився на повне блюдце молока.
   Їжачок Колько теж поглядав з-пiд ганку на граючих Нiчку i Рiчi. 'Їм краще пiд ноги не потрапляти, розтопчуть, - думав Колько, - потiм i голок не дорахуєшся'.

*

   Вiрочка бiля пiд'їзду розмовляла з подружкою Оленкою, яка вийшла покататися на роликових ковзанах.
   - Тобi теж купили роликовi ковзани? - запитала Вiрочка.
   - Так, - вiдповiла Оленка, - це подарунок на день народження.
   - А ти влiтку народилася?
   - Так, влiтку.
   - А я взимку. Менi завжди дарують зимовi подарунки: ковзани, лижi.
   Тишу у дворi порушив величезний пес.
   - Ой, Барбос прийшов! Ховаємося в пiд'їзд! - запропонувала Оленка, вiдкриваючи дверi пiд'їзду.
   - Нiчко, Нiчко, бiжи сюди! - покликала Вiрочка свою кiшку.
   - Гав-гав! - голосно загавкав Барбос i кинувся до маленької кiшки.
   Нiчка злякалася i хотiла пiдбiгти до своєї господинi, але пес величезними стрибками мчав за нею. Нiчка прошмигнула пiд ганок, де сидiв їжак Колько. Барбос пiдбiг до ганку i хотiв лапою дiстати кiшку. Колько виставив голки, i Барбос сильно вколовся.
   - Г-гав - г-гав! - ще сердитiше загавкав пес.
   Рiчi побачив, що його друзям загрожує небезпека i мужньо кинувся на Барбоса.
   - Тяв-гав! Тяв-гав! - гавкав Рiчi, намагаючись вiдвернути на себе увагу величезного пса.
   А Барбосу набридло щеня i вiн великою лапою вiдкинув Рiчi в сторону. Щеня вдарився, потер бiк, але вiн i не думав здаватися.
   Настала черга пухнастого Барсика. Бачачи, як цей нахабний Барбос ображає жителiв двору, Барсик в кiлька стрибкiв опинився бiля Рiчi. Вiн зайняв бойову стiйку i кiлька разiв правою лапою боксував Барбоса. Пес ще бiльше розiзлився i вишкiрив зуби. Тодi Барсик випустив свої мiцнi кiгтi i кинувся на Барбоса.
   - У-у, - заскиглив пес, пiдiбгав свiй хвiст i поквапився забратися з двору.
   В цю хвилину з пiд'їзду вибiгав тато з якоюсь палицею в руцi.
   - Тато, Барбоса прогнав Барсик! - радiла Вiрочка. - Вiн такий молодець, такий смiливий кiт! - захоплювалася вона.
   - А де ж наша Нiчка? - запитав тато.
   Тут з-пiд ганку вилiзли Нiчка i їжак Колько. До Нiчки пiдбiг Рiчi.
   - Ти не злякалася? - хвилювався вiн.
   - Трохи. Рiчi, ти такий смiливий! Такий смiливий! - захоплювалася Нiчка.
   - Тату, тату, а ти бачив, як Рiчi кинувся на Барбоса? - iз захватом питала Вiрочка. - Оленко, а ти не знаєш, чий це песик?
   - Вiн нiчий, - вiдповiла Оленка.
   - Тато, давай, його вiзьмемо, - Вiрочка благально подивилася на тата.
   Папа подивився на Рiчi, який випрямив спинку, розправив вушка з хвилястою шерстю, витягнув шию, нiби говорив: 'Подивiться, який я вiдважний, який гарний'.
   - Добре, - сказав тато, - якщо мама дозволить.
   - Ура! Ура! Дозволить! - радiла Вiрочка.
   - Тяв-тяв! - виляв хвостиком Рiчi.
   - Тато, ми з Нiчкою та Рiчi ще трошки погуляємо, - попросила дочка.
   - Гуляйте, - дозволив тато.

*

   Всi були так захопленi, що здавалося, нiби вони забули про героя дня пухнастого Барсика. Вiн повернувся i неквапливо пiшов до свого блюдця з молоком.
   Через хвилинку до нього прибiгла Нiчка.
   - Дозвольте вам подякувати! Ви герой! Ви такий смiливий! - захоплювалася кiшка.
   - Та чого вже там, - скромно сказав Барсик, опустивши очi, - а пригощайтеся молоком.
   - Дякую, я так злякалася i тепер дуже хочу пити, - Нiчка пiдiйшла до блюдця i язиком почала пити молоко.
   Пiдбiг i Рiчi.
   - Без вас я не прогнав би Барбоса, ви молодець, - хвалив вiн Барсика.
   - Пригощайтеся молоком, - запропонував Барсик.
   0x01 graphic
   - Та, я молоко не дуже, я бiльше люблю курячi шкурочки, - мрiйливо вiдповiв песик, - а ви молоком Колька почастуєте, їжачки люблять молоко.
   Барсик повернувся i побачив неподалiк їжачка i вужика.
   - Пригощайтеся всi! - дозволив Барсик. - Чого це я сьогоднi такий добрий?
   - Тому що ви - герой дня! - похвалила Нiчка, витираючи лапкою рот вiд молока.
   - А приходьте ще завтра, менi бабуся Оля i завтра молока наллє, - запрошував Барсик, - буду кожен день герой дня. Це так приємно!

*

   - Вiрочко! Заходьте додому! - покликала мама у вiкно.
   - Йдемо, мамо, а Рiчi можна взяти? - запитала дочка.
   - Можна, можна, - вiдповiла мама.
   - Нiчко, Рiчi, додому, - покликала Вiрочка.
   - Щасливий ти, - сказав Барсик Рiчi, - тепер у тебе є дiм.
   - Так, щасливий. Коли що, я вам винесу курячих шкурочок, - пообiцяв песик.
   - Не забудь, - вiдповiв кiт.

*

   Нiчка i Рiчi весело помчали додому.
   - Вiдразу у ванну купатися! - наказала мама.
   - Обожнюю купатися, Тяв-тяв, - радiв Рiчi, встрибуючи у ванну.
   - Фр-фр! - скривилася Нiчка, опускаючи лапку у таз з водою i вiдсмикуючи її.
   - Як любите на вулицi гуляти, любiть i купатися, - смiялась Вiрочка.

*

   А скiльки героїв нарахували ви, малюки?
  

Дзвiночок на паличцi

   У бабусi Марусi коза Мiла народила маленьку козу. Козочка була гарненька, шерстка шовковиста, носик рожевий. Бабуся Маруся дала маленькiй кiзочцi iм'я Леля.
   Коли Леля трошки пiдросла, вирiшила бабуся Маруся зводити Мiлу i Лелю в гай, свiжої трави пощипати. Взяла бабуся собi шезлонг, крiсло таке легке, прив'язала Лелi на шийку дзвiночок, як у Мiли, тiльки маленький, i повела своїх кiзок.
   Поставила бабуся крiсельце своє у тiнь, кiлочок дерев'яний забила в землю, кiзок прив'язала. Пасуться кози, траву щипають, а дзвiночки дзень-дзень, дзень-дзiлiнь.
   А бабуся Маруся в крiслi сидить, вiтерець вiє, берiзки листочками шарудять. 'Дзень-дзень, дзень-дзiлiнь', - дзвенять дзвiночки. I заколисали бабусю. Задрiмала вона в затiнку.
   А кiзоньки травичку їли-їли. 'Дзень-дзень, дзень-дзень, - дзвенить дзвiночок, - дзень-дзень'.
   А де дзень-дзiлiнь? Ой, загубився дзвiночок!
   - Шукай, Леле, дзвiночок, - каже мама-коза, - а то бабуся засварить.
   А кiзонька у сльози. Де ж вона дзвiночок знайде?

*

   Йшов повз їжачок:
   - Кiзонько, чого засмутилася? - питає.
   - Я дзвiночок втратила, - вiдповiдає Леля.
   - А я знаю, де є дзвiночок на паличцi, - говорить їжачок, - пiдемо, покажу.
   Пiшли кiзоньки за їжачком, а вiн їх на галявину привiв. А там дзвiночки ростуть. Зiрвав їжачок одну квiточку, вставив кiзоньцi за вушко.
   Леля ще красивiшою стала. Покрутила вона головою, а дзвiночок тихенько: 'Дiн-дон, дiн-дон'.
   - Мiй не так дзвенiв, - плаче Леля, - мiй дзень-дзiлiнь.
   Перейнявся їжачок, почухав лоб.
   - Не плач, - каже, - зараз щось придумаємо!
   - Е-ей, - кричить їжачок, - бiлочко, зайчику, мишеня, приходьте всi сюди дзвiночок кiзоньки пошукати.
   Прибiгли звiрята i давай в травi дзвiночок шукати, а його, як на зло, нiде немає.
   Коли дивиться їжачок - мурашка повзе, щось на спинi несе.
   - Стiй, Мурашику, - кричить їжачок, - що несеш?
   Зупинився мураха.
   - Я знайшов чийсь будиночок, - вiдповiдає.
   Прийшли кiзоньки.
   - А це не твiй будиночок, ой, тобто, не твiй дзвiночок? - запитує їжачок Лелю.
   - Мiй, - говорить Леля.
   0x01 graphic
   - Так це ваш дзвiночок! - зрадiв мураха. - Дозвольте вам його подарувати.
   Їжачок допомiг мурасi надiти дзвiночок Лелi.
   - Дзень-дзiлiнь, - задзвенiв дзвоник.
   Рада Леля, смiється.
   - Дзень-дзень! - смiється коза Мiла з дзвiночком.
   - Дзень-дзiлiнь, - радiє Леля, - спасибi, їжачок, спасибi, мурашка, спасибi, друзi.

*

   Тут i бабуся Маруся прокинулася. А звiрята врозтiч, ховатися.
   - Мiло, Леле, - кличе бабуся, - ану йдiть сюди.
   Пiдiйшли кiзоньки, у Лелi на головi квiточка - блакитний дзвiночок.
   - Це менi? - каже бабуся. - От спасибi, ось розумниця моя.
   Погладила бабуся козу по голiвцi i каже:
   - Тiльки ти, Леле, сама носи квiтку, дуже тобi красиво з нею!
   Сiла бабуся Маруся знову на крiсельце, дрiмає на вiтерцi. А кiзоньки пасуться. I дзвiночки дзень-дзень, дзень-дзiлiнь! Дiн-дон, дiн-дон.
   Дзень-дзень, дзень-дзiлiнь! Дiн-дон, дiн-дон. Добре!
  

Оголошення

   У липнi Тетянка їздила з батьками на море. Приїхала засмагла, вiдпочила.
   - Тетянко, збирайся! - сказала якось мама. - Серпень проведеш у бабусi Ганi.
   - У бабусi Ганi? - перепитала Тетянка вiд несподiванки. - Красунко, ми їдемо до бабусi Ганi!
   - Мяу, - вiдреагувала кiшка Красунка.
   - Нi, Тетянко, Красунка не поїде, - сказала мама.
   - Чому? - здивувалася дочка.
   - По-перше, без тебе i без кiшки я буду сильно нудьгувати, хтось же повинен залишитися зi мною, по-друге, - рахувала мама, - Красунка вже звикла до свого лотка i не треба їй переучуватися, а то ми її не зможемо знову взяти в квартиру.
   - Ну, якщо ти будеш нудьгувати, - пiджала губи дочка.
   - У тебе там буде Шуня, Ося, Маняша, не переймайся, - заспокоював тато.
   - Я побiгла збирати речi, - розвеселилася дiвчика. - Красунко, чекай мене вдома i слухайся маму.
   - Мяу, - вiдповiла кiшка.
   Кiшка народилося минулого лiта, якраз, коли Тетянка вiдпочивала у бабусi Ганi. За рiк Красунка виросла i стала прекрасною молодою кiшкою. Вона вже не була схожа на те пухнасте маля. Вона виросла i, здавалося, стала ще красивiше. Всi, як i ранiше, називали її Красункою i, схоже, що їй подобалося її iм'я.

*

   - Тетянка приїхала! - зрадiла бабуся, побачивши, як з машини, що пiд'їхала, виходить внучка.
   - Бабусю! - Тетянка обняла бабусю Ганю.
   - А я мов вiдчувала, тiсто замiсила зранку, зараз будемо пироги пекти, - заметушилася бабуся.
   - Що тобi допомогти? - запитав тато.
   - Вiдпочивай, Тьомо, за тиждень напрацювався, хоч у мене вiдпочинеш, синку.
   У дворi з'явилася кiшка.
   - Шуня! - зрадiла Тетянка. - Нiкого не народила?
   - В цьому роцi нiкого, - вiдповiла бабуся. - Жениха її вiдвезли в мiсто. А на iнших вона не дивиться, - засмiялася вона. - Ой, у нас тут сюрприз. Ходiмо, я вам покажу.
   Гостi пiшли за бабусею до сараю. Їх уже зустрiчав ослик.
   - Ося! - Тетянка кинулася до ослика. - Ти пiдрiс!
   - Iа-iа, - ослик мотав головою слiдом за рухами руки Тетянки , нiби допомагав себе гладити.
   - Будеш тепер кататися, - сказав татко.
   - Ось вiн, сюрприз, - бабуся показала на Чубарочку, навколо якої юрмилися молодi курчата.
   - Бабусю! Якi гарненькi! - iз захопленням дивилася Тетянка. - Якi крихiтнi!
   - Це вони вже пiдросли, - вiдповiла бабуся, - були зовсiм жовтi кульки.
   - Ти i пiвника купила? - запитав тато, помiтивши бiля паркану пiвника i нових курочок.
   - Так, i курочок прикупила. Несуться. I вам в мiсто яєць дам. Домашнє яйце не те, що магазинне, - примовляла бабуся.
   - Бабусю, можна я їх погодую? - запитала онучка.
   - Звичайно можна. Он, пшоно в мисцi.
   Тетянка набрала цiлу жменю зерен i кинула курчатам. Вони юрбою кинулися шукати їх.
   - Потiм нарвеш їм травички зеленої, - сказала бабуся, - вони дуже кульбабки люблять.
   - Ко-ко-ко-ко, куд-куди, - закудкудакав одна з курок.
   - Яйце знесла, Тетянко, пiди, пошукай в кладцi.
   Тетянка повернулася, тримаючи в руках два яйця.
   - Бабусю, глянь, якi, - показала вона.
   - На вечерю яєчню будеш, а зараз борщ зварю, годувати вас буду.

*

   Провiдавши Маняшу, яка щипала травичку бiля паркану, Тетянка пiдiйшла до бабусi:
   - А де ж Шустрик? - запитала вона. - Я його нiде не зустрiчала.
   - Напевно, на великiй грушi сидить. Вiн там облюбував мiстечко. Там йому i вулиця, i сусiдський двiр, i наш, як на долонi. Мабуть, бачив, що ви приїхали, скоро прийде привiтатися, тiльки зголоднiє, - посмiхнулася бабуся.
   - Пiду на ослику покатаюся, - сказала онучка i пiшла.

*

   - Осю, як же довго я тебе не бачила, - Тетянка погладила густу гриву ослика. - Зараз постелю попону i повезеш мене по саду.
   Ося стояв смирно, поки Тетянка пристiбала попону. Сiвши на ослика, вона торкнулася босими ногами бокiв вiслючка i вiн пiшов.
   - Молодець! Нi, направо, стiй, не туди, - смiялась Тетянка, намагаючись направити ослика в потрiбну сторону.
   Але Ося наполегливо йшов туди, куди хотiв. Пiдiйшовши до яблунi, вiн зупинився.
   - Ой, яблуко, спасибi, Осю. Ти мене хотiв пригостити? Тодi одне яблуко тобi, одне менi, - вона простягнула ослику яблуко, i вiн з апетитом став його жувати. - Ой, нам ще треба трави нарвати курчатам! - згадала Тетянка. - Я знаю, де хороша соковита травичка. Пiдемо до струмочка.
   Струмочок протiкав в кiнцi городу бабусi Ганi. Там росла зелена, соковита трава-мурава навiть у другiй половинi лiта. Поки Тетянка рвала траву для курчат, Ося теж пощипав травички.
   - Поїв? Поїхали! - скомандувала дiвчинка, сiвши на ослика.

*

   - Бабусю, я курчат погодувала травою! - повiдомила дiвчинка.
   - Добре! Мийте з татом руки, стiл накритий, годувати вас буду, - покликала бабуся.
   Поки всi обiдали, вiд сараю почулося:
   - Ко-ко-ко-ко, куд-куди.
   - Знову знесла! - зауважила Тетянка.
   - Доїси, потiм збереш, - зупинила її бабуся. - Молочка налити до пирогiв? - запитала вона.
   - Менi обов'язково, - тато подав свою кружку.
   - I менi, - потягнулася за ним Тетянка.
   Пообiдавши, вона поспiшила перевiрити яйця.
   - Бабусю! - покликала вона засмученим голосом. - Хтось з'їв яєчко, - прийшла Тетянка i показала порожню шкаралупу.
   0x01 graphic
   - Невже, кури склювали? - здивувалася бабуся. - I вчора було два розбитих. Або хто завiвся? Не дай Бог, курчат передавить.
   - Бабусю, а хто завiвся? - здивувалася онучка.
   - Та може щур, - припустила бабуся.
   - Так що ж твої коти не ловлять? - здивувався тато.
   - На щура не всякий кiт пiде. Шуня у нас кiшка iнтелiгентна, а Шустрик швидше на собаку кинеться, нiж на щура.
   - Бабусю, а пацюк в будинок не прийде? Я боюсь.
   - У будинок побоїться, котiв вiдчує, а ось в сарай може участити. А тут ще й курчата молодi зовсiм. От бiда. Потрiбно кiшку шукати, щуролова.

*

   Папа ввечерi поїхав, а Тетянка сiла писати оголошення: 'ПОТРIБНА КIШКА ЩУРОЛОВ. Запитувати Тетянку'.
   Написавши штук п'ять оголошень, вона лягла у лiжко.
   'Завтра розклею', - позiхнула вона i солодко заснула.

Хто народився без вусiв

   Недiльного ранку в домi у Вiрочки був переполох. Нiчка втратила свiй улюблений м'ячик i тепер шукала його по всiй квартирi. Рiчi їй допомагав.
   - Шм-шм, - принюхувався вiн носом, водячи його, то вправо, то влiво.
   - Треба речi на мiсце класти, не будете шукати, - вчила Вiрочка.
   Нiчка i Рiчi бiгали з кiмнати в кiмнату, вiдштовхуючи один одного i змагаючись, хто ранiше знайде м'ячик. А зелено-синiй м'ячик розмiром в яблуко, як на зло, не знаходивсь. Зрештою, Нiчка i Рiчi взагалi забули, що вони шукають м'ячик i стали носитися по квартирi, обганяючи один одного.
   - Що за шум? - запитала мама, виходячи з кухнi. - Iдiть, погодую вас.
   Умовляти Рiчi i Нiчку не треба було. Вони бiгом помчали в кухню. Раптово поруч зi своїми тарiлками вони побачили той самий синьо-зелений м'ячик. Тiльки на нього був трохи натягнутий, як шапка, помаранчевий носок Вiрочки. Рiчi потягнувся за носком, а Нiчка схопила м'ячик.
   Пес побiг вiднести носок Вiрочцi. Папа побачив носок в зубах пса.
   - Сама вчила речi на мiсце класти, а Рiчi твiй носок знайшов, - сказав вiн доньцi.
   Вiрочка взяла носок у Рiчi.
   - Тато, я вчора два носка вiшала ось сюди, на стiлець, правда, - стверджувала вона.
   - Значить, це витiвки наших малюкiв, - посмiхнувся тато. - Щось ти блiда, Вiрочко. Уже серпень, а у тебе i рум'янцю немає. Вирiшено. Мамо! Веземо Вiрочку до бабусi Марусi. Там свiже повiтря, парне молочко, щоки швидко порожевiють.
   - Вмивайтеся, йдiть їсти! - покликала мама. - поснiдаємо i поїдемо.
   - Ура! Ура! До бабусi Марусi! - зрадiла Вiрочка i побiгла вмиватися.

*

   У селi було добре. Сидячи за великим столом в садку, Вiрочка i її батьки пригощалися смачним козячим сиром.
   - Леля вже пiдросла, травичку сама щипає, так що молока вистачає i на кашу, i на сир.
   - Дуже смачний, - хвалив тато, запиваючи сир чаєм.
   - Оладки берiть, - пригощала бабуся.
   - Оладки ми ще встигнемо, - смiялася мама, - а по сиру твоєму ми скучили i по тобi, мамо, звичайно.
   Поруч зi столом крутилися Рiчi i Нiчка, якi теж приїхали на машинi в село. Папа раз у раз кидав їм маленькi шматочки сиру або оладок, а вони миттєво на них накидалися.
   - У мене в холодильнику два кружка сиру припасено, з собою вiзьмете, - сказала бабуся Маруся.
   - Одного вистачить. Ви краще сиром Вiрочку годуйте, а то блiда зовсiм, - попросив тато.
   - Та тут на молоцi i сирi вмить щоки порожевiють. Ось ще сходжу до сусiдки Ганi, яєць попрошу. У неї кури свої яйця несуть. Жовток прямо помаранчевий. У мiстi таких яєць немає.
   - А чому нi, бабусю? - поцiкавилася онучка.
   - У селi кури на волi бiгають, там травички щипнула, там черв'ячка, там зернятко клюнула. Ось i виходить таке яєчко смачне, корисне.
   - Мамо, а звiрiв наших можна тобi залишити? - запитала мама Iра, показуючи на Нiчку i Рiчi.
   - Чого ж не можна, - погодилася бабуся, - нехай залишаються i Вiрочцi веселiше буде.
   - Бабусю, а можна на кiзок подивитися? - запитала онучка.
   - Чому не можна. Бiля паркану пасуться, лободу щипають. Пiдемо, подивимося.
   - Дякую за частування, - першим подякував тато.
   - Спасибi! Спасибi! Смачно! - пiдтримали його Вiрочка i матуся.
   - На здоров'я! Частiше б приїжджали, - вiдповiла бабуся.
   - Картоплю вам копати приїдемо, - пообiцяв тато.
   - Ти, Колю, приїжджай, як яблука достигнуть. Високо висять, менi не дiстати самої. I собi наберете. У мiстi немає таких, невже.
   - На базарi є, - вiдповiв тато.
   - Навiщо на базарi, коли тут таке добро зростає.
   - Приїду обов'язково, i яблука знiмемо, i грушi, i город скопаємо, - пообiцяв тато.
   - Ось вони, мої красунi, - бабуся показала в бiк паркану, де мирно паслися кози. - Я i тебе, Вiрочко, навчу козу доїти.
   - Нi, - засмiялася внучка. - Я не вмiю!
   - Не вмiєш - навчишся, - вiдповiла бабуся.
   - Можна я їх погладжу? - запитала дiвчинка.
   - Можна, Мiла смирна, не буцається.
   Вiрочка наблизилася до кiз i погладила Лелю по шерстцi.
   - М'яка! - сказала вона.
   Коза Мiла похитала головою.
   - Ой, буцається! - крикнула онучка.
   -Ти її погладь, - засмiялася бабуся. - Це вона мух вiдганяє, не бiйся.
   Вiрочка обережно погладила маму-козу.
   - Пухнаста! - похвалила вона, вириваючи поруч кущик конюшини. - На, їж, вiн смачний. Бабуся говорила, вiн корисний.
   Кози iз задоволенням прийняли частування вiд дiвчинки.
   - Ме-е-е, - замекала Леля.
   - Вона менi сказала спасибi! - крикнула Вiрочка.
   - Тiльки акуратно, донечко, - вiдповiла мама. - Ми з татом поїхали. Через тиждень заїдемо!
   - Добре! Менi треба кiз годувати, - вiдповiла захоплена Вiрочка.

*

   Рiчi i Нiчка були неподалiк. Вони спостерiгали, як їх господиня Вiрочка гладить якихось небачених тварин. У мiстi вони таких не бачили.
   - Вони сказали, що це кози, - сказав Рiчi.
   - А чому друга коза без рiжкiв? - запитала Нiчка.
   - Напевно, вона ще дитина, - вiдповiв песик. - Ось у тебе були вуса, коли ти народилася?
   - У мене? - задумалася Нiчка. - Не знаю. Напевно, були.
   - А ось i нi, - вiдповiв Рiчi. - У тебе навiть не було такої гладкої блискучої шерстки.
   - А у тебе? - Нiчка примружила одне око.
   - I у мене не було.
   - У тебе були великi лисi вуха? - здивувалася Нiчка i засмiялася.
   - I лисий хвiст! - пiдтримав її Рiчi.
   Вiд смiху вони впали на траву i притримували животики. Вдосталь насмiявшись, вони пiднялися.
   - У тебе гарна шерстка, - похвалила Нiчка. - I чудовi великi вуха. Напевно, ти добре чуєш?
   - Добре. Ану, скажи що-небудь пошепки.
   - Трава, - шепнула Нiчка.
   - Дрова, - сказав Рiчi.
   0x01 graphic
   Нiчка залилася смiхом.
   - На дворi трава, на травi дрова, - сказав скоромовку Рiчi.
   - Так ти все чув? - здивувалася Нiчка. - Ти мене розiграв? - посмiхнулася вона.
   - Давай ще раз. Говори, - серйозно сказав песик.
   - Вуха, - тихенько сказала Нiчка.
   - Груша, - вiдповiв пес.
   - Не смiши! Ти спецiально! Ти все чуєш! - надула губи кiшка.
   - Висить груша, не можна з'їсти, - сказав Рiчi i вони обидва подивилися на високу грушу.
   Тiльки тепер вони помiтили, що за ними весь цей час спостерiгав кiт.
   - Мяу, - сказала Нiчка.
   - Ви хто? - запитав з дерева Шустрик.
   - Ми приїхали в гостi до бабусi Марусi, - вiдповiла кiшка. - Я Нiчка.
   - Я Рiчi, тяв! - сказав песик.
   - А я Шустрик, - представився кiт з дерева.
   - Злазь, давай пограємо! - покликав Рiчi.
   - Не можу. Я спостерiгаю, - вiдгукнувся кiт.
   - За ким? - здивувалася Нiчка.
   - Тс, - сказав Шустрик i уважно кудись подивився.
   - Вiн за кимось стежить, - сказала пошепки кiшка.
   - Чудний якийсь, - Рiчi почухав вухо.
   - Здається, бабуся Маруся молока налила, побiгли! - покликала Нiчка.
   - Побiгли! - Рiчi кинувся за нею.
  

Рiдкiсний домашнiй звiр

   Бабуся Ганя, побачивши у дворi сусiдку, пiдiйшла до паркану.
   - Здрастуй, Марусю. До тебе гостi приїхали?
   - Здрастуй, Ганю. Iра i Коля Вiрочку привезли. Поїхали вже. Та ще кiшку i цуценя залишили, щоб внучка не нудьгувала.
   - У мене якраз Тетянка гостює, я скажу, що Вiрочка приїхала. Ось їм i буде розвага.
   - Скажи, скажи, нехай приходить до нас. А я хотiла купити яєць у тебе для Вiрочки.
   - Дам тобi яєць. Тiльки от бiда, хтось завiвся у нас, яйця їсть. Тiльки шкаралупу залишає. Не знаю, що й робити.
   - Це погано, - спiвчувала сусiдка Маруся. - Я теж хочу курей розвести, але якщо щури або куницi занадилися, то бiда.
   - А у мене у Чубарочки якраз молодi курчата. Не знаю, як їх уберегти.
   - Кiшку б. Таку, що щурiв тисне, - задумалась бабуся Маруся.
   - Та де ж її знайти? Моя-то Шуня щурiв не тисне. З мишами грає, як з iграшкою. А отруту сипати в курнику я боюся, щоб кури не подзьобали. Гаразд, пiду, у мене там картопля, пiди, зварилася. А ти заходь за яйцями або Вiрочку прийшли.
   - Добре, зайду, сусiдко.

*

   Рiчi i Нiчка веселилися у дворi. Двiр у бабусi Марусi великий, мiсця вдосталь i позасмагати на сонечку, i побiгати, i в хованки пограти.
   - Я щось побачив, - сказав Рiчi. - Пiдемо.
   Вони з Нiчкою пiдiйшли до паркану i побачили бiлий папiр. На ньому було щось написано.
   - Це оголошення. Я в мiстi бачив такi, люди на стовпи i на паркани клеять, - Рiчi понюхав папiр.
   - Пахне? - запитала Нiчка.
   - Дивно. Пахне пирiжками з капустою.
   Кiшка теж понюхала лист.
   - А менi здається - пирiжками з картоплею, - сказала вона. - А навiщо люди клеять цi оголошення?
   - Пишуть - пропав щеня, нiс чорний, на спинi бiлi цятки. Хто знайде - нагорода, - роз'яснював Рiчi.
   - Знайшли?
   - Кого?
   - Цуценя?
   - Не знаю. Ще писали - шукаю дiм i господарiв. Умови - харчування триразове, окреме крiсло, без iнших тварин, Полкан.
   - Триразове? - задумалася Нiчка. - Напевно, породистий.
   - Хто?
   - Полкан.
   - А нещодавно писали - вiддам чотирьох кошенят в хорошi руки.
   - Вiдразу четверо? А вiзьмуть?
   - Може, вiзьмуть, хоча б по одному кошенятi. Добрих людей багато, - задумався Рiчi.
   - Але що ж тут написано? - запитала кiшка.
   - Тут написано - потрiбна кiшка щуролов. Запитувати Тетянку, - сказав Шустрик, який звiдкись взявся.
   - Щуролов? - здивувалися Рiчi i Нiчка.
   - Але де його взяти? - запитала Нiчка. - Ти не щуролов, Шустрику?
   - З щурами я не боровся, вони вiд мене бiгають. Я з сусiдським Шариком бився, з хулiганами Ваською i Рижиком, вони Красунку кривдили. А з щурами - нiколи. Я б'юся з важкоатлетами.
   - А ти вмiєш читати? - запитала кiшка. - Звiдки ти знаєш, що написано в оголошеннi?
   - Його Тетянка писала. Я чув, як вона читала, - запросто вiдповiв кiт.
   - Що ж робити з цим оголошенням? Ми ж його вже прочитали, - задумався Рiчi. - Нам воно не потрiбне.
   - Треба далi поклеїти, може, знайдеться такий фахiвець, - порадив Шустрик. - Я знаю, треба поклеїти бiля магазину. Там всi клеять оголошення.
   - А де ми вiзьмемо клей? - запитала Нiчка.
   - Ми без клею повiсимо - на цвях. У нас в мiстi так роблять. Побiгли! - сказав песик.
   - Побiгли! Магазин недалеко! - покликав кiт i друзi кинулися за ним.

*

   Тетянка прийшла в гостi до Вiрочки i вiддала десяток яєць бабусi Марусi.
   - От спасибi тобi, Тетянко, - зрадiла бабуся. - Вiрочко! - покликала вона. - Тетянка прийшла! Пiди, Тетянко, до кiз, Вiрочка з ними.
   Подружки зрадiли, зустрiвшись в селi.
   - Ти козу доїла? - запитала Тетянка.
   - Нi, я не вмiю, - засмiялася Вiрочка.
   - А я доїла Маняшу сама, я вмiю, - похвалилася Тетянка. - А яка гарна у вас коза!
   - Її Лелею звуть, - посмiхнулася Вiрочка. - У неї така м'яка шерстка, спробуй!
   Тетянка погладила Лелю:
   - I, правда, м'яка. Леля - дочка Мiли? А ти знаєш, що Мiла - дочка Маняшi, моєї кози, - запитала Тетянка.
   - Маняшi? - здивовано перепитала Вiрочка.
   - Це означає, що Маняша - бабуся Лелi, - уточнила Тетянка.
   - Бабуся? - обидвi дiвчинки розсмiялися.
   - А хочеш покататися на ослику? - запропонувала Тетянка.
   - Хочу, - несмiливо сказала Вiрочка. - У тебе є ослик? Iграшковий?
   - Справжнiсiнький! Пiдемо, - позвала її подружка.
   - Бабусю, ми до Тетянки! - попередила Вiрочка.
   - Добре, онучко! - вiдповiла бабуся, вправляючись на кухнi.

*

   Коли Вiрочка побачила ослика, вона була в захватi:
   - Ой, який хороший, який гарний, - нахвалював вона, гладячи ослика. - А як його звати?
   - Його звуть Ося, - посмiхнулася Тетянка. - Залазь, вiн тебе покатає.
   - Ося, Ося, - гладила його Вiрочка.
   Потiм вона сiла на спину ослику i Тетянка повела ослика по двору.
   - Я їду! - радiла дiвчинка. - Який забавний ослик!
   - Менi його тато подарував, - гордо сказала Тетянка. - Але вiн весь рiк живе у бабусi Ганi, у нас же квартира, там ослику тiсно. Йому потрiбна воля, травичка, друзi.
   - А хто його друзi? Тут є iншi ослики? - запитала Вiрочка.
   - Нi, його друзi - коза, коти, Чубарочка.
   - А де вiн живе взимку?
   - Вiн живе в сараї. Папа купує багато сiна. Ослику там тепло i їжа є.
   - Щаслива ти, Тетянко, - посмiхнулася Вiрочка.
   - А ти завжди провiдуй мого ослика, навiть якщо я не приїду до бабусi. Вiн буде радий, - запропонувала Тетянка.
   - Можна, справдi? - здивувалася подружка. - Звичайно, я завжди буду приходити до такого доброго ослика! - радiла вона.
   'Хороший - раз, гарний - два, забавний - три, добрий - чотири, - рахував ослик. - Яка чудова дiвчинка', - думав вiн.

*

   Рiчi, Нiчка i Шустрик знайшли цвях в парканi бiля магазину, прикрiпити на нього оголошення i попрямували додому.
   - А ходiмо до мене в гостi, - запросив Шустрик. - Я вам покажу когось незвичайного.
   - Незвичайного? - здивувалася Нiчка.
   - Пiдемо! - зрадiв Рiчi. - Люблю все незвичайне!
   Коли друзi увiйшли на подвiр'я до бабусi Ганi, Шустрик сказав:
   - Тс-с. Iдiть за мною до сараю.
   Рiчi i Нiчка кралися за ним. Виглянувши з-за рогу, вони з подивом побачили дiвчаток Тетянку i Вiрочку з осликом.
   - Ух ти! Який смiшний звiр! - захоплено сказав песик.
   - А це домашнiй звiр? - запитала кiшка.
   - Це ослик. Вiн домашнiй, живе у Тетянки два роки.
   - Нiколи не бачили такого звiра! - захоплювалися Нiчка i Рiчi.
   - Вiн так смiшно говорить IА, - посмiхнулася Нiчка.
   - У нього смiшний хвiст i смiшнi вуха, - зауважив Рiчi.
   - У тебе теж вуха смiшнi, - захихотiла кiшка.
   Шустрик стримано посмiхнувся, глянувши на вуха Рiчi.
   - Це не звiр, - сказав вiн. - Ослик такий добрий! Я вас з ним познайомлю.
   В цей час Тетянка i Вiрочка залишили ослика i пiшли пограти iграшками.

*

   - Знайомтеся, це Ося, - представив Шустрик ослика. - А це мої новi друзi - Рiчi i Нiчка.
   - Тяв-тяв! - привiтався песик.
   0x01 graphic
   Ослик глянув на вуха Рiчi. Вони йому здалися забавними, але ослик i не думав смiятися. Вiн знав, що смiятися над кимось не можна.
   - Ви теж гостюєте у бабусi Марусi? - запитав з ввiчливостi ослик.
   - Ми приїхали з Вiрочкою - вiдповiв песик. - Добре тут у вас!
   - Добре у вас! - повторила за ним Нiчка. - А чий це будинок?
   - Це сарай, але для мене це дiм. Там i Маня, коза наша, живе. А збоку у нас курник. У Чубарочки маленькi курчата.
   - Ви їх купили? - запитала Нiчка.
   - Вони вивелися тут, з яєць, - вiдповiв Ося.
   - Прямо з яєць? - здивувалася кiшка. - Але як вони туди потрапили?
   - Вони там були, - роз'яснив ослик. - курка їх грiла, грiла, ось вони i вилупилися.
   Нiчка нiяк не могла зрозумiти, як це з жовтка i бiлка може з'явитися курча.
   Рiчi мовчав. Йому чомусь стало дуже соромно. Адже вiн так любив курячi шкурочки. А в селi кури - друзi. I Чубарочка, i її курчата.
   - Ме-ме, - сказала коза, яка побачила ослика i гостей.
   - Це Маняша, наша коза. Вона дає багато молока, бабуся Ганя з нього робить смачнi сирники.
   - Чуєте, як пахне на кухнi, - облизався Шустрик. - Ходiмо я вас познайомлю зi своєю мамою Шунею. Вона у мене дуже гарна. Напевно вона крутиться на кухнi у бабусi.
   - А бабуся нас не сваритиме? - про всяк випадок перепитав Рiчi.
   - Бабуся дуже добра, - вiдповiв Шустрик. - Зараз молоком пригостить.
   - Ви йдiть, - сказав Ося. - Я поки травички пощипаю у струмочка. А захочете - приходьте.
   - Обов'язково прийдемо, - пообiцяв Рiчi.
   - Ося i правду дуже хороший, - сказала Шустриковi Нiчка. - Вiн дуже рiдкiсний!
   - I незвичайний! - додав песик i вони весело побiгли на кухню.
  

Вдвох веселiше

   Наступного дня Тетянка i Вiрочка вiдпросилися у бабусь сходити на рiчку. Вiрочка взяла рогожку, щоб постелити на березi i засмагати.
   - Ось кошик пирiжкiв, вiзьмете, на березi знаєте, який апетит приходить! - говорила бабуся Ганя, складаючи в кошик пирiжки. - Вiзьмiть Осю з собою, вiн i рогожку вам допоможе вiдвезти.
   - Ми вiзьмемо ще Рiчi, - сказала Вiрочка. - Нiчка кудись подiлася. Може з Шустриком гуляє.
   - Нi, Шустрик сидить на грушi, - сказала бабуся Ганя. - У нього там спостережний пункт. Вiн напевно знає, куди пiшла Нiчка.
   - Ми готовi, - сказала Тетянка.
   - Тяв-тяв! - вiдгукнувся Рiчi.
   - Тiльки панамки надягайте на голови, - нагадала бабуся. - Сонце пече.
   - Гаразд, бабусю, не сумуй, - сказала онучка.
   - У воду самi не ходите купатися! - наказала бабуся.
   - Ми тiльки на бережку, - пообiцяла Вiрочка, поклавши ослику на спину рогожку.

*

   Ослик чинно йшов поруч з дiвчатками. Вiн вiдчував, що вiн у вiдповiдi за двох маленьких дiвчаток. 'Вони такi нетямущi, - думав ослик, - а я такий розсудливий. Буду стежити, щоб вони до води не пiдходили'.
   - Тяв-тяв! - радiв Рiчi, то тiкаючи трохи вперед, то повертаючись до дiвчаток.
   Вiрочка i Тетянка весело розмовляли, розповiдаючи одна однiй, якi вони прочитали книжки. Вiрочка взяла з собою книжку про пригоди маленького жирафеня, щоб розглядати з подружкою картинки на березi рiчки. Тетянка несла кошик з бабусиними пирiжками.
   Дiвчата так захопились розмовою, що не помiтили бiля рiчки зграйку гусей. Коли вони пiдiйшли до рiчки, гуси були вже недалеко i уважно спостерiгали за дiвчатками. Подружки зупинилися, не знаючи чи йти далi, чи повертатися.
   Один гусак, по ймовiрностi ватажок, рiшуче попрямував в сторону дiвчаток. Рiчi зрозумiв небезпеку i, вибiгши вперед, вiдважно гавкав на гусей.
   Але сили були не рiвнi. Двi беззахиснi дiвчинки, вiдважний песик i з десяток великих гусей.
   Як по командi, всi гуси раптово побiгли на дiвчаток i злетiли над самими головами. Дiвчата присiли вiд несподiванки, а Тетянка прикрила їх голови кошиком з пирiжками. Вiд помаху крила пара пирiжкiв впала на землю.
   Гуси, зробивши коло, повернулися до рiчки на своє колишнє мiсце.
   - Вони нас не пустять, - засмутилася Вiрочка.
   - I пирiжки на землю впали, - зiтхнула Тетянка.
   - Тяв-тяв! - Рiчi гавкав на гусей.
   Незворушний ослик раптом розсердився i почав наступати на гусей з гучним криком IА. Вiн побiг прямо на зграю. Гуси, звичайно, не очiкували такого повороту справ. Вони вiдступили прямо до води i стояли там, поглядаючи на дiвчаток.
   Ослик повернувся до друзiв.
   - Дякуємо, Осю, - подякувала Вiрочка.
   - Хоробрий ослик, - похвалила Тетянка. - Нi, цi гуси не дадуть нам вiдпочити.
   - Далi очерети, там не вийде засмагати, - сказала Вiрочка.
   - У нас у дворi струмочок тече, пiдемо туди, - запросила Тетянка. - Постелимо там рогожку пiд вишнею.
   - Пiдемо, - погодилася дiвчинка.

*

   - Ось тобi й маєш! - здивувалася бабуся Ганя, побачивши дiвчаток. - Забули щось?
   - Нi, бабусю, нас гуси прогнали, не пускають до рiчки, - поскаржилася Тетянка. - Ще два пирiжка скинули з кошика.
   - Ось розбiйники! - пригрозила бабуся. - Знову Семен гусей випустив на рiчку. Ну, нiчого, тато приїде, з ним пiдете засмагати. Вже вiн вiзьме прут та пожене їх до самого будинку.
   - Бабусю Ганю, а чого вони? - запитала несмiливо Вiрочка.
   - О, гуси кращi вартовi, слух у них краще, нiж у собаки. Вони зграєю вартують свою територiю.
   - Бабусю, а чого вони рiчку привласнили, вона ж загальна, - обурилася внучка.
   - Це все Семен. Моя, каже, рiчка i все тут.
   - Це тому, що його нiхто не любить. Ось вiн i злий, - задумливо сказала Вiрочка. - Треба було йому пирiжкiв вiднести, вiн би подобрiшав. Тих, кого люблять, вони завжди добрi.
   - А може ти i права, Вiрочко, - погодилася бабуся. - Один вiн живе, ось i сердиться. Треба йому пирiжкiв напекти i вiднести, може, подобрiшає.
   - Бабусю, а давай ми йому цi пирiжки вiддамо, ми не голоднi, - запропонувала Тетянка.
   - Ось я ще молочка наллю йому, вiднесiть. Його будинок перший у рiчки.
   Дiвчата взяли молоко i пiшли назад до рiчки знову з осликом та Рiчi.

*

   Дiд Семен самотньо сидiв бiля рiчки на пеньку.
   - А-ну, не чiпайте, пригрозив вiн лозою гусям. Iть, розiйшлися.
   - Дiдусю, це вам молоко i пирiжки, - дiвчинки подали частування.
   - Це хто у нас такий добрий? Ви чиї будете?
   - Бабусi Ганi i Марусi, - вiдповiдали дiвчинки.
   - Знаю, знаю таких, - посмiхнувся дiд. - А як вас величають?
   - Я Таня.
   - Я Вiра.
   - А з чим пирiжки? - запитав дiд.
   - З картоплею, - вiдповiла Тетянка. - Їжте.
   Дiд Семен вiдкрив банку молока i вiдпив два ковтки:
   - Козине, - сказав вiн. - Давно я козячого молочка не пив. Була у мене коза, та давно. Ось тепер гусей пасу. А це вашi пирiжки на дорозi валялися?
   - Нашi.
   - А я думаю, чиї пирiжки мої гуси їдять. Напевно, засмагати хочете?
   - Так, - вiдповiли дiвчатка.
   - Стелiть вашу рогожку, не чiпатимуть вас гуси. Не смiти, - дiд пригрозив гусям.
   Вони невдоволено загоготали i, зайшовши у воду, попливли за течiєю.

*

   Дiд Семен неспiшно їв пирiжки, запиваючи молоком. Потiм вiн ще довго сидiв на березi, милуючись хвилями, що набiгали на берег, осотом, який розгойдував вiтерець, вербами, що схилили гiлки до води.
   - Ну що, засмагали? - запитав дiд Семен, коли дiвчатка стали збирати рогожку i книжку.
   - Засмагали.
   - А я на тиждень наївся. От спасибi, пригостили ви мене, красунi. Ходiмо i я вас пригощу.
   Компанiя попрямувала повз будинок дiда Семена.
   - Чекайте тут, - наказав дiд, а сам пiшов у двiр.
   Через кiлька хвилин вiн вийшов, несучи повний кошик стиглих слив.
   - Ось пригощайтесь, - вiн простягнув кошик своєю натрудженою рукою.
   - Дякуємо, - подякували дiвчинки. - А ви тут живете?
   - Живу, один, як сич, навiть кота у мене немає, - зiтхнув дiд. - Передавайте привiт Ганi i Марусi вiд Семена, - посмiхнувся вiн. -
   Передамо, - пообiцяли дiвчинки. - I кота ми вам знайдемо.
   - Це iнша справа, а як засмагати захочете, так кричить менi, я гусей зажену.
   - Ми не хочемо вас турбувати, - сказала Вiрочка.
   - Та яке ж це занепокоєння. Я радий, коли якась добра людина забреде.
   - Спасибi, дiдусю, - ще раз подякували дiвчинки i всiєю компанiєю попрямували додому.
   Рiчi на дiда Семена не гавкав. Навiть вiн розумiв, як буває самотньо, коли ти один. А тепер вiн щасливий. Його взяла Вiрочка, у нього сiм'я. 'От би дiда Семена хтось взяв до себе, - думав Рiчi. - Нiчого, але кота йому треба знайти. Шкода, Барсик далеко, а то б жив у дiда Семена. Удвох веселiше'.
   - Мяу, - раптово почули друзi.
   - Тихо! - сказала Тетянка. - По-моєму хтось сказав МЯУ?
   - Кошеня! Руденький! - зрадiла Вiрочка, беручи малюка на руки. - Ти чий?
   - Вiн нiчий, - сказав Ося Рiчi. - Вiн був прибiгав до нас у двiр.
   - Так це ж кошеня для дiда Семена, - зрозумiла Тетянка. - Вiрочко, тримай кошик, я вiднесу кошеня новому господаревi.

*

   Дiд Семен знову самотньо сидiв бiля рiчки.
   - Ось вам кошеня, - Тетянка простягнула йому малого.
   0x01 graphic
   - От спасибi, - зрадiв дiд Семен. - Будеш Абрикосом, а то однi Рудики кругом. Пiдемо, Абрикосе, молока тобi наллю, у мене ще залишилося.
   - Ми вам ще молока принесемо, - пообiцяла Тетянка.
   - От спасибi тобi, онучко. Бiжи, твої друзi зачекалися тебе.
   - До побачення, - попрощалася дiвчинка i попрямувала до своєї компанiї.
   'Ось i дiд Семен не один. Ех, Барсик, не встиг ти', - думав щеня.
   - Вiн його Абрикосом назвав, - вiдразу повiдомила Тетянка.
   - Абрикосом? - здивувалася Вiрочка. - Яке гарне iм'я.
   - Головне - дiд Семен тепер не один, - зауважила Тетянка.
   - I Абрикос тепер не один, - засмiялася у вiдповiдь подружка.
  

Поєдинок

   - Ко-ко-ко, куд-куди, - закудкудакала одна з курок, закликаючи господиню забрати яєчко.
   - Стривай, зараз прийду, - вiдгукнулася бабуся Ганя. - Тiльки бiлизну розвiшу.
   В цей час злодюжка непомiтно пробралася у двiр i пiдiйшла до курника.
   - Свiже яйце, - облизнувся щур i взяв в кладцi яйце.
   Вдаривши краєчок об камiнь, вiн випив весь вмiст i кинув шкаралупу на землю. Шкарлупки розкололися.
   - Ля-ля-ля, ля-ля, як добре! Як тут солодко пригощають. А бабуся Ганя менi не страшна, ля-ля-ля, - спiвав щур. - I, - раптом гикнув вiн. - Ой, здається, об'ївся, треба полежати.
   Щур не знав, що дехто дуже пильно стежив, як той сховався в сараї.

*

   - Знову яйце розбите, - дивувалася бабуся Ганя. - Так що ж робити? Анумо, курочки, давайте, заходьте в сарай. Замкну вас, безпечнiше буде. Давай, Чубарочко, зови курчат своїх. Давайте, давайте, не хочуть вони. Сонце скоро сiдати буде. Посидьте тут. А я козу доїти.
   Бабуся замкнула дверi курника та мимохiдь закрила дверi в сарай.

*

   У сараї смеркло. Свiтло проникало тiльки в маленьке вiконце.
   Щур тiльки хотiв задрiмати, як вiдчув щось недобре. Хтось ще був в сараї. Щур настовбурчився i став крутити головою, шукаючи незваного гостя.
   Раптом вiн побачив неподалiк два зелених ока.
   - Мяу! - сказала Нiчка i кинулася на щура.
   - Полундра! Наших б'ють, - заверещав щур в надiї, що кiшка злякається, подумавши, що зараз прибiжать iншi щури.
   Але Нiчка була не з лякливих. Вона вчепилася в шию щуровi, i вони стрiмголов покотилися по пiдлозi. Пацюк був дуже верткий. Своїм худим тiлом вiн звивався, як змiя, в надiї вирватися з мiцної пащi. Але не тут-то було. Нiчка вчепилася намертво. Мiцними кiгтями вона встромилася в тiло щура.
   - Здаюся, здаюся, - прохрипiв щур, але Нiчку не обдуриш, знає вона виверти щурiв.
   0x01 graphic
   Нiчка ще сильнiше вчепилася в горло щура. Так вони гойдалися по пiдлозi, поки щур не затих. Нiчка придушила його. Переконавшись, що ворог переможений, Нiчка вирiшила вiдпочити, адже вона не спала двi доби, вистежуючи щура.
   Кiшка вiдповзла вiд пацюка i впала без сил.

*

   В цей час Вiрочка i Рiчi шукали Нiчку.
   - Вона двi ночi не ночувала вдома, - у дiвчинки наверталися сльози. - Пiду до Тетянки, пошукаємо у них в будинку i у дворi.
   - Iди, мила, iди, - погодилася бабуся Маруся. - Не переживай, знайдеться обов'язково твоя Нiчка. Нiкуди вона не дiнеться, - запевнила вона.
   У Тетянки Нiчки теж не було.
   - Вiрочко, йди, спи, як тiльки ми зустрiнемо Нiчку, обов'язково тебе покличемо, - пообiцяла бабуся Ганя.
   - Ме-ме, - покликала коза.
   - А чого Маняша в сарай не входить? - запитала бабуся, прямуючи до сараю.
   Тетянка, Вiрочка i Рiчi пiшли за нею.
   - Ой, стара стала, - заголосила бабуся. - Треба ж - дверi в сарай закрила. Зараз вiдкрию, пiдете спати, мої милi.
   Вона вiдкрила дверi, але коза в сарай не пiшла. Вперлася i нiяк не хотiла входити, тiльки мекала.
   - Та що таке? - здивувалася бабуся.
   Першим сплячу Нiчку побачив Рiчi. Вiн кинувся до бабусi, мовляв, подивися, бабусю. Коли вона сама заглянула в сарай, то побачила що лежать щур i Нiчка.
   - Нiчка знайшлася, - розгублено сказала бабуся Ганя. - Чи жива? - захвилювалася вона.
   Вiрочка зайшла в сарай i взяла кiшку на руки.
   - Мяу, - сказала та слабким голосом.
   - Жива! - зрадiла Тетянка.
   - Ось розумниця моя! - похвалила бабуся. - Ось моя дорога! Це ж треба! Нiчка щура задушила!
   - Мяу, - знову сказала Нiчка, нiби пiдтверджуючи слова бабусi.
   - Вiрочко, неси її, я зараз їй наллю молочка. Знесилилась вона зовсiм, голодна, напевно.
   Нiчка пiдiйшла до миски та понюхала молоко. Поласувавши трохи молока, вона стрибнула до Вiрочки на руки, мовляв, неси мене додому спати.

*

   Вiрочка щаслива повернулася додому. Рiчi теж був дуже задоволений, що кiшка знайшлася.
   - Бабусю, вона знайшлася! - з порога заявила Вiрочка. - Вона задушила щура в сараї у Тетянки. Наша кiшка герой!
   - Ой, молодець! - зрадiла бабуся. - Значить, це щур яйця їв. Ай да розумниця.
   Нiчка вже не слухала похвалу, вона згорнулася клубком i спала 'без заднiх нiг' на диванi.
   'Ми шукали кiшку-щуролова, а цим щуроловом виявилася Нiчка, - задумався Рiчi. - Але чого вона вiдразу не зiзналася? Навiщо ми оголошення вiшали бiля магазину? - песик повiв плечима. - Яка вона вiдважна! Чи не побоялася величезного щура! А на вигляд Нiчка невелика. Але яке у неї смiливе серце!' - думав вiн.

*

   Вранцi на порозi з'явилася бабуся Ганя.
   - Що ти, сусiдко, так рано встала? - здивувалася бабуся Маруся. - Чи не сталося чого?
   - Це тобi, сусiдко, для почину, - бабуся Ганя простягнула кошик, в якому сидiло троє молодих курчат i одна курка.
   - Це нам? Курчатка! - зрадiла Вiрочка.
   - Ой, спасибi тобi, сусiдко, - дякувала бабуся Маруся.
   - Це вам спасибi i Нiчцi вашiй. Тепер щурiв у дворi не буде, всi яйця будуть цiлi, - радiла бабуся Ганя.
   - Тепер треба курям загiн робити, - заклопоталася бабуся Маруся.
   - Це приємнi клопоти, - посмiхнулася сусiдка.
   - Спасибi тобi, Ганю!
   - Бувайте здоровi! Нехай Нiчка в гостi приходить, - засмiялася бабуся Ганя..
  

Хто кого боїться

   Серпень пролетiв дуже швидко. У загонi у бабусi Марусi бiгали пiдрослi курчата. Бабуся сказала, що навеснi вони перетворяться у великих курей i самi стануть нести яйця. От цiкаво! Вiрочка сама, як i Тетянка, буде ходити i збирати яйця в кладцi, а потiм бабуся буде робити смачний омлет.
   Нiчка рiдко ночувала вдома. Вона бродила по двору, когось заклопотано виглядала, а пiд ранок у порога лежала придушена миша. Це Нiчка так вiдпрацьовувала молочко, яким її пригощали i бабуся Маруся, i бабуся Ганя. Щури оббiгали наш i сусiдський курник десятою дорогою. Видно, серед них швидко поширилася чутка про безстрашну Нiчку.
   Шустрик, як i ранiше, часто сидiв на грушi, спостерiгаючи, що роблять його друзi i чи не прийшли чужi. Вiн завжди був готовий кинутися на захист своїх близьких. А близькими вiн тепер вважав не тiльки Тетянку, бабусю Ганю, Осю, Маняшу, маму-Шуню, але i Вiрочку, її бабусю Марусю, Рiчi, а особливо Нiчку.
   Нiчка часто залазила до нього на грушу i вони подовгу сидiли вдвох i спостерiгали, що вiдбувається у дворi.
   - Ти така вiдважна, Нiчко, - якось зiзнався Шустрик. - Пiсля моєї мами Шунi ти найкраща для мене.
   Нiчка посмiхнулася йому у вiдповiдь.
   - Твоя мама чудова, - сказала вона. - Вона красива, не те, що я.
   - Що ти, - запевняв її Шустрик. - У тебе така прекрасна шубка, м'яка i шовковиста. А особливо у тебе гарнi очi, як двi зеленi виноградинки!
   - Ха-ха, - засмiялася Нiчка, - так менi ще нiхто не говорив, - знiяковiла вона.
   - Нiчко, залишайся назавжди в селi, - просив Шустрик. - Не їдь до мiста!
   - Не турбуйся, Шустрику. Менi буде важко розлучитися з Вiрочкою i Рiчi, але я зрозумiла, що мiй дiм тут - на волi. Я залишуся.
   Шустрик був щасливий: 'Нiчка обiцяла залишитися!'
   - Мяу! - радiсно скрикнув Шустрик i мало не впав з гiлки.
   Нiчка засмiялася:
   - Ти такий кумедний!

*

   В кiнцi лiта приїхали батьки за Вiрочкою. Їй йти в перший клас, як i Тетянцi.
   Папа завiв машину.
   - Де ж Нiчка? - запитав вiн.
   - Тато, Нiчку залишимо бабусi Марусi. Хто ж буде охороняти вiд щурiв курочок? - запитала Вiрочка.
   - Розумна дiвчинка, - сказав тато. - Рiчi, заплигуй, поїхали.
   - Тяв-тяв, - Рiчi помахав Шустриковi i Нiчцi, якi, як завжди, сидiли на грушi.
   - Матусю, не сумуй, через тиждень приїдемо копати картоплю, - обiцяла мама Iра бабусi.
   - Приїжджайте, буду чекати. Бережiть Вiрочку, - бабуся помахала рукою.

*

   Тетянка теж поїхала в цей же день, попрощавшись з друзями i бабусею.
   Ослик засумував:
   - Поїхала наша Тетянка. Нема кого менi тепер катати.
   - Це не назавжди, - зауважив Шустрик. - Хочеш, покатай мене.
   - Тебе нецiкаво, - сказав ослик. - Чим же зайнятися? - задумався вiн.
   - Давай грати в хованки, - запропонував Шустрик.
   - Ага, а ти будеш ховатися на грушi, - подивився на нього Ося.
   Шустрик засмiявся.
   - Треба зробити щось корисне, тодi час пройде непомiтно, - сказав вголос Ося свої думки.
   - Тодi давай Маню подоїмо, - запропонував кiт.
   - Нiзащо! - вiдмовилася Маняша, яка чула їхню розмову.
   - Здається, я придумав, - розмiрковував ослик.
   - Що?
   - Треба провiдати дiда Семена. Може, йому потрiбна допомога в господарствi. Пiдеш зi мною? З Абрикосом познайомишся.
   - Пiдемо, - погодився Шустрик.

*

   - Здрастуйте, - ослик i Шустрик обережно увiйшли на чуже подвiр'я.
   - Абрикосе, у нас гостi, - крикнув дiд Семен. - Проходьте, гостi дорогi. З чим завiтали? Ослика я знаю, а це хто?
   - Це мiй друг Шустрик, - вiдповiв Ося. - Ми допомогти прийшли. Вам допомога потрiбна?
   Дiд Семен почухав потилицю. Кiт Абрикос теж.
   - Вiд допомоги ми не вiдмовимося, - сказав дiд. - Я картоплi на городi накопав, треба у двiр привезти та в комору скласти.
   - Це ми можемо! - зрадiв ослик.
   - Тодi пiшли на город. Я буду вантажити, а ти возити. А кiт хай в комору складає, в Абрикос буде мишей в коморi ганяти.
   - А вiн умiє? - запитав ослик.
   - Чи навчиться! У мене не забавишся, - пiдморгнув дiд.

*

   Коли вся картопля була перевезена i складена в комiрчинi, втомленi друзi сiли на лавку вiдпочити.
   - Зараз яєчню змайструємо з гусячих яєць, нагодую вас, - пообiцяв дiд Семен.
   - А що, гуси теж яйця несуть? - здивувався ослик.
   Шустрик знизав плечима.
   - А що, у дiдуся гуси є? - пошепки запитав вiн.
   - Є, - махнув головою Ося.
   - А де вони?
   - На рiчцi, напевно.
   - Нам пора, - почав збиратися Шустрик.
   - А як же яєчня? - засмутився дiд.
   - Спасибi, iншим разом, - подякували друзi.
   - Це вам спасибi, помiчники мої. Без вас я б тиждень картоплю носив. Чи не хочете яєчню - ось вiзьмiть з собою п'ять яєць та сiтку кукурудзи.
   - Спасибi, дiдусю, я страх, як люблю кукурудзу! - зрадiв ослик.
   - Ого, якi великi гусячi яйця, - здивувався Шустрик.
   - Тому й гуси великi, - пiдморгнув дiд.

*

   Ослик i Шустрик пiшли додому.
   - Чого ти додому поспiшав? - здивувався ослик.
   - А раптом гуси додому повернуться, - сказав кiт.
   - Ну i що?
   - Защипають!
   - Ти ж нiкого не боїшся, - усмiхнувся Ося. - Вони ж Абрикоса не защипали.
   - Вiн же свiй, - вiдповiв Шустрик.
   0x01 graphic
   - Ти ж колись проти ворони пiшов, захищаючи Красунку, - згадав ослик.
   - Ворона була одна, а гусей зграя, - заперечив йому Шустрик. - Ти тiльки, Осю, знаєш що, ти нiкому не кажи, що я гусей боюся.
   - Нiкому, - пообiцяв ослик. - Я ось теж великих собак боюся, - розговорився вiн.
   - Я їм я-ак дам! - Шустрик показав кулак i обидва друзi весело розсмiялися.
   - Ну що, ти як i ранiше сумуєш за Тетянкою, Вiрочкою, за Рiчi? - запитав, нарештi, ослик.
   - Трохи попустило, - зiзнався Шустрик.
   - Я говорив - праця лiкує. Сьогоднi буду спати, як убитий, - зiзнався Ося.
   - Як убитий ослик? - перепитав кiт i вони обидва знову розсмiялися.

*

   Увечерi Нiчка не прийшла ночувати в дiм. 'Наша трудiвниця все полює, - подумала бабуся Маруся, закриваючи на нiч дверi. - Добре, що кiшку залишили, нам без неї нiяк не обiйтися. Тепер я за курчат спокiйна'.
   А Нiчка не пiшла на полювання. Вони з Шустриком сидiли на грушi.
   - Який великий мiсяць, - сказав Шустрик.
   - Такий же був мiсяць, коли я вилiзла в кватирку. У той день ми познайомилися з Рiчi, Кольком, вужиком. Це мої друзi.
   - Бачу, ти завжди була непосидою, - посмiхнувся Шустрик.
   - Шкода, Рiчi не залишився. Але йому нiяк не можна без Вiрочки. Вiн її друг.
   - А ти? - запитав кiт.
   - У мене робота, - зiтхнула Нiчка. - Я ж щуроловом виявилася.
   - А ти що, не знала ранiше?
   - Не знала.
   - Ти вiдважна, - позiхнув Шустрик.
   - Спати хочеш? А де ти сьогоднi вдень був? - запитала Нiчка.
   - Ми картоплю з Осею вантажили, - знову позiхнув кiт.
   - Гаразд, ти поспи, а я пiду, перевiрю курники, чи тихо. Щось неспокiйно менi.
   - Ага, - потягнувся Шустрик, - повертайся потiм.
   - Спи, спи, - сказала Нiчка. - Солодких снiв.
  

ДАЛI БУДЕ

0x01 graphic

  
 Ваша оценка:
Связаться с программистом сайта.

Новые книги авторов СИ, вышедшие из печати:
О.Болдырева "Крадуш. Чужие души" М.Николаев "Вторжение на Землю"

Как попасть в этoт список

Кожевенное мастерство | Сайт "Художники" | Доска об'явлений "Книги"